Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЯК КРІМГІЛЬДА ЇХАЛА ДО ГУННІВ
Вперед гінці помчали, вістку понесли,
що іде королева,- умовили посли!
А згодом розпрощалися Гернот і Гізельгер,
сестрі своїй незрадно служивши дотепер.
Коло Пферінга на Дунаї Гернот і Гізельгер попрощалися з Крімгільдою. Гізельгер сказав:
- Люба сестро, якщо коли-небудь вам буде потрібна допомога у дикій гуннській країні, то дайте знати - я приїду і захищу вас. [95] Крімгільда поцілувала його, а потім Гернота і, помахавши бургундським рицарям, поїхала далі.
Баварію проминули швидко, а коли побачили Інн, зітхнули з полегкістю, бо подолали найнебезпечніший відтинок шляху. В Пассау чекав її дядько, славнозвісний князь-єпископ Пільгрім. Він був дуже освічений, любив книги й живопис. За його наказом літописці записували на пергаменті все, що траплялось у світі. Він якнай-люб'язніше прийняв свою небогу і попросив її затриматися у нього довше. Купці Пассу теж охоче дали б притулок багатим гостям на довший час. Рицарі Пассау й собі були раді прибулим. Вони оточили Крімгільдиних дівчат і повели з ними дружні розмови. Тільки Рюді-гер наполягав на від'їзді, бо по той бік Інну починалися його землі. Там уже чекала його дружина Готелінда, яка приїхала, щоб привітати гостей.
Вранці бургунди перейшли Траун, а ввечері прибули на всіяний наметами берег Емсу. Тут отаборилася Готелінда з рицарями. Пехларнцям не терпілося показати Зігфрідовій вдові свою вправність у турнірних змаганнях, і хоч уже сутеніло, вони, забачивши процесію, почали свої ігри. Коли Крімгільда зійшла з коня, повз її обличчя зі свистом пролетіли уламки списів.
- Для мене велике щастя вітати вас, красуне! - сказала Готелінда.- Нехай буде благословенний цей день, що приніс мені таку втіху!
Ті, хто змагалися, здіймали радісний гомін при кожному влучному ударі.
- Бог відплатить вам за гостинність! - мовила Крімгільда.- Нехай він подарує вам обом радість і щастя!
Потім гості й господарі трапезували, пили і, посідавши на траві, обмінювались новинами. Нагомонівшись, усі пішли в намети відпочивати.
Наступного дня високих гостей зустрічали в пехларнському замку. Рюдігерова дочка Дітлінда ласкаво привітала їх і повела у велику залу. Звідти було видно Дунай - річку, набагато ширшу за Рейн. Зелені береги круто здіймалися пообабіч. Вони переходили в узвишшя, узвишшя - в гори. Гори ставали все вищі й вищі, а вершини найдальших були вкриті снігом і оповиті хмарами. Крімгільда ще не бачила такого краєвиду і цілий день просиділа, милуючись ним.
Проте Екевартові не сиділося.
- Король Етцель буде гніватися, що ми так забарилися! - нагадував він.
Та ось настав час прощатися, і дарунки на згадку пішли з рук у руки. Крімгільда подарувала Дітлінді дванадцять золотих каблучок і чудове вбрання. І тут їй стало боляче, що може роздавати тільки [96] такі дрібниці, а не те, що наказує їй серце. Вона обняла дівчину і поцілувала. А Дітлінда сказала:
- Вельмишляхетна володарко, якщо хочете, я залюбки поїду з вами і назавжди лишуся біля вас, щоб розраджувати. Я знаю, що батько не буде заперечувати!
Це підтверджувало Рюдігерові слова про його вірність, і вперше за багато років Крімгільда усміхнулася.
їхній шлях пролягав повз Мельк (тут єпископ Пільгрім попрощався з Крімгільдою) і далі повів через Маутерн на Трайсмауер, першу фортецю короля Етцеля, де любила жити покійна Гельха. Тут їх зустріли рицарі гуннського племені. Вони були першими поганами, яких побачила Крімгільда. Ласкавою зустріччю вони розвіяли всі її побоювання.
Крімгільду здивувало, що люди, які мали такий незвичний вигляд - чорне-чорне гладеньке волосся, косі очі й вилицюваті обличчя,- не поступалися в тактовності та вихованості дворянам з-над Рейну, а люб'язністю та уважністю навіть перевершували їх. Крімгільда була в захопленні, що багато з тих, хто тепер оточував її, володів німецькою або французькою мовами. їй подобалося, що вони говорили незвичним гортанним голосом. А найбільше до душі припало Крімгільді те, що її майбутній чоловік байдужий до того, хто яку віру визнає, аби лиш він був чесним рицарем.
ЯК ЕТЦЕЛЬ ЗУСТРІВ КРІМГІЛЬДУПокинули Трайсмауер через чотири дні.
Таку пилюку почет збив, мов у диму, в огні
палала Австрія уся... Отак-от навпрямці
везли володарю жону Етцелеві бійці.
