Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця
Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця
© William Shakespeare, "Lucrece" ("The Rape of Lucrece"), 1613
© М.Литвинець (переклад з англійської), 1986
Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 6. К.: Дніпро, 1986. 840 с. - С.: 572-620.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Високоповажаному Генрі Райотслі,
герцогові Саутгемптону та баронові Тічфілду
Любов, яку я почуваю до вашої світлості, безконечна; і цей скромний твір без початку передає лише частину її. І тільки докази вашої втішної прихильності до мене, а не достоїнства моїх невмілих рядків, надають мені впевненості в тому, що ви приймете мою присвяту. Те, що я створив, належить вам; те, що я маю ще створити, так само ваше, - як частина того цілого, що повністю віддане вам. Якби достоїнства мої були більші, то й вияви моєї відданості були б значно більшими. Але хай яким би там не був мій твір, він приноситься в дар вашій світлості, що їй зичу довгого життя, ще більше продовженого всіляким щастям.
Вашій світлості найпокірніший слуга
Вільям Шекспір
1] Тарквіній із Ардеї, що в облозі,
2] На крилах згубної жаги летить,
3] Спішить в Коллаціум і по дорозі
4] В собі жадливу роздуває хіть,
5] Що в нім, як жар у попелі, горить -
6] Обнять Лукрецію - красу небесну,
7] Дружину Коллатіна доброчесну.
8] Так, доброчесну! З тих наймень і слів
9] Нещадно-гостре в нім зросло жадання;
10] Ох, необачно Коллатін чинив,
11] Коли хвалив її очарування,
12] Рум'янцю на щоках блідих палання
13] І двох зірок земних красу ясну, -
14] Їх мав, законну маючи жону.
15] В наметі у Тарквінія ще вчора
16] Свій скарб відкрив щасливий багатій;
17] Його дружина - щастя і опора,
18] Дарунок неба на путі земній;
19] Тож небу й долі дякує своїй, -
20] Хай владарі із славою побрались,
21] Але таких жінок їм не дісталось.
22] О зірка щастя, що сяйне й згаса!
23] До кого й прийде - ненадовго стане;
24] Ось f ак ранкова срібляна роса
25] Під сонця золотим величчям тане;
26] Умить зникає щастя пожадане:
27] Красу і честь від світу злісних бур
28] Хто захова? Який затулить мур?
29] Не потребує врода красномовця,
30] Собою людське око порива.
31] І хто б повірив, що такий знайшовся
32] Дивак: розхвалює краси дива?
33] Навіщо мужеві хвальби слова?
34] Тримав би краще він у таємниці
35] Від ницих вух перлину скарбівниці.
36] Мабуть, Тарквінію пихатий дух
37] Роз'ятрила ця розкіш небувала, -
38] Адже загроза в серце йде від вух;
39] Чи, може, самолюбство уражала
40] Зухвалість порівнянь кольких, як жала,
41] Чи заздрощі впекли - що простий хтось
42] Здобув те, що владиці не далось.
43] Думками гнаний, він всякчасно в русі,
44] Тож не спиняється і швидко мчить:
45] Що справи, честь, високий сан, що друзі?
46] Все занедбав і квапиться згасить
47] Той пломінь, що в печінці палахтить.
48] О згуби жар у попелі розкаянь,
49] Ти не старієш, хоч минув твій травень!
50] Та ось в Коллаціум прибув крадій,
51] Його там римська прийняла матрона,
52] У неї ж на лиці в борні ясній
53] Змагались врода й цнота безборонна;
54] Краса була від сорому червона,
55] А цнота мов сріблила кров сріблом, -
56] Хвалитись їм хотілося обом.
57] Але краса, що білістю ввінчалась,
58] Зве голуб'ят Венери звіддалік;
59] А цнота у краси віднять старалась
60] Рум'янець, даний в золотий ще вік,
61] Що золотив їй срібло милих щік;
62] Отож червоне, - як вони б не бились! -
63] Від стиду, наче щит, боронить білість.
64] Такі герби цвіли на тих щоках:
65] Зійшлись краса червона й біла цнота, -
66] Дві королеви, рівні у правах,
67] Обом у світі панувать охота;
68] Їх шанолюбство пориває потай;
69] Обидві дужі, кожна бій веде,
70] Але в борні з них жодна не впаде.
71] Безмовна йде війна троянд і лілій
72] На ратнім полі вроди; крадькома
73] За всім Тарквіній стежить у безсиллі;
74] Аби не бути вбитим обома,
75] Цей боягуз поразку вже прийма,
76] Спішить в полон до армій несуворих,
77] Хоч ті б воліли, щоб утік цей ворог.
78] Подумав він, що недоріка-муж
79] Покривдив сам вродливицю-дружину,
80] Бо скнаристий язик його недуж
81] Списати ту красу дорогоцінну:
82] Тож завдяки скупому Коллатіну
83] Зчудований Тарквіній в час оцей
84] Не зводив з неї жадібних очей.
85] Свята, що біс її обожнив скритий,
86] Не добачає ще лихих прикмет;
87] Той не грішить, хто не навчивсь грішити,
88] Пташки в кущах не відають тенет:
89] Виходить щиросерда наперед
90] І гостю віддає спокійно шану, -
91] Він ще високого не зрадив сану.
92] Для того й ницість він ховав свою
93] Під мантією величі красиво;
94] Вдавалось прикидатись крадію,
95] Хоч раз у раз, вчаровані на диво,
96] Очиці загорялися жадливо;
97] Він схожий був на бідних багачів -
98] Багато мав, але ще більш хотів.
99] Та ще Лукреція в чужі зіниці
100] Не задивлялась. Це їй таїна;
101] Не вміла в них читати таємниці,
102] На сторінках блискучих письмена;
103] Не знала пасток і спокус вона;
104] Їй не відкрилась хіть його видима,
105] Гадала: просто він глядить очима.
106] А він про славу мужа їй рече,
107] На італійських знайдену долинах;
108] І честь високу хвалить гаряче,
109] Здобуту мужем в подвигах орлиних,
110] І лаври перемог його вершинних;
111] Лукреція, зрадівши тим словам,
112] Здіймає руки - слава небесам!
113] Він заміри ховає таємничі,
114] Чи не завадив? - річ веде глуху:
115] Ще хмара не відбилась на обличчі,
116] Ще бурю тлумив у собі лиху,
117] Як Ніч, ця мати Жаху та Страху,
118] Жалобну тінь над світом розгорнула
119] І День в тюрмі склепінчастій замкнула.
120] І от пішов Тарквіній на спочин,
121] Удавши, що стомився до знемоги,
122] Хоч після й довгої вечері він
123] Ще говорив з Лукрецією трохи;
124] Свинцевий сон вгамовує тривоги,
125] І все спочин знаходить уві сні,
126] Все спить - крім лих, турбот і злодійні.
127] Тарквіній - злодій теж; лежить, гадає
128] Про те, як бажаного досягти:
129] Надії мало, й страх його діймає,
130] Однак свого охота доп'ясти!
131] Як часто відчай квапить до мети,
132] А ще ж як вабить скарб-винагорода,
133] Та що там страх, коли й життя не шкода!
134] Той, хто бажає жадібно чогось,
135] Ладен віддати все, чим володіє,
136] І тратить те, що виграть довелось,
137] На більше покладаючи надії;
138] Але ж те більше раз у раз маліє,
139] Бідою робиться користь, і от
140] Вже виявляється, що він - банкрот.
141] Мета ж у всіх - до старості здобути
142] Багатство, волю, славу й спокій теж;
143] І до мети цієї рвуться люди,
144] І ти, як всі, за це на бій ідеш,
145] Життя заради шани віддаєш,
146] А шану - ради грошей; ну, а гроші
147] Несуть нам часто згубу, не розкоші.
