Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – вони говорять погане про тебе. / Василь Сухомлинський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга І Кліо Переклад А.Білецького


57.2. Тірсени, або тіррени - етруски, або туски (самоназва расенна) колишні мешканці Італії до завоювання їхньої країни римлянами.

57.3. Фессаліотіда - країна, розташована, на півдні Фессалії, яку ще називали Пе-ласгіотідою.

57.4. Плакія була колонією кізікенців. Про Скілаку нема відомостей у доступних нам джерелах.

57.5. Заслуговують на увагу міркування Геродота про мову пеласгів, оскільки за його часу ще існували на території континентальної Греції і на островах Егейського моря пеласги, які розмовляли своєю мовою. На жаль, текстів цієї мови не збереглося. Важливою є констатація Геродота, що мова відомих йому пеласгів не мала нічого спільного з давньогрецькими діалектами.

59.1. Хілон - один із так званих сімох мудреців, спартанський ефор, тобто один із п'яти урядових осіб, яким було доручено судові справи, а також обов'язок у разі потреби заступати царів.

59.2. Тут ідеться про ворожнечу великих землевласників та городян-ремісників і торговців. Під афінянами Геродот розуміє не лише мешканців міста Афін, але взагалі мешканців Аттіки. Через це він пише про афінян рівнини (педіас) та узбережжя (параліа). [431] 59.3. Слово «стратег» в Афінах означало певну військову посаду, але Геродот часто вживає його в розумінні «воєначальник, полководець».

59.4. Списоносцями (гр. доріфорой) називали воїнів із особистої охорони тиранів. 60,1- Грецьке слово «демос» означало територіальний поділ країни на певні ділянки, а також сукупність мешканців цих ділянок. У протиставленні до евпатридів чи аристократії демос означало народ, простолюд. Поділ Аттіки на деми існував і до реформи Клейсте-на (509 до н. є.), який поділив населення на 10 філ, а кожну філу на 10 демів. Стан рільників підтримував прибічників Пейсістрата.

61,1. Лігдам був тираном на о. Наксосі, але втратив свою владу, а Пейсістрат допоміг йому відновити її в 540 р. до н. є.

62.1. Скільки часу тривала тиранія Пейсістрата, точно не встановлено. Він помер 527 р. до н. є.

62.2. Акарнанець Амфіліт називається Геродотом «хресмологос», що можна розуміти, як призбирувач оракулів.

64.1. Арістотель у своєму «Державному устрої Афін» пише, що під час другого вигнання Пейсістрат одержав золото з копалень на горі Пенгайон у східній Македонії поблизу Стрімонської затоки.

64.2. Алкмеон був агентом Креза і це було однією з причин, чому Крез не хотів мати союзниками афінян.

65.1. Леонт і Гегесіклей були царями в Спарті від 600 до 560 до н. є.

65.2. Чи справді Лікург був історичною особою, тепер викликає сумнів істориків

65.3. Лікург нібито змусив спартанців заприсягатися, що вони дотримуватимуть його законів під час його відсутності.

65.4. Найменший військовий підрозділ - еномотія, який у п'ятому сторіччі до н. є. складався в греків із 32 осіб.

65.5. Тріакостія, тобто загін із 300 осіб.

65.6. Це означає, що Лікурга обожнили після смерті, бо героям будували священні округи (темени), або «героа» (однина - героон), а богам - святилища.

66.1. Аркадян уважали за нащадків автохтонів пеласгів, що стоять на найнижчому ступені культури. Це підкреслюється в оракулі їхнім епітетом «жолудеїди».

66.2. Очевидно, тут ідеться про храмову легенду жерців Афіни Алеї, яка мала пояснити наявність у святилищі кайданів.

67.1. Друга війна спартанців із аркадянами (в 550 р. до н. є.) це вже історична подія

67.2. Орест, син Агамемнона, був мікенським героєм, а тут, імовірно, ідеться про іншого Ореста, героя аркадян.

67.3. Агатоерги - «добродійники» вибиралися з'стану «вершників» (у Спарті називалася гвардія, яка власне не була кінною, але пішою). Кінноту було заведено в спартанському війську лише від 424 р. до н. є.

68.1. Це, очевидно, анахронізм, бо в шостому сторіччі опрацювання заліза в Греції було звичайною справою. Тут ідеться про якийсь давній міф.

