Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
© Lucretius
© А.Содомора (переклад), 1988
Джерело: Лукрецій. Про природу речей. К.: Дніпро, 1988.
E-Text: Бібліотека сайту Slovnyk.org.
Зміст Книга перша1] Мати Енея і роду його, благодатна Венеро,
2] Втіхо людей і богів! Під сузір'ями неба пливкого
3] Повниш повсюдно життям судноносні моря і врожайне
4] Лоно землі, завдяки-бо тобі. зародитися прагне
5] Всяке створіння й, покинувши темряву, глянуть на сонце.
6] Тихнуть, богине, вітри, розбігаються хмари небесні
7] Ще до приходу твого. Найніжніші до ніг тобі квіти
8] Стелить умілиця щедра - земля, посміхається море,
9] Небо власкавлене сяє-виблискує світлом текучим.
10] Щойно пора весняна заясніє в усій своїй вроді,
11] Щойно, звільнившись од пут, Фавон війне життєдайно,-
12] Спершу небесні птахи твою з'яву, ходу переможну
13] Славлять, богине, твоєю могутністю вражені в серце.
14] Потім і звірі, й стада пасовищем багатим буяють,
15] Ріки стрімкі пропливають, аби поспівать за тобою,
16] Бачити вроду твою,- куди б не вела ти, не звала.
17] Далі - по горах, морях, по бурливих потоках, дібровах,
18] Густозелених оселях птахів та полях шафранових -
19] Всім ти проймаєш любов'ю серця, тож усе доокола
20] Солодко множить свій рід під твоєю, блаженна, рукою.
21] Ти-бо єдина природою правиш: без тебе й билинка
22] Не проросла б, до ясних берегів божественного світла
23] З пітьми ніщо б не тяглось, не було б насолоди ні в чому.
24] Тим-то жадаю твоєї підмоги, почавши складати
25] Вірші, в яких я хотів би природу речей роз'яснити
26] Синові Меммія нашому - ти ж бо його повсякчасно
27] В славі, багатим на успіхи бачити волиш, богине.
28] Тож і словам моїм непроминальну дай звабу, всевишня.
29] Дай, щоб тим часом, заглиблена в сон, на морях, суходолах
30] Люта, виснажна війна, втихомирившись, одпочивала.
31] Миром погідним одна з-між богів ти спроможна втішати
32] Смертних: суворим мистецтвом війни зброєвладний керує
33] Марс. Але й сам він, бува, як лише заятриться відвічна
34] Рана любові, спішить до твого пригорнутися лона -
35] І завмира горілиць: відхиливши назад, мов точену,
36] Шию, тобою, богине, насичує спраглий любові
37] Зір свій і з уст перехоплює-п'є пожадливо твій подих.
38] Саме тоді, коли так він лежить,- над ним нахилившись,
39] Тілом священним своїм обійми його й, мову ласкаву
40] 3 уст проливаючи, миру, славетна, випрошуй для римлян.
41] Бо ж як вітчизна в біді, то ні нам до такого заняття,
42] Звісно, душа не лежить, ані Меммія славний нащадок,
43] Поки неспокій довкіл, од громадських справ не відступить. * * *
44] Ну, а тепер, нагостривши свій слух, проникливим духом,
45] Вільним од різних турбот, у правдиве заглиблюйся вчення,
46] Щоби дарами, котрі тобі сам готував я так пильно,
47] Не погордив ти раніше, ніж їх до кінця зрозумієш.
48] Бо над найвищою сутністю неба й богів міркувати
49] Зараз почну, до начатків речей всіх пробитися хочу -
50] Тих, що природа і творить усе з них, і множить, і живить,
51] І на які вона знов по загибелі все розкладає.
52] Ми ті начатки йменуєм: матерія, чи родотворні
53] Тільця речей; окрім того, насінням речей дуже часто
54] їх називаємо; врешті, ще й іншу вживаємо назву:
55] Первісні тільця, від них-бо, найперших, усе виникає.
56] В час, коли роду людського життя, розпростерте, лежало
57] Долі в усіх на виду під релігії гнітом одвічним,
58] Що, висуваючи голову темну з безодняви неба,
59] Грізним обличчям хилилась, лячна, до вмирущого люду,
60] З-посеред еллінів зваживсь один проти неї піднятись
61] І скерувати свій зір, хоч і смертних очей,- проти неї.
62] Тож ані слух про богів, ні погрозливий грім, ні мигтіння
63] Стріл-блискавиць не злякали його: запалився ще більше
64] Духом своїм, ще палкіше запрагнув прорватися вперше,
65] Збивши на брамах природи замки, із вузин - на простори.
66] Духу наснага жива довела свою міць: промайнувши
67] Ген за найдальші краї огороди вогненної світу,
68] Думку напруживши й дух, озирнув переможець уважно
69] Всю безбережність, і звідти доносить нам, що народитись
70] Може на світ, а що - ні, яка сила кінцева властива
71] Кожній з речей, яка суть її, де їй накреслено межі.
72] Так-от релігію, що понад людом була, в свою чергу
73] Взято під ноги, а нас - підняла перемога до неба.
74] Та непокоюсь, аби не подумав ти часом, що хочу,
75] До нечестивого вчення схиливши, на стежку злочинну
76] Вивести, друже, тебе. Навпаки, це релігія часто
77] До нечестивих, а то й до злочинних призводила вчинків.
78] Так було, кажуть, в Авліді, де Трівії Діви жертовник
79] Перші данайців вожді, що вважались окрасою війська,
80] Кров'ю невинною Іфіанасси колись осквернили.
81] От уже стьожки жертовні, дівоче волосся вповивши,
82] По її щоках і справа і зліва спливли рівномірно.
83] От вона вгледіла батька свого, що при вівтарі сумно
84] Станув, а поряд - прислужники, бачить, ножі приховали;
85] Співгромадяни ж, на неї задивлені, гірко ридають,-
86] І підкосились їй ноги, і впала, бліда, на коліна.
87] Не помогло безталанній в ту мить, що назватися батьком
88] Міг завдяки саме їй, своїй першій дитині, володар.
89] Поки тремтіла всім тілом, як лист, понесли нещасливу
90] Діву до вівтаря, тільки не з тим, щоби після обряду
91] Звідти вести її, славлячи хором дзвінким Гіменея -
92] Ні! Щоб у розквіті літ, перед самим заміжжям упала,
93] Чиста,- від рук нечестивих отця свого; жертва печальна
94] Хід кораблям, що застрягли в порту, мала дати щасливий.
95] От що таке забобон, і до чого схиляє людину!
96] Будь-коли й сам ти, можливо, наслухавшись, що пролепече
97] Вмілець лякати - віщун, відсахнутись од мене захочеш.
98] Той вже такого тобі наговорить, таким маячінням
99] Розум затьмарить, що в тебе життя шкереберть піти може
100] І скаламутитись жахом раптовим усе твоє щастя.
101] Та й дивуватись не варт. Бо, коли б усвідомили люди
102] Те, що їх біди межу мають певну,- зуміли би якось
103] Віщим отим буркунам і релігії протистояти.
104] Нині ж ні змоги, ні способу, як їм опертись, немає:
105] Кожен боїться, що вічно й по смерті каратися буде.
106] Значить, природа душі невідома: народжена з тілом
107] Чи, коли родиться хтось, в його тіло вона проникає,
108] Чи загибає однаково з нами, розкладена смертю,
109] Чи навіщає похмурого Орка й розлогі затони,
110] Чи в якісь інші з веління богів прослизає створіння,
111] Як оспівав це наш Енній колись, що з верхів Гелікону
112] Вперше приніс для вінця свого листя постійно зелене,
113] Серед усіх італійських племен себе славою вкривши.
114] Енній, до речі, й про те веде мову в своїх несмертельних
115] Віршах, що є в Ахерусії млистій таке побережжя,
116] Обшир такий, куди душі людей, ні тіла не доходять,
117] Тільки зображення їхні - подоби, бліді, що аж диво.
118] Там, запевняє співець, показавсь йому образ Гомера
119] В славі своїй, що квітує віками, і, рясно проливши
120] Сльози гіркі, став природу речей викладать йому віршем.
121] Отже, не тільки над тим, що за явища бачим на небі,
122] Добре подумати слід: за якими законами біг свій
123] Місяць і сонце вершать, що за сила глибинна керує
124] Всім на землі,- щонайперше слід розумом чуйним пізнати,
125] З чого душі, як і духу людського, природа постала,
126] Що нас жахає не раз, коли хворість підточує сили,
127] Чи наяву, чи тоді, як у сон поринає людина:
128] Бо ж і тоді мовби чуємо, бачимо тих, що давно вже
129] Смерть їх взяла під косу, а землею - останки вповито.
130] Все ж я свідомий того, що затемнене греків учення
131] Буде нелегко по-нашому висвітлить, віршем латинським,
132] Надто, коли доведеться вдаватись до слів-новотворів:
133] Мова ж убога, на жаль, а предмет - новизною багатий.
