Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Клавдій Рутілій Намаціан Про своє повернення Переклад М.Зерова
Клавдій Рутілій Намаціан Про своє повернення Переклад М.Зерова
© Rutilius Namatianus
© М.Зеров, 1966, В.Маслюк (2-ий уривок), 2000
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 580-584; Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С.: 289.
Сканування та коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua) 2004
Зміст
Прощання з Римом (Кн. І, 47-134)
Золото - лихо страшне (Кн. І, 357-362)
Клавдій Рутілій Намаціан народився в південній Галлії (теперішнє місто Тулуза у Франції). Деякий час (від 414 року) перебував на посаді префекта міста Рима. В 416 р. повернувся на батьківщину, плюндровану тоді вестготами, що незадовго перед тим (410 р.) під проводом Аларіха спустошили Рим. Свою подорож морем і свою розлуку з «вічним містом» (Римом) Намаціан описав у «Поемі повороту» (Про своє повернення), В нижченаведеному уривку привертає увагу любов автора до столиці тодішнього світу, прихильність до її старовини, надія, що нещастям Рима скоро прийде край і Римська імперія воскресне в своїй колишній величі. Надія ця не здійснилася: в 455 р. Рим зазнав нового нападу вандалів під проводом Гензеріха, а після 476 року «західноримська імперія» перестала існувати навіть номінально. Захоплене звернення Намаціана до Рима є, по-перше, прикладом того, яке враження і вплив справляла римська культура на окремих представників підвладних Римові народів (автор - галл), а, по-друге,- одним з останніх зразків староримської літератури, що належать авторові-поганинові, який вороже ставився до переможної християнської релігії.
О.Білецький
ПРОЩАННЯ З РИМОМ (Кн. І, 47-134)
Слухай, могутній, мене, подоланного світу владико -
Риме, до вишніх богів взятий у зоряний круг*.
Слухай, кормителю люду і батьку богів невмирущих*,
(Через твої вівтарі ближчі і ми небесам),
Славлю тебе і допоки живу, тебе славити буду:
Хто у тобі побував, вік не забуде тебе.
Сонце померкне скоріш у зневажливій пам'яті людській,
Як твоя слава і честь наші покине серця.
Сяєвом сонячним ти опромінюєш землю розлогу,
Це лише в берег її хвилею б'є Океан.
Феб, мандрівник кругосвітній, для тебе жене свої коні:
Сходить, заходить - і скрізь бачить господу твою.
Кроку твого не задержав гарячий пісок африканський,
Не затримали сніги заходу дальніх земель.
Як тільки може на північ створіння живе розселитись,
Скрізь про чесноту твою чутка пройшла голосна.
Ти племена супротивні з'єднав у родовищі спільнім*,
Навіть неволю і гніт їм на добро повернув.
Бо ж поневоленим ти горожанства свого уділяєш:
Світ цей, як був спочатку, Римом віднині стає,
І пошановані в нас, мовби власного роду початок,
Мати Венера і Марс - римської слави батьки.
Ти переможець ласкавий і зброї межу покладаєш,
Вмієш у вдачі своїй Марса й Венеру з'єднать.
Серце собі звеселяєш війною і лагідним миром,
Бореш украй вояків, зборених милуєш ти.
Люди шанують здавен, хто вино їм подав і оливу,
Хто лемешем дорогим землю уперше зорав*;
Зносять Пеанові жертви за дивне мистецтво лікарське,
Кажуть: за труд життьовий сів між богами Алкід*,
Ти ж, незрівнянний, весь світ переміг у тріумфі закону,
В праві єдиному ти людність землі поєднав,-
Божеська шана належить тобі до найдальших народів,
Що миротворне твоє двигають нині ярмо.
Зорі в своїм обертанні, цілий оглядаючи всесвіт,
Не зустрічали ніде царства такого, як ти.
Не спромоглася на те ассіріян прославлена зброя,
Тільки сусіду свого перси збороти могли,
Парфян царі і владики Тірійські, зроставши по черзі,
Одному тільки один свій накидали закон.
Ти, народившися, був не багатший на люд і на зброю,
Але тверезе чуття, мудрість велителя мав:
Був на війні справедливий, у мирних угодах розважний,
От і зійшов на верхи в силі і славі своїй.
Влада твоя у світах - за чесноту твою нагорода,
Подвиги зносять тебе вище, як доля сама.
Тяжко трофеїв твоїх полічити окраси високі,
Так неспромога злічить зорі ясні в небесах.
Очі блукають, засліплені храмів твоїх мерехтінням,
Можна подумать: боги там невмирущі живуть.
Чи ж говорити про води - вгорі, на повітряних арках,
Навіть Іріди дуга вдержати їх не могла*.
Можна сказати: то гори здіймаються небу назустріч,
Колом Гігантів сама Греція б їх нарекла.
То перехоплені ріки ти в мури свої завертаєш:
Терми жадібні твої воду озерами п'ють.
Та прохолода удень відсвіжує спеку жагучу:
Солодко струменем тим спрагу суху гамувать.
Але й джерелами власними сам ти рясний понадміру
І самородних криниць досить таїш у землі.
Так із Тарпеї колись прорвалися води гарячі
І від ворожих полків захистом стали тобі*.
