Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Мистецтво кохання Переклад А.Содомори
Публій Овідій Назон Мистецтво кохання Переклад А.Содомори
© Publius Ovidius Naso
© А.Содомора (переклад), 1999
Джерело: Овідій. Любовні елегії. Мистецтов кохання. Скорботні елегії. К.: Основи, 1999. 300 с. С.: 105-168.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
001] Хто з-поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання,
002] Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем.
003] Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво?
004] Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур?
005] Автомедонт по-мистецькому вмів колісницею править,
006] Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно.
007] Я - за наставника з волі Венери в хлопчини Амура,
008] Я на любовних стежках - Тіфій і Автомедонт.
009] Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться,
010] Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить.
011] Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри -
012] М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий.
013] Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, -
014] Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів.
015] Ту, що її потім Гектор відчув, - непоборну долоню
016] Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв.
017] Учень Хірона - Пелід, мій - Амур-, як свавільні обидва,
018] Так і богині сини - парость Еака й Амур.
019] Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові?
020] Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь?
021] Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди
022] Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем.
023] Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає:
024] Більшої рани завдасть - краще помщуся йому.
025] Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння,
026] Не запозичив його з лету небесних птахів,
027] Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині,
028] Кліо і вісім її розумом славних сестриць -
029] Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем
030] Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй!
031] Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознако, тримайтесь!
032] Одаль - хто білість ноги довгим одінням окрив!
033] Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи -
034] Квіти, що потай рвемо, - не про злочинну жагу.
035] Спершу, коли вже ти став, новобранець, під прапор Венери,
036] Пильно розглянься довкіл, що захопило б тебе.
037] Друга турбота твоя - щоб обранка й тебе покохала,
038] Третя - аби ця любов не на хвилину була.
039] Ось про що йдеться тут, ось де суперництва нашого поле -
040] Вправно по ньому скеруй колеса біг до мети.
041] Поки ще можеш ти взяти розгін, попустивши повіддя,
042] Вибери саме таку, що до вподоби тобі.
043] З неба, однак, не впаде вона - добре шукай, котрій скажеш:
044] "Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!"
045] Таж і мисливець на лань не будь-де розставляє тенета -
046] Знає, в якому з ярів підстерегти кабана,
047] Знає кущі птахолов, а рибалка досвідчений - місце,
048] Де, лиш закине гачок, риба одразу клює.
049] Так от і ти, що шукаєш когось для тривкого кохання,
050] Спершу завваж ті місця, де найгустіше дівчат.
051] Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила,
052] Ніг на дорогах курних не доведеться збивать.
053] Хоч Андромеду Персей від засмаглих привіз собі індів,
054] Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону:
055] Стільки й таких тобі Рим дасть дівчат, що з подивом скажеш:
056] "Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!"
057] Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон - у Метімні,
058] Риб - у морській глибині, птаства - між листям дерев,
059] На небосхилі - зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі, -
060] Як не сказати, що тут - мати Енея живе?
061] Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, -
062] Щонаймиліше дівча тут же побачиш в юрбі.
063] Інших, що вже на порі, полюбляєш - і ними рясніє;
064] Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того.
065] Може, до старших охочіший ти (у них досвіду більше) -
066] Що ж, і з таких не одну - сотні зустрінеш у нас.
067] Лиш завітай під Помпеєву тінь у ті дні, як одчує
068] Дотики сонця палкі в небі Геракловий Лев,
069] Чи під склепіння, де мати, примноживши синову щедрість,
070] Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац.
071] Портика не омини, що звела його Лівія, давши
072] И назву йому; він цвіте барвами давніх митців:
073] Ось п'ятдесят Данаїд, щоб убити братів своїх, стали,
074] Тут же - сам батько Данай, грізно підняв він меча.
075] Дня не проґав, коли ллє над Адонісом сльози Венера,
076] Й сьомого - світлого дня для іудеїв усіх.
