Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Гомер Одіссея

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ

Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння До наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.

ЛУК ОДІССЕЇВ

Думку тоді подала ясноока богиня Афіна

Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, -

Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі

Й сиве залізо подати - страшного убивства початок.

5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,

Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила

Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.

В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом

Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали -

10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.

Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий

Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,

Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.

15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.

Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні

Люди цілої країни Мессенської. Перевезли-бо

На кораблях многовеслих з Ітаки до себе мессенці

Триста овець густорунних, ще й разом із їх пастухами.

20] Ще юнаком Одіссей у цій справі послом до них їздив

В дальню дорогу, - старійшини й батько його посилали.

Що ж до Іфіта - він коней шукав, - аж дванадцять пропало

В нього кобил та мулів, придатних уже до роботи.

Згодом вони до недолі і смерті його спричинились

25] В час, коли з Зевсовим сином, відважним душею Гераклом,

Славним у подвигах мужніх, він бачивсь, до нього прийшовши.

Гостя свого він убив у власному домі своєму!

Не посоромивсь тоді ні ока богів, ані столу,

Де, нечестивий, його частував він. Так гостя убивши,

30] Позабирав він з конюшень кобил його міцнокопитних.

Отже, шукаючи їх, Іфіт з Одіссеєм зустрівся,

Дав йому лука, що в дар від великого мав він Евріта, -

Той залишив його сину, вмираючи в домі високім.

А Одіссей йому гострий дав меч та ще й списа міцного -

35] Щирої дружби завдаток. Та сісти їм разом до столу

Й ближче спізнатися не довелося, - раніше син Зевсів

Вбив Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий,

І Одіссеєві лук дарував. Та, йдучи у походи

На кораблях чорнобоких, не брав Одіссей із собою

40] Лука того, а як спогад про любого друга він дома

Завжди його залишав і носив у своїй лиш країні.

От до дверей підійшла Пенелопа, в жінках богосвітла,

Переступила дубовий поріг, що колись його тесля

Гладко увесь обтесав і вирівняв брусся по шнуру,

45] Вправив одвірки міцні і двері світлисті навісив.

Ремінь вона від дверного кільця відв'язала швиденько,

Вставила ключ у щілину і, засув відсунувши тихо,

Двері штовхнула. І раптом вони заревли тоді, наче

Бик, що на луках пасеться. Ревли отак двері прегарні,

50] Діткнуті мідним ключем, і враз розчинилися навстіж.

Вийшла вона на високий поміст, де у неї стояли

Скрині, що повні до верху одежі були запашної.

Сп'явшись навшпиньки, зняла із кілка вона лук скорострільний

Разом з налучнем світлястим, що був він загорнутий в ньому.

55] Сіла у крісло вона, поклала собі на коліна

Лук владаря, напучень ізнявши, й заплакала гірко.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

До женихів родовитих вона увійшла у господу

З луком тугим, несучи у руках сагайдак, весь набитий

60] Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

Вслід їй служниці скриню велику внесли, що лежало

Міді багато у ній і заліза - вся зброя державця.

До женихів увійшовши, окраса жінок богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирав надійно,

65] Лиця закрила собі світлистим, ясним покривалом;

З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі.

До женихів вона зразу озвалась тоді і сказала:

«Слухайте всі, женихи невгамовні! Цей дім облягли ви,

Щоб безнастанно весь час отут їсти і пити, бо надто

70] Довго господаря дома немає. Тож виправдань інших

Ви не здолаєте дати, крім того, що має з вас кожен

Намір посватать мене і взяти собі за дружину.

Що ж, женихи, для цього почніть між собою змагання.

Дам ось великий вам лук богорівного я Одіссея.

75] Хто тятиву якнайлегше у спритних долонях натягне

Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, -

Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,

Гарну, й красиву таку, і набутку всілякого повну, -

Мабуть, не раз і вві сні я згадувать буду про неї».

80] Мовивши так, богосвітлому каже вона свинопасу

Лук той подать женихам і покласти їм сиве залізо.

Взяв із сльозами Евмей і поклав перед ними ту зброю.

Плакав також волопас, господарів лук упізнавши.

