Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори
Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори
© Horatius
© А.Содомора (переклад, примітки), 1982
Джерело: Горацій. Твори. К.: Дніпро, 1982. 254 с. С.: 215-226.
E-Text: Бібілотека "Nova Doba"
001] Що, якби шию коня з головою людини надумав
002] Пензлем з'єднати маляр, ще й пір'ям барвистим одіти
003] Ті звідусюди позбирані кусники: зверху обличчя
004] Гарної жінки, внизу ж - подоба лускатої риби,
005] Хто, на цей витвір поглянувши, сміхом не пирснув би, друзі?
006] Вірте, Пісони: точнісінько так виглядатиме й книга,
007] Де ніби в маренні хворого будуть безладно зринати
008] Всякі дива, так що там не підійде до цілості твору
009] Ні голова, ні нога.- "Але ж малярам і поетам
010] Дозвіл ще з давніх часів на дерзання нечувані дано".
011] Знаю. І сам ним користуюсь, не боронитиму й іншим,
012] Лиш не для того, кажу, щоб сумирне єдналося з диким,
013] Щоб парувалися з тигром вівця, а з гадюкою-птиця.
014] Так от не раз по гучному, багатонадійному вступі,
015] Латку яскраво-червону пришиють одну, потім другу,
016] Начебто зайчика пустять: опишуть діброву Діани,
017] Вівтар її і струмок, що, звиваючись, так мальовничо
018] Лугом біжить, або Рейн, або в небі вологім веселку.
019] Все це, однак, не на місці. Скажімо, сумні кипариси
020] Добре вдаються тобі, та до чого вони, якщо чудом
021] Серед уламків судна врятувавсь грошовитий замовник?
022] Звідки, наприклад, цей глечик, якщо ти до амфори брався?
023] Все можеш, отже, робити, аби лиш єдине та просте.
024] Не одного з нас, поетів, о батьку, й сини його гідні,
025] Вводить в оману уявна довершеність: темним роблюся,
026] Прагнучи бути коротким; той, дбаючи тільки про легкість,
027] Млявим стає, цей-надутим, силкуючись бути поважним.
028] Інший, лякаючись бурі,-плазує весь час, обережний.
029] Хто ж забажає просте в чудернацькому світлі подати,
030] Той кабана прималює до річки, дельфіна - до лісу.
031] Втеча від хиби - до хиб же веде, коли бракне мистецтва.
032] Там, біля школи Емілія, будь-який мідник зуміє
033] Вилити вміло й хвилясте волосся, і нігті, одначе,
034] В суті самій він спіткнеться-таки: тих частин не з'єднає
035] В цілість одну. За перо беручись, не хотів би скидатись
036] Я на того різьбяра, як і вроду свою вихваляти -
037] Кучері, полиск очей,-коли б ніс, наприклад, кривий був.
038] Отже, хто лише,- беріться за те, що було б вам по силі,
039] Зваживши добре, що втримають плечі, під чим-подадуться.
040] Хто відповідний предмет підібрав, то вже неодмінно
041] Знайде потрібні слова й укладе їх у світлім порядку.
042] Блиск і принадність порядку того (чи я помиляюсь?) -
043] В тім, щоб доречно сказати таке, що саме до речі,
044] Інше відклавши до часу. Ось так і в обіцяну пісню
045] Слово при слові низати належить і чуйно, й уважно:
046] Це ось відкине поет, а тому от - надасть перевагу.
047] Буде добірний твій вислів, якщо звичайнісіньке слово
048] Блисне в незвичнім зв'язку, мов нове: а як іноді треба
049] Зміст невідомих речей іменами новими розкрити,
050] Слово створити, незнане Цетегам,-хай мають поети
051] Право на те, але з нього розумно нехай користають.
052] Приймуться ті новотвори, якщо вони, змінені трохи,
053] З грецької мови почерпнуті. Те, що зуміли зробити
054] Плавт і Цецілій,- чому б не зробили Вергілій і Варій?
055] Чим провинився і я, що в міру сил своїх скромних
056] Щось по-новому скажу, коли мову батьків багатили,
057] Творячи назви нові, ще в минулому-Енній з Катоном?
058] Можна було й повік буде можна, карбуючи слово,
059] Мітку сучасну на нім відбивати. Отак у природі:
060] Рік промине-й перволист облітає; і в мові так само:
061] Старіють ранні слова поступово, на їхньому ж місці,-
062] Як і вони колись,-квітнуть нові й набираються сили.