134] Та благородство твоє й сподівання солодкого плоду
135] Нашої дружби мене спонукає за будь-який взятись
136] Труд і йому присвятитися, ночі проводячи світлі
137] В пошуках слів, як і віршів, що ними б мені пощастило
138] Світло таке в твоїм розумі викресать, щоб озирнути
139] Найпотаємніші міг ти при ньому речей всіх глибини.
140] Значить, розвіяти страх, що в душі загніздився, повинні
141] Не ясносяйного сонця провісники - промені-стріли,
142] Не найяскравіший день, а природа - весь лад її, вигляд.
143] Ось що ми тут беремо за початок, за першу засаду:
144] З волі богів, із нічого ніщо народитись не може.
145] Бо, якщо страх у полоні тримає людей всіх так цупко,-
146] Це через те, що, весь час помічаючи явищ багато
147] Як на землі, так на небі, вони неспроможні збагнути
148] їхні причини й гадають, що все це - веління безсмертних.
149] Отже, як слід усвідомивши те, що з нічого ніколи
150] Не виникає ніщо, ми чіткіше простежити зможем
151] Роздумів наших предмет: відкіля кожна річ узялася,
152] Як„ незалежно від волі безсмертних, усе протікає.
153] Хай щось могло б із нічого постати,- то все б упереміш
154] Із різнорідних родилось речей, без потреби в насінні:
155] З моря людина пішла б, із землі виринали б лускатих
156] Риб косяки, прямо в небі могло би виводитись птаство;
157] Різні отари, стада й, між собою спаровані будь-як,
158] Звірі всіляких порід то поля, то пустелі б займали.
159] Й дерева плід не однаковим був би: постійно б мінявся;
160] Все тоді, взяте зокрема, могло б, отже, все породити.
161] Тож, якби в кожній з речей не було родових отих тілець,
162] То чи була б у речей тих спорідненість, певна їх матір?
163] А коли все довкруги із свого виникає насіння,
164] То кожна річ тільки там постає й виринає до світла,
165] Де є матерія, речі властива, і первісні тільця.
166] Ось чому так не бува, щоб усе виникало з усього -
167] В кожній з речей, своя сила є, тобто властивість окрема.
168] Квітне, приміром, весною троянда; хліба половіють -
169] Саме в спекотливі дні; виноград - восени дозріває.
170] Чи не тому, що насіння речей плодотворно злилося
171] Кожне - в свій час, єсть у кожного виду йому лиш догідна
172] Для проростання пора, коли мати - земля живодайна -
173] Речі тендітні безпечно виводить до обріїв світла?
174] А виникали б ті речі з нічого,- тоді б і родились,
175] Як коли трапиться: то восени, то весною, то влітку,
176] Бо не було б тоді, значить, таких родотворних начатків,
177] Що недогідна пора від злиття їх могла б одхилити.
178] Втім, якщо речі з нічого зростали б, то певного часу,
179] Щоб поєдналось насіння їх, розвиток не вимагав би:
180] Ледь появившись на світ, юнаками ставали б одразу
181] Діти грудні; з-під землі б умлівіч пробивались дерева.
182] Чуда ж такого ніхто ще не бачив: усе поступово,-
183] Так і природа велить,- із свого виростає насіння
184] І зберігає при тому свій рід. Отже, звідси висновуй:
185] Все із своєї зростає матерії й живиться нею.
186] Зваж і на те, що, якби не дощі під час року помірні,-
187] Не видавала б земля джерела наших радощів - плоду.
188] А без поживи ніяке створіння не тільки не здатне
189] Роду свого зберегти, а й саме існувати не годне.
190] Можна скоріше таке припустити, що спільних багато
191] Тіл є в речах багатьох, як у писанім слові, скажімо,-
192] Букв, аніж те, що без первоначал може щось виникати.
193] Далі: чому не подбала природа, щоб люди, приміром,
194] Зросту такого були, що могли б і моря глибоченні
195] Вбрід переходити, й гори стрімкі розсувати руками,
196] Й довготривалим життям через низку віків пробиватись?
197] Видно, речам, щоб могли вони виникнуть, дана лиш певна
198] Кількість матерії; з неї й складається все нарожденне.
199] Отже, погодься: з нічого ніщо поставати не може:
200] Треба насіння, що з нього могли б народитися речі,
201] А народившись на світ,- потягтись до легкого повітря.
202] Врешті, додам: якщо більше снаги мають орані землі,
203] Ніж цілина, якщо працею рук урожай піднімаєм,
204] То очевидно, що містить земля родотворні начатки.
205] їх до життя й понукаємо ми: прорізаємо плугом
206] Первісну твердь, за собою родючу лишаючи скибу.
207] А не було б у землі тих начатків,- без нашого труду
208] Значно кращим ставало б усе з дня на день самовільно.
209] Втім, коли річ якусь нищить природа, її вона, звісно,
210] Не обертає в ніщо - розкладає на первісні тільця.
211] Бо, якби кожна з речей прирікалась на знищення повне,
212] В нас на очах то одне щось, то інше зникало б раптово.
213] Жодної сили б тоді не потрібно було, щоб на крихти
214] Річ роз'єднати могла, розплести її тіла тканину.
215] Тож, коли геть усі речі складаються з вічного сім'я,
216] То, поки сила не зрине така, що зустрічним ударом
217] їх розіб'є чи зруйнує зсередини, в пори пробившись,-
218] Жодній з речей не дозволить загинути творча природа.
219] Врешті, коли б усе те, що зникає з перебігом часу,
220] Не залишало й дробинки матерії, жодного сліду,
221] Як же Венера тоді з роду в рід викликала б до світла
222] Різні створіння, і звідки земля, незрівнянна майстриня,
223] їжу б черпала, щоб їх з роду в рід годувати й ростити?
224] Звідки до моря пливли б, його повнячи, власні джерела
225] Й ріки віддалені? Як би в ефірі зірки випасались?
226] Все вже давно - якщо має в собі воно тіло вмируще -
227] Стало б нічим, перетравлене давністю, часом бездонним.
228] Та коли стільки віків пропливло й не забракло ні разу
229] Тіл, необхідних для того, щоб повністю світ оновився,-
230] То несмертельною мусить же бути начатків природа.
231] Вже коли є в світі щось, то нічим воно стати не може.
232] Зрештою, сила й причина одна кожну річ без різниці
233] Знищила б тут же, якби не матерія вічна: всі речі
234] Зчепленням більшим чи меншим своїм вона в'яже докупи.
235] Дотик найменший тоді до загибелі б міг причинитись,
236] Бо не бувало б речей, з незнищимого тільця посталих,
237] Чий щонайглибший зв'язок тільки певна б порушила сила.
238] Тож, коли первоначала речей усіх перебувають
239] У розмаїтих зв'язках, коли скрізь є матерія вічна,-
240] Цілість свою зберігатимуть речі, аж поки не стрінуть
241] Сили такої, що сплетення їх розірвати спроможна.
242] Жодна, як бачимо, річ у ніщо обернутись не може:
243] З розпадом вернеться знов до матерії первісних тілець.
244] От пропадають дощі, коли батько-ефір позахмарний
245] Стрімко скеровує вниз їх-у лоно землі материнське.
246] Вруниться сходами поле зате й зеленіють дерева
247] Пишним гіллям, розростаються, гнуться од щедрого плоду.
248] Звідси - і рід наш людський, і тварини черпають поживу,
249] Звідси - й міста багатіють, обновою тішаться - дітьми,
250] Буйнозелені дзвенять од співучого птаства діброви.
251] Звідси - й отари гладкі, на траві соковитій розлігшись,
252] Одпочивають собі. Молока білосніжна волога
253] Рясно з набряклого вимені точиться; звідси - грайливий
254] По моріжку виграє молодняк на хистких іще ніжках,
255] Хай-но шумке молоко йому вдарить у ніжну голівку.
256] Тож остаточно ніщо, хоча зникне з очей нам, не гине,
257] Бо одне з одного споконвіків поновляє природа:
258] Щоб народити щось,- іншої речі їй смерть необхідна.
259] Зараз, хоча й пояснив я, що жодна річ із нічого
260] Не постає і в свій час у ніщо обернутись не може,
261] Та боячись, що мені через те лиш не йнятимеш віри,
262] Що найдрібніших начатків речей наше око не бачить,
263] Думку таку ще додам: у речах - це вже визнати мусиш -
264] Містяться тільця, котрі, хоч існують, усе ж непомітні.
265] Вітер, по-перше, впадаючи в шал, усе море шмагає,
266] Судна трощить важкі, розганяє, розшарпує тучі,
267] Вихором іноді в полі промчить, величезні дерева,
268] Мов соломинки, кладе; на хребти небосяжні звалившись,
269] Подувом дужим ламає ліси - ось така в нього сила:
270] Гуркотом, громоподібний, грозить нам, гуде, скаженіє.
271] Отже, вітри - це тіла, що їх зором помітити годі.
272] Саме вони, ці тіла, суходіл, і моря, і небесні
273] Хмари січуть, у пориві раптовому ними кружляють.
274] їх течія руйнівна - як вода, що хвилює ласкаво
275] В річищі й раптом, розбурхана, рине, виходить далеко
276] Поза свої береги, коли зливи страшні її повнять
277] І, з височенних спадаючи гір, повноводі потоки,-
278] Що хмизняком, і гіллям, і деревами цілими крутить.
