Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
Книга шоста
1] Вперше посів плодоносний нещасному роду людському
2] В давноминулі часи подали славнойменні Афіни,
3] .Людям поліпшили побут, життя, встановили закони,
4] Вперше й розраду солодку вмирущим вони дарували,
5] Мужа зродивши, котрий, .завдяки небуденному хисту,
6] Все пояснив, проливаючи з уст своїх мову правдиву.
7] Хоч і помер він,- поширена здавна божественна слава
8] Дивних його відкриттів до небес підняла його нині.
9] Бо, спостерігши, що смертні собі здобули поступово
10] Майже все те, що від них вимагають потреби щоденні,
11] Й певним, наскільки можливо, зробили своє існування,
12] Що і в багатствах купаються, мають і почесті, й славу,
13] Ставши при владі, й гордяться дітей своїх іменем добрим,
14] Та попри те неспокійно на серці в них навіть удома,
15] Й душу і вдень і вночі розтривожує страх невідступний,
16] До божевільного гніву доводячи їх час од часу,-
17] Він зрозумів, що у посуді справа, що зло йде від нього:
18] Все, що потрапить іззовні туди, найкорисніше навіть,-
19] Тут же всередині, в посуді тім, починає псуватись.
20] Може, побачив, що посуд надтріснутий і протікає,
21] Тож не наповниться більше по вінця, а може, помітив,
22] Що неприємним проймається присмаком, наче брудниться,
23] Те, що брудних дотикається стінок; в усякому разі,
24] Вперше він серце людське правдомовним ученням очистив:
25] Межі виразні страхам і бажанням накресливши, виклав,
26] Що таке вище добро, до якого прямуємо,- стежку
27] Нам найкоротшу вказав, що нас вивести може до нього
28] Не манівцями петлястими,- рівно вона пролягає.
29] Очі відкрив нам на зло, що немовби літає між людом;
30] Вияснив, як воно може по-різному нас досягати,-
31] Чи з необхідності, що від природи йде, чи випадково.
32] Двері вказав, звідки можемо кожну біду перестріти.
33] Зміг довести, що вмирущі здебільшого марно здіймають
34] Рій осоружних турбот і погідність душі каламутять.
35] Як ото діти бояться, бува, серед темної ночі
36] Хтозна-чого, все тремтять, так і ми серед білої днини,
37] Хоч і дорослі, тривожимось тим, що, повір, не страшніше,
38] Ніж усе те, чого ждуть серед ночі, здригаючись, діти.
39] Значить, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні
40] Не ясносяйного сонця провісники - промені-стріли,
41] Не найяскравіший день, а природа - весь лад її, вигляд.
42] Отже, снуватиму вже до кінця свого задуму нитку.
43] Вище я виклав тобі, що вмируща - і світоспоруда,
44] Що й небосхил осяйний з нарожденного виникнув тіла;
45] Вияснив, що відбувається, що - відбуватися мусить.
46] Далі - все інше готуйся сприйняти, якщо ми з тобою
47] Мали сміливість таку - на високу зійти колісницю.
48] * * *
49] Буйні бушують вітри, потім тиша довкіл залягає.
50] Все, що було,- відшумівши, в новому обличчі постало.
51] Втім, усі явища - ті, що на небі вмирущі їх бачать
52] І на землі, відчуваючи дивний неспокій при тому,
53] Дух їм постійно пригноблюють з остраху перед богами,
54] Падати ницьма велять, бо причин не досліджують люди,-
55] От вони й змушені речі всі владі богів доручати,
56] Вірячи в те, що всевишні природою, світом керують.
57] Годі їм, ще раз кажу, зазирнуть у причини тих явищ,
58] Тим-то вважають, що все відбувається з волі безсмертних.
59] Ба, навіть ті, хто збагнув, що богам не відомі турботи,
60] Все-таки часом, не сходячи з дива, звідкіль у природі
61] Весь цей розмірений лад,- особливо, коли вони глянуть,
62] Що відбувається над головою - в ефірнім безмежжі,-
63] Знову, спіткнувшись об страх, у старе марновірство впадають
64] І визнають, що є владарі грізні, і вірять, нещасні,
65] В їх необмежену силу: не знають-бо, що народитись
66] Може на світ, а що - ні, яка змога кінцева присутня
67] Кожній з речей, яка суть її, де їй накреслено межі.