148] Лихими вчинками самі себе
149] Міняємо, чимсь іншим хочем бути;
150] Пиха непевна все собі гребе;
151] Що має - все не те, пусте, зіпсуте,
152] Тож здуру занедбаємо набуте
153] І те розгубимо, що в нас було,
154] Як багатіти нам поможе зло.
155] Так важиться й залюблений Тарквіній, -
156] За втіху честь він закладе свою,
157] Ладен себе самого зрадить нині,
158] Адже де правда й віра в цім краю,
159] Коли не віриш в правду нічию
160] І робиш жертвою себе самого
161] Ненависті, неслави, глуму злого?
162] Ось глупа ніч уже, і бродить жах,
163] І сном важким склепились смертних очі;
164] Ні зірочки не видно в небесах,
165] Людей не чути; сови лиш пророчі
166] Кричать зловісно, й завивання вовчі
167] Ягнят лякають; блиск добра погас, -
168] Настав розбою і розпусти час.
169] В такій порі сласник полишив ложе,
170] І до плаща вже тягнеться рука;
171] Здолать ні хоті, ні страху не може;
172] Що перша - вабить, другий-бо - ляка;
173] Та ще й сумління голос не змовка,
174] Благає стриматись, та всі благання
175] Заглушує нестримне пожадання.
176] Об кремінь легко кресонув мечем,
177] Сяйнули іскри в темряві яскраві;
178] Запалює він смолоскип мигцем,
179] Мов зірку провідну гидотній справі,
180] І мовить полум'ю слова лукаві:
181] «Вогонь з каміння викресав, то й хіть
182] В Лукреції зумію пробудить!»
183] Але вагається, від страху блідне,
184] Обдумує свій небезпечний шлях
185] І заспокоює сумління бідне,
186] З собою сперечається в думках;
187] І зневажає те, чого забаг
188] Убивчий спалах болісного шалу, -
189] Так сам себе осуджує помалу:
190] «Мій смолоскипе, не здіймай вогню,
191] Щоб на світлінь її не впали тіні!
192] Геть, грішні думи! Це ж бо забрудню
193] Я вами ясноту земній богині
194] І поглумлюся з чистої святині:
195] Хай судить і засудить чесний люд
196] Мій вчинок, що на цноту кине бруд.
197] О, сором лицарській сяйливій зброї,
198] Могилам славним прадідів моїх!
199] О вчинок нелюдський людини злої!
200] Щоб воїн примсі й пристрасті уліг!
201] Таж лицарю упасти в шані - гріх!
202] Так на чоло мені цей злочин кане
203] Навіки, мов страшне тавро вогняне.
204] Помру - ганьба переживе мене,
205] Більмом на золотім шиті лишиться;
206] Герольд глумливим словом пом'яне,
207] Як я, дурний, жадав колись любиться;
208] І для нащадків буду чужаниця, -
209] Зневажать предка прах, його ім'я,
210] Що їх ганьбить, хоч батьком був їм я.
211] Що віднайду, здобувши перемогу?
212] Минущих радощів коротку мить!
213] Хто платить тижнем сліз за мить спрожогу?
214] Хто вічність дасть, щоб іграшку купить?
215] Хто ради грона всю лозу трощить?
216] Який жебрак, вінець щоб зачепити,
217] Захоче впасти, скіпетром підбитий?
218] Ану ж бо Коллатінові у сні
219] Привидиться мій намір? І, сердитий,
220] Він кинеться завадити мені?
221] Примчить сюди - облогу зупинити
222] Круг ложа шлюбного і пляму змити,
223] Убить нечестя й пережить ганьбу,
224] Що вічно навіватиме журбу?
225] Яке я виправдання підшукаю,
226] Що вигадаю, щоб покрить вину?
227] Чи занімію й затремчу з відчаю,
228] Померкне світ, і гірко я зітхну,
229] Зі страху сам себе й винить почну?
230] А страх не здатен - знаю сіромаху, -
231] Нінащо, лиш хіба померти з жаху.
232] Мого б він батька чи синка потяв,
233] Чи в пастку заманив мене на згубу,
234] Чи в дружбі зрадив, - виправдання б мав
235] Я спокусить його дружину любу,
236] Отак помстившись, звівши з ним рахубу, -
237] Але він родич мій і добрий друг,
238] І виправдань немає для наруг.
239] Це так ганебно! Ну ж, як хто узнає?
240] Це зло! Хто злом кохання спокута?
241] Ні, я її благатиму, вблагаю...
242] Ану ж вхоплю, крий боже, відкоша?
243] Ні, слабне глузд, коли горить душа!
244] Той, хто боїться осуду й моралі,
245] Нехай, як дід старий, тремтить і далі!»
246] Ось так удвох схрестилися в борні
247] Холодний розум і гаряча воля,
248] Але щезають там думки ясні,
249] Де темним, ницим почуттям - роздолля.
250] Бо й проблиск їхній гасить злісна доля,
251] І так вже розгуляється, бува,
252] Що подвигом злочинство назива.
253] «Як ніжно, - згадує, -- взяла за руку
254] І пильно в очі глянула вона,
255] Тамуючи тривогу і розпуку, -
256] Чи Коллатіна не взяла війна?!
257] Як на лиці, білішім полотна,
258] Троянди спершу красно загорілись,
259] А потім їх зі щік зігнала білість!
260] І як в моїй руці її рука
261] Тремтіла від страху, ласкава й чула!
262] Яка смутна була і боязка,
263] Але про мужа добру вість почула,
264] І ніжна радість в усмішці майнула, -
265] Якби Нарціс узрів її - повік
266] На себе не дивився б у потік.
267] Навіщо ж я шукаю оправдання,
268] Коли й найкрасномовніший мудрець
269] Перед красою мовкне в замішанні?
270] Любов не терпить боязких сердець!
271] Чуття - мій капітан, мій вістовець!
272] Коли шумлять його яскраві стяги,
273] То набирається й страшко відваги.
274] Тож геть, дитинний страх! Вагання, геть!
275] Повага й сум старим лиш личать рокам.
276] У мене ж серце - зору вірний кметь:
277] Хай мудрість дивиться обачним оком;
278] Віддамся мріям юності високим.
279] Вперед, жаго, до вроди! Ні, не гріх
280] Піти й на дно, де скарб такий заліг!»
281] Бур'ян пшеницю глушить, і так само
282] Той кволий острах заглушила хіть.
283] Він прислухається й береться прямо,
284] Хоч сумнів і надію ще таїть.
285] Цих двоє слуг непевних мимохідь
286] Ведуть настільки суперечну мову,
287] Що він то стане, то рушає знову.
288] Небесний образ перед ним стоїть,
289] Та поруч неї видно Коллатіна:
290] її побачить - в безумі тремтить,
291] його помітить - воля знов незмінна,
292] І мріє в сяйві другова дружина;
293] Він серцем тягнеться до чистоти,
294] Хоч гниль у ньому встигла розцвісти.
295] І серце оживляє ниці сили,
296] Що поять хіть, як миті повнять час,
297] І раді, що на ласку заслужили
298] В господаря, - знай, пнуться напоказ,
299] Бундючаться й пихатіють щораз.
300] Піддавшись пристрасті безумно-ницій,
301] Прямує до Лукреції патрицій.
302] Між спальнею і волею - замки,
303] Зламати їх - неважко для гульвіси;
304] Але вони затримують-таки,
305] Все ж злодій крадеться, ступає, лізе:
306] Його лякаючи, риплять завіси;
307] У тьмі зненацька вискне ласеня,
308] І пострах боягуза підганя.
309] Всі двері піддаються неохоче,
310] А вітер, вихопившися з щілин,
311] Знай, гасить смолоскип, і щось шепоче,
312] І дим в обличчя кидає; тож він
313] Спиняється, стоїть у тьмі один;
314] Та серце, палене болючим палом,
315] Знов живить смолоскип огненним шалом.
