Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
119. Полонених Датієм та Артафреном еретрійців, коли ці перські стратеги повернулися в Азію, вони привели їх у Суси. А цар Дарій ще перед тим, як еретрійців було взято в полон, був страшенно розлючений проти них, бо еретрійці першими виступили проти нього і завдали йому шкоди. Проте, коли він побачив, як їх привели до нього і вони були в його руках, він не завдав їм жодного лиха, але оселив в одному з своїх маєтків у Кіссії, який називається Ардерікка(1) і розташований на відстані двохсот десяти стадій від Сусів і на відстані сорока стадій від колодязя, з якого добувають три види речовин(2). Справді, звідти черпають асфальт і сіль, і олію в такий спосіб: їх черпають журавлем, що до нього замість цеберка прив'язують половину бурдюка. Його занурюють у речовину і черпають ним, а потім виливають у басейн. Із нього переливають в інший і тоді рідина виступає в трьох різних формах. Асфальт і сіль застигають одразу, але олія... Перси називають її радинака. Вона чорна і випускає важкий запах. Там оселив еретрійців цар Дарій. Вони аж до моїх часів ще жили там і зберегли свою давню мову (3). Така була доля еретрійців.
120. Лакедемонці прибули до Афін у числі двох тисяч після місячної повні, дуже поспішаючи так, що вони прийшли до Аттіки на третій день після того, як вийшли з Спарти. І прибули вони туди досить пізно, щоб узяти участь у битві, але незважаючи на це, вони дуже бажали побачити мідійців і пішли на Марафон, і побачили там мертвих персів. Потім вони привітали афінян із їхнім подвигом і повернулися до себе.
121. Проте, мені зовсім незрозуміло і я не погоджуюся з цим переказом, ніби могло статися так колись, щоб Алкмеоніди(1) підняли щит, порозумівшися з персами, бо бажали, щоб афіняни були поневолені варварами і разом із ними Гіппієм, бо вони були явними ненависниками тиранів, якщо і не більше, то принаймні настільки, наскільки Каллій, син Файншпа, батько Гіппоніка. Каллій, я хочу сказати, був єдиним із афінян, хто наважився, коли Пейсістрат був вигнаний афінянами, купити його маєтки, які громадськість передала на аукціон, і інтригував проти нього як найгірший його ворог.
122(1). (Цього Каллія з багатьох причин варто не забувати. По-перше, через те, про що я вже казав, бо це була людина, яка палко прагнула свободи для своєї батьківщини. По-друге, через те, чого він досяг на олімпійських змаганнях. Він був першим (2) на перегонах, другим у змаганнях квадриг, а перед тим був оголошений переможцем на піфійських змаганнях і своїми надмірними витратами вславився по всій Елладі. Нарешті, він уславився своїм ставленням до своїх трьох дочок. Коли вони досягли шлюбного віку, він обдарував їх найбагатішим посагом і дав кожній можливість вибрати з усіх афінян, якого вона схоче чоловіка, і за нього він видав її заміж).
123. Алкмеоніди так само були ненависниками тиранів, хоч трохи менше, ніж він. Отже, для мене цілком незрозуміло і я не можу повірити цьому наклепові, ніби саме вони подали сигнал щитом, вони, які поки існували тирани, жили на засланні(1), а крім того, саме через їхні інтриги Пейсістратіди змушені були позбавитися влади. І вони, на мою думку, стали визвольниками Афін, без сумніву, з більшим праЕОм, ніж Гармодій та Арістогейтон. Отже, ті розгнівали Пейсістратідів убивством Гшпарха, але не зробили нічого більше, щоб покласти кінець їхній тиранії. Навпаки, очевидно, що Алкмеоніди визволили місто, коли справді саме вони вмовили Піфію, щоб вона наказала лакедемонцям визволити Афіни, як я вже сказав вище (2).
