Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
© Геродот
© А.Білецький (переклад, примітки), 1993
Джерело: Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576 с. С.: 229-262.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
1. Перси(1), яких Дарій залишив у Європі з стратегом Мегаоазом, спершу підкорили геллеспонтійських еллінів із Перінта, які не хотіли підкоритися Дарієві, але перед тим їх поплюндрували пайони. Отже, ці пайони (3) з берегів Стрімону одержали оракул від бога піти походом на Перінт, і якщо перінтяни виступлять проти них і викличуть їх на бій, викрикуючи їхнє ім'я, тоді їм слід напасти на них, а якщо не закричать голосно, тоді не слід на них нападати. Так і зробили пайони. І коли вишикувалися навпроти них перінтяни в передмісті, викликали їх на бій і там стався потрійний двобій: людини з людиною, коня з конем і собаки з собакою. В перших двох сутичках перемогли перінтяни і, радіючи, почали співати паян (4). Тоді пайони зробили висновок, що саме про це їм було сказано в оракулі і, я гадаю, сказали один одному: «Тепер здійснюється сказане богом, тепер уже наша справа». Так напали пайони на перінтян (5), які співали пайян, розбили їх вщент і лише небагатьох залишили живими.
2. Отже, так зробили пайони за давніх часів. Проте тоді, хоч перінтяни воювали відважно, б'ючись за свою свободу, перси на чолі з Мегаба-зом, перевершуючи перінтян числом, подолали їх. І скоро заволодів Мегабаз Перінтом, він обійшов із своїм військом Фракію(1) і підкорив цареві персів усі міста і всі народи тих країв. Бо такий наказ він мав від Дарія: підкорити Фракію.
3. Після індійців, звичайно, найчисленнішим народом на світі є фракійці(1). І я гадаю, якби ними керував хтось один, або коли б усі вони були згодні між собою, вони були б непереможні і незрівнянно могутніми, ніж усі інші народи. Але це неможливо і в них нема засобу досягти цього. І саме через це фракійці слабі. Вони мають різні назви в залежності від місця, де вони мешкають, але всі вони мають майже однакові звичаї, за винятком гетів і травсів і тих, що мешкають на півночі від крестонайців (2).
4. Про те, що роблять гети, які вважають себе безсмертними, я вже розповів. Щодо травсів, то всі їхні звичаї такі самі, як у всіх інших фракійців, лише тоді, коли народжується або помирає людина, вони роблять ось що(1). Коли народжується хтось, його родичі сидять навколо нього і оплакують його, зважаючи на ті муки, що йому доведеться пережити в майбутньому, якщо йому вже довелося почати жити, і перелічують усі людські страждання, але того, хто помер, його ховають, закопуючи в землю, і жартуючи, і радіючи, і перелічують від скількох страждань він тепер визволився і тепер став остаточно щасливим.
6. А ті, що мешкають на півночі від крестонайців, мають такі звичаї. Кожен із них має багатьох жінок. Отже, коли хтось із них помирає, починають палко сперечатися його жінки і його приятелі також виявляють велику зацікавленість щодо цього, яку з жінок покійний чоловік кохав найбільше. І яку нарешті обирають, це для неї велика честь, її розхвалюють чоловіки разом із жінками і потім найбільш близький її родич зарізує її на могилі покійного чоловіка. Він зарізує її і її ховають разом із її чоловіком, а інші, яких не було обрано, вважають це для себе за велике нещастя, бо для них нема більшого сорому, ніж оцей.
6. Ще інші фракійці мають такий звичай: вони продають своїх дітей в інші країни, а своїх дівчат, вони не оберігають, але дозволяють їм спілкуватися з якими вони хочуть чоловіками. Проте своїх жінок вони тримають під суворим наглядом і купують собі жінок від їхніх батьків за багато грошей. Вони вважають за ознаку шляхетності, коли хтось має на своєму тілі татуювання, а якщо хтось його не має, це вважається за негідне. За найкращу річ вони вважають неробство, а за зовсім принизливе заняття землеробство. Найпочеснішим вони вважають, коли хтось живе війною та розбоєм. Оце найважливіші їхні звичаї.
7. Серед богів вони шанують лише Арея, Діоніса та Артеміду(1). Проте їхні царі, окремо від усіх інших громадян, найбільш шанують серед усіх богів Гермеса і лише його ім'ям присягаються і твердять, що вони походять від нього.
8. Багатіїв їхньої країни вони ховають у такий спосіб(1): упродовж трьох днів виставляють померлого і зарізують усяких тварин і бенкетують, перед тим оплакавши його, згодом ховають його, або спалюючи його, або якось інакше, тобто закопують його в землю і насипають із землі курган, і влаштовують різні змагання, в яких найбільші нагороди дають, і це справедливо, тим, що перемогли в двобоях. У такий спосіб ховають померлих фракійці.
9. Що ж до країв, які розташовані ще далі на північ від цієї країни, ніхто не може напевне сказати, що за люди мешкають там, але там далі за Істром, здається, що є пустельна і безмежна країна. Єдині, що мешкають за Істром, про яких я спромігся одержати відомості, це ті, що називаються сігінни(1), і вони одягаються, як мідійці. Кажуть, що в їхніх коней усе тіло вкрито густою шерстю, а довжина волосин доходить до п'яти пальців, це маленькі коники з тупим писком і вони не витримують людини, але коли їх запрягають, то кажуть, що вони біжать як крилаті, і тому тубільці їздять на возах. їхня країна, кажуть, доходить аж до енетів Адріатики. Вони кажуть про себе, що вони переселенці з Мідії. Як саме вони могли стати переселенцями з Мідії, я не можу пояснити, але за давніх часів усе могло бути. Хоч як там було, сігіннами називають їх лігури, що мешкають вище від Массалії дрібних торгівців, а кіпріоти так називають списи.
10. Як кажуть фракійці, в краях за Істром дуже багато бджіл(1) і через це туди ніхто не може пройти. Проте я не йму віри цим їхнім словам, бо комахи цього роду, як ми знаємо, не переносять холоду, але я маю думку, що краї, розташовані за Великою Ведмедицею, через надмірний холод не залюднені. Отаке можна сказати про ту країну. Хоч як там є, Мегабаз почав завойовувати для персів приморські області цієї країни.
11. Отже, Дарій, щойно перейшов через Геллеспонт і прибув до Сардів, згадав про те добро, що йому зробив мілетянин Гістіай і про ту пораду, що йому дав Коес із Мітілени, і запросив їх до Сардів і запитав їх, що вони хочуть, щоб він їм зробив. Проте оскільки Гістіай був тираном у Мілеті і не хотів ще десь бути тираном, він попросив для себе Міркін у Гедоніді(1), бо хотів там побудувати місто. Отже, він попросив для себе цю місцевість, а Коес, який не був тираном, але простим обивателем, попросив в Дарія поставити його тираном Мітілени. Коли з обома справа закінчилася, кожен із них вирушив до обраних ними місць.
12. Тепер щодо Дарія, то сталося так, що він забажав наказати Мегабазові завоювати Пайонію і переселити пайонійців(1) із Європи в Азію. А сталося ось що: було двоє пайонійців, один Пірг, а другий Мантій, які тоді, коли Дарій повернувся до Азії, забажали бути тиранами в Пайонії і для цього прибули в Сарди, взявши з собою свою сестру, високу на зріст і вродливу. Вони виждали час, коли Дарій сидів на своєму троні в передмісті лідійського міста, і зробили ось що: вони якнайкраще причепурили свою сестру і послали її за водою. На голові вона несла посудину, а на вуздечці, прив'язаній до її руки, вела за собою коня і водночас прядла льон. Коли проходила ця жінка перед Дарієм, він звернув на неї увагу, бо поведінка цієї жінки не нагадувала поведінки ні перських, ні лідійських, ні якихсь інших жінок Азії. Коли вона звернула його увагу на себе, він послав своїх списоносців, наказавши їм спостерегти, що там робитиме з конем ця жінка. Вони звичайно пішли за нею, а вона, прийшовши до річки, напоїла коня, а напоївши його, наповнила посудину водою і пішла тим самим шляхом із посудиною на голові, ведучи за собою на вуздечці, прив'язаної до її руки, коня і обертаючи своє веретено.
