Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вергілій Енеїда Переклад М.Білика

1] В час той по морю Еней уже плив у великім розгоні;

2] Твердо йдучи під вітром північним, він суднами краяв

3] Темнії хвилі й на мури дивився, що ясно світились

4] Світлом вогню, де горіла нещасна Елісса. Не знали,

5] Що той вогонь спричинило. Та муки болючі від того,

6] Як осквернить хто кохання велике, і те, на що здатна

7] Жінка у шалі, сумні почуття викликали у тевкрів.

8] Як опинилися судна на морі і стало не видно

9] Й смуги землі, лиш пучини морські і небо довкола —

10] Синії хмари нависли тоді над його головою;

11] Темінь і зливу несли вони, й хвилі наїжились в пітьмі.

12] Сам Палінур, стерновий, із корми тоді так обізвався:

13] «Гей, які хмари могутні обкутують небо і що ж то,

14] Батьку Нептуне, ти нам тут готуєш?» Промовив слова ці

15] Й каже згортати вітрила і всім налягати на весла,

16] Навкіс до вітру становить судно і говорить: «Енею

17] Великодушний, не маю надії, хоч би сам Юпітер

18] Дав запоруку, що ми запливемо при цій непогоді

19] В край італійський. Змінившись, вітри налітають зі свистом,

20] В західній пітьмі ростуть і в хмару повітря згущають.

21] Сил вже немає боротися нам і змагатися далі.

22] Як уже доля подолує нас, то піддаймося, годі,

23] І завертаймо, куди вона кличе. Бо тут недалеко,

24] Думаю, братній і вірний десь Ерікса берег, десь близько

25] Тут і сіканські порти, як читаю по зорях знайомих».

26] В відповідь мовив побожний Еней: «Я давно помічаю,

27] Марно змагаєшся ти, адже навіть вітри того хочуть.

28] Напрям зміни парусів'. Бо чи є де миліша країна,

29] Де б кораблі я утомлені в гавань хотів би поставить,

30] Аніж земля, що Ацеста-дарданця мені зберігає

31] Й в лоні своєму хоронить батька Анхіса останки».

32] З цими словами у пристань прямують; зефіри попутні

33] Дмуть у вітрила, й летять кораблі по безкраїх безоднях;

34] Врешті, добились вони до пісків їм знайомих. А там вже

35] Здалека, з верху стрімкої гори, сам Ацест дивувався

36] Дружньому флотові, що надпливав, і вибіг назустріч.

37] Грізний у зброї він був та в шкурі з ведмедиць лівійських;

38] Мати-троянка родила його від потоку Крініса.

39] Hе забув він, якого був роду, і радо вітає

40] Tих, що вернулись, і чим лиш пишає сільська його хата,

41] Щиро приймає і втомлених дружньо і щедро частує. [105]

42] Ледве назавтра світанок ясний позганяв усі зорі

43] З неба, скликає загони Еней з усього узбережжя

44] І, на горбочку насипанім ставши, таке до них мовить:

45] «Плем'я могутнє, дарданці, з достойного божого роду!

46] От проминув уже рік в перебіжному місяців колі,

47] Як віддали ми землі отця божественного кості

48] І посвятили жалоби вівтар. Як добре я тямлю,

49] Саме сьогодні той день жалібний, що у мене навіки

50] Буде й святковим — боги так схотіли. В цей день я щороку

51] Завжди обіти складав би, робив би святкові походи,

52] На вівтарях клав би жертви належні, хоч би й проживав я

53] В Сіртах гетульських ізгоєм, або в арголійському морі

54] Хай би блукав я, і навіть у місті Мікенах. А нині

55] Ми аж сюди прибули, де нашого батька могила,

56] Де його кості; а то не без волі, не без провидіння

57] Божого ми доплили, я гадаю, до пристаней дружніх.

58] Нумо ж за діло, всі радо влаштуймо на честь його свято;

59] Доброго вітру у нього просім, щоб дозволив щороку

60] Так провести мені свято у місті, заснованім мною,

61] В храмі його. Ось земляк наш Ацест, народжений в Трої,

62] В кожне судно два воли передав. На бенкеті вшануйте

63] Рідних богів, ушануйте й богів несмертельних Ацеста.

64] А як Аврора ясна і дев'ятий вже день животворний

65] Нам подарує й промінням своїм усю землю осяє,

66] Флоту швидкому призначу тоді я змагання найперше.

67] Потім — тому, хто в ногах має міць і хто силою дужий,

68] Списа чи легку із лука стрілу хто найдалі докине,

69] Чи з сирівця рукавиці вдягнувши, йде впевнено битись,—

70] Всі хай виходять і пальми в заслужену ждуть нагороду.

71] Отже, замкніте уста і зеленню скроні вквітчайте».

72] Так промовляє і матернім миртом вінчає обличчя.

73] Те саме робить Гелім і Ацест, поважніший літами,

74] Й зовсім ще юний Асканій, за ним і вся молодь те робить.

75] Сам він із зборів іде до могили, за ним поступають

76] Тисячні юрми; всередині він з своїм почтом почесним.

77] Амфори дві тут вина, по обряду, для Вакха зливає

78] В жертву, й по дві молока і крові святої приносить;

79] Потім кладе іще квіти багряні і так промовляє:

80] «Батьку, вітаєм тебе і останки вітаємо тлінні!

81] Вас я знайшов надаремно, й ви, батьківський духу та тіні,

82] Бо не судилось Італії землі, святі її ниви,

83] И Тібр авзонійський,— який він, не знаю,— з тобою шукати». [106]

84] Так він промовив, і тут з пресвятого найглибшого місця

85] Вуж вилізає великий, слизький, із сьома обручами,

86] Легко могилу в сім звоїв обвив він, як повз понад вівтар.

87] Синьо-зелені пружки на хребті пробігають у нього,

88] Блиском вогненним цяток золотиста луска його грає;

89] Наче веселка у хмарі, як сонце засвітить навпроти,

90] Тисячі барв розсипає. Еней остовпів з того дива.

91] Той же, у довгому звої, повзе поміж чаші і легкі

92] Келихи, й жертви поївши, без перешкод у могилу

93] Глибоко лізе і залишки жертви на ній покидає.

94] Цим заохочений, жертву він батькові далі приносить,—

95] Хто це, не знає, чи дух цього місця, чи батьків слуда-блш^

96] Ріже він двоє ягняток і стільки ж свиней за обрядом,

97] Ще й чорноспинних волів стільки ж само; потому зливає

98] З келихів вина і духа Анхіса великого кличе,

99] Й духів запрошує тих, що їх можуть пустить з Ахеронту.

