Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Про закони Переклад Володимира Литвинова
Марк Туллій Ціцерон Про закони Переклад Володимира Литвинова
© Marcus Tullius Cicero. De Legibus
© В.Литвинов (переклад з латини), 1998
Джерело: М.Т.Ціцерон. Про державу. Про закони. Про природу богів. К.: Основи, 1998. 476 с. - С.: 155-246.
Сканування і коректура: SK (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
Книга перша
1. 1. АТИК: Гай он той і цей ось арпінатський дуб я впізнаю. Про гай не раз бо читав у «Марії»(1). Якщо славетний дуб зберігся, то це саме він і є, бо дуже старий.
КВІНТ: Так, любий Атику, він є і буде вічно. Бо його посадила уява [поета]. Жоден рільник, хоч би як він старався, неспроможний посадити дерева на такий довгий час, як може це зробити віршем поет.
АТИК: Яким же чином, Квінте? Точніше, що саме сіють поети? Якщо не помиляюся, ти, хвалячи брата, про себе дбаєш (2).
КВІНТ: Хай буде й так. А все ж, доки латинське письмо буде говорити, не зникне з цього місця дуб, і його називатимуть Марієвим. Бо, як говорить Сце-вола в «Марії>, написаному моїм братом,
У незліченних віках буде сивіти той дуб (3).
2. Це й не і ивно, якщо твої любі Атени у своїй моці могли навіки зберегти оливу(4), або якщо на Делосі нам ще й нині показують високу й струнку пальму, яку гомерівський Уліс (як він говорить) бачив там [своїми очима]. І якщо чимало іншого, що ми бачимо в багатьох місцях, існує [завдяки легендам] довше, ніж це можливе у природі. Отож хай буде він тим славетним дубом, який приносить жолуді і з якого колись злетіла
Вісниця злотоволоса Юпітера, з вигляду дивна *.
Та коли негода і час знищать його, в цій місцині залишиться дуб, який називатимуть Марієвим дубом.
3. АТИК: У цьому я не маю сумніву. Але питаю вже не тебе, Квінте, а самого поета: чи твої вірші посадили цей дуб, чи ти лише описав те, що сталося з Марієм?
МАРК: Певно, що я відповім тобі, Атику, але не раніше, ніж ти сам відповіси мені. Чи правда, що Ромул, після своєї смерті, бродячи неподалік місця, де тепер стоїть твій будинок, сказав Прокулу Юлію, що він бог і називається Квіріном? І велів звести йому храм на цьому місці? І чи правда, що в Атенах, знов-таки неподалік твого попереднього будинку, Аквілон викрав Орітію (6)? Адже саме так розповідає легенда.
4. АТИК: До чого ти хилиш, точніше, навіщо про це питаєш?
МАРК: 3 єдиною метою: щоб ти не розпитував надто наполегливо про те, що дійшло до нас завдяки легендам.
АТИК: Але ж у «Марії» багато сумнівного. Чи то вигадка, чи було насправді, та дехто (оскільки це стосується недавнього минулого і людини з Арпінату) хоче довідатися про правду саме від тебе. ,
МАРК: Та і я, присягаю Гераклом, не хочу прославитись як брехун. Однак дехто, мій любий Тите, чинить нерозумно. Це ті, хто в цьому питанні вимагають правди від мене не як від поета, а як від свідка. І я не маю сумніву, що ці самі люди вірять у те, що Нума розмовляв з Егерією, а орел поклав на Тарквінія шапку Фламіна.
КВІНТ: Як бачу, брате, що, на твою думку, в історичній оповіді слід дотримуватися одних законів, а в поезії - інших.
5. МАРК: Звичайно, Квінте! Адже в першому випадку все спрямоване на те, щоб повідомити правду, а в другому більша частина на те, щоб зробити [людям] приємність. Щоправда, і у Теопомпа є незліченна кількість оповідань.
II. АТИК: Ось нагода, якої я чекав. Не помину її.
МАРК: Якої нагоди, Тите?
АТИК: Тебе вже давно просять, точніше від тебе вимагають історичної оповіді. Адже [люди] думають, що коли такою оповіддю займешся ти, то і ми в цьому відношенні ніскільки не поступимося Греції. А щоб ти знав мою особисту думку, я скажу, що твій обов'язок не лише перед тими, хто займається літературою і одержує задоволення від цього, але також і перед батьківщиною; щоб вона, порятована тобою , саме тобою була і звеличена. Адже в нашій літературі нема історичних оповідей, як я сам знаю і від тебе вельми часто чую. Ти ж, безсумнівно, можеш досягнути успіхів у цьому, оскільки (як і сам уважаєш) ця праця більш за інші придатна для оратора.
6. Тому берися за справу, просимо, і вибери час для такого твору про події, досі або невідомі нашим співвітчизникам, або залишені ними без уваги. Бо якщо (після літописів верховних понтифіків, найприємніших книг, які тільки можливі) звернутися до Фабія, або до тієї людини, про яку ти завжди згадуєш,- до Катона(8), або Пізона, або Фанія, або Ренонія (хоч серед них один вирізняється більшою, інший - меншою силою викладу), то хто може бути нуднішим за всіх цих людей? Щоправда, Целій Антипатр, сучасник Фанія, писав трохи жвавіше. Саме він, хоча відзначався грубою мовою і був позбавлений блиску та мистецької майстерності, все ж міг спонукав інших до того, щоб вони писали старанніше. Та ось йому на зміну прийшли Гелій (9), Клодій і Aceлітон - у них нема нічого спільного з Целієм, швидше є щось спільне з безбарвністю викладу та незграбність давнішніх письменників.
7. Бо навіщо мені згадувати про Макра? Він при своїй велемовності, щоправда, вирізняється деякою дотепністю, однак усе ж запозичує її не з ученої рясоти греків, а в жалюгідних латинських переписувачів. Але його друг Сисена, вводячи до промови багато чого цілком слушного [для латинської мови], безумовно, перевершив усіх письменників, що жили до нашого часу,- за винятком, можливо, тих, які ще нічого не опублікували. Міркувати про них ми не можемо (10). Але у вашому колі [Сисену] ніколи не вважали за оратора, й історію свою він виклав якось по-дитячому. Тому він, з усіх відомих грецьких письменників, яких читають, одного лише Клітарха, певно, і хоче наслідувати (крім цього, нікого не знаючи). Але якби й міг з ним зрівнятися, то не досягнув би досконалості того. Отож справа за тобою. Це завдання покладаємо на тебе - звичайно, якщо Квінт не має іншої думки.
III. 8. КВІНТ: Певно, що ні. Ми про це вже не раз говорили. Але в нас виникла невелика суперечка.
АТИК: Яка саме?
КВІНТ: Стосовно часу, від якого треба почати виклад. На мою думку, від найвіддаленіших часів, бо вони описані так, що цього навіть і прочитати не можна. Але сам [Марк] надає перевагу оповіді про сучасні йому події, щоб мати можливість охопити ті із них, в яких він брав участь сам.
