Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІ Евтерпа (Єгипетський логос) Переклад А.Білецького
Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІ Евтерпа (Єгипетський логос) Переклад А.Білецького
© Геродот
© А.Білецький (переклад, примітки), 1993
Джерело: Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576 с. С.: 78-133.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
1. Коли помер Кір(1), його царську владу одержав Камбіс (2), син Кіра і Кассандани, дочки Фарнаспа (3). Вона померла до смерті Кіра і тоді сам Кір поринув у глибокий сум і наказав усім своїм підданцям сумувати разом із ним. Отже, цієї жінки і Кіра сином був Камбіс, який уважав іонійців та еолійців своїми рабами, котрих він успадкував від свого батька, і він почав готувати похід проти Єгипту. Він мав на меті взяти з собою в похід іще військо, набране з його підданців, і разом із ними й еллінів, що були йому підвладні(4).
2. Єгиптяни на той час, коли їхнім царем був Псамметіх, були певні того, що вони є найдавнішими мешканцями землі. Але відтоді, коли їхнім царем став Псамметіх і він захотів довідатися, які справді були найдавніші люди, єгиптяни вважають, ніби давніші від них фрігійці, але вже після них вони. Псамметіх шукав відомостей, але йому не пощастило знайти їх і встановити, хто ж таки були найдавніші люди. І ось що він нарешті вигадав((1)). Він передав одному чабанові двох новонароджених дітей від спільних батьків, щоб той узяв їх до своєї кошари і виховував там, але так, щоб ніхто не вимовив жодного слова в їхній присутності. Хай вони живуть самотні у віддаленій халупі і хай чабан приведе до них кіз, щоб вони насищувалися молоком, а він доглядав їх. Таких заходів ужив Псамметіх і такі дав накази, бо хотів довідатися від цих хлоп'ят, коли мине в них час дитячого белькотіння, яке перше слово вони вимовлять. І так воно і сталося. Отже, коли минув час, два роки, а чабан продовжував робити все те, про що сказав цар, одного дня, відчинивши двері і зайшовши до халупи, він почув, як обидва хлопчики, підповзаючи до його ніг, простягали до нього рученята і вигукували слово «бекос». Звичайно, першого разу, коли почув це чабан, він ще нічого нікому не сказав, але оскільки щоразу, як він до них заходив, щоб їх доглядіти, і вони постійно повторювали це слово, він, нарешті, повідомив про це свого господаря, і той наказав привести цих хлоп'ят до нього. Почув це слово і сам Псамметіх і почав розпитувати, які люди називають якусь річ «бекос». І, розпитуючи, дізнався, що фрігійці так називають хліб. Ось у такий спосіб і на підставі цього єгиптянина визнали, що фрігійці давніший від них народ. Так мені сказали, як воно було, жерці Гефеста в Мемфісі(2). Проте елліни серед інших дурниць розповідають і таке, ніби Псамметіх наказав відрізати язики в кількох жінок, а потім наказав, щоб біля них виховувалися хлоп'ята.
3. Оце мені розповіли про спосіб виховання цих дітей. Проте в розмовах, які в мене були в Мемфісі з жерцями Гефеста(1), я дізнався і про всякі інші речі, але я не тільки там побував, а і у Фівах (2) і в Геліополі, щоб зібрати відомості про цю справу. Я хотів довідатися, чи збігаються всі ці повідомлення з тим, що мені розповідали в Мемфісі. І це зокрема тому, що геліопольські жерці вважаються єгиптянами за наймудрі-ших. А щодо розповідей, що я їх чув із їхніх вуст про всякі божественні речі, я не маю бажання переказувати їх (3), за винятком імен божественних осіб, бо, я гадаю, про них усі люди мають однакове уявлення. Але якщо трапиться, що я про це щось розповім, то мені доведеться так зробити, бо до цього мене спонукає послідовність оповідання.
4. Що ж до того, що розповідають про людей, то мені сказали, і в цьому всі згодні, що єгиптяни перші серед усіх людей відкрили тривалість року, поділивши його на дванадцять частин за добами року. Це відкриття зробили жерці, спостерігаючи сузір'я. Вони встановили також свій календар(1) так розумно, на мою думку, порівнюючи з тим, як це зробили собі елліни, бо елліни на кожні три роки додають один вставний місяць, щоб зберегти відповідність до діб року, тоді як єгиптяни, які мають дванадцять місяців із тридцяти днів кожний, щороку додають ще п'ять днів і в такий спосіб обертання діб року завжди припадає на той самий час. Ще розповідали жерці, що єгиптяни перші присвоїли відповідні до їхньої природи імена дванадцятьом богам і що від них ці імена запозичили елліни (3), і що вони перші спорудили жертовники для богів і поставили статуї, а також вирізьбили на каменях різні зображення(4). Більшість того, про що вони казали, вони доводили, показуючи речі. Вони сказали мені також, що першим царем Єгипту був Мін (5). Вони ще сказали мені, що за його часів увесь Єгипет, за винятком Фіванського ному, був суцільне болото і з усіх країв, що тепер розташовані нижче від озера Мойріди (6), жоден не піднімався над поверхнею води. Відстань від моря до цього озера є сім днів, коли пливти вверх за течією ріки (7).
5. Я вважаю, що вони мали рацію, розповідаючи мені про свою країну. Бо, принаймні, кожна розумна людина, навіть нічого не знаючи перед тим і лише глянувши на цю країну, в якій подорожують елліни, ясно бачить, що вся ця земля є результатом праці єгиптян і даром їхньої ріки(1). Навіть і ті її частини, що розташовані вище від названого озера на відстані трьох днів шляху, коли пливти рікою, хоч про цю країну до цього часу жерці не розповідали нічого подібного, але всі ці частини такі самі. Отже природа єгипетської землі ось така: передусім, коли подорожувати на судні до Єгипту і перебувати іще далеко від суходолу на відстані одноденного шляху, і кинути у воду лот, ти витягнеш із глибини одинадцяти оргій намул. Це означає, що на цій відстані дно складається з намиву.
6. Довжина Єгипту вздовж морського узбережжя шістдесят схойнів(1). Якщо до Єгипту, як це ми робимо, віднести Плінтінійську затоку (2) і озеро Сербоніду(3), на берегах якого височить гора Касій, від цього озера, як я сказав, є шістдесят схойнів. Ті люди, що мають небагато оброблюваних полів, вимірюють свою землю оргіями, ті, що в кращому становищі, вимірюють стадіями, ті, що в них є багато полів, вимірюють парасангами, а ті, що в них є великі простори, схойнами. Пара-санг дорівнює тридцяти стадіям, а кожний схойн, єгипетська міра, шістдесяти стадіям. Отже, довжина узбережжя Єгипту є три тисячі шістсот стадій.
7. Від моря і до Геліополя в глибину суходолу Єгипет відносно широкий, увесь він є рівниною, багатою на води і болотистою. Для того, хто пливе від моря вверх течією ріки до Геліополя, відстань є приблизно за довжиною така, як шлях від Афін, від жертовника дванадцятьох богів, до Піси і до храму Олімпійського Зевса. Якщо хтось підрахує, то знайде, що різниця, яка не дозволяє, аби були однакові за довжиною ці обидві відстані, не перевищує п'ятнадцяти стадій. Отже, шлях від Афін до Піси потребує ще п'ятнадцяти стадій, щоб бути однаковим із тим, що в Єгипті. Адже шлях від Афін до Піси тисяча п'ятсот стадій без п'ятнадцятьох, а шлях від моря до Геліополя має всі тисячу п'ятсот стадій.
8. Отже, від Геліополя вверх за течією Єгипет стає вузьким. Бо з одного боку тягнеться вздовж ріки Аравійське гірське пасмо, що йде від півночі на південь і так без перерви по суходолу аж до моря(1), яке називається Червоним. На цьому гірському пасмі розташовані каменярні, в яких вирубали каміння для будівництва пірамід у Мемфісі. Там закінчується пасмо і робить вигин у згаданому мною місці, а там, де воно має найбільшу довжину, як я чув, його розмір - це двомісячна подорож від східної до західної частини, а на східному його краї добувають ладан. Ось така ця гора. З другого боку там, де Єгипет прилягає до Лівії, тягнеться інше гірське пасмо - кам'янисте, де розташовано піраміди, засипане піском (2). Воно тягнеться в тому ж напрямі, як і Аравійські гори, що сягають до півдня. Від Геліополя і вище, оскільки та долина належить до Єгипту, він уже не має великої ширини. На відстані приблизно чотирнадцяти днів(3), якщо пливти рікою, Єгипет стає вузьким. Простір між двома гірськими пасмами, про які я щойно згадував, є рівнинним, і в тому місці, де він є найвужчим, мені здалося, він не перевищує приблизно двохсот стадій (4) від Аравійського гірського пасма до іншого пасма, що називається Лівійським. Далі Єгипет знову розширюється.