124. Але хтось може сказати, що вони були якось скривджені афінським народом і через це хотіли зрадити свою батьківщину. Хоч як воно там було, принаймні в Афінах не було інших осіб більш шанованих і які б користувалися з більшої поваги(1). Отже, нема підстав гадати, що вони з метою, яку їм приписують, могли подати сигнал, піднісши щит. Нема сумніву в тому, що щит було піднесено, в цьому ніхто не може сумніватися, бо так воно було. Проте, хто був той, хто його підніс, щодо цього я більше нічого не можу сказати.
125. Алкмеоніди(1) спрадавна славилися в Афінах, але починаючи від Алкмеона і потім після Мегакла, вони стали найславнозвіснішими. По-перше, тому, що Алкмеон, Мегаклів син, допоміг лідійцям, які прийшли з Сардів від Креза, щоб одержати пораду в дельфійському святилищі, і охоче підтримав їх. І Крез, довідавшися від лідійців, які часто відвідували пророчі святилища, про зроблені йому послуги, запросив Алкмеона в Сарди і, коли той прийшов, запропонував йому в дар усе золото, яке він за один раз зможе віднести на собі. Алкмеон, щоб використати таку нагоду і взяти запропонований йому подарунок, вигадав таке: він одягся в широкий хітон і зробив так, щоб у ньому була глибока пазуха, взув найбільші, що він їх міг знайти, котурни і пішов до скарбниці, куди його повели. Там він наштовхнувся на велику купу золотого піску і насамперед наповнив до краю золотом усі свої котурни, потім наповнив золотом усю свою пазуху, посипав золотим піском волосся на своїй голові, набрав його собі в рот і так вийшов із скарбниці, ледве волочачи свої котурни, і скидався на що завгодно, але не на людину, бо й рот у нього був забитий золотом, і ввесь він із ніг до голови розпух від золота. Коли його побачив Крез, він затрусився від сміху і дозволив йому взяти все це, і ще подарував йому не менше. В такий спосіб отримала велике багатство ця родина і через це Алкмеон міг утримувати квадригу і одержав нагороду на олімпійських змаганнях.
126. Після нього в наступному поколінні Клейстен, сікіонський тиран, настільки підніс цю родину, що вона стала ще славнозвіснішою, ніж була перед тим. У Клейстена, сина Арістоніма, Міронового внука і правнука Андрея(1), народилася дочка, яку звали Агаріста. Він хотів знайти для неї найкрашого з усіх еллінів і за нього видати її заміж. Отже, під час олімпійських змагань, на яких він переміг із своєю квадригою, Клейстен наказав вісникові оголосити, хто з еллінів уважає себе за гідного стати затем Клейстена, той нехай приїде до Сікіона на шістдесятий день або ще раніше, бо Клейстен має намір призначити весілля за рік від цього шістдесятого дня. Відтоді всі елліни, що пишалися своєю особою і своєю вітчизною, почали приходити свататися. Для них Клейстен із цієї нагоди наказав спорудити стадіон та палестру.
127. Отже, з Італії(1) прибули Сміндірід(2), син Гіппократа з міста Сібаріса. Він напевне перевершував усіх щодо сластолюбства (на той час Сібаріс був у найбільшому розквіті), також і Дамас, син Амірія, відомого мудреця з міста Сірія. Вони прибули з Італії. З берегів Іонійської затоки прибув Амфімнест, син Епістрофа з Епідамна. Він із берегів Іонійської затоки. З Етолії прибув брат Тіторма, якого ніхто з еллінів не перевершував тілесною силою, але він віддалився на самий край ето-лійської землі, Тітормів (4) брат Малес. Із Пелопоннесу прибув Леокед, син аргоського тирана Фейдона(5), того Фейдона, який установив на Пелопоннесі міри і який допустив без сумніву найбільше зухвальство, ніж будь-хто інший із еллінів, бо прогнав розпорядників змагань в Елеї і сам почав розпоряджатися олімпійськими змаганнями. Отже, прибув його син і ще з Трапезунта в Аркадії прибув Аміант, син Лікурга, а з міста Пайон в Азанії прибув Лафан, син Евфоріона, того, який, згідно з аркадійським переказом, прийняв у своєму домі Діоскурів і відтоді гостинно приймав усіх подорожан. І, нарешті, з Еліди прибув Ономаст, син Егея. Отже, оці прибули з Пелопоннесу. Із Афін прибули Мегакл, син Алкмеона, того, який відвідав Креза, і ще один інший, Гіппок-лейд, син Тейсандра, який був в Афінах першим щодо багатства та краси. Із Еретрії, що на той час була в розквіті, прийшов Лісаній. Він єдиний із Евбеї. З Краннона в Фессалії прийшов Діакторід із родини Скопадів, а з країни молоссів (6) Алкон. Стільки було женихів.