Лаять їх став Антіной, на ім'я окликаючи, й мовив:

85] «Ех, селюки ви дурні! У вас думка лише про сьогодні.

Нащо, нікчеми, ви сльози ллєте і цій жінці у грудях

Серце хвилюєте? Біль і без того їй душу проймає

З дня, що назавжди від неї коханого взяв чоловіка.

Отже, сидіть собі мовчки та їжте, а плакать за двері

90] Геть забирайтесь відціль, тільки лук не забудьте лишити,

Щоб женихи до змагань могли стати безпечно. Нелегко,

Думаю, буде нам лук цей натягувать, струганий гладко.

Поміж усіх тут присутніх немає-бо жодного мужа,

Як Одіссей був. На власні я очі колись його бачив

95] І пам'ятаю, хоч сам іще хлопцем малим тоді був я».

Так говорив він, а серцем у грудях плекав ще надію,

Що тятиву він натягне й стрілу крізь залізо пропустить.

Справді ж, то перший стріли разючої мав скуштувати

З сміливих рук Одіссея, якого у нього ж у домі

100] Так він безчестив, ще й інших на те підбиваючи друзів.

Отже, озвалась до них Телемахова сила священна:

«Горенько! Розуму зовсім мене сам Кроніон позбавив!

Матінка люба моя, розсудлива завжди й розумна,

Каже, що заміж виходить за іншого й дім покидає,

105] Я ж тільки знаю сміюсь та серцем безумним радію!

Що ж, женихи, починайте змагання за цю нагороду!

Жінки такої тепер не знайти ні в ахейській країні,

Ні у священному Пілосі, ні в Арголіді й Мікенах,

Ні на Ітаці самій, ні на чорній землі суходолу.

110] Знаєте це ви й самі. Навіщо ж хвалить мені матір?

Не допускайте ж п'яних відмовок і не відкладайте

Лучних надалі змагань, щоб могли ми їх бачити врешті.

Спробую я у стрілянні із лука і сам позмагатись.

Як тятиву б натягнув я й стрілу пропустив крізь залізо,

115] То не смутила б тоді моя мати мене, і за іншим

З дому тоді не пішла б, і мене не лишала б самого,

Раз уже вмію тримати прекрасну я батькову зброю».

З цими словами він раптом підвівся й з плечей своїх скинув

Плащ пурпуровий і гострий свій меч, що висів на раменах.

120] Передусім поставив сокири, для них прокопавши

Довгий рівчак, рядком усі вирівняв їх він по шнуру

Й землю кругом утоптав. Усі дивувались ахеї,

Як їх поставив доладно, хоч досі цього і не бачив.

Він відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути.

125] Тричі з великим зусиллям зігнути його намагався,

Тричі снаги бракувало, але не втрачав він надії

І тятиву натягнути, й стрілу пропустить крізь залізо.

Може б, її натягнув учетверте, напруживши сили,

Та Одіссей, лиш кивнувши чолом, намагання ці стримав.

130] Знову озвалась до них Телемахова сила священна:

«Горенько! Видно, й лишусь я слабкий та безсилий, чи надто

Я молодий і на руки свої ще покластись не можу,

Щоб захиститись від мужа, що кривдити нас починає.

Спробуйте ж ви, що від мене, мабуть, набагато сильніші,

135] Лук натягнути, - давайте почнім уже наші змагання!»

Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,

Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,

Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,

Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.

140] Саме тоді обізвався до них Антіной, син Евпейта:

«Товариші, чергою всі зліва направо ставайте,

З місця почавши того, відкіля нам вино наливають».

Так говорив Антіной, і подобалось всім його слово.

Перший з усіх женихів підвівся Леод, син Ойнопа.

145] Був він на жертвах у них ворожбит, при кратері чудовій

Завжди сидів іздаля. Та йому не були до вподоби

Всі ці безчинства зухвалі, й осуджував тих женихів він.

Першим і лук Одіссеїв із гострою взяв він стрілою

І відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути,

150] Та не зігнув - незвичні та ніжні зомліли відразу

Руки його. Звернувсь тоді до женихів він і мовив:

«Друзі, не міг натягнуть я, хай спробує інший хто-небудь!