316] Він рукавичку в світлі поміча,
317] В ній - голку, господинину підмогу;
318] Хапає рукавичку - й відомща
319] йому та голка: шпиг його спрожогу!
320] Він ніби чує: «Зваж на засторогу!
321] Вертай назад хутчій - і ні шелесть!
322] Лукреції хай буде чиста честь».
323] Так на заваду, хай і невеличку,
324] Скрізь натрапля Тарквіній по житлу:
325] Та двері, вітер, милу рукавичку
326] Вважає він за випадковість злу
327] Отак, як гирі, що на мить малу
328] Затримують годинник; час же лине,
329] Допоки платять борг йому хвилини.
330] «Ти ба! - сказав. - Мене спиняє все,
331] Та все це ніби морозець той пізній,
332] Що більше радості весні несе
333] І птахів більш побуджує до пісні.
334] За річ коштовну - муки терпим різні;
335] Мілизна, скеля, шторм, глибінь, пірат -
336] Купця, що скарб везе, страшать підряд».
337] Ступає до дверей тієї спальні,
338] Де сховано його жаданий рай,
339] Таять від нього засуви недальні
340] Те, що шукає, збуджений украй.
341] Блюзнить, ламаючи людський звичай,
342] Здобути втіху прагне і - тож треба! -
343] Благає помогти грішити - небо.
344] Та посеред даремних молитов,
345] Що в них правічну силу чваньковитий
346] Молив сприяти в замірах і знов,
347] Коли здобуде втіху, все прикрити, -
348] Враз стрепенувся: «Я ж іду грішити!
349] Цього не любить той, кого молю,
350] Тож як на просьбу зглянеться мою?
351] Любов, удача - ви боги для мене!
352] Тож волю я рішучістю зміцнив:
353] Думки - це діло, як воно здійсненне;
354] Світліє гріх відпущенням гріхів;
355] Лід страху тане від вогню чуттів.
356] Небесне око - в хмарі, ніч негоди
357] Ганьбу сховає після насолоди».
358] Злочинець защіпку підняв; відтак
359] Коліном двері відчинить ще сміє.
360] Голубку сонну хоче взять хижак:
361] Підступністю і зрадою тут віє.
362] Геть, геть тікає той, хто бачить змія;
363] Та міцно спить вона і не здригне, -
364] Іще жало їй смертне не страшне.
365] І до кімнати крадеться гульвіса, -
366] Він бачить ще не зганьблену постіль.
367] Приховує Лукрецію завіса,
368] Палають очі - їх зрадливий хміль
369] Веде і серце на шляхи свавіль:
370] Його рукам звеліло не бариться
371] Відсунуть хмару - хай сяйне зірниця!
372] Як сяє сонця коло вогняне,
373] Порвавши хмар стягу, нам сліпить очі,
374] Ось так від неї світло йде ясне,
375] Ось так він мружиться в сіянні з ночі:
376] Те світло ллє вона в красі урочій, -
377] Заплющився - від світла й від ганьби
378] Не бачать очі, він стоїть сліпий!
379] О, їм в темниці меркнути б, злочиннім,
380] Тоді б і лиха не змогли завдать;
381] Тоді б Лукреція із Коллатіном
382] Спізнала в чистім ложі благодать;
383] Та гляне знов і щастя вкраде тать -
384] Від злого погляду вона без сліду
385] Життя утратить, втіху, радість світу.
386] Під щічкою - білесенька рука,
387] В подушки поцілунок відібрала,
388] А та собі, розсерджена така,
389] Мов надвоє розпалась - втіхи мало!
390] Між двох узвиш голівка потопала;
391] І вся, мов цноти пам'ятник, лежить,
392] В очах поганих будить ненасить.
393] Видніє друга рученька солодка,
394] На зелені вкривала повиса,
395] Біліє, наче поміж трав стокротка;
396] На ній перлистий піт, немов роса.
397] Мов нагідок заплющилась краса,
398] Закриті очі в темноті дрімоти, -
399] Чекають дня, що зійде ясновродий.
400] Волосся злоте з диханням сплелось;
401] О примхо скромна! Скромносте примхлива!
402] Життя перемагає смерть, і ось
403] В житті сіяє тьмяно смерть жадлива;
404] Ховаються вві сні, й нема тут дива:
405] Не борються два вороги оті,
406] Бо в смерті є життя, а смерть - в житті!
407] А перса! - кість слонова у прожилках,
408] Ніким не скорені ці світа два,
409] Ніхто не ніжився на їхніх схилках, -
410] Лише для мужа їх любов жива.
411] Ще більш Тарквінія це порива;
412] Як узурпатор, всупереч закону,
413] Він прагне владаря зіпхнути з трону.
414] Дивився він, і все він помічав,
415] Од шалу мучився - страждать покіль же?
416] Всього, що бачив, палко він жадав,
417] Жагу таїв, і з того лютий біль же.
418] Мов божество обожнював - ні, більше! -
419] Ту білість шкіри, ту блакить жилок,
420] І губ коралі, й шию, мов сніжок!
421] Як стане лев над жертвою своєю -
422] Здобуте м'ясо лють його м'якшить;
423] Тарквіній став над сплячою душею,
424] Неначе поглядом гамує хіть,
425] Що слабне; та чим довше він стоїть,
426] Тим очі, що було жагу зм'якшили,
427] Ще більш вогню йому вливають в жили.
428] Вони ж мов наймані злодійчуки,
429] Що здобич рвуть, лютують від горіння,
430] Мордують і ґвалтують залюбкн,
431] Ні сліз дітей, ні матерів квиління
432] Не чують - чують тільки повеління, -
433] А серце бойову тривогу б'є
434] І в бій гарячий військо шле своє.
435] Від стуку серця промениться око,
436] Воно ж руці передає наказ;
437] Рука, що цінить честь таку високо,
438] Вчуває гордість і спадає враз
439] На груди, - тож сія, немов алмаз,
440] Столиця у блакитних жил мережі, -
441] І вмить поблідли ті округлі вежі.
442] Це ж кров із них втікає в той покій,
443] Де володарка їхня спить ізночі, -
444] Про ту облогу повідомить їй,
445] І криком груди сповнити жіночі:
446] Вона від здивування мружить очі,
447] Щоб осягнуть біди своєї глиб, -
448] її палючий сліпить смолоскип.
449] Тож серед ночі, застогнавши глухо,
450] Прокинулась від сну й страху також,
451] Гадає - вгледіла страшного духа,
452] Чий вигляд кидає її у дрож;
453] О лютий страх! Та бачить знов його ж,
454] Зловісний образ, привид той бентежний,
455] Що наганяє страх уже справдешній.
456] Вона в тенетах тисячі страхів
457] Тремтить, мов занімілий птах підтятий;
458] Не сміє й глянути; замиготів
459] Перед очима гурт примар строкатий:
460] Це може розум хворий витворяти;
461] Мелькають світло й тіні їй в очах,
462] Заплющиться - бере ще більший страх.
463] Його рука - на грудях в неї й досі, -
464] Таран, щоб ніжну зруйнувать стіну!
465] І серце - житель міста, що в облозі, -
466] Уже дістало рану не одну,
467] Та б'ється, й дрож у руку йде міцну.
468] Це будить шал і тлумить жаль геть-чисто, -
469] Він проривається в солодке місто.
470] Спочатку зве язик, немов сурма, -
471] Хай ворог піде на переговори;
472] З постелі білої бліда сама
473] Відповідає - кидає докори, -
474] Мовчить Тарквіній, владний і суворий;
475] Вона ж питає, молячи його:
476] Чому їй чинить зло? Пощо? Чого?
477] А він: «Від щік твоїх, і снігу, й жару
478] Бліда лілея блідне знов і знов,
479] Шаріється ще більш троянда яра, -
480] Хай скажуть барви про мою любов;
481] Тож їх вина, що хочу без відмов
482] Здобуть фортецю і тебе здобути, -
483] Тебе ж твій погляд і призвів до скрути.
