Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІV Мельпомена Переклад А.Білецького
З Єгипту і привели їх до великого царя, а цар Дарій дав їм село в Бак-трійській сатрапії (2), щоб вони там мешкали. Вони назвали це село Баркою і воно ще за мого часу існувало в Бактрії і було залюднене.
205. Проте і Феретіма недобре закінчила своє життя, бо одразу, коли вона помстилася на баркайцях і повернулася до Єгипту, її спіткала жахлива смерть, бо її ще живу заїли хробаки. Настільки правдива думка, що людину, яка мститься надто жорстоко, ненавидять боги. Отже такою надто жорстокою була помста Феретіми, дочки Батта, на баркайцях.
ПРИМІТКИ
Книга IV. Мельпомена
3.1. Цей рів нібито простягався від гір Тавричного півострова (Криму) до Меотійсько-го озера (Азовського моря). Геродот не уявляв собі справжньої форми Криму. Він гадав, що Крим простягався з півночі на південь і на схід до країни царських скіфів (або скіфів-царів). Під час війни скіфів із синами рабів згаданий рів не відігравав жодної ролі. В Геродота не могло йтися про Перекоп, який було відокремлено каналом від решти півострова лише за середніх віків. Також не могло йтися про канал на Керченському півострові. Очевидно, згадка про «рів» походить із якоїсь іншої розповіді.
3.2. Тут ідея давніх греків про те, як слід поводитися з рабами, котрі не могли бути достойними супротивниками своїх панів.
5.1. Про народи навряд чи можна твердити, що один із них старший або молодший від іншого, бо не відомо, коли саме той чи інший народ став «самим собою». Мова може йти лише про держави, а не народи.
5.2. Про можливі етимологічні зв'язки імен скіфських родоначальників - Таргітая та троїх його синів - Ліпоксая, Арпоксая, Колаксая в дослідників нема однакової думки. В. І. Абаєв пропонує для їхньої етимології іранські основи, зокрема для імені «Таргітаос» - [470] даргатава, тобто «довго + могутній». Здається, що друга половина імен Ліпо-ксай, Арпо-ксай, Кола-ксай відповідає похідним словам від давньоіндійського кореня «кші-» (мати владу, владарювати) напр., «кшайта-» (голова роду, владар), «кшатрія» (владар, правитель; в давній Індії - представник касти кшатріїв), «кшая» - (плем'я, рід, народ) тощо.
5.3. Борисфен (Борюстенес) у Геродота - одна з рік Скіфії, яку більшість дослідників ототожнює з Дніпром, але існує думка (С. О. Жебельов), що так називався Дніпровсько-Бугський лиман. Крім того, це ім'я бога ріки, також назва міста Ольвії («торговельне місто борісфенітів», розд. 78).
5.4. Золоті речі - сокира (сагаріс), чаша та плуг - культові предмети давньоіранських племен. Аналогії культового значення цих священних предметів учені знаходять у давніх кельтів (Д. С. Раєвський) і осетинів (Ж. Дюмезіль). Ці предмети були символами влади. При розподілі майна в кельтів молодший брат одержував маєток та майже такі самі предмети (сокиру, казан та леміш). Там, де в Геродота розповідається про релігію скіфів (розд. 59-63), ці священні предмети не згадуються. Про «священне золото» ідеться ще в розд.7.
6.1. Про згаданих тут авхатів, катіарів, траспіїв та паралатів у дослідників існують різні думки, чи це були назви окремих племен, чи родів, чи соціальних шарів. Г. Пліній Секунд Старший у своїй «Історії природи» згадує авхатів та катіарів. Для назви паралатів (з іншим читанням - парадати) прийнята іранська етимологія - «поставлені на чолі» або «створені раніше».
6.2. Скіфи (скютай) - грецька назва, яка відповідає ассіро-вавілонській назві «ішку-зай» та біблійській назві «ашкеназім». Слід зазначити, що в давніх греків було власне ім'я Скіф (Скютес), що не означало етнічної приналежності його носія, так само, як грецьке ім'я Перс (Персес). Згідно з Геродотом самоназвою скіфів було «сколоти»- «від імені їхнього царя», проте, як власне звали цього царя, не відомо. Ци не пов'язана ця назва з іменем Скіла (Скюлес), навряд чи можна сказати (розд. 76, 78-80).