063] Смерті підлеглі і ми, і все те, що створили ми, люди;
064] Штучний затон, який судна хоронить від подиху бурі
065] (Праця владична!), чи багна безплідні, привиклі до весел,
066] Ті, які гострий леміш відчуваючи, нині годують
067] Людні міста, чи ріка, що полям течією грозила,
068] Звернена в річище інше,- згинуть смертних творіння.
069] Вічно й слова не бувають у тій же красі та пошані:
070] Відгомонілі вже,- знов оживають, а ті, що сьогодні,
071] Пишні, в усіх на устах,- заніміють, коли того схоче
072] Звичай, який і оцінку, й закони приписує мові.
073] Древній Гомер нас навчив, яким розміром пісню складати
074] Про лихоліття війни, про діяння владик, полководців.
075] Спершу в нерівнім двовірші звучав лише сум, але потім
076] Також і напис-обітницю розміром тим укладали.
077] Хто ж був творцем тих елегій коротких-не знаємо й досі:
078] Вчені ведуть суперечки, але не приходять до згоди.
079] Гнів Архілохові викував зброю, їдкі його ямби.
080] Згодом котурни й сокки низькі цю стопу вподобали,
081] Здатну розмову вести, покриваючи в люднім театрі
082] Гомін юрби, й спроможну представити живо події.
083] Лірі ж-богів і героїв оспівувать Муза веліла,
084] Славить кулачних бійців, коня, переможного в бігу,
085] Пристрасті літ молодечих і вільність при келиху піннім.
086] Отже, якщо я не чую тонів ані їх переміни
087] В тому чи іншому творі,- чому тоді звуся поетом?
088] Чи, незнання по-дурному соромлячись, маю не вчитись?
089] Як до речей комедійних трагічний вірш не підходить,
090] Так і Фієстів бенкет не годилося б нам зображати
091] Мовою бесід буденних, підхожою більше для жартів.
092] Хай же кожна ця річ має місце своє, їй належне.
093] Правда, й комедія іноді голос підносить, наприклад,
094] Гучно лайки вивергає Хремес, переповнений гнівом.
095] Так і в трагедії часто Пелей або Телеф, скажімо,
096] Вбогі вигнанці, по-простому, щиро жалі виливають,
097] Не в довжелезних і пишних словах, коли хочуть торкнути
098] Скаргами тими серця глядачів, досягти спочування.
099] Мало, щоб вірш був красивий: нехай і солодкий він буде,
100] Хай глядача куди хоче веде, його дух полонивши.
101] Як і при тім, хто сміється чи плаче, й у нас мимоволі -
102] Сміх або плач на лиці: якщо інших розчулити хочеш-
103] Сам страждай наперед, ось тоді-то, Пелей ти чи Телеф,
104] Гляну я з болем на тебе; коли ж говоритимеш будь-як-
105] То задрімаю або посміюсь. До сумного обличчя -
106] Слово підходить сумне, до сердитого-гнівне: поважним-
107] Личить і слово поважне, грайливим-легке, бо природа
108] Спершу в душі викликає у нас перемінами долі
109] Настрої різні: то тішить, то враз пориває до гніву,
110] То до землі прибиває і тугою стискує горло;
111] Потім - і словом пояснює вже ті пориви душевні.
112] Ну, а як настрій один, а слова на устах протилежні -
113] Сцену таку засміє увесь люд - і піший, і вершник.
114] Є ж бо різниця, хто мовить - чи Дав, чи півбог, чи розважний
115] Сивоголовий дідусь, чи юнак запальний, чи то владна
116] Мати сім'ї, чи турботлива нянька, чи той, хто постійно
117] В мандрах - бувалий купець, чи рільник на зеленому полі,
118] Чи ассірієць, чи колх, фіванець, чи Аргосу житель.
119] Вірний переказу будь або сам відповідно до правди
120] Щось опиши. Коли про Ахілла в славі найвищій
121] Мову ведеш - хай буде він буйний, суворий, гнівливий,
122] Хай відкидає закон і мечем хай на все посягає.
123] Хай непокірлива буде Медея, Іно-плачлива,
124] Іо-блукачка, тужливий-Орест, Іксіон-віроломний.
125] Творячи постать для сцени незнану ще, власну, старайся,
126] Щоб від початку вона й до кінця мала цілісну вдачу,
127] їй лиш одній притаманну і їй відповідну. Одначе,
128] Важко сказати по-своєму те, що є спільним набутком:
129] Легше Троянську війну зобразити на сцені театру,
130] Ніж оспівати таке, що на думці й устах не було ще.
131] Знаний повсюдно переказ тоді називай справедливо
132] Власним творінням, коли за те коло, второване тупо,
133] Вийти зумієш і слово в слово товкти перестанеш,
134] Мов дріб'язковий товмач, і коли, за зразок щось узявши,
135] В нім не загрузнеш, законами твору чи соромом скутий.
