Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького

63. Так сказав Прексасп і, оскільки його думка сподобалася Камбісові, він негайно послав догнати вісника, його перехопили і повернули. Коли він прийшов, Прексасп спитав його: «Чоловіче, ти кажеш, ніби тебе послав Кірів син Смердій, але скажи мені тепер правду, чи сам Смердій дав тобі такий наказ, чи ти бачив його на власні очі, чи це тобі сказав якийсь його слуга? Скажи правду і йди тоді собі з миром». Той відповів: «Я сам Кірового сина Смердія не бачив відтоді, коли цар Камбіс відійшов до Єгипту. Але такий наказ дав мені маг, якого Камбіс призначив наглядачем царського майна, і порадив сказати вам, що той, хто дав цей наказ, є Смердій, син Кіра». Отже, вісник не сказав нічого неправдивого. Тоді Камбіс сказав: «Прексаспе, ти як чесна людина, виконав те, що я тобі доручив і не маєш жодної провини. Але, хто це такий, що повстав проти мене і присвоїв собі ім'я Смердія?» Той відповів: «Царю мій, я, здається мені, розумію, як це сталося: ті, що повстали, це маги, це той, кого ти призначив бути наглядачем царського дому, Патізейт, і його брат Смердій».

64. Ледве Камбіс почув ім'я Смердія, як скаменів від правдивості Прексаспової промови і свого сновидіння, бо він у своєму сні побачив когось, хто приніс йому повідомлення, ніби Смердій сидить на царському троні, а голова його торкається неба. Він подумав, що несправедливо убив свого брата, і почав оплакувати Смердія. І коли вже оплакав, безутішний через це нещастя, скочив на свого коня, щоб якнайшвидше вирядитися в Суси проти мага. І коли він скочив на коня, відвалився наконечник піхов його меча(1), оголився меч і поранив йому стегно. Оскільки він поранив себе саме в тому місці, в якому він перед тим уразив єгипетського бога(2) Апіса, і йому здалося, що рана була смертельною. Камбіс спитав, як називається місто. Йому сказали - Агбата-ни. Адже перед тим він отримав оракул ще в місті Буто, що він закінчить своє життя в Агбатанах. І він, звичайно, гадав, що помре десь там у мі-дійських Агбатанах, де були всі його скарби, але оракул, як виявилося, мав на увазі сірійські Агбатани. І ледве він запитав про назву міста, як розхвилювався від події з магом і від рани, отямився, зрозумів значення оракула і сказав: «Тут судилося померти Камбісові, синові Кіра».

65. Тоді він лише це сказав, але за двадцять днів після того він покликав до себе найзнатніших із персів, що були там, і сказав їм такі слова: «Те, що я хотів, шановні перси, зберегти як найбільшу таємницю, тепер треба мені вам її відкрити. Отже, коли я був у Єгипті, я бачив сон і уві сні, хоч би я таке ніколи й не бачив, мені здалося, ніби з мого палацу прийшов вісник і переказав мені, що Смердій сидить на моєму царському троні і головою торкається неба. Тоді я злякався, що мій брат забере мою владу, і діяв радше через поквапливість, ніж обміркувавши. Бо, як показали події, людська природа не може запобігти тому, що має відбутися, і я, безглуздий, послав до Сусів Прексаспа, щоб він убив Смердія. І коли я вчинив такий великий злочин, я був спокійний і зовсім не гадав, що тепер, коли позбувся Смердія, якась інша людина повстане проти мене. Я страшенно помилився в тому, що сталося, і був братовбивцею без жодної причини. І через усе це я втратив царську владу. Бо тепер маг Смердій, як мені провіщав бог у сновидінні, повстав проти мене. Отже, тепер, коли сталося те, що сталося, вважайте, що Смердій, син Кіра, більше не існує і царську владу над вами мають маги, той, якого я залишив наглядачем над моїм майном, та його брат Смердій. І тепер той, який мав неодмінний обов'язок допомогти мені в цій ганьбі, яку завдали мені маги, безчесно вбитий найближчими його родичами. Але тепер, коли його більше нема, шановні перси, мені необхідно, оскільки я відчуваю потребу звернутися до вас і оголосити, що я хочу, щоб відбулося після моєї смерті. Отже, я заклинаю вас царськими богами(1) і залишаю вам мою останню волю, всім вам і зокрема тим, які присутні тут із роду Ахеменідів, не дозвольте, щоб влада знову перейшла до мідійців (2), але якщо вони захопили її хитрощами і утримують її, заберіть її від них хитрощами, а якщо вони захопили її силою, прикладіть усі зусилля і візьміть знову. Коли ви зробите те, що я вас прошу, я бажаю, щоб земля принесла вам плоди і щоб ваші жінки, ваша худоба були родючими, а ви були б вічно вільними. Але якщо ви не відберете від них владу і не спробуєте відібрати її, я проклинаю вас і нехай вас спіткає усе протилежне тому, що я сказав, і нехай ще крім цього кожний перс матиме такий самий кінець як я». Це сказав Камбіс і почав оплакувати все, що він зробив.

