Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вергілій Енеїда Переклад М.Білика

1] Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.

2] Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:

3] «Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.

4] Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,

5] й царство їх гідне плачу,— я сам всі ті бачив нещастя,

6] Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,

7] Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,

8] Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.

9] Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі

10] Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди

11] Наші й почути про Трої останню недолю,— хоч серце

12] Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,

13] Я починаю:

14] Данайські вожді, як війна їх зломила

15] Й щастя покинуло — років-бо ж стільки минуло,— натхнені

16] Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,

17] Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву

18] В дар за щасливу дорогу лишили,— пішла така чутка.

19] Потім самі замикають таємно героїв громаду,

20] Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,

21] Цілу його глибину наповняють узброєним військом.

22] Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,

23] Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;

24] Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.

25] На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;

26] Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.

27] Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.

28] Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,

29] Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.

30] Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,

31] Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.

32] Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;

33] Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає

34] В замок його затягнуть, серед мурів поставить. Були це

35] Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.

36] Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,

37] Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять

38] В море, або підложити вогонь, або черево свердлом

39] Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:

40] Так поділилась непевна юрба на два табори різні.

41] Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім

42] Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку [43]

43] Й здалека кличе: «Нещасні, яке безголів'я велике

44] В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від'їхав?

45] Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?

46] Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,

47] Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню

48] Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто

49] Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.

50] Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих».

51] Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний

52] В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори

53] Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,

54] Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.

55] От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум

56] Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,

57] Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.

58] З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські

59] З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині

60] Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,

61] Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;

62] Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:

63] Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.

64] Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди

65] Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.

66] Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв

67] З них тут один,— ти усіх їх пізнай.

68] Бо як збентежено перед очима він став безборонний

69] І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,

70] Мовив: «О горе, яка ще земля і моря які можуть

71] Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?

72] Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці

73] Ворогом мають мене і крові жадають моєї».

74] Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього

75] Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,

76] Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.

77] Той охолонув від страху та врешті почав говорити:

78] «Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;

79] Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.

80] Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним

81] Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.

82] Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,

83] З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.

84] Через ганебний донос пеласгійці його покарали [44]

85] Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник

86] Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.

87] Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї

88] Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.

89] Поки він міцно держався при владі й на радах владарських

90] Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,

91] Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу

92] Злоба й ненависть Улісса -— всі знають, про що говорю я —

93] Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку

94] Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.

95] І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить

96] В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто

97] Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.

98] Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї

99] Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,

100] Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо

101] Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.—

102] Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?

103] Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?

104] Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:

105] Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди».

106] Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,

107] Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.

108] Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:

109] Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати

110] І відступити, втомившись війною, що довго тривала.

111] Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії

112] їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.

113] От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,

114] Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.

115] Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул

116] Феба; він слово сумне приніс нам із храму святого:

117] «Кров'ю і дівчини смертю вітри ви вблагали, данайці,

118] Як узбереж Іліону взялися дістатись уперше,

119] То й повороту належить вам кров'ю шукать і віддати

120] В жертву життя арголійське». Народ як почув це віщання,—

121] Серцем стенувся увесь і дрож перейняв усі кості —

122] Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.

123] З шумом великим тоді ітакієць Калхаса-пророка

124] Тягне в середину натовпу й силує людям відкрити,

125] Що означає богів віщування. Мене не один вже

126] Попереджав про злий підступ митця-лиходія, майбутнє

127] Мовчки моє прочував. І два п'ятидення зрікався

128] Він кого-небудь назвать і на смерть його цим передати. [45]

129] Ледве з бідою його спонукав ітакієць великим

130] Ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.

131] Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,

132] Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого

133] Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,

134] Підготовлялись обряди, мука готувалась солона,

135] Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,

136] Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів

137] Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.

138] В мене нема вже надії побачить стару батьківщину

139] й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;

140] Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись,—

141] І надолужать провину мою їх нещасною смертю.

142] Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду

143] Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:

144] Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,

145] Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно».

146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки

147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа

148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани

149] Й мовить ласкаво: «Хто б ти не був, але втрачених греків

150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:

151] Нащо вони величезного цього коня збудували?

152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?»

153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,

154] Звільнені руки до неба піднісши: «Вас кличу за свідків,—

155] Каже,— о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні

156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,

157] Що їх як жертва носив я,— вже вільно мені потоптати

158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни

159] Всі, що їх світові мають явити. Бо жодні закони

160] Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,

161] Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,

162] Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.

163] Всю-бо надію данайці і віру в війну розпочату

164] Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний

165] Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,

166] Божий палладій із храму святого забрать завзялися,

167] Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали

168] Образ святий і торкнулись руками кривавими стьожок

169] Діви святої, від тої хвилини надії данайців

170] Враз похитнулись, й упавши, назад покотились. Зламалась

171] Сила данайців, і серце богині від них відвернулось. [46]

172] Знаками ясно своїми дала це Трітонія знати;

173] Ледве поклали у таборі образ, їй очі відкрились,

174] Іскрами блиснули, тіло в солоному поті скупалось,

175] Тричі сама на долівці вона підвелася — о диво! —

176] Аж міднокований спис і щит затремтіли у неї.

