Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця

Образ Тарквінія в поемі розроблений з безперечною психологічною вірогідністю. В Овідія пристрасть Тарквінія спалахує після зустрічі з Лукрецією. Шекспір позбавляє свого героя виправдання раптовістю почуття. Про красу і цнотливість Лукреції Тарквіній довідується з розповіді необережного Коллатіна. До дії його спонукає, таким чином, навіть не тваринна хтивість, а заздрість до друга. [773] Свавільний і жорстокий Тарквіній - попередник численних героїв-індивідуалістів, створених Шекспіром у подальших творах (Яго, Едмунд та ін.). Слова Тарквінія - «Любов і Щастя - ви боги для мене!» - навіть схожі з реплікою Едмунда: «Природо, ти моя богиня». Тарквіній - своєрідний філософ зла.

Для Тарквінія не існує ніяких моральних понять. У його довгих роздумах слово «сумління» замінено словом «страх». Герой боїться наслідків свого вчинку, загального осуду. Тільки-но виникає надія зберегти таємницю (погроза обмовити Лукрецію), всі вагання зникають. Пристрасть патриція породжена егоїзмом і себелюбством. Любові, навіть у її суто чуттєвій формі, герой не знає. Надто помірковані його погрози Лукреції, надто софістичні переконання. Тарквіній хоче не тільки вдовольнити свою хтивість, але й підкорити своїй волі Лукрецію. Та ось мета, здавалося б, досягнута, а в душі героя виникає лише почуття огиди й порожнечі. Зло здатне тільки руйнувати, а не тішитись красою й гармонією. Антагоністом Тарквінія виступає Лукреція. На противагу патрицієві, героїня - саме втілення моральності, котру вона розуміє як обов'язок людини перед собою і перед іншими людьми. Лукреція зовсім не заперечує почуття, подібного до Адоніса. В її монолозі нема і протиставлення любові платонічної і тілесної. Для героїні неприйнятні насамперед неправда і безчестя. Цікавий епізод, у якому охоплена відчаєм легендарна римлянка розглядає фреску із зображенням загибелі Трої. На величезній живописній площині - троянські й грецькі герої, умудрені досвідом старі чоловіки й запальні юнаки. Однак увагу героїні привертають дві постаті: скорботна Гекуба і намальований прекрасним зрадник Сінон. Горе осиротілої Гекуби співзвучне настрою самої Лукреції. А вигляд Сінона викликає в неї гнівне неприйняття: зло не повинно бути прекрасним.

Побудова епізоду нагадує традиційний сценічний прийом «театру в театрі». Виникає ефект «об'ємного» бачення. Читач спостерігає за почуттями Лукреції, яка, в свою чергу, розглядає живописні образи. Оцінивши майстерність художника, римлянка не приймає картини. Для Лукреції етичне начало важливіше за естетичне. А картина не примушує глядача замислитися над тим, що в загибелі Іліона винні блуд Єлени і похіть Паріса.

Моральний максималізм героїні відображений у її міркуваннях про зло, пануюче в світі. Насичений трагізмом монолог Лукреції передвіщає твори Шекспіра пізнішого періоду, наприклад, 66-й сонет, «Тімона Афінського» та ін. Зло торжествує скрізь: «Честь і краса - то все-таки мала Заслона бойова від світу зла». Його адептом стає Випадок, який вносить дисгармонію в життя світу. Навіть Час, який міг би стати доброю силою, покірний волі Зла. Незважаючи на всемогутність злого начала, Лукреція все-таки вступає з ним у боротьбу. Самовбивство героїні спонукає римлян повалити тиранію Тарквінія. Останні епізоди поеми - особливо промова Брута - сповнені громадянського пафосу.

Думки поеми глибокі й філософічні. Багато її образів принаджують своєю яскравістю. Та все ж відчуття єдності великої поетичної форми в поемі нема. Шекспірові виявились ближчими малі жанри ліричної поезії. До створення поем автор «Лукреції» більше не звертається. [774]

З «Лукрецією» пов'язана історія створення О. С. Пушкіним повісті «Граф Нуліп», сюжетна канва якої є пародійним відтворенням фабули поеми Шекспіра.