13. Дарієві здалося дуже дивним те, про що його повідомили його наглядачі і те, що сам він бачив, і він наказав привести до себе цю жінку. Щойно її привели, як з'явилися і її брати, які зблизька стежили за тим, що відбувалося. Дарій спитав її, звідки вона, а юнаки відповіли, що вона їхня сестра, а вони пайонійці. Дарій знову спитав, що це за люди пайонійці і в якому краю землі вони мешкають, і чого вони хочуть, прибувши в Сарди. Вони пояснили йому, що прийшли, щоб передатися йому і що Пайонія та її міста недалеко від ріки Стрімону, а Стрімон недалеко від Геллеспонту і що пайонійці це тевкри(1), які переселилися з Трої. Про все це вони розповіли йому докладно, а він запитав їх, чи всі жінки в їхній країні такі працьовиті. І на його запитання вони, не вагаючись, відповіли, що звичайно всі вони такі і щоб показати йому це, вони оце підстроїли.
14. Тоді Дарій написав листа Мегабазові, якого він призначив стратегом у Фракії, і наказав йому вивести пайонійців із їхніх домівок і привести до нього і їх самих, і їхніх дітей та їхніх жінок. І тоді негайно вирушив у путь вершник, щоб переказати доручення в Геллеспонт, перетяв протоку і передав листа Мегабазові. Той його прочитав, узяв собі проводарів із Фракії і вирушив у похід на пайонійців.
15. Коли пайонійці довідалися, що перси йдуть у похід на них, вони зібрали всі свої сили і попрямували до моря, гадаючи, що перси з того боку нападуть на них. Отже, пайонійці були готові відбити напад Мега-базового війська, але перси довідалися, що пайонійці зосередили свої сили і чекали нападу з боку моря на їхню країну, і через це взяли проводарів і пішли суходільним шляхом і так, що їх не помітили пайонійці. Вони напали на їхні міста, де не було чоловіків, і через те, що там не було захисників, легко, напавши на них, заволоділи ними. А пайонійці, дізнавшися, що їхні міста здобуто, одразу розбіглися, кожен пішов до себе і почали піддаватися персам. Отже, так усі племена пайонійців, сіріопайонів і пайоплів, і тих, що живуть до озера Прасіади, виселили з їхніх домівок і переселили в Азію.
16. Проте ті, що були коло гори Пангайон і коло Доберів, і Агріанів, і Одомантів, і навколо того озера Прасіади, зовсім не підкорилися Мегабазові. Проте він спробував поневолити і тих, які живуть на озері. Ось як вони живуть: на середині озера поставлено помости, прикріплені до високих паль, а з боку суходолу вони мають вузький прохід через місток. Палі, що підтримують помости за давніх часів, я гадаю, їх ставили спільно всі громадяни, але пізніше вони завели собі звичай і тепер ставлять у такий спосіб: вони приносять їх із однієї гори, яка називається Орбел, причому господар для кожної своєї жінки, що він бере собі, встромлює три палі, а кожен із них має багато жінок. А їхні житла ось які: в кожного з них є хатина на помості, де він живе, а в помості в нього ще є дверцята, що відчиняються під помостом в озеро. Малих дітлахів вони прив'язують мотузком за ногу, побоюючися, щоб не впали у воду. Своїм коням і в'ючним тваринам замість сіна вони дають рибу. А там стільки риби, що досить у дверцята спустити порожній . кошик на мотузці і трохи подержати його у воді, і потім витягти його, як він наповнюється рибою. Та риба в них двох гатунків і їх називають папроками та тилонами.
17. Отже, пайонійців, яких він підкорив, він переселив до Азії, а сам Мегабаз, підкоривши пайонійців, послав вісників до Македонії, семеро персів із тих, що після нього були найвидатнішими у війську. Він послав їх до Амінта зажадати від нього землі та води для царя Дарія. Від озера Прасіади до Македонії є дуже короткий шлях(1). Отже, спершу за озером є копальня, з якої згодом, після згаданої події Александр одержував щодня цілий талант срібла, а за копальнею, пройшовши гору, що називається Дісорон, уже розташована Македонія.
18. Перси, послані до Амінта, скоро прибули, прийшли до нього і зажадали землі та води для царя Дарія. Він дав їм і те й інше і запросив їх усіх до себе в гості, і, приготувавши розкішну вечерю, прийняв їх дуже люб'язно. Проте, коли вони попоїли, вони почали змагатися, хто вип'є найбільше, і тоді сказали перси: «Слухай, Македонцю, ми перси маємо звичай, коли влаштовуємо якусь пишну вечерю, тоді саджаємо поряд із нами наших наложниць і наших законних жінок. А ти, хоч виявив таку гостинність і так щедро почастував нас, і дав землю та воду цареві Дарію, пристосуйся до нашого звичаю». На це відповів їм Амінт: «О перси, треба вам сказати, що в нас нема такого звичаю, в нас чоловіки їдять окремо від жінок, але оскільки ви, наші владарі, бажаєте цього, так воно і буде для вас». Отак відповів їм Амінт і покликав, щоб прийшли жінки, і коли вони прибули на запрошення, то сіли в ряд навпроти персів. Коли перси побачили гарних жінок, то почали казати Амінтові, що він зробив негаразд: бо було б краще, аби зовсім не приходили жінки, ніж тепер, коли вони прийшли і сидять там навпроти них, а не поряд із ними і лише своїм виглядом колють їм очі. Що ж було робити Амінтові. Він дав наказ жінкам сісти поряд із персами. Але коли жінки зробили так за його наказом, одразу перси, що випили досить зайвого, почали хапати жінок за груді, а хтось намагався і цілуватися з ними.
19. Побачивши це, Амінт розгубився, бо дуже боявся персів і намагався зберігати холоднокров'я. Проте його син Александр, який був там присутній і бачив усе це, будучи молодим і не маючи життєвого досвіду, не міг стриматися і в обуренні сказав Амінтові: «Батьку! Що ти сидиш тут, чи варто це в твоєму віці? Піди відпочинь, не залишайся на бенкеті, а я зостанусь тут і дам гостям усе, що їм потрібне». З цих слів Амінт зрозумів, що Александр задумав зробити щось лихого і сказав йому: «Сине мій, із твоїх слів я зрозумів, що ти запалав і гнів тебе пече, і через це хочеш мене прогнати, і зробити хтозна-що. А я прошу тебе: не роби нічого, такого і не вражай оцих людей, і не загуби нас, але зноси терпляче все, що бачиш, а щодо мене, то я послухаюся тебе і віддалюся».
20. Ледве звернувся до нього з цим проханням Амінт, як Александр сказав персам: «Ці жінки, чужинці, цілком у вашому розпорядженні, якщо хочете, можете злягатися, звичайно, з тими, що вам подобаються. Про це ви самі нам скажете. Проте тепер, оскільки наближується вже час лягати спати, і я бачу, що ви вже досить випили всього та попоїли, якщо буде ваша ласка, відпустіть звідси жінок, щоб вони скупалися, а коли вони скупаються, ви візьмете їх знову до себе». Так він сказав і оскільки з ним погодилися й перси, він відвів жінок до жіночої половини, а сам Александр одяг у жіночі вбрання кілька безбородих юнаків, стількох, скільки було жінок, дав їм кинджали і привів їх до спочивальні, сказавши персам: «Тепер, о перси, здається, що нічого вам не бракує з пригощання, яке ми вам зробили, бо все, що в нас було, ми віддали у ваше розпорядження, все, що ми могли вам запропонувати, бо, навіть, і це найбільше за все, ми віддали вам наших матерів та наших сестер, аби ви переконалися в тому, що ми ставимося до вас із усією шанобою, на яку ви, звичайно, заслуговуєте, і ще для того, аби ви переказали Цареві, який вас послав, що еллін, владар Македонії, приязно прийняв вас, щодо частування і щодо ліжка». Так сказав Александр і посадив біля кожного перса македонського юнака, ніби то була жінка, а вони ледве перси спробували їх обняти, позаколювали їх.
