Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вергілій Енеїда Переклад М.Білика

1] Поки це все десь далеко там діється, з неба послала

2] Донька Сатурна Юнона Іріду до смілого Турна.

3] Саме тоді він сидів у священній долині, у гаї

4] Батька Пілумна, як донька Тавманта, звернувшись до нього,

5] Так промовляє устами рожевими: «Турне, чи бачиш,

6] Те, чого жоден з богів на твої побажання не смів би

7] Навіть тобі обіцяти, сам час, у невпинному русі,

8] Це подає тобі. Слухай, Еней, залишивши свій город,

9] Все товариство і флот свій, пішов до оселі Евандра,

10] Володаря Палатіну. Мало того — до найдальших

11] Селищ корітських та зброїть лідійський загін і ватаги,

12] Зібрані з сіл. То чого ще вагатись? Вже час готувати

13] Повози й коні. Покинь зволікання усяке й на табір

14] Вдар і розбий у сум'ятті». Так мовить і в небо злітає

15] Рівними крилами, й довгу дугу вона креслить у хмарах.

16] Зразу юнак упізнав її й, руки до неба піднявши

17] Вслід їй, зникаючій, поклик такий посилає: «Ірідо,

18] Неба окрасо, хто шле тебе нині на землю до мене

19] Летом крізь хмари? Звідкіль така ясність раптова? Я бачу,

20] Як посередині небо відкрилося, бачу, як зорі

21] Кружать круг обрію. Я підкоряюсь цим божим ознакам,

22] Чий би то голос до зброї не кликав мене». Так сказавши

23] І приступивши до хвиль, він черпає воду з поверхні

24] Й довго благає богів, до небес посилає обіти.

25] От виступає все військо в похід на відкритому полі;

26] Вершників повно, вишивані шати, все золотом сяє.

27] В перших загонах Мессап на чолі, а в останніх керують

28] Юні Тірріди, і Турн посередині, вождь, усе бачить,

29] Зброя в руках, головою він всіх перевищує. Наче

30] Ганг, коли сім його струменів разом зіллються в спокійне

31] Течій глибоких русло, або Ніл, як із нив він стікає

32] І завертає масні свої води у плесо широке.

33] Раптом у полі побачили здалеку тевкри велику

34] Хмару, що чорною млою клубилась, аж пітьма настала.

35] Перший Каїк із переднього насипу голосно крикнув:

36] «Гей, громадяни, яка це у чорнім тумані навала

37] Суне на нас! Мерщій же за зброю беріться залізну,

38] Влазьте на мури, бо ворог вже близько, агей!» Із великим

39] Гамором тевкри до кожної кинулись брами і швидко

40] Мури усі зайняли. Так звелів їм Еней на відході,

41] Найрозумніший керманич: коли б приключилась без нього

42] Злая пригода якась, щоб не сміли до бою рушати

43] В поле, ряди шикувати, нехай бережуть лише табір,

44] Валом хай мур забезпечать. Хоч честь їх манила й завзяття [195]

45] Битись рукопаш, та згідно з наказом по баштах засіли,

46] Позачинявши всі брами, й на ворога збройно чекали.

47] Турн же помчався вперед, обганяючи лави неспішні,

48] Й вершників двадцять із ним прибули аж до самого міста.

49] Кінь-бо фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих,

50] На золотому шоломі багряний красується гребінь.

51] «Хлопці,— гукнув він,— хто перший зі мною на ворога гряне?

52] Ось вам!» — і списа свого, розмахнувшись, метнув у повітря:

53] Знак це — до бою! — і гордо влетів він на поле. Цей заклик

54] Всі підхопили і з окликом грізним за ним подалися.

55] Дивно їм те, що збентежились тевкри і в поле не вийшли,

56] Зброю об зброю не вдарять з мужами, а табір боронять.

57] Занепокоєний, їздить довкола конем і шукає

58] Турн, чи не знайдеться доступ до міста якийсь непомітний.

59] Так, як під повну вівчарню десь крадеться вовк серед бурі

60] Й серед дощу під кошарою виє у північ глибоку,—

61] Під матерями мекечуть ягнята, а він, кровожерний,

62] Гнівом лютує на них, недосяжних,— дратує шалений

63] Голод його, бо горлянка без крові давно пересохла,—

64] Так от у люті й рутул запалав, як побачив ті мури

65] Й табір, аж біль його кості твердії почав припікати.

66] Як доступитись — не знає і як йому схованих тевкрів

67] Вибити з-поза валів і в поле погнати відкрите.

68] Спершу на флот нападає, що з боку під табором крився,

69] Греблями був загороджений всюди й притоками річки.

70] Зве товариство своє розшаліле вогонь підкладати,

71] Й сам із жагою запалену сосну у руки хапає.

72] Миттю всі кинулись разом (їх наглить і Турна присутність),

73] Всі юнаки смолоскипами димними вмить запаслися.

74] Вогнища геть розхапали; тріщить головня смоляниста,

75] Іскрами й попелом сипле Вулкан аж до самого неба.

76] Музи, скажіть, хто з богів відвернув ту від тевкрів пожежу

77] Грізну, від їх кораблів хто великий вогонь той відкинув?

78] Давня то все давнина, та лунатиме слава ця вічно.

79] Ще як на їді фрігійській Еней готував собі судна

80] Й ладивсь на море глибоке пуститись, то, кажуть, богиня,

81] Берекінтійська мати, Юпітера цими словами

82] Стала просити: «Мій сину, подай же, чого я благаю,

83] Мати твоя дорога, бо ти нині володар Олімпу.

84] Бір був сосновий у мене, від довгих років мені любий,

85] Ліс на верхів'ях гори, де приносили жертви для мене;

86] Чорні там сосни росли і стовбурів повно кленових.

87] Радо я їх віддала юнакові дарданському, флоту [196]

88] Він-бо не мав. А тепер, неспокійну, мене огортає

89] Страх і тривога. Звільни ж ти мене від тривоги цієї,

90] Силу подай материнським благанням, щоб так учинилось:

91] Хай не здолають цих суден ні пройдений шлях, ані бурі,

92] Хай помагає їм те, що вони в наших горах зростали».

93] їй відповів на це син, обертаючий зорі у небі:

94] «Мати, куди закликаєш ти долю, чого для них просиш?

95] Як же то можуть ті судна, що смертна рука змайструвала,

96] Долю безсмертну здобуть? Чи напевно Енеєві вдасться

97] Шлях цей непевний проїхать? Чи бог який має небесний

98] Владу таку? Та нехай: коли сповнять вони те, що треба,

99] Й в гаванях стануть авзонських, з усіх я, що хвилі уникнуть

100] І завезуть дарданців вождя на поля лаврентійські,

101] Смертну подобу візьму і звелю на безкраїх просторах

102] Бути богинями моря, як Дото, Нереєва донька,

103] Чи Галатея, що піняве море грудьми розсікають».