68.2. Можливо Ліха вигнали лише умовно, щоб його прийняли в Тегеї.

68.3. Будучи чужинцем, Ліх не мав права на придбання землі.

69.1. Тут перша згадка про гегемонію Спарти в Елладі.

69.2. Торнак - містечко на північному сході від Спарти. Спартанцям було потрібне золото, щоб позолотити статую Піфійського Аполлона в Аміклах.

70,1. Імовірно, на кратері були зображені не лише тварини. Геродот міг бачити цей кратер у святилищі Гери на Самосі. Не можна сказати, чи справді його розміри були такими, як наводить Геродот.

71,1. Анакснридами давні греки називали характерний для варварів одяг: шаровари або широкі та довгі штани.

72,1. Відстань від міста Сінопи (тепер Сіноп) до Середземного моря дорівнює приблизно 600 км.

73.1. Тут грецьке слово «гамброс» означає «свояк», Астіаг, син Кіаксара, був братом Крезової дружини.

73.2. В цій розповіді, як і в розповіді про Гарпагового сина (в розд. 119) і в міфах про Тіеста і Тантала, можна вбачати прослідки ритуального людожерства.

74.1. Астрономами було обчислено, що передречене Фалесом затемнення сонця відбулося 28 травня 585 р. до н. є. Інше передречене затемнення сонця сталося 610 р. до н. є.

74.2. Сіеннесіс, очевидно, не власне ім'я, а титул кілікійських царів (басилеїв).

74.3. Лабінетом тут називається вавілонський цар Навуходоносор II (605-562 до н. є.). [432]

75.1. Тобто в розд. 107.

75.2. Отже, Крезове військо йшло долиною ріки Галіс із півдня на північ.

76,1. Тут можливі лише гіпотези. Каппадскія була розташована на півночі від гірського пасма Тавр. На півдні від нього були країаи Кілікія і Сірія. В епоху занепаду хеттійсь-кого царства в Малій Азії (ХНІ ст. до н. є.) в Сірії виникло кілька невеликих хеттійських царств, що могло дати привід називати тамтешніх хеттів сірійцями. Оскільки Каппадокія на півночі поширювалася на території колишнього хеттійського царства обабіч південної течії ріки Галіс, це могло спричинитися до того, щоб називати каппадокійців, можливих нащадків малоазійських хеттів, також сірійцями. Каппадокійську Птерію можна було б ототожнити з колишньою столицею хеттійського царства Хаттусасом, руїни якого було виявлено біля сучасного турецького села Богазкьой.

77.1. Нерішучість Кіра пояснювалася тим, що на той час у Єгипті та у Вавилоні почалися повстання проти персів. На це в своїх діях покладався і Крез.

77.2. На той час царем нововавілонськпї держави був уже не Лабінет, тобто Навуходоносор II (605-562), а останній із царів його династії Набонід (556-539 до н. є.). Можливо ім'я Лабінєт(ос) є в Геродота адаптацією саме імені Набонід, тобто останнього вавілонського царя, а не Навуходоносора II (власне Набукудуррі-уссур).

77.3. Лідійське військо складалося з кінноти. В піхоті в лідійців були еллінські та марійські найманці.

78.1. Тут ідеться про місто Тельмессос у Карії, яке славилося своїми віщунами або провісниками.

78.2. Тут звертає на себе увагу цікаве тлумачення тельмессійських віщунів щодо коней, які з'їли змій. Давні греки, хоч і не шанували змій, як деякі інші народи, але пов'язували їх із підземним світом, де мешкали хтонічні божества та душі предків.

80.1. Найславнішою з річок Лідії була річка Пактол, течія якої приносила золотий пісок із гори Тмола.

80.2. Мати Діндімена, тобто фрігійська богиня Кібела, у древніх греків також Рея Кібела.

80.3. Про Гарпага йдеться в розд. 123.

82.1. Тірея - місто на півночі Кінурії, країни в північно-східній частині Лаконіки, поблизу Арголійської затоки. Найбільшу частину Кінурії захопили спартанці.

82.2. Мис Малея на крайньому південному сході Пелопоннесу, поблизу о. Кітірів (Кітіри, або, як ще пишуть, Кіфера).