У Трайсмауері вони пробули чотири дні і поїхали далі, на Відень. Тепер їх супроводило багато воїнів. Коні збивали таку пилюку, що нею була оповита вся Австрія. Серед тих, хто супроводив, були і християни, і погани. Вони не сварилися між собою через віру, а поблажливо ставилися до того, хто якому богові молиться. Крімгільда дуже дивувалася, що по цей бік [97] Рейну такий безкраїй світ. Кого тут тільки не було! Змагалися герої з Греції і Русі, мужні волохи і поляки.
Тут були посланці з Києва. Вони носили шапки з кунячого хутра, а на них - хрести з двома поперечинами. Поруч з ними мчали печеніги, що напинали луки й поклонялися птахові і нічим не поступалися своїм братам, що колінкували перед розп'яттям. Здавалося, християни були їм мов брати. Це подобалося Крімгільді.
В безконечних іграх швидко минав час. І ось вони вже прибули в Тюльн.
Тут Крімгільду зустрів її майбутній чоловік. З ним був його найближчий почет - двадцять чотири князі. І кожен був уславлений герой. Всі невимовно раділи, що знову матимуть володарку. Серед них був Рамунг, герцог мужніх волохів, які зі свистом гасали по полю, наче ластівки літали.
Тут був Гібіх, чий замок притулився на горі, вкритій снігом.
Тут були також: Гаварт із Данії, ландграф Ірмфрід з Тюрінгії, Гарборг Жорстокий з Польщі та Ірінг з Лотарінгії.
Ірінга король піддав опалі, і він тепер шукав допомоги в Угорщині.
За ними, у супроводі трьох тисяч довгобородих гуннів, їхав Бльодель, брат короля Етцеля. Він був у шовковому одязі, на білому, мов молоко, коні. А вже за рицарями Бльоделя їхав сам володар. Обабіч нього їхав найсильніший герой християнського світу Дітріх Бернський.
В їхньому оточенні Крімгільда почувалася, ніби в морі острів, на який накочуються хвилі.
- Будьте готові до зустрічі, володарко,- прошепотів їй на вухо Рюдігер.- Я називатиму рицарів, яких вам треба поцілувати, а інших вшанувати поклоном!
До Крімгільди підбігли рицарі. Сотні рук зняли її з сідла. Король Етцель зіскочив з коня і поспішив їй назустріч, і радість осяяла його обличчя, мов сонце - хмарне небо.
- Ласкаво просимо, володарко! - сказав Етцель. Крімгільда поцілувала його, і їхні корони доторкнулися одна до
одної. Над їхніми обличчями блиснуло золото, ніби ранкова зоря над альпійськими вершинами. Гуннські дворяни вигукнули:
- Вона така ж гарна, як і Гельха!
Потім Крімгільда поцілувала Бльоделя і Дітріха Бернського, Гібіха та ще дев'ятьох королів, яких Рюдігер нишком показував і називав їй. Іншим вона тільки уклонилася.
Після цього навкруги розлігся такий гуркіт, ніби обвалилося небо. Це почалися змагання тисячі воїнів. Християни і погани показували свою майстерність у турнірному бою. І кожен з них був гідний захоплення. [98]
Змагання не припинялися весь час, поки їхали з Тульна до Відня, і Крімгільда весь час з цікавістю споглядала це видовище.
Однак те, що було у Відні, де гуляли весілля, вона не могла охопити поглядом.
Свято 'почалося на трійцю і тривало вісімнадцять днів. Воно сяяло золотом, супроводилося радістю і, здавалось, ніколи не скінчиться. Пишнота і щастя сп'янили Крімгільду. Вона намагалася порахувати рицарів, які були тепер їй підлеглі. Та їх було так багато, що якби вона подарувала кожному тільки одну золоту монетку із скарбу, до вечора в неї золота не лишилося б. Та коли вона згадала Зігфріда, у неї знов забриніли на очах сльози. Проте Крімгільда приховала їх від свого чоловіка. Вона не хотіла, щоб Етцель вважав її невдячною - адже жоден король світу не зміг би вшанувати її пишніше.
Все, що в неї було, Крімгільда роздарувала. Всі інші теж роздарували, що мали. І золото пливло по місту, мов червона кров по жилах. На цьому святі лише Етцелеві двірські музики Вербель і Швеммель одержали, мабуть, по тисячі марок або й більше. Від радості все місто аж гуло. Ах, такі часи більше не повторяться, і ніколи не буде таких королів!
Вісімнадцятого дня Етцель і Крімгільда залишили замок Ві-зель, сіли на корабель і попливли вниз Дунаєм. Річкою пливло так багато людей на конях, що не видно було води і здавалося, ніби довкола не вода, а тверда земля.
Кораблі скріпили між собою, тому ніяка хвиля не могла їх поколивати. Над мостинами напнули білі шовкові намети. Було таке враження, що по річці пливе сніг. На берегах зібралися величезні юрби людей. Від їхньої ваги береги аж угиналися. Всі посилали королеві поцілунки рукою.
Отак їхали молодята в Етцелів замок.
- Погляньте навкруги! Все це ваше! - говорив король Крімгі-льді.- Скажіть тільки, чого ви хочете, і все матимете!
Крімгільда подумала, що вона, мабуть, буде щаслива.
Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЗМІСТ
На попередню
|
|
