Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Про закони Переклад Володимира Литвинова
Книга третя
І. 1. МАРК: Отож піду, як і вирішив, за думками натхненого богами мужа, що його, глибоко перед ним схиляючись, прославляю, мабуть, частіше, ніж слід було б.
АТИК: Говориш про Платона, певно?
МАРК: Саме про нього, Атику!
АТИК: Ні, похвали твої ніколи не будуть ні надмірними, ні надто частими. Бо навіть мої однодумці, бажаючи, щоб вихваляли тільки їхнього [вчителя] і, дозволяють мені шанувати [Платона], як захочу.
МАРК: І вони, присягаю Гераклом, чинять правильно. Бо що більш гідне твого витонченого розуму? Ти, на мою думку, і в житті, і в своїй мові досягнув поєднання гідності і прихильності, які даються так важко.
АТИК: Я дуже радий, що перервав тебе, оскільки ти так чудово висловив свою думку про мене. Але продовжуй, як почав.
2. МАРК: Отож спочатку наведемо сам закон і покажемо його справжні і властиві йому гідності.
АТИК: Звичайно. Так само, як ти вчинив, говорячи про закон стосовно релігії.
МАРК: Отож призначення магістрату, як ви бачите, в тому, щоб керувати і віддавати розпорядження правильні, корисні й закономірні. Бо подібно до того, як магістратами керують закони, так народом керують магістрати, і можна на цілком достатній підставі сказати, що магістрати - це закон, а закон - це справжній магістрат. 3. Далі, ніщо так не відповідає праву і природному порядку (хочу, аби мали на увазі, що говорю про закон), як імперій, без якого не можуть триматися ні дім, ні об'єднання громадян, ні народ, ні людство в цілому, ні вся природа, ні сам всесвіт.
Бо і всесвіт слухається божества, і йому підкоряються і моря, і суша. А життя людей підкоряється велінням найвищого закону (2).
II. 4. Перейду, нарешті, до подій ближчих і відомих нам: усі давні племена колись слухалися царів. Цей вид імперію попервах уявлявся людям найсправедли-вішим і наймудрішим (такий порядок був у повній силі і в нашій державі, доки нею правила царська влада), а потім передавався по порядку їхнім нащадкам. Таке становище і понині лишається у народів, якими правлять царі. А ті народи, яким царська влада була не до вподоби, відмовилися не від послуху будь-кому, але від послуху завжди одній і тій самій людині. Ми ж, оскільки передаємо закони вільним народам і свої міркування раніше виклали в шести книгах про найкращий державний устрій (3), нині узгоджуємо закони з тим державним ладом, який схвалюємо.
5. Отож треба, щоб існували магістрати. Адже без їхньої мудрості й завзяття об'єднання громадян існувати не може, і розподілом повноважень між ними підтримується весь державний лад. При цьому повинна бути встановлена не тільки міра влади для магістратів, але й для громадян міра їхнього послуху. Бо і той, хто розумно повеліває, рано чи пізно повинен буде підкоритися; а той, хто слухняно підкоряється, гідний того, щоб рано чи пізно почати повелівати. Тому треба, щоб підлеглий сподівався на те, що він з часом стане повелівати; а повелитель думав, що йому незабаром доведеться підкорятися. І ми (як і Харонд у своїх законах) навіть приписуємо громадянам не лише підкорятися і слухатись магістратів, але також і поважати й любити їх. Що ж стосується Платона, то він до нащадків титанів відносить тих людей, які (подібно до титанів, що повстали проти небожителів) повстають проти магістратів. Після цих зауважень перейдемо тепер до самих законів, якщо ви згодні.
АТИК: І з цим, і з запропонованим тобою порядком обговорення я згоден.
ПІ. 6. МАРК: „Імперій хай буде законним. Громадяни хай слухаються імперію покірно і беззаперечно. Магістрати хай карають неслухняного громадянина-дурня пенею, накладанням кайданів, канчуками(4). Це якщо ні носій рівної або великої влади, ні народ, до якого повинна бути вчинена провокація, цьому не вчинять спротиву.
Після того, як магістрат оголосить вирок або накладе пеню, рішення стосовно пені або кари винесе народ (5). У поході хай не буде провокацій на рішення того, хто буде володіти імперієм. І все, що повелить командувач на війні, хай буде законним і обов'язковим.
Молодших магістратів з меншими правами хай буде більше - для виконання різних обов'язків (6). У поході хай повелівають вони тими, ким їм буде наказано повелівати, і хай будуть при них трибуни. В Місті хай охороняють вони державні гроші, стежать за цілістю кайданів, накладених на винних, і чинять смертну кару. Від імені держави карбують хай мідну, срібну і золоту монету. Хай розглядають позови, що виникають, і виконують усі постанови сенату.
7. Едили хай будуть управителями Міста, піклуються про харч та урочисті ігри; і хай буде це для них першим ступенем до більш високих почесних посад.
Цензори хай обліковують народ за віком і складають списки нащадків, челяді й майна. Хай відають вони міськими храмами, шляхами, водогонами, ерарієм, надходженням данини. Хай розподіляють народ за трибами, ділять населення за майном, віком і станами; хай призначають юнаків до кінноти й піхоти, забороняють лишатися безшлюбними, наглядають за звичаями народу, не залишають в сенаті людей, що зганьбили себе. Хай буде їх двоє і хай будуть вони магістратами протягом п'яти років (7). Решта магістратів хай мають річні повноваження і влада їхня хай буде в силі протягом усього цього строку.