077] Шану складай і телиці мемфійській в одінні лляному:
078] Тим, що Юпітер їй дав, інших вона збагатить.
079] Місце Амура - це ще й судова (хто повірив би?) площа:
080] Й тут серед гаму, бува, запломеніє любов.
081] Де Аппіада, що при мармуровому храмі Венери
082] В небо дзвінким джерелом, росяним струменем б'є,
083] Права знавець не один потрапляв у тенета богині:
084] Інших людей захищав - сам вберегтися не вмів.
085] Найкрасномовніший там мов німіє, бо замість чужої -
086] Власну справу тепер мусить, сердега, вести.
087] От і сміється над ним із сусіднього храму Венера:
088] З гордого опікуна - скромний зробився прохач.
089] Та найудатнішим будеш ловцем у півкруглім театрі:
090] Матимеш здобич таку, що й не наснилась тобі.
091] Не для потіхи лише - для любові чимало тут гідних,
092] Буде забавиться з ким, буде кого й полюбить.
093] Як от мурашки снують то сюди, то туди, незліченні,-
094] Кожна поживу несе, в ротику двигає щось;
095] Як ото бджоли над квітом лугів, над ярами, де пахнуть
096] І медуниця, й чебрець, денно роями гудуть,
097] Так на видовища славні спішить пишношатне жіноцтво,
098] Гляну - й вагаюсь не раз, око на кому спинить.
099] І подивитись ідуть, і щоб інші на них подивились:
100] Серед юрби, на виду, спробуй-но цноту шануй!
101] Спокій видовищ ти, Ромуле, перший тоді скаламутив,
102] Як на сабінських дівчат римських пустив юнаків.
103] Мармур там ще не білів, а поміст не рудів од шафрану,
104] Де просто неба сидів, не під наметом, глядач.
105] На Палатіні (там лісу не бракне) наламане гілля
106] В ту, що минула, добу скромним помостом було.
107] Люд не на лавах - на дерні сидів, а кошлате волосся,
108] Щоб не діймала жарінь, зеленню всяк окривав.
109] Очі там кожен пасе на дівчатах: котру б собі взяти? -
110] В грудях тим часом горить непереборна жага.
111] Ось невигадливий спів починає сопілка етруська,
112] Тричі притупнув уже, вчувши її, танцюрист.
113] Люд у долоні вже б'є, хоч невміло, - тоді-то володар
114] Знак, щоб хапали дівчат, нетерпеливим подав.
115] І позривалися з місць юнаки - запальні, галасливі,
116] Й кожен, котру забажав, ту й забирає собі.
117] Як од орлів навсібіч розлітаються тихі голубки,
118] Як од голодних вовків ніжна овечка втіка,
119] Так затремтіли й сабінянки перед нальотом зухвальців:
120] Щойно рум'яні були - страх на лиці забілів.
121] Хоч і на всіх він один - неоднаково кожна боїться:
122] Ця рве волосся, а та - наче без тями сидить.
123] Матінку кличе одна, заніміла від остраху інша,
124] Ця ані слова, ця в плач, та остовпіла, та - в біг.
125] От і ведуть їх, щоб мати жінок собі, схоплених юнок,
126] І не одну з-поміж них навіть сам страх прикрашав.
127] Ту, котра вперта була, брав на руки гарячий здобичник,
128] Міцно тулив до грудей, напоумляючи таю
129] "Що ж ти сльозами лиш очі псуєш? Ким твій батько був завжди
130] Неньці твоїй, тим і я, дівчино, буду тобі".
131] Ромуле, ти, як ніхто, воякам своїм вмів догодити;
132] За нагороду таку згоден і я воювать!
133] Отже, од тих славнозвісних часів велелюдні театри
134] Для миловидих дівчат - наче ті ями-пастки.
135] Варто вчащати тобі й на змагання породистих коней:
136] Цирк, що народом кишить, не розчарує ловця.
137] Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців,
138] Погляду, поруху брів не перехоплюють тут.