100] І товариство, хто як із них може, дари всі приносять

101] Радо й складають на вівтарі, ріжуть волів, розставляють

102] Мідяний посуд; а інші, простершись на травах, рожнами

103] Жар під котли підгортають, печеню із м'яса готують.

104] День, на який так чекали, наблизився, врешті, дев'яту

105] В сяйві яснім привезли Фаетонові коні Аврору.

106] Вістка про ігри і слава Ацеста сусідів з'єднала.

107] Людно і весело на узбережжі, зібралися, раді

108] Бачить героїв Енея, а інші й змагатись готові.

109] Спершу поклали в середині кола усі нагороди,

110] Всім перед очі, зелені вінки, і триніжки святії,

111] Й пальми, щоб їх переможцям роздати, і зброю, й багряні

112] Шати, також і золота, й срібла таланти поклали.

113] Знак дає з валу сурма, що ігри початися мають.

114] Перші пливуть, щоб змагатись, із цілого флоту чотири

115] Вибрані судна, однаково сильні у них були весла.

116] Вивів на гони Мнестей із гребцями завзятими «Кита»

117] (Скоро Мнестей італійцем і предком став Мемміїв роду),

118] Вів величезну «Хімеру» Гіант, наче місто величне;

119] Молодь троянська розгін їй дає, на трьох вони лавах

120] Сіли рядами, і весла в три черги вони підіймають.

121] Далі й Сергест, що від нього дім Сергіїв має наймення,

122] Плине з «Кентавром» великим, за ним і Клоант на блакитній

123] «Сціллі», той самий, що був твоїм предком, Клуентію римський.

124] Є там на морі, із берега видно, є скеля, покрита

125] Піною, схована в водах віддавна, і хвилі бурхливі [107]

126] Б'ються об неї, як бурі зимові всі зорі затягнуть

127] Хмарами; лиш коли тихо й спокійно, вона, мовчазлива,

128] З хвиль виринає, чайок улюблена сонячна пристань.

129] Батько Еней устромив на скалі цій з зеленого дуба

130] Віху на те, щоб знали плавці, доки їм допливати,

131] Де завертати по довгому гоні. Тоді визначають

132] Жеребом чергу. Вожді всі, що золотом сяли й прекрасним

133] Пурпуром, вже походжали по палубах. Інша вся молодь

134] Листям з тополі себе уквітчала й, олією вкривши

135] Голії спини, аж блиском ясніла. Сідають на лави

136] Й, руки напружені склавши на веслах, чекають на гасло

137] Пильно, неспокій проймає серця їх, що б'ються з утіхи;

138] Слави бажання їх аж піднімає. Сурма як заграла

139] Голосом чистим, усі від канатів негайно зірвались.

140] Оклик моряцький об небо ударив, і спінилось море,

141] Збурене розмахом рук. Орють хвилі у борозни рівні;

142] Ззаду за ними вода розступається, веслами бита,

143] Різана суден дзьобами тризубими. Так не женуться

144] На перегонах двокінних у полі візки; так не гонять

145] Коней погоничі, що натягають звисаючі віжки,

146] То їх попустять і б'ють батогами, вперед нахилившись.

147] З оплесків, з крику мужів, від запалу їх і завзяття

148] Аж залунали кругом всі діброви; по всіх узбережжях,

149] Лісом оточених, котиться гомін; ці кличі луною

150] В гори вдаряють, а ті відбивають. От вирвався перший

151] Перед всіма сам Гіант з метушні отієї і крику.

152] Тут же його доганяє Клоант, бо на веслах він дужчий,

153] Та вантажі корабель його стримують, збитий із сосон.

154] Ззаду за ними в однаковій відстані «Кит» із «Кентавром»

155] Сили напружують, щоб таки першими бути на місці.

156] То попереду йде «Кит», то знову «Кентавр» величезний

157] Перемагає, його перегнавши, чи знов вони плинуть,

158] Чола з'єднавши, а кілі їх орють даль моря солону.

159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,

160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,

161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:

162] «Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай-но,

163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,

164] Хай по просторах гуляє хто інший». Сказав, та підводних

165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає

166] В напрямі моря. «Куди завертаєш, Менете, я ще раз

167] Ясно кажу — їдь до скелі»,— Гіант так гукає до нього.

168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим

169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою108

170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,

171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.

172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,

173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність

174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета

175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже

176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям

177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве

178] Підстаркуватий добувся.М_енет; плине в мокрій одежі,

179] Й ледве за скелю схопився^ сів на сухому камінні.

180] З нього сміялися тевкри тоді, як він падав у море,

181] І, коли плив він по ньому, сміялись також, як солону

182] Воду випльовував він із грудей. А Сергеста й Мнестея,

183] Тих, що відстали, весела тепер запалила надія,

184] Що переможуть Панта. Сергест уже першого місця

185] Майже сягав і підплив уже близько до скель; та на цілу

186] Він довжину корабля ще не вирвавсь, а лиш на частину,—

187] Дзьобом вже «Кит» його тисне, суперник. Мнестей між своїми

188] Товаришами біжить по судну і до них промовляє:

189] «Гей, налягайте на весла, ви, Гектора друзі, яких я

190] Взяв за супутців собі по загибелі Трої! Всю силу

191] Ви покажіть і завзяття, що мали на Сіртах гетульських,

192] Й на Іонійському морі, на збурених хвилях Малеї.

193] Першу здобуть нагороду, Мнестей, я не прагну (хоч, доле!

194] Хай її мають, кому ти, Нептуне, даєш), але сором

195] Все ж повернутись останнім. Здобудьте хоч стільки звитяги,

196] Щоб неподобства цього не дозволити все ж, громадяни».

197] І у найвищій напрузі на весла вони налягають.

198] ' Вся аж тремтить від могутніх ударів корма міднокута,

199] Аж розступаються хвилі; приспішений віддих стрясає

200] Тілом і свище у горлах сухих, піт потоками рине.

201] Випадок сам передав таку бажану славу героям,

202] Бо ошалілий Сергест повернув вже занадто до скелі,

203] й ніс корабля опинився на місці непевнім і в'їхав

204] Прямо, нещасний, на брилу камінну. Здригнулася скеля;

205] Весла, наткнувшись на гостре каміння, зломились; погнало

206] Tак кораблем, що повис він. Із криком гучним мореплавці

207] -з місць позривались своїх і затримались мить. Але тут же

208] Повитягали з залізом гаки і багри гострокуті

209] І в крутежі заходились поламані весла ловити.

210] Повеселілий Мнестей, задоволений з успіху цього,

211] розмаху веслам надавши й на поміч закликавши вітер,

212] оибивсь у чистеє море і мчить по просторах відкритих.