104] Мовив і свідками хвилі закликав стігійського брата,

105] Й чорної берег безодні, й смолу, що у ній закипає,

106] І від кивка голови його навіть Олімп затрусився.

107] Саме прийшов той обіцяний день і настала година,

108] Паркам належна, як Турнові кривди лихі напутили

109] Матір від суден святих відвернути мерщій смолоскипи.

110] Перед очима усім засяяло світло незнане,

111] Хмара велика, здавалось, із сходу пливла у повітрі,

112] З нею йшли й хори ідайські. Страшний залунав тоді голос

113] З неба й пройняв до костей він троянські ряди і рутульські:

114] «Тевкри, не бийте тривогу і не бороніть моїх суден,

115] Зброї до рук не беріть; бо Турнові швидше вдалося б

116] Море спалити, ніж сосни священні. Ідіть же, ви вільні,

117] Моря богині, ідіть собі, так вам наказує мати».

118] Судна від берега раптом свої відривають припони,

119] Й наче дельфіни, носами нирнувши, самі поринають

120] В воду морську. Тоді — диво невидане! — скільки там суден,

121] Міддю покритих, стояло при березі, стільки дівочих

122] Постатей вийшло з води і виплило в море спокійне.

123] Всі остовпіли рутули, ба навіть Мессап ізлякався —

124] Коні сполохались в нього, і грізна ріка буйнохвила

125] Стримала біг свій, тож бог Тіберін повернувся від моря;

126] Лиш невгамовного Турна не зрадила мужня відвага,

127] Тих він запалює словом, а тих іще й лає притому:

128] «Диво це б'є по троянцях, Юпітер-бо в них порятунок

129] Вирвав із рук; ні рутулів меча, ні вогню їм чекати

130] Не доведеться,— і море для тевкрів уже непрохідне; [197]

131] В них і на втечу надії нема, їм півсвіту закрито —

132] В наших руках суходіл і ще тисячі збройного люду

133] Всіх італійських племен наготові. Мене не лякають

134] Навіть віщання богів, хоч і хваляться ними фрігійці.

135] Досить уже для Венери й для долі того, що троянці

136] На урожайних полях опинились авзонських. Є в мене

137] Свій заповіт, щоб залізом те плем я розбити злочинне,

138] І_Цо відібрало дружину. Ця кривда не тільки Атрідів

139] Стріла, й не тільки мікенцям хапатися можна за зброю.

140] Досить один раз загинути! Досить було нагрішити

141] Тим уже спершу, щоб не зненавидіти тяжко жіночий

142] Рід весь. Вони, мабуть, мають надію на вал цей між нами

143] Й рів, що задержить, та це лиш маленька затримка для смерті.

144] Мабуть, таки вони бачили добре, як мури троянські,

145] Що збудували їх руки Нептуна, в вогні розлетілись?

146] Хто, проте, з нас, мої вибрані друзі, готовий рубати

147] Сталлю цей вал і зі мною в цей табір лякливий вступити?

148] Зброї Вулкана мені тут не треба на тевкрів, ні тисяч

149] Суден. Нехай всі етруски стають, як союзники, зараз,

150] Не доведеться лякатись їм ночі, щоб ми по-злодійськи

151] Викрали з храму Палладій святий, перебивши сторожу

152] Замку високого. Ми не сховаємось, хай не бояться,

153] В кінського черева темінь, а явно, при денному світлі

154] Мури запалим вогнем. Я їм дам зрозуміти, що справа

155] Тут не з данайцями й не з пеласгійським юнацтвом, що десять

156] Років їх стримував Гектор. Коли уже краща частина

157] Дня проминула, веселощам час, що лишився, віддавши,

158] М'язи, герої, сталіть і готуйтесь до битви назавтра».

159] Дано тим часом Мессапу наказ — загони сторожі

160] Ставити в брамах і мури довкола вогнем оточити.

161] Двічі по сім вибирають із воїв рутульских, що мури

162] Військом обложать; по сто юнаків виступає за кожним,

163] Гриви багряні на їхніх шоломах і золотом сяють.

164] Всі розмістились, чергують позмінно; лягли на моріжку

165] І попивають вино, мідяні випорожнюють жбани.

166] Вогнища світять яскраво і, щоб не заснули, вся варта

167] Ігри заводить.

168] Бачать усе це троянці з валів і тримаються збройно

169] На висоті, не без страху за брамами стежать; містками

170] Греблі передні сполучують, стріливо зносять; керує

171] Ними Мнестей і завзятий Серест; на годину непевну

172] Батько Еней наказав, щоб на себе вони над юнацтвом

173] Провід взяли, лад давали всьому. І по мурах навколо [198]

174] Стало все військо, як кожному жереб його небезпечну

175] Визначив ланку і кожен обов'язку свого пильнує.

176] Сторожем брами був Ніс, син Гіртака, поміж вояками

177] Найсміливіший. Його як товариша зброї послала

178] їда мислива Енеєві; спритний він був із списами

179] Й легкими стрілами. Поруч із ним у рядах. Евріал був,

180] Друг його; певне, за нього в Енеєвім війську троянськім

181] Кращого годі й шукать — молодик, щойно вус засівався!

182] Щира була в них любов і однаковий запал до бою;

183] Разом вони і при брамі одній на сторожі стояли.

184] Ніс йому каже: «Чи бог мені в серце жагу цю зсилає,

185] Мій Евріале, чи богом стає нам жагуче бажання?

186] Рветься віддавна мій розум до бою, або щоб велике

187] Щось довершити; не можу спокійним без діла я бути.

188] Бачиш рутулів, яка в них упевненість в ділі початім.

189] Зрідка лиш тліють вогні, всі поснули, усіх подолали

190] Сон і вино. Тільки тиша навколо. Мене ти послухай,

191] Що я замислив, які в мене наміри виникли в серці.

192] Всі — і народ, і батьки — вимагають покликать Енея,

193] Слати до нього мужів, донести йому звістку надійну.

194] Як обіцяють тобі нагород, коли все це здійснити

195] (Сам вдовольнюся хвалою за подвиг), то там під горбочком

196] Можна дорогу знайти до твердині і стін Паллантея».

197] Слави бажання палке потрясло Евріалом так дуже —

198] Аж обімлів, і мовить він так до гарячого друга:

199] «Нісе, невже ти в супутці не візьмеш мене в цій великій

200] Справі? Як можу пустить я самого тебе в небезпеку?

201] Ох, та не так мене батько Офелт, у боях посивілий,

202] Виховав ще за аргійських страхіть і троянського горя,

203] Зовсім не так я й з тобою повівсь, коли разом з Енеєм

204] Великодушним у цю небезпечну подався мандрівку.

205] Є тут, є серце, що світ зневажає і навіть готове

206] Власним життям заплатити за славу, якої ти прагнеш».

