Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
66.4. За давньою традицією «філи» були не аттичними, а іонійськими. Звідки походили назви давніх філ, невідомо. Можливо, вони були пов'язані з епітетами богів, як, напр., гелеонти з Зевсом Гелеонтом.
66.5. Тобто тубільних (автохтонних) героїв Аттіки. Культ героїв певною мірою об'єднував тих, хто віддавав їм шану.
67.1. Згідно з міфом Сікіон був підпорядкований Пелопідам, які були царями в Аргосі.
67.2. В «Іліаді» і «Одіссеї» учасники походу проти Трої називаються аргосцями (аргейой). Можливо, Геродот має тут на увазі «Фіваїду» - епос про похід Сімох проти Фів, який починався словами «Аргос оспівуй, богине, той, що страждає жагою» і, крім того, ще інший епос «Епігони», в якому Адраст відігравав важливу роль.
67.3. Син аргосця Талая, вигнаний із Аргоса, прибув до Сікіона і став там царем. Він узяв участь у поході проти Фів і після повернувся в Аргос. Його святилища були в Мегарах і в Сікіоні.
67.4. У тексті Геродота Піфія назвала Клейстена «тим, хто каменює» (левстер). Проте Клейстен зробив дуже багато для пророчого святилища і, очевидно, побудував там скарбницю сікіонців.
67.5. Меланіпп - фіванський герой, що його було поховано за брамою Пройта.
67.6. Кожен храм у Греції мав свої легенди, тобто розповіді про страждання божества та його прибічників. Із цих релігійних розповідей та дій, що їх супроводжували, згодом виникли театральні вистави.
67.7. Не треба гадати, що процесії на честь Діоніса спершу відбувалися на честь Адраста, а потім почали відбуватися на честь Діоніса.
68,1. Ортагоріди, від яких походив Клейстен, не були дорійцями в Сікіоні і, напевне, принижували гордовитих сікіонських дорійців і звеличували свій рід. Проте важко уявити, що такі назви офіційно було присвоєно сікіонським родам. Вони, очевидно, могли бути лише їхніми прізвиськами.
69.1. Оскільки він походив від давніх мешканців Аттіки, він зробив із дорійцями те, що і його дід Клейстен. Крім того, афіняни справляли давнє іонійське свято Апатурій. Реформи Клейстена були важливішими, ніж уважав Геродот. Про їхнє значення пишуть усі новітні історики.
69.2. Загальне число аттічних демів було 174, із яких 166 назв зафіксовано в записах. Ще й у V ст. їх було більше ста. Метою поділу всіх демів Аттіки на різні філи було відвернення місцевих заколотів.
70,1. За Геродотом реформи Клейстена відбулися до другого втручання Клеомена, а за Арістотелем - після нього (508-507 рр. до н. є.). [488]
71.1. Розповідь про державний переворот Кілона виправив і доповнив Фукідід. Розповідь Геродота базується на переказі Алкмеонідів.
71.2. Імовірно, йдеться про святилище Афіни Поліади в давньому Ерехтейоні.
71.3. Навкрарії були місцевими організаціями, а обов'язками пританів навкрарів було виплачувати податки і приставляти державі людей для війська і флоту з кожної навкрарії. Адміністративних прав у них не було. Згідно з Фукідідом архонт Мегакл і його співар-хонти повбивали благальників. Геродот, як приятель Алкмеонідів (а Мегакл був Алкмеоні-дом), намагається зняти з нього провину.
71.4. Кілонів заколот датується 632 роком до н. є.
72.1. Сподіваючись, що цим буде задоволений Клеомен.
72.2. їхнє число здається перебільшеним. Можливо, що разом із винуватцями було вислано і тих, які недавно одержали громадянство.
72.3. За Геродотом ішлося про раду 500, що її склав Клейстен. До неї ввійшло 50 радників із кожної філи.
72.4. Тобто вони покинули напризволяще своїх спільників і подбали про свій власний рятунок.
72.5. Храм Афіни Поліади в Ерехтейоні або тут ідеться про святилище давнього Гекатомпедона між Ерехтейоном і Парфеноном.
