Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вергілій Енеїда Переклад М.Білика

1] На всемогутнім Олімпі відкрились тим часом покої,

2] Й батько богів і людей туди раду скликає до дому,

3] Зорями світлого; звідти він бачить, згори, усі землі,

4] Й табір дарданський, і люд весь латинський. Усі посідали

5] В залі з дверима двокрилими, й мовив тоді сам Юпітер:

6] «Жителі неба могутні, чому це ви рішення ваші

7] Знову змінили і так сперечаєтесь люто й завзято?

8] Заборонив я війною іти на Італію тевкрам.

9] Хто проти цього перечити сміє? І що за перестрах

10] Тих або тих воювать спонукає й за зброю хапатись?

11] Прийде — не кличте — для воєн ще слушна пора, коли дикий

12] Той Карфаген загибель велику на римські твердині

13] Впустить крізь Альпи відкриті. Тоді буде час розбудити

14] Вашу ненависть, і напади наглі дозволені будуть.

15] Нині ж облиште і радо союз укладіть між собою».

16] Стисло так мовив Юпітер; а в відповідь зовсім не стисло

17] Золотокоса Венера:

18] «Батечку, владо над всіми людьми і речами одвічна!

19] Де-бо ще інша є сила, де ласки нам можна благати?

20] Бачиш рутулів нахабство й як Турн гордовито гасає

21] Кіньми між ними, весь повен пихи, бо Марс його щастю

22] В битві сприяє? А тевкрам і замкнені мури не можуть

23] Захисту дати; вже точиться бій і за брамами в мурах

24] Та між валами; вже повіддю крові рови заливає.

25] Ще про це лихо Еней, віддалившись, не знає. Невже ти

26] їх від облоги не звільниш? Знов ворог загрожує мурам

27] Трої, що родиться вдруге, і військо те ж саме; з етольських

28] Арпів Тідід уже знову на тевкрів рушає. І далі,

29] Я так гадаю, чекають на мене і тут мої рани,

30] Знов мені, доні твоїй, доведеться із смертним боротись.

31] Як без твоєї волі і згоди у край Італійський

32] Тевкри прийшли, хай спокутують тяжко провину. Відмов їм

33] В помочі. Та, як слухняні вони віщуванням численним,

34] Що їм богове і мани давали, то хто тепер може

35] Волю твою відмінять та іншу судьбу встановляти?

36] Що мені згадувать спалений флот з узбереж еріцінських,

37] Згадувать про владаря буревіїв, про вітри шалені

38] Із Еолії або про Іріду, на хмарах прибулу?

39] Вже підняла навіть манів вона — лиш одна та ділянка

40] Світу була недоторкана ще,— й Аллекто, на світ цей

41] Впущена раптом, по всіх італійських містах шаленіє.

42] Я не про владу тепер побиваюсь; колись і цього я

43] Теж сподівалась, як доля сприяла, та той, кому зволиш,

44] Хай переможе. Як краю нема вже, який присудила б [217]

45] Тевкрам дружина твоя невблаганна, молю тебе, батьку,

46] Димом від згарища Трої, нехай буде вільно принаймні

47] Цілим Асканія вирвать з облоги, хай внук заціліє.

48] Хай уже кидає доля Енеєм по хвилях незнаних,

49] Хай собі їде тим шляхом, який простелила фортуна.

50] Тільки б того врятувати могла я і вирвати з січі.

51] І в Аматунті я маю оселю, і в Пафі високім,

52] І на Кітері, й в Ідалії також; хай там він без слави,

53] Зброю зложивши, свій вік коротає. Нехай уже буде,

54] Щоб у Авзонії владарем став Карфаген премогутній:

55] Тірським містам вже тоді перепони не буде. Й що з того,

56] Що врятувались від лиха війни, із вогнів арголійських

57] Вирвались, що побували в таких небезпеках великих

58] На суходолах безкраїх і в морі, як тевкри шукають

59] Лацію й мурів нового Пергама? Не краще було б їм

60] В згарищах по батьківщини останках осісти, на місці,

61] Де була Троя? Верни Сімоент їм і Ксант, дай сердешним

62] Тевкрам, благаю, дай знов пережить Іліона падіння».

63] В шалі тяжкому цариця Юнона тоді: «Чом неволиш

64] Спокій мовчання порушити й біль розкривати притихлий?

65] Хто із людей чи з богів примусив самого Енея

66] Ворогувати з Латином-царем і війну починати?

67] Кажеш, що долею гнаний він до Італії їхав,—

68] Шалом Кассандри скоріше,— та хай уже й так. А чи ми ж то

69] Табір веліли лишать йому й вітру життя довіряти?

70] Хлопчику провід війни віддавать і твердиню в опіку?

71] Дружби в тірренців шукати, народи підбурювать тихі?

72] Хтось із богів цю оману на нього навіяв чи наша

73] Сила жорстока? Й при чім тут Юнона й Іріда із хмари?

74] Зле, коли палять вогнем італійці відновлену Трою,

75] Або країну обстоює прадідну Турн, у якого

76] Дід був Пілумн, а богиня Венілія — мати. А те як

77] Звати, що тевкри латинян пожежею чорною нищать

78] І завойовують землі чужії і здобичу тягнуть?

79] Як те назвать, коли силою тестів собі й наречених

80] З лона сім'ї виривають чи руки за миром підносять,

81] А до човнів своїх зброю ладнають? З рук грецьких Енея

82] Вирвати можеш, підставивши тінь і туман замість нього;

83] Судна на стільки ж німф замінити; а нам-то й не вільно

84] Поміч маленьку рутулам подати? «Енея нема там,—

85] Кажеш,— нічого не знає»; хай далі не буде й не знає.

86] Пафос є в тебе, й Кітера висока, й Ідаліон, чом же

87] Місто займаєш, війною вагітне, й народ твердосердий?

88] Чи повалити ми прагнем ослаблене царство фрігійське?

89] Ми? А не той, що кинув нещасних троянців ахеям? [218]

90] Що за причина Європу і Азію збройно зіткнула

91] І для грабунку союз розірвала? Чи, може, дарданський

92] Той чужоложник і Спарту здобув під моїм керуванням?

93] Я їм і зброю давала, й сприяла війні з Купідоном?

94] Треба тоді за своїх було дбати, тепер уже пізно

95] Жалі неслушні виводить і сварку зчиняти даремну».

96] Так говорила Юнона й ту мову богове небесні

97] Різно сприймали і різно на це відзивались. Як перший

98] Подув легенький по лісі війне, то стримано й глухо

99] Ліс зашумить, морякам недалеку віщуючи бурю.

100] Батько тоді всемогутній, що владу тримає верховну,

101] Мову почав (а як він заговорить, то мовкнуть всевишні

102] Божі оселі, земля вся тремтить, замовкає високе

103] Небо, стихають зефіри і море вигладжує плесо):

104] «Слухайте пильно й слова мої ці собі добре затямте.