136] Врешті, якщо не почнеш, як поет кіклічний колись-то:
137] "Спів починаю про долю Пріама й війну славнозвісну".
138] Що сотворити б він мусив, щоб зачин такий оправдати?
139] Гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька.
140] Інша річ - той, що зусиль ніколи намарно не тратиь:
141] "Музо, прослав того мужа, який після скорення Трої
142] Звичаїв стільки пізнав і міст чужоземних побачив".
143] Він-бо не з пломеню дим, а з диму пломінь яскравий
144] Хоче добути, щоб дивні дива з того сяйва зринали:
145] І Антіфат, і циклоп Поліфем, і з Харібдою Сцілла.
146] Про поворот Діомеда такий не почне повідати
147] Від Мелеагра кончини, про Трою- від Зевса і Леди;
148] Завжди до діла спішить, читача пориває з собою
149] В гущу подій, наче б той уже знає про них, а все інше,
150] Чим не надіється блиснути,- лишить; ось так і снує він
151] Вигадки ті, неправдиве сплітаючи вміло з правдивим,
152] Щоб початкове з середнім, середнє-з кінцевим в'язалось.
153] Слухай, чого вимагаєм від тебе і я, і народ мій.
154] Отже, якщо тобі йдеться про те, щоб глядач не покинув
155] Місця свого й, почувши: "Плещіть!"-заплескав у долоні,
156] Мусиш підмітити риси, властиві для кожного віку,
157] Живо малюючи вдачі всілякі, мінливі з роками:
158] Хлопчик, який вже навчивсь говорити й ногою вже певно
159] Б'є по землі, до однолітків тягнеться все: то пустує,
160] То вже надувся, то знов усміхнувсь - щохвилини він інший.
161] Хлопець під першим пушком, від опіки звільнившись нарешті,
162] Рветься до коней, собак і до грищ на зеленому полі,
163] М'якне до зла, наче віск, не піддасться ж - раді розумній,
164] Користь якусь осягнути ліниться, розтринькує гроші,
165] Гордий, палкий, але те, що полюбить,-спішить розлюбити.
166] Зрілий муж, навпаки,- про майно, про почесті дбає,
167] Друзів потрібних собі заведе й оминає розважно
168] Те, що потому, коли б захотів, уже важко змінити.
169] Вколо старого-турботи одні, чи тому, що не сміє
170] Навіть торкнутись того, що зібрав, чи тому, що керує
171] Всім якось холодно й мляво, гадає ще довго пожити,
172] Завжди вагається, вічно бурчить, нарікає на долю,
173] Хвалить минулі часи, дні дитинства свого, молодих же -
174] Лає на кожному кроці, наставник, суддя їх суворий.
175] Досить добра нам несуть із собою роки, що приходять,
176] Досить його й забирають, минаючи. Тож юнакові
177] Ролі старого не йдуть, а хлопчині - дозрілого мужа.
178] Межі й можливості віку свого треба кожному знати.
179] Дію описують словом або зображають на сцені.
180] Те, що сприймається вухом, повільніше й слабше хвилює,
181] Ніж очевидне, побачене, те, що глядач переймає
182] Без посередника, сам. Та є речі, яким відбуватись
183] Краще за сценою; там і залиш їх, усунь ті події
184] З-перед очей, а вклади їх майстерно в уста очевидця:
185] Хай не вбиває Медея дітей на виду, перед людом,
186] М'яса людського Атрей-лиходій хай не варить на сцені,
187] Кадм хай прилюдно не робиться змієм, а птицею-Прокна.
188] Хоч і покажеш таке - не повірю ще й криво всміхнуся.
189] Кожна вистава повинна включати ні більше, ні менше-
190] Рівно п'ять дій, коли зичиш не раз їй побачити сцену.
191] Хай появляється бог лиш для гідної бога розв'язки,
192] Хай не спішить і четверта особа в розмову втручатись.
193] Хор, як і той виконавець, хай ролі своєї пильнує:
194] Хай він співає в перерві між діями, те, що співзвучне
195] Змістові цілого твору, що задум його розкриває;
196] Хай доброчесним сприяє, дає їм поради прихильно,
197] Стримує гнівного шал, а тривожному-спокій дарує;
198] Хор нехай хвалить короткий обід, правосуддя цілюще,
199] Мудрі закони і мирне життя при відчинених брамах,
200] Він таємниці нехай береже і безсмертних благає,
201] Щоб нещасливим Фортуна сприяла, покинувши гордих.