177] їм провіщає Калхант, щоб морем тікали; не може

178] Впасти Пергам від аргейської зброї, аж поки віщання

179] В Аргосі знов не спитають та образ, який в кривобоких

180] Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рідні Мікени

181] Нині поїхали з вітром, то там вони зброю готують,

182] Ласки шукають в богів і неждано, проїхавши морем,

183] Знову тут будуть,— Калхант ворожіння ті так викладає.

184] Статую цю за палладій, зневажену божу святиню,

185] З волі його збудували, щоб змити нещасну провину.

186] Постать таку спорудить величезну Калхант наказав їм,

187] Бантини збивши дубові, її аж до неба піднести,

188] Так, щоб крізь брами її й через мури міські не втягнути,

189] Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.

190] Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мінерві,—

191] Стріне Пріамове царство й фрігійців руїна велика,

192] Хай же на нього самого відвернуть проклін цей богове.

193] А як затягнуть до міста цей дар ваші руки, війною

194] Азія аж до Пелопових мурів великою піде;

195] Доля така ж і наших онуків колись дожидає».

196] Хитрощам цим і лукавству митця в віроломстві Сінона

197] Віри йняли. Піддалися на сльози нещирі і підступ

198] Ті, кого навіть Тідеїв син, навіть Ахілл ларісійський

199] Не подолали, ні тисячі суден, ні років десяток.

200] „ Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі

201] й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.

202] Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,

203] Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.

204] Аж із Тенеда по хвилях спокійних — тремчу, як згадаю,—

205] В звоях великих два змії на море злягли і прямують

206] Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище

207] Лвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла

208] Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.

209] З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,

210] Кров ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,

211] Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми — сполотніли

212] И порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують

213] Просто до Лаокрона. І спершу тіла обкрутили

214] Двох невеликих синів його змії обидва і давлять [47]

215] Та роз'їдають суглоби. А потім так само й його вже,

216] Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,

217] Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази

218] Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі

219] Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,

220] Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.

221] Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче,

222] В пасоці чорній увесь, отрутою стьожки священні

223] Збризкані, й крики жахливі його аж до неба сягають.

224] Зранений віл так реве, від жертовної вирвавшись смерті

225] Й скинувши з шиї сокиру, яку йрму вбито невміло.

226] Змії обидва чимшвидше у храм поповзли Трітоніди

227] Грізної, вгору на замок, залізли під ноги богині

228] Й там заховались під круглим щитом. Тоді знову занило

229] Кожному серце, жахом новим оповите. Це кара

230] Справді заслужена, кажуть, за вчинений злочин спіткала

231] Лаокоона, що вістрям пройняв ту священну споруду,

232] Вбив в її спину свій спис нечестивий. Кричать усі гучно,

233] Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати

234] Ласки богині.

235] Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.

236] Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,

237] Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,

238] Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата

239] Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть

240] Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась

241] В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,

242] Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!

243] В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись,

244] В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми

245] Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,

246] Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.

247] Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,

248] Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи

249] Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути

250] Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.

251] Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася

252] Із океану і пітьмою землю покрила і небо,

253] Вкрила також мірмідонське лукавство; і тевкри на мурах

254] Змовкли, бо сон їм утомлене тіло зморив. Із Тенеда

255] Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готові

256] Судна у них, у мовчанні, крізь приязну місячну тишу,

257] Їдуть до добре відомого їм узбережжя. Аж раптом [48]

258] Блиснув вогонь на царському судні. Сінон, врятувавшись

259] З ласки неправої долі, в цій хвилі данайців, що в кінськім

260] Череві досі ховались, виводить, їм нишком соснові

261] Схови одкривши,— відчинений кінь їх на світ випускає.

262] жваво вожді з деревища порожнього перші вилазять:

263] Стенел з Тессандром, Улісс лиховісний — по спущеній линві,

264] Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант і раніше

265] Інших — Махаон, за ним Менелай і сам майстер тієї

266] Хитрої штуки — Епей; в місто, сном і вином оп'яніле,

267] Входять усі і, убивши сторожу, в відчинені брами

268] Військо впускають, загони, що в змові були, об'єднавши.

269] Був саме час, коли в дар від богів нам надісланий перший

270] Сон огортає знеможений люд, милим гостем приходить,

271] В хвилі тій Гектор приснився мені, засмучений дуже;

272] Плакав рясними сльозами, понесений возом, як з ним це

273] Сталось колись; обкипілий весь чорною кров'ю, в пилюці;

274] Ремінь у ноги напухлі уп'явся. Ох, як виглядав він,

275] Як же не схожий на Гектора був він того, що вертався

276] В зброї Ахілловій з бою або як на судна данайські

277] Кидав фрігійські вогні,— брудна борода обгоріла,

278] Злиплось волосся в крові, і ранами весь він укритий,

279] Що коло мурів отчизни він стільки зазнав їх у битвах.