105] Отже, тому, що авзонців і тевкрів в союз не злучити

106] Й вашій незгоді не видно кінця, хай вже так і лишиться,

107] Доля у кого сьогодні яка і які сподівання;

108] І чи то буде рутул чи троянець — однаково буде.

109] Чи то в облозі є табір, бо доля щастить італійцям,

110] Чи ошукались троянці, оракулів зле зрозуміли.

111] Не без вини і рутули: жне кожен хай те, що посіяв,

112] Лихо чи щастя, Юпітер для всіх є царем справедливим.

113] Доля хай вирішить». Клявся рікою стігійського брата,

114] Глибом клекочучих смол та берегом чорної прірви;

115] Клятвою цею примусив він цілий Олімп затремтіти.

116] Так закінчилась нарада. Юпітер встає з золотого

117] Трону, боги оточили його й провели до порогу.

118] Саме в той час уже наступ на брами вчиняють рутули,

119] Стелять у січі героїв, вогнями обкидують мури.

120] А енеадів громада в облозі сидить за валами;

121] Виходу звідси надіятись годі. На баштах високих

122] Марно стоять безталанні, рідким їх вінцем обсадили.

123] Асій Імбрасід між них з Гікетаона сином Тіметом,

124] Два Ассараки і Тімбріс старий тут із Кастором в першій

125] Лаві; за ними обидва сини Сарпедона з верхів'їв

126] Лікії, Клар і Темон з ним. Всі сили зібравши, великий

127] Камінь волочить, уламок од скелі, Акмон, що із Лірни,

128] Постаттю Клітія-батька не менший і брата Мнестея.

129] Б'ються списами одні, а камінням відбитися інші

130] Пробують; в рух смолоскипи пускають, натягують луки.

131] А поміж них посередині саме стоїть і дарданський

132] Хлопець у власній особі, Венери законна турбота. [219]

133] Він благородне обличчя своє відслонив і ясніє,

134] Як самоцвіт, що червоним обведений золотом, сяє

135] На голові чи на шиї в оздобі; як кістка слонова,

136] Вправлена в бук по-мистецьки або в теребінт оріційський.

137] Кільцями пишно розсипались кучері в нього по шиї,

138] Білі, мов те молоко, і стрічка із золота ткана

139] Стримує їх. Так на тебе дивились народи, великий

140] Духом Ісмаре, як рани ти сіяв, отруював стріли;

141] Ти з благородного дому меонського; орють там люди

142] Землі багаті, що золотом річка Пактол орошає.

143] Був і Мнестей там, що Турна учора із мурів твердині

144] Вигнав, і слава його за той подвиг лунає до неба.

145] Був там і Капій, що назву від нього взяв город кампанський.

146] В немилосердній війні вони між собою боролись.

147] В північ глибоку Еней в тому часі вже їхав по хвилях.

148] Бо, від Евандра у табір етруський ввійшовши, звернувся

149] Він до царя і йому називає ім'я своє й рід свій,

150] Каже, чого він прийшов, що з собою приніс, скільки війська

151] Звабив до себе Мезенцій, яка в того Турна жорстока

152] Вдача, як вірити щастю людському ніколи не можна,

153] І додає ще до того прохання. З ним Тархон негайно

154] Сили єднає свої і вступає в союз. Від зароку

155] Вільне, з наказу богів тоді плем'я лідійське, чужому

156] Дане вождеві, на судна сідає. Очолює флот весь

157] Перше Енея судно, в нього леви фрігійські на носі,

158] Зверху в них їда, тевкрам-вигнанцям гора наймиліша.

159] Тут же сидить і великий Еней і в серці своєму

160] Ходи всілякі війни розважає; Паллант, по лівиці

161] Сидячи, то про зірки і дороги у темряві ночі,

162] То про пригоди на суші й на морі розпитує в нього.

163] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, заспівуйте пісню!

164] Сила яка-бо з Енеєм із туського краю надходить

165] В збройних рядах кораблів, що пливуть по широкому морю!

166] Перший Массік, що на мідному «Тігрі» прорізує хвилі;

167] Тисяча хлопців у нього, які залишили клузійські

168] Мури і місто косанське, їх зброя — це стріли, й на плечах

169] Сагайдаки у них легкі та луки, що смерть розсівають.

170] Тут і суворий Абант,— загін його в зброї ясніє,

171] Сяє корма корабля й золотим Аполлоном іскриться.

172] А Популонія мати шість сотень дала із юнацтва,

173] В війнах бувалого; триста до них долучила ще Ільва,

174] Острів, славетний металом халібів, якого там безліч,

175] Третій — Азілас, товмач між богами й людьми, для якого

176] И жили звірячі, і зорі небесні, і мова пташина, [220]

177] Й віщі вогні небесного грому однаково служать,

178] Тисяча йде з ним в густій, наїженій списами лаві.

179] їм посилає накази алфейська із роду, та в Туськім

180] Краї збудована Піза. За ними йде Астур удатний;

181] Сила його у коні полягає і в зброї, що сяє

182] Так розмаїто. Дали йому триста таких, що готові

183] Йти за ним завжди; ці родом з Церети, ті з піль Мініона,

184] З Піргів старих і з Гравісків, де пошесті завжди лютують.

185] Годі минути тебе, лігурійський вождю, у бою ти

186] Найхоробріший, ти лебедя сину Купавон, приходиш

187] З військом малим ти, а лебедя пера шолом твій вкрашають.

188] (Скарга на тебе, Амуре, і знак це, хто був його батько).

189] Бо повідають, що з жалю за любим своїм Фаетоном

190] Кікн, під віттям тополь, у тіні тих сестер, свою пісню

191] Журну співав, так гамуючи тугу свою, і тим сиву

192] Старість на себе стягнув, м'яким прикриваючись пір'ям.

193] Землю лишив він і співом своїм до зірок досягає.

194] Син його й сина ровесники з флотом пливуть, підганяють

195] Веслами далі «Кентавра» великого; той над водою

196] Високо йде, мов скала величезна, й загрожує хвилям,

197] Довгим скородячи кілем морську неозору пучину.

198] Там же і Окн із рідних країв свої вивів загони,—

199] Манто-віщунки то син від бога етруської річки.

200] Він тобі, Мантує, й мури, й ім'я дав, від матері взяте,

201] Мантує, предками горда, та рід їх не всіх був однакий.

202] Троє племен тут, і в кожного племені предків чотири,

203] Мантуя — всім голова, а сила їх вийшла з етрусків.

204] З міста цього їх п'ятсот Мезенцій на себе стягає.

205] «Мінцій» привіз їх на море вороже на сосні, в зелену

206] Тирсу одягнений батьком Бенаком. Авлест із розгоном

207] їде і сотнею весел по хвилях завзято вдаряє,

208] Аж в мармурове запінилось плесо. Везе його морем

209] Велет жахливий «Трітон» і мушлею сині лякає

210] Хвилі. У нього згори — людське аж до пояса тіло

211] Із кострубатим чолом, а від пояса схожий на рибу.

212] Спінена хвиля шумить попід груди того напівзвіра.

