Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Децім Магн Авсоній Поезія Переклад М.Зерова, В.Маслюка
Децім Магн Авсоній Поезія Переклад М.Зерова, В.Маслюка
© Ausonius
© М.Зеров, 1966; В.Маслюк ("Епіграма на Афродіту..."), 2000
Джерела: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 576-578; Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С.: 293.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004
Зміст
Епіграма на "Афродіту" Праксітеля
Децім Магн Авсоній (близько 310-395 рр.) народився у Бурдігалі (сучасне Бордо), де одержав університетську освіту і пізніше став тут професором граматики й риторики, які з великим успіхом викладав протягом тридцяти років. Потім протягом двадцяти років, перебуваючи то в одній, то в другій провінції Риму, займав високі посади в імператора Валентиніана і його сина Граціана. Після вбивства останнього у 383 р. повернувся на батьківщину, де до кінця життя віддавав свій час літературним заняттям.
Як і творчість більшості пізніх римських поетів, творчість Авсонія змістом інтимна і обмежена, він наче уникає широких громадських обріїв. Невелика епічна поема «Мозелла» має панегіричний характер: місто Трір на річці Мозель любили імператори Валентинівн і Граціан, і Авсоній оспівує ландшафт місцевості, по якій ця ріка тече, вихваляє чистоту води Мозелі і численні види її риб. Так само не визначаються широчінню і глибиною змісту цикли віршів, присвячені то учнівським заняттям протягом дня («Ефемеріда»), то родичам, вчителям і колегам, то рідному місту. У своїх епіграмах, епітафіях та інших малих видах поезії Авсоній часто-густо варіює грецькі зразки, виявляючи велике версифікаторське мистецтво. Він віртуозно володіє всіма віршовими формами, вдаючись навіть до штукарства - центону («клаптикового твору»).
Проте деякі поезії Авсонія пройняті ліричною теплотою і ніжністю і наче осяяні світлом вечірньої зорі античності.
ІМ'Я НА МАРМУРІ
Літера тільки єдина блищить і дві крапки за нею:
«Люцій!» - читаємо ми власне наймення мерця.
Далі нарізане «М», але «М» не цілком збереглося,
Камінь упав і вгорі літеру ту пощербив.
І не вгадає ніхто із остачі нужденної - Марій,
Марцій чи, може, Метелл тут під землею поліг.
Порозпадались на порох усі переплутані скалки,-
Як уложити тепер прізвище з них родове?
Чи ж дивуватися смерті людей? Не втече від загину
Камінь могили твердий, імені слава дзвінка.
КВІТУВАННЯ ТРОЯНД
Вранці було навесні і холодом злегка колючим,
В світ повернувшися знов, віяв шафрановий день.
Повів той свіжий, що злегка тягнув перед кіньми Аврори,
Кликав зажити утіх перед задухою дня.
По перехресних стежинах блукав я у росянім саді,
Щоб підживити себе свіжістю ранніх годин.
Бачив, як роси студені, мов наморозь сива, лежали
Тут по зелених грядках, там - на пожовклій траві.
Як по широкім стеблі вигравали краплини округлі,
Важко долляті вночі опадом синіх небес.
Бачив, як, Пестуму цвіт, усміхалися горді троянди
Ранній блискучій Зорі, юній супутниці рос;
Як на замерзлих кущах розсипалися перли минущі
(Вмерти судилося їм з першими сяйвами дня!).
Хто розповість, чи Зоря з того цвіту червець переймає,
Чи убирає квітки в барву рожеву сама?
Барва та сама, і роси, і ранішній час квітування,
Мати та сама у них - владарка втіх чарівна.
Пахощі спільні, либонь... Але де вони, зір аромати?
Пахощі квітів земних - ближчі людським почуттям.
Владарка Пафу звеліла квіткам і зорі своїй ранній
З тих же багряних тканин мати плаща на собі.
Я роздивлявся, як пуп'янки ніжні троянд набрякали,
Щоб розвернутися в цвіт хутко одна по одній.
Ця ще зелена замкнулася вся в укритті листвяному,
В тої крізь листя тонке вже проступає багрець.
Ця розгорнула зелений вершок гострокутої шапки
І показала звідтіль личко рум'яне своє.
Та поскидала раніше обслони усі недоречні,
Щоб похвалитись мерщій ліком своїх пелюстків.
їй не терпиться: з'явити б красу своїх вінців веселих,
Темнобарвисту глибінь полум'яних осередь.
Ця ж, яка перше руділа у кучерях радісних, блідне
І осипає у діл мляві свої пелюстки.
Я дивував, як же скоро той час-рабівник набігає:
Ледве розкрились квітки, старість уже надійшла.
Поки я мовив, до краю обсипались жар і кармазин,
Вся від опалих квіток вже огневіє земля.
Скільки кольорів, скільки народжень і відтінків скільки -
Все процвіло за добу і за добу одійшло!
Маємо жаль, о Природо, до тебе: така ти хвилинна,
Ледве покажеш свій дар - вже забираєш його.
Скільки триває доба, стільки й віку короткого квітам,
З юністю десь у плече старощі їхні ідуть.
Ранішня сходить зоря і народження рози вітає,
Ввечері звівшися знов, бачить загибель її.
Хай же і коротко їм одмірено дні прудкобіжні,-
Цвіт осипають вони, жити вродливі хотять.
Рви ж, о дівчино, троянди, збирай, поки молодість грає,
Не забувай: і твоє хутко життя пробіжить.
ЕПІГРАМА НА "АФРОДІТУ" ПРАКСІТЕЛЯ
Кнідську Кіпріду Венера, побачивши раз, заявила:
"Голою, знаю, мене бачив, Праксителю, ти".
"Ні, я не бачив, та й гріх, а залізом ми творим скульптури,
Марсу ж Градіву над ним влада належить уся".
Знає залізний різець, що Арею Кіпріда солодка,
Тож і такою її точно для нього зробив.
ЕПІГРАМА НА ВЕНЕРУ У ЗБРОЇ
Якось у зброї Венеру побачила Діва-Паллада;
"Ми за Паріса тепер можемо битись", - рекла.
"Як же ти смієш, зухвала, боротись зі мною, що в зброї,
Як колись, гола цілком, перемогла я тебе?"
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Децім Магн Авсоній Поезія Переклад М.Зерова, В.Маслюка
ЗМІСТ
1. | Децім Магн Авсоній Поезія Переклад М.Зерова, В.Маслюка |
На попередню
|