207] Ніс же на те: «Не боявсь я у цьому за тебе ніколи,—

208] Годі про це. Хай звитяжним тобі мене верне Юпітер

209] Чи який інший з богів, що ласкаво на це споглядає.

210] Але якщо — все, як бачиш, у цій небезпеці можливе,—

211] Чи то пригода, чи бог все оберне мені на загибель,

212] Хочу, щоб ти зацілів,— тобі іще жити годиться.

213] Тільки б одбивши в бою чи за гроші мене відкупивши,

214] Хтось би мій прах поховав, а як доля й того не дозволить,

215] Хай неприсутньому похорон справить і пагорб насипле.

216] Болю такого завдать не хотів би я нені нещасній, [199]

217] Бо з матерів лиш одна вона зважилась всюди, юначе,

218] Йти за тобою і в мурах Ацести міцних не лишилась».

219] Той же у відповідь: «Марні плетеш ти даремно причини,—

220] Наміру я не зміню й відступати від нього не буду.

221] Швидше рушаймо». Сторожу збудив, і вона переймає

222] Службу по них на цій ланці. Вони ж, своє місце лишивши,

223] Йдуть, Евріал вдвох із Нісом, парость цареву шукати.

224] Все, що живе на землі, у сні спочивало глибокім,

225] Серце звільнялось від денних турбот і труди забувало.

226] Але начальники тевкрів і вибрана молодь троянська

227] Про найважливіші справи державні ще радили раду,

228] Що їм робити, і хто до Енея послом із них буде.

229] Спершись на довгі списи, стояли вони із щитами

230] Посеред табору. Раптом прийшли сюди Ніс з Евріалом,

231] Просять мерщій допустить їх, бо справа в них дуже важлива

232] й варта уваги. Перший Іул їх, бентежних, приймає

233] І розповісти усе він наказує Нісові. Мовив

234] Так син Гіртака: «Енеєві друзі, прийміть нас зичливо

235] І не судіть ви по нашому віку цієї розмови.

236] Позамовкали рутули, вино-бо і сон їх зморили.

237] Нам пощастило придатне для засідки вгледіти місце

238] На роздоріжжі, що біля воріт, недалеко від моря.

239] Всі там погасли вогні, лише дим піднімається чорний

240] Аж до зірок. Як дозволите нам свого спробувать щастя,

241] Підем Енея шукати і мури міцні Паллантея.

242] Скоро побачите ви, як із здобиччю він після січі

243] Прийде сюди. А ми не заблудим в дорозі, бо з темних

244] Долів, що в них полювали, бувало, ми бачили крайні

245] Мури міські і всієї ріки течію упізнали».

246] Мовив тут слово Алет, літами поважний і мудрий:

247] «Рідні богове, що маєте Трою у вашій опіці!

248] Ні, ви не хочете тевкрів ущент розгромити, якщо ви

249] Дух підбадьорили так юнакам цим і серце відважне».

250] Так промовляючи, він обіймав їх обох і стискав їм

251] Руки, уста і обличчя обом умивав їм сльозами.

252] «Гідну відплату яку вам, мужі, я придумати можу

253] Як нагороду за діло те славне? Найкраще, найперше

254] Вас нагородять боги й ваша совість; а решту негайно

255] Благочестивий Еней вам віддасть; не забуде ніколи

256] І молоденький Асканій тих ваших заслуг величезних».

257] «Певно, у мене одна лиш надія рятунку,— Асканій

258] Мовить,— повернення батька. Іменням пенатів великих

259] І Ассаракових ларів, святинею сивої Вести,

260] Нісе, благаю тебе — все щастя моє, всю надію [200]

261] В вашім я лоні складаю: верніть мені рідного батька,

262] Хай лиш побачу його; при ньому весь смуток минеться.

263] Келихи два даю з чистого срібла, різьбою укриті;

264] Батько їх взяв як трофей, в славній битві здобувши Арісбу.

265] Двоє триніжків даю, та іще два великих таланти

266] Золота, й жбан стародавній, дарунок Дідони з Сідону:

267] А як здобути Італію нам пощастить, її берлом

268] Заволодіти звитяжно і жеребом здобич ділити,—

269] Бачив ти, Нісе, коня, що Турн на нім їхав, і зброю

270] Бачив на нім золоту? І коня того, й щит, і червоні

271] Гребні для тебе з-під жереба вийму я, Нісе, бо нині

272] Це все твоя нагорода. Крім того, дасть батько дванадцять

273] Найдобірніших жінок і мужчин із їх зброєю разом.

274] Дасть іще поля той лан, що цар ним Латин володіє.

275] Ти ж, юначе шановний,— вік-бо мій ближчий до твого,—

276] З щирого серця приймаю за друга тебе й пригортаю,

277] Як побратима; у всяких пригодах без тебе не буду

278] Жодної слави шукати для себе в моїх починаннях.

279] Чи правуватиму в мирі, чи війни вестиму, найбільше

280] Буде довір'я ділам і словам твоїм в мене». На все це

281] Так Евріал відповів: «По цьому відважному ділі

282] Жоден день гіршим мене не покаже. Коли б лише щастя,

283] А не недоля мені приключилась. Та понад дари всі

284] Я за одне прошу: є в мене з древнього роду Пріама

285] Мати стара; її стримати, бідну, йти разом зі мною

286] Ані ілійська земля не могла, ані мури Ацеста.

287] Не попрощавшись, її я лишаю, вона ж небезпеки

288] Цеї не знає. Ніч і правиця твоя — мені свідки:

289] Витримать неньчиних сліз я б не міг. Та тебе я благаю:

290] В горі безрадну потіш, поможи їй самотній на світі.

291] Дай мені певну надію на тебе; на всяку пригоду

292] Я сміливіше піду». Така мова серця у дарданців

293] Зрушила, ринули сльози. Найдужче вразив Іула

294] Й серце його зворушив любові синівської образ.

295] Він тоді мовить:

296] «Що лише гідне почину твого,— на те сподівайся.

297] Матір'ю буде для мене вона, лиш імення Креузи

298] їй бракуватиме. Справді, за сина такого велика

299] Дяка їй буде. Та що не було б, я клянуся цією

300] Ось головою, якою звик батько клястися,— усе те,

301] Що обіцяю тобі, при щасливім поверненні буде

302] Матері й роду твоєму». Сказав це й сльозами залився;

303] Разом із цим він здіймає з плеча позолочений меч свій,

304] Що Лікаон Кносійський зробив по-мистецьки напрочуд

305] І доробив відповідні із кості слонової піхви. [201]

306] Нісові шкуру Мнестей дав, із лева гривастого зняту;

307] Вірний Алет з ним шоломом змінявся. Озброєння взявши,

308] Разом виходять вони, а вожді їх гуртом проводжають,

309] Старші й молодші, під браму саму та бажають їм щастя:

310] Вирушив з ними прекрасний Іул, він розважністю мужа

311] Й розумом вік перевищує свій. Багато доручень

312] Батькові він передав, але всі ці доручення вітер

313] В полі розвіяв, погнав попід хмари їх, звівши нінащо.