279] Навіть могутні мости не здолають опертись потужній
280] Силі стрімкої води: так поривно, дощами набряклий,
281] На кам'яні велетенські опори потік набігає.
282] З гуркотом, тріском розвалює все, перекочує в хвилі
283] Брили, подібні до скель; що зіткнеться з ним,- падає тут же.
284] Так от, хоча й непомітні, проносяться вітру пориви,
285] Мов непокірна ріка: як лише по дорозі натраплять
286] На перешкоду якусь,- налітають на неї раз по раз,
287] Поки таки не зметуть. А бува, заклубившись миттєво,
288] Схоплять що-небудь і, крутячи в вихорі, мчать собі далі.
289] Значить, вітри - кажу ще раз і ще раз - тіла, що їх оком
290] Не помічаєм, якщо і прикметами, й діями схожі
291] До невгамовного плину ріки, що доступна для зору.
292] Й запахи різноманітних речей ми сприймаєм, одначе
293] Зовсім не бачимо, як вони нам потрапляють до ніздрів.
294] Око не вловить потоків тепла, йому годі уздріти
295] Холоду подих, та й слів, що в повітрі летять, не помітиш.
296] Все це в природі своїй мусить бути тілесним, оскільки
297] На відчуття наші діє, торкаючись їх. А торкатись
298] І піддаватися дотику - що б могло ще, окрім тіла?
299] Одяг, розвішаний на узбережжі, де піниться хвиля,-
300] Вогкий, а вистав на сонце його - за хвилину просохне,
301] Та не догледіти, як осідає на ньому волога,
302] Як - утікає, заледве ковзнуть по ній промені сонця.
303] Отже, вода на такі вже дрібні розпадається крихти,
304] Що й найзіркіше ніяк їх не зможе помітити око.
305] Так от і перстень, коли його носиш на пальці постійно,
306] З року на рік непомітно втрачає щось, робиться тоншим.
307] Камінь уперта продовбує крапля. Леміш, хоч залізний,
308] Теж поступово маліє-стирається, краючи землю.
309] Глянь на дорогу міську: покриття її - тесані плити -
310] Вичовгав натовп людський. А правиці у бронзових статуй,
311] Що біля брам височать, наче схудли: до них раз од разу
312] Кожен, до міста чи з міста йдучи, припадає вустами.
313] Тож очевидно, що все від тертя стає меншим, одначе
314] Не помічаємо часточок тих, що всякчас одпадають:
315] Наче позаздривши, бачить того не дала нам природа.
316] Врешті, й того, що речам усім день і природа помалу,
317] Частку по частці дає, щоб росли, розвивалися мірно,-
318] Хто б не напружував гострого зору,- не вгледить ніколи.
319] Як і того, що з трухлявою старістю речі втрачають,-
320] От як той берег скелястий, поглянь, що його заповзято
321] Сіль роз'їдає морська,- зрозуміло, ніяк не завважиш.
322] Через ті крихти, для ока не видимі, й діє природа.
323] Та не подумай, що все тими крихтами, тільцями тими
324] Щільно забите довкіл: у речах порожнеча є також.
325] Добре затям собі те: пригодиться на кожному кроці,
326] Бо ж ні блукать, ні вагатись не будеш, ні знову та знову
327] Суті в усьому шукать, до мого недовірливий слова.
328] Є, кажу, вільний, порожній цілком, недоторканий простір.
329] А не було б його,- як же тоді мали б рухатись речі?
330] Перша-бо кожної речі властивість - опір чинити
331] Й на перешкоді ставать - одночасно в усьому про себе
332] Знати дала б - і ніщо й ворухнутись не мало би змоги:
333] Жодна-бо річ, поступившись, не стала б для руху початком,
334] Ти озирнись: на морях, і на землях, і високо в небі -
335] Скільки там різного руху довкіл! Описать неспромога -
336] Просто в очах мерехтить. А коли б не було порожнечі,
337] То не лише не могло б усе рухатись так метушливо,
338] А й появитись на світ не здолало б: у купі суцільній
339] Так і лежала б матерія мертво, без жодного руху.
340] Ось що цікаве, крім того: якою б нам річ не здавалась
341] Щільною, все ж, як побачиш, і в ній мусить буть порожнеча.
342] От у печеру ввійди: на її кам'яному склепінні
343] Начебто висіявсь піт, що струмками збігає по стінах.
344] Що споживає істота жива, те розходиться в тілі.
345] Так і дерева, зростаючи мірно, в свій час плодоносять,
346] Бо допливає живлюща волога, почавши з коріння,
347] Ген до вершечка - розлогим гіллям, як і стовбуром цілим.
348] Чуємо звуки, що вільно собі через стіни проходять
349] І через двері важкі. До кісток промерзаємо взимку.
350] То чи бувало б таке, якби в світі ніде не траплялось
351] Вільного простору, через який переходили б тільця?
352] Врешті, чому за об'ємом однакові й формою речі -
353] Різні цілком за своєю вагою? Коли б у клубкові
354] Вовнянім стільки ж містилося тілець, що їх олов'яна
355] Куля вміщає, то стільки б і важили дві оті речі.
356] Бо найприродніша тіла властивість - униз натискати,
357] А порожнеча в природі своїй, навпаки,- невагома.
358] Тож, як одне щось - легше від іншого, хоч і не менше,
359] Значить, порожняви, проміжків вільних,- більше у ньому.
360] І навпаки: що вагоміша річ, то - підказує думка -
361] Більше в ній міститься тілець, а вільного простору - менше.
362] Отже, сягнули ми розумом чуйним того, що присутнє
363] В суміші кожній з речей, що йменуємо ми: "порожнеча".
364] Тут я тебе попередити мушу, щоб ти не піддався
365] Деяким твердженням хибним, що в блуд завести тебе можуть.
366] Он, кажуть, моря вода, пропускаючи риби лускаті,
367] їх по волозі веде, бо за ними лишається вільне
368] Місце, де знову, на мить одступивши, змикається хвиля.
369] Так і всі інші, мовляв, місцями чергуючись, речі
370] Можуть у щільному просторі рухатись поперемінне.
371] Все це, однак, на хисткій, помилковій оперте основі.
372] Справді-бо: як могли б рухатись риби, якщо б не давали
373] Місця їм води пливкі? Й навпаки: якщо риби не зможуть
374] Рухатись,- як і куди течія б одступила прозора?
375] Тож або всі, скільки є їх, тіла взагалі не спроможні
376] З місця рухнутись, або ж у речах таки є порожнеча,
377] Звідки й бере кожна річ і початок, і змогу для руху.
378] От, припустімо, зіткнувшись, пласких двоє тіл із розгону
379] Тут же відскочать, то всю порожнечу, яка утворилась
380] Поміж тілами двома, мусить знову зайняти повітря.
381] Все ж не відразу воно,- хоч би як його хвилі стрімливо
382] Не проривалися,- не водночас увесь простір собою
383] Виповнить, лиш поступово: насамперед - місце найближче,
384] Потім - сусіднє, а далі - прогалину всю заполонить.
385] Марно би стверджував хтось, що тіла розійшлися від того,
386] Що блискавично згустилось повітря. Адже порожнеча
387] Там постає, де раніше її не було, і так само
388] Те, що раніше було порожнечею, робиться щільним.
389] Ні. В такий спосіб ніяк не змогло би згуститись повітря.
390] Та, якщо б навіть могло воно,- без порожнечі, вважаю,
391] Все ж не згустилось би так, не звело б усіх тілець докупи.
392] Скільки б мені не перечив ти, отже, і часу не гаяв,-
393] Визнати мусиш, однак, що в речах таки є порожнеча.
394] Ще не один навести б міг я доказ, щоб ти пересвідчивсь
395] У справедливості суджень моїх, але й те, що сказав я,
396] Дасть тобі змогу піти хай по ледве помітному сліду,
397] Щоб і все інше ти сам одшукати міг розумом чуйним.
398] Як у мисливця собаки не раз, щойно слід на стежині
399] Нюхом уловлять тонким, незабаром у хащі знаходять
400] Жителя гір - хижака, що в норі приховався глибокій,
401] Так от і ти крок за кроком, одне проясняючи іншим,
402] Сам тут усе поступово збагнеш: десь у схові найглибшім,
403] Думку звернувши туди, свою здобич ти виловиш - правду.
404] Ну, а якщо сумніваєшся досі ти, все ще байдужий,
405] Меммію мій, до тих пошуків,- ось що тобі обіцяю:
406] Так тоді широко мова моя милозвучна проллється,
407] Взявши початок од серця мого, від таких повноводих,
408] Буйних джерел, що боюсь: може старість холодна та млява
409] В тіло моє прослизнуть і вузли життьові розв'язати
410] Перше, ніж я б тобі встиг усіх доказів силу-силенну
411] З того чи з іншого приводу викласти мовою віршів.
412] Ну, але годі. Підхопимо знов міркувань наших нитку.
413] Отже, природа, говорячи стисліше,- це поєднання
414] Двох протилежних речей: є тіла, але є й порожнеча -
415] Простір, де можуть вони поміщатись і рухатись вільно.