213] Tак із печери раптово стривожена чимось голубка, [109]

214] Що її дім і гніздечко затишне у пористій пемзі,

215] Злине над ниви і крилами плеще, тікаючи з дому,

216] Поки потрапить у тихе повітря й пливе, як по хвилях,

217] Крильця швидкі й не ворушаться навіть. Мнестей же так само

218] І його «Кит» у погоні цій хвилі вже краяв далекі,

219] Так і його сам розгін уже ніс в його леті. Найперше

220] Він обганяє Сергеста, який на високім камінні

221] й на мілині опинився і марно всіх помочі просить;

222] Вчиться бідак, як пливеться тоді, коли зламано весла.

223] Далі й Гіанта, й велику «Хімеру» догнав, що піддатись

224] Мусила, зрештою, все ж не було стернового у неї.

225] Тільки один, аж на самий кінець, вже Клоант залишився.

226] Кинувся він і за ним, всю напруживши силу, женеться.

227] Поклики вдвоє побільшали, заднього всі підбивають

228] Наздоганяти передніх, аж небо від криків лунає.

229] Ті за ганьбу уважають утратити славу здобуту

230] Й честь свою, навіть життя за ту шану віддати готові.

231] Інших підтримує успіх,— як бачать, що можна, то й можуть.

232] Вже вони, судна зрівнявши, були б нагороду ділили,

233] Щиро якби до богів Клоант не молився, піднявши

234] Руки до моря свої, не складав би священних обітниць:

235] «Вічні богове, що держите владу над цими морями,

236] Вашими водами їду я й радо на цім узбережжі

237] Білого вам за обітом незламним вола я поставлю

238] При вівтарі, кину в хвилі солоні осердя із нього,

239] Чисті вам вина зіллю». На дні моря почули молитву

240] Хор Нереїд весь, і Форк, і діва морська Панопея,

241] й навіть сам батько Портун; дав сильний він поштовх рукою,—

242] І полетіло судно, швидше вітру і стріл бистролетних,

243] До суходолу і, в пристань глибоку допливши, сховалось.

244] Скликав Анхіса нащадок за звичаєм всіх на зібрання

245] Й голосно всім об'явити окличнику каже негайно,

246] Що перемога Клоанту належить, і лавром зеленим

247] Скроні вінчає його, і по три воли суднам в дарунок

248] Каже роздати, й вина, і срібла шле талант їм великий.

249] Дав і вождям ще окремі почесні дарунки. Звитяжцю

250] Золотом ткану хламиду, що широко пурпур з Меліби

251] Звивами вколо оточує, в два ряди шитий меандром.

252] Вишитий царський був син там на їді лісистій, швидких він

253] Оленів ратищем гонить завзято і стомлює бігом;

254] Дихає важко; його тут Юпітерів той зброєносець

255] В загнуті кігті схопив, із високої викравши Іди.

256] Руки здіймають старі пастухи до зірок надаремно, [110]

257] Злющі собаки валують на вітер. А той, що завзято

258] Другого місця добився, одержав кольчугу, як сітка

259] Сплетену із золотого потрійного дроту майстерно.

260] Сам з Демолея її він стягнув, у бою його вбивши

261] Над Сімоентом швидким, під високими мурами Трої;

262] Дав, щоб була за прикрасу герою в час миру, а в битві

263] За охорону. Два слуги, Фегей і Сагар, ледве-ледве

264] Зброю несли цю велику на плечах; а в цій же кольчузі

265] Гнав Демолей у втечі троянців, що в полі розбіглись.

266] Третій дарунок — дві мідні купелі, до цього дві срібні

267] Чари, у формі човнів, на них різьблені сцени майстерно.

268] Так обдаровані, горді багатствами, йшли, увінчавши

269] Бантами з пурпуру скроні у той час, як ледве діставшись,

270] Втративши весла, із боку одного пошкоджене дуже,

271] Сміхом побите безславний Сергест суденце провадив.

272] Як то буває, коли на дорозі під колесо раптом

273] Вуж попаде, і воно переїде його там надвоє;

274] Чи коли сильним ударом розтрощить його подорожній

275] Й ледве живого на камені кине; і він надаремно,

276] Щоб утекти, у звивини довгі закручує тіло.

277] Частка одна його гнівна, і очі іскряться вогнями,

278] Дуже сичить, піднімаючи шию; а друга частина,

279] Окалічіла від ран, його тягне донизу, хоча він

280] Звоями в ється і сам в своє тіло вгризається. Так ось,

281] Втративши весла, судно волочилось. Однак він вітрила

282] Зараз підняв і заїхав у пристань у повнім розгоні.

283] Радий Еней, що судно урятоване й друзі вернулись,

284] 'Дав він Сергесту в дарунок рабиню Фолою із Кріту,

285] Вмілу в ремеслах Мінерви, що мала близняток при грудях.

286] Після змагання Еней благородний на поле подався,

287] Вкрите травою. Узгір'я, порослі лісами, довкола

288] Поле усе обступили, в долині ж майдан був для ігор.

289] Саме туди і подався герой, і з ним тисячі люду,

290] й сів на трибуні у самій середині. Всіх він закликав,

291] Хто б захотів позмагатись у бігу прудкому; призначив

292] Він нагороди усім і серця їх запалював ними.

293] Тевкри й сіканці зійшлись звідусіль сюди, разом змішавшись,

294] Ніс з Евріалом з'явилися перші.

295] Свіжою юністю той Евріал визначався вродливий,

296] Ніс же — до хлопця палкою любов'ю; із ними син царський

297] Славного роду Пріама Діор; був Патрон тут і Салій,

298] -З них акарнанець один, аркадієць з Тегеї був другий.

299] Далі йшли два юнаки трінакрійські, Гелім із Панопом, [111]

300] Звичні в лісах проживати; це друзі старого Ацеста.

301] Далі багато таких, що слава їх темна покрила.

302] Став тут Еней перед ними всередині й так до них мовить:

303] «Запам'ятайте собі, що скажу вам, і тіштеся з того:

304] З вас, усіх зібраних тут, без дарунку ніхто не відійде.

305] Списи два дам я із Кносу, з блискучої сталі твердої;

306] Дам, щоби мали, сокиру двосічну, оковану сріблом.

307] Будуть дари ці однакові всім, а три перші одержать

308] Ще нагороди, і жовто-зелена галузка маслинна

309] Чола вквітчає їм. Перший звитяжець коня із убранням

310] Хай собі візьме. А другому буде — весь повен фракійських

311] Стріл сагайдак амазонський, при ньому ж і золотом шитий

312] Пояс, застебнутий пряжкою із самоцвітом великим.

313] Третій із них теж нехай звідціля задоволений вийде,

314] Цей арголійський шолом несучи із собою додому».