314] Вийшовши, рів перелізли і в теміні ночі прямують

315] Просто у табір ворожий, де мало від рук їх загинуть

316] Дуже багато. Бачать тіла, що в траві настелили

317] Сон і вино; колісниці на березі дишлами вгору,

318] Воїни, упряж колеса і зброя, й вино — все усуміш.

319] Перший звернувсь Гіртакід до товариша з цими словами:

320] «Тут, Евріале, рукам є робота; сама нас нагода

321] Кличе, бо путь саме тут. Ти вважай, щоб рука чия ззаду

322] Не піднялася на нас, бережись і вважай на всі боки,

323] Простір одкрию я тут і дам тобі стежку широку».

324] Мовив це слово, й замовк, і кинувсь з мечем на Рамнета

325] На гордовитого, що недалечко на купі високій,

326] На килимах простягнувшись, хропів на повнії груди.

327] Сам він був цар і віщун, і Турну-цареві був милий;

328] Та віщуванням загину від себе не міг відвернути.

329] Трьох убив слуг біля нього, які необачно лежали

330] Прямо на зброї; убив зброєносця у Рема; під кіньми

331] Вбив візника, мечем відрубавши звисаючу шию,

332] Потім також і самому господарю голову зняв він,

333] Кинувши тулуб, що кров'ю ще сходив. Земля і постеля

334] Теплою кров'ю спливали. Вбив і Ламіра, і Лама,

335] І молодого Серрана, що ночі цієї найдужче

336] Бавився й божого дару хильнув забагато, не встояв,

337] Красен обличчям, і з ніг повалився. Щасливий він був би,

338] Якби на всю ніч гуляння продовжив, до самого ранку.

339] Так, наче лев зголоднілий, що в повній вівчарні бушує,

340] Голод відчувши скажений,— хапає й виносить овечку

341] Ніжну, з страху онімілу, і грає кривава пащека.

342] Але не менша й різня Евріалова; він так же само

343] В гніві шаліє, багато кладе безіменного люду,

344] Фада, Гербета, і Рета, й Абара із ними вбиває.

345] Сонних усіх, тільки Рет поміж ними не спав і все бачив,

346] Та в переляку страшнім за кратеру велику сховався.

347] Той, підійшовши впритул, усадив йому глибоко в груди

348] Меч, коли встати хотів він, і з рани смертельної витяг.

349] Душу пурпурну вмираючий виплював разом із кров'ю, [202]

350] Й змішане з нею вино повернув. А цей напирає

351] Потай шалено. Уже добиравсь до загону Мессапа,

352] Де догорало багаття, і бачив, що спутані коні,

353] Як і належить, щипали траву, коли Ніс коротенько

354] Мовить до нього, збагнувши, що надто в різні розшалів він.

355] «Стримаймось,— каже,— бо ранок наблизивсь, для нас неприхильний.

356] Досить вже помсти, тож вільна дорога крізь військо вороже».

357] Та довелось їм багато знадіб'я мужів цих лишити,

358] З чистого срібла — і зброю, і чаші, і килими гарні.

359] Взяв лиш собі Евріал у Рамнета нагрудники" й пояс,

360] Золотом кутий, що дав у дарунок колись тібуртинцю

361] Ремулу Цедик, багач, щоб зв'язать побратимством заочним.

362] Той, умираючи, внукові в спадщину дар цей покинув,—

363] В битві його, після смерті онука, рутули придбали.

364] Зняв його й марно на плечі свої одягнув він могутні.

365] Ще й Мессапів із гребнем шолом, що був саме на нього,

366] Він накладає, І вийшли за табір, у місце безпечне.

367] Саме в той час, коли інше все військо стояло у полі,

368] Вершники з міста Латина озброєні, разом три сотні,

369] їхали, вкриті щитами, до Турна-царя поспішали

370] Вісті йому передати. Вольцент був начальник над ними.

371] Близько було вже до табору їм, під'їздили під мури,

372] Здалеку бачили, як ті наліво, на стежку звертають.

373] Враз Евріала — який необачний! — шолом його зрадив,

374] Блиснувши променем в вічі ясним у півтемряві ночі.

375] Бачили це не дарма вони. Крикнув Вольцент із загону:

376] «Стійте, мужі! Хто ви й звідки ви тут? І чому ви при зброї?

377] Путь вам куди?» Та вони не озвались на це, лише далі

378] В ліс подалися мерщій і довірились темряві ночі.

379] Кинулись вершники на перехрестя знайомі, й дороги

380] їм вартові звідусіль заступили, а ліс був глибокий,

381] -з чорного дуба, наїжений терням і густо зарослий

382] Всюди корчами, лиш рідко була десь вузенька стежина,

383] Схована в лісі. Темне гілля і важка його здобич

384] Стримали там Евріала, і напрям дороги згубив він

385] Із переляку. А Ніс утікає. І от, нерозважний,

386] Вирвався з рук ворогів із тих піль, що альбанськими стали

387] -зватися згодом від імені Альби, тоді ж там високі

388] Стайні тримав цар Латин. Коли зупинився, нарешті

389] оглянувся даремно за другом, що десь загубився,

390] «Гей, Евріале, сердешний,— гукає він,— де ти зостався?

391] Нк повернуся я знову, і як я заплутану стежку

392] В лісі зрадливім знайду?» І шукати почав, повернувшись, [203]

393] Він по своїх же слідах і блукати в гущавині лісу.

394] Кінський він тупіт почув, і гомін, і гасла погоні.

395] І незабаром ще й крики почув, і уздрів Евріала,

396] Ворог його оточив і узяв у полон, бо зблудив він

397] В місці непевному, в наглім сум'ятті нічному, й даремно

398] Він намагавсь увільнитись. Що діяти? Зброї якої

399] й сили якої додать, щоб з біди юнака врятувати?

400] Чи на ворожі мечі йому кинутись, смерті годину

401] Славну прискорить і в ранах загинути мужньо? Чимдуж він

402] Руку напружує й спис обертає в руці і, на місяць

403] Глянувши вгору, такими словами благає: «Богине,

404] Донько Латони, окрасо зірок і борів опікунко!

405] Зглянься й дай поміч у нашій біді. Коли жертву за мене

406] Батько Гіртак складав на твоїх вівтарях, коли сам я

407] З ловів ті множив дари і в тебе під храму склепінням

408] Вішав або прибивав їх тобі на священнім фронтоні,—

409] Дай цю ватагу розбити, цим списом керуй у повітрі».