280] І мимоволі, здавалось, заплакав я сам і крізь сльози

281] Мовив тоді до героя, озвавшись сумними словами:

282] «Світло Дарданії, тевкрів надіє з надій найвірніша,

283] Де ти так довго барився, з якої країни приходиш?

284] Гекторе, наш довгожданий, гей, як ми тебе привітаєм

285] Після сконання стількох твоїх рідних, по злигоднях всяких

286] Цілого люду і міста, ослаблені дуже на силах?

287] Чом це я рани ці бачу?» А він на те все ані словом ,

288] Не відповів на ті марні питання; і, важко зітхнувши,

289] Мовив лиш: «Сину богині, тікай, від пожежі рятуйся;

290] Вдерся вже ворог на мури, вже валиться Троя висока.

291] Досить, проте, й для вітчизни цього, й для самого Пріама.

292] Збройній руці якби можна Пергам рятувати, то, певно,

293] Ця ось правиця моя врятувала б. Святі свої речі

294] Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,

295] Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм

296] Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море».

297] Мовив це й в руки узяв він і Весту могутню, й пов'язки,

298] і негасимий вогонь, і з святилища все це виносить.

299] Зойками різноманітними повниться місто тим часом

300] Більше й все більше,— хоч батька Анхіса домівка стояла [49]

301] Осторонь інших, густими деревами щільно укрита,—

302] Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.

303] Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху

304] Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.

305] Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви

306] Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку

307] й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє

308] Працю волів, позносить ліси на узгір'ях,— і стане

309] Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.

310] Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:

311] Підступ данайський відкрився. Уже Деїфоба оселя

312] Впала, велична, Вулканові в жертву, уже загорівся

313] Близький сусід Укалегон,— Сігейська затока палає

314] Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.

315] Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?

316] Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок

317] Кинутись разом,— шаленство і гнів навіть розум виводять

318] Із рівноваги,— збагнув я, як гарно загинути в битві.

319] Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї

320] (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить

321] Утвар священну, богів переможених, внука малого

322] Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте,— волаю,—

323] Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»

324] Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:

325] «Б'є вже остання година, Дарданії день неминучий.

326] Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава

327] Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий

328] В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці

329] В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний

330] Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує

331] Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті

332] Брами,— без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!

333] Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;

334] Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові

335] Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп

336] В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними».

337] Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,

338] В бій і вогонь я іду, куди чорна Ерінія кличе,

339] Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. Надходять

340] Друзі Ріпей і Епіт, у боях дуже славний, у сяйві

341] Місяця ще надійшли Гіпаніт і Дімант, а за ними

342] Разом стає у ряди і Кореб молодий, син Мігдона.

343] Щойно останніми днями він в Трою прибув випадково,

344] Гнало його до Кассандри гаряче кохання; тепер він

345] 50

346] В поміч фрігійцям ішов і Пріаму, бо був його зятем.

347] Ох, безталанний, не чув він того, що у приступі шалу

348] Суджена там віщувала.

349] Щойно побачив їх разом усіх я, готових до бою,

350] Так я тоді до них мовив: «Молодці, серця наймужніші

351] В вас надаремно, якщо забажали з'єднатись зі мною,

352] З тим, що на смерть іде певну. Ви бачите, що нам судилось.

353] З храмів святих, вівтарі залишивши, боги усі вийшли,

354] Ті, на яких ця стояла держава! Йдете рятувати

355] Місто в пожарі'. Умрімо ж, в середину киньмося бою!

356] Є для побитих один порятунок — рятунк;' не ждати*

357] "Цимисловами ще шалу додав я серцям молодецьким.

358] Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,

359] Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом

360] Висхлим залишені десь вовченята чекають,— і ми так

361] Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,

362] Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом

363] Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства

364] Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?

365] Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;

366] Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,

367] Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.

368] Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров'ю змивають,

369] Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть

370] І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;

371] Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні.

372] Перший з данайців попав Андрогей нам негадано в руки

373] Разом з загоном великим; вважав нас за дружні фаланги

374] Він, не впізнавши, й таким озивається приязним словом:

375] «Гей же, мужі, поспішайте, чого це ви так забарились?

376] Інші Пергам, що в пожарі горить, по шматочку розносять,

377] Ви ж тільки зараз у бій вирушаєте з суден високих?»

378] Мовивши це і відповідь мавши якусь невиразну,

379] Врешті таки зрозумів, що у вир ворогів він потрапив.

380] Весь охолонув і, скрикнувши, миттю назад він одскочив.

381] Так, наче десь у колючих кущах несподівано ступить

382] Хтось на гадюку і раптом, злякавшись, тікає від неї,

383] Люто-бо шию свою підняла вона темно-зелену,—

384] І лянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.

385] Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.

386] І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом

387] Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.

388] Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:

389] "Друзі, де доля й рані нам дорогу рятунку вказала [51]

390] Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:

391] Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;

392] Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли йдеться

393] Про ворогів? Самі зброю дадуть». Так сказав і гривастий

394] Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний

395] Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.

396] Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь

397] Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу. Йдемо всі,

398] Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.

399] Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато

400] Билися ми, багато ахейців послали до Орка.

401] До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,

402] Інші, в ганебнім перестраху, знов у те черево кінське

403] Лізуть і криються там, у знайомій уже їм утробі.

404] Гей, ні на що проти волі богів нам не слід сподіватись.

405] Ось витягають Кассандру, Пріамову доньку, з святого

406] Храму Мінерви; розпатлані коси у неї, до неба

407] Марно підводить палаючі очі; підняти лиш очі

408] Може вона, бо руки їй ніжні в окови закуто.

409] В лютому шалі Кореб не міг цього знести і кинувсь

410] В саму середину тої фаланги, собі на загибель.

411] Всі ми за ним поспішаєм і в збиту вриваємось січу.

412] Вперше тоді із покрівлі святинь наших сипнулись

413] Густо удари на нас, і зчинилась різня нещаслива.

414] Виглядом зброї і грецьких шоломів вони обманулись.

415] З криком гучним і данайці тоді, озлобившись за втрату

416] Дівчини, в наступ пішли, Аякс поміж ними завзятий,

417] З ним два Атріди і слідом усе долопійське їх військо.

418] Так противійні ударять на себе вітри, як зірветься

419] Буря, і Нот, і Зефір, а зі сходу як злине на конях

420] Евр і ліси заскриплять, скаженіє Нерей із тризубцем,

421] Аж у найглибших безоднях морськії запіняться хвилі.

422] Навіть і ті, що у темряві ночі ми їх розігнали

423] Хитро й по цілому місту розвіяли їх, надбігають.

424] Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;

425] Зраджує в мові різниця; пропало все,— в них перевага.

426] Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім

427] Збройногрізної богині упав і Ріпей, з-поміж тевкрів

428] Найсправедливіший, був-бо він правди найбільший поборник

429] (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,

430] їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,

431] Панте, побожність велика твоя врятувати, ні навіть

432] Світлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній [52]

433] Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що ввашій

434] Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;

435] І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже

436] Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти

437] Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший

438] Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама

439] Разом прямуємо, звідти-бо чуємо крики. Тут щойно

440] Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже

441] Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;

442] Січу завзяту побачили ми, як оселі данайці

443] Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів, облягають

444] В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть

445] Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють

446] Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.

447] З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі

448] Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними

449] Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;

450] Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,

451] Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,

452] Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.

453] Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,

454] Поміч героям нести і додать переможеним сили.

455] Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх

456] Межи Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.

457] Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,

458] Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать

459] Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.

460] Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки

461] Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.

462] Скраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї

463] Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись

464] Звикли вони, на флот і на табір данайський. її-то

465] Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім

466] Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин

467] Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,

468] Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.

469] Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,

470] Ані каміння, ні інше знаряддя...

471] А у передсінку самім, на першім порозі лютує

472] Ііфр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.

473] Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло

474] Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,

475] лині ж він, скинувши шкуру стару, випинається свіжий, [53]

476] Юності повен, блискучий, угору здійма свої груди,

477] В'ється хребет обручами ковзкими, він пнеться до сонця,

478] З пащі троїстий язик висуває. А разом із Пірром

479] І Періфант премогутній, і Автомедонт з ним, возничий

480] І зброєносець Ахіллів, і вся із ним скіроська молодь:

481] Всі підступають під замок, вогні на покрівлю всі мечуть.

482] Сам він між першими взяв двоєсічну і гостру сокиру,

483] Й нею пороги рубає, і мідні зриває з устоїв

484] Двері, і, швидко дубові бервена міцні прорубавши,

485] В них розсуває велике вікно, наче пащу широку.

486] Видно середину дому, відкрилися довгі покої

487] Давніх царів і Пріама, приміщення їх потаємні.

488] Видно і воїнів збройних було на вхідному порозі.

489] Всюди мішається плач з жалюгідною там метушнею,

490] Зойк і ридання жіночі в просторих лунають світлицях,

491] Крики до зір золотих долітають. Жінки по кімнатах,

492] Жахом прибиті, блукають і двері, обнявши, цілують.

493] Пірр напирає із силою батька — сторожі й запорам

494] Не зупинить його. Від тарана, що гатив по одвірках,

495] Зрушилась брама й, зірвавшись з устоїв, упала. І Іробоєм

496] Роблять дорогу. Промощують доступ і перших вбивають,

497] Вдершись, данайці і закуток кожний наповнюють військом.