213] Скільки добірних героїв ішли на підмогу до Трої

214] Й на тридцяти кораблях лан солоний скородили міддю!

215] День уже небо покинув, на повозі варти нічної

216] Феба ласкава середину неба тоді проїздила.

217] Батько Еней — бо для тіла журба не дає відпочинку — [221]

218] І при кермі сам сидить, і вітрилами вправно керує.

219] Аж в половині дороги його зустрічає громада

220] Подруг його — це німфи були, що їм мати Кібела

221] Німфами стати із суден, богинями моря, звеліла.

222] З ним ізрівнявшися, різали хвилі вони, а було їх

223] Стільки, як мідних раніше при березі суден стояло.

224] Здалеку всі упізнали царя й хороводом вітають.

225] Кімодокея між них, над усіх красномовніша, плине

226] Поруч, правицею спершись на край корабля, аж над воду

227] Плечі знялися, а лівою тихо по хвилях веслує.

228] Й так промовляє до нього, а він же нічого й не відав:

229] «Божий потомку Енею, не спиш ти? Не спи і вітрилам

230] Линви спускай. Ми є сосни з верхів'їв священної Іди;

231] Німфами моря тепер і флотом для тебе ми стали.

232] Як віроломний рутулець хотів нас, розбивши залізом,

233] З димом пустити, тоді проти волі ми прив'язь зірвали

234] І за тобою шугаєм по морю. Та, зглянувшись, мати

235] Вигляд оцей нам дала і звеліла богинями бути

236] Й жити під хвилями. Син твій Асканій обложений в шанцях,

237] Замкнений в мурах, навколо ж запалені Марсом латини

238] Стрілами сиплють на нього. На місці належному станув

239] Вершник з Аркадії, разом із ним і хоробрі етруски.

240] Намір є в Турна твердий — їм кіннотою шлях перетяти,

241] Щоб не з'єдналися з табором. Встань, і як блисне Аврора,

242] Клич до зброї загони і першим бери непоборний

243] Щит, що, оздобивши золотом, дав тобі сам Огневладний.

244] Завтрашній день, коли віриш, що мовлю я це не на вітер,

245] Гори побачать рутулів, в різні безпощадній убитих».

246] Мовила так і, прощаючись, рухом своєї правиці

247] Вміло штовхнула судно, і воно полетіло по хвилях

248] Швидше за спис і бистріш од стріли, що рівняється з вітром.

249] Інші помчали за ним. Остовпів з того дива троянець

250] Анхісіад, але моці йому додало це пророцтво

251] І, подивившись на небо, він коротко так помолився:

252] «Мати Ідайська богів, милосердна, ти маєш в опіці

253] Діндім, твердині із баштами й левів, запряжених в парі.

254] Провідником моїм будь і швидше справди віщування

255] І до фрігійців, богине, прийди у щасливу годину».

256] Так він сказав. А день, обернувшись тим часом довкола,

257] В повному світлі надходив і ніч одігнав уже з неба.

258] Спершу він друзям звелів, щоб кожен ставав під свій прапор,

259] Пильно оглянувши зброю свою й був до бою готовий.

260] Сам же він тевкрів уже і цілий свій табір оглянув,

261] Ставши вгорі на кормі. Як в лівиці підняв він блискучий [222]

262] Щит свій, то оклик дарданців до неба із мурів полинув.

263] Гнів розбудила надія нова, й почали всі стріляти.

264] Так журавлі з-над Стрімону ознаки дають, як під чорні

265] Хмари в повітрі пливуть серед шуму й, від злих буревіїв

266] Втікши південних, щасливо курличуть. Та дивним здавалось

267] Все те й цареві рутулів, також і вождям авзонійським,

268] Поки човнів не уздріли, скерованих до узбережжя,

269] І широчині морської, всієї укритої флотом.

270] На голові його сяє шолом, і гребінь промінням

271] Грає; поверхня щита, вся із золота, сипле вогнями.

272] Так, як прозорої ночі комети криваві жахливим

273] Пурпуром блиснуть чи Сіріус сяйвом ясним запалає,

274] Той, що засуху несе і пошесті людям нещасним,

275] Зійде — і світлом зловісним все небо у смуток огорне.

276] Турн, проте, наміру свого, відважний, ніяк не покинув —

277] Берег зайняти раніш і від суші прибулих прогнати.

278] Тих він запалює словом, а тих іще й лає до того ж:

279] «Маєте те, чого так ви бажали — рукопаш трощити;

280] Щастя воєнне в руках у героїв. Хай кожен згадає

281] Жінку свою і домівку; великих ви діл доконайте,

282] Батьківську славу піддержте. Самі ж ми до хвиль підбіжімо,

283] Поки ще роблять вони на березі перші непевні

284] Кроки. Відважним і щастя сприяє».

285] Так промовляє і важить у серці, кого в бойовище

286] Він поведе, скільки лишить, щоб мури в облозі держали.

287] Але тим часом Еней вже висаджує військо союзне

288] З суден високих містками. Ті стежать, як слабшає хвиля

289] І відпливає прибій, ті стрибають, де мілко, а дехто

290] Сходить по веслах. А Тархон, оглянувши берег, де скелі

291] Не височать з-під води й не шумлять, розбиваючись, хвилі,

292] Де з наростанням прибою весь берег вода заливає,

293] Саме туди кораблі повертає й супутників просить:

294] «Отже, добірна громадо, на весла дебелі наляжте,

295] Судна спрямуйте свої, щоб землю ворожу дзьобами

296] Рили вони, нехай кілі самі собі ложа промостять.

297] Я не боюсь, що при тім висіданні розбитися можуть

298] Судна, коли б лиш ступив я на землю ногою». Так мовив

299] Тархон, а друзі натисли на весла, і судна по морі

300] Спіненім гнали на берег латинський, аж дзьоби зарились

301] В землю, і кілі самі собі ложа без шкоди проклали.

302] Твій не осів лише, Тархоне, човен, застряв на мілизні

303] І, як на рифі стрімкому повис, то ще довго хитався

304] Там то на цей, то на той бік, затримував хвилі, аж, врешті, [223]

305] Переломився й залогу свою на глибіні розсипав.

306] Перешкоджають їм балки пливучі і зламані весла

307] Вийти на берег, а хвиля, відбившись, на море їх тягне.

308] Турн з свого боку також без діла там часу не гає,

309] А пориває у запалі цілий загін за собою,

310] І проти тевкрів веде, і на березі їх розставляє.

311] Сурми заграли, і перший Еней на селянські ватаги

312] Напад вчинив і латинян розбив,— це був добрий початок,—

313] Вбивши Терона, що був найсильніший з мужів, що Енея

314] Сам зачепив,— йому бік через панцир, плетений з міді,

315] І через туніку, золотом ткану, мечем прорубавши.

316] Потім Ліханта убив, що у мертвої матері з лона

317] Витягти встигли й тобі, о Фебе ясний, присвятили.

