Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори

1] Переді мною - поля Пієрід. Окрім мене, ніхто ще

2] Тут не ступав. Як то мило до свіжих джерел припадати,

3] Спрагу тамуючи в них! Як то мило тут рідкісні квіти

4] Рвати собі для вінка осяйного, яким ще ніколи

5] Не вповивали чола в нас нікому тих піль володарки -

6] Музи. По-перше, тому, що, вникаючи в речі поважні,

7] Дух увільнити людський од тіснин марновірства жадаю;

8] Також тому, що про темні, приховані глибоко речі

9] Вірші складаю ясні, запозичивши в Муз для них зваби.

10] Є в цьому, бачиться, глузд-у такому от викладі думки.

11] З лікаря приклад беру: коли хоче дитині подати

12] Щонайгіркіший полин, то насамперед келиха вінця

13] Щедро обмазує медом довкіл - золотавим солодким,

14] Щоб нерозважне дитя, дотулившись до вінців устами,

15] Тут же відчуло принадну солодкість; тоді мимоволі

16] Й ліки гіркі проковтне - на здоров'я обман йому піде,

17] Бо, в такий спосіб недуги позбувшись, на ноги зведеться.

18] Так от роблю нині я: через те, що аж надто важкою

19] Видатись може наука моя, й відсахнеться од неї

20] Всяк, ще й не взявши до рук, я задумав усі міркування

21] Викласти в пісні тобі - пієрійській, солодкомовній,

22] Наче приправивши їх найсолодшим поезії медом.

23] Так, може, вдасться мені на співучих рядках мого твору

24] Погляд затримати твій, поки всю не збагнеш поступово

25] Дивну природу речей, не відчуєш, яка з цього користь.

26] Вище я виклав тобі про речей усіх первісні тільця -

27] Що за природа в них, як вони линуть, за формою різні,

28] В просторі, вічним підхоплені рухом, самі, без принуки;

29] Як і які в тому русі з них речі творитися можуть.

30] Виклавши й духу природу тонку, я вказав на глибинний

31] З тілом зв'язок його під час життя і на те, що він знову,

32] Тільки-но смерть цей зв'язок перетне, розпадеться на первні.

33] Нині - про те, що прямий має саме до того стосунок,

34] Це, я сказав би, подоби речей або образи їхні:

35] Начебто плівки тонкі, від поверхні речей одділившись,

36] Пурхають легко вони то туди, то сюди у повітрі.

37] От що жахає не раз наяву нас, вганяє в холодний

38] Піт уві сні, коли бачимо тіні, чи дивні подоби

39] Тих, кого смерть вже навіки позбавила денного світла.

40] Часто, кажу, ми на ноги зриваємось, хоч і глибокий

41] Сон розморив нас. Не думай, однак, що з імли Ахеронту

42] Душі чи тіні втекли, щоб попурхать собі між живими,

43] Й не розраховуй на те, що хоч дещо з нас може лишитись

44] По нашій смерті, коли, водночас потрясіння зазнавши,

45] Тіло розсиплеться й дух на свої найдрібніші частинки.

46] Ще раз кажу: кожна річ посилає з поверхні своєї

47] Начебто образ незмірно тонкий, легкоплинну фігуру,

48] Що шкаралупою, плівкою можна, крім того, назвати,

49] Бо щодо вигляду й форми своєї ця плівка летюча

50] Саме на ту схожа річ, од якої вона відділилась.

51] Це зрозуміє, здається мені, й тугодумна людина.

52] Бо ж навіть ті, що досяжні для нашого зору, предмети

53] Шлють із поверхні численні частки. З них одні у повітрі

54] Тануть, як дим од полін або жар, що від полум'я лине.

55] Інші - густіші - тісніш переплетені. Так серед літа

56] Наче лушпинку тонку по собі залишають цикади;

57] Так і теля, народившись, немов оболонку прозору

58] З тіла скидає - пліву; так і звинна змія між колюччям

59] Губить свій одяг: не раз його вітер гойдає на терні,

60] 60 Мовби прикрасу яку. І якщо так буває в природі,-

61] Отже, з поверхні всіх інших речей відділятися мусять

62] Саме такі, лиш нечутні під пальцями образи-тіні.

63] Справді, чому б то скоріш од речей мали ті відділятись,

64] Важчі, ніж ці легковійні подоби,- ніяк не поясниш.

65] Надто, коли на поверхні речей непомітні рояться

66] Тільця, що з неї могли б одлетіти, свого не змінивши

67] Ладу, тим самим - і форми, і вигляду речі тієї.

68] Ще ж і стрімкіший їх лет, бо, в ряду розташовані першім,

69] Линуть вільніше, тому й перешкод їм трапляється менше.

70] Око посвідчить, що речі не тільки з нутра свого можуть,

71] Ген аж із дна вивергати частки, про що мова йшла вище,

72] Але з поверхні також - свого кольору тільця, скажімо.

73] Це переважно буває, коли у просторім театрі

74] Жовтий, червоний або темно-синій намет на жердинах

75] Та на брусах розіпнуть - і тремтить він, і плеще на вітрі,

76] Й хвиля барвиста од нього сплива на людей і на сцену,

77] І на ошатних матрон, і на гордих сенаторів лиця;

78] Все довкруги заполонює барва - пливка, мерехтлива.

79] І що тісніші довкола, що вищі над нами театру

80] Стіни, то глибше пірнаємо в ті кольори веселкові,

81] Що мов сміються, вітаючи проблиски денного світла.

82] Значить, якщо посилає намет із поверхні своєї

83] Барву, то й будь-який інший предмет посилати повинен

84] Образи-тіні, бо ж тут, як і там, вони йдуть од поверхні.

85] Пурхають, отже, довкіл достеменні речей відпечатки,

86] Наче з найтоншої зіткані нитки, тому-то для ока,

87] Надто коли поодинці літають, вони не помітні.

88] Дим, окрім того, і запахи, й жар, і подібні їм речі

89] Завжди розсіяно з різних предметів виходять назовні,

90] Бо, вириваючись із глибини, де вони й народились,

91] Дробляться тут же на згинах шляхів, не знаходять прямого

92] Виходу, щоб усі разом крізь нього могли промайнути.

93] І навпаки: щойно плівка тонка поверхневої барви

94] Злине,- ніщо, перешкодою ставши, її не порушить,

95] Бо на чолі, наче в першім ряду вона перебувала.

96] Що відображеним бачимо, врешті, на чистому плесі,

97] В дзеркалі чи на блискучій поверхні якогось предмета,-

98] Схоже, мов крапля води, до самих же речей, тож постати

99] Мусило з образів тих, що від певних речей відділились.

100] Є, отже, форми речей невідчутні - тонкі подобизни;

101] Їх, коли пурхають порізно, зором ніяк не вловити.

102] Та, коли їх відбиває раз по раз поверхня дзеркальна,

103] Мовби наклавшись, дають тоді образ досяжний для ока.

104] Мабуть, по-іншому й не поясниш того, як вони можуть

105] Так зберегтися, щоб будь-яку річ могли відображати.

106] Зараз подумай, яка мусить бути субтильна природа

107] Образу. Передусім через те, що начатки далеко

108] Поза людськими чуттями лежать, що вони значно менші,

109] Ніж усе те, чого зір наш уже не здолає схопити.

110] Щоб голослівним, одначе, не бути, ще раз нагадаю,

111] Тільки вже стисло, про крихітні розміри первісних тілець.

112] От якусь мушку візьми. Якби ти її міг поділити

113] Хоч на три долі,- вони тобі зникнуть уже з поля зору.

114] Що вже казати про всі їхні нутрощі, крихітну кульку -

115] Серце, про вічі, про тіла частини, рухливі суглоби?

116] Як уявить собі розміри їхні? А ще ж мусять бути

117] Первісні тільця, з яких і душа, як і дух, виникає.

118] То чи не бачиш, яка це направду незвідана малість?

119] Ну, а рослини, що з тіла свого видихають разючий

120] Запах, як-от: панацея цілюща, полин одворотний,

121] Золототисячник, гіркістю знаний, чорнобиль пахучий -

122] Будь-яке з зілля того можеш пальцями легко потерти -

123] І своєрідний ще довго на них відчуватимеш запах.

124] Чи сумніваєшся досі, що всюди й у напрямах різних

125] Линуть подоби речей, лиш безсилі, чуттям не досяжні?

126] Та не подумай, бува, що лиш ті собі вільно літають

127] Образи різних речей, що від них же беруть свій початок:

128] Є ще й такі, що самі по собі народитися можуть

129] І поставати у просторі тому, що зветься повітрям.

130] Різні вони можуть форми творити, злітаючи вгору.

131] Так у високості - хто не дививсь на них? - піняві хмари

132] Ковзають легко по вітру, й на чисте полотнище неба

133] Різні лягають дива: то Гіганти, насупивши брови,

134] Сунуть за обрій, широкі від ніг своїх стелячи тіні,

135] То наче хиляться гори могутні, й одламані брили

136] Котяться вниз, і за тими обвалами й сонця не видно;

137] Далі - вже інші, до звірів подібні, стягаються тучі,

138] Й так, появляючись і розпливаючись безперестанно,

139] Що раз нових вони форм набувають та обрисів різних.

140] Нині - про те, як і легко, і швидко ті образи-тіні

141] Вічно пливуть, од речей відділяючись, порозмовляймо.

142] Кожної речі поверхня постійно того має вдосталь,

143] Що покидає її кожну мить. Ці потоки проходять

144] Через рідке щось - тканину, скажімо; та вже коли камінь

145] На перешкоді їм стане чи дерево, вдарившись, тут же

146] Лад свій ламають вони, відображення дати не годні.

147] Та коли їм на шляху щось блискуче зустрінеться, щільне,

148] Дзеркало передусім,- то нічого не трапиться з ними:

149] Вже не проникнуть-бо, мов крізь тканину, стійкого порядку

150] Не поламають уже- їх рятує поверхня дзеркальна.

151] Ось чому саме вона відображення шле нам дзеркальні.

152] В будь-яку мить і будь-що, і хоч як несподівано вистав

153] Перед поверхнею дзеркала,- тут же з'являється образ.

154] Висновок, отже, роби: кожне тіло з поверхні постійно

155] Шле відпечатки свої - тонко сплетені власні подоби.

156] Безліч зображень таких виникає в короткому часі,

157] Тим-то по праву кажу про народження їх блискавичне.

158] Так от і сонце палке раз у раз незчисленні навсібіч

159] Промені шле, щоби світ без упину виповнювавсь ними.