8. Посадовою особою, що розглядає питання права і чинить суд або наказує чинити суд у приватних . справах, хай буде претор. Хай буде він охоронцем цивільного права. Хай буде у нього стільки колег з рівною владою, скільки постановить сенат або повелить народ.
Царським імперієм хай буде наділено двох і хай називаються вони - від слів «іти попереду» (ргаеіге), «судити» (iudicare), «радити» (consulere) - преторами, суддями, консулами (8). У поході хай мають вони найвищі права і хай не підкоряються нікому. Найвищим законом хай буде для них благо народу. Хай ніхто не бере на себе однієї і тієї ж магістратури до сповнення десятилітнього строку. 9. Хай беруться до уваги роки у відповідності з законом про вік.
А коли буде тяжка війна або жорстокі чвари поміж громадянами, хай одна людина протягом шести місяців, не довше, має (коли постановить сенат) обох консулів і хай буде вона (призначена при леті птаха з лівого боку(9)) провідником народу. І хай буде при ній начальник кінноти, рівноправний зі всяким, хто відатиме правосуддям. Інших магістратів хай не буде (10).
Але коли не виявиться ні консулів, ні провідника народу, хай будуть ауспіції у веденні «батьків» і хай виберуть вони із свого середовища одного, який зможе належним чином провести в коміціях вибори консулів и.
Носії імперію, носії влади і легати (після постанови сенату і повеління народу) хай покидають Місто, справедливо ведуть справедливі війни (12), оберігають союзників; хай будуть стримані самі і стримують інших. Хай возвеличують славу народу і повертаються додому з честю (13).
Хай не призначають нікого легатом задля його особистої вигоди.
Ті, кого плебс обере, числом десять, для свого захисту (задля надання допомоги проти самоправства) хай будуть трибунами плебсу, і якщо вони накладуть заборону на чиєсь рішення або запропонують плебсу винести якусь постанову, то хай це має силу. Хай трибуни будуть недоторканими і хай не полишають плебсу без своєї допомоги (14).
10. Усі магістрати хай володіють правом ауспіцій і судовою владою і хай складають вони сенат. Його постанови хай мають силу. А якщо носій рівної або більшої влади накладе заборону, то хай буде постанова збережена в запису (15).
Стан цей хай буде без ґанджу і служить прикладом для інших.
Після того як обрання магістратів, судові присуди народу, повеління і заборони будуть схвалені голосуванням, хай буде голосування оптиматів відкритим, а для плебсу вільним (16).
IV. Але якщо буде потреба в якомусь управлінні поза повноваженням магістратів, то народ хай обере особу, яка буде управляти, і хай дасть їй право управляти. Право звертатися з промовою до народу і до «батьків» хай буде у консула, у претора, в обранця народу, у начальника кінноти і в тієї особи, яку призначать «батьки», щоб вона запропонувала консулів (17). Трибуни, яких плебс обере для себе, хай матимуть право звертатися до «батьків». Вони ж хай виносять на розгляд плебсу те, що буде корисним.
Ті пропозиції, які будуть обговорюватися перед народом або перед «батьками», хай будуть помірними.
11. У разі неявки сенатор хай виправдається. Інакше відсутність буде поставлена йому за провину. Хай сенатор говорить у свою чергу і з помірністю. Хай буде він знайомий зі справами народу.
Насильство хай не застосовується в народі. Носій рівної або більшої влади хай має більші права. Якщо під час обговорення якогось питання виникне безладдя, хай буде це поставлене за провину тому, хто виголошував промову. Той, хто вчинив інтерцесію по згубній справі, хай вважається громадянином, що приніс порятунок.
Ті, хто буде виступати з промовою, хай рахуються з ауспіціями; хай підкоряються державному авгуру; хай зберігають оприлюднені пропозиції (18) в ерарії; хай обговорюють кожного разу не більше однієї справи; хай розтлумачують народові суть кожної справи; хай дозволяють магістратам і приватним особам тлумачити її народові.
Хай не пропонують привілеїв (19). Про смертну кару і цивільні права хай пропозиція вноситься лише в «найбільші коміції» (20) і за участі тих, кого цензори розподілили по розрядах.
Хай не приймають подарунків і не дають, ні домагаючись влади (21), ні виконуючи свої посадові обов'язки, ні виконавши їх. Якщо хтось порушить якесь із цих положень, то кара хай відповідає злочину.
Цензори хай дбають про достеменність законів. [Посадові особи], ставши приватними, хай звітуються перед ними про свою діяльність, не звільняючись тим самим од відповідальності по закону".
Закон прочитаний. Наказую відійти і велю вручити вам таблички (22).
V. 12. КВІНТ: Як стисло ознайомив ти нас, брате, з розподілом прав усіх магістратів. Але це стосується, певно, лише нашої держави, хоча ти й додав дещо нове.
МАРК: Заувага твоя, Квінте, цілком слушна. Це саме той державний лад, який Сціпіон вихваляє в тих книгах і особливо радить. Він можливий лише при такому розподілі прав магістратів. Бо вам слід твердо пам'ятати: на магістратах і на тих, хто відає справами, держава і тримається, причому особливість тієї чи іншої держави можна зрозуміти на основі їх складу.
А оскільки наші предки, створивши цю державу, виявили найбільшу мудрість і найбільшу помірність, то мені майже не знадобилося вносити до законів щось нове.