318] Та чи багато йому помогло, що іще немовлятком

319] Він врятувався від вбивчої сталі? А далі на той світ

320] Ціса запеклого ще і Гіанта ставного послав він,

321] Тих, що у битві дубинами лави стелили,— не стали

322] В поміч їм ні Геркулесова зброя, ні руки їх сильні,

323] Ані Меламп, їхній батько, що другом Алкіда був, поки

324] Біди терпів на землі він. А Фаросу, що нерозумні

325] Кидав погрози, він, списом махнувши, заткнув його горло.

326] Й ти, жалюгідний Кідоне, забув би свої повсякчасні

327] Любощі з хлопцями й тут би упав від правиці дарданця,

328] Замість нової від Клітія втіхи, в якого лиш перший

329] Вус засівався, якби не з'явилася в пору для тебе

330] Дружна громада братів, що від Форка усі народились.

331] Кинули сім гостролезих списів, від щита ж і шолома,

332] Не заподіявши шкоди, відбилась їх тут же частина;

333] Інші ж мали його проколоти, а мати Венера

334] їх відвернула. Тоді обернувся Еней до Ахата,

335] Вірного друга: «Дай же списи, із них жоден даремно

336] Не полетить з моїх рук на рутулів; списи ті встрявали

337] В грецькі тіла на полях іліонських». Вхопив величезний

338] Спис він і кинув, а той у розгоні пробив і спижевий

339] Щит у Меона, і панцир роздер йому, й груди. До нього

340] Брат Алканор підступає й хапає правицею брата,

341] Щоб не упав. Але спис надлетів, і пройняв йому рам'я,

342] Й далі кривавий летить, а правиця на м'язах повисла.

343] Вирвав тоді Нумітор того списа із братнього тіла

344] І на Енея ним кинув; та вцілить йому не вдалося —

345] Вп явсь у стегно він Ахата великого. Тут же, своєю

346] Юною силою гордий, Клаус із Кур надбігає,

347] Здалека вдарив гартованим списом Дріопа, й відразу

348] У підборіддя загнавши, відняв йому й мову, і душу, [224]

349] Горло пройнявши. Чолом той ударив об землю, і з рота

350] Ринула цівкою кров. Та з далекого краю Борея

351] Трьох фракійців і ще трьох, що батько Ідант надіслав їх

352] І батьківщина ісмарська, в пригодах убив розмаїтих.

353] Тут же до них і Галес надбігає, й загони аврунків,

354] Вершник славетний Мессап, нащадок Нептунів. Ті й другі

355] Хочуть відбитись — на самім порозі Авзонії б'ються.

356] Як у великих просторах небесних ворожі вітри десь

357] Бій розпочнуть, а завзяття і сили в них рівні — не тільки

358] Бій поміж ними самими іде, але й хмари, і море

359] Не відступають і довго не знать, хто здолає, й всі сили

360] Встали в напрузі,— так само зчепились троянські й латинські

361] Лави, зімкнувшись, нога при нозі і при воїні воїн.

362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав

363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,

364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні

365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,

366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.

367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,

368] То їх благає, то лає терпкими словами: «Куди ви,

369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,

370] Задля Евандра-вождя і пам'яті воєн звитяжних,

371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —

372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі

373] Путь проб'ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,

374] Вас і Палланта-вождя закликає вітчизна прадавня.

375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний

376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.

377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,

378] Й сушею ніяк тікать,— чи шукати нам моря і Трої?»

379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.

380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний

381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись

382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і вирвав

383] Списа назад, що застряг у костях його. Та не спромігся

384] Вбити зненацька його і Гісбон, хоч і мав цю надію:

385] Щойно з розлюченим серцем і, всяку забувши обачність,

386] Вирвавсь вперед він, не зваживши злої загибелі друга,

387] Зразу ж Паллант затопив йому меч свій у груди набряклі.

388] Стенія валить тоді й Анхемола, що з давнього роду

389] Рета, й зухвало наважився мачухи ложе сплямити.

390] Й ви, такі схожі обличчям близнята, Ларіде і Тімбре,

391] Давнові діти, що смерті зазнали на полі рутульськім,—

392] Навіть свої вас, на радість батьків, не могли відрізнити,— [225]

393] Точні Паллант вам обом тепер дав розрізняльні ознаки:

394] Голову, Тімбре, тобі відрубав меч Евандрів звитяжний,

395] А за тобою, Ларіде, твоя ж там шукає правиця,

396] І півживі ще дрижать її пальці і меч ще тримають.

397] Разом і сором, і біль аркадських озброїли воїв

398] Проти ворожих рядів, аж вогнем од цих слів спалахнули,

399] Спостерігаючи подвиги славні. Тоді-то й Ретея,

400] Що колісницею мчав, убиває Паллант. Це дало їм

401] Місце, й на мить це від їла удар відвело. Бо на їла

402] Спис скерував він міцний, та Ретей його вістря на себе

403] Перехопив, від тебе й від брата твойого Тіррена,

404] Тевтре славетний, тікаючи й долі в конанні скотившись,

405] П'ятами землю рутульську він ралив. Як літом повіє

406] Бажаний вітер, пастух серед лісу вогонь розкладає;

407] Раптом в середині він розгориться, й одна розіллється

408] Хвиля Вулкана жахлива в широкому полі довкола,

409] Й той споглядає звитяжно згори, як вогонь тріумфує,—

410] Так воєдино і друзів твоїх вся з'єдналася мужність

411] І помагає, Палланте, тобі. Та Галес, невгамовний

412] Воїн, на ворога йде під заслоною зброї своєї.

413] Тут же вбиває Ладона, й за ним Демодока, й Ферета,

414] Й руку Стрімонія, що його горлу грозила, відсік він

415] Ясним мечем, а Тоантові каменем кинув в обличчя

416] Й кості його розтрощив і змішав їх із кров'ю і мозком.

417] Батько Галесів, лякаючись долі, сховав його в лісі.

418] Та як закрив той очі погаслі, то парки на нього

419] Руку наклали свою і зброї Евандровій в жертву

420] Передали. Нападає на нього Паллант, молячися:

421] «Батьку наш, Тібре, дай щастя залізу, що кидаю зараз,

422] Напрямок дай йому в груди Галеса твердого,— й цю зброю,

423] Й здобич одержить твій дуб». Бог почув ці слова, бо хотівши

424] Оборонить Імаона, нещасний Галес сам підставив

425] Груди під спис аркадійський. Та смертю такого героя

426] Рать перестрашену Лавс, ця могутня у битві підпора,

427] Не покидає; Абанта, що впав йому в руки, долає,

428] Цю перешкоду і вузол війни. Аркадські потомки

429] Падають мертвими тут, і падають поруч етруски,

430] й ви біля них, о тіла не добитих ще греками тевкрів.

431] Стрілись тут раті, вождями своїми і силами рівні,

432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху

433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає

434] й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться

435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм

436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий [226]

437] їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром

438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.

439] Та опікунка-сестра тим часом наказує Турну,

440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч

441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: «Чекайте,

442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить,—

443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив».

444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.