160] Значить, так само й від кожної речі у мить щонайменшу

161] Безліч її відображень тонких одділятись повинно

162] І розлітатись по-різному тут же у напрямах різних,

163] Бо, хоч би як повертали ми дзеркало, в ньому негайно

164] Речі повторяться, в барвах своїх відображені й формах.

165] Ще одна думка. Буває не раз: найблакитніше небо

166] Раптом стемніє, немов із похмурих глибин Ахеронту

167] Вся, що лиш є в ньому, мла піднялася, аби чорнотою

168] Заполонити склепіння небесне аж ген до ефіру.

169] Ось яке темряве Жаху обличчя погрозливо висне

170] Зверху, коли проривається ніч із понурої хмари,

171] Хоч не обчислить, не скаже ніхто, яка крихітна частка

172] Хмари тієї створила нам образ її, подобизну.

173] Зараз же - те, як нечувано швидко ті образи линуть,

174] Як мало часу їм треба для того, щоби величезні

175] Плеса повітряні перепливти і сягнуть блискавично

176] Місця того чи сього, куди рух їх скерує поривний,

177] Викладу віршем не так велемовним, як солодкомовним,

178] Краща-бо лебедя пісня коротка, ніж крик журавлиний,

179] Що серед хмар десь вітри його буйні розвіюють, австри.

180] Передусім, що й побачити можна, рухливість найбільша

181] Тим притаманна речам, що з дрібних і гладеньких постали

182] Первоначатків. Такими, скажімо, є жар, як і сяйво

183] Сонця, бо з дуже малих вони виникли, крихітних тілець,

184] Що одне одного мовби штовхають, і так від удару

185] Мчать до удару, за обширом - інший долаючи обшир,

186] Бо ж у невпинному леті розгін дає світлові - світло,

187] Й наче розпаленим вістрям погрожує променю - промінь.

188] Так і подоби речей в одну мить неймовірно великі

189] Відстані перебігати в повітряних просторах можуть,

190] Кожній-бо з них, по-простому скажу, наступає на п'яти -

191] Інша, сусідня, і так одна одну женуть ті подоби,

192] Хоч і без того властива їх тільцям окрилена легкість.

193] Врешті, тому, що рідка, тонко сплетена їхня тканина

194] Крізь перешкоду пройти може будь-яку й через повітря -

195] Хоч би яка його товща була - просочитися вільно.

196] Далі. Якщо з глибини, з серцевини речей вилітають

197] Первісні тільця з розгоном таким у повітря, скажімо,

198] Сонячне сяйво і жар, що по всій неосяжності неба

199] Можуть, як бачимо, з проблиском дня в одну мить розпливтися,

200] Заполонивши і землі, й моря, оросивши небесні

201] Безміри,- що ж тоді скажеш про тих, які напоготові

202] В першому стали ряду, а злетівши,- завади не знають?

203] Бачиш, наскільки вони і стрімкіше, і дальше повинні

204] Йти і долать за однаковий проміжок часу незмірно

205] Ширші простори, ніж сонячне світло - в розлогому небі?

206] Ще один, може, найбільш переконливий, незаперечний

207] Доказ того, що речей подобизни - таки найстрімкіші:

208] Вистав надворі дзеркальну поверхню води серед ночі -

209] Й тут же відіб'ються в ній променисті сузір'я, що рясно

210] Всіяли світу всього неозорого небо погоже.

211] Бачиш тепер, як з ефірних висот умлівіч потрапляє

212] Образ - подоба далеких зірок - аж на землю низинну?

213] Тож повторю тобі ще раз і ще раз: існують рухливі

214] Тільця, що в очі нам б'ють і подразнюють зір одночасно.

215] Так від окремих речей навсібіч розпливається запах,

216] Як од річок - охолода, від сонця - жарінь, а від моря -

217] Пил водяний, що вздовж берега стіни гризе-роз'їдає.

218] Скільки-то й звуків усяких постійно літає в повітрі!

219] Чуємо, врешті, ми й сіль на губах, коли вздовж побережжя,

220] Де розгулялася хвиля, йдемо. Споглядаємо часом,

221] Як полиновий готують напій,- і вже гіркість у роті.

222] Ось як, невпинно струмуючи, шириться в напрямах різних

223] Будь-яка річ - посилає частки свої хвиля по хвилі,

224] Й перепочинку не має той плин, ані миті перерви.

225] Адже весь час відчуваємо щось: усі речі постійно

226] Бачити можемо, запах відчути й на слух уловити.

227] Далі. Якщо ми, наосліп обмацавши пальцями в пітьмі

228] Річ якусь, можемо певними бути, що в нас під руками -

229] Річ саме та, що й при денному світлі ми бачили,- значить,

230] Дотик і зір виникати повинні на спільній основі.

231] Отже, якщо ми під пальцями чуємо форму квадратну

232] Речі, якої не бачимо,- що ж, як не ця ж таки форма,

233] Цей же квадрат і при денному світлі впадає нам в очі?

234] Звідси висновуй: причиною бачення служить нам образ,

235] Жодної речі без нього наш зір не здолав би вловити.

236] Ті, що йде мова про них, відпечатки речей звідусюди

237] Линуть, у різні боки розлітаються кожної миті.

238] Ну, а що їх тільки зором побачити може людина,-

239] Лиш відтіля, куди звернемо погляд, на нас напливають,

240] В очі нам б'ють кольорами та формами речі всілякі.

241] Та й саму відстань від нас до тієї чи іншої речі

242] Образ можливість дає нам побачити і розрізнити.

243] Бо, відділившись од речі, жене він одразу, штовхає

244] Те, що між нами знаходиться й річчю тією, повітря.

245] Все воно, хлюпнувши нам непомітною хвилею в вічі,

246] Легко торкається наших зіниць і пливе собі далі.

247] От через те ми й побачити здатні, наскільки далеко

248] Будь-яка річ. І чим більше повітря на нас напливає,

249] Чим його хвиля протяжніша, тим буде нам видаватись

250] Довшою відстань до того, на що ми свій зір скерували.

251] Втім, щоб усе саме так відбувалось, потрібна велика

252] Швидкість, бо й річ водночас озираємо, й відстань до неї.

253] Тут якнайменш дивуватись потрібно, чому ж ті подоби,

254] Образи ті, що летять нам у вічі, хоча поодинці

255] Неспостережні,- виразне дарують нам бачення світу.

256] Таж коли вітер нас б'є час од часу, як ми йдемо в стужу,

257] Наче в холодний потік, то не можемо, звісно, відчути

258] Вітру окремих часток, ні морозу, що нас переймає,-

259] Холоду й вітру всього відчуваємо тілом удари,

260] От і тремтить воно, мовби шмагало його щось раз по раз,

261] Щоб і про власного тіла присутність уяву нам дати.

262] Втім, ударяючи пальцем об камінь, торкаємось, власне,

263] Тільки поверхні його, так би мовить, найтоншої барви,

264] Та не її відчуваєм на дотик, а радше глибинну

265] Твердість, яка не самій лиш поверхні - всій брилі властива.

266] Ну, а чому мов по той бік од дзеркала бачимо образ -

267] Час тобі знати, бо й справді його наче вглиб хто відсунув.

268] Тут є подібність до того, що нам із приміщення дійсно

269] Бачити можна тоді, коли навстіж одчинені двері

270] Змогу дають озирати все те, що є ген поза ними -

271] Бачення й тут відбувається через подвійне повітря:

272] Спершу-бо - те, що по цей бік дверей нам у вічі впадає,

273] Хатнє повітря; потому одвірки йдуть - зліва і справа;

274] Далі - надвірне нам вічі захлюпує світло і друга

275] Смуга повітря, а з ним - усе те, що є справді надворі.

276] Так от і дзеркала образ, як тільки злетить із поверхні

277] Й поки долине до нашого зору, жене і штовхає

278] Ту, що між ним і зіницями нашими, смугу повітря.

279] Отже, не диво, що спершу її відчуваєм, а далі -

280] Вже саме дзеркало. Та лиш його в свою чергу відчуєм,-

281] Тут же до нього, неначе одлуння, й від нас іде образ

282] І, віддзеркалений, миттю до нас повертається знову.

283] Та пам'ятаймо, що й він жене хвилю нового повітря,

284] Що потрапляє нам в вічі раніше, ніж образ; тому-то

285] Не на поверхні дзеркальній він бачиться - мовби за нею.

286] Ще раз кажу: дивини тут нема: чи про дзеркало йдеться,

287] Чи то про вид у відчинені двері - в обох тих подібних

288] Випадках маємо той самий чинник - подвійне повітря.

289] Ну, а що в дзеркалі зліва ми бачимо праву частину

290] Тіла свого,- це тому, що, об дзеркала рівну поверхню

291] Вдарившись, образ ніяк одійти вже не може від неї,

292] Змін не зазнавши; прямою дорогою в бік протилежний

293] Він відіб'ється, й таке буде з ним,' як із глиняним зліпком -

294] Маскою, вогкою ще, коли нею жбурнеш о тверде щось -

295] Брус або стовп: коли б тут же одскочила після удару

296] І зберегти могла всі свої риси, тоді неодмінно

297] Те, що праворуч було в неї око, зробилося б лівим,

298] І навпаки: те, що зліва було,- перейшло би направо.

299] Передаватись від дзеркала може й до дзеркала образ:

300] П'ять або й шість тоді йде відображень від речі одної.

301] Що б не таїлось від ока людського по закутах дому,-

302] Хоч би який до тих закутів ламаний хід не провадив,

303] Хоч би які там були закамарки,- численні дзеркала

304] Все в одну мить відіб'ють, із найглибшого вивівши схову.

305] Так от по черзі на кожному дзеркалі зблискує образ:

306] Те, що насправді ліворуч було, появляється справа,

307] Та ненадовго: відбившись,- уже воно знову ліворуч.

308] Щодо дзеркал тих, однак, чиї згини звичайно бувають

309] Форми такої, як наші боки, то вони, як відомо,

310] Правильне нам, не обернене, шлють відображення речі.

311] Значить, або долітає до нас віддзеркалений двічі

312] Образ-відбиток, або під час лету встигає зробити

313] Оберт, як дзеркало вчить його згином поверхні своєї,

314] І лиш тоді, обернувшись, торкається нашого зору.

315] Далі. Ми певні, що образ іти може з нами: так само

316] Ставити ногу та й будь-які наші наслідувать рухи.

317] Це через те, що, яку б не покинув ти дзеркала частку,-

318] Образи ті посилати відразу ж вона перестане.

319] Адже відскакувать мусить усе - так веліла природа -

320] І під таким, як упало, кутом од речей відбиватись.

321] Ну, а чому відвертаємо зір од разючого світла?

