Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Гомер Іліада Переклад Бориса Тена
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ
1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,
2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.
3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,
4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.
5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:
6] «Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї
7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?
8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем
9] Мати моя провістила колись і мені розказала,
10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,
11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?
12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?
13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,
14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».
15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,
16] Син славетного Нестора близько до нього підходить,
17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.
18] «Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш
19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!
20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим
21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».
22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.
23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,
24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.
25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,
26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський
27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.
28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,
29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів
30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками
31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.
32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.
33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,
34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.
35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,
36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,
37] Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили,
38] Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують.
39] Главка була серед них, Талея, також Кімодока,
40] Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія,
41] Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея,
42] Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава,
43] Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса,
44] Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома,
45] З ними - Доріда, Панопа й славетна також Галатея,
46] Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея.
47] Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса,
48] Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса,
49] Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують.
50] Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди
51] Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:
52] «Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно
53] Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце:
54] Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила
55] Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх
56] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,
57] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,
58] До Іліона послала його на човнах крутобоких
59] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,
60] 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому.
61] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,
62] Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.
63] Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую,
64] Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».
65] Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею
66] Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо
67] Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались,
68] На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли
69] Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого.
70] Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна.
71] Синову голову з зойком болючим вона охопила
72] І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим:
73] «Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?
74] Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання,
75] Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався.
76] Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських,
77] І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику».
78] Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий:
79] «Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць,
80] Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш,
81] Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство,
82] Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор
83] Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне,
84] Подиву гідне, - богів подарунок Пелеєві славний
85] В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе.
86] Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря
87] Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину!
88] Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш,
89] Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи,
90] І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить
91] Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор
92] Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання,
93] За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»
94] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:
95] «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш!
96] Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля».
97] В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий:
98] «Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби
99] Свого товариша, й він далеко від рідного краю
100] Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно.
101] Вже не вернутись мені до любого рідного краю,
102] Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших
103] Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий.
104] При кораблях тут сиджу - землі тягарем безкорисним,
105] Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе
106] В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене.
107] Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча
108] Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями.
109] Меду солодший стікає спочатку він в груди людини,
110] Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим.
111] Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон.
112] Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже;
113] Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо.
114] Нині ж за голову любого друга я йду відомстити
115] Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче
116] Зевс та інші богове мені її раптом послати.
117] Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла,
118] Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.
119] Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери.
120] Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає,
121] Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику.
122] Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських
123] Сльози із ніжних облич обома витирати руками
124] Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, -
125] Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго!
126] Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, - не скорюсь я!»
127] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
128] «Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором
129] Товаришів захищати у скруті від гибелі злої.
130] Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче
131] Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний
132] Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю,
133] Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель.
134] Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки
135] Власними сам не побачиш очима мене біля себе.
136] Завтра із першим сонячним променем я повернуся
137] І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».
138] Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина
139] І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:
140] «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря.
141] В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця,
142] Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу
143] І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати
144] З міді блискучої сину моєму озброєння славне».
145] Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди,
146] А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу
147] Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.
148] Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж
149] З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця
150] І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних.
151] Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям
152] Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла,
153] Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні
154] З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум'я бурне.
155] Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний,
156] Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу,
157] Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним,
158] Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили,
159] То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись,
160] Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав.
161] Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби,
162] Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть,
163] Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті,
164] Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла.
165] Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись,
166] Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея
167] Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю,
168] Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.
169] Стала вона біля нього й промовила слово крилате:
170] «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший,
171] І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього
172] Перед човнами палає. Бійці один одного гублять -
173] Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло,
174] Вої ж троян - за вітрами овіяний мур Іліона
175] Прагнуть його затягнуть, а найбільше - осяйливий Гектор
176] Рветься до того, - Патроклову голову хоче на палю
177] Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши.
178] Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може
179] Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських!
180] Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»
181] В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий:
182] «Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»
183] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:
184] «Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина.
185] Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший
186] Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі».
187] В відповідь знову до неї промовив Ахілл прудконогий:
188] «Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок.
189] Матінка люба звеліла мені не рушати на битву,
190] Поки не прийде сама і очима її не побачу.
191] Гарне озброєння має вона принести від Гефеста.
192] Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути,
193] Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда.
194] Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх,
195] Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла».
196] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:
197] «Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний.
198] Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, -
199] Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять
200] Вої троянські, - хай трохи спочинуть синове ахеїв
201] Від сум'яття бойового, - недовгий в бою відпочинок».
202] З цими словами геть одійшла бистронога Іріда.
203] Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі
204] Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками.
205] Оповила у богинях пресвітла йому золотою
206] Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши.