13. АТИК: У такому разі ти розглянеш причини, чому такий розподіл прав магістратів здається тобі найбільш доцільним, так само як ти вчинив за моєю порадою і моїм проханням, говорячи про закон стосовно релігії.
МАРК: Бажання твоє, Атику, я виконаю і розгляну це питання в цілому,- як воно було вивчене і викладене найвченішими людьми Греції. А потім, як я й замислив, перейду до розгляду нашого права.
АТИК: Саме такого обговорення я й чекаю.
МАРК: Але про це багато чого вже було сказано в книгах про державу. Мені довелося це зробити, коли я прагнув знайти найкращий вид державного ладу. 14. Стосовно магістратів дещо було достеменно й ретельно викладено передусім Теофрастом, а потім стоїком Діоном.
VI. АТИК: Як? Хіба і стоїки займалися цим питанням?
МАРК: Трохи. Той із них, зокрема, кого я вже назвав, а пізніше також і велика та найученіша людина - Панетій. Адже стоїки минулого розглядали питання про державу хоч і глибоко, але абстрактно і не для поширення в народі та серед громадян. Все це виходить переважно із Академії, за почином Платона. Потім Арістотель у своїх роздумах висвітлив питання про державний лад; як і Геракліт Понтійський, що виходить із вчення того ж Платона. Теофраст, також учень Арістотеля, як ви знаєте, захопився цими питаннями; а для Дікеарха, іншого учня Арістотеля, і взагалі не були чужими ці погляди і вчення. Пізніше послідовник Теофраста, знаменитий Деметрій Фалерський, про якого я вже згадував, на подив усім дістав це вчення із сховку, де його на дозвіллі читали освічені люди, і вивів його не лише на денне світло і на пісок арени, але й на випробування у битвах. Адже ми можемо назвати багатьох не особливо вчених людей, які стали великими державними діячами; і навпаки, найученіших людей, невмілих у справах держави. Що ж стосується людини, видатної в обох відношеннях, яка була б першою і в заняттях наукою, і в управлінні державою, то хто може зрівнятися з Деметрієм?
VII. 15. АТИК: Таку людину, мені здається, можна знайти,- ось хоча б один із нас трьох. Але продовжуй, як ти розпочав.
МАРК: Так от, ці [вчені] поставили питання: чи повинен бути в державі один магістрат - з тим, щоб решта магістратів підкорялися йому? Саме так, як мені здається, і вирішили наші предки після вигнання царів. Однак, зважаючи на те, що царський спосіб правління, який колись знаходив схвалення, пізніше був відкинутий не стільки через недоліки царської влади, скільки через вади царя, то відкинутою здається лише назва «цар», а суть справи лишається, якщо один магістрат буде наказувати всім іншим. 16. Тому Теопомп не без підстав протиставив ефорів царям у Лакедемоні, а ми консулам - трибунів. Адже консул має саме ту владу, яка грунтується на праві: йому повинні підкорятися решта магістратів, за винятком трибуна, чия влада була введена пізніше - для того, щоб більше не могло трапитися те, що колись трапилося. Це, передусім, обмежило права консула, оскільки з'явилася людина, на яку його влада не поширювалася, бо трибун міг допомогти іншим людям - не лише магістратам, але й приватним особам, якби вони виявили непослух консулові.
17. КВІНТ: Ти говориш про велике зло. Бо після виникнення цієї влади значення оптиматів зменшилось, а сила натовпу зміцніла.
МАРК: Це не так, Квінте! Адже не лише права консулів здалися народові образливими і такими, що
приховують в собі насильство. Після того як до них було внесено помірне і мудре обмеження(23), під дію закону мусили підпадати всі.
<...Як зможе він захищати союзників, якщо йому не буде дозволено вибирати між корисним і шкідливим?>
XIII. 18. «Хай повертаються вони додому з честю». І далебі, доблесні та безкорисливі люди не повинні ні від ворогів, ні від союзників не мати нічого, крім честі.
Далі, цілком очевидно, що нема нічого більш ганебного, ніж легатство не у справах держави. Не буду говорити, як себе поводять і поводили ті, хто під приводом легатства одержує спадок або стягує гроші за синграфами. Це, либонь, вада, притаманна усім людям. Але я питаю: що справді може бути більш ганебним за становище сенатора, коли він є легатом, але без певних обов'язків, без якогось доручення від держави? Я, в час свого консульства, саме цей вид легатства (який сенаторам здавався вигідним, і тому був схвалений ними) скасував би, якби тоді не вчинив інтерцесії жалюгідний плебейський трибун(24). Все ж таки я скоротив строк легатства, раніше не обмежений: зробив його річним. Таким чином, ганьба залишається, але тривалість її зменшена. Але тепер, якщо ви згодні, покинемо провінції і вернімося до Рима.
АТИК: Ми цілком згодні, але ті, хто перебуває в провінціях, аж ніяк не згодні (25).
19. МАРК: Але, Тите, якщо вони будуть підкорятися законам, то найдорожчим для них буде Місто, їхній будинок, а многотрудним і найобтяжливішим - управління провінцією.
Далі йде закон, який визначає владу плебейських трибунів, що існує в нашій державі. Говорити про неї докладно необхідності нема.
КВІНТ: Навпаки, брате, особисто я, присягаю Гераклом, хочу знати твою думку про цю владу. Адже вона
мені здається згубною, оскільки виникла під час заколоту і для заколоту. Вона вперше постала (якщо пригадати) в часи громадянської війни, коли частини Міста були обложені й захоплені. Згодом, після того як ця влада була знищена (26) (так само, як, за законами Дванадцяти таблиць, убивають дитину-виродка) (27), через певний час вона дивним чином ожила і відродилася ще більш огидною та мерзотною.