Українською мовою поема перекладена вперше.

Олена Алексєєнко

47. Той пломінь, що в печінці палахтить. - За давніми уявленнями, окремі органи людського тіла є носіями духовної діяльності людини. Так, наприклад, печінці ніби підпорядковані людські пристрасті.

58. Голуб'ята Венери. - Два голуби везли колісницю Венери, римської богині кохання. Вважалися символом любострастя.

205. Більмом на золотім щиті лишиться...- Анахронізм у тексті. Мається на увазі середньовічний звичай замальовувати червоним кольором девіз на щиті лицаря, який порушив кодекс лицарської честі.

406. бо в смерті є життя, а смерть - в житті! - Стилістичним засіб, типовий для ренесансної поезії: поєднання протилежностей, які разом дають нове уявлення. Образ побудовано на філософській концепції круговороту вічного відновлення, яка була надзвичайно популярною в добу Відродження.

528. А трошки зла для блага, далебі, Не вадить праву і меті великій. - Таке судження є типовіш для шекспірівських героїв-макіавеллістів.

553. Адже й Плутон скоривсь Орфея співу. - Плутон (ант. міф.) - володар підземного світу і царства померлих, брат Зевса.

Орфей - легендарний фракійський музика, син Феба й Калліопи. Спів Орфея і його гра зачаровували не тільки людей, а й диких звірів, птахів, дерева і каміння. Співець, щоб повернути до життя свою кохану дружину Еврідіку, спустився в царство померлих, його спів розчулив навіть Плутона та його дружину Персефону.

883. Весталки - у давньому Римі жриці богині Вести, що підтримували в храмі священний вогонь. Вони зрікалися шлюбу й повинні були зберігати цнотливість.

952. І швидше Долю колесом вертіть. - Давньоримську богиню долі Фортуну найчастіше зображували на колесі - символ змінності людського щастя - та з пов'язкою на очах.

1018. Нехай у школах спірка не вгава, Таке базікання - рідня облуді... - Мотив критики середньовічної науки (схоластики), як нісенітної та некорисної, є провідним у літературі доби Відродження. Висміювали схоластику Т. Мор, Еразм Роттердамський, Ф. Рабле та ін.

1134. Терей. - За давньогрецьким міфом, Терей зґвалтував Філомелу, сестру своєї дружини Прокни, а щоб затаїти свій злочин, вирізав [775] Філомелі язика. Зевс обернув Терея на одуда, Філомелу на ластівку, а Прокну перетворив у солов'я. Варіант: Філомела перетворилась на солов'я, а Прокна - на ластівку. Цей сюжет використаний у «Метаморфозах» Овідія.

1370. Іліон - тобто Троя.

1394. Аякс - син саламінського царя Теламона та сестри Пріама Гесіони. Відзначався надзвичайною силою.

Улісс (Одіссей) - міфічний володар Ітаки, син Лаерта та Антіклеї. Уславлений своєю хитромудрістю.

1424. Ахілл - син царя мірмідонців Пелея та морської богині Фетіди. Відомий своєю хоробрістю та шляхетністю.

1431. Гектор - син царя Пріама і Гекуби. Під час Троянської війни очолив війська троянців.

1447. Гекуба - дружина володаря Трої Пріама, мати численних синів та дочок, що майже всі загинули під час Троянської війни.

1448. Пірр - син Ахілла та Деїдамії. Більш відомий як Неоптолем.

1449. Пріам - останній троянський цар, молодший син Лаомедонта.

1734. Брут - Юній Брут-перший з роду Юніїв. Щоб врятувати своє життя від гніву царя Тарквінія, удавав божевільного. Саме за це він і отримав своє прізвисько - Брут, яке означає «тварина». З ім'ям Юнія Брута пов'язують вигнання з Риму останнього етруського царя Тарквінія Пишного (509 р. до н. є.).

Олена Алексєєнко

© Aerius, 2004

ЗМІСТ

Додати в закладки

  
Переклад Translate