315] Так він промовив. Місця позаймавши і гасло почувши,

316] Раптом майнули у простір вони; вже лишають границю

317] Й вихором в полі летять, лише на мету споглядають.

318] Ніс уже вирвався перший і перед всіма, що змагались,

319] Рветься вперед він, од вітру й летючого грому бистріший.

320] Другий по ньому, далеко, проте, залишився той другий —

321] Салій був ним, а на віддалі, далі за ними, вже третій

322] Був Евріал.

323] За Евріалом Гелім; за Гелімом же зараз позаду

324] Вже наступає на п'яти Діор; він рукою на плечі

325] Вже опирається так, що коли б залишилося більше

326] Місця, то він обігнав би того, або, щонайменше б,

327] Сумнів тут був, хто з них перший. Вже майже весь простір пробігли

328] І до мети наближались, втомившись, аж тут нещасливо

329] Ніс посковзнувся на крові волів; їх зарізали в жертву,

330] Й кров мураву всю зелену скропила, розлившись на землю.

331] Тут молодець, що радів наперед з перемоги, не вдержав

332] Ніг, хоч оперся об землю, бо вже потомились, і носом

333] Просто у нечисть упав і в кров пожертовну священну.

334] Про Евріала, однак, не забув він, про свого любимця;

335] Бо, піднімаючись з бруду, під Салія кинувсь,— той зразу

336] Впав і простягся на жовтім піску. Евріал перескочив

337] І, перемігши так з поміччю друга, на першому місці

338] Ставши, під оплески й оклики дружні мети осягає.

339] Другий Гелім був, а третій Діор перейняв собі пальму.

340] Голосно тут заперечує Салій і перед великим

341] Люду зібранням на схилі гори, й перед зборами радних

342] В перших рядах домагається честі, яку відібрали[112]

343] Підступом в нього. Але Евріала рятує загальна

344] Ласка, і щирії сльози, і доблесть, що в гарному тілі

345] Дуже полонить серця. Ще й Діор йому тут помагає

346] Голосом дужим, що пальми дійшов він, але нагороду

347] Втратив би все ж, якби Салію перша пошана припала.

348] Батько Еней тоді каже їм: «Діти, оті подарунки

349] Лишаться вам, і ніхто тут не змінить вже місць переможців,

350] Та й змилосердитись треба в пригоді над другом невинним».

351] Мовив і шкуру лева гетульського, кантом обшиту,

352] З кігтями з золота, Салію він оддає в подарунок.

353] Ніс на це мовить: «Якщо переможених так шанувати

354] Й тих, що упали, жаліти, то Ніса ти як обдаруєш?

355] З честю б я першу здобув нагороду, якби нещаслива

356] Доля так само, як Салія, теж і мене не спіткала».

357] Так промовляє й лице він показує, й тіло, розмоклим

358] Гноєм залите. Тут батько шляхетний, на це усміхнувшись,

359] Щит велить винести — Дідімаона мистецтво було це,—

360] Знятий з одвірків священних данайцями в храмі Нептуна,

361] Цей подарунок величний він знатному дав юнакові.

362] Як перегони скінчили й Еней роздарив подарунки,—

363] «Ну, а тепер,— каже,— в серці у кого відвага, хай вийде,

364] Руки нехай піднімає й долоні, у ремінь сповиті».

365] Мовивши так, нагороду подвійну за бій він складає;

366] Хто переможе — одержить вола у стрічках злотоглавих,

367] А переможений — меч і величний шолом для розради.

368] Довго не ждали, бо зараз з'явилось Дарета обличчя

369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.

370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;

371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув

372] Він величезного витязя Бута (цей же походив

373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)

374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.

375] Саме /УїР_ет_и,ей до бою підняв свою голову перший,

376] Плечі широкі свої показав і вперед простягає

377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.

378] осі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє

379] Вийти з такої громади численної й ременем руки

380] вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали

381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм

382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:

383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо

384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?

385] Взяти дарунок дозволь». Закричали всі разом дарданці

386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати. [113]

387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч

388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:

389] «Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!

390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?

391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно

392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася

393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?»

394] Він же на це: «Ні любов до похвал, ані слави бажання

395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах

396] Кров застигає, і м'язи вже в'януть у немічнім тілі.

397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою

398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула

399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий,—

400] Тож до дарів тих байдуже мені». Це промовивши, зразу ж

401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.

402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,

403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.

404] Всі остовпіли,— сім грубих шкур надималось волових,

405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче

406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.

407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,

408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.

409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:

410] «Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса

411] Бачив хто-небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?

412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині

413] Змочена кров'ю і мозком обризкана). Нею він бився

414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,

415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість

416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже

417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,

418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою

419] Сам спонукав мене,— добре, хай бій буде рівний, не бійся,

420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські».

421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,

422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м'язи

423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.

424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,

425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову зброю.

426] Стали обидва навшпиньки вони, і напружився кожен,

427] Руки безстрашно обидва угору зняли у повітря,

428] Голови клонять назад, щоб їх вберегти від ударів;

429] Руки хапають руками і так боротьбу починають.

430] Той з них звинніший в ногах і юності певен своєї, [114]

431] Цей же вагою і тіла будовою дужий, та в нього

432] Ноги важкі і хиткі у колінах, тяжкеє сопіння

433] Тілом здригає могутнім. Даремно ті мужі навзаєм

434] Густо гатять стусанами важкими, найбільш попід ребра,

435] Що аж гуде, так б'ються, що кожному в грудях аж дзвонить.

436] І поза вуха й по скронях гуляє кулак, від ударів

437] Вилиці їх аж хрустять. Став Ентелл непохитно й на волос

438] Не поступається, тільки уважно слідкує очима

439] Й лиш цілим тілом набік відхиляється, щоб стерегтися

440] Дужих ударів. А той — наче місто обліг таранами

441] Чи оточив своїм військом твердиню у горах високих.

442] Звідси і звідти заходять вони, де б хистом узяти,

443] Наскоки роблять даремно. Ентелл піднімає правицю

444] Вгору для нападу; той, попередивши зразу удар цей,

445] Швидко і звинно скрутившись всім тілом, відскакує набік.

446] Сила Ентелла на вітер пішла, і як був він важкенький,

447] Всім тягарем величезним на землю звалився. Так часом

448] Сосна, дуплава всередині, звалиться разом з корінням

449] Чи то на їді високій, чи на Еріманті. Зірвались

450] В запалі тевкри й Трінакрії молодь, і галас зчинився

451] Аж до небес. Підбігає Ацест і ровесника-друга

452] Перший з палким співчуттям піднімає з землі. Але в того

453] Не відібрала завзяття пригода ця, він не злякався:

454] Він ще завзятіш до бою стає, гнів збудив у нім силу.