АТИК: Особисто я готовий швидше погодитися з ним. Адже найважливіші події відбулися за нашої пам'яті і нашого віку. Більше того, він таким чином прославить заслуги найдорожчого Гнея Помпея и і торкнеться також і славного та вікопомного свого року (12). Хотів би, щоб він говорив саме про нього, а не, як мовиться, про Рема і Ромула.
МАРК: Я добре розумію, Атику, що від мене вже давно вимагають такої праці. Я не став би відмовлятися від неї, якби мені надали для неї хоча б трохи цілком вільного часу. Адже за такий великий труд не можна братися, коли ти поглинутий справами і твоя увага відволікається. Для такої роботи необхідні дві умови: бути вільним і від клопотів, і від державних справ.
9. АТИК: Скажи, а де ти взяв вільний час для роботи над іншими творами, яких написав більше, ніж будь-хто з нас (13)?
МАРК: У мене іноді буває вільний час, витрачати який без користі я собі не дозволяю. Таким чином, якщо трапляються вільні дні, коли можу пожити в селі, то я, залежно від їх кількості, і пишу свої твори. Що ж стосується історії, то до неї можна приступити, лише забезпечивши собі дозвілля. І її не можна закінчити за короткий час. Та і я кожного разу, коли до чогось приступаю, не знаходжу зазвичай собі спокою, якщо змушений буваю робити іншу справу, і розірвану тканину [оповіді] сплести знову мені буває важче, ніж закінчити почату.
10. АТИК: Твої слова, безумовно, свідчать про те, що тобі треба легатство (14) або якусь подібну до нього перерву в заняттях, що забезпечило б тобі свободу й дозвілля.
МАРК: Що стосується мене, то я покладаю надію на твоє звільнення від занять, на яке маєш право за віком. Тим більше що я, дотримуючись заповіту батьків, не схильний відмовлятися від того, щоб, сидячи у своєму кріслі, давати поради з питань права і нести принадні й почесні обов'язки вельми діяльної старості. Адже таким чином я міг би і до тієї справи, якої ти чекаєш від мене, і до багатьох інших справ, ще більш вдячних та важливих, прикласти стільки праці, скільки захочу.
IV. 11. АТИК: Одначе твоїх міркувань, певно, ніхто не знає, і тобі слід завжди говорити про них - тим більше що ти змінився сам і засвоїв інший вид красномовства. Отож так само, як твій близький друг Росцій на старість почав співати вірші тихіше і навіть сповільнював супровід флейти (15), так і ти потроху зменшуєш запал своїх виступів (ще недавно вельми різких), і мова твоя вже мало чим відрізняється від спокійних міркувань філософів. Та оскільки навіть глибока старість може зберегти [такий вид красномовства], то не думаю, щоб тебе можна було звільнити [від ведення справ у суді].
12. КВІНТ: А я, присягаю Гераклом, гадаю, що наші співгромадяни підтримали б тебе, якби ти став тлумачити право. Тому, якщо вважатимеш за потрібне, випробуй себе [в цьому].
МАРК: Звичайно, Квінте, у такій спробі не було б жодної небезпеки. Та боюсь, коли б я, прагнучи зменшити свою працю, не збільшив її. І коли б до цього ведення справ у суді, до якого ніколи не приступаю без підготовки і роздумів, не додалося ще й тлумачення прав (16), обтяжливе не так через працю, якої воно вимагає, як тому, що позбавить мене можливості обмірковувати свої промови. А без цього я жодного разу не приступав до бодай однієї хоч трохи важливої [судової справи].
13. АТИК: Чому ж тоді не розтлумачиш нам саме цього [питання], коли вже, як ти мовиш, трапився в тебе вільний час, і не напишеш про цивільне право докладніше, ніж писали інші? Адже ти, пригадую, з раннього віку запопадливо вивчав право - тоді і я також відвідував Сцеволу (17). І ти, здавалося, ніколи не захоплювався так сильно [ораторським мистецтвом], щоб на цивільне право дивитися зверхньо.
МАРК: Штовхаєш на тривалі роздуми, Атику! Однак (якщо Квінт не наполягає, [щоб ми зайнялися чимось іншим]) я [почну] і висловлюсь, доки ми вільні від занять.
КВІНТ: Я охоче послухаю. Бо справді, [якому ще заняттю] я міг би віддатися, крім цього, [тобто хіба я міг би провести цей день краще?]
14. МАРК: Чому б нам у такому разі не піти до тих місць, де звичайно прогулюємося і проводимо час? Поблукавши там доволі, відпочинемо і з приємністю поставимо питання один одному.
АТИК: Тоді, якщо хочете, ось сюди, до річки [Ліріс], до її тінистого берега. Але починай, будь ласка, вже нині викладати свої погляди на цивільне право.
МАРК: Мої погляди?.. У нашій державі, гадаю, були видатні мужі, що мали звичку розтлумачувати це право народові і давати йому поради. Але вони, оголосивши про важливі справи, займалися дрібницями. Та й справді, що ще є таким важливим, як закони держави? І водночас що ще настільки незначне, як завдання людей, до яких звертаються за порадою? їхня діяльність необхідна [народові], і я, прецінь, не думаю, щоб люди, які взяли на себе цей обов'язок, не були обізнані і в загальних питаннях права. Однак цим так званим цивільним правом вони займалися тільки до такої міри, щоб бути корисними народові. Адже право, коли знайомишся з ним, здається неважливим, а в житті воно, навпаки, необхідне. Отож до чого закликаєш мене, точніше, що мені радиш? Може, складати книжечки про право накрапання дощу і руйнування мурів (18)? А чи, може, створювати формули стипуляцій та судових рішень? Але ж усе це ретельно описане багатьма людьми (19), які, до того ж, приділяли увагу дрібнішим питанням, ніж ті, вирішення яких, на моє переконання, чекають від мене.
X. 15. АТИК: Якщо хочеш знати, чого від тебе чекаю (оскільки ти написав твір про найкращий державний лад), то слухай: вчиниш добре, якщо саме ти напишеш і про закони. Адже саме так, знаю, вчинив славетний Платон, перед яким ти схиляєшся і якого ставиш вище за всіх та дуже любиш (20).
МАРК: Ти хочеш, щоб ми, за прикладом Платона, який (як сам писав), гуляючи літнього дня в кипарисових гаях і на лісових стежках Гноса (часом зупиняючись для відпочинку), розмірковував з критянином Клінієм і лакедемонцем Мегілом про державні установлення і найкращі закони; хочеш, щоб і ми, гуляючи серед цих високих тополь зеленим і тінистим берегом, час від часу зупиняючись для перепочинку, розглянули ці ж питання ретельніше, ніж цього вимагають звичаї, заведені на форумі?
АТИК: Так, я хотів би послухати саме про це.
МАРК: А що скаже Квінт?