66. Щойно перси побачили, як плаче їхній цар, як почали розривати на собі свої вбрання і плакати, і сумувати. Згодом його вразила гангрена і кістка та стегно загноїлися. Помер Камбіс, Кірів син, процарювавши всього сім років і п'ять місяців(1). І помер він без спадкоємців, не залишивши ні синів, ні дочок. Але перси, які там були, зосталися в цілковитій нерішучості, чи справді маги мають владу, чи навпаки, подумали вони, що Камбіс сказав це про смерть Смердія, щоб скерувати проти живого Смердія усіх персів.

67. Отже, вони вважали за цілком певне, що на троні сидить Смердій, син Кіра, бо і Прексасп заперечував цілком не двозначно, що він не вбивав Смердія, бо він уважав за небезпечне для себе тепер, коли помер Камбіс, сказати, ніби він власноручно вмертвив Кірового сина. Отже, після смерті Камбіса маг спокійно царював упродовж семи місяців, що залишалися до восьми років царювання Камбіса, бо його вважали за Смердія, Кірового сина, якого він був тезкою. За цей час він зробив багато добра всім підданцям, так що, коли він помер, усі мешканці Азії оплакували його, за винятком персів. Отже, маг розіслав вісників до всіх народів, над якими він владарював, і повідомив, що протягом трьох років їх не будуть брати на війну і вони не виплачуватимуть податків.

68. Це повідомлення він зробив одразу після захоплення царської влади, але на восьмий місяць виявилося, хто він такий. А сталося так. Отан(1) був сином Фарнаспа і за своїм походженням та багатством був одним із перших серед персів. Цей Отан перший запідозрив, що маг не був Смердієм, сином Кіра, але тим, ким він був справді. А такий висновок він зробив, по-перше, з того, що той ніколи не виходив із палацу (2) і, по-друге, з того, що він не запрошував до себе нікого з перських вельмож. Скоро він запідозрив оце і ось що зробив. Його дочку взяв собі за жінку Камбіс, а ім'я їй було Файдіма. Саме її взяв собі тоді маг і жив із нею, як із усіма іншими жінками Камбіса. Отже, Отан послав до неї людину з запитанням, щоб дочка сказала, з ким вона спить, чи з Смердієм, Кіровим сином, чи з кимсь іншим. І вона сказала йому, що сама не знає, бо ніколи не бачила Кірового Смердія і не знає, хто такий той, що з нею живе. І вдруге послав до неї Отан і сказав їй: «Якщо ти сама не знаєш Смердія, сина Кіра, спитай і довідайся від Атосси, хто він такий, із яким вона живе і вона і ти, бо вона звичайно за всяку ціну, принаймні, знає свого брата». На це йому відповіла його дочка: «Ні, з Атоссою я не можу розмовляти, і не можу бачитися з жодною іншою жінкою, що тут перебувають, бо щойно прийшов до влади цей чоловік, хоч ким би він був, він нас усіх відокремив і одну помістив тут, а іншу там».

69. Коли про це почув Отан, йому стала яснішою справа. І він послав утретє до неї запитання: «Дочко моя! Якщо ти походиш із благородної родини, ти маєш обов'язок узяти на себе небезпечну справу, яку тобі доручає твій батько. Отже, коли справді це не Смердій, син Кіра, але той, за якого я вважаю його, тоді цього чоловіка, що спить із тобою і має владу над персами, було б несправедливо, якби він уникнув кари, треба, щоб його було покарано. Тепер ось що ти мусиш зробити. Коли він спатиме з тобою і ти помітиш, що він міцно заснув, помацай його вуха і якщо побачиш, що в нього є вуха, тоді можеш бути певною, що живеш із Смердієм, сином Кіра, проте, якщо в нього їх нема, тоді ти живеш із магом Смердієм».

Файдіма послала до нього відповідь і сказала, що наражатиметься на велику небезпеку, коли це зробить, бо справді, якщо він не має вух і спіймає її на тому, що вона його обмацує, то він напевне її загубить. Незважаючи на це, вона це зробить. Це вона пообіцяла своєму батькові, що довершить цю справу. А цьому магові Смердію, Кір, Камбі-сів син, відрізав вуха, коли був царем, за якусь досить значну провину. Отже, ця Файдіма, виконала все, що пообіцяла батькові. Коли прийшла її черга спати з магом (бо перські жінки приходять до своїх чоловіків по черзі), вона прийшла і лягла, а коли сон остаточно подолав мага, вона помацала його вуха і переконалася, що в нього їх нема. Одразу, як розвиднилося, Файдіма послала до батька посланця із повідомленням, що сталося.

70. Тоді Отан покликав до себе Аспатіна і Гобрія, що були одними з найзнатніших персів і цілком надійними людьми, розповів їм про Це. Вони й самі, як виявилося, мали підозру, що так воно й було, а коли їм розтлумачив Отан, остаточно переконалися. І вони домовилися, що кожен із них довірить таємницю одному з персів, своєму приятелю, до якого має найбільшу довіру. Отже, Отан утаємничив Інтафрена(1), Гоб-рій - Мегабіза, Аспатін - Ідарна. їх стало шестеро, коли в Суси прибув Дарій (2), син Гістаспа, з Персії(3), бо правителем цієї країни був його батько. Отже, коли він прибув, то шестеро персів вирішили прилучити до своєї змови і Дарія. ?

71. Вони зібралися всі семеро, заприсяглися і почали обмінюватися думками. Коли прийшла черга Дарія висловити його думку, він сказав їм таке: «Я гадав, що лише я знаю, що той, хто є царем персів - маг, а Смердій, син Кіра, мертвий. І саме з цього приводу я поквапився прибути сюди, щоб підготувати вбивство мага. Але оскільки вийшло так, що і ви це знаєте, то мені здається, що нам треба діяти негайно і не відкладати цю справу, бо затримка не буде нам на користь». На це відповів Отан: «Сине Гістаспа! Ти син благородного батька і, бачу, і сам ти доводиш, щоб ніхто інший не випередив мене, коли я піду до мага».

72. Оскільки Отан побачив, що Дарій поспішає, він відповів йому: «Через те, що ти примушуєш нас поспішати і не дозволяєш затримуватися, то розтлумач нам, у який спосіб ми зможемо увійти до палацу та вбити їх. Бо я гадаю, ти знаєш, що там є сторожі і якщо ти їх не бачив, то чув про них. Як ми спроможемося пройти повз них? Дарій відповів: «Отане, звичайно є багато речей, які не можна пояснити словами, але лише ділами. Але є також інші, що їх можна пояснити словами, але від цього не буває якогось доброго результату. Отже, знайте, що неважко пройти повз сторожу, яку там поставлено. Бо, з одного боку, через наше суспільне становище не може бути там когось, хто б нам не дозволив пройти, зважаючи на це чи боячись догани, з другого боку, я маю цілком обгрунтований привід, щоб пройти в палац: я скажу, що прибув із Персії з повідомленням цареві від мого батька. Інакше кажучи, там, де треба збрехати, можна збрехати(1). Бо ми прагнемо добитися одного, щоб усі - і перші, і другі - говорили правду. Отже, перші тоді кажуть неправду, коли мають від того якусь користь, а інші знову-таки кажуть правду, щоб цією правдою досягти чогось корисного для себе і щоб їм більше довіряли. Так, не застосовуючи однакових засобів, ми досягаємо однакової мети. Втім, коли не йдеться про те, щоб досягти користі, тоді байдуже, чи той, хто каже правду, збрехав би, чи брехун сказав би правду. Отже, хто із сторожів нас пропустить, тому буде добре, а хто чинитиме опір, із тим ми поводитимемось як із ворогом і силоміць увійдемо, і завершимо нашу справу».

73. Після того Гобрій сказав: «Дорогі друзі! Коли ще, як не теїїер, ми матимемо нагоду завоювати владу або загинути, борячись за неї? Адже ми, перси, перебуваємо тепер під владою мідійського мага та ще безвухого. Ті з вас, хто був під час хвороби Камбіса, неодмінно пригадуєте, я думаю, які прокляття накликав він на персів в останні хвилини свого життя, якщо вони не намагатимуться відвоювати владу. Тоді ми не поставилися до його слів із належною увагою, гадаючи, що Камбіс казав це, щоб нас облудити. А тепер я голосую за те, щоб ми послухали Дарія і не розійшлися з наших зборів, але пішли одразу проти мага». Так сказав Гобрій і всі ухвалили його думку.

74. Поки вони це обговорювали, маги подумали і вирішили притягти

на свій бік Прексаспа(1), по-перше тому, що Камбіс завдав йому страшенного лиха, вбивши стрілою його сина, по-друге тому, що лише він знав про смерть Кірового сина, Смердія, бо власноручно вбив його, і нарешті тому, що Прексаспа дуже шанували перси. З таких причин вони його покликали і намагалися зробити своїм другом. Вони спершу зв'язали його клятвою і обіцянкою бути їм вірним, і що він зберігатиме таємницю та ніколи не скаже жодного слова про те, як вони облудили персів і пообіцяли йому все, що він захоче. Прексасп погодився зробити так. А після того, як маги гадали, ніби їм це вдалося, вони сказали йому, що покличуть усіх персів до царського палацу, і вимагали від нього, щоб Прексасп зійшов на башту і звідти голосно прокричав, що їхній нинішній цар ніхто інший, як Смердій, Кірів син. Таке вони дали йому доручення, бо саме він користувався найбільшим авторитетом серед персів і часто повторював, що Смердій, син Кіра, живий і вперто заперечував, що він його вбив.

75. Прексасп відповів, що він готовий так зробити, і тоді маги зібрали персів, наказали йому зійти на башту і виголосити промову. Проте він навмисне забув про те, що від нього вимагали маги. І почавши від Ахемена, переказав увесь родовід Кіра. Потім перейшов до самого Кіра і, наприкінці, розповів їм, скільки добра зробив персам Кір. Перелічивши все, він розкрив їм істину, сказавши, що дотепер він її приховував (бо, сказав він, було небезпечно для нього розповісти про те, що сталося), а що тепер є необхідність сказати правду. І ще додав, що Кірового сина Смердія він сам убив, бо так йому наказав Камбіс, і що ті, що царюють тепер, це - маги. Нарешті, загрозив персам страшенними прокляттями, якщо вони не повернуть собі владу і не покарають магів, а потім кинувся стрімголов з башти. Отже, такий був кінець Прексаспа, який упродовж усього свого життя був чесною людиною.

76. Тоді семеро персів, вирішивши негайно вбити магів і не відкладати цієї справи, помолившися богам, вирушили, ще нічого не знаючи про те, що сталося з Прексаспом. Коли вони були вже на половині шляху, то довідалися про те, що з ним сталося. Тоді перси збочилися з шляху і знову почали радитися, і ті з них, що дотримувалися Отанової думки, казали, що треба відкласти справу і не нападати на магів, а ті, що були на боці Дарія, наполягали на тому, щоб іти далі і завершити ухвалення, не затримуючись. Проте саме тоді, коли вони сперечалися, показалися сім пар соколів, які переслідували дві пари шулік, дзьобали їх і виривали їм пір'я. Щойно побачили вони тих сімох, як усі пристали на думку Дарія і, підбадьорившися від цього доброго знамення, вируши,-ли до палацу.

77. Коли вони прийшли до брами палацу, то сталося так, як перед тим сказав Дарій. Сторожі через велику повагу до знатних персів, не підозрюючи, що вони можуть зробити щось подібне до задуманого ними, пропустили їх, ніби змовники були послані богом, і не сказали їм ні слова. Проте, коли вони зайшли на двір палацу, вони зустріли там євнухів, які передавали цареві повідомлення, і ті їх запитали, для чого вони прийшли і що хочуть, і коли їх запитували, водночас лаяли сторожів при брамі, навіщо ті пропустили персів, а коли ті семеро хотіли пройти, вони їх не пропустили. Тоді перси підбадьорили один одного, вихопили кинджали і закололи всіх тих, хто їм заважав пройти. І побігли до чоловічих покоїв.

78. На той час сталося так, що обидва маги радилися про вчинок Прексаспа. Але коли почули, як закричали євнухи, злякалися і кинулися рятуватися в свої покої і вирішили оборонятися. Один з них поквапливо зняв із стіни лук, а інший схопив списа, і тоді почався штурхобочний бій. Звичайно, той з них, хто взяв лук, не міг його використати, бо супротивники були близько і напали на нього. Проте інший із списом оборонявся і спершу вразив Аспатіна в стегно, а потім Інтафрена в око. Інтаф-рен втратив око від удару, але не помер. Отже, один з магів поранив їх, а другий, оскільки не міг використати лук, утік до іншої кімнати(1), що сполучалася з чоловічим покоєм, і хотів замкнути за собою двері. А разом із ним кинулися двоє із персів - Дарій і Гобрій. Гобрій схопився з магом, а Дарій, який стояв поблизу, не знав, що робити, бо був у темному місці і боявся, як би не поранити Гобрія. Коли Гобрій побачив, як він безпорадно стоїть, він спитав його, чому той не допоможе йому. І Дарій відповів, що боїться за Гобрія, щоб не вразити. А Гобрій сказав йому: «Візьми свій меч і проколи нас обох». Дарій його послухав, вдарив своїм кинджалом і на щастя заколов мага.

79. Коли вони повбивали магів і повідрубували їм голови, залишивши своїх поранених там, бо вони, по-перше, не могли рухатися і по-друге, щоб вони охороняли палац, а інші п'ятеро, тримаючи голови магів, повибігали з криком і галасом і покликали інших персів, пояснюючи їм, що сталося, і показуючи їм голови і водночас почали вбивати всіх магів, які зустрічалися їм. А перси, як почули, що зробили семеро і про облуду магів, вирішили і самі робити таке. Вони повихоплювали свої кинджали, і де тільки зустрічали якогось мага, вбивали. І коли б не настала ніч, вони не залишили б жодного мага живим. Цей день більш ніж якийсь інший шанують привселюдно перси і урочисто святкують його, називаючи його «магофонія»(1). У цей день жоден маг не може вийти з свого дому. Всі вони замикаються в цей день у своїх будинках.

80. Коли вщух галас і проминуло п'ять днів(1), ті, що підняли повстання проти магів, почали радитися щодо державних справ узагалі, й було сказано таке, що деякі елліни не могли б повірити. Отан запропонував (2) передати правління державою перському народові на підставі таких доводів: «Я гадаю, що вже негаразд, коли хтось із нас стане монархом, бо це і неприємно і недоцільно. Справді, якого розмаху набули безглузді вчинки Камбіса, адже ви це бачили, і ви відчули на собі зарозумілість мага. Як може бути держава добре облаштованою, коли хтось один безвідповідально може робити все, що йому заманеться. Без сумніву, навіть і найдоброчесніша людина на світі, коли обійме таку посаду, зовсім змінить притаманну їй вдачу. Через ті блага, що вона май в своєму розпорядженні, в ній виникає самовпевненість та заздрість, що властива людській природі. А коли людина має і те й інше, то це означає, що їй властиві всі пороки. Отже, багато поганих вчинків вона робить через свою самовпевненість (3), бо всього в неї досить, а інші вчинки вона робить через свою заздрість. Між тим, тиранові не слід бути заздрісним, бо зін має для себе всі блага, але, навпаки, він плекає ворожі почуття до громадян. Він заздрить найкращим серед них, бо вони живуть поряд із ним. Йому подобаються найгірші громадяни і він вірить їхнім доносам. Але найнезручніше за все, це те, що, коли не дуже його вихваляєш, йому не подобається, бо ти не досить милуєшся ним, але якщо дуже його розхвалюєш, це знову-таки йому не подобається, бо вважає тебе за підлесника. Однак, те, що є найважливішим, я скажу: він скасовує успадковані від предків закони, ґвалтує жінок і вбиває людей без суду. Навпаки, коли владарює народ, по-перше, його влада має найкращу з усіх назву - рівноправ'я, а, по-друге, він не робить нічого з того, що робить монарх, бо посади розподіляться за жеребом. Крім того, керівники звітують і всі мають право висловити свою думку. Отже, через це я пропоную не встановлювати монархії і передати владу народові. Адже все залежить від більшості» (4). Така була пропозиція Отана.