202] Флейта колись не була ще, як нині, окована міддю,
203] Рівня трубі,-лиш проста й тонка, з кількома лиш дірками,
204] Скромна подруга хору, що пісні його вторувала,
205] Голос доносячи свій до рядів, на той час нечисленних,
206] Де глядачі засідали (їх теж було легко злічити) -
207] Скромний і чесний ще люд, шанувальник звичаїв добрих.
208] Потім, коли переможець поширив свої володіння,
209] Муром просторі міста оточив, коли в свято безпечно
210] З самого ранку вином догождав охоронцеві-богу,-
211] Вільність тоді забуяла в ладах, як і в розмірах віршів.
212] Що в них утямити міг той глядач-селянин, що при святі
213] Між городян собі сів, огрубілий в гурті тонкошкірих?
214] Так-то мистецтво, що простим було, поступово пізнало
215] Пишність і рух,-і флейтист поволік свої шати по сцені,
216] Так і сувора струна зазвучала в новому співзвуччі.
217] Врешті, й вимовність того досягла, що чіткий колись вислів,
218] Духом пророчим наповнившись, так уже потім ускладнивсь,
219] Так набубнявів, що й хор заспівав, як оракул дельфійський.
220] Хто ж, укладаючи вірші трагічні, козла домагався,
221] Скоро й сатирів сільських оголив, при поважному творі
222] Місце для грубого жарту знайшовши, щоб лиш заманити
223] Чимось новим глядача, який, бога власкавивши дома,
224] Вихилив чарочку й дав собі волю при днині святковій.
225] Правда, й сатирів, отих сміхунів балакучих, годиться
226] Так зображати і так підміняти жартами правду,
227] Щоб опісля якийсь бог чи герой, що недавно на сцені
228] В золоті й пурпурі сяяв, у темну нору не скотився,
229] Мови низької уживши або від землі відірвавшись,
230] Щоб не ширяв у порожняві, ловлячи всякі марниці.
231] Не для трагедії вірші легкі, балачки їй не личать:
232] Наче матрона, що свято вшановує танцем обрядним,
233] Скромно вона промайне між рядами зухвалих сатирів.
234] Я ж, беручись до сатирових драм, не вживав би, Пісони,
235] Лиш найбуденніших слів, не настільки б я стер із трагедій
236] Барви, властиві для них, щоб не можна було відрізнити,
237] Хто промовляє-Дав, чи Піфія, злодійка хитра,
238] Та, що в Сімона так спритно талант потягла, чи веселий
239] Добрий Сілен, опікун Діоніса, його вихователь.
240] Речі відомі я так оспівав би, що кожен би взявся
241] Скласти й собі щось подібне, легке, але надаремно
242] Потом спливав би: таку має силу зв'язок і порядок,
243] Так набирає ваги запозичене з бесіди слово.
244] Фавнам, що з лісу прийшли, як на мене, слід уникати
245] Звичок і слів тих людей, що зростали на вулицях міста -
246] То звеселяючи віршем себе, дзвінким, солодкавим,
247] То на все горло горлаючи грубі пісні сороміцькі:
248] Не до смаку це тому, в кого рід і кінь, і майно є,
249] Він-бо не схвалить поета за те, чим захоплений інший -
250] Той, хто лузає горіхи й горох за столом уминає.
251] Довгий склад після складу короткого творять укупі
252] Ямб, легкобіжну стопу, яка розрослася потоку
253] В триметр ямбічний, де чуємо шість ритмічних ударів.
254] Спершу він був однорідний, але опісля, щоб для слуху
255] Дещо повільнішим бути, вагомішим,- батьківським правом
256] Мірні спондеї до себе прийняв терпеливо й гостинно,
257] Лиш не настільки, щоб їм уступити по-дружньому місце
258] Друге чи навіть четверте. У триметрах Акція славних
259] Рідко незмішані ямби звучать; але й Еннія триметр
260] Сцену аж гне своїм кроком важким чи тому, що поспішно,
261] Надто недбало кував його він, чи тому, що замало
262] Вивчив закони мистецтва, що теж неабиякий огріх.
263] Правда, не кожен відразу почує неправильність вірша.
264] Звідси й та вільність, нічим не оправдана, римських поетів.
265] Чи, користуючись нею, я мав би як-небудь писати,
266] Мав би втішатися тим, що мої помилки очевидні
267] Сприйме поблажливо кожен? Можливо, уникну докору,
268] Слави ж - не заслужу. На грецьких поетів рівняйтесь,
269] Їх перечитуйте вдень і вночі, не склепляючи ока!