416] Те, що існують тіла,- відчуття, для створінь усіх спільні,
417] Стверджують. Не довіряти їм - значить себе ж позбавляти
418] Змоги судити про речі приховані, бо ж очевидну
419] Виб'єм опору з-під ніг, перекреслимо думки спромогу.
420] Далі. Якби не було того простору, вільного місця,
421] Тобто порожняви,- де б мали різні тіла подіватись,
422] Як тоді пересуватись могли б вони в напрямках різних?
423] Вище я виклав тобі щодо цього чітку свою думку.
424] Врешті, чи є щось таке, що від тіла ти б міг одділити
425] Й від порожнечі,- таке, що творити могло б самостійно
426] Третю якусь, від порожняви й тіла відмінну, природу?
427] Справді-бо: що вже існує, те мусить-таки чимось бути;
428] Хай за об'ємом воно й невелике, хай крихітне буде,-
429] Все ж, коли можна його хоч легенько, хоч якось торкнутись,-
430] Тіл усіх кількість примножить воно, в їх сукупність увійде.
431] А недоступним для дотику буде і зможе крізь себе
432] Вільно будь-яку річ пропустити без опору,- значить,
433] Це - незаповнений простір, ми кажемо тут: "порожнеча".
434] Все, що існує, додаймо, саме по собі - неодмінно
435] Діє саме або ж дії якійсь підлягає сторонній;
436] Врешті,- й тим може буть, що вміщає всі речі рухливі.
437] Діяти ж і піддаватися дії - це речі властивість,
438] Ну, а вміщати щось - має спроможність одна порожнеча.
439] Отже, крім тіла й порожняви, в низці речей не буває
440] Ще чогось іншого, третього, що існувало б окремо
441] І незалежно, саме по собі, що могли б ми сприймати,
442] Чи завдяки відчуттям, чи зусиллями думки збагнути.
443] Бо, як побачиш,- усе, що існує, що назване якось,
444] Буде властивістю двох тих начал або явищем буде.
445] Що неможливо від речі віднять, відокремить од неї,
446] Не зруйнувавши при тому її,- має назву "властивість":
447] Жар - од вогню, від каміння - тягар, од води невіддільний -
448] Плин, дотикання - від тіл, од порожняви - недотикальність.
449] І навпаки, як-от: рабство, убогість, багатство, свободу,
450] Війни і злагоду - все, що приходить на світ час од часу,
451] Як і відходить, під назвою "явища" тут розглядаєм.
452] Також і час не існує окремо: що трапилось нині,
453] Що - в давнину, що колись має статися,- ми відчуваєм
454] Тільки в зв'язку нерозривно-тісному з самими речами.
455] Визнати мусиш таке: самого по собі, поза рухом
456] Та супокоєм речей, ми не можемо часу сприймати.
457] От Тіндаріду, мовляв, колись викрали, й гордої Трої
458] Люд упокорений був... Не подумай, що всі ті події
459] Мають окреме своє, від речей не залежне тривання:
460] Ті покоління людей, без яких не бувало б і явищ,
461] Ген віднесла вже доба, що пролинула безповоротно.
462] Що відбулося у часі, вважаймо те явищем певним
463] Щодо людей та місцевості, де розгорталася дія.
464] Врешті, коли б ні матерії жодної речі не мали,
465] Ні відповідного простору, місця, де все б відбувалось,
466] То Тіндаріди прекрасної чаром роздмухана пристрасть,
467] Що прослизнула вогнем до грудей Олександра-фрігійця,
468] Не привела б до боїв славнозвісних війни затяжної,
469] Ні тайкома від троянців опівночі кінь дерев'яний
470] Греками б не розродивсь, що Пергам обернули у попіл.
471] Тож очевидно, що кожну подію нам слід розглядати
472] Не як окреме, буттям незалежним наділене тіло,
473] Не як порожняву, що, зрозуміло, свою має сутність,
474] А навпаки: називать її можеш цілком справедливо
475] Явищем тіла і місця, де мусить усе відбуватись.
476] Далі. В тілах розрізняти потрібно речей всіх начатки
477] Й те, що вже склалося в ході злиття, поєднання начатків.
478] Щодо начатків речей, то ніщо зруйнувать їх не в силі:
479] Щільність їх тіла незламного все переборює врешті.
480] Важко, щоправда, повірити в те, що існує в природі
481] Щось непроникливе - тіло без жодної пори, щілинки:
482] Чи не проходить крізь товщу стіни блискавиця небесна,
483] Гамір, слова? У вогні розпікається навіть залізо.
484] Від непомірної спеки, бува, розсідаються скелі.
485] Золота твердість, піддай лиш вогню, обертається плином.
486] Тане крижинкою в полум'ї мідна дзеркальна платівка.
487] Сріблом тепло пробиватися може й пронизливий холод:
488] Явно одне відчуваємо й друге, коли за обрядом
489] Чашу тримаєм, а в неї струмить росяниста волога.
490] Все наче стверджує: повної щільності в світі немає.
491] Та, коли думки правдивої хід і природа в нас будить
492] Сумнів,- не знехтуймо тим. Довести тобі спробую стисло
493] Те, що існує основа всього найщільніша і вічна -
494] Первопочатки речей, як повчали ми, їхнє насіння,
495] З чого и постало все те, чим наповнено всесвіт сьогодні.
496] Тож, коли силою думки навчилися ми розрізняти
497] Межі тих двох протилежних речей, їх природу двояку -
498] Тіла й порожняви, де розгортається кожна подія,
499] Скажемо, що й існувать вони чистими мусять, окремо.
500] Де-бо в природі незайняте місце, порожнява тобто,-
501] Там, отже, тіла нема, й навпаки: де знаходиться тіло,-
502] Вільного простору там - порожнечі - даремно шукати.
503] Первісні тільця, висновуймо,- щільні всі, без порожнечі.
504] Далі. Якщо в нарожденних речах є порожнява,- значить,
505] Щільна матерія мусить її звідусіль облягати.
506] З тим не погодиться й розум тверезий, що річ якась може
507] Глибоко в тілі своєму вміщати незайнятий, вільний
508] Простір, коли б і його не тримало тверде щось і щільне.
509] Ним може буть лиш матерії щільність: речей порожнечу
510] 510 Тільки вона, не щось інше, тримати всередині здатна.
511] Отже, сама по собі, з найдрібніших утворена й щільних
512] Тілець, матерія - вічна; знищимі - сполучення різні.
513] Далі. Якщо, припустім, не траплялося б вільного місця,-
514] Щільність суцільна була б. А коли б, навпаки, не бувало
515] Первісних тілець, що мусили б місце якесь посідати,-
516] Лиш порожнеча довкола була б, незаповнений простір.
517] Отже, повсюди незайняте місце чергується з тілом,
518] Бо ж ані повної, збитої щільності в світі немає,
519] Ні пустоти. Єсть окремі тіла, що навколишній простір
520] Ділять усе, відокремлюють: місце пусте - повнотою.
521] їх ані жоден іззовні удар не спроможний скрушити,
522] Ні зруйнувати зсередини жодна їх сила не годна,
523] Бо й не проникне туди, й ніщо інше схитнуть їх не може.
524] Дещо раніше про це я вже виклав тобі свою думку.
525] Без порожнечі, як бачиш, ніщо б не могло ні розпастись,
526] Ні розламатись; під лезом ніщо б не розскочилось навпіл,
527] Вогкістю б не пройнялося ніщо, ні морозом дошкульним,
528] Ні нищівним не взялося б огнем, що пронизує речі.
529] Треба додати: що більше порожняви річ якась містить,
530] То буде швидше вона розкладатися, вражена глибше.
531] Тож, коли первісні тільця є щільні всі, без порожнечі,
532] Як з'ясував я раніш, то вони мусять вічними бути.
533] Та, окрім того, коли б не тривала матерія вічно,-
534] Все, що існує тепер, у ніщо вже давно б обернулось,
535] І навпаки: те, що бачимо, виникло б теж із нічого.
536] Тож, як не може з нічого ніщо, повторю, виникати,
537] Ні, коли щось народилось,- по тому в ніщо обертатись,-
538] Первоначатки речей несмертельними бути повинні,
539] Щоб розв'язатись на них могло все об останній годині,
540] Щоб для обнови речей була завжди матерія свіжа.
541] Отже, ті первоначатки й прості мусять буть одночасно,
542] Й непроникні, бо інакше б ніяк не могли, перебувши
543] Низку віків, од безмежного часу відновлювать речі.
544] Врешті, коли б не подбала природа, щоб речі дробились
545] Лиш до якоїсь межі, то матерії первісні тільця
546] Так би скришились під дією часу, настільки змаліли б,
547] Що, народившись із них, появившись у певному часі,
548] Жодна б річ не змогла до кінця свого віку сягнути.
549] Все, як це можемо бачити, радше до розпаду схильне,
550] Ніж до відновлення. Що в безконечному днів чергуванні
551] Давній, що сплив уже, вік нездоланного часу ходою
552] В порох зітре, перервавши зв'язки, зруйнувавши до краю,-
553] Те не поправиться вже, хоч би скільки століть не минало.
