Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЯК КОРОЛЕВА ЗВЕЛІЛА СПАЛИТИ ЗАЛУ
«Шоломи поскидайте,- рік Гаген воякам.
- Ми з другом початуємо, дамо спочити вам.
А як сюди поткнеться хто з Етцелевих рубак,
не змовчу, будьте певні всі, а дам негайно знак».
- А тепер скиньте шоломи і відпочиньте,- сказав Гаген.- Ми з Фолькером стоятимемо на варті і своєчасно вас попередимо, якщо гунни знову полізуть!
Бургунди послухали їх, поклали зброю й посідали на вбитих.
У цей день Етцель і Крімгільда послали на бій ще двадцять тисяч гуннів, і бургундам довелося захищати браму до ночі, поки гунни відступили. Бургунди виснажилися вкрай і були згодні на переговори, їм здавалося, що краще швидка смерть, ніж ці нелюдські страждання. Вони надумали просити миру.
Три королі підійшли до воріт і попросили, щоб вийшов Етцель. Лати в них були червоні від крові. За цей день у всіх посивіло волосся, у юного Гізельгера теж. Етцель прийшов з Крімгільдою.
- Що ви хочете? - спитав він.- Сподіваєтесь на мир? Пізно! Ви вбили мого сина! Цього я вам ніколи не прощу!
- Ми змушені були так вчинити,- відповів Гунтер.- Ми приїхали до вас, сповнені довір'я, не зробили вам нічого злого. А ваші люди напали і перебили моїх слуг.
Молодий Гізельгер додав:
- Чим я прогнівив вас, Етцелеві рицарі? Я прийшов до вас як друг, з відкритим серцем і добрими намірами.
Ті відповіли:
- Твоя доброта наповнила замок трупами! Краще б ви залишилися у Вормсі і не приїздили до нас! Ти з братами перебив наших людей.
Однак Гунтер знову попросив миру. Етцель відповів:
- Залагодити справу неможливо! Ваше і моє страждання не зрівняти! Ви вбили мого сина! Жодному з вас не повернутися на батьківщину!
Тоді мовив Гернот: [142]
- Змилуйтесь над нами, королю! Ми цілий день билися і зовсім знесиліли. Ми задихаємося від випарів крові. Дозвольте нам вийти у двір. У залі нема чим дихати. Якщо битися до кінця, то нехай це буде надворі. Ми виснажені, а у вас тисячі людей із свіжими силами. Отже, кінчаймо, і то якнайшвидше!
Таке прохання здалося Етцелеві і його рицарям справедливим, і король уже схилив голову на знак згоди, проте Крімгільда закричала:
- О ні, мій коханий чоловіче, о ні, хоробрі рицарі, не приставайте на це! Вбивці погублять вас усіх, якщо ви їх випустите на свіже повітря і вони прохолонуть! Не дозволяйте їм нічого і не вірте нікому з них!
- О ти, моя вродлива сестро,- сказав Гізельгер,- я не чекав від тебе такого, коли приймав твоє запрошення. Я завжди був вірний тобі і ніколи не кривдив тебе. Тому прошу в тебе пощади. Врятуй нас, ще раз тебе прошу.
- Я не знаю пощади, брате,- відповіла Крімгільда.- Мене ви пощадили? Тепер маєте розплатитися за Гагенів злочин!
А потім кинула:
- Видайте мені Гагена і, можливо, тоді я пожалію вас. Ми ж діти однієї матері! Видайте Гагена! Така моя умова!
- Боронь боже, щоб ми повелися безчесно! - сказав Гернот.
- Ми всі помремо, але ніхто з нас не зрадить друга! - вторував йому Гізельгер.
Крімгільда закричала:
- Досить розмов! Підпалюйте залу! Нікого не випускайте на волю!
Гунни загнали списами і стрілами трьох королів у залу й підпалили будинок. Він зайнявся вмить. З вогню долинули відчайдушні зойки героїв.
Крімгільда злорадно сміялася.
Полум'я гуготіло. На бургундів сипалися іскри. Потім почали падати охоплені вогнем балки.
- Притуліться до стін і тримайте над головами щити! - гукнув Гаген.- Пильнуйте, щоб не перегоріли ремені!
Герої задихалися в густому диму. Раптом упала стеля. Сміття посипалось на панцири. Однак тепер нічна прохолода проникла в залу. Вогонь спадав, і герої побачили в себе над головою зорі.