270] Прадіди ваші й у Плавта хвалили дотепи й ритми,
271] їх за зразок беручи терпеливо,- не буду казати,
272] Просто з глупоти,- якщо ми спроможні ясно відчути,
273] Де неотесаний жарт, а де дотеп тонкий, і пізнати
274] Вірш бездоганний на слух або вистукать пальцем той розмір.
275] Кажуть, що вперше почав ще нечувану пісню трагічну
276] Теспіс, який на колесах возив свої твори-вистави;
277] Хто ж виступав, той осадком вина червонив собі лиця.
278] Потім Есхіл і плащі запровадив, і маски, і сцену,
279] Збиту із скромних дощок, і словом високим озброїв
280] Тих, що співали на ній, і котурни велів їм озути.
281] Згодом заблисла й комедія давня в усій своїй славі.
282] Лиш перейшла вона межі пристойного; грубу зухвалість
283] Мусив закон усмирити, й затих на півслові ганебно
284] Хор, бо не мав уже права злословити вільно й безкарно.
285] В кожному роді доклавши зусиль своїх, наші поети
286] Чи не найбільше прославились там, де покинули сміло
287] Стежку, второвану греками, щоб зобразити на сцені
288] Справи домашні, свої, претексти й тогати створивши.
289] Лацій і мовою блиснути б міг, як блищить переможно
290] Доблесна зброя його, коли б кожен із наших поетів
291] Був терпеливий у праці, точив і вигладжував слово.
292] Ви ж, о нащадки Помпілія, геть без вагання відкиньте
293] Вірші, яких не торкався різець, яких би він довго
294] Не шліфував, щоб і ніготь не виявив жодних зазублин.
295] Знаючи, що Демокріт не науку тяжку, а натхнення
296] Більше цінив, а значить, і стежку тверезим поетам
297] На Гелікон перекрив,- не один уже й в лазню не ходить,
298] Любить відлюдні місця, відпускає і бороду, й нігті,
299] Ніби набуде тим слави поета, якщо голяреві
300] Жодного разу в житті голови не довірить своєї,
301] Хоч не поверне їй розуму й трьох Антікір чемериця.
302] Нащо я, дурень, себе очищаю від жовчі під весну?
303] Хто б дорівняв мені віршем, якби не вживав я тих ліків?
304] Ну, але хай там! Буду вже краще бруском, що собою
305] Гострить залізо, а сам і тупий, і не вріже нічого.
306] Отже, не творячи сам, я тих, які творять, повчаю,
307] В чім їх обов'язок, сила, що живить їх, що надихає,
308] Що їм на користь, що ні, де вірний їм шлях, а де хибний.
309] Тільки в знанні - джерело й запорука справжнього вірша.
310] Річ усіляку збагнеш, до Сократових книг зазирнувши,
311] Ну, а коли вже збагнеш, то й слова мимоволі надлинуть.
312] Хто зрозумів свій обов'язок перед вітчизною, другом,
313] Чує належну любов до батька, до брата, до гостя,
314] Знає, у чому турботи судді, сенату й для чого
315] Владу вождеві дали,- той напевно вже кожній особі
316] Барв таких добере, що саме їй притаманні.
317] Хай за життям наслідувач пильно простежує; з нього
318] Хай і черпає для власного вірша слова соковиті.
319] Тим-то і твір, лиш місцями хороший і справді життєвий,
320] Хоч у цілому без повабу, сили і навіть мистецтва,
321] Більше цікавить людей, привертає увагу надовше,
322] Ніж милозвучно-дзвінкі, позбавлені змісту дрібниці.
323] Грекам дала і натхнення, і дар красномовності Муза,
324] Грекам - бо тільки вони одного лише прагнули - слави.
325] В нас же - школяр наймолодший уже, як дорослий, поділить
326] Мідного аса на соті частини: "Гей, синку Альбіна!
327] Ти нам скажи: якщо від п'яти дванадцятих аса
328] Унцію треба відняти, то скільки буде?" - "Третина".-
329] "Славно! Такий не проциндрить майна! А як стільки ж додати?" -
330] "То половина". Чи в душах таких, які змалку взялися
331] Ржею захланності, може колись прорости така пісня,
332] Що в кипарисовій скриньці лежить і в олії із кедра?
333] Кожен поет намагається вчити, або звеселяти
334] Віршем своїм, або ж поєднати корисне з приємним.
335] Хочеш повчати-повчай, але коротко: сказане стисло
336] Краще сприймається, глибше й надовше в душі залягає;
337] Зайве ж усе - в ній місця не знайде, забудеться тут же.