КВІНТ: Нічого більше до цього додати не можу.
МАРК: І ти цілком правий. Ви можете бути певними, що жодним іншим чином, окрім міркування, не можна виявити краще, що саме природа дала людині. Не можна виявити ні велику силу найкращих якостей людського розуму, ні завдання, для виконання якого ми народилися і з'явилися на світ; ні зв'язок між людьми і природне їх об'єднання. Коли все це буде розтлумачено, матимемо змогу знайти джерело законів і права.
17. АТИК: На твою думку, вчення про право слід черпати не з преторського едикту (21), як нині чинить більшість людей, і не з Дванадцяти таблиць, як чинили наші попередники, а з глибин філософії?
МАРК: У цій бесіді, Помпонію, ми не розглядали ні питання про те, як даємо висновок [перед претором] (22), ні про те, яку пораду слід дати стосовно того чи іншого випадку. Припустимо, що ця справа важлива (а такою вона і є насправді), що нею колись успішно займалися численні славні мужі, а нині, завдяки своєму незвичайному авторитетові і знанням, займається одна людина(23). Але ми повинні при обговоренні охопити все питання про право і закони так, щоб цьому, як ми його називаємо, цивільному праву було відведено, так би мовити, лише невелике і обмежене місце. Адже ми маємо розтлумачити природу права, яку слід шукати в природі людини. Нам доведеться розглянути закони, яких будуть дотримуватися гурти громадян. Потім вивчити вже складені і цілком певні права та постанови народів. При цьому ми не пропустимо також і так званих громадянських прав нашого народу.
VI. 18. КВІНТ: Ти, брате, воістину глибоко і, як належить, із самих витоків береш те, що ми вивчаємо. Ті ж, хто передає нам цивільне право інакше, передають нам не стільки шляхи правосуддя, скільки шляхи ведення позовів.
МАРК: Це не так, Квінте! Позояви породжує швидше необізнаність у праві, а не знання права. Втім, про це пізніше. Тепер же звернемось»» до основ права.
Отож вельми вчені мужі(24) визнали за потрібне виходити з поняття закону. І ввони, прецінь, мають рацію,- за умови, що закон (як вони ж і визначають його) закладений у природі найвищим розумом, який велить нам чинити те, що слід чинити, і забороняє протилежне. Цей же розум, коли він зміцнів у думках людини та вдосконалився, і є законом, сенс якого в тому, що він велить чинити правильно, а коїти злочини забороняє. Вважають, що звідси і грецька назва [«номос», оскільки закон «виділяє»] кожному те, що йому належить (25), а наша [назва «lex» на мою думку, походить] від слова «legere» [вибирати]. Бо якщо греки вкладають у поняття закону сенс справедливості, то ми вкладаємо сенс вибору. Але закону все ж таки властиво і те, й інше. Якщо ці міркування правильні (а як на мене, я схильний думати, що в цілому це правильно), то виникнення права Слід виводити із поняття закону. Бо закон є силою природи. Він - розум і свідомість мудрої людини. Він - мірило права і безправ'я (26). Але оскільки вся наша мова грунтується на уявленнях народу, то нам час від часу доведеться говорити так, як говорить народ, і Називати законом (як це робить простолюд) ті положення, які в писаному вигляді визначають те, що вважають за потрібне: або заохочуючи, або забороняючи. Виходьмо ж при обгрунтуванні права з того найвищого закону, який (бувши спільним для всіх віків) виник раніше, ніж будь-який писаний закон, точніше, раніше, ніж будь-яка держава узагалі була заснована.
20. КВІНТ: Це буде правильніше й розумніше з огляду на особливість нашої бесіди.
МАРК: Отож чи згоден ти з тим, аби ми простежили виникнення самого права від його джерела? Коли ми знайдемо його, у нас не залишиться сумніву стосовно того, до чого нам віднести те, що ми розглядаємо.
КВІНТ: Гадаю, так і слід чинити.
АТИК: Приєднай і мій голос до пропозиції брата.
МАРК: Ми повинні суворо дотримуватись того державного ладу, перевагу якого Сціпіон довів у відомих шести книгах (27); узгоджувати всі закони з цим видом держави і насаджувати добрі звичаї. Та позаяк встановлювати все це писаними законами не можна, то я шукатиму корені права в природі, під проводом якої нам і слід розвивати все наше міркування.
АТИК: Цілком правильно. Саме під її проводом заблукати неможливо.
VII. 21. МАРК: Отож чи згоден ти з нами, Помпонію (адже думку Квінта я знаю), в тому, що всією природою править безсмертних богів воля, розум, влада, думка, повеління? Певно, є й інше якесь слово, яким можна чіткіше висловити те, що хочу сказати? А якщо ти згоден з цим, тоді краще від нього й починати розгляд питання.
АТИК: Цілком згоден,- якщо тобі це до вподоби. Спів птахів і шум струменів, гадаю, позбавить небезпеки, що мої слова почує хтось із моїх однодумців (28).
МАРК: Але тобі слід остерігатися. Адже вони (така вже звичка чеснотливих мужів) дуже гнівливі і не потерплять, коли довідаються, що ти зрадив першу тезу великого мужа, який пише: «Божество не тривожиться ні за себе, ні за інших».
22. АТИК: Продовжуй, прошу. Бо я хочу знати, що витікає з того, в чому я зробив тобі поступку.
МАРК: Скажу коротко. Йдеться ось про що: істота здатна передбачати, міркувати; істота різнобічна, спостережлива, пам'ятлива, сповнена розуму і кмітлива, яку ми називаємо людиною, була створена вищим божеством і поставлена, так би мовити, в чудові умови.
Адже з істот усіх видів і різноманітної природи одна тільки людина здатна думати і міркувати, чого всі решта позбавлені. Але що є в людині, та й на всьому небі і на землі більш божественним, ніж розум(29)? Коли цей розум досягне зрілості і досконалості, то його справедливо називають мудрістю. 23. І оскільки краще за розум нема нічого (і він притаманний як людині, так і божеству), то перший зв'язок між людиною і божеством - у розумі. Але якщо спільним для людини і божества є розум, то цей розум повинен мислити правильно. А оскільки розум є законом, то ми, люди, повинні вважатися зв'язаними з богами також і законом. Далі, між ким існує спільність у вигляді закону - існує спільність і у вигляді права. А ті, у кого закон та право спільні, повинні вважатися приналежними до однієї і тієї ж громади. Навіть більше, якщо вони слухаються одних і тих же імперію та влади(30), то вони ще вищою мірою слухаються небесного розпорядку, божественної думки і владного божества. Тому весь цей світ треба розглядати вже як єдину громаду богів і людей (31). У гуртах людей положення гілок роду, на основі відомих правил, про які буде сказано у свій час, визначається агнацією. У природі це настільки величніше і славетніше, що люди зв'язані з богами агнацією і походженням.