IX. І справді, чого вона тільки не породила? Адже спершу вона (цього й слід було чекати від нечестивої істоти) позбавила «батьків» усієї шани, яку вони мали, а все низьке зрівняла з вищим: все привела до безладу і перемішала. Але, принизивши високе становище верховників, вона все ж не заспокоїлася. 20. Не буду говорити ні про Гая Фламінія, ні про події, що з плином часу здаються вже віддаленими(28). [Краще згадаємо], які права лишив чесним мужам трибунат Тіберія Гракха. Проте п'ятьма роками раніше плебейський трибун Гай Куріацій, людина найнижчого походження і найганебніша, посадив до в'язниці консулів Деціма Брута і Публія Сціпіона (вельми видатних мужів!), чого раніше ніколи не бувало (29). Що ж стосується трибунату Гая Гракха, то він, як сам сказав, підкинув на форумі ножі, аби громадяни перерізали одне одного. То хіба він не повалив увесь державний лад? А що сказати про Сатурніна(30), про Сульпіція, про інших(31)? Адже держава навіть не змогла відбити їхній напад, не вдавшись до меча.
21. Втім, навіщо згадувати про давні події, що торкаються інших? Краще про ті, які трапилися з нами і свіжі в нашій пам'яті. Чи знайшовся б, кажу, колись муж, настільки зухвалий і ворожий нам, що замислив би похитнути наше становище, не наточивши проти нас меча якогось трибуна? Злочинні і нерозумні люди, не знаходячи такої людини (не кажу - в жодному домі, ні, навіть у жодному роді), у пітьмі, що опустилася на державу, вирішили, що треба потрясти роди. Але (обставина, виключно важлива і корисна для нас) ні за яку плату не вдалося знайти трибуна, який погодився б діяти проти нас, за винятком того, якому взагалі не можна було бути трибуном (32). 22. І яких тільки потрясінь не вчинив він! Це були, ясна річ, потрясіння, які могли спричинити безглуздий і даремний шал огидного звіра, розпалений шаленством натовпу.
Ось чому (принаймні у цій справі) я гаряче схвалюю дії Сули, який своїм законом відняв у плебейських трибунів змогу чинити беззаконня, але залишив їм владу виявляти допомогу(33). А нашому Помпеєві (за всі його діяння) я завжди виголошую найбільшу й найвищу похвалу. (Але коли мова заходить про владу трибунів, тоді я мовчу) (34). Адже ганити його не хочеться, а хвалити не можу.
X. 23. МАРК: Недоліки трибунату, Квінте, бачиш чудово, але тільки коли щось засуджують. Проте несправедливо перелічувати тільки погані сторони і відзначати недоліки, не звернувши уваги на гарні риси. Адже таким чином можна засудити навіть консулат, якщо зібрати вчинки консулів, називати яких мені не хочеться. Я особисто визнаю, що сама влада трибунів таїть у собі певне зло, однак без цього зла не було б і того доброго початку, якого в ній шукали. «Влада плебейських трибунів,- скажеш ти,- надмірна». Хто заперечує це? Та сила народу буває набагато дикіша і непогамованіша. Проте, коли в народу є ватажок, вона інколи буває м'якшою, ніж при його відсутності. Адже ватажок пам'ятає, що він діє на власну відповідальність; народ же у своєму пориві небезпеки не усвідомлює. 24. «Але його інколи підбурюють». Та разом з тим часто і заспокоюють. І справді, чи знайдеться така знавісніла колегія, щоб у ній жоден із десяти членів не мав би здорового глузду, коли навіть проти Тіберія Гракха не проминув учинити інтерцесію трибун, вже не кажу - усунутий, ні, позбавлений повноважень з(5)? І хіба щось інше завдало удар Тіберію Гракху, як не те, що він відняв у колеги владу чинити інтерцесію?
Але оціни виявлену тут мудрість наших предків: як тільки «батьки» надали плебсу цю владу, він склав зброю, заколот припинився, і було знайдено розумне рішення, завдяки якому прості люди могли вважати себе рівними першим, а в цьому одному був порятунок держави.
«Але ж Гракхів було двоє».- А крім них (хоча можна назвати багатьох, бо вибиралося десять трибунів) ти на знайдеш жодного підступного трибуна. Людей нікчемних? Напевно, знайдеш. Нечесних? Можливо, навіть не одного. Але ж якщо найвищий стан не накликає на себе ненависті, то і плебс не вступає до небезпечної боротьби за свої права. 25. Тому або не слід було виганяти царів, або треба було (на ділі, а не на словах) дати плебсу волю. Тим часом вона була дана так, що плебс мусив, незважаючи на численні чудові постанови, схилятися перед авторитетом верховників.
XI. Ми у своїй діяльності, мій найкращий і найлюбіший брате, постраждали, щоправда, від влади трибуна, але зовсім не вступали до боротьби з трибунатом. Адже до нашого становища роздратований плебс відчув ненависть. Ні, кайдани було знято, і на нас нацьковано рабів, а до цього додалася і загроза з боку війська (36). І нам тоді довелося боротися не з пам'ятною всім згубою (37), а з вельми тяжким станом у державі. І якби я не погодився, вітчизна не змогла б скористатися тим благодіянням, яке я їй виявив (38). І це підтвердив кінець подій. Справді, чи була (не кажу вже вільна) людина, ні, навіть раб, гідний свободи, якому наше вибавлення не було б до серця?
