Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького
133. Незабаром сталися ще й інші події. В Атосси, Кірової дочки і Дарієвої жінки, на груді утворився нарив, а потім він прорвав і поширився далі. Коли нарив ще не визрів, через сором Атосса приховувала його і нікому не казала, а коли це лихо стало небезпечним, вона покликала до себе Демокеда і показала йому. Він пообіцяв вилікувати її, але попросив заприсягатися, що і вона у винагороду зробить йому послугу, яку він попросить, і, звичайно ж не вимагатиме нічого ганебного.
134. Коли він узявся за лікування і вилікував її, тоді Атосса, напучувана Демокедом, у ліжку, де вона спала з Дарієм, звернулася до нього з такою промовою: «Царю мій! Така в тебе велика сила, а ти сидиш тут і зовсім не дбаєш про те, щоб зміцнити силу персів(1), підкоривши інші народи. Цілком природно, щоб така людина, як ти, в якої є стільки скарбів, звершила якийсь подвиг, щоб перси зрозуміли, що ними керує справжній муж. Це ти мусиш зробити з двох причин. По-перше, щоб перси зрозуміли, що той, хто ними править, це справді муж, і, по-друге, щоб вони зайнялися війною і в них не було часу для змов проти тебе. Бо тепер, поки ти ще молодий, ти можеш зробити такий подвиг. З розвитком тіла людини розвивається і розум. Але коли воно старішає, старішає і сама людина, і стає нездатною для всякого заповзяття». Так вона промовляла, як її навчив Демокед, а Дарій їй відповів: «Жінко моя! Ти мені сказала все те, що і я сам мав намір зробити. Адже я надумав перекинути міст і з'єднати цей материк із іншим материком, і вирушити в похід на скіфів. І це незабаром буде підготовлено». Атосса сказала йому на це: «Дивись-но, не квапся тепер виступати проти скіфів, бо ти, коли схочеш, можеш упоратися з ними, але я прошу тебе піти в похід на Елладу. В мене виникло бажання мати служанок із Лаконії, Аргосу, Аттіки та з Корінфа. І ти маєш людину найбільш підходящу за всіх інших, яка може детально розповісти про становище в Елладі і напутити тебе, це той, хто вилікував твою ногу». Дарій відповів їй: «Отже, оскільки, жінко, ти вважаєш доцільним спершу взятися за Елладу, я гадаю, що краще буде послати туди шпигунів із тим, про якого ти сказала, щоб вони роздивилися і зібрали відомості, і докладно мені доповіли, а потім, маючи точні відомості, я виряджуся в похід на Елладу» (2).
135. Так він сказав і одразу, сказавши, приступив до справи. Отже, негайно, щойно розвиднілося, він покликав до себе десять знатних персів і дав їм наказ супроводжувати Демокеда і відвідати узбережжя Еллади, і добре стежити за тим, щоб Демокед потай не втік від них, і щоб вони повернулися з ним. Давши їм такий наказ, він покликав Демокеда і попросив його супроводити персів, показати їм Елладу і повернутися з ними. Він сказав йому ще взяти з собою все рухоме майно як дарунок батькові та братам і запевнив, що замість цього він дасть йому ще більше, крім того, що в нього було. Він сказав також, що дарує йому торговельне судно з усякими коштовностями, щоб він міг перевезти подарунки, і це судно супроводитиме його. Дарій, напевне, як я гадаю, пообіцяв йому все це без жодної задньої думки, але Демокед злякався, чи не хотів Дарій у такий спосіб випробувати його і не поспішив охоче прийняти все те, що той йому давав, але сказав, що своє майно залишить там, де воно є, що він мав його, скоро повернеться. Але судно, що пообіцяв йому Дарій для перевезення подарунків братам, він прийняв. Дарій, давши йому такий самий наказ, відіслав усіх їх на корабель, щоб вони відпливли.
136. Спочатку вони прибули до фінікійського міста Сідона і там спорудили дві трієри і велике фінікійське вантажне судно(1) з усякими коштовностями. Коли все було підготовлено, вони вирушили до Еллади і, наблизившись до її узбережжів, робили замітки і, нарешті, відвідавши більшість із її найславетніших місцевостей, вони прибули до Таранта в Італії. Там через прихильне ставлення до Демокеда цар тарантинців Арістофілід спершу познімав керма з мідійських суден, а потім ув'язнив і самих персів, ніби вони були шпигунами. Коли таке було вчинено з персами, Демокед прибув до Кротона, і коли він опинився на своїй батьківщині, Арістофілід звільнив персів і повернув їм усі речі, забрані із кораблів.