445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,

446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій

447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,

448] Відповідає на слово цареве такими словами:

449] «Здобич найвища прославить мене, або тут же загину

450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько

451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози». Промовив

452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла

453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,

454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив

455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;

456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.

457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,

458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили

459] їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:

460] «Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,

461] Внуку Алкеїв, благаю, дай поміч в почині великім,—

462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,

463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем».

464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,

465] Й ронить він сльози даремні. Тоді промовляє до сина

466] Батько ласкаво: «Свій день є у кожного, дано короткий

467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.

468] Пам'ять же добру по нас продовжити можна ділами,

469] Це-бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків

470] Божих лягло під високими мурами Трої,— між ними

471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна

472] Кличе,— дійшов він до меж, його вікові долею даних».

473] Мовить він так і зір одвертає од воїв рутульських.

474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,

475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив

476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,

477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав

478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове

479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго, [227]

480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:

481] «Ну-бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!»

482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,

483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,

484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова

485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,

486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче

487] Вирвав із тіла, тим самим-бо шляхом із нього спливали

488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому

489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим

490] Кров ю обличчям. А Турн тоді мовив:

491] «Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра

492] їх занесіть,— я Палланта, яким заслужив, повертаю.

493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.

494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина».

495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,

496] Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому

497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну

498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;

499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.

500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.

501] Долі-бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,

502] й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.

503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,

504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич

505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,

506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.

507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!

508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;

509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.

510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;

511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,

512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать. Він рушає

513] Й косить мечем, що попало під руки, широку дорогу

514] Мостить залізом в рядах, запалившись, тебе він шукає,

515] Турне, згорділого вбивством останнім. Паллант із Евандром

516] Перед очима його і все інше, і стіл, при якому,

517] Вперше прийшовши, він сів, і дана правиця. Живими

518] Зараз вхопив чотирьох юнаків із Сульмони і стільки ж

519] Тих, що годує Уфенс, щоб у жертву їх тіням принести

520] й кров'ю бранців вогонь на багатті згасити. А потім

521] Здалека він посилає Магонові спис смертоносний.

522] Хитро присів той, а спис із свистом над ним пролітає;

523] Він обіймає коліна Енея і так його просить: [228]

524] «Батька я тінню благаю і сином Іулом, що зріє,

525] Душу ти цю збережи і для сина, молю, і для батька.

526] В мене великий є дім, закопано в ньому багато

527] Золота й срібла талантів — в різьбі, у монетах і злитках.

528] Не від моєї загибелі тевкрів звитяга залежить,

529] Справи такої душа одинока змінити не може».

530] Так він сказав, а Еней на слова його в відповідь мовить:

531] «Дітям своїм збережи всі таланти із золота й срібла,

532] Ті, що ти згадуєш; викупи всі й договори воєнні

533] Турн скасував ще тоді, як спровадив на той світ Палланта,—

534] Так відчуває тінь батька Анхіса, й Іул тої ж думки».

535] Так він сказав і, шолом ухопивши лівицею, прямо

536] В шию тому, що просив, меч загнав по саму рукоятку.

537] Далі стояв Гемонід тут, жрець Трівії й Феба, у нього

538] Чілка з святими стрічками скроні й чоло сповивала,—

539] Шати його всі біліли, і зброя ясніла на ньому.

540] Стрівши, Еней його полем гонив, і, ставши над впалим,

541] Зразу ж мечем заколов, і великою вкрив його тінню.

542] Зброю його взяв Серест і на плечах поніс для трофея,

543] Царю Градіве, тобі. Відновляють ряди бойовії

544] Цекул із роду Вулкана й Умброн, що із пагір марсійських.

545] З другого боку шаліє потомок Дардана, відтяв він

546] Ліву Анксурові руку і геть цілий щит розпанахав.

547] Горде той вимовив слово, бо вірив, що й сила велика

548] З словом іде, і в уяві підносив свій дух аж до неба,

549] Сиве волосся собі обіцяючи й років багато.

550] Гнівному тут йому трапивсь під руку Тарквіт, що пишався

551] Ясною зброєю,— німфа Дріота його породила

552] Фавнові, лісу господарю. Кинувши здалека списом,

553] Панцир з вагою щита Еней сполучив і, відтявши

554] Голову, кинув на землю, хоч марно благав той, багато

555] Мавши сказати йому,— він тіло ще тепле від себе

556] Геть відкотив і над ним від ворожого серця промовив:

557] «Тут ось лежи собі, грізний! Мати тебе найдорожча

558] В рідній землі не укриє, не висипле тілу могили.

559] Дикій пташні на поталу тут будеш лежати, а може,

560] Хвилі в глибінь понесуть, і риби голодні там будуть

561] Рани лизать тобі». Враз він напав на Луку і Антея,

562] Перших у Турновім війську, на мужнього Нуму й Камерта,

563] Рижого сина Вольцента, великого духом, що був він

564] Найбагатіший на землю з усіх авзонідів і правив

565] В тихих Аміклах. Немов Егеон, що у нього, як кажуть,

566] Сотня рамен була й сотня долоней, горлянок півсотні,

567] Стільки ж грудей, що з них зяяв вогнем на Юпітерів грім він;

568] П'ятдесятьма він щитами дзвонив, і мечів він із піхов [229]

569] Стільки ж виймав,-— так звитяжно Еней лютував по всім полі,

570] Аж розігрілася сталь. Він далі на коней Ніфея,

571] На четверню, нападає і прямо вціляє у груди.

572] Коні ж, побачивши здалека раптом жахливу загрозу,

573] Перелякались, назад подалися і, скинувши тут же

574] Свого погонича, повіз погнали до берега прямо.

575] На колісниці тим часом всередину білими кіньми

576] В їхав із Лігером-братом Лукаг; спрямовує коней

577] Віжками брат, він же острах добутим мечем навіває.

578] Стерпіть не може Еней такого їх лютого шалу;

579] Кинувсь на них, його спис величезний у вічі їм блиснув.

580] ^Лігер до нього:

581] «Не Діомеда ти коні тут бачиш, не повіз Ахілла,

582] Тут не фрігійські поля; кінець і війні в цьому краї

583] Прийде, й твоєму життю». Такі ось слова божевільні

584] В Лігера з уст вилітали. Але не словами на нього

585] Кидав троянський герой; із розмаху списа пустив він

586] В ворога прямо. Лукаг уперед нахиливсь для удару

587] Списом, крикнув на коні, на ліву вже виступив ногу

588] Й ладивсь до бою, та в нижній щита блискучого обід

589] Спис прохопився в ту мить і в ліву ввігнався пахвину.

590] Випавши з повоза, долі скотився він, смерті в обійми.

591] Словом терпким тут Еней обізвався до нього побожний:

592] «Повоза твого, Лукагу, не зрадила коней охлялість,

593] Не завернули і тіні пусті із ворожого війська,—

594] Тільки ти сам зіскочив із нього й тікаєш». Сказав це

595] Й запряг придержав. А брат нещасливий, скотившися там же,

596] Руки простяг безборонні й промовив: «На тебе самого

597] Й рідних батьків твоїх, мужу троянський, тебе заклинаю,

598] Душу мою пощади, до мого прихилися благання».