410] Так говорив він; і, всім напружившись тілом, залізо

411] Кинув. Спис в леті своєму тьму ночі прошив, і ввігнався

412] Ззаду Сульмону в хребет (він навпроти стояв, обернувшись),

413] І надломився відразу, й усе передсердя прошило

414] Зламане дерево. Він, покотившись, з грудей виливає

415] Теплий ще струмінь і стигне, і довго хрипить усе лоно.

416] Раптом вони озирнулись; а той із завзяттям ще більшим

417] Кинув ще й другого списа на них з-понад самого вуха.

418] Не спам'ятались, як спис пролетів, і Тагові скроні

419] Враз пробиває обидві й, зігрітий, проходить крізь мозок.

420] Лютий шаліє Вольцент, винуватця ж, що кидав, не бачить,

421] Ані збагнути у гніві не може, куди нападати.

422] «Поки що буде, а ти нам гарячою кров'ю оплатиш

423] Кари обох». Сказав так і кинувся, меч оголивши,

424] На Евріала. Страх тоді Ніса обняв і, безтямний,

425] Голосно крикнув він, довше не міг-бо у пітьмі ховатись,

426] Довше не міг він терпіти такого великого горя:

427] «Ось я! На мене, на мене залізо зверніть, о рутули!

428] Я це вчинив, мій це підступ, а він не посмів би нічого,

429] Та й не здолав би,— за свідків і небо, і зорі я кличу,—

430] Тим він лиш винен, що дуже любив безталанного друга».

431] Ще промовляв він слова ці, як розмахом дужим у ребра

432] Меч увігнався і білі надвоє розсік йому груди.

433] Мертвий скотивсь Евріал,— по прекрасному тілі у нього

434] Кров полилася й на плечі безсило схилилася шия.

435] Так це, як квітка червона, підрізана в оранці ралом,

436] Гинучи, в'яне, або як той мак на ослаблій стеблині

437] Клонить голівку свою, дощами обтяжену в полі. [204]

438] рііс у саму середину рветься і тільки Вольцента

439] Всюди шукає, між всіх одного лиш Вольцента він прагне,

440] А вороги, звідусіль наступаючи, тиснуть на нього.

441] Він же завзято махає мечем блискавичним, аж поки

442] В горло рутулу кричащому лезо всадив одчайдушно

443] І умираючи сам, звів із світу ще й душу ворожу.

444] Впав він на прах бездиханного друга, бо рани глибокі

445] Тіло зорали йому, і спочив тоді мирною смертю.

446] Нині обидва щасливі! Як в пісні моїй ще є сила,

447] День не настане, щоб ваша у пам'яті слава замовкла,

448] Поки Енеїв триматиме дім Капітолія скелю

449] Й поки всю владу над землями батько держатиме римський.

450] Зброю, у здобич здобуту, взяли переможні рутули

451] І понесли із сльозами у табір Вольцентове тіло.

452] Смуток не менший там був, як Рамнета знайшли неживого

453] Й інших багато вождів, що із ним полягли у тій січі,—

454] Й Нуму, й Серрана також. Багато набігло народу

455] До півживих ще мужів, до зовсім ще теплого місця,

456] Де по недавній різні ще пінились крові потоки.

457] Розпізнають усі разом Мессапів шолом світлосяйний,

458] З ним ще й багато трофеїв, із потом великим здобутих.

459] Вже шафранове Тітонове ложе лишила Аврора

460] Й перша промінням новим усі землі обсипала світу.

461] А коли сонце зійшло, коли день усі речі осяяв,

462] Турн закликає до зброї мужів, і в озброєнні повнім

463] Кожен до бою веде свої шереги, міддю покриті,

464] й вісті між них розсіваючи різні, розпалює гнів їх.

465] Ось — навіть боляче глянуть! — піднісши списи й настромивши

466] Зверху на них Евріалову й Нісову голови, ринуть

467] З криком великим вони.

468] Люди Енеєві твердо на мурах із лівого боку

469] Лавою стали, бо з правого річка боронить; могутні

470] Шанці обсіли, стоять сумовито на баштах високих.

471] Знані їм добре, сердешним, обличчя мужів, що на списах

472] Наткнуті, смутком проймають, ще й капле з них пасока чорна.

473] Вістка крилата тим часом злетіла в налякане місто

474] І Евріаловій матері в уші страшна докотилась.

475] Грепет всі кості пройняв їй, нещасній, з рук човник їй випав,

476] Пряжа розсипалась, вибігла з дому, і звичаєм жінки

477] -Заголосила вона, і, волосся на вітер пустивши, [205]

478] В розпачі прямо на мури біжить, до передніх загонів,

479] І не зважає на воїв вона, й на страшну небезпеку,

480] Й зброю разючу, і скаргами тужними сповнює небо:

481] «Ох, Евріале, невже це тебе я тут бачу? В глибокій

482] Старості в мене підпоро єдина, як міг ти, жорстокий,

483] Так самотою мене залишить? Та й тобі, посилавши

484] На небезпеку страшенну, із матір'ю бідною навіть

485] Поговорить не дали ув останнє. В незнаному краї

486] Псам на поталу і птахам латинським лежиш ти, я ж, мати,

487] Не провела твого тіла в могилу, очей не стулила,

488] Ран не обмила і в шати не вбрала, що днями й ночами

489] Ткала так спішно й при кроснах старечу журбу забувала.

490] Де я знайду тебе? Де твоє тяжко порубане тіло?

491] Де спочиває посічений труп твій? Це все, що приносиш,

492] Сину, мені? За цим по морях я блукала й по суші?

493] Всі свої стріли на мене скеруйте, рутули, як серце

494] Є в вас, і першу залізом убийте! Або милосердя,

495] Батьку великий богів, покажи наді мною і в Тартар

496] Громом небесним закинь мою голову ти осоружну,

497] Як жалюгідне життя я скінчити інакше не можу».

498] Це голосіння усіх зворушило, всі смутно зітхали;

499] Сили до бою охляли, завзяття ломилось. Тоді-то,

500] З Іліонея наказу й Іула, що гірко заплакав,

501] Ту, що посіяла розпачу іскри, їдай із Актором

502] Разом беруть попід руки й додому її проводжають.

503] Та вже у віддалі сурми зловісні заграли дзвінкою

504] Міддю; за сурмами оклик піднявсь бойовий, аж луною

505] В небі відбився. То вольски напали у бігу й злучили

506] Разом щити всі в одну черепаху, і — ну ж засипати

507] Рів і вали розривать. Одні підступають, де можна,

508] Й хочуть на мур по драбинах піднятись, де ряд оборонців

509] Трохи порідшав, де просвіти видно в залозі. А тевкри,

510] Градом списів усілякого роду сипнувши, дрючками

511] Сильними їх відкидають, бо довга війна їх навчила,

512] Як відбиватись з-за мурів. Котили й важкі вони скелі,

513] Щоб розривати прикриті щитами ряди; хоч під сильним

514] Захистом тих черепах можна видержать все, але годі —

515] Сил не стає. Бо де більша громада у наступ рушає,

516] Там уже тевкри велике каміння підкотять і мечуть,

517] Широко стелять рутулів і їхні ряди бойовії

518] Ломлять. Не можуть відважні рутули вже довше насліпо

519] Бій той продовжувать, пробують стрілами сміло зганяти

520] Ворога з мурів.