26. Однак дії, які ми вчинили задля блага держави, призвели до того, що я не всім людям став подобатися; що нас прогнала розпалена ненависть розлюченого натовпу, а самоправство розпалило проти мене народ. Подібне вже було, коли Гракх підбурив людей проти Лената, а Сатурній проти Метела. Тому змирися з цим, брате, і хай нас утішать не так філософи (що жили в Атенах і веліли так чинити), як прославлені мужі, які, вигнані з нашого міста, вирішили краще розлучитися із невдячними співгромадянами, аби лиш не жити серед підлих (39).
Що стосується Помпея, поведінку якого в цій справі не зовсім схвалюєш, то, мені здається, ти не звертаєш належної уваги на те, що він мав рахуватися не тільки з найкращим, але і з необхідним. Адже він зрозумів, що відновлення цієї влади в нашій державі надалі відкладати вже не можна. Бо як можна було позбавляти народ влади, яку спізнав, коли, ще й не знаючи, він домагався її так наполегливо? Це був обов'язок мудрого громадянина - не залишати корисної і такої великої слави (супротивитися якій було неможливо) в руках громадянина, який досягнув загрозливої популярності. Ти знаєш, брате, що в бесіді такого роду, аби можна було перейти до іншого питання, заведено говорити: «Дуже добре» або «Цілком правильно».
КВІНТ: Я не в усьому згоден з тобою, але ти все ж продовжуй, прошу тебе.
МАРК: Значить, ти впираєшся і лишаєшся при своїй попередній думці?
АТИК: Та і я, присягаю Гераклом, не зовсім погоджуюся з думкою нашого Квінта. Та послухаймо далі.
XII. 27. МАРК: Далі, всім магістратам були дані права ауспіцій і судові права. Судові права - з тим, щоб існувала влада народу, до якої була б можлива провокація (40). Право ауспіцій - для того, щоб виправдане відстрочення в багатьох випадках перешкоджало скликанню коміцій, які могли б нашкодити (41). Адже безсмертні боги не раз припиняли ауспіціями незаконні прагнення народу.
Що ж до правила, що сенат повинен складатися із колишніх магістратів, то народ зацікавлений, щоб вищого становища можна було досягнути лише з волі народу, усунувши цензорську кооптацію (42). Але пов'язаний з цим недолік тут-таки виправляється, оскільки наш закон потверджує авторитет сенату. 28. Адже далі говориться: «Його постанови хай мають силу (43)». Тому що становище таке: якщо сенат домінує в рішеннях стосовно державних прав, то всяку його постанову повинні захищати всі. А якщо решта станів хочуть, щоб держава управлялася у відповідності з рішеннями першого стану (44), то це сповнене згоди державне влаштування може триматися на основі такого розподілу прав, коли влада належить народові, а відповідальність несе сенат. Особливо, якщо лишиться в силі закон, в якому говориться: «Стан цей хай буде без вад. Хай служить він для інших станів прикладом».
КВІНТ: Цей закон, брате, (щоб «стан був без вад») чудовий, але положення, що стан повинен бути без вад, можна надто широко витлумачити, і воно вимагає роз'яснення з боку цензора (43).
29. АТИК: Хоча стан цей на твоєму боці і з величезною вдячністю згадує про твоє консульство, я, з твого дозволу, скажу: він у змозі доконати не лише цензорів, але й усіх суддів (46).
XIII. МАРК: Облиш це, Атику! Адже ми ведемо бесіду не про нинішній сенат і не про людей, які входять до його складу тепер, а про майбутніх, якщо знайдуться охочі дослухатися цих законів. А позаяк закон велить, щоб сенат був вільний від будь-яких вад, то жодна людина, яка має вади, не повинна вступати до цього стану. Втім, досягнути цього дуже важко хіба що лише шляхом виховання та навчання, про що ми, либонь, ще поговоримо, якщо буде нагода і час.
30. АТИК: Нагода, ясна річ, буде, оскільки порядок розгляду законів залежить від тебе. Що ж стосується часу, то в твоєму розпорядженні цілий день. А я, навіть якщо ти пропустиш це, вимагатиму від тебе розгляду питання про виховання і навчання.
«Хай служить воно для інших станів прикладом». Якщо ми будемо вірні цьому положенню, то збережемо все. Адже, коли пристрасті і вади верховників зазвичай псують усю державу, то їхньою стриманістю вона очищається і виправляється. Великий муж і наш спільний друг, Луцій Лукул, коли йому закинули розкіш його тускульської садиби, мовив, кажуть (і це вважали вдалою відповіддю), що у нього двоє сусідів: вище - римський вершник, нижче - вільновідпущеник. А оскільки їхні садиби розкішні, то і йому треба дозволити те саме, що дозволене нижчому стану, ніж він. «Але хіба ти, Лукуле, не бачиш, що сам викликав у них таке прагнення? Адже їм цього не дозволили б, якби і ти так не вчинив». 31. Справді, хто став би терпіти поводження цих людей, бачачи, що їхні садиби переповнені статуями і картинами, одні з яких належать державі, а інші взяті з храмів та священних місць. Хто не намагався б спинити їхню зажерливість (із тих, хто зобов'язаний це робити), якби не був сам перейнятий такою ж пристрастю?