VIII. 24. Бо, коли вивчають природу людини, звичайно висловлюють і такі погляди (вони, безумовно, відповідають дійсності): у зв'язку з постійним рухом і обертанням неба колись настала певна зрілість всесвіту. Саме завдяки їй був насаджений людський рід; розповсюджений і розсіяний по землі, він був наділений даром - душею. І в той час, як усі інші складники свого єства люди одержали від смертних істот (причому начала ці неміцні і тлінні), то душу спородило божество. Зважаючи на це, ми по справедливості можемо говорити про свою спорідненість з небожителями, або про своє божественне походження, або про «дерево». Тому серед стількох живих істот, за винятком людини, нема жодної, в якої було б хоч якесь поняття про божество, а серед самих людей не існує народу ні настільки розвиненого, ні настільки дикого, щоб він, навіть не відаючи, кого йому слід вважати божеством, усе ж не знав, що слід визнавати божеством взагалі.
25. Таким чином, бога знає та людина, яка мовби згадує і усвідомлює, від кого вона походить. Нарешті, людині і божеству притаманна одна й та ж чеснота, якої позбавлені всі решта істот. Чеснота ця є нічим іншим, як природою, що досягла досконалості і доведена до свого найвищого ступеня. Звідси висновок: в людині є схожість із божеством. А якщо це так, то чи можлива тісніша і міцніша спорідненість між обома? І ось для блага та потреб людей природа надала таку рясоту всього, що все, що з'являється на світ, здається подарованим нам зумисне, а не таким, що виникло випадково. І до того ж не тільки те, що у вигляді хлібних зерен та ягід народжує земля завдяки її плодючості, але також і худоба, оскільки більшість її, а це очевидно, створена для задоволення потреб людей: одні види - для використання при роботі, інші - для вживання в їжу.
26. Ба більше, люди вигадали безліч мистецтв завдяки настановам природи, наслідуючи яку, розум хитромудро надбав усе необхідне для життя.
IX. А самій людині та ж природа не лише дарувала швидкий розум, але й дала відчуття, подібні до супутників і вісників; розтлумачила їй численні темні і такі, що недостатньо [склалися], уявлення, мовби підвалини для знань. Природа надала їй зовнішнього вигляду такого, що пасує і цілком відповідає людському розуму. Бо вона, змусивши всі інші живі істоти нахилятися до землі, щоб приймати їжу, єдину лише людину підняла і спонукала її дивитися на небо, немов на рідне для неї місце і її попередню оселю. Крім того, вона надала особистого вигляду її обличчю, відобразивши на ньому сокровенні риси її вдачі.
27. Адже і наші очі надзвичайно виразно говорять про наші душевні хвилювання. І те, що називають виразом обличчя, з усіх живих істот можливе лише у людини і свідчить про її вдачу. Сенс цього поняття греки знають, однак відповідного слова для його позначення не мають. Не буду згадувати про властивості і здатності решти частин тіла, про вміння людини володіти своїм голосом, про силу мови, яка переважно і служить посередницею в людському товаристві. Адже всього цього ми не повинні обговорювати в нашій бесіді. Це питання, гадаю, досить докладно розглянув Сціпіон у тих книгах, які ви прочитали. А оскільки божество якраз такою створило і якраз так постачило людину, яку воно побажало бачити основою всього іншого, то для нас стає очевидним (не будемо обговорювати всіх дрібниць), що природа сама, власними силами, іде далі. Адже вона навіть без настанов з будь-чийого боку, виходячи з понять, види яких вона спізнала з перших і початкових уявлень, сама, власними силами, зміцнює розум і вдосконалює його.
X. 28. АТИК: Безсмертні боги! Як далеко ти шукаєш витоки права! І до того ж так, що я не тільки не поспішаю дійти до того, чого від тебе чекав у питанні про цивільне право, а навіть повністю згоден, аби ти бодай цей день витратив на бесіду з нами. Бо питання, які ти охоплюєш, потрібні, можливо, для того, щоб потім перейти до інших, більш важливих, задля яких ти і розпочав мову.
МАРК: Ці питання, яких торкаємося коротко, справді важливі. Але зі всього того, що обговорюють вчені люди, ніщо так не важливе, як повне розуміння того, що ми народжені для справедливості і що не на міркуванні людей, а на природі грунтується право. Це зразу стане очевидним, якщо ми заглибимося в сутність людського суспільства та зв'язки між людьми.
29. Адже жодна річ такою мірою не схожа на іншу, як ми всі схожі між собою і рівні одне одному. І якби занепад наших звичаїв та розходження думок не спотворювали і не відволікали наш слабкий розум, куди тільки забажають, то кожний з нас був би так само подібним до самого себе, як і всі люди подібні одне до одного. Тому, хоч би яким було визначення якоїсь певної людини, воно буде дійсним стосовно всіх людей.
30. Це достатній доказ того, що між людьми нема жодної різниці. Якби вона була, то одне-єдине визначення не охопило б усіх людей. І справді, розум, який один вивищує нас над тваринами, розум, завдяки якому ми сильні своєю здогадливістю (наводимо докази, спростовуємо, розмірковуємо, робимо висновки), безумовно, є спільним набутком усіх людей. Він різний у залежності від одержаної ними освіти, але однаковий у всіх стосовно здібності вчитися. Але відчуття людей сприймають одне й те саме: і те, що діє на відчуття, однаковою мірою діє на відчуття всіх людей. А те, що закарбовується в розумі (перші уявлення, про це я вже говорив), однаково закарбовується у всіх. До того ж мова як тлумач думки буває різною за словами, вжитими в ній, але збігається за змістом. Зі. І в жодного народу не знайдеться людини, яка, обравши провідником природу, не змогла б досягнути чесноти.
XI. І схожість поміж людьми незвичайно велика не лише в добрих, але і в поганих якостях. Бо всі люди сквапні до насолод, які, хоч і зваблюють їх, приносячи ганьбу, однак, до певної міри, схожі на природне благо. Приносячи нам задоволення подобою насолоди і приємності, вони (через хибні уявлення нашого розуму) сприймаються нами як щось корисне. І внаслідок подібного ж незнання люди утікають від смерті, немов вона - розпад єства, і прагнуть жити, оскільки життя зберігає нас такими, якими ми народилися. Біль вони відносять до числа найбільших лих - як через те, що він болючий, так і тому, що за ним, певно, йде знищення єства. 32. А оскільки між повагою і славою існує подібність, то ті, кому виявлена повага, здаються нам щасливими, а ті, хто безславний,- нещасними. Злигодні, радощі, пристрасті, страхи опановують розум усіх людей однаково. І якщо вірування бувають у людей різними, то це не означає, що ті, хто обожнює собаку чи кішку, більше забобонні, ніж інші народи. Але який народ не цінує привітності, доброзичливості, сердечної доброти і здатності пам'ятати виявлені благодіяння? Який народ не ставиться з презирством, із ненавистю до бундючних, злостивих, жорстоких та невдячних людей? І коли ми зрозуміємо, що це об'єднує весь людський рід, то залишиться [тільки показати, що цим об'єднанням людей повинні правити закони, які здатні зміцнювати дружбу й грунтуються на розумі], оскільки розумний спосіб життя робить людей кращими. Якщо ви згодні з цим твердженням, перейдімо до інших. Якщо ви не задоволені чимось, спершу розтлумачимо це.
