Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
104. Що ж до кіпріотів(1), то вони охоче приєдналися до іонійців, за винятком Аматунта. Отже, і вони повстали проти мідійців у зв'язку з такими обставинами. Був там якийсь Онесіл (2), молодший брат царя саламінців Горга і син Херсія, внук Сірома і правнук Евельтонта. Цей Онесіл і перед тим багато разів підбурював Горга, щоб той повстав проти Царя, і тоді, ледве він довідався, що й іонійці вже повстали, він почав усе більше наполягати, але не спромігся його переконати.
І оскільки він не вмовив Горга, Онесіл зачекав, коли Горг вийшов із міста Саламіни, і разом із своїми прибічниками замкнув міські ворота і не пустив Горга в місто. Горг, звичайно, коли його вигнали з міста, подався до мідійців, а Онесіл став владарем Саламіни і постарався переконати кіпріотів, щоб вони повстали разом із ним. Коли він переконав усіх інших, то лише аматунтяни не схотіли його послухати і через те він обложив їхнє місто.
105. Отже, Онесіл обложив Аматунт, а щойно цареві Дарію принесли повідомлення, що афіняни та іонійці заволоділи Сардами і підпалили місто і що той, хто перший зібрав військо і затіяв цю змову, був Арістагор із Мілета. Кажуть, що спершу, коли Дарій почув цю звістку, він не надав ніякого значення повстанню іонійців, бо був певний того, що вони, повставши, не досягнуть успіху, але спитав, хто це такі ці афіняни(1), а потім, коли йому пояснили, він зажадав, щоб йому дали лук, а взявши його, він поклав на тятиву стрілу, натягнув лук і стрільнув у небо, і коли він це зробив, він сказав: «О Зевсе (2)! Я благаю тебе, щоб ти дав мені змогу помститися на афінянах». І сказавши це, він наказав своєму слузі, щоразу, як йому накриватимуть на стіл, щоб той завжди тричі кричав йому: «Владарю! Не забувай про афінян!».
106. Такий він дав наказ і потім покликав до себе Гістіая, якого Дарій тримав біля себе стільки часу, і сказав йому: «Мені стало відомо, Гістіає, що твій наступник, якому ти доручив управляти Мілетом, завдав мені неприємностей. Отже, він запросив людей з іншого материка, а разом із ними й іонійців і вони заплатять мені за те, що зробили, він їх підбурив і пішов із ними, й здобув Сарди. Ну, а як це тепер тобі подобається? Чи це добра справа? І як це могло статися без твоєї участі? Дивися, щоб пізніше ти не був замішаний до цього!» На це Гістіай відповів так: «О царю! Що це ти кажеш? Чи можливо, щоб я зробив таке, що тебе більш-менш засмутить? Що я хотів би, коли б зробив оце? Чи мені тут чогось не вистачає? Адже я маю тут усе, що й ти маєш, і про всі твої наміри ти мене повідомляєш, уважаючи, що я гідний цього. Але якщо справді мій наступник робить такі речі, про які ти мені розповів, то знай, що це він сам вигадав. Що ж до мене, то я ніяк не можу припустити, щоб мілетяни і мій наступник підняли проти тебе повстання. Проте якщо вони таке зробили і те, що ти почув, відповідає дійсності, тоді, дивись, навіщо ти забрав мене далеко від моря. Адже здається, що іонійці, коли мене втратили, зробили те, чого давно бажали. Проте якби я був в Іонії, то жодне місто не збунтувалося б. Тепер відпусти мене якнайшвидше до Іонії, щоб я там усе привів до ладу і водночас передав би тобі в твої руки цього правителя Мілета, який підняв це повстання. І коли я все це залагоджу згідно з твоїм бажанням, я присягаюся тобі в ім'я всіх царських богів, що не зніму з себе хітона, що його надягну, коли піду до Іонії, поки не підкорю тобі Сардо(1), найбільший острів у світі».
107. Так Гістіай цими словами хотів обдурити його, а Дарій вислухав його і відпустив, давши йому наказ спершу виконати все, що він обіцяв, і потім повернутися до Сусів.
