Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
© Геродот
© А.Білецький (переклад), 1993
Джерело: Геродот. Історії в девяти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576 с. С.: 263-297.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
1. Отже, Арістагор, який підняв Іонію на повстання, так закінчив своє життя. А Гістіай, тиран Мілета, коли Дарій дозволив йому піти, вирядився до Сардів. Щойно він прибув туди з Сусів, як його запитав Артафрен, правитель Сардів, із якого приводу, на його думку, повстали іонійці. А Гістіай відповів, ніби він нічого не знає і навіть здивований тим, що відбулося, ніби він нічого не знав, які там сталися події. Проте Артафрєн, побачивши, що той ухиляється від прямої відповіді, хоч і знає правду про повстання(1), відповів йому: «Я скажу тобі про це, Гістіає: ось як тут стоїть справа: це взуття зшив ти, а взув його Арістагор» (2).
2. Так Артафрен сказав йому, натякаючи на повстання. А Гістіай, гадаючи, що Артафрен уже все знає, злякався, і того ж дня, коли настала ніч, утік на узбережжя, спершу обдуривши царя Дарія, пообіцявши йому підкорити «найбільший острів, Сардо», а тепер готувався очолити повстання іонійців у війні проти Дарія. Він переправився на Хіос(1), де хіосці ув'язнили його, підозрюючи, що він хоче за дорученням Дарія учинити ворохобництво в їхньому місті.
3. Отже, коли іонійці почали його розпитувати, чому він наказав Арістагорові з такою поквапливістю повстати проти Царя і цим завдав іонійцям стільки лиха, Гістіай не назвав їм справжньої причини, але сказав, ніби цар Дарій має намір(1) переселити фінікійців в Іонію, а іонійців у Фінікію і з цієї причини дав йому наказ. Однак, такого наміру зовсім не було в Царя, але Гістіай, сказавши це, хотів налякати іонійців.
4. Згодом Гістіай послав листи з одним вісником, Герміппом, із Атарнея, до персів, що були в Сардах, щодо людей, із якими він перед тим домовився про повстання(1). Проте Гермшп не вручив листи тим, кому вони були призначені, але взяв їх і передав Артафренові. Той, коли Довідався про все, що сталося, наказав Герміппові взяти Гістіаєві листи і передати їх тим, кому було призначено, а відповіді, які послали перси Пстіаю, дати йому. Коли це було викрито, тоді Артафрен повбивав багатьох персів.
5. Тоді в Сардах почалося збентеження, а Гістіай, коли його надія не здійснилася, попросив хіосців, щоб вони допомогли йому повернутися до Мілета(1). Проте мілетяни, задоволені тим, що позбулися Арістагора, зовсім не бажали прийняти в своєму місті іншого тирана, коли вже вони натішилися свободою. І справді, коли Гістіай спробував силоміць у темряві ночі повернутися до Мілета, його поранив у стегно якийсь мілетя-нин. Отже, він, вигнаний із своєї вітчизни, повернувся на Хіос. А звідти, оскільки він не спромігся вмовити хіосців дати йому кораблі(2), він подався до Мітілени і домігся вмовити лесбосців (3) дати йому кораблі. Вони спорядили вісім трієр і разом із Гістіаєм відпливли до Візантія. Там зупинилися кораблі, що прибули з Понту, вони захопили їх, за винятком тих, залоги яких оголосили, що вони погоджуються виконувати накази Гістіая.
6. Отже, Гістіай і мітіленці займалися цими справами, а проти Мілета очікувався напад численних морських і сухопутних військ, бо перські стратеги(1) з'єдналися один із одним, склали єдине військо і вирушили в похід на Мілет, уважаючи за другорядні міста всі інші, крім нього. Серед морських військ дуже охоче пішли в похід фінікійці, але разом із ними взяли участь у поході кіпріоти, які нещодавно підкорилися персам, кілікійці, а також і єгиптяни (2).
7. Всі вони вирушили проти Мілета та інших іонійських міст. А іонійці, повідомлені про це, послали представників своїх міст(1) до Паніонія. Прибули вони туди і після наради вирішили зовсім не виставляти сухопутного війська проти персів, а своє місто щоб захищали самі мілетяни, але спорядити флот і щоб у ньому були всі кораблі, а після спорядження його зосередити його якнайшвидше біля Лади(2), щоб там уступити в бій, обороняючи Мілет. Лада - це острівець навпроти Мілета.
8. Після цього мілетяни спорядили свої кораблі і прибули туди, а разом із ними ті еолійці, що живуть на Лесбосі. Ось як вони були розташовані(1): на східному крилі були мілетяни з вісімдесятьма кораблями, за ними були пріенці з дванадцятьма кораблями, а далі міунтя-ни з трьома кораблями, за ними теосці з сімнадцятьма кораблями, за теосцями хіосці на ста кораблях, а поряд із ними розташувалися ерітрій-ці і фокейці, а ерітрійці прибули на восьми кораблях і фокейці на трьох. За фокейцями були лесбосці(2) на вісімдесяти кораблях, а останніми були самосці на шістдесяти кораблях, що розташувалися на західному крилі. Загальне число всіх цих кораблів досягало трьохсот п'ятдесяти трьох трієр. Це були кораблі іонійців (3), а у варварів число кораблів досягло шестисот.
9. Коли кораблі варварів прибули до країни мілетян і прийшла також піхота, перські стратеги, довідавшися про велике число іонійських кораблів, перелякалися, побоюючись, чи зможуть вони їх перемогти і чи заволодіють Мілетом, не маючи переваги на морі, і, крім того, наразяться на небезпеку бути покараними Дарієм. Із такими думками вони зібрали іонійських тиранів, яких Арістагор позбавив влади і які знайшли притулок у мідійців, і тоді опинилися у війську, посланому проти Мілета. Вони покликали всіх із них, хто був із ними, і сказали їм: «О іонійці! Прийшов час, коли кожний із вас доведе, що він служить інтересам Царя. Отже, кожен із вас нехай постарається відокремити своїх співгромадян від інших союзників. Пообіцяйте їм, що, по-перше, їм не буде ніяких неприємностей через їхнє повстання, яке вони підняли, по-друге, що ніхто не підпалюватиме ні їхніх святилищ, ні їхніх будинків, і що їхнє становище не буде гіршим, ніж було до того. Проте, якщо вони не зроблять так, але вступлять у бій, тоді пригрозіть їм і скажіть, що з ними буде, коли їх буде переможено в битві, тоді вони стануть рабами, а їхніх синів ми зробимо євнухами, а їхніх дочок зашлемо до Бактріани(1), а їхню країну віддамо комусь іншому».
10. Отже, так вони їм казали, а іонійські тирани послали кожен своїх людей по всіх містах оголосити про це. Проте іонійці, до яких досягли ці оголошення, нерозсудно поводячись, не захотіли бути зрадниками(1) і в кожному місті гадали, що це лише їм (2) перси роблять такі обіцянки. Все це сталося, щойно перси прибули до Мілета.
11. Після того іонійці зібралися на Ладі і там відбулися збори, на яких, звичайно, й інші проводирі виступали з промовами і серед них фокейський стратег Діонісій(1) виступив із промовою і сказав їм так: «Справді, іонійці, для нас із вами справа тримається на лезі бритви, чи ми будемо вільними, чи рабами і при тому збіглими рабами. Отже, тепер вам доведеться постраждати, якщо ви можете терпіти, але згодом ви зможете перемогти ворогів і жити вільними. Якщо ви виявите безсилість і у вас не буде дисципліни, то я зовсім не сподіваюся, що ви дорого не заплатите Цареві за ваше повстання. Послухайте лишень мене і покладіться на мене, і я даю вам слово, якщо боги будуть безсторонні і коли вороги насміляться напасти на нас, то будуть розбиті.