322] Сонце чому нас сліпить, коли хочемо глянуть на нього?

323] Грізна-бо сила його, й незчисленні крізь чисте повітря

324] Образи стрімко летять і, ваги набуваючи в леті,

325] Вічі нам б'ють, розірвать намагаючись їхню тканину.

326] Зрештою, будь-який блиск - пересвідчитись можемо часто -

327] Ріже нам очі, бо в ньому роїться насіння вогненне,

328] Саме воно спричиняє той біль, потрапляючи в вічі.

329] Для жовтяничних, на що не поглянуть,- усе для них жовте:

330] Це через те, що численні пливуть із їх тіла частинки

331] Жовтої барви назустріч подобам речей; окрім того,

332] Є ще в очах у них досить частинок таких, що своєю

333] Блідістю,- з чим їм зустрітися випаде,- все позначають.

334] Ну, а що з темряви бачити можем освітлені речі,-

335] То через те, що сусіднє нам - чорної барви повітря,-

336] Першим у вічі впадаючи, їх посідає, а потім -

337] Сонцем осяяне йде і немовби вичищує зір наш,

338] Чорні розвіює тіні, які ще лишились у ньому

339] Від попереднього, адже воно і стрімливіше значно,

340] Й тонше в багато разів, і могутність його куди більша.

341] Щойно воно всі шляхи, всі протоки очей заполонить,

342] Вивільнить ті, що повітрям густим затамовані, пори -

343] Тут же подоби речей, що на світлі були, напливають

344] І зорове відчуття, щоб могли ми їх бачити, будять.

345] І навпаки: нам у темряву годі проглянуть із світла,

346] Бо, насуваючись після прозорого, темне повітря

347] Всі забиває шляхи зорові, всі проходи собою

348] Перегороджує, щоб не пробивсь туди жодної речі

349] Образ тонкий і щоб наших очей не здолав доторкнутись.

350] На квадратові ж коли звіддаля споглядаємо вежі,

351] То через те вони начебто круглими бачаться часто,

352] Що далина взагалі заокруглює кут усілякий,

353] Зрештою,- повністю робить невидимим: никне поволі

354] Й не досягає вже наших зіниць його образу поштовх,

355] Бо, поки линуть ті образи через обширне повітря,-

356] Слабнуть, раз по раз долаючи опір його під час лету.

357] Тож, коли всі пропадають кути з-перед нашого зору,-

358] Мовби різцем заокруглені бачаться з каменю вежі;

359] Хоч не такі, як то зблизька їх видно, споруди округлі,

360] А заволочені тінню, немовби розпливчасті, млисті.

361] Нам видається, що й тінь наша рухатись може на сонці,

362] Йти вслід за нами і всі найточніше наслідувать рухи.

363] Та чи повіриш у те, що позбавлене світла повітря

364] Може ступати, як ми, і повторювать рухи за нами?

365] Ні. Адже те, про що мова йде, що називаємо тінню,

366] Чим може бути, якщо не повітрям без домішки світла?

367] Бо таки справді: йдучи, заслоняєм од сонця по черзі

368] Певні місця на землі й одслоняємо їх, зрозуміло,

369] Роблячи крок,- раз у раз їх умить заполонює світло.

370] От і здається нам: тінь, що її відкидає од себе

371] Тіло, за нами нечутно ступає, немов супроводить.

372] Завжди-бо слідом за першим нове напливає проміння

373] І, наче вовняна нитка в огні, поступово зникає.

374] Ось чому легко земля позбавляється світла і знову

375] Повниться ним, в одну мить з себе чорні змиваючи тіні.

376] Не припускаєм, одначе, що зір помиляється в чомусь.

377] Це ж бо обов'язок наших очей - пізнавати, де світло,

378] Де - лягла тінь; ну, а що це за світло: старе чи нове вже,

379] Що це за тінь: чи ця ж сама, чи інша - на іншому місці,

380] Чи відбувається те, про що тільки-но ми говорили,-

381] Все це вже розуму нашого справа, безсилі тут очі,

382] Бо ж у природу речей хіба можуть вони зазирнути?

383] Тож не вини їх тоді, коли розум спіткнувся на чомусь.

384] От пливемо на судні, а здається воно непорушним.

385] І навпаки: те, що в гавані, наче повз нас пропливає.

386] Мов до корми поступово тікають горби та рівнини,

387] Що побіч них ми судно женемо під напнутим вітрилом.

388] Так і зірки, що їх бачимо ген на небеснім склепінні,

389] Всі - мов незрушні цятки, а пливуть же тим часом в ефірі,

390] Сходять-бо завжди й далекого заходу поки досягнуть,

391] Обшири он які, світлом їх повнячи, міряти мусять!

392] Не помічаємо й сонця, і місяця руху стрімкого -

393] Наче стоять, хоч насправді й вони - в ненастанному леті.

394] З моря не раз висуваються скелі такі, що між ними

395] Вільно б могли кораблі пропливти; віддалік же поглянеш -

396] Бачиш там острів суцільний, а не стрімчаки поодинчі.

397] Крутяться колом, бува, хлопчаки, а зупиняться - й наче

398] Крутяться вже не вони, а колони, приміщення ціле,

399] Й ляк їх направду бере: завалитися може й будинок.

400] І на світанні, коли багрянистими хвилями жару

401] Над верхогір'ями високо в небі заграє природа,

402] Нам видається, що сонце палке своїм тілом вогненним

403] Наче впивається в ті, з-за яких виринає, вершини.

404] Може, з дві тисячі летів стріли їх од нас відділяє,

405] Відстаней, може, п'ятсот, що дорівнюють летові списа,

406] Ну, а між тими вершинами й сонцем безмежні прослались

407] Плеса рівнинних морів під незмірним ефіру наметом,

408] Різних країв тисячі то тут, то там розмістились,

409] Де незліченні племена живуть, де всілякі є звірі.

410] І навпаки: зазирни в неглибоку, на палець, калюжу-

411] Й дух перехопить: така розчахнеться глибінь під ногами,

412] Як височінь, що їй міри й кінця нема,- над головою;

413] Небо, здається, і хмари ми бачимо ген під землею

414] Й не надивуємось: селяться там і світила небесні.

415] Врешті, коли зноровиться твій кінь, наче вкопаний ставши

416] На бистрині, й коли глянеш на хвилі стрімливої річки,

417] Буде здаватись, що сила страшна проти течії рвучко

418] Тягне, штовхає коня твого, хоч і незрушно стоїть він.

419] Та й усе інше, куди не скинь оком, і справа, і зліва,

420] Мчить ненастанно з конем твоїм разом, пливе проти хвилі.

421] Так от і портик, хоч рівні колони його підпирають,

422] Хоч на протяжності всій два ряди Їх ідуть рівнобіжне,

423] Та коли глянути вздовж,- видається, що всі ті колони

424] В гострий збігаються кут аж на тому кінці, поступово

425] З лівою - праву зближаючи лінію, крівлю - з землею,

426] Поки в розпливчастий конуса шпиль не посходяться врешті.

427] Тим, які в морі весь час, видається, що сонце вогненне

428] Вранці зринає із хвиль, щоб увечері в них же пірнути,

429] Бо ж, окрім неба й води, мореплавець нічого не бачить,

430] Та не вважай, що чуттям аж ніяк довіряти не можна.

431] Тим, хто до моря не звик, видається, що в гавані судна

432] Мовби кормою, що переломилася, вперлись у хвилю.

433] Справді-бо: весла й корма в тій частині, котра над водою,

434] Як і належить,- прямі; та, з водою стикаючись, тут же

435] Наче ламаються, й та їх частина, котра йде під воду,

436] Мов обертається, й так, обернувшись, ізнизу йде вгору

437] І, віддзеркалена, вже собі плава на самій поверхні.

438] В пору нічну, коли вітер у небі рідкі бистролетні

439] Хмари жене, тоді нам видається, що й зорі блискучі

440] Ген понад хмарами мчать їм назустріч далеко не в тому

441] Напрямку, що притаманний їх рухові, їхнім законам.

442] На підборіддя опрешся, бува, й випадково натиснеш

443] Пальцем ізнизу на око - складається враження дивне,

444] Начебто робиться все, на що зір тоді звернеш, подвійним:

445] Так і світильник подвійними раптом заграє вогнями,

446] Все, що в покоях твоїх, усі речі, подвояться; навіть

447] Лиця подвійні в людей і подвійні в них постаті будуть.

448] Врешті, коли наші органи сон бере в пута солодкі,

449] Й тихо на дно безтурботного спокою тіло пірнає,

450] Нам видається й тоді, що ми в русі, що нас не торкався

451] Сон, і ми певні, що навіть у темряві ночі сліпої

452] Бачимо сонце, втішаємось повінню денного світла.

453] В спальні глухій лежимо, а немовби по світу блукаєм:

454] Ріки, і гори, й моря перед нами; в поля йдемо пішки;

455] Різні, хоч тиша довкола сувора, ми чуємо звуки,

456] Мову й самі ведемо, хоч ні слова не мовимо, звісно.

457] Бачимо в сні, на великий наш подив, ще досить такого,

458] Що наче зменшує віру в чуття, підірвать її хоче.

459] Та надаремно, бо тут нас в оману здебільшого вводять

460] Вимисли нашого ж розуму: за очевидне приймати

461] Змушують те, чого наші чуття не сприймали насправді.

462] Бо таки важче за все - провести нам межу поміж явним

463] І неіснуючим, адже наш розум на вигадки скорий.

464] Хто ж уважає знання неможливими,- як йому знати,

465] Так воно є чи не так, коли всяке знання відкидає?

466] Втім, я не став би ніколи заводити з тим суперечки,

467] Хто тільки свій бачить слід, кому голову ліньки підняти.

468] Та припустімо, що знає він те. Поцікавлюсь, одначе,

469] Звідки - якщо дотепер на правдиве ніде не натрапив -

470] Знає він, що таке, врешті, знання й незнання в свою чергу?

471] Звідки б у нього поняття було про правдиве та хибне?

472] Що від сумнівного б допомогло відрізнить очевидне?

473] Висновку дійдеш: таки відчуття нам побачити правду

474] Першими змогу дають; заперечити їх - неможливо.

475] Більше-бо, звісно, довір'я до того повинно в нас бути,

476] Що вже саме може силою правди брехню подолати.

477] Та чи могли б ми, окрім відчуттів, довірять чомусь більше?

478] Втім, якщо хибні вони, то чи може корить їх у тому

479] Розум людський, тобто те, що від них цілковито походить?

480] Хибні вони - то даремно і в розуму правди шукати.

