Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького

93. Від Пактііки та від Арменії і суміжних із ними країв до Понту Евксіну виплачують чотириста талантів. Це був тринадцятий округ. Від сагартіїв, сарангіїв, таманаїв, утіїв і міків та від острів'ян, що живуть на островах, що на Червоному морі, і які цар призначив як місце заслання, від усіх цих надходить податок в шістсот талантів. Це був чотирнадцятий округ. Саки і каспії сплачували двісті п'ятдесят талантів. Це був п'ятнадцятий округ. Парфяни, хоразмійці, согдійці та арії сплачували триста талантів. Це був шістнадцятий округ.

94. У сімнадцятому окрузі Паріканії та азіатські ефіопи сплачували чотириста талантів. Матіенам, саспейрам і алародіям він визначив податок у двісті талантів. Це був вісімнадцятий округ. Мосхи, табарени, макрони, моссінойки та мари у дев'ятнадцятому окрузі мали податок у триста талантів. Індійці - найчисленніший народ на світі, наскільки ми знаємо, виплачували податок більший за всіх інших - триста шістдесят талантів золотого піску. Це був двадцятий округ.

95. Срібло у вавілонських талантах, перераховане на евбейські таланти, становить дев'ять тисяч вісімсот талантів і, якщо підрахувати

вартість золота, яка в тринадцять разів більша за вартість срібла, то це становитиме чотири тисячі шістсот вісімдесят евбейських талантів. Склавши ці числа, ми встановили, що Дарій збирав щороку податків чотири тисячі п'ятсот шістдесят евбейських талантів. Залишаю осторонь і не наводжу цифри дрібніших надходжень.

96. Ці податки сплачувано Дарієві з Азії та з невеликої частини Лівії. Проте з часом він почав одержувати ще й інші податки з островів і від народів, що живуть у Європі аж до Фессалії. Цар зберігав їх в такий спосіб. Він розтоплював метали і вливав їх у глиняні джбани і коли посудина наповнювалась, він її розбивав і викидав глину. А коли йому бували потрібні гроші, він карбував лише стільки монет, скільки йому було потрібно в даному разі.

97. Отже, такі були округи і виплачувані податки. Я не згадав тут лише про Персію, як про країну, що сплачувала податок. І зробив це навмисне, бо перси мешкають у тій країні, яка не обкладалася податкам ми. Вони не зобов'язані виплачувати ніяких податків. Інші народи приносять цареві дари. Так, наприклад, ефіопи(1), сусідні з Єгиптом, яких підкорив Камбіс, коли вирушив у похід проти довгорічних ефіопів. Вони живуть навколо священної Ніси і справляють свята на честь Діоніса (ці ефіопи та їхні сусіди такого самого походження, як і калантії в Індії. Вони мають підземні житла). Обидва ці народи кожних три роки приносили дари і приносять їх ще й до мого часу, два хойніки щирого золота і двісті стовбурів кам'яного дерева, і п'ятеро ефіопських хлопців, і двадцять великих слонових бивнів. Колхи (3) погодилися добровільно приносити дари разом з своїми сусідами, що живуть у країні до кавказьких гір (бо до цих гір сягає перська влада, а ті, що живуть на півночі за кавказьким пасмом, не визнають перської влади). Отже, дари, які вони погодилися приносити і приносили аж до мого часу кожні п'ять років - сто хлопців і сто дівчат. Араби приносили щороку тисячу талантів ладану. Отакі дари приносили перським царям, крім податків (4).

98. Індійці те золото, що його як золотий пісок, про який я згадував, приносять цареві, добувають в такий спосіб(1). Індійська країна в тій частині, де сходить сонце, піщана. Бо з усіх народів, про яких є більш-менш певні відомості, наскільки я знаю, і які мешкають у краях світанку та Сходу сонця, першими людьми Азії є індійці. Отже, частини Індії на сході пустинні через піски. Є багато племен індійців, що розмовляють різними мовами. Деякі з них кочовики, деякі осідлі, інші живуть у річкових болотах і харчуються сирою рибою, яку виловлюють, плаваючи на очеретяних судах. Кожне судно вони виготовляють із в'язанки очерету. Ці індійці одягаються в одяг з плетеного очерету. Вони спершу зрізають його в річці, потім товчуть і тчуть так, як тчуть циновку, і надягають на себе як панцер.

