Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Альбій Тібулл Похвала миру (Елегії, І, 10) Переклад А.Цісика
Альбій Тібулл Похвала миру (Елегії, І, 10) Переклад А.Цісика
© Tibullus
© А.Цісик (переклад з латини), 1974
Джерело: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - 137-138. Перше видання: Іноземна філологія. 1974. Випуск 36. С. 115-116.
Сканування і коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004
Альбій Тібулл (54-19 рр. до н. є.) -представник елегійної поезії, походив з родини заможного римського вершника. Втративши за роки громадянських воєн більшу частину своїх земельних володінь, він служив у почеті Марка Валерія Мессали, видатного політичного діяча й полководця, який, після поразки сенатсько-республіканських військ, перейшов на бік Августа, побачивши, що справа республіканців програна. Разом з Мессалою Тібулл побував у Галлії, Сірії й Кілікії, а потім оселився в своєму невеликому маєтку поблизу Рима, де її жив до своєї передчасної смерті, підтримуючи зв'язки з літературним гуртком Мессали і з поетами, які не належали до нього, зокрема - з Горацієм. У коло поетів, близьких до імператора, він не ввійшов і від вихвалянь правителя утримався.
З ім'ям Тібулла до нас дійшло 4 книги елегій, автентичними з яких є перша, присвячена коханню поета до вільновідпущениці Делії (ім'я вигадане), написана близько 27 року,- і друга, героїнею якої є Немезіда. Любовна тематика у Тібулла зв'язана з культом природи й уславленням простого, сільського життя. Це життя він протиставить повній тривог і лиха сучасності, від якої він хотів би триматися осторонь. Від інших римських ліриків Тібулл відрізняється більшою простотою викладу, відсутністю показної вченості й почасти сентиментально-журним тоном своєї лірики, яку так високо поставив в елегії, написаній на смерть поета, його сучасник Овідій.
О.Білецький
Хто був отой, що жахливі мечі для нас вигадав першим?
Справді, яке ж то він мав серце і люте й тверде!
Вбивства і війни тоді появились всім людям на згубу
Вільним, коротшим ураз шлях до загибелі став.
Може, не винен він зовсім, а ми підняли проти себе
Меч той, що нам він колись дав проти диких тварин?
Згубний це наслідок золота: воєн не знали ще люди,
Як на бенкетах простий буковий кубок ходив.
Хто тоді чув про фортеці й вали з частоколом? Спокійно
І безтурботно пастух серед отар засипав.
О, коли б жив я в той час! Я не знав би і зброї сумної,
Й серце б мені не стискав звук бойової сурми.
Нині мене на війну виганяють, і носить, можливо,
Ворог якийсь уже спис той, що вкоротить мій вік.
О, захистіть мене, батьківські лари: мене доглядали
Ви, як малим я хлоп'ям бігав тоді біля вас.
Те, що ви зроблені з лісу старого, мене не бентежить:
Здавна такими в батьків ви населяли житло.
Краще тоді шанувалася чесність, як щиру і скромну
Шану в капличці малій бог дерев'яний приймав.
Милість складали йому, несучи виногрона солодкі,
А на священне чоло клали вінок з колосків.
Той, що приходив з благанням якимсь, паляницю приносив,
Поруч несла і дочка чистого меду стільник.
То ж бережіть мене, лари, від стріл гостромідних, а в жертву
Виділю я кабанця кращого з двору свого.
Слідом за ним я піду в найчистіших святкових уборах.
Кошики з міртом візьму й ним заквітчаюся сам,
Щоби сподобатись вам. Хай вже іншому Марс допоможе
Нищити в лютім бою ворога в перших рядах,
Щоб за столом мені воїн про подвиги міг розповісти
І зобразити вином битви й походи свої.
Що за безумство шукати похмурої смерті у війнах?
Скрізь бо чатує вона, тихо приходить до нас.
В царстві підземнім немає ні нив, ні садів виноградних,-
Лютий лиш пес і гидкий душ перевізник Харон.
Бродять там тіні, - який же в них вигляд, сумний і нещасний! -
Натовпом мертвоблідим вздовж темноводних озер.
Як то приємніше славити мужа, якого повільна
Старість в хатині своїй серед дітей застає! [137]
Сам він овець випасає, ягнят залишивши зі сином,
Жінка загріє йому воду для втомлених ніг.
Так от прожити б мені: щоб сивіло волосся на скронях,
Щоб розповісти я міг внукам про давні часи.
Мир осяйний хай тимчасом поля засівав би родючі,
Він бо і вперше волів змусив до праці в ярмі.
Мир виноград нам зростив і зберіг в ньому сік благодатний,
Щоб звеселяла синів батькова чаша з вином.
Мирне життя лемеші і мотики блискучими робить,
Зброю ж у темнім кутку точить невпинно іржа.
Ось селянин повертається з гаю уже напідпитку,
Возом дружину й дітей з свята додому везе.
Війни Венери тоді розгортаються, скаржиться жінка:
Зачіска збита її, зламані двері лежать.
Ніжне лице і побите й заплакане, та переможець
Теж у сльозах і клене руки свої навісні.
А жартівливий Амур суперечку розпалює прикру
І серед гніву і сліз сам непорушно сидить.
Ах, це не серце, а камінь у того, що вдарити може
Ніжну подругу: такий кари богів зазнає.
Хай би він тільки одежу тонку розірвав їй на тілі,
Хай би з волосся зірвав скромні прикраси сільські,
Хай би лиш плакала, - вчетверо той щасливіший, у кого
Жінка в сльозах, коли він, гнівом скипівши, кричить.
Той же, що руки і грубі й безжалісні має, хай зброю
Носить, і ніжна любов хай оминає таких.
То ж завітай до нас, мир благодатний, із колосом пишним,
Хай нам ясний твій поділ вдосталь плодів принесе!
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Альбій Тібулл Похвала миру (Елегії, І, 10) Переклад А.Цісика
ЗМІСТ
| 1. | Альбій Тібулл Похвала миру (Елегії, І, 10) Переклад А.Цісика |
На попередню
|
|