7.1. Число «тисяча» означає тут тривалий проміжок часу.
7.2. «Пір'я, що падають із неба»,- очевидно, тут ідеться про сильний снігопад. Порівняння снігопаду з пір'ям у «Прикутому Прометеї» Есхіла та в «Антігоні» Софокла.
8.1. Греки, переселяючись із своїх метрополій у колонії, звичайно, переносили туди і свій спосіб життя, свої обряди та свої міфи. Можливо, скіфського Таргітая вони ототожнювали із своїм Гераклом. Тут, очевидно, не йдеться про походження народу в цілому, а лише про походження його царів (басілейс). Геродот підкреслює, що триголовий велетень Геріон (Геріонеус) перебував на краю світу, за океаном на крайньому заході і там доглядав свою череду, але за іншим переказом (у Гекатея), він мешкав у Греції поблизу Амбракійської затоки.
8.2. Острів Ерітія (Ерютія), тобто «Червоний», нібито розташований неподалік фінікійського міста Гадейри (там, де сучасний Кадіс) на півдні Іберійського півострова.
8.3. Коні та колесниця не пов'язані з грецькими міфами про Геракла. Можливо, тут є відбиття якогось тубільного міфу.
9,1. Згідно з «Теогонією» Гесіода жінка - змія (єхидна) була сестрою Геріона.
10,1. Священні речі - лук, чаша, пояс, які Геракл передав жінці-змії для випробування здібностей його синів - Агатірса, Гелона і Скіфа - характерні для кочового побуту. Царська влада і в даному разі дістається, очевидно, молодшому з братів. Походження від Геракла родоначальників племен агатірсів, гелонів і скіфів є напевне грецьким переказом, що існував у припонтійських греків.
11,1. Третя версія міфа про походження скіфів, правильніше сказати про появу скіфів у причорноморських степах, уже має відношення не до їхніх царів, як дві попередні, а до скіфського народу. Згідно з цією версією поява скіфів зі сходу пояснюється переселенням племен: массагети або ісседони (Арістей) витіснили скіфів, а скіфи кіммерійців.
11.1. У давнину назву Аракс приписували різним рікам, переважно тим, що вливалися в Каспійське море. Було висловлено навіть думку про те, що Аракс не власна назва, а загальна: велика азіатська ріка (Міщенко). Про ідентифікацію Геродотового Араксу існує в дослідників багато різних міркувань.
11.2. Тірас, тобто Дністер, на березі якого була однойменна грецька колонія, місто Тірас (у Геродота мешканці цього міста - тіріти, розд. 51).
11.3. Розповідь про міжусобну війну кіммерійців можна розуміти по-різному. Геродот, очевидно, мав на увазі заключну битву двох партій, одну з яких він називає партією царів, а другу - партією народу. Сучасні археологи не знаходять ніяких кіммерійських [471] могил на берегах Дністра. Є думка, що кіммерійські поховання могли бути на берегах Кубані (Ельніцький).
12.1. Щодо первісної території кіммерійців у дослідників існують різні думки. Імовірно, як доводять археологічні дані, кіммерійці до їхнього переселення в Малу Азію мешкали на берегах Кіммерійського Боспору, тобто Керченської протоки, на Керченському та Таманському півостровах та на північно-східному Передкавказзі.
12.2. Здається невірогідним, що кіммерійці, тікаючи від скіфів і досягши північного узбережжя Малої Азії, в своєму просуванні на захід могли мимохідь заснувати місто, яке згодом стало мілетською колонією Сінопою. Насправді кіммерійці захопили і зруйнували грецьке місто, яке потім було відбудоване.
13.1. Арістей (Арістайос) Проконнеський, очевидно, історична особа, автор епосу «Арімаспея» (збереглися лише незначні фрагменти) та «Теогонії». Давні греки створили міфи про його особу і розповідали про нього чудеса. Геродот міг бути знайомим із його епосом про однооких людей арімаспів, котрі нібито мешкали десь на далекій півночі (або північному сході Скіфії). За свідченням словника «Суда» Арістей був сучасником Кіра і Креза, але Геродот уважав, що Арістей жив у VIII ст. до н. є.