Лук цей для духа й душі багатьох із мужів найзначніших

Прикростей може завдать. Набагато-бо краще умерти,

155] Ніж животіти, позбувшись того, задля чого весь час тут

Всі ми збирались, чого день у день ми так довго чекали.

Мабуть, і зараз іще не один сподівається й прагне

Заміж узяти собі Пенелопу, жону Одіссея,

Кожен, хто спробує лук той невдало, нехай зрозуміє -

160] Іншу належить йому із ахеянок, гарно убраних,

Сватати, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе їй і хто їй судився».

Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,

Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,

165] Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,

Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.

Лаять Леода почав Антіной і на нього кричати:

«Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Буйні, страшні ці розмови твої я з обуренням слухав!

170] Лук цей для тіла й душі багатьох із мужів найзначніших

Прикростей може завдать, якщо й ти натягнути не можеш.

Що ж, не таким тебе мати поважна на світ породила,

Щоб тятиву натягнути умів ти і стріли пускати.

Знайдуться тут женихи благородні, що швидко натягнуть».

175] Мовивши це, звернувсь до Мелантія він, козопаса:

«Ну-бо, Мелантію, живо огонь розпали у господі,

Потім великий ослін, накривши руном, ти поставиш,

Далі з комори внесеш туди лою кружало велике,

Щоб, розігрівши його, ним лук юнаки намастили

180] І, натягнувши той лук, почали б уже наші змагання».

Так він сказав, і вогонь неугасний роздмухав Мелантій,

Потім великий ослін, накривши руном, він поставив,

Далі з комори приніс туди лою кружало велике;

Лук юнаки намастили й натягувать стали. Та лука

185] Все ж натягнуть не могли - бракувало для цього їм сили.

Лиш Антіной з Еврімахом, на бога подібним, не брались -

Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

Вийшли тоді одночасно з господи тієї обоє -

І волопас, і свинар Одіссея божистого вірний.

190] Вийшов за ними услід і сам Одіссей богосвітлий.

Як за дверима уже опинились вони й за подвір'ям,

Словом ласкавим озвався до них Одіссей і промовив:

«Хтів би я щось, волопасе й свинарю, сказать вам, та, може,

Краще мовчать? Але дух мій мене говорить спонукає.

195] Чи помогли б Одіссеєві ви, якби тут він неждано

Сам з'явився між нами, якимось приведений богом?

Чи женихам ви тоді помагали б, а чи Одіссею?

Прямо скажіть ви мені, як дух вам наказує й серце».

Відповідаючи, так воловий пастух йому мовив:

200] «Зевсе, наш батьку, якби ж то ти справді здійснив це бажання!

Хай би вернувся цей муж, хай бог приведе його швидше!

Сам би тоді ти побачив, які в мене сила і руки».

Отже, так само й Евмей почав до безсмертних молитись,

Щоб якнайшвидше в свій дім Одіссей велемудрий вернувся.

205] Лиш після того, як справжні він сам у них вивідав мислі,

В відповідь знову до них із такими звернувся словами:

«Це ж бо я сам перед вами! Багато недолі зазнавши,

Аж через двадцять я років вернувся до рідного краю.

Знаю, з челядників всіх в моїм домі приїзд мій жаданий

210] Вам лише двом. Не чув я, щоб інший хто-небудь між ними

Вічних благав би богів додому мене повернути.

Як воно статися має, всю правду обом вам скажу я.

Як женихів гордовитих сам бог через мене здолає,

Вам я обом і жінок приведу, і майном забезпечу,

215] Й поряд з моїм вам будинки поставлю. Ви будете наче

Товариші Телемаха мені чи брати його рідні.

Незаперечну ознаку ще можу я вам показати,

Щоб безсумнівно у серці своїм ви упевнились, хто я, -

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив,

220] Як із синами Автоліка я полював на Парнасі».

Мовивши це, ізняв він лахміття з великого шраму,

Ті ж тільки глянули, добре господаря зразу ж пізнали;

Мудрого стали вони Одіссея з слізьми обнімати,

В голову й плечі з любов'ю обидва його цілували.

225] В відповідь сам Одіссей цілував їм і голови, й руки.

В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,

Та Одіссей їх і сам уже стримувать став і промовив:

«Годі вже плакати вам і зітхать, а то хтось ще побачить,

Вийшовши з дому сюди, і всім, хто там є, розголосить.

230] Входьте ж по одному в дім, та разом удвох не заходьте, -

Перший - я, а за мною вже ви. І такий буде знак вам:

Мабуть, ніхто із присутніх отут женихів благородних

Дати мені не дозволить ні лука, ні стріл в сагайдаку.

Отже, тоді, богосвітлий Евмею, ти через господу

235] Лук принесеш і даси мені в руки. Жінкам же накажеш

Позачиняти всі двері в господу на засуви щільно.

А як котра з них чи стогін почує, чи крик чоловічий

З замкнених наших покоїв, ні одна з кімнати за двері

Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї,

240] Ти ж, богосвітлий Філотію, маєш на брамі знадвору

Засув засунути й зразу ж вірьовкою перев'язати».

З словом цим в дім увійшов, побудований зручно й вигідно,

А увійшовши, сів він у крісло, з якого підвівся.

За Одіссеєм божистим услід його слуги вернулись.

245] А Еврімах уже лука в руках повертав усіляко -

Звідси то звідти його на вогні нагрівав він. Та лука

Все ж натягнути не міг, аж серцем стогнав гордовитим.

Навіть розсердився він і нарешті озвався й промовив:

«Горе! Одна лиш гризота за себе мені і за всіх вас!

250] Я вже не так отим шлюбом журюсь, хоч і це мені прикро,

Є-бо ще й інших багато ахеянок тут, на Ітаці,

Морем омитій, і всюди - по інших містах і країнах.

А що такими себе слабосилими тут показали

Проти божистого ми Одіссея, що й лук натягнути

255] Ми не змогли, то вічна ганьба нам у всіх поколіннях!»

Знову озвався до нього тоді Антіной, син Евпейта:

«Ні, Еврімаху, не буде цього, ти ж і сам розумієш.

Нині вшановують люди на честь Аполлона велике

Свято. Хто ж лука у день цей натягувать мав би? Спокійно

260] Це відкладім. А сокири, що тут їх у ряд встановили,

Хай залишаються, їх-бо, гадаю, ніхто не украде,

До Одіссея, сина Лаерта, в господу зайшовши.

Ну ж бо, хай келихи нам виночерпій наллє аж по вінця,

Щоб, узливанням почавши, ми й лука тугого відклали.

265] А на світанок Мелантію ми, козопасові, скажем

Кіз добірних пригнати, з цілої отари найкращих.

Стегна їх ми славнолукому в жертву складем Аполлону,

Потім візьмемось за лук і закінчимо наші змагання».

Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.

270] Воду окличники стали на руки тоді їм зливати,

Понаповняли кратери питвом юнаки аж по вінця

І між всіма розділили, по келихах рівно розливши.

По узливанні й самі вони випили, скільки хотіли.

Тут, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:

275] «Слухайте-бо, женихи володарки славетної, - маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

А особливо тебе, Еврімаху, й тебе, Ангіною

Богоподібний, благаю, подав-бо ти слушну пораду -

Лук залишити сьогодні, на волю богів це поклавши.

280] Завтра ж нам бог перемогу пошле - кому забажає.

Дайте ж но лук мені гладко обточений, щоб перед вами

Спробувать руки і міць свою міг я, чи є ще у мене

Сила, що мав я раніше колись у гнучких своїх м'язах,

Чи змарнували її недоля моя і блукання».

285] Так він сказав, женихи ж обуренням всі запалали

З страху, що справді він зможе обточений лук натягнути.

Лаять чужинця почав Антіной і на нього кричати:

«Ах, приблудо нещасний! Ти розуму зовсім позбувся!

Мало тобі, що на учті спокійно між нас, благородних,

290] Ти ось сидиш, і їси безборонно, і наші розмови

Й бесіди слухаєш тут. Адже досі ніхто із чужинців,

А з жебраків особливо, не слухав ще наші розмови.

Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить

Кожному, хто його п'є на всю пельку, не знаючи міри.

295] Славному Еврітіону-кентаврові, як до лапітів

Та до відважного духом вождя їх прибув, Пірітоя,

Шкоди воно ж завдало. Вином затуманивши розум,

Бешкету в буйстві накоїв він в домі того Пірітоя.

Гнівом охоплені, з місць своїх разом схопились герої,

300] Витягли разом за двері його і нещадною міддю

Вуха і ніс відтяли. А він, одурманений зовсім,

Так і пішов з божевіллям в своєму безумному серці.

От між людей і кентаврів відтоді пішла ворожнеча, -

Перший же лиха собі і завдав він, вином тоді впившись.

305] Попереджаю й тебе про біду я велику, якщо ти

Лук натягатимеш тут. Співчуття ти ні в кого не знайдеш

В нашій країні, коли ми тебе в кораблі чорнобокім

На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних,

Вирядим. А відтіля вже рятунку нема. Тож спокійно

310] Пий і не дуже спіши з молодими в змагання вступати».

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Ні, Ангіною, було б таки несправедливо й негарно

Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять!

Справді ти думав, що знайде цей гість у руках своїх силу

315] Лук Одіссеїв як слід натягнуть і, поклавшись на неї,

В дім свій мене поведе і візьме собі за дружину?

Сам в глибині свого серця надії він цеї не має.

Отже, нема чого вам своєю журитись душею,

Далі учтуйте собі, - з нічого нічого й не вийде».

320] В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

«Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Хто б таке думав, що він тебе візьме, - нічого не вийде.

Ми боїмося лише від мужів і жінок поговору,

Щоб між ахеями роду низького не мовив хто-небудь:

325] Значно слабіші мужі дружину відважного мужа

Сватають тут, а самі ж і лук натягнути не можуть.

А заблукав сюди зайда, якийся чужинець жебрущий,

Легко лук натягнув і залізо прошив він стрілою.

Так говоритимуть, нам же велике то буде безчестя».

330] Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:

«Ні, Еврімаху, для тих уже досить неслави в народі,

Хто не соромиться дім і маєток увесь об'їдати

Славного мужа. Яке ж ви вбачаєте в тому безчестя?

Цей же чужинець і зростом високий, і постаттю дужий,

335] І запевняє, що знатним він може хвалитися батьком.

Дайте ж бо лук йому гладко обточений - хай вже побачим.

От що скажу я тобі, і справді воно так і буде:

Якщо натягне він лук і дасть Аполлон йому славу,

В плащ, і хітон одягну його, й в інше одіння красиве,

340] Гострого дам йому списа від псів і людей захищатись,

Меч йому дам я двосічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Мати моя, кому схочу, то й дам я цей лук, бо, крім мене,

345] Права не має з ахеїв ніхто його дать чи не дати,

Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

Скільки не є й з островів близ Еліди, багатої кіньми.

Не заборонить ніхто проти волі моєї, як схочу

Дати чужинцеві лук той назавжди - нехай собі носить.

350] Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи -

Кросен своїх, веретен - та доглянь, щоб служниці у домі

Всі працювали як слід. А розмови про лук - чоловіча

Справа, найбільше ж - моя, бо я лише в домі господар!»

Подиву повна до себе вернулась тоді Пенелопа,

355] Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.

В горницю верхню вона із служницями вийшовши, довго

Плакала за Одіссеєм, за мужем коханим, аж поки

Сном їй солодким повіки звела ясноока Афіна.

Лук же зігнутий узяв і поніс свинопас богосвітлий,

360] А женихи усі разом тоді на весь дім закричали.

Дехто й таке говорив із тих юнаків веледумних:

«Гей, куди це ти лук той несеш, свинопасе нещасний?

Скоро, приблудо, тебе між свиней твоїх там, на безлюдді,

Пси поїдять, що їх сам згодував ти, якщо милосердний

365] Буде до нас Аполлон і всі інші богове безсмертні».

Так вони мовили, він же той лук, де ішов, там і кинув,

Зляканий тим, що усі женихи на весь дім закричали.

Та Телемах з свого боку погрозливо крикнув до нього:

«Тату, лук віднеси! Тож не кожного слухати треба.

370] Хоч я й молодший за тебе, а можу тебе камінцями

Вигнати в поле, адже набагато я силою дужчий.

От якби я так же само й за всіх женихів гордовитих,

Скільки є в домі, був би руками і силою дужчий!

От би напевно тоді я примусив із нашого дому

375] З жахом забратися тих, що чинять отут неподобства!»

Так говорив він, і в відповідь весело зареготали

Всі женихи, й відлягло в них на серці від гніву тяжкого

На Телемаха. Свинар поніс тоді через господу

Лук і його велемудрому дав Одіссеєві в руки.

380] Вмить він гукнув годувшіьницю й мовив старій Евріклеї:

«От що звелів Телемах, розумна моя Евріклеє!

Позачиняй усі двері в господу на засуви щільно.

Вчує ж яка з челядинок чи стогін, чи крик чоловічий

В замкнених наших покоях, ні одна з кімнати за двері

385] Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї».

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,

І до кімнат, де жили вони, двері сама зачинила.

Вискочив мовчки тоді із дому Філотій за двері

Й браму замкнув, що веде в обгороджене муром подвір'я.

390] Біля сіней корабельна там линва лежала, з начосів

Звита папірусних. Нею він засув зв'язав на воротях,

А повернувшися, сів у крісло, з якого підвівся,

Й на Одіссея зорив. А той на свій лук роздивлявся,

Так його й сяк уважно з усіх розглядаючи боків,

395] Чи не сточили ще рога в відсутність господаря черви.

Дехто й таке говорив, на сусіда свого позирнувши:

«Знається, видно, й на луках приблуда цей злодійкуватий.

Думати можна, що й дома у нього є лук такий самий

Чи змайструвати такого ж він хоче. В руках-бо все крутить

400] Так уже й сяк його цей от на збитки удатний бродяга».

Інші й таке говорили із тих юнаків велемудрих:

«Хай би так само йому і назавжди у всьому щастило,

Як коли-небудь він лука здолає цього натягнути!»

Так женихи говорили. В той час Одіссей велемудрий,

405] Лук свій узявши великий, увесь його пильно оглянув.

Як чоловік у грі на формінзі і співах умілий

Легко струну на кілочок новий натягнути здолає,

Скручену кишку овечу з кінців із обох прив'язавши, -

Так без зусилля свій лук натягнув Одіссей велемудрий.

410] Зразу ж тоді й тятиви правицею злегка торкнувся -

Дзвінко вона пролунала, мов ластівки голос чудесний.

Смуток великий серця охопив женихам, їх обличчя

Зблідли. Сам Зевс громозвучну тут виявив з неба ознаку.

Серцем зрадів витривалий в біді Одіссей богосвітлий

415] З того, що син гнучкомудрого Кроноса дав це знамення.

Бистро узяв він стрілу, що самотньо одна лиш лежала

З краю стола, - усі інші в місткому були сагайдаку

Сховані, - їх на собі ахеї ті мали зазнати.

Взявши за держално лук, почав тятиву від зазубрин

420] Сидьма натягувать він і, націлившись, випустив бистру

З лука стрілу. Анітрохи не схибив він, жодного вушка

Не зачепив у сокирах, усі їх стрілою прошивши

Міднотяжкою. Тоді Одіссей Телемахові мовив:

«Не осоромив тебе, Телемаху, твій гість, у покоях

425] Сидячи цих, - несхибно у ціль я улучив, недовго

Лук цей натягував я. Ще сила моя збереглася,

Марно мені женихи докоряють, даремно безчестять.

Ну, а тепер і вечерю вже час готувати ахеям,

Поки ще видно, а потім ще й іншої втіхи спожити

430] В співах з формінгою, - це наймиліша є учти окраса».

Мовивши так, він бровами повів. Мечем мідногострим

Підперезавсь Телемах, богорівного син Одіссея,

В руки взяв списа свого і ззаду за батьковим кріслом

Став поблизу біля нього, озброєний сяйною міддю.

Додати в закладки

  
Переклад Translate