68] Так і блукають вони манівцями, не бачачи правди.
69] Тож, як від цього не звільниш душі, не відкинеш далеко
70] Думку, що, спокій порушивши свій, зайнялися безсмертні
71] Справами, їх недостойними, то за зневагу блаженних
72] Сам же поплатишся, й не через те, що пошкодити можна
73] Силі найвищій богів, їх до помсти страшної схилити,-
74] Вб'єш собі в голову, що, пробуваючи в спокої повнім,
75] Чують не раз у собі клекотіння великого гніву,
76] От і не ступиш із серцем погідним у храми священні,
77] Як і тих образів, що напливають од постатей божих
78] І про божественні форми виразну дають нам уяву,
79] Не віддзеркалить твоєї душі похвильоване плесо.
80] Як тоді житимеш,- це, далебі, здогадатись неважко.
81] Пошуки правди - лиш це відігнать од нас може далеко
82] Муки такого життя. І хоч я не одне вже тут виклав,-
83] Інших чимало думок ще повинен майстерно прибрати
84] Віршем: насамперед - щодо порядку та рухів на небі;
85] Далі - негоди, вогні блискавичні пора б оспівати:
86] Що викликають вони, від якої причини походять,
87] Щоб не тремтів ти дарма, небосхил на ділянки розбивши,
88] Не пильнував, із якої з них іскра летюча майнула,
89] І в який бік подалась; як у місце закрите проникла,
90] Як, господинею там побувавши, забралась потому.
91] Вникнути в суть, у причину тих явищ небесних не можуть,
92] От і вважають, що все відбувається з божої волі.
93] Ти ж мені нині, близькому до світлої крайньої риси,-
94] Довгого бігу мети, вкажи правильний шлях, Калліопо,
95] Музо розумна, розрадо людей, насолодо безсмертних,
96] Щоб увінчався, послушний тобі, я вінцем незвичайним.
97] Ось що, по-перше, скажу: коли неба блакить колихнеться,-
98] Це означає, що високолетні зіткнулись в ефірі
99] Хмари, відчувши могутливий натиск вітрів супротивних:
100] З обширів синіх ніколи ж до нас не доноситься гуркіт,
101] А навпаки: що тіснішими юрбами тучі клубляться,
102] То голосніше відтіль насувається грому двигтіння.
103] Хмари, вважай, не настільки тверді можуть бути за складом
104] Тіла свого, як от камінь чи дерево, хоч не настільки
105] Недотикальні вони, як серпанок чи диму струмочки.
106] Бо, ваговиті, вони б тоді падали вниз, як і той же
107] Камінь, або ні на мить, наче дим, не могли б зупинитись,
108] Не понесли б у собі ні снігів, ані граду рясного.
109] Так залопочуть не раз над роздоллям широкого світу,
110] Як у великих театрах часами - напнута тканина,
111] Що тріпотить раз у раз угорі, де жердини та бруси.
112] Іноді ж, вітром раптовим розірвана,- несамовито
113] Б'ється і звук видає, мовби рвав хто папірус на шмаття.
114] Далі такий іще звук можна чути під час громовиці,
115] Ніби розвішаним одягом вітер, набавившись, гонить
116] Ще й шелесткого паперу листки, ним лопоче в повітрі.
117] Ну, а трапляється часто й таке, що стикаються хмари
118] Не, як то кажуть, чолом до чола, тільки труться боками,
119] Сунучи в напрямках різних по небу, й під час того руху
120] Звук неприємний, сухий, не стихаючи, вухо нам ріже,
121] Поки з вузин поступово не вирвуться хмари зустрічні.
122] Деколи - все довкруги од потужного рокоту грому
123] Важко двигтить, і здається тоді, що, розпавшись на кусні,
124] Валяться світоспоруди великої стіни могутні.
125] Це через те, що всередину хмари вриваються раптом
126] Буряні, дужі вітри й, не знаходячи виходу з неї,
127] Люто кружляючи там якийсь час, порожнину все більшу
128] Роблять у ній, а краї, оболонку,- збивають щільніше;
129] Та, хоч би як ущільнилась,- під натиском сил буревійних,
130] Що розпирають її, вона тріскає лунко, разюче.
131] Й дива нема, бо й надутий міхур, кожен раз ізненацька,
132] Тріскає, хоч і малий, та з великс-ю силою звуку.
133] Має пояснення й те, що вітри, протинаючи хмару,
134] Наче свистять. Адже бачимо часто, як линуть над нами
135] Мовби гіллясті якісь, розкуйовджені, ламані тучі;
136] Так озивається й ліс на пориви північного вітру:
137] Листям шумить і галуззя ламає з оглушливим тріском.
138] Ну, а, бува, буревій, просто в лоб ударяючи хмару,
139] Рве її тут же на шмаття дрібне, розкидає по небі.
140] Що може там його сила вподіяти,- бачимо добре
141] 3 того, що робить він тут, на землі, де погідніший значно:
142] Махом одним вириває з корінням дуби височенні.
143] Є ще у хмарах немовби вали, що гуркочуть раз по раз
144] І стугонять, розбиваючись. Так і ріка глибодонна
145] Хвилею вдарить, бува; так і море прибоєм рокоче.
146] Іноді бачимо: з хмари у хмару шугне блискавиці
147] Сила палка, і, якщо на вологу ця хмара багата,-
148] Миттю вона ж убиває вогонь, заревівши нестямно;
149] Так і залізо, що стало аж біле в горнилі жаркому,
150] Враз засичить, коли тут же в холодну зануримо воду.
151] Ну, а в сухішу потрапить вогонь, то, зайнявшись од нього,
152] Туча й сама спалахне і горітиме з тріском шаленим;
153] Так верхогір'ям, де лавр кучерявиться, полум'я піде
154] Й геть повипалює все, буревієм завихреним гнане,
155] Жодна-бо річ не гуде так жахливо, пройнявшися жаром,
156] Як палахка і нев'януча зелень Дельфійського Феба.
157] Врешті, не раз гуркотінням наповнює хмару високу
158] Зіткнення брил льодових, заполонює гул градобою,
159] Бо, коли вітер зіб'є їх докупи,- в тіснинах раптово
160] Кришаться скопища хмар снігових, обтяжених градом.
161] Блискає також, коли, між собою стикаючись, тучі
162] Рій вогненосних начатків викрешують; так потрапляє
163] Камінь на камінь або на залізо - і зблискує миттю
164] Спалах, що тут же навсібіч яскравими іскрами сипле.
165] Тільки пізніше ми чуємо грім, ніж уловимо зором
166] Блискавки сяйво різке; це тому, що до вуха пізніше
167] Звук добігає, ніж те, що лиш око повинно сприймати.
168] Сам пересвідчишся, глянувши здалеку на дроворуба,
169] Що раз од разу вганяє у стовбур сокиру двосічну:
170] Спершу побачиш удар, і лиш потім повітрям долине
171] Звук. Так і блискавку бачимо дещо раніше, ніж вухом
172] Чуємо грім, а проте він з вогнем водночас виникає,
173] З тих же причин, і його той же самий народжує поштовх.
174] Так от мінливе не раз, перелітне ллють сяйво на землю
175] Хмари, і зблискує темна гроза мерехтливим поривом.
176] Це через те, що, ввірвавшись у тучу, як виклав я вище,
177] Вітер завихрений щільною робить її оболонку
178] Й сам розпікається в ній; так од руху, завваж, і все інше
179] Жаром поймається: під час тривалого лету, скажімо,
180] Від обертання шаленого плавиться з олова куля.
181] Отже, кажу: коли вихор той чорну прорве-таки хмару,
182] То розсіває насіння вогню, що відтіль, мов під тиском,
183] Вирвалось - от і мигтять тоді ламані стріли вогненні;
184] Далі - гримить, але гуркіт пізніше до вуха доходить,
185] Ніж блискавичного образ вогню - до очей наших зору.
