Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЯК БУРГУНДИ ПРИБУЛИ ДО ГУННІВ
Коли бургундські рицарі в край гуннів прибули,
то бернець Гільдебранд старий, достойний похвали,
своєму панові сказав: «Жаль витязів цих добрих!
Зігрійте щирим серцем їх, мужніх та хоробрих!»
Коли бургунди під'їздили до замку Етцеля, назустріч їм вийшов Дітріх Бернський. З ним були: майстер збройних справ сивий Гільдебранд, небіж короля Вольфгарт та багато дворян з війська Амелунгів.
Помітивши бернців, що наближалися, Гаген порадив королям зійти з коней і йти назустріч пішки, щоб цим виявити їм шану.
Дітріх був украй засмучений. Адже прибульці з Рейну були його друзями, і його турбувала їх доля. Він ставив собі запитання і не знаходив відповіді. Хіба гості не знають, що замислила Крімгільда? Невже Гаген не розуміє, до чого йдеться? Чом їх не попередив Рюді-гер? Мабуть, тому, що вдячний своїм володарям і дуже довіряє їм!»
Дітріх думав далі: «Вони ще можуть повернути назад. Треба їх попередити. Вони не повинні загинути!»
Дітріх обійняв королів. [118]
- Ласкаво просимо, королі з Рейну,- почав він,- ласкаво просимо, шляхетний Данкварте, шляхетний Фолькере, шляхетний Гаге-не. З якою метою прибули ви сюди? Хіба не знаєте, що королева все ще сумує? Не до свята готується вона. Крімгільда все ще тужить за Зігфрідом! Повертайтесь назад! Ваш приїзд невчасний!
- Зігфрід давно похований,- відказав Гаген,- а з домовини ще ніхто не вставав. Отже, змінити нічого не можна!
- О, ти, меч і щит Нібелунгів, це таки правда! - мовив Дітріх.- Тільки дивись, щоб ці слова та не були немов про вас сказані! Крімгільда живе однією лиш думкою - помститися! Ось про що я вас попереджаю. Бережіться!
- Ви говорите якось загадково, друже Дітріху! - обізвався Гунтер.- Чого нам боятися? Нас сюди запросили. Ми прийняли запрошення, прибули і тепер маємо намір взяти участь у святкуванні. Щоправда, Етцель - поганин, однак він - шляхетний і достойний рицар. Не може бути, щоб він підняв меч на своїх гостей! Та й сестра нас кликала!
Дітріх мовчки зітхнув.
- Як ваша ласка, скажіть, що відомо вам про Крімгільдині плани? - спитав Гаген.
- Щовечора вона стоїть біля вікна, дивиться, як заходить сонце, плаче і називає Зігфрідове ім'я,- відповів Дітріх.
- Те, що сталося колись, змінити не можна,- докинув Фоль-кер.- Треба правитися далі. Назад дороги нема!
І вони поїхали в Етцелів замок.
Назустріч вибігли гуннські слуги. Вони тупцялися коло бургундів, розглядали їх, немов якусь дивовижу, і намагалися вгадати, хто з гостей - Гаген, що вбив могутнього Зігфріда, першого чоловіка їхньої королеви. І побачили одного, що мав великі, мов гора, груди, кулак, як камінь, і очі, немов крижані. У цього рицаря борода була наче зіткана з криці та срібла. Ходою він нагадував лося, а голосом - лева.
Слуги боязко шепотіли:
- Це він!
Гуннський камергер вийшов до гостей, зустрів їхніх слуг дружніми жартами і повів їх, як того вимагав звичай, в окремий будиночок, що стояв на подвір'ї замку. Данкварт залишився з ними.
Аж ось на сходах показалася Крімгільда. Вона спускалася вниз. Дванадцять королівен супроводили її. Королева усміхнулася до гостей, потім уклонилась і сказала:
- Ласкаво просимо, Нібелунги, в країну Етцеля.
Після привітання вона потиснула Гунтерові і Гернотові руки, а тоді підійшла до Гізельгера й поцілувала його в уста. Більше нікого вона не цілувала, нікому не подавала руки і ні з ким не говорила. [119]
Тоді Гаген міцніше підтягнув ремінець шолома.
- Королів зустрічають гірше, ніж їхніх слуг! - сказав він так голосно, щоб почула Крімгільда.- Стережіться, рицарі! Дивні звичаї панують у цьому замку!
- Нехай вітає вас той, хто до вас прихильний,- відрубала Крімгільда.- Хіба ви привезли мені те, що мене потішило б?
- О, я не знав, що дружина гуннського короля приймає подарунки від рицарів,- сказав Гаген.- А то я взяв би для неї якусь дрібничку!
- Я маю на гадці скарб Нібелунгів! - вигукнула Крімгільда.- Він належить мені, і я сподівалася, що ви привезете його сюди! Де він?
- У Рейні, люба Крімгільдо, в Рейні! І лежатиме там до страшного суду! Зробити це звелів мені король, і я підкорився, як того вимагає моє становище!
- То, виходить, ви ховаєте мою власність? - спитала Крімгільда.- Ви намірились принижувати мене, поки мого й віку!
- Я взяв із собою щит, красуне,- відповів Гаген,- а також шолом, лати і меч, і більше не маю при собі нічого!
Крімгільда відвернулась від Гагена і мовила до рицарів:
- Король чекає на вас у святковій залі, шановні гості. Залиште вашу зброю, як того вимагає звичай, я збережу її!
Гаген засміявся.
- Не турбуйтеся про нас, шляхетна володарко! - вигукнув він.- Батько навчав мене, що королеви - не служниці і не повинні виконувати їхні обов'язки, принаймні так ведеться у нас, в Бургундії. Ви не повинні тягати наше залізо. Я буду сам собі камергером.
- Залиште зброю, любий брате,- сказала Крімгільда Гунтерові.
Але той заперечливо похитав головою.
Крімгільда лютилася, з її обличчя видно було, про що вона думає.
«Хтось їх попередив! Хто?! Знати б тільки - і йому не минути смерті!»
Раптом її очі зупинилися на Дітріхові Бернському.
«Він - близький із королями!»
Крімгільда зміряла Дітріха повним ненависті поглядом, але він не опустив голови. Він подумав:
«Так. Я попередив їх і не буду цього заперечувати, якщо ти запитаєш! Але ти не наважишся напасти на мене!»
Крімгільда здогадалася, хто попередив бургундів. Вона повернулась і швидко пішла з подвір'я. Всі мовчали. Тільки Дітріх, звертаючись до королів, сказав:
- Тепер ви знаєте те, що вам треба було знати! Повертайтеся! Ще є час! [121]
Аж тут із вікна виглянув Етцель і побачив Гагена.
- Хто це? - спитав він.- Чи не Гаген, син Альдріана? Здається, я впізнаю його! Як довго ми не бачилися! Його батько був невдачливим. Я зробив із нього рицаря і забезпечив усім, що треба. А малий Гаген був зброєносцем при моєму дворі. Я радий знову зустрітися з ним! Чому він такий нерішучий! Стоїть у дворі і не заходить. Я ж чекаю на нього! Починайте! Нехай грають тромбони і флейти! До нас прибули бажані гості!
Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЗМІСТ
На попередню
|
|