81. Але Мегабіз радив передати правління державою олігархам(1) на підставі таких доводів: «Усе, що сказав Отан про скасування тиранії, вважайте, що і я сказав те саме. Те, що він пропонував передати владу народові, це мені не здається найкращою порадою, бо нема нічого легкодумнішого і безсоромнішого, ніж безглузда юрба. І не можна допустити, щоб люди, які прагнуть визволитися від свавілля тиранів, зазнали свавілля розгнузданої голоти. Бо тиран, принаймні, те, що робить, то свідомо, а голота навіть не знає, що робить. І, справді, як вона може знати, бо вона не бачила вдома нічого доброго чи пристойного і кидається стрімголов у державні справи і створює страшенне безладдя, немов бурхливий весняний потік, що спадає з гори. Нехай демократія буде в тих, хто не бажає добра для Персії. Але ми нехай оберемо громаду найліпших людей і передамо їм владу. Адже серед них, звичайно, будемо і ми з вами, бо в найкращих людей повинні бути і найкращі рішення». Отже, Мегабіз висловив таку думку. Третій із них - Дарій - виразив свою думку в поданих нижче словах.

82. «Я вважаю , що сказане Мегабізом про народ - правильно, але щодо олігархії - не правильно. Отже, існують три види державного правління, і якщо припустити, що всі вони найкращі, і демократія - найкраща, і олігархія - найкраща і монархія - найкраща, як на мене, я скажу, що ця третя далеко перевищує інші, бо не може бути нічого кращого, ніж влада одного найкращого з людей *. По-перше тому, що з своїм найкращим способом мислення він прекрасно може керувати народом і при такому способі мислення можуть насамперед залишатися таємними його наміри щодо ворогів. Тоді як при олігархії, коли багато людей пропонують свої послуги для блага суспільства, звичайно, виникає ненависть однієї особи проти іншої. Адже кожен хоче бути головним і щоб його думка мала перевагу над усіма іншими. І так серед них виникає запекла ворожнеча, а він неї - заколоти, а від заколотів - убивства, а вбивство завершуються встановленням монархії, і це доводить, наскільки монархія вища за інші види правління. А коли керує народ, неодмінно виникає розпуста. А при виникненні розпусти в державних справах між негідниками не буває ненависті, а, навпаки, вони стають близькими друзями, бо ті, які завдають шкоди суспільству, роблять це всі разом. І так триває, поки не з'явиться якийсь захисне» народу і покладе край цій ганьбі. Таку людину найбільш шанує наше і через цю шану він стає монархом. І з цього прикладу зрозуміло,^щї найкращим правлінням є монархія. І коротко підсумовуючи все сказанії звідки прийшла до нас свобода? Хто нам її дав? Хто з цих усіх - демоїІ ратія, олігархія або монархія? Отже, я гадаю, якщо ми зобов'язцш нашою свободою одній людині, збережемо це правління і, крім того, ц» будемо скасовувати успадкованих від предків законів, які виявили» такими гарними, бо скасовувати їх - це погана річ».