484] Тому благаю - не кляни мене,
485] Краса тебе до пастки заманила;
486] Скорися й задоволення земне
487] Даруй мені, бо над життя ти мила,
488] Тож я прийшов, моя зростає сила;
489] Жага від нарікань твоїх згаса, -
490] Та будить знов її твоя краса.
491] Я знаю, що пізніш мене зустріне,
492] Я бачу, колючки - це захист руж,
493] Для меду захист - це жало бджолине, -
494] Та що з цих порівнянь? Я рвусь чимдуж!
495] Порад і найщиріших не збагну ж:
496] Краса пробуджує жагу бездонну,
497] Яка не зна обов'язку й закону.
498] Я в глибині душі збагнув, осяг,
499] Що зло, ганьбу і жалість викликаю;
500] Але жаданню що заступить шлях,
501] Коли ж бо мчить, збезуміле до краю?
502] Зневагу й ворожнечу - так! - пізнаю,
503] Заплачу й каяття мене поб'є,
504] Одначе рвусь безчестя взять своє».
505] Сказав і меч здійняв над головою, -
506] Так сокіл хижий в небесах висить,
507] Лякає долі пташку тінню злою,
508] Хай злине - дзьоб кривий її вразить:
509] Так під мечем Лукреція лежить,
510] А він, як сокіл дзвоником ту птаху,
511] Пригнічує невинну, повну жаху.
512] «В цю ніч, Лукреціє, моєю стань,
513] Якщо перечиш - сила допоможе,
514] А ні - то замордую без вагань,
515] Уб'ю раба й звалю тобі на ложе,
516] І згинеш, згубиш честь, помреш негоже;
517] В тім, що застав з рабом тебе, жону,
518] І вас убив на ліжку, - присягну.
519] Переживе тебе твій муж-бідаха,
520] Щоб кожен погляд жалив, мов стріла;
521] На весь твій рід впаде страшна зневага,
522] Дітей оберне в байстрюків хула;
523] Про тебе, що ганьби їм завдала,
524] І про твій гріх пісні складуть піїти,
525] Щоб їх в усі часи вивчали діти.
526] Скорися - буду другом я тобі;
527] Вина таємна - то не гріх навіки;
528] А трошки зла для блага, далебі,
529] Не вадить праву і меті великій.
530] Трутизна, що домішуєм у ліки,
531] Їх очищає, змінюючи суть,
532] І ліки повне зцілення несуть.
533] Заради мужа і дітей заради
534] Мені віддайся: здумай, що їх жде,
535] І не лишай їм, наче скарб заклятий,
536] Ганьбу, що з них ніколи не спаде,
537] Що гірш за рабство і страшніш за те
538] Каліцтво вроджене... Все зваж, як треба:
539] То - гріх природи, це - твоя ганеба».
540] Зловісно глянув, наче василіск,
541] Здригнувся раптом, змовк і ледь трясеться;
542] Вона, той чистоти сяйливий блиск,
543] На білу схожа лань, що в кігтях б'ється,
544] В пустелі беззаконня не здається, -
545] Хижак не чує тих благань, мовчить
546] І слухає свою лиш ненасить.
547] Коли зловісна хмара, як заслона,
548] Закриє світ і гори сповива,
549] Ласкавий вихор із земного лона
550] Здіймається і тучі розрива,
551] Щоб злива не линула громова, -
552] Так голос ніжний стримав хіть квапливу,
553] Адже й Плутон скоривсь Орфея співу.
554] Але це тільки виграшки кота,
555] І поки миша в лапах важко дише, .
556] Вирують в ньому пристрасті, й зроста
557] Від жертви лютих мук бажання хиже, -
558] Хай вухо чуйне, серце ж бо глухіше:
559] Від сліз стає жорстокою жага,
560] Хоч дощ і мармур краплями змага.
561] Вдивляється благальними очима
562] В жорстокі риси грізного лиця;
563] І ллється мова скромна, ледь вловима,
564] Зітханням пересипані слівця,
565] І рветься нитка думки без кінця.
566] І речення стихають рятівничі,
567] Тому вона повторює їх двічі.
568] Його благає, молить всім святим,
569] Юпітером і дружбою своєю,
570] Любов'ю мужа і плачем своїм,
571] Людським законом, шаною, душею,
572] І лицарством, і небом, та землею,
573] Аби вернувся він у свій покій,
574] Скорившись честі - не жазі гидкій
575] І каже: «Чом же за гостинність щиру
576] Невдячністю відповідаєш нам?
577] І джерела, з якого пив допіру,
578] Не каламуть, - хай буде чисто там;
579] І лук відкинь, себе ти не заплям;
580] Мисливцеві стріляти не годиться,
581] Як оленятком ходить олениця.
582] Мій муж - твій друг! Так пожалій мене;
583] Ти - можновладний, не робись тираном;
584] Мене, слабку, хай сіть твоя мине;
585] Ти - чесний, не бери мене обманом.
586] Тебе прогнати хочу я зітханням:
587] Який би муж стогнання жінки зніс?
588] Прислухайсь до моїх благань і сліз!
589] Вони, як буйні океанські хвилі,
590] В твоє скелясте серце б'ють і б'ють,
591] його зм'якшити прагнуть срібнокрилі,
592] Бо хвилі навіть камінь перетруть.
593] Хоч кам'янішим каменя не будь -
594] Тоді б мене тобі зробилось шкода:
595] Бо жаль в залізні прослизне ворота!
596] Зустріла, як Тарквінія, тебе, -
597] Чому ж ти образ царський вкрив ганьбою?
598] Я скаржусь небу - небо не сліпе, -
599] Ти честь свою плямиш перед собою.
600] Не той ти, ким здаєшся, і порою
601] Не тим здаєшся, ким насправді є, -
602] Царевичем. Шануй ім'я своє.
603] Якщо ти сієш зерна зла й огуди,
604] Які пороки розцвітуть в краю?
605] Як нині чиниш злочини, що буде,
606] Коли ти владу утвердиш свою?
607] І наймізернішому холую
608] Злочинство щонайменше не минеться,
609] А царський гріх в народі озоветься.
610] Тебе любити будуть через страх,
611] Незлих царів бояться із любові:
612] Тож прирівняєшся до тих плутяг,
613] Що беззаконня виправдать готові,
614] Та краще їх не знати ватажкові,
615] Царі - це школа, це найкращі з книг,
616] Щоб ми, підданці, вчилися по них.
617] Чи будеш вчити хтивості у школі,
618] В якій уроком стане лиш ганьба?
619] Чи будеш дзеркалом, в якім доволі
620] Правдиво відіб'ється злість тупа?
621] Невже замінить честь тобі - хвальба?
622] Підтримуєш розпусту замість слави
623] І добре ймення сам ганьбиш, неправий?
624] Якщо ти владу маєш, чом не зміг
625] Здолати в серці хтивість ту безкраю?
626] Меч не на те, щоб кривдити усіх,
627] А щоб розбити впень злодійську зграю.
628] Який же з тебе, принце, щит для краю,
629] Як скаже гріх: це ти його затяг,
630] Ти, ти, учитель - на гріховний шлях!
631] Якби вчинив хтось інший цю мерзоту,
632] Яким би гнівом ти тоді горів?
633] Не часто люди бачать власну шкоду;
634] Не помічаємо й своїх гріхів,
635] Хоч брата кожен за таке б убив!
636] О, скільки той в собі ганьби ховає,
637] Хто злочинів своїх не добачає!
638] До тебе руки зводжу я в мольбі:
639] Не піддавайся хтивості хапливій!
640] Благаю - велич поверни собі,
641] Відкинь думки негідні та зрадливі,
642] Що родяться в палких чуттів напливі,
643] З очей прогнавши марево мутне,
644] Збагни себе і пожалій мене!»