Незабаром стало розвиднятися. Полум'я згасло. Всі мовчали.
Тоді обізвався Гізельгер:
- Нам знову доведеться битися!
Гунни гадали, що вороги згоріли. Однак коли зійшло сонце, вони побачили, що шістсот бургундів стоять у залі, а Гаген і Фолькер знову несуть варту біля брами. [143]
Крімгільда завила від люті. Вона знов наказала носити у двір щитами золото. Сама, мов та наймичка, важко дихаючи, тягала щити з золотом, обіцяючи віддати його і все своє багатство тому, хто вб'є Гагена. Між купами золота зміїлися проходи. Крімгільда бігала в тих проходах і кричала. Згодом вона привела новий загін - тисячу двісті чоловік. Прибулі почали кидати списи в обвуглену залу, а потім пробували штурмувати сходи.
Цілий ранок билися вони біля брами, однак перемоги не здобули і всі загинули.
Тепер купи мертвих стали вищі за купи золота.
ЯК УБИЛИ РЮДІГЕРАНещасні не зотліли - живі зустріли ранок.
Прийшов муж Готелінди на королівський ганок.
Як люте лихо спостеріг ворожих двох сторін,
заплакав вірний Рюдігер, і довго плакав він.
Цього ранку Рюдігер прийшов на королівський двір і, побачивши, що він усіяний мертвими тілами, гірко заплакав. Він подався до Дітріха Бернського, щоб порадитися, чи не можна змінити хід подій.
- Хіба ми можемо дивитися на цю безглузду різанину і нічого не робити? - мовив він.- Ходімо до короля, впадемо йому до ніг і попросимо пощадити наших друзів!
- Про це говорити пізно! - відповів Дітріх.- Король Етцель ні на які поступки не піде. Гаген завдав йому надто багато горя. Не треба нам устрявати в цю халепу. Отака моя думка і рада!
Рюдігер із слізьми на очах усе-таки пішов у замок. Він плакав і тоді, коли чекав короля. Його побачив гуннський рицар.
- Поґляньте на цього героя,- сказав він Крімгільді,- стоїть тут і ллє сльози. Король Етцель ущедрив його своєю ласкою, обдарував багатьма замками, землями і ленними землями, але Рюдігер не віддячив йому - жодного разу не заніс меч над головою бургун-да! А його ж називають окрасою рицарства! Оце так окраса! Йому, мабуть, байдуже до всього, що тут діється. Він турбується тільки про [146] те, аби найбільше взяти собі. Про його мужність розповідають легенди, а насправді він поводиться ганебно.
Рюдігер слухав гунна, і його опанував нестямний гнів. Він підійшов до кривдника і з такою силою вдарив його кулаком в обличчя, що той умить віддав богові душу. Маркграф іще сказав голосно, що не дозволить, аби йому закидали боягузтво. Він би вже давно боровся з ворогами короля, якби сам не привів їх сюди і не охороняв у дорозі.
Аж ось з'явився Етцель. Побачивши мертвого рицаря, він сказав Рюдігерові:
- Маркграфе, чим ми заслужили, щоб ви помножували горе свого короля?
Крімгільда додала:
- Хіба у нас і так мало загинуло людей? Вас називають чесним Рюдігером. Та чи не забули ви, чесний воїне, свою присягу? Присягу у васальній вірності, яку ви склали королю, присягу, яку ви дали мені у Вормсі? Ви урочисто обіцяли, що помститеся кожному, хто скривдить мене? То чого ж варта ця клятва?
Рюдігер зблід, почувши такий закид, і сказав Етцелеві:
- То звільніть мене, королю, від моїх обов'язків! Заберіть усе, що дали мені - замок і подарунки, золото і ленні наділи, візьміть усе моє майно, а мені з дружиною дозвольте піти на чужину!
- А що мені з того, що я втрачу ще й вас? - сказав Етцель.- Ви поклялися бути вірним не тільки у спокійний час! Зараз ваш король і королева опинилися у великій притузі, і вони звертаються до вас по допомогу!
Етцель упав на коліна. Те саме зробила й королева.
- Як можу я вам допомогти? - вигукнув Рюдігер.- Я ж приймав бургундів у себе! Вони були моїми гостями! Я частував і давав їм притулок, обмінявся з ними подарунками на вірність, а Гізельгер посватав мою доньку-одиначку. Хіба після цього я можу підняти на них меч!
- Ви присягали на вірність,- сказала Крімгільда,- і я не можу звільнити вас рід присяги!
Рюдігер закричав у розпуці:
- О боже, забери мене з цього світу! Хоч би що я тепер зробив, усе буде ганьбою! Нема в мене вибору - і так ганьба, і сяк ганьба! О боже, звільни мене від цих мук!
- Ваша королева стоїть перед вами на колінах! - нагадав Етцель.
Рюдігер сплеснув руками.
- Отак мушу я, безталанник, платити тепер за вашу ласку і дари! Мене всі відцураються! Ох, коли б то розплачуватися тільки життям - доводиться платити ще й честю! [147]
Від хвилювання в нього зблідли губи.
- Лишаю на вас, моя володарко, мою дружину і доньку, а вам, королю, моїх воїнів, і прошу вашої великодушності! - сказав Рюді-гер.
- Бог віддячить вам, славний маркграфе! - відповів Етцель.- Він захистить вас, і ви здорові повернетеся до своєї коханої дружини. Ви також пересвідчитеся, як уміє дякувати король Етцель! Я дам вам земель, замків і рицарів, скільки ви забажаєте. Ви станете королем, нарівні зі мною владою і силою.
- Горе мені, що я мушу так робити! - вигукнув Рюдігер.- Боже, будь милостивий до моєї пропащої душі!
Він знову заплакав. Заплакала й Крімгільда. Потім маркграф послав гінців до своїх рицарів, щоб ті швидко зібралися і прибули до замку.
Побачивши маркграфа з п'ятьма сотнями воїнів, що, виблискуючи щитами, їхали до замку, Фолькер зблід. А юний Гізельгер радісно крикнув:
- Погляньте, до нас іде підмога, і саме в найскрутніший час! Мабуть, наш свояк залагодив справу. За це я тисячу разів подякую Дітлінді.
- А чи не дивно, що всі вони з мечами і щитами? - висловив сумнів Фолькер, а сам подумав: «Маркграф теж хоче використати нагоду, щоб нашим коштом придбати собі замки і землі».
Під брамою Рюдігер зупинився і закричав:
- Охороняйтеся, вельмишляхетні рицарі з Рейну! Замість того, щоб надати вам допомогу, я приніс смерть! Ми були друзями, тепер маємо стати ворогами!
- Боронь боже! - обізвався Гунтер.- Хіба ви забули свою клятву? Ми поєднані любов'ю і вірністю! Я не можу собі уявити, щоб ви втратили честь!
І тоді Рюдігер вигукнув:
- Я не можу інакше! Богом присягаюся!
Запала тиша. Було чути тільки посвист вітру та якийсь шурхіт серед убитих.
- Я не можу інакше, свояче! - знов закричав Рюдігер і вдарив закутими в броню руками по закутому в броню обличчю.- Я не можу інакше! - простогнав він.
Мертві мовчали.
- Я не можу інакше,- повторив Рюдігер, і його воїни заплакали.- Крімгільда не звільнила мене від присяги. Ми змушені битися одні проти одних. Я в Етцеля на службі і залежний від нього.
- Такого не може бути,- сказав король Гунтер.- Ніхто не приймав нас люб'язніше, не виявляв більше відданості і щирості, ніж ви. Ніхто не може нас посварити, якщо ми не захочемо цього! [148]
- Я їй присягнув! - закричав Рюдігер.
- Повертайтеся назад! - і собі закричав Гунтер.- Чи ж дозволено цій жінці глумитися з нашої дружби?
- Я їй присягнув! - повторив Рюдігер.
- Погляньте, свояче,- обізвався Гернот,- у мене в руці меч, це ваш подарунок. Добрячий меч, і я застосую його як чесний рицар. Хіба ви хочете потрапити під його удар і завдати журби Готелінді?
- О, нехай усе це станеться,- сказав Рюдігер.- Хай би все вже минуло, і ми лежали б безмовні під безмовними мерцями і не зазнавали б страждань. Це гріх, що я так говорю, але інакше не можу! Так, я бажав би, щоб мій меч убив мене, а ви щоб жили і вас могли б прийняти моя дружина і донька. Це моє останнє слово, свояче!
Тоді докинув своє слово Гізельгер:
- То хіба вам хочеться зробити свою єдину доньку вдовою, батьку? Не може цього бути! Немає сили, яка примусила б вас до цього! Подумайте, я вам довіряю, як іще ніколи не довіряв чужій людині!
Рюдігер відповів:
- Друзі, пробачте мені, безтямному! Я не можу інакше! Не карайте за це мою дружину і доньку!
Тоді крикнув Гізельгер:
- Я пориваю з вами всі зв'язки! Пориваю зв'язки і з Дітліндою! Батько не може так говорити! Ви - диявол!
Рюдігер вигукнув:
- Досить! Прощайте!
Він затулив щитом обличчя, а його воїни приготували до кидання списи.
- Не поспішайте! - зупинив їх Гаген.- Ви добре зважили, чи потрібна вашому королю наша смерть? Вірний васал повинен як слід обміркувати це!
Рюдігер мовчав.
- Ще одне, Рюдігере,- провадив Гаген.- Якось я одержав з ваших рук щит. Гарний щит, обвитий шовком кольору морської води і щедро прикрашений рубінами та смарагдами, однак тепер він лежить десь порубаний. Тому я обеззброєний, чесний Рюдігере. То невже ви хочете зі мною битися?
- Хіба я можу наважитися принести вам інший щит? Адже Крімгільда стежить за мною,- відказав Рюдігер.- Гаразд, візьміть мій щит! Нехай він захистить вас! Нехай ви всі повернетеся у Вормс!
І він віддав Гагенові свій щит.
- Нехай бог завжди буде до вас прихильний, Рюдігере! - подякував Гаген.- Це чудовий подарунок, і я належно його оціню. На знак вдячності не буду битися з вами. Урочисто обіцяю: хоч би загинув мій король, хоч би загинули мої друзі, хоч би полягли всі [149] бургунди,- я не буду з вами битися, чесний Рюдігере! Я не боротимуся проти вас тому, що не хочу цього, і тому, що присягнув вам! Поруч із Гагеном став Фолькер і сказав:
- Коли Гаген присягається, то й я присягну. Я теж не буду з вами битися, доброчесний Рюдігере! Ваше життя для мене святе. Я був вашим гостем. Ми довіряли один одному, і ніщо не примусить мене порушити цю вірність."
На очах у Рюдігера забриніли сльози, і він сказав:
- Це вельми шляхетно з вашого боку.
Проте він говорив так тихо, що тільки сам чув свої слова. А потім раптом заревів, мов звір, схопив щит, затулив ним обличчя і, кинувши спис уперед, помчав сходами. Слідом за ним побігли п'ятсот його воїнів.
Гаген і Фолькер опустили свої мечі. Гізельгер теж відступив набік і не рухався з місця. Рюдігер промчав повз них, не зачіпаючи. А коли в залу вдерлися його рицарі, почалася різанина. Все це відбулося швидко, мов громовиця під час літнього сонцестояння, і було таке ж страшне, як і те.
Після цієї сутички на підлозі в крові залишилося безліч рубінів і смарагдів, лежало порубане залізо. Гернот убив Рюдігера мечем, що одержав в подарунок від нього ж. Помираючи, Рюдігер убив Гернота. Рюдігерові воїни посікли не одну сотню бургундів, а бургунди перебили всіх Рюдігерових воїнів.
Після битви в залі запанувала тиша. Оскільки звідти нічого не було чути, король Етцель став гніватися.
- Чому Рюдігер не б'ється? - спитав він.- Маркграф тільки-но пробився до залу!
А Крімгільда сказала:
- Ганьба безчесному! Він зрадив нас і хоче, щоб вороги потайки утекли. Мабуть, домовляється з ними про відхід. Це вони підкупили його. Так віроломний васал платить нам за нашу вірність!
Почувши їхню розмову, Фолькер вкрай обурився і закричав:
- Не були б ви найшляхетнішої крові, королево, я б назвав вас брехухою! Свій обов'язок Рюдігер виконав до кінця!
З цими словами Фолькер підняв над головою Рюдігерове тіло, щоб вони побачили його. Етцель і Крімгільда гірко заплакали за полеглим героєм. Всі їхні рицарі теж оплакували його, і всі їхні королі та графи, бо Рюдігер був прикладом для всіх рицарів, славою і окрасою християнського світу.
Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЗМІСТ
На попередню
|
|