554] Все ж таки не до кінця, а лише до якоїсь-то грані
555] Дробляться речі, бо все відновляється, все має певний
556] Термін, до роду свого відповідний, накреслену чітко
557] Пору, в якій досягти може зросту, життя квітування.
558] Варто завважити й те, що при щільності якнайповнішій
559] Первісних тілець матерії все ж пояснити неважко,
560] Як постає з них повітря, вода, і земля, та всілякі
561] Випари - все, що м'яке,- як існують ті речі, оскільки
562] Домішка вільного простору в кожному тілі присутня.
563] А припустімо, й начатки речей всіх бувають м'якими,-
564] Звідки взялися б тоді, поміркуй, неподатливі скелі?
565] Звідки б залізо взялось? Не могло б тоді бути в природи
566] Жодних підвалин закладених, першооснови стійкої.
567] Первісні тільця, як бачимо, щільні й прості мусять бути.
568] Чим вони ближче, тісніше сплітаються, тим у предметів,
569] Що народилися з них, більший опір, могутніша сила.
570] Далі. Коли б не було-таки в дрібненні жодної грані,
571] То від найглибших віків до сьогодні для кожної речі
572] Мусили б тільця її зберегтися, що, повністю вільні
573] Від небезпек усіляких, були б непошкоджені, цілі.
574] А, припустімо, крихкі вони, кволі з природи своєї,-
575] Як же тоді протривати б могли, не розпастись дощенту
576] Протягом довгих століть, незліченних ударів зазнавши?
577] Врешті, якщо якась певна межа є для кожного роду
578] Різних істот, якась риса виразна, що їм визначає
579] Ріст і тривалість життя, якщо вічним законом природи
580] Твердо встановлено, що вони можуть, що - ні, якщо зміні
581] Не підлягає ніщо, і все те, що існує, настільки
582] Вірне собі, що птахи з роду в рід навіть мітки на пір'ї,
583] Навіть забарвлення передають, їх породі властиве,-
584] Отже, без сумніву, первоначатки - матерії тільця
585] Мусять незмінними буть. Бо якби і вони час од часу,
586] Силі піддавшись якійсь, перемін зазнавали всіляких,-
587] Незрозуміле було б, що на світ появитися може,
588] Піп - неспроможне; затерлися б межі, котрі визначають
589] Сутність найглибшу речей, відміряну кожній з них силу.
590] Врешті, природа батьків, їхні звичаї, рух своєрідний,
591] Спосіб життя - чи могли б у найдальших зринати нащадках?
592] Далі. Якщо є скінченність у дрібненні, й тіло настільки
593] Крихітним робиться, що й відчуттям його вже не сприйняти,-
594] Значить, воно вже цілком неподільне, воно - на останнім
595] Східці здрібніння. Саме по собі таке тіло ніколи
596] Не існувало й повік існувати не зможе окремо,
597] Іншого тіла єдину складаючи, первісну частку;
598] Поруч - подібні стають за порядком тісними рядами
599] Й так, ущільняючись, робляться вмістом і сутністю тіла.
600] Отже, коли поодинці вони пробувати нездатні,-
601] Мусять настільки сплестись, що ніяк роз'єднать їх незмога.
602] Щільні є, отже, начатки речей простотою своєю:
603] Збиті докупи вони найдрібніших частинок єднанням,
604] Не різнорідних, однак, що лише нагромадженням сильні,-
605] У простоті, їм одвічно властивій,- уся їх могутність.
606] Тим-то применшити їх, одійнять у них ще якусь крихту
607] Не дозволяє, щоб сім'я речей береглося, природа.
608] А не було б щонайменшої малості, то, зрозуміло,
609] Що й найдрібніші тіла з незліченних би часток складались,
610] Бо ж половина весь час буде мати свою половину;
611] Так і тривав би, ніколи межі не сягаючи, поділ.
612] Чим тоді всесвіт різнитися б міг од найменшої частки?
613] Справді нічим. Бо, хоча й безконечні простори займає
614] Весь необмежений світ, але й крихітна частка так само,
615] Скільки її не дробитимеш, йтиме в свою нескінченність.
616] Це суперечить здоровому глуздові, та й уявити
617] Годі таке. Ось тому ти погодишся, як не впирайся,
618] З тим, що існує щось дуже мале, найдрібніше з усього,
619] Щось неподільне цілком. А якщо вже таке щось існує,-
620] Значить, і первісні тільця, погодьмося,- щільні та вічні.
621] Врешті, якщо всіх речей винахідниця - творча природа -
622] Звикла б усе розкладати на що раз дрібніші частинки,-
623] З них вона знову на світ привести не здолала б нічого.
624] І зрозуміло: де жодних частинок уже не буває,
625] Там і властивостей тих, що потрібні матерії творчій,
626] Годі шукати: зв'язків усіляких, ваги, переміщень,
627] Поштовхів, зіткнень,- без чого не виникне жодної речі.
628] Саме тому від здорового глузду відходять далеко
629] Ті, хто вважав, що всі речі з вогню постають, що в основі
630] Всесвіту тільки вогонь, і ніщо більше бути не може.
631] В них Геракліт був вождем. Саме він зав'язав суперечку,
632] Славний затемненим словом своїм серед греків, та більше -
633] Серед бездумних, ніж тих, котрі вдумливо правди шукають.
634] Дурнів-бо завжди захоплює те, що немовбито бачать
635] Десь аж на дні невиразного вислову; що милозвучне,
636] Що заколисує, пестить їм слух, те приймають за правду.
637] Звідки, спитаю їх, те неосяжне речей розмаїття
638] Взятись могло, якщо тільки вогонь усьому був початком,
639] Чистий вогонь? Хай стає він тугіший, хай рідне,- від того
640] Жодних не станеться змін, якщо кожна дрібна його частка
641] Має постійно таку ж, як і цілість вогненна, природу.
642] Будуть щільніші частинки вогню - буде й полум'я дужче,
643] А розметай їх, розсій - воно тут же ослабне, поблідне.
644] Ось чого б ми домоглися - не більшого,- з тілом вогненним
645] Так поступаючи. Що там казати вже про розмаїтість
646] Світу, який - чи не сміх? - із вогню б одного мав постати!
647] Ще зауважмо таке: то густішим, то рідшим робитись
648] Може вогонь лиш тоді, як у нім порожнеча наявна.
649] Музи ж отих мудреців, раз у раз потрапляючи в скруту,
650] Не визнають і того, що порожнява скрізь мусить бути.
651] Так, боячися висот, вони гублять дорогу правдиву.
652] Годі їм те зрозуміть, що, коли б не було порожнечі,
653] Все б тоді щільним зробилося звалищем, стало б єдиним
654] Тілом, і рвучко від нього ніщо б не могло відділитись,
655] Як од вогню жароносного - блиск його, пломінь пекучий.
656] Отже, й вогонь - це не скупчення збитих у цілість частинок.
657] Ну, а якщо згідно з іншим їх твердженням він і згасає,
658] І при найбільшій своїй густоті перемінює тіло,
659] То - коли вже до кінця розвивати цю думку безглузду -
660] Мусив би весь, без останку, вогонь у ніщо обернутись,
661] А різнорідний довколишній світ - виникати з нічого.
662] Бо ж усе те, що з границь своїх, перемінившись, виходить,
663] Кожного разу є смертю того, чим було воно щойно.
664] Тож і вогонь мусить мати в собі щось цілком незнищенне:
665] В іншому разі в ніщо б оберталися геть усі речі,
666] Та й виникати б могли, хоч які розмаїті,- з нічого.
667] Отже, погодься: оскільки існують означені чітко
668] Первісні тільця, що завжди свою зберігають природу,
669] Що і відходом своїм, і приходом, і різним порядком
670] Різною роблять природу речей і зумовлюють зміни,
671] То, як належить судити з усього,- вони не вогненні.
672] Бо як вогненні були б,- то чи більшало б їх, чи ставало б
673] Менше, чи інші б до них долучались, чи вносили б різні
674] Зміни в порядок свій - жар залишався б у їхній природі,
675] Тобто вогнем - не чим іншим - було б їх утворення кожне.
676] Тут я стійку маю думку: є тільця, котрі своїм збігом,
677] Рухом, порядком, положенням і своєрідністю форми
678] Здатні вогонь породити; змінивши порядок, міняють
679] Також природу свою докорінно. До того ж не схожі
680] Ні на вогонь, ні на річ якусь іншу, яка може слати
681] Часточки нашим чуттям і на дотик відчутною бути.
682] А запевняти, що всесвіт - вогонь і що справжньої речі,
683] Крім одного лиш вогню, надаремне й шукати в природі,
684] Як Геракліт був чинив,- це вінець божевілля, гадаю.
685] Бо, відштовхнувшися од відчуттів, проти них повстає він,
686] Мов хоче те сколихнути, на чому стоїть вірогідність,
687] Те, звідки певне знання він про той же вогонь міг дістати.
688] Вірячи в те, що вогонь відчуттями сприймаємо дійсно,
689] В те, що сприймаємо й інше, не менш очевидне,- не вірить.