481] Вухо ж не може спростовувать зору, так само, як вуха -

482] Дотик; до нього втручатися смак, безумовно, не буде;

483] Чи, може, нюх тут вирішує все? Може, верх беруть очі?

484] Ні. В мене думка своя: тут усе розподілено чітко -

485] Межі свої має кожне чуття, свою владу, тому-то

486] Що є в природі м'яке, чи холодне, чи тепле,- для того

487] Маєм окреме чуття; відчуваємо зором, окремо

488] Різних речей кольори і все те, що пов'язано з ними.

489] Силу окрему свою має смак; виникають окремо

490] Запахи; звуки сприймаються також окремо. Виходить,

491] Наші чуття виправлять аж ніяк одні одних не можуть,

492] Та й заперечить себе, незалежні, тим паче не годні,

493] Завжди однакове мусимо їм виявляти довір'я:

494] Те, що сприймають вони в ту чи іншу хвилину,- правдиве.

495] Тож, коли розумом важко збагнути, чому, припустімо,

496] Те, що квадратним є зблизька, на віддалі нам видається

497] Круглим, то краще, оскільки того ще не вирішив розум,

498] Хибні пояснення дати одній, як і другій, фігурі,

499] Ніж, упускаючи з рук очевидність, себе позбавляти

500] Найдостовірніших даних, ніж ті підривати основи,

501] Що обіперті на них і життя наше, й наш порятунок.

502] Не довіряючи власним чуттям, ти не тільки свій розум

503] Занапастиш, а й життя: не захочеш обходити прірву

504] І взагалі оминати все те, чого людям звичайно

505] Слід уникати, а йти - до такого, що їм необхідне.

506] Отже, всі закиди щодо чуттів, усе те, що супроти

507] Них наготовлене,- це не що інше, як мотлох словесний.

508] Врешті, якщо при будові криву взято мірку відразу,

509] Ще й кутомір відхилився від риси прямої, а рівень

510] Теж, хай на волос, чи в тій, чи то в іншій спіткнувся частині,

511] Піде все діло тоді шкереберть: буде криво та косо,

512] Взад і вперед відхиляючись, дивний якийсь, недоладний

513] Зводитись дім, завалитись готовий; а часом і справді

514] Валиться: хибна ж була, на якій виростав він, основа.

515] Так от і будь-яке судження наше, якщо зародилось

516] Із помилкових чуттів, то й саме мусить буть помилковим.

517] Ну, а тепер,- як із інших чуттів усіх кожне зокрема

518] Річ відчуває свою,- пояснити не так уже важко.

519] Голос, по-перше, чи будь-який звук ти почуєш, як тільки,

520] В уші проникнувши, тілом своїм там чуття вони зрушать.

521] Отже, і голос, і звук, ти погодитись мусиш,- так само

522] Речі тілесні, якщо вони здатні чуття сколихнути.

523] Голос подразнює часто й шляхи, крізь які він проходить:

524] Часто шорстким стає горло від крику, що рветься назовні.

525] Бо, намагаючись через вузини прорватись юрбою,

526] Голосу первні немовби запруджують вихід із горла

527] Й поки проб'ються, дають таки ротові знати про себе.

528] Сумнівів, отже, нема, що слова й голоси з непомітних

529] Складені тілець, якщо спричиняти пошкодження можуть.

530] Далі ж відомо тобі, скільки тіла в нас може забрати,

531] Нервів і навіть самої снаги безперервна розмова,

532] Що ведемо її з кимось, буває, від раннього ранку

533] Ген аж до вечора, вкритого тінями чорної ночі,

534] Надто, коли час од часу наш голос у крик переходить.

535] Отже, тілесним повинен буть голос, якщо якусь частку

536] Тіла втрачаємо ми від гучної тривалої мови.

537] Голос буває шорсткий через те, що шорсткі його тільця.

538] І навпаки: від їх гладкості - гладкістю голос береться.

539] Так і до вух потрапляють нам тільця, за формою різні:

540] Не порівняти, скажімо, труби завивання глухого,

541] Що, надриваючись, будить луну якусь хриплу, натужну,

542] З лебедя співом сумним і прозорим, що над Геліконом

543] Болісно так зазвучить посеред гомінливих потоків.

544] Тож, поки звуки ті видобуваємо з нашого тіла,

545] З самого дна його, і через рот випускаєм назовні,-

546] Вправний, рухливий язик на слова раз за разом їх ділить,

547] Та не без участі губ, од яких уже форма залежить.

548] Отже, якщо з невеликої відстані йде до нас голос,

549] Тобто один якийсь звук, то й окремі слова ми повинні

550] Чути виразно цілком, розрізняючи їх по вимові,

551] Бо ж і склади свої ще зберегли вони, обриси певні.

552] Ну, а якщо пролягатиме відстань занадто велика,

553] То неодмінно слова, всі почнуть у повітрі зливатись,

554] Поки летітиме,- геть поламається мовлене слово:

555] Звук якийсь тільки домчить, але вже не впізнаєш у ньому,

556] Що то були за слова і про що в них ішлося, настільки

557] Став каламутним, заплутаним, поки доплив до нас, голос.

558] Далі. Не раз лиш одне якесь мовлене голосно слово,

559] 3 уст оповісника злинувши, всім потрапляє до слуху.

560] Голос той, отже, дарма що один,- розлітається тут же

561] Роєм, адже, розподілений, входить він кожному в вухо,

562] Надаючи всім словам і звучання окреслене, й форму.

563] Що ж не потрапить до вух, усе те, повз них промайнувши,

564] Далі летить, поки, врешті, не гине, в повітрі розплившись.

565] Дещо, на твердість якусь наштовхнувшись, до нашого вуха

566] Знов повертається - дурить нас образ одбитого слова.

567] Вникнувши в явище те, пояснити й собі ти зумієш

568] Добре, та й іншим даси зрозуміти, чому на безлюдді

569] Скелі слова оддають, не змінивши їх ладу й порядку,

570] Як, заблукалих шукаючи друзів у тінявих горах,

571] Голосно кличемо їх, що не знати куди розбрелися.

572] Був я в місцях, котрі шість або й сім разів можуть вертати

573] Раз тільки поданий звук: самі скелі до скель посилають

574] Будь-яке слово, що не замовкає, підхоплене вчасно.

575] Каже навколишній люд, що сатири живуть козлоногі,

576] Німфи і фавни в місцевості тій; заведуть там забави,

577] Крики та скоки нічні - тебе житель тамтешній запевнить,-

578] І за хвилину - вже мов не було безгомінної тиші:

579] Чути, як струни бринять переливно, як солодко й сумно

580] Ллє свої звуки сопілка до співу під пальцем рухливим.

581] От наслухає, бува, селянин - і вже Пана він чує,

582] Що, на рогатім чолі потрясаючи віттям сосновим,

583] По очереті раз по раз ковзне-пробігає губою,

584] Щоб лісову невсипущою піснею славити музу.

585] Справді, яких тільки див не придумає люд наш по селах,

586] Щоб не гадав хто, що всі ті ліси й полонини пустельні

587] Кинули навіть боги. Звідси й різні казки-небилиці,

588] Мабуть, початок беруть. А, можливо, тут інша причина:

589] Рід наш людський має вічну жагу до казок усіляких.

590] Врешті, не треба тобі дивуватись, чому так буває,

591] Піп через ту, яка бачити нам не дає, перешкоду

592] Голос таки проникає до нас і подразнює вуха.

593] Словом, бува, перекинемось ми й при зачинених дверях

594] З тим, хто за ними стоїть, бо й у звивисту тріщинку, пору

595] Може проскочити звук, але не прослизне туди образ:

596] Тут же розщепиться він, якщо в пори прямі не потрапить,

597] Як от у скла, крізь яке пролітає зображення всяке.

598] Голос у будь-яких напрямах може, крім того, ділитись,

599] Бо ж один з одного він виникає: заледве поставши,-

600] Іншим початок дає багатьом; так же й іскра вогненна

601] Часто нові розсіває іскринки, майнувши в повітрі.

602] Повняться голосом, отже, всі закутки, навіть найглибші,

603] Всюди вривається звук, навсібіч розлітаючись миттю.

604] Ну, а подоби речей, їхні образи як одділились,

605] Так і летять навпростець, і тому ми нічого не годні

606] Бачити через стіну, голоси ж ізсередини - чуєм.

607] Маловиразні, щоправда, й вони, бо, пробившись назовні,

608] Мов притупились, і вже не слова долинають до вуха,

609] Лиш бубоніння глухе - нерозбірливі, стлумлені звуки.

610] Щодо смаку,- а тепер говоритиму про піднебіння

611] Та про язик,- то неважко й таке відчуття пояснити.

612] Смак відчуваєм, по-перше, тоді, як жуванням із їжі

613] Видавим сік: так і губку, водою набряклу, в долоню

614] Взявши, вологу витискуєм, поки не стане сухою.

615] Сік, який з їжі пішов, через пори тонкі в піднебіння

616] Входить; так само по звивинах пор -у язик ніздрюватий.

617] Тож, коли сік той гладкі має тільця, тоді своїм плином

618] Він мовби гладить, мов пестить усе в ротовій порожнині -

619] Все, що довкіл язика, що вповите вологою слини.

620] І навпаки: що ті первні шорсткіші, загострені більше,

621] То вони дужче, різкіше подразнюють органи смаку.

622] Втім, насолода від соку обмежена лиш піднебінням:

623] Щойно спливе через горло донизу - нема вже від нього

624] Жодної втіхи, тим паче тоді, коли в тіло всякає.

625] Значення, отже, нема, чи смачну споживаємо їжу -

626] Тільки б вона, перетравлена, тілом могла розпливтися,

627] Тільки б у шлунку весь час рівномірна трималась вологість.

628] Ну, а тепер щодо того, кому яка їжа придатна,

629] Дещо скажу. Адже те, що для когось гірким є і прикрим,

630] Іншому видатись може приємним або найсолодшим.

631] Відстань таки необмежена тут, неосяжна різниця:

632] Що відживляє одних, те для інших - отрута смертельна.

633] Хай тільки слина людська торкнеться змії,- вона тут же

634] Гине, своє ж таки тіло зміїне кусаючи люто.

635] Ще один приклад: от нам чемериця - то гостра отрута,

636] Кози ж повніють на ній, набирає ваги й перепілка.

637] Щоб розумів ти, чому так буває, згадати потрібно

638] Те, про що трохи раніше тобі говорив я, а саме:

639] Різноманітне поєднане в різних речах є насіння.

640] Ще одне: ті, що без їжі прожити не можуть, істоти

641] Зовні й по видах якщо вони всі між собою різняться

642] І неоднакові обриси й лінії всіх їхніх членів,-

643] Отже, й насіння, з яких вони складені,- різної форми.