137. Тоді перси продовжили свою морську подорож і, переслідуючи Демокеда, прибули до Кротона. Вони застали Демокеда, коли той походжав по агорі, і схопили його. Із кротонців одні, побоюючись персів, готові були залишити його на призволяще, проте інші кинулися і почали ціпками лупцювати персів, які запротестували, кричачи: «Гей ви, кро-тонці! Зважте на те, що ви робите: ви хочете вирвати з наших рук невільника, що втік від нашого царя. Як поставиться наш цар до такої образи? І чи буде вам гаразд від того, що ви робите, коли ви в нас його заберете? Проти якого іншого міста ми оголосимо негайно війну, як не проти вашого? Яке інше місто ми поневолимо, як не ваше?» Так вони промовляли до кротонців, але хіба можна було їх умовити. Кротонці відняли в них Демокеда, забрали вантажне судно, яким вони припливли. І перси повернулися до Азії, і вже не намагалися більше, втративши свого провідника, обстежувати узбережжя Еллади і збирати докладні відомості. Проте Демокед, коли вони від'їжджали, попросив їх переказати Дарієві, що він - Демокед - присватався до Мілонової дочки і хоче пошлюбити її. Бо ім'я атлета Мілона було добре відоме цареві(1) і він його дуже поважав. І я гадаю, що саме з цього приводу Демокед поквапився з цим шлюбом, витративши багато грошей, щоб показати Дарієві, що і в своїй країні його - Демокеда - дуже шанують (2).
138. Перси відпливли з Кротона і море викинуло їхні кораблі на берег Іапігії. Там їх повернули в рабство, поки один вигнанець із Таранта, Гілл, не викупив їх і не відвіз до Дарія. А Дарій за його заслуги готовий був дати все, що той схоче. Гілл розповів Дарієві спершу про своє нещастя і попросив його подбати про повернення до Таранта. І щоб не викликати заворушення в Елладі, якщо заради лише нього самого відпливе великий флот до Італії, Гілл сказав Дарієві, що кнідяни, напевне, можуть більш, ніж хто інший, допомогти йому повернутися на батьківщину, бо вони друзі тарантинців і певніше, ніж будь-хто інший, повернуть його. І Дарій пообіцяв йому, приступив до виконання обіцянки. Отже, він послав посланця до Кніда і попросив його мешканців подбати про повернення Гілла до Таранта. Кнідяни послухалися Дарія, але їм не пощастило умовити тарантинців, а вони не були настільки сильними, щоб застосувати силу. Так воно сталося, і послані Дарієм перси були першими з тих, що з Азії прибули до Еллади і їх було послано як шпигунів для того, про що я вже сказав.
139. Після цього цар Дарій завоював Самос(1), перше серед усіх еллінських і варварських міст, ось із якої причини. Коли син Кіра Камбіс вирушив у похід на Єгипет, його відвідали й інші численні елліни. Одні, звичайно, з метою торгівлі (інші як найманці), а деякі з метою побачити країну. Один із них був сином Аяка, Сілосонт, Полікратів брат, вигнаний із Самоса. Цьому Сілосонтові дуже пощастило і ось як. Він узяв червоний плащ, одягнув його і походжав на агорі Мемфіса. Його побачив Дарій, який тоді охороняв Камбіса і не був якоюсь видатною особою. Отже, він побачив плащ, підійшов до Сілосонта і попросив продати йому плащ. Сілосонт, коли побачив, що Дарієві кортить придбати цей плащ, ніби сам бог підказав йому, він сказав: «Я не продаю цей плащ, скільки б мені за нього не дали, але можу, якщо хочеш, подарувати його тобі, досить того, що ти його візьмеш». Дарій подякував йому за це, і взяв собі плащ. А Сілосонт подумав, що він через свою необачність позбувся плаща.