83. Отже, в такий спосіб було висловлено три думки, і четверо з сімох приєдналися до останньої. Нарешті Отан, який хотів дати рівноц» рав'я народові персів, побачивши, що його думку було відкинуто, сказаві звертаючись до всіх інших: «Дорогі друзі! Всі ви вважаєте, що необхідїїщ комусь із нас стати царем, або за жеребом, кому випаде, або доручиш) перському народові обрати того, кого він хоче, або в якийсь інший спосіб. Проте я в усякому разі не братиму участі у виборах, бо не хо«др ні бути владарем, ні бути підвладним. Отже, прошу не висувати мен* і з такою умовою, щоб ніхто з вас не змушував ні мене, ні когось із моїц нащадків підкорятися вам». Так він сказав і шестеро погодилися з ним. І, справді, він не взяв участі у виборах, але віддалився. І ще дотепер єдиіц ця родина серед усіх інших персів продовжує бути вільною і підкоряєте ся цареві лише настільки, наскільки хоче, не порушуючи, звичайно^ перських законів.

84. Всі інші з цих сімох продовжували радитися, як у найсправедли* віший спосіб їм обрати царя. І вони вирішили, щоб Отанові та кожному з його нащадків, коли царська влада буде в когось із них, з великий поваги до нього щороку давали мідійське вбрання і ще якийсь ініщф дар, що в персів уважається на найцінніший. І вирішили вони давати йому це через те, що він перший задумав скинути магів і об'єднав длар цього інших. Таку винагороду було дано Отанові(1). Що ж до інших вони вирішили, по-перше, щоб кожен із сімох міг заходити до палацу, коли йому буде завгодно, не супроводжуваний кимсь із придвірних, крім того часу, коли цар спить із своєю дружиною. І, по-друге, щоб цар не мая права брати собі жінку ні з якої іншої родини, крім родин тих, хто взяли участь у повстанні. Що ж до царської влади (2), вони ухвалили таке, щоб на світанку вони виїхали верхи до передмістя і чий кінь заірже перший , той одержить царську владу.

85. Був у Дарія конюх, розумна людина на ім'я Ойбар. Коли закінчилася нарада, Дарій сказав йому: «Ойбаре! Ми вирішили зробити так для обрання царя: чий кінь заірже першим, коли на світанку на своїх конях ми виїдемо за місто, той і буде царем. Отож тепер, якщо ти вигадаєш щось дотепне, то так і зроби, щоб ми одержали царську владу, а не хтось інший». Ойбар відповів йому: «Господарю! Якщо лише від цього залежить, чи ти станеш, чи ти не станеш царем, то будь спокійний і не муч свою душу, ніхто не буде царем, крім тебе, я знаю такий засіб». А Дарій сказав йому: «Якщо справді ти знаєш такий засіб, то настав час застосувати його негайно, бо завтра між нами відбудеться змагання». Щойно почув про це Ойбар і ось що він зробив. Ледве настала ніч, він привів одну кобилу, яка найбільш подобалася Дарієвому коневі і прив'язав її там у передмісті. Потім привів туди Дарієвого коня і кілька разів обвів його навколо кобили так, щоб він доторкнувся до неї, і нарешті дозволив йому покрити її.

86. Щойно благословилося на світ, як вони домовилися всі шестеро на своїх конях виїхати до передмістя і, коли прибули до того місця, де попередньої ночі було прив'язано кобилу, кінь Дарія побіг туди і заіржав і тієї хвилини, хоч небо було ясним, блиснула блискавка і загримів грім(1). Усі ці явища одне за одним довели, що Дарій без сумніву був гідним царської влади, ніби навмисне стався такий збіг обставин. І всі інші зіскочили з своїх коней і вклонилися Дарієві.

87. Так дехто каже, що це вигадав Ойбар, проте інші (бо є таких два перекази в персів) розповідають про це інакше, ніби Ойбар помацав рукою статевий орган кобили, а потім засунув руку в шаровари і ледве зійшло сонце і їм треба було вирушати, Ойбар витяг із шароварів свою руку і підніс до ніздрів Дарієвого коня і той, почувши запах, запирхав і заіржав.