455] Сором і згадка про доблесть колишню в нім лють запалили.

456] Кинувся він і завзято Дарета жене по рівнині,

457] То його правою вдарить рукою, то лівою вдарить,

458] Без перестанку, без перепочинку, немов градотуча

459] Сипле, так густо руками герой наш Дарета частує.

460] Тільки не може батько Еней уже стерпіти більше,

461] Щоб лютував так страшенно Ентелл і знущався жорстоко.

462] Стримав він бій той, безсилого вирвав Дарета й розважив,

463] Мовлячи так: «Нещасний, яке ж то велике безглуздя

464] Впало на розум тобі! Не бачиш, як хилиться сила

465] В сторону іншу і як обернулося щастя деінде?

466] Волі богів поступись». З цим словом він бій припиняє.

467] Вірні ровесники зараз до суден провадять Дарета.

468] Ледве волочить він ноги, хитка голова опадає

469] То ув один бік, то в другий, випльовує з рота застиглу

470] Кров та із кров'ю помішані зуби. їх ще завернули,

471] Й меч із шоломом йому віддали, а пальму звитяги

472] Разом з волом для Ентелла лишили. А той, переможець,

473] Духом піднісшись і гордий з бика, такими словами,—

474] «Сину богині,— промовив,— і ви, всі троянці, дізнайтесь,

475] Що то за сила у мене була колись в юному тілі, [115]

476] І від якої ви смерті Дарета оце врятували».

477] Так він промовив, і, перед биком — нагородою бою —

478] Лиш на хвилину спинившись і вгору правицю піднісши,

479] Вдарив тоді твердозшитим ремінням якраз поміж роги,

480] І, розтрощивши весь мозок, затовк його в зламані кості.

481] Бик похитнувсь, затремтів, похилився і гримнув на землю.

482] Той над ним став і слова ці від щирого серця промовив:

483] «Краще життя за Дарета даю тобі, Еріксе, в жертву

484] І відрікаюся вже і від ременів я, й від уміння».

485] Просить Еней, може, стрілами бистрими хто із них схоче

486] Ще позмагатись. Кладе нагороду, й рукою міцною

487] Щоглу випростує він у Сергеста в судні, і голубку

488] Шнуром до верху прив'язує вільно, щоб цілились в неї.

489] От позбирались мужі і всі жеребки поскидали

490] В мідний шолом; всім на радощі, перший з них сину Гіртака

491] Гіппокоонтові випав, а другий Мнестею, звитяжцю

492] В гонах морських, і віттям оливним Мнестей увінчався.

493] Еврітіон, твій брат, наш Пандаре преславний, був третім.

494] Ти ж, повеління діставши про те, щоб зірвать перемир'я,

495] Кинув стрілу колись перший в середину поміж ахейців.

496] Врешті, останній, на самому споді шолома, Ацестів

497] Жереб знайшовся; він зваживсь юнацький своєю рукою

498] Труд подолать. Гнучкі свої луки взялись натягати

499] Зараз мужі, і кожен за себе, міцними руками

500] З сагайдаків своїх стріли виймать. Тятива забряжчала,

501] Й перша крилата стріла юнака Гіртакіда прошила

502] Під небесами повітря; дійшла і забилася прямо

503] В дерево щогли. Здригнулася щогла, і пташка злякалась,

504] Пір'ям стріли наполохана; й оплески сильні довкола

505] Враз залунали. А потім завзятий Мнестей підступає,

506] Лук натягнувши, скеровує високо й око, й стрілу він.

507] Та, бідолашний, проте, у голубку саму він не може

508] Влучити зразу, а влучив лише у шнурок, на якому

509] Пташка з високої щогли, за ніжку припнута, звисала.

510] Та ж, із вітрами, кружляючи високо, в хмари злетіла.

511] Довго натягнений лук і стрілу свою нетерпеливий

512] Еврітіон ще тримав і до батька в молитві звертався,

513] Цілився довго в голубку, що так безтурботно і вільно

514] В небі ширяла під чорними хмарами й крилами била;

515] Ледве він стрелив, і мертвою впала, життя залишивши

516] В хмарах між зорями, й разом стрілу принесла із собою,

517] Що упилася у неї. Між ними всіма одинокий

518] Без нагороди тієї ще тільки Ацест залишився.

519] Отже, стрілу свою влучно пустив він в повітряний простір. [116]

520] Хист свій мистецький і лука дзвінкого відлуння

521] Батько хотів показати. І от саме тут об'явилось

522] Чудо неждано очам всіх присутніх, що мало надалі

523] Стати важливим пророцтвом вікам. Пізніш оправдали

524] Все це події знаменні, про це й ворожбити зі страхом

525] У віщуваннях пізніш говорили. Бо в леті в пливучих

526] Хмарах стріла загорілась і полум'ям шлях позначила;

527] І розплилася, згорівши у плиннім повітрі. Так часом

528] Зорі, зірвавшись із неба, злітають і хвіст за собою

529] Тягнуть у леті. Всі в остовпінні завмерли, й молились

530] Всі до богів, трінакрійські мужі і тевкрійські. Знамення

531] Й можний Еней не відкинув; зраділого дуже Ацеста

532] Він обіймає, дарунки багаті дає й промовляє:

533] «Батьку, візьми оцей дар, бо Олімпу владика могутній

534] Нам показав свою волю цим чудом, щоб дар без вагання

535] Взяв ти почесний. Тож дар цей самого Анхіса старого

536] Зараз одержиш, кратеру оцю з візерунком. В величний

537] Дар Анхісові, батьку моєму, колись це на спомин

538] Дав фракійський Кіссей запорукою їхньої дружби».

539] Так він промовив і лавром зеленим вінчав його скроні,

540] І переможцем Ацеста найпершим з усіх він вітає.

541] Еврітіон добросердий в тій шані йому не позаздрив,

542] Хоч він один збив голубку з високого неба. А дальший

543] Вже нагороду отримує той, що мотузку прострелив;

544] Той, що крилату стрілу у щоглу ввігнав, був останнім.

545] Поки наш батько Еней іще не скінчив ті змагання,

546] Кличе до себе учителя й друга малого Іула,

547] Сина Епіта, і шепче таке йому вірному в вухо:

548] «йди до Асканія, може, він має вже відділ хлоп'ячий

549] Напоготові й розподіл на вправи для вершників; зараз

550] Хай же виводить на конях загони, на дідову славу.

551] Це перекажеш»,— промовив. А людям, які вже навколо

552] -з юрмились, каже покинути зовсім арену й лишити

553] Поле відкритим. Хлоп'ята над'їхали й перед батьками

554] ' °РДо пишаються всі, сидячи на загнузданих конях.