140. Проте через деякий час помер Камбіс і проти мага повстали ті семеро і з них царську владу одержав Дарій. Сілосонт довідався, що царська влада перейшла до тієї людини, яка колись у Єгипті попросила в нього те вбрання і він їй подарував його. Він прибув у Суси, сів біля дверей царського палацу і сказав, що є благодійником Дарія. Ці слова почув воротар і доповів про це цареві. Той здивувався і сказав: «Що це за еллін, який є моїм благодійником(1) і я мушу бути йому вдячним за його благодіяння, бо я зовсім недавно став царем? Крім того, за цей час ніхто з еллінів ще не відвідав нас. Отже, я не маю ніяких зобов'язань перед жодним елліном. Незважаючи на все це, приведіть його до мене, щоб я довідався, що він хоче, коли каже таке». Воротар привів Сілосонта, встав там і товмачі почали його розпитувати, хто він такий і що зробив і чому каже, ніби він є благодійником царя. Тоді Сілосонт розповів про все, що було з тим плащем і що він саме той, хто подарував його цареві. На це Дарій відповів: «Благородна людино! Так це ти, коли я ще не мав жодної влади, зробив мені цей подарунок, хоч і не дуже цінний! Байдуже, вдячність моя буде такою, якби ти тепер зробив мені якийсь дуже цінний подарунок. Щоб віддячити тобі, я дам тобі срібла і золота, скільки хочеш, щоб ти не шкодував колись, що зробив добро Дарієві, сину Гістаспа». Сілосонт відповів на це: «Царю мій! Не давай мені ні золота, ні срібла, але звільни мою батьківщину Самос і поверни її мені. Після вбивства мого брата Полікрата, якого вбив Оройт, там владарює наш раб. Поверни мені мою вітчизну, не вбиваючи там і не поневолюючи людей».
141. Коли цю промову почув Дарій, він послав військо на чолі з Отаном, який був одним із сімох, і дав йому наказ виконати те, про що просив Сілосонт. Отан зійшов на берег і почав готувати похід.
142. На той час урядування на Самосі мав Меандрій, син Меандрія, і владу він одержав, будучи заступником Полікрата. Він хотів бути найсправедливішою людиною на світі, але це йому не довелося. Коли він дізнався про смерть Полікрата, то спершу спорудив жертовник Зевсові Елевтерію навколо храму і оточив його священною округою, яка і тепер ще існує в передмісті. Потім, закінчивши це, він зібрав усіх громадян за збори і звернувся до них із такою промовою: «Як ви самі знаєте, мені передав усю владу і свій скипетер Полікрат і це дає мені право тепер стати вашим царем. Проте я сам не робитиму того, за що я звинувачую інших. Бо і Полікрат, який був тираном над людьми рівними йому, мені не подобався, і зневажаю всіх, хто робить щось подібне. Полікрат спокутував тепер, коли його спіткала жорстока доля. Я тепер у вашій присутності передаю вам владу і оголошую демократію. Проте, я вважаю справедливим, щоб мені було дано таку винагороду. По-пердіе, на знак особливої пошани, щоб мені було видано з Полікратового майна шість талантів. Крім того, я прошу, щоб мені і всім моїм нащадкам було дано посаду жерця Зевса Елевтерія(1), на честь якого я сам побудував святилище і завдяки якому я дарую вам свободу». Таке він одразу пообіцяв самосцям, але один із них підвівся і сказав: «Але ти не гідний урядувати нами, ти людина низького роду, ти мерзотник, краще ти звітуйся перед нами, що ти зробив із дорученими тобі грошима!»
143. Це сказав один із знатних громадян, якого звали Телесарх. Але Меандрій подумав, що коли він відмовиться від влади, хтось інший замість нього стане тираном, і через це він зовсім не мав наміру відмовитися від влади. Він віддалився на акрополь і запросив до себе одного по одному громадян, ніби для того, щоб звітуватися про витрачені гроші, і там затримав їх і ув'язнив. Так вони залишилися ув'язненими, а Меандрія після того спіткала якась хвороба. Тоді його брат на ім'я Лікарет(1), гадаючи, що Меандрій помре, щоб йому легше було захопити владу над Самосом, убив усіх ув'язнених, бо, мовляв, вони, як це довели, не хотіли бути вільними.