599] Довго просив він, і мовив Еней йому: «Ти ще недавно

600] Зовсім інакше співав. Умирай, і брат брата не кидай».

601] І відкриває мечем йому груди, цю схованку духа.

602] Трупами цілеє поле так вождь засіває дарданський

603] В шалі своєму, мов струмінь гірський, мов та чорная буря.

604] Хлопець Асканій, нарешті, і молодь троянська, що марно

605] їх облягали, прорвавшись крізь шанці, покинули табір.

606] Сам до Юнони із словом звернувся тим часом Юпітер:

607] «Сестро й дружино моя наймиліша! Справі троянській,—

608] Гак, як ти думала, й не помилилась,— сприяє Венера,

609] Не витривала-бо в труднощах бою мужів тих правиця,

610] Дух не завзятий, і стерпіть не вміють вони небезпеки».

611] Скромно до нього Юнона: «Мій мужу найкращий, навіщо

612] Cерце дратуєш зболіле, що прикрого слова боїться? [230]

613] Мала б я в тебе таку, як колись, і як бути повинно,

614] Силу кохання, напевно, ти в тому мені б не перечив,

615] Наймогутніший, щоб збити тепер ще живого могла я

616] Вивести Турна та батькові Давну віддати живого.

617] Хай тепер гине і чистою кров'ю хай тевкрам заплатить.

618] Все ж таки з нашого роду ім'я він виводить, Пілумн був

619] Прадід його у четвертім коліні, і завжди рукою

620] Щедрою в храмах твоїх він жертви численні приносив».

621] їй цар Олімпу небесного так відповів коротенько:

622] «Що ж, як ти просиш тепер відсунути смерть юнакові,

623] Хоч йому вмерти судилось, жадаєш, щоб це учинив я,

624] Втечею Турна врятуй, від погрози лихої недолі

625] Вирви його. Це-бо можна дозволить. Якщо ж якусь глибшу

626] Думку ти криєш в проханні і хочеш війну обернути,

627] Зовсім змінити, то знай, що пусті ти плекаєш надії».

628] З ревними слізьми Юнона: «А що, якби в слові одмовив,—

629] В серці ж признав ти,— і все ж таки Турну життя б залишилось?

630] Жде-бо на нього, безвинного, згуба тяжка, хіба справді

631] Я помиляюсь. Коли б то я марним каралася страхом,

632] Ти ж би свій задум на краще змінив, у твоїй-бо це волі».

633] Тільки слова ці сказала, і тут же з високого неба

634] З бурею разом спустилась на землю і, в хмарі сповита,

635] Попрямувала до військ Іліону, у табір лаврентський.

636] І утворила богиня із хмари густої, на образ

637] І на подобу Енея, безсилу мару — дивовижне

638] Виглядом диво,— убрала ту постать у зброю дарданську.

639] Щит їй і гребінь дала на шолом, як в божистого мужа;

640] Мову дала для омани, без жодного значення звуки,

641] Й ту, що у нього, ходу. Це так, як-то кажуть, літає

642] Десь після смерті мара, а чи сон так заплутує мислі.

643] В перших рядах ця завзято гасає мара, брязкотінням

644] Зброї роз'ярює мужа й на бій викликає. І вийшов

645] Турн проти неї, і спис він із свистом іздалека кинув.

646] Та відвернулась мара і лиш п'яти йому показала.

647] Турн тоді щиро повірив, що справді Еней утікає.

648] В серце схвильоване марна вступила до нього надія:

649] «Чом ти тікаєш, Енею? Домовленим шлюбом не нехтуй!

650] Дасть ця правиця ту землю тобі, що по хвилях шукав ти».

651] Крикнув це й кинувся, блиснувши гострим мечем, за марою,

652] Сам-бо не відав того, що вітри цю утіху розвіють.

653] Там випадково стояло судно, до високої скелі

654] Міцно прикріплене, був там готовий місток і драбина.

655] Тим кораблем цар Озіній приплив із клузійського краю.

656] На корабель той Енеєва тінь утекла полохлива [231]

657] Й десь у кутку заховалась. За нею і Турн, знай, долає

658] Всі перешкоди й високі містки перестрибує спритно.

659] Лиш на судні опинивсь, як Сатурнія линви зриває

660] І корабель неприв'язаний котить по хвилях рухливих.

661] Турна, що зник десь раптово, шукає Еней для двобою

662] І на той світ по дорозі багато мужів посилає.

663] Легка ж мара пристановища більше уже не шукала,

664] А відлетіла під небо і в чорних розтанула хмарах.

665] Турна тим часом на море широкеє винесла хвиля.

666] Глянув навкруг, не свідомий, що діється з ним, і не вдячний,

667] Що врятувався, до неба здіймає він руки й волає:

668] «О всемогутній наш батьку, в такому-то злочині винним

669] Ти мене визнав, такої завдати волів мені кари?

670] Звідки я мчусь і куди? І яка це несе мене втеча?

671] Знов чи побачу я мури Лавренту і табір? Що буде

672] З тими мужами, що разом зі мною в похід виступали?

673] Я ж їх усіх залишив так ганебно на смерть, на поталу?

674] Бачу тепер їх розбитих і стогін конаючих чую.

675] Що тепер вдію і де підо мною в глибінь неосяжну,

676] Земле, розступишся? Згляньтесь на мене мерщій, буревії,

677] І на каміння, на скелі судно занесіть (про це ревно

678] Турн вас благає), пошліть на безвихідні дикі мілини,

679] Де ні рутули, ні вістка ніяка мене не досягне».

680] Так промовляючи, бореться сам із думками, чи має

681] З сорому він величезного впасти на вістря й загнати

682] Немилосердний свій меч поміж ребра, чи скочити в хвилі,

683] В саму середину, так добиватися вплав до крутого

684] Берега й наново з тевкрами герць бойовий починати.

685] Тричі він важивсь вчинить одне й друге, і тричі Юнона

686] Наймогутніша спиняла, і з жалю до нього юнацький

687] Стримала запал. Пливе він, скородячи плесо, й щасливо

688] Хвилі несуть його в древнє прабатьківське Давнове місто.

689] Та за наказом Юпітера вийшов до бою тим часом

690] І на радіючих тевкрів напав, розпалившись, Мезенцій.

691] Збіглись тірренські загони, і всі на одного напали,

692] Всі на одного палають ненавистю й стрілами сиплють.

693] Він, наче скеля, що видалась в море безкрає далеко,

694] Шалу вітрів і хвилі підставлена, силу й погрози

695] Неба і моря сама лиш витримує й не ворухнеться.