21. Отож і вони загинули лютою смертю самі та їхній почет, бо вони прибули і з возами, і з слугами, і з усякими манатками. Отже, все це зникло разом із ними. Але згодом за деякий час перси почали наполегливо розшукувати цих людей і Александр своєї кмітливістю зумів припинити їхні розшуки, давши їм багато грошей, а також і свою сестру, на ім'я Гігайя. Все це Александр дав одному персові Бубару(1), стратегові тих, котрі розшукували людей, що загинули, і так він затер цю справу. І так смерть цих персів не була викрита і остаточно замовчана (2).
22. Те, що нащадки Пердікки елліни, як самі вони твердять, я і сам знаю, і так воно і є, і я це доведу в наступних розділах, що вони елліни. Між іншим це довели і улаштовувачі еллінських олімпійських змагань(1). Отже, коли Александр захотів узяти участь у них як атлет і саме для цього прибув до Олімпії, його суперники, еллінські бігуни, хотіли не допустити його, посилаючись на те, що змагання не для зма-гальників варварів, а лише для еллінів. Проте, коли Александр довів, що він аргосець (2), тоді було вирішено, що він справді еллін і в змаганні бігунів він прийшов разом із першим із них (3). Так воно сталося.
23. Мегабаз, ведучи пайонійців, прибув до Геллеспонту і звідти перейшов на протилежний берег і дійшов до Сардів. Проте мілетець Гістіай(1) уже почав обводити муром те місце, котре попросив для себе і одержав його як подарунок від Дарія і як винагороду за те, що охороняв міст, а місце це називалося Міркін на березі ріки Стрімону, а коли про це довідався Мегабаз, про те, що робив Гістіай, одразу як прибув із пайонійцями до Сардів, він сказав Дарієві: «О царю! Що це ти зробив, дозволівши еллінові, діяльному та розумному, побудувати місто у Фракії і володіти їм у місцевості, де є багато будівельного лісу, як і багато дерев для весел, а ще й копальні срібла, де там навколо живуть численні елліни та варвари, які, коли матимуть проводаря і що він їм накаже, чи то вночі, чи то вдень, усе це зроблять? Отже, цій людині ти не дозволяй продовжувати те, що вона робить, щоб тобі не довелося вести війну в твоїй державі. Поклич його в якийсь делікатний спосіб до себе і припини його заходи. А коли він буде в твоїх руках, зроби так, щоб він більше вже не повернувся до еллінів».
24. Цими словами Мегабаз легко переконав Дарія, бо той вирішив, що мегабазові припущення правильні про те, що може статися. Потім Дарій послав вісника до Міркіна з таким наказом: «Гістіає! Я покликав тебе до себе, ось із якого приводу: щойно я повернувся з Скіфії і очі мої не бачили тебе, нічого я за цей час так не бажав, як побачити тебе і порозмовляти з тобою, і це тому, що я зрозумів, що нема дорогоціннішої речі, крім розумного і відданого друга, а в тебе є і те й інше, і це я можу довести щодо мого становища. А тепер, оскільки ти добре зробив прибувши, я пропоную тобі таке: покинь Мілет і твоє новопобудо-ване місто у Фракії, і приїжджай до мене в Суси, і володій усім тим, чим я володію, і будь моїм співтрапезником і радником»(1).
25. Так сказав Дарій, потім призначив сатрапом Сардів свого брата від спільного батька, Артаферна(1), і вирушив до Сусів. Стратегом (2) тих, що мешкають на узбережжі, він призначив Отана. Його батька Сісамна, який був царським суддею, цар Камбіс, через те, що він брав хабарі і виніс несправедливе рішення, наказав зарізати, здерти з нього шкіру з голови до ніг (3), а потім, коли його так обдерли, з його шкіри понарізували ремені і натягли їх на крісло, на якому сидів Сісамн і правив суд, і, коли їх натягли, Дарій замість Сісамна, якого він наказав убити й обідрати, призначив суддею його сина і наказав йому не забувати, на якому кріслі він сидить і судить.
26. Отже, цей Отан, який сидів на згаданому кріслі, і який заступив Мегабаза на посаді стратега, оволодів Візантієм(1), Калхедоном, оволодів ще Антандром, тим, що в Троаді, оволодів Лампонейєм(2), і взявши кораблі від лесбосців, оволодів Лемносом та Імбросом, а на той час на обох цих островах ще мешкали пеласги.
27. Отже, щодо цих, то лемносці відважно воювали, але обороняючись були переможені. Над тими, що врятувалися, перси поставили правителем Лікарета, брата Меандрія, що став царем на Самосі. Цей Лікарет помер, бувши правителем на Лемносі (...)(1). Причина цього була така: він обертав усіх на рабів і продавав, одних обвинувачуючи в дезертирстві під час походу проти скіфів, а інших - у тому, ніби вони нападали на Дарієве військо, коли воно поверталося з Скіфії.
28. Згодом якось полагодилися справи але іонійці вдруге (2) зазнали лиха через Наксос і Мілет. По-перше, Наксос вирізнявся серед інших островів своїм добробутом, а по-друге, на той час саме Мілет перебував у найбільшому розквіті(3), і не лише це, але він був і окрасою всієї Іонії. Проте перед цим за два покоління людей через громадянські війни, що були там, він страшенно занепав до того, як паросці відновили порядок, бо саме їх із усіх еллінів брали своїми посередниками мілетяни.
29. І ось як їх замирили паросці: прибули до Мілета як їхні представники найкращі їхні громадяни і, побачивши великий господарський занепад країни, сказали, що хочуть відвідати мілетську округу. Коли вони її об'їздили, бачачи серед загального запустіння країни якесь добре оброблене поле, одразу записували ім'я його власника. Так вони об'їздили всю країну і нечасто знаходили такі поля і повернулися до міста, скликали загальні збори і приймали рішення, щоб керували країною ті, чиї поля були добре оброблені, бо вони гадають, що ці люди дбатимуть про суспільні справи так добре, як і про свої власні, а іншим мілетянам, які перед тим сварилися між собою, вони наказали слухатися тих, що добре господарювали.
ЗО. В такий спосіб паросці відновили порядок у Мілеті. Проте згодом через оці міста почалися нещастя Іонії і це сталося так. Із Наксосу демократи вигнали деяких «товстопузих»(1) і ці вигнанці прибули до Мілета. На той час правителем Мілета був Арістагор, син Молпагора, зять і брат у перших Гістіайя, сина Лісагора, того, що його Дарій затримав у себе в Сусах. Адже тираном Мілета був цей Гістіай, а коли прибули наксосці, його друзі, він був у Сусах. Прибувши в Мілет, вони попросили Арістагора, якщо було б можливе, дати їм якусь військову допомогу, щоб вони з нею повернулися на батьківщину. Він розміркував, що коли з його допомогою вони повернуться на батьківщину, він стане владарем Наксосу і, пославшися на дружбу, яка зв'язує його з Гістіайєм, запропонував їм таке: «Я сам не можу поручитися, що дам вам таку військову допомогу, щоб ви з нею змогли повернутися до вашої країни, якщо цього не захочуть наксосці, що володіють містом, бо я знаю, що наксосці мають вісім тисяч гоплітів (2) і багато військових кораблів. Проте я використаю все можливе і знайду якийсь засіб. Ось що спало мені на думку: Артафрен - мій приятель, а цей Артафрен - Гістаспів син і брат царя Дарія, і він є правителем усіх приморських міст Азії, в нього багато війська і великий флот. Отже, я гадаю, зробить для нас те, чого ми хочемо». Коли наксосці почули це, то доручили йому зробити це якомога краще і сказали, що беруть на себе витрати на похід і дадуть дари і це тому, що плекають багато надій, що скоро вони з'являться на Наксо-сі. Наксосці зроблять усе, що вони їм накажуть, а також і інші ост-рів'яни, бо ще жоден острів не перебуває під владою Дарія.
31. Прибувши в Сарди, Арістагор сказав Артафренові, що Наксос, острів хоч не дуже великий, але взагалі прекрасний і багатий, розташований поблизу Іонії, і на ньому є чимало корисних речей і рабів. «Отже, ти виступи в похід на цей острів, щоб повернути вигнаних звідти. І якщо ти це зробиш, по-перше, я передам тобі багато різного майна, крім витрат на похід (бо цілком правильно, щоб я, який запросив тебе, заплатив за це), крім того, ти додаси до володінь Царя і сам Наксос, і залежні від нього острови(1), Парос і Андрос, і ще інші острови, які називаються Кікладами. І базуючись на цих островах, ти безперешкодно нападеш на Евбею, що є великим і багатим островом, не меншим за Кіпр (2), і дуже легко їм можна заволодіти. Досить ста військових кораблів, щоб захопити всі ці острови». Артафрен відповів йому: «Ти пропонуєш корисне для царської родини і все, що ти радиш, це правильно, за винятком числа кораблів. Замість сотні до весни в мене будуть готовими дві сотні кораблів. Треба лише, щоб цю справу затвердив Цар».
32. Отже, Арістагор, ледве почув такі слова, сповнений радощів, повернувся до Мілета, а Артафрен послав вісника до Сусів і повідомив Царя про те, що запропонував Арістагор. Усе це схвалив і сам Дарій і наказав підготувати двісті трієр і дуже багато персів та союзників, і призначив їхнім стратегом одного перса з роду Ахеменідів, Мегабата(1), свого брата у перших, а також і Дарія. Його дочку захотів пошлюбити Павсаній, Клеомбротів син, бо якщо правда те, що кажуть, він дуже хотів стати тираном Еллади (2). Призначивши стратегом Мегабата, Артафрен послав військо Арістагорові.
33. Мегабат, узявши з собою з Мілета Арістагора і військо іонійців та наксосців, удав нібито він пливе до Геллеспонту, але коли приплив на Хіос, причалив із своїм флотом у Кавкасах(1) із метою пропливти звідти з північним вітром до Наксосу. Але долі було завгодно, щоб не загинули наксосці через цей похід, і сталося так, коли Мегабат оглядав вартівників кораблів, на одному з кораблів не виявилося жодного вартівника. Тоді Мегабат, уважаючи це за велику провину, наказав своїм списоносцям пошукати і знайти стерничого цього корабля, якого звали Скілаком, щоб його просунули в долішній отвір для весел із головою назовні, а тілом усередині і так прив'язали. Коли так прив'язали Скілака, хтось пішов до
Арістагора і сказав йому, що їхнього друга міндійця Мегабат зв'язав і мордує. Тоді Арістагор пішов і попросив Перса розв'язати Скілака, але оскільки той не погодився, він сам пішов і визволив його. Довідавшися про це, Мегабат страшенно обурився і розпалився гнівом проти Арістагора. Тоді Арістагор сказав йому: «Яке тобі діло до цих людей? Хіба не послав тебе Артафрен, щоб ти послухався мене і плив, куди я накажу? Що ти втручаєшся до чужих справ?» Так сказав Арістагор. А Мегабат, розлючений цими словами, скоро настала ніч, послав на одному судні людей на Наксос (3), щоб вони з'ясували наксосцям із усіма подробицями, в якому становищі вони перебувають.
34. Наксосці зовсім не підозрювали, що цей похід скерований проти них. Проте, скоро вони про це довідалися, одразу перенесли в своє укріплене місто все своє майно з полів, запаслися їжею та питвом, чекаючи на облогу, і зміцнили міські мури. І вони готувалися, гадаючи, що незабаром буде війна. А ті інші, перепливши кораблями з Хіосу на Наксос, виступили проти ворогів, що вжили оборонних заходів, і протягом чотирьох місяців облягали місто. Проте, оскільки гроші, що привезли з собою перси, було витрачено, а і сам Арістагор додатково багато витратив грошей, а для облоги треба було ще більше, перси побудували для вигнанців із Наксосу укріплення і повернулися в Азію, зазнавши великих збитків.
35. Арістагор не зміг виконати свою обіцянку Артафренові. І ніби мало було цього, від нього зажадали відшкодування за витрати на похід, а крім того, він відчував страх через провал походу і через те, що він посварився з Мегабатом і побоювався, що його позбавлять тиранії в Мілеті. І оскільки він боявся всього цього, він надумав підняти повстання, бо сталося так, що прибув із Сусів посланець від Гістіайя з татуйованою головою і переказав Арістагорові, щоб той підняв повстання проти царя. Отже Гістіай хотів переказати Арістагорові про повстання, і не маючи іншого надійного засобу повідомити його, бо на всіх шляхах була сторожа(1), і через це він обголив голову одного з найбільш вірних своїх рабів, нататуював йому на голові літери, і зачекав, поки в нього знову відросло волосся. І щойно воно відросло, він послав його в Мілет і наказав йому, коли він прибуде в Мілет, сказати Арістагорові, щоб той обголив йому голову і уважно подивився на неї, а ната-туйовано там було, як я уже сказав вище, наказ підняти повстання. Таке зробив Гістіай, бо вважав для себе великим нещастям те, що його тримали в Сусах. А коли б піднялося повстання, він сподівався, що його послали б до моря, але якби в Мілеті не сталося б якоїсь ворохібні, то йому ніколи не довелося б повернутися туди.
36. Так гадав Гістіай і послав вісника. А на той час все це разом сталося з Арістагором. Отже, він почав міркувати з однодумцями і висловив їм власну думку і те, про що його повідомив Гістіай. Отже, коли всі інші одностайно висловилися за те, щоб підняти повстання, логограф Гекатай спершу відрадив їх виступити з війною проти царя персів, перелічивши їм всі народи, на які поширюється влада Дарія, і пославшися на його могутність. Але оскільки йому не пощастило, переконати їх, він дав їм іншу пораду, як їм досягти владарювання на морі з їхніми кораблями. А це, продовжував він, не можна здійснити інакше (бо він знає, що сили мілетян обмежені), ніж захопивши скарби святилища Бранхідів, які подарував йому лідійський цар Крез(1), і тоді він сподівається, що вони стануть владарями моря, і в такий спосіб і вони матимуть досить грошей на воєнні витрати, і вороги не пограбують цих скарбів, а їх було дуже багато, як я уже повідомляв у моєму першому оповіданні(2). Але така пропозиція не була прийнята і, незважаючи на цю пропозицію, було вирішено підняти повстання і одному з них відпливти до Міунта, до війська, що повернулося з Наксосу і перебувало в Міунті, і спробувати захопити стратегів, які були на кораблях.
37. Із цією метою було послано Іатрагора і він хитрощами захопив Оліата, сина Ібанолла(1) з Міласів, і Гістіая, сина Тімна з Термерів (2), і Коя, сина Ерксандра, якому Дарій подарував Мітілену, і Арістагора, сина Гераклейда, Кімая і ще багатьох інших. Отже так Арістагор відкрито виступив із повстанням, маючи на думці багато заходів проти Да-рія. І насамперед він скасував тиранію в Мілеті і завів там демократію з метою, щоб за ним охоче пішли мілетяни, приєднавшися до повстання. Згодом він зробив це саме в усій Іонії. Одних тиранів він вигнав, а інших, яких захопив на кораблях, що брали участь у поході проти Наксосу, він видав городянам, бажаючи, щоб вони встали на його бік, і кожного тирана він видав місту, де той був.
38. Скоро мітіленці взяли Коя, вигнали його з міста і закидали камінням. Проте кімейці відпустили на волю свого тирана і так само зробили з своїми колишніми тиранами більшість мешканців інших міст. Отже, владу тиранів було скасовано в іонійських містах. А мілетя-нин Арістагор, позбувшися тиранів, наказав мешканцям кожного міста обрати стратегів, а сам на трієрі відплив до Лакедемону, бо йому був потрібний сильний союзник.
39. В Спарті(1) Анаксандрід, син Леонта, вже не був царем, його вже не було в живих, а царську владу одержав син Анаксандріда Клеомен, але одержав її не завдяки своїм заслугам, але через своє походження. Анаксандрід мав за дружину дочку своєї сестри і дуже любив її, але в них не було дітей. Через цю обставину ефори (2) запросили його до себе і сказали: «Якщо ти не дбаєш про себе, ми не можемо бути байдужими щодо цього, дозволивши, щоб перестав існувати рід Еврістена. Отже, треба, щоб ти розлучився з жінкою, від якої в тебе нема дітей, і одружився б із іншою, і коли ти так зробиш, спартанці будуть задоволені тобою». Але він їм сказав, що не збирається зробити ні того, ні іншого, ні що вони дали йому добру пораду прогнати жінку, проти якої він не має скарг, і взяти собі іншу, про це він не хоче слухати.
40. Після такої його відповіді ефори і герусія порадилися між собою і запропонували Анаксандрідові таке: «Оскільки ми бачимо, що ти так кохаєш свою жінку, то ти зроби на догоду нам хоча б таке, бо інакше спартанцям доведеться вжити проти тебе інших заходів: ми не вимагаємо тепер, щоб ти прогнав свою жінку, живи з нею так, як ти і досі жив, але крім неї візьми собі ще іншу жінку, щоб та народила тобі дітей». Так вони казали і Анаксандрід погодився з ними, і в нього відтоді було дві жінки і два господарства всупереч звичаям Спарти.
41. Не минуло багато часу, як друга жінка, яка ввійшла в дім, народила цього Клеомена, про якого я згадав. І вона принесла на світ спадкоємця спартанського царя, а водночас перша жінка Анаксандріда, що перед тим не мала дітей, не знаю вже, як це сталося, так було завгодно долі, завагітніла. Але родичі другої жінки почали сумніватися в цьому і казали їй, ніби вона даремно хвалиться, а насправді хоче взяти собі замість своєї чужу дитину. І оскільки вони зняли галас навколо цього, коли наблизився час пологів, ефори, щоб перевірити це, пішли й встали навколо неї і стежили за нею, коли вона народжувала. А коли вона народила Доріея, одразу зачала Леоніда і після нього також і Клеомбро-та. Дехто каже, що Клеомброт і Леонід були близнята.
Проте друга жінка, дочка Прінетада, сина Демармена, крім Клеомена, вже не мала більше дітей.
42. Кажуть, що Клеомен не був спокійною людиною і до того ж був дуже оприскливим, а Доріей був у всьому першим серед своїх перевесників і був упевнений, що одержить царську владу відповідно до своєї гідності. Отже з такою певністю, коли помер Анаксандрід і лакедемонці за своїм звичаєм обрали своїм царем старшого з його синів Клеомена, Доріей, страшенно обурений цим і не бажаючи визнати царем Клеомена, зажадав від спартанців людей і вирішив заснувати колонію, не запитавши перед тим оракул від пророчого святилища в Дельфах(1), у якій країні йому слід було заснувати її, і не зробивши нічого з того, що належало зробити за звичаєм (2). І так він обурився, що вирушив на кораблі до Лівії, маючи за своїх провідників кількох терайців . Він прибув до Кініпа і заснував колонію в найгарнішому місці Лівії біля однієї річки. Але за два роки після того його вигнали звідти лівійські маки та карфагенці і він повернувся на Пелопоннес.
43. Тоді один елеонець(1), Антіхарій (2), порадив йому згідно з оракулами Лаія заснувати колонію «у країні Геракла», на Сіцілії, кажучи, що вся країна Еріка належить гераклідам, бо її придбав сам Геракл. Коли Доріей почув це, він вирядився до Дельфів спитати оракул від пророчого святилища, чи він візьме собі країну, до якої він має намір прибути. Піфія дала йому оракул, що він візьме її собі. Тоді Доріей узяв із собою військо, з яким він вирушив до Лівії, і поплив із ним у напрямі до Італії.
44. На той час, як кажуть самі сібаріти і їхній цар Тілій, вони збиралися піти в похід проти Кротона і кротонці дуже перелякалися і попросили Доріея допомогти їм, і коли вони досягли того, що просили, і Доріей узяв участь у поході проти сібарітів, і вони всі разом здобули Сібаріс(1). Так кажуть сібаріти, що це зробив Доріей та його прибічники, але кротонці наполягають на тому, ніби ніхто їм не допоміг у війні з сібарітами, крім елейського ворожбита Каллія з роду Іаміддів, а він утік потай від Тілія, тирана сібарітів, і прибув до них, бо несприятливими виявилися жертвоприношення, які він улаштовував під час війни проти Кротона.
45. Так розповідають кротонці. Кожен із них подає докази, які він має(1). Сібаріти кажуть, що Доріей побудував священну округу і храм, Що стоїть біля сухої ріки (2) Кратія, і він заснував його на честь Афіни Кратії, коли він їм допоміг і заволодів містом. Крім того, як найважливіший доказ вони наводять смерть самого Доріея, оскільки він діяв усупереч оракулові і через це загинув, бо якби він не робив нічого поза своєю основною метою, для якої його було покликано, він оволодів би Ерікі-ною з її країною, оволодів би і мав би її, а не загинув би і сам і не загубив би своє військо. Крім того, кротонці наводять як доказ те, що елейцеві Каллію було дано багато привілеїв у країні кротонців, якими користувалися ще й за моїх часів нащадки Каллія, але самому Доріеєві та його нащадкам не було дано нічого. Проте, якщо справді Доріей допоміг сібарітам у їхній війні, то йому дали б далеко більше, ніяс Каллієві. Отакі докази навели й ті й інші, і кожний вільний, кому вірити, на чий бік встати.
46. Разом із Доріеєм припливли й інші спартанці(1), Тессал і Парай-бат, і Келей, і Еврілеонт, щоб заснувати колонію, але коли вони прибули разом із усім військом на Сіцілію, вони зазнали поразки в битві з фінікійцями та егестейцями і були перебиті. Від цього лиха врятувався лише Еврілеонт, єдиний із засновників колонії. Він зібрав усіх із війська, що врятувалися, і зайняв Міною(2), колонію селінунтців, і допоміг селі-нунтцям звільнитися від Пейтагора, їхнього тирана. Після того як він позбувся його, то захотів стати тираном у Селінунті і таки став ним, але не на довгий час, бо селінунтці підняли повстання і вбили його при вівтарі Зевса на площі, до якого він прибіг.
47. Слідом за Доріеєм прибув і був убитий один із кротонців Філіпп, син Бутакіда, який одружився з дочкою сібаріта Телія, був вигнаний із Кротона і, не маючи щастя в цьому шлюбі, відплив на кораблі до Кірени і звідти продовжив похід на власній трієрі і за свої кошти на утримання війська. Він був олімшоніком і найуродливішим чоловіком серед своїх сучасників еллінів. За його красу його вшанували егестейці, як нікого іншого, бо на його могилі спорудили героон(1) і власкавлювали його жертвами.
48. Ось так помер Доріей, але коли б він міг замиритися з Клеоме-ном як царем(1) і залишився б у Спарті, то і сам став би царем лакедемон-ців, бо Клеомен не дуже довго перебував при владі і помер без нащадка чоловічої статі, і залишив по собі єдину дочку, яку звали Горго.
49. Отже, Арістагор, тиран Мілета, прибув до Спарти, коли там царював Клеомен, і зустрівся з ним, маючи при собі, як кажуть лакеде-монці(1), мідяну карту(2), де було накреслено всю землю, всі моря і всі ріки. Коли прийшов на побачення з Клеоменом Арістагор, він сказав: «Клеомене! Не дивуйся тому, що я з своєї власної волі прийшов сюди, бо тепер замість того, щоб бути вільними, сини іонійців є рабами. Це дуже прикро і це великий сором і для нас самих, але й для вас усіх інших, адже ви є гегемонами Еллади. Тепер я тебе заклинаю в ім'я всіх еллінських богів, визволи з рабства іонійців, які єдиної з вами крові. Це вам легко зробити, бо варвари не хоробрі, але вас ніхто не перевершує в хоробрості. І ось як вони воюють: із луками та короткими списами. На війну вони йдуть, маючи на собі штани і тіари на голові. Так їх одягнених та озброєних неважко перемогти. Крім того, ті, що мешкають на тому материку, мають стільки різних благ, скільки не мають усі інші, разом узяті, там є і золото, якщо почати з нього, і срібло, і мідь, і гаптовані вбрання, і в'ючна худоба, і раби. Все це ви можете мати, досить того, як ви це побажаєте. Як я вам це з'ясую, там живуть поряд один із одним такі народи. Сусідами цих оінійців є оці тут лідійці, які мешкають у плодоносній країні та мають скільки завгодно золота і срібла (він казав це і показував на карті, де все це було накреслено, на тій, що він привіз із собою). Сусідами лідійців, продовжував Арістагор, є оці тут на сході фрігійці, в яких так багато отар, як ніде на світі, і так багато різних плодів. За фрігійцями йдуть каппадокійці, що їх ми називаємо сірійця-ми. їхніми сусідами є кілікійці, які мешкають ось тут аж до цього моря, де є острів Кіпр. Усі вони виплачують щороку цареві данину в п'ятсот талантів. За кілікійцями безпосередньо йдуть отут вірмени, в яких також багато отар, а за вірменами матіени, що мешкають ось у цій країні. Далі за ними оця Кіссія, де біля річки Хоасп розташовано Суси (3), де перебуває великий цар і всі його скарби. Якщо ви заволодієте цим містом, тоді вже своїм багатством ви зможете змагатися з самим Зев-сом. Але навіщо вам воювати з мессенцями, що є вашими супротивниками, або з аркадянами і аргосцями за землю невелику за розміром і зовсім не багату, де нема ні золота, ні срібла, за які, б'ючись, варто було б умирати. І це саме тоді, коли б ви могли стати владарями всієї Азії. Чого іншого воліли б ви для себе?» Так промовляв Арістагор, а Клеомен на це відповів йому: «Мілетський гостю! Я дам тобі, відповідь за два дні».