139] Побіч красуні сідай собі сміло - ніхто не осудить,
140] Боком до неї тулись - слова не скаже ніхто.
141] Хоч не хотіла б - тулитися мусить, бо тісно на лаві,
142] Й та тіснота, пам'ятай, тільки на руку тобі.
143] Далі вже гав не лови - до сусідки словечком озвися,
144] Можна спочатку пустим, тільки б розмова пішла:
145] От, чиї коні, спитай, вдаючи зацікавлення, й тут же
146] Саме за тих, що й вона, ти від душі вболівай.
147] А понесуть по арені богів урочистим походом -
148] Владній Венері тоді якнайгучніше плещи.
149] Може, пилинка якась, покружлявши, сусідці на груди
150] Сяде - ти пальцем чутким зняти її поспіши.
151] Хай і не сяде - зніми все одно: лови будь-який привід,
152] Тільки б засвідчити міг щиру турботу свою.
153] От їй поділ зіслизнув до землі (забруднитися може) -
154] Маєш нагоду: нагнись, щоб підхопити його.
155] Тут же тобі й нагорода за труд: нахилившись, побачиш
156] Ніжку, й за це вже ніяк дівчина не дорікне.
157] Іноді ще й озирнись, чи сусід, що сидить позад неї,
158] їй у тендітне плече грубо коліном не вперсь.
159] Часто й дрібниця захоплює: не одному прислужилось,
160] Що подущинку м'яку впору і зручно підклав,
161] Що охолоджував помахом віяла милу сусідку,
162] Стільчика їй підставляв, щоб не втомилась нога.
163] Ось яку змогу дає тобі цирк домогтися кохання,
164] Як і арена дзвінка, вкрита кривавим піском.
165] Тут і для сина Венери не раз є гаряча робота:
166] Той, хто на рани дививсь,- рану під серцем відчув:
167] Кинеш слівце чи торкнешся руки, оголошення взявши,
168] А чи поб'єшся в заклад, хто переможе з бійців, -
169] Зойкнеш негадано й сам, як стріла тебе пройме летюча,
170] Був дотепер глядачем - жертвою станеш нараз.
171] Ну, а видовище те, що ним Цезар недавно втішав нас,-
172] Як у бою кораблі перські й афінські зійшлись?
173] В Римі тоді з-над обох побережжів зібралася молодь -
174] Цілий, здавалося, світ місто вмістити змогло.
175] Хто ж у такому гурті не зустріне своєї любові?
176] Ой, багатьох у ті дні мучив прибулець Амур!..
177] Нині, щоб світ підкорить, на край світу рушає наш Цезар:
178] Найнедосяжніший схід нашим тепер назвемо.
179] Парфе, покари чекай! Разом з Крассом полеглі, радійте:
180] Римських клейнодів ясних варвар уже не зганьбить!
181] Месник піднявсь, що вождем від дитинства ще заповідався,
182] Хлопець - війну вже веде, хоч не хлоп'яча то річ.
183] Скільки безсмертному літ, не дошукуйся, хто слабодухий:
184] Цезарям силу не вік - роду високість дає.
185] Хист неземний дозріває скоріше, ніж часу перебіг:
186] Млява років течія - не перешкода йому.
187] Хижих двох зміїв тірінфський герой задушив немовлям ще,
188] Хоч у колисці, а все ж - гідний Юпітера був.
189] Вакх іще й нині юнак, а яким же він був тоді юним,
190] Як переможений край - Індію - тирсом жахав!
191] Мужність, опіка отця воювать тобі, хлопче, поможе
192] Й ворога перемогти - мудрість, опіка отця.
193] Славним початком таким не применшиш великого ймення,
194] Перший з-між хлопців тепер, далі - з-між сивих мужів.
195] Є ще брати в тебе - кривду братів поспіши відомстити,
196] Батько є - стань же твердим захисником його прав!