13.2. Грифів (грюпес), що охороняли золото, греки уявляли собі як істоти з крилами та головами орлів, а тулубами левів. Зображення грифів поширено в мистецтві північного Причорномор'я і є неодмінною частиною образів, належних до так званого скіфо-сибірсь-кого звіриного стилю (пор. предмети з Пазарикських курганів).
13.3. Гіпербореї (ті, що живуть на півночі, або точніше по той бік від північного вітру - Борея) - мешканці крайньої півночі Скіфії. Грецькі перекази про гіпербореїв походять від дельфійських та делоських жерців Аполлона (який нібито іноді перебував у їхній країні).
13.4. Відомості про витіснення арімаспами ісседонів, а ісседонами скіфів Геродот міг почерпнути з «Арімаспеї» Арістея.
13.5. Південним морем тут називається Понт Евксін, тобто Чорне море. Якщо воно «південне», то не можна здогадатися, де за Геродотом могло бути в протилежність до нього «північне» море.
14.1. Міф про проконнесця Арістея пов'язується з ученням Піфагора про «переселення душ» - метемпсихоз.
14.2. Артака - одна з гаваней міста Кізіка на березі Пропонтіди (Мармурового моря).
15.1. Розрахунки Геродота базуються на числі поколінь, із яких кожне має ЗО років.
15.2. Існування культу Аполлона в Метапонті, місті на півдні Апеннінського півострова, на березі Тарентінської затоки, підтверджується нумізматичним матеріалом - зображеннями Аполлона з лавровим деревом або з лавровим вінком на монетах цього міста.
15.3. Після другого його зникнення Арістей із Аполлоном прибув до Італії в образі крука, а крук як пророчий птах був присвячений Аполлонові.
15.4. Цей пам'ятник був жертовником Аполлона, про який уже йшлося вище.
16,1. Геродот сумнівався, чи міг Арістей зайти так далеко на північ, як той написав у своєму епосі.
17.1. Гавань (або порт) борисфенітів - це мілетська колонія Ольвія на правому березі Дніпровсько-Бугського лиману, найдавніше з грецьких міст північного Причорномор'я (засноване приблизно 647 року до н. є.). Згідно з Геродотом, Ольвія була розташована на відстані 10 днів шляху від Істру (Дунаю) і на відстані також 10 днів шляху до Меотіди (Азовського моря). В розд. 101 цієї книги один день шляху суходолом оцінюється в 200 стадій, а в розд. 53 п'ятої книги - в 150 стадій. Округляючи числа, ми бачимо, що Геродот значно зменшив у своїй уяві можливі відстані від гирлів Дунаю до Дніпровсько-Бугського лиману і від нього до Азовського моря, навіть якщо рахувати довжину денного шляху за прямою лінією, це становитиме приблизно 500 + 500 = 1000 км.
17.2. Калліпіди (правильне написання - калліппіди) в Геродота - елліно-скіфи, тобто змішане греко-скіфське, але не кочове плем'я. Сама їхня назва суто грецька. В давніх греків такі «гібрідні» племена називалися мікселлінами.
17.3. Алізони (чи галізони) - північні сусіди калліппідів, які мешкали в тій області, де зближуються ріки Тірас (Дністер) і Гіпаніс (Південний Буг). Слід зазначити, що серед племен на південному березі Понту античні географи також згадували якихсь галізо-нів. У Геродота на північ від галізонів була країна неврів, а далі за нею - пустеля.
17.4. Відомо, яке велике значення мало збіжжя, яке імпортувалося в Грецію з північного Причорномор'я. Саме через це Геродот зазначає, які з племен Причорномор'я культивували пшеницю для себе або на експорт. [472]
18.1. Гілея (Гюлая)-тобто «лісовий край» (від давньогрецького гюле- «ліс»), область десь на півдні лівобережжя Борисфену (Дніпровсько-Бугського лиману). Тепер у цьому краю нема лісу, а лише степ та піски. Можливо, залишками лісу в нижній течії Дніпра були переліски та плавні.