645] «Та годі! - каже він. - Жаги потоки
646] Нестримні й не вертаються назад.
647] Від вихру гасне вогник одинокий,
648] Та дужчає пожар, борвію рад:
649] Нехай потоків прісних водоспад
650] Вливається в глибінь морів ятряну, -
651] Не зміниться солоність океану!»
652] Вона ж йому: «Ти, принце, - океан,
653] Але вливаються в твої просторії
654] Безчестя, чорна пристрасть та обман -
655] Твоєї крові заплямують море.
656] Ти мінишся не на добро - на горе,
657] Мілієш, сходячись зі злом впритул,
658] Не ти його - тебе залив намул.
659] Рабом ти станеш, а раби - царями;
660] Ти будеш нижчим, вищими - вони;
661] Піднімеш їх, а зійдеш сам до ями;
662] Тебе нікчемність зможе без війни;
663] Відкинь мале, велике борони;
664] Не хилиться і кедр перед кущами,
665] А глушить їх могутніми гілками.
666] Нехай твої підданці, ті думки...»
667] «Та годі! - крикнув. - Слухать більш не можу:
668] Моїй любові поступись-таки,
669] А ні - ненависть звідаєш ворожу;
670] Вчинивши це, звалю тебе, як ношу,
671] На ліжко до мерзенного раба, -
672] Хай зв'яже вас обох страшна ганьба».
673] Сказав і світич затоптав ногою,
674] Бо світло й хіть - смертельні вороги:
675] Ганеба ж ніччю крадеться сліпою,
676] Коли пітьма панує навкруги.
677] Кричить ягнятко в лапах вовцюги!
678] Аж поки в білій тій, своїй же вовні,
679] Заглухне крик, не вирвавшись назовні.
680] Адже білизною, що їй сповзла,
681] Ті скарги душить гаспид зловорожий,
682] Але охолодить свого чола
683] В перлинах чистих сліз її не може.
684] Пощо плямує хтивість чесне ложе?
685] Очистити б його потоком сліз!
686] Вона б лила їх вічно тут і скрізь.
687] Що їй життя? Утрачене цінніше.
688] А він здобуте втратить зразу все;
689] З насильства постає насильство інше,
690] Миттєва втіха вічний біль несе;
691] Опісля жару зимний жах трясе:
692] Зграбована Невинність так, що й годі.
693] Але збіднів і Шал, той ниций злодій.
694] Неначе нагодовані хорти,
695] Які, згубивши нюх і швидкість бігу,
696] Не хочуть гнатися й дають втекти
697] Тій здобичі, що кинули потиху;
698] Так і Тарквіній сплачує за втіху:
699] Приємний втратив смак, вгасивши хіть,
700] Яку бридка живила ненасить.
701] Бездонний гріх! Тебе й збагнути годі,
702] Не осягти в думках заздалегідь.
703] Бажання п'яне втопиться в блювоті
704] Перш, ніж свою мерзотність зрозуміть.
705] Гнуздечки мало, щоб утримать Хіть:
706] Спочатку рветься до мети гаряча,
707] Тоді ж - як шкапа тягнеться ледача.
708] І вже змарніле, змучене, бліде,
709] Погаслі очі, сплутане волосся,
710] Бажання в розпачі ледь-ледь бреде,
711] Немов багач, коли на крах зайшлося:
712] Воно з Чеснотою в бою стялося
713] За насолоду, й згаснув плотський жар, -
714] Благає милосердя сам бунтар.
715] Так сталося із можновладцем Риму,
716] Що рвався до гріховної мети,
717] Занапастивши долю неділиму,
718] Ганьбу здобув, щоб вік її нести;
719] Стоптав душі своєї храм святий:
720] Юрба турбот зібралась на руїнах,
721] Питає, як живе в розбитих стінах.
722] Душа їм каже: «Мій народ підняв
723] Повстання і звалив святу будову,
724] І через те в неволю він попав,
725] Мені ж безсмертя не здобути знову...»
726] Від рабства й смерті не знайти їй схову,
727] Хоча й передбачала горе, лють,
728] Та не могла вона їх відвернуть.
729] Так думає й скрадається зарану
730] Звитяжець-бранець, що здобув-згубив;
731] Несе свою невиліковну рану,
732] Рубець, що лишиться навік-віків;
733] Та більшу муку жертві полишив -
734] Нести їй хтивості жорстоку ношу,
735] Йому ж - свою провину зловорожу.
736] Бреде він, наче той шкодливий пес,
737] Вона в знемозі б'ється, мов ягниця;
738] Він ганить вчинок свій, тремтить увесь,
739] Вона рве тіло нігтями, яриться;
740] Втікає він, аж зимний піт струмиться,
741] Вона зосталась, проклинає ніч;
742] Він ганить втіху щезлу, мчиться пріч.
743] Він геть тікає, каяттям пойнятий,
744] Вона не знає, хто б її вже й спас;
745] Він хоче швидше ранок привітати;
746] Вона блага, щоб день її погас:
747] «Діла нічні день розкрива всякчас,
748] І вже моїм очам, одвіку чесним,
749] Ганьби не скрити поглядом облесним.
750] Здається, кожне в цих очах моїх
751] Узрить на самім дні біду щемлячу;
752] Тож буду в темноті - нехай про гріх
753] Не скажуть очі правду немудрячу;
754] Вони вину розкриють, лиш заплачу,
755] І відіб'ється на моїх щоках
756] Ганьба, як слід вологи на мечах».
757] Вона кляне і тишу, й спокій гудить,
758] І для очей благає сліпоти,
759] У груди б'є себе, і серце будить,
760] І просить вирватися, щоб знайти
761] Чистіше тіло й до грудей ввійти
762] Чистіших за її. Слова жіночі
763] Летять шалені, звернені до Ночі:
764] «О Ноче - образ пекла й слів марних!
765] Неслави літописцю чорногрудий!
766] Трагедій сцено та убивств жахних!
767] Хаосе, що гріхи ховаєш всюди!
768] Осліпла звіднице! Пітьмо огуди!
769] Печеро смерті! Змовнице стара,
770] Яка насильство й зраду обира!
771] О душна, млиста, осоружна Ноче!
772] Лише себе в гріху моїм вини,
773] Туманься, хай зірниця не блискоче,
774] Ходу невтомну часу зупини.
775] Якщо засяє сонце з вишини,
776] Хай злісні хмари скупчаться навколо
777] І золоте йому затьмарять чоло.
778] Затруй гниттям ранковий вітерець;
779] Нехай це хворе дихання важезне
780] Споганить вищу чесність унівець,
781] Аж поки сонце в хмарах тих пощезне;
782] І хай пливе курище величезне,
783] Яке задушить світло зусібіч,
784] Оберне полудень на вічну ніч.
785] Якби він Ніччю був - не сином Ночі,
786] Царицю срібносяйну б міг затьмить;
787] її служниці, що блищать охочі,
788] Не заясніли б у пітьмі й на мить:
789] Тоді я б мала з ким цей біль ділить,
790] Бо друг в нещасті нам незамінимий, -
791] В розмові шлях коротять пілігрими.
792] А я ж сама шаріюся; з жалю
793] Ламаю руки в розпачі, журлива,
794] Сама ховаю гріх, чоло хилю;
795] Сама сиджу й страждаю, нещаслива,
796] 1 землю росить сліз сріблиста злива,
797] Слова з плачем, зі стогоном біда, -
798] Це пам'ятник скорботи вироста.
799] О Ноче! Ти димуєш над землею, -
800] Хай не побачить День мого лиця!
801] Під чорну заховай свою кирею -
802] Хай муку чорнота ховає ця:
803] Ти володій цим світом без кінця,
804] Аби гріхи, що ти вчинила притьма,
805] Твоя навік похоронила пітьма.
806] Ти з мене ж не роби обмови Дня!