XIV. І зло не стільки в тому, що провини чинять верховники (хоча це само по собі - велике зло), скільки в тому, що в них з'являється дуже багато послідовників. Бо коли звернемося до минулого, то виявимо, що держава була такою, якими були люди, що займали в ній найвище становище; і які б зміни не відбулися серед верховників, такі ж наставали і в народі. 32. І це набагато справедливіше, ніж думка нашого Платона. Адже, за його словами, зі зміною музичних мотивів змінюється і державний лад. Я ж гадаю, що зі зміною всього способу життя знатних людей змінюються і звичаї в державі. Перші люди, сповнені ґанджу, заподіюють державі збитки тим більші, що вони не тільки самі мають вади, але й поширюють їх у державі. Вони шкодять не тільки тим, що розбещуються самі, але й тим, що розбещують інших; і своїм прикладом шкодять більше, ніж своїми вчинками. Проте це правило, що поширилося на весь стан, можна також і обмежити. Адже невелика кількість людей, і навіть зовсім невелика, вивищена пошаною та славою, може і розбестити громадян, і виправити їхні звичаї. Втім, на сьогодні вже досить: це розглянемо ретельніше у згаданих мною книгах (47). Отож перейдімо до того, що нам ще лишається обговорити.
XV. 33. Далі йде положення про голосування, яке, на мою думку, повинно бути «відоме оптиматам, а для народу повинно бути вільним».
АТИК: На це я, присягаю Гераклом, звернув увагу, але не зрозумів достатньо добре, що хоче сказати закон, точніше, ці слова.
МАРК: Скажу про це, Тите, і зупинюсь на важкому (і такому, що часто розглядалося) питанні про те, як краще подавати голоси під час надання повноважень магістрату (при винесенні вироку підсудному та при прийнятті закону чи пропозиції) - таємно чи відкрито.
КВІНТ: Хіба і це викликає сумнів? Я, либонь, знову не погоджуся з тобою.
МАРК: Цього не буде, Квінте! Адже я дотримуюсь такої думки, якої, як мені відомо, завжди дотримувався і ти,- що при голосуванні найкращою була голосна заява. Але чи можна цього досягнути, слід ще подумати.
34. КВІНТ: Та я все ж скажу, з твого дозволу, брате! Сама така точка зору і веде недосвідчених людей до глибоко помилкових поглядів. Дуже часто державі шкодять, коли якийсь захід називають правильним і справедливим, але заявляють при цьому, що провести його, тобто фактично виявити протидію народу, неможливо. Адже протидію зустрічають передусім тоді, коли чинять суворо. Далі, бути переможеним силою у справедливій справі краще, ніж поступитися в нерозумній. Хто не розуміє, що закон про голосування поданням табличок знищив увесь авторитет оптиматів? Народ, доки був вільним, ніколи не потребував цього закону. Але, коли його пригнітили зверхністю і пануванням верховників, він став вимагати його видання. Із цієї причини у справах наймогутніших людей більш суворі вироки виносяться відкритим голосуванням, а не поданням табличок. Ось чому і треба було вирвати з рук могутніх людей це непомірне свавілля при голосуванні у сумнівних справах, а не давати народу звабу, з допомогою якої табличка (коли чесні люди не знають думки один одного) приховує злісне голосування. Тому серед чесних людей не можна було знайти ні людини, яка погодилася б внести таку пропозицію, ні людини, яка погодилася б її обстоювати.
XVI. 35. Адже існують чотири закони про голосування поданням табличок (48). Перший із них стосується надання магістратур. Це закон Габінія, внесений людиною маловідомою і підлою. Двома роками пізніше був виданий закон Касія про судові вироки народу, запропонований Луцієм Касієм, чоловіком знатним, але таким, що (з дозволу гілки його роду!) відвернувся від чесних людей і, в розрахунку на благовоління народу, збирав усякі плітки. Третій - закон Карбона про прийняття або не прийняття законів - закон бунтівливого й безчесного громадянина. Адже навіть перехід на бік чесних людей не зміг виправдати його в їніх очах.
36. Відкрите голосування було, певно, залишене для одного випадку - для справ про державну справу, і цей виняток зробив сам Касій. Але Гай Целій також і в цьому суді увів подання табличок і потім усе життя побивався через те, що він, бажаючи знищити Гая Помпілія, завдав шкоди державі. А дід наш, людина рідкісної шляхетності, протягом усього життя виступав у нашому муніципії проти Марка Гратідія, на сестрі якого, бабці нашій, він був одружений. Гратідій пропонував закон про подання табличок. Адже він, як мовиться, «здіймав хвилі в ложці для жертовних узливань». Такі хвилі його син Марій пізніше викликав у Егейському морі. І дідові нашому, коли справа була перенесена до сенату, консул Марк Скавр сказав: «О, якби ти, Марку Ціцероне, при твоїй мужності і чесності, вершив разом з нами найважливіші, а не муніципальні справи!»
37. Тому, оскільки ми тепер не розглядаємо законів римського народу, а вимагаємо відновлення тих із них, які були відняті у нас, або складаємо нові закони, то ти, на мою думку, повинен назвати не те, чого можна було б досягнути з нашим народом, а те, що найкраще. Адже до видання Касієвого закону причетний також і твій Сціпіон, за задумом якого, кажуть, він і був запропонований. А ти, якщо радиш закон про подання табличок, відповідати за нього будеш сам. Адже я не прихильник такого закону, як і наш Атик, як те видно з виразу його обличчя.
XVII. АТИК: Мені особисто ніколи не подобався жоден захід на користь народу, і я стверджую, що найкращий державний лад - той, який був створений нашим співбесідником у час його консульства: коли при владі перебувають найкращі люди.