498] Навіть, прорвавши загати, потік так не плине шумливий,

499] Що, крутежами пробившись крізь греблі, згори через ниви

500] Рине скажено на луки кругом і худобу і стайні

501] Тягне далеко з собою. На власні я очі там бачив

502] Неоптолема, як бивсь він завзято, й Атрідів обох я

503] Бачив там на порозі, й Гекубу, і сотню невісток,

504] Бачив Пріама, як кров'ю зливав вівтарі і вогонь той,

505] Що освятив його сам. П'ятдесят тоді спалень — на внуків

506] Певна надія — й трофеями, й золотом варварським горді

507] Впали й одвірки, а що не згоріло, данайці тримають.

508] Може, спитаєш мене, яка була доля Пріама?

509] Він, як побачив і міста руїни, й розбиті угледів

510] Мури, й пороги будівель, і ворога в серці покоїв,—

511] Зброю старий, хоч одвик вже від неї, бере на тремтячі

512] З старості плечі даремно, прив язує меч без потреби

513] РІ сміло впадає на лави густі ворогів, щоб загинуть.

514] В самій середині замку, під небом відкритим, жертовник

515] Розмірів був величезних, і лавр був старий біля нього,

516] Що похилився над ним і заслонював тінню пенатів.

517] Коло жертовника сіли Гекуба із дочками разом,

518] Пообнімавши даремно подоби богів, як голубки, [54]

519] Що хуртовина їх чорна застала. Уздрівши Пріама,

520] Як надівав молодечу він зброю на себе: «Нещасний

521] Мій чоловіче, яка це жахлива прийшла тобі,— каже,—

522] Думка — цю зброю надіти? Куди розігнавсь? Не такої

523] Треба усім нам підмоги тепер, не таких оборонців!

524] Все-бо пропало, хоч був би мій Гектор отут в цій хвилині.

525] Ближче сюди підійди, нас жертовник оцей урятує

526] Всіх, або всі ми загинем». Слова ці рішучі сказавши,

527] Старця до себе веде і на місці святому садовить.

528] Миті цієї Політ із кривавих рук Піррових вирвавсь,

529] Син Пріамів, між списів ворожих, крізь довгі підсіння

530] І по порожніх світлицях тікає, і кров'ю їх кропить.

531] Пірр розігнався за ним, запалившись, і хоче смертельно

532] Зранить; ось-ось уже вхопить рукою, вже списом проколе.

533] Він же, проте, до батьків лиш добіг, і упав перед ними,

534] І на очах у них вилив життя своє крові струмочком.

535] Тут і Пріам, хоч самому і смерть заглядала у вічі,

536] Видержать довше не міг, щоб лютим не вибухнуть гнівом.

537] «Ох, за цей злочин,— гукає,— що ти учинив, якщо є десь

538] Правда на небі, яка усілякої кривди пильнує,

539] Гідну подякз дадуть тобі й плату належну богове.

540] Ти спричинивсь, що я, батько, на сина загибель дивився,—

541] Батьківський зір осквернив душогубством. Ахілл, про якого

542] Брешеш, що був твоїм батьком, до ворога свого Пріама

543] Все ж не поставився так. На мої-бо гарячі благання

544] Правда озвалася в ньому, й мені він бездушнеє тіло

545] Ректора дав поховати, й мене відпустив в моє царство».

546] Так промовляє дідусь і без розмаху ратище кволо

547] Кидає. Глухо відбилось воно від щита і повисло,

548] Не заподіявши шкоди, у першому шарі опуки.

549] Пірр відповів: «Коли так, то як вісник іди до Пеліда,

550] Батька мого. Не забудь розказати про прикрі учинки

551] Неоптолема, скажи йому правду про виродка-сина,

552] Сам же загинь!» Це сказавши, тремтячого старця під вівтар

553] Тягне, й ковзається той у калюжах синівської крові.

554] Руку він ліву в волосся вмотавши, свій меч витягає

555] Правою, в бік устромляє Пріамові по рукоятку.

556] Так закінчив вік Пріам, таке йому доля судила.

557] Грої пожежу він бачив, Пергама жахливу загибель,—

558] Він, що царем колись гордим на стільки земель і народів

559] Азії був. Лише тулуб при морі лежить величавий,

560] Знята з плечей голова, і саме лиш без імені тіло.

561] Вперше тоді усього мене жах охопив невимовний.

562] Я обімлів: пригадавсь мені образ коханого батька, [55]

563] Щойно я бачив, як цар, з ним ровесник, від рани тяжкої

564] Ронить життя, нагадалась Креуза залишена й дім мій,

565] Знищений, може, і доля Іула малого згадалась.

566] Ще оглядаюсь, дивлюся, які ще є сили навколо:

567] Втомлені всі вже мене залишили, й одні повалились

568] Прямо на землю, а в розпані інші в вогонь поскакали.

569] Сам я один залишився. Дивлюсь — на порозі у Вести,

570] В закутку тихо сховавшись, сидить Тіндареєва донька.