696] Гебра на землю звалив, Доліхаона сина, й Латага,

697] И Пальма, що мав утекти: Латага в обличчя ударив

698] Скелі гірської відламком великим, а Пальмові жили

699] У підколінні підрізав і немічним повзати кинув. [232]

700] Лавсові ж зброю дає, щоб носив на своїх її плечах,

701] А на шолом йому гребінь встромляє. Й фрігійця Еванта

702] Вбив, і Міманта, ровесника й друга Паріса,— тієї

703] Самої ночі, що мати Теано, на втіху Аміку,

704] Батьку, його дарувала, й цариця, Кісеєва донька,

705] Що завагітніла ярим вогнем, породила Паріса.

706] В рідному місті Паріс опочив, Міманта ж незнана

707] Вкрила земля лаврентійська. Мов злющими вигнаний псами

708] З пагір високих кабан, що плекав його довгії роки

709] Везул соснистий і довгії роки багно лаврентійське,

710] В сіті потрапить в гаю комишевім і дико гукає,

711] Й їжиться в нього щетина, й ніхто не посміє до нього

712] Навіть наблизитись, тільки списами, іздалека ставши,

713] Кидають в нього і лиш галасують з безпечного місця.

714] Він же поволі безстрашно на всі обертається боки,

715] Й тільки зубами скрегоче, й списи лиш обтрушує з спини.

716] Так же і з тих, в кого був на Мезенція гнів справедливий,

717] Жоден не смів із мечем у руці нападати на нього;

718] Здалека тільки списами тривожили й криком великим.

719] Був серед них із старого корітського краю утеклий

720] Грек той Акрон, що безшлюбною дівчину кинув кохану.

721] Бачить Мезенцій, як той у середину війська вмішався

722] У багряниці, що суджена ткала, і в перах пурпурних,—

723] Наче той лев зголоднілий, що скрізь по висотах блукає,

724] Голодом гнаний шаленим, і десь чи козу полохливу

725] Раптом побачить, чи оленя, що підійма свої роги,—

726] Скочить і широко пащу роззявить, наїживши гриву,

727] І припадає до м'яса, і чорна у нього стікає

728] З пащі жахливої кров,—

729] Кинувсь так жваво Мезенцій в гущавину воїв ворожих.

730] Падає бідний Акрон і чорну б'є п'ятами землю,

731] Зламаний спис миє кров'ю й вмирає. Він мав за безчестя

732] Вбити Орода, коли той тікав, і поранити ззаду,

733] Кинувши списом, але оббігає його і виходить

734] Просто назустріч йому і, ставши як муж проти мужа,

735] Перемагає не підступом хитрим, а силою зброї.

736] Потім ногою і списом оперсь на упалого й мовив:

737] «Ось перед вами, мужі, частина воєнної сили —

738] Гордий Ород,— і нехтувать нею не слід нам». Всі друзі

739] Скрикнули разом на те і веселий пеан заспівали.

740] Той же, спускаючи дух: «Недовго ти будеш безкарно

741] Тішитись так, переможче, і хто б ти не був, а та сама

742] Жде тебе доля, і скоро на цьому ж ти полі поляжеш».

743] З гнівом Мезенцій крізь сміх: «Ти зараз вмирай, а про мене [233]

744] Батько богів, цар людей вже розсудить». Сказав це і витяг

745] З тіла свій спис. Того ж спокій глибокий обняв і залізний

746] Сон, його очі стулились, і вічна їх тьма огорнула.

747] Цедик убив Алкатоя, Сакратор — Гідаспа, Рапон же

748] Вбив і Партенія, й Орса, великої сили героя.

749] Клонія вцілив Мессап й Ерікета, Лікаона парость,—

750] Першого вбив на землі, бо розгнузданий кінь спотикнувся,—

751] Пішки йшов другий. Був піший і Агіс, що вийшов з Лікії,

752] Вбив його тут же Валер, не позбавлений доблесті предків.

753] Тронія Салій убив, а Салій Неальком убитий

754] Списом з засади й стрілою, що здалека б'є непомітно.

755] Смуток тяжкий і втрати ділив уже Марс обопільні,

756] Падали рівно й до наступу йшли переможці й побиті,

757] Жодні не знали утечі. В оселі Юпітера, в небі,

758] Уболівають богове над марним оцим і взаємним

759] Гнівом і тим, що люди так терплять багато. Венера

760] Бачить усе це, за нею Юнона, Сатурнова донька;

761] Між тисячами шаліє бліда Тізіфона. А далі

762] Ратищем дужим Мезенцій вимахує грізно й прямує

763] Полем, немов Оріон величезний, коли він найглибші

764] Води Нерея в середині саме убрід переходить,

765] Шлях свій верстаючи, сам же над плесо плечима сягає;

766] Чи із верхів'я гірського стару несучи яворину,

767] Йде собі сам по землі, ховаючи голову в хмари,—

768] Так і Мезенцій ішов у зброї своїй величавій.

769] Щойно Еней спостеріг його здалеку в лавах військових,

770] Вирішив вийти на нього. А той не злякавсь і чекає

771] Славного ворога; сам непорушно стоїть і очима

772] Міряє місце, чи списом докине. «Правиця хай богом

773] Буде мені, а спис, який кидаю, хай помагає.

774] Зброю ж, яку я стягну із цього душогуба Енея,

775] Лавсе, одягнеш на себе — тобі цей трофей обіцяю».

776] Так промовляючи, він іздалека з свистом закинув

777] Гострого списа; але, пролетівши, об щит він одбився

778] Й славного мужа Антора, що був Геркулесові другом,

779] Вдарив у бік, аж у нутрощі встрявши; Антор, з Арголіди

780] Посланий, коло Евандра осів в італійському місті.

781] Впав бідолаха, за іншого вбитий, поглянув у небо

782] І, умираючи, Аргос згадав, дорогий його серцю.

783] Кидає списа свойого побожний Еней. Спис, пробивши

784] Вигнуте мідяне коло потрійне, льняну поволоку

785] й шкуру волову потрійну, встромився внизу у пахвину,— [234]

786] Й списові сили не стало. Побачивши кров у тірренця,

787] Радісно меч свій з пахвини Еней витягає, і в буйнім

788] Шалі пойнятого трепетом ворога він доганяє.

789] Тяжко тоді застогнав із любові до милого батька

790] Лавс, це побачивши, й сльози рясні полилися у нього.

791] Не замовчу я про смерть невблаганну твою, про учинки

792] Славні твої і про тебе, пам'яті гідний юначе,

793] Якщо з довірою приймуть нащадки ці давні події.

794] До боротьби вже нездатний, зв'язаний в рухах, ногою

795] Батько назад відступив, і щитом волочить він списа.

796] Раптом прорвався юнак і в середину бою встряває;

797] Враз підбігає Еней і правицею вже замахнувся,

798] Він же кинувсь під меч і затримав його на хвилину.

799] Друзі за ним поспішають із криком великим, і поки

800] Батько, боронений сина свойого щитом, не відійде,

801] Мечуть списи, хочуть ворога стрілами здалека гнати.