18.2. Різниця між скіфами-землеробами (георгой) та скіфами-орачами (аротерес), очевидно, полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі - на продаж.
18.3. Дослідники не ідентифікували річку Пантікап (Пантікапес) з якоюсь водною артерією України. Який зв'язок був між назвою цієї річки і містом Пантікапеєм (Пантіка-пайон) - столицею Боспорського царства на Керченському півострові, залишається нез'ясованим.
18.4. Андрофаги (андрофагой - буквально - людожери) - дике плем'я на півночі від країни скіфів.
19,1. Річка Герр (Геррос) також залишається не ідентифікованою. За Геродотом ця річка відокремлювала країну скіфів-кочовиків від країни царських скіфів (або правильніше- скіфів-царів). Герр - також назва місцевості та місцєпоховання скіфських царів (рр. 56, 71). За Геродотом річка Герр уливається в ріку Гіпакіріс, також не ідентифіковану.
20.1. Країна, що називається «царською», тобто область так званих царських скіфів, або скіфів-царів, як вони сами себе називали в протилежність до решти скіфів, нібито їхніх рабів або підданців.
20.2. Більшість учених ототожнюють Танаід (Танаіс) із Доном. Десь у нижній течії цієї ріки було давньогрецьке місто з назвою Танаіс, боспорська колонія (Див,: Ще-лов Д. Б.- Танаис - зллинистический город.- ВДИ, 3.- С. 47-54).
20.3. Меланхлени (Меланхлайной), тобто «одягнені в чорні плащі (або шкури)», про них див. розд. 107.
21.1. Савромати (савроматай) згодом стали називатися сарматами. Очевидно, іранське плем'я, споріднене із скіфами. Вони були предками аланів, а ці були предками сучасних осетинів.
21.2. Про етнічну приналежність будінів у дослідників немає єдиної думки. Геродот підкреслює те, що будіни не споріднені з скіфами і живуть у лісистій країні, на схід від р. Танаіда, на півночі від савроматів. їхнє дерев'яне місто називалося Гелон (р. 108). Будіни шанували «грецьких» богів у своїх дерев'яних святилищах.
22,1. Тіссагети (Тюссагетай) плем'я, країну якого пов'язують із областю поширення так званої городецької культури, але про етнічну приналежність цього племені нема єдиної думки. Савромат було також одним із власних імен боспорських царів.
23.1. Ідеться про чорнозем.
23.2. Назва племені лисих аргіппаїв має грецьку етимологію (аргос «лінивий», гіппос «кінь»). Можливо «лисі» (фалакрой) тут означає недостатньо волохаті.
23.3. Дерево «понтікон» (понтійське?) - це можливо терен (Ргшшз зріпоза). Було висловлено думку, що «асхю» відповідає тюркському «аджи» - гіркий.
24,1. Геродот нараховує тут 5 племен або разом із гелонами (розд. 108) -6.
25.1. Тут, очевидно, Геродот не розрізнює такі далекі від грецької компетенції гірські пасма, як Урал та Алтай.
25.2. Сон, що нібито триває 6 місяців, імовірно, пов'язаний із полярними ночами, чутки про які дійшли до греків північного Причорномор'я.
26.1. Звичай про споживання м'яса померлих родичів разом із м'ясом тварин згадується Геродотом у зв'язку з массагетами (кн. І, розд. 216) та з племенами Індії (кн. III, розд. 99). Цей звичай мав магічне значення: придбання позитивних якостей предків.
26.2. Про використання черепів пор. розд. 65 цієї книги.
26.3. Свято поминів померлих родичів справлялося в давніх греків у день їхнього народження.
26.4. Рівноправ'я жінок із чоловіками пояснюється участю жінок первісних племен у полюванні та на війні, також як прослідок первісних групових шлюбів або наступної їхньої стадії - поліандрії (багатомужжя).
27,1. Етимологія назви арімаспів, наведена Геродотом, очевидно, не відповідає дійсності. Різні спроби встановити справжню етимологію цього етноніма (якщо йшлося про реальне плем'я) також не були успішними, як, напр., «мешканці пустелі» або «власники диких коней» тощо.
28,1. Відомість про надто суворі зими скіфської країни, очевидно, є наслідком перебільшення незвичного для давніх греків холодного клімату. [473]
28.2. Справді, під час надто холодних зим і тепер прибережні частини Чорного та Азовського морів замерзають і на них утворюється крига. Проте відомість про тривалість холодів протягом 8 місяців, звичайно, не відповідала дійсності.
28.3. В різних рукописах поряд із назвою «сінди» (сіндой) зустрічається назва «ін-ди» (індой). Цей варіант цікавий тим, що зближується з назвою ріки Інду, від якої одержав назву і ввесь індійський субконтинент. У давньоіндійській мові «сіндху» була загальна назва ріки. Іранська форма цієї назви «Гінду». Не виключається можливість перебування індо-арійських племен на території Сіндіки (на Таманському півострові, розд. 86).
28.4. Витривалість скіфських коней дивувала давніх греків. Відсутність мулів та ослів у Скіфії античні автори неправильно приписували холодному кліматові країни.
29,1. Щодо відсутності рогів у скіфських биків Геродот висловив свою власну думку (пор. кн. II, розд. 95) на відміну від тих місць, де він лише переказує чужі думки. Тут характерне для античних авторів посилання на давній епос, як на історичне джерело.
30,1. Так само Плутарх свідчить, що в Елеї (Еліді) на Пелопоннесі не народжуються мули через прокляття Ойномая, який так полюбляв коней, що не допускав їхнього схрещення з ослами.
31,1. Щодо білого пір'я, тобто снігу, пор. розд. 7 (прим. 2).
32.1. Про гіпербореїв було в розд. 13 (прим. 3), розд. 32 і 33.
32.2. Про, напевне, міфічних гіпербореїв ідеться і в інших літературних джерелах.
33.1. Ці «священні дари», пов'язані з культом Аполлона. їх приставляли всі племена, що визнавали цей культ. Є припущення, що цей переказ зв'язаний з існуванням давніх торговельних шляхів.
33.2. Малійська затока, в яку вливається річка Сперхей між Малідою та Епікнемі-дійською Локрідою навпроти Кенайського мису на Евбеї.
33.3. Острів Андрос: на ньому, очевидно, не було культу Аполлона, але існував культ Діоніса.
33.4. Імена Гіпероха і Лаодіка, імовірно, були епітетами богині Артеміди. Перфе-реями називалися так звані теори, тобто священні посланці.
34.1. Присвята волосся божествам дівчатами перед весіллям та юнаками після досягнення віку ефебів (юних громадян) була поширеним у давній Греції звичаєм.
34.2. Могили на Делосі, що про них згадується тут, було відкрито археологами і це є свідченням обізнаності Геродота з топографією острова.
35.1. Арга і Опіда, можливо, також епітети богині Артеміди, але є припущення, що це імена місцевих богинь, культ яких було витіснено культом Артеміди.
35.2. Ейлейтія - давньогрецька богиня дітородіння:
35.3. Олен - даній міфічний поет або лікієць, або гіпербореєць, якого Геродот уважав за автора давніх гімнів на честь Аполлона.
36.1. Абарід - навряд чи реальна особа. Йому приписували авторство поеми про подорож Аполлона до гіпербореїв, а також інші поетичні твори.
36.2. Геродот висловлює сумнів, що Океан - це ріка, яка обтікає коло земель, і гадає, ніби його існування було вигадкою Гомера (кн. II, розд. 21 і 23). Така сама ідея була в логографа Гекатея, з яким полемізував Геродот. Гекатей гадав, що аргонавти з річки Фасіс (Ріоні) пропливли Океаном, потім Нілом і досягли Середземного моря.
36.3. Гекатей накреслив географічну карту світу цілком апріорно, не зважаючи на відомості своїх попередників, сучасників та свої власні і не дбаючи, щоб привести всі ці відомості до ладу.
37.1. Тут ідеться про Індійський океан і його Перську затоку, хоч давнім грекам добре було відоме і власне Червоне море.
37.2. Із племен Закавказзя Геродот називає лише колхів та саспейрів.
37.3. Під Північним морем тут розуміється Понт Евксін (Чорне море).
37.4. Чотири країни цих племен утворюють лінію від півночі до півдня, яка відокремлює схід (Азію) від Європи. Річка Фасіс також становить межу між Азією та Європою.
38,1. Дві континентальні смуги землі, що простягаються від ріки Фасіс на захід уздовж Понту та Геллеспонту на півночі, а на півдні від Маріандінської затоки до Тріопійського мису,- це власне і є Мала Азія, яка в античних авторів часто називається просто Азією.
39.1. Геродот не знав нічого про існування Перської затоки та справжньої форми Аравійського півострова. В нього Ассірія те саме, що й Месопотамія. Аравія в нього заклю-чає крім власне Аравії також і Аравійську пустелю в Африці.
39.2. Під «нашим морем» Геродот розуміє Середземне море. [474]
39.3, Чи вважав Геродот Єгипет належним до Африки (в нього - Лівії), чи до Азії, залишається неясним із різних місць його тексту.
39.4. «Три народи» - тут народи Ассірії (Месопотамії), Аравії та Фінікії (включаючи до неї Палестину).
40.1. Південним Ерітрейським морем Геродот називає море на півдні Азії та Лівії. Це в нього Індійський океан, Червоне море та Перська затока.
40.2. Грецьке слово «еремос» (пустеля) в Геродота має різноманітні значення. Це і власне пустеля і не залюднена місцевість, а також місцевість, не придатна для заселення. Як прикметник він уживає це слово для незаселених гір, а також островів, покинутих людьми країв та міст. Степи він також називає цим словом.
42.1. Перша згадка про поділ землі на три частини - Азію, Лівію та Європу є в Пінда-ра (518-438 до н. є.). Такий поділ, очевидно, був і в Гекатея (див.: Дитмар А. Б. Рубежи ойкумены.- М.: 1973).
42.2. Хоч Геродот не вірив розповіді фінікійців про те, що обігнувши Африку з східної сторони, вони бачили сонце праворуч від себе, але так воно і було, якщо розповідь про плавання фінікійців навколо Африки була правдивою.
43.1. Внук того Зопіра, який допоміг персам здобути Вавілон (кн. III, розд. 153), і від котрого Геродот одержав це повідомлення, утік до Афін.
43.2. Мис Солоент - його місцеположення не визначено.
44.1. Перша ріка, в якій живуть крокодили,- це Ніл (див. кн. II, розд. 32, 68-69).
44.2. Скілак із Каріанди в Карії (кінець VI ст. до н. є.), якому Гекатей та Геродот завдячують відомостями про Каспійське море, країнах навколо нього та їхніх мешканців.
44.3. Є припущення, що Пактія - це сучасний Афганістан, а місто Каспатір - це сучасний Кабул. Геродот змішував ріку Кабул із рікою Індом.
44.4. Ідеться про Суецьку затоку.
44.5. Південні береги Азії та Африки стали відомими ще за античних часів на відміну від більшої частини Європи (розд. 45).
45.1. За часів Геродота був забутий первісний поділ континентів Азії та Європи. Назва «Азія» зустрічається вперше в Піндара, хоча прикметник «азійський» (асіос) був уже в давньому епосі. Назва «Європа» вперше була використана в так званому гомерівському гімні Аполлонові і вона означала материкову Грецію на відміну від Пелопоннесу та островів Егейського моря. Згодом ця назва одержала ширше значення для протиставлення материків. Імовірно, назви Європа і Азія в ассіро-вавилонських мовах означали відповідно захід та схід.
45.2. Грецьке слово «портмея» перекладачі та коментатори розуміють по-різному, або як переправи, або як гавані, або навіть як протока.
46.1. З цього розділу в Геродота вже ідеться про похід Дарія проти скіфів.
46.2. Кінні лучники не зустрічаються на грецьких вазах, де є зображення скіфських воїнів або озброєних скіфів.
47,1. Істр, тобто Дунай, тепер має три основних гирла. Про Істр у розд. 99 цієї і 33 другої книги.
48.1. Тобто на відміну від Нілу.
48.2. Можна з певністю встановити, що назви Пората і Пюретос відповідають сучасній назві Прут. Чотири інші згадані тут річки не ідентифікуються з сучасними назвами.
48.3. Оскільки Прут уливається в Дунай, то він не тече на схід, але на південь.
49.1. «Гем» (Гаймос) -у греків була назва Балканів, тобто Балканського пасма.
49.2. Три великі ріки, що течуть із вершин Гему (Балканів): великими називає їх Геродот через свою необізнаність із ними.
49.3. Кробізи - одне з фракійських племен, також трібалли - інше фракійське плем'я.
49.4. Кінети - очевидно, одне з кельтських племен західної Європи.
51.1. У Геродота Тірас - ріка Дністер, а місто мілетських колоністів називається «містом тірітів». Воно було розташоване на місці сучасного Білгорода-Дністровського (у румунів- Чітатя Албе, в турків - Аккерман).
51.2. Про ріки Скіфії Геродот уважав ніби вони витікають із великих озер. Це внаслідок його апріорної географічної концепції.
52.1. Гіпаніс (Гюпаніс) - очевидно, сучасна його назва Південний Буг, але так само називається і ріка Кубань.
52.2. Дуже гіркий смак води якоїсь притоки Південного Бугу, що від неї до моря «чотири дні плавання», очевидне непорозуміння: солонувата вода, може бути в долішній [475] течії Бугу, де його вода змішується з морською водою. Зокрема, це може бути в Дніпровсь-ко-Бугському лимані.
52,3. Сумнівно, що назва «Ексампайос» грецькою мовою може бути перекладена як «священні шляхи» (гірай годой), бо для річки така назва була б не підходяща. В Геродота так називаються також місцевість на берегах цієї притоки і божество її, якому приносять жертви. Спроби встановити етимологію цієї назви досі не були успішними.
53.1. Назва «Борюстенес», очевидно, не грецького походження, але спроби встановити її можливу іранську етимологію («широке місце», «високе місце») виявилися незадовільними. В словнику александрійця Гесіхія є така цікава «глосса»: «Борисфен: Геллеспонт, а також ріка». Ця глосса може означати, що первісно «Борисфен» була назва Дарданельсь-кої протоки, а згодом, коли греки освоїли морський шлях до Дніпровсько-Бугського лиману, цю назву було перенесено далі на північ. Не виключається можливість, що ця назва була фракійського походження (мабуть - «Північна протока», пор. грецькі «Бо-реас» - північ, північний або північно-східний вітер» та «стена» - ущелина, протока.
53.2. «Антакайос» - якась риба з родини осетрових, зокрема білуга, безкісткова риба досить великих розмірів. Етимологію назви досі не встановлено.
53.3. Гіпполаїв мис - ототожнюється з Станіславським мисом більшістю сучасних дослідників.
53.4. Хоча на станіславському мисі не виявлено залишків святилища Деметри, відомо з археологічних матеріалів, що культ Деметри існував в Ольвії і зображення цієї богині були на ольвійських монетах (див.: Русяєва А. С. Земледельческие культьі в Ольвии догет-ского времени.- Киев, 1979).
54,1. Річка Пантікап залишається неідентифікованою, як і нижче згадані на схід від неї річки (Гіпакіріс та Герр).
55,1. Ахіллесів шлях (Ахіллеос дромос) - або, як його ще називають, Ахіллесів біг (римський географ Помпоній Мела вважав, що на цій вузькій смузі землі Ахіллес улаштовував змагання в біганні) ототожнюється з Тендрівською косою (тепер островом).
57,1. Танаід (Танаіс) -Дон, у Геродота називається східним кордоном Скіфії.
59.1. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами так, як у другій книзі єгипетських богів, а саме: Табіті-Гестія, Папай-Зевс, Апа-Гея, Гойтосір-Аполлон, Аргімпаса-Афродіта Уранія, Тагімасад-Посейдон (у царських скіфів), ім'я скіфського бога війни в нього не називається, а скіфський Геракл, імовірно, називався Таргітаєм, родоначальником скіфів (розд. 5).
59.2. Про кумир бога війни див.: Бессонова С. С. Скифский Арей... Археологические исследования на Украяне, 1976-1977. Тезиси докладов XVII конференцій Института археологии АН УССР.- Ужгород, 1978.- С. 60.
60,1. Зміст цього обряду жертвоприношення такий, що жертовна тварина нібито вклоняється перед божеством, а кров її не проливається на землю.
61.1. Скіфські казани виявляються археологами в багатих похованнях (таких, як Чортомлик, Солоха та ін.). Мідяні казани в скіфів, як і в кельтів, мали крім практичного культове значення.
61.2. Жертвоприношення коней характерне для індо-іранського культурного циклу (пор. ашвамедха в давній Індії); див. також І, 189, 216, VII, 40, 113.
62.1. Геродот гадав, що Скіфія була поділена на адміністративні округи (номи) і начальником кожного округу був «номарх». Такий поділ міг би мати військове і релігійне значення.
62.2. Використання оберемків хмизу для спорудження великих курганів навряд чи можна узгодити з відсутністю лісів у скіфській землі (IV, 19, 61).
62.3. Про скіфські мечі див.: Черненко Е. В. Скифо-персидская война.- К., 1984.- С 46, 108.
67.1. Ворожба з використанням прутиків була також в інших народів, напр., у кельтів та германців (гр. рабдоскопія).
67.2. Про енареїв (андрогінів) уже було в кн. І, розд. 105.
67.3. Липа в давніх греків уважалася священним деревом богині Афродіти.
71.1. Археологічні дані підтверджують повідомлення Геродота про скарби царських курганів та про поховальні обряди скіфів.
71.2. Тут назва якоїсь ароматичної трави, можливо бугила (Апіпгізсиз).
71.3. Такі поховальні обряди були й у східних слов'ян до їхньої християнізації за повідомленням арабських мандрівників (Ібн-Фадлан).
76,1. Оргіастичні культи Матері богів (Кібели) з грецького міста Кізіка на березі [476] Пропонтіди (Мармурового моря) могли потрапити до скіфів, які за свідченням Геродота взагалі уникали запозичення іноземних (зокрема, грецьких) звичаїв.
76.2. Тімн (Тюмнес) - єдине ім'я свого інформатора, яке наводить Геродот. Звичайно, не можна встановити, де саме міг Геродот спілкуватися з ним. У даному разі грецьке слово «епітропос» можна перекласти нашим «агент» або «довірена особа» (слово «опікун» тут не підходить, пор. Міщенко, Стратановський).
76.3. Наведення Геродотом кількох імен скіфських царів дало привід дослідникам уважати, ніби в скіфів існувала царська династія. З тексту Геродотових «Історій» не можна зрозуміти, про яких саме царів ідеться: чи про царів окремих скіфських племен, чи про якихсь царів, що були царями всіх їхніх племен. Оскільки існування одного царя всіх їхніх племен суперечило б поділу скіфів на хліборобів, орачів, кочовиків, царів, треба гадати, що Геродот згадує імена царів якогось одного племені (мабуть, скіфів-царів).
76.4. Образ Анахарсіса - мудрого скіфа, що прилучився до грецької культури, мав дальший розвиток в античній літературі. Скіфському мудрецеві приписувалися різні філософські вислови і навіть листи. Доля скіфського царя Скіла аналогічна долі Анахарсіса, обидва вони були вбиті за спробу завести в Скіфії грецькі звичаї. Анахарсіс був братом скіфського царя, а Скіл сам був царем.
78.1. Істрія - країна на півночі Адріатичного моря (також Гістрія), крім того, місто-колонія мілетян поблизу гирлів Істру (Дунаю). Тут не ясно, чи «істріянка» походила з країни Істрії, чи з названого міста (кн. II, р. 33).
78.2. Борисфеніти (Бористенеіти) - мешканці міста Борисфена, тобто Ольвії (розд. 18, 53, 78, 79). Скіфи-хлібороби греками називались також борісфенітами, а мешканці Ольвії, називали себе ольвіополітами, або мілетянами.
78.3. Особливостями скіфського одягу були гостроверхі шапки та довгі вузькі штани (анаксіріди).
79,1. Мармурові грифи та сфінкси мали своїм призначенням обороняти палац Скіла від злих духів. Зображення грифів характерні для вже згаданого звіриного стилю.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІV Мельпомена Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