338] Вигадка, щоб утішала,-нехай буде близька до правди;
339] Не вимагаючи віри в будь-що, з ненажерного шлунка
340] Ламії діток, скажім, не виймай і живих, і здорових.
341] Сивоголових загін лише корисне цінить у творі.
342] Вершник-не любить повчань, оминаючи їх у погорді.
343] Славлять усі лиш того, хто з'єднає приємність і користь,
344] Хто звеселить читача й одночасно дасть насолоду.
345] Книга така й книгаря збагатить, і моря переплине,
346] Славу на довгі віки дарувавши своєму творцеві.
347] Похибки є ще й такі, що їх можна було б і простити,
348] Бо ж і струна не завжди дзвенить під пальцем, як треба:
349] Замість низького звуку, бува, почуємо тонший;
350] Навіть стріла у намічене місце не завжди влучає.
351] Тож, коли пісня блискуча в цілому, чи варто шукати
352] Плям незначних, слідів неуваги, що кожній людині
353] Вже від природи властива? До чого веду я? -Поганий
354] Той переписувач книг, що однакову помилку робить,
355] Скільки на неї не вказуй йому; а сміх викликає
356] Той кіфарист, що на тій же струні збивається вічно.
357] Так і поет непоправний Херілом мені видається:
358] З подиву я засміюсь, як у нього знайду щось хороше.
359] Ну, а коли задрімає Гомер,- мені зробиться прикро,
360] Хоч при такому довженному творі не диво й здрімнути.
361] Вірш до картини подібний: ця здалеку краща, та-зблизька,
362] Ця у півтіні сприймається добре, а та оживає
363] На видноті, бо вона не боїться, як інша, постати
364] Перед очима знавця при яскравому денному світлі.
365] Ця нас захоплює тут же, а та - з десятого разу.
366] Старший з братів! Хоч ти сам від природи розумний, а батько
367] Вказує правильну стежку тобі, ти й з моєї науки
368] Ось що затям. Є заняття, де навіть саму посередність
369] Можна простити безкарно: законів знавець чи оратор,-
370] Навіть тоді, коли цей - не рівня Мессалі-промовцю,
371] Той же Касцелію Авлу знанням дорівняти не в силі,-
372] Все ж у пошані. Але посередність у праці поета -
373] Гріх, і ні люди його не простять, ні боги, ні книгарні.
374] Як зіпсують нам приємний обід бездарні музики,
375] Мак, приправлений медом сардінським, чи згусла олія
376] (Міг же обід і без них обійтись!), так і вірш, який виник
377] Лиш для душевних утіх, нехай до вершини мистецтва
378] На волосок не сягне - вже стрімголов падає в прірву.
379] Хто ще й меча не тримав, той не вийде на Марсове поле.
380] Хто не торкавсь обруча, не метав ні м'яча, ані диска,
381] Той не стане до гри, щоб на сміх себе не підняти.
382] Лиш за перо хапається й неук. А що? Він же вільний,
383] Знатного роду, належить до вершників, ну, а, крім того,-
384] Чесна, порядна людина, гріхів за собою не має!
385] Ти ж ні до яких справ не берись проти волі Мінерви -
386] Ось моя рада, мій суд. А коли вже дещо напишеш -
387] Мецію те покажи, хай оцінить; дай прочитати
388] Батькові, врешті, й мені, а потому літ хоча з дев'ять
389] Хай те писання полежить: у книзі невиданій можна
390] Креслити зайві слова, а пустиш у світ їх - не вернеш.
391] Вперше людей лісових від убивства й кривавої їжі
392] Віщий Орфей, богів посланець, відстрашив; тому-то
393] Кажуть, що він усмиряв кровожерливих тигрів і левів.
394] Кажуть, що й Амфіон, будуючи мури фіванські,
395] Голосом ліри й молитвою-піснею брили камінні
396] Клав на потрібні місця. І в тім була мудрість прадавня,
397] Щоб розрізняти загальне й приватне, священне і світське,
398] Щоб узаконити шлюб і приборкати похіть свавільну,
399] Зводити мури міські й карбувати на дошках закони.
400] Так божественних поетів і віщі пісні їх окрила
401] Вічна пошана й хвала. Потому Гомер знаменитий
402] І Тіртей гартували мужів до воєн суворих.
403] Віршем складали пророцтва й повчання-дороговкази,
404] Звуки струн піерійських вели до владичої ласки,
405] Винайшли втіхи театру, щоб люд після довгої праці
406] Знову душею і тілом ожив. Тому не соромся
407] Музи, що ліру тримає в руках, і співця Аполлона.
408] Хист чи майстерність потрібніша віршам? - Ось де питання.