99. Інші індійці, що живуть далі на схід від цих, кочовики, їдять сире м'ясо і називаються падайями(1). Кажуть, що в них такі звичаї. Якщо хтось із них захворіє, чи чоловік, чи жінка, то чоловіка вбивають чоловіки, його найближчі друзі, кажучи, що, коли розкладається людина від хвороби, то псується ц м'ясо. Буває, що хвора людина заперечує, що вона хвора, але вони не погоджуються з нею, вбивають та з'їдають. Якщо захворює жінка, так само жінки, що є найближчими до неї, роблять усе те, що й чоловіки. Отже, того, хто досяг старості, вони приносять у жертву і поїдають. Але не багато хто з них досягає такого віку, бо ще до того всіх хворих вони вмерщвляють.

100. Інші індійські племена мають інші звичаї, ніж оці. Вони не вбивають нікого живого і не сіють нічого, нема в них будинків. Вони їдять траву(1). І є там у їхній країні плід розміром із ячменне зерно в чашечці, що сам собою виростає з землі. Його збирають і разом із чашечкою варять і їдять. Хто з них захворіє, іде в пустелю і лягає там. Ніхто його не опікує, коли він хворіє і коли помирає.

101. Всі ці індійці, про яких я розповів, злягаються прилюдно, як тварини. Колір їхньої шкіри схожий на колір шкіри ефіопів. Сім'я, яким вони запліднюють жінку, не біле, як у інших людей, а чорне, як і їхня шкіра. Таке саме сім'я й в ефіопів. Ці індійці мешкають далеко від Персії в країні південного вітру і зовсім не підкорюються Дарієві.

102. Інші індійці живуть близько від міста Каспатіра і поблизу Пактіїки. І живуть вони на півночі від інших індійців і мають такий спосіб життя, як і бактрійці. Вони є і найвойовничішими серед індійців і саме вони приносять золото, бо в тих краях через піски ґрунт неплодючий. Отже, в тій піщаній пустелі живуть мурашки, менші за собаку і більші за лисицю. Я це знаю, бо деяких із них спіймали там і їх має перський цар. Отже, ці мурашки викопують свої нори в землі і викидають на поверхню землі пісок, так само як і мурашки, що є в Елладі. На вигляд вони такі самі. Пісок, який вони викидають назовні, золотоносний. Саме для того, щоб принести цей пісок, виряджаються індійці до пустелі. Кожен із них запрягає три верблюди, одну верблюдицю посередині, а з обох боків по верблюду, щоб вони несли вантаж. Сам індієць сідає на верблюдицю, дбаючи про те, щоб вона перед тим народила маленьких верблюжат. Він відлучає її від них і запрягає. Адже їхні верблюди щодо своєї швидкості не поступаються перед кіньми, а, крім того, вони далеко сильніші і перевозять тягарі.

103. Який саме вигляд мають верблюди, я не описуватиму, бо їх знають елліни, але скажу про ті особливості верблюдів, про які елліни не знають. Верблюд у задніх ногах має чотири стегна і чотири коліна, а його статеві органи між задніх ніг повернені до хвоста.

104. Ось у такий спосіб і так запрягаючи своїх верблюдів, виряджаються індійці за золотом, розраховуючи прибути туди і захопити його, коли буває найбільша спека, бо мурашки через спеку ховаються під землею і зникають. У країні цих людей сонце найбільш пече не опівдні, як в інших країнах, а вранці після його сходу(1), на той час, коли в нас на агорі припиняється торгівля. В ці години сонце пече там далеко більше, ніж в Елладі опівдні, і кажуть, що люди там на той час занурюються У воду. Коли настає південь, тоді спека майже така, як і в інших країнах, як і в Індії. Коли починає вечоріти, сонце в їхній країні таке, як буває ранком в інших країнах. І від тієї хвилини, коли воно починає заходити, стає все холодніше, аж поки заходить за обрій, тоді стає зовсім холодно.