АТИК: Ми цілком задоволені, якщо я можу відповісти за нас обох.
XII. 33. МАРК: Отож наступне твердження звіщає, що природа створила нас для того, аби ми розділяли між собою всю сукупність прав і користувалися ними всі спільно. І я, говорячи «природа», хочу, щоб у всьому цьому розмірковуванні мене так і розуміли. Але зіпсутість, вв'язана з недобрими схильностями, така велика, що від неї гаснуть вогники, ніби дані нам природою, і виникають ворожі їм вади. І якби люди (як за велінням природи, так і через свої міркування) визнавали, що «ніщо людське їм не чуже», як говорить поет, то всі вони однаково шанували б право. Адже тим, кому природа дарувала розум, вона дарувала і здоровий глузд. Звідси випливає, що вона їм дарувала і закон, який є здоровим глуздом - як у веліннях, так і в заборонах. Тому якщо вона дарувала їм закон, то дарувала й право. Розум же був даний усім. Значить, право було дано всім, і Сократ справедливо проклинав того, хто перший відокремив користь від права. 34. Право, жалівся він,- джерело всілякого лиха. Адже звідси і відомий вислів Пітагора [стосовно дружби]: «У друзів усе спільне» (32). Із цього випливає, що коли мудрець переносить таку велику і таку глибоку прихильність на іншу людину, наділену такою ж чеснотою, то це приводить до того, що він у такій людині (комусь це може видатися невірогідним, але це неминуче) любить себе не більше, ніж її. І справді, в чому може бути різниця, коли всі рівні? Але якщо тут може з'явитися хоча б найменша різниця, то зразу ж зникає навіть назва «дружба», смисл якої в тому, що вона перестає існувати, тільки-но одна людина побажає для себе переваг перед іншою.
Усе це передує нашій подальшій бесіді й обговоренню всього питання, аби легше було зрозуміти, що право витікає з природи. Висловившись коротко з цього питання, я перейду до цивільного права, яке і дало привід для всієї нашої бесіди.
XIII. 35. КВІНТ: Так, звичайно, тільки коротко. Адже з того, що ти сказав, особисто я (навіть якщо Атик іншої думки) роблю висновок, що право, безумовно, виникло з природи.
АТИК: Хіба я можу бути іншої думки, коли вже доведено: по-перше, ми забезпечені і мовби обдаровані богами, по-друге, у людей існує лише одне, рівне для всіх і спільне правило життя. Нарешті, всі люди пов'язані, так би мовити, природним відчуттям поблажливості та прихильності одне до одного, а також спільністю права. Якщо ми (і, на мою думку, доречно) погодились із тим, що все це правильно, то як можемо тепер відокремлювати від природи закони і права?
36. МАРК: Ти маєш рацію, саме так воно і є. Але за звичаєм філософів (щоправда, не давніх, а тих, які влаштували своєрідні «майстерні мудрості» (33)), те, що обговорювалося колись у більш загальних формах, тепер розглядається розчленованим (34). Адже ці філософи думають, що становище, яке стало предметом нашої розмови, неможливо розглянути задовільно, якщо вони не обговорять саме того, що право витікає із природи.
АТИК: Значить, і ти втратив свободу обмірковування, точніше, саме ти, бо, розглядаючи питання, не йдеш за своєю власною думкою, а схиляєшся перед чужим авторитетом?
37. МАРК: Не завжди, Тите! Втім, до чого хилиться наша бесіда, ти вже бачиш: мета всього нашого обговорення - зміцнення держави, поліпшення звичаїв і благо народів. Тому я не схильний допускати, щоб закладалися підвалини, не досить добре обмислені і недостатньо вивчені. Я сподіваюся, що ці підвалини будуть схвалені якщо і не всіма людьми (бо це й не можливо), то все ж тими, хто визнає за потрібне домагатися всього того, що само по собі справедливе і чесне. І або вважати благом взагалі тільки те, що похвальне само по собі, або принаймні бачити велике благо тільки в тому, що справді варте похвали. 38. І я чекаю схвалення того, що висловлено, від усіх філософів - незалежно від того, чи в Старій Академії лишилися вони разом зі Спевсипом, Ксенократом і Полемоном (35), а чи з тими, які по суті згодні з ними, але (дещо відрізняючись способом навчання) пішли за вченням Арістотеля і Теофраста(36); або ж, у відповідності з поглядами Зенона, не змінивши змісту, змінили назви, чи навіть пішли за вченням Арістона - важким і суворим, але сьогодні вже знесиленим і відкинутим. Вони пішли услід за ним, щоб, за винятком чеснот і вад, до всього іншого ставитися з цілковитим спокоєм. 39. Що ж стосується тих, хто до себе ставиться надто поблажливо, є рабом свого тіла і все те (чого шукає в житті і чого уникає) вимірює насолодою і болем, то - навіть якщо вони й говорять правду (адже нам нема потреби сперечатися з цього приводу) - ми запропонуємо їм висловитися у своїх садочках (37). А від будь-якої участі у державних справах (яких вони не знають бодай частково і ніколи не хотіли знати) ми навіть попросимо їх утриматися на деякий час. Нову ж Академію, засновану Аркесилаєм та Карнеадом, яка створює плутанину у всіх цих питаннях, ми будемо благати про мовчання. Адже якщо вона нападе на ці засади, що уявляються нам встановленими і розробленими досить чітко, то це спричинить дуже великі руйнування. її я хочу умилостивити, бо не смію усувати.