82.3. Ідеться про маленькі острівці навколо Кітірів.

82.4. Мотив розв'язання військових конфліктів через двобій супротивників характерний для передісторії давніх народів.

82.5. Зрізання волосся було однією з давніших ознак жалоби.

84.1. Марди - це одне з іранських кочових племен у давній Персії.

84.2. Ця розповідь про народження лева від наложниці, очевидно, пов'язана з лідійською міфологією, оскільки лев був священною твариною лідійського бога сонця Сандона.

84.3. Якщо йдеться про «ціле місто», то це означає горішнє укріплене місто, яке, очевидно, також було укріплене.

86.1. Перси здобули Сарди 546 р. до н. є.

86.2. Лише тут згадується про товмачів, або перекладачів, але в розд. 89 Кір розмовляє з Крезом без допомоги перекладача, бо для Геродота питання про мовні взаємини не мало великого значення. Про перекладачів у нього йдеться в другій книзі у зв'язку з описом Єгипту.

89,1. Тут у Геродота грецьке слово (пуЬгізіаі) означає «надто сміливі», тобто не має в\u1072астивого йому негативного сенсу.

91,1. Згідно з тлумаченням давніх греків Аполлон мав епітет (епіклезу Локсіас від прикметника Іохов «косий, скісний, непрямий»), бо його оракули були двозначні. Проте сучасні етимологи допускають ще тлумачення цього епітета, посилаючись на індоєвропейський корінь 1є\u1091ук - пов'язаний із значенням «світлий», пор. латинське Іих «світло».

92.1. Тут Еллада означає не лише континентальну Грецію, а й острови Егейського моря і грецькі колонії в Малій Азії.

92.2. Храм Афіни Пронаї був у Дельфах.

92.3. Крезові приношення в святилище Бранхідів перси захопили під час повстання іонійців 491 р. до н. є.

92.4. Батько Креза Аліатт із усіх своїх синів вибрав своїм спадкоємцем Креза.

92.5. Тут ідеться про якесь жахливе знаряддя тортур. [433]

94,1. Манес перший міфічний цар лідійців.

95.1. Чому саме Геродот вважав, що панування ассірійців в Азії, тобто на Близькому Сході, тривало 520 років, тобто приблизно від царювання Тіглатпаласара (Тукульті - апал-Ешарра) І від 1115-1077 до н. є. і до падіння Ніневії 609 р. до н. є., важко встановити. Царювання Деіока (727-675 до н. є.) почалося наприкінці тимчасового послаблення Ассірії, за яким настало піднесення (новоассірійське царство, починаючи від Саргона II, 721-705). Ассірійці, незважаючи на спроби завоювання Мідії, не мали там успіху.

95.2. За царювання ассірійського царя Ашшур-Банапал 668-635 чи 627 до н. є. або його наступника Ашшур-етель-ілані 634 або 627-624 (?) до н. є. Мідія остаточно звільнилася від ассірійського панування.

95.3. Інші народи, тобто кілікійці, вавілоняни, сірійці, іудеї. 96,1. Правління Деіока в Мідії припадає на роки 727-675 до н. є.

98.1. Агбатани в Геродота, або Екбатани, давньоперською мовою Хангмабана - «місце зборів», сучасна назва Хамадан, місто при проході з Ірану до Іраку.

98.2. Невідомо, чи був в Екбатанах багатоповерховий храм сімох богів (відповідно сімох світил: Шамаш - Сонце, Сін - Місяць, Нінурта, або Нінгірсу - Марс, Набу - Меркурій, Мардук - Юпітер, Іштар - Венера, Нергал - Сатурн), в якому кожен поверх був присвячений одному з цих богів і мав колір, властивий кожному богові. Такий храм - зіккурат - був у давньому Вавілоні і спогадом про нього був біблійський міф про вавілонське стовпотворіння.

101.1. Об'єднання мідійських племен і створення мідійської держави сталося за царювання Фраорта 675-653 до н. є.

101.2. Маги були одним із давньоперських, чи іранських, племен, яке виконувало обов'язки жерців у перській державі. Вони були також віщунами та ворожбитами. їхня назва згодом стала синонімом чаклунів і від неї утворено слово магія.