128. Коли вони прибули в призначений час, Клейстен спершу запитав їх про їхню батьківщину і про родину кожного з них. Потім він затримав їх на рік і випробував їх, щоб виявити гідність кожного, його освіту та його характер, розмовляючи з кожним окремо, а іноді з усіма вкупі. Молодших із них він виводив, щоб вони робили тілесні вправи і те, що було важливішим, він випробував їх за спільною трапезою. Увесь час, що він їх утримував у себе, він це робив і водночас розкішно частував їх. І найбільш за всіх женихів йому, здається, подабалися ті, що прийшли з Афін, а серед них найбільше сподобався йому Гіппоклейд Тейсандрів син, який вирізнявся і своєю гідністю і тим, що за своїм походженням він був спорідненим із корінфськими Кіпселідами.
129. Коли настав день, призначений для шлюбного бенкету, на якому мав бути сам Клейстен і оголосити, кого він обрав із усіх, він приніс у жертву сто биків, поставив столи для женихів і для всіх мешканців Сікіона. Коли закінчився бенкет, женихи почали розважатися музикою(1) і переказом анекдотів у присутності всіх гостей. Поки ще тривало пиття вина, Гіппоклейд, який викликав загальне захоплення, наказав флейтистові награвати йому мелодію для танцю, флейтист почав грати, а Гіппоклейд танцювати. Він сам, я гадаю, був дуже задоволений своїм танцем, але Клейстен, бачачи такі його фіглі, почав дивитися на нього з незадоволенням. Згодом Гіппоклейд ненадовго зупинився і після попросив, щоб йому принесли стіл і, коли його принесли, він спершу почав викидати на ньому всякі лаконські колінця (2), потім аттицькі і, нарешті, обіперся на нього головою, а ногами почав теліпати в повітрі. Клейстен, поки Гіппоклейд виконував свої перший і другий танці, хоч і почув огиду від його танців та від його безсоромності і не хотів, щоб Гіппоклейд став його зятем, стримувався, не хотів своїм обуренням пошкодити йому, але коли побачив, що той виробляв ногами, вже не міг стриматися і сказав йому: «Ну, сине Тейсандра, своїм танцем ти втратив наречену». А Гіппоклейд сказав йому у відповідь: «Це байдуже Гіппок-лейдові». Від цієї події виникло таке прислів'я.
130. Потім Клейстен попросив усіх замовчати і, звертаючись до всіх, сказав: «Женихи моєї дочки, я всіх вас поважаю, якби було можливим, я віддячив би вам усім, не надаючи переваги нікому з вас і не виключаючи нікого. Проте, оскільки я мушу прийняти рішення про долю дівчини, я не можу всіх вас цілком задовольнити. Через це всім вам, які не будуть прийняті в мій дім, кожному я дарую талант срібла за честь, що ви мені зробили, бажаючи одружитися з моєю дочкою, і так довго не були в себе дома, а мою дочку Агарісту я видаю заміж за Мегакла, сина Алкмеона, згідно законам афінян». І щойно Мегакл відповів, що він згоден, Клейстен остаточно визначив, коли відбудеться весілля.
131. Так було під час вибору женихів і так Алкмеоніди стали загальновідомими в Елладі. Від цього шлюбу народився той Клейстен, який установив в Афінах демократію і розподілив народ на філи. Своє ім'я він одержав від діда з боку матері, від сікіонця. Отже, він народився в Мегакла і ще народився Гіппократ і в нього народився інший Мегакл та інша Агаріста, яка одержала ім'я від Агарісти, дочки Клейстена. Ця Агаріста одружилася з Ксантіппом, сином Аріфрона і, коли вона була вагітною, вона побачила сон, ніби вона народила лева(1), і за кілька днів вона народила Ксантіппові Перікла.