207] Так же, як з дальнього острова самого неба сягає
208] Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;
209] Б'ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій,
210] Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце,
211] Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба
212] Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди
213] Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, -
214] Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало.
215] Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв
216] Він не змішався, шануючи матері мудре веління.
217] Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна
218] Крикнула, й враз сум'яття охопило троян невимовне.
219] Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні
220] З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто,
221] Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда.
222] Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда,
223] Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві
224] Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом.
225] Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний,
226] Що над чолом у великого духом сина Пелея
227] Страшно палав, - його ясноока світила Афіна.
228] Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий,
229] Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні.
230] Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв
231] Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї,
232] З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло,
233] Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили
234] Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий,
235] Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю
236] Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний.
237] Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він
238] В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.
239] Сонце невтомне тоді велеока примусила Гера
240] До океанських течій спуститися проти бажання.
241] Сонце зайшло, й відпочили тоді богосвітлі ахеї
242] Від колотнечі війни й всім страшного однаково бою.
243] З другого боку, й трояни, облишивши битву жорстоку,
244] Із бойових колісниць баских своїх випрягли коней
245] І на пораду зійшлись перед тим, як про їжу подумать.
246] Стоячи, радили раду вони, і ніхто не наваживсь
247] Сісти. Обняв їх острах, тому що Ахілл прудконогий,
248] Довго зловісних боїв ухилявшись, ізнову з'явився.
249] Полідамант, Пантоїв розсудливий син, із них перший
250] Став говорити: вперед і назад-бо дививсь він єдиний.
251] Гектора був він товариш, в одну вони ніч народились.
252] Мовою цей визначався, а той - своїм списом могутнім.
253] Намірів сповнений добрих, до них він звернувся й промовив:
254] «Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив
255] Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу
256] При кораблях на рівнині, - від мурів своїх ми далеко.
257] Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим,
258] Доти нам легше було змагатися проти ахеїв,
259] З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних,
260] Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі.
261] Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея.
262] Високодумності сповнений, він не захоче лишатись
263] Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї ^
264] Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея.
265] Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати.
266] В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде.
267] Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея
268] Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде
269] Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа
270] Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої,
271] Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають
272] Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути!
273] А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці,
274] Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту
275] Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах
276] Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно.
277] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,
278] Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче,
279] Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись!
280] До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно
281] Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши.
282] В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу
283] І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!»
284] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:
285] «Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив.
286] Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись.
287] А чи не досить тіснились за мурами ми кам'яними?
288] Смертні люди раніше Пріамове місто священне
289] Всі називали багатим на золото й міддю багатим,
290] Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали.
291] Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну
292] Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній.
293] Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави
294] Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв,
295] Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі!
296] Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю!
297] Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради.
298] Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,
299] Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує.
300] Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто,
301] Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток.
302] Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї.
303] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,
304] При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея.
305] Як біля них і справді з'явився Ахілл богосвітлий,
306] Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я
307] Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього
308] Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу.
309] Рівний для всіх Енніалій, - і згубників також він губить».
310] Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни.
311] От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна.
312] Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна,
313] Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.
314] Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї
315] Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом.
316] В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати,
317] Руки мужоубивчі йому поклавши на груди,
318] Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий,
319] Що із гущавини лісу його левенят звіролови
320] Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись,
321] Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду,
322] Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю.
323] Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян:
324] «Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини,
325] Як утішати героя Менойта узявсь в його домі.
326] Я говорив, до Опунта повернеться син його славний
327] По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю.
328] Але не всі виконує Зевс людські побажання.
329] Тут же обом обагрити судилось нам кров'ю своєю
330] 1 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну,
331] В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий,
332] Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє.
333] Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю,
334] Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю
335] Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю.
336] Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю
337] Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство,
338] Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких.
339] Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські
340] Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, -
341] Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих,
342] Як здобували багаті міста, залюднені густо».
343] Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий
344] Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше
345] Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити.
346] Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання,
347] Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають.
348] Полум'я враз охопило казан, нагріваючи воду.
349] Як закипіла вода над мідним триногом блискучим,
350] Тіло омили вони і оливою намастили.
351] Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани,
352] Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули
353] Від голови аж до ніг і саваном білим покрили.
354] Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом
355] Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян.
356] Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:
357] «От досягла ти свого, велеока володарко Геро!
358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається,
359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».
360] Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:
361] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна,
363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає.
364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь,
365] Двічі шановна - з народження свого і тим, що твоєю
366] Звуся дружиною, - ти ж і безсмертних під владою маєш, -
367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»
368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,
370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,
371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.
372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився
373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,
374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.
375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,
376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали
377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає.
378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі
379] Вушка пристроїть, - готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.
380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,
381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.