144. Коли, нарешті, прибули на Самос перси, повертаючи на його батьківщину Сілосонта, ніхто там не вчинив їм ніякого опору і прибічники Меандрія, і він сам оголосили їм, що вони готові скласти угоду і покинути острів. Отан прийняв таку умову і склав із ними угоду і найзнатніші з персів поставили крісла перед акрополем і посідали на них.
145. У тирана Меандрія був брат не сповна розуму, якого звали Харілай. Він, я не знаю, за який злочин, був ув'язнений у підземній в'язниці *. І саме тоді він почув про те, що сталося. Харілай підвівся в своїх кайданах і щойно побачив персів, як вони спокійно сидять там, почав галасувати і казав, що хоче порозмовляти з Меандрієм, який почув це і наказав вивести його з в'язниці і привести до нього. І щойно його привели, він почав лаяти свого брата, називаючи його боягузом і намагаючись умовити його напасти на персів, кричачи: «Мене, архине-гіднику, свого брата, який не зробив жодного злочину такого, щоб мене ув'язнити, ти ув'язнив і закував у кайдани. А тепер, коли ти бачиш персів, які хочуть прогнати тебе і позбавити притулку, ти не наважуєшся помститися на них, хоч це так легко їх знащити? А якщо ти їх боїшся, дай мені твоїх найманців і я покажу їм, як приходити сюди. А тебе я охоче візьму і прожену з нашого острова».
146. Так сказав Харілай, а Меандрій послухав його, на мою думку, не тому, що дійшов до такого безумства, щоб подумати, ніби він може своїми силами помірятися з царем, але радше через заздрість до Сіло-сонта, що тому так легко дісталася влада над містом. Отже, він мав намір лише подратувати персів і цим послабити силу самосців, а потім віддати персам місто. І так він гадав, бо був цілком певний, що, коли самосці нападуть на персів, ті ще більше розгніваються на них. Крім того, він мав на меті, коли лише схоче, безпечно втекти з острова, бо він зробив тунель із акрополя до моря. Отже, Меандрій утік на кораблі з Са-мосу, а Харілай озброїв усіх найманців і відчинив брами акрополя і напав на персів, які зовсім не очікували такого, вважаючи, що все гаразд, якщо складено угоду. Найманці напали на персів і почали вбивати найзнатніших із них, тих, яких несли на ношах. Отаке робили вони, але інше перське військо поспішило на допомогу і найманці, відкинуті знову, замкнулися на акрополі.
147. Стратег Отан, коли, по-перше, побачив загибель багатьох, персів, а по-друге, пам'ятаючи про наказ, що йому дав Дарій, виряджаючи в похід, не вбивати нікого з самосців, не продавати нікого в рабство і передати острів без утрат Сілосонтові, але він забув про це і наказав своїм воїнам усіх вбивати без розбору, кого вони захоплять. Тоді одна частина війська обложила акрополь, а інша вбивала без розбору: чи були вони в святилищі, чи за його межами.
148. А Меандрій, утікши з Самосу, приплив до Акедеімону(1). Скоро прибув він у місто, привізши з собою різні речі, що захопив їх, і зробив із ними таке. Він виніс із дому золоті та срібні келехи і його слуги почали їх чистити, а він на той час розмовляв із Клеоменом, сином Анаксандріда, який був тоді спартанським царем, і проводжав його додому, а коли Клеомен побачив ці келехи, прийшов у захоплення. Меандрій запропонував йому взяти ті, які він побажає. Меандрій повторював це двічі й тричі, але Клеомен виявився найчеснішою людиною на світі, бо він не вважав за справедливе взяти те, що йому давав Меандрій і, зрозумівши, що той міг дати це іншим громадянам і в такий спосіб заручитися допомогою, яку хотів одержати від них, пішов до ефорів і сказав їм, що краще було б, коли б самосець пішов геть із Пелопоннесу, щоб він не спокусив ні його, ні когось іншого з спартанців і зробив би їх нікчемними. Вони зважили на його слова і оголосили про вислання з їхньої країни Меандрія.
149 Перси винищили на Самосі мешканців і повернули спустошений острів Сілосонтові(1). Коли проминув деякий час, стратег Отан внаслідок одного свого сновидіння і через хворобу статевих органів, яка його спіткала, зібрав мешканців і залюднив острів.