807] Цей ранок на чолі моїм осяє
808] Печать, що шлюбну зраду відслоня
809] І про загин чесноти сповіщає;
810] Таж і невіглас той, що не вчитає
811] Премудростей, захованих в книжках,
812] Вгадає злочин мій в моїх очах.
813] Дитині нянька розповість про мене,
814] Лякаючи Тарквінія ім'ям;
815] Оратор слово поведе натхненне,
816] Де наклеп із ганьбою пополам;
817] Розкаже менестрель бенкетарям,
818] Як тяжко скривдив - проклята година! -
819] Мене Тарквіній, я ж бо - Коллатіна.
820] Хай чесне ймення чистим буде знов,
821] Воно для Коллатіна завжди чисте:
822] Як це пожива буде для розмов,
823] То й інше загниє гілля сріблисте;
824] До мужа із докорами не лізьте, -
825] Чому соромитися має він?
826] Була я чиста - чистий Коллатін!
827] О тайний сором! О біда незмінна!
828] Від рани шрам! Без болю біль мені!
829] Тавро горить на лобі Коллатіна,
830] І лиш Тарквіній бачить це... О ні!
831] Поранений мій муж не на війні.
832] О, скільки цих ганебних ран! А знає
833] Лиш той про них, хто їх же й спричиняє.
834] Мій Коллатіне, чистоту мою,
835] Яку ти шанував, насильство вбило.
836] Бджола без меду, трутнем я стаю,
837] Від мене літо нині відлетіло,
838] Все вкрадено, що вабило так мило:
839] У вулик твій влетіла, і куса,
840] І чистий смокче мед чужа оса.
841] Це ж я і винна в зруйнуванні честі;
842] Його заради тебе прийняла;
843] Від тебе він прибув, а був там десь ти, -
844] Зневажити його я не могла;
845] Ще нарікав на втому спроквола
846] І говорив про честь... О зло неждане!
847] Диявол ангелом убравсь поганий!
848] Чому черв'як влізає в первоцвіт,
849] Сіда зозуля в гнізда горобині?
850] Чому поганять жаби чистовід,
851] Тиранять примхи груди голубині?
852] Чому царі несталі в повелінні?
853] Та досконалості нема ніде, -
854] Бруд хоч якийсь на чистоту паде.
855] Ненатлий дід, що скрині повнив злотом,
856] Страждає від подагри та жалів;
857] Глядить, пильнує скарб, що втратить згодом, -
858] Новий Тантал - не пив би і не їв;
859] Того ж не рушить, що згребти зумів,
860] І тим скарбам вже й не радіє, кволий, -
861] Вони хвороб не вигоять ніколи.
862] Не може він багатство заживать,
863] І все, що тут надбав, лишиться дітям;
864] Вони змарнують скоро благодать,
865] Бо сильні, - був їх батько слабовитим.
866] Не стануть довго ті скарби служить їм.
867] Солодке зразу нам гірким стає,
868] Коли його ми візьмем за своє.
869] Смутить весну погідну вихор сніжний;
870] Бур'ян у квітів краде чорнозем;
871] Змія сичить, де птах співає ніжний;
872] Неправда їсть чесноту день за днем:
873] Усе, що маєм, нашим не назвем,
874] Адже чигає Випадок ворожий,
875] Який і вбити, і відняти може.
876] О Випадку! Ти всюди завинив, -
877] Це ти схиляєш зрадника до зради;
878] На гурт овечий ти женеш вовків
879] І вчасно злочину сприяєш, радий
880] Закон, і правду, й розум підірвати;
881] А в затінку твоїм чигає Гріх
882] На всі блуденні душі - так, на всіх!
883] Весталок до розпусти навертаєш,
884] Ятриш чуття, роздмухавши золу;
885] Довіру й честь, убивце, убиваєш;
886] Ти зводиш, дуриш, потураєш злу;
887] Ти лихослів'ям глушиш похвалу;
888] Ти - злодій, зрадник, хитрий людоморе,
889] В жовч обертаєш мед, а щастя - в горе!
890] Твої ж бо втіхи виллються в ганьбу,
891] Таємні учти - в піст усій державі,
892] Гучні наймення - в прикру голосьбу,
893] Слова підлесні - в полини гіркаві;
894] Твої марноти щезнуть у неславі.
895] Чому, о Випадку, дання сліпе,
896] Тебе клянуть і прагнуть всі тебе?
897] Коли для жебраків ти станеш другом,
898] Щоб їх молитва здійснена була?
899] Чи покладеш ти край боям, наругам?
900] Чи звільниш душу від кайданів зла
901] І знайдеш лік, щоб рана зажила?
902] Бідняк, сліпець, кульга - кричать юрбою.
903] Та їм не стрітись, Випадку, з тобою.
904] Вмирає хворий, поки лікар спить;
905] Біда в сирітки, в здирці - раювання;
906] Пиячить суд, вдова од сліз тремтить;
907] Лютує мор, а в пана - полювання,
908] Не маєш часу на добродіяння!
909] Убивство, зрада, гнів і ґвалт, - авжеж! -
910] Слугуєш їм і шану віддаєш.
911] Чесноті й Правді тій, що очі коле,
912] Ти завжди ставиш тисячі завад:
913] Хай допомогу куплять; Гріх ніколи
914] Не платить - просто йде, йому ти рад
915] І дослухаєшся його порад.
916] Я ждала Коллатіна, бачить небо, -
917] Прибув Тарквіній, та прибув од тебе.
918] Це ж винний ти - в убивствах, крадежах,
919] Ти - винний у лжесвідченні, незгоді,
920] Ти - винний у шахрайстві, грабежах,
921] Ти - винний в кровозмішення мерзоті;
922] Ти - спільник всіх гріхів страшних відтоді,
923] Як сніт почавсь, і тих, що будуть ще,
924] Допоки сонце сяє гаряче..
925] Злий Часе! З Ніччю вдвох ти плодиш жахи.
926] Невловний вісник ти, гонець турбот,
927] Нищитель юності і раб розваги,
928] Тягло гріхів і пастка для чеснот;
929] Начало й смерть усіх земних щедрот, -
930] Ти винен в злочині моїм, тож нині,
931] О Часе, винний будь в моїй кончині.
932] Навіщо Випадок, цей твій слуга,
933] Мене застиг у сні, що й сном не здасться,
934] І вже розбита доля дорога,
935] І я навік прикута до нещастя?
936] Це ж мав би Час боротися з напастю,
937] М'якшити біль зневаги та обмов,
938] А не подружню обкрадать любов.
939] Спиняти чвари між царів неситих,
940] Палить неправду, світло несучи,
941] Печать на збіглих ставити століттях,
942] Будити вранці, пильнувать вночі,
943] Брехню долати, правду ведучи,
944] І власним бігом руйнувать будови,
945] Темнити позолоти веж чудові;
946] Точити шашелем і шпиль, і міст.
947] Бо Час повинен все гниле змітати,
948] Новий шукати в давніх книгах зміст,
949] Із крил у круків пера виривати,
950] Сухі дуби валить, весну вітати,
951] Кувати знов старе залізо й мідь
952] І швидше Долю колесом вертіть.
953] Онуків дать бабусям, обернути
954] Дитя на мужа, мужу - старість дать,
955] Убити й тигра, що у вбивствах лютий,
956] Єдинорога й лева вгамувать,
957] Шахраюванням шахрая карать,
958] Врожаї ратаям нести веселі,
959] Точити краплями великі скелі.
960] Чому ж ти шкоду чиниш на бігу,
961] Якщо вертатись для добра не в силі?
962] Віддай за вік хоч хвильку дорогу, -
963] їх прийдуть тисячі, як друзі милі,
964] Борги твої сквитають застарілі:
965] О, поверни годину хоч одну, -
966] Я б відвернула ту біду страшну!
967] О вічності лакею повсякчасний!
968] Втіка Тарквіній, скривдивши мене.
