Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роман про Трістана та Ізольду (За реконструкцією Жозефа Бед'є) Переклад Максима Рильського
12. Суд червоним залізом
Минув який час, і Деноален, Андре та Гондоїн зміркували, що їм нічого боятись: адже, напевне, Трістан живе за морем, у країні надто далекій, щоб досягти їх своєю помстою. Отож якогось дня, на вловах, коли король, дослухаючись до голосів своїх гончих собак, спинив коня на недавно розкорчованій полявині, усі троє під'їхали до нього:
- Королю, вислухай нашу мову. Ти послав був королеву на страту без суду - це вчинок несправедливий; тепер без суду скасував свій вирок - і це також несправедливо. Вона нічим не виправдалась, і всі барони винуватять за це її і тебе. Порадь їй краще самій домагатись суду божого. Чи ж завадить їй, невинній, заприсягти на святих мощах, що ніколи вона не впадала в гріх? Чи ж боїться вона, невинна, узятись за розпечене на полум'ї залізо? Так велить звичай, і після цього легкого іспиту геть розсиплються давні здогади та підозри.
Гнівно одповів Марк:
- Хай поб'є вас сила божа, сеньйори корнуельські, що заповзялись ви вкрити моє ім'я соромом та ганьбою! Через вас я прогнав свого небожа: чого ж вам іще? Може, хочете, щоб я прогнав і королеву до Ірландії? Які нові скарги маєте ви мені занести? Хіба Трістан не ладен був захистити її проти колишніх обмов? Ставши їй за оборонця, він викликав вас на поєдинок, і всі ви це [109] чули; чому ж не вийшли проти нього з щитами й списами? Сеньйори, ви од мене домагаєтесь більше, ніж є на те право; начувайтеся ж,- той, кого я через вас вигнав, може вернутись на мій поклик!
Затремтіли страхополохи: їм привиділось, що Трістан уже вернувся, несучи їм кров і смерть.
-і Королю, ми дали вам добру пораду, ми дбали про вашу честь, як то й належить вірним феодалам: та віднині будемо мовчати. Не гнівайтеся ж, верніть нам свою ласку й прихильність. Але король випростався на сідлі і скрикнув:
- Геть із моєї землі, зрадники! Не діждати вам моєї ласки й прихильності! Через вас прогнав я Трістана; тепер ваша черга; геть із моєї землі!
- Гаразд, ясний королю! Замки у нас міцні, добре огороджені, поставлені вони на високих скелях і доступитись до них нелегко!
І, не попрощавшись, вони повернули коні й поїхали від короля.
Не чекав тоді король ні псів, ані ловчих, учвал погнав він свого коня до замку Тінтажель, сходами увійшов у зал, і здалека почула королева, як лунають його кроки по камінних тафлях. Вона встала, вийшла йому назустріч, взяла у нього, як завжди, меча і низенько вклонилася. Марк бере її за руку й підводить,- а Ізольда, глянувши на нього, помітила, що його благородне обличчя темне від гніву: таким бачила вона короля, коли стояв він, оскаженілий, біля карного вогню. ]110]
«Лихо мені,- подумала вона,- мого друга впіймано, король зловив його».
Серце похололо їй у грудях, і вона, не кажучи ні слова, впала до ніг королеві. Марк обняв її й ніжно поцілував; вона поволі очутилась.
- Мила, що в тебе за горе?
- Королю, мені страшно: гнів побачила я на вашому обличчі!
- Я сердитий вернувся з полювання.
- Королю, певне, ловчі не догодили вам, та чи ж варто це так брати до серця?
Марк усміхнувся на те:
- Ні, люба, не ловчі мої мене розсердили, а три поклепники, що здавна нас ненавидять: ти їх знаєш - Андре, Деноален і Гондоїн. Я вигнав їх із своєї землі.
- Королю, що вони насмілились говорити на мене?
- Хіба тобі не байдуже? Я ж прогнав їх.
- Кожен має право, королю, казати те, що він думає. Але й я маю право знати, в чому ж мене винувачено. А від кого ж я про це дізнаюсь, як не від вас? Я сама одна в цьому чужому краю, і ніхто, крім вас, мене не захистить.
- Гаразд. Вони гадають, що тобі слід виправдатись на суді божім, на іспиті розпаленим залізом. Королева,- кажуть вони,- королева сама була повинна б вимагати суду. Для невинних цей іспит не страшний. Чому б же їй не стати на його? Господь - праведний суддя: він навіки розвіє давні підозри... Ось як вони говорили. Та менше з тим. Я вигнав їх, кажу тобі.
Ізольда затремтіла і скинула очима на короля: [111]
- Королю, скажи їм вернутись до твого двору. Я виправдаю себе присягою.
- Коли?
- Десятого дня.
- Це короткий час, мила моя.
- Ні, дуже довгий. Але прошу вас закликати короля Аргура з сеньйором Говеном, з Жірфле, з сенешалем Ке і сотнею рицарів; нехай прибудуть вони до границі вашої землі, на Біле Поле, на берег річки, де межує Ар-турове королівство з вашим. Перед ними зложу я присягу, а не тільки перед вашими баронами: ваші-бо барони вимагатимуть ще нового для мене іспиту, і ніколи не буде краю нашим мукам. Але вони не зважаться на це, коли король Артур та його рицарі будуть мені за рукоїмців. їдуть Маркові герольди, поспішають, а Ізольда тим часом посилає тайкома слугу свого вірного Перініса Білявого - розказати Трістанові, що сталось. Перініс полинув лісами й борами, минаючи протоптані стежки, і ді-старся, нарешті, до побережникової хатинки, де уже не день, не два чекав на нього Трістан.
Тут він повів Трістанові новину, розказав, яке то нове лихо задумали лукаві барони, і ознайомив, коли й де саме має відбутися суд.
- Сеньйоре, пані моя просить вас призначеного дня прибути в одежі пілігрима (20), так переодягтись, щоб ніхто вас не пізнав, без жодної зброї, на Біле Поле. Щоб дістатись на місце суду, їй треба буде перепливти річку човном; на тім березі - там буде король Артур із своїми рицарями - ви маєте її чекати. Тоді, певна річ, ви зможете їй допомогти. [112]
Жах бере мою пані, коли здумає вона про судний день; проте вповає вона на бога, бо він же допоміг їй вирватись із рук прокажених.
- Вернися до королеви, славний мій, любий друже Перініс. Скажи їй, що я вволю її бажання.
Слухайте ж, сеньйори. Коли вертався Перініс до Тінтажеля, він примітив у лісовій гущавині того самого побережника, що колись, натрапивши на поснулих Грістана та їзольду, виказав на них королю. Якось, напідпитку, він роздзвонив про свій зрадницький вчинок. Саме в той час, коли Перініс їхав од Трістана, він вирив у землі глибоку яму і мудро вкривав її гіллям, щоб ловити вовків та вепрів. Побачивши, що королевин слуга кидається на нього, побережник хотів був утекти. Та Перініс загнав його на край вовчої ями.
- Навіщо утікати тобі, королеви своєї зраднику? Залишись тут, біля могили, що сам ти собі викопав. Засвистіла, крутнувшись у повітрі, тяжка палиця - і розбилася разом з черепом, а Перініс Білявий Вірний штовхнув тіло обмовника ногою в глибоку, прикриту гіллям яму.
Призначеного для суду дня король Марк та Ізольда з баронами корнуельськими, з пишним почтом прибули на Біле Поле і спинилися край річки, а рицарі короля Артура, зібравшися по тому боці, привітали їх своїми ясними корогвами. Перед ними, сидячи на крутому березі, убогий пілігрим, в обвішаному ракушками та скойками плащі, простягав [113] свою дерев'яну мисочку і пронизливим та жалібним голосом просив милостині.
Корнуельські човни простували через воду, гонені веслами. Коли вони мали вже причалити, Ізольда запитала рицарів, що були при ній:
- Панове, як же ступить мені на берег, не замастивши своєї довгої одежі в цьому болоті? Треба 6, щоб хтось із перевізників допоміг мені.
Один із рицарів гукнув на пілігрима:
- Ану-бо, друже, підіткни свого плаща, увійди в воду і перенеси королеву, коли тільки не боїшся ти, немощний, впасти по дорозі.
Той узяв королеву на руки. Вона шепнула йому потихеньку: «Милий мій,- а потім ще тихше:- Упади на пісок». Він дійшов до берега, спіткнувся і впав, стискаючи королеву в обіймах. Конюші та моряки, ухопивши весла й корабельні гаки, кинулися навздогін нещасному жебракові.
- Облиште його,- сказала королева,- певне, довга подорож по святих місцях так знесилила його.
І вона зняла з себе дорогу прикрасу щирого золота і кинула її пілігримові.
Перед Артуровим наметом, на зеленій мураві, розстелили тим часом дорогі нікейські шовки (21) і розклали на них святі мощі, вийняті з кіотів та ковчежців. На сторожі стояли там сеньйори Говен, Жірфле та сенешаль Ке. Помолившись богу, королева зняла у себе з шиї та з рук коштовні оздоби і роздала їх старцям; зняла вона й пурпурову мантію і покривало з тонкого серпанку і теж віддала; [114] усе, що було дорогого в її одежі, і навіть черевички, цяцьковані самоцвітами, віддала королева - і зосталася перед обома королями тільки в безрукавій сорочці, з оголеними руками, з босими ногами. Барони навколо дивились і плакали. Недалеко від мощів палав уже вогонь. Тремтячи, простягла вона руку до святих реліквій і промовила:
- Королю землі Логр, і ти, корнуельський королю, пане Говен, пане Ке, пане Жірфле, і всі ви, що стали мені за рукоїмців, цими святими тілами всіх святих присягаюсь, що ніколи жоден- чоловік, од жінки народжений, не мав мене в своїх обіймах, опріч короля Марка, мого владаря, та вбогого прочанина, що оце перед вашими очима впав зо мною на пісок. Чи досить такої присяги, королю Марку?
- Так, королево, і нехай господь явить свій праведний суд.
- Амінь,- сказала Ізольда.
Бліда та стурбована, вона, хитаючись, підійшла до огнища. Всі мовчали; залізо було вже червоне. Тоді розгорнула вона своїми голими руками жар, взяла пекучу залізну штабу і пронесла її дев'ять кроків; потім кинула, простягла схрещені руки і показала свої долоні. Всі побачили, що тіло її здоровше, як слива на дереві, що не попекло й не знівечило його гаряче залізо. Тоді з усіх грудей вирвалась голосна хвала господові (22).
Книга: Роман про Трістана та Ізольду (За реконструкцією Жозефа Бед'є) Переклад Максима Рильського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