555] Молодь троянська й сікульська вся з дива гукнула, уздрівши

556] їхній похід. Мав вінець на підстрижених кучерях кожен,

557] і ак-бо їм звичай велить; деренові мав кожен два списи,

558] ^таллю заковані: в декого ще й сагайдак був на плечах;

559] Вився на шиї ланцюг золотий і звисав аж на груди.

560] ершників троє загонів і троє вожатих на конях,

561] Л-лопців дві шістки за кожним вождем виступає, в окремих

562] 'ДДілах, сяють вони всі так само, як сяють вожді їх.

563] іерщу колону юнацтва в захопленні щирім вів юний [117]

564] Імені діда наслідник — Пріам, твоя парость, Політе;

565] Він італійців помножить; під ним — фракійський двомастий

566] Кінь, білі цятки на ньому та й бабки передні у нього

567] Білі, і високо горде несе він чоло своє біле.

568] Другий — це Атій, від нього рід Атіїв став у латинян;

569] Атій, хлопчина малий, був хлопчині Іулові любий.

570] Найкрасивіший на вигляд Іул із них їхав позаду.

571] їхав сідонським конем, що на спомин достойна Дідона

572] Подарувала йому і на доказ своєї любові.

573] Інше юнацтво на конях все їде, що дав у дарунок

574] Батько Ацест.

575] Оплесків громом вітають дарданці несмілих, і радо

576] їх оглядають, і в них пізнають вони образ їх предків.

577] А як, радіючи, стрілись очима вони із своїми

578] Й кіньми об'їхали їх, син Епіта їм голосом дужим

579] Гасло подав іздаля, ще й бичем на підтвердження ляснув.

580] От всі роз їхались рівно і ряд бойовий розв язали,

581] Всі три колони пішли своїм шляхом; та знову на гасло

582] Всі завернули з дороги і кинулись в наступ жорстокий.

583] Далі по-іншому вже розступились і знов завертають;

584] Стануть навпроти і колом оточують ряд супротивний,

585] То розгортають картину правдивого збройного бою,

586] То утікають і спини свої підставляють під стріли,

587] То повертають для бою списи, то в замиренні знову

588] їдуть рядами. Колись-то, як кажуть, на Кріті гористім

589] Був лабіринт, де між темними стінами стежка губилась.

590] Тисяча різних доріг там було, на яких невловимий

591] Бравсь незворотний обман і знаки провідні подорожнім

592] Нищив; і хлопці троянські в бігу тому так, не інакше,

593] Слід свій заплутують, в іграх наслідують битву й утечу,

594] Наче дельфіни, які на карпатських або на лівійських

595] Водних просторах гуляють і з хвилями ігри заводять.

596] Звичай такого походу й такого змагання Асканій

597] Перший увів в Альба-Лонгу, коли її муром обводив,

598] І святкувати давніх латинців навчив, як і сам він

599] Відсвяткував колись хлопцем і з ним уся молодь троянська.

600] Передали своїм дітям той звичай альбанці, а звідси

601] Рим всемогутній узяв і зберіг оцей батьківський звичай.

602] Троя — він зветься, а хлопці, що грають,— троянське юнацтво.

603] Цим закінчилися ігри, відбуті в честь батька святого.

604] З цього моменту Фортуна мінять почала свою вірність.

605] В час, коли ігри свої при могилі вони святкували,

606] Донька Сатурна Юнона послала троянському флоту [118]

607] З неба ІріДУ. і вітром у леті їй ще помагала,—

608] Не заспокоїлось серце, стара не загоїлась рана.

609] Діва та зараз в дорогу збирається й тисячобарвним

610] Луком і летом швидким, нікому не видна, злітає.

611] Бачить той збір величезний; оглянула берег старанно,

612] Бачить покинуті гавані й флот весь залишений зовсім.

613] А на самітному березі, здалека, плакало гірко

614] Трої жіноцтво по смерті Анхіса, і всі споглядали

615] В смутку тяжкому на море глибоке. Гей, скільки прийдеться

616] Втомленим хвиль подолати морських; лиш одне в них бажання —

617] Міста всі просять, набридло вже біди морські їм терпіти.

618] Отже, між них і вмішалась навмисне, щоб шкоду зробити.

619] Скинула з себе вона і подобу, і одіж богині,

620] Стала старою Бероєю жінкою тмарця Дорікла

621] Що величалась і родом колись, і ім'ям, і синами.

622] Так-то вона увійшла між троянське жіноцтво та й каже:

623] «Ох, нещасливі, кого на війні не убили ахейські

624] Руки під мурами рідного міста! О плем'я нещасне,

625] Доля тебе зберегла невідомо для смерті якої.

626] Сьоме вже літо минає від часу, як знищено Трою,

627] А по морях, і по землях усяких, по скелях і нетрях

628] Ми під зірками блукаємо змучені, прагнучи вийти

629] В путь до Італії, що утікає; ми ж оремо хвилі.

630] Братній тут Ерікса край і Ацеста гостинна оселя.

631] Що нам боронить тут мури закласти й дать місто громаді?

632] О батьківщино і в ворога вирвані марно пенати,

633] Як не згадати нам мурів троянських? Невже не побачу

634] Більше ніколи я гекторських рік Сімоента і Ксанта?

635] Нумо ж зі мною ходімо і спалим ці прокляті судна.

636] Бо в сновидінні я бачила образ віщунки Кассандри,

637] Як смолоскипи палаючі нам подавала й казала:

638] «Трої лиш тут ви шукайте, тут ваша домівка». Пора вже

639] Взятись до діла, бо гаятись годі при чуді такому.

640] Четверо тут вівтарів є Нептуна, сам бог смолоскипи

641] о руки дає і відвагу». Лиш мовивши це, ухопила

642] Перша ворожий вогонь і, піднісши угору в правиці,

643] Здалека ним закрутила й метнула. Жінки Іліона

644] -з подиву й жаху аж остовпіли. Одна, найстаріша

645] -а них багатьох, що стільки дітей у Пріама кормила,

646] Пірго, так мовить: «Це вам, матері, не Бероя ретейська,—

647] Це не дружина Доріклова! Зважте: у неї ознаки

648] Божої вроди, вогонь у очах, і що за обличчя,

649] Іолос який і хода. Я сама відійшла, залишивши

650] Авору Берою удома, яка ще на те нарікала,

651] Що, одинока, з усіх лиш вона не здолає віддати [119]

652] Шану, нещасна, останню Анхісові, ані належно

653] Повеличати». Отак говорила.