571] Ясність пожежі мені освітила її, як блукав я

572] Й поглядом кидав усюди. Вона, боячися ворожих

573] Тевкрів, лихих за загибель Пергама, і кари данайців,

574] І чоловіка, що зрадила, гніву чекаючи, в страху,

575] Спільна Ерінія і для вітчизни своєї, й для Трої,

576] Біля жертовника, там непомітно сховавшись, сиділа.

577] Серцем скипів я, і лють огорнула мене — за вітчизни

578] Згубу помститись, за злочин скарати. «Вона, очевидно,

579] Буде жива і Спарту побачить, і рідні Мікени;

580] їхати буде в здобутім тріумфі царицею; знову

581] Буде дружиною, дім, і батьків, і дітей ще побачить,

582] З почтом троянських жінок і служебниць фрігійських ітиме?

583] Згинув Пріам від меча? Чи Троя згоріла в пожежі?

584] Скільки разів у крові узбережжя троянське купалось?

585] Ні, так не буде! Бо хоч за таке, як помститись на жінці,

586] Шани немає, й така перемога безславною буде,—

587] Певно, прославлять за те хоч, що погань я все-таки знищив,

588] Визначив, врешті, заслужену кару. Відчую у серці

589] Розкіш, як полум'ям гнівним відомсти наповниться й попіл

590] Рідних вдоволено помстою буде». Це в серці кипіло,

591] З цим, мов шалений, я гнався. Аж рідна матуся з'явилась

592] Перед очима моїми у чистому світлі ясному

593] Й сяяла так, як її я ніколи не бачив, як звикла

594] Тільки богам у божистій з'являтись подобі, й за руку

595] Взявши мене, рожевими так запитала устами:

596] «Сину мій любий, яка то скорбота у серці твоєму

597] Гнів невгамовний розпалює цей і чому так шалієш?

598] Чом не турбуєшся нами? Чому не заглянеш раніше,

599] Де залишаєш старого ти батька Анхіса? Живі ще

600] Жінка Креуза й Асканій, синок? їх же всіх оточили

601] Греків загони. Якби не опіка моя, все згоріло б,

602] Змів би все меч ворогів. Не лаконка ота, Тіндарея

603] Донька, ненависна всім, ні Паріс, що його винуватять,—

604] Божа, так, божа неласка зломила цю силу і Трою

605] Знищила майже дотла. Дивись, я всю мряку усуну,

606] Що твої смертні затьмарила очі й немовби їх мокрим [56]

607] Оповила покривалом. Ти зовсім не бійся наказів

608] Матері, не відмовляйся зробить, що доручить. Де бачиш

609] Мури зруйновані, де відірвався від каменя камінь,

610] Бачиш, що хвилями пил он клубочиться з димом,— руйнує

611] Мури Нептун і тризубцем своїм велетенським незрушні

612] Валить опори, і так ціле місто з основ вивертає.

613] Бо найжорстокіша в гніві Юнона найперша ворота

614] Скайські в руки взяла і тримає, і в люті страшенній,

615] Оперезавшись мечем, вже союзні фаланги від суден

616] Кличе до себе.

617] Глянь, вже Паллада-Трітонія, сівши на замку високім,

618] Хмарами сяє ясними, Горгоною грізна. Сам батько

619] В серце данайцям одваги вливає, додавши звитяжних

620] Сил їм, і збройно іти на дарданців богів закликає.

621] Сину, готуйся до втечі і край поклади цим турботам.

622] Я при тобі буду завжди й на рідні поставлю пороги».

623] Тільки сказала і в темряві ночі густій заховалась,

624] Як показалися постаті грізні й ворожі до Трої

625] Божі особи величні.

626] Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі

627] Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська,—

628] Мов на верхів'ях гірських, коли ясень старезний підріжуть

629] Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,

630] Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,

631] Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна

632] Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,

633] З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим

634] Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,

635] Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.

636] Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,

637] До стародавнього дому, то батько, якого хотів я

638] Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж

639] Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,

640] Ьути ізгоєм. «А ви,— так промовив,— у кого ще в жилах

641] Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,

642] Ви утікайте.

643] Ліив би я довше, коли б того в небі богове схотіли

644] И дім цей мені зберегли б. Уже досить, і більш, ніж доволі,

645] Бачили в'яві загибель одну і захоплення міста

646] Пережили. Подивіться, ось так покладіть моє тіло

647] І попрощайтесь: я смерть собі сам заподію. А ворог —

648] Ьін змилосердиться, візьме лиш одіж; а без поховання

649] Легко стерплю я. Немилий богам, вже й раніше непотріб, [57]

650] Вік коротав я з хвилини, як батько богів і цар люду

651] Подувом грому повіяв, вогнем мене сили позбавив».

652] Так говорив і обстоював це із рішучим завзяттям.

653] Ми ж його з слізьми благаємо, я, й моя жінка Креуза,

654] Й син мій Асканій, і челядь, щоб батько усіх нас з собою

655] Не занапащував, сам щоб не кидавсь в біду, що грозить нам.