969] Зроби, щоб гнався жах за ним пропасний,
970] Хай він цю ніч злочинну прокляне,
971] Страшиться тіней хай, хоч де ступне,
972] Хай з думки гріх йому не йде потворний,
973] Хай кожен кущ грозить, як гаспид чорний.
974] Не дай ні спокою, ні сну йому,
975] Хай в ліжку стогне, змучений хотінням;
976] Нашли невдач страшних на нього тьму,
977] Як заквилить - не переймайсь квилінням,
978] Серцями вбивць закидай, мсв камінням;
979] Жінки при нім хай ласку гублять враз,
980] Тигрицями впадаючи у сказ.
981] Зроби, щоб завше рвав свого він чуба,
982] Щоб завше сам себе він проклинав,
983] Щоб відчай бив його, гнітила згуба,
984] Щоб жив рабом і щоб рабом сконав,
985] Зроби, щоб забажав жебрацьких страв,
986] А той, хто сам недоїдків просив же,
987] Його зневажив, кусня пожалівши.
988] Зроби з колишніх друзів - ворогів,
989] Зроби, щоб глузували з нього блазні;
990] Зроби, щоб на собі він зрозумів,
991] Як довго біди тягнуться злощасні,
992] А втіхи швидко проминають сласні, -
993] Аби за злочин все своє життя
994] Не знав спокою він і співчуття.
995] О Часе! Добрих і лихих ти вчитель.
996] Навчи мене клясти ґвалтівника!
997] Хай мре від тіні власної мучитель,
998] Хай злодій смерть свою щодень шука!
999] Хай підла підлу кров проллє рука;
1000] Чи виявиться хто таким заклятим, -
1001] Цьому нікчемі стати ницим катом?
1002] Нехай він з роду царського - йому ж
1003] І гірше тим, що чинить так негідно;
1004] Чим вищий, тим ганьбиться більше муж,
1005] Бо всяку ницість знизу нам помітно;
1006] Так шана до царів помалу блідне, -
1007] Побачать всі, що в хмарах місяць зник;
1008] Зірок нема - всім байдуже повік.
1009] Коли ворона влізе в твань де-небудь,
1010] Той бруд їй чорних крил не затемня;
1011] Якщо це вчинить сніжно-білий лебідь, -
1012] Сріблисте заплямується вбрання.
1013] Нетяги - ніч, царі - сіяння дня:
1014] Комар летить незримий, та високо
1015] Орла помітить в небі кожне око.
1016] Геть, слуги блазнів! Марні геть слова,
1017] Безплідні звуки та безсилі судді!
1018] Нехай у школах спірка не вгава,
1019] Таке базікання - рідня облуді,
1020] А суд хай вірить свідкам - не огуді;
1021] Але навіщо красномовність тут,
1022] Коли мені не допоможе й суд?
1023] Даремно Випадок я винувачу,
1024] Тарквінія, і Час, і Ніч сумну;
1025] Даремно над своїм безчестям плачу,
1026] Даремно геть свою ганьбу жену;
1027] Чи димом слів зм'якшу свою вину?
1028] Полегкість є й моєму безголов'ю, -
1029] Нехай спливу оскверненою кров'ю.
1030] Від вироку тремтиш, рука, в тужбі?
1031] Звільни мене від сорому й догани.
1032] Бо як помру - честь залишу тобі,
1033] А житиму - зів'янеш з непошани;
1034] Не захистила ти мене від рани
1035] І не звелась на ворога в кулак,
1036] Убий мене - і вдвох умрем ось так».
1037] Вона з постелі зводиться й спішиться
1038] Знаряддя смерті відшукать собі ж;
1039] Але ж це тільки спальня - не різниця,
1040] І тут не знайдеться й звичайний ніж,
1041] Щоб їй хоч раз дихнулося вільніш;
1042] Та подих їй, мов дим із Етни, кволий,
1043] Мов дим з гармати, губиться поволі.
1044] «Живу даремно, - мовить із плачем, -
1045] Та чим себе убити, мій відчаю?
1046] Боялась, що Тарквіній вб'є мечем,
1047] Тепер для цього ж я ножа шукаю;
1048] Одначе вірність мужу зберігаю,
1049] Як і раніш... О ні! Я вже не та,
1050] Адже віднята в мене чистота.
1051] Пропало все, для чого жить хотіла,
1052] Тож хай помру - я смертю не згрішу.
1053] Як пляму змию цю убивством тіла,
1054] То вже хоч слави знаком бруд скрашу,
1055] Життя неславі - смертю порішу:
1056] Мала ж то втіха - ледве нас обкрали,
1057] Спалить шкатулку, де був скарб чималий!
1058] Не хочу, Коллатіне, щоб ти пив
1059] Гіркоту, в клятві зрадженій розлиту;
1060] Щоб ти неправду й лестощі терпів
1061] За вірність, щирим почуттям зігріту;
1062] Повік байстрюк той не побачить світу;
1063] Не дам, щоб ґвалтівник усім казав,
1064] Що ти його поріддю батьком став.
1065] Тож він в думках не буде з тебе кпити,
1066] Не візьме з друзями тебе на сміх;
1067] Твою любов не злотом зміг купити,
1068] А підло викрав із дверей твоїх.
1069] Владарка долі власної, я гріх
1070] Сама несу, хоч би мене й корив ти,
1071] Допоки смертю не звільнюсь від кривди.
1072] Не заплямлю тебе, - хай біль стиха! -
1073] Пробачень не вплету в барвисту фразу;
1074] Не підфарбую чорного гріха,
1075] Щоб скрити правду і нічну образу:
1076] Язик все скаже; очі змиють зразу
1077] Слова нечисті чистотою сліз,
1078] Як води, що в роздол з гори злились».
1079] Так Філомела жалісна скінчила
1080] Про власне горе мелодійний спів,
1081] І сходить ніч, похмура й чорнокрила,
1082] В зловісне пекло; ранок заяснів,
1083] Ллє світло в очі тим, кого зустрів;
1084] Лукреція з неславою своєю
1085] Сховатись хоче під імли кирею.
1086] А день крізь шпари в світлий час оцей
1087] За нею стежить зором ясно-сииім;
1088] Вона ридає: «Око всіх очей,
1089] Не сип до мене у вікно промінням, -
1090] Тих лоскочи, хто спить ще сном невинним;
1091] Сіянням не тавруй мого чола -
1092] Не знищить день того, що ніч дала».
1093] І все, що вгледить, все їй заважає, -
1094] Справдешній біль, немов дитя мале,
1095] його ніщо на світі не втішає:
1096] Не так-бо давній - свіжий мучить зле;
1097] Остудить час той біль - новий нашле,
1098] І їхній шал - немов плавець невмілий,
1099] Що швидко тоне, вибившись із сили.
1100] Отак у морі бідувань і лих
1101] З усім, що бачить, там веде розмову,
1102] Скорботи всі рівняє до своїх,
1103] А це несе їй муку гарячкову,
1104] Бо те відходить, те приходить знову:
1105] То тихне горе й не знайде слівця,
1106] То, в безум впавши, марить без кінця.
1107] Пташки щебечуть пісеньку ранкову,
1108] їй ще сумніш од співів тих стає, -
1109] Нелегко радість зустрічати знову;
1110] Веселе товариство душу вб'є
1111] Ту, що лиш горе відає своє,
1112] Тоді шалений смуток затихає,
1113] Коли засмучений нам співчуває.
1114] Подвійна смерть - під берегом плавцям!
1115] Ще голодніший той, хто бачить їжу;
1116] Болить ще більш тому, хто взрів бальзам;
1117] Ласкавість тугу зроджує гіркішу;
1118] Печаль з рікою схожа вдивовижу, -
1119] Тече повільно, та не спиниш хвиль;
1120] Не знають меж ні горе, ані біль.
1121] «Насмішниці, - вона мовляє, - співи
1122] В пернатих грудях схороніть сповна,
1123] Хай стихне і мовчить ваш хор щасливий;
1124] Хазяйка, що печаль і горе зна,
1125] Гостей веселих не терпить, сумна;
1126] Тож бавте всіх, хто бавиться сьогодні,
1127] Сльозам же личать наспіви скорботні.
1128] До мене, Філомело, прилети,
1129] Ось гай тобі - скуйовджене волосся;
1130] Земля в сльозах від нашої біди,
1131] Ох, скільки сліз у тебе пролилося, -
1132] Так і мені тужити довелося;
1133] Цей спів я про Тарквінія веду,
1134] Ти ж - про Терея, що приніс біду.
1135] Як ти себе об колючки кривавиш,
1136] Щоб біль не задрімав, так я, тремка,
1137] Тебе наслідувати рвусь по праву ж, -
1138] Хай очі гострий ніж мені зляка,
1139] Коли до серця криця проника.
1140] Серця озвуться ще на горе й муки,
1141] Настроїм струни їх на скорбні звуки.
1142] Ти, бідна пташко, не співаєш вдень,
1143] Соромлячись, що хтось підгледить потай, -
1144] Пустельну пущу віднайдім лишень,
1145] Де нас не вразить холод, ні спекота,
1146] І в слово щире виллється скорбота,
1147] Пісні тужливі скорять хижаків:
1148] Хай люди звірі - звір не озвірів!.»
1149] Стоїть, пильнує, наче олениця,
1150] Яка надумує, куди гайнуть,
1151] Чи топ, хто в пущі заблукав, боїться,
1152] Не знає, де й яку віднайде путь;
1153] Бона не може в сумнівах збагнуть, -
1154] їй жити чи померти, - що тут краще,
1155] Коли як смерть ганьба й життя пропаще?
1156] «Убить себе, - промовила в жалю, -
1157] Чи це не з тілом душу сплямувати?
1158] Утрати половини ще стерплю,
1159] Найважче цілого зазнать утрати.
1160] Яка немилосердна буде мати,
1161] Що, втративши одне дитя своє,
1162] 1 друге, щоб не годувать уб'є!
1163] Дорожче що мені - душа чи тіло?
1164] Божественність і чистота земна, -
1165] Що ближче з них, як самозрозуміло
1166] Належать небу й мужеві сповна?
1167] О горе! Без кори вмира сосна, -
1168] Живиця витікає, в'яне глиця;
1169] Душі моїй так без кори лишиться.
1170] У мить одну віднято супокій,
1171] Палац розруйнував той ворог лютий;
1172] Священний храм ущент розбито їй -
1173] Неслави повен, болещів, осмути:
1174] Тоді чи може це блюзнірством бути,
1175] Коли в цім форті вилом я проб'ю
1176] І трудну душу випущу мою?
1177] Але не вмру, допоки Коллатіну
1178] Причину смерті не звіщу сумну;
1179] Хай присягне він в болісну годину
1180] Помститися тому, хто звів жону.
1181] Нечисту кров Тарквінію верну,
1182] Проллю для нього - так моєму світу
1183] Скажу про це я словом заповіту.
1184] Я честь у спадок передам ножу,
1185] Що вразить тіло зганьблене, погане.
1186] Життя збезчещене, та честь ношу, -
1187] Хай честь живе, нехай життя зів'яне;
1188] Із попелу неслави слава встане.
1189] Ось так загинувши, зневагу вб'ю
1190] І знову честь я відроджу свою.
1191] Владарю тих скарбів, що я згубила,
1192] Тобі я спадок заповім який?
1193] Моя рішучість - це для тебе сила,
1194] Пишайсь, але й помститися зумій.
1195] Нехай Тарквіній згине, зрозумій:
1196] Я, друг і ворог твій, зійду в могилу,
1197] Ти вбий злодюгу за дружину милу.
1198] Короткий заповіт тобі даю:
1199] Лишу землі та небу тіло й душу;
1200] Рішучість, муже мій, візьми мою;
1201] А ніж хай візьме честь - її не зрушу;
1202] Мій сором я віддать злостивцю мушу;
1203] А славу - тим живим, хто все збагне,
1204] Хто не знеславить подумки мене.
1205] Мою ти сповниш, Коллатіне, волю;
1206] Дивися, що насильство нам несе!
1207] Проливши кров, себе я не знедолю,
1208] Бо смерть мені життя і честь спасе.
1209] О серце, кажеш: «Вирішено все!»
1210] Скорись руці, й зведу я руку строгу, -
1211] Ви згинете, здобувши перемогу!»
1212] Смерть ухваливши, витерла затим
1213] Гіркі перлини із очей премилих,
1214] Служницю кличе голосом хрипким,
1215] І та спішиться, мов летить на крилах.
1216] І на щоках Лукреції збілілих, -
1217] Служниця бачить, - ніби смуток ліг,
1218] Що тане, як від сонця взимку сніг.
1219] Бажає ранку доброго зарання
1220] Розважно так, щоб скромність показать,
1221] І помічає, що сумує пані,
1222] Що на лице їй сум поклав печать;
1223] Але не сміє прямо запитать,
1224] Чому її два сонця стуманіли,
1225] Чому їй вид так засмутився милий?
1226] Це ж як сідає сонце, то земля
1227] Росою квіти скроплює в долині;
1228] Так само й служка смуток поділя,
1229] їй жаль двох сонць, що з неба господині
1230] В солоний океан спадають нині,
1231] їх темні хвилі гасять умлівіч,
1232] То й служка у сльозах, як в росах ніч.
1233] Мов статуї в плинкому водограї,
1234] Застигнувши, красуні дві стоять;
1235] Та з горя плаче, та слідом ридає
1236] Зі співчуття, хоч горя їй не знать:
1237] Це ж схильна до плачу слабка їх стать, -
1238] Вони будь з ким журбу ділить охочі,
1239] Серця їх рвуться, і вологнуть очі.
1240] Мужчини - мармур, а жінки - це віск,
1241] І ліпляться за мармуру велінням;
1242] Чужі думки вкарбовує в них тиск
1243] Обманом, гнітом, силою чи вмінням:
1244] Чому ж творців їх бідувань не виним,
1245] Якщо немов на воску - зважте це! -
1246] Відбито в них диявола лице?
1247] Жінки подібні до рівнин красивих,
1248] Де видно й те, як лізе черв'ячок;
1249] Чоловіки - це ліс, де в хащах сивих
1250] Спить у печері, наче звір, порок;
1251] В криштальних стінах видно й волосок;
1252] Мужі ховають блуд, їх очі - крига,
1253] Лице жіноче - мов розкрита книга.
1254] Хто може ганити зів'ялий цвіт,
1255] Коли зима сувора квітку вбила?
1256] Не жертву, а напасника ж бо слід
1257] Винити. Ні, не жінку, що змилила,
1258] Бо змусила її до цього сила,
1259] А тих чоловіків, які щокрок
1260] Неславлять, кривдячи, слабких жінок.
1261] Нещастя це й Лукрецію спіткало, -
1262] Ненатле ґвалтування уночі,
1263] Що смерть, ще й більший сором обіцяло,
1264] Плямило й мужа, кривду ведучи:
1265] Боролася, всім тілом тремтячи,
1266] Адже її страхало, їй боліло,
1267] Що глумом буде вкрите й мертве тіло.
1268] І, стежачи за дівчини лицем,
1269] Лукреція говорить їй думливо:
1270] «Чому це сльози скапують дощем
1271] І по щоках твоїх пливуть струмливо?
1272] Коли зі співчуття ридаєш, діво,
1273] То знай: якби сльоза допомогла,
1274] Сама б я врятувалася від зла.
Книга: Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця |
| 2. | 1275] Скажи, коли від'їхав, - і крушиться, 1276] І гірко... |
| 3. | Образ Тарквінія в поемі розроблений з безперечною психологічною... |
На попередню
|
|