521] В іншому місці Мезенцій, на вигляд — страшний, смолоскипом [206]

522] Він потрясає етруським та димом, і полум'ям сипле.

523] Коней об'їзник, Нептунів потомок, Мессап прориває

524] Вал і кричить, щоб драбини давали на мур видиратись.

525] Вас, Калліопо, благаю, натхнення пошліть оспівати,

526] Що заподіяв мечем своїм і урн та якого погрому

527] Тут він накоїв, кого із героїв послав він до Орка:

528] Разом зі мною велику ви книгу війни розгорніте,—

529] Бо й пам'ятаєте все ви, богині, й нагадувать владні.

530] Високо башта здіймалася вгору, мости на ній зверху,

531] В вигіднім місці; й тому-то громадою бились за неї

532] Всі італійці, і сил вони, й способів всіх докладали,

533] Щоб її знищить. Троянці ж від себе крізь вікна у стінах,

534] Оборонялись, густо стріляли й каміння метали.

535] Сміливо Турн запустив смолоскип, і стіну обгорнуло

536] Полум'я, й, вітром роздмухане, далі по дошках побігло,

537] І, надпаливши одвірки, на них розгорілося дуже.

538] Заметушилась залога і марно шукала рятунку

539] З того нещастя. Як стовпились всі і назад подалися

540] В той бік, куди ще вогонь не дійшов, то раптом вся башта

541] Під тягарем завалилась, аж небо усе затріщало.

542] Всі, напівмертві уже, полетіли на землю, а зверху

543] Башти тягар придавив. Зброя власна всіх наскрізь прошила,

544] Балки тверді розчавили їм груди. Один лиш Геленор

545] Вирвавсь та Лікос. Із них молоденький Геленор, якого

546] Мати рабиня Лікімнія в тайні на світ породила

547] Владарю Лідії й збройного згодом послала під Трою

548] Всупереч батьківській волі,— був з голим мечем він, безславний,

549] З легким щитом без прикрас. Отож як довкола побачив

550] Тисячі воїнів Турна у лавах і лави латинців,—

551] Наче той звір, що стрільцями оточений густо, вже чує

552] Смерть неминучу, і в шалі летить на наставлену зброю,

553] й понад ловецькі списи височенним рятується скоком,—

554] Так і юнак оцей, смерті у вічі заглянувши, кинувсь

555] Між ворогів у середину, де найгустіш було зброї.

556] Лікос, далеко сильніший в ногах, утікати наміривсь

557] І поміж збройних ворожих рядів підбігає до муру.

558] Ось до вершка вже підлізе і вхопить за дружнії руки.

559] Та доганя його Турн, і списом загрожує гострим,

560] І переможно кричить: «Невже ти гадав, божевільний,

561] З рук наших вирватись легко?» — і з муру його уже тягне

562] И так, як він висів, з великим уламком стіни одриває.

563] о пазурі гнуті Юпітерів так зброєносець вхопивши

564] Зайця чи лебедя білого, вгору летить з ним, чи Марсів

565] Викраде вовк із стайні ягнятко, і мекає довго [207]

566] Мати за ним. Крик і гомін навколо. Рови засипають

567] Валом, а інші дахи закидають вогнем смолоскипів.

568] Іліоней величезним уламком скали убиває

569] Ззаду Луцетія, що підпалить уже браму збирався;

570] Ематіона — Лігер убив, Корінея — Азілас;

571] Добре той з пращі ціляв, а цей непомітно із лука

572] Стрілами здалека бив. Кайней убиває Ортіга,

573] Турн — переможця Кайнея, ще й Ітіса, й Клонія вбив він,

574] І Діоксіппа, й Промола, й Сагара, вбив також Іданта,

575] Що нагорі був на башті; а Капій Пріверна вбиває.

576] Списом спочатку Темілл його легко поранив, тоді він

577] Щит необачно відклав і рукою за рану вхопився;

578] В ту мить стріла надлетіла й прибила до лівого боку

579] Руку й смертельною раною глибоко в нього роздерла

580] Скриті всередині десь самого дихання основи.

581] Далі за ними стояв син Арцента у зброї величній,

582] Плащ з іберійського пурпуру сяяв, вишиваний густо.

583] Батько Арцент його вислав у бій, коли в матері в гаї

584] Виховавсь він на сіметських річках, де тлустощів повен

585] І вмилостивлений щедро Паліків ї>лтар височіє.

586] Кинув Мезенцій списи, взяв пращу свистячу, і, тричі

587] Ременем над головою крутнувши, прямо в обличчя

588] Ворогу вцілив, і, череп гарячим свинцем розкроївши,

589] Геть повалив його, й той на піску простягнувся глибокім.

590] Кажуть, що в битві тоді уперше Асканій стрілою

591] Бистрою кинув, бо досі лише полохливі звірята

592] Звик непокоїть, поцілив Нумана, що Ремулом звався

593] й міццю руки був уславлений всюди,— того, що недавно

594] Турна молодшу сестру взяв за жінку,— й простер неживого.

595] Той-бо, поперед рядів ідучи, все, що гоже й негоже ^

596] Мовити, вголос вигукував, дуже згордівши в своєму

597] Серці із царства нового, і крик учиняв незвичайний:

598] «Як вам не сором за валом, фрігійці, полонені двічі,

599] Знову сидіти в облозі і мурами смерть відганяти?

600] Ось вони, ті, що війною дружин у нас хочуть здобути!

601] Що то за бог вас пригнав до Італії, що за безглуздя?

602] Тут не Атріди і тут не Улісс, лиш в розмовах умілий.

603] З роду твердий тут народ; дітей, що лише народились,

604] В воду заносимо ми річкову, щоб лютая студінь

605] їх гартувала у хвилях, а потім на ловах ночують

606] Хлопці і бродять лісами; їх ігри — ганяти на конях,

607] Стріли пускати з рогового лука. Юнацтво це звичне

608] Тяжко робити, малим вдовольнятись; лан ралами оре

609] Чи розбиває у війнах міста. Весь свій вік у залізі — [208]

610] В плузі волів поганяємо списом обернутим; навіть

611] Старість, спізнившись, не може віднять у нас духа, згасити

612] Нашу снагу. Ми шоломом вкриваємо сиву чуприну;

613] Свіжу нам любо приносити здобич і жити з грабунку.