132. Після поразки, яку завдав персам Мільтіад, хоч і перед тим його шанували афіняни, тоді він став ще знаменитішою особою. Він зажадав від афінян сімдесят кораблів і військо, і гроші, не сказавши їм, проти якої країни він має намір піти війною, але повідомив лише, що коли вони підуть за ним, він зробить їх дуже багатими, бо він, звичайно, поведе їх до такої країни, з якої вони легко добудуть багато золота. Так він їм сказав і зажадав від них кораблі. Цим він переконав афінян і вони дали йому їх.
133. Мільтіад одержав це військо і поплив на Парос(1) під приводом, що паросці першими почали військові дії, взявши участь у поході Перса на одній трієрі під час битви при Марафоні. Те, що він сказав, це, звичайно, було лише приводом, але він був настроєний проти паросців через Лісагора, сина Тейсія, який походив із Паросу і який наклепав на нього перед персом Гідарном (2). Коли Мільтіад прибув туди, куди плив, він почав із своїм військом облягати паросців, що замкнулися в своєму місті, і послав до них вісника з вимогою дати йому сто талантів, додавши, коли вони не дадуть їх йому, він не відведе свого війська, поки не заволодіє і не пограбує їх міста. Проте паросці зовсім не збиралися давати йому гроші, але клопоталися лише про те, як урятувати своє місто, і для цього ще примудрували: там, де в мурах у них було з усіх боків слабке місце, вони вночі надбудовували його і воно ставало удвічі вищим за попереднє.
134. Отже, до цього місця мого оповідання згодні між собою всі елліни, але далі після цього лише паросці кажуть, що події відбувалися так(1): поки Мільтіад перебував у нерішучості, одна з полонених жінок, Тімо, таке було її ім'я, за походженням із Паросу, прийшла до нього сказати щось. Вона була молодшою служницею в храмі Підземних богинь (2). Вона з'явилася до Мільтіада і порадила йому, якщо він за всяку Ціну хоче заволодіти Паросом, хай зробить те, що вона йому накаже. По тім згідно її наказові, ідучи до горба, що був перед містом, він перестрибнув через мур, що оточував святилище Деметри Тесмофори, і не спромігшися відчинити двері, він переплигнув і попрямував до храму, Щоб зробити в ньому щось, невідомо що саме, чи взяти таке, до чого не дозволяється торкатися людині, чи ще щось зробити (3). Підійшов він до дверей, як раптом його охопив таємничий страх і він кинувся тікати назад тим самим шляхом, але коли він стрибнув із муру, він вивихнув собі стегно, а інші кажуть, що пошкодив там собі коліно.
135. Отже, Мільтіад у жалюгідному стані повернувся, не принісши з собою ні грошей для афінян, і не здобувши Паросу, але тримавши його в облозі впродовж двадцяти днів і грабувавши острів. Коли паросці довідалися про те, що служниця при храмі богинь Тімо, показала Міль-тіадові дорогу, вони хотіли її покарати за це, і скоро закінчилася облога, вони заспокоїлися і послали посольство в Дельфи. Вони послали його запитати, чи треба їм убити жрицю богинь за те, що вона показала ворогам, як вони могли б заволодіти містом і ще через те, що вона показала Мільтіадові священні предмети, що їх заборонено показувати чоловікам. Проте Піфія не дозволила їм убивати її. Вона сказала, що Тімо не винувата в тому, що відбулося, і вона сказала, що така доля Мільтіада(1) загинути лихою смертю і через це до нього з'явився привид Тімо, щоб привести його до загибелі. Такий оракул дала Піфія паросцям.
136. Коли Мільтіад із Паросу повернувся в Афіни, там знялася страшенна буча проти нього як із боку афінян, так і з боку інших, але передусім із боку Ксантіппа(1), Аріфронового сина, який видав Мільтіада народові, щоб той засудив його на смерть із обвинуваченням у тому, що Мільтіад обдурив народ (2). Мільтіад, хоч і був присутній на суді, не виправдовувався сам (він не мав можливості це робити, бо в його стегні почалася гангрена), але поки він лежав там на ношах, його виправдовували його друзі, посилаючись на битву при Марафоні і здобуття Лемно-су, що він здобув Лемнос і цим покарав пеласгів, і передав острів афінянам. Проте народ устав на його сторону і звільнив його від засудження на смерть, але наклав на нього штраф у п'ятдесят талантів за його злочинний учинок (3). Потім його стегно обмертвіло і через гангрену Мільтіад помер, а п'ятдесят талантів виплатив його син Кімон.
137. Тепер скажу, за яких обставин Мільтіад захопив Лемнос. Пеласгів(1) було вигнано афінянами з Аттіки, чи було це справедливо, чи не було, байдуже, бо я не можу цього стверджувати, я лише переказую те, що розповідають. Так, наприклад, Гекатей у своєму історичному творі прямо твердить, що це було несправедливо. Він каже, що коли афіняни побачили ниви на узгір'ях Гіметту, які було дано пеласгам для прожиття як винагороду за побудування мурів навколо Акрополя (3), отже, коли вони побачили ці ділянки добре обробленими, а перед тим вони були неплідними, без усякої вартості, їх узяли заздрощі і вони захотіли придбати цю землю, і так афіняни вигнали пеласгів, не висунувши жодного приводу. Проте, за словами самих афінян, вони мали право їх вигнати. Пеласги, оселившись на узгір'ях Гіметту і виходячи звідти, завдавали афінянам таку шкоду: їхні дочки ввесь час ходили за водою до Еннеакруна бо на той час ні вони, ні інші елліни не мали рабів (5), а пеласги, пихливі та безсоромливі, ображали афінських дівчат. Але и цього їм було замало, нарешті, пеласги склали змову і їх було застукано на місці злочину. Афіняни кажуть, що вони виявилися морально вищими за пеласгів, бо, коли пеласги були в їхніх руках і вони могли повбивати їх, коли виявилося, що пеласги склали змову, вони їх не вбили, але запропонували їм покинути країну. Так пеласги віддалилися звідти і оселилися в різних місцях серед них і на Лемносі. Про це першим сказав Гекатай, а після нього про це сказали й афіняни.
138. Ці пеласги, що мешкали тоді на Лемносі, бажаючи помститися на афінянах, і добре знаючи афінські свята, роздобули собі п'ятдесятиве-сельні кораблі, влаштували засідку проти афінських жінок(1), які справляли свято Артеміди в Бравроні(2). Там вони захопили багатьох з них і відпливли на своїх кораблях, привезли їх на Лемнос і там жили з ними як із наложницями. Коли ці жінки поступово наповнили острів дітьми, вони почали навчати їх мови та звичаїв афінян. І ці діти навіть не спілкувалися з дітьми пеласгійських жінок, і коли одного з них відлупцював пеласгійський хлопчик, афінські хлопці побігли йому на допомогу. Вони навіть гадали, що мають право керувати іншими і своєю силою перевершували інших. Це помітили пеласги і почали радитися між собою, що їм робити. Поки вони радилися, якийсь страх опанував їх. Якщо вже тепер ці хлопці готові прийти на допомогу один одному проти їхніх дітей від законних жінок і вже відтепер ці хлопці намагаються керувати ними, що справді робити із ними, коли ті змужніють. Тоді пеласги вирішили вбивати дітей афінських матерів. Так вони й зробити та повбивали також і матерів. Від цього жахливого злочину і ще від іншого, що стався за давніх часів, який зробили жінки, повбивавши своїх чоловіків під час Тоанта, по Елладі поширився звичай: всі нелюдяні злочини називати лемноськими.