409] Та, як на мене, то й пильність сама, без природного хисту,
410] Як і без пильності хист,- це слово пусте: вони в парі,
411] В дружбі й у праці взаємній і сили, й ваги набирають.
412] Хто на змаганнях мету осягти забажав, той ще хлопцем
413] Тіло в труді гартував, не знав ні вина, ні любові,
414] Холод і спеку терпів, а хто виграє так на флейті -
415] Вчивсь тої гри, і не раз його лаяв учитель суворий.
416] Нам же-досить сказати: "Я дивні поеми складаю,
417] Хай останньому грець, мені ж - сором плестися позаду,
418] Як і признатись, що дурень я в тім, чого не навчався".
419] Наче окличник, який до купівлі юрбу намовляє,
420] Так лестунів до обіду скликає поет, у якого -
421] Власні поля чималі й на лихву позичені гроші.
422] Тож, коли справді хтось пишний обід приготовити може,
423] За бідняка поручитись чи то врятувати від суду,
424] Будь-яку справу розплутавши, той хіба яким чудом
425] Може пізнати, хто підлий лестун, а хто друг його щирий.
426] Отже, якщо ти вже дав чи даси комусь гарний дарунок -
427] Віршів йому не читай у той час, бо ще й не почнеш ти,-
428] Він, тобі вдячний, кричатиме: "Влучно, прекрасно, правдиво!"
429] То він поблідне, пустить сльозу, задивившись мрійливо,
430] То буде бити віршам у лад - п'ятою об землю.
431] Як над покійником плакальник більше голосить і плаче,
432] Б'є себе в груди сильніше, ніж той, хто направду сумує,
433] Так і лестун красномовніше хвалить, ніж чесний цінитель.
434] Був же в царів такий звичай: кого розпізнати хотіли,
435] Чистим вином упивали того-лиш тоді було видно,
436] Гідний він дружби чи ні. Тому, якщо вірші складаєш,
437] Раджу тобі: оминай лестунів у лисячій шкурі.
438] Дещо читав ти й Квінтілію, певно. Той радив одразу:
439] "Тут і тут ось поправ". А якщо ти казав: "Не виходить,
440] Хоч і старався не раз",- велів закреслити, й знову
441] Кинути в горно той вірш, і ще раз як слід відкувати.
442] Ну, а коли ти впирався та ще й захищав свої хиби,
443] Замість поправити їх,- він змовкав і давав тобі волю:
444] Що ж, мов, милуйсь тоді сам і твором своїм, і собою.
445] Чесний, розумний цінитель осудить вірші погані,
446] Грубі він тут же зганьбить, а недбалі, перо повернувши,
447] Чорним помітить, обріже прикрасу надмірну, а темним -
448] Світла порадить додати і вкаже, де місце двозначне,
449] Де треба іншого вислову вжити; словом, учинить,
450] Як Арістарх, і не скаже: "Чи варто сваритися з другом
451] Через дрібниці такі?" Дрібниця грозить нам бідою,
452] Хай хоч раз осміють нас, усунувши з кола поетів.
453] Наче того, хто жовтухою хворий, чи весь у корості,
454] Чи збожеволів, чи гнів Діани накликав на себе,
455] Так і бояться, й минають усі дурного поета.
456] Лиш пустотливі хлоп'ята зі свистом за ним підбігають.
457] Може, блукаючи - ніс догори - вивергаючи вірші,
458] В яму впаде він чи рів,- наче той птахолов, який очі
459] Втупив у пташку якусь,-і волатиме: "Гей, громадяни!
460] Хто б мене витяг?"-Ніхто не озветься. Коли ж мимоволі
461] Хтось і завдасть собі труду й уже наготує мотузку -
462] Я й того стримаю: "Слухай, а може, він сам туди кинувсь,
463] Може, й не хоче рятунку?" - І тут оповім при нагоді
464] Про Емпедоклову смерть: "Сіцілійський поет, забажавши
465] Слави безсмертного бога, стрибнув собі холоднокровне
466] В Етну вогненну. Нехай же поет має право померти.
467] А врятувать проти волі чи вбити-однакові речі.
468] Ця його спроба-не перша, тому й, урятований, знову
469] Буде шукати він славної смерті - пропаща людина.
470] Ще й невідомо, за що він так мучиться тим віршуванням:
471] Батьківський прах осквернив чи ступив нечестиво на місце,
472] Торкнуте блискавки вістрям, лиш ясно одне - він лютує,
473] Наче ведмідь, який виламав грати й реве на все горло!"