654] Та матері зловорожо дивилися оком недобрим

655] На кораблі, й між любов'ю до цеї країни вагались

656] І пориванням до царства, яке обіцяє їм доля.

657] В той час на крилах широких по небу злетіла богиня,

658] Довгу дугу попід хмарами креслячи в леті своєму.

659] Всі тоді раптом, захоплені чудом, із криком шаленим,

660] З вогнища храму хапають вогонь, а інші,— і листя,

661] Й хмиз з вівтарів ухопивши, й палаючі факели мечуть.

662] Віжки Вулкан попустивши свої, почав тут шаліти

663] Всюди — по лавах, по веслах, по кілях, ялицею вкритих.'

664] Вістку, що судна горять, до могили Анхіса доносить

665] І до сидінь театральних Евмел. І самі вони бачать:

666] Дим попід хмарами чорний клубочиться. Перший Асканій,

667] Що керував у змаганні веселих кіннотників бігом,

668] З запалом сам полетів аж до табору, що збунтувався;

669] Марно, задихавшись, гнались за ним, щоб спинити, старшини.

670] «Що за нове божевілля,— гукнув він,— чого вам ще треба,

671] Це ж, громадянки нещасні, ви не ворогів, не аргівський

672] Табір ворожий, а власні надії свої запалили.

673] Я, ваш Асканій, ось тут перед вами». І кинув під ноги,

674] Знявши, шолом, що в ньому подобу війни удавав він.

675] Спішно прибув і Еней, і за ним уся тевкрів громада.

676] Ті ж, ізлякавшись, розбіглися всюди, по всіх узбережжях,

677] І повтікали в ліси, і, знайшовши печери, сховались

678] Нишком. Почин свій клянуть; за провину їм сором; пізнали

679] Знову своїх вони; з їхнього помислу зникла Юнона.

680] З цього, однак, ні вогонь, ні пожежа не втратили сили

681] Непоборимої, ще під дубиною вогкою клоччя

682] Тліє й димує повільно, і жар помаленьку з'їдає

683] Судна; мов пошесть якась розплилася по цілому тілу;

684] Не помагають зусилля мужів, ані вилиті води.

685] Благочестивий Еней тоді скинув з плечей свою одіж,

686] Руки до неба простяг і благає в богів порятунку:

687] «Можний Юпітере, якщо усіх до одного троянців

688] Ти не зненавидів і милосердя ще давнє лишилось

689] В тебе до наших страждань, то дай тепер, батьку, можливість

690] Вирватись з полум я флотові й тевкрів останні пожитки

691] Вирви од згуби. Або своїм громом, якщо заслужив я,

692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця

693] Все тут погубить». Він це лиш промовив, і враз розшалілась

694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли [120]

695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,

696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.

697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі

698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;

699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.

700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,

701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має

702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім

703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.

704] Нант же стаоий, ш,о його лиш Паллада Трітонія пильно

705] "Вчила і в хитрих мистецтвах зробила його знаменитим,

706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,

707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче,— отож він

708] Розвеселить намагався Енея такими словами:

709] «Сину богині, куди лише доля веде і заводить,

710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.

711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.

712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.

713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли

714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі

715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,

716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;

717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто,—

718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста».

719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він

720] Перебирає в душі своїй всякі думки і турботи.

721] Чорна на небо вже в'їхала ніч на своїй колісниці.

722] Видалось, раптом із неба зійшов несподівано ^ібраз—

723] Батька Анхіса й такими озвався словами: «Мій сину,

724] Поки я був між живих, дорожчий життя мені був ти,

725] Сину мій, битий прокляттям ілійським. Приходжу сюди я

726] З волі Юпітера, що кораблі від вогню врятував нам,—

727] З неба високого, врешті, зіслав милосердя. Послухай

728] Ради найкращої, що подає тобі Навт, ваш порадник.

729] їй до Італії найхоробріші юнацькі серця лиш

730] оибери і заведи їх туди. Бо тверде і суворе^

731] Плем я у Лації мусиш_скорити. Зїиди, проте, перше

732] о Діта домівку підземну і крізь авернійські глибини,

733] Сину, добийся до мене. Не в Тартарі я нечестивім

734] Перебуваю, між тіней сумних, а в Елісії, світлім

735] Богоугодних зібранні. Сюди, якщо жертву багату

736] З чорних тварин ти складеш, приведе тебе чиста Сівілла. [121]

737] Там ти весь рід свій пізнаєш і місто, яке тобі дасться.

738] Отже, прощай! Ніч волога пройшла вже середину шляху,

739] Подихом коней повіяв на мене світанок суворий».

740] Так він промовив і ніжним серпанком розплився в повітрі.

741] «Гей, куди ти подався, куди поспішаєш,— до батька

742] Мовить Еней,— перед ким утікаєш? І хто ж заважає

743] Нам тут обнятись?» — сказав це і попіл роздув, і погаслий

744] Вогник, і лара пергамського, й вогнище сивої Вести

745] Жертвою він вшанував із святого зерна і куріння.

746] Зараз скликає він друзів, по-перше, Ацеста, й говорить

747] їм про накази Юпітера, й милого батька поради,

748] Й задуми ті, що їх має в душі. Не тратять на раду

749] Ані хвилини, й Ацест його задумів не відкидає.

750] Місту жінок одписавши, лишають вони, і охочий

751] Люд, і ті душі, які до великої слави не прагнуть.

752] В суднах лавки поправляють самі вони, й замість згорілих,

753] Балки новими замінюють, весла і линви ладнають.

754] їх не багато, зате молодецька в них доблесть військова.

755] Ралом тим часом Еней і границі визначує місту,

756] Жеребом ділить місця під доми,— Іліону тут бути,

757] Тут же він місце відводить під Трою. Ацест же, троянець,

758] Тішиться царством, визначує форум, старшину скликає,

759] Установляє права; ще й на Ерікса славній вершині,

760] Зорям сусідній, Венері споруджує храм Ідалійській,

761] Гай пресвятий і жерця приділяє могилі Анхіса.

762] Бенкетував весь народ дев'ять днів, на жертовниках жертви

763] Всі поскладали. Вітри заспокоїлись, хвилі на морі

764] Тихо плескали, лиш Австер один не втихає і знову

765] Кличе на море. І вздовж узбережжя крутого страшенний

766] Плач залунав. В обіймах прощальних дні й ночі минають.

767] Вже матері, навіть ті, що колись їм страшним видавалось

768] Моря лице і нестерпним ім'я його, їхать готові

769] Й зносити мандрів труди. А батько Еней добросердий

770] Словом ласкавим усіх утішає й з рясними сльозами

771] Передає під опіку Ацестові, родичу, всіх їх.