150. Коли перський флот відплив на Самос, вавілоняни, які добре підготувалися, підняли повстання(1). Бо за весь той час, коли царював маг, і проти нього повстали семеро, і коли виникли заворушення, вони готувалися до облоги. І я не знаю, як робилися ці підготування, щоб їх не викрили. Але коли вже явно було проголошено повстання, вавілоня-
ни ось що зробили. Вони відокремили від усіх інших своїх матерів, а крім того ще по одній із своїх жінок, яку хотіли залишити в своєму домі, а всіх інших подушили. Оцю одну кожен залишив собі з метою готування їжі.
151. Дарій довідався про повстання і зібрав усі свої сили, щоб вирушити в похід на Вавилон, і почав його обкладати, але вавилоняни не звертали уваги на облогу. Зійшли вони на свої башти у фортеці і розважались там танцями, і знущалися з Дарія та його війська, і один із них навіть сказав, глузуючи: «Що ви там сидите, перси, і не ворушитеся? Коли вже почнуть жеребитися лошихи, тоді лише ви здобудете наше місто». Так сказав один із вавилонян, не маючи на думці, що мули можуть жеребитися.
152. Так минув уже цілий рік і сім місяців, і Дарій із своїм військом зажурилися, не спроможні перемогти вавилонян. Проте яку б хитрість чи витівку не вигадував Дарій, він ніяк не міг їх подолати. Випробував різні хитрощі, навіть застосував те, з допомогою чого Кір колись здобув місто, і це не допомогло йому. Але все було даремно, бо вавилоняни вдалися до надійних заходів для оборони.
153. Тим часом, на двадцятий місяць облоги Зопір, син Мегабіза, одного з сімох, які вбили мага, цей Зопір, Мегабізів син, довідався про таке чудо': одна з в'ючних лоших ожеребилася. Коли йому про це сповістили, він спершу не повірив, а побачивши жеребеня, наказав тим, що подію бачили, нікому про це не говорити. Тоді Зопірові здалося, скоро він співставив сказане тим вавилонянином, що коли мули народжуватимуть, тоді фортецю буде здобуто через чудо, яке тут сталося, що справді не без божої волі провіщував вавилонянин, і Вавилон можна здобути.
154. Коли так йому здалося, що Вавилон приречено до падіння, він прийшов до Дарія і спитав його, чи справді він бажає, щоб Вавилон було здобуто. І коли дістав підтвердження, то вирішив, що здобуття Вавило-на - це його справа, бо перси дуже високої думки про особисті подвиги людей. Так він вирішив, що лише покалічивши себе і перейшовши на бік вавилонян, він зможе досягти перемоги над ними. Отже, не довго думаючи, він жахливо покалічив себе: відрізав собі носа і вуха, розкуйовдив волосся, відшмагав себе, і в такому вигляді прийшов до Дарія.
155. Коли Дарій побачив так скаліченого одного з найзнатніших персів, дуже розхвилювався, скочив із свого трону, скрикнув і запитав, хто це наважився зробити таке неподобство. Той відповів йому: «Нема такої людини, крім тебе, яка була б спроможна довести мене до такого жалюгідного стану, в якому ти мене бачиш. Не зробив мені це, царю мій, ніхто з іноземців, але я сам це зробив, бо не можу терпіти, щоб із персів знущалися ассірійці»(1). Дарій відповів йому: «Найжорстокіший із смертних, так ти спотворив найвродливішу людину, як ти кажеш, через тих обложених ти на все життя покалічив себе. Як же зможемо ми перемогти ворогів, ти, нерозсудливий, через твоє каліцтво? Як не сказати мені, що ти загубив свій розум оцим спотворенням, яке ти зробив над собою?» Зопір так відповів йому: «Як би я повідомив тебе про те, що я маю намір зробити, ти не так зустрів би мене. Отже, тепер, коли твоє військо виявиться достойним, ми здобудемо Вавилон. Я, отакий, яким я тепер є, дезертую і піду до їхньої фортеці і скажу їм, що ти мене так покалічив. І гадаю, скоро я їх переконаю, що це правда, вони призначать мене начальником свого війська. А ти на десятий день після того, як я зайду в їхню фортецю, поставиш тисячі людей з тієї частини твого війська, якої тобі не шкода, якщо вона загине, біля брами, що зветься брамою Семіраміди. Потім знову на сьомий день після десятого постав мені інших дві тисячі при брамі, що називається брамою Ніна (2). Після цього ти пропусти ще двадцять днів і тоді приведи ще чотири тисячі і постав їх при так званій Халдейській брамі. Хай вони не мають при собі ні оці, ні попередні, ніякої оборонної зброї, крім кинджалів. Це дозволь їм мати. Після двадцяти днів накажи, щоб інша частина війська пішла в загальний наступ на фортецю, а основну частину персів я тебе прошу розташувати при брамах Бела і Кіссійськими. Бо, коли я вчиню великі подвиги, як гадаю, то вавілоняни довірятимуть мені і щодо всього іншого і, зокрема, дадуть мені й гаки від брамних засувів, і тоді вже це буде моєю справою та справою персів, що саме ми зробимо.
156. Такі поради дав Зопір Дарієві, а сам побіг до брами, часто озираючись, ніби він був справжнім перебіжчиком. Коли з високих башт його побачили лучники, що там були, вони позбігали наниз, трохи відтулили браму і запитали його, хто він такий і чого йому треба. Він сказав, що звуть його Зопір, і що він прийшов до них як перебіжчик. Ледве почули це воротарі, як, звичайно, повели його до своїх вавілонських начальників. Вставши перед ними, він гірко оплакав свою долю і сказав, що його так покалічив Дарій, бо він йому запропонував відвести його військо і піти геть, адже той не бачить, як можна оволодіти містом. Далі Зопір продовжував: «А тепер, о вавілоняни, я прийшов до вас, як найбільше для вас благо, а для Дарія й його перського війська - найбільше лихо, бо він мені заплатить за те, що він мене так покалічив. Адже я докладно знаю про всі його наміри».
157. Вавилоняни, побачивши людину, що була однією з перших серед знатних персів, тепер без носа, без вух, скривавлену, з багатьма слідами від шмагання, всі повірили їй, у тому, що вона каже правду, і прийшла їм на допомогу, і через це охоче дали їй усе, що вона просила. А Зопір попросив дати йому військо. І коли він його від них одержав, він взявся за виконання, того, про що умовився з Дарієм. Отже, на десятий день він вивів вавилонське військо, оточив тисячу тих перших, про яких домовився з Дарієм і поперерізував їх. Коли вавилоняни побачили, що він виконує все, як їм пообіцяв, вони дуже зраділи і вже були готові дати йому все, що він попросить. Він зачекав, щоб минули призначені дні, і вдруге вивів добірні загони вавилонського війська і перерізав іще дві тисячі дарієвих воїнів. Коли і це побачили вавілоняни, всі вони почали розхвалювати Зопіра і тільки про нього йшли в них розмови. Він знов зачекав, щоб минули призначені дні і вивів вавілонян на місце, про яке умовився з Дарієм, оточив і перебив іще чотири тисячі перських воїнів. І коли він зробив такий подвиг, то добився всього, що хотів, його призначили головним воєначальником і начальником охоронців фортеці.
158. Отже, коли Дарій розпочав загальний наступ із усіх напрямів на фортецю, тоді вже виявилася Зопірова зрада. Бо вавилоняни піднялися на мури фортеці і оборонялися проти нападів Дарієвого війська, а Зопір відчинив навстіж так звані Кіссійську і Белову брами і пропустив персів у фортецю. А серед вавилонян ті, які побачили, що сталося, кинулися тікати в святилище Зевса-Бела, а ті, які ще цього не побачили, залишилися кожен на своєму місці, аж поки й вони зрозуміли, що сталася зрада.
159. Так удруге було здобуто Вавилон, а Дарій, підкоривши вавилонян, зруйнував усі мури фортеці і зламав усі брами (бо перед тим, коли Кір здобув Вавилон, він цього не зробив). Потім Дарій посадив на кіл найвидатніших із мешканців(1), числом до трьох тисяч, а інших залишив вільними, дозволивши їм жити в місті. А для того, щоб вавилоняни взяли собі жінок (аби не припинився їхній рід), Дарій передбачив і зробив таке (бо своїх жінок, як я вже сказав спочатку, вавилоняни задушили для заощадження харчів) - він наказав сусіднім народам зебезпечити жінками Вавилон, визначивши кожному з них певне число жінок, і так він зосередив там п'ятдесят тисяч жінок. Від цих жінок походять теперішні вавилоняни.
160. На думку Дарія, ніхто з персів не перевершив Зопіра щодо його мужності, ні з тих, які були до нього, ні з сучасних, за винятком самого Кіра, бо з Кіром жоден перс не вважав себе гідним зрівнятися. Кажуть, що часто Дарій висловлював думку, що краще було б, коли б Зопір не зазнав такого каліцтва, ніж до його держави крім цього було б приєднано ще двадцять Вавилонів. Він щедро винагородив його. Бо щороку давав йому дари такі, які перси вважають за найцінніші. І віддав йому у володіння до кінця його життя Вавилон, звільнив його від податків і ще багато інших привілеїв він дав йому. Від цього Зопіра народився Мегабіз, котрий як стратег воював у Єгипті з афінянами та їхніми союзниками(1). І цього Мегабіза сином був Зопір, який, покинувши персів, перейшов до афінян.
ПРИМІТКИ
Книга III. Талія
1.1. Спадкоємець Кіра Камбіс II (530-522 до н. є.) за чотири перші роки свого царювання поширив перську державу до Середземного моря (III, 34). Коло 525 р. він підготувався до давно запланованого походу на Єгипет.
1.2. За причину війни персів із єгиптянами Геродот уважав особисті мотиви: образу, яку Амасій завдав Камбісові, союз єгиптян із лідійцями (І, 77) і прагнення дальших завоювань.
1.3. Про єгипетських лікарів див. у кн. II, розд. 84 і III, 129.
2,1. Закон, що про нього йдеться в розд. 84, тоді, мабуть, ще не було запроваджено. Амасій розумів, що його дочка не може стати законною дружиною перського царя, бо його законними дружинами могли бути лише персіянки. Сумнівно, що Нітетіда могла бути дочкою Апріеса.
4.1. Розповідь про Фанеса Геродот міг почути ще, будучи в Галікарнассі. Ім'я Фанес рідкісне. Воно є на одній посудині з Навкратіди. Якщо воно тотожне з ім'ям Фаенес, то воно зафіксоване на одній монеті з Галікарнасса.
4.2. За уявленням Геродота арабські племена було об'єднано в одній монархічній державі, але в дійсності цього не було. Могло йтися лише про якогось одного племенного вождя.
5.1. Про місто Кадітіс уже було в кн. II, розд 159.
5.2. У даному разі Геродот відрізняє «палестинських сірійців» від фінікійців. Тут у нього ідеться про філістимлян. В інших місцях він уживає назву Палестина для означення всього східного узбережжя Середземного моря.
5.3. Це не тому, що Аравія - країна арабів - доходила до Середземного моря, а через те, що торговельний шлях від Аравії до Середземного моря контролювався якимсь арабським владарем.
5.4. Іенісос - місто недалеко від Єгипту біля колись важливої гавані Рінокрлура.
5.5. Про це озеро вже було в кн. II, розд. 6
5.6. Єгиптяни називали озеро Сербоніду «Видихом Тіфона», маючи на увазі його смердючі випари. В грецьких міфах Тіфон або Тіфоей був стоголовою потворою, сином Геї («Землі») і Тартара. Його перемогли олімпійські боги і сховали під землею. Вважали, що, переможений, він лежить під діючими вулканами і їхні виверження - його подихи. Ототожнений із єгипетським Сетхом (II, 144), він перенісся в Єгипет.
6.1. Геродот називає демархами місцевих правителів, підпорядкованих правителям номів - номархам.
6.2. Повідомлення Геродота підтверджується назвою Остракіна, яку наводить Йосиф Флавій, іудейський історик першого ст. н. є. Це було місто між горою Касій та Ріноколура-ми в безводній місцевості.
8.1. Число 7 у багатьох народів давнини вважалося священним. Використання крові характерне для обрядів прилучення чужинців до складу якогось племені і для присяг.
8.2. Тут цікаві повідомлення про доісламську релігію арабських племен. Невідомо, звідки Геродот міг довідатися про імена арабських богів. Діоніс (?) - Оротальт, що можна [463] тлумачити, як «вогонь бога», і Уранія, тобто небесна Афродіта - Алілат (просто «богиня»?). Можливо, тут ідеться про семітські божества Баала і Астарту (Ашторет).
9.1. В Аравії нема «великої ріки», яка вливалася б у Червоне море.
9.2. Тут є дуже сумнівне повідомлення про шкіряний водопровід.
10,1. Псамменіт у Геродота - це ім'я Псамметіх, яке мали троє фараонів XXVI династії.
13,1. Лівійські племена на заході від Єгипту. Про них у кн. IV, розд. 168.
14.1. Цих царських суддів було семеро. їхня посада вважалася дуже почесною, хоч їхнє життя наражалося на небезпеки.
14.2. Оскільки залога мітіленської трієри становила 200 чоловік, то наказано було вмертвити 2 тис. єгиптян.
15,1. Лівієць Інарос очолив 462 р. повстання проти персів. Таннір (Таннюрас) син Інароса, і Павсіріс, син Аміртея, не згадуються в інших джерелах. Афінська експедиція на підтримку повстання Інароса в 459-454 рр. до н. є. не мала успіху. Аміртей (Амюртайос) став фараоном XXVIII дин. (404-399 до н. є.), але він був тим Аміртеєм, який підтримав повстання Інароса. Перси не могли проникнути в болота Дельти, де владарювали Інарос і Аміртей, і змушені були визнати владу їхніх синів.
16.1. Про блюзнірські дії царя Камбіса нема згадок у єгипетських джерелах. Очевидно, ці дії є вигадкою єгипетських жерців, які були ворожі йому через те, що він значно скоротив їхні прибутки. Взагалі перси поважали релігію чужих народів. На статуї, що її поставив наварх (капітан) фараонів Амасія та Псамметіха III, є напис, в якому сказано, що Камбіс ушанував богиню Нейт, відремонтував її храм і збільшив його доходи за рахунок коштів, призначених для грецьких найманців.
16.2. Поховання в житлових приміщеннях практикувалося ще в додинастичну епоху в Єгипті.
17,1. Аммонії, тобто мешканці оазису Сіва. Геродот знав дуже мало про країни, розташовані на півдні від Єгипту (II, 29 і далі). Дослідники вважають, між іншим, і на цій основі, що він написав свій «Єгипетський логос» після інших книг. Ефіопи-довгожителі - це міфічний народ, «найбільші та найгарніші з усіх людей».
18,1. «Трапеза Сонця» - це, можливо, неправильний переказ якогось міфу. В єгипетських джерелах ідеться про «луг приношень», до якого прилітають душі померлих, щоб попоїсти. Відомий звичай залишати поживу на могилах. У Нубії було знайдено посудини із зображеннями тварин (а не людей), які їдять страви з схожого на жертовник стола. Можливо, це є також зображення «трапези сонця».
19.1. «Рибоїди» (Іхтіофаги) за повідомленням Павсанія (II ст. н. є.) мешкали на південних берегах Червоного моря.
19.2. Відомо, що за давнини метрополія зберігала зв'язки з колоніями, як це було в греків.
19.3. Імовірно, що фінікійці добровільно підкорилися Кірові. Проте фінікійське місто Тір, яке чинило запеклий опір ассірійцям та вавілонянам, без бою підкорилося персам, зважаючи на те, що вони залишили за ним право на автономію і не втручалися в його внутрішні справи.
19.4. Кіпрські міста повстали проти єгиптян і піддалися персам (II, 182). 20,1. Такі дари, очевидно, були традиційними на Сході (пор. III, 84). 21,1. Луки, справді, були основною зброєю давніх ефіопів.
23.1. Довголіття ефіопів могло пояснюватися ще й тим, що вони нараховували в році не 12, а 5 місяців. Це для деяких племен східної Африки підтверджують повідомлення мандрівників.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького |
| 2. | 63. Так сказав Прексасп і, оскільки його думка сподобалася... |
| 3. | 93. Від Пактііки та від Арменії і суміжних із ними країв до Понту... |
| 4. | 133. Незабаром сталися ще й інші події. В Атосси, Кірової дочки і... |
| 5. | 23.2. Тут звичайне перебільшення, але за давніх часів у Ефіопії,... |
На попередню
|
|