474] Так той завзятий поет на невчених і вчених чигає:
475] Ну, а кого вже піймав-тому гріб: зачитає до смерті.
476] П'явка відчепиться тільки тоді, коли спухне від крові.
ПРИМІТКИПісони - Луцій Кальпурій Пісон, консул 15 р. до Р.Х., друг Тіберія, і два його сини.
1. Якби шию коня з головою людини... - натяк на картини тогочасних художників, що любили зображувати химерні істоти.
32. Біля школи Емілія... - Там були майтерні другорядних скульпторів.
75. В нерівнім двовірші... - тобто в елегійному дистиху - поєднанні гекзаметра й пентаметра.
83. Лірі ж... - ідеться про видатних грецьких ліриків Піндара, Алкея, Сапфо, Анакреонта.
129. Троянську війну... - Йдеться не про "Іліаду" і "Одіссею", бо їх не можна розділити на декілька трагедій (пор. Арістотель, "Поетика", 1459 в ХХІІІ), а про "Кіпрії" та "Малу Іліаду".
132. Коло, второване... - так звані "циклічні (кіклічні) поеми", що охоплювали весь цикл (коло) переказів, пов'язаних з походом на Трою.
141 «Музо, прослав того мужа...» - Скорочений переклад початкових віршів "Одіссеї".
146. Поворот Діомеда...- Повернення героїв з-під Трої було темою циклічних поем.
147. Від Зевса і Леди.- Тобто від народження Єлени, через яку почалась Троянська війна. . .
155. Плещіть! - З таким проханням наприкінці вистави звертався до глядачів один з акторів.
186. Атрей-лиходій... - Злочин Атрея був сюжетом трагедії Софокла «Атрей» і трагедії Евріпіда «Фієст»; обидва твори не збереглись.
190. П'ять дій... - Поділ драми на п'ять актів, зумовлений розвитком композиції твору, пов'язаний не з класичною, арістотелівською традицією, а з елліністичними георгіями.
191. Хай появляється бог... - За допомогою спеціального пристрою на сцену спускався бог для розв'язування особливо складних ситуацій.
192. Четверта особа... - За класичною теорією, число акторів (установлене Софоклом) не повинне перевищувати трьох.
216. В новому співзвуччі. - Ліра, що первісно мала сім струн і любила сувору простоту звучання, згодом стала налічувати одинадцять.
220. Козла домагався... - Горацій приєднується до теорії, згідно якої назва «трагедія» (етимологічно «пісня козла») походить від того, що переможець на змаганнях драматичних поетів одержував у нагороду шкіру козла.
221. Сатирів сільських... - Мова йде про так звану сатирову драму.
248. В кою рід і кінь... є... - йдеться про вершників.
277. Осадком вина червонив... лиця. - До запровадження масок актори червонили щоки осадком вина.
280. Котурни велів їм озути... - Крім цих нововведень, Есхіл запровадив також другого актора, зменшивши хорові партії, що посилило розвиток драматичної дії.
281. Згодом... - тобто в 486 р. до н. є., коли афінський комедіограф Хіонід поставив першу комедію.
282-283. Зухвалість мусив закон усмирити... - Заборона особистих нападок, зокрема на політичних діячів, що мала місце під час Пелопоннеських війн, не тривала довго: поступово давньоаттіцька комедія повернула собі колишню загостреність; відсутність хору в так званій «новій комедії» не була наслідком офіційної заборони.
295-296. Демокріт... натхнення... цінив... - Демокріт вважав, що без натхнення, своєрідного шалу, насланого небом, не можна стати справжнім поетом; такої думки був і Платон. Горацій наголошує на свідомій діяльності поета.
306-308. Закінчуючи обговорення поетичного мистецтва взагалі (1-152) і драми зокрема (153-294), Горацій визначає предмет дальшого обговорення, в центрі якого - поет як творець (295-476), орієнтуючись, очевидно, на традиційну схему: мистецтво - митець.
332. В кипарисовій скриньці... - Рідкісні книги, змащені кедровою олією (що оберігала від молі та гниття), зберігались у кипарисових скриньках.
375. Приправлений медом сардінським... - Сардінський мед вважався найгіршим.
388. Ліг хоча з дев'ять... - На думку античного коментатора, Горацій натякає на невелику, але майстерно викінчену поему «Смірна», над якою поет Цінна працював дев'ять років.
403. Повчання-дороговкази... - Йдеться про так звану дидактичну поезію (Гесіод, Солон, Теогнід та ін.).
471-472. Місце, торкнуте блискавки вістрям... - Місце, куди вдарила блискавка, вважалось священним.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
| 1. | Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори |
На попередню
|
|