XIV. 40. [...] ...Адже ми очищені і без його обкурювань (38). Що ж стосується злочинів перед людьми і порушень обов'язку перед богами, то ніякого очищення бути не може. Тому за них люди несуть покару не за рішенням суду. У давнину ніде не оголошували вироків, у багатьох місцях їх не буває і нині, а там, де їх усе ж оголошують, вони вельми часто несправедливі. Що ж до злочинців, то їх турбують і переслідують фурії. І не палаючими смолоскипами, як це буває в трагедіях, а докорами сумління та болісним усвідомленням зла, сподіяного ними (39). І якщо людину утримати від беззаконня повинна була б кара, а не природа, то яка тривога могла б катувати нечестивців, що перестали боятися страти? Адже жоден із них не був таким зухвалим, щоб не прагнути заперечити вчинений ним злочин або не вигадати якогось пояснення свого гніву і не шукати виправдання для свого злочину в тому чи іншому природному праві. І якщо на природні права наважуються посилатися нечестивці, то з яким же завзяттям їх будуть дотримуватися чесні люди! Але якщо від беззаконного і злочинного життя людей відвертає лише кара, страх перед карою, а не сама огидність такого життя, то беззаконників нема, і безчесних людей треба вважати швидше необережними. 41. А ми, якщо нас спонукає бути чесними мужами не прагнення до чесноти, а та чи інша користь і вигода, тоді ми хитрі, але не чесні. Бо як вчинить у пітьмі людина, яка боїться лише свідків у суді? Як вчинить вона, зустрівшись у пустельному місці зі слабкою і самотньою людиною, у якої можна відняти багато золота? Наш справедливий від природи і чесний муж навіть заговорить із нею, допоможе їй, виведе її на дорогу. А той, хто нічого не робить для ближнього і все вимірює своєю власною вигодою? Ви, здається мені, вже знаєте, як він учинить. Якщо ж він почне заперечувати, що має намір позбавити мандрівника життя і відняти у нього його золото, то він завжди заперечуватиме це не тому, що вважає таку дію ганебною з точки зору закону природи. Він буде заперечувати тільки з побоювання, що це стане відомим, тобто накличе на нього біду. О, гідне міркування, від якого повинні почервоніти, не кажу вже - освічені люди, ні, навіть невігласи!
XV. 42. Найбезглуздіше думати, що все, зазначене в постановах та законах народів, справедливе. Особливо якщо ті закони видані тиранами. Якби, наприклад, тридцять атенських правителів побажали нав'язати свої закони всім і якби всі атенці раділи законам тиранів, то хіба це було б підставою для того, щоб ці закони визнати справедливими? Я гадаю, ніскільки не справедливішими, ніж закон, проведений нашим інтеррексом, який дав диктатору право карати на власний розсуд будь-якого громадянина, назвавши його по імені, навіть без слухання справи в суді (40). Бо існує лише одне право, що зв'язує людську спільноту і встановлене одним законом. Закон цей є справжньою підставою для того, щоб наказувати і забороняти. Хто не знає закону, той - людина несправедлива, незалежно від того, писаний цей закон чи не писаний. Але якщо справедливість полягає в дослуханні писаних законів і постанов народів, і якщо, як стверджують все ті ж філософи, слід усе вимірювати вигодою, тоді цими законами знехтує і їх, якщо зможе, порушить усякий, хто вважатиме, що це буде йому вигідним. Це вчення приводить до того, що, коли справедливість не випливає з природи, то її взагалі не існує, а та, яка встановлюється з розрахунку на вигоду, знищується із міркувань вигоди для інших.
43. Навіть більше, якщо право не буде корінитися в природі, то всі чесноти будуть знищені. І справді, де зможуть існувати шляхетність, любов до вітчизни, почуття обов'язку, бажання служити ближньому або виявити йому свою вдячність? Адже все це народжується від того, що ми, за своєю природою, схильні любити людей? А це і є основа права. Без неї будуть знищені не тільки доброзичливість, але й священнодійства та обов'язки стосовно богів, які, гадаю, слід зберігати не з почуття страху, а через наявність тісного зв'язку між людиною та божеством.
XVI. Якби права встановлювались велінням народів, рішеннями верховників, вироками суддів і ці права могли б одержати схвалення голосуванням або рішенням натовпу(41), тоді існувало б право грабувати, право чинити перелюбство, право подавати сфальшовані заповіти.
44. Але якщо думки та постанови дурнів такі могутні, що їхнє голосування може порушити порядок у природі, то чому ж вони не визначать, що нерозумне і згубне повинно вважатися добрим і рятівним? Або якщо закон може створити право із безправ'я, то чому цей закон не може створити добра із зла? Однак, що стосується нас, то ми можемо відрізнити добрий закон від нерозумного тільки на основі мірила, наданого природою. Керуючись природою, відрізняють не тільки право від безправ'я, але взагалі все чесне від усього ганебного. Бо відтоді, як звичайна здатність сприймати ознайомила нас із предметами і закарбувала їх у нашому розумі, чесне відносять до чесноти, а до вад - ганебне.
45. Гадати, що все грунтується на думці, а не на природі, властиво шаленцеві. Адже так звана «чеснота» дерева або коня (ми при цьому зловживаємо назвою) грунтується не на думці, а на природі. А якщо це так, то також і чесне, і ганебне слід розрізняти на підставі природи. Адже якби чеснота, взята в цілому, грунтувалася на думці, то на ній же грунтувалися б також і її частини. Але хто визнає людину розумною і, я б сказав, глибокодумною не за її поведінкою, а на підставі якоїсь сторонньої обставини? Адже чеснота є досконалим виявом [Якогось доброго початку], який, безумовно, існує в природі. Відповідно, і всяке добро - так само.
XVII. Як істинне і фальшиве, послідовне і суперечливе оцінюються за їхньою сутністю, а не на основі сторонніх міркувань, так сталий і незмінний спосіб життя, що є чеснотою (і непостійність, що є ґанджем) будуть визначені на підставі їхньої природи. Може, не слід оцінювати вроджені якості за таким же правилом? 46. Тоді вроджені якості треба оцінювати на підставі природи, а чесноти і гандж, що виникають із вроджених якостей, цінуватимемо інакше? А якщо вони не будуть оцінюватися інакше, то чи не доведеться нам відносити і чесне, і ганебне до природи? Якщо те, що заслуговує похвали, є добром, то в ньому самому неодмінно мусить бути щось таке, за що його хвалять. Бо добро саме по собі існує не завдяки думкам, а від природи. Адже якби було не так, то ми були б щасливими також і завдяки чужій думці. А хіба можна назвати щось більш безглузде? Отож, якщо і добро, і зло поціновуються на підставі їхньої природи і вони є першоосновою природи, тоді і чесне, і ганебне повинні оцінюватися за таким же правилом, і їх слід відносити до природи.
47. Але нас бентежить розмай думок і розбіжність між людьми. А оскільки цієї невідповідності нема в тому, що нам дають наші почуття, то ми і вважаємо останні надійними від природи. Те, що одній людині здається таким, а іншій - іншим (а всім людям воно ніколи не здається однаковим), ми називаємо удаваним. Однак насправді це далеко не так. Бо наших відчуттів не спотворюють ні батьки, ні годувальниця, ні вчитель, ні поет, ні сцена. їх не може змінити і спільна думка натовпу. Навпаки, для нашого розуму влаштовуються всілякі засідки, певно, тими людьми, яких я щойно перелічив і які, одержавши нас до своїх рук ніжними і незайманими, впливають на нас і гнуть нас, як їм заманеться. Передусім тим первенем, що глибоко укорінився в кожному почутті: насолодою, подобизною добра, але при цьому матір'ю всіх лих. Піддавшись її чарам, ми вже не розрізняємо достатньою мірою того, що є добром від природи, оскільки воно позбавлене звабливої солодкості.
