Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Анней Лукан Фарсалія Переклад Юлії Кузьми
Марк Анней Лукан Фарсалія Переклад Юлії Кузьми
© Lucanus
© Ю.Кузьма (переклад з латини), 1977
Джерело: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С.: 250-255.
Сканування та коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістХарактристика Цезаря і Помпея (кн. І, 121-182)
Перехід Цезаря через Рубікон (кн. І, 183-235)
ВСТУП (кн. І, 1-23)
Бій на полях Емафійських, страшніший боїв громадянських,
Злочину владу оспівую я і народ мій могутній,
Той, що звитяжну правицю звернув проти власного серця,
Між свояками війну і руїну основ самовладдя.
Грізне змагання всіх сил тих, що всесвіт увесь сколихнули,
В спільнім злочинстві і злобі, знамена назустріч знаменам.
Сутичку рівних орлів, списи, що списам грозять інших.
Що за безумство, народе, яке ж бо меча самовілля
Кров проливати латинську на радість ворожим племенам!
В час, коли слід би зірвать з Вавилону авсонські трофеї,
В час, коли Крассова тінь, невідомщена досі, блукає,
Ви захопились війною, що жодних не дасть вам тріумфів?
Ох, як багато земель і морів ви могли б підкорити
Кров'ю цією, яку пролили співвітчизників руки!
Звідки виходить Титан, і де ніч розсіває світила
Й там, де жара неймовірна опівдні все спекою палить,
Де костеніє зима й весняної не знає відлиги,
Скіфським морозом скувавши хвилі студеного Понту.
Сери і дикий Араксес були б вже підкорені вами
Й плем'я, якщо воно є, яке бачить народження Нілу.
Що ж, як до війн нечестивих таке в тебе прагнення, Риме,
Спершу весь світ підкори ти латинським законам, тоді вже
Сам проти себе звернись, поки що ворогів в тебе досить.
ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕЗАРЯ І ПОМПЕЯ (кн. І, 121-182)
Ти, о Великий, тремтиш, щоб старих не затьмарив тріумфів
Подвиг новий і щоб лаври, здобуті в боях над піратом,
Не уступили галлійським, ще й досвід у справі військовій
Дух підіймає й ніколи не стерпиш ти другого місця.
Цезар же також не в силі признати кого-небудь першим.
Рівних не знає Помпей. Хто з них більше мав право на зброю,
Знати про це не годиться; та в кожного захист великий:
Милий богам переможець, Катону подоланий любий.
Силами ворог нерівний: один у похилому віці
В старість спокійну вступив і давно уже, тогу вдягнувши,
В мирі вождем відучився він бути, до слави лиш прагне,
Щедрий для черні, увесь захопився любов'ю народу,
З радістю слухає оплески люду в своєму театрі,
Не прибувають вже сили нові й довіряє він надто [252]
Долі колишній щасливій. Це тінь лиш великого ймення.
Дуб саме так величавий стоїть серед піль плодоносних,
Весь аж вгинається він від трофеїв старого народу
І від дарів полководців; вже в коренях сили не має,
Власний тягар його держить, до неба підняв голі віти,
Тінь розсіває не листям густим, а гіллям почорнілим.
І хоч упасти він може, схитнувшись від першого вітру,
І хоч довкола в лісах буяють могутні дерева,
Він лиш один у пошані. А Цезар не мав тої честі
Й слави вождя. Зате доблесть він мав, що спокою не знала,
Й сором один признавав - переможцем не стати у битві.
Непереможний, палкий, куди кликали гнів чи надія,
Вів своє військо з мечем, що не знав ні ганьби, ні пощади.
Гнавсь за удачами сам, вимагав від богів допомоги,
Все, що спиняло його на шляху до тріумфу і слави,
Знищував, з радістю в серці свій шлях прокладав крізь руїну.