105. Отже, приходять до тієї країни індійці, тримаючи клунки, наповнюють їх золотим піском і поквапливо повертаються, бо мурашки, як кажуть перси, чують їхній запах і починають переслідувати їх. І кажуть, настільки вони прудкі, що у швидкості їх не може перевершити жодна інші тварина. Коли індійці не встигають утекти і з'являються мурашки, то жоден із них не врятується. Отже, верблюди-самці, хоч верблюдиці не можуть так бігати, як вони, швидко втомлюються, починають відставати, не встигають бігти, як самки, проте верблюдиці, пам'ятаючи про своїх верблюжат, яких покинули, зовсім не уповільнюють бігу. Більшу частину золота, як кажуть перси, саме так добувають індійці. Але є в їхній країні ще інше золото, що вони викопують з землі, але дуже замало.

106. Я не знаю, чи на краю всесвіту природа дала такі чудові речі, як вона дала Елладі чудовий найприємніший клімат. По-перше, як я вже згадав трохи вище, Індія - це крайня населена країна на сході. В ній усі тварини четвероногі, а птахи далеко більші, ніж в інших краях, за винятком коней (їхні коні менші на зріст, ніж мідійські, так звані несайські). Крім того, в цій країні є багато золота і того, що його викопують із землі, і того, що приносять ріки і того, яке відбирають у мурашок, як я розповів. Дикі дерева там дають вовняні плоди(1), які гарніші і кращої якості, ніж овеча вовна, і в тканини, зроблені з неї, одягаються індійці.

107. На півдні крайня залюднена країна - Аравія. Лише в ній ростуть ладан, смірна, касія, кінамом і ладан(1). Все це добувають араби через силу, крім смірни. Ладан вони збирають, палячи стирак, який фінікійці вивозять в Елладу. Вони обкурюють дерево знизу стираком і зрізують з нього смолу. Адже ці дерева, що дають ладан, охороняють маленькі крилаті змія (2), різні на вигляд, яких буває дуже багато навколо кожного дерева. Саме ці змії, які немов ціле військо, нападають на Єгипет. І їх не можна відігнати нічим, крім димом стираку.

108. Араби розповідають також, що вся земля наповнилася б цими зміями, якби з ними не було того, що буває з гадюками. І я сам не знаю, як це божественне передвизначення, яке має бути таким мудрим, як воно є, зробило так, що всі тварини, що є слабими і їх поїдають сильніші, дуже плодючі, щоб їх не з'їли остаточно і щоб вони не зникли. Навпаки, всіх диких та шкідливих воно зробило не дуже плодючими. Ось чому, оскільки зайця переслідують і звірі, і птахи, і людина, він така плодюча тварина, наскільки ми знаємо, єдина з усіх, коли буває вагітною, може ще зачати і уже маючи в череві одне зайчатко вкрите шерстю, інше без шерсті, ще одне, яке тільки утворюється в уразі, та ще щойно зачатого. Отака ця тварина. Між тим левиця, як ми знаємо, яка є найсильнішою і найдикішою, лише одного разу в своєму житті народжує левеня, бо коли вона народжує, разом із левеням із неї виходить і ураз, а причиною цього є те, що коли левеня в уразі починає ворушитися, воно має дуже гострі кігті, як ніхто з інших тварин, і дряпає ураз, і чим далі розвивається, тим більше-дряпається, коли вже наближуються пологи, в уразі не залишається нічого цілого.

109. Так само і гадюки і крилаті змії Аравії. Якби вони народжувалися так, як це визначено природою, людям не можливо було б жити. Проте, коли ці гадюки спарюються(1) і самець уже готовий випустити сім'я, самка хапає його за шию, міцно тримає і не відпускає поки не перегризе її зовсім. Так самець помирає, як я сказав, а самка... карається за вбивство самця. Діти мстять за свого батька, ще коли перебувають у череві матері. Вони починають гризти свою матір, вительбушують її, а потім виходять назовні. Між тим інші змії, що не шкодять людям, несуть яйця і висиджують малят. Гадюки є по всій землі, але крилаті змії існують лише в Аравії і ніде більше їх немає.