102,1. Геродот Ассірією називає також південну частину Месопотамії, тобто Ва-вілонію (нинішній Ірак). Ніном він називає столицю Ассірії Ніневію (Нінуа), здобуту персами в союзі з вавілонянами 609 р. до н. є.

103,1. Навала скіфів на Мідію і їхнє панування там від 653 до 625 р. до н. є. Ім'я скіфського царя Мадія (Мадіес) і його батька Прототія (Прототіес) не зафіксовано в інших письмових джерелах.

104,1. Меотіда (Майотіс)-давня назва Азовського моря, пов'язана з назвою племені меотів, що жили на його східному березі. Очевидно скіфи, переслідуючи кіммерійців, ішли вздовж берегів Каспійського моря, а кіммерійці, тікаючи від них, пройшли (1) до Малої Азії вздовж берегів Чорного моря. Про неодноразово згадуваних саспейрів невідомо нічого, крім їхньої назви. Колхи були предками сучасних грузинів.

105.1. Під Сірійською Палестиною розуміється сучасна Палестина, яка одержала назву від філістимлян, що перебували там ще до прибуття іудейських племен із Єгипту. Аскалон - філістимське місто на півдні Палестини. Псамметіх І - перший фараон XXVI династії, від 664-610. В давньоєгипетських джерелах не йдеться про скіфську навалу.

105.2. Згідно з загальною тенденцією давніх греків ототожнювати іноземних богів із своїми Геродот ототожнив шановану в Аскалоні богиню Деркето з грецькою Афродітою. Ідоли Деркето мали форму напівжінки і напівриби.

105.3. Храм кіпрської Афродіти був на південному заході о-ва Кіпр у місті Пафос.

105.4. Навряд чи з певністю можна сказати, яка це була «жіноча хвороба» скіфів-енареїв, про котру згадує також Арістотель. Припускається, що це була або імпотенція, або пасивний гомосексуалізм.

106,1. Тут і в розд. 181 Геродот обіцяє розповісти про здобуття Ніневії, але його «Ассірійський логос» або не було написано, або він не зберігся.

107,1. Батько Кіра був не простолюдином, а одним із перських царів, залежних від мідійського царя.

111,1. Розповідь про небажану дитину, залишену на роздирання диким звірям і врятовану пастухом, нагадує долю Едіпа, сина Лаія, в трагедії Есхіла «Едіп тиран». В Геродота очевидне схрещення двох варіантів оповідання про покинуту дитину. В одному з них доля дитини байдужа для тих, хто її покинув, і вони певні того, що звірі роздируть її. В іншому цим людям треба перевірити, що дитина справді померла, і поховати її, щоб заспокоїти тирана, який боїться здійснення пророцтва. Якби дитину з'їли звірі, її не можна було б поховати. В Геродота згадка про звірів не має логічного завершення. Якби не йшлося про поховання дитини, навіщо були б усі царські прикраси, що їх було залишено на неї?

[434]

113,1. Коли було встановлено, що Кір є справді сином Камбіса, тоді йому було дано ім'я його діда Кіра.

114,1. «Царське око» - тобто таємний агент царя. Звичайна на давньому Сході назва таємної поліції «царські вічі та вуха».

118,1. Будучи задоволеним тим, що Кір залишився живим, Астіаг вирішив помститися Гарпазові. . .

119,1. Можна сумніватися, чи справді Астіаг так помстився Гарпазові. В розд. 73 також ідеться про споживання людського м'яса: помста скіфів на Кіаксарові. В давньогрецьких міфах імовірно йшлося про пережитки первісного людожерства: міф про Тантала (випробування богів) і про Атрея, який убив синів свого брата Тіеста і нагодував його їхнім м'ясом. Можливо в розповіді про помсту Астіага повторено ці міфічні мотиви.

120,1. Згідно з віруванням давніх греків і народів Близького Сходу оракули богів правдивіші за сновидіння.

122,1. Згідно з іншим переказом маленького Кіра врятувала і вигодувала сука так, як синів римського Марса Ромула і Рема вигодувала вовчиця. Геродот, не довіряючи переказу про суку, посилається на власне ім'я жінки чередника Спако, якому має відповідати грецьке Кіно (від назви собаки гр. кюон. род, відм. кюнос). Отже, він хотів знайти раціональне пояснення міфічного переказу, як і в міфі про додонських голубок (II, 55-56).