72.6. Із цього роду Етеобутадів завжди обиралася жриця Афіни Поліади.
72.7. Тобто не іонійцям. Напевне, в «адитон» (заборонену для мирян частину храму) дозволялося заходити лише жерцям.
72.8. Як Гераклід він був ахейцем (VIII, 204).
73.1. Артафрен у своєму запитанні підкреслює зневагу перських царів і сатрапів до нечисленних і далеких від них народів.
73.2. Вони, звичайно, знали, що Клейстен був готовий погодитися з цими умовами. Проте згодом, коли почулися крики протесту, він відмовився від них. Алкмеоніди симпатизували персам і цим пояснюється їхнє поводження під час битви при Марафоні.
74.1. Неймовірно, ніби спартанці не знали мети цього походу, бо беотійці захопили Ойною. Можливо, що вони не знали наміру Клеомена знову поставити тираном Ісагора.
74.2. Афіняни, щойно дізналися про це, зруйнували будинки Ісагора та його друзів, конфіскували їхнє майно і засудили їх на смерть.
74.3. Ойноя була на кордоні з Беотією, на південному схилі гори Кіферону.
74.4. Гісії були на шляху від Афін до Платей, на північному схилі Кіферону.
75.1. Імовірно, через те, що вони не хотіли, щоб унаслідок руйнації Афін Егіна стала могутнішою.
75.2. Змістом цього закону було забезпечити єдине командування під час військових операцій.
75.3. Тіндаріди, тобто сини Тіндарея, Діоскури, Кастор і Полідевк, зображення яких носили з собою спартанці в своїх походах.
76.1. Згідно з переказом дорійці захопили і заселили Мегари після завоювання Пелопоннесу.
76.2. Другий похід під проводом Анхімолія та Клеомена на відміну від першого почався із Спарти. Другий похід Клеомена (розд. 72) тут не береться до уваги, бо він не досяг своєї мети.
77.1. Вороже ставлення беотійців викликано союзом афінян із платейцями, який було складено 509 р. до н. є. (IV, 108). Таке саме ставлення халкідян виникло з протиріччя обох держав у Фракії і через дружбу афінян із еретрійцями (І, 61), які з давніх пір були суперниками халкідян.
77.2. Клерухія стала звичайною пізніше при Періклі. її було організовано з метою підтримати незаможних афінян і щоб використовувати клерухів як афінських розвідників. Клерухи залишалися афінськими громадянами і служили в армії. Клерухія, про яку тут ідеться, була найдавнішою.
77.3. Це були багаті аристократи, які могли приставляти коней для війська.
77.4. Імовірно, це було в північній частині мурів афінського Акрополя, яку охопило полум'я під час пожежі давнього Ерехтейона (VIII, 53).
77.5. Квадригу (колесницю з четвернею коней) було поставлено на Акрополі 505 р. до н. є., але її було знищено під час перської навали 480 р. до н. є. Проте 450 р. до н. є. було зроблено іншу, подібну до колишньої, і поставлено її в іншому місці. Наведену тут епіграму приписують Сімонідові Кеоському (прибл. 556-468 до н. є.). [489]
77,6. Незрозуміло, чи Геродот згадує пропілеї, побудовані Мнесіклом та Іктіном і завершені 432 р. до н. є., чи він має на увазі старі пропілеї.
78.1. Ісегорією називалося право громадян вільно обговорювати державні справи. Геродот і в даному разі, як і в інших розділах свого твору (III, 80), виступає за демократію в сучасному розумінні і проти тиранії.
78.2. Хоча Пейсістрат був тираном, він заклав підвалини афінської держави.
79,1. Танагра і Тесті були розташовані досить близько від Фів, перша на сході, а другі на заході, але Коронея була значно далі на північному заході.
80.1. Зевс забрав Айгіну (Егіну), мати Аяка, до Ойнони (острів Егіна) з міста Фліунт, а її батьком був Асоп, бог фліунтської річки. Ця річка Асоп уже з давнини була ототожнена з беотійською річкою Асоп і через це Егіна стала сестрою Фів, головного міста Беотії.
80.2. Ідеться про зображення Аяка та його синів. Аякідів (Еакідів) пов'язували з островом Егіною і з островом Саламіном.
81.1. Надмірне щастя, і, зокрема, коли воно приходить несподівано, на думку Геродо-та, буває причиною наступного лиха. Егінці здавна були багатими, як можна судити з того, що вони побудували свій храм у Навкратіді (II, 178), також із багатства Состра.та (IV, 152) і, крім того, з їхньої системи мір і ваги та з їхніх монет (VI, 127). Геродот зневажав егінців за те, що вони були ворогами афінян, і приписував їм багато різних беззаконних учинків і злочинів.
81.2. Неоголошена війна, тобто війна, яку ведуть всупереч міжнародним законам, без оголошення ультиматуму.
82.1. Ці богині шанувалися також у Тройзені, Епідаврі і в Лаконії. Вони були богинями родючості. їхній культ був схожий на культ Деметри і Кори (Персефони). Давні ідоли (ксоана) були дерев'яними.
82.2. Маслини (маслинові або оливкові дерева) вважалися священними в Афінах і захищалися законом. Біля Ерехтейона на Акрополі існувало маслинове дерево, яке нібито посадила сама богиня Афіна, поклавши цим початок розплодженню маслин в Аттіці.
82.3. Афіна Поліада була покровителькою міста Афін. Вона мала спільне з Посейдо-ном святилище на Акрополі - Ерехтейон (Ерехтей - син Гефеста і Геї - богині землі, міфічний засновник Афін). Афіну Поліаду слід відрізняти від інших іпостасей цієї богині - Афіни Паллади та Афіни - Ніки (Ніка - перемога).
83.1. Егінці були дорійцями і походили з міста Епідавр (VIII, 46) і через це в них був звичай судитися в Епідаврі.
83.2. Егінці стали самостійними, коли корінфський тиран Періандр зруйнував Епідавр 600 р. до н. є. (III, 52).
83.3. Через викрадення ідолів вони не лише стали незалежними від своєї колишньої метрополії, а й забезпечили собі заступництво цих богинь.
83.4. Грубі жарти були звичаєм на святах Деметри та Діоніса в Аттіці (це так звані гефірізми - «висміювання на мості»). Чоловікам дозволялося брати участь лише в одній частині свят, але їх не допускали до таємних дійств, які були основною їхньою частиною.
85,1. За афінським переказом, можливо складеним, щоб сховати факт поразки, афіняни послали лише один корабель і не збиралися нападати.
86.1. Геродот не хотів прийняти на віру природний хід подій.
86.2. Ідоли обох богинь були в позах стояння навколішках, і міф мав пояснити ці пози. Є припущення, що такі пози означали акт народження дітей. Таких ідолів було знайдено на о. Міконос та поблизу Спарти.
86.3. Або через те, що вони використали їх як найманців, або тому, що ці три дорійських міста були в союзі між собою. Епідаврійці, очевидно, були друзями егінців, інакше вони не пропустили б аргосців або попередили б афінян. Ворожнеча між афінами та Егіною виникла давно. Ще Солон замінив егінську монетну систему евбейською. Згадана тут війна, очевидно, відбулася приблизно між 590-570 рр. до н. є.
88,1. Існувало два види давньогрецького одягу: іонійський та дорійський. Іонійський хітон був довгою льняною сорочкою, широкою, з рукавами до ліктів. Дорійське вбрання було чотирикутною вовняною тканиною, верхній край якої накидався на плече. Вона обгорталася навколо тіла і закріплювалася на плечі шпилькою (фібулою). Права половина тулубу залишалася неприкритою. Цей дорійський хітон використовувався як сорочка і як плащ (гіматіон). Чоловіки в Афінах до перських воєн носили довгі льняні хітони. Отже, малоймовірно, щоб чоловіки одягалися в іонійське вбрання, а жінки в дорійські хітони. За скульптурними пам'ятниками можна простежити, що іонійські хітони носили в Афінах до перських воєн, а після їх замінили дорійськими. [490]
88.2. Або до шлюбу, або під час пологів.
88.3. Аттичні вази вважалися за найкращі в грецьких країнах. Згадана тут заборона була протекційним заходом для забезпечення розвитку місцевого виробництва. Наслідки розкопок в аргоському святилищі Гери (Герайоні) підтверджують повідомлення Геродота, бо аттичні посудини 550-480 років до н. є. не було там виявлено.
89.1. Тут Геродот помиляється в хронології. Названий оракул було дано до підкорення Егіни 458-457 рр. до н. є., можливо в 488-487 рр., а за Геродотом його було дано ще до 490 р. до н. є. До битви при Марафоні і створення сильного флоту навряд чи афіняни могли думати про підкорення Егіни.
89.2. Аяк (Еак) був героєм заступником Егіни (р. 80). Святилища Аяка на афінській агорі було зруйновано під час перської навали 480 р. до н. є. Можливо, воно було відбудовано пізніше Кімоном.
90.1. Справжньою перешкодою напевне була відсутність достатнього флоту або ускладнення дипломатичних стосунків із Персією. Це сталося приблизно 500 р. до н. є.
90.2. Такі оракули поширювалися і пізніше (VIII, 141).
90.3. Пейсістратіди дбали про розвиток культури, встановили релігійні свята (Діонісії, Панафінеї). Відомий тлумач оракулів того часу Ономакріт був їхнім радником.
90.4. Очевидно, ідеться про Ерехтейон.
91.1. Спарта підтримувала олігархію, яка відповідала її законам і була корисною для неї. Тут Геродот іде за афінським переказом.
91.2. Це двозначне пророцтво стосувалося до Корінфа (розд. 93) і до самої Спарти (розд. 90). Воно було пророкуванням після події.
91.3. Помилкою беотійців і халкідян було те, що вони дали можливість афінянам досягти такої небезпечної для цих союзників могутності.
92.1. Корінф знову (розд. 75) виступає проти планів спартанців, бо йому треба було, щоб у противагу до Егіни існувала незалежна афінська держава. Корінфська торгівля і його самостійність наражалися б на небезпеку, коли б Афіни підкорилися Спарті. Сосікл міг бути історичною особою, але його промову, звичайно, було вигадано Геродотом. Те, що тут розповідається про дитинство Кіпсела, не стосується основної теми про шкоду тиранії.
92.2. Сосікл у своїй промові каже про «рівновластя» (ісократію), щоб не вживати ненависного для спартанців слова «народовластя», тобто демократію.
92.3. Тобто, щоб у спартанців не було «єдиновластя» (монархії) вони встановили правління двох царів і до занепаду вони дбали про те, щоб ніхто з обох царів не мав більшої влади, ніж інший. Звідси їхнє ставлення до Клеомеда, до Павсанія, а згодом і до Лісандра.
92.4. В розповіді про Кіпселідів ідеться про врятування Кіпсела, про пораду Трасібула і про привид Мелісси.
92.5. Після правління дорійських царів у Корінфі встановилася олігархія. Бакхіадів було так названо від імені п'ятого царя Бакхія і їх було 200, а мабуть і більше родин.
92.6. В аристократів заборонялися шлюби з особами, не належними до правлячої партії.
92.7. Деми були і в Еліді (Елеї) і на Родосі.
92.8. Кайней був невразливими лапітом (лапіфом), якого вбили кентаври на весіллі Пейрітоя. Історичні лапіти були догрецьким племенем у Фессалії. Еетіон (або Аетіон) належав до тих еолійців, які мешкали в Корінфі до дорійської навали.
92.9. Петра (в загальному значенні «камінь») - назва дему, з якого походив Еетіон.
92.10. Орел, по-грецькому «аетос». Від цього утворено власне ім'я Еетіон, у дорійській формі - Аетіон.
92.11. Лев був символом царської влади.
92.12. Корінф називали містом Пейрени, але де було це джерело, не встановлено. За Страбоном Пейрена була на Акрокорінфі, тобто корінфському акрополі. За Павсанієм це джерело було в старому Корінфі на схилі Акрокорінфа, на шляху від Лехайона до агори, на південному заході від святилища Аполлона.
92.13. Павсаній бачив у святилищі Гери (Герайоні) в Олімпії скриню (гр. ларнакс), яку докладно описав, гадаючи, що це та сама скриня (словом «кюпселе» корінфяни називали скрині), де був схований Кіпсел. Легенда про врятування Кіпсела в скрині (кюпселе), очевидно, пов'язана з загальною основою його власного імені. Можливо, що скриня, яку бачив Павсаній, була одним із приношень корінфських тиранів.
92.14. Визначення оракулу як «сумнівний», очевидно, розуміли, як «двозначний», бо оракул пророкував щасливе життя Кіпселові та його синам, а не його внукам. [491]
92.15. Діти Періандра померли ще за його життя. Після нього правив Псамметіх (єгипетське ім'я?), його небіж, і залишався при владі три роки.
92.16. Згідно з Арістотелем династія Кіпселідів правила в Корінфі 73 з половиною років: Кіпсел - ЗО р., Періандр - 40 з половиною і Псамметіх - Зр. Кіпсел став тираном 657 р. до н. є.
92.17. Про тирана Трасібула сказано в кн. І, розд. 20-23. Оскільки Періандра залічували до сімох давніх мудреців і він добре знав, що означає тиранія, Арістотель змінив ролі Періандра і Трасібула. Як показує історія, протилежним способом правління до тиранії була власне не демократія (в її сучасному розумінні), а олігархія.
92.18. Справжнім її іменням було Лісікла, а Мелісса (Бджола), можливо, було титулом жриці якогось божества. Ріка Ахеронт протікає в глибокій провалині, і через це гадали, що десь там є вхід до країни мертвих. Біля гаданих входів до цієї країни існували пророчі святилища, так звані некромантея. Вони були ще у Фігалії і на південному заході Аркадії на кордоні з Мессенією, в Понтійській Гераклеї і на мисі Тенар (Тайнарон).
92.19. Це було святилище Гери Бунаї на схилі Акрокорінфа, на західній околиці Корінфа.
93,1. Ворожнеча Афін і Корінфа почалася відтоді, коли Фемістокл створив сильний флот і дійшла до Пелопоннеської війни. Можливо, що це пророцтво було складено вже після самої події. Проте корінфяни більше побоювалися егінців, ніж афінян.
94.1. Про це в розд. 17. Стосунки Амінта з Пейсістратідами залежали від його територіальних придбань на берегах Стрімону і Термайської затоки.
94.2. Антемунт у Мігдонії.
94.3. Про союз фессалійців із Пейсістратідами сказано в р. 63.
94.4. Оскільки Тімонасса, його мати, була аргоскою, їй було заборонено вступати в законний шлюб із Пейсістратом.
94.5. Місто Ахіллейон у гирла Скамандру, де була могила Ахіллеса.
94.6. Цей аргумент узято з давньогрецького епосу.
95,1. Геродотова хронологія подій VI ст. до н. є. плутана та суперечлива. Посередництво Періандра не могло відбуватися після 585 р. до н. є., бо тоді він помер. Гегесістрат народився після того, коли Пєйсістрат став тираном (560-555 рр. до н. є.). Отже, треба припустити, що перед тим ще була інша війна близько 600 р., в якій поет Алкей загубив свій щит. Ця війна завершилася за посередництвом Періандра перед 590 р. до н. є., коли афіняни володіли Сігеєм. Спроба афінян закріпитися на берегах Геллеспонту пояснюється значенням цієї протоки для експорту хліба з Понту Евксіну і їхнім бажанням не допускати мегарців до тих країв.
97.1. Ідеться про 499 р. до н. є. Переговори з Артафреном, очевидно, відбулися ще до 500 р. до н. є.
97.2. Якщо промова Арістагора має історичну основу, то в ній є найдавніша згадка про те, що Афіни були метрополією малоазіатських іонійських міст. Таку претензію афіняни обґрунтовували давньою традицією і генеалогіями і, звичайно, використовували цю претензію з політичною метою.
97.3. Думка про те, що легше вмовити багатьох людей, ніж одну людину, ймовірно, виникла в Спарті. Щодо справ політики Геродот виявляє просто дитячу наївність. Так, він гадав, що повстання іонійців проти перського панування було справою кількох авантурни-ків. Втручання афінян призвело до неминучого конфлікту з Персією, але вони помилился в тому, що, спершу прийшовши на допомогу повстанцям, потім покинули їх напризволяще.
97.4. Стільки було афінських громадян за часів Геродота. Є припущення, що їхня кількість доходила навіть до 55 тис. в 431 р., коли почалася Пелопоннеська війна, а близько 500 р. їх було не менше 50 тис. Зрозуміло, що на всенародних зборах не бували присутніми всі громадяни, а кворум складався з 5-6 тис.
98,1. Здається неможливим їхній десант у Доріску, бо Доріск перебував тоді під владою персів.
99.1. Мешканці Халкіди та Еретрії на Евбеї вже давно воювали між собою за Лей-лантську рівнину, розташовану поміж цими містами на березі вузької Евріпської протоки. Ця війна відбувалася ще в VII ст. до н. є. Це була боротьба не за територію, а через торговельні інтереси цих міст. Еретрію підтримував Мілет, можливо ще Мегари та Егіна, а Халкіду - Корінф і Самос. На Апеннінському півострові Сібаріс був у союзі з Мілетом, а Кротон у союзі з Самосом. Очевидно, Халкіда і Еретрія були перевалочними пунктами в торгівлі Сходу з Заходом.
99.2. В даному разі Арістагор діяв так, ніби він ще був тираном у Мілеті. [492]
100.1. Корессос був узвишшям на півдні від річки Каістру. Ефесці перебували на його схилах, поки їх звідти не прогнав Крез. На заході від цього узвишшя була головна гавань ефесців.
100.2. Про топографію Сардів було в кн. І, розд. 80.
102.1. Кібеба, або Кібела,- фрігійська богиня, яку називали також Великою матір'ю і Матір'ю богів. II вважали також ідентичною з богинею Реєю, матір'ю олімпійських богів, і в їхньому числі Зевса. Вона була втіленням рослинних сил природи. її культ поширився в усьому античному світі. її ототожнювали не лише з Реєю, але й Афродітою, Артемідою і Деметрою.
102.2. Перси зруйнували грецькі храми в Бранхідах, на Наксосі, в Абах, в Афінах, але на Делосі і в Дельфах не зробили цього.
103.1. Те, що афіняни покинули іонійців під час їхнього повстання, очевидно, пов'язано з внутрішніми труднощами в Афінах. Здається, що тоді партія патріотів утратила свою владу в Афінах і нові архонти виявилися друзями Пейсістратідів. Крім того, Алкмеоніди хотіли полагодити справи з персами, а Мільтіад ще не повернувся з Херсонесу, щоб очолити патріотичну партію.
103.2. Хоча Візантій (Бізантіон) був колонією мегарців і не був іонійським містом, його мешканці хотіли скинути перське ярмо.
103.3. Про місто Кавн було в кн. І, розд. 172.
104.1. Кіпр був підкорений персами, як і Фінікія, разом із котрою він належав до одної сатрапії (НІ, 91). Геродот згадує 4 міста на Кіпрі: Саламін, Соли, Куріон і Ама-тунт. Саламін був центром грецької частини острова, а Аматунт центром фінікійської частини.
104.2. За Геродотом у Саламіні було троє царів: Евельтон, Сіром і Херсій і троє їхніх синів: Горг, Онесіл і Філаон. Проте, оскільки Евельтон царював за часів Аркесілая III в Кі-рені (IV, 162) і через це неможливо, щоб Онесіл був у 498 р. вже повнолітнім, це дало привід уважити, що тут ідеться про тірського царя Хірама (550-530 рр. до н. є.), якого помилково залічили до грецьких царів.
105.1. Це саме запитували Кір (І, 153), і Артафрен (V, 73).
105.2. Зєвсом тут називається верховний бог персів Ахура-Мазда (Оромасд).
106,1. Про проекти колонізації Сардінії було в кн. І, розд. 170. Греки вважали цей острів далеко більшим, ніж він був насправді.
108.1. Кіпр мав велике стратегічне значення. Володіючи ним, греки могли загрожувати стосункам персів із Заходом, перекрити шляхи фінікійському флотові в Егейське море. Через це греки згодом вирішили прогнати звідти персів.
108.2. Ідеться про мис, який тепер називаєтья мисом апостола Андрія. Географ Клав-дій Птолемей назвав його «хвостом бика». Згідно зі Страбоном «Ключі» (Клейдес) були скелястими острівками біля краю цього кіпрського півострова.
109,1. Ідеться про Паніоніон, що вже існував за 50 років до того, а тоді його було поновлено. Відповідь іонійців показує їхню зневагу до кіпріотів, підкорених персами.
110.1. Ця Саламінська рівнина простягається через увесь острів із сходу на захід.
110.2. Дев'ять царів, бо на острові було 9 важливих міст.
111,1. Карійці були народом дуже досвідченим у військовій справі (І, 171).
112.1. Як було в битві при Саламіні на Кіпрі і в битві при Еврімедонті в Памфілії на південному узбережжі Малої Азії в 449 р. до н. є.
112,2. Серп, очевидно, великих розмірів, військова зброя карійців та лідійців (VII, 92).
113.1. Ахейці (власне - протоахейці) прибули з Пелопоннесу на Кіпр ще в XV ст. до н. є., що підтверджується археологічними даними.
113.2. Бойові колісниці були запозичені від хеттів у Єгипті, на Кріті і згодом у Греції близько 1600 р. до н. є. На Кіпр колісниці було завезено з Малої Азії. В класичну епоху їх уже не використовували на війні. Можливо, що візники колісниць, які виявилися в битві зрадниками, не були греками.
113.3. Соли на Кіпрі вважали за афінську колонію. Солон відвідав це місто між 590 і 580 рр. до н. є.
114,1. Як героя шанували також і Філіппа, сина Бутакідея (розд. 47).
115.1. Це посилання не означає, що Геродот побував на Кіпрі.
115.2. Прийом підкопів, який часто застосовували перси (IV, 200; VI, 18), вони запозичили в ассірійців та вавілонян.
116,1. Повстання на Кіпрі сталося після битви, про яку розповідається в розд. 102. Проте здається, що поразка іонійців не була такою остаточною, як тут описано. [493]
116,2. Видаючи своїх дочок заміж за знатних персів, перські царі зміцнювали тим свою владу.
118.1. Те, про що Геродот пише в розд. 118-121, він, очевидно, чув у своєму рідному місті Галікарнассі. Карійська річка Марсій (Марсюас) не тотожня з фрігійською річкою такої самої назви, котра є притоком Меандру (Маяндру).
118.2. Мавсола, для якого було побудовано славнозвісний Мавзолей (399- 353 рр. до н. є.).
118.3. Геродот уважав, що військо мусить битися там, де не можна відступати. 119,1. Зевса шанували в Карії в трьох іпостасях: як Карійського Зевса, як Зевса Стратія, або Лабрандейського, і як Зевса Осога (Осогос). Лабрандейський, або Зевс Лабрандей, був карійським богом війни. Символом або атрибутом його була подвійна бойова сокира «лабріс».
122,1. Це була мілетська колонія, яка згодом стала містом у Віфінії (Бітінії).
124,1. Геродот зображує Арістагора авантурником, який підбив іонійців на повстання з корисливою метою, не взявши участі в їхній боротьбі, а коли він побачив, що повстання не має успіху, він покинув їх. Найімовірнішим є те, що існувало загальне незадоволення перським пануванням, починаючи від 512 р. до н. є., і загальний рух проти тиранів, яких поставили перси. Розмах, якого набуло повстання, і перші його успіхи доводять, що це не було справою якихось авантурників.
125,1. На Леросі була колонія мілетян. План Гекатая здається якимсь дивним,
126,1. Очевидно, йдеться про місто Дев'ять шляхів (Еннеа годой), що пізніше було названо Амфіполем.
© Aerius, 2003
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга V Терпсіхора Переклад А.Білецького |
| 2. | 76. Отже, коли в Елевсіні союзники побачили, по-перше, що... |
| 3. | 104. Що ж до кіпріотів(1), то вони охоче приєдналися до іонійців,... |
| 4. | 66.4. За давньою традицією «філи» були не аттичними, а... |
На попередню
|
|