110. Отже, ладан так собі добувають араби, а касію ось як: спершу вони добре обгортають усе тіло і обличчя, крім очей, всякими шкірами, а потім ідуть добувати касію. Касія росте на одному озері, не дуже глибокому, і навколо його, а посередині його в різних місцях кубляться крилаті тварюки, що дуже схожі на кажанів, жахливо верещать і дуже сильні. Спершу доводиться проганяти їх якомога далі, захищаючи очі, а потім збирати касію.

111. Що ж до кориці, то її збирають у ще дивовижніший спосіб. Але як вона росте і в якому місці, про це вони не знають, але і це лише припущення, ніби вона росте в тих краях, де виховувався Діоніс(1). Так там розповідають. Кажуть також, що великі птахи приносять кору, про яку ми чули від фінікійців, і називаємо її корицею. Птахи приносять її в свої гнізда, що зроблені з глини і приліплені до гірських схилів над безоднями так, що до них не може підійти людина. І ось що вигадали араби, щоб їх дістати. Вони розрізують на дуже великі шматки здохлих биків, ослів та інших в'ючних тварин, і приносять їх у ті місця, кладуть поблизу гнізд, а самі віддаляються. Тоді прилітають птахи і переносять у них падло. Але через те, що гнізда не можуть витримати такої ваги, вони ламаються і падають на землю. Тоді приходять ті, що збирають корицю, беруть її і відсилають до інших країн.

112. Ледан, який араби називають ладаном, добувають в ще цікавіший спосіб, бо хоч він утворюється в дуже смердючому місці, але духмяніє. Отже, його знаходять у бородах козлів, де він утворюється як клей із гілля, яке поїдають козли. Його використовують для виготовлення багатьох ароматів, араби застосовують при курінні пахощів.

113. Всього, що я сказав про аромати, досить. Узагалі, Аравія - це країна солодких божественних пахощів. Є там дві породи дуже цікавих овець, яких немає більше ніде. В овець однієї з цих порід - дуже довгі хвости, не менші трьох ліктів. Коли б вони залишили їх волоктися по землі, то хвости терлися б об землю і вкривалися б ранами. Проте кожний вівчар трохи розуміється на теслярстві, виготовлює маленькі візки, кладе на них хвости і міцно прив'язує хвіст кожної тварини до кожного візка. Інша порода овець має широкі хвости. їхня ширина досягає одного ліктя.

114. Там, де закінчується південна смуга, в тому місці, де заходить сонце, лежить Ефіопія(1), крайня країна всесвіту. В ній багато золота, вона має величезних слонів, різні види диких дерев та кам'яне дерево. Люди там високі на зріст, дуже вродливі та довголітні.

115. Отакі ці крайні землі Азії та Лівії. Що ж до крайніх земель Європи(1), розташованих на заході, то я не можу навести якісь певні відомості, бо не вважаю, ні що там є ріка, що вливається в Північне море і називається варварами Ерідан(2), звідки, як кажуть, привозять бурштин, і не знаю, чи справді існують острови Кассітеріди (3), з яких нам привозять оливо. Оскільки, по-перше, назва Ерідан свідчить що вона еллінська, а не варварська, і напевне її створив якийсь поет, і, по-друге, незважаючи на всі мої розшуки, я не спромігся знайти людину, яка б на власні очі бачила, що за Європою є море. Хоч як би там було, оливо, так само, як і бурштин, приходить до нас із крайніх земель Європи.

116. В північній частині Європи(1), очевидно, є більше золота, ніж у будь-якій іншій землі. Звідки його добувають, я не можу сказати щось певне. Кажуть, проте, що одноокі люди арімаспи викрадають його в грифів. Але і цьому я не вірю, ніби народжуються люди, в усьому схожі на інших людей, але з одним оком. В усякому разі нам здається, що на краю землі, який оточує і обмежує її середину, існують речі, які вважаємо за найпрекрасніші і найрідкісніші.

117. Є в Азії одна долина, яку з усіх боків оточують гори, в яких п'ять проходів. Вона належала колись хорезмійцям, бо була на кордоні цих хорезмійців і гірканців, парфян, сарангейців і таманайців. Але відтоді як перси заволоділи країною, ця долина належить цареві. Отже, саме з цих гір, що оточують долину, витікає велика ріка Акес(1). Спершу вона зрошувала через проходи водночас поля всіх народів, про які я згадав. Кожен із них одержував воду з одного з цих проходів. Але відтоді як країна стала під владою персів, становище змінилося. Цар вирішив перегородити проходи воротами і через те, що воду було закрито, вона не могла звідти вийти, і долина, розташована між гір, стала озером, бо вода вливалася туди, але ніде не мала виходу. Через це ті, хто перед тим використовував воду, зазнали великої біди, адже взимку на їхню країну бог проливав дощ, як і всюди на світі, але влітку для посіву проса і кунджута, звичайно, потрібна вода. Через те, що їм не подається вода, вони та їхні жінки приходять у Персію, встають перед брамою царського палацу, кричать і скаржаться, і тоді цар дає наказ відчинити ворота, з яких виливається вода, для тих, кому вона найбільше потрібна. І коли нап'ється і насититься їхня земля, зачиняються ворота, і цар знову наказує відчинити інші ворота для інших, яким також дуже потрібна вода. І, як мені сказали, цар, крім податку, одержує багато грошей за дозвіл відчинити ворота. Отак це було.

118. Із сімох, які підняли повстання проти мага, Інтафрена(1), невдовзі було вбито за його зухвалий вчинок. Він хотів увійти до палацу, щоб на самоті порозмовляти з царем. Проте, як я сказав і як вони між собою домовилися, ті, що повстали проти мага, мали право без доповіді заходити до палацу, крім того випадку, коли цар спав із якоюсь із його жі<-нок. Проте, Інтафрен, будучи одним із сімох, хотів без повідомлення зайти в палац, але воротар (2) і вісник не дозволили йому, сказавши, що цар спить із жінкою. Інтафрен, подумавши, що вони кажуть неправду, вихопив меч і відтяв їм вуха і носи, нанизав їх на вуздечку свого коня і прив'язав їм на шиї і відпустив покалічених.

119. Тоді вони пішли до царя і доповіли йому, через що з ними таке сталося. Дарш злякався, чому ті шестеро не порозумілися між собою і зробили це. Він запросив кожного з них окремо, щоб довідатися, чи ухвалюють вони те, що сталося. І коли переконався, що Інтафрен зробив це без порозуміння з ними, Дарій захопив Інтафрена, його синів, і всіх його родичів та свояків, бо мав підстави гадати, що той задумав повстати проти нього. Затримав усіх їх, ув'язнив з метою знищити. Жінка Інтафрена постійно приходила до дверей царського палацу, плакала та скаржилася. Оскільки вона це робила постійно, їй нарешті пощастило розчулити Дарія і він послав до неї свого слугу, щоб той сказав їй: «О жінко! Цар дає тобі право визволити кого ти схочеш, із ув'язнених твоїх родичів». Вона подумала і відповіла так: «Коли це правда, що цар дарує мені життя одного з усіх ув'язнених, то я вибираю мого брата». Скоро почув це Дарій, йому здалося розказане цікавим і він знову послав до неї слугу спитати: «О жінко! Цар запитує тебе, чому це ти так надумала: покинути напризволяще свого чоловіка та дітей і врятувати свого брата, який тобі не такий уже близький, як твої діти і твій чоловік, якого ти кохаєш». Вона відповіла: «Царю мій! Я можу собі взяти й іншого чоловіка і народити інших дітей, якщо втрачу цих, а брата, оскільки вже не живуть мої батько і мати, я аж ніяк не зможу знайти іншого. Так я подумала і таку дала відповідь». І Дарієві здалася правильною відповідь цієї жінки і він подарував їй життя і того, про якого вона просила, і ще життя старшого з її синів, але всіх інших наказав убити. Так із сімох, хоч(1) не минуло і багато часу, один загинув.

120. Але повернуся трохи назад до того часу, коли захворів Камбіс, ось які тоді відбувалися події. Сатрапом Сардів(1), призначеним ще Кіром, був перс Оройт. Він побажав зробити безчесний вчинок. Отже, хоч нічого поганого не зробив йому самосець Полікрат і не сказав йому нічого образливого, і навіть ніколи не бачив його, Оройт побажав захопити його і вбити. Люди кажуть, що до цього спричинилася така обставина. Стояли колись перед дверима палацу Оройт і ще один перс на ім'я Мітробат, сатрап округу Даскілея (2), і вони почали сваритися. І коли вони так сперечалися, хто з них хоробріший, Мітробат, докоряючи Оройта, сказав: «Чи можна вважати тебе за справжнього мужа, бо для царя ти не спромігся захопити острів Самос, що такий близький до твоєї сатрапії? А його так легко взяти, бо один тамтешній, піднявши повстання з п'ятнадцятьма гоплітами, захопив острів і тепер він там тираном». Отже, ті, які про це розповідають, ще додають до цього, що скоро почув про це Оройт, як його взяла за живе така гірка промова і не так для того, щоб помститися на тому, хто її висловив, як для того, що в будь-який спосіб загубити Полікрата, через якого йому було завдано образу.

121. Інші, але їх небагато, кажуть, ніби Оройт послав на Самос вісника з проханням, байдуже, яким сам (бо сказати правду, ніхто не згадує, яке воно було), і ніби на той час Полікрат лежав у своєму андро-ні і поблизу його був і Анакреонт (2) із Теоса, і я не знаю, чи то навмисне, чи випадково сталося так, що він зневажливо поставився до Оройта: тоді, як прийшов вісник від Оройта і почав промовляти, Полікрат лежав обличчям до стіни і не повернувся, щоб дати відповідь.

122. Отакі, як кажуть були причини, що призвели до смерті Полікрата. І нехай кожний вірить тому, чому хоче. Отже, Оройт, перебуваючи в Магнесії, яку побудовано біля річки Меандру, довідався про наміри Полікрата і послав на Самос лідійця Мірса, Гігесового сина, з дорученням. Треба сказати, що Полікрат перший з еллінів, наскільки я знаю, який задумав стати владикою морів(1), якщо не зважати на Міноса з Кносса, чи мабуть на когось іншого, який став владарем моря, але з покоління людей, про яких тут ідеться, Полікрат був першим, хто плекав надії стати владарем Іонії та островів. Отже, Оройт довідався, що Полікрат має такі наміри, і послав до нього послів сказати: «Оройт ось що пропонує Полікратові. Я знаю, що ти маєш на думці здійснити великі діяння і що для їхнього здійснення в тебе нема належних грошей. Отже, ось що тобі варто зробити, щоб і самому вславитися і мені врятувати життя, бо цар Камбіс задумав мене вбити і про це я маю певні відомості. Отже, візьми мене до себе і ти врятуєш і мене і частину грошей, що я привезу. Частину можеш узяти собі, а іншу залиш мені. І коли йдеться лише про гроші, ти станеш владарем усієї Еллади. А коли ти не віриш тому, що я тобі кажу про гроші, пришли до мене надійну людину і я їй покажу».

123. Почувши це, Полікрат зрадів і вирішив прийняти Оройта. І спершу, через велику прихильність його до грошей, він послав одного з громадян, який був його секретарем, Меандрія, сина Меандрія(1), щоб той добре розвідав, як там справи. Той за деякий час після подій, які я розповідаю, присвятив у храм Гери всі прикраси Полікратового андро-на, що були дуже гідними уваги. Скоро Оройт почув, що до нього має прибути шпигун, і зробив ось що. Він наповнив камінням вісім скринь, залишивши вузенький простір біля їхніх закраїн, і там на каміння насипав золото, запечатав скрині й підготував їх для огляду. Коли прибув Меандрій, то побачив ці скрині, повернувся на Самос і доповів Полікратові.

124. Полікрат, хоч його наполегливо відраджували ворожбити, відраджували і його друзі, готувався поїхати до Оройта. І ніби то мало було цього, його дочка побачила сон, ніби її батько висить у повітрі і його миє Зевс та мастить олією Геліос. Коли вона прокинулася, чого тільки не робила, щоб Полікрат не їхав із своєї вітчизни до Оройта! І навіть коли він ішов, щоб сісти на п'ятдесятивесельний корабель, вона йшла за ним і казала йому про погані передзнамення. Полікрат загрожу-ваЕ їй, що коли він повернеться живий і здоровий, то вона багато років не побачить нареченого. Але вона благала богів, щоб так сталося, бо воліла краще залишитися неодруженою, ніж утратити свого батька.

125. Полікрат занедбав усі поради і відплив до Оройта у супроводі багатьох своїх друзів, серед яких був і один кротонець Демокед, син Калліфронта, що був лікарем і навіть найкращим лікарем серед своїх сучасників. Прибув до Магнесії Полікрат і там спіткав його кінець, не гідний ні його самого, ні великих задумів, бо за винятком тиранів, що були в Сіракусах, ніхто з інших еллінських тиранів не міг зрівнятися з Полікратом щодо величі та могутності(1). Його замордував Оройт такою смертю, що краще про неї не казати і нарешті він його розіп'яв. А з його супутників тих, хто був самосцями, він відпустив на волю, а тих, що були чужинцями і рабами в його почеті, він зробив своїми невільниками. Полікрата, розіп'ятого на хресті, спіткала саме та доля, про яку бачила сон його дочка, бо Зевс Геліос змазував олією, коли була спека. Отак багато щасливого, що зазнав у своєму житті Полік-рат, закінчилося таким нещастям (так, як йому пророкував Амасій, цар Єгипту).

126. Проте, не минуло багато часу, як і Оройт зазнав кари за Полі-крата. Отже, після смерті Камбіса і під час царювання магів, перебуваючи в Сардах, зовсім не ставав у пригоді персам, від яких мідійці відібрали владу. Він у цей неспокійний час умертвив Мітробата, сатрапа Даскілея, який ганьбив його за те, що він зробив із Полікратом, умертвив також і Мітробатового сина Кранаспа, що були обидва знатними особами в Персії, учинив ще й інші такі злочини, і одного посланця Дарія, що прибув до нього, через те, що вісті, які той приніс йому, не були приємними, коли посланець повертався, він послав у засідку людей, які вбили посланця і знищили його разом із його конем.

127. Дарій, щойно прийшовши до влади, захотів покарати Оройта за всі його злочини і, зокрема, за вбивство Мітробата та його сина. Відкрито послати військо проти нього він не вважав своєчасним, бо в країні ще не було спокійно, а він лише недавно прийняв царську владу. Його було повідомлено, що Оройт має велику силу, бо його охоронцями є тисяча персів, було в нього три округи - Фрігія, Лідія та Іонія(1). Отже, маючи це на увазі, Дарій вигадав таку хитрість. Він запросив до себе найкращих із персів і почав до них так промовляти: «Хто з вас, перси, зробить мені таку послугу, візьметься за таку справу і довершить її, не застосовуючи сили, і без багатьох помічників, але лише хитрістю? Бо там, де потрібна хитрість, там зайвим є насильство. Отже, тепер, хто з вас може привести до мене живим Оройта, або його вбити? Бо ця людина до цього часу не лише нічого не зробила для персів, а завдала їм багато лиха. По-перше, вона згубила двох із нас, Мітрабата і його сина, а потім тих людей, яких я послав, щоб вони покликали його до мене, він і їх убив, а тепер поводиться так зухвало, як ніколи. Через це, перш ніж він зробить якесь ще більше лихо персам, треба його випередити та вбити.

128. Такі запитання поставив Дарій, і тридцять чоловік охоче взялися виконати його доручення, оскільки вони почали сперечатися між собою, Дарій запропонував їм кинути жереб. Вони його кинули і той випав синові Артонія Багаю. Щойно Багай витяг жереб, він наплсав багато грамот про різні речі, запечатав їх печаткою Дарія і з ними вирушив до Сардів. Прибувши, він прийшов до Оройта і, витягши їх із торби, одну по одній передав царському секретареві, щоб той їх читав, бо царських секретарів мають усі сатрапи(1). Передав Багай грамоти й водночас спостерігав настрої списоносців, чи не виявлять вони ознаки незадоволення Оройтом. Коли він побачив, що ті виявляли велику повагу до грамот, дав секретареві ще одну, в якій були такі слова: «О перси! Цар Дарій забороняє вам бути охоронцями Оройта». Коли вони це почули, списоносці опустили списи. Тоді Багай, побачивши це, і зрозумівши, що вони підкорилися наказові, що був у грамоті, поосміли-вішав і передав секретареві останню грамоту, де було написано: «Цар Дарій наказує персам, що перебувають у Сардах, убити Оройта». І ледве почувши ці слова, вони повитягали свої мечі і вбили його. Отже, так перса Оройта було покарано за вбивство самосця Полікрата.

129. Забрали та перевезли до Сусів Оройтові скарби. Не пройшло після того багато часу, як сталося так, що цар Дарій, полюючи на диких звірів, зіскочив із коня і вивихнув собі ногу. Вивих був настільки тяжким, що щиколотка вискочила з суглобу. І оскільки і перед тим при ньому були єгипетські лікарі(1), яких уважали за найдосвідченіших у медицині, він звернувся до них. Але вони, викручуючи і намагаючись одразу поставити на місце щиколотку, зробили так, що йому стало ще гірше. Сім днів та ночей не міг Дарій зімкнути очей від болю. Проте на восьмий день, коли Дарій був у жалюгідному становищі, той, хто чув, що в Сардах казали про вправність кротонця Демокеда, прийшов і розповів про це Дарію і він наказав привести до нього якнайшвидше цього лікаря. Його знайшли занедбаного десь там серед Оройтових рабів, привели до царя у лахміттях та кайданах.

130. Так його поставили перед Дарієм і той почав розпитувати, чи він розуміється на цій справі. Але він заперечував, побоюючись, як би Дарій не довідався, хто він, бо вже ніколи не побачить Еллади. Дарій добре зрозумів, що Деміка уміє прикидатися і наказав тим, що його супроводили, принести канчуки й залізні вістря. І лише тоді Демокед визнав, хто він насправді. Він сказав, що не дуже розуміється на лікарському мистецтві, але оскільки жив з одним лікарем, то дечого навчився. Згодом, коли Дарій доручив йому лікування, Демокед, застосувавши грецькі ліки і замість грубих засобів, використовуючи помірковані, до-сяг того, що Дарій почав спати, а перегодом зовсім одужав, хоч був утратив усяку надію на те, що нога загоїться. Після цього Дарій подарував йому пару золотих кайданів. І Демокед спитав Дарія, чи той навмисне за своє одужання хоче зробити його подвійно нещасним. Дарієві сподобалася така відповідь і він послав Демокеда до своїх жінок. Коли євнухи привели його, то сказали жінкам, що це той самий, хто повернув життя їхньому цареві. І кожна з них зачерпнула глеком золото із скрині і піднесла його в дар Демокедові. Це був такий щедрий дар, що слуга, на ім'я Скітон, який супроводжував Демокеда, підбираючи статери, що випадали з глеків, зібрав і собі багато золота.

131. Внаслідок ось яких обставин Демокед прибув із Кротона і опинився в Полікрата. В Кротоні він був у незгоді із своїм батьком, що був дуже запальною людиною. І Демокед не міг його зносити, покинув його і переїхав на Егіну. Оселився там і вже на перший рік, хоч у нього не було належних засобів та інструментів, потрібних для лікування, він перевершив усіх тамтешніх лікарів. На другий рік уряд Егіни прийняв його на службу з оплатою в один талант, на третій рік Демокеда запросили афіняни і платили вже сто мін, а на четвертий рік його запросив до себе Полікрат і дав йому два таланти. Так він опинився на Самосі і власне через нього вславилися кротоноські лікарі (отже, був час, коли першими лікарями в Елладі вважалися кротонці, після них кіренці. Саме тоді аргосці вславилися як перші в музичному мистецтві).

132. Отже, тоді, коли Демокед вилікував Дарія, він побудував собі великий дім у Сусах і став співтрапезником царя. Він мав всі блага, крім одного: не міг повернутися в Елладу. І спершу, коли єгипетських лікарів, які перед тим лікували царя, Дарій хотів посадити на кіл, бо вони виявилися гіршими за еллінського лікаря, Демокед умовив царя не робити так і цим урятував їм життя. Згодом він урятував одного ворожбита з Елеї(1), який супроводжував Полікрата і опинився серед рабів. Так Демокед став поважною особою в царя.

Додати в закладки

  
Переклад Translate