644] А якщо так, то відмінними мусять і проміжки бути,

645] Й ті, що ми порами їх називаємо, наче протоки

646] В тілі, в усіх його членах, у роті й самім піднебінні:

647] Ті невеликими бути повинні, ці - більшими дещо,

648] Чотирикутні в одних сотворінь вони, в інших - трикутні,

649] В більшості - круглі, а деякі з них - навіть багатокутні.

650] Бо, як того вимагають і рухи, і форма насіння,

651] Різні за формою мусять, без сумніву, й отвори бути,

652] Й напрям їх відповідати повинен будові тканини.

653] Тож, як солодким є щось для одних, неприємним - для інших,

654] То, кому солодко, в того найгладшої форми насіння,

655] Ніжно торкаючись, мусить іти в піднебінні протоки.

656] І навпаки: в кого терпне язик од поживи тієї ж -

657] Тільця шорсткі, гачкуваті йому пропихаються в горло.

658] Добре засвоївши те, зрозумієш одразу й наступне:

659] Хай-но від надміру жовчі, бува, нападе нас гарячка

660] Чи якась інша не знати відкіль навинеться хвороба,-

661] Мовби хвилюється тіло тоді й шкереберть іде тут же

662] Первоначатків усталений лад, їх належний порядок:

663] Що нам раніше було до смаку, що підходило досі

664] Нашим чуттям,- їх дратує тепер, стає милим натомість,-

665] Що, проникаючи, кожного разу вражало нас прикро.

666] Мед - як одне, так і друге поєднує в суміші рівній;

667] Втім, я не раз уже вище тобі говорив про ті речі.

668] Зараз тобі поясню, в який спосіб у ніздрі впадають

669] Запахи всякі. Так ось: мусять бути насамперед речі,

670] Звідки, як думати слід, розпливаються запахів хвилі:

671] Линуть весь час вони, ширяться, все порошать доокола.

672] Різних істот відповідно до форм неоднакових ваблять

673] Також і запахи різні. От бджоли на запах медовий

674] Хтозна-куди полетять. Коршаків зате - падалі сморід

675] Миттю збере звідусіль. А роздвоєне звіра копито,

676] Слід залишивши, собак неодмінно скерує на здобич.

677] Запах людини вже здалеку чує та птиця, що римських

678] Веж була сторожем, рятівником їх,- гусак білосніжний.

679] Різним створінням - і нюх дано різний, що їх до поживи

680] Шляхом несхибним веде, від гидкої ж отрути тікати

681] Змушує. Так і живуть завдяки тому звірів породи.

682] Запахи ті, що вливаються в ніздрі нам, різні долають

683] Відстані: деякі з них можуть линути дальше, ніж інші.

684] Все ж ні один серед запахів не полетить так далеко,

685] Як ото голос чи звук; не кажу вже про те, що, стрімливо

686] В очі впадаючи, в нас зорове викликає сприймання.

687] Запах повільніше йде, і не раз, ще й мети не сягнувши,

688] Весь розпливеться поволі в повітрі, загубиться в ньому,

689] Бо не так легко з глибин йому вийти, прорватись назовні

690] З речі якоїсь. Що глибоко схований він, про те свідчить

691] Досвід: візьми розламай, розкриши, поклади на жаровню

692] Будь-яку річ - і сильніше струмітиме запах із неї.

693] Висновку далі неважко дійти нам, що запаху тільця

694] Більші, ніж ті, з яких твориться звук, адже їм не пробитись

695] Через стіну кам'яну, крізь яку голоси йдуть і звуки.

696] Саме тому не відразу по запаху можна вгадати,

697] Де джерело його - річ, яка пахне, бо, надто повільна,

698] Запаху хвиля холоне в повітрі, й тому, як то кажуть,

699] Не по гарячих слідах на потрібну нам річ натрапляєм.

700] Тим-то, бува, й гончаки спантеличені сліду шукають.

701] Та не смаки тільки й запахи можуть одним бути милі,

702] Іншим - відразні: сам вигляд речей і забарвлення їхнє

703] Враження різне на різні створіння звичайно справляють:

704] Деякі з них для окремих істот особливо нестерпні.

705] Приклад один лише - півня візьми, що вітає світанок,

706] Залопотівши крильми, голосистий, ще посеред ночі.

707] З ним не заводиться й лев, хоч яка в нього дика потуга:

708] Тільки-но вгледить де - кожного разу вдається до втечі.

709] Видно, такі в тих пернатих істотах є первісні тільця,

710] Що, проникаючи в зір хижака, мов якими голками

711] Колють зіниці йому і при тому такий викликають

712] Гострий, нечуваний біль, що знести його й леву несила.

713] Ну, а що нас не вражають вони,- то або нам у вічі

714] Не потрапляють, або, як потраплять,- їм вільний дається

715] Вихід із них, щоб, затримавшись там, не могли причиняти

716] Шкоди якоїсь очам, щоб нічим не тривожили зору.

717] Врешті, дізнатись пора, що нам душу турбує, і звідки

718] Те, що спадає на думку не раз. Пару слів щодо цього.

719] Різних речей, кажу ще раз, подоби рояться в повітрі,

720] Линуть собі то туди, то сюди, звідусіль напливають

721] І між собою, легкі, як лиш подув докупи зведе їх,

722] Тут же єднаються, мов павутиння чи золота плівки.

723] Значно-бо тонша природа їх плетива, ніж тих частинок,

724] Що зорове відчуття, потрапляючи в очі нам, будять:

725] Порами в тіло проходять вони - й починає тремтіти

726] Духу природа тонка, й відчування той рух непокоїть.

727] От і ввижається нам казна-що тоді: Скілли, Кентаври,

728] Керберів морди жахні, як і всі оті привиди-тіні

729] Тих, що померли й кістки їх давно вже земля вповиває.

730] Таж усілякі на кожному кроці ширяють подоби.

731] З них виникають одні самостійно в повітряних плесах,

732] Інші - від різних речей відділяються. Є поміж ними

733] Й ті, які з образів тих же постали - із їх поєднання,

734] Бо, зрозуміло, з живого Кентавра не виникне образ:

735] Де йому взятись, якщо не буває створіння такого?

736] Можуть хіба що людини й коня випадково зустрітись

737] Образи й тут же, як вище вказав я, немовби зчепитись,

738] Бо ж і тканина, й природа тонка їх схиляють до того.

739] Так виникає, вважай, і все інше в подібному роді.

740] Щодо тих образів, ще раз кажу: легковійні, стрімливі,

741] Мчать вони, й будь-який з них одним лише поштовхом може

742] Нашого духу природу тонку в одну мить сколихнути.

743] Дуже вразливий-бо розум людський, дивовижно рухливий.

744] Ну, а що справді це так,- пересвідчитись буде неважко:

745] Бо, коли те, що ми розумом бачимо й зором,- подібне,

746] Значить, ті явища два й виникати так само повинні.

747] Я вже вказав, що, як бачу, скажімо, гривастого лева,-

748] Бачення те через образи йде, що впадають нам в очі.

749] Звідси висновуй: причини такі ж нам ворушать і розум;

750] Тож, коли бачить він лева того чи щось інше,- до нього

751] Ті, що й до віч ідуть образи-плівочки, тонші одначе.

752] Так і тоді, коли в сон поринає натомлене тіло,

753] Дух наш не спить. Це тому, що тривожать його й серед ночі

754] Різні подоби речей - ті, що розум ще вдень турбували.

755] Враження дійсно таке, що неначебто знов перед нами -

756] Ті, кого смерть і земля до свого вже взяли володіння.

757] Згідно з природою це відбувається: всі ж у ту пору

758] Тіла чуття пробувають у спокої, мовби приглухлі,

759] Правдою, отже, брехню пересилити їм тоді важко.

760] Пам'ять до того ж лежить, уві сні розімліла, й не може

761] Втрутившись, думку піддати, що той, кого розум так чітко

762] Бачить живим, став давно вже набутком загибелі й смерті.

763] Дивом і те не вважай, що подоби людей, окрім того,

764] Можуть ходити, всім тілом своїм володіючи вільно,-

765] Саме таким уві сні найчастіше ми бачимо образ,-

766] Це через те, що лиш перший майне,- а вже в іншій поставі

767] Інший зринає. Здається, однак, що то перший рухнувся.

768] Зміна положень, повинні ми думати, йде блискавично:

769] Стільки тих образів є, і така в них нечувана швидкість,

770] Так незчисленне багато в одну тільки, ледве відчутну,

771] Мить наплива тих часток, що відтворять нам будь-який порух.

772] Тут не одне виникає питання, і слід не одне нам

773] Ще з'ясувать, якщо повністю хочемо викласти справу.

774] Передусім - чому розум на будь-яке наше бажання

775] В цю ж таки мить відповідний бажанню відтворює образ?

776] Може, ті образи тільки те й роблять, що підстерігають

777] Наші бажання: захочемо - й тут же нас вабить уявне

778] Море, чи край, чи то небо, чи, врешті,- що серце жадає?

779] Всякі зібрання, походи святкові, бенкети і битви -

780] Чи не подасть нам того на одну тільки згадку природа?

781] Зважмо й на те, що, гуртом в одному зосередившись місці,

782] Кожен щось інше цілком, щось своє обмірковує духом.

783] Що там казать, коли часом у сні й танцюристів подоби,

784] Мірно ступаючи перед очима в нас, м'яко всім тілом

785] Так от і сяк вигинаються, руки рухливі здіймають

786] І, щоби вабити зір, додають іще й крокам принади!

787] То чи й вони, ті подоби, тямкі до мистецтва, набувши

788] Вправності в танцях, отак уночі вихилятися можуть?

789] Чи вірогідніше те, що в хвилині, якої достатньо,

790] Щоб лиш один якийсь видати звук, у відчутному тобто

791] Відтинку часу, вбачає наш розум наявність ще й інших

792] Безліч хвилин, тому в будь-яку мить, у будь-якім місці

793] Образів маємо вдосталь, усяких подоб наготові?

794] Стільки тих образів є, і така в них нечувана швидкість!

795] Тільки-но перший промчить непомітно - вже в іншій поставі

796] Інший зринає; здається, однак, що то перший рухнувся.

797] А через те, що незмірно тонкі вони, дух може чітко

798] Бачити з них лише ті, на котрих зосередить увагу.

799] Інші, що їх не готовий сприйняти він, мимо пролинуть.

800] Ну, а готується сам: кожен раз він побачити хоче

801] Наслідок дії чи явища, й це йому, отже, вдається.