690] Думка така видається мені і пуста, й божевільна.
691] Врешті, куди ж іще вдатися? Що для нас ще таким певним
692] Бути могло б, як чуття, коли лжу відрізняєш од правди?
693] Втім, на якій же основі, одкинувши геть усе інше,
694] Мали б ми так шанувати одну лиш вогненну природу,
695] А не якусь там ще іншу стихію, вогонь занедбавши?
696] Так чи інакше - безглуздя б таки залишилось безглуздям.
697] Ось чому ті, хто казав, що всі речі взяли свій початок
698] Тільки з вогню і що світ неосяжний з вогню утворився,
699] Й ті, хто відстоював думку таку, що прозоре повітря -
700] Творче начало всього, як і ті, хто гадав, що волога
701] Речі всі творить сама, чи вважав, що земля одинока
702] Зроджує все, в свою чергу в усі обертаючись речі,-
703] Дуже далекі від правди були й манівцями блукали.
704] Й тих ще додай, хто подвійними робить речей всіх начатки:
705] Лучить повітря з вогнем, а з пливкою вологою - землю,
706] Й тих, хто в основу всього покладає чотири стихії:
707] Землю, й вогонь, і повітряні подуви, й щедру вологу.
708] їх щонайпершим натхненником був Емпедокл з Акраганта -
709] Він на трирогому острові зріс, об який звідусюди
710] Б'ють іонійські розгонисті хвилі: вода зеленава
711] В піні солоній шумкій раз у раз набігає на берег
712] І шаленіє в тіснинах протоки, що сивим бурлінням
713] Від італійських границь острівну відмежовує землю.
714] Тут - ненажерна Харібда, і тут озивається глухо
715] Етна вогненна: погрожує знову, прорвавшися гнівом,
716] Вивергнуть полум'я з надра свого і снопом полум'яним
717] Ген аж до неба шугнуть, багрянисті метаючи зблиски.
718] Та хоч які там дива, в тій країні розлогій, що вабить
719] Око людей, хоч який має розголос, огляду гідна,
720] Славна достатками, впевнена в силі могутній народу,-
721] Все ж їй ніщо не зробило такої великої честі,
722] Цінним таким і святим не було, як той муж незрівнянний.
723] Стільки-бо мудрості в пісні його, що спливає потоком
724] Із божественних грудей, відкриттів у ній стільки славетних,
725] Що й сумніваюсь, чи справді земний він, із роду людського.
726] Все-таки й він, як і згадані вище, дрібніші од нього,
727] Що з багатьох міркувань дорівнять йому, звісно, не можуть,
728] Хоч і не раз, у великім натхненні шукаючи правди,
729] З серця глибин, мов із храму, пророцтва давали святіші,
730] І зрозуміліші, й глибші, ніж ті, що нестямна жрекиня
731] Піфія їх видавала з триніжка під Фебовим лавром,-
732] Ледве сягнувши начатків речей, зазнавали невдачі -
733] Й тут же, думками високі, з висот повалившися важко,
734] Впали. Найперше тому, що їм рух видається можливим
735] Без порожнечі в речах: припускаючи пористість, м'якість
736] Вітру, вогню, і вологи, й землі, і створіння, і плоду,
737] В їхніх тілах для порожняви місця, проте, не лишали.
738] Далі. Схитнулись тому, що не бачили жодної грані
739] В поділі тіл і дрібніння приймали за щось безконечне,
740] Не визнавали в речах щонайменшої, крайньої частки,
741] Хоч, як це бачимо, є мовби шпиль щонайвищий в усьому,
742] Поза який вже ніяке чуття не спроможне сягнути.
743] Можеш таке звідси виснувать: що, так би мовити,- крайній
744] Шпиль у невидимім тілі, те - частка речей щонайменша.
745] Ще й над таким поміркуймо: коли б ми вважали м'якими
746] Перші начатки речей,- самі речі, як видно з усього,
747] І виникають, і гинуть, бо тілом наділені смертним,-
748] То вже давно цілий світ неодмінно в ніщо б обернувся
749] І, відродившись по тому з нічого, вбивався б у силу.
750] Ти ж пересвідчивсь: одне як і друге - далекі од правди.
751] Потім усі ті стихії в такій між собою незгоді,
752] Так себе труять навзаєм, що тут-таки, збившись у купу,
753] Згинуть усі або так розбіжаться, немов під час бурі
754] Дощ, і вітри, й блискавиці: зітнуться шалено - та врозтіч.
755] Врешті, якщо з чотирьох елементів усе виникає
756] І розкладається знову на них, то чому ж неодмінно
757] Тільки вони мають бути начатками тіл? Чи не можуть
758] С.аме тіла послужити для них родотворним насінням?
759] Бо й постають одне з одного, й виглядом поміж собою,
760] Як і всією природою, звикли в віках чергуватись.
761] Може, припустиш таке, що й у стані тісного єднання
762] Тіло вогню, і повітря, й земля, й росяниста волога
763] Сходяться так, що не змінюють зовсім своєї природи,-
764] Значить, ніколи й ніщо тоді з них народитись не зможе:
765] Ні сотворіння якесь, ні бездушне, як дерево, тіло.
766] Бо ж у тій купі розрізненій, в суміші тій свою вдачу
767] Виявить кожен складник: у сполуці з землею побачиш
768] Чисте повітря; вогонь і в воді сам собі буде вірний.
769] Отже, початок речам даючи, родотворне насіння
770] Вносити мусить свою - непомітну, приховану сутність,
771] Щоб ніщо інше не брало там верх, щоб могло виявляти
772] Всяке створіння свою, що йому притаманна, природу.
773] Ще й до небесних вогнів ті мужі в мудруванні сягають.
774] Кажуть: вогонь обертається спершу в повітряний подув;
775] Сіються з нього дощі, проростає земля з них потому,
776] Ну, а тоді навпаки - від землі все бере свій початок:
777] Води спочатку, потому повітря й вогонь після нього,
778] Й так, без упину чергуючись, все це кружляє: від неба
779] Йде до землі, а від неї - аж ген до зірок, що на небі.
780] Та для начатків речей такі рухи ніяк не властиві.
781] Щось таки мусить незмінним лишатися: в іншому разі
782] Всі, аж до самого дна, у ніщо б обернулися речі.
783] Бо ж усе те, що з границь своїх, перемінившись, виходить,
784] Кожного разу є смертю того, чим було воно щойно.
785] Так і ті згадані вище стихії, котрі одна в одну
786] Все переходять по черзі, в основі своїй мусять мати
787] Інші, незмінні цілком елементи. Коли б не було їх,
788] То неодмінно всі речі довкола в ніщо б обернулись.
789] Отже, скажи, чи не більше ймовірно, що справді існують
790] Тільця такої природи, що можуть, вогонь породивши,
791] Збільшити кількість свою або зменшити, дещо змінити
792] Рух і порядок і дати, скажімо, початок повітрю,
793] І що одна якась річ саме так обертається в іншу?
794] Тут зауважиш: "Але ж очевидно, що все до повітря
795] Пнеться з землі, що для росту свого в ній поживу знаходить.
796] Ще ж якби небо дощів не приносило в пору догідну,
797] І не вгиналося б віття од зливи шумкої, а сонце
798] Не постачало б тепла в свою чергу, не гріло б ласкаво,
799] То не могли б ні хліба, ні дерева рости, ні створіння".
800] Справді. Та й ми, якби в їжі твердій та солодкому плині
801] Сил не черпали,- позбулися б тіла: з усіх наших м'язів,
802] Як і з кісток, відійшли б, не підтримані, сили життєві.
803] Нас-бо одне щось, я певен того, і підтримує, й живить,
804] В інших істот - і пожива інакша, для них відповідна.
805] Це через те, що в речах багатьох однорідні є, спільні,
806] Інших речей багатьох неоднаково сплетені тільця.
807] Отже, й не диво, що різні - по-різному живляться речі.
808] Важить немало ще й те, у якому ті первісні тільця
809] Складі, в якому порядку вони кожен раз виступають,
810] Рухи які їм властиві, яких - зазнають вони ззовні.
811] Бо ж небеса, і моря, й суходоли, і ріки, і сонце -
812] З тих же начатків, що різні плоди, і дерева, й тварини,
813] Тільки зв'язки їх у кожному випадку й порухи - різні.
814] Так от у вірші моєму, приглянься, є літер чимало
815] Спільних для слів багатьох, а проте, що цілком очевидно,
816] Вірші й слова між собою і змістом різняться, й звучанням.
817] Ось що, змінивши саме лиш розміщення, літери можуть!
818] А родотворні начатки речей всіх? У них незрівнянно
819] Більше спромоги для того, щоб речі творить усілякі.
820] Слід нам і в Анаксагорову вникнуть гомеомерію -
821] Слово, впроваджене греками; в рідній же мові для нього
822] Досі нема відповідника: ще ж вона все-таки вбога.
823] Зміст же поняття того роз'яснити не так уже й важко.
