Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького
23.2. Тут звичайне перебільшення, але за давніх часів у Ефіопії, тобто в Нубії справді добували багато золота. Ця країна в єгиптян називалася країною золота (по-єгипетському НУБ- «золото»).
24,1. Звичайно, в єгиптян не було прозорих скляних саркофагів. Що саме Геродот називає тут склом (гюелос) не відомо.
25.1. За Геродотом Камбісів похід проти ефіопів закінчився поразкою його війська. Проте новітні історики вважають, що перси досягли своєї мети. Камбіс поширив свою владу в Єгипті аж до південного кордону Єгипту, тобто до другого водоспаду (там, де тепер Ваді-Хальфа на кордоні з Суданом).
25.2. Можливо, що Камбісове військо десь біля другого водоспаду вже не пливло Нілом, а пішло пустелею на південь. Геродот у зв'язку з перським походом не згадує про [464] Ніл, але це пояснюється тим, що, на його думку, Ніл від Елефантіни тече з заходу на схід, а ефіопи живуть на півдні на березі моря, яке обмиває Лівію.
26.1. Тут, звичайно, ідеться не про місто, а про «Великий оазис», віддалений від Фів на відстань семи днів шляху, хоч повідомлення заплутане. Оазис Амуна (тобто Сіва) розташований значно далі на півночі, на відстані 14 днів шляху від Фаюму.
26.2. Страшний південний вітер - це самум, який справді міг засипати піском ціле військо, як це бувало з караванами.
27,1. Про священного бика Апіса вже йшлося в кн. II, розд. 38. У грецькій міфології Епаф (Епафос) уважався за сина Іо, яка, перетворена на корову, знайшла притулок у Єгипті. Там вона народила Епафа, і він згодом став царем. Його жінкою була Мемфіда, дочка бога Нілу. Від їхньої дочки Лівії було названо сусідню з Єгиптом країну.
28,1. Названі ознаки священного тельця Апіса у формі жука (скарабея) та орла (грифа), очевидно, мали із справжніми формами тварин не більше схожості, ніж, напр., сузір'я Лева із справжнім левом тощо.
29,1. Плутарх повідомляє, ніби Камбіс не тільки вбив Апіса, але й кинув його труп собакам. Це повідомлення, як і Геродотове, не відповідає дійсності. На саркофазі, датованому 524 роком до н. є., зберігся напис про урочистий похорон Апіса, в якому сказано: «Камбіс, цар Горішнього та Долішнього Єгипту, присвятив великий саркофаг своєму батькові Осірісу». Апіс уважався за втілення цього бога.
30.1. Перське ім'я цього Смердія було Бардія.
30.2. Згідно з написом Дарія на Бехістунській скелі вбивство магів відбулося ще до походу в Єгипет і залишалося таємним. Під час відсутності Дарія, використавши незадоволення недавно завойованих країв, маг Гаумата захопив владу в Персії 2 квітня 522 р. до н. є. Його ворогом був Гістасп (Віштаспа). Гаумату було вбито 29 вересня 522 р.
31.1. У Кіра і Кассандани було три дочки: Атосса, Артістона і ще одна, ім'я якої тут не названо.
31.2. В «Авесті» такі кровозмішні шлюби визнаються цілком законними, зокрема вони були властиві магам.
31.3. Ідеться про Атоссу, яка була по черзі дружиною Камбіса, мага псевдо - Смердія (Бардії) і, нарешті, Дарія.
32,1. Ця розповідь не узгоджується з повідомленням про те, що вбивство Смердія було таємним.
33,1. Священною хворобою називалася падуча хвороба, або епілепсія.
34,1. Розповідь про вбивство сина Прексаспа Камбісом є вигадкою. II мета показати, що Прексаспа було покарано в цей спосіб за вбивство сина Кіра.
35,1. Тут Камбіс діє так, нібито він був елліном, бо в греків бог Аполлон уважався за найкращого лучника серед богів.
37.1. Святилище Гефеста, тобто храм бога Птаха в Мемфісі (кн. II, розд. 101).