802] Не помічав ти хіба, як весь час намагаються й очі

803] Пристосуватись, коли щось тонке їм обстежити треба,

804] І що без цього не годні ми речі побачити чітко?

805] Та коли навіть на більший предмет неуважно дивитись,

806] Не зосередившись духом на ньому, постійно він буде

807] Наче б одсунений хтозна-куди, недосяжно далекий.

808] Чи ж дивина, що, втрачаючи образи геть усі інші,

809] Дух тільки те, чим захоплений в дану хвилину, сприймає?

810] Врешті, з прикмет незначних величезне висновувать можем.

811] Так мимохіть ми самі ж плетемо собі сіті обману.

812] Часом бува, що за образом раптом насунеться образ

813] Іншого роду: от бачили жінку ми - й тут непомітно

814] В нас на очах уже взявсь чоловік відкілясь або низка

815] Різних облич і всілякого віку людей напливає.

816] Сон же й непам'ять піклуються тим, аби подив не брав нас.

817] Тут на одну я, до речі, вкажу тобі грубу помилку,

818] Що берегтись її мусиш, аби не блукать манівцями:

819] Зіркість очей, як подумати можеш, не створена вмисне,

820] Щоб озирали ми світ. Не для того, щоб мали ми змогу

821] Кроком сягнистим іти, наші стегна й гомілки надійну

822] Мають опору в ногах і згинатися здатні в суглобах.

823] І не для того до дужих плечей прикріпляються руки

824] Й кисті до них, мов прислужниці дві наші, справа і зліва,

825] Щоб усе те ми робити могли, що життя вимагає,-

826] Так от пояснювать речі подібні - це значить міняти

827] Звичний порядок: за наслідком - ставити всюди причину.

828] Орган якийсь не тому народився, щоб нам був придатний,

829] А навпаки: саме він породив свою власну придатність.

830] Поки очей не було,- не могло ж і про зір бути мови.

831] Так і слова: не могли ж вони без язика існувати:

832] Орган той виник задовго до того, ніж люди навчились

833] Ним говорити. І значно раніше з'явилися вуха,

834] Ніж було звук який-небудь почуто. Й всі інші частини

835] Тіла, гадаю, були перед тим ще, ніж їх уживання.

836] Не через те вони, отже, зросли, що були нам потрібні.

837] Люди, одначе, вдалися до рук, до жорстокої бійки,

838] В хижу впадаючи лють, одні одних плямуючи кров'ю,

839] Ще перед тим, заки, вістрям сяйнувши, стріла полетіла.

840] І відхилятись од ран перед тим підказала природа,

841] Ніж появилося вміння щитом володіти в лівиці.

842] Й тіло натомлене сну довіряти навчилися люди

843] Значно давніше, ніж ложа високі вистелювать м'яко.

844] Врешті, й не гинув од спраги ніхто, коли кухля не знали.

845] Все це, потрібно вважати, постало для вжитку людського

846] В силу потреб життьових і знайшло своє застосування.

847] Інша річ - те, що саме появилось, і щойно потому

848] Нам дало знати про себе, вказавши, яка з нього користь.

849] Тут відчуття ми насамперед бачимо й органи різні:

850] Ще раз і ще раз кажу: аж ніяк у те вірить не можна,

851] Ніби з'явились вони через те, що була в них потреба.

852] Хай тебе й те не дивує нітрохи, що кожне створіння

853] Згідно з природою мусить поживу для себе шукати.

854] Я вже казав: од речей відділяючись різноманітне,

855] Сіються тілець рої. Та найбільше втрачати їх мусить

856] Кожне створіння, адже воно в русі, й чимало тих тілець,

857] Мовби хто витиснув їх із глибин, виділяється з потом;

858] Та й через рот, коли дихаєм важко, не менше летить їх.

859] Тіло стає через те мов розріджене, пористе більше,

860] Далі - падінням грозить, і цей стан супроводиться болем.

861] Їжа потрібна тоді, що підтримала б тіло поникле,

862] Сил додала йому, в пори проникнувши, й затамувала

863] Хіть до наїдку, розлиту повсюди - по органах, жилах.

864] Так і волога спливає в місця, що жадають вологи;

865] Ну, а жадають тому, що згромаджені жару частинки

866] Шлунок вогнем обдають; та волога, надходячи в пору,

867] Скопище їх розпорошує, гасить, неначе пожежу,

868] Щоб не спалила нас геть, розбуявшись, посушлива згага.

869] Так от із нашого тіла змивається спрага посушна;

870] Так і до їжі невтримну жагу вдовольняє природа.

871] Отже, тепер - як це можемо йти ми, куди заманеться,

872] Як - усілякі виконувать рухи, і що то за сила

873] Змогу дає нам вагу чималу всього нашого тіла

874] Переміщать,- поясню тобі, ти ж мене слухай уважно.

875] Спершу, кажу, западають у дух тільки образи руху,

876] Тобто ходи, і вдаряють по ньому, як вище сказав я.

877] Воля зринає тоді, бо ж ніхто ні за що не береться,

878] Поки того, що робити збирається, дух не побачить.

879] Що він завбачує, те й постає перед нами як образ.

880] Отже, коли сколихнеться наш дух і захоче, скажімо,

881] Йти,- він одразу ж на те підбиває розсіяну в тілі

882] Ген по суглобах, по всіх його органах силу душевну:

883] Це ж і не важко йому, він-бо тісно пов'язаний з нею.

884] Пойнята рухом душа - в свою чергу зворушує тіло,

885] Й так набирає розгону від поштовхів ціла споруда.

886] Тіло, кажу, наче рідне, крім того, й рухливе повітря,

887] Саме рухливості тій завдяки, що йому притаманна,-

888] Широко входить в усі його пори, куди тільки може,

889] Й там розсівається скрізь, досягає часток щонайменших

890] Тіла. З причин, отже, двох може рухатись тіло, неначе

891] В морі судно, що його як вітри женуть, так і вітрило.

892] Врешті, немає, повір, аж ніякої в тому дивниці,

893] Що найдрібніші частки - ті невидимі тільця - спроможні

894] Тілом таким, як у нас, обертати й такою вагою.

895] Той таки вітер візьми: і тонке, і легке в нього тіло,

896] Та величезне жене він судно з вантажем величезним.

897] Хоч воно стрімко летить,- лиш одної руки вистачає,

898] Щоб керувать ним; одне лиш кермо,- куди хоче, спрямує.

899] Різних чимало страшних тягарів може зрушити з місця

900] Коловорот і піднять їх одним невеликим зусиллям.

901] Щойно тепер,- як овіює сон наше втомлене тіло

902] Спокоєм, як він душевні турботи з грудей проганяє,

903] Викладу віршем не так велемовно, як солодкомовно,

904] Краща-бо лебедя пісня коротка за крик журавлиний,

905] Що серед хмар десь вітри його буйні розвіюють, австри.

906] Ти - тільки вухо своє нагостри й не послаблюй уваги,

907] Щоб не казав, що так бути не може, як я припускаю,

908] Щоб манівцем не блукав, одіпхнувши від серця правдиву

909] Мову мою про ті речі, сліпий до своєї ж помилки.

910] Отже, пірнаємо в сон, як лише розсівається тілом

911] Сила душі: то її викидає частково назовні,

912] То дещо глибше, всередину, збившись, вона осідає.

913] Мов розпливається наше єство - розімліле, ослабле.

914] Сумніву, врешті, нема, що чуття, коли є воно в тілі,-

915] Йде від душі, і тому, коли в сні заникає чутливість,

916] Думати слід, що й душа, потурбована, зрушена з місця,

917] Вигнана геть, але, звісно, не .вся, бо тоді наше тіло

918] Вічно б лежало, занурене в холод німотної смерті.

919] Справді, коли б не лишилась прихована в нашому тілі

920] Хай якась крихта душі, як під купою попелу - іскра,

921] Звідки б могло в усіх органах раптом чуття оживитись,

922] Як зазміїтися б міг із погаслого вогнища пломінь?

923] Що викликає, однак, переміну таку і від чого

924] Це турбування душі настає і розслаблення тіла -

925] Виясню, тільки гляди, щоби слів не пускав я на вітер.

926] Отже, всією своєю поверхнею будь-яке тіло,

927] Безпосередньо з повітрям стикаючись, мусить, по-перше,

928] Частих ударів і поштовхів різних весь час зазнавати.

929] Ось чому всі майже речі то шкірою вкриті довкола,

930] То в шкаралупі вони, то в корі, то мов панциром скуті.

931] Також по внутрішніх тіла частинах повітря вдаряє,

932] Бо ж і вдихає його, й видихає створіння раз по раз.

933] Тож, коли тіло зсередини поштовхи чує та ззовні

934] І через пори вузькі в глибину проникають удари

935] Аж до підвалин його, аж до першооснов - елементів,

936] Тіло поволі немов осувається, впасти готове.

937] Й дива нема тут: ламають-бо звичний порядок свій первні

938] Тіла і духу; тоді й вилітає крізь пори назовні

939] Частка душі; усередину ж - інша ховається частка;

940] Ще якась частка її, по всьому розпорошена тілу,

941] Ні поєднатись, ні в рухи взаємні не може вступати,

942] Бо не дає їй, шляхи перекривши, зійтися природа.

943] Так от із зміною руху чуття в глибину поринає.

944] А через те, що немає, сказати б, опори для тіла,

945] Слабне воно, наче зморене вкрай, опускаються руки,

946] Клеяться очі до сну, підгинаються часто й коліна

947] Навіть тоді, як лежить, оповите дрімотою, тіло.

948] Потім і їжа схиляє до сну: як повітря впливає,

949] Так і вона, поступово по всіх розливаючись жилах.

950] Тільки той сон, у який поринаємо, добре поївши

951] Чи натомившися,- дуже важкий, бо тоді значно більше

952] Тілець, великим зусиллям підбитих, безладно рояться.

953] Все це до того веде, що душа поринає частково

954] Глибше й назовні частково спрямовує викид рясніший,

955] Ділиться більше всередині, рідшою робиться врешті.

956] Чим ми пильніше буваємо зайняті кожної днини,

957] Тобто яке нас до себе найбільше прив'язує діло,

958] Що виняткової в кожного з нас вимагає уваги,

959] Те й у ві сені переважно в нас крутиться перед очима:

960] Так, уві сні веде справи правник, порядкує закони,

961] Вождь поривається в бій, за уявною битвою стежить,

962] А мореплавці - така вже їх доля - з вітрами воюють,

963] Я ж - на природу речей невсипущу скеровую думку

964] Й мовою предків, до чого дійшов,- на письмі викладаю.