Блискавка так під час бурі прорветься крізь хмари раптово,
Грюкотом грому страшним ефір і весь світ потрясає,
День перервавши, лякає народи, охоплені жахом,
В небі шаліє і сили нема, щоб її зупинила,
Чи то спадаючи вниз, чи вертаючись знову нагору,
Знищення сіє навкруг, знов збирає розметані іскри.
Ось і причини вождів; та в народі також приховались
Зародки війн, від яких завжди гинули сильні держави.
Надто велике багатство приносила доля щаслива
Від завойовницьких війн, а багатству усе уступає.
Здобич, грабіж ворогів прищепили до розкошів звичку,
В золоті й пишних палацах вже міри не знали і їжі
Предків цурались; а одяг розкішний, що то молодицям
Ледве годиться вдягнути, носять мужі, і тікає
Бідність, що плодить героїв, і з світу усього зібралось
Те, що народи руйнує; в той час і земельні ділянки
З'єднувать стали, і ниви, раніше поорані гострим
Плугом Камілла й порізані сапами Куріїв древніх,
Й селища власністю стали чужих поселенців незнаних.
Це вже не був той народ, який прагнув до миру і тиші
Й волю свою укріпляв, не торкаючись зовсім до зброї.
Гнів загоряється швидко і те, що дораджує вбогість,
Всяке безправ'я - безкарне і личить, за зброю схопившись,
Виступить проти вітчизни своєї і мірою права
Сила стає; і закони, і рішення зборів народних,
Й право порушує консул, трибуни його не шанують;
Лікторську владу вже можна купити, і ласка народна
Теж продається за гроші й смертельна затія для міста -
Війни продажні щороку за владу на Марсовім Полі;
Зиску жадоба страшна й ненаситне бажання процентів,
Віри не має кредит; багатьом стали вигідні війни. [253]
ПЕРЕХІД ЦЕЗАРЯ ЧЕРЕЗ РУБІКОН (кн. І, 183-235)
Цезар вже маршем швидким перейшов через Альпи холодні
З замислом в серці про зміни великі і війни могутні.
Тільки наблизився він до лагідних вод Рубікону,
Перед вождем постає вітчизни тремтячої привид.
Світле скорботне обличчя виднілося в темряві ночі,
Сиве волосся з чола вежоносного долі спливало
Ніби в жалобі, і руки оголені вгору піднявши,
З стогоном мовить: "Куди, ох куди ви прямуєте далі?
Знам'я моє ви куди несете? Як йдете ви по праву,
Стійте, бо далі не можна вам йти, якщо ви громадяни!"
Цезар жахнувсь, піднялося волосся й, затримавши наступ,
Зовсім безсилий дійшов до самої води і промовив:
"О, Громовержцю, який споглядаєш з Тарпейської скелі
Й бачиш ти мури столиці. О, ви фригійські пенати
Роду Юлійського й взятого потай на небо Квіріна,
Ти, що пануєш у Альбі високій - Юпітер Латинський,
Вогнище Вести і ти, наче бог найвеличніший, Риме,
Будь же прихильний моїм починанням; зі зброєю люто
Не проти тебе я йду; переможець на суші і морі -
Цезар - твій воїн усюди, дозволиш, то й зараз ним буду.
Винен лиш той, через кого я ворогом стану для тебе".
Потім, не гаючись довше, він через розливчасту річку
Швидко знамена проносить; неначе в Лівійській пустелі
Лев у гарячих пісках, що ворога близько побачить,
Спершу присяде непевний, аж гнівом увесь загориться,
Частим ударом хвоста він себе підбадьорює люто.
Гриву свою настовбурчить й реве, роззявляючи пащу.
Тут, коли маврові вдасться ударити ратищем спритно,
Чи то у грудях широких рогатина знизу застряне,
Зовсім до ран тих байдужий, виходить сміливо на зброю.
Струменем плавним біжать, мілкі підганяючи води,
Висохлі в літню жару Рубікону пурпурного хвилі.
В'ється долинами він і, надійну границю створивши,
Галльські лани і поля відділяє від селищ авсонських.
В час той зима додала йому сил, і поповнила води
Кінтія, з рогів якої дощі три доби виливались
Й сніг, що у Альпах стопивсь від вологого подуву Евра.
Спершу кіннота у звивисту річку спустилась з обриву,
Води спинивши; за нею кинулось військо юрбою,
Не поспішаючи, вбрід, перейшло через хвилі спокійно.
Цезар, як тільки глибінь перейшов і торкнувсь узбережжя,
Твердо ступив на Гесперії він заборонені ниви.
"Тут,- каже,- тут я порушую мир і ламаю я право;
Щастя, іду за тобою; вже більш перемир'я не буде.
Тільки у долю я вірю, війна хай нам буде суддею". [254]
Так він промовив, і військо провадить цей вождь невсипущий
В темряву ночі. Скоріше він мчить, аніж камінь із пращі,
Швидше стріли, яку любить у спину послати парф'янин.
Грізно вступає в близький Арімін. Вже надворі світало,
Швидко тікали зірки від вогню світосяйного сонця,
Й день наставав вже, якому побачить судилося перший
Спалах війни; та чи з волі богів, чи то Австер шалений
Дунув, і хмари понурі серпанком все небо сповили.
СОН ПОМПЕЯ (кн. III, 1-37)
Австр, паруси надуваючи, гнав кораблі усе далі,
Флот намагаючись швидше вивести в море відкрите.
Всі моряки споглядали в глибінь іонійської хвилі,
Тільки Великий Помпей відвести свого зору не в силі
Від гесперійських земель, поки може догледіти гавань
Й берег, якого ніколи побачити не доведеться,
Шпилі й вершини гірські, аж усе розпливлося в тумані.
Згодом зморив його сон, що веде сновидіння з собою.
Вождь задрімав, тоді образ зловіщий і сповнений жаху -
Юлії привид - з обличчям сумним із могили піднявся,
Станув, мов дика мара, над палаючим вогнищем мертвих
Й мовив: "Яз Єлісейських полів, із оселі блаженних
Вигнана в пітьму стигійську, у пекло між душі злочинців,
Приволокли мене тут із-за війн громадянських, видала
Я Евменід, що погрожують факелом воїнам вашим.
Безліч човнів спорядив перевізник понурого Аду,
Тартар розширивсь для тих, хто сприйматиме кару і муки;
Руки проворні сестер не встигають управитись з ділом,
Парки стомилися вже постійно нитки розривати.
Радо, Помпею, колись святкував ти зі мною тріумфи,
Разом із ложем подружнім змінилось і щастя, одначе
Попіл ще мій не застиг, як Корнелію взяв ти за жінку,
їй же судилось могутніх мужів вести на загибель.
Що ж, пригортай ти її до грудей і на морі, і в битвах,
Хай мені можна лиш буде в ваш сон неспокійний вриватись,
Хай вам для любощів ніжних не лишиться вже ні хвилини.
Цезар хай вас переслідує вдень, а Юлія ніччю.
Навіть на березі Лети, що всім забуття навіває,
Я не забула тебе, і володар покійних дозволив
Слідувать скрізь за тобою. Прийду я до тебе в час битви,
З'явлюсь між лав бойових і ніколи тобі, о Великий,
Мани мої не дозволять забути, чий зять ти насправді.
Зовсім даремно мечем розтинаєш зв'язки ти сімейні,
Через війну громадянську моїм будеш знову". Сказала
Тінь і розтанула, зникла з обіймів тремтячого мужа.
Він же, хоч мани й боги погрожують горем майбутнім,
З більшим ще запалом рветься до зброї назустріч поразкам. [255]
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Марк Анней Лукан Фарсалія Переклад Юлії Кузьми
ЗМІСТ
| 1. | Марк Анней Лукан Фарсалія Переклад Юлії Кузьми |
На попередню
|
|