37.2. Назва «патаіки», очевидно, пов'язана з іменем Птаха. Ці патаіки були огрядними карликами, з довгими руками, з почту Осіріса. їх уважали за дітей Птаха. Вони були схожими на фінікійських Кабірів.
38.1. Назва «калатії», можливо, має в своїй основі давньоіндійський прикметник «кала-», що означає «чорний», а чорношкірним було тубільне населення Індії, так звані дравіди.
38.2. Слово «номос» (буквально - закон) у Піндара має інше значення. Ідеться про «природний закон», тобто, що «сильніший має керувати слабішим».
39.1. Наприкінці VI ст. до н. є. Самос за владарювання там Полікрата був наймогутні-шою державою серед іонійських міст. Полікрат захопив владу в 531 р. до н. є., і так звана талассократія (панування на морі) самосців тривала до 515 р. Дружба Полікрата з Лігда-мом, наксоським тираном, і його вороже ставлення до лесбосців уважається за його можливу дружбу з Пейсістратом, афінським тираном.
39.2. Полікрат, очевидно, позбавив влади самоських олігархів.
39.3. Події на Самосі мали щільніший зв'язок із перською агресією, ніж це уявляв собі Геродот. Фараон XXVI династії Амасій хотів зміцнити позицію Єгипту, склавши союз морських держав. Проте відпадіння від союзу Кіпру та підкорення Фінікії порушило відносну рівновагу сил на морі і Полікрат перейшов на бік сильнішої держави. Геродотові не були відомі мотиви Полікратової політики і через це він пояснює події як наслідок мстивості богів надто щасливим людям.
39.4. П'ятдесятивесельні кораблі (пентеконтери) були основними військовими кораблями греків у шостому ст. до н. є. Флот самосців та фокейців складався з таких кораблів. [465]
39,5. Ворожнеча Самосу та Мілета була постійною і вона спричинилася до зміни політики обох цих держав за наступних часів.
42,1. Запрошення рибака на обід до тирана може бути свідченням простоти звичаїв того часу. Проте ця розповідь має фольклорний характер.
45,1. Острів Карпатос розташований на морському шляху в південно-східній частині Егейського моря поміж Родосом і Критом.
46.1. Спартанські начальники, тобто двоє царів, герусія та ефори, які визначали в VI ст. до н. є. зовнішню політику держави.
46.2. Вираз «клуночок тут зайвий» означає, що і без нього зрозуміло, в чому річ.
47.1. Це єдине місце, де ясно сказано про мессенські війни. Воно підтверджує пізнішу версію про те, що друга мессенська війна мала міжнародний характер, бо з одного боку Аргос, Аркадія і Піса були союзниками мессенців, а Еліда, Корінф і Сікіон союзниками лакедемонців.
47.2. Про цей кратер було в кн. І, розд. 70.
48,1. Датування цієї події виявляється непевним. «Образа» могла бути 500 р. до н. є., але це сталося при Періандрі, який помер 585 р. до н. є. Плутарх відносить ці події за три покоління до Полікрата і називає кнідян, а не самосців, тими, хто повернув юнаків керкірейцям.
49,1. Можливо, тут зіпсовано текст. Корінфяни колонізували о. Керкіру, але між метрополією і колонією виникла ворожнеча, яка згодом спричинилася до пелопоннеської війни (431-404 до н. є.).
50,1. Про корінфських тиранів Кіпселідів ідеться в кн. V, розд. 92. В основі цього розділу лежать історичні події: 1. Періандр із ревнощів убив свою жінку Меліссу (V, 92), 2. Він пішов війною на свого тестя Прокла і захопив його в полон, 3. Він змусив керкірей-ців платити йому податки, 4. Можливо, Лікофрон протягом деякого часу владарював на Керкірі, 5. Періандр не мав прямого спадкоємця і його владу успадкував його внук. Усе інше в оповіданні про нього є вигадками, характерними для греків тих часів.
54,1. Геродот добре був обізнаний із топографією Самосу. Місто Самос було побудовано на південних схилах горба «Ампелос» на висоті приблизно 230 м над рівнем моря. На південному заході його було споруджено святилище Гери (Герайон). Спартанці напали на нього і з суходолу, і з моря.
55.1. Тут Геродот посилається на свого інформатора.. Розповідь про облогу міста Самоса має в своїй основі місцеві перекази і перекази родини Архія.
55.2. Пітана була аристократичним селищем (коме) Спарти. Ці спартанські селища (комай) відповідали демам Аттіки. Крім Пітани там ще були такі селища: Месоа, Кіносу-ра, Лімки.
55.3. Архій був так званим «етелопроксеном» (сказати б «добровільним консулом») Самосу в Спарті.
55.4. Архія було поховано «коштом громади» в для нього спорудженій гробниці після падіння Полікрата.
56,1. Геродот підкреслює тут, що цей похід лакедемонців був першим у походах під час боротьби «Європи з Азією». Другий похід був уже 479 р. до н. є.
57.1. Мешканці о. Сіфносу виплачували податки афінянам у розмірі 9 талантів, що було дуже великою сумою, зважаючи на малі розміри цього острова. Лише його мешканцям було дозволено карбувати свою монету серед членів Делоського союзу.
57.2. Копальні золота та срібла, що були на Сіфносі, нібито затопило море (за повідомленням Павсанія).
57.3. Скарбницю сіфносців у Дельфах було відкрито французькими археологами в 1893 р. і те, що там збереглося, підтверджує опис Геродота.
57.4. Тут є найдавніша згадка про використання пароського мармуру.
58,1. В архаїчну епоху судна фарбували чорною фарбою. З розвитком морської торгівлі їх стали фарбувати кіновар'ю. •'
59.1. Так було із фокейцями, які купили о-ва Ойнусси (І, 165). Очевидно, в такий спосіб самосці хотіли ізолювати егінців і зміцнити торговельні зв'язки корінфо-самоського союзу. З свого боку егінці склали союз із критянами.
59.2. Тут у Геродота ідеться про знамените святилище богині Афаї, яка за своїм походженням була зв'язана з Крітом. На двох його фронтонах є статуї богині Афіни, і цим легко пояснити Геродотову помилку.
59.3. Амфікрат, очевидно, походив із роду Прокла, який очолював іонійських колоністів Самосу, а їх вигнали з Епідавра дорійці. На той час у Егейському морі були дві [466] ворожі торговельні союзи: з одного боку - Мілет, Егіна Мегари, Еретрія (вони контролювали торгівлю в північно-східній частині Середземного моря) та Корінф, Самос, Халкіда, з іншого боку (які вели торгівлю переважно в західній частині цього моря).
60.1. Існування цього водопроводу підтверджено розкопками 1882 р. на Самосі.
60.2. Геродот має на увазі власне грецькі храми. Єгипетські храми були значно більші. Герайон на Самосі має завдовжки 115 м і завширшки 63 м. Храм Артеміди в Ефесі був більший за нього, але його будівництво було завершено пізніше. Храми в Акраганті та в Селінунті були майже таких розмірів, як і самоський Герайон.
60.3. Будівництво храму Гери було завершено при Полікраті. Ім'я самоського архітектора Ройка збереглося на одній посудині з Навкратіди.
62,1. Наскільки відомо, в Сірії (або Палестині) не було міста з такою назвою.
64.1. Перський меч - акінак мав на кінці піхов, у які його вкладали, грибовидне потовщення. Така деталь щодо поранення стегна в Апіса та в Камбіса, схожа на пізнішу вигадку.
64.2. Зневажливе ставлення Камбіса до єгипетської релігії не узгоджується з його довірою до єгипетського пророцтва. Фаталізм східних народів властивий також і Геродотові.
65.1. Царськими богами присягався також Гістіей перед Дарієм (V, 106). У персе-польському написі Дарій звертається до Ахура-Мазди (Ормузда) та «богів свого роду».
65.2. Змова проти Ахеменідів не була лише справою мідійців. У ній узяли участь крім мідійців і перси, як зазначено в Бехістунському написі Дарія.
66,1. У Вавилоні було знайдено документ, датований 11-м роком царювання Камбіса, а це означає, що ще за життя Кіра Камбіс був його співправителем у Вавилоні. В цьому Геродот мав рацію.
67,1. У Геродота правильно сказано, що після смерті Камбіса деякий час псевдо-Смердіс царював спокійно. Це підтверджується і в Бехістунському написі. Проте нічого не відомо про його благодіяння народові.
68.1. Про Отана в р. 84. Він був сином Сокрія, а не Фарнасаа.
68.2. Столицею перської держави були Суси, але згідно з Бехістунським написом магів було вбито не в Сусах, а в одній мідійській фортеці.
70.1. Родини цих змовників відігравали значну роль у подальшій історії Персії, за винятком Інтафренової родини.
70.2. На чолі змови стояв законний спадкоємець влади Ахеменідів син Гістаспа Дарій. У розд. 84 Геродот розповідає про нібито облудне обрання Дарія на царство, але в кн. VII, розд. 11 він наводить правильний родовід Ахеменідів.
70.3. Батько Дарія Гістасп був сатрапом не Персії, а Парфії.
72,1. Тут Геродот намагається якось узгодити своє твердження про те, що в персів уважається за найганебніше «брехати» (І, 138), з словами Дарія про можливість збрехати, коли це конче потрібне.
74,1. Дуже сумнівно, щоб маги запросили Прексаспа виступити з промовою перед персами, що могло б викликати в персів підозру. Можливо, це вигадка самого Геродота.
78,1. В передпокої, звичайно, не було вікон, які б уможливлювали втечу. Дарій у Бехістунському написі тричі стверджує, що він сам убив Мага Гаумату.
79,1. Свято «Магофонія», тобто свято «маговбивства», нібито мало на меті нагадувати жерцям-магам, щоб вони не втручалися в державні справи. Існує і така думка, що там ішлося про свято очищення, коли маги вбивали всяких «нечистих» тварин, створених ворогом Ахура - Мазди Ангра - Майнью (Кахріманом). Таке свято не було пов'язане з вбивством Магів.
80.1. Секст Емпірік (II ст. н. є.) згадує, що «знатні перси мали звичай, коли помирав їхній цар, дозволяти народові протягом п'яти днів жити в беззаконні (тобто робити що завгодно), щоб він зрозумів, яке лихо - беззаконня». Проте, можливо, що він зробив такий висновок із слів самого Геродота.
80.2. Промова Отана узгоджується з написом Дарія на його гробниці в Персеполі, в якому Дарій спростовує обвинувачення його в прагненні до єдиновладдя.
80.3. «Пересит» (корос) і «зарозумілість» (гюбріс) на думку давніх греків пов'язані між собою. Дарій у своєму Бехістунському написі посилається на жорстокість Магів.
80.4. Тут викладено три основи демократії в давньогрецькому розумінні: обрання представників уряду жеребкуванням, їхня відповідальність перед народом і контроль із боку народу всіх заходів уряду. [467]
81,1. Злісні випади Мегабіза проти народу виявили запеклу зненависть перського вельможества проти народного війська іранських племен.
82,1. Промова Дарія узгоджується з викладом його поглядів у Накшірустемському написі. В цих трьох промовах виявилися три напрями в галузі внутрішньої політики перського вельможества часів Дарія І (521-486 до н. є.) та його спадкоємців.
84.1. Рід Отана справді мав привілеї, але, очевидно, їх було дано йому ще до вбивства Магів.
84.2. Геродот не згадує про тривалі війни Дарія після того, як він прийшов до влади. Згідно Бехістунському написові спочатку проти Дарія повстав Елам (його столицею були Суси), згодом Вавилон, повстання якого очолив син останнього вавілонського царя на ім'я Надінту - Бел, а також і Мідія. Наприкінці 521 р. до н. є. Дарій приборкав усіх повстанців, за винятком малоазіатських міст та Єгипту. Єгипет було остаточно підкорено 519-518 рр. до н. є.
84.3. Дарій одержав царську владу тому, що був законним її спадкоємцем. Розповідь про іржання коня, хоч не є історичним фактом, має зв'язок із перськими віруваннями: схід сонця, тобто небесного вогню - важливий момент для шанувальників вогню, а кінь у них уважався за священну тварину.
86,1. Грім і блискавка були знаменням верховного бога персів Ахура - Мазди, яке узгоджувалося з іржанням коня.
88.1. Після смерті Кіра виникло загальне заворушення і через це Камбіс відклав на п'ять років свій похід проти Єгипту, бажаючи підкорити тим часом Фінікію та Кіпр.
88.2. Іут ідеться про набатейське царство на півдні Аравії. Араби Сірійської пустелі вже перед тим були підкорені персами.
88.3. Ні на Бехістунській скелі, ні на його гробниці Дарія не було зображено на коні. Можливо, ще Геродот бачив якийсь барельєф, котрий не зберігся до нашого часу, і на ньому Дарій був на коні.
89.1. Перелік перських сатрапій бере початок від іонійського опису адміністративного поділу Персії. Посада сатрапа існувала і до Дарія. Новозаведення Дарія полягало в тому, що він завів регулярні податки в усій державі.
89.2. Монетна реформа Дарія базувалася на заведенні золотої валюти. Він наказав карбувати так звані золоті дарєйки вагою в 8,4 г.
90,1. Ідеться про міста на кордоні Лідії. Третій округ- це колишні північні області Лідії від Геллеспонту до гирла ріки Галія (Галюс).
91.1. Місто Посідея на півдні від ріки Оронту на схилі гори Кассій.
91.2. Вважалося, що Амфілох вивів і оселив у Памфілії ахейців, що облягали Трою.
91.3. Про здобуття Барки персами ідеться в кн. IV, розд. 201, про озеро Мойріду в кн. II, розд. 149, про «Білий мур» в розд. 13.
92,1. Геродот завжди об'єднує Ассірію з Вавилонією, хоча Ассірія становила північну частину Месопотамії з столицею Ніневією на Тігрі, а Вавилонія - південну з столицею Вавилоном на Євфраті поблизу сучасного Багдада. За часів Геродота ні Ассірія, ні Вавилонія вже не існували як самостійні держави.
93,1. Каспій цього розділу - це не ті каспії, про яких ішлося в розд. 92. Вони мешкали в східній частині перської держави.
97.1. Ефіопами давні греки називали темношкірі племена як Африки, так і Індії. Тут ідеться про північну частину Ефіопії, про Нубію.
97.2. Ніса - міфічна гора і місцевість, де народився Діоніс. Згідно з давньогрецьким епосом Ніса була десь у Фракії або в Беотії, але Геродот відносить її до країни азіатських ефіопів, до Індії.
97.3. Під колхами Геродот розуміє племена сучасної західної Грузії та Абхазії.
97.4. Цифри податків, що їх наводить Геродот, почерпнуто не з офіційних перських джерел, а їх узято з приватних грецьких оцінок розміру податків різних сатрапій.
98,1. Про засіб здобування золота в рр. 102-105. Пустеля, яку тут згадано, називається Тар.
99,1. Назва «падеї», можливо, походить із тамільської мови. Вони були споріднені з племенем Ведда.
100,1. Тут є найдавніша згадка в європейській літературі про вегетаріанство послідовників брахманської релігії. В Геродота ідеться про спосіб життя мандрівних аскетів (бхік-шу, парівраджа, яті, санньясі).
102,1. Тут Геродот переказує найдавнішу легенду, що виникла в Тібеті (вона збереглася [468] в тібетській, монгольській, китайській версіях). Вона вигадана місцевими шукачами золота та купцями, щоб залякати конкурентів.
104,1. Ця згадка про особливість клімату Індії пов'язана з хибною теорією про те, що земля становить округлу площину, а Індія розташована на краю цієї площини і тому ранком, коли сходить сонце, там буває найбільша спека. Проте така особливість характерна для вузьких гірських долин Ладаку в Тібеті, де, справді, ранком буває тепліше за другу половину дня.
106,1. Тут у Геродота найдавніша згадка про бавовну, але звичайно, бавовну збирають із кущів, а не з дерев.
107.1. Тут перелічуються різні ароматичні речовини рослинного походження.
107.2. Крилаті змії, про яких уже було в кн. II, розд. 75.
109,1. Звичайно, цей опис розмноження гадюк не має нічого спільного з дійсністю і лише характеризує становище природознавства в давній Греції.
111,1. Про народження Діоніса в Ефіопії було в розд. 97.
114,1. Геродот зазначає тут, що Ефіопія - це крайня далека країна на південному заході, яка йому відома. Тут ідеться про довголітніх ефіопів (розд. 17).
115.1. Геродот не визнає існування моря на північному заході Європи, виступаючи проти уявлення про ріку Океан, яка омиває з усіх боків коло земель.
115.2. Можливо, що за давніх часів Ерідан була загальна назва різних річок. У Гесіода зустрічається ця назва без локалізації цієї ріки. В Есхіла так називається Родан, тобто Рона сучасної Франції, але він локалізує її в Іспанії. Геродотів сучасник Ферекід ототожнює Ерідан із Падом, тобто рікою По в північній Італії. Ріка Ерідан у міфі має зв'язок із янтарем, який нібито виник із сліз сестер Фаетонта, а янтар привозили з берегів Балтійського моря. Отже, Геродот не визнає існування міфічного Ерідану.
115.3. Кассітерідами спочатку називали Британські острови, але пізніше так стали називати міфічні острови. Фінікійські мореплавці приховували справжнє місцеположення цих островів, із яких вони вивозили оливо, необхідне для виробництва бронзи. Оливо (кассітерос) і янтар (електрон) потрапляли до грецьких країв із північного заходу Європи, як правильно твердить Геродот.
116,1. Геродот під Європою розумів не лише власне Європу, але й північну частину Азії,
117,1. Повідомлення Геродота стосується до зрошувальних систем на ріці Акесі (сучасний Мургаб), де розташовано озеро Мерв.
118.1. Дарій у своєму Бехістунському написі називає Інтафрена першим серед семи. Про участь Інтафрена в змові проти Магів було в розд. 78.
118.2. «Воротар» - це комендант царського палацу і начальник царських охоронців. «Доповідач» вища двірська посада в давній Персії. З допомогою цього вельможі цар спілкувався з зовнішнім світом.
120.1. Геродот скрізь, за винятком одного місця, каже про «сатрапію Сардів», а не сатрапію Лідії.
120.2. Даскілея була столицею сатрапії Геллеспонту.
121.1. Андрон, тобто чоловіча половина палацу.
121.2. Після падіння тирана Полікрата грецький поет Анакреонт (прибл. 570- 485 рр. до н. є.) жив в Афінах.
122,1. Ідея «талассократії», тобто панування на морі, виникає зокрема в V ст. до н. є., коли її висунув Фемістокл, а здійснили Кімон і Перікл. Геродот хоче сказати, що перекази про талассократію крітського царя Міноса не мають історичної основи. Проте сучасні дослідження та відкриття довели, що в цих переказах була така основа. Свідченням могутності мінойської держави були так звані «Міної», розкидані на просторі від Сірії до Сіцілії.
123,1. Тут є найдавніший приклад того, коли син носив ім'я свого батька. В Греції це було досить звичайним у IV ст. до н. є.
125.1. Перед цим Геродот твердив, що найбільшими грецькими храмами були храми в Ефесі і на Самосі. Тут він висловлює думку про те, що Полікрат своєю могутністю і багатством перевершував Пейсістрата.
125.2. Оройт сподівався створити проперську партію на Самосі.
127,1. Оройт після вбивства сатрапа Фрігії сам став її сатрапом. Геродот лише так наводить назви сатрапій Малої Азії: Фрігії, Лідії, Іонії.
128,1. Царський секретар, приставлений до кожного сатрапа, читав по-арамейському і перекладав перською мовою.
129,1. Про єгипетських лікарів було в кн. II, розд. 84. [469]
132,1- Елейські (тобто з Еліди на Пелопоннесі) ворожбити користувалися авторитетом.
134,1. Геродот називає дві причини походу на скіфів Дарія: 1. Дарій бажав показати своєму народові, що він дбав про його добробут і хотів дати можливість йому не бути бездіяльним. 2. Дарій хотів помститися на скіфах за їхнє вторгнення в Азію, яку він уважав за своє володіння. Проте такий досвідчений політик, як Дарій, не міг керуватися такими мотивами.
135,1. Хоча, звичайно, перси мали чимало відомостей про Грецію, Геродот для більшого драматизму подій посилається на їхню необізнаність і через це в нього Дарій запитує, хто такі афіняни (кн. V, р. 105).
136,1. «Гавлос» було фінікійським вантажним судном і назва його була, очевидно, фінікійською.
137.1. В цьому оповіданні великий цар виступає, як аматор спорту, ніби він був елліном.
137.2. Розповідь про Демокеда пояснює виникнення ідеї походу на Грецію міркуваннями престижу та особистої безпеки перського царя.
139,1. Столиця Самосу - перше значне грецьке місто, завойоване персами.
140,1. «Оросангі», тобто благодійники царя, люди, що мали послуги перед царем і державою, їх нагороджували земельними ділянками.
142,1. Посаду жерця він просив для себе, щоб забезпечити собі безкарність за послуги, які він робив тиранові.
143,1. Про цього Лікарета див. у кн. V, розд. 27. Він згодом став тираном на Лемносі.
148,1. Лакедемон уважали за найпотужнішу грецьку державу в період між 550- 480 рр. до н. є.
149,1. Як відбувалася ця ловитва людей, буде в кн. VI, розд. 31. Згідно зі Страбоном, запустіння острова сталося через погане правління Сілосонта.
150,1. Повстання вавілонян сталося одразу після приборкання заколоту магів, але це не узгоджується з розповіддю Геродота, в якій між цими подіями минуло чимало часу.
153,1. Розповідь Геродота базується на перських народних переказах. її зміст не історичний. Із перських джерел відомо, що Вавилон було здобуто двічі: 522 р. до н. є. і 521 р. до н. є. Розповідь по заколот вавилонян насичена фольклорними мотивами і пов'язана з родинними переказами правнука Зопіра.
155.1. Під ассірійцями тут слід розуміти вавилонян (І, 178).
155.2. Через Нінову браму шлях ішов до столиці Ассірії Ніневії. Халдейська брама була на півдні. Кісійська брама була на північному сході, на шляху до міста Кіш. Брама Бела була на заході і вела до р. Євфрату.
159,1. Дарій у Бехістунському написі констатує,'що він покарав лише проводарів повстання, посадивши їх на кіл.
160,1. Тут ідеться про похід афінян у Єгипті 459 р. до н. є. з метою допомогти лівійцеві Інаросу, який повстав проти персів. Афіняни хотіли захопити Єгипет, щоб завести з ним торгівлю і побудувати там на березі свою гавань. Проте їхній похід закінчився цілковитою поразкою. їхній флот було знищено перським воєначальником Мегабізом 454 р. до н. є.
© Aerius, 2003
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького |
| 2. | 63. Так сказав Прексасп і, оскільки його думка сподобалася... |
| 3. | 93. Від Пактііки та від Арменії і суміжних із ними країв до Понту... |
| 4. | 133. Незабаром сталися ще й інші події. В Атосси, Кірової дочки і... |
| 5. | 23.2. Тут звичайне перебільшення, але за давніх часів у Ефіопії,... |
На попередню
|
|