XVIII. 48. Із цього (аби вже закінчити з цим розмірковуванням) з очевидністю випливає: до права і до всього чесного треба прагнути задля нього самого. І справді, всі чесні мужі цінують саме справедливість і право саме по собі; і чесному мужу не подобає бути ошуканим і шанувати те, що само по собі шани не заслуговує. Отож право саме по собі вимагає, щоб до нього прагнули і його цінували. Але якщо цього заслуговує право, то того ж заслуговує і справедливість. А з нею і решту чеснот треба шанувати задля них самих. А щедрість? Вона безоплатна чи її можна купити? Якщо людина, не одержуючи нагороди, виявляє доброчинність, то вона безоплатна; якщо - за плату, то вона куплена. Нема сумніву в тому, що людина, яку називають щедрим благодійником, слухається почуття обов'язку, а не шукає вигоди. Отже, знов-таки, і справедливість не шукає ні нагороди, ні плати: до неї прагнуть заради неї самої. Такі ж основа і сенс усіх чеснот.
49. Нарешті, якщо до чесноти прагнуть заради вигод, а не заради неї самої, то буде існувати лиш одна чеснота, яку буде правильніш за все назвати лукавством. Адже чим більше людина у всіх своїх вчинках керується власною вигодою, тим менше вона є чесним мужем. Так, ті, хто вимірює чесноту одержуваною нагородою, вважають чеснотою саме лиш лукавство. І справді, де знайдеш доброчинця, якщо ніхто не чинить добра іншому охоче? Де знайдеш людину вдячну, якщо люди невдячні навіть тоді, коли дякують? Де уславлена свята дружба, якщо навіть друга самого по собі не люблять, так би мовити, усім серцем? Адже його навіть кидають, втративши надію одержати від нього вигоду і користь. Чи можна уявити собі щось жахливіше? Але якщо дружбу слід шанувати саму по собі, тоді товариства людей, рівності і справедливості слід домагатися заради них самих. 50. Якщо це не так, тоді справедливості взагалі не існує. Адже найбільша несправедливість - бажання плати за справедливість.
XIX. Що ж сказати про скромність, помірність, стриманість, щирість, сумлінність і сором'язливість? Хіба люди не нахабні лише з побоювання неслави або ж із страху перед законами і судом? Чи значить це, що люди непідкупні та совісні заради похвали і заради доброї слави про себе соромляться вести сороміцьку мову? Але мені особисто соромно за тих філософів, які бажають уникнути осуду за гандж, а затаврованими самим ґанджем себе не вважають(42). 51. І що ж? Хіба ми можемо тих, кого від розпусти стримує побоювання неслави, визнати сором'язливими, коли неслава накликається ганебністю самого вчинку? І що можна справедливо похвалити або засудити, якщо людина не рахується з самою природою того, що, на думку загалу, заслуговує або похвали, або огуди? Чи означає це, що тілесний гандж, якщо він буде величезним, нас відштовхуватиме, а потворність розуму ні? Але ж ганьбу, пов'язану з ним, дуже легко побачити з самого ґанджу. І чи можна назвати щось більш бридке, аніж зажерливість, більш жахливе, аніж хіть, більш ганебне, аніж боягузтво, більш низьке, аніж тупість та глупота? Що випливає з цього? Хіба тих, хто має якісь окремі або численні вади, ми називаємо нещасними внаслідок втрат, або збитків, або страждань, що вони їх зазнали, а не зважаючи на тяжкість та ганебність їх вад? Це ж можна сказати і про чесноту їй на похвалу.
52. Бо якщо до чесноти прагнуть заради інших благ, то, очевидно, існує щось більш звабливе, ніж чеснота. Це можуть бути гроші, або почесті, або краса, або здоров'я. Та коли все це маєш, воно значить дуже мало, а як довго воно збережеться, знати з певністю ніяк не можна. Це може бути й тим, що навіть назвати вельми соромно,- насолодою (43). Але саме в презирстві до насолоди й у відмові від неї чеснота і виявляється більш за все.
Як бачите, виникає сила питань і думок, одні з яких переплітаються з іншими. Я міг піти й далі, але стримаюсь.
XX. КВІНТ: Куди? Я, брате, охоче пішов би разом з тобою до того ж, до чого ти прагнеш у своєму міркуванні.
МАРК: До межі добра. Все має на увазі цю мету і повинно звершуватися заради того, щоб її досягнути. Питання це суперечливе і багате на різнобій думок між найвченішими людьми, однак рано чи пізно його треба буде вирішити.
53. АТИК: Хіба це можливо по смерті Луція Гелія?
МАРК: Як це стосується справи?
АТИК: Пригадую, в Атенах я чув від Федра, що твій близький друг Гелій, коли після претури прибув до Греції на посаду проконсула, то, перебуваючи в Атенах, скликав філософів, які там жили, і наполегливо радив їм покласти край суперечкам між ними. Якщо, мовляв, ви не маєте наміру провести своє життя у суперечці, то досягнути згоди можна. При цьому він обіцяв їм своє сприяння у разі, якщо вони дійдуть якоїсь згоди.
МАРК: Ти жартуєш, Помпонію. Багато хто й не раз висміював це. Але я справді хотів би, щоб мене зробили арбітром між Старою Академією і Зеноном.
АТИК: Яким же чином?
МАРК: Адже вони розходяться в думках лише стосовно одного. Що ж до всього іншого, то згода між ними дивовижна.
АТИК: Як? Суперечки між ними стосуються лише одного питання?
54. МАРК: Справи стосується лише одне: в той час, як усі античні [філософи] визнали благом усе, що узгоджується з природою і допомагає нам у житті, Зенон визнав благом лише те, що чесне.
АТИК: І ти говориш, що це справді протиріччя незначне, а не таке, яке стосується найголовнішого?
МАРК: Ти мав би рацію, якби це були розбіжності щодо сутності, а не щодо слів.
XXI. АТИК: Значить, ти згоден з Антіохом, моїм близьким другом (сказати «вчителем» я не наважусь), разом з яким я жив. Адже він мало було не викрав мене із садів, дорогих моєму серцю (44), і не привів до Академії, що перебувала від них на відстані всього кількох кроків.
МАРК: Це був муж глибокого й гострого розуму, який у своїй царині досягнув досконалості. Як ти знаєш, він був моїм близьким другом. Чи у всьому я з ним згоден, чи не у всьому, незабаром вирішу. Але стверджую одне: цю суперечку можна владнати.
55. АТИК: Як ти уявляєш собі це?