139. Коли пеласги повбивали своїх дітей і наложниць, ні земля не приносили їм плодів, ні їхні жінки не народжували дітей, ні їхня худоба, як це було перед тим. Страждаючи від голоду і відсутності дітей, вони послали людей до Дельфів запитати, як вони зможуть позбутися цього лиха, що їх спіткало. Піфія наказала їм так задовольнити афінян, щоб ті вважали це справедливим. Тоді афіняни поставили в пританеї ліжко найрозкішніше, наскільки вони могли це зробити, а перед ним поставили стіл, заставлений смачними стравами, і наказали пеласгам передати їм свою країну в такому ж порядку. Проте пеласги дали афінянам таку відповідь: «Коли з північним вітром одного дня з вашої країни до нашої прибуде корабель, тоді ми віддамо вам нашу країну». Бо вони знали, що це неможливе, оскільки Аттіка розташована значно далі на південь, ніж Лемнос.
140. Так тоді стояли справи. Згодом, проте, за багато років, коли Херсонес на Геллеспонті перейшов до рук афінян, Мільтіад Кімонів син, тоді, коли віють щорічні північні вітри, приплив на одному кораблі з Елаюнта на Херсонесі до Лемносу і заявив пеласгам, що вони мусять покинути острів і нагадав їм їхню відповідь щодо прибуття корабля, а вони ніколи не гадали, що це може здійснитися. Тоді мешканці Гефес-тії(1) підкорилися, але мешканці Міріни не послухалися, не погодившися з тим, що Херсонес - це Аттіка. їх обложили і, нарешті, вони підкорилися. Отже, в такий спосіб афіняни і Мільтіад заволоділи Лемносом.
ПРИМІТКИ
Книга VI. Ерато
1.1. Артафренові краще було зблизька видно, як стоять справи, ніж перському цареві. Можливо, він знав про вісника, якого послав Гістіай до Арістагора, а також про його інтриги, про що йдеться в розд. 4.
1.2. В іншому місці своїх «Історій» (кн. V) Геродот уважає Арістагора за головного призвідника повстання іонійців, а тут він виставляє таким Гістіая.
2,1. Між хіосцями та мілетянами здавна існували дружні стосунки і через це агентам Артафрена нелегко було затримати Гістіая.
3,1. Між Фінікією та Мілетом здавна існувала торговельна конкуренція. Через це намір Дарія здається нісенітним.
4,1. Тут у Геродота йдеться, очевидно, не про персів, а про лідійських патріотів, які мріяли про здобуття свободи і відновлення колишньої величі своєї країни.
5.1. Хіосці, звичайно, не хотіли повернути тирана до міста, з яким мали дружні стосунки, але вони бажали позбутися цього осоружного чужинця, оскільки, якби він залишався на їхньому острові, то міг би втягнути їх у війну з персами.
5.2. Можливо, Гістіай сподівався з допомогою хіоського флоту і завдяки своїм дипломатичним здібностям змінити обставини собі на користь. Тут він уже виступає як справжній авантурник і пірат.
5.3. Гістіаєві пощастило вмовити лесбосців, бо вони заздрили хіосцям, яким належала Аттарнейська область на близькій до Хіосу стороні узбережжя Малої Азії.
6.1. Геродот не називає імен тих, які приборкали іонійське повстання, а саме Гімая і Давріса, бо вони вже померли.
6.2. Чотири морські держави: Єгипет, Фінікія, Кілікія і Кіпр. їхній об'єднаний флот мав забезпечити панування персів на морі. Під час походу Ксеркса проти Греції вони дали йому 750 кораблів.
7,1. Цих представників було обрано спеціально для проведення наради. Інші були радники, що складали постійний комітет, завданням якого було підготовити питання для обговорення на народних зборах. Паніоніон - це була релігійна організація, котра ніколи остаточно не спромоглася настільки розвинутися, щоб досягти політичної єдності.
7,1. Іонійці з свого досвіду знали, наскільки для них був важливим флот. Острівок Лада обороняв вхід до мілетської гавані і відігравав згодом важливу роль, коли Александр Македонський облягав Мілет. Через річкові намули Лада з'єдналося з протилежним суходолом.
8,1. Такий самий докладний перелік морських сил Геродот наводить щодо війська і флоту Ксеркса (кн. VII) і щодо морських сил греків у битвах при Артемісії та Саламіні. [494]
8.2. Лесбосці не були надійними союзниками. Незважаючи на те що вони допомагали Гістіаєві в його піратських заповзяттях, вони були першими, які почали тікати під час морської битви при Ладі.