824] Отже, в так звану гомеомерію речей той мислитель
825] Думку вкладає таку, що, скажімо, кістки поступово
826] Наче ростуть із дрібних кісточок; із манюсіньких м'язів
827] М'язи так само виводяться; кров, яка тілом кружляє,
828] Із багатьох, що докупи злились, постає крапелинок.
829] Він уважає, що й золото може зрости з непомітних
830] Золота крихт, що й земля із окрушин землі може вийти,
831] 3 дрібок вогненних - вогонь, із крупинок вологи - волога;
832] Все, як на думку й уяву його,- саме так виникає.
833] Для порожнечі в речах не лишає, одначе, він місця,
834] Як і в подрібненні тіл не вбачає ніякої грані.
835] Дві оті, як видається нам, похибки немаловажні
836] В Анаксагора й у тих, що раніше про них ішла мова.
837] Зваж і на те, що начатки речей родотворні у нього
838] Надто слабкі,- якщо можна начатками те називати,
839] Що не різниться нічим од речей, що страждає так само
840] Й гинути мусить, нічим не захищене від руйнування.
841] Що ж бо то з них уціліти б могло під могутнім напором
842] І протривать під самими зубами жорстокої смерті?
843] Може, кістки? Може, кров? Може, вітер, вогонь чи волога?
844] Що з них? Гадаю,- ніщо. Адже речі ті всі без різниці
845] Смертними будуть в основі своїй, як і все, що постійно
846] Гине на наших очах, нищівній якійсь піддане силі.
847] Та - повторю тут раніше доведене - речі не можуть
848] Ні в цілковите ніщо повернутись, ні вийти з нічого.
849] Далі. Якщо від поживи росте наше тіло й міцніє,
850] Значить, і жили, і кров, і кістки наші всі в свою чергу
851] Із чужорідних речей - елементів - складатись повинні.
852] Тут заперечити можуть: мовляв, усіляка пожива
853] Суміш становить, і в суміші тій вже закладені тільця
854] Нервів, частинки судин і кісток, навіть крові краплини.
855] Отже, пожива, тверда чи рідка,- якщо так міркувати,-
856] Мусила б мати у складі своєму частки чужорідні
857] В суміші: кров, кров'янисту вологу, кістки та судини.
858] Втім, якщо всі незчисленні тіла, що з землі виростають,
859] Містяться в тій же землі, тож і їй в свою чергу належить
860] Із чужорідних, що з неї постали, складатись частинок.
861] Інше візьми щось - і можна до слів тобі вдатись таких же.
862] От, скажім, деревину: якщо полум'я, дим вона й попіл
863] Криє в собі, то з частин чужорідних складатись повинна.
864] Всі, окрім того, тіла, що земля їх вирощує, живить...
865] Із чужорідних, що з деревини виникають, частинок.
866] Тут залишається, хай і мізерна, для викруту змога;
867] Анаксагор не проґавив її, тому твердить: в усьому
868] Міститься все, приховавшись у суміші, а виринає
869] Те, що у суміші тій, так би мовити, є під рукою,
870] В першім ряду, що густіше загоном своїх елементів.
871] Та очевидно, що й ця його думка далека від правди.
872] Бо, якщо так міркувати, то й зерно, коли його дробить
873] Жорно важке, мало б камінь суворий хоч десь позначити
874] Кров'ю або чимось іншим, що в нашому живиться тілі.
875] Так от і зелень цупка, що її розм'якшаємо часто,
876] Камінь об камінь тручи, поступово б уся червоніла.
877] В чистій воді зустрічалися б також солодкі краплини
878] Плину того, що ним повниться вим'я овець тонкорунних.
879] Навіть орач помічав би на скибі, одвернутій щойно,
880] Злаки дрібненькі всілякого виду, і трави, й листочки,
881] Що притаїлися там, розпорошені, в лоні земному.
882] Врешті, колоду якусь розчахнувши, доглянувшись добре,
883] Ти б у ній полум'я, попіл і дим неодмінно побачив.
884] Ясно як день, що того не буває. Висновую, отже:
885] Суміш така - несумісна з речами. Зате є насіння,
886] Спільне для різних речей, і воно, непомітне, таїться
887] В різних речах, між собою єднаючись різноманітне.
888] "В горах високих, однак,- заперечити можеш,- буває,
889] Під невгамовного вітру поривами розколихавшись,
890] Так уже сильно дерева сусідні верхів'ями труться,
891] Аж забуяють нараз їхні маківки квітом вогненним".
892] Так. Але в дереві марно шукати вогню як такого:
893] Є жароносне насіння; воно, позбивавшись докупи
894] Під час тертя, викликає в лісах випадкову пожежу.
895] Був би готовий вогонь десь у лісі, прихований навіть,-
896] Тут же б дав знати про себе: пішло б сушняками від нього
897] Полум'я; всі чагарі, всі дерева б довкіл попалило.
898] То чи не бачиш тепер,- повторю, що сказав я недавно,-
899] Скільки це важить направду: з якими й у ладі якому
900] Ті родотворні начатки єднаються кожного разу,
901] Рухи які їм властиві, яких - зазнають вони ззовні,
902] Як, тільки трохи міняючи лад свій, то деревом бути
903] Можуть вони, то вогнем? І в словах, переставивши дещо
904] Літери, можна ті два неподібні отримать поняття.
905] Тож, коли ти, споглядаючи речі, досяжні для зору,
906] Схильний гадати, що все є таким лиш тому, що начатки -
907] Тільця матерії - мають подібну з речами природу,-
908] Вийде таке, що й вони од гучного стрясаються сміху -
909] Як то бува між людьми - й заливаються слізьми гіркими.
910] Далі ж ідімо, й що знати повинні ми,- слухай пильніше.
911] Справу здаю собі з того, в яку йдемо темінь. Та гострим
912] Тирсом торкнулося серця мого на хвалу сподівання,
913] І водночас переповнились груди любов'ю до віщих
914] Муз. Тим чуттям розігрітий, наснажений силою думки,
915] Міряю кроком поля Пієрід. Ще ніхто тут раніше
916] Сліду свого не лишив. Як то солодко вперше хилитись
917] До найсвіжіших джерел! Як то солодко квіт невідомий
918] Рвати собі для вінка осяйного, яким ще ніколи
919] Жодній людині вимогливі музи чола не вінчали!
920] Це справедливо. Бо, перше всього, за поважні я взявся
921] Речі: від пут забобону людські хочу душі звільнити.
922] Далі й тому, що цей темний предмет я задумав подати
923] Віршем прозорим, у муз запозичивши знади для нього.
924] В тому є свій, як подумати, глузд: саме так учиняють
925] І лікарі. Намагаючись дати полин найгіркіший
926] Хворій дитині вони, передбачливі, спершу намажуть
927] Посуду вінця пахучим, густим, наче золото, медом.
928] А легковірне дитя, поки мед солодить йому губки,
929] Краплю по краплі до самого дна випиває ті ліки -
930] Гіркістю знаний полин. Та обман тут не ловить дитини
931] В сіті свої, навпаки: покріпивши, веде до здоров'я.
932] Так от і я: через те, що учення моє видається
933] Для необізнаних надто важким, і тому, що від нього
934] Тут же сахається люд,- пієрійським силкуюся віршем
935] Солодкомовно подати тобі своїх .роздумів сутність,
936] Наче мусейського меду підлив я до них, і тому-то
937] Маю надію, що, зваблений ним, ти збагнеш мимоволі,
938] Як постають усі речі довкіл та яка їх природа.
939] Вище довів я, що тільця матерії - це сама щільність
940] Непроникна, що літають вони безбережжями часу.
941] Та поміркуймо сьогодні над тим, чи межу якусь має
942] їхня сукупність, чи ні. Водночас, коли ми встановили,
943] Що й порожнеча існує - речами заселений простір,-
944] Варто задуматись: має чіткі він, означені межі
945] Чи навсібіч одслоняє безкраї, бездонні глибини.
946] Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя
947] Не замикає, інакше б він мусив кінець якийсь мати.
948] Ну, а кінець лиш тоді є кінцем, коли йде після нього
949] Ще якесь тіло, якась наче грань, аби ми помічали:
950] Ось саме звідси наш зір не сприймає вже речі тієї.
951] Отже, коли поза всесвітом - як визнаєм - не існує
952] Більше нічого, то він безконечний, безкраїй, незмірний.
953] Зовсім не матиме значення, де б ти у нім зупинився:
954] Тут собі стань чи піди кудись ген - доокіл рівномірно
955] Слатися будуть такі ж нескінченного світу простори.
956] Та припустімо тепер, що протяжність усесвіту має
957] Грані якісь, що комусь із людей пощастило доскочить
958] Аж до окрайка того, іще й спис, розмахнувшись, метнути.
959] Як ти гадаєш: той спис полетить, як його скерувала
960] Дужа рука до далекої цілі, чи тут же й натрапить
961] На перешкоду якусь, що йому на дорозі постане?
962] Третього тут, що могло б із ним бути, погодься, немає.
963] Так чи інакше - не бачимо виходу. Визнати мусиш
964] Те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт.
965] Бо, чи на щось наштовхнувшися, спис не матиме змоги,
966] Врешті, домчати до цілі своєї, щоб там зупинитись,
967] Чи без завади помчить,- не з останньої риси злетів він.