197] Зброю подав тобі батько вітчизни, твій батько, а ворог
198] Батьком набуте майно хоче собі загребти.
199] Праведна зброя твоя, а в напасника стріли злочинні,
200] Правда, пошана богів - ось де знамено твоє.
201] Силою права подоланий парф; хай подоланий буде
202] Й списом, щоб східні скарби вождь мій для Риму здобув.
203] Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю-батьку:
204] Богом один із вас є, другий - ним буде в свій час.
205] Я перемогу віщую тобі, оспівать обіцяю,
206] Скільки снаги та чуття, гучно, звитяжцю, тебе.
207] Будеш загони вести й підбадьорювать їх моїм словом,
208] Тільки б ти серцем своїм слово оте прихистив!
209] Спини парф'ян-втікачів, груди римлян оспівувать буду
210] Й стріли, що мече їх парф, коней звернувши назад.
211] Ти утікаєш, щоб перемогти, але що ж залишаєш
212] Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе.
213] Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа,
214] Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить.
215] Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях -
216] їм уже втеча стрімка не допоможе тепер.
217] Весело те споглядатиме юнь - наші хлопці й дівчата,
218] В кожного з нас у той день щастям душа забринить.
219] От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то
220] Гори зображені там, ріки, долини які?"
221] Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала,
222] Хоч би й не знав ти всього - мов про відоме, кажи:
223] "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма
224] В'ються по плечах, то це - славний на витоки Тігр.
225] Там он вірмени ідуть; ось - Данаєва донька Персіда;
226] Це - славнозвісне колись місто між перських долин.
227] Цей ось і той он - вожді". Якщо знаєш - назви поіменно,
228] Втім, хоч би навіть не знав,- сам ти їх вдало назви.
229] Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:
230] Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.
231] Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних
232] Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.
233] Тільки-но Вакх йому крильця зросить, - вологою взявшись,
234] Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить
235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце
236] Крапля комусь упаде - тут же пектиме любов.
237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,
238] Вихилиш келих до дна - туга покине тебе.
239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,
240] Болі, турботні думки вже не захмарять чола.
241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,
242] Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.
243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:
244] Владна Венера й вино -- наче вогонь у вогні.
245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:
246] Не за вином, не вночі вроду цінити берись.
247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,
248] Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".
249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,
250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.
251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,
252] Як і про постать, лице, чи бездоганні, - лиш день.
253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? -
254] Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.
255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,
256] А чи купальні, що в них води сірчані паркі?
257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:
258] "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"
259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня -
260] В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.
261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,
262] Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.
263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,
264] Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.
265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати
266] Ту, що вподобав, а це - стрижень повчання мого.
267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,
268] Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!
269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,
270] Що не далася б до рук - ти лише сіті розстав.
271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа - цикади,
272] Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,
273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду -
274] Стійкість одна, в той же час - любощів прагне в душі.
275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,
276] Той - неприховано, ця - глибше ховає жагу.
277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю -
278] Жінка до нас по любов першою б мусила йти!
279] Мукає - кличе бика на лугу соковитім телиця,
280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.
281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,
282] Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.
283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала
284] Пломенем і через те духу пустилась в петлі?
285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила -
286] І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.
287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,
288] Змащуєм тіло; в сльозі - діви ім'я збереглось.
289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди
290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.
291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,
292] В іншому - сяяв увесь, мов хто облив молоком.
293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,
294] Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.
295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,
296] Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.
297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,
298] Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.
299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,
300] Рвала м'які для бика трави і листя дерев.
301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:
302] Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.
303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?
304] Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.
305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?
306] Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?
307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,
308] Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.
309] Мінос ще милий тобі - то не треба шукати коханця,
310] Потайки хочеш кохать - то хоч бика не кохай.
311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,
312] Мчить, мовби гнав її Вакх - буйний Аонії бог.
313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:
314] Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?
315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави -
316] Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.
317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну
318] Гнати з лугів на ріллю - під луковидне ярмо
319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце
320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.
321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,
322] Криво всміхалась: "Ану - йди, залицяйсь до мого!"
323] То вона хоче Європою буть, то - Іо: ця - в корову
324] Перемінилася; ту - бик віз на спині своїй.
325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,
326] З нею зійшовся-таки; плід - таємницю розкрив.
327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста
328] (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) -
329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,
330] Він колісниці б тоді не розвернув на бігу.
331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала -
332] Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.
333] Марса уникнувши на суходолі, на морі - Нептуна,
334] В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.
335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?
336] Хто про Медею не чув - матір, убивцю дітей?
337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.
338] Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал.
339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну
340] Голову - прийде пора - кара, Фінею, впаде!
341] Вся ця біда - од жінок: їх любовне бажання сильніше
342] Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.
343] Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;
344] Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.
345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,
346] Хоч ошукався - дарма: що та відмова тобі?
347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння - солодше:
348] Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.
349] Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,
350] Завше й чужа череда вим'я повніше несе.
351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:
352] Так ти полегшиш собі до господині підхід.
353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,
354] Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.
355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:
356] Схилиш її на свій бік - легко досягнеш мети.
357] Час підбери (на це - й лікар зважає), коли господиня
358] Без намовляння твого візьме принаду з гачка;
359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,
360] Як на врожайній землі - повному сили зерну.
361] Бо, коли туги, ні болю нема - наче ширяться груди,
362] Спритна Венера тоді влесливо входить у них.
363] Поки зажурений був Іліон - ворогам не давався,
364] А звеселивсь - і коня, повного зброї, прийняв.
365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:
366] Легко за себе тоді зможе помститись вона.
367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,
368] Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби
369] Враженій гніву додать - так вітрило снаги дає веслам -
370] "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".
371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, -
372] Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.
373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер - охляне вітрило,
374] Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.
375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" -
376] Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,
377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,
378] Інша - про себе: тебе схоче собі зберегти.
379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,
380] Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!
381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,
382] Ступиш на стежку мою - пастки уникнеш на ній.
383] А причарує таки, як листи буде брати й давати,
384] Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе -
385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її - вже потому:
386] Не від служниці-бо слід розпочинати любов.
387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву -
388] Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):
389] Взявся за діло - доводь до кінця. Служниця не зрадить,
390] Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.
391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,
392] Вбіг у тенета кабан - більше в чагар не шугне.
393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,
394] Звабив - довершуй свого і переможцем відходь!
395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,
396] Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.
397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся - буде й служниця
398] Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.
399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі
400] Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:
401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,
402] А зеленавій воді - вигнуте дно корабля,
403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:
404] Часто вдається воно тільки в означений час.
405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера
406] Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,
407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,
408] А полонених вождів подиву гідні дари, -
409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,
410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.
411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору -
412] Той на уламках судна душу заледве спасе.
413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю
414] Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.
415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати
416] Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.
417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:
418] Витрати будуть, а це - вісники чорного дня.
419] Як не викручуйся - візьме своє: не забракне їй хисту,
420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.
421] Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),
422] Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона -
423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),
424] Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"
425] "Цей подарунок, - додасть, - мені милим буде надовго:
426] Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"
427] "Грошей, - замнешся, - з собою не взяв я..." - попросять розписку,
428] І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"
429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,
430] Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?
431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився -
432] Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.
433] Часто ще просить: "Позич". Позичиш - уже не поверне,
434] Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь!
435] Хай би я був стоязикий, стоустий - усе ж не зумів би
436] Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць.
437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже,
438] Воскові спершу довір, що на душі залягло.
439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна
440] Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!
441] Випросив Гектора, сина, Пріам - ублагавши Ахілла;
442] М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,
443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка - не шкодить,
444] Нею ж усякого ти можеш зробить багачем.
445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині:
446] Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить.
447] От подарунок даси, а тебе - ще й покинути можуть,
448] Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна.
449] А не даси - їй надія шептатиме: "Ще ж подарує..."
450] Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.
451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти,
452] Все програє, а рука тягнеться знову до гри.
453] Перша турбота твоя - поєднатися без подарунку:
454] Щоб не даватись дарма - буде твоєю всякчас.
455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, -
456] Перший він слід прокладе, настрій розвідає там.
457] Таж підманув колись лист - на яблуці напис - Кідіппу:
458] Лиш прочитала його - тут же піймалась у сіть.
459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того,
460] Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:
461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий -
462] Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм.
463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу,
464] В мову свою навмання пишних речей не вплітай.
465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався?
466] Скільки разів через лист діло все йшло нанівець!
467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво -
468] Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.
469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, -
470] Ще прочитає колись, кроку назад не роби.
471] З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає,
472] З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь.
473] Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку,
474] Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.
475] Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, -
476] Брилу камінну, проте, сточує плинна вода.
477] Ти й Пенелопу саму - постарайся лишень - переможеш,
478] Трою, за рік чи за два, - візьмеш ти, візьмеш-таки!
479] А прочитавши, одвіту не дасть - до одвіту не силуй:
480] Тільки б читала твої сповнені ласки слова.
481] Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише:
482] З часом, по крокові крок, стане близькою тобі.
483] Спершу - чого не бува? - ти гіркого листа прочитаєш:
484] Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.
485] Просить, а думає так: "Налягатиме ще - поступлюся".
486] Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь.
487] Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак,
488] Слуги нестимуть; її - мов ненароком зустрінь,
489] Слово до неї промов, та не прямо кажи - манівцями:
490] Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.
491] Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий -
492] З нею дозвілля й своє не забувай розділить.
493] То трохи спереду йди, то, відставши, - дещо позаду;
494] Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.
495] Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,
496] Можеш пліч-о-пліч іти - жодного сорому тут.
497] Сяде в театрі, всім очі милуючи, - сядь побіч неї:
498] Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.
499] Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,
500] Мову веди звіддаля - знаками, порухом брів.
501] Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,
502] Хто за коханця - тому ще запальніше плещи.
503] Стане - за нею вставай; сидить - не схоплюйся з місця,
504] Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.
505] Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,
506] Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.
507] Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу
508] На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.
509] Врода недбала - окраса мужів. Чи не викрав із Кріту
510] Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?
511] Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,
512] В лісі б Адонісу жить - рани ж богині завдав.
513] Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,
514] Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.
515] Зуби - щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,
516] Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.
517] Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:
518] Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.
519] Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,
520] З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.
521] Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,
522] Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.
523] Інше - то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,
524] Хто не обранку (ганьба!) - хлопця очима пасе.
525] Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,
526] Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.
527] Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка -
528] Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.
529] Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,
530] Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.
531] В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" - гукала,
532] Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.
533] Кликала й плакала враз - пасувало одне їй і друге:
534] Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.
535] Знов себе в груди б'є найніжніші - "Утік, - лементує, -
536] Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..
537] Що ж мені, - плаче, - робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,
538] Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.
539] З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,
540] Зблідла вона на лиці - крові й краплинки нема.
541] Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,
542] Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;
543] Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,-
544] Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.
545] Та, поки ловить менад, а вони - з ним забаву заводять,
546] Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,
547] Раптом не втримавсь-таки - стрімголов через вуха ослячі
548] Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"
549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці
550] Тиграми править; в руках - віжки дзвенять золоті.
551] Дівчині - голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,
552] Тричі хотіла тікать - тричі в'язав її страх.
553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,
554] А на грузьких мокляках - очеретина суха.
555] Бог же: "Це я, - проказав, - захисник твій вірніший. Не бійся!
556] Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!
557] Дар мій весільний - небо - візьми: кораблів заблукалих
558] Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".
559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,
560] Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок
561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:
562] Що лиш на думку спливе - легко богам осягти.
563] Ті - Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові - інші,
564] Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.
565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,
566] А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі -
567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,
568] Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.
569] Далі - багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати:
570] Що не домовиш їй ти - в думці домовить сама.
571] Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе,
572] Хай вона знає, над ким влада її відтепер.
573] В очі - очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто,
574] Хоч і німують уста, мову обличчя веде.
575] Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти
576] Й де ще тепло її губ - там його й ти пригуби,
577] Візьме шматочок якийсь - туди ж сягнувши рукою,
578] Пальцями пальців її мов ненароком торкнись.
579] Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав:
580] Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз.
581] Випаде жереб тобі за вином - відступи йому жереб,
582] Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям.
583] Чи дорівняв тобі, чи не дотягся - віддай йому першість,
584] Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь.
585] Певний це, втоптаний шлях - по-мистецькому друга вдавати,
586] Втоптаний, певний, а все ж - ковзко й на ньому бува.
587] Так управитель не раз перевищує міру належну:
588] Більше на себе бере, ніж доручалось йому.
589] Ну, а тепер - щодо міри в питті, вона ж - очевидна:
590] Хай не підводять тебе ні голова, ні нога.
591] Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки,
592] Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина.
593] Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, -
594] В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів.
595] Як голосистий - співай, як проворний - берися до танцю, -
596] Дар од природи на те, аби подобатись ним.
597] Справжнє сп'яніння - біда, а вдаване - то допомога, -
598] Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик:
599] Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш - не страшно:
600] Всяк зрозуміє тебе - вже напідпитку, мовляв.
601] їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею,
602] Подумки ж - лиха йому, всяких болячок назич.
603] Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу,
604] Саме при тій метушні гарну нагоду лови:
605] В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї -
606] Пальцями стану торкнись, ногу - ногою відчуй.
607] Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи -
608] Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей.
609] Про красномовність не стану тобі настанов подавати:
610] Досить тобі забажать, - мова сама попливе.
611] Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце,
612] Щоб переконливим буть - весь на те хист поклади.
613] Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, -
614] Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою.
615] Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі:
616] Спершу зображував пал, потім направду палав.
617] Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає:
618] Та, котра грою була, - справжньою стане любов!
619] Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути:
620] Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз.
621] Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці,
622] Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу.
623] Саме така похвала й для цнотливої - медом на душу:
624] Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою!
625] Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,
626] Що у фрігійських лісах віддано першість не їм?
627] Хвалиш - то всі свої барви показує птиця Юнони,
628] Будеш без слів подивлять - не виставлятиме їх.
629] Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї
630] Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому.
631] На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада,
632] Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери!
633] Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, -
634] Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри!
635] Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні,
636] Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере.
637] Вигода є від богів, а є вигода - віра хай буде, -
638] На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім!
639] Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, -
640] От ви й по правді живіть: над усіма - божество.
641] Ввірене вам - поверніть, договори вшановуйте чесно,
642] Серця - обман, а руки - хай не забруднює кров.
643] Маєте розум - жартуйте з дівчат: покарання не буде!
644] Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман.
645] Зваблюйте звабниць, бо це назагал - безбожне поріддя, -
646] В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі!
647] Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло -
648] Дев'ять років підряд сонце палило поля.
649] До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, - мовив, -
650] Може власкавить лише мужа захожого кров".
651] "Що ж, - на те Бусірід, - будеш першим даром для нього, -
652] Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!"
653] Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла:
654] В череві твору свого смажився сам же творець.
655] Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки
656] Звідати винахід свій - це справедливість сама.
657] Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде,
658] Приклад лихий подала - цим же хай сплатить тобі.
659] Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами,
660] Зможеш - хай лиця твої вогкими будуть од сліз.
661] А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) -
662] В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води.
663] Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком?
664] Не поцілує тебе - все-таки сам поцілуй!
665] Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді,
666] Хоч і пручатись почне - хоче, щоб ти переміг.
667] Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки,
668] Щоб не жалілась вона - от неотеса, мовляв!
669] Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати -
670] Втратити вартий і те, що перепало йому.
671] Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії?
672] Кроку того не зробить - тупість, не цнота, повір!