656] Не уступає, свого він дотримує наміру й місця.

657] В бій я, нещасний, знов кидаюсь, смерті одної бажаю;

658] Що ж бо лишалось мені, яка мене доля чекала?

659] «Ти сподівався, мій батьку, що зважусь, тебе я лишивши,

660] Сам утікати? Чи з батьківських уст лихослів'я це вийшло?

661] З міста цього не лишити нічого боги ухвалили,

662] Й це неминуче, а ти захотів до загибелі Трої

663] Ще приєднати себе й своїх рідних,— цій долі вже навстіж

664] Двері відчинені. Скоро вже прийде у крові Пріама

665] Скупаний Пірр, що сина убив на очах його батька

666] Й потім ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,

667] Матінко рідна, мене від списів і вогню врятувала,—

668] Щоб в своїм домі я ворога стрів, коли син мій Асканій,

669] Батько й Креуза в крові своїй власній купатися будуть?

670] Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година

671] Б'є нам, побитим. Ідім на данайців, до бою вертаймось,

672] Щоб без відомсти сьогодні ніхто з нас в бою не загинув».

673] Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на ліву

674] Руку свій щит, прикріпляючи, й з дому виходжу. Та жінка

675] Впала до ніг мені, тут, на порозі, й Іула малого

676] Батькові вгору піднявши, припала до мене і мовить:

677] «Йдеш ти на смерть, тож і нас із собою бери, ми готові.

678] Та якщо досвід твій каже, що в зброї ще є оборона,

679] Перше цей дім захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,

680] Батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишиться?»

681] Так промовляла і всю наповнила жалем оселю.

682] Враз показалося явище дивне, що годі й сказати.

683] Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком,

684] Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула

685] Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати

686] Кучері хлопця м'якенькі, і гладити личко рожеве.

687] Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо,

688] І намагаємось вогник святий погасити водою,

689] Батько ж Анхіс спрямовує весело очі на зорі,

690] Руки здіймає до неба і слово таке промовляє:

691] «О всемогутній Юпітере, чуєш ти наші благання, [58]

692] Зглянься ж на нас! Якщо гідна щедрот твоїх наша побожність,

693] Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».

694] Ледве це старець промовив, як раптом понісся ізліва

695] Гуркіт з небес громовий і крізь пітьму зоря пролетіла

696] Світлом сліпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.

697] Бачили ми, як вона, над покрівлею дому майнувши,

698] В лісі Ідайськім далеко сховалася, свій позначивши

699] Шлях променистий, і довго ще в небі палала та світла

700] Смуга, і сіркою довго усе навкруги димувало.

701] Цим переконаний батько тоді устає і на небо

702] Дивиться, кличе богів і мольби шле до зірки святої:

703] «Рідні богове, я вже не барюсь, і де кличете, йду я.

704] Дім цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.

705] Троя — у вашій опіці. Тобі уступаю, мій сину,

706] І не відмовлюся йти за тобою як вірний товариш».

707] Так він сказав. А вогню гуготіння усе виразніше

708] Йде крізь будинки, і хвилями котить все ближче пожежа.

709] «Гей же, мій батечку любий, на спину мені садовися,

710] Сам тобі плечі підставлю, тягар цей мені не завадить.

711] Як би тепер не було, в нас одна небезпека є спільна,

712] Й спільний рятунок обох нас чекає, й Іул наш маленький

713] Піде із нами, а трохи оподаль ітиме дружина.

714] Ви, мої слуги, уважно затямте все те, що скажу вам:

715] Є поза містом могила, і храм стародавній Церери

716] Там опустілий стоїть, і старий кипарис коло нього;

717] Наші побожні батьки шанували той храм довгі роки.

718] Там біля храму ми стрінемся всі, звідкіля хто надійде.

719] Батьку, ти святощі візьмеш у руки і рідних пенатів.

720] їх доторкатись не личить мені, коли з бою такого,

721] З січі такої кривавої я повертаюсь, аж доки

722] Я не обмиюсь живою водою».

723] Так я промовив, і шию, і плечі широкі згинаю,

724] Шкуру левину жовтаву стелю на одежу й схиляюсь

725] Взяти тягар свій. За руку вчепився Іул мій маленький

726] І підбігає за батьком нерівними кроками; ззаду

727] Квапиться жінка. Йдемо крізь закутини, в пітьму сповиті.

728] Тут-то мене, кого жодна ще зброя ніде не страшила,

729] Ні величезні грецькі фаланги, що стали навпроти,—

730] Кожний вітрець вже лякає, звук кожен мене непокоїть.

731] Весь я за ношу тремчу, за супутників любих боюся.