МАРК: Якби (як сказав Арістон Хіоський) Зенон заявив, що єдине благо - те, що чесне, і єдине зло - те, що ганебне, а все інше цілком однакове, причому нема значення, чи існує воно, чи не існує, тоді б він сильно розійшовся у думках із Ксенократом, Арістотелем та школою Платона. І розбіжність ця торкалася б найважливішого питання і цілого способу життя. Та коли Зенон тепер говорить, що чеснота, яку Стара Академія оголосила найвищим благом, є єдиним благом, а безчестя, яке вона вважала найвищим злом, є єдине зло, коли він багатство, здоров'я, красу називає «перевагами», а не благами, бідність же, неміч, біль - «злигоднями», а не злом, то він розділяє думку Ксенократа й Арістотеля, хоча й користується іншими словами. Однак із цієї розбіжності (не по суті, а стосовно слів) і виникла суперечка про межі. У цій суперечці (якщо вже закони Дванадцяти таблиць не визнали давності користування в межах п'яти футів) ми не дозволимо цій хитромудрій людині пастись на старому володінні Академії і, замість одного арбітра за Мамілієвим законом, ми, троє арбітрів, на підставі законів [Дванадцяти таблиць] проведемо межі (45).
56. Які ж рішення ми приймаємо?
МАРК: Ми будемо вважати за потрібне розшукати межові камені, встановлені Сократом, і рахуватися з ними.
КВІНТ: Ти, брате, нині вельми вдало користуєшся словами, взятими з цивільного права та законів, і я чекаю міркувань саме про це. Бо не раз чув від тебе самого, що це питання важливе. Нема сумніву, що жити у згоді з природою - найвище благо. Це значить вести життя помірне і згідне з чеснотою. Але наслідувати природу і мовби жити за її законом, тобто (наскільки це залежить від людини) не пропускати нічого такого, що дозволяє досягти того, чого вимагає природа(46), [...]. У той же час природа хоче, щоб ми жили мовби за законом чесноти. Ось чому я не знаю, чи вдасться колись вирішити це питання. У нашій бесіді цього, у кожному разі, зробити не вдасться, якщо тільки ми маємо намір довести до кінця те, що почали.
АТИК: Особисто я вельми охоче погодився б на такий відступ.
XXII. 57. КВІНТ: Це можна буде зробити іншим разом. Тепер розглянемо те, що ми почали,- тим більше, що ця розбіжність щодо найбільшого зла і найвищого блага не має жодного стосунку до цього.
МАРК: Ти, Квінте, говориш цілком розумно. Адже те, що я сказав до цього часу...<взяте з глибин філософії, ти ж хочеш пізнати закони держави.
КВІНТ: Я особисто... не вимагаю роз'яснення ні законів Лікурга(47), ні законів Солона, ні законів Харонда, ні наших Дванадцяти таблиць, ні плебісцитів, але гадаю, що в сьогоднішній бесіді ти викладаєш як народам, так і окремим особам правила життя і моралі.
58. МАРК: Те, чого ти чекаєш, Квінте, і є предметом нашого розмірковування. О, якби-то це було мені до снаги! Однак справа стоїть ось як: оскільки «закон» повинен виправляти ґандж, а в чеснотах наставляти, то з нього і слід виводити правила життя. Таким чином, матір'ю всіх благ стає мудрість, від любові до якої і походить грецьке слово «філософія» [любо-мудрість], а філософія - найдоброчинніший, найщедріший, найкращий дар безсмертних богів людині. Адже це лише вона навчила нас як усіх інших справ, так і найважчого - пізнати самих себе. Сенс і значення цієї настанови такі великі, що філософію вважали висловленням не людини, а дельфійського бога(48).
59. Адже всякий, хто пізнає себе, передусім відчує, що володіє якоюсь божественною якістю, і вважатиме свій розум, притаманний йому, немовби священним виявом. І ця людина завжди буде чинити та обмірковувати лише гідне такого великого дару богів і, збагнувши та випробувавши себе, зрозуміє, як її обдарувала природа на початку життя і якими засобами вона володіє для придбання і досягнення мудрості. Бо на самому початку вона своєю душею та розумом одержала про все лише невиразні уявлення. Розтлумачивши їх собі, людина, керована мудрістю, зрозуміє, що стане чесним мужем і (саме з цієї причини) щасливою.
XXIII. 60. Коли душа, пізнавши й сприйнявши чесноти, відмовиться від своєї покірності і потурання тілу, притлумить у собі прагнення до насолоди як якийсь ганебний недуг; позбудеться всякого страху смерті та болю; поєднається завдяки взаємній прихильності зі своїми близькими, об'єднаними природою; поставить собі за обов'язок шанувати богів і дотримуватись релігії у всій її чистоті й вигострить зіркість як очей, так і розуму до здатності вибирати благе, протилежні якості відкидати (ця чеснота була названа передбаченням, від слова «передбачати»), то чи буде тоді можливо назвати або уявити собі більш щасливий стан?
61. І коли цей муж огляне небо, землю, моря і всю природу, коли побачить, із чого все це виникло, до чого повернеться і коли та як загине, що в цьому всьому смертне і тлінне, а що божественне й вічне, коли він сприйме, так би мовити, існування самого божества, яке править і царює над усім, а себе самого визнає не мешканцем якогось обмеженого місця, оточеного людськими мурами, а громадянином усього світу, мовби єдиного града, тоді (безсмертні боги!) яким уявить себе серед цієї розкоші, при спогляданні і пізнанні природи! 62. (Так само вчив і Аполон Шфійський!). Як буде він погорджувати, як зверхньо буде дивитися, як відкидатиме все, що натовп називає найціннішим (49)! І все той муж захистить, ніби огорожею, своєю спроможністю розмірковувати, вмінням відрізняти правдиве від неправдивого і, так би мовити, мистецтвом розуміти, що з чого випливає і що чому протилежне. А коли він відчує себе народженим для суспільства громадян, тоді вважатиме за потрібне вдаватись не лише до докладного розгляду питань, але й до безперервної мови (що ллється вільно), аби за її посередництвом правити народами, встановлювати закони, ганити нерозумних людей, захищати чесних, вихваляти великих мужів, звертатися до співгромадян з переконливими правилами, що хиляться до блага і слави, бути спроможними спонукати людей до чесноти, відвертати їх від ганебної поведінки, тішити принижених, а діяння та наміри хоробрих і мудрих людей, поряд із засудженням ганебних, нерозумних вчинків людей, робити пам'ятними назавжди. Настільки численні й такі великі якості, які може побачити в людині всякий, хто захоче пізнати самого себе. їхня мати і вихователька - мудрість.
АТИК: Мудрість ти прославив гідно і справедливо. Але до чого все це хилиться?
63. МАРК: Передусім до того, Помпонію, про що ми тепер будемо говорити і що вважаємо таким важливим. Але ж воно таким не буде, якщо те, із чого воно витікає, теж не буде великим. Я роблю це охоче і, сподіваюсь, чиню правильно, оскільки мудрості, вивчення якої мене вабить і, у кожному разі, зробило таким, який я тепер, не можу обійти мовчанням.
АТИК: Так, ти чиниш правильно, справедливо і свідомий свого обов'язку. Як говориш, так і треба було вчинити в нашій бесіді.
Книга: Марк Туллій Ціцерон Про закони Переклад Володимира Литвинова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