50. В той день вони лише про це домовилися. Проте, коли настав призначений день для відповіді і вони прийшли туди, де домовилися зустрітися, Клеомен запитав Арістагора, скільки днів треба йти від узбережжя Іонії до резиденції Царя. Але Арістагор, якому вистачало розуму щодо всього іншого і який міг переконати Клеомена, на цей раз розгубився. Оскільки йому не треба було казати правди, якщо він хотів, звичайно, вмовити спартанців піти воювати в Азію, тут змушений був сказати, що йдеться про шлях у троє місяців(1). Тоді Клеомен не дав йому продовжувати промову про похід, яку Арістагор ще не закінчив, і сказав йому: «Мілетський гостю! До заходу сонця ти повинен покинути Спарту, бо пропозиція, з якою ти до мене звернувся, зовсім не підходяща для лакедемонців, оскільки ти хочеш повести їх на відстань трьох місяців шляху від моря».
51. Так сказав Клеомен і повернувся додому. Проте Арістагор узяв благальницьку гілку і прийшов до Клеомена як благальник, і попросив його, щоб він віддалив дитину і вислухав його, бо біля Клеомена, здається, тоді стояла його дочка на ім'я Горго. Вона була його єдиною дитиною восьми або дев'яти років. Але Клеомен попросив його сказати, що він хотів, і не зважати на присутність дитини. Отже, коли Арістагор почав обіцяти дати Клеоменові десять талантів, коли б той зробив те, що він просив у нього. І оскільки Клеомен продовжував відмовлятися, Арістагор почав збільшувати кількість, дійшовши аж до п'ятдесяти талантів, і саме тоді маленька дочка скрикнула: «Тато! Загубить тебе цей чужинець, якщо ти не встанеш і не підеш звідси». І Клеомен, зрадівши цим словам своєї дитини, встав і вийшов до іншої кімнати, а Арістагор пішов геть із Спарти, не розповівши вже нічого про шлях від моря до місцеперебування царя.
52. Проте, щодо цього шляху(1), ось як це виглядає. В усіх місцях існують царські станції й прекрасні заїжджі двори і весь шлях проходить через залюднені місцевості і він цілком безпечний. У Лідії та Фрігії є на шляху двадцять станцій на відстані в дев'яносто чотири з половиною парасангів (2). За Фрігією починається ріка Галій (3), на берегах якої є брами, і треба пройти через них і так перейти ріку. Є також поблизу ріки спостережна башта. Коли пройти до Каппадокії цим шляхом до кордонів Кілікії, це становить сто чотири парасанги і там є двадцять чотири станції. На кордоні з Кілікією треба пройти через дві брами і спостережні башти. Пройшовши через них, ти прибудеш у Кілікію, минувши три станції і подолавши п'ятнадцять із половиною парасангів. Кордоном між Кілікією і Вірменією є ріка, яку треба перепливти на судні, вона називається Євфратом. У Вірменії є двадцять п'ять станцій з заїздами на відстані п'ятдесяти шести парасангів і одна спостережна башта. Через цю країну течуть чотири ріки , якими можна пропливти на суднах, а перейти через них можна на поромах. Перша з них Тігр, а за ним друга і третя, що називаються так само, але це не та сама ріка, і ці ріки беруть свій початок не з одного місця, бо перша, про яку я згадав, витікає з Вірменії, а друга - з країни матіенів. Четверта ріка називається Гінд і її Кір колись поділив на триста шістдесят каналів. Коли з Вірменії пройти до країни матіенів, то там розташовано чотири станції, а коли звідти пройти до Кассії, там є ще одинадцять станцій на відстані сорока двох із половиною парасангів до ріки Хоаспа, якою можна пливти на судні і на берегах якої побудовано місто Суси. А всіх станцій на тому шляху сто одинадцять. Через стільки заїздів треба пройти, коли їхати з Сардів до Сусів.
53. Коли тепер правильно виміряти царський шлях у парасангах і якщо парасанг дорівнює тридцяти стадіям, отже, якщо справді він їм рівний, тоді від Сардів до так званого палацу Мемнона(1) відстань тринадцять тисяч п'ятсот стадій, тобто чотириста п'ятдесят парасангів. А для тих, які можуть пройти сто п'ятдесят стадій за один день, для цього шляху треба витратити дев'яносто днів.
54. Отже, коли мілетянин Арістагор сказав лакедемонцеві Клеомену, що відстань до царської резиденції три місяці, то він сказав правильно. Проте, коли хтось захоче точніше довідатися про це, я ще скажу, що до цього треба додати відстань від Ефеса до Сардів. Ще скажу, що від Еллінського(1) моря до Сусів (бо вони називаються містом Мемнона) всього чотирнадцять тисяч сорок стадій, бо від Ефеса до Сардів п'ятсот сорок стадій. Отже, шлях у три місяці збільшується ще на три дні.
55. Коли Арістагора прогнали з Спарти, то він подався до Афін, які ось як позбавилися від тиранів(1). Сина Пейсістрата і брата тирана Гіпія, Гіппарха (2), який бачив пророчий сон про долю, що його спіткала, його вбили Арістогейтон і Гармодій, нащадки давнього роду Гефіраїв. А далі впродовж чотирьох років в афінян була тиранія ще гірша, ба навіть ще жахливіша від попередньої.
56. Те, що бачив Гіппарх уві сні, було таке: в ніч напередодні панафіней(1) з'явився перед Гіппархом високий на зріст і вродливий чоловік і вимовив такі загадкові слова:
«Леве! Терпи нестерпимі для смертних жорстокі страждання.
Жоден злочинець за злочин покари богів не уникне».
Це сновидіння, ледве розвиднілося, він одразу переказав відгадувачам снів, а потім, викинувши його з пам'яті, пішов на свято в урочистій процесії, де його і було вбито.
57. Ці Гефіраї(1), нащадками яких були вбивці Гіппарха, за їхніми власними словами первісно походили з Еретрії. Проте, як я сам дослідив і виявив, що вони були фінікійцями з тих, що прибули разом із Кадмом до країни, яка тепер називається Беотією, і їм випав жереб і вони мешкають в окрузі Танагри. Звідти, після того, як аргосці(2) прогнали кадмейців, беотійці вдруге вигнали Гефіраїв із своєї країни і тоді ті перейшли до Аттіки. Афіняни прийняли їх як громадян до свого міста, але з певними обмеженнями, позбавивши їх деяких привілеїв (3), що про них не варто згадувати.
58. Ці фінікійці, що прибули разом із Кадмом, навчили багато чого еллінів, і передусім навчили їх літер(1), що їх до того, як я гадаю, елліни не знали. Спочатку це були літери, які використовують усі фінікійці, але згодом, коли кадмейці змінили мову, вон змінили і форму літер (2). Проте на той час у більшості країв навколо них мешкали елліни з племені іонійців. Вони запозичили літери, яких їх навчили фінікійці, змінили форму деяких із них і стали використовувати їх, як використовують і тепер. Ці літери відомі як фінікійські і це правильно, бо їх завезли до Еллади фінікійці. І книги спрадавна іонійці також називають дифтерами(3), бо через брак папірусу використовували шкури кіз і овець. Навіть і за моїх часів численні варвари пишуть на таких шкурах.
59. І я на власні очі бачив кадмейські письмена(1) в святилищі Іс-менського Аполлона в беотійських Фівах, вирізьблені на триніжниках, більшість із яких були такі, як іонійські. Один із цих триніжників мав на собі такий напис: «Мене присвятив богові Амфітріон (2) із трофеїв від телебоїв». Це за літочисленням має належати до часів Лаійя, сина Лабдака, внука Полідора і правнука Кадма.
60. Інший триніжник у своєму написі в гекзаметричних віршах оголошує:
«Скай(1) у кулачному бої звитяжний, тобі, Аполлоне,
Лучнику влучний, дарує побожно цей витвір чудовий».
Скай, якщо він син Гіппокоонта, і він, а не інший хтось із таким ім'ям, присвятив цей триніжник, жив за часів Едіпа, сина Лаія. А третій триніжник також у гекзаметричних віршах оголошує:
«Лаодамант повновладний дарує тобі, Аполлоне,
Лучнику влучний, несхибний, цей подиву гідний триніжник».
Саме за царювання цього Лаодаманта, сина Етеокла, аргосці вигнали з своєї країни кадмейців і вони подалися до енхелеїв, а Гефіраїв, що там залишилися, беотійці змусили переселитися до Афін. Вони заснували в Афінах святилища, які інші афіняни зовсім не відвідували, та ще інші окремі святилища в Аттіці і, зокрема, святилище з оргіастичним культом Ахейської Деметри.
62. Те, що побачив у своєму сні Гіппарх і звідки походять Гефіраї, з яких були вбивці Гіппарха, я вже розповів. Проте треба, крім того, повернутися знову до оповідання, в якому я почав розповідати, як афіняни звільнилися від тиранів. Коли став тираном Гіппій і все більше лютішав проти афінян через убивство Гіппарха, Алкмеоніди, які походили з Афін і яких вигнали Пейсістратіди, спробували разом із іншими афінськими вигнанцями насильно повернутися туди, але не спромоглися повернутися на батьківщину. Вони укріпили Лейпсід-рій на півночі від Пайонії і спробували були повернутися і визволити Афіни, але зазнали там жорстокої поразки. Тоді Алкмеоніди почали застосовувати все можливе проти Пейсістратідів і одержали від амфік-тіонів(1) підряд на завершення будівництва дельфійського храму, того, що і тепер ще існує, але тоді його не було. І оскільки в них було багато грошей і вони були людьми з давньої і знатної родини, то вони побудували храм(2) ще прекрасніший, ніж передбачалося первісно. Хоч за умовою вони зобов'язувалися спорудити храм із вапняного туфу, але вони зробили його фасад із пароського мармуру (3).
63. Отже, як переказують афіняни, спартанці, перебуваючи в Дель-фах, щоразу підкуповували Піфію чи то в приватній, чи то в державній справах, прохаючи дати їм оракул, що вони мусять визволити Афіни. І лакедемонці, оскільки вони щоразу одержували таку вказівку, послали Анхімола(1), сина Астера, одного з знатних громадян, із військом, щоб він вигнав із Афін Пейсістратідів, незважаючи на те, що він був їхнім найближчим другом, і це тому, що вони вважали божі справи важливішими за справи людей. І вони послали військо морем на кораблях. Отже, він пристав до берегу у Фалері і висадив там своє військо. Але пейсістратіди знали про це заздалегідь і запросили на допомогу фессалійців, із якими вони склали союз (2). Оскільки в них попросили допомогу, фессалійці згідно із спільним рішенням послали тисячу вершників і свого царя Кінея (3) з роду Гонаїв. Скоро афіняни отримали таких союзників, вони вигадали ось що: вони вирубали дерева на фале-ронській рівнині і цим зробили цю місцевість придатною для маневрування кінноти, а потім пустили кінноту на табір ворогів. Кіннота напала на ворогів і повбивала багато лакедемонців і серед них Анхімолія, а тих, що врятувалися, вони позамикали на кораблях. Отак закінчився перший похід лакедемонців. Могила Анхімола є в Алопеках, в Аттіці, поблизу святилища Геракла, в Кіносаргах (4).
64. Згодом лакедемонці підготували інший похід, більший за попередній, і пішли проти Афін, призначивши стратегом свого війська царя Клеомена, сина Анаксандріда. Проте на цей раз вони пішли в похід не морем, але суходолом. Вони вдерлися до Аттіки і насамперед зіткнулися з фессалійською кіннотою і та незабаром пустилася навтіки і з вершників було вбито понад сорок чоловік, а ті, що врятувалися тікаючи, попрямували до Фессалії. І Клеомен увійшов до міста(1) разом із афінянами, що прагнули свободи, і почав облягати тиранів, які замкнулися в Пеларгійській фортеці (2).
65. Але, звичайно, лакедемонці не спромоглися ніяк подолати Пейсістратідів, бо не мали наміру провадити послідовну облогу, а крім того Пейсістратіди зробили добрий запас харчів та пиття.
Вони облягали їх кілька днів, а потім повернулися до Спарти. Тоді сталася подія - для одних прикра, а для інших корисна. Тим часом, коли Пейсістратіди хотіли потай для безпеки вивести своїх дітей із країни, їхніх дітей було затримано. Щойно це сталося, всі їхні плани зійшли нанівець і вони розпочали переговори щодо своїх дітей(1), щоб їх викупити на висунутих афінянами умовах, а саме, щоб вони за п'ять днів покинули Аттіку. Згодом вони вирушили до Сігея, що розташований поблизу Скамандру, після того, як вони провладарювали в Афінах тридцять шість років. Походили вони з Пілоса і були нащадками Нелея (2) з того самого роду, що і прибулі з Кадмом і Мелантом, які, хоч і чужинці, але в давнину були царями в Афінах. Через це і Гіппократ вирішив дати таке ім'я своєму синові і назвав його Пейсістратом, тобто ім'ям Пейсістрата, Несторового сина. Ось у такий спосіб афіняни позбулися тиранів. А тепер я розповім насамперед, що після їхнього звільнення зробили афіняни і що варте згадки сталося з ними перед тим, як повстали іонійці проти Дарія, і перед тим, як прибув до Афін мілетець Аріста-гор, щоб попросити в них допомоги.
66. Афіни і перед тим були великим містом, але коли звільнилися від тиранів, стали ще могутнішими. Двоє чоловіків мали там велику силу - Клейстен із роду Алкмеонідів, той, про якого казали, як я згадував, що підкупив Піфію, і Ісагор, син Тейсандра, що був із знатної родини, але про її походження я не можу нічого сказати. Але люди такого саме, як і він, походження приносять жертви Карійському(1) Зевсові. Ці люди посварилися (2) між собою за владу, і Клейстен, зазнавши поразки, прихилив на свій бік народ (3), а потім, оскільки перед тим афіняни були поділені на чотири філи (4), він поділив на десять, скасувавши назви, що вони мали від нащадків Іона, Гелеонта, Айгікорея, Аргада і Оплета, і вигадав для них імена інших героїв (5) цієї країни, за винятком Аянта, бо він додав і його ім'я, бо хоч той і був чужоземцем, але був сусідом і спільником.
67. Таке зробив Клейстен, як я гадаю, наслідуючи свого діда з боку матері Клейстена, який був сікіонським тираном. Отже, той Клейстен розпочав війну з аргосцями(1) і передусім заборонив рапсодам улаштовувати поетичні змагання в Сікіоні з приводу гомерівських епосів (2), бо майже від початку і до кінця в них оспівується Аргос і аргосці. Крім того, через те що на агорі сікіонців був і тепер ще є героон Адраста , сина Талая, а він був аргосець, і Клейстен хотів вигнати його з своєї країни. Для цього він прибув у Дельфи і попросив від бога оракул, чи слід йому вигнати Адраста. Але Піфія переказала йому оракул і сказала йому, що Адраст був царем сікіонців, а він - убивця (4). І оскільки бог не Дозволив йому це зробити, то він повернувшися, почав вигадувати спосіб, як би принаймні Адраст сам покинув його країну. Коли він вирішив, що знайшов такий спосіб, він послав посланців до Беотійських Фів і сказав, що бажає перенести до Сікіона Меланіппа, сина Астака, і фіванці це йому дозволили. І коли Клейстен приніс Меланіппові кістки, він наказав спорудити в тому таки пританеї в найнадійнішому місці святилище Меланіппа(5). А приніс Клейстен Меланіппа (це я мушу пояснити), бо він уважав його за найзапеклішого ворога Адраста, якого він убив і брата Мекістея і його зятя Тідея. І коли він побудував це святилище, він переніс жертвоприношення і свята, що відбувалися на честь Адраста, до святилища Меланіппа (6). Сікіонці мали звичай урочисто вшановувати Адраста, бо їхня країна була країною Поліба, а Адраст був сином дочки Поліба, який помер, не залишивши сина, і передав владу Адрастові. Отже, сікіонці віддавали й інші почесті Адрастові і між іншими влаштовували на його честь трагічні хори за великі його страждання (7). Отже, вони шанували так не Діоніса, а Адраста. Але Клейстен хори влаштовував на честь Діоніса, якому вони належали, а жертвоприношення робив на честь Меланіппа.
68. Так він зробив із Адрастом. А філам дорійців, щоб сікіонські не називалися однаково з аргоськими, він дав інші назви, і цим він зробив сікіонців смішними(1), бо змінивши їм назви, дав такі, що походили від слів «свиня» і «осел», додавши до цих слів закінчення і це за винятком його власної філи. їй він дав назву, що відповідала його посаді. Інакше кажучи, належні до його філи почали називатися архелаями, а належні до інших філ називалися гіати, онеати і хойреати. Такі назви були в сікіонців, коли при владі був Клейстен і після його смерті ще впродовж шістдесяти років. Проте згодом вони порадилися і змінили назви на гіллеїв, памфілів і дімантів і додали ще четверту філу від імені Адрастового сина Айгіалея і члени цієї філи називаються айгіалеї.
69. Отже, це зробив сікіонський Клейстен. А афінський Клейстен, про якого я згадав, онук із боку матері цього сікіонського, від якого він одержав своє ім'я, і він, я гадаю, зневажив іонійців(1) і для того, щоб афіняни не мали однакових філ із іонійцями, він пішов за прикладом однойменного Клейстена, бо справді, відтоді, як він залучив до себе афінський народ, що перед тим був позбавлений усіх прав, він змінив назви філ і з небагатьох зробив більше, ніж було. Він призначив десять філархів замість чотирьох і ~озподілив деми по десяти на кожну філу (2). І коли він так залучив до сеОе народ, то він став сильнішим від супротилежного угруповання.
70. Зазнавши поразки, Ісагор вигадав для себе таке. Він покликав на допомогу Клеомена(1) з Лакедемону, який став його приятелем відтоді, коли облягав Пейсістратідів. Про Клеомена ходили чутки, що він учащав до Ісагорової жінки. Спочатку Клеомен посилав вісника до Афін із вимогою вигнати Клейстена і разом із ним багатьох інших афінян, опоганених, як він їх називав. Послав він вісника і сказав, як його навчив Ісагор, бо Алкмеоніди і їхні спільники обвинувачувалися у вбивстві, але Клейстен та його друзі не були причетні до цього.
71. Ось як ці опоганені афіняни одержали таку назву: був такий афінянин Кілон(1), олімпіонік. Він забажав стати тираном. Для цього притягнув на свій бік ватагу перевесників і спробував захопити Акрополь, але не спромігшися протриматися там, він сів як благальник біля статуї Афіни (2). Його та його прибічників умовили піти звідти притани навкрарів(3), що владарювали тоді в Афінах, пообіцявши зберегти їм життя. Проте їх було вбито, а в їхньому убивстві було обвинувачено Алкмеонідів. Це сталося ще до владарювання Пейсістратідів (4).
72. Оскільки Клеомен через свого вісника зажадав вигнати Клейстена і опоганених, Клейстен добровільно віддалився(1) з міста і тоді в Афінах з'явився Клеомен не з великою кількістю воїнів, вигнав опоганених - сімсот афінських родин (2), яких йому вказав Ісагор. Зробивши це, він спробував розігнати Раду (3) і передати владу трьомстам особам із Ісагорових прибічників. Але оскільки Рада не схотіла послухатися і вчинила опір, Клеомен та Ісагор і їхні заколотники захопили Акрополь. Коли інші афіняни порозумілися між собою і протягом двох днів облягали Акрополь, на третій день ті, що там були з Лакедемону, почали переговори і віддалилися з країни (4). Так здійснилося пророкування щодо Клеомена. Отже, ледве він зійшов на Акрополь, маючи намір захопити його, він захотів увійти до адитона (5) богині, нібито помолитися. Але жриця (6), перш ніж він переступив поріг дверей, підвелася з свого крісла і сказала йому: «Чужинцю лакедемонцю, іди геть і не входи до святилища, бо не дозволено входити сюди дорійцям» (7). А він відповів: «Добродійко! Я не дорієць, а ахеєць» (8). Але він зовсім не звернув уваги не застереження, зробив спробу ввійти і тоді вдруге був прогнаний разом із лакедемонцями. Що ж до інших, то афіняни їх ув'язнили, щоб їх стратити, і серед них Тімесітея з Дельфів, про мужність і відвагу якого я міг би розповісти.
73. Так вони повмирали у в'язницях. Тоді афіняни знову покликали Клейстена і триста родин, яких вигнав Клеомен, а потім послали посольство до Сардів, бажаючи скласти союз із персами, бо були певні того, що лакедемонці і Клеомен готові були воювати з ними. Коли посланці прибули до Сардів і переказали доручення, що їм було дано, Артафрен, сатрап Сардів, запитав їх, хто вони такі і в якій країні мешкають, щоб хотіли стати союзниками персів(1). Коли посланці відповіли йому на це, він одверто сказав їм: «Якщо афіняни дадуть цареві Дарію землю і воду, тоді він погодиться скласти з ними союз, а якщо вони не дадуть, тоді нехай забираються геть». І вісники, оскільки бажали скласти союз, узяли на себе особисту відповідальність (2) і сказали, що афіняни Дадуть. Але коли вони повернулися до своєї країни, то зазнали загального засудження.
74. Тоді Клеомен, гадаючи, що афіняни і на словах і на ділі принизили його, почав набирати військо з усього Пелопоннесу, не з'ясовуючи, для чого він це робить(1), під приводом, що він хоче помститися на афінянах, і вирішив поставити над ними тираном Ісагора, бо той пішов разом із ним із Акрополя. Отже, Клеомен удерся з великим військом до Елевсі-на (2), а беотійці, порозумівшися з ним, зайняли Ойною (3) і Гісіаду, прикордонні деми Аттіки, а з іншого боку халкідяни почали наскоки і спустошили поля Аттіки. З свого боку, афіняни, хоч їх тіснили вороги з двох сторін, вирішили згодом порахуватися з беотійцями та халкідянами і отаборилися навпроти пелопоннесців, що були в Елевсіні.
75. Коли вже обидва війська готові були почати бій, перші корінфя-ни розміркували і вирішили, що розпочата ними справа не є справедливою, і через це змінили свій намір і відступили(1).Аз ними відступив і Демарат, син Арістона, який також був спартанським царем і який разом із Клеоменом привів військо з Лакедемону і перед тим був у згоді з Клеоменом. Після такої незгоди в Спарті, коли відбувався похід, не дозволялося, щоб у ньому брали участь обидва царі, бо перед тим вони разом ішли в похід, а коли йшов лише один, то згідно з законом (2) другий із двох Тіндарідів (3) залишався в Спарті, бо слід сказати, що перед тим випадком обидва вони вирушали в похід.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького |
| 2. | 76. Отже, коли в Елевсіні союзники побачили, по-перше, що... |
| 3. | 104. Що ж до кіпріотів(1), то вони охоче приєдналися до іонійців,... |
| 4. | 66.4. За давньою традицією «філи» були не аттичними, а... |
На попередню
|
|