614] В вас же я пурпуром, бачу, й шафраном забарвлені шати.

615] Серце розм'якле у вас; і тягне вас бавитись в танцях,

616] Туніки в вас з рукавами, підв'язки шапки прикрашають.

617] Справжні фрігійки із вас, не фрігійці! Мандруйте в високі

618] Гори діндімські, бо манять вас там сопілки двоголосі,—

619] Флейти ідайської матері, з гір Берекінтських тимпани

620] Кличуть вас. Меч залишіте мужам, поступіться залізу».

621] Глуму цього й похвальби, хвастовитої мови цієї

622] Стерпіть Асканій не міг — він стрілу натягнув тятивою

623] З кінського волоса й, руки обидві до неба простерши,

624] Став до Юпітера щирі свої посилати благання:

625] «Замірам смілим моїм будь ласкавий, Юпітере, сам я

626] Дар урочистий в твій храм принесу й прижену перед вівтар

627] Твій я тельця: в нього роги золочені, сам увесь білий,

628] Голову високо так він несе, наче матері рівний,

629] Він уже коле рогами й ногами пісок розбиває».

630] Вислухав батько із неба ясного, із лівого боку

631] Громом озвався; і от — забряжчав уже лук смертоносний.

632] З свистом жахливим, зірвавшись, напнута стріла уп'ялася

633] В голову Ремула, й скроні йому вже залізо пробило.

634] «Гордими можеш словами з героїв тепер глузувати.

635] Відповідь це від полонених двічі фракійців рутулам».

636] Так промовив Асканій. А тевкри всі кликнули разом,—

637] Радість свою виявляють, відвагу до неба підносять.

638] В час той із горніх ефіру висот Аполлон кучерявий

639] Зверху все військо авзонське й троянські укріплення бачив,

640] Сидячи в хмарі, і так до Іула-звитяжця озвався:

641] «Щастен будь з подвигом першим,— до зір це дорога, юначе,

642] Божий потомку і предку богів. По праву всі війни,

643] Ті, що їх доля зішле Ассарака потомству, закінчить

644] Мир справедливий. Тебе не вмістить уже Троя». Це мовив,

645] Із понадхмарних злітає висот, і, розвіявши плинний

646] Подув, летить до Асканія, постать свою на старого

647] Бута змінивши. Той у Анхіса дарданського перше

648] Був зброєносцем і сторожем вірним, а потім в опіку

649] Дав йому батько Асканія. Йшов Аполлон, до старого

650] Зовсім подібний із голосу й барви обличчя; чуприна

651] Сива у нього та зброя побрязкує грізно на ньому;

652] Й Цими словами озвавсь до палкого душею Іула: [209]

653] «Сину Енея, того уже досить, що ти з свого лука

654] Вбив так безкарно Нумана; славу цю першу великий

655] Бог Аполлон уступив тобі й зброї твоїй богорівній

656] Не позавидував; далі ж, мій хлопче, в війну не мішайся».

657] Мовивши це, Аполлон урвав своє слово, і вигляд

658] Скинув людський, і далеко у хмарі легенькій розплився.

659] Бога впізнала дарданська дружина і зброю божисту,

660] Вчули усі, як бряжчав сагайдак на відході, тож згідно

661] З Фебовим словом ясним Асканія в бій не пускають,

662] Хоч запаливсь він до нього. Самі ж повертаються в січу

663] Й на небезпеку цілком очевидну життя наражають.

664] Оклик до бою на шанцях лунає вздовж цілого муру,

665] Луки тугі напинають, у пращ натягають реміння,

666] Стрілами встелюють землю, шоломи й щити від ударів

667] Дзвінко лунають, страшна боротьба розгорілась. Так злива

668] З заходу землю січе, коли Козерог дощовитий

669] Сходить на небі, чи град, що посиплеться в хвилі морськії

670] З хмар, коли грізний Юпітер із півдня жене бурунами

671] Бурю з дощами і хмари обтяжені рве на висотах.

672] Пандар та Бітій, сини Алканора із Іди,— Іера

673] В гаї Юпітера їх лісова породила,— обидва,

674] Мов ті ялини, мов гори в їх ріднім краю, відчинили

675] Браму, яку їх вождь наказав стерегти їм, і в мури

676] Ворога просять, бо надто в свої вони вірили сили.

677] В брамі ж самі вони справа і зліва, мов башти високі,

678] Стали, закуті в залізо, на головах гребені довгі

679] Ясністю сяють у них. Так обабіч річок многоводих

680] Над узбережжями Паду чи то над Атесісом милим,

681] Два височенні дуби свої чола до неба підносять

682] В кучерях буйного листя і гордо вершинами мають.

683] Щойно рутули до мурів тих вільний побачили доступ,

684] Зараз же вторглись: Кверцент і Аквікул, у зброї хорошій,

685] Тмар заповзятливий, Гемон, син Марса, і далі за ними

686] Цілі колони. Та тут же або всі назад повтікали,

687] Чи на порозі, у брамі самій, із життям розпрощались.

688] Ще тоді дужче в ворожих серцях розгорілось завзяття.

689] Вже позбігались на місці цьому і троянці юрбою,

690] Вже око в око до бою стають і йти далі дерзають.

691] Турну, вождеві, що весь аж шалів у бою й звідусюди

692] Ворога гнав, донесли, що нову той заварює січу

693] Й браму відкриту лишив. Він кидає бій розпочатий [210]

694] І запалившися гнівом великим, біжить у дарданську

695] Браму, до гордих братів. І, кинувши списом, найперше

696] Вбив Антіфата, що перший йому навинувсь (це фіванки

697] І Сарпедона вельможного син був неправого ложа).

698] Перелетів у повітрі прозорому спис італійський,

699] Легко пробив стравохід і дійшов аж під груди високі;

700] З чорної рани глибокої ринула спінена хвиля

701] І розігріла залізо, що встрягло в легені. Рукопаш

702] Потім убив він Меропа, за ним Ерімаса, й Афідна,

703] Й Бітія вбив, в кого очі горіли і серце палало.

704] Тільки не списом,— бо списові Бітій життя не віддав би,—

705] А фаларика важка, зі свистом запущена колом,

706] Влучила, мов блискавиця, його. Ні подвійна волова

707] Шкура, ні панцир надійний з луски золотої в два шари

708] Здержать її не могли; повалилося тіло велике;

709] Глухо земля застогнала, і щит забряжчав величезний.

710] В Баях евбейських стовп кам'яний так падає часом;

711] З брил його склали великих і в море поставили міцно.

712] Згодом той валиться стовп, осідає, в глибінь похилившись,

713] Море клекоче над ним, і чорний пісок підпливає.

714] Гуркотом зрушені цим, тремтять і Прохіта висока,

715] І Інаріми основа камінна, яка із громохкої

716] Волі Юпітера ложем твердим Тіфеєві стала.