88. Отже, так став царем Дарій, син Гістаспа і за винятком арабів, усі мешканці Азії були його підданцями, бо їх підкорив Кір, а після нього Камбіс(1). Араби(2) ніколи не були поневолені персами, але стали їхніми спільниками і дозволили персам напасти на Єгипет. Дарій мав дві головні дружини в Персії. Кірових дочок, Атоссу та Артістону. Атосса жила перед тим із своїм братом Камбісом, а згодом із магом, а Артістона була дівою. Взяв він собі за жінку і ще одну дочку Смердія, сина Кіра. її звали Пармідою. Одружився він і з дочкою Отана, яка викрила мага. Так він усіма засобами зміцнив свою владу. Спершу він зробив собі кам'яний пам'ятник і поставив його. На ньому зображення вершника (3) і напис: «Дарій, син Гістаспа, завдяки свому коневі (і навів там його ім'я) і своєму конюхові Ойбару здобув царську владу над персами».

89. Після того він установив у Персії двадцять округів, що їх перси називають сатрапіями(1). Коли він установив ці округи і призначив начальників над ними, він визначив також податки, які йому мусила виплачувати кожна народність, яку він об'єднував із її сусідами, а іноді, незважаючи на близькість однієї народності до іншої, об'єднував народності віддалені одна від одної. А щорічні податки сатрапій, що вони повинні були сплачувати, він визначив у такий спосіб (2). Тим, що виплачували сріблом, було призначено платити згідно з вагою вавілонського таланту, а тим, що виплачували золотом - згідно з вагою евбейського таланту. Вавілонський талант дорівнює сімдесяти восьми . евбейським мінам. Отже, за царювання Кіра, а згодом - Камбіса, не було встановлено нічого певного щодо податків, але підданці приносили дари. Через визначення цих податків і через різні інші заходи, які він застосував, перси кажуть, що Дарій був для них купцем, Камбіс - деспотом, а Кір - батьком, бо перший улаштував усе як купець, другий ув жорстоким і не зважав ні на що, а третій був лагідний і діяв у всьому (3) Добротою.

Від іонійців і від магнесійців, що в Азії, від еолійців і карійців, та ікіиців, і мілійців, і памфілійців (бо їм він призначив такі самі податки) він одержував чотириста срібних талантів. Це був перший округ, що він встановив. Від місійців, лідійців, ласонійців, кабалтійців і гітеннійців він мав п'ятсот талантів. їхній округ був другим. Від геллеспонтійців, що мешкають праворуч, як запливати в протоку, від фрігійців, азіатських фракійців, пафлагонів, маріандінів і сірійців у нього було триста шістдесят талантів податку. Це третій округ(1). Від кілікійців як податок одержували триста шістдесят білих коней, тобто щодня по одному коню, та ще п'ятсот талантів срібла. З них сто сорок призначалися для кінноти, яка охороняла кілікійську країну, а триста шістдесят для Дарія. Це був четвертий округ.

91. Від міста Посейдея', що його побудував Амфілох(2), син Амфіарая, на кордоні Кілікії та Сірії, починаючи звідти і до Єгипту, за винятком Аравії (бо ця країна була вільна від податків), податок становив триста п'ятдесят талантів. До цього округу, який є п'ятим, належить також уся Фінікія, так звана Сірійська Палестина і Кіпр. Від Єгипту, Кірени та Барки (3) (бо ці міста належать до єгипетського ному) одержується сімсот талантів, крім тієї суми, що надходить із озера Мойріди, що виплачується за рахунок виловлюваної там риби. Крім усієї цієї суми і крім збіжжя, яке додається до цього, до Дарія надходять також сімсот талантів, бо персам, яких розміщено в Білій фортеці Мемфіса, і їхнім найманцям ще відмірюють двадцять тисяч медимнів збіжжя. Це є шостий округ. Саттагіди та гандарії, дадіки та апаріти, які мешкають у цьому самому округу, дають сто сімдесят талантів. Це сьомий округ. Із Сусів і з країни кіссіїв надходять триста талантів. Це восьмий округ.

92. Від Вавілону та інших країв Ассірії(1) Дарій мав тисячу талантів срібла і п'ятсот оскоплених хлопців. Це був дев'ятий округ. Від Агбата-нів та інших країв Мідії і від паріканіїв та ортокорібантіїв - чотириста п'ятдесят талантів. Це був десятий округ. Каспії, павсіки, пантімати і дарейти, всі разом, виплачували двісті талантів. Це був одинадцятий округ. Від бактріанців і до айглів податок був розміром у триста шістдесят талантів. Це був дванадцятий округ.

Додати в закладки

  
Переклад Translate