382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,
383] Гарна собою, - їй мужем був славний митець незрівнянний.
384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:
385] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».
388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу
389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,
390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.
391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:
392] «Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».
393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:
394] «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,
395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, -
396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши
397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,
398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула
399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.
400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні -
401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,
402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає
403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене
404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,
405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.
406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді
407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.
408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,
409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».
410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний
411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.
412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння,
413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,
414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,
415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.
416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,
417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали,
418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.
419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,
420] І від безсмертних богів усякої праці навчились.
421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве
422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа.
423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:
424] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».
428] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:
429] «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі,
430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму,
431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон?
432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині,
433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла
434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою,
435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.
436] Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв
437] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,
438] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,
439] До Іліона послала його на човнах крутобоких
440] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,
441] Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому.
442] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,
443] Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.
444] Дівчину ту, шо в дарунок йому присудили ахеї,
445] Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон.
446] Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських
447] Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле
448] їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських
449] Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли.
450] Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати,
451] Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки,
452] В битву послав його, війська великий загін спорядивши.
453] От цілий день вони билися там, біля Скейської брами,
454] Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла,
455] Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх,
456] Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу.
457] Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму
458] Коротковічному синові щит із шоломом зробити,
459] Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши
460] Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш,
461] Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем».
462] В відповідь славний сказав на всі руки митець незрівнянний:
463] «Будь бадьоріша! Хай серця твого ці думки не турбують.
464] О коли б міг я від смерті жахливої так же укрити
465] Сина твого, коли доля настигне його невблаганна,
466] Як спорудити озброєння можу йому, що із смертних
467] Кожен, хто тільки побачить його, дивуватися буде?»
468] Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся.
469] Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.
470] Всі вони разом - аж двадцять було їх - задихали в горна
471] Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало,
472] Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше,
473] Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.
474] Міді незламної й олова досить він в полум'я кинув,
475] Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике
476] Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю
477] Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.
478] Приготував він насамперед щит - міцний і великий,
479] Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
480] Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
481] Щит той з п'ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
482] Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
483] Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
484] Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
485] І незліченні сузір'я, шо неба склепіння вінчають,
486] Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
487] Й навіть Ведмедицю - інші ще Возом її називають.
488] Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, -
489] Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
490] Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
491] Міста. В одному із них - весілля та учти справляють,
492] Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
493] З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
494] Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
495] Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
496] Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
497] Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там
498] Буча бурхлива - двоє мужів про пеню сперечались
499] За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
500] Що заплатив, а той - заперечував це при народі.
501] Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
502] Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
503] Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
504] Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
505] Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
506] І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі»свій вирок.
507] А посередині в них золоті два лежали таланти,
508] Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
509] Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
510] В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились -
511] Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
512] Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
513] Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
514] Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
515] Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
516] Вої ж пішли. На чолі їх - Арей і Паллада Афіна,
517] Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
518] Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
519] Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
520] Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
521] Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
522] Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
523] Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
524] 1 дожидали приходу овець та биків круторогих.
525] От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
526] Награючи на сопілках, - ніякого лиха не ждали.
527] Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
528] І зайняли срібнорунних отару овець і велику
529] Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.
530] Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
531] Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
532] Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
533] У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
534] І один одного мідними били завзято списами.
535] Звада тіснилася там з Сум'яттям і погрозлива Кера;
536] Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала,
537] То волочила за ноги убитого труп з бойовища, -
538] Шати на плечах її червоніли від крові людської.
539] Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились,
540] І один в одного трупи убитих старалися вирвать.
541] Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
542] Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
543] Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
544] А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
545] Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу
546] Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
547] Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
548] Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
549] Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
550] Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
551] Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
552] Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
553] їх снопов'язи тоді перевеслами туго в'язали.
554] Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
555] Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
556] їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
557] Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
558] Далі під дубом окличники учту уже готували,
559] В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
560] Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
561] Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
562] З золота, - кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
563] Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
564] Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний
565] Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
566] Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
567] Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
568] В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
569] Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі
570] І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
571] Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
572] Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
573] Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
574] Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
575] Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
576] Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
577] Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
578] Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих.
579] Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
580] Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
581] В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
582] Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,
583] Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались
584] їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.
585] Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,
586] Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.
587] Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
588] І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
589] Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
590] Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний
591] Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
592] Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
593] В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
594] Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
595] В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,
596] Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.
597] Ті - у віночках чудових були, а ці - на ремінні
598] Срібному мали ножі, із щирого золота куті.
599] В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,
600] Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
601] Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,
602] То розійдуться рядами й одні нападають на одних.
603] Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
604] Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,
610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне,
611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,
612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;
613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний
615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.
616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу,
617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
Книга: Гомер Іліада Переклад Бориса Тена
ЗМІСТ
На попередню
|