965] Що не візьми - всі науки, мистецтва, заняття всілякі

966] Поночі голову нам, щойно сон завітає, морочать.

967] От глядачів заповзятих візьми, що на грищах у цирку

968] Зряду багато просиділи днів, так у них переважно

969] Навіть тоді, коли вже не сприймають тих ігр відчуттями,

970] Все ще відкритими навстіж лишаються в розумі ходи,

971] Через які проникать могли вільно речей тих подоби.

972] Тож не один іще день по виставі в них перед очима,

973] Та й не лише, коли сплять вони, а й наяву, наче все ще

974] Крутяться ті циркачі, танцюристи гнучкі пропливають,

975] Пісня кіфари дзвінка веселить, долинає до слуху

976] Струн гомінких передзвін, переповнені людом довкола

977] Бачать численні ряди і барвисто прикрашену сцену.

978] Ось як то важить багато, яка в кого схильність до чого,

979] Чим хто займатися звик залюбки, й не лише про людей тут,

980] А взагалі про всі інші створіння однаково йдеться.

981] На рисака от поглянь: хоч лежить, хоча сон взяв у пута

982] Тіло міцне,- покривається потом і дихає важко,

983] Наче з останніх зусиль здобуває в бігу перемогу

984] Чи переходить одразу в галоп, лиш розсунуть обору.

985] Так і мисливський собака, гончак, у спочинку солодкім

986] Часто, здригнувшись, ногами ворушить і лає спросоння,

987] Й ніздрями чуйно повітря нараз починає ловити,

988] Мовби на звіра сліди йому, врешті, напасти вдалося.

989] Часто й прокинувшись пуститься він з усіх ніг за примарним

990] Образом оленя, наче б той справді тікав од погоні,

991] От і біжить, аж омана розвіється й прийде до тями.

992] Так і домашні дрібної породи собаки, що люблять

993] Ластитись, іноді їжаться, хутко зметнувшись на ноги,

994] Мовби чужі якісь постаті й лиця побачили раптом.

995] І що суворіша, зліша порода, то більше лютує,

996] Більшу завзятість вона виявляє і в сні неодмінно.

997] Ну, а пернаті всілякого роду, крильми злопотівши,

998] Спокій священних гаїв не турбують хіба серед ночі,

999] Тільки-но під час дрімоти недовгої-сну сторожкого-

1000] Видасться їм, що на них уже падає хижий шуліка?

1001] Й люди так само: що звикли вершити великим зусиллям

1002] Розуму, духу свого, те вві сні вони роблять постійно -

1003] Владарі то здобувають міста, то в полон потрапляють,

1004] То пориваються в бій, то немов під ножем лементують.

1005] Ті відбиваються, зойки страшні видають час од часу -

1006] Можна подумать, що звірі голодні, пантери та леви

1007] їх поїдають живцем, аж луна йде від болісних криків.

1008] Інші крізь сон можуть будь-коли хоч би яку таємницю

1009] Розголосить, а трапляється,- свій таки викрити злочин.

1010] Бачиться смерть уві сні багатьом. Уночі видається

1011] Не одному, що зі скелі летить, наче лантух, додолу -

1012] От і бере його жах, і не може, прокинувшись навіть,

1013] Довго до тями прийти - мов пропасниця б'є бідолаху.

1014] Спрагу хто чує вві сні, той себе коло річки вже бачить

1015] Чи джерела, де всю воду, припавши, готовий ковтнути.

1016] Навіть охайний, коли йому сниться, що він, примостившись

1017] Десь у вбиральні, вже й одяг підняв,- проливає спокійно,

1018] Зв'язаний путами сну, всю проціджену тілом вологу,

1019] Ну, а тим часом... ясне вавілонське орошує ложе.

1020] Так і до тих, котрі чують уперше в юнацькому тілі

1021] Порухи сім'я, що тільки-но визріло, в цю ж таки днину

1022] Роєм усякі спливаються образи постатей різних -

1023] Вісники звабні чудових облич, бездоганної вроди.

1024] Все це чутливі вражає їм органи, сім'ям набряклі,

1025] Поки, немовби насправді пізнавши солодке єднання,

1026] Струменем повним, тугим не плямують одежі нічної.

1027] Сім'я те, ще раз кажу, починає в нас живо кружляти

1028] Саме тоді, коли тіло міцніє, вступаючи в зрілість.

1029] Кожну-бо річ лиш своє щось подразнювать може, будити:

1030] Сім'я людське тільки сила людська добуває з людини.

1031] Зрушене з місця свого, поривається тут же в дорогу:

1032] З тіла всього через органи різноманітні виходить

1033] І, нагромадившись там, де багато судин е чутливих,

1034] Потурбувавши, приводить у рух дітородні частини.

1035] Ті набрякають од сім'я, і хочеться все це негайно

1036] Впорснуть туди, куди пристрасть націлилась, пойнята шалом,

1037] Тіла шукаючи саме того, що вразило нам душу.

1038] Таж і поранений падає мало не завжди на рану,

1039] Й цівкою кров б'є туди, звідки тіло зазнало удару:

1040] Часто й сам ворог, якщо він десь поряд, забризканий нею.

1041] Так от і той, хто пізнав, як поранює зброя Венери,-

1042] Хай його звабив хлопчак, що до дівчини тілом подібний,

1043] Чи якась жінка, що всіх обдає, де не ступить, жагою,-

1044] Рветься туди, звідки рана прийшла, поєднатися прагне -

1045] Струмінь вологи, що в тілі зібралася, в тіло ж пустити:

1046] Втіхи п'янкої йому передсмак дає хіть безсловесна.

1047] Ось що Венера для нас, адже звідси - й назва любові,

1048] Звідси - й ота насолода Венери, що крапля по краплі

1049] В серце впадає, щоб тут же холодній журбі поступитись.

1050] Бо, хоч відсутній любові предмет,- непокоїть нам очі

1051] Образ жаданий, у вухах видзвонює ймення солодке.

1052] Образів тих і всього, що поживою є для кохання,

1053] Слід уникати, свій розум - на інші спрямовувать речі,

1054] Краще-бо надмір вологи спровадити в будь-яке тіло,

1055] Ніж берегти її, сліпо одній лиш піддавшись любові,

1056] Біль накликаючи явний на себе й турбот цілу хмару.

1057] Бо, підживляючись, виразка злом стає закоренілим.

1058] Так і жага з дня на день у тобі роздуватиме люту

1059] Муку, якщо свої рани старі не вгамуєш новими

1060] Й свіжими їх не довіриш Венері загальнодоступній

1061] Чи на щось інше не звернеш докучливих порухів духу.

1062] Все ж оминати любов - це не значить себе позбавляти

1063] Втіх, що Венера дає, а лиш вільно їх брати, без муки.

1064] Чи не чистішу п'є той насолоду, хто глузду не втратив,

1065] Ніж очманілий? Закоханих-бо таки в час поєднання

1066] Пристрасть, мов хвиля хистка, то туди, то сюди пориває:

1067] То спогляданням напоюють зір, то рукам дають волю,

1068] То, налягаючи тілом усім, роблять іншому тілу

1069] Боляче, то один одному часом зубами кривавлять

1070] Губи в цілунках палких - тут нема чистоти в насолоді:

1071] Жала приховані мучать закоханих, от вони й ранять

1072] Те, що їх вабить, від чого в них дика жага зароїлась.

1073] Ласками дикість оту солодить час од часу Венера,

1074] Ніжністю втіх - погамовує біль від нестямних укусів.

1075] Бо сподівається завжди любов порятунок од жару

1076] Саме в тім тілі знайти, від якого і вибухнув пломінь.

1077] Марно: що проти законів природи, того не буває.

1078] І, безперечно, що в більше ми входимо тут володіння,-

1079] То палахтливіша, впертіша хіть обпікає нам груди.

1080] Бо щодо їжі, пиття, то вони проникають у тіло

1081] Й там, усередині, певні місця посідають, тому-то

1082] Можемо легко і спрагу страшну заспокоїти, й голод.

1083] Ну, а з обличчя, скажи, з усієї принадної вроди

1084] Що може в тіло ввійти і втішати його, крім тоненьких

1085] Образів? Подув слабкий розпорошить надію мізерну.

1086] Як уві сні хоче спраглий напитися, та не знаходить

1087] Жодної краплі ніде, щоби внутрішній жар погасити,

1088] Й до джерела - до подоби його - поривається марно,

1089] Й серед води його мучить жага, він повітря ковтає,-

1090] Так от і спраглих любові постійно морочить Венера:

1091] Тіло жадане очима їдять, насититись - не можуть,

1092] Далі й руками по ньому блукають, але надаремно:

1093] З ніжних опуклостей взяти для себе нічого не годні.

1094] Врешті, завмерши в обіймах тісних, коли п'ють насолоду

1095] Віку квітучого, й тіло віщує їм розкіш найвищу,

1096] Й сім'ям сипнути вже має Венера по ниві жіночій,

1097] Хочуть ще глибше тілами з'єднатись, із слиною - слину

1098] Змішують; подих із уст їм в уста йде крізь зціплені зуби.

1099] Та надаремно: нічого ні взяти для себе не можуть,

1100] Ні своїм тілом усім в якесь інше пробитися тіло,-

1101] Саме таке в них, здається, тоді виникає бажання:

1102] Ось як їм любо в тісні потрапляти Венерині сіті,-

1103] Розімлівають вони, насолоді всесильній піддавшись.

1104] Тільки тоді, коли хіть, що зібралась у жилах, прорветься,

1105] Врешті перерва мала в те жагуче втручається діло.

1106] Та незабаром і шал повертається, й несамовитість,

1107] Бо намагаються знов домогтися того, чого прагнуть;

1108] Засобу їм не знайти, що зарадити б міг тій напасті,

1109] От вони й сохнуть, а що то за рана сліпа в них - не знають.

1110] Ще ж, окрім того, журба їх живцем їсть, турботи діймають,

1111] Ще ж і життя їх постійно залежить од примхи чужої.

1112] Статок тим часом іде на ясні килими вавілонські,

1113] Справи - занедбані; добре ім'я шкутильгать починає.

1114] Ноги, пахучими змащені мазями, сяють коштовним

1115] Із Сікіона взуттям; величезні смарагди міняться

1116] Зеленню, золотом персня оточені; шати блакитні,

1117] Кольору хвилі морської, вже й потом Венери просякли.

1118] Чесний набуток батьків на стрічки розтрачають барвисті,

1119] На шапочки, на тканини шовкові-кеоські, елідські.

1120] Пишно обладнані, щедрі бенкети влаштовують, ігри;

1121] Келихів безліч там, пахощів цінних, вінків, але все це -

1122] Марно! Бо з самого дна якусь гіркість їдку піднімає

1123] Втіх джерело і за горло бере їх таки серед квітів.