38. МАРК: Ви, бачу, і без таблички відкинули мій закон. Але я, хоч Сціпіон і достатньо сказав на свою користь у тих книгах (49), надам народу цю волю - з тим, однак, щоб вплив мали і його виявляли найкращі люди. Адже закон про голосування, прочитаний мною, говорить: «Хай голосування буде оптиматам відоме, а для плебса хай буде воно вільним». Мета цього закону в тому, щоб скасувати закони, які всіляко оберігають таємницю голосування, не дозволяючи нікому ні поглянути на табличку, ні запитати голосуючого, ні заговорити з ним. Адже навіть закон Марія вимагав, щоб підмостки були вузькими (50).
39. Якщо всі ці заходи спрямовані проти людей, схильних скуповувати голоси (як це і буває насправді), то я не ганю їх. Але якщо жодні закони все ж не можуть знищити підкуп виборців, то хай народ зберігає табличку, яка, так би мовити, захищає його свободу. Хай тільки показують її і добровільно подають усім найкращим і гідним громадянам: з тим, щоб свобода була саме в тому, в чому народові дається влада,- виявляти пошану і довір'я чесним людям. Таким чином, тепер і відбувається те, про що ти, Квінте, щойно згадав: поданням табличок засуджують менше число людей, ніж їх засуджували відкритим голосуванням, оскільки народ задовольняється вже тим, що має таке право. Коли зберегти це, то у всьому іншому воля народу - до послуг авторитетних та впливових людей. Отож не буду говорити про голоси, нечесно придбані за допомогою підкупу. Невже ти не бачиш, що, коли підкуп не пущено в хід, народ бажає при голосуванні знати думку найкращих мужів? Тому наш закон і створює уявлення про свободу, зберігає за кращими людьми їхній авторитет, усуває підстави для суперництва.
XVIII. 40. Потім іде [питання про людей], що мають право [звертатися з промовою] до народу або до сенату. Далі - важливий і, на мою думку, чудовий закон: «Те, що обговорюється перед народом або перед „батьками", хай обговорюється з помірністю», тобто стримано і спокійно. Адже промовець справляє великий вплив не лише на наміри та волю, але, певно, й на вираз обличчя тих, перед ким він говорить. Якщо це відбувається в сенаті, то досягнути цього неважко. Бо ж від самого сенатора залежить не підкоритися думці інших людей, але хотіти, щоб вони прийняли саме його пропозицію. На нього поширюються три вимоги: бути присутнім, бо питання набирає значення, коли у зборі увесь стан; говорити, дотримуючись черги, тобто коли запропонують; і говорити в міру, а не без кінця. Адже стислість при викладі своєї думки - велика заслуга не тільки сенатора, а й оратора. І ніколи не слід виголошувати надто довгу промову, що буває вельми часто при змаганні за посаду. Тільки в тому випадку, коли сенат не зібрався у повному складі і жоден магістрат не приходить на допомогу, корисно говорити протягом усього дня (51), як також і тоді, коли питання таке важливе, що від оратора залежить майже все. Або з метою когось переконати чи щось розтлумачити. В обох цих випадках буває неперевершеним наш Катон (52).
41. Коли закон додає: «Хай знайомиться зі справами народу», то це означає, що сенатор повинен знати державні справи. А це охоплює багато питань: знати, скільки в державі солдатів, який стан ерарія, хто союзники держави, хто її друзі, хто її данники; які стосовно них існують закони, умови, договори. Сенатор повинен бути знайомим з порядком прийняття постанов, знати приклади з минулого. Ви тепер бачите, як багато йому треба знати, вміти і пам'ятати такого, без чого сенатор ніяк не може бути придатним до своєї діяльності.
42. Далі йде питання про промови перед народом. Перше і найважливіше правило говорить: «Хай не буде застосовано сили!» Тому що нема нічого більш згубного для держави, нічого більш супротивного праву і законам, нічого менш гідного громадянина і менш людяного, ніж насильно проводити хоч би що там було, живучи в упорядкованій і влаштованій державі. Закон велить підкоритися інтерцесії. Це найкращий спосіб дії, оскільки краще, щоб добра справа зустріла протидію, ніж було допущене нерозумне.
XIX. А якщо я постановляю, щоб «нерозумні наслідки ставились за провину особі, що виступала з промовою», то я висловив це у відповідності з думкою Краса, наймудрішої людини. Ця думка була схвалена сенатом, який визнав (за доповіддю консула Гая Клавдія про заколот Гнея Карбона), що без волі мовця до народу заколот виникнути не може, бо особа завжди має право розпустити збори, як тільки буде вчинена інтерцесія або почнеться безладдя. Але той, хто допускає продовження зборів, коли обговорювати питання вже неможливо, прагне до насильницьких дій, за які він, на підставі цього закону, і повинен нести відповідальність.
Далі говориться: «Хто вчинив інтерцесію у згубній справі, хай вважається громадянином, що приніс порятунок». 43. Хто ж не прийде з усією відданістю на допомогу державі, коли закон таке схвалює?
Потім ідуть поспіль правила, що містяться також і в офіційних постановах та законах: «Хай дотримуються вони ауспіцій, хай підкоряються [державному] авгуру!» Обов'язок сумлінного авгура - пам'ятати, що під час найважливіших подій у державі йому слід бути на місці і що він призначений дорадником та помічником Юпітера Всеблагого Найвеличнішого. Авгур повинен знати, що йому треба навчати тих людей, яким він повелить чинити ауспіції, і що йому, з волі богів, довірені ділянки неба, аби міг кожного разу одержувати звідти допомогу для держави. Потім мова йде про промульгацію, про роздільне обговорення питань, про надання приватним особам і магістратам можливості говорити перед народом.