673] Кажеш, насильство? Хай так Але ж воно миле дівчатам:
674] Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть.
675] Силою схилиш до втіх - усяка зрадіє тій силі;
676] Навіть зухвалість ота - гарний даруночок їй.
677] А не торкнешся, хоч міг, - удаватиме радість обличчям,
678] Серцем до тебе, однак, - певен я, - чутиме жаль.
679] Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, -
680] Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув.
681] Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати,
682] Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку.
683] Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду
684] Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь.
685] Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста -
686] Впевнено в Трої самій грецька осіла жона.
687] Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо
688] Еллінів: біль одного спільною справою став.
689] Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!)
690] Одягом довгим ховав стать чоловічу свою.
691] Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади,
692] Не у прядінні, шукай слави гучної собі!
693] Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця,
694] В правій, що нею вкладеш Гектора, - вовни клубок?
695] Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, -
696] Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв.
697] З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись,
698] Пристрасті не вгамував - сам себе видав Ахілл.
699] Силою (вірити слід) була тут же подолана діва,
700] Потай жадала й сама, щоб подолали її.
701] "Не покидай!" - зупиняла Ахілла, що йти поривався,
702] Вже ж бо не прядку в руці - грізне оружжя тримав.
703] Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш,
704] Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв?
705] Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, -
706] Як же їй мило зате згодом оддатись йому!
707] Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди,
708] Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце.
709] Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити,
710] їй - доброзичливо те, що попрохали, сприйнять.
711] Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі;
712] Як закохавсь, розкажи, далі - бажання розкрий.
713] Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер,
714] Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла.
715] Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї -
716] Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей.
717] Вабить - що в руки не йде; викликає відразу - що липне:
718] Менше набриднеш ти їй - більше захоче тебе.
719] Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди:
720] З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов.
721] Я помічав: неприступна - шовковою з часом робилась,
722] Хто шанувальником був - потім коханцем ставав.
723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі
724] Сонце й солона вода смалять його день у день.
725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба
726] Рало й мотикою б'є - спушує скибу важку;
727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,
728] Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, -
729] Хто закохавсь - той блідий; коханця прикрашує блідість,
730] Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!
731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами,
732] Дафніс рум'яним не був - горду наяду кохав.
733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:
734] Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.
735] Й неспані ночі - добро: від безсоння стрункішає тіло
736] Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.
737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен
738] Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".
739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:
740] Дружба - один тільки звук; вірність - одна лиш мана.
741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:
742] Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.
743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,
744] Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?
745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу -
746] Феб, як сестрицю свою - два Діоскури-брати".
747] Хто б сподівався на це - краще яблук на тамариску
748] Хай сподівається він, меду - на хвилях ріки!
749] Милим є тільки порок; на умі - лиш своя насолода:
750] Ближньому більше допік - більшої втіхи зазнав.
751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю -
752] Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.
753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:
754] Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.
755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають
756] Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.
757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,
758] Там - виноградну лозу, ще десь - добірні жита.
759] Скільки облич - стільки вдач є на світі; розумний зуміє,
760] Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,
761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом -
762] Деревом, то серед хвиль - хвилею легко гойдавсь.
763] Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,
764] Там - лише остень, а там - тягнуть об'ємисту сіть.
765] Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:
766] Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.
767] Серед невчених - умом не хизуйсь, між цнотливих - зухвальством,
768] Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.
769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,
770] Хутко в обійми свої явний негідник бере.
771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,
772] Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.
Книга: Публій Овідій Назон Мистецтво кохання Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
| 1. | Публій Овідій Назон Мистецтво кохання Переклад А.Содомори |
| 2. | КНИГА ДРУГА 001] "Гейя, Пеане!" - гукніть - і ще раз: "Гейя,... |
| 3. | КНИГА ТРЕТЯ 001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз... |
| 4. | ПРИМІТКИ КНИГА ПЕРША 5. Автамедонт -... |
На попередню
|
|