Нині б вони зоставались,- сказав би я: то - випадковість,
Але зробивши своє, в грунті пропали вони.
Чи ж говорити про зелень дерев під дахами твоїми,
Де полонені птахи навіть узимку дзвенять.
Ця безнастанна весна пом'якшує року суворість,
І на пишноти твої темна не важить зима.
Риме, зведи свої скроні лаврові, забудь свою старість
І, поновивши буття, в кучерях стань молодих.
Хай твій зубчастий вінець золотистою сяє дугою,
Хай блискавичні вогні мече твій щит золотий.
Кривду нехай і нещастя твої забуття поволочить.
Хай затамується біль, згояться рани твої.
Завжди у горі й біді ти щасливого ждав повороту,
З кожної втрати умів взяти пожиток собі.
Так, западаючи, зорі віщують відродження власне,
Так, пощербившися вкрай, місяць являється знов.
Карою впала на Бренна колишня його перемога*
Рабством суворий самніт успіх покутував свій*.
Після грізних перемог був примушений Пірр утікати,
Щастя своє бойове тугою збув Ганнібал*.
Як усе те, що не може втонути, з великим напором
Рине угору чимдуж з моря бездонних тих вод,
Як, нахиляючи світоч, ми збільшуєм полум'я кволе,
Так з лиховісної тьми ясно підносишся ти.
Стій же навік, і закони свої заповідуй століттям,
І не лякайся один Долі судних веретен,
Хоч і минається скоро вже тисячу сто сімдесятий
Неба річний оборот, як заснували тебе*.
Хай же майбутні літа пропливають тобі безтурботно,
Поки красує земля, поки горять небеса.
Все те гартує тебе, що захитує інші держави,
А гартуватись в біді - значить воскреснути знов.
Хай же на здобич тобі упадуть племена нечестиві,
Схилиться в порох нехай готів нестриманий люд.
Хай заспокоєні землі несуть тобі знову податки,
Варварські дані нехай сипляться в лоно твоє.
Хай тобі орють над Рейном, і Ніл затопляє долину,
Щоб годувати тебе, владаря й батька свого.
Хай тебе Африка щедра небаченим жнивом втішає:
Грунтом славетна вона,- ти її кропиш дощем*.
Хай і латинські лани виповняють засіки пашнею
І з-під авзонських давил точиться добре вино.
Хай же і Тібр, очеретом убравши себе тріумфальним.
На слугування тобі вигладить хвилю свою.
І надбережжя засипле твоє найдобірнішим крамом
Від гесперійських земель, з дальніх заморських країн.
[* Місто Рим за пізніших часів було обожнене і на честь його ще імператором Адріаном був споруджений спеціальний храм.]
[* Так називає поет Рим, бо він об'єднував під своєю владою людей всього відомого тоді світу, релігійні культи затверджувались сенатом і народними зборами.]
[* Ще в 212 році імператор Каракалла дав усім вільнонародженим жителям Римської імперії право римського громадянства і через це, на думку автора, Рим ставав «родовищем спільним» народів.]
[* Вино дав, згідно з міфом, Діоніс-Вакх, оливу - Мінерва, а першим орачем був Тріптолем з Елевсіиа.]
[* Алоллон-Пеан вважався винахідником лікування, а Алкід-Геракл за свої подвиги був прийнятий Зевсом-Юпітером в коло богів.]
[* Гордістю Рима були його водопроводи - акведуки, аркади яких ввижаються поетові не нижчими від райдуги (дуга богині Іріди), яка, згідно з міфом, піддержує хмари земною вогкістю.]
[* Під час війни римлян з сабінами римлянка Тарпея по-зрадницькому відкрила ворогам прохід на Капітолій, але з узгір'я ринув гарячий потік і перегородив противникам шлях.]
[* Наприкінці IV ст. до н. є. галли під проводом Бренна перемогли римлян і спалили Рим, але незабаром після цього були переможені Каміллом і мусили відступити.]
[* На початку IV ст. самніти після битви в Кавдійських міжгір'ях примусили римлян укласти з ними ганебну угоду; проте відновлена пізніше війна закінчилася перемогою римлян.]
[* Пірр, Епірський цар, після ряду перемог над римлянами, сам був переможений ними в 275 р. при Беневенті; Ганнібал під час Другої Пунічної війни після багатьох перемог зазвав цілковитої поразки при Замі (в 202 р.).]
[* 1169 рік від заснування Рима (416 р. н. є.).]
[* На думку стародавніх римлян, північний вітер з Італії приганяв дощові хмари до Африки.]
ЗОЛОТО - ЛИХО СТРАШНЕ (І, 357-362)
Золото, лихо жахливе, біду та пороки приносить,
Пристрасть до нього усіх до беззаконня веде.
Вогнища навіть законних сімей часто гаснуть від нього,
Також пісок золотий в силі купити дівчат;
Вірність руйнує воно та могутність фортець недоступних,
Завше спокуса страшна й підкуп ідуть вслід за ним.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Клавдій Рутілій Намаціан Про своє повернення Переклад М.Зерова
ЗМІСТ
| 1. | Клавдій Рутілій Намаціан Про своє повернення Переклад М.Зерова |
На попередню
|
|