44. Далі йдуть два чудових закони, перенесені з Дванадцяти таблиць. Один із них скасовує привілеї, другий дозволяє вносити пропозиції про всю сукупність громадянських прав лише до «найбільших коміцій». І те, що вже тоді, коли ще не було бунтівних плебейських трибунів (коли про них ще навіть не думали), предки наші виявили таке рідкісне передбачення, яке є дивовижним. Видавати закони, спрямовані на шкоду інтересам приватних осіб, вони не вміли, бо це - привілеї. Чи є щось більш несправедливе? Адже сутність закону полягає саме в тому, що він прийнятий і встановлений для всіх. Предки наші дозволили проводити пропозиції, що стосуються окремих осіб, тільки в центуріатських коміціях. Тому що народ, коли він розподілений на основі цензу за станами і віком(53), при голосуванні виявляє обачність більшу, ніж тоді, коли він скликаний вперемішку по трибах.
45. Тим справедливіші були слова Луція Коти, мужа великого розуму і незвичайної мудрості, який заявив при обговоренні моєї справи, що про мене взагалі не було прийнято жодної постанови (54). Мало того, говорив він, що ті коміції збиралися в присутності озброєних рабів. Трибунські коміції, стверджував він, вирішувати питання про сукупність не правомочні, і взагалі жодні коміції не можуть вирішувати питання про привілеї. Тому я, на його думку, не потребував видавати закон, бо стосовно мене взагалі не було вчинено згідно з законами. Однак і я, і прославлені мужі вирішили, щоб саме про ту людину (про яку, за твердженням самих рабів і грабіжників, ними було прийнято якусь постанову) свою думку висловила вся Італія.
XX. 46. Далі йдуть закони про хабарництво і вимагання посад. А оскільки ці злочини повинні каратися судовими вироками більшою мірою, ніж словами, то додається: «Хай кара відповідає злочину!», аби кожен ніс покару у відповідності зі своєю провиною; щоб самоправство каралося втратою громадянських прав, зажерливість - пенею, шукання почесних посад - неславою.
Останні із законів у нас не застосовуються, але державі необхідні. [Належного] зберігання законів у нас нема. Тому вони у нас такі, яких бажають наші прислужники. Ми питаємо про них у наших писарів, однак офіційних записів, завірених в архівах, досі не маємо. Греки піклувалися про це більше. У них вибиралися «номофілаки» [зберігачі законів], і вони стежили не лише за записами (це робилося також і в часи наших предків), але й за вчинками людей, яких вони примушували дотримуватися законів. 47. Турботу цю слід доручити цензорам, оскільки ми бажаємо, щоб закони завжди існували в державі. Магістрати, строк повноважень яких уже вийшов, повинні повідомляти і доповідати цензорам про свою діяльність під час магістратури, а цензори повинні складати собі попередню уяву про неї. У Греції це робиться за посередництвом офіційно призначуваних обвинувачів, але вони можуть бути суворі лише в тому випадку, якщо висловлюються добровільно. Тому краще, щоб попередні магістрати давали звіт і повідомляли про свою діяльність цензорам, а застосування закону було цілком надане обвинувачеві і суду.
Але питання про магістрати вже розглянуте достатньо. Чи, може, ви хочете якихось доповнень?
АТИК: Як? Хіба, коли мовчимо, то саме питання не нагадує, про що тобі слід говорити?
МАРК: Мені? Я гадаю, про судовлаштування, Пом-понію! Адже це зв'язано з магістратурами.
48. АТИК: Як? Про права римського народу ти не вважаєш за потрібне поговорити так, як ти почав?
МАРК: Які ж у тебе підстави бажати тлумачень із цього питання?
АТИК: У мене? Адже незнання цього людьми, які приступають до державної діяльності, я вважаю вельми ганебним. Бо подібно до того, як про закони питають у писарів (як ти щойно сказав), так само й більшість магістратів, як бачу, через незнання своїх прав розбираються в них лише настільки, наскільки цього хочуть їхні прислужники. Тому, якщо ти, пропонуючи закони про релігію, вирішив поговорити про відмову від священнодійств, твій обов'язок також (після того, як магістратури встановлені законним чином) постаратися розглянути питання про права носіїв влади.
49. МАРК: Я зроблю це коротко, якщо зможу. Тому що про це твоєму батькові написав його товариш Марк Юній більш докладно і до того ж (у кожному разі, на мою думку) зі знанням справи. Ми ж повинні розмірковувати і висловлюватися про природне право на власний розсуд, а про права римського народу говорити тільки те, що нам залишено й передано.
АТИК: Цілком згоден з тобою і чекаю саме того, про що говориш... [...].
Книга: Марк Туллій Ціцерон Про закони Переклад Володимира Литвинова
ЗМІСТ
| 1. | Марк Туллій Ціцерон Про закони Переклад Володимира Литвинова |
| 2. | Книга друга 1. 1. АТИК: Оскільки ми вже достатньо... |
| 3. | Книга третя І. 1. МАРК: Отож піду, як і вирішив, за... |
| 4. | Фрагменти КНИГА ПЕРША Як всесвіт через... |
На попередню
|
|