968] Доводом цим я тебе перестріну й тоді, як десь-інде
969] Всесвіту визначиш край: "А ти списа метнув?" - запитаю.
970] Вийде, що справді ніде не знайти тобі жодної грані:
971] Ціль перед списом, хоч як тут мудруй, вислизатиме завжди.
972] Втім, якби всесвіт окреслений був, якби все, що є в ньому,
973] Мало стійкі береги вколо себе, якби не безмежні
974] Обшири в ньому були, то віддавна б уже під вагою
975] Щільних начатків матерія вся, позбивавшись докупи,
976] Згустком би стала одним, і ніщо б не рухнулось під небом.
977] Неба тоді взагалі б не було, не світило б і сонце,
978] Бо споконвіку, всякчас, осідаючи нижче та нижче,
979] Звалищем нині матерія вся непорушне б лежала.
980] Ну, а насправді спокою не відають первісні тільця -
981] Все метушаться, адже не знайти їм ніякого споду,
982] Де, поспливавшись, могли б загніздитись у тихому місці.
983] Все постає тільки в русі - постійному, впертому русі:
984] Роєм густим звідусіль поспішаючи,- верхні до нижніх,-
985] Сиплють невпинно з безодняви тільця матерії жваві.
986] Врешті, окинь усе оком: одне щось відділене чітко
987] Іншим: повітря межу дає горам, а гори - повітрю;
988] Море - землею, вона ж, навпаки,- відокремлена морем.
989] Обрій на зміну йде обрію: крайнього - всесвіт не знає.
990] Простір настільки в природі своїй неосяжно розлогий,
991] Що й блискавиця, з яким би шаленим розгоном не мчала
992] Протягом вічності, все ж не здолала б його ні пробігти,
993] Ні досягнути того, щоб хоч менше їй лету лишилось.
994] Ось які безкраї всюди речам одслоняє природа -
995] Меж їм не знайдеш, куди не звертай невсипущої думки.
996] Втім, щоб сукупність речей собі міри якоїсь не клала,
997] Дбає природа сама: порожнеча - тілам є межею,
998] А порожнечу - матерія, тіло перервною робить.
999] От і не знає завершення всесвіт у тім чергуванні.
1000] Та, припустім, не чергує природа пустелі з тілами,-
1001] Все-таки з них щось одне простелятися буде в безмежжя;
1002] Край якийсь був би, скажімо, в порожняви,- змоги б не мала
1003] Безлічі первоначатків речей у собі поміщати;
1004] Вичерпна кількість була б у начатків речей родотворних,-
1005] Ні суходіл, ні моря, ні небес яснозоре склепіння,
1006] Ні покоління людей, ні всевишніх тіла несмертельні
1007] Не потривали б не тільки години - найменшої миті.
1008] Бо, розірвавши зв'язки свої, ген по безмежній пустелі
1009] Вся б розлетілась матерія, вся б вона розпорошилась
1010] Чи, правильніше сказать, не зродила б уже, поєднавшись,
1011] Жодної речі - не в силі була б вона знову зійтися.
1012] Та не подумай, що первоначатки речей між собою
1013] Лад свій погодили, що розмістилися так вони вмисно,
1014] Що, передбачливі, й рухи свої як належить уклали,-
1015] Ні. Свій порядок міняючи в безмірах простору й часу,
1016] Поштовхів різних раз по раз то звідси, то звідти постійно
1017] Зазнаючи, в різних рухах бувавши, розміщеннях різних,
1018] Ось на такі поєднання щасливі натрапили, врешті,
1019] Що породили й становлять сьогодні речей всіх сукупність.
1020] І, закріпившись у довгих віках, саме ці поєднання,
1021] Рухом підхоплені саме таким,- нині роблять можливим
1022] Те, що, широкими хвилями граючи, в море жадливе
1023] Ріки вливаються; те, що земля наша, сонцем зігріта,
1024] Щедрі дає врожаї, що квітують і множаться різні
1025] Види створінь, що кружляють вогні ненастанно в ефірі.
1026] Що ж дотепер би лишилося з того, якби з безбережжя
1027] Не напливало матерії свіжої вдосталь, що гойно
1028] Втрати могла б заповняти всякчас і служити обнові?
1029] Бо ж, як усяка істота жива, лиш позбудеться їжі,
1030] З тіла спадає, так само всі речі почнуть заникати,
1031] Хай лиш матерії раптом забракне або, припустімо,
1032] Річищем іншим її течію якась сила скерує.
1033] Зовнішні поштовхи теж не здолали б самі зберігати
1034] Суми речей всіх у їхніх сполученнях різноманітних;
1035] Можуть хіба, почастішавши, втримати дещо до часу,
1036] Поки нові не надлинуть, щоб суму поповнити, тільця.
1037] Мусять, одначе, зіткнувшись, одскочити; інші натомість
1038] Первоначатки речей мають досить і простору, й часу,
1039] Щоб, одірвавшись од цілості, в обширах вільно ширяти -
1040] Все це начатків нових і нових потребує постійно.
1041] Навіть щоб їх лиш для поштовхів не бракувало,- в природи
1042] Справді незмірні запаси матерії бути повинні.
1043] Тут особливо будь, Меммію, пильний: не думай, як інші,
1044] Що до середини всесвіту завжди тяжать усі речі,
1045] Що саме так вони купи тримаються, без допомоги
1046] Поштовхів зовнішніх. Тим-то, мовляв, не втрачає нічого
1047] Світ наш ні зверху, ні знизу, бо все йде тут до осередку
1048] (Начебто річ яка-небудь на себе ж могла обіпертись),
1049] Що, на зворотному боці землі розташовані, речі
1050] Знизу на неї, обернені, давлять вагою своєю
1051] (Як от потойбіч на плесі-речей відображення бачим);
1052] Далі, керуючись тим, запевняють, що й різні створіння
1053] Там собі ходять сторчма, та не падають, землю лишивши,
1054] В обшири нижні небес, як і наші тіла в свою чергу
1055] До зореносних осель не могли б самовільно злетіти;
1056] Начебто сонце їм сяє тоді, коли ми споглядаєм
1057] Зорі нічні, наче й порами року чергуємось з ними,
1058] Мовбито в парі пліч-о-пліч ідуть наші дні та їх ночі.
1059] Помилка це, не що інше, а дехто вхопився за неї,
1060] Щоб узагальнення класти свої на підвалини хибні.
1061] Бо ж коли світові краю нема, то який осередок
1062] Можемо в ньому знайти? Та якби навіть був, то чому ж то
1063] Все б лиш до нього тяглося, а не навпаки: якнайдалі
1064] Не розбігалось од нього врізнобіч - у простір безкраїй?
1065] Всяке-бо місце і простір - ми кажемо тут: порожнеча -
1066] Завжди повинна своїм осередком чи не осередком
1067] Речі важкі, чи сюди вони мчать, чи туди, пропускати.
1068] Й місця такого нема, де вагу свою втратило б тіло,
1069] Щойно прибувши туди, і на простір пустельний оперлось.
1070] Та й порожнеча не може для тіла підставою бути:
1071] Власна природа її спонукає всьому поступатись.
1072] Отже, свій лад і порядок підтримують речі, як бачиш,
1073] Не через те, що тяжать вони нібито до осереддя.
1074] Втім, на їх погляд, не всі до середини тягнуться речі;
1075] До осередку, гадають, земля поривається, води,
1076] Як і все те, що немовби вміщається в тілі земному:
1077] Моря волога й потоки, що з гір, повноводі, спливають.
1078] А легковійні повітряні подуви й жар полум'яний -
1079] Так уважають вони - від середини мчать якнайдалі.
1080] І через те мерехтять-висіваються зорі в ефірі
1081] Й сонце в блакиті небес випасає свій пломінь жагучий,
1082] Що саме там помістився вогонь, осереддя лишивши.
1083] Не зеленіли б верхів'ям дерева, якби рівномірно
1084] Не напливала до них із землі їм потрібна пожива.
1085] В безвість тоді, мов птахи вогнекрилі, шугнули би стіни
1086] Світобудови, розсіявшись ген у пустелі безкраїй.
1087] Далі й все інше за ними такої ж зазнало б руїни:
1088] Неба склепіння грімке нам на голови б важко звалилось,
1089] Тут же з-під ніг утекла б і земля. У страшній круговерті
1090] Неба й землі, в світовій мішанині розпалися б тут же
1091] Всі без останку тіла, потягло б їх у надра пустельні.
1092] Мить - і пропало б усе, навіть слід од тієї руїни:
1093] Простір лишився б і первісні тільця, що зір їх не бачить.
1094] Тож, якби раптом забракло матерії в місці якомусь,-
1095] Місце те стало б негайно для всесвіту брамою смерті:
1096] Юрбами ринули б геть через неї всі первісні тільця.
1097] Так без великих зусиль ти проникнеш в усі таємниці,
1098] Бо, з ясувавщи одне, кинеш світло на інше, й до правди
1099] й поночі зможеш дійти, до кінця розгадати природу:
1100] Світло нове що це крок буде стежку твою осявати.
Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