732] Вже наближавсь я до брам і, здавалось, страхіття дороги

733] Вже обминув, аж доходить до вух моїх, чую, десь тупіт [59]

734] Кроків численних; а батько крізь темінь зирнув і гукає:

735] «Сину, тікай, бо женуться,— й щити вже я сяючі бачу,

736] Міді я блиск пізнаю». Тут не знаю, яке зловороже

737] Розум мені божество відняло, помутивши, бо тільки

738] Я завернув з роздоріжжя і вийшов із вулиць знайомих,

739] Раптом дружину Креузу у мене, невдахи, забрала

740] Доля нещадна. Не знаю, спинилася десь на хвилину

741] І заблудила, чи, може, втомившися, трохи присіла;

742] Годі сказати, та більше у вічі її я не бачив.

743] Не оглядавсь позад себе тоді я, мені-бо й на думку

744] Навіть не спало, що, може, згубилась, аж поки прийшли ми

745] Всі до узвишшя й святого, старинного храму Церери.

746] Тут ми зібралися всі, лиш її бракувало,— і сина,

747] І чоловіка вона обманула. На кого, безумний,

748] Не нарікав я з людей і з богів, і що жахливіше

749] Бачив я в знищенім місті? Асканія, батька Анхіса

750] й Трої пенатів на друзів лишив я, в ярку заховавши.

751] Сам я до міста вернувся, ясну свою зброю надівши.

752] Ще раз я вирішив спробувать щастя, і знов перебігти

753] Через всю Трою, і голову знову піддать небезпекам.

754] Отже, до мурів найперше вертаюся, до потемнілих

755] В брамі порогів, з яких щойно вийшов, і тими ж слідами

756] Йду я назад і в пітьмі уважно очима шукаю.

757] Все доокола страшить і сама уже тиша лякає.

758] Потім додому — а чи не туди, не туди повернулась,—

759] Знову іду. А данайці напали й весь дім зайняли вже;

760] Вітром вогонь ненажерливий аж на покрівлю заносить,

761] Полум'я вгору шугає, і жар досягає до неба.

762] Далі іду я й дивлюсь на оселю Пріама й на замок.

763] Тут, в опустілих притворах притулку Юнони, на варті

764] Стали вже вибрані Фенікс й Улісс лиховісний — сторожать

765] Здобич. Скарби сюди зносять багаті, грабовані в Трої

766] Божі престоли з палаючих храмів, із золота чаші

767] Й одіж всіляку, з пожару здобуту. Кругом малі діти

768] Й трепетні їх матері стоять тут із страхом навколо

769] В довгих рядах.

770] Зважився навіть я голос у темряві свій подавати,

771] І залунав він по вулицях скрізь, як із жалем Креузу

772] Безперестанно і знову, і знову я кликав даремно.

773] Поки шукав я, ганявсь безконечно по цілому місту,

774] Образ нещасний Креузи з'явився і тінь її власна

775] Перед моїми очима, ця більша, ніж та, яку знав я.

776] Я обімлів, стало дибом волосся, й заклякнув мій голос. [60]

777] Так тоді мовить вона, щоб журбу з мого серця здійняти:

778] «Мій чоловіче солодкий, чого завдаєш ти тяжкого

779] Серцеві болю? Це все не без волі богів відбулося.

780] Звідси не вільно тобі відвести із собою Креузу,

781] Владар найвищий Олімпу на це не дозволить. Ізгоєм

782] В землі далекі ти підеш, скородити будеш широке

783] Море, прибудеш в Гесперії землю, де котить лідійський

784] Тібр поуз ниви багатих мужів свої тихії води.

785] Щастя велике тебе там чекає: і царство, й дружина

786] Царського роду. Утри ж свої сльози по милій Креузі.

787] Горді оселі долопів чи то мірмідонів не буду

788] Я оглядати, ні грецьким жінкам я не буду служити,

789] Я-бо дарданського роду, невістка богині Венери.

790] Мати велика богів тут мене на землі цій задержить.

791] Отже, прощай і любов збережи нашу спільну до сина».

792] Мовила це і лишила мене, хоч ридав я й багато

793] їй розказати хотів, розплилася у хмарах легеньких.

794] Тричі її намагався руками за шию обняти,

795] Тричі із рук вислизала та тінь, що ловив її марно,

796] Наче легенький вітрець або сонні примари летючі.

797] Врешті вернувсь я до друзів своїх, коли ніч проминула.

798] Там застаю вже нове товариство велике й дивуюсь,

799] Що чоловіків, жінок і дітей назбиралося стільки;

800] Всі до утечі зібрались, нещасна юрба, всі готові

801] Весь свій добуток, всі сили віддати мені, щоб я вів їх

802] Морем, куди лиш захочу, у землі, які загадаю.

803] Вже на найвищих верхів'ях ідайських Люціфер з'явився,

804] Заповідаючи день, а данайці тримали, зайнявши,

805] Брами міські, не було вже нізвідки надії рятунку:

806] Долі скорившися, батька підняв я і в гори подався.

Додати в закладки

  
Переклад Translate