802] В шал упадає Еней і, щитом заслонившись, із місця

803] Не уступає. Як градова буря із неба посипле,

804] З поля тікають усі орачі, хлібороби й мандрівці

805] Схову шукають безпечного десь чи під берегом річки,

806] Чи у скелястій печері, як довго на полі негода,

807] Щоб, як покажеться сонце, могли вони взятись до діла,—

808] Так і Еней, звідусіль засипаний градом списів їх,

809] Доти витримує, аж прогримить вся та хмара воєнна,

810] Й Лавса він лає й грозить йому тяжко: «Чого поспішаєш?

811] Смерть тут чекає на тебе, і зваживсь на діло ти більше,

812] Ніж твої сили; любов ця тебе, необачний, погубить».

813] Той не зважає на це і шаліє в своєму одчаї.

814] Лють проникає ще глибше у серце вождеві дарданців,

815] Парки для Лавса прядуть уже нитку останню. Еней-бо

816] На юнака замахнувся могутнім мечем і у нього

817] Весь увігнав. ЬЦит пробито, і легку броню цю хвастунську,

818] Й туніку, що її золотом мати йому вишивала;

819] Крові в запазуху повно влилося. Душа тоді в смутку

820] Тіло лишила й до предків полинула з вітром. Поглянув

821] Син Анхісів тоді на того, що вмирав, і на лиця,

822] Лиця, що дивна їх блідість окрила, і тяжко зітхнув він

823] З жалем гірким, і простяг йому руку; і виник у нього

824] В пам'яті образ любові до батька. «О хлопче нещасний,

825] Що тобі дасть побожний Еней за ці славні заслуги,

826] Щирості гідне твоєї? Ту зброю, якою втішався

827] Досі, і далі тримай; а самого тебе, якщо тільки

828] Йдеться про це тобі, попелу й предкам віддам я належно.

829] В смерті печальній твоїй одна лише в тебе утіха, [235]

830] Що від правиці Енея вмираєш великого». Друзів

831] Лаючи надто повільних, з землі юнака підіймає,

832] Що за звичаєм зачесані кучері кров'ю споганив.

833] Батько тим часом над хвилями Тібру вмивав свої рани;

834] Він полоскав їх водою й, на стовбур похилий опершись,

835] Тілом своїм спочивав. Шолом його мідний на гілці

836] Осторонь висів, і зброя важка між травою лежала.

837] Молодь добірна його оточила. Він дихає важко,

838] Шию підперши і звісивши бороду довгу на груди.

839] Часто про Лавса питав, і за ним багатьох посилав він,

840] Щоб завернули його і сказали йому повеління

841] Батька сумного. Несли із плачем сюди друзі на зброї

842] Мертвого Лавса; юнак був великий, велика і рана,

843] Що подолала його. Уже здалека вчуло ридання

844] Батькове серце, до лиха чутливе. Він голову сиву

845] Порохом всю посипає, і руки здіймає до неба,

846] І припадає до тіла. «Мій сину, невже так бажав я

847] Жити, щоб-то допустить замість себе під руку ворожу

848] Синові стати? Чи ран твоїх болем я, батько, врятуюсь,

849] Смертю твоєю живий? Тепер, бідолашному, врешті,

850] Згуба остання мені, тепер моя зглибилась рана!

851] Я-бо, мій сину, своєю виною сплямив твоє ймення,

852] Бо, зненавиджений, з трону батьків моїх прогнаний був я,

853] Кару був винен моїй батьківщині й ненависті рідних;

854] Краще б негідне життя сам усякій віддав би я карі.

855] Та ось живу й ще не кидаю я ні людей, ані світу,

856] Але покину». Він так промовляє і тут же на ногу

857] Хвору ступає свою, і хоч біль в його рані глибокий

858] Сил убавляє, не впав і коня привести свого каже.

859] Кінь той був слава, і шана, й утіха його, він на ньому

860] З воєн усіх переможцем вертався. До нього сумного

861] Так промовляти почав він: «Мій Ребе, ми разом обидва

862] Довго на світі жили (якщо смертним щось довго буває).

863] Нині або переможцем сюди принесеш ти криваву

864] Зброю й Енеєву голову й будеш за Лавсову кривду

865] Месником, або, як сила путі не відкриє, поляжеш

866] Разом зі мною; бо вірю, не стерпиш, могутній, щоб інший

867] Хтось верховодив тобою, щоб тевкр був хазяїном в тебе».

868] Так він промовив і, прийнятий радо, сідає на нього,

869] Як і раніше, і гострі списи бере в руки обидві;

870] Світлий мідяний шолом, що наїжився волосом кінським,

871] Голову вкрив йому. Так і помчав він в середину бою.

872] В серці вирує і сором великий, і смуток шалений,

873] І божевільна любов, і відваги свідомість. Він дужим [236]

874] Голосом кличе Енея три рази. Зрадів той, пізнавши,

875] Й так помолився: «Хай батько богів з Аполлоном високим

876] Дасть, щоб в бою ти зустрівся зі мною».

877] Тільки промовив і з грізним він списом виходить навпроти.

878] Той же: «Чого, найлютіший, мене так страхаєш, забравши

879] Сина? То шлях був єдиний лише, щоб мене погубити,

880] Не боїмось-бо ми смерті й боги не страшні нам ніякі.

881] Кинь це. На смерть я іду, та раніш тобі дам у дарунок

882] Ось що». Промовив і спис свій на ворога кинув, а потім

883] Кидає другий і третій, і колом кружляє великим,

884] Тільки ті напади щит золотий відбиває. Аж тричі

885] Вліво довкола стоячого їде і сипле списами.

886] Тричі троянський герой на щиті мідяному обносить

887] Ліс велетенських списів кругом себе. Коли ж це набридло

888] І допекла ця нерівна йому боротьба, то вагавсь він

889] Довго, аж поки зібрався й ворожому кинув коневі

890] Списа між скроні опуклі. Здіймається високо диба

891] Четвероногий, повітря копитами б'є над собою,

892] Вершника з себе скидає і перекидається раптом,

893] І, на землі розпростертий, він руху його позбавляє,

894] Впавши сторчма і передом цілим згори приваливши.

895] Всі, і трояни, й латини, вогнем спалахнувши, до неба

896] Крик підняли. Еней підбігає до нього і, меч свій

897] З піхов виймаючи, так над упалим говорить: «Де ж нині

898] Той завзятущий Мезенцій, де ділася дика відвага?»

899] Але ж тірренець, поглянувши вгору, повітря вдихнувши

900] Й опам'ятавшися, мовив: «Мій вороже тяжкий, навіщо

901] Лаєшся й смертю грозиш? Ганьби у падінні немає,

902] Я тут не ласки просити прийшов; і мій Лавс із тобою,

903] Певно, не так домовлявся. Прошу одного лиш, як може

904] Щось переможця просити побитий; дозволь моє тіло

905] В землю покласти. Я знаю, усі мої люті на мене.

906] Лють ту, прошу, відверни й дай із сином спочити в могилі».

907] Мовивши це, і меч свій свідомо на горло сприйнявши,

908] Вилив він душу свою із струменем крові на зброю.

Додати в закладки

  
Переклад Translate