772] Еріксу потім велить три воли він у жертву зарізать,

773] Для буревіїв ягницю, й тоді вже відв'язувать линви.

774] Сам же вквітчав собі голову зрізаним листям оливним.

775] Ставши на носі судна, держить келих, і м'ясо жертовне

776] Кидає в хвилі солоні, й перлисте вино виливає.

777] Друзі в змаганні б'ють веслами воду й гребуть ними хвилі,—

778] Вітер, іззаду за ними зірвавшись, у путь проводжає. [122]

779] В час той Венера, в журбі неспокійна, отак до Нептуна

780] Заговорила, всі жалі свого виливаючи серця:

781] «Гнів ненаситного серця Юнони мене приневолив,

782] Мій ти Нептуне, до тебе прийти з цим гарячим благанням.

783] Гніву ні час не спроможен тривалий зм'якшить, ні побожність,

784] Влада Юпітера й долі веління зломити не в силі.

785] їй ще не досить, що з Фрігії серця злочинна ненависть

786] Вирвала місто, на всяке знущання його передавши,

787] Трої останки, і попіл, і кості вона іще й досі

788] Все переслідує. Шалу такого причину хіба лиш

789] Знає сама вона. Сам ти недавно на водах лівійських

790] Свідком був, розрух який учинила на морі; з землею

791] Небо змішала, дарма довіряючи бурям еольським,

792] В царстві твоїм на такеє дерзнула.

793] Навіть тепер ось, злочинно намовивши наших троянок,

794] Знищила судна ганебно й примусила, флот загубивши,

795] Друзів лишити своїх у незнаній країні. Благаю,

796] Тим, що зостались, дозволь, хай безпечно доїдуть по хвилях

797] До лавремтійського Тібру, доб'ються того, що прошу я,

798] Це ж бо можливе, бо парки для них те призначили місто».

799] Так цього моря звитяжець, Сатурнів нащадок, промовив:

800] «Слід, Кітереє, аби ти державі моїй, о богине,

801] Вірила, ти ж бо сама з неї вийшла. А стільки довір'я

802] Я заслужив, бо я заспокоював часто шалену

803] Лютість і моря, і неба. Не менш і на суші,— а свідки

804] Ксант з Сімоентом — журився твоїм я Енеєм, коли ще

805] Тиснув до мурів Ахілл знесилені Трої загони

806] й тисячі смерті віддав і шуміли загачені ріки,

807] Ксант не знаходив до моря шляхів докотить свої хвилі.

808] Я тоді вирвав Енея, у хмару сповивши, коли він

809] З сином Пелея хоробрим зустрівся в бою і нерівні

810] Сили й боги в них були. Хоч дуже хотів я дощенту

811] Знищити мури зрадливої Трої, споруджені мною,

812] Серце у мене і далі до нього те ж саме лишилось.

813] Страх віджени! Він безпечно доїде у пристань Аверну —

814] І ак, як ти хочеш цього. Одного лише втратить в пучині.

815] І ой лиш один наложить за всіх головою».

816] Цими словами тоді заспокоївши серце богині,

817] Ьатько у золото коні впрягає, й гнуздає старанно

818] їх вудилами, і віжки цілком із рук випускає,

819] Іпроїздить, мов на крилах, по плесу блакитного моря.

820] Хвилі втихають, і збурене море під небом гримучим

821] Стелеться гладдю, з широкого обрію хмари зникають [123]

822] І появляються постаті різні його товариства,

823] Різні потвори жахливі, хор Главка прадавній, Іноїн,

824] Син Палемон, і Трітони швидкі, і все Форкове військо.

825] Зліва Фетіда, й Меліта, і діва також панопейська;

826] Кімодокея, і Спіо, і Талія тут, і Нісея.

827] Тут до батька Енея у розум його неспокійний

828] Радість ласкава на зміну прийшла, й він наказує спішно

829] Щогли підняти усі й натягнути на реях вітрила.

830] Разом за линви хапаються всі і то зліва, то справа

831] Всі паруси розгортають, то реї повернуть високі,

832] То їх одвернуть; і флот весь попутні вітри підганяють.

833] Перед всіма Палінур веде свій загін густолюдний,

834] А за наказом услід свої судна керують вже інші.

835] А на небесній дорозі середини вже досягала

836] Ніч росяниста; й при веслах, на лавах твердих розіклавшись,

837] М'язи свої моряки розпрямляли у милім спочинку,—

838] Сон легковійний з-між зір у просторах ефіру ізлинув,

839] Темінь повітря розсунув, і тіні розвіяв, і прямо

840] Йде, Палінуре, до тебе, й дрімоту сумну навіває

841] На безневинного. Високо бог, на Форбанта подібний,

842] Сів при кормі і таку починає з стерничим розмову:

843] «Гей, Палінуре," сину Іасів, несе саме море

844] Флот наш, і рівно вітрець повіває, пора відпочити.

845] Голову тут прихили, відірви на хвилину від праці

846] Втомлені очі; а я вже тебе заступлю в твоїм ділі».

847] А Палінур, ледве очі підвівши, таке йому мовить:

848] «Кажеш, забути мені, чого варті погідне обличчя

849] Моря і тихії хвилі? Чи можна цій вірить потворі?

850] Як же довірю Енея (що ж інше?) змінливій погоді

851] й небу, що стільки разів вже мене обмануло, погідне?»

852] Так промовляє, й на ручку стерна налягає, й на волос

853] Не попускає, припавши й очима у зорі уп'явшись.

854] Бог же ударив його по обличчю гіллям, що спливало

855] Свіжою Лети росою і чарами Стіксу просякло,

856] І проти волі йому обважнілі склепляє повіки.

857] Ледве дрімота неждана позбавила пружності тіло,

858] Сон вже на нього наліг і, частину корми відірвавши,

859] Разом з кермом у хвилі пливучі ним сторчголов кинув.

860] Кликав він друзів на поміч даремно. А Сон, відлетівши,

861] Наче маленька пташина, на небо полинув. Хоч все те

862] Сталось, та флот своїм шляхом безпечно прорізує море

863] І під опікою батька Нептуна без страху прямує.

864] Вже підпливав він, під скелі Сирен підходячи близько, [124]

865] Грізні колись, бо білілись кістьми незліченними вбитих

866] (Здалека глухо шуміли вони, биті хвилями завжди).

867] Дивиться батько, що плине судно без керманича хистко,

868] й сам серед пітьми нічної повів корабель він по хвилях.

869] Гіоко ридав він, у серці зворушений долею друга:

870] Ох як же міг ти повірити небу погідному и морю!

871] Будеш ти голий лежать, Палінуре, в пісках невідомих».

Додати в закладки

  
Переклад Translate