717] Тут-то латинцям одваги і сили додав сильнозбройний

718] Марс і в серцях їх завзяття збудив, а на тевкрів Утечу

719] Й чорний він Острах навіяв. Сюди позбігалось їх густо

720] Ізвідусіль, бо тут склалася добра до битви можливість.

721] Бог войовничий вступив у серця їх.

722] Бо як побачив Пандар, що брат вже загинув і щастя

723] Може змінитися й справа інакше могла б обернутись,

724] Впершись з великою силою, браму своїми плечима

725] Крутить в завісах і цим багато своїх відтинає,

726] В лютім бою їх лишивши за мурами; воїв ворожих

727] Він замикає з собою й приймає їх напад; безумний,

728] Він не доглянув, що цар рутульський в середині війська

729] Вдерся сюди і сам серед мурів його замикає,

730] Наче могутнього тигра в беззахисну кинув отару.

731] Ьлиснуло світло нове їм відразу у вічі, і грізно

732] Ьрязнула зброя, і гребінь кривавий зацвів на шоломі,

733] Щит засвітив блискавками. Пізнали вороже обличчя

734] И постать його величезну Енеєві люди й злякались.

735] Минувся раптом могутній Пандар і, палаючи гнівом

736] «отим за брата полеглого, словом таким обізвався:

737] «Це тут не царські покої, що в віні дала їх Амата, [211]

738] І не приймає тут Турна у батьківські мури Ардея:

739] Табір ворожий ти бачиш, і змоги у тебе немає

740] Вийти відсіль». А Тури, усміхнувшись, спокійно промовив:

741] «Що ж, починай, якщо маєш відвагу, ставай до двобою,

742] Скажеш Пріамові, що із Ахіллом і тут ти зустрівся».

743] Так він сказав. А той, напруживши всю свою силу,

744] Кинув списом сукуватим з корою нездертою. Тільки

745] Вітер війнув йому,— злинула доня Сатурна Юнона

746] Й вістря звернула убік, і спис застрягає у брамі.

747] «Зброї тієї, яку моя сильна тримає правиця,

748] Ти не уникнеш, бо інший є зброї і рани вершитель».

749] Мовив він так і, раптом підвівшись, мечем замахнувся,

750] І розпанахав чоло поміж скронь посередині сталлю,

751] й страшно розсік йому щелепи юні, іще безбороді.

752] Гук пролунав, аж земля під важким тягарем затряслася.

753] Тілом зів'ялим і зброєю, злитою мозком, накрив він

754] Землю, вмираючи; рівні частини повисли обабіч:

755] Півголови із одного плеча і пів з другого звисло.

756] Порозбігались урозтіч охоплені страхом троянці;

757] І, якщо б зараз подбав переможець про те, щоб зірвати

758] Засув руками і друзів пустити крізь браму, то був би

759] День це останній війни для народу. Та крові жадоба

760] І божевільної люті шаленство вперед його гнали

761] На ворогів.

762] Зараз догнав він Фалера і Гіга і їм в підколінні

763] Жили підрізав; списи у них вирвав і кинув у плечі

764] Тим, що тікали: Юнона дає йому сили й відваги.

765] Гала іще він догнав і Фегея, щит наскрізь пробивши,

766] Галія і Ноемона, Алкандра й за ним Прітанея;

767] Ще-бо не знали вони, що сталось, і бились на мурах.

768] Далі й Лінкея, що йшов проти нього і друзів ще кликав,

769] Вбив, замахнувшись із правого боку мечем і на мури

770] Спершись, так зблизька раз тільки рубнув він, що разом з шоломе

771] І голова покотилась далеко. А потім Аміка

772] Вбив він, мисливця на звірів, що краще ніхто не зумів би

773] Стріли намазать рукою, отрутою зброїть залізо.

774] Й Клітія, сина Еола, й Кретея — муз друга убив він,

775] Того Кретея, що з музами в тісній жив дружбі; на серці

776] Завжди пісні в нього, й струни лиш строїв би він на кіфарі,

777] Завжди співав би про коні, про зброю, мужів і про битви.

778] Врешті, тевкрійські вожді, як почули, що їхніх там ріжуть,

779] Іоприбігали Мнестей і завзятий Серест, і от бачать,

780] Ло товариство тікає, а ворог всередині в мурах.

781] Гак тоді кличе Мнестей: «Гей, куди ви тікаєте, де ще [212]

782] Мурів шукаєте, де ще там шанці ви маєте, друзі?

783] Муж лиш один, громадяни, і замкнений в ваших же мурах,

784] Зміг заподіяти в місті таку різанину безкарно;

785] Стільки найкращих із-поміж юнацтва він вислав до Орка!

786] Ні батьківщини нещасної й древніх богів вам не жалко,

787] Ані Енея великого вам, боягузи, не сором?»

788] Цими словами вони запалилися, сили набрали

789] Й лавою стали міцною. А Турн тоді мусив поволі

790] З бою вступитись, до річки подавсь він, до місця, де хвиля

791] Берег оточує. З криком гучним ще завзятіше стали

792] Тевкри, все військо стягнувши, на нього тоді нападати.

793] Так, наче грізного лева збройна юрба оточила;

794] З ляку він став задкувать, позираючи люто і злобно,

795] Не дозволяють-бо гнів і доблесть йому відступати,

796] І наступати не годен, хоч дуже того він хотів би,—

797] Зброя ворожа й мужі на заваді. І Турн так же само,

798] Звільна, вагаючись, все відступає, палаючи люттю,

799] Навіть два рази він кидався в лави ворожі і двічі

800] Гнав через табір загони розбиті, й вони утікали.

801] З табору цілого швидко, однак, позбігалися разом

802] На одного всі, і навіть Юнона, Сатурнова донька,

803] Сили додать не змогла йому,— з неба Юпітер повітрям

804] Вислав Іріду сказать, що скарає сестру, якщо зараз

805] Турн не відступить із мурів високого города тевкрів.

806] Більше не може юнак щитом уже опір чинити,

807] Бо ж у правиці він сили не має, уже звідусюди

808] Стріли його засипають. На скронях у нього опуклий

809] Дзвонить шолом без устанку, і кована мідь від каміння

810] Гнеться, гребені збиті і щиту не стримать ударів.

811] Тевкри ж тим часом списами вже сиплють подвійно, і перший

812] З ними Мнестей громоносний. Стікає по цілому тілі

813] Піт, що й дихнути не можна, й потоком спливає смолистим;

814] Віддих ослаблий вже ледве підносить знесилені груди.

815] В повній зброї тоді у ріку стрімголов він стрибає:

816] В жовту свою глибину течія прийняла його зразу,

817] I підняла на лагіднії хвилі, й від крові обмила,

818] И, повеселілого, знову до друзів його повернула.

Додати в закладки

  
Переклад Translate