1124] Може, тому, що, вину свою чуючи, дух дорікає

1125] Сам собі гірко за те, що життя йде в забавах намарно,

1126] Може, й тому, що сумнівне слівце вже на самім порозі

1127] Кинула любка, й вогнем воно в серце жадливе запало.

1128] Може, гризе підозріння, що та вже на іншого потай

1129] Кидає оком, та й глум на лиці її нібито бачить.

1130] Навіть направду щаслива любов обійтися не може

1131] Без отих бід. Ну, а що вже казати нам про нещасливу,

1132] Про безнадійну любов? Незчисленні помітиш тут лиха,

1133] Й очі замруживши. От чому краще нам буть насторожі

1134] Заздалегідь, як повчав я, щоби не потрапити в пастку.

1135] Значно-бо легше, тримаючись одаль від сітей любовних,

1136] Не попадатись у них, ніж, потрапивши, знову на волю

1137] Вийти, тугі розірвавши вузли, що сплела їх Венера.

1138] Втім, і піймавшись у них, і заплутавшись, міг би позбутись

1139] Лиха того, якби сам же собі не робив перешкоди,-

1140] Не закривав, як то кажуть, очей на всі хиби душевні,

1141] Як і тілесні, тієї, що так упадаєш за нею.

1142] Так от і роблять частенько всі ті, кого хіть засліпила:

1143] Хтозна-які переваги приписують тим, кого люблять.

1144] От і трапляється, що непутяща, бридка якась жінка -

1145] Мов у меду, та ще й почесті їй припадають найвищі.

1146] А попри те одні одних на глум беруть: хай-но в халепу

1147] Інший потрапить - Венеру власкавити жертвою радять;

1148] Не помічають, сліпці, що й самі в тім болоті по вуха.

1149] Чорну-смуглявкою звуть вони; нечепурною-нехлюйку;

1150] Кізкою - тичку суху; сіроока - це друга Паллада;

1151] Карлиця - легкість сама, найчистішої солі зернина;

1152] Повною величі їм видається дебела й костиста;

1153] Пташкою мило щебече - заїка; німа - соромлива;

1154] Жовчна, різка, язиката - це жінка вогненної вдачі;

1155] Ніжності ймення отримує та, яку точать сухоти;

1156] Та, що її вже домучує кашель,- тонка стебелинка;

1157] А повногруда, товста - годувальниця Вакха, Церера;

1158] З носом кирпатим - Силена; губата - владарка цілунків.

1159] Ну, але годі: ще довго було б тут про що говорити.

1160] Та припустімо, що в неї лице невимовної вроди

1161] Й постать уся випромінює чар невідхильний Венери,-

1162] Клином земля ж не зійшлася на ній: і без неї жили ми;

1163] Й робить вона не одне,- чи'не так, може? - що й невродливі:

1164] Запахом прикрим таким себе часом окурить, нещасна,

1165] Що розбігаються геть по кутках, сміючися, служниці.

1166] Ну, а закоханий? Часто, коли його не допускають,

1167] Весь у сльозах, на пороги вінки їй кладе, плетениці,

1168] Зіллям пахучим одвірки мастить, обціловує двері,

1169] А прийняли б у ту мить,-тільки раз коло неї дихнувши,

1170] Тут же поважних шукав би причин, щоб забратись чимшвидше;

1171] Жалісні б вірші забув, що так довго бився над ними,

1172] Гірко б за дурість собі дорікав, адже стільки достоїнств

1173] Їй приписав, що вони б і не личили смертній людині.

1174] Нашим Венерам це добре відомо, тому приховати

1175] Хочуть будь-що закулісне життя від цікавого ока

1176] Тих, кого в сіті любовні спіймали, взяли на приманку.

1177] Марні зусилля: твій дух має змогу на хитрощі їхні

1178] Кинути світло, підняти на сміх геть усі таємниці;

1179] Втім, якщо трапиться добра, не в'їдлива,- можна крізь пальці

1180] Глянуть на хиби людей, бо така вже їх, видно, природа.

1181] Жінка не завжди, однак, лицемірною тільки жагою

1182] Дихає, тіло своє з чоловічим єднаючи тілом,

1183] Міцно вустами в уста, поцілунками зрошені, впившись:

1184] Це від душі вона робить не раз, спонукаючи в спільних

1185] Радощах той переміряти шлях, що належить любові.

1186] Та не могли б ні птахи, ні худоба, ні звірі всілякі,

1187] Ні кобилиці самцям піддаватись, коли б не вливала

1188] Пристрасті гойно природа й у них і коли б до з'єднання

1189] Не поривались невтримно й самі вони-хтиві самиці.

1190] Бачив же сам ти, напевно, як ті, кого хіть обопільна

1191] Тісно сплела, зазнають, поєднавшися, спільної муки.

1192] На роздоріжжі собаки, бува, розлучитися прагнуть

1193] І пориваються в різні боки з усіх сил, але як же

1194] Міцно застрягли вони в нерозривних тенетах Венери!

1195] То чи пішли б на таке, якби втіх не чекали взаємних,

1196] Що завести в западню і тримати пов'язаних можуть?

1197] Отже, я ще раз кажу: насолода в любові - взаємна.

1198] А при змішанні насіння, одначе, коли випадково

1199] Над чоловічим у мить якусь верх бере сім'я жіноче,-

1200] Схожий до матері плід з материнського визріє сім'я;

1201] Схожий до батька - дасть батьківське сім'я; хоч бачимо часто

1202] Діток, що риси в собі поєднали і матері, й батька,-

1203] Ріст їм дали, отже, кров материнська і батьківське тіло:

1204] Збуджене, видно, по всіх своїх органах вістрям Венери,

1205] Сім'я опливлось, обопільним пойняте, однаковим палом,

1206] Ні подолать, ні подоланим буть ні одне тут не може.

1207] Ну, а буває не раз і таке, що дитина з обличчя

1208] Дуже подібна до діда свого чи до прадіда навіть.

1209] Цке через те, що батьки в своїм тілі приховують часто

1210] Різноманітних начатків багато в їх суміші різній,

1211] Що з роду в рід поколіннями йдуть од найдальшого предка.

1212] Так і повторює волею випадку в дітях Венера

1213] Предків: то вираз обличчя, то голосу барви й волосся:

1214] Певне насіння потрібне й для цього не менше, скажімо,

1215] Ніж для самого лиця, ніж для тіла та органів інших.

1216] Батьківське сім'я, завваж, часом дівчинку може зродити,

1217] А з материнського - тіло хлоп'яче не раз виникає.

1218] Завжди-бо, що народилось,- постало з двоякого сім'я.

1219] Ну, а подібність до батька чи неньки залежить від того,

1220] Звідки взяло воно більше, тому-то й пізнати неважко,

1221] Чи народилось хлоп'я, чи жіноча пробилася парость.

1222] І не з веління безсмертних у когось посів дітородний

1223] Забрано, щоб не назвали його любі дітки ніколи

1224] Батьком, щоби звікував він свій вік у безплідній любові.

1225] Більшість так думає, тож, невеселі, жертовною кров'ю

1226] Зрошують вівтарі, щедрі дарунки складають у храмі,

1227] Щоб завагітніли, рясно запліднені, їхні дружини.

1228] Марно богів непокоять, однак, віщунам докучають:

1229] Плоду нема в них тому, що їх сім'я або вже занадто

1230] Згусле, або, навпаки,- і розріджене, й плинне надміру.

1231] Плинне - тому, що до місця належного не прилягає,

1232] Тут же спливає - і все, не дає зародитися плоду;

1233] Надто густому - розгону бракує, не так воно легко,

1234] Як це потрібно було б, виривається, тож рівномірно

1235] Годі проникнуть йому, куди треба, або ж ледве-ледве,

1236] Хоч і проникне в те місце, з жіночим єднається сім'ям.

1237] Видно, що тут, як ніде, відповідність потрібна взаємна.

1238] Той може легше одну запліднити; від цього скоріше

1239] Інша дитя понесе в своїм лоні, вагітною стане.

1240] Дуже багато жінок, не один раз виходивши заміж,

1241] Діток не мали, аж поки не трапивсь такий, від якого

1242] Плід понесли, збагатившись, нарешті, потомством солодким.

1243] І чоловіки, яким, хоч і плідні жінки були їхні,

1244] Не дарували дітей, брали інших, підхожих для себе,

1245] Щоби похилий свій вік молодим укріпить поколінням.

1246] Ось як багато це значить, щоб сім'я мішалось із сім'ям

1247] Саме таким, що стає дітородним у тому єднанні.

1248] Сім'я пливке до густого підходить, густе - до пливкого.

1249] Дуже велику вагу має, що споживати ми звикли:

1250] Їжа одна робить сім'я густим, а від іншої може

1251] Рідшим ставати воно або й зовсім таки пропадати.

1252] Немаловажним так само є те, в який спосіб солодкій

1253] Втісі віддатися: є така думка, наприклад, що жінка

1254] Легше заходить у тяж, коли четвероногих і звірів

1255] Звичай наслідує, бо ж у місця відповідні спливає

1256] Сім'я, коли в неї груди опущені й підняті стегна.

1257] Звабливих рухів жінкам аж ніяк не потрібно робити:

1258] Лиш заважає собі завагітніти та, що принадним

1259] Порухом тіла розпалює хіть чоловіка й тим самим

1260] Із розімлілого тіла тугий в них вихоплює струмінь:

1261] Цим борозну мимохіть вибиває з прямої дороги

1262] Плуга, а сімені плин од належного місця відводить.

1263] Рухатись так передбачливі звикли хитрунки-повії,

1264] Щоб і нечасто вагітними бути й коханням до того ж

1265] Тоншу, ніж дома жінки, небуденну давать насолоду.

1266] Нашим дружинам мистецтво таке, певна річ, непотрібне.

1267] Втім, не боги, не Венерині стріли призводять до того,

1268] Що й невродлива, бува, полюбитися будь-кому може:

1269] Часто своїми хорошими вчинками, ніжністю вдачі,

1270] Вмінням доглянути тіло своє, поведінкою, врешті,

1271] До співжиття їй вдається тебе поступово схилити.

1272] А перегодом любов - тут заслуга вже звички - приходить.

1273] Бо й непомітний удар, аби тільки повторювавсь мірно,

1274] Змусить податися будь-яку річ із перебігом часу.

1275] Не помічав ти хіба, як на камінь вода по краплині

1276] Падає часто, і хай за роки, а проб'є-таки й камінь?

Додати в закладки

  
Переклад Translate