12. Коли про це почули іонійці, вони пристали на пропозицію Діонісія. А він щодня виводив кораблі у відкрите море один за одним і змушував управлятися веслярів, проводячи кораблі одні між іншими, тренував залоги(1), а решту дня тримав кораблі на якорі і так він цілий день готував іонійців до бою. Так протягом семи днів вони виконували всі його накази, але на восьмий іонійці, не звиклі до таких праць і виснажені від напруження і спеки, почали буркотати: «За які гріхи ми терпимо таке? Що ми з глузду з'їхали? Він запаморочив нам голову і ми підкорилися цьому фокейському хвалькові, який привів із собою лише три кораблі, і терпимо його. А він прибрав нас до рук і довів до розпачу, і тепер ми пропадаємо. Ось уже багато хто з нас захворів і багато ще може захворіти. Ніж терпіти такі муки, ми гадаємо, краще знести все, що може статися, навіть якщо ми зазнаємо неволі, хоч що б там було, все буде краще, ніж теперішня наша неволя. Нумо! Не будемо слухатися його!». Так вони сказали і відтоді ніхто з них не хотів слухатися і немовби вони були сухопутним військом, вони поставили на острові намети і, сидячи в їхній тіні, не піднімалися на кораблі і перестали вправлятися.
13. Коли стратеги самосців довідалися про те, що зробили іонійці , тоді вже вони прийняли пропозиції Еака, сина Сілосонта, ті, що їм посилав Еак, якого призначили перси, а він просив їх покинути іонійців, їхніх союзників. Отже, самосці, по-перше, бачачи, що іонійці зовсім недисципліновані, прийняли пропозиції, а, по-друге, вони ясно бачили, що не можуть подолати військову силу Царя, бо добре знали, що навіть тоді, якби вони перемогли його флот, що був там, то замість нього прибуде інший у п'ятеро більший (2). Отже, знайшовши якийсь привід і побачивши, що іонійці не мають наміру виконувати свій обов'язок, вони визнали за краще зберегти свої святилища і будинки приватних осіб. Цей Еак, що його пропозиції вони прийняли, був сином Сілосонта, сина Еака і був тираном Самосу, і його позбавив влади мілетянин Аріста-гор, як і інших іонійських тиранів.
14. Отже, тоді коли проти мілетян прибули на своїх кораблях фінікійці, іонійці виступили проти них у бойовому порядку. Коли зблизилися кораблі обох сторін і почалася битва, я не можу точно сказати(1), хто з іонійців виявився боягузливим, а хто хоробрим у цій морській битві, бо вони обвинувачують один одного. Про самосців кажуть, що як вони домовилися з Еаком, то підняли вітрила, покинули свої позиції і відпливли на Самос, усі, крім одинадцяти кораблів (2). їхні тріерархи послухалися наказів своїх стратегів і не покинули битви. І за це самоський уряд ушанував їх, написавши їхні імена та імена їхніх батьків на стелі, яка і тепер стоїть там на агорі. Проте, щойно лесбосці побачили, як тікають ті, що були поблизу, вони зробили, як і самосці, і як більшість іонійців.
15. Серед тих, що залишилися в битві, найбільш постраждали хіосці, які вчинили великі подвиги і не хотіли стати боягузами. Вони, як я вже сказав перед цим, привели сто кораблів і на кожному з них поставили як залогу сорок(1) видатних громадян. Вони, незважаючи на те, що бачили, як більшість їхніх союзників виявилися зрадниками, визнали за недо-стойне бути такими, як ті боягузи, але залишившися разом із небагатьма союзниками, маневрували серед ворожих кораблів і продовжували бій, доки, знищивши багато ворожих кораблів, загубили і більшість своїх. Тоді хіосці з рештою кораблів повернулися до своєї країни.
16. Проте всі ті кораблі хіосців, які було пошкоджено в битві і вони не могли вже пливти, переслідувані, прибули на берег Мікали(1). Там залоги кораблів викинули кораблі на суходіл і, покинувши їх, вирушили до своєї країни сухопутним шляхом. Але коли, повертаючись, хіосці опинилися в країні ефесців (а була ніч, коли вони туди прибули, і ефесь-кі жінки справляли тесмофорії) (2), тоді ефесці(3), які ще не чули про те, що сталося з хіосцями, побачивши, як до їхньої країни прийшло військо, вирішили, що це розбійники і що вони прийшли викрасти їхніх жінок (4), побігли всі по зброю і почали вбивати хіосців. Отаке з ними сталося.
17. А фокеєць Діонісій, як побачив, що для іонійців усе вже загублено, захопив три ворожих кораблі і поплив уже не до Фокеї, бо був певний, що вона, як і вся Іонія, засуджена на рабство, але безпосередньо вирушив до Фінікії і там, пустивши на дно кілька торговельних кораблів і забравши багато товарів, відплив на Сіцілію(1) і, використовуючи її як базу, зробив піратські наскоки (2) на карфагенян і на тірсенів, але не потривожив жодного елліна.
18. Коли перси в морській битві з іонійцями виявилися переможцями, обложивши Мілет із суходолу й з моря і підвівши підкопи під його мури, і, використавши всі облогові машини, заволоділи містом на шостий рік(1) Арістагорового повстання і обернули на рабів його мешканців. Так ця загибель виправдала оракул, що його було дано колись про Мілет.
19. Справді, коли аргосці просили оракул у Дельфах(1), як може врятуватися їхнє місто, їм було дано оракул, що стосувався і до інших, почасти до самих аргосців, але між іншим і до мілетян. Що ж до оракула про аргосців, коли я дійду до тієї частини мого оповідання, я його наведу, а слова оракула, які стосувалися мілетян, котрих там не було, були ось такі:
«Ось, що буде з тобою, Мілете підступно злочинний,
Станеш ти стравою для багатьох, подарунком розкішним.
Митимуть ноги дружини твої волохатим чужинцям,
Інші в Дідімському храмі вже стануть творити обряди».
Тоді й справді сталося таке з мілетянами, бо більшість чоловіків повбивали перси, що мали довге волосся (2), а їхніх жінок і дітей узяли в рабство, а святилище в Дідімах (3) і храм, і пророче святилище було розграбовано і спалено. Про скарби, що були в цьому святилищі, я вже згадував багато разів в інших місцях мого оповідання.
20. Потім усіх мілетян, що було взято в полон живими, їх було перевезено до Сусів і, не завдавши жодної шкоди, цар Дарій переселив їх до так званого Червоного моря(1) в одне місто: в Амбу, поблизу якого протікає ріка Тігр і вливається в море. А область Мілета, навколо міста і рівнину заселили перси, а нагірну частину вони подарували карійцям, мешканцям Педаса (2).
21. Коли мілетян спіткало це нещастя від персів, сібаріти, вигнані з батьківщини і переселені в Лаос(1) і Скідр, не відплатили мілетянам за їхню колишню доброчинність. Отже, коли кротонці заволоділи Сібарі-сом, усі мілетяни від малого до великого поголили свої голови і заглибилися в жалобу, бо обидва ці міста були щільно зв'язані узами взаємної приязні та гостинності(2), які тільки можуть бути, наскільки я знаю. Афіняни повелися зовсім інакше. Вони щиро виявили свій глибокий смуток у зв'язку з здобуттям Мілета в багато різних способів, і насамперед у такий. Коли Фрініх написав трагедію «Здобуття Мілета» (3) і розучив її з акторами, глядачі зайшлися плачем і за це автора було оштрафовано на суму в тисячу драхм, бо він нагадав їм про народне нещастя і, крім того, на майбутнє було строго заборонено виставляти цю трагедію.
22. Отже, Мілет збезлюднів. А більш-менш заможним самосцям зовсім не сподобалося те, що зробили їхні стратеги з мідійцями, але одразу після морської битви вони зібралися і вирішили, перш ніж їх знову пригнічуватиме тиран Еак, від'їхати і заснувати колонію і не залишатися, щоб стати невільниками мідійців та Еака. Бо саме на той час занклейці(1) на Сіцілії послали посланців до Іонії і запрошували іонійців прибути на «Добрий Берег» (2), де вони хотіли заснувати іонійське місто. Цей край, що називається Добрий Берег, розташований на землі сікеліотів, на тому боці Сіцілії, що навпроти Тірсенії. На це їхнє запрошення із іонійців пристали лише самосці та разом із ними ті з мілетян, Що врятувалися (3).
23. Саме тоді самосці, переїжджаючи на Сіцілію, прибули до країни Епізефірійських локрів(1) і на той час занклейці на чолі з їхнім царем, якого звали Скіт, облягали одне з міст сікеліотів, яке вони хотіли знищити. Про це дізнався тиран міста Регія Анаксілай (2), що був тоді не в лад із занклейцями і встановив зв'язок із самосцями, і вмовив їх залишити осторонь Добрий Берег, куди вони йшли захопити Занклу, де тоді не було чоловіків. Самосці послухалися його і захопили Занклу, а занклейці, щойно довідалися, що їх місто захоплено, поспішили на допомогу і покликали допомогти їм тирана Гели, Гіппократа (3), бо він був їхнім союзником. Коли Гіппократ із своїм військом прибув на допомогу, він, закутого в кайдани Скіта, проводиря занклейців, бо він спричинився до загибелі міста, та його брата Пітогена, послав до міста Ініка (4), а решту занклейців, домовившися з самосцями і обмінявшися з ними клятвами, видав самосцям. Як винагороду самосці призначили йому половину рухомого майна і рабів, що були у місті, а все, що було поза містом, одержав Гіппократ як свою ділянку. Занклейців він закував у кайдани як рабів, а триста найзнатніших він передав самосцям, щоб ті їх зарізали. Але, сказати правду, вони цього не зробили.
24. Проте Скіт, проводир занклейців, спромігся втекти з Ініка і знайшов притулок у Гімері(1), а звідти подався до Азії і прийшов до царя Дарія. Цю людину Дарій уважав за найщирішу з усіх, хто приходив до нього з Еллади, бо, будучи відпущеним Царем, він поїхав до Сіцілії і потім повернувся з Сіцілії до Царя і, нарешті, помер від старості дуже багатий в Персії. А самосці, які врятувалися від мідійців, без труда виявилися власниками прекрасного міста Занкли (2).
25. Після морської битви, що відбулася перед Мілетом, фінікійці за наказом персів повернули на Самос Еака, сина Сілосонта, людину, яка виявилася дуже цінною для них і зробила їм багато послуг. І лише з усіх, хто повстав проти Дарія, як винагороду за те, що їхні кораблі покинули морську битву, перси не спалили ні їхнього міста, ні святилищ. Щойно було здобуто Мілет, перси одразу завоювали і Карію(1). Деякі міста добровільно підкорилися, а інші було здобуто силоміць.
26. Такі тоді відбулися події. До мілетянина Гістіая, коли він був біля Візантія і захопив торговельні кораблі іонійців, що поверталися з Понту, дійшла відомість про події в Мілеті. Тоді він доручив управління містами на Геллеспонті Бісалтові, сину Аполлофана, з Абідоса, а сам із лесбосцями попрямував на Хіос(1), і, оскільки хіоські вартові не мали наміру допустити його, він уступив із ними в бій в місцевості цього острова, що називається Койла. Багатьох із них він повбивав і з допомогою лесбосців заволодів і всім Хіосом, мешканці якого були виснажені після морської битви. Як базу своїх заповзять він використовував містечко Поліхну (2) на Хіосі.
27. Часто божество повідомлює знаменнями, коли йдеться про великі нещастя в якомусь місті або для якогось народу. Отже, і хіосцям перед їхніми нещастями з'явилися зловісні знамення. Перше, коли вони послали в Дельфи сто юнаків для участі у виставі, з них лише двоє повернулися, а дев'яносто вісім загинуло від джуми. Друге нещастя, що тоді сталося незадовго перед морським боєм, це коли в місті діти навчалися в школі, на них упав дах і з ста двадцяти лише один урятувався. Отакі знамення показав їм бог як попередження. І після цього сталася морська битва, що поставила городян на коліна, і ще після битви прибув Гістіай із лесбосцями, і оскільки люди були виснажені, легко їх підкорив.
28. Звідти Гістіай з численним військом іонійців і еолійців вирядився в похід на Тасос(1). Коли він облягав Тасос, до нього дійшла відомість, що фінікійці відпливли від Мілета, щоб напасти на решту міст Іонії. Коли Гістіай довідався про це, він покинув Тасос, навіть не завоювавши його, а сам спішно відплив на Лесбос із усім своїм військом (2). Із Лесбосу, оскільки його військо голодувало, він вирушив далі, щоб зібрати збіжжя Атарнея (3), а разом із ним ще й із рівнини Каіка, що належала місійцям. Проте в тих краях саме тоді перебував перс Гарпаг, стратег чималого війська. Ледве Гістіай зійшов з корабля, як він напав на нього, захопив його в полон і знищив більшу частину його війська.
29. Ось як було захоплено Гістіая. Почалася битва еллінів і персів в місцевості Атарнея Малені і їхня битва тривала довго, поки не виступила перська кіннота і не напала на еллінів. Тоді завершення битви було справою цієї кінноти, а коли елліни кинулися навтіки, Гістіай, сподіваючись, що Цар не позбавить його життя через повстання, яке він підняв, удався до такого викруту, рятуючи своє життя і коли він тікав, до нього наблизився один перс і ледве не заколов його, Гістіай видав себе і сказав перською мовою, що він є мілетянин Гістіай.
30. Отже, коли його було взято живим, його повели до царя Дарія, і я гадаю, що той не завдав би йому жодного лиха і навіть вибачив би йому його хибу. Проте сталося так на той час, що Артафрен, правитель сардів, спільно з Гарпагом, який його захопив, відвели його під вартою в Сарди, щоб він не утік і не ввійшов би знову в милість у Царя. Там вони посадили його на кіл(1), а його голову, набальзамувавши, відіслали в Суси цареві Дарію. Але Дарій, довідавшися, що вони зробили, посварив їх за те, що вони зробили, і за те, що вони не привели його живого до нього, і дав наказ вимити голову Гістіая, причепурити її і поховати, як голову людини, яка зробила стільки послуг йому і всім персам. Таке сталося з Гістіаєм.
31. Морське військо персів, перезимувавши біля Мілета, наступного року(1) відпливло звідти і легко заволоділо островами, що лежать поблизу материка, Хіосом, Лесбосом і Тенедосом. Щоразу, коли вони заволодівали якимсь островом, варвари ловили людей наче риб у сіті . І ось у який спосіб вони ловили людей. Варвари, захопивши острів, брали один одного за руки, від північного берега переходячи до південного, і виловлювали людей.
Легко також вони заволодівали іонійськими містами, що були на материку, але там уже так не ловили людей, бо це було неможливе.
32. Справді, перські стратеги не проминули здійснити свої погрози, якими лякали іонійців, на той час, коли виступили в похід проти них. Коли вони заволоділи містами, вони вибрали найуродливіших юнаків і їх оскопили, зробивши їх євнухами. І також найуродливіших дівчат вони послали до Царя. І не лише це зробили вони, також спалили міста разом із їхніми храмами. Так утретє були поневолені іонійці: вперше їх поневолили лідійці, а вдруге і втретє перси(1).
33. Виступаючи з Іонії, морське військо почало завойовувати всі узбережжя, що лежать ліворуч для того, хто впливає до Геллеспонту, бо міста, розташовані праворуч, їх уже підкорили перси, наступаючи на них із суходолу. Ті частини узбережжя Геллеспонту, що є на європейській стороні(1), це такі: Херсонес, на якому є багато міст, як Перінт і фракійські фортеці, і Селімбрія, і Візантій. Тоді там візантійці і ті, що навпроти них, калхедонці, не стали чекати на прибуття фінікійців, але залишивши свою вітчизну, подалися до Понту Евксін. І там оселилися в місті Месамбрії. А фінікійці спалили дотла ті міста, які я назвав, і згодом подалися до Проконнесу і Артака і, підпаливши також їх, знову відпливли до Херсонесу, щоб зруйнувати і решту міст, які вони ще не розграбували, коли перед тим приставали до них. Проте до Кізіка вони зовсім не приставали, бо ще до того, як фінікійці припливли до Геллеспонту, кізікенці добровільно підкорилися Цареві, склавши угоду з правителем Даскілея Ойобаром, сином Мегабаза. Всі інші міста на Херсонесі, за винятком Кардії(2), опинилися в руках персів.
34. До тих пір тираном цих міст був Мільтіад, син Кімона, сина Стесагора. Перед тим владу в цих містах мав Мільтіад, син Кіпсела, і одержав він її у такий спосіб. Цей Херсонес належав долонкам(1), фракійському племені. Отже, долонки, не маючи успіху у війні з апсін-тіями, послали своїх царів у Дельфи, щоб отримати оракул про війну. Піфія відповіла їм, що їм треба взяти в їхню країну як ойкіста того, хто після їхнього виходу з пророчого святилища перший запросить їх до себе гостювати. Пішли долонки Священним шляхом (2) і пройшли через Фокіду та Беотію і, оскільки ніхто їх не запрошував, збочили з шляху і попрямували до Афін (3).
35. На той час в Афінах урядував Пейсістрат(1), але значний вплив мав і Мільтіад, син Кіпсела. Він був із родини, яка утримувала квадриги, а вона походила від Еака із Егіни, але один із молодших предків його став афінянином, бо Філай(2), син Еанта, перший із цієї родини став афінянином. Цей Мільтіад, сидячи перед дверима свого будинку, побачив долонків, які проходили перед ним, і оскільки вони були одягнені не в місцевий одяг і тримали списи, він окликнув їх і, коли вони наблизилися, запропонував їм зупинитися в нього. Вони прийняли його гостинність і переказали йому все про оракул, і почали просити його послухатися бога. Мільтіад, щойно почув їхню пропозицію, погодився, бо йому було тяжко зносити тиранію Пейсістрата і він хотів податися кудись подалі. Не гаячи часу, він вирядився до Дельфів запитати в пророчому святилищі, чи треба йому зробити те, на чому наполягали долонки.
36. І коли Піфія заохотила його зробити це, Мільтіад, син Кіпсела, який перед тим був оголошений переможцем у змаганнях квадриг, узяв із собою всіх афінян, які хотіли взяти участь у його заповзятті(1), сів на кораблі разом із долонками і прийняв у володіння їхню країну, а вони зробили його своїм тираном. Насамперед він перегородив муром Херсо-неський перешийок (2) від міста Кардії до Пактії, щоб апсінтії не могли робити наскоків на його країну і грабувати її. Цей перешийок має завширшки тридцять шість стадій, а від цього перешийка до середини країни ввесь Херсонес має завдовжки чотириста двадцять стадій.
37. Коли Мільтіад перегородив муром цей перешийок Херсонесу і цим відігнав апсінтіїв, першими, проти яких він виступив із війною, були лампсакенці(1). Вони влаштували засідку і взяли його живим у полон. Але Мільтіад був у добрих стосунках із лідійським царем Крезом. І коли Крез дізнався про це, він послав вісника оголосити лампса-кенцям, щоб вони звільнили Мільтіада, а якщо вони цього не зроблять, то він загрожував повирубати їх впень, як сосну (2). Лампсакенці обговорювали між собою, але не могли з'ясувати, що означає ця загроза Креза, що він знищить їх, як сосну, коли нарешті це зрозумів один старий, і сказав їм, що це означає, бо серед дерев лише сосна, якщо її зрубати, не дає паростків, але всихає від кореня. Отже, лампсакенці злякалися Крезової загрози і відпустили Мільтіада на волю.
38. Отже, Мільтіад дякуючи Крезові врятувався, але пізніше помер без спадкоємця, передавши владу й усе майно Стесагорові, сину свого єдиноутробного брата, Кімона. І після того, як він помер, херсонесці почали приносити йому жертви, як це звичайно роблять на честь ойкіста(1), і влаштовувати гіппічні та гімнічні змагання, в яких жоден із лам-псакенців не мав права брати участі. Під час війни з лампсакенцями помер Стесагор, не залишивши нащадка. Його в пританеї вдарив сокирою в голову якийсь нібито перебіжчик, але справді він був ворогом і людиною запальної вдачі.
39. Коли загинув у такий спосіб Стесагор, тоді Пейсістратіди послали(1) на одній трієрі до Херсонесу Мільтіада, сина Кімона і брата покійного Стесагора, щоб він там одержав владу. Коли він був ще в Афінах, вони ласкаво поводилися з ним, начебто не вони спричинилися до вбивства його батька Кімона, про що я розповім в іншій частині мого оповідання(2). Коли прибув до Херсонесу Мільтіад, він не виходив із свого будинку, очевидно, шануючи пам'ять свого покійного брата Стесагора. Херсонесці, довідавшися про це, зібралися з усіх без винятку міст, це були найзнатніші з проводарів, і вони прийшли всі разом, щоб виразити йому співчуття, а він наказав їх схопити і ув'язнити. І тоді Мільтіад оволодів всім Херсонесом, маючи п'ятсот найманців і одружився з дочкою фракійського царя Олора (3) Гегесіпілою.
40. Отже , цей Мільтіад, син Кімона, скоро прибув на Херсонес, як його спіткали там нещастя, ще гірші за попередні. Бо за три роки до цих подій він був змушений тікати від скіфів. Адже ці кочовики скіфи, .яких розгнівав цар Дарій (2), зібралися і пройшли аж до Херсонесу, а Мільтіад не залишився там, щоб їх затримати, але віддалився з Херсонесу, поки скіфи не відступили звідти. І тоді його повернули туди долонки. Отаке сталося за три роки до того, як його спіткали інші нещастя.
41. Довідавшися(1), що фінікійці перебувають на Тенедосі, він навантажив на п'ять трієр усі цінні речі, що він їх мав, і відплив до Афін . І коли він вирушив із Кардії, то перетяв Меланську затоку. Він плив уздовж берегів Херсонесу, коли раптом на його кораблі напали фінікійці. Сам Мільтіад із чотирма кораблями втік на Імброс (3), але п'ятий корабель наздогнали й захопили фінікійці. Сталося так, що керманичем цього корабля був старший син Мільтіада, Метіох. Він був народжений не від дочки фракійського царя Олора, а від іншої жінки.
І його разом із кораблем захопили фінікійці, і коли довідалися, що він Мільтіадів син, відвели його до Царя, гадаючи, що той буде їм дуже вдячний, бо Мільтіад висловив серед усіх іонійців думку, що їм слід послухатися скіфів, коли скіфи наполегливо просили їх зламати плавний міст і відпливти на батьківщину. Але Дарій, коли фінікійці привели до нього Мільтіадового сина Метіоха, не завдав йому жодної шкоди і, навпаки, зробив йому багато доброчинностей: подарував йому будинок і маєток, і дав йому в жінки персіянку, від якої народилися діти, що були визнані персами.
42. Протягом цього року не було більш військових дій із боку персів проти іонійців. Навпаки, було застосовано заходи, дуже сприятливі для іонійців, а саме: правитель Сардів Артафрен покликав до себе представників іонійських міст і примусив їх скласти між собою угоди, щоб вони в судовому порядку(1) полагодили свої розбіжності і не захоплювали і не грабували землі один одного. Це він їх змусив зробити й, крім того, виміряв їхні ділянки в парасангах - так перси називають міри довжини в тридцять стадій - і згідно з цим виміром він призначив кожному місту розмір податків, які їм треба було виплачувати, і ці податки залишаються незмінними аж до мого часу, як їх призначив Артафрен. А втім він їх визначив майже в тому розмірі, як і було перед тим. І ці заходи були для них заходами мирного часу.
43. Коли настала весна, Цар відкликав із посад своїх стратегів, а Мардоній, син Гобрія, вирушив до моря з численним сухопутним, а також і морським військом(1). Він був молодий і нещодавно одружився з дочкою царя Дарія, Артозострою. На чолі цього війська Мардоній, щойно прибувши до Кілікії, сів сам на корабель і відплив із іншими кораблями, а сухопутне військо інші стратеги повели до Геллеспон-ту. Пропливаючи вздовж берегів Азії, він прибув до Іонії і тут я згадаю щось, що викликало здивування тих еллінів, які не хотіли йняти віри цьому: на раді сімох персів Отан висловив думку, що персам треба мати в Іонії демократичний державний устрій. Отже, він позбавив влади всіх іонійських тиранів, і Мардоній почав установлювати демократію в містах . Завершивши це, він швидко попрямував до Геллеспонту. І коли було зосереджено численне морське військо, було також зосереджено і численне сухопутне військо, і тоді перси перейшли через Геллеспонт на своїх кораблях і вступили в Європу, прямуючи до Еретрії та Афін.
44. Сказати правду, названі міста були лише приводом їхнього походу, а вони мали на меті підкорити якнайбільше еллінських міст. Так, по-перше, вони підкорили Тасосців, які навіть не зробили жодного опору, вони виступили проти них із флотом, а по-друге, їхнє сухопутне військо приєднало до вже підкорених народів ще й македонців , бо всі народи на схід від Македонії вже підпали під їхню владу. Із Тасосу вони перейшли на найближчий суходіл, пливучи вздовж берега до Аканта (2), а від Аканта вони спробували були обігнути Афон. Але коли вони огинали його, на них обрушився сильний північний вітер, божий гнів, і завдав їм великої шкоди. Багато кораблів викинув на
Афон. Кажуть, що кораблів, що загинули, було не менше трьохсот, а людей більше двадцяти тисяч. І оскільки море навколо Афона кишить акулами, декого вони пошматували, дехто розбився об скелі, а ті з них, хто не вміли плавати (3), загинули через це, а ще інші загинули від холоду у воді.
45. Отака доля спіткала морське військо. Що ж до Мардонія і сухопутного війська, коли вони проходили через Македонію, на них напало фракійське плем'я брігів(1) і ці бріги повбивали багатьох із них і навіть поранили самого Мардонія. Незважаючи на все це, македонці не уникли підкорення, бо Мардоній не віддалився з їхньої країни, поки не підкорив її. Хоч як там було, скоро він підкорив їх, після тяжких утрат сухопутного війська в битві з брігами і великої катастрофи флоту у водах поблизу Афона, він повернувся з рештою свого війська (2). Отже, так після недогоди цього походу, перське військо повернулося до Азії.
46. Наступного року(1) після цих подій Дарій послав вісника до тасосців, на яких звели наклеп їхні сусіди (2), ніби вони потай готують повстання, з наказом, щоб вони зруйнували свої оборонні мури і привели свої кораблі до Абдерів (3). Бо, справді, тасосці, коли їх обложив мілетянин Гістіай, мали великі прибутки і використали багато грошей, щоб побудувати військові кораблі, і побудували також навколо свого міста найміцніші мури (4). їхні прибутки походили з їхніх володінь на материку та з їхніх копалень. Із їхніх золотих копалень у Скапте-Гіле вони звичайно одержували вісімдесят талантів, а з копалень, розташованих на самому Тасосі, менше, але стільки, що, звільнені від податків на хліб, вони одержували з материка і з копалень щороку двісті талантів, а коли видобуток бував більший, то й триста талантів.
47. Ці копальні я й сам бачив і ті, що викликають найбільше за всі здивування, які знайшли фінікійці, котрі колонізували цей острів, що тепер має назву від імені фінікійця Таса(1). Ці фінікійські копальні розташовані в місцевостях, що називаються Айніра та Койніра навпроти Самофракії. Там є велика гора, яку перегорнули зверху на низ, шукаючи золото. Ось таке там є. А тасосці, оскільки це наказав Цар, і мури знесли, і всі кораблі свої привели до Абдерів.
48. Після цього Дарій спробував довідатися, чого бажають елліни^ чи воювати, чи піддатися йому. Отже, він послав вісників у всі краї Еллади, визначивши кожному певну область, і наказав їм вимагати землю і воду для Царя. Одні були послані в Елладу, а інші вісники послані до різних приморських міст, які вже виплачували йому податки, з наказом готувати військові кораблі та інші для перевезення коней.
49. Звичайно, вони почали приготування, а вісникам, які прибули до материкової Еллади, багато її мешканців(1) дали все, що вимагав Перс, так само зробили й всі острів'яни (2). Отже, коли й інші острів'яни дали Дарієві землю і воду, то серед них були й егінці. Щойно вони це зробили, афіняни (3) запідозріли, що егінці так зробили з ворожим наміром проти них, щоб напасти на них разом із Персом, і, зрадівши, що вони знайшли привід, відрядилися до Спарти обвинувативши егінців, що вони повелися як зрадники Еллади.
50. Після цього обвинувачення Клеомен, син Анаксандріда, який був спартанським царем, прибув на Егіну, маючи намір схопити заводіїв серед егінців. Але коли він спробував їх схопити, проти нього виступили інші егінці, і насамперед Кріос, син Полікріта, який заявив, що той не має прав безкарно взяти жодного з егінців, бо це він хоче зробити без дозволу спартанського уряду і його підкупили афіняни, щоб він це зробив. Це Кріос сказав Клеоменові згідно з указівкою Демарата. Коли його проганяли егінці, він запитав Кріоса про його ім'я і той відповів йому. На це Клеомен(1) відповів йому: «Ну, Кріосе (2), зроби собі тепер мідяні роги, бо тобі доведеться мати справу з великим лихом».
51. На той час Демарат, син Арістона, який залишався в Спарті, звів наклеп на Клеомена(1). Він також був спартанським царем, але походив із менш знатної родини, яка, проте, вважалася за таку (адже вони походили від спільного предка), але лише тому, як я гадаю, що Клеомен походив від старшого брата, а родина Еврістена користалася більшою повагою.
52. Я хочу сказати, що лакедемонці не погоджуються з жодним поетом(1), і кажуть, що сам Арістодем, син Арістомаха, внук Клеодая і правнук Плла, який був тоді царем, привів їх у цю країну, котру вони залюднюють тепер, він сам, а не Арістодемові діти. Не минуло багато часу, як жінка Арістодема, ім'я якої було Аргея (2), народила йому дітей. Кажуть, що вона була дочкою Автесіона, сина Тейсамена, внука Терсандра і правнука Полінейка. Отже, вона народила близнят, і Арістодем іще жив тоді й бачив своїх синів, а згодом захворів і помер. Тоді лакедемонці згідно з законом вирішили обрати царем старшого з синів, але вони не знали, кого з двох їм треба вибрати, бо були схожі.один на одного і однакові на зріст. Оскільки вони не могли цього з'ясувати і ще перед тим розпитували їхню матір: але навіть і вона не розрізняла їх. Насправді, вона це дуже добре знала, але не казала цього, бо хотіла, як би це стало можливим, щоб обидва вони стали царями. Отже, лакедемонці не знали, що їм робити і в своїй безпорадності послали до Дельфів спитати, як їм бути. Піфія дала їм наказ уважати за царів обох синів, але найбільшу шану віддавати старшому. Проте і після цього лакедемонці не знали, як їм виявити старшого, доки один мессенець, Паніт, дав їм пораду (3): простежити за матір'ю цих синів, кого з них вона миє і годує першим і, коли вони побачать, що вона щоразу робить те саме, тоді вони дізнаються про все, що хочуть відкрити, але коли й вона помиляється і робить не однаково, тоді буде ясно, що й мати не знає нічого більше, і тоді слід знайти якийсь інший спосіб. Отже, коли спартанці згідно з порадою мессенця почали спостерігати за матір'ю цих синів Арістодема і помітили, що вона завжди розрізнює дітей і завжди першим годує і миє того, хто є старшим, а вона не знала для чого вони це спостерігають. Тоді вони взяли від неї дитину, що вона вважала її за старшу, і почали виховувати її в громадському будинку і дали йому ім'я Евріс-тен, а молодшого назвали Проклом. Ці брати, ставши дорослими, хоч і були братами, але не були в злагоді між собою протягом усього свого життя і навіть їхні нащадки також не ладнають один із одним.
53. Серед еллінів єдині, хто має цей переказ, це лакедемонці. А те, що я розповім тепер, це погоджується з переказами всіх інших еллінів, а саме що царі дорійців аж до Персея, сина Данаї, за винятком бога(1), правильно перелічуються еллінами, і це доводиться самою історією, що вони були еллінами. Я сказав «аж до Персея», не заглиблюючись далі в минуле, через те що до імені Персея не додають імені якогось смертного батька(2), як наприклад, до імені Геракла ім'я Амфітріона. Отже, я правильно висловився, точно кажучи «аж до Персея». Проте від Данаї, дочки Акрісія, якщо хтось послідовно дійде до їхніх предків, то побачить, що спочатку дорійці були природними єгиптянами (3).
55. Але тепер уже досить сказано мною про всі ці справи. Проте, через що саме та за які заслуги, які вони зробили, вони одержали владу в дорійців(1), хоч і були єгиптянами, це я залишу осторонь, бо про це вже розповіли інші(2), і лише те, про що вони не сказали, я тут згадаю.
56. Ось які привілеї надали спартанці своїм царям: дві жрецьких посади Лакедемонського Зевса(1) і Небесного Зевса (2), право оголошувати війну (3) проти якій їм завгодно країни і щоб у цьому їм не заважав жоден спартанець, а якщо заважатиме, буде проклятим, у походах царі йдуть першими, а повертаються останніми, їх оберігає сотня (4) вибраних мужів із війська, коли відбуваються походи за межами країни, вони приносять жертви, скільки бажають, і з усіх принесених у жертву тварин вони одержують шкури та спини.
57. Оці привілеї вони мають під час війни, а в мирний час це ось як буває встановлено. Коли відбувається якесь жертвоприношення громадським коштом, царі першими сідають за стіл і їм першим подають із усіх страв подвійну порцію супроти всіх інших співтрапезників, вони починають робити зливання, і їм належать шкури жертовних тварин. Під час нового місяця(1) та восьмого дня кожного місяця кожному з царів відраховується з громадських коштів певна сума і в храм Апол-лона передається жирна жертовна тварина й іще медімн борошна і четвертина лаконського вина, на всіх змаганнях вони мають окремі почесні місця. їм належить право призначати проксенів (2) із яких їм завгодно громадян, і кожен із них може обирати двох піфійців (3), а ці піфійці - це посланці, що йдуть до Дельфів по оракули і вони утримуються, як і царі, громадським коштом. Якщо царі не приходять на трапезу, їм присилають додому кожному два хойніки борошна і одну котилу вина, а коли вони сидять за обідом, їм подається подвійна порція і таку саму шану вони мають, коли їх запрошують на обід приватні особи. Вони зберігають одержані оракули, але про них знають також і Піфії. Лише царі розбирають такі судові справи: про спадщину незаміжньої дочки(5), хто має право її одержати, якщо, звичайно, її не видав заміж її батько, також про питання громадських шляхів, і ще коли хтось хоче усиновити дитину, він мусить, це зробити в присутності царя. Вони мають бути присутніми на нарадах геронтів, яких буває двадцять вісім, проте, якщо вони не приходять на нараду, тоді найближчі їхні родичі серед геронтів мають привілеї царів, право голосувати замість них, крім того і голосувати за себе.
58. Це все дає спартанська громада своїм царям, поки вони живуть, а коли вони помирають, вершники оголошують про це по всій Лаконії, а в місті ходять жінки і б'ють у казани(1). Коли це стається, строго наказано, щоб двоє вільних із кожного дому, один чоловік і одна жінка, надягли жалобні вбрання, а ті, що цього не зроблять, будуть суворо покарані (2). Лакедемонські звичаї, коли помирають їхні царі, однакові із звичаями азіатських варварів, бо, справді, більшість варварів мають такі ж звичаї, коли вмирає їхній цар. Отже, коли вмирає лакедемонський цар із усього Лакедемону (3), крім спартанців обов'язково мають іти на похорон і певне число періойків. Коли з них та з ілотів, та з самих спартанців збирається в одному місці натовп із кількох тисяч, разом і чоловіки й жінки, вони наче оскаженілі б'ють себе по чолах і голосно оплакують померлого, кажучи, що цей цар, що помер, був найкращим. А якщо царя вбивали на війні, вони ставлять його статую і виносять на пишно оздобленому ліжку. Коли його вже поховали, то протягом десятьох днів не відбуваються ніяких зборів, не буває виборів на громадські посади, але протягом цих днів вони дотримують жалоби.
59. Вони схожі на персів(1) і ще в іншому: коли вмирає цар і на трон сходить інший цар, той, що одержує владу, звільняє спартанців, які щось винні цареві або громаді. Так і в Персії цар, який сідає на трон, звільняє міста від виплати податків, що вони їх перед тим виплачували.
60. Схожі ще на єгиптян лакедемонці й у цьому: в їхній країні вісники та ілоти й кухарі успадковують батьківське ремесло(1) і флейтист слідом за своїм батьком стає флейтистом, і кухар кухарем, і вісник вісником. їх не заступають інші, які займаються цим ремеслом, але вони успадковують батьківську професію. Так там це буває.
61. Коли Клеомен на той час перебував на Егіні і дбав про спільне благо Еллади, Демарат почав зводити на нього наклеп, не стільки заради егінців, але через заздрощі й ревнощі. Клеомен, із свого боку, повернувшись з Егіни, задумав позбавити його влади і знайшов для цього такий привід: Арістон(1), бувши царем Спарти, двічі одружувався, але не мав дітей. І оскільки він не хотів визнати, що він у цьому винуватий, то одружився ще й утретє. І ось за яких обставин це було.
В Арістона був приятель, один спартанець, і він так приятелював із ним, як ні з ким із інших громадян. Цей чоловік мав найуродливішу жінку серед усіх спартанських жінок, але колись вона була найбридкі-шою, а згодом стала найуродливішою. Оскільки вона була бридкою своїм обличчям, її годувальниця, зважаючи на те, що вона була дочкою багатих людей і була бридкою, і бачачи, крім того, що її батьки вважають її бридкість за нещастя для себе, коли вона переконалася в цьому, ось що вона взяла собі в голову. Вона носила її щодня до святилища Єлени, якне розташоване в місці, що називається Терапна (2) над храмом Феба. І щоразу, коли годувальниця приносила її туди, вона клала її перед статуєю і просила богиню вибавити дитину від її бридкості. Отже, одного разу, коли годувальниця поверталася з святилища, кажуть, що перед нею з'явилася якась жінка і спитала її, що вона несе на руках, і та пояснила їй, що несе дитину. Тоді жінка сказала годувальниці, щоб та показала їй дитину, але та відмовилася, бо батьки заборонили їй це робити. Проте, жінка наполягала. Нарешті, бачачи, що та жінка дуже цікавиться, вона показала їй дитину. І жінка, погладивши по голівці дитину, сказала, що та стане найкрасивішою серед усіх спартанських жінок. Саме після того дня почала змінюватися подоба дитини і коли вона досягла шлюбного віку, з нею одружився Агет, син Алкейда, той, про якого я сказав, що він був приятелем Арістона.
62. Виявилося, що Арістона занапастило кохання до цієї жінки. І ось що він тоді вигадав. Він пообіцяв своєму приятелеві, в якого була ця жінка, що він подарує йому з усіх своїх речей те, що той сам вибере і нехай його приятель зробить те саме й для нього, а той, зовсім не боячись за свою жінку, бо знав, що і в Арістона є жінка, погодився, і вони заприсягалися один одному зробити так.
Після цього, Арістон, із свого боку, дав Агетові, все, що той вибрав собі з його дорогоцінних речей, і коли Арістон натомість попросив дати йому заміну, тоді він зажадав собі жінку свого друга. Агет відповів йому, що жінка - це єдине, що він не може дати йому. Проте, оскільки він був зв'язаний присягою і примушений підступною вигадкою, нарешті віддав жінку другові.
63. Так Арістон прогнав свою другу жінку і одружився з третьою(1). І за короткий час, за неповні десять місяців, ця жінка народила цього Демарата, про якого вже йшлося. І коли він сидів на зборах із своїми ефорами, прийшов слуга.і приніс йому повідомлення, що в нього народився син. Проте, Арістон добре знав, коли саме він пошлюбив цю жінку і, підрахувавши на пальцях місяці, сказав, заприсягавшися: «Неможливо, що це моя дитина». Це чули всі ефори, але тоді вони не вважали сказане важливою подією (2). Виріс його син і Арістон розкаявся в тому, що він сказав, бо твердо повірив, що Демарат його син. Він дав йому ім'я Демарат (3) ось із якого приводу. Перед цією подією спартанці влаштували привселюдний молебень для того, щоб в Арістона народився син, бо він серед усіх спартанських царів найбільш прославився.
64. Минув час, помер Арістон і царську владу прийняв Демарат. Але, здається, доля так визначила, що стало відомим усе, що відбулося, і через це Демарат позбавився влади, бо перед тим Демарат посварився з Клеоменом(1) після того, як він віддалив військо з Елевсіни, а потім звів наклеп на Клеомена, коли той прибув на Егіну, щоб покарати егінців, що перейшли на сторону мідійців.
65. Клеомен палав нетерпінням помститися на Демараті і для цього порозумівся з Левтіхідом, сином Менарея і внуком Агіда(1), який був із тієї ж родини, що ї Демарат, із умовою, якщо він зробить його царем замість Демарата, тоді той піде з ним у похід проти егінців. А Левтіхід був смертельним ворогом Демарата, і це через таку обставину. Левтіхід заручився з Перкалою, дочкою Хілона, сина Демармена, а Демарат своїми хитрощами унеможливив шлюб Левтіхіда і викрав Перкалу і зробив її своєю жінкою. З цієї причини виникла ворожнеча Левтіхіда проти Демарата, і тоді з підказуванням Клеомена Левтіхід під присягою обвинуватив (3) Демарата, стверджуючи, що той не має права бути спартанським царем, бо він не син Арістона. Після цього обвинувачення під присягою він викликав його на суд, посилаючись на ті слова, що їх сказав Арістон, коли слуга приніс йому повідомлення, що народився син, але Арістон, підрахувавши місяці, заприсягався що це не його дитина. Отже, посилаючись на ті слова, Левтіхід викрив Демарата, що той народися не від Арістона, і що той не є законним царем Спарти, і він привів свідками тих ефорів (4), які на той час засідали з Арістоном і чули ті його слова.
66. Нарешті, оскільки ця справа викликала жваві обговорення, спартанці вирішили запитати пророче святилище Дельфів, чи Демарат є сином Арістона. Енергійно діючи, Клеомен добився, щоб на це питання відповіла Піфія. Він заручився ще підтримкою Кобона, сина Арістофан-та, особи з великим впливом у Дельфах, і Кобон умовив пророчицю Періаллу сказати те, що хотів Клеомен(1). Отже, Піфія, коли її спитали посланці, дала відповідь, що Демарат не син Арістона. Але згодом стало відомим про це і Кобона було вигнано з Дельфів і разом із ним Періаллу було звільнено з її почесної посади.
67. Так розвивалися події після відсунення Демарата від царської влади. Демарат утік із Спарти до мідійців через образу, що йому було завдано. Після того, як його усунули від влади, Демарат обіймав посаду, на яку його було обрано. Коли святкували гімнопедії(1) і на святкуванні був присутній як глядач Демарат (3), Левтіхід, який тоді став царем замість нього, послав свого слугу, щоб познущатися і принизити Демарата, і запитати його, як йому подобається його посада, що він одержав після посади царя. І це запитання уразило Демарата і він відповів, що уже випробував обидві посади, а Левтіхід ще не мав такої нагоди, але це запитання буде для лакедемонців початком або нечисленних нещасть, або нечисленного щастя. Так він сказав і потім закрив своє обличчя (3) і вийшов із театру додому, і, не гаячи часу, підготувався до жертвоприношення, і приніс у жертву Зевсові бугая, і покликав після того свою матір.
68. Коли прийшла його мати, він дав їй у руки частину нутрощів тварини(1) і гаряче став прохати її: «Матінко! Я заклинаю тебе в ім'я і всіх інших богів, і перед усім в ім'я цього Геркейського Зевса (2), скажи мені правду: хто мій справжній батько? Отже, Левтіхід, посварившися зі мною, запевняв, що ти завагітніла від першого твого чоловіка, коли прийшла в дім Арістона. Інші кажуть іще інше й ганебніше, ніби ти мала стосунки з одним із служанців, із пастухом віслюків (3), і ніби я його син. Отже, я тебе благаю і заклинаю сказати мені всю правду, бо якщо ти навіть і зробила щось із того, що розповсюджують, то ти не єдина, яка це зробила, є ще багато інших таких. А крім того, настирливо базікають у Спарті, ніби в Арістона не було сімені, щоб мати дітей, бо інакше йому народили б дітей його перші жінки».
69. Отже, він казав так, а мати відповіла йому: «Сине мій! Оскільки ти мене просиш і благаєш, як скажу тобі всю правду. Коли мене взяв Арістон у свій дім, на третю ніч після шлюбу, до мене прийшов якийсь привид в образі Арістона, переспав зі мною і потім вінки, що були в нього, він надяг на мою голову. А коли він зник, прийшов Арістон. Побачивши на мені вінки, він спитав, хто надяг їх на мене. Я відповіла, що той був він, але той цьому не повірив. Тоді я його клятвено запевнила і впевнено сказала, що він даремно відмовляється від того, що невдовзі перед тим прийшов і спав зі мною, і потім дав мені вінки. Коли Арістон побачив, ще я заприсягалася, він зрозумів, що це було від бога. І справді, вінки доводили, що це від святилища героя, що є перед брамою, якого звуть Астрабаком, але й ворожбити заявили, що то був цей герой. Тепер, синє мій, ти знаєш усе, про що хочеш довідатися. Отже, або ти народився від цього героя і твоїм батьком є цей Астрабак, або ним є Арістон, бо тієї ночі я зачала тебе. Що ж до іншого, на що посилаються твої вороги, кажучи, що сам Арістон, коли йому було принесено повідомлення про твоє народження, сказав у присутності багатьох людей, ніби ти не його син (бо звичайний час, десять місяців ще не минув), то він вимовив ці слова через незнання цієї справи(1). Бо жінки народжують і за дев'ять місяців і за сім, коли ще не минають десять місяців, а я, мій сине, народила тебе за сім місяців. Це зрозумів і сам Арістон за деякий час, після того, як вимовив ті слова. Іншим чуткам про твоє народження, ти можеш не вірити, бо те, що ти від мене почув,- це чиста правда. А від пастухів віслюків я бажаю тепер, щоб у Левтіхіда та в інших, що поширюють такі чутки, жінки народжували синів».
70. Таке розповіла вона, а він, коли довідався про це, що хотів знати, взявши все необхідне, вирушив до Еліди, сказавши, ніби їде до Дельфів по оракул із святилища. Проте лакедемонці запідозріли, що він хоче втекти(1), і пішли слідом за ним. Але якось йому пощастило перейти на Закінт (2) із Еліди. За ним перейшли туди і лакедемонці і спробували були схопити його, і викрасти його супутників. Але після того, оскільки закінтяни не збиралися видавати його, він звідти дістався до Азії, до царя Дарія, який улаштував йому пишний прийом і подарував цілу область із містами. Так Демарат прибув до Азії, а згодом, після усіх тих пригод, прославив Лакедемон багатьма своїми ділами і порадами, й зокрема вшанував своїх співгромадян перемогою на олімпійських змаганнях (3), на яких він одержав нагороду в змаганні на квадригах і виявився єдиним із усіх без винятку спартанських царів, що досягли цього.
71. Коли Демарата було позбавлено влади, її прийняв Левтіхід, син Менарія, і в нього народтінся син, Зевксідам(1), що його деякі спартанці прозвали Кініском. Цей Зевксідам не царював у Спарті, бо помер ще до Левтіхіда, і залишив сина Архідама. Коли Левтіхід утратив Зевксідама, він зашлюбився із другою жінкою, Еврідамою, сестрою Менія і дочкою Діакторіда. Вона не народила йому нащадка чоловічої статі, але лише дочку Лампіто, з якою одружився син Зевксідама Архідам: йому дав її в жінки Левтіхід.
72. Проте і Левтіхід не провів свою старість у Спарті, але те, що він зробив Демаратові, обернулося йому на лихо і ось як це сталося. Як стратег лакедемонців(1) він вирядився до Фессалії, але, хоч і міг підкорити всю країну, його було підкуплено(2) і він забрав собі багато грошей. Проте його спіймали на місці злочину в таборі, коли він сидів на лантусі з грошима. Його привели в суд і засудили на вигнання з Спарти, а його будинок зруйнували. Як вигнанець він пішов до Тегеї і там помер. Звичайно, це сталося за деякий час.
73. І тоді, коли Клеомен покінчив справу з Демаратом, він одразу взяв із собою Левтіхіда і вирушив у похід на егінців, страшенно розлючений на них за вчинену йому образу. Отже, егінці, зважаючи на те, що проти них виступили обидва царі, вирішили більше не чинити опору і вибрали десятеро егінців із найбільш видатних за своїм багатством і походженням і серед інших Крія, Полікрітового сина, і Касамба, Арістократового сина, які користалися найбільшим впливом на острові, і відвели їх до Аттіки, і передали їх як заручників до найгірших ворогів егінців, до афінян.
74. Після цього, коли стали відомими заміри Клеомена проти Дема-рата, Клеомен, боячись спартанців, потай утік до Фессалії(1). Звідти він прийшов до Аркадії і почав там схиляти до заколоту, намагаючись об'єднати аркадян проти Спарти, і змусив їх заприсягатися, що вони підуть за ним, куди б він їх не повів, і найбільш він хотів відвести місцевих проводарів Аркадії до міста Нонакрія (2) і там примусити їх заприсягатися водою Стікса (3). Кажуть, що в цьому аркадійському місті є вода Стікса, і справді вона там є. Із однієї скелі витікає трохи води і крапля за краплею тече в яругу, і цю яругу оточують із усіх боків дерева. А Нонакрій, де тече це джерело, це аркадійське місто поблизу Фенея.
75. Коли лакедемонці довідалися, що Клеомен готує похід проти них(1), вони злякалися і покликали його до Спарти, де він мав би ту саму владу, що і перед тим. Але коли він повернувся, на нього напала одразу хвороба, і він збожеволів, хоч і перед тим він був не сповна розуму, бо хоч якого спартанця він зустрічав, він штрикав йому в обличчя палкою. Коли він зовсім з'їхав із глузду, і почав робити такі речі, родичі прив'язали його до колоди. Зв'язали, він побачив, що залишився сам на сам із сторожем і попросив, щоб той дав йому ніж. І оскільки сторож спочатку не хотів дати йому ножа, він почав йому загрожувати, кажучи, що він йому зробить, коли визволиться. Нарешті, сторож, а він був ілотом, злякався його загроз і дав йому ніж. Коли Клеомен узяв це залізне начиння, він почав від гомілок і пошматував своє тіло. Розрізаючи на довгі смуги своє тіло, він від гомілок дійшов до стегнів і від стегнів до крижів і до паху, поки не дійшов до черева і пошматував і його, і так помер, як переказує більшість еллінів, бо вмовив Піфію сказати неправду про Демарата. Проте афіняни кажуть інакше, бо коли він удерся в Елевсіну, він вирубав дерева священної округи богинь, а аргосці кажуть, що це було йому за те, що він вигнав із аргоського святилища аргосців, які знайшли там притулок після битви, і зарізав їх усіх, і в своєму безумстві спалив також священний гай.
76. Колись Клеомен у Дельфах хотів одержати оракул, за яким він заволодіє Аргосом(1). І коли він із спартанцями прибув до річки Ерасін (2), що, як кажуть, витікає з озера Стімфаліди (бо справді води цього озера вливаються, як кажуть, у підземну прірву, а потім виходять в Аргосі і там, і далі ця вода називається аргосцями Ерасін). Отже, коли Клеомен прибув до цієї річки, він приніс їй жертви. І оскільки жертвоприношення не були сприятливими, щоб перейти через річку, він сказав, що дуже поважає Ерасін, бо він не є зрадником своїх співгромадян, але через таке його поводження аргосці не досягнуть добробуту. І після того він віддалився і привів своє військо в Тірею (3) і, принісши в жертву морю бугая, він перевіз на кораблях (4) своїх людей в область Тірінта і Навплія.
77. Аргосці довідалися про це і поспішили на допомогу до узбережжя. Коли вони наблизилися до Тірінта, до того місця, що називається Сепея, вони зайняли позиції навпроти лакедемонців, не залишивши між військами широкої смуги. Адже аргосці не боялись відкритої битви, але боялися, що їх можуть перемогти хитрощами. Бо справді на це натякав оракул, який їм Піфія дала разом із мілетянами і в якому було таке(1):
«Якщо жінки переможуть і виженуть звідси мужицтво,
Славу здобудуть велику аргоським своїм громадянам,
Хоч і багато жіноцтва собі пороздряпує щоки,
Скаже майбутнєє людство, що нині дракон цей жахливий
Більше звиватись не зможе, його вже простромлено списом».
Усе разом (2) узяте злякало аргосців. Тоді вони вирішили діяти згідно з оповісникам своїх ворогів. Так вони вирішили і ось що зробили. Щоразу, коли спартанський оповісник подавав сигнал лакедемонцям робити таке та інше, аргосці починали робити точно те саме.
78. Клеомен це помітив, що аргосці роблять усе згідно із сигналом його оповісника, і дав наказ своїм людям, коли оповісник дасть сигнал обідати, тоді нехай вони беруть свою зброю, і вирушають проти аргосців(1). Цей наказ було виконано лакедемонцями. Отже, на той час, коли аргосці обідали за сигналом оповісника, лакедемонці напали на них і багатьох повбивали, але ще більше тих, що повтікали до Аргоського гаю, вони оточили і сторожили.
79. Потім Клеомен зробив таке. В нього було кілька перебіжчиків і, довідавшись від них, він послав вісника, і почав викликати, називаючи кожного на ім'я, щоб аргосці виходили з гаю, де вони були оточені в святилищі, він викликав їх, додаючи до цього що він одержав викуп за них. У пелопоннесців викуп було встановлено: за кожного полоненого виплачувати дві міни. Хоч як би там було, до п'ятдесяти аргосців, що виходили один за одним, як їх викликав Клеомен, було вбито. Сталося так, що все, що відбувалося назовні, не було видно тим, які перебували в священній окрузі. Отже, гай був густий і ті, що були в ньому, не бачили, що там ставалося назовні, поки хтось із них не заліз на дерево і ясно побачив, що відбувалося. Тоді, звичайно, хоч він їх викликав, вони вже не виходили назовні.
80. Отже, тоді Клеомен дав наказ, щоб усі без винятку, також і ілоти, навалювали суш навколо гаю і, коли наказ було виконано, він спалив гай. Коли вже гай палав, хтось із перебіжчиків спитав когось, якого бога був цей гай, а той відповів, що він належав Аргосові. Ледве Клеомен це почув, як він глибоко зітхнув і сказав(1): «О, Аполлоне! Ти, що даєш оракули! Я бачу, що ти мене безжалісно обдурив, сказавши, що я заволодію Аргосом. Я роблю висновок, що для мене вже здійснився оракул».
81. Після цього Клеомен відпустив більшість свого війська до Спарти, а сам, узявши тисячу вибірних воїнів, пішов до храму Гери , щоб принести жертву. Коли він сам хотів зробити жертвоприношення на жертовнику, жрець заборонив це йому робити (2), наполягаючи на тому, що чужоземцеві не дозволяється приносити тут жертви. Тоді Клеомен наказав ілотам відігнати від жертовника жерця і відшмагати його, і сам приніс жертву. Так він зробив і повернувся до Спарти.
82. Проте, коли він повернувся, вороги обвинуватили його перед ефорами, стверджуючи, що той був підкуплений , щоб не завоював Аргос, коли він легко міг це зробити. А він відповідав - чи брехав чи казав правду, не можу з певністю сказати, і незважаючи ні на що, так він казав і запевняв: коли нарешті, він захопив святилище Аргоса, він гадав, що здійснився божий оракул, а тому він не вважав за справедливе напасти на місто, не порадившися спершу з богом і не довідавшися, чи він передасть йому його, чи стане на перешкоді. Адже, коли він просив бога явити йому сприятливе знамення, приносячи жертву в храмі Гери, за його словами, спалахнуло з грудей статуї яскраве полум'я, і з цього знамення він зрозумів, що він не заволодіє Аргосом, бо якби виблиск вийшов-із голови статуї, то він міг би заволодіти всім містом, а тоді, коли виблиск вийшов із грудей, що хотіло божество, щоб відбулося, то він виконав. Ці його слова спартанці визнали гідними віри й правдоподібними, і так більшістю голосів ухвалили його вільним від обвинувачення.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького |
| 2. | 83. Що ж до Аргоса, то він настільки збезлюднів(1), що все... |
| 3. | 119. Полонених Датієм та Артафреном еретрійців, коли ці перські... |
| 4. | 36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб... |
| 5. | 133.1. Парос був дуже багатим островом, між іншим і завдяки своєму... |
На попередню
|
|