108. Коли до царя дійшла звістка про Сарди і Дарій вистрілив із лука, а потім мав розмову з Гістіаєм, і Гістіай із Дарієвого дозволу поїхав до моря, за цей час сталися такі події. Поки саламінець Онесіл облягав Аматунт, прийшло повідомлення, що очікується прибуття на Кіпр(1) перса Артібія з численним військом на кораблях. Коли про це довідався Онесіл, він послав вісників до різних країв Іонії з проханням про допомогу. І не минуло багато часу, як іонійці прийняли рішення і прибули з численним флотом. І Саме коли прибули на Кіпр іонійці, і тоді припливли з Кілікії перси і попрямували до Саламіни, а фінікійці з своїми кораблями обігнули мис (2), що називається «Ключами Кіпру».
109. Коли це сталося, кіпрські тирани покликали стратегів іонійців і сказали їм:
«О іонійці! Ми кіпріоти даємо вам можливість вибору, з ким ви вважаєте за краще воювати, чи з персами, чи з фінікійцями. Чи ви хочете помірятися силами з персами в битві на землі, і тоді вже час вам зійти з кораблів і зайняти позиції на суходолі, а ми тоді зійдемо на ваші кораблі, щоб битися проти фінікійців. Якщо ви вважаєте за краще поміритися силами з фінікійцями, в усякому разі ви маєте обов'язок, чи ви виберете це або інше, прикласти всі ваші зусилля, щоб Іонія і Кіпр стали вільними». На це так відповіли іонійці: «Нас послав іонійський союз(1) оборонятися на морі, а не передати наші кораблі кіпріотам, а самим битися з персами на суходолі. Отже, ми, на визначеному для нас місці намагатимемося бути відважними. А ви маєте обов'язок не забувати, якого лиха ви зазнали, будучи поневоленими мідійцями, і будьте хоробрими». Така була відповідь іонійців.
110. Потім, коли прибули перси на рівнину перед Саламіною', кіпрські царі(2) вишикували всіх інших кіпріотів проти інших перських загонів, а з саламінців і еолійців вибрали найкращих і виставили їх проти основних сил персів. Проти стратега персів Артібія виступив сам Онееіл.
111. Артібій їхав на коні, який був навчений уставати сторчма на дві ноги перед гоплітом. Коли про це дізнався Онесіл, у якого був конюх із Карії(1), дуже досвідчений у військовій справі і сповнений бойового запалу, Онесіл сказав йому: «Я довідався, що кінь Артібія встає сторчма і супротивника, на якого він нападе, гризе зубами і вбиває копитами. Отже, ти розміркуй і одразу скажи мені, кого з цих двох ти виглядатимеш і на кого нападеш, чи на коня, чи на Артібія?» Його помічник відповів йому: «О царю! Я готовий зробити і те й інше, і щось одне з того, і взагалі все, що ти мені накажеш, але я хочу тобі з'ясувати, що найбільїп личить твому становищу. Цар або стратег, на мою думку, зобов'язаний битися з царем, чи із стратегом, коли ти переможеш стратега, це для тебе честь, а з другого боку, якщо він, не дай боже, переможе тебе, це Ще половина лиха бути вбитим достойною людиною, але нам слугам личить битися з слугами, навіть і з конями. Вчинків цього коня ти зовсім не бійся, бо я обіцяю тобі, що відтепер і надалі цей кінь не встане сторчма перед якоюсь іншою людиною».
112. Так він сказав і одразу після того почали битися обидва війська і на землі, і на морі(1). На кораблях у той день іонійці подужали фінікійців і серед них, зокрема, відзначилися самосці. А на суходолі, щойно зіткнулися обидва війська і кинулися одне на одного і почали битися з обома стратегами, ось що сталося: коли Артібій на своєму коні напав на Онесіла, Онесіл, як він домовився з своїм конюхом, коли кинувся на нього Артібій і коли кінь підняв свої ноги на щит Онесіла, у ту мить його вдарив карієць і своїм серпом (2) відтяв йому ноги. Стратег персів Артібій упав разом із своїм конем і так загинув.
113. Коли всі інші продовжувалися битися, Стесенор, що був ку-рійським тираном і мав чимало свого війська, перейшов на бік ворога. Курійці, як кажуть, були переселенцями з Аргосу(1). Після зради курійців одразу і бойові колесниці(2) саламінців учинили те саме, що й курійці. І внаслідок цих подій перси перемогли кіпріотів. Скоро кинулося навтіки військо, загинуло багато кіпріотів і серед них Онесіл, син Херсія, той, що підняв повстання кіпріотів, і ще цар еолійців (3) Арісто-кіпр, син Філокіпра, того Філокіпра, якого афінянин Солон, відвідавши Кіпр, вихваляв у своїх віршах, як жодного з інших тиранів.
114. Тоді аматунці, оскільки Онесіл обложив їхнє місто, відрубали йому голову і принесли її в Аматунт, і повісили її високо над міською брамою. Коли там висіла голова і череп став уже порожнім, у нього влетів бджолиний рій і наповнив його щільником. Коли це сталося таке, аматунці звернулися з запитанням про голову до пророчого святилища і їм було дано оракул зняти з брами череп і поховати його, а Онесі-лові щороку приносити як героєві(1) жертви і, якщо вони це зроблять, тоді буде їм усе гаразд.
115. Отже, аматунці так і зробили і продовжують це робити і за мого часу(1). А іонійці, які воювали на кораблях біля Кіпру, довідавшися, що Онесілові плани завалилися і що всі інші кіпрські міста в облозі, крім Саламіни, мешканці якої передали її Торгові, їх першому цареві, скоро іонійці про це довідалися, вони відпливли до Іонії. Із кіпрських міст найдовше опиралися облозі Соли. Це місто з допомогою підкопів (2), які вони зробили з усіх боків навколо його мурів, захопили перси після чотиримісячної облоги.
116. Отже, кіпріоти після одного року свободи(1) знову стали поневоленими. А Давріс, зять Дарія, одружений з його дочкою, і Гімай, і Отан (2) та інші перські стратеги, одружені з Дарієвими дочками, почали переслідувати іонійців, які здобули Сарди, і прогнали їх на кораблі, і ставши переможцями в битвах, розподілили потім між собою їхні міста і почали їх грабувати.
117. Тим часом Дарій подався до міст на Геллеспонті і заволодів Дарданом, заволодів іще Абідом і Перкотою, і Лампсаком, і Пайсом (кожним із них він заволодів за один день), але коли він вирушив із Пайса і підійшов до міста Парія, до нього дійшла звістка про те, що ка-рійці пішли за прикладом іонійців і повстали проти персів. Тоді він покинув Геллеспонт і пішов із військом проти Карії.
118. Сталося так, що перед тим, як прибув Давріс, карійці вже були попереджені, що він прибуває. Коли про це довідалися карійці, вони почали зосереджуватися в місцевості, що називається Білі стовпи, і на берегах річки Марсія, яка витікає з області Ідріади і вливається в Меандр(1). Коли там зібралися карійці, було запропоновано багато планів і ще один, що його я, принаймні, вважаю за найкращий. Це план Піксо-дара, сина Мавсола (2) з Кіндії, в якого жінкою була дочка кілікійського царя Сіеннесія. На думку цього Піксодара карійцям треба було перейти Меандр і тоді дати бій, маючи в себе за спиною цю ріку, щоб не могли карійці тікати назад, і так будуть змушені(3) залишатися там і виявляться ще відважнішими, ніж вони є за своєю природою. Проте цю думку не було прийнято, але ухвалили іншу, а саме щоб перси мали за своєю спиною Меандр, а не карійці, маючи на меті, очевидно, що коли персів буде переможено в битві і вони кинуться навтіки, вони не зможуть відступити і впадуть у ріку.
119. Потім прибули перси, переправилися через Меандр і біля річки Марсій карійці зіткнулися з персами і завзято і довго билися, але наприкінці зазнали поразки, бо їх було мало. Тоді в персів загинуло до двох тисяч воїнів, а в карійців до десяти тисяч. А ті з них, що врятувалися, були замкнуті в Лабрандах, у храмі Зевса Стратія(1), де є великий і священний платановий гай. Наскільки я знаю, лише карійці приносять жертви Зевсові Стратію. Отже, замкнуті там вони розумували, як їм урятуватися, що з двох можливостей їм вибрати, чи піддатися персам, чи краще з того, що можна було зробити, зовсім покинути Азію?
120. Поки вони так розумували, тим часом прибули їм на допомогу мілетяни і їхні союзники. Тоді карійці відклали свої плани, які перед тим складали, і стали готуватися продовжити розпочату війну. І коли проти них виступили перси, почався рукопашний бій і вони зазнали ще гіршої поразки, ніж перед тим. Багато з них загинуло, але найбільше постраждали мілетяни.
121. Проте перегодом карійці якось виправили цю поразку і помсти-лися за неї. Отже, вони дізналися, що перси вирушили в похід проти їхніх міст, і зробили проти них засідку на шляху до Педаса. Вночі перси наштовхнулися на неї і їх було перебито, і їхніх стратегів Давріса і Аморга, і Сісімака, а з ними було вбито і Мірса, Гігового сина. Цю засідку очолював Гераклейд, син Ібанолла з Міласів.
122. Так це перське військо було знищено. А Гімай, який разом із іншими переслідував іонійців, що здобули Сарди, попрямував до Пропо-нтіди і заволодів Кієм(1) у Місії. Коли він захопив це місто, то відразу довідався, що Давріс покинув Геллеспонт і вирушив у похід на Карію, тоді й він залишив Пропонтіду і повів військо до Геллеспонту, і підкорив усіх еолійців, які мешкають в області Іліона, підкорив і Гергітів, залишки давніх тевкрів. На той час, коли він підкорив ці народи, сам Гімай захворів і помер у Троаді.
123. Отже, там він помер, а Артафрен, правитель Сардів, і Отан, третій стратег, одержали призначення вирушити в похід на Іонію і суміжну з нею Боліду. Отже, вони заволоділи в Іонії Клазоменами, а в Еоліді Кімою.
124. Коли завойовувалися ці міста, мілетянин Арістагор(1), оскільки, як це виявилося, він не був людиною твердої волі, підбуривши всю Іонію і вчинивши стільки заміщень, думав лише про те, як би йому дременути, бачачи, що відбувається, і, крім того, розуміючи, що йому неможливо замиритися з царем Дарієм. Він запросив своїх прибічників на нараду і сказав їм, що коли, можливо, їх виженуть із Мілета, то найкраще для них буде мати на цей випадок якийсь притулок і тікати з цієї країни, і він міг би їх вивести до Сардо, щоб вони там заснували колонію, або до Гедонійського Міркіна, що як дар від Дарія одержав Гістіай і почав його укріплювати. Такі запитання поставив перед ними Арістагор.
125. Проте думка Гекатая, сина Гегесандра, історика, була така, що не слід переселятися ні в те, ні в інше місце, але коли їх виженуть із Мілета, треба побудувати фортецю на острові Леросі і залишатися там спокійно, а перегодом, використовуючи цей острів як базу, можна буде повернутися до Мілета.
126. Таку пораду дав Гекатай, але особистою думкою Арістагора було взяти з собою мілетян і перевезти їх у Міркін. Отже, він передав управління Мілетом Піфагорові, одному з видатних громадян, а сам, узявши бажаючих, відплив до Фракії і зайняв те місце, куди мав намір прибути. Проте під час одного з походів, що він його здійснив звідти, він був убитий фракійцями, а його військо розбито, коли він обложив одне місто(1), а фракійці нібито погодилися піти на переговори і покинути місто.
ПРИМІТКИ
Книга V. Терпсіхора
1.1. Розділи 145-205 четвертої книги були відступом від основної історії, який було присвячено історії Кірени. Від цього розділу продовжується історія перських завоювань у Європі, у викладі котрої автор зупинився в розділі 144 попередньої книги.
1.2. Тут в широкому розумінні: від Фракійського Боспору до мису Сігея на малоазіатському березі.
1.3. Фракійські племена пайони (пеони) мешкали в гористих краях на просторі від гір Іллірії до Родопи і в долинах рік Аксія та Стрімону. Під тиском інших фракійців та македонців за часів Геродота їхню територію було обмежено долиною верхньої течії цих річок, хоч деякі з них залишилися в долині нижньої течії Стрімону (розд. 13-15).
1.4. «Паян» тут розуміється, як спів переможців, яким вони виражали подяку богам. Пайони, почувши цей спів, зрозуміли його як звернення до них із заохочення до боротьби.
1.5. Місто Перінт (Перінф) було колонією самосців, заснованою близько 600 р. до н. є. його було зруйновано, очевидно, невдовзі перед перською навалою.
2,1. Дарій завоював усі племена, які мешкали вздовж берегів Понту Евксіну на сході і до ріки Істру (Дунаю) на заході.
3.1. Індійці на сході та фракійці на заході - це найвіддаленіші від греків народи, які їм були відомі.
3.2. Фракійські племена, що мешкали далі на північ від крестонаїв (крестонеїв), займали територію між Стрімоном і Аксієм (Струмом і Вардаром). [484]
4,1. Тут ідеться про вірування в загробне життя, у фракійських племен пов'язане з культом Діоніса.
7,1. Тобто богів плодючості, народження та війни: греків - Діоніса, Артеміду, Ареса.
8,1. Схожі на ці звичаї були в скіфів (IV, 73) і в греків архаїчної епохи.
9,1. Згідно з Аполлонієм Родоським сігінни жили десь біля острова Певки в гирлах Істру, проте Страбон називає їх серед народів Кавказу.
10,1. Можливо, що «бджолами» тут називається якесь іллірійське плем'я, назва котрого була схожа на грецьке «меліссай» (бджоли).
11,1. Країна Едонів між озером Керкінітідою та горою Пангеєм (Пангайон), де за давнини добували золото. Пізніше афіняни заснували там місто Амфіполь.
12,1. Переселення пайонів було запроваджено персами, які вважали небезпечним для себе перебування пайонів у їхній країні.
13,1. Тевкри переселилися в Європу ще до Троянської війни, як повідомлюється в кн. VII, розд. 20.
17,1. Геродот описує шлях з долини р. Стрімону (Струми) через озеро Дойран у долину р. Аксія (Вардару).
21.1. Від цього шлюбу Бубар мав сина Амінта (VIII, 136). Александр, видавши заміж свою сестру за перського вельможу, хотів мати вплив при перському дворі. Саме цей шлюб, який накинув тінь на його прихильність до греків, спричинився до виникнення цієї розповіді про вбивство перських послів.
21.2. Неймовірною є тут можливість приховати вбивство таких знатних послів, а також і підкуп воєначальника якимсь на той час незначним правителем Македонії.
22.1. Розпорядниками на олімпійських змаганнях (агонах) були так звані еллінодіки, що обиралися з елейців.
22.2. Аргосець, тобто нащадок Темена, який під час повернення Гераклідів здобув Аргос.
22.3. Під час змагань у бігу бігуни виступали не по двоє, а по четверо.
23,1. Гістіай і Арістагор сподівалися, що з бігом часу вони зможуть використовувати для себе багаті прибутки цієї області.
24,1. Це вважалося за велику честь у перських царів.
25.1. Форма цього імені варіюється в різних рукописах: Артафрен або Артаферн. За Геродотом країни на заході від ріки Галія (Галюс, сучасна назва Кизил-Ірмак) поділялися на три сатрапії: Іонію, Лідію та Фрігію, але він називає лише столиці Лідії - Сарди і Фрігії - Даскілей. Можливо, що сатрапія Іонії, хоч порівняно і самостійна, економічно залежала від Сардів.
25.2. На той час стратег і сатрап були різними посадами. Так, Отан мав суто військову посаду, а Артафрен був сатрапом Сардів і обіймав вищу посаду, зокрема в галузі державного господарства.
25.3. Здирання шкіри з засуджених було запозичено персами в ассірійців і почало широко застосовуватися в давній Персії.
26.1. Мешканці Візантії супроводжували Дарія в його поході проти скіфів, але після повернення персів, як і халкедоняни, підняли повстання.
26.2. Антандр і Лампоней були колоніями лесбосців, розташованими на півночі від Адраміттійської затоки.
27,1. Дослідники вважають, що тут у тексті прогалина.
28.1. Геродот не знав, скільки часу тривав цей мир, і через це залишається під сумнівом тривалість царювання Дарія і точна дата його скіфського походу.
28.2. Перше повстання було за царювання Кіра (І, 161).
28.3. Згідно з Геродотом розквіт Мілета припадав на той час, що і розквіт Наксосу, тобто приблизно на 510 р. до н. є. З інших джерел випливає, що це було колись між 748- 730 рр. до н. є., тобто в епоху колонізації. Ще інші наводять дати 604-586 рр. до н. є., тобто в період правління в Мілеті тирана Трасібула (І, 20).
30.1. «Товстопузі», тобто багатії, які були олігархами. Так само називалися і «гіппобо-ти» халкіди і олігархи на Егіні.
30.2. Число наксоських гоплітів, очевидно, перебільшено, бо Наксос порівняно невеликий і не густо залюднений острів. Можливо, що в це число включено ще й число воїнів усіх Кікладських островів, залежних від Наксосу.
31,1. Тут ідеться про політичну залежність цих островів від Наксосу. Його гегемонію встановив тиран Лігдамій (І, 64), хоч за іншими джерелами його панування на морі (талас-сократія) ствердилася після падіння цього тирана. [485]
31,2. Кіпр уже було завойовано персами (III, 19, 91). Арістагор для досягнення своєї мети вдається до перебільшень.
32.1. Мегабат був сатрапом Фрігії, коли Павсаній після здобуття Візантія склав зрадницькі плани проти Греції. За Фукідідом та персіянка не була дочкою Мегабата, але дочкою самого царя.
32.2. Тобто 374 р. до н. є. після здобуття Візантія.
33.1. Ця гавань, імовірно, була розташована на північно-східному березі Хіосу.
33.2. Отвір у долішньому ряді весел судна - таламія.
33.3. Розповідь про зраду Мегабата здається неймовірною, бо навіть після цієї гаданої зради Мегабат продовжував служити Цареві.
35,1. На головних шляхах були військові пости для їхньої охорони.
36.1. Дорогоцінні приношення Креза в святилище Бранхідів були, як їх описав Геро-дот (І, 92), такі, як його приношення в дельфійське святилище.
36.2. Тут не йдеться про всю першу книгу, бо поділ «Історій» на книги не був справою самого Геродота. Тут, очевидно, посилання на «Лідійський логос» (І, 92).
37.1. Це карійське ім'я. Міласи були столицею правителів Карії до тих пір, коли карійці захопили Галікарнасс і перенесли туди свою столицю.
37.2. Термери - маленьке місто навпроти острова Косу.
39.1. Ця розповідь пов'язується з відступом про історію Спарти (І, 65), хоч про Кле-омена йшлося і в кн. III, розд. 148.
39.2. Спартанські ефори крім інших мали ще своїм обов'язком дбати про те, щоб не припинявся царський рід, тобто, щоб обидва царі мали своїх нащадків чоловічого роду. Ефори і герусія були вищою судовою інстанцією, яка могла судити і самих царів.
42.1. У давній Греції було прийнято, щоб держави, в яких ішлося про заснування колоній або оголошення війни, зверталися по оракули до пророчих святилищ, щоб мати, сказати б, санкцію божества.
42.2. Як, напр., священний вогонь, що його колоністи забирали з собою з метрополії і підтримували незгасним.
42.3. Терайці, мешканці острова Тери (Фери) були спартанськими колоністами (IV, 147). Крім того, вони знали той край, бо заснували там місто Кірену (IV, 150).
43.1. Місто Елеон було в Беотії поблизу Танагри. Воно було вітчизною міфічного ворожбита Бакіда.
43.2. Антіхарій був, очевидно, хоронителем оракулів і мав колекцію таємничих оракулів, які вели свій початок від Едіпового батька Лаія.
44,1. Місто Сібаріс у Італії було зруйновано 510 р. до н. є. Теліс називається і царем (басілевс) і тираном. Захопивши владу, він вигнав з міста 500 найкращих громадян. Вони знайшли притулок у Кротоні, і через те, що кротонці відмовилися їх видати, Теліс оголосив їм війну і виступив нроти них, як пише Страбон, з військом у 300 тис. чоловік.
45.1. Зв'язок Доріея з цим походом - це, можливо, спроба жерців пророчого святилища виправдати пророцтво, яке не здійснилося. Про невдалі оракули дельфійського святилища сказано в кн. І, розд. 165 і 167.
45.2. Сібаріс було розташовано поміж двох річок, і кротонці після своєї перемоги підвели одну з річок так, щоб вона знесла все, що залишилося від міста. Після цього старе річище пересохло.
46.1. Ідеться про карфагенських чи фінікійських колоністів на Сіцілії.
46.2. За переказом, Міноя була заснована Міносом (VII, 170). Мінос і Міноя пов'язуються також із Мегарами, де так само була Міноя.
47,1. Простих людей також іноді вважали за героїв (напівбогів), як і ойкістів, напр. Ті-месія в Абдерах (І, 168). Іноді як героїв шанували навіть ворогів за вказівками пророчих святилищ, як зробили аматунтяни з Онесілом (V, 114). Цікавим є приклад із Філіппом, бо мешканці Егести були не греками, а еллінізованими фінікійцями
48,1. Клеомен став царем із самого початку царювання Дарія (III, 148), а помер після битви при Марафоні (VI, 85). Що ж до Доріея, то він помер невдовзі після зруйнування Сібаріса (510 р. до н. є.). Горго стала жінкою царя Леоніда (VII, 239).
49.1. Розповідь про відвідання Арістагором Спарти, очевидно, базується на якомусь надійному джерелі, що ним могла бути сама Горго.
49.2. Найдавніша географічна карта була складена Анаксімандром із Мілета. її доповнив і виправив Гекатей, якщо книга «Опис землі» належала йому. Геродот несправедливо висміює Гекатея. На карті Гекатея був накреслений план перського шляху з усіма станціями з Сусів до Сардів. [486]
49,3. Суси були головною столицею Ахеменідів. Там були їхній палац та скарбниця. Згідно з Ксенофонтом перські царі перебували по черзі в Сусах, в Екбатанах та у Вавілоні.
50,1. Три місяці - це той час, за який військо могло пройти цей шлях. Кур'єри перського царя могли перенести листи з Сардів до Сусів за сім днів.
52.1. Опис «царського шляху», можливо, базується на творі якогось іонійського географа. Вказівки на відстані почерпнуто з перських джерел. Такі шляхи зв'язували перську столицю з іншими сатрапіями держави. їхня мета була переважно стратегічною, а не торговельною, і через це вони охоронялися на певних відстанях перськими військами. Ці шляхи уже існували до заснування перської держави.
52.2. Відстань наведено правильно. Шлях, щоб обійти солончакову пустелю, ухилявся на захід і через Гордій і Анкіру доходив до р. Галія.
52.3. Тут ідеться про міст через р. Галій, згаданий в кн. І, розд. 75. Відстань між Галієм та Євфратом 3 585 стадій перебільшено.
52.4. Чотири ріки: Тігр (Великий та Малий), Заб і Гінд (сучасна Діала). 53,1. Палац Мемнона згадується в кн. II, розд. 106.
54,1. Еллінське море, тобто Егейське море.
55.1. Про Пейсістрата в кн. І, рр. 59-64.
55.2. Гіппарх був убитий в 514 до н. є., а Гіппій утримував владу до 511-510 р. до н. є. 56,1. Великі Панафінеї святкувалися кожні 4 роки і тривали 4 дні. Панафінейську процесію було зображено на фрізі Парфенона на Акрополі.
57.1. Геродот відкидає родинний переказ Гефіраїв, ніби вони прибули з Евбеї, і намагається зв'язати їх з Кадмом і фінікійцями, які прийшли як колоністи в Грецію. Чому він робить такий висновок, невідомо. Інша назва міста Танагра була Гефіра.
57.2. Тут ідеться про війну Семи проти Фів,
57.3. Привілеї, яких було позбавлено Гефіраїв, очевидно, були релігійними.
58.1. Від половини другого тисячоліття греки використовували різні системи письма. На Кріті і на Пелопоннесі існувало так зване силабічне лінійне письмо класу Б. На Кіпрі також було своє силабічне письмо.
58.2. Греки запозичили у фінікійців їхню систему письма, в якій існували знаки лише для приголосних звуків, і використали деякі з них для означення потрібних їм голосних.
58.3. Дифтерами називалися спеціально оброблені для письма шкури свійських тварин. Після заборони вивозу папірусу з Єгипту при Птоломеях в Малій Азії в місті Пергам стали також застосовувати для письма оброблені шкури, які називалися пергамсь-кими хартіями (папірусами). Звідси наше слово пергамен.
59.1. Ідеться про давні написи, складені письмом, яке вже не вживалося за часів Геродота.
59.2. Амфітріон - смертний батько Геракла. Телебої і Тафії були племена Акарнанії і вони напали на Мікени.
60,1. Скай допоміг своєму батькові Гіппокоонтові вигнати з Спарти Тіндарея. Згодом Геракл убив його і його батька та його братів. Отже, ці події зовсім не пов'язані з Фівами і неймовірно, щоб він присвятив триніжник.
61,1. Владарі енхелеїв казали, що вони походять від Кадма. За переказами Кадм і Гармонія покинули Фіви і стали царями в Іллірії. Звідси легенда, що кадмейці, вигнані Епігонами, відрядилися на захід під керівництвом Лаодаманта до своїх родичів в Іллірію.
62.1. Амфіктіони розпоряджувалися фінансами дельфійського святилища. Воно згоріло в 548 р. до н. є. Для відбудування його треба було 300 талантів. Для цього було влаштовано всегрецьку складку. Підряд узяли на себе Алкмеоніди. Праці було розпочато 514 р. до н. є., а завершено було лише після повернення Алкмеонідів до Афін 510 р. н. є.
62.2. Геродот вихваляє щедрість Алкмеонідів, але існує ще інший переказ, що одержані ними гроші вони використали для того, щоб підкупити жерців пророчого святилища, і лише після їхнього повернення до Афін вони постаралися виправити свій злочин і завершили відбудування святилища.
62.3. Славнозвісний пароський мармур є найкращим для вирізьблення статуй і незрівнянно кращим за вулканічний туф, який за давнини використовували для будівництва храмів.
63,1. Оскільки експедиція була морським заходом, вона не очолювалась царем. Про підкуп жерців пророчого святилища в кн. VI, розд. 66. Проте є припущення, що це було вигадкою, щоб виправдати різку зміну спартанської політики. Можливо, що спартанці виступили проти Пейсістратідів, бо вони були на стороні аргосців - ворогів Спарти. [487]
63.2. Союз із фессалійцями склав Пейсістрат, який навіть назвав одного з своїх синів фетталом (Фессалійцем).
63.3. Тут не ідеться про царя, але про командувача (тагос), якого обирали голосуванням. Царів у фессалійців не було.
63.4. Хоча Геродот бував в Афінах, але в даному разі він наводить плутані відомості про топографію давніх Афін. Давня Алопеке, очевидно, була на місці сучасних Амбелокі-пі, а Кіносарги - на схилах Лікавітта, де був храм Геракла і гімнасій для незаконнона-роджених. Існує ще припущення, ніби Алопеке і Кіносарги були на півдні від річки Іліссос у Фалерона.
64.1. Тут під містом (астю) розуміється «долішнє місто» на відміну від «горішнього міста» - Акрополя. Існує сумнів, чи все місто Афіни було оточено муром до Фемістокла.
64.2. Очевидно, тут ідеться саме про Пеларгічну, а не Пеласгійську фортецю. Пелас-гійським муром називалася одна частина укріплень на Акрополі з 9 брамами (дев'ятибрам-на). Колись, близько 510 р. до н. є., перси зруйнували цю частину.
65.1. Згідно з Фукідідом лише Гіппій мав дітей від своєї жінки Мірріни.
65.2. Цар Пілоса, батько Нестора, про якого ідеться в «Іліаді». Його внуками були Пейсістрат і Періклімен, що від них походили афінські царі Мелант і Кодр.
66.1. Плутарх категорично заперечує сказане Геродотом, як і походження від фінікійців убивців тиранів. Епітет Зевса - Карійський, можливо, пов'язаний із Карією, як називався акрополь Мегарів.
66.2. Як і дві партії Параліїв та Педіеїв при Солоні (І, 59). Першу очолювали Ал-кмеоніди, а другу крупні землевласники, які хотіли встановлення олігархії і потай підтримували тиранів.
66.3. Тут, імовірно, йдеться про бідняків Діакріїв, які підтримували Пейсістрата, і про прихідців, що не належали до Фратрій.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького |
| 2. | 76. Отже, коли в Елевсіні союзники побачили, по-перше, що... |
| 3. | 104. Що ж до кіпріотів(1), то вони охоче приєдналися до іонійців,... |
| 4. | 66.4. За давньою традицією «філи» були не аттичними, а... |
На попередню
|
|