186] Все це в густих відбувається хмарах, що дивним поривом
187] Високо пнуться, одні наповзаючи важко на інших.
188] Хай не збива тебе те, що з землі нас розлогістю більше
189] Хмара вражає, аніж нагромадженням високосяжним:
190] Не помічав ти хіба, як, подібні до багатоверхих
191] Гір, через небо пливуть у потужному подуві хмари?
192] Часом побачиш, як густо вони вповивають високі
193] Кручі; одні налягають на одних, аж ген до верхів'їв,-
194] І застигають, коли всі вітри наче сон похоронить.
195] Можеш тоді зрозуміти, яке це направду громаддя:
196] Ніби навислими скелями створені там розрізниш ти
197] Мовби печери. Так от саме їх, лиш підніметься буря,
198] Повнять вітри: все гудуть там, обурені тим, що попали
199] В тучі глухої нутро, і ричать, як зацьковані звірі,
200] Й рев їх то тут, то десь там озивається грізно у хмарах:
201] Довго кружляють, шукаючи виходу, й тим обертанням
202] Іскри - начатки вогню - добувають із хмар; позбивавши
203] Іскри ті в полум'я, котять його у заглибини-печі,
204] Поки вогонь не шугне блискавичний, прорвавшись із хмари.
205] Ще ж із тієї причини на землю летить цей рухливий
206] Жару текучого блиск золотий, що сама ж таки хмара
207] Мусить чимало начатків огню - його первісних тілець -
208] Мати в собі; а коли вона зовсім суха, без вологи,
209] То переважно вогненну, яскраву являє нам барву.
210] В ній ще від сяйва, що сонце ним сіє, повинно міститись
211] Досить насіння, бо звідки той полиск вогнисто-червоний?
212] Тільки-но хмари такі буревій позганяє докупи,
213] Стисне їх, місцем обмежить,- одразу насіння вогненне
214] Роєм випорскує з них, раз у раз палахтить полум'яне.
215] Блискає також тоді, коли рідшими робляться хмари.
216] Бо, хоч би навіть розвіював їх, розлучав під час руху
217] Подув легкий,- хоч-не-хоч випадало б із них те насіння,
218] Що блискавиці початок дає. Тоді спалах на небі -
219] Тихий: ніщо не двигтить і не повниться жахом довкола.
220] Врешті, коли поцікавишся громом, захочеш пізнати
221] Склад і природу його, то на все це на місці удару
222] Вкаже пропалений слід, як і сірки задушливий запах,
223] Тобто - ознаки вогню, а ніяк не дощу, та й не вітру.
224] Грім же пронизує крівлі будинків. Стрімкий його пломінь
225] Може зухвало собі погулять і всередині дому.
226] Це ж бо тобі не звичайний вогонь, а з вогнів - щонайтонший,
227] Із найдрібніших його, з найрухливіших склала природа
228] Тілець, яким таки справді ніщо на заваді не стане.
229] Тож переходить розгонистий грім через стіни будинків,
230] Як голоси або крик - через мідь, через камінь суцільний,
231] І в одну мить він і золото, й ту ж таки мідь розплавляє.
232] Під його дією, парою ставши, тікає відразу
233] З амфор вино, бо ж із легкістю все розсуває довкола
234] Й наче розріджує посуду стінки летючого грому
235] Жар; усередину миттю проникнувши, він розганяє
236] Первісні тільця вина, розв'язавши стійкі їх сполуки.
237] Сонячний пал, хоч який він разючий, того б не домігся,
238] Мабуть, що й протягом віку. Наскільки рухливіша сила
239] Грому, настільки могутніший натиск його невідпорний.
240] Зараз же - те, в який спосіб він родиться, звідки у нього
241] Рвучкість така, що одним лиш ударом розколювать може
242] Вежі, валити доми, вивертати колоди та балки;
243] З місця зриваючи, в прах повергати мужів монументи;
244] Врешті,- вбивати людей і, де трапиться, класти худобу
245] Й інше, подібне, якою ж це силою міг би робити,-
246] Викладу я, щоб тебе не барить обіцянками довго.
247] Слід уважати, що грім виникає у хмарах і щільних,
248] І нагромаджених високо, бо ж ні з рідкої хмарини
249] Громом ніколи не б'є, ні з погожого неба - тим паче.
250] Не виникає тут сумнівів жодних, та це й очевидно,
251] Що перед бурею хмари густі клубочаться в повітрі,
252] Де не поглянь, і здається, що весь Ахеронт попідземний
253] Вихлюпнув пітьму свою і залив нею неба глибини.
254] Ось яке темряве Жаху лице нависає все нижче
255] Й нижче, як тільки народжена хмарою ніч залягає
256] І починає громами грозити похмура негода.
257] Та найчастіше на море сліпа насувається туча,
258] Наче потік смолянистий із неба. Від пітьми набрякла,
259] Важко на хвилі спадає вона і, громами вагітну,
260] Тягне ще й темну грозу; та й сама і вітрами, й вогнями
261] Так переповнена, стільки вогнів має в лоні своєму,
262] Що й на землі, тремтячи, все живе собі схову шукає.
263] Отже, вважаймо, що ген у високості, над головою,
264] Зводить негода будівлю свою. Бо інакше на землю
265] Стільки б імли навалить не могла, якби хмари на хмару
266] Не накладала, ховаючи й сонце могутнім громаддям.
267] І не здолала б вона проливатись такими дощами,
268] Що розмивають поля, з берегів повиводивши ріки
269] Й тихі струмки, якби скопище хмар не сягало ефіру.
270] В них, отже, сповнено все і вогнями, й вітрами, тому-то
271] Блисне то тут десь на небі, то там, а тоді загуркоче.
272] Я ж тобі вище вказав, що в заглибинах туч вогненосні
273] Тільця роями густими кружляють, а ще ж і від сонця
274] Мусять їх мати чимало, від жару, що йде од проміння.
275] Тож коли вітер, що, хмари нагнавши в одне якесь місце,
276] Сам же витискує з них жароносних начатків багато
277] Й сам же з вогнем тих начатків єднається,- то виникає
278] Вихор, який пробивається в тучу, і там, у тіснинах,
279] Наче в горнилі, кружляючи, гострить вогні блискавичні.
280] Коротко, дві тут можливі причини: або від свого ж він
281] Руху горить, або - через те, що з вогнем поєднався.
282] Тож коли вітер достатньо розпікся і звідав могутній
283] Поштовх огню на собі, тоді грім, наче плід перезрілий,
284] Хмару прорізує вмить, і в яскраво сліпучому сяйві
285] Стрімко летить, заливаючи світлом усе видноколо.
286] Тут розлягається гуркіт жахливий, немовби, зненацька
287] Тріснувши, весь небосхил навалитись готовий на землю.
288] Далі - двигтить суходіл, і відлунюють високо в небі
289] Грому погрози глухі, бо тоді від удару страшного
290] Майже в усю широчінь грозова потрясається хмара.
291] Злива суцільна, важка наступає за тим потрясінням.
292] І видається в ту пору, що навіть ефір позахмарний,
293] Перемінившись у дощ, усесвітнім потопом жахає.
294] Ось яка товща води проривається з буряним вітром
295] Серед мигтіння вогнів і важких громових перекотів!
296] Часто буває, що вітер тугий, налітаючи ззовні,
297] Падає раптом на хмару, що громом дозрілим вагітна,
298] Й тільки її розітне - виривається з неї вогненний
299] Вихор, що рідною мовою
Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
1. | Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори |
2. | Книга друга 1] Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на... |
3. | Книга третя 1] Ти, хто таке незахмарене світло з глибокої... |
4. | Книга четверта 1] Переді мною - поля Пієрід. Окрім мене,... |
5. | Книга п’ята 1] Хто б мав у грудях натхнення таке, що зумів... |
6. | Книга шоста 1] Вперше посів плодоносний нещасному роду... |
На попередню
|