125.1. Кірова країна не була частиною мідійської держави і правителів її не призначав мідійський цар. Уже до звергнення Астіага Кір був царем своєї держави, як і його батько Камбіс І і його дід Кір І.

125.2. Іранське плем'я Пасаргади вважалося найшляхетнішим серед інших племен і з нього походив рід Ахеменідів, які стали царями перської держави від сьомого ст. до н. є. і до 331 р. до н. є., коли цю державу завоював Александр Македонський. У місті Пасаргади був царський палац, а біля нього було побудовано гробницю Кіра.

125.3. Твердження, нібито від Ахеменідів походять «царі Перейди», базується на схожості імен аргоського героя Персея, сина Зевса і Данаї, та племенної назви «перси» (парсуа). Ця схожість дала привід для створення міфічної генеалогії перських царів. Культурна та мовна близькість названих Геродотом іранських племен дозволила дати всім спільну назву «перси» і назвати Кіра «царем усіх персів».

127,1. Війна Кіра з Астіагом тривала майже три роки, і Астіага було переможено 550 р. до н. є. десь у битві при Пасаргадах.

130,1. Про повстання мідійців проти персів, що сталося за перших років царювання Дарія, сина Пстаспа (роки його правління 521-486 до н. є.), згадується в знаменитих бегістунських тримовних написах.

131.1. Властивим для давніх греків було ототожнювати богів інших народів - скіфів, персів, вавілонян, єгиптян тощо - із своїми богами. Верховне божество іранців Ахура-Мазда Геродот ототожнює з грецьким Зевсом. Небо в релігії іранців не було божеством, але твором божества.

131.2. Жіноче божество іранців називалося Анагіта, і під цим іменем шанували планету Венеру, як вечірню і ранішню зірку. Культ її було запозичено з Месопотамії, і Геродот, ототожнюючи її з грецькою Афродітою Уранією, мав підстави.

131.3. Мілітта, відома як фінікійська богиня, очевидно, була також месопотамською або ассіро-вавілбнською богинею Ішетар (Астарта). Алілат, можливо, жіночий рід божества Гелель («блискучій»). Доісламська арабська релігія за браком надійних джерел не досить досліджена.

131.4. Мітра - бог сонця давніх індоіранців, це не жіноче божество і воно не зв'язане з богинями, яких Геродот ототожнює з Афродітою Уранією. Тут є очевидна помилка Геродота.

132,1. Тут Геродот магом називає перського жерця. Під час жертвоприношення жрець мав співати якісь священні гімни, що їх Геродот називає «теогонією», тобто поемою про походження богів, пор. «Теогонію» Гесіода. Це могли бути гімни з священної книги іранців Авести.

134.1. Геродот приписує перській державі систему управління, схожу на середньовічні європейські феодальні держави на той час, коли в них установилася централізація влади.

134.2. Видавці вважають кінцеве речення тексту за перекручене переписчиками, оскільки і зміст його не зовсім зрозумілий.

136,1. Три перські доброчесності: вміння їздити верхи, стріляти з лука і казати правду, про які згадує Ксенофoнт у своєму «Вихованні Кіра». На згаданих уже вище бегістунських написах Дарія він вихваляється тим, що бог Ахура-Мазда (Ормуза) любить [435] його за те, що він не брехун і що він наказав своїм спадкоємцям убивати всіх тих, хто бреше. Про це там написано клинописом давньоперською, вавілонською та еламською мовами.

138.1. Видавці тексту вважають, що в цьому місці дещо пропущено.

138.2. Перси, зокрема, шанували біжучу воду, але з цим звичаєм не узгоджується «покарання» ріки Гінду (розд. 189).

139,1. Відомості Геродота про перську мову не відзначаються хоча б поверховим знанням мови. Твердження про те, ніби всі перські імена мають закінчення - б (грецька літера сигма) базується на тому, що в грецькій передачі вони мають таке закінчення (Кюрос, Камбюсес, Дарейос тощо). На жаль, давньогрецькі вчені взагалі не цікавилися мовами «варварів» і не намагалися записувати їх засобами свого алфавіту.