9. Отже, така природа цієї країни. Від Геліополя до Фів, якщо пливти Нілом(1), це триває дев'ять днів. Цей шлях становить чотири тисячі вісімсот шістдесят стадій, що дорівнює вісімдесят одному схой-ну. Тепер складемо всі ці стадії Єгипту щодо довжини узбережжя, як я вже наводив це вище, це буде три тисячі шістсот стадій. А тепер я ще зазначу, яка ж відстань від моря до материкової країни, до Фів: вона становить шість тисяч сто двадцять стадій. А від Фів до міста, що називається Елафантіна (2), відстань становить тисячу вісімсот стадій.
10. Більша частина цієї країни, яку я описав, мені сказали жерці, і мені самому воно так і здалося, є нанесеною єгиптянами землею. Отже, простір, що обмежується двома гірськими пасмами, про які в мене вже йшлося, вище від Мемфіса, як мені здається, колись був морською затокою, так само, як місцевість навколо Іліона(1) в Тевтранії(2), навколо Ефеса (3) і рівнина Меандру, якщо дозволено порівнювати мале з великим. А це тому, що жодна з цих річок, які своїми намивами створили ці краї, жодна з них не може за своїм значенням зрівнятися з якимось із гирлів Нілу, а їх є п'ять (4). Є там ще й інші річки, але не такі великі, як Ніл, проте вони здійснили велике діло. Серед таких я можу, власне кажучи, згадати про Ахелой, який перетинає Акарнанію і вливається в море і половину Ехінадських островів він перетворив на суходіл.
11. В Аравії недалеко від Єгипту є морська затока(1), що заходить у суходіл від того моря, що його називають Червоним (2), і її довжина та ширина такі(3), як я скажу: її довжина, коли вирушити на судні від початку затоки і, перетявши її, вийти у відкрите море, треба пливти сорок днів, якщо йти на веслах. її ширина, там, де затока є найширша, становить півдня, коли перепливати судном. В цій затоці щодня відбуваються припливи та відливи. Схожим на цю затоку, я гадаю, був колись і ввесь Єгипет, і ця затока від північного моря (4) доходила аж до Ефіопії, а інша - Аравійська затока від південного моря доходила аж до Сірії, і обидві вони, заходячи до суходолу, ледве не прорізали суходіл так, що між ними залишалася тільки вузенька смужка землі. Отже, якби Ніл одного дня завернув свою течію в бік Аравійської затоки, що могло стати на перешкоді, аби він засипав своєю течією за якісь двадцять тисяч років цю затоку? (5) Я, сказати правду, гадаю, що навіть за десять тисяч років він міг би її засипати. Отже, за роки, що минули до мого народження, чи не могла б засипатися затока ще далеко більша, ніж оця, від такої великої і могутньої ріки? (6)
12. Отже, щодо Єгипту, я охоче вірю тим, які мені розповіли про те, що я написав вище, і я сам цілком певний, що воно так і є, бо міг засвідчити(1), що Єгипет від лінії сусідніх із ним берегів висувається в море. Крім того, на його горах можна знайти черепашки і на його поверхні відкладається стільки солі, що вона шкодить пірамідам. Єдина місцевість цієї країни, де є пісок, це згадана мною гора, розташована вище за течією від Мемфіса. І нарешті, крім усього цього, земля Єгипту не схожа на землю Аравії, що є сусідньою з ним, ні на землю Лівії, і також на землю Сірії (бо на узбережжі Аравії мешкають сірійці). Навпаки, земля там чорна (2), її можна розтерти пальцями, як глей, бо її приносить ріка з Ефіопії. Протилежно до неї, я знаю, земля Лівії є червонаста і певною мірою - піщана, а в Аравії і в Сірії земля глиняста і кам'яниста.
13. Тепер ще один важливий доказ, що його мені наводили жерці, про те, чим була ця країна за часів царювання Мойріда. Щоразу, коли висота поводі рік досягала принаймні восьми ліктів, вона зрошувала ту частину Єгипту, яка лежить нижче від Мемфіса. А тоді, коли мені про Це розповідали жерці(2), ще не минуло дев'ятсот років, як помер Мойрід(3). Проте тепер, якщо річкова вода не підіймається на шістнадцять чи хоча на п'ятнадцять ліктів (4), то вона не затоплює полів. І я гадаю, коли в такій мірі буде підвищуватися рівень землі(5) і відповідно збільшуватимуться її розміри, тоді єгиптяни, що мешкають нижче озера Мойріди і, зокрема в тій області, що називається Дельтою, оскільки Ніл не буде затоплювати їхньої землі, зазнають відтоді того лиха, про яке вони сказали колись, ніби його зазнають елліни. Адже коли вони довідалися, що країна еллінів не зрошується водами річок, як їхня власна, але лише дощовою водою, вони сказали, що одного дня елліни, якщо не виправдається їхнє сподівання, страшенно голодуватимуть. Це означає, що коли бог не схоче послати їм дощу і триватиме посуха, елліни помруть від голоду, бо їм, як відомо, не можна сподіватися дістати звідкись воду, якщо не з неба.
14. Те, що єгиптяни сказали про еллінів - це правильно. Ну, а тепер я скажу, яке ж становище самих єгиптян. Коли, як я вже сказав вище, їхня країна нижче Мемфіса (бо саме там вона підвищується) продовжуватиме підійматися такою мірою, як і в минулому, всі єгиптяни, що мешкають у тій країні, не інакше як голодуватимуть, бо ні дощів там не буває, ні річкова вода не зможе вилитися на поля. Адже тепер вони, без сумніву, серед усіх інших людей збирають урожай землі з найменшим трудом, бо їм не треба скопувати землю плугом(1) і прокладати борозни, ні копати лопатами, ні робити щось інше з того, що роблять інші люди для своїх посівів, оскільки сама ріка зрошує їхні поля. Спершу зрошує їх, а потім відходить, і тоді кожний засіває своє поле і приганяє туди свині(2), а коли вони позатопчують зерно в землю, відтоді треба тільки чекати на час жнив, далі молотити свинями і в такий спосіб одержувати плоди.
15. Якщо тепер ми побажаємо дізнатися про те, що іонійці гадають про Єгипет(1), твердячи ніби лише Дельта є Єгиптом, а узбережжям Єгипту вони називають лише простір сорока схойнів, що починається від вежі Персея (2) до Пелусійських рибозаводів (3) і йдучи від моря тягнеться всередину країни, як вони твердять, до міста Керкасора, де Ніл розгалужується і з одного боку тече до Пелусія, а з іншого до Каноба (5), а інші частини Єгипту, за їхніми словами, одна належить до Лівії, а друга - до Аравії. Якщо ми підемо за таким поділом, тоді нам неодмінно доведеться визнати, що в єгиптян спершу не було країни. Адже відомо, що їхня Дельта, принаймні, як кажуть і самі єгиптяни і як і мені здається, це земля, що утворилася з намивів, можна навіть сказати, що вона виринула з моря. Отже, якщо в них не було країни, навіщо вони намагалися довести, ніби вони були першими людьми на землі? (6) Не треба було їм удаватися до того досвіду з дітьми, щоб довідатися, яке перше слово вони скажуть. Як на мене, то я не гадаю, ніби єгиптяни виникли разом із країною, що її іонійці називають Дельтою. Я навіть певен того, що вони існували тоді, коли взагалі з'явилися люди на свиті. І мірою того, як збільшувалася їхня земля, багато їх залишалися там, де вони були, також багато їх почали поступово посуватися вниз за течією ріки (7). Крім того, за давніх часів Єгиптом називали країну навколо Фів, площа якої є шість тисяч сто двадцять стадій.
16. Отже, якщо наша думка про це питання правильна, то іонійці не мають підстав так говорити щодо Єгипту. Коли б, навпаки, виявилася б правильною думка іонійців, тоді я можу довести, що елліни взагалі і зокрема іонійці не вміють правильно міркувати, твердячи, ніби вся земля складається, з трьох частин - Європи, Азії та Лівії. Бо в цьому разі їм треба взяти до уваги ще й четверту частину(1) - Дельту Єгипту, якщо вона не належить ні до Азії, ні до Лівії, бо згідно з цією думкою Ніл не є межею між Азією і Лівією. На вершині трикутника Дельти Ніл розгалужується і Дельта розмежовує Азію і Лівію.
17. Залишимо осторонь думку іонійців, а ми особисто ось що маємо сказати про це питання(1). Ми гадаємо, що Єгипет - це вся країна, де живуть єгиптяни, як Кілікія, що її залюднюють кілікійці і Ассірія залюднена ассірійцями. І між Азією і Лівією, скажімо правду, ми не знаємо, чи існує якась межа, крім тієї, що її утворює країна єгиптян. Якщо ми пристанемо до звичайної думки еллінів, ніби ввесь Єгипет, починаючи від порогів і міста Елефантіни, поділяється на дві частини і має також і дві назви, то одна з частин Єгипту має належати до Лівії, а друга - до Азії. Бо і справді, Ніл починається від порогів і тече до моря, поділяючи Єгипет на дві частини. Аж до міста Керкасора Ніл тече в одному річищі, але, починаючи від цього міста, він має два відгалуження. Одне з них скеровується на схід і називається Пелусійським гирлом, а друге відгалуження скероване на захід і воно називається Канобським гирлом. Третє відгалуження, яке йде навпростець, воно ось яке. Воно йде вниз за течією від Верхнього Єгипту до вершини Дельти і в цьому місці перетинає посередині Дельту і вливається до моря. Це відгалуження не менше за інші відгалуження води і воно не менш за інші славнозвісне. Називається воно Себеннітським гирлом. Існують ще і два інші відгалуження, які відходять від Себеннітського і йдуть до моря, а їхні назви - одного Саітське гирло, а другого Мендесійське. Що ж до Болбітінського гирла і Буколічного, то це не природні гирла, бо їх прокопали люди (2).
18. Оцю мою думку про те, що Єгипет має такі розміри, як я описав, підтверджує одне свідчення, що базується на оракулі, який дав Аммон, а я довідався про нього, коли вже виникла моя думка про Єгипет. Отже, люди, що мешкають у тій частині Єгипту, яка межує з Лівією поблизу міст Марея(1) і Апіс (2) і далі, гадали, ніби вони є лівійцями, а не єгиптянами і через те, що вони не могли терпіти обмежень при жертвоприношеннях і хотіли, аби їм було дозволено їсти яловичину, послали до пророчого святилища Аммона і сказали, що вони не мають нічого спільного з єгиптянами, бо, сказали, по-перше, вони живуть за межами Дельти, а по-друге, все в них інше, ніж у єгиптян, і вони хочуть, аби їм було Дозволено їсти, що завгодно. Проте бог не дав їм дозволу так робити. Єгипет, він їм сказав,- це країна, де розливається Ніл і зрошує її, а єгиптяни - це ті, що мешкають нижче від Елефантіни і п'ють воду з своєї ріки. Отакий оракул було їм дано.
19. Коли розливається Ніл, то він затоплює не лише Дельту, але і ті землі, що, як кажуть, належать до Лівії, та інші, що належать до Аравії на відстані до двох днів шляху(1) від кожного берега, іноді трохи більше, а іноді трохи менше. Про природу цієї ріки я не спромігся дістати якусь відомість ні від жерців, ні від когось іншого. А мені було цікаво довідатися від них про таке явище: з якої причини Ніл, починаючи від літнього сонцестояння (3), впродовж ста днів постійно підіймається і затоплює землі, а згодом, як тільки минає число цих днів, спускається і знижується його поверхня так, що протягом усієї зими і до наступного літнього сонцестояння в ньому буває мало води. Ось на це запитання я не спромігся одержати якусь відомість від жодного єгиптянина, коли я їх запитував, яку-таку силу має Ніл і чому він поводиться інакше, ніж усі інші ріки. Про це власне, про що я сказав, я хотів довідатися), розпитуючи їх, бо лише серед усіх рік від Нілу не віють холодні вітерці.
20. Але деякі елліни, бажаючи набути слави, ніби вони такі мудрі, дали три різних пояснення цьому явищу підвищення і зниження води. На двох із цих пояснень, я гадаю, не варто зупинятися(1). Я просто наведу їх. Згідно з одним із них причина поводей ріки - це прохолодні літні північні вітри (2), оскільки вони заважають Нілові вливатися в море. Проте часто трапляється так, що ці північні вітри не віють улітку і, незважаючи на це, на Нілі спостерігається таке саме явище. Крім того, якби причиною його були ці літні вітри, тоді це спостерігалося б і на інших річках, течія яких за тих самих умов протилежна напряму літніх вітрів, як це буває на Нілі, та ще тим більше, бо вони менші за нього і відповідно їхня течія не така навальна, як у нього. Проте існує чимало річок у Сірії, також і в Лівії, на яких не відбувається нічого подібного до того, що відбувається на Нілі.
21. Друге пояснення(1) не таке наукове, як щойно наведене мною, проте, якщо можна так сказати, має в собі щось подібне до чуда, бо тлумачить поводі тим, що Ніл тече з Океану, а Океан обтікає всю землю.
22. Третє пояснення, навіть якщо здається вірогіднішим, все ж таки менш відповідає дійсності. Бо і воно по суті нічого не може розтлумачити, стверджуючи, ніби води Нілу утворюються від таяння снігів *, а ріка витікає з Лівії, перетинає Ефіопію і вливається в Єгипет. Отже, я не можу цього зрозуміти, як це можливе, щоб вона брала воду з снігів, адже вона витікає з спечних країв і тече до прохолодніших? Для людини, яка здатна, принаймні, міркувати логічно щодо таких питань, цілком очевидно, що зовсім неймовірно, що Ніл витікає із снігів. Першим і найважливішим доводом є теплі вітри: ті, що віють від країв, звідки витікає ріка. Другим доводом є те, що в згаданих краях не випадають дощі і не буває морозів. Навіть, коли там може випасти сніг, то за п'ять днів неодмінно ітимуть дощі. Отже, коли б там випав сніг, то були б і дощі в тій країні. І, нарешті, третій довід - це колір шкіри людей, які від спеки чорні. Якщо додати до цього, що шуліки і ластівки впродовж усього року перебувають у тій країні і не відлітають звідти і що журавлі, уникаючи суворої зими в Скіфії, прилітають зимувати в ці краї. Навіть, коли б і випадав там сніг, хоча б і трохи, в тій країні, де протікає Ніл і звідки бере початок його течія, то нічого такого не відбувалося б, як це неодмінно доводить логіка.
23. Навпаки, той, що говорив про Океан, оскільки його доказ базувався на невідомому(1), то його думку не можна ні підтвердити, ні спростувати. Я, принаймні, якщо сказати правду, не знаю, чи існує така рі-ка Океан. Я припускаю, що Гомер, або якийсь інший із давніх поетів, вигадав таку назву і завів її до своїх творів.
24. Тепер, коли я розкритикував наведені вище думки інших людей, якщо треба, аби і я висловив свою думку про це темне питання, я поясню, з якої причини, як я гадаю, Ніл улітку затоплює землю. Взимку негоди проганяють сонце(1) з його звичайного шляху і воно ухиляється в бік Верхньої Лівії(2). Якщо тепер треба коротко пояснити, що власне відбувається, то тут можна обмежитися кількома словами. Отже, цілком природно, що, до якої країни наближується цей бог і якою він проходить, ця країна буває найбідніша на воду, а річки, що течуть у цій країні, пересихають.
25. Тепер я докладніше поясню цю справу, що власне відбувається(1). Ось що робить сонце, проходячи через Верхню Лівію. Оскільки в тих краях протягом усього року небо ясне і буває жарко, оскільки там нема вологих вітрів, сонце, проходячи там, робить те, що звичайно робить улітку, коли воно буває в зеніті, тобто воно притягає до себе воду, а притягнувши її, воно переносить її до розташованих далі на південь країв. Там її підхоплюють вітри і розкидують її та випаровують. Отже, природно, вітри, що дують із цієї країни, Нот і Ліпс (2), серед усіх вітрів саме такі, що приносять із собою найбільше дощів. Проте, на мою думку, сонце не проливає всієї води, яку забирає цього року з Нілу, але, гадаю, залишає якусь частину її для себе. Коли воно стає лагіднішим, сонце повертається на середину неба і тоді вже витягує воду поспіль із усіх річок. До тих пір річки одержують багато дощової води, бо там випадають дощі і країну перетинають потоки і через це річки стають повноводними. Проте влітку, коли нема дощів і їхні води висмоктує сонце, вони стають слабкими. Але Ніл, який узимку не отримує дощів і води якого висмоктує сонце (3), є єдиною рікою, що в цю добу року природно має далеко менше води, ніж улітку, бо влітку його воду притягує до себе сонце, як і з інших річок, а взимку лише йому бракує води. Так я гадаю, що причиною цього явища є сонце (4).
26. Сонце, на мою думку, спричиняється також до того, що повітря там на півдні сухе бо сонце, проходячи там, розжарює землю. Так, у Верхній Лівії постійно панує літо. Проте, коли б вони помінялися місцями і в тій частині неба, де тепер перебувають північний вітер і зима, туди перемістилася б південний вітер і літо, і коли б там, де тепер Нот, став би Борей, якби сталося таке, тоді як проганяли сонце з середини неба зима і північний вітер, воно перейшло б до північних країв Європи, як тепер воно проходить у південних краях Лівії, і на своєму шляху, треба гадати, перетинало б усю Європу, воно зробило б із Істром те саме, що тепер робить із Нілом.
27. Що ж до прохолодного вітерця(1), який не утворюється над Нілом, то я маю таку думку: що не може бути природним, щоб виникав якийсь вітерець у дуже спечних краях: вітерці звичайно віють у прохо- . лодних краях.
28. Отже, нехай усе це залишається таким, як воно було спочатку- Проте, про джерела Нілу ніхто з єгиптян, ніхто з лівійців і ніхто з еллінів, із якими я розмовляв, ніхто нічого не знав, крім одного скарбничого священної скарбниці Афіни(1) в Саісі в Єгипті. А і він, коли наполягав на тому, ніби точно знає це, я гадаю, що казав про це жартома. Ось що він казав (2): що між Сіеною (3), містом у Фіваіді, та Елефантіною є дві гори, вершини яких гострі, і що ці гори називаються одна Крофі, а інша Мофі(4). А джерела Нілу, за його словами, є між цими горами в неприступних ущелинах, і звідти витікає ріка. Половина цієї води тече до Єгипту в бік північного вітру, а друга половина - до Ефіопії в бік південного вітру. На доказ того, що джерела Нілу знаходяться в неприступній ущелині, він посилався на спробу, що її зробив Псамметіх, цар Єгипту. Той наказав сплести грубезну кодову завдовжки в багато тисяч оргій,- її кинули туди, але вона не досягла до дна. Отже, цей скарбничий, якщо він казав правду, як я це розумію, хотів сказати, що, оскільки там вода б'ється об скелі, утворюються бурхливі водоверті і стромовини і через це лот, що його туди кидали, не міг досягти до дна.
29. Від жодного іншого я не міг одержати відомостей. А тут іще деякі відомості, які я зібрав про більш далекі краї. До Елефантіни я сам доплив і бачив усе там на власні очі, але про те, що там далі, я розповідаю лише за чутками, я запитував і мені відповідали. Від міста Елефантіни, коли йти далі за течією, береги підвищуються. Щоб пливти далі, треба тягнути линвами судно з обох боків, наче вола. Якщо линви розірвуться, то судно підхопить навальна течія і воно загине. Щоб перепливти цю місцевість, треба витратити чотири дні шляху на судні, а Ніл там дуже звивчастий, як Меандр(1). Відстань, яку там треба подолати в такий спосіб, має дванадцять схойнів, а потім ти прибудеш до рівнинної місцевості, де Ніл обпливає навколо острова, що називається Тахомпсо (2). Вище за течією від Елефантіни живуть уже самі ефіопи на одній половині цього острова, а на другій половині живуть єгиптяни. Поблизу цього острова є велике озеро і навколо нього кочують ефіопи. Коли пропливеш на судні повз нього, знов підеш річищем Нілу, який упливає в це озеро. А після цього зійдеш із судна і підеш уздовж ріки протягом сорока днів і це тому, що там є стрімчасті скелі, а у воді кам'янисті рифи, серед яких не може пропливти судно. А коли ти пройдеш за ті сорок днів цю смугу, ти зійдеш на інше судно і подорожуватимеш ще дванадцять днів і перегодом прибудеш до великого міста, яке називається Мерое (4). Кажуть, що це місто є столиця інших ефіопів. Його мешканці шанують лише таких богів, як Зевс та Діоніс (5), їм віддають вони найбільшу шану і є в їхній країні сятилище Зевса. Вони вирушають у походи, коли їм накаже бог своїми оракулами, і проти того народу, проти якого він їм накаже.
30. Від цього міста, пливучи далі, ти прибудеш до країни перебіжчиків, і для цього потрібно стільки ж часу, скільки тобі треба, щоб від Елефантіни прибути до столиці ефіопів. Ці перебіжчики називаються Асхам(1). Це слово еллінською мовою означає «ті, що стоять ліворуч від царя». їх було двісті сорок тисяч єгиптян із єгипетського війська і вони перейшли на бік ефіопів (2) ось із якого приводу. За царювання Псамметі-ха було розміщено прикордонні сторожі в місті Елефантіні, на кордоні проти ефіопів, ще одна сторожа в Пелусійських Дафнах на кордоні з арабами та ассірійцями і ще одна в Мареї і на кордоні з Лівією. Ще й за моїх років і за панування персів військові загони було розміщено в тих самих місцях, де вони були під час Псамметіха. Отже, є перські сторожі і в Елефантіні і в Дафнах. Сталося так, що ці єгиптяни сторожували там три роки і ніхто не прийшов заступити їх на тому місці. Тоді вони порадилися між собою і порозумілися, покинули військову службу в Псамметіха і перейшли до ефіопів. Про це довідався Псамметіх і кинувся переслідувати їх. Скоро він їх догнав, як почав умовляти їх і заклинати не залишати богів їхньої батьківщини, їхніх дітей та жінок. Тоді один із них показав йому свій статевий орган і сказав, поки існує це, вони там матимуть і дітей і жінок. Щойно прибули вони до Ефіопії, як перейшли на службу до царя ефіопів. А той дав їм за це таку винагороду: деякі ефіопи повстали проти нього і він запропонував єгиптянам вигнати їх із Ефіопії і забрати їхні землі. Відтоді як вони оселилися в Ефіопії(3), ефіопи засвоїли єгипетські звичаї і стали культурнішими.
31. Отже, Ніл відомий на відстані чотирьох місяців шляху, якщо пливти чи йти суходолом, не враховуючи ту його частину, що належить власне до Єгипту. Справді, якщо скласти всі дні, які треба витратити, щоб від Елефантіни дійти до перебіжчиків, можна зрозуміти, що так воно і є. А Ніл там тече від заходу(1) і тієї частини неба, де заходить сонце. Проте звідти і далі ніхто не може сказати про нього нічого певного, бо тамтешня країна зовсім пустельна через надмірну спеку.
32. Проте ось що я почув від деяких кіренців(1). Вони мені сказали,(1) що ходили до пророчого святилища Аммона і розмовляли з Етеархом(2), царем аммонійців. Коли вони там розмовляли про всякі різні речі, їхня розмова зайшла також про Ніл, про те, що ніхто не знає де є його джерела, а Етеарх сказав їм, що колись його відвідали деякі насамони (3) (це такий народ у Лівії і вони мешкають біля Сірти (4) та на невеликому просторі країни, що розташований на схід від Сірти). Він їх спитав, оцих насамонських відвідувачів, чи вони могли б сказати йому щось ще, крім того, що він знав про лівійські пустелі. Вони йому відповіли, що були в їхній країні відважні юнаки, діти великих проводирів, і вони, коли змужніли, серед інших своїх витівок вигадали ще й таке: кинувши жереб, обрали п'ятьох із них, щоб ті пішли дослідити пустелі Лівії і постаралися відкрити щось більше, ніж ті, які дійшли до найвіддалені-ших країв. Щодо Лівії, то на узбережжях, які обмежують її на півночі(5), від Єгипту до мису Солоента (6), де закінчується Лівія, залюднена від краю і до краю лівійцями та багатьма лівійськими племенами, за винятком тих країв, де живуть елліни і фінікійці(7). Проте поза морським узбережжям і селищами людей, що їх розташовано біля моря, Лівія є житлом диких звірів, а за оселею диких звірів - там лише пісок і жахлива безводна кінцева пустеля. Далі розповів Етеарх, що ті юнаки, яких послали їхні однолітки, добре забезпечені водою і харчами, спершу перейшли залюднений край, потім, коли його перетяли, прибули до оселі звірів і, коли вийшли з неї, заглибилися до пустельних просторів, ідучи обличчям до вітру зефіра(8). Коли вони пройшли через велику піщану країну, після багатьох днів подорожі, нарешті, сказав він, вони побачили серед поля дерева, наблизилися до них і почали збирати плоди, що були там на деревах. Проте коли вони їх збирали, раптом перед ними з'явилися якісь людці, нижчі від середнього зросту. Ці людці взяли їх із собою і пішли з ними. Що ж до мови, то ні насамони, сказав він, зовсім не розуміли їхньої мови, ні ті, що їх супроводили, не розуміли мови насамонів. Людці провели їх через обширні болота (1)0 і, пройшовши далі, вони прибули до якогось міста, де всі люди були такого ж зросту, як їхні провідники, і мали чорну шкіру. Поблизу від міста, за його словами, протікала велика ріка із заходу в той бік, де сходить сонце, а в ній можна було побачити крокодилів ".
33. Тепер я перерву тут оповідання аммонійця Етеарха і лише додам, що він ще розповів, нібито ті насамони, за словами кіренців, повернулися до своєї країни, а люди, в яких вони були, всі справжні чаклуни. А та ріка, що там протікала біля міста, як зробив висновок Етеарх, це був Ніл(1), і, сказати правду, цей висновок підказує здоровий розум. Адже Ніл витікає з Лівії і поділяє її посередині на дві частини. І як я можу скласти собі думку, судячи за відомим про невідоме, він починається саме звідти, як Істр (2). Адже ріка Істр бере свій початок у країні кельтів біля міста Пірени (3) і перетинає посередині Європу. Кельти живуть за Стовпами Геракла (4) і сусідують із кінесійцями, які є крайніми мешканцями Європи на заході. Істр тече через усю Європу і вливається в море - Понт Евксін, у тій частині, де розташована Істрія, залюднена переселенцями з Мілета.
34. Насправді, Істр, який протікає населеними краями, відомий багатьом людям, але про джерела Ніла ніхто не може нічого сказати, бо Лівія, посередині якої він тече, є незалюднена і пустельна. Про його течію я навів усе, що знаю, наскільки далеко я міг дослідити. Вливається в море він у Єгипті, а Єгипет є майже навпроти гірської Кілікії(1). Звідти до міста Сінопи, розташованого на березі Понту Евксіну, перехід навпростець для пішохода становить п'ять днів. А Сінопа розташована навпроти того місця, де Істр уливається в море. Так, мені здається, що Ніл тече через усю Лівію і він рівний Істрові(2). Отже, щодо Нілу, того, що я розповів, уже вистачить.
35. Тепер я почну розповідь про Єгипет(1) і напишу про нього докладніше, бо якщо порівняти Єгипет із будь-якою іншою країною, можна побачити, що в ньому більше чудесних речей і він показує відвідувачеві більше гідних уваги творів, що скільки б не казати про них, всього цього мало. Через це я розповім про нього докладніше.
Єгиптяни крім клімату їхньої країни, що відрізняється від клімату інших країн, крім їхньої ріки, що її природа відмінна від природи всіх інших річок, майже в усьому встановили звичаї, протилежні до звичаїв інших людей (2). Адже в їхній країні жінки ходять на базар і займаються дрібною торгівлею, а чоловіки залишаються вдома і тчуть. Причому інші люди тчуть, штовхаючи піткання наверх, а єгиптяни штовхають його наниз. Вагу в них чоловіки носять на голові, а жінкд - на плечах. Жінки випускають сечу стоячи, а чоловіки сидячи. Природні відправлення вони здійснюють удома, а їдять надворі(3), виправдовуючи це тим, що погане, але необхідне треба робити потай, а те, що непогане, привселюдно. Ніколи в них жінка не стає жрицею ні бога, ні богині, але чоловіки можуть бути жерцями богів незалежно від статі богів. Для хлопців не є обов'язковим годувати їхніх батьків, якщо самі вони не хочуть цього робити, але для дочок це неодмінно ставиться за обов'язок, хоча б вони не хотіли цього робити.
36. В інших країнах жерці богів відпускають волосся, але в Єгипті вони голять голову(1). В інших народів поширений звичай під час жалоби, щоб родичі та свояки остригали волосся на голові, але єгиптяни, коли в них помирає людина, залишають рости волосся на голові і на підборідді, хоча до того воно в них було зголене. Інші народи живуть окремо від тварин, але єгиптяни живуть разом із своїми тваринами (2). Інші живляться пшеницею та ячменем, але для єгиптянина живитися цими злаками вважається за великий сором. Для їжі вони використовують полбу (3), яку дехто називає зеєю. Тісто вони замішують ногами, а глину розминають руками. Збирають також гній. Всі інші, крім тих, що цього навчилися від них, залишають свої статеві органи так, як їх зробила природа але єгиптяни роблять обрізання. Кожен чоловік у них має дві одежі, але жінка - лише одну (5). Вітрильні кільця і линви, з допомогою яких підіймають і спускають вітрила, інші люди закріплюють назовні, а єгиптяни всередині. Літери (6) вони пишуть і рахують камінцями, елліни, пересуваючи руку зліва направо, а єгиптяни навпаки - справа наліво. І коли вони так роблять, вони кажуть все ж таки, ніби вони пишуть направо, а елліни - наліво. Вони використовують два види письма, і одне з них . називається священним, а друге - народним (7).
37. Вони найпобожніші, більш за всіх інших людей, і вони мають такі звичаї. Вони п'ють із бронзових келехів(1) і щодня вони добре миють їх і це робить не хтось один, а інший не робить, але це роблять усі. Вони носять льняний одяг чисто випраний, і цього вони дотримують дуже пильно. Вони роблять обрізання на статевих органах заради чистоти, воліючи краще бути чистими, ніж добропристойними. їхні жерці кожні три дні голять собі все тіло, щоб на ньому не було, коли вони служать богам, ні вошей, ні якихсь інших огидних паразитів. Жерці носять льняний одяг і взуття з папірусу: їм заборонено носити якийсь інший одяг чи якесь інше взуття. Вони миються двічі щодня холодною водою і також двічі щоночі. Вони дотримують ще й інших релігійних ритуалів, яких, можна сказати, в них безліч. З іншого боку, вони мають і багато переваг, бо вони не витрачають нічого із свого власного майна. Для них готують священний хліб і кожному щодня приставляють достатню порцію воловини і гусятини, дають їм і виноградне вино (3). Але їм заборонено їсти рибу(4). Єгиптяни зовсім не вирощують бобових рослин(5) У своїй країні, а ті, що там ростуть, вони не їдять їх ні сирими, ні вареними. Зокрема, жерці навіть і бачити їх не хочуть, бо цю рослину вони вважають за нечисту. Кожному їхньому богові служить не один жрець, але багато їх і один із них є головним жерцем (6). Коли він помирає, його посаду заступає інший, його син (7).
38. Вони вважають, що бики належать Епафові(1) і з цього приводу досліджують їх у такий спосіб. Якщо хоча б одну чорну волосинку хтось побачить на них, то вже не вважає їх чистими для жертвоприношення- Це дослідження провадиться одним жерцем, який призначається саме для цієї роботи. Він обстежує тварину, коли вона стоїть і коли вона лежить, і витягає їй язик (2), щоб побачити, чи він чистий і нема на ньому певних знаків, а про це я ще скажу в іншому оповіданні(3). Він також оглядає сам і волосся на її хвості, чи вони ростуть там правильно. І коли виявляється, що вона не має недоліків, тоді він позначує її, обкручує папірусовою стрічкою її роги, потім приліплює на неї сургуч і ставить свою печатку. Після цього тварину беруть і відводять. На того, хто приносить у жертву бика без цього знаку, накладається смертельна кара. Отже в такий спосіб обстежується тварина. А тепер ітиметься про встановлений порядок жертвоприношення.
39. Тварину з цим знаком ведуть до жертовника, де має відбутися жертва, і запалюють вогонь. Потім біля жертовника на жертовну тварину ллють вино, звертаючись із молитвою до бога і, нарешті, зарізують і відтинають голову. З тіла тварини здирають шкіру, а її голову, обтяживши багатьма прокляттями, беруть і несуть туди, де є базар і еллінські купці на ньому, і продають. А якщо там нема еллінів, то кидають її в річку. Коли вони обсипають прокляттями голову, то кажуть таке: якщо станеться якесь лихо або з тими, які приносять жертву, або з усім Єгиптом, то нехай це лихо впаде на цю голову(1). Отже щодо цього звичая з головами жертовних тварин і узливанням вина, всі єгиптяни дотримуються таких правил і жоден єгиптянин ніколи не захоче з'їсти голову якоїсь тварини, хоч яка б вона була.
40. Щодо вивозу тельбухів і спалення жертв у них є різниця в звичаях. Тепер я опишу, що відбувається під час шанування богині(1), яку вони вважають за найзначнішу і на честь якої вони справляють велике свято. Скоро закінчується білування бика, вони моляться і старанно патрають його черево, залишаючи в його тілі інші нутрощі і сало, відтинають йому ноги та кінчик хвоста, плечі та шию. Після цього те, що залишається від тіла бика, вони наповнюють хлібом і чистим борошном, медом, родзинками, інжиром, ладаном, смирною та іншими прянощами і пахощами. Так сповнену всім цим тушу, вони спалюють, рясно поливаючи олією (2). Перед жертвоприношенням вони постують, а коли спалюються жертви, б'ють один одного, ніби на знак жалоби. А коли закінчується жалоба, вони сідають за стіл і поїдають усе, що залишилося від принесених у жертву тварин.
41. Всі єгиптяни приносять у жертву лише биків і бичків, які є чисті, проте корів їм забороняється різати, вони є священними тваринами Ісіди(1). Справді, статуя Ісіди, що зображує жінку, має роги корови, саме так, як елліни зображають Іо. І з усіх свійських тварин єгиптяни найбільше шанують корову. Через це ні єгиптянин, ні єгиптянка ніколи не поцілує елліна у вуста і навіть не використає ножа якогось елліна, ні його рожна, ні його казана, і не їстиме м'яса чистого бика, якщо його пошматували еллінським ножем. Тих биків, що здохли, вони ховають у такий спосіб (2). Тварин жіночої статі вони кидають у ріку, а чоловічої статі закопують у передмістях своїх міст, але залишають у них стирчати один ріг чи обидва роги, щоб видно було знак. А коли згниє падло і настане визначений час, припливає до кожного міста човен із острова, що називається Просопітіда. Цей острів (3) розташований у Дельті, а його окружність дев'ять схойнів. На цьому острові є ще багато інших міст і одне, з якого припливають човни, щоб забрати кістки биків. Назва цього міста Атарбесій. На ньому є храм-святилище Афродіти (4)- З цього міста приїжджають люди, одні до одного міста, інші до іншого, і викопують кістки, забирають їх і закопують у якомусь одному місці- Так само, як і биків, вони ховають і всяких інших здохлих тварин, бо і для всіх їх так установлено, адже треба знати, що вони їх не вбивають.
42. Отже, всі, які заснували святилище Фіванського Зевса , або всі, які з Фіванського ному, всі вони не приносять у жертву овець, але приносять у жертву кіз (бо, треба знати, не всі єгиптяни без винятку шанують тих самих богів)(2), крім Ісіди та Осіріса, який, як вони кажуть, є Діонісом. Оцих двох всі вони шанують без винятку. Навпаки, ті, в яких є святилище у. Мендесі (3) або які походять із Мендесійського ному, не приносять у жертву кіз, але фіванці і ті, що додержуються їхнього звичая, не приносять у жертву овець і кажуть, що цей звичай було встановлено ось із якого приводу. Геракл (4) захотів за всяку ціну побачити Зевса, але той не хотів, щоб він його побачив. Нарешті, оскільки Геракл дуже наполягав, кажуть, що Зевс удався до таких хитрощів. Він зідрав шкуру з барана, відтяв йому голову, ніс її перед собою і одягся в овчину (5) і так з'явився перед Гераклом. Із цієї причини єгиптяни ставлять статуї Зевса з обличчям барана. Від єгиптян це перейняли і аммонійці, які є переселенцями з Єгипту і з Ефіопії, і мова, якою вони розмовляють,- це суміш обох цих мов. На мою думку, і їхня назва - аммонійці - засвоєна ними з того приводу, що єгиптяни називають Зевса Амун. Із цієї ж причини фіванці не приносять у жертву баранів, але вважають їх священними. І в один день на рік, на свято Зевса, вони заколюють барана (6), здирають із нього шкуру і надягають її на статую Зевса, як колись одягся бог, а потім приносять і ставлять перед ним іншу статую, що зображує Геракла. Зробивши так, усі, які мають стосунок до святилища, б'ють себе, оплакуючи барана, а потім погребають його в храмовій гробниці.
43. Про Геракла я чув від них, що він один із дванадцяти богів. Проте, щодо іншого Геракла(1), якого знають елліни, ніде в Єгипті я не міг нічого почути. Справді, не від еллінів запозичили єгиптяни образ Геракла, а певніше елліни запозичили його від єгиптян (2), а вже від еллінів ті, що ототожнили Геракла з сином Амфітріона. Щодо цього я маю ще й багато інших доказів, що саме так воно є, і серед інших ось такий: по-перше, що обидва батьки Геракла - Амфітріон і Алкмена - походили від предків єгипетського роду, і, по-друге, що єгиптяни наполягають на тому, що їм не відомі образи ні Посейдона, ні Діоскурів і що ні перший, ні другі не належать до їхніх богів. І, звичайно, якби вони запозичили від еллінів образ якогось божества, то пам'ять про цих двох богів вони зберегли б довше, ніж про якесь інше божество. Якщо справді за давніх часів вони займалися мореплавством і елліни були мореходами,- як я гадаю і як слід визнати, після цього саме образи цих богів могли знати єгиптяни, а не Геракла. Але воно не так, бо для єгиптян Геракл - це давній бог. За їхніми словами, до царювання Амасія(3) минуло тисяча сімсот років від того часу, коли з восьми первісних богів їхнє число (3) (1)льшилося до дванадцятьох серед яких вони лічать і Геракла.
44. І оскільки я хотів мати певні відомості про ці речі(1), звідки я міг. би їх одержати? Я вирушив також до Тіра у Фінікії, де я чув, що існує святилище Геракла(2). Я побачив це святилище, прикрашене багатьма різними пожертвами, і серед них там були два стовпи, один із щирого золота, а другий із дорогоцінного смарагду (3), такий великий і вночі він блискотів. Я зав'язав розмову із жерцями бога і спитав їх, скільки років тому було побудовано це святилище, і переконався в тому, що і вони не згодні з еллінами. Бо вони мені сказали, що святилище побудовано тоді, коли було засновано місто Тір, а Тір заселено дві тисячі триста років тому. В Тірі я побачив ще інше святилище, присвячене Гераклові на ймення Геракл Тасоський (4). Побував я також на Тасосі, де знайшов святилище Геракла, засноване фінікійцями, які припливли туди в пошуках Європи і заснували на Тасосі поселення. Ці події, можна сказати, передували народженню Геракла, сина Амфітріона, в Елладі, що відбулося на п'ять поколінь людей після того. Отже, результат мого дослідження ясно доводить, що Геракл - це давній бог. І мені здається, що ті елліни, які заснували святилища двох Гераклів, зробили цілком правильно: одного, який називався Олімпійським Гераклом (5), і йому, як безсмертному вони приносять жертви, а іншому, як героєві, приносять жертовні дари.
45. Елліни розповідають ще багато інших нісенітних речей(1) і середі інших безглуздих оповідань про Геракла (2), нібито він колись прибув до Єгипту і єгиптяни надягли на нього вінок, як надягають на жертовних тварин і повели його з урочистою процесією, щоб принести його в жертву Зевсові, а він при цьому поводився спокійно, але коли вони підійшли до жертовника і почали підготовляти жертвоприношення, він виявив свою силу і повбивав їх усіх. Коли вони розповідають таке, я, принаймні, роблю висновок, що вони зовсім не знають нічого ні про характер, ні про(1) звичаї єгиптян. Отже, ці люди, яким священний закон забороняє приносити в жертву навіть тварин, за винятком свиней і биків та телят і цих лише, коли вони чисті, також і гусок, хіба було б можливо, щоб вони приносили в жертву людей? (3) А крім цього, хіба це було б правдоподібно, щоб Геракл, про якого сказано, що він все ж таки людина, щоб він' убив таку велику силу людей? Отже, про ці речі вже досить того, що я сказав, і благаю богів та героїв, щоб вони були прихильні до мене.
46. А тепер продовжу розповідь про те, з якого власне приводу єгиптяни не приносять у жертву, як я сказав, ні кіз, ні козлів. Мендесійці вважають Пана за одного з восьми богів(1) і твердять, що ці вісім богіві існували ще до дванадцяти богів. І ось як живописці і різьбярі зображують Пана - так само, як і елліни, тобто зображують його з козиним і обличчям і ногами цапа (2), але не тому, що таким вони його собі уявляють, навпаки, вони уявляють його подібним до інших богів. Проте,! з якої причини вони зображують його в такому вигляді, мені не було б навіть приємним про це сказати. Мендесійці шанують кіз усіх видів і найбільше козлів, аніж кіз, і ті з них, які є пастухами, мають найбільшу шану за інших. Одного козла вони шанують ще більше, ніж інших, і коли він умирає, тоді його оплакує ввесь Мендесійський ном. Єгипетською мовою і Пан і козел називаються однаково - Мендес. За моїх часів сталося там таке неймовірне л: один козел прилюдно з'єднався з жінкою. І таке було в них загальновідомим видовищем.
47. Свиню єгиптяни вважають нечистою твариною(1). Якщо хтось із них доторкнеться до свині, він одразу йде і занурюється, як був одягнений, у річку. Свинопаси в них, хоч вони з народження єгиптяни, єдині з усіх єгиптян не можуть заходити до жодного єгипетського святилища, ніхто з єгиптян не захоче видати за них заміж свою дочку, і не візьме собі жінку з їхнього стану. Свинопаси видають заміж дівчат із свого стану і одружуються з жінками цього стану. Єгиптяни не вважають за дозволене приносити в жертву свиней якимсь своїм богам, але лише Селені і Діонісові(2) вони приносять у жертву свиню в один і той самий час року і під час повного місяця, і тоді вони їдять свинину. Чому на інших святах вони не приносять у жертву свиней, але на цьому святі їх приносять у жертву, для цього є пояснення, яке наводять єгиптяни, і я його знаю, але воно мені здається непристойним (3), щоб я про нього написав. А ось як відбувається жертвоприношення свиней Селені. Коли заріжуть тварину, відрізають їй кінчик хвоста, вирізують селезінку і чепець і загортають усе це разом із салом тварини, що є в ній у череві, а потім спалюють на вогні жертовника. Всі інше м'ясо вони їдять у день повного місяця, коли принесуть жертву, а в інші дні їм уже не можна взяти його в рот. Ті, які серед них бідні, в яких нема коштів, виліплюють свиней із тіста смажать і приносять у жертву.
48. На честь Діоніса напередодні(1) його свята кожен заколює свиню перед дверима свого будинку і віддає її тому свинопасові, в якого він її купив, щоб той узяв її і пішов. Щодо всього іншого, то єгиптяни справляють свято Діоніса майже так само, як і елліни, за винятком хорових співів. Проте замість фаллосів (2) вони вигадали щось інше: статуетки з мотузками заввишки приблизно один лікоть, які носять із собою жінки, обходячи села. Статевий орган у цих статуеток майже не менший, ніж усе тіло і він ворушиться, коли смикають мотузку. Попереду процесії йде один, що грає на флейті, а за ним ідуть жінки, співаючи гімни Діонісові. Чому саме статуетка має статевий орган такого неправдоподібного розміру і лише ця частина тіла ворушиться, щодо цього існує в них священний переказ (3).
49. Отже це змушує мене гадати, що Мелампод, Амітеонів син, знав про це жертвоприношення, що я про нього розповів, і навіть добре знав про нього. Бо справді саме Мелампод ознайомив еллінів із образом Діоніса і з жертвами йому, і з фаллосом. Щоб бути точним, я скажу, що він не одразу навчив їх усього цього, але мудреці які прийшли до еллінів після нього, виклали докладніше його вчення. Але, принаймні, Щ°до фаллічної процесії на честь Діоніса, то її він перший завів, а від нього елліни навчилися робити те, що тепер роблять. Отже, я можу сказати, що Мелампод (2) як мудра людина зібрав відомості і впорядкував їх щодо ворожильного мистецтва і запозичив із Єгипту, і з незначними змінами завів у еллінів ще багато інших звичаїв і серед них ті, що стосуються до Діоніса. Бо, справді, я не скажу, що між шануванням Цього бога в Єгипті та його шануванням в Елладі схожість є простим (3) (1)ГОМ. оскільки тоді це шанування більш відповідало б звичаям еллінів і не було б заведене порівняно недано. З другого боку, я не можу припустити, нібито єгиптяни запозичили його в еллінів, ні цей, ні якийсь інший звичай. Те, що мені здається найімовірнішим, це що Мелампод навчився шанувати Діоніса від тірійця Кадма (4) та інших, що прийшли разом із ним із Фінікії до країни, яка тепер називається Беотія (5).
50. І взагалі образи майже всіх богів перейшли до Еллади з Єгипту Те, що вони прийшли від варварів, я встановив завдяки своїм дослідженням, що так воно і є. І навіть я мав думку, що вони прийшли власне з Єгипту. Бо, якщо виключити Посейдона і Діоскурів (2), як я вже сказав про це вище, а також Геру, Гестію, Феміду, харіт і нереїд, інші образи богів існують у Єгипті від давнини. Про це я кажу те, що кажуть і самі єгиптяни. Що ж до тих божественних образів, про які вони кажуть, що вони їх не знають, то, я гадаю, що вони ці образи одержали від пеласгів, за винятком Посейдона. Про цього бога елліни довідалися від лівійців. Справді, жоден народ не мав від початку образу Посейдона, крім лівійців, які з давніх давен шанують цього бога. Не знають єгиптяни і шанування героїв.
51. Отже, ці звичаї та ще й інші крім цих, про які я розповім, елліни запозичили від єгиптян. Проте, якщо вони виготовлюють статуї Герме-са(1) з випрямленим чоловічим членом, то цього вони навчилися не від єгиптян, а від пеласгів. Афіняни перші навчилися цього, а від них уже й інші елліни. Адже на той час, коли афіняни вже вважалися за еллінів, прийшли пеласги і оселилися разом із ними на їхній землі, і це дало привід, щоб їх також уважали за еллінів. Той, хто втаємничений у містерії Кабірів (2), які відбуваються в самофракійців, котрі запозичили їх від пеласгів, той зрозуміє, що я хочу сказати, бо спершу Самофракію населяли пеласги, ті, що згодом оселилися з афінянами і від них узяли і тепер справляють містерії. Отже, перші серед еллінів афіняни навчилися від пеласгів виготовляти статую Гермеса з випрямленим членом. Пеласги розповідають про священну історію, вистава якої відбувається на святах самофракійських містерій.
52. За давніх часів пеласги, як я чув про це в Додоні, при всіх жертвоприношеннях моляться богам, не називаючи нікого з них ні власним іменем(1), ні прикладкою, бо про такі назви вони ще не чули, і вони дали їм цю загальну назву «боги» (2), через те, що боги встановили порядок у всесвіті і дали людям усе, що є в них. Минуло багато років і, прийшовши в Єгипет, пеласги довідалися там про особисті ймена всіх богів, крім Діоніса (а про ім'я Діоніса вони дізналися значно пізніше). Минуло ще небагато часу і вони запитали про ймена в пророчому святилищі Додо-ни (бо це святилище вважається за найдавніше в Елладі, а на той час воно було єдиним). Отже, коли пеласги спитали там у Додоні, чи слід їм прийняти назви від варварів, і з святилища їм було дано відповідь, щоб вони їх прийняли. І, звичайно, відтоді, приносячи жертви, вони називали ймена богів. А від пеласгів згодом їх перейняли елліни.
53. Від яких батьків народився кожен бог, або всі вони існували споконвіку, який був зовнішній вигляд кожного з них, цього не знали до недавнього часу, можна сказати до вчорашнього дня. Справді, я маю думку, що Гесіод і Гомер жили за чотириста років до мене, не більше. І це саме вони в своїх творах розповіли еллінам про походження богів, вони дали кожному з богів відоме тепер ім'я(1), визначили, кому яка належить шана і чим відає кожний, а також який вигляд має кожний із них. Що ж до поетів, які нібито існували до них, на мою думку, вони були після них. Про перше, наведене вище, я написав на підставі того, що мені сказали жерці в Додоні, а про інше, що є в Гесіода і в Го-мера, я виклав свої думки.
54. Щодо пророчих святилищ(1), про те, що є в Елладі, та про те, що є в Лівії, ось що розповідають єгиптяни. Мені розповіли жерці Зевса у Фівах, що фінікійці викрали двох жінок із Фів, жриць, і що одну з них, як вони довідалися, продали в Лівію, а другу - в Елладу. І що ці жінки (2) перші заснували пророчі святилища, які існують в обох згаданих мною країнах. А коли я їх спитав, звідки вони дізналися про все те, що так докладно мені переказали, вони відповіли на моє запитання, що старалися, скільки могли, знайти цих жінок, але їм не пощастило відшукати їх, але пізніше вони добули про них відомості, які мені переказали.
55. Оце мені розповіли жерці у Фівах, а ось-що кажуть пророчиці в Додоні(1). Вони кажуть, що дві чорні голубки вилетіли з єгипетських Фів: одна з них прилетіла в Лівію, а друга - в Додону. Ця сіла на бук і заговорила людським голосом, що треба на цьому місці побудувати пророче святилище Зевса. Додонці зрозуміли, що її слова - це наказ бога і так вони там і зробили. А голубка, що прилетіла в Лівію, за їхніми словами наказала лівійцям побудувати пророче святилище Аммона: а воно також є святилищем Зевса. Це все мені сказали жриці в Додоні, старша серед яких називалася Променея, молодша - Тімарета, а наймолодша за всіх - Нікандра. А інші додонці, що служили в святилищі, погоджувалися з ними. Як на мене, то я маю про це іншу думку, а саме ось яку.
56. Якщо справді фінікійці викрали святих жінок і одну з них продали в Лівії, а другу в Елладі, то мені здається, що цю жінку було продано в Теспротії сучасної Еллади, а ця країна за давніх часів називалася Пеласгія(1). Згодом невільниця в тому місці заснувала під буком, що там ріс, святилище Зевса. Це цілком природно, що вона, бувши служницею святилища Зевса у Фівах, не забула цього в тому краю, куди вона прибула. А потім, коли вона навчилася еллінської мови, вона заснувала там пророче святилище. І вона, я гадаю, сказала, що ті самі фінікійці, які її продали, продали також і її сестру в Лівію.
57. Мені також здається, що цих жінок назвали голубками додонці, бо ці жінки були варварами і додонцям здавалося, що їхня мова була схожа на спів птахів(1). За деякий час, кажуть, що голубка почала розмовляти людським голосом, тобто, коли жінка почала висловлюватися так, що вони її розуміли, а коли вона розмовляла варварською мовою, їм здавалося, ніби вона вимовляла звуки, які вимовляють птахи. Бо, як це може бути, щоб голубка говорила людським голосом? А коли вони кажуть, що голубка була чорною, це означає, що жінка була єгиптянкою. Отже, спосіб пророкування, що є звичайним у єгипетських Фівах, (1) той, що є звичайним у Додоні, подібні один до одного. Так само з Єгипту була перенесена мантика і ворожіння при розгляді нутрощів жертовних тварин (2).
58. Хоч як воно там було, але єгиптяни перші в історії почали влаштовувати всенародні святкування та урочисті процесії і ношення зображень бога, а вже від них навчилися це робити елліни. А доказом цього є, я гадаю, таке, що їхні святкування справляються вже споконвіку, а святкування еллінів заведено зовсім недавно(1).
59. Єгиптяни справляють не одне святкування(1), а багато. На головне і найбільш прилюдне святкування на честь Артеміди вони йдуть до Бубастія (2), на друге святкування вони йдуть до Бусірія на честь Ісіди, бо в цьому місті, як відомо, є найзначніший храм Ісіди, а це місто розташовано посередині Дельти Єгипту. Ісіда - це та богиня, яка еллінською мовою називається Деметра. На третє святкування вони виряджаються до міста Саіс на честь Афіни, на четверте - до Геліополя на чесіі Геліоса, на п'яте - до міста Буто на честь Лето, а на шосте - до міста Пампремія на честь Арея.
60. Коли вони йдуть до міста Бубастія(1), то ось що вони роблять: вони пливуть на човнах чоловіки разом із жінками і в кожному човні дуже багато людей обох статей, серед жінок деякі мають кастаньєти і клацають (2), а серед чоловіків деякі грають на флейті під час усієї подорожі, а всі інші жінки та чоловіки плескають у долоні. І щоразу, коли вони пропливають до якогось міста, вони пристають на своєму човні до берега і поводяться так. Поки деякі з жінок роблять те, про що я сказав, інші з криками глузують із жінок того міста, інші танцюють, а ще інші стоять і високо підіймають свої сукні. Оце вони роблять, пропливаючи повз усі міста, розташовані на ріці. А коли вони прибувають туди, приносячи великі жертви, під час цього свята витрачається більше виноградного вина, ніж за цілий рік. Загальне число людей, що там збираються за винятком дітей, досягає до семисот тисяч (3), як кажуть місцеві люди.
61. Отаке відбувається в тому місті. А тепер про те, як справляють свято на честь Ісіди в Бусірії(1), про що я вже згадав (2). Отже, після жертвоприношення, як було сказано, вони б'ють один одного на знак жалоби і серед них і чоловіки і жінки, тисячі тисяч людей. Але кого власне вони оплакують, мені не дозволено сказати (3). Всі карійці, що живуть у Єгипті, роблять при цьому щось більше, вони навіть заподіюють один одному рани ножами на чолах і це є ознакою того, що вони чужоземці, а не єгиптяни.
62. Коли вони збираються в місті Саісі(1) для жертвоприношення, то вони запалюють уночі багато світильників (2) просто неба навколо своїх будинків. Ці світильники становлять собою неглибокі посудини, наповнені сіллю(3) та олією, а гніт на поверхні, і світильник горить цілу ніч. Це свято називається святом засвічування світильників. Ті єгиптяни, які не йдуть на це святкування в Саіс чекають, коли настане ніч жертвоприношення і всі вони також запалюють світильники. Отже, світильники горять не лише в Саісі, а по всьому Єгипту. З якої причини ця ніч має таку честь і відбувається засвічення світильників, про це існує священний переказ, який вони наводять.
63. Під час святкування, що відбувається в Геліополі(1) і в Буто (2), там приносять лише жертви. В Пампремії(3) приносять жертви і виконують священнодійства, як і в інших містах, але коли сонце схиляється на західному обрії, деякі з жерців приходять із статуєю бога а більшість із них тримають дубинки і стоять біля входу до святилища. А інші люди, яких буває більш ніж тисяча, виконуючи обітницю, також кожен із них, стоять там неподалік, тримаючи ломаки. Статую, що міститься в невеличкій дерев'яній позолоченій скрині, переносять напередодні свята до іншого священного приміщення(5). Ті нечисленні жерці, що про них я сказав, які зосталися при статуї, везуть чотириколесний віз, на котрому стоїть скриня, а в ній статуя. Але інші жерці, що стоять при вході в святилище, не пускають увійти, а ті, які виконують обітницю, приходять на допомогу богові, б'ють тих, що стоять, а ті обороняються. Тоді вчиняється запекла бійка на дубинках і розбиваються голови і навіть, як я роблю висновок, багато хто з них умирає від побоїв. Проте єгиптяни запевняють, що ніхто там не зазнає жодної шкоди (6). Це свято ось від чого веде свій початок, як розповідають тамтешні люди. В цьому святилищі, кажуть вони, жила Ареєва мати, а коли Арей, який перебував далеко від неї, змужнів, він прийшов і захотів злягтися з своєю матір'ю, але слуги його матері, які перед тим його не бачили, не пустили його -зайти туди і прогнали його. Проте він привів людей із іншого міста і, відлупцювавши слуг, зайшов до своєї матері. Ось від цього, як вони кажуть, веде початок бійка дубинками на святі Арея.
64. Єгиптяни перші визнали також за релігійний обов'язок не злягатися з жінками в святилищах і не заходити до святилища немитими після злягання(1). Адже інші люди, майже всі, крім єгиптян і еллінів, злягаються в святилищах і, приходячи від жінки, заходять немитими до святилища, бо вони мають думку, ніби люди, все одно як інші тварини. Отже, вони бачать, за їхніми словами, як інші тварини (2) та різні птахи спаровуються в святилищах і священних округах богів. Якби, кажуть вони, це не подобалося богам, то цього не робили би і тварини. Отакі слова кажуть ці люди, щоб виправдати свою поведінку, але, як на мене, то мені це зовсім не до вподоби.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІ Евтерпа (Єгипетський логос) Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
