Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЯК ЗАГИНУЛИ ВСІ ДІТРІХОВІ ВИТЯЗІ
Тут знову голосіння знялося жалібне -
палац, високі вежі як не захлюпне.
Із Дітріхових бернців почув про лихо хтось,
і як же йому серце болем пойнялось!
Голосіння із замку долинуло до Дітріха, а серед гуннів уже ширилася чутка, нібито убитий і сам король Етцель.
Дітріх послав у замок одного із своїх васалів, Гельферіха. Він звелів йому їхати з миром, не викликати жодного бургунда на герць.
- Після цієї ночі вони, мабуть, утратили розум,- сказав Етцель.- Не приймайте на віру все, що вони скажуть, прошу вас!
Гельферіх подався на вивідки, та невдовзі повернувся заплаканий.
- Що трапилося? - спитав король Дітріх.
- Вбили Рюдігера,- сповістив Гельферіх.
- Це не божа воля! - сказав приголомшений Дітріх.- Хіба чесний рицар заслужив такої долі? До бургундів він ставився так приязно, як ніхто інший!
Раптом Вольфгарт закричав:
- Коли це правда, то гунни повинні поплатитися! Не можна сидіти, згорнувши руки, коли вчинено такий злочин! Рюдігер був найшляхетніший з усіх рицарів! Відтоді, як ми втратили Італію, він завжди підтримував нас! Я не можу жити, поки не помщуся за нього!
- Я забороняю вам це робити! - гримнув Дітріх Бернський. Після цієї розмови Дітріх послав до Гунтера Гільдебранда,
майстра збройових справ, довідатися, що сталося. Посланець хотів іти до оточених бургундів без меча і щита, а також без супроводу. Цим він мав засвідчити свої мирні наміри. Вольфгартові довелося довго вмовляти старого, щоб той узяв зброю, бо без неї - то йти на певну смерть. Нарешті Гільдебранд погодився, одягнув панцир і взяв супровід. За ним пішли всі амелунги.
Фолькер побачив їх і одразу ж повідомив Гунтера, що Дітріхові воїни при повному озброєнні йдуть до замку, певно, з ворожим наміром! [151]
- Тепер збудеться пророцтво,- сказав шпільман.- Це наша погибель!
Ступивши на подвір'я замку, Гільдебранд поклав щит на землю.
- Що вам заподіяв злого Рюдігер, славні герої? - почав він.- Дітріх журиться його смертю, і ми теж усі сумуємо. Чи правда, що хтось із вас убив його?
- Правда,- відповів Гаген.- Ми тужимо не менше вас. Не вистачає сліз, щоб оплакати його.
Тоді Вольфгарт сказав:
- Якби мій рідний батько мертвий лежав у мене коло ніг, то мені, либонь, не так би боліло! Він був нашою розрадою, коли ми втратили батьківщину. А хто ж тепер утішить його дружину і доньку? Хто поведе у похід його воїнів?
Всі заплакали.
- Віддайте нам тіло,- сказав Гільдебранд,- щоб ми достойно його поховали!
- Така вірність робить вам честь! - відповів Гунтер.- Видно, що ви його справжні друзі!
- Отож. А ми ще повинні просити у вас тіло! - схвильовано вигукнув Вольфгарт.- Видайте нам його негайно, вбивці!
- То візьміть! - відповів Фолькер.
Вольфгарт уже намірився піднятися сходами, проте Гільдебранд його зупинив.
- Ви з глузду з'їхали! - закричав старий.- Хіба король не наказував нам дотримуватись миру, незалежно від того, трапилося там щось чи ні? Чого ви так легковажите? Не миром, а силою хочете забрати тіло? Король вам цього не подарує!
- Та пустіть того лева! - закричав Фолькер.- Він аж кипить від люті! Нехай біжить, я його приборкаю!
Вольфгарт вирвався з Гільдебрандових рук і вдерся в будинок, а за ним в одну мить і всі Дітріхові рицарі. Тому в Гільдебранда не було вибору. Він теж мусив бігти з усіма. До того ж він не терпів, щоб якийсь молодик раніше за нього підняв меч. Ще на сходах він догнав Вольфгарта, обігнав його і кинувся на Гагена, Вольфгарт кинувся на Фолькера, Гельферіх - на короля Гунтера. Річард, Гербарт, Віхарт, Вольфбранд, Зігештаб, Вольфмін і Гельмнот та інші славнозвісні гунни теж вибирали собі достойних супротивників. Вони билися так завзято, аж вогонь летів із панцирів. Ніхто не тямив, для чого ця битва. Вона всім затьмарила свідомість.
- Помстимося за Рюдігера! - ревів Вольфгарт, і бійці шаленіли так, що обвуглені балки зали знов почали горіти.
Супротивники то розбігалися, то знов сходились. Серед них не було жодного, хто не бився б з кожним із присутніх у залі, і неминуча [153] загибель загрожувала кожному. Фолькер убив Зігештаба, Гіль-дебранд - Фолькера, Гельферіх - Данкварта. Гаген зарубав Річар-да, Гельмнота, Віхарта, Гельбарта і Вольфміна. Юний Вольфгарт і юний Гізельгер убили один одного.
Загинули всі гунни, крім Гільдебранда, і всі бургунди, крім Гунтера і Гагена. Тоді Гаген і Гільдебранд рушили один на одного.
Гільдебрандів меч називався Бріннінгом, Гагенів - Бальмунгом. Якийсь час супротивники не могли поранити один одного. Нарешті Бальмунг пробив Гільдебрандові лати. Коли старий помітив на собі кров, він скинув на плечі щит і накивав п'ятами. Пробігши через двір, Гільдебранд постав перед Дітріхом. Той сидів у своєму наметі і немов оглух від горя.
- Чого це ви весь у крові, любий діду? - спитав Дітріх.- Не послухали моєї ради! Я ж вам забороняв битися!
- Це той диявол Гаген поранив мене! - відповів Гільдебранд.
- Вам дісталося по заслузі,- сказав Дітріх.- Чому порушили мир? За такий непослух слід розплачуватися життям!
- Не сердьтеся дуже, дорогий королю! - мовив Гільдебранд.- Ми не могли інакше. Просили Рюдігерове тіло, а нам не схотіли його дати.
- Отже, це правда, що Рюдігера нема серед живих? - спитав вражений Дітріх.- О бідолашні дружина і донька - вдова і сирота! Хто вчинив це, залишивши нас беззахисними?
- Гернот,- відповів старий.
- Принесіть мені бойовий одяг,- сказав Дітріх.- Я сам поїду до бургундів. Передайте воїнам, щоб озброїлися і супроводили мене!
- Ви про кого? - запитав Гільдебранд.- Крім нас двох, всі гунни загинули, а з бургундів уціліли тільки Гаген і Гунтер!
Ця вістка приголомшила Дітріха. Він упав на коліна і став кричати, звівши до неба очі. Дітріх нарікав на свою гірку долю.
- Нехай це горе швидше принесе мені смерть! - благав він.- Боже, скільки людина може терпіти! Горе мені! Краще б я не знав білого світу!
Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЗМІСТ
На попередню
|
|