8.3. Багато іонійських міст не дали кораблів або через те, що не могли, або через те, що не схотіли, як мешканці Ефеса.
9,1. Бактрія тут називається як найдальша окраїна перської держави.
10.1. З погляду самосців іонійці засуджуються як уперті люди, які відмовилися піти на зраду.
10.2. Посланці пішли вночі з усіма пересторогами, таємно і неводночас до всіх грецьких стратегів.
11,1. Фокейський стратег Діонісій мав рацію, звернувши увагу іонійців на необхідність для них військових управ і дисципліни, бо до тих пір їм цього бракувало.
12,1. Під час цього маневрування корабель мусив пройти між двох ворожих кораблів, оберігаючи свої весла і ламаючи весла обох ворожих суден, а після цього з тилу атакували ці судна. Це, звичайно, вимагало великої спритності з боку керманича та веслярів.
13.1. Це місце надто пишномовне і в ньому забагато зайвих повторень. Очевидно, автор намагався подолати певні труднощі, бо, з одного боку, він не хотів дуже ухилятися від правди, а з другого - хотів якось виправдати самосців, бо мав із ними щільні зв'язки. Він підкреслює недисциплінованість іонійців, щоб виправдати вчинок самосців.
13.2. Тут, звичайно, перебільшення, бо ввесь Ксерксів флот складався з 1207 кораблів, а без карійських та іонійських кораблів - із 830.
14.1. Це сказано і про морську битву при Саламіні (VIII, 87). З цього можна зробити висновок, наскільки плутані і непевні були перекази кожного міста.
14.2. Одинадцять капітанів (тріерархів) належали до аристократичної партії, яка виступала проти тиранів і їхньої проперської політики. Стовп (стелу) Геродот міг бачити, перебуваючи на острові.
15,1. В битві при Саламіні на грецьких кораблях було не більше як 18 чоловік залоги.
16.1. Мікала (Мікале) - це гора і мис біля гирлів ріки Меандру (Маяндру) навпроти о-ва Самосу.
16.2. На святі Тесмофорій лише жінки брали участь. Це було свято сівби і його справляли наприкінці жовтня.
16.3. Малоймовірно, щоб ефесці нічого не знали про морську битву при Ладі. Ефесці не взяли участі у визвольній боротьбі іонійців, а тоді повбивали своїх одноплемінників.
16.4. Таке саме зробили і пеласги в Бравроні (розд. 138).
17.1. Ці відомості Геродот одержав безпосередньо на Сіцілії.
17.2. Це не вважалося ганебним не лише тоді, але і за пізніших часів.
18,1. Рахуючи з того часу, коли Арістагор заарештував тиранів іонійських міст (V, 37). Перси здобували Мілет восени 494 р. до н. є.
19.1. Під час війни спартанців із аргосцями, як сказано в розд. 77. Найімовірніше, цей оракул було дано 494 р. до н. є., коли перси облягали місто. Можливо, що мілетяни попросили допомоги в аргосців, а аргосці вирішили спершу одержати оракул у пророчому святилищі.
19.2. Як видно із зображень у Персеполі, перси носили довге волосся.
19.3. В інших місцях «Історій» Геродот називає святилища в Бранхідах, яке перси зруйнували після здобуття Мілета.
20.1. Так Геродот називає всі моря на південному сході і півдні Азії. Те море, що його тепер називають Червоним, він називає Аравійською затокою.
20.2. Хоча в повстанні іонійців брали участь і карійці. Мабуть Дарій зробив так, щоб обидва народи ненавиділи один одного і за принципом «поділяй і владарюй» своєю взаємною ненавистю сприяли б пануванню над ними персів.
21.1. Місто Лаос було колонією сібаритів, як і Скідра. Вони прийняли до себе втікачів із Сібаріса після його зруйнування 510 р. до н. є. Обидва міста були десь на західному узбережжі Італії.
21.2. Зв'язки Сібаріса з Мілетом і з Етрурією були торговельними. Мілетяни приставляