Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Роман про Трістана та Ізольду (За реконструкцією Жозефа Бед'є) Переклад Максима Рильського

Прибув Трістан до короля Марка. Король і все його баронство були саме у великому смутку, бо король Ірландський спорядив на той час флот, щоб сплюндрувати Корнуельс, коли його володар ще раз, як робив це вже п'ятнадцять років, зречеться виплатити йому данину, яку за давніх літ платили предки. Бо, бачите, в старих угодах стояло, що ірландці мали право брати з мешканців Корнуельсу першого року триста фунтів міді, другого року триста фунтів щирого срібла, третього - триста фунтів золота. Коли ж приходив четвертий рік, вони забирали триста юнаків і триста молоденьких дівчат по п'ятнадцятому року, вибраних жеребками з корнуельських родин. І от тепер король Ірландський прислав до Тінтажеля правити податок велетня-рицаря Моргольта, брата своєї жінки. Ніхто досі не міг подужати Моргольта в бою. Король Марк листами з печаткою скликав до свого двору корнуельських баронів, щоб урадити з ними раду. Призначеного дня, коли барони зійшлися в замковій залі з дужною стелею, а Марк сів на троні, Моргольт мовив так: - Королю Марку, востаннє вислухай повеління від короля Ірландського, мого пана. Він хоче, щоб ти сплатив, нарешті, данину, яку йому винен. А що ти довго зрікався це вчинити, то він наказує тобі віддати цього самого дня в мої руки триста юнаків і триста молодих дівчат по п'ятнадцятому року, обраних жеребками із корнуельських родин. Мій корабель, об'якорений біля Тінтажеля, одвезе [21] їх до нашої країни, і там стануть вони нам за рабів. Проте - я не кажу про тебе самого, королю, бо то не годиться,- та коли хто з твоїх баронів має охоту довести в двобої, що це данина незаконна, я радо стану проти нього. Хто з-поміж вас, сеньйори, хоче битися зо мною за вольність свойого краю?

Барони мовчки, спідлоба дивились один на одного - і понурювали голови. Той казав сам собі: «Глянь-но, нещасний, яка у Моргольта Ірландського постать: адже він дужчий за чотирьох дужих чоловіків. Глянь на його меч, що зносив, зачарований, голови найсміливішим бійцям, які важилися стати проти цього велетня, коли він їздив оголошувати виклик від короля Ірландського. Чи й ти, бідолахо, такою смертю хочеш померти? Навіщо спокушати бога?» А другий знову: «Чи на те я вас вигодував, сини мої любі, щоб поробились ви рабами, а вас, дочки красні, щоб ви стали полюбовницями? Ні! Але моя смерть не врятувала б вас». Тоді Моргольт ізнову:

- Хто з вас, сеньйори корнуельські, важиться стати на двобій зо мною? Обіцяю тому славний герць: за три дні запливемо ми звідси човнами на острів Святого Самсона. Там ваш рицар і я, ми змагатимемось один на один, і слава, що він пішов на таке діло, укриє всю його родину. Але вони мовчали, і Моргольт схожий був на кречета, запертого в одній клітці з малими пташками: коли його впустять, усі німіють.

І втретє сказав Моргольт:

- Гаразд, славні сеньйори Корнуельсу, коли це здається вам шляхетнішим,- киньте жеребки, щоб я знав, у кого [22] саме маю забрати дітей. Проте не гадав я, що у вашій країні живуть тільки раби.

Тоді Трістан упав на коліна перед королем, кажучи: - Ясний королю, коли буде ваша ласка, я стану до двобою. Даремно намагався король Марк спинити його: він, мовляв, такий молодий іще рицар; яка буде користь із його од-ваги? Трістан кинув, проте, свою рукавицю Моргольтові, і Моргольт підняв її.

Настав той день. Ступив Трістан на пурпуровий килим і сказав озброїти себе для високого подвигу. Він надів панцер та шолом із воронавої криці. Барони плакали: жаль їм було юнака, соромно за себе.

«Трістане, Трістане,- казали вони в думках,- сміливий бароне, прекрасний юначе, чому не я, а ти зважився на цей бій? По мені не тужили б так ревно, як тужитимуть по тобі». Дзвонять у дзвони, і всі - значне панство і простий люд, старі, малі, жінки,- плачучи та молячись, проводять Трістана до берега. Вони ще мали якусь надію, бо ж надія в людських серцях кришками може живитись. Трістан ступив сам на човен, поставив вітрило і попрямував до острова Святого Самсона. А Моргольт нап'яв на свою щоглу пишний багряний парус і прибув на острів першим. Він саме прив'язував човна край берега, коли Трістан, під'їхавши, зіпхнув свого ногою в море.

- Що ти робиш, васале?-сказав Моргольт.- Чому не прив'язав човна линвою, як зробив я?

- Навіщо, васале? - відповів Трістан.- Лише один із нас вернеться звідси живий. Чи ж не досить буде для нього одного човна? [23]

І от вони обидва, заохочуючись до битви прикрими та зневажливими словами, пішли островом вибирати місце. Ніхто не бачив жорстокої борні, але тричі здавалося тим, що лишились на березі, ніби морський вітер приносить з острова страшний крик. Тоді, на знак скорботи, сплескували жінки руками, а Моргольтові товариші, стоячи гуртом біля намету, сміялися. Аж настала дев'ята година, і в далечині замаячив багряний парус; то ірландців човен відплив від острова, і пролунали в юрбі жалібні вигуки: «Моргольт! Моргольт!» А човен, наближаючися, ріс, і раптом, коли він саме опинився на вершині водяного валу, пізнали на ньому рицаря, що мав у кожній руці по мечу. То був Трістан. Зараз же двадцятеро човнів полинуло йому назустріч, а дехто з молодих то й без човна поплив стрічати переможця. І от вийшов він на берег, і кинулись матері цілувати його залізом ковану одіж, а звитяжець тим часом гукнув до Моргольтових товаришів: - Панове ірландці, Моргольт по-молодецькому бився! Гляньте, меч мій пощерблений, бо уламок леза глибоко ввійшов йому в череп. Візьміть же цю крицю, сеньйори: це данина, що вам сплачує Корнуельс.

І він подався вгору, до Тінтажеля. Визволені мужнім його вчинком діти радісно махали, де він проходив, зеленими вітами; пишні запони прикрашували вікна по всіх домах на знак великого свята.

Та коли серед радісних співів, церковного передзвону, сурем і рогів, таких голосних, що за ними не почути б і божого грому, Трістан дійшов до замку,- упав він, знесилений, королеві Марку на руки, і кров полилася з його ран. [24]

Вельми зажурені прибули Моргольтові супутники до Ірландії. Ще ж недавно, увіходячи в гавань Вейзефор, радіє, було, Моргольт, що знову побачить юрми людей, які вітають його і славлять, і королеву, сестру свою, і свою племінницю Ізольду Злотокосу, чия краса сіяла вже, як сонце на світанку. Ніжно стрічали вони його, а як бував він ранений- лікували: відомі-бо їм були зілля та напої, що оживляють смертельно вражених. Та що тепер по тих зіл-лях і напоях чарівничих, по тих замовних травах? Він лежав мертвий, завинений в оленячу шкуру, і в черепі його - уламок ворожого меча. Ізольда Білява витягла той уламок, щоб заховати в дорогоцінній скриньці із слонової кості як святиню. І, склонившися над велетенським трупом, мати й дочка, без краю вихваляючи вмерлого і без кінця посилаючи одно й те саме прокляття убивці, по черзі / наглядали, щоб як слід було влаштовано похорон. З того дня Ізольда Білява навчилася ненавидіти ім'я Трістана із Лооннуа.

А Трістан у Тінтажелі лежав у недузі дедалі тяжчій: отруєна кров струмувала з його ран. Лікарі догадалися, що Моргольт уразив йому тіло намоченим у трутизні списом, а що не могли їхні ліки та напої його врятувати,- здалися вони на волю божу. Від його ран ішов такий тяжкий дух, що до нього боялися підходити найближчі друзі,- всі, опріч короля Марка, Горвеналя і Дінаса із Лі-дана. Лише ці троє могли сидіти у рицаря в головах, і любов їх перемагала жах. Нарешті Трістан сказав однести себе в поставлену при березі хатинку. Там, лежачи край морських хвиль, чекав він смерті. І думалось йому: «Ти [25] кинув мене, королю Марку, мене, що врятував честь землі твоєї... Ні, я знаю, любий мій дядьку, що ти віддав би своє життя за моє, але що ж по твоїй любові? Мені судилося вмерти. Та солодко, проте, бачити сонце, іще сміливе серце б'ється в грудях. Я хочу здатись на волю примхливого моря. Я хочу, щоб воно мене, самотнього, однесло далеко відсіля. До якої землі? Не знаю. Та, може, там найшов би я когось, що міг би мене вилікувати. І, може, тоді я ще послужу тобі, мій славний дядьку, як твій арф'яр, як твій ловчий, як вірний твій васал». Він так благав короля Марка, що той уволив його волю. Відніс король Трістана на човен без весел і без парусів, і попросив Трістан, щоб покладено з ним лишень його арфу. Навіщо б здалися паруси, як руки вже не здолають їх нап'ясти? Навіщо весла? Навіщо меч? Як моряк у довгій плавбі скидає за облавок труп свого старого товариша, так Горвеналь тремтячими руками відштовхнув у море човен, де лежав син його любий,- і море понесло його геть. Сім днів і сім ночей воно тихо гойдало його на своїх хвилях. Інколи грав Трістан на арфу, щоб утишити свою муку. Нарешті вода принесла його, так що він і не знав, до берега. Саме тієї ночі рибалки виїхали з гавані, щоб закинути невід,- і почули враз ніжну мелодію, сміливу та жваву, що линула звідкілясь по тихих хвилях. Нерухомі, піднявши весла над водою, вони прислухались; а як почало світати, примітили човен, що без керунку блукав у морському обширі. - Така-от,- казали вони,- неземна музика бриніла круг корабля святого Брендана, коли він плив до Щасливих Островів білим, як молоко, морем. [26]

Вони взялись веслувати, намисливши догнать каюк, що плив за водою. Нікого, здавалося, там не. було живого, тільки-но арфа бриніла та й бриніла; проте що вони більше зближалися, то тихшала арфа, аж нарешті зовсім замовкла. Коли вони під'їхали, то Трістанові руки лежали знесилені на тремтячих іще струнах.

Вони взяли його і одвезли до пристані, щоб віддати нещасного в руки своєї милосердної пані, яка б, може, зуміла його врятувати.

А пристань же та була Вейзефор, де поховано Моргольта, пані ж їхня - Ізольда Білява. Тільки вона, знаючися на цілющих напоях та зіллях, могла вигоїти Трістана; і тільки вона з-між усіх жінок на світі хотіла його смерті. Коли Трістан, одужуючи під умілою її рукою, опритомнів,- він зрозумів, що хвилі принесли його до небезпечної для нього землі. Але сміливий іще, щоб боронити своє життя, знайшов він незабаром красні та хитрі слова: розповів, ніби він жонглер, що мандрував на купецькому кораблі до Іспанії - повчитися там читати по зорях, і ніби морські розбійники напали на судно, а він, поранений, утік на човні.

Цьому повірили: ніхто з Моргольтових товаришів не пізнав прекрасного рицаря, що бився на острові Святого Самсона,- так-бо потворно змінила трутизна йому обличчя. Та минуло сорок днів, і золотоволоса Ізольда його сливе зовсім вилікувала, і знову тіло його відмолоділо й почало квітувати цвітом юності. Тоді догадав Трістан, що треба йому втікати. Він потаємки кинув острів і, зазнавши багато пригод та небезпек, став знову перед королем Марком.

Додати в закладки

  
Переклад Translate