140.1. Навряд чи тут Геродот виявляє обізнаність з давньоперськими обрядами. Шанування стихій - вогню, землі, води - спричинилося до неможливості опоганити землю похованням у ній трупів або опоганити вогонь спаленням їх. Послідовники давньоіранської релігії Заратуштри (Зороастра) сучасні перси кладуть тіла померлих у так званих баштах мовчання, де їхнє м'ясо пожирають стерв'ятники, а кістки залишаються лежати.

140.2. Тут знову неточність: релігійні обряди передписували персам умертвляти лише тих тварин, які вважалися за «нечистих», тобто шкідливих для людей.

141.1. Щось подібне мало бути в так званих Есопових байках. Чи був такий сюжет відомий давнім персам, залишається під знаком запитання.

141.2. Очевидно, більшість іонійських міст у Малій Азії не було укріплено міськими мурами. Укріпленими були лише їхні «вишгороди», тобто акрополі.

141.3. Імовірно, Мілет як торговельне місто мав певні угоди з персами.

142.1. Іонійцями («яванами») первісно називали малоазіатських греків їхні східні сусіди, а згодом так вони почали називати взагалі всіх греків. Щодо того, чи прийшли іонійці до Малої Азії з сходу, а потім переселялися на захід, на острови Егейського моря і на материкову Грецію, існують дві протилежні теорії і ще нема згоди між ученими. Давні греки для пояснення спорідненості своїх племен створили міф про їхніх спільних родоначальників, згідно з яким сином Девкаліона був Геллен (тобто Еллін), його синами були Дор (від нього - дорійці), Еол (від нього - еолійці) і Ксут, сини якого Ахей (ахейці) та Іон - родоначальник іонійців.

142.2. Відомість про чотири різновиди іонійських діалектів Малої Азії не відповідає історичній дійсності, бо в текстах (епіграфічних пам'ятниках) не виявляється різниці між ними. Геродот, будучи за походженням дорійцем із Галікарнасса, писав іонійським діалектом.

142.3. Всі перелічені Геродотом міста разом із островами Хіосом та Самосом належали до області поширення іонійського діалекту, і якщо в їхніх говірках існували різниці, то вони не були значними.

143,1. Назва «іонійці» могла стати зневажливою через слабку активність іонійців, коли вони 499 р. до н. є. повстали були проти персів, а потім підкорилися їм і взяли участь у походах Дарія і Ксеркса проти материкової Греції.

144.1. Тріопіон, тобто Тріопійський мис у Карії, на якому було розташовано місто Кнідос і де відбувалися урочисті свята на честь Тріопійського Аполлона.

Дорійські сусіди, тобто мешканці островів Каріїату, Сіми, Калімну, Нісіру.

144.2. Вчинок галікарнасця Агасікла був, очевидно, приводом для заборони, а причиною, мабуть, було те, що місто Галікарнасс мало не суто дорійське, а змішане дорійсько-карійське населення.

145.1. Існує переказ, згідно з яким ахейці, вигнані дорійцями з Лаконії, Арголіди та Мессенії, переселилися на північ Пелопоннесу і вигнали звідти іонійців, що там мешкали, котрі переселилися до Малої Азії.

145.2. Невідомо, чи був якийсь зв'язок, крім співзвучності назв, між обома річками: Кратіс в Ахаії та Кратіс біля міста Турії на півдні Апеннінського півострова.

146.1. Абанти - одне з догрецьких племен Греції, що походило з Фракії і залишки якого в історичну епоху ще перебували на о. Евбеї.

146.2. Мінійці ще одне з догрецьких племен Греції, як і дріопи та пеласги. Вони мешкали навколо озера Копаіди і їхнім головним містом був Орхомен. Родоначальником мінійців називали царя Мінія (Мінюас), який побудував для своїх скарбів велику скарбницю в Орхомені, руїни якої існують ще і тепер. Є там також і його гробниця. Його дочки - мініади, вправні ткалі, не визнавали культу бога Діоніса і за це були покарані перетворенням на нічних тварин - кажана, пугача та сову (одна з численних метаморфоз). [436]

146.3. Коли засновували колонію, то з метрополії переносили в колонію «священний вогонь», який горів не вгасаючи в пританеї їхнього рідного міста. Геродот переносить звичаї його часу на події доісторичних часів.

146.4. Неназивання власних імен пов'язано з давніми забобонами: нібито називаючи ім'я можна звернути на його носія увагу злого духа і цим пошкодили людині. В Геродота в даному разі інше пояснення цього звичая.

147.1. Тут ідеться про давню епоху, коли обирали двох царів. Це було скасовано вже в VIII ст. до н. є.

147.2. Апатурії - іонійське свято, на якому громадяни показували своїх дітей фрато-рам, тобто членам фратрій (традиційний поділ грецьких племен на філи, в яких було три фратрії, а фратрії поділялися на роди, а роди - на родини), які заводили дітей до списків громадян. Це свято тривало три дні.

148,1. Тут треба розрізнювати Паніоніон як географічну назву і паніонії як іонійське свято на честь Геліконського Посейдона і як паніонійську амфіктіонію, тобто культовий союз племен, первісно створений для охорони названого святилища.

150,1. Місто Смірна, розташоване на кордоні еолійської області (Боліди) та іонійської (Іади), перейшло до іонійців у VIII ст. до н. є.

151.1. Область Іди вважалася від Адраміттійської затоки до берегів Пропонтіди (Мармурового моря).

151.2. Гекатон - острівці біля північного берега Лесбосу. За свідченням грецького географа Страбона (66 до н. є.- 24 н. є.) цих острівців було 40. Назва Гекатон не означала 100, а походила від епітету бога Аполлона Гекатос, тобто той, що далеко стріляє з лука.

152,1. Пентеконтер - п'ятдесятивесельне судно, швидкоплавне, яке використовувалося переважно для розвідування.

153,1. Тут ідеться про різницю грецького суспільного життя і життя персів, які не мали потреби в агорі як місці для громадських зборів.

155,1. Говориться про старе прислів'я, яке приписувалося поетові Стасіну.

158,1. Теопропи - буквально «ті, що запитують бога» посланці для одержання оракулів (хресмой) у пророчих святилищах (мантея). Тут ідеться про характерну для греків класичного періоду (V - VI ст. до н. є.) недовіру до вироків пророчих святилищ і тих, хто мав переказувати ці вироки, тобто оракули. Це пов'язано з відносним занепадом традиційних вірувань.

159,1. Тварини, що оселювалися в святилищах, уважалися причетними до божества і перебували під його захистом. Згадується випадок, коли афіняни засудили на смерть одну людину, яка вбила храмового .горобця.

160,1. Атарней - область у Малій Азії, розташована поблизу від острова Лесбосу, славилася своєю плодючістю. Оскільки Хіос мав досить численне населення, для нього була потрібна область у Малій Азії, яка постачала б йому збіжжя.

161,1. Магнесією називався півострів і область у Фессалії, а крім того міста: в Лідії на схилі гори Сіпіл біля ріки Герм і в Карії на ріці Меандр.

162,1. Перси навчилися техніки облоги укріплених міст від ассірійців, які були видатними знавцями цієї справи.

163.1. Фокейці - мешканці міста Фокея (Фокая) афінської колонії на півночі малоазіатської Іонії (Іади) першими почали ще в VIII ст. до н. є. засновувати колонії в західній частині Середземного моря аж до Іберійського півострова, маючи там своїми конкурентами фінікійців. Цих фокейців не слід плутати з іншими фокейцями - мешканцями країни Фокіда в Середній Греції, де розташоване священне місто Дельфи на схилі гори Парнасе.

163.2. Тартесс - (по-фінікійському Таршіш) - річка Бетіс на півдні Іберійського півострова, також місто на острові між двома гирлами цієї річки, багата фінікійська колонія. В області Тартессу було розташоване також фінікійське місто Гадейра' біля Гібралтарської протоки там, де сучасний Кадіс.

163.3. Округлі судна, тобто фінікійські торговельні кораблі.

164,1. Зруйнувати хоча б один бастіон або оборонну башту на знак символічної, а також і фактичної підлеглості.

165.1. Ойнуси - п'ять острівців між островом Хіосом і узбережжям Малої Азії.

165.2. Кірнос - давньогрецька назва острова Корсіки, а Сардо - назва Сардінії. На цих островах карфагенці мали свої торговельні колонії.

166,1. Сусідні народи, тобто тубільні мешканці Корсіки. Карфагенці нерідко виступали [437] разом із етрусками (тірсенами) проти грецьких колоністів, які були їхніми конкурентами в західній половині Середземного моря.

166.2. Кадмейцями називалися мешканці Фів - міста, заснованого фінікійцем Кад-мом, братом викраденої Зевсом Європи. За владу над Фівами билися між собою Едіпові сини Етеокл і Полінейк. У двобої вони вбили один одного. Так виник фразеологізм «Кад-мейська перемога», тобто така битва, в якій обидва супротивники зазнали тяжких утрат.

166.3. Регіон - місто на крайньому півдні Апеннінського півострова поблизу Сіцілії на італійському березі Мессінської протоки.

167.1. Після слів «карфагенці та тірсени» в тексті цього розділу наявна прогалина (лакуна).

167.2. Місто Агіллея в Етрурії згодом стало називатися Кайре (Цере).

167.3. Ойнотрія - одна з назв південної частини Апеннінського півострова, яка називалася також Авсонія, і власне Італія. В ній були країни Луканія (Левканія) та Бруттія (теперішня назва західного відгалуження південної частини Апеннінського півострова - Калабрія).

167.4. Гіела (Гюела) - місто Велія (Елея) в Луканії.

167.5. Посейдонія - місто в Луканії (за римських часів - Пестум).

170.1. Тобто владарювати над мешканцями острова Сардо (Сардінії).

170.2. Плутарх (приблизно 46-127 н. є.) у своєму творі «Про підступництво Геродо-та» обвинуватив його в тому, що той указав на фінікійське походження видатного іонійського натурфілософа Фалеса (Талета), але насправді це обвинувачення не виправдане, бо Геродот пише лише, що Фалес веде свій рід від фінікійців, оскільки його рідне місто Мілет було засновано нібито «кадмейцями», тобто фіванцями, а Фіви заснував міфічний герой Кадм, син фінікійського царя Агенора. Насправді Мілет був іонійською колонією.

171,1. Держално (оханон) щита - це металічна поперечка з його внутрішньої сторони, за яку воїн тримав щит.

172,1. Калінд - карійське місто на кордоні з Лікією.

174.1. Про Тріопіон уже йшлося в розділі 144.

174.2. Бібасс - карійське місто, від якого одержав назву півострів.

174.3. Хоча Геродот згадує про віршований оракул, що взагалі було звичайним для всіх оракулів, але він наводить лише його прозаїчну версію на відміну від інших випадків, коли він цитує оракули в їхній віршованій формі.

176,1. Ксантом називається річка і також розташоване в її гирлі лікійське місто.

178.1. Під материком тут розуміється вся Мала Азія.

178.2. В Ассірію Геродот уключає також Вавілонію, тобто південну частину Месопотамії (нині Ірак).

178.3. Уже згадувалося, що столиця Ассірії Ніневія (в Геродота Нінос) була здобута вавілонянами в союзі з мідійцями в 609 р. до н. є., а Вавілонія ще перед тим звільнилася від ассірійського панування (629 р. до н. є.).

178.4. Розміри мура Вавілона, які наводить Геродот, не відповідають даним, добутим унаслідок археологічних розкопок. Зовнішній мур міста побудований Навуходоносо-ром II (605-562) мав трикутну форму, основу трикутника становив берег Євфрату, а одна з сторін була завдовжки 4500 м, отже, загальний протяг мурів був приблизно 18 км, або приблизно 100 стадій. Завтовшки ; ф був приблизно в 30 м.

Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга І Кліо Переклад А.Білецького

ЗМІСТ

1. Геродот Історії в дев'яти книгах Книга І Кліо Переклад А.Білецького
2. 46. Крез упродовж двох років перебував у великій жалобі, утративши...
3. 76. Отже, Крез, переправившись із військом, прибув до так званої...
4. 104. Від озера Маєтіди(1) до берегів річки Фасія і до Колхіди...
5. 133. З усіх днів року вони за звичаєм найбільш святкують дні...
6. 171. Отакі були запропоновані іонійцям поради. А Гарпаг, тим...
7. ПРИМІТКИ Книга І. Кліо 1.1. Червоне...
8. 57.2. Тірсени, або тіррени - етруски, або туски (самоназва...
9. 178.5. Ліктем називалася відстань від вигину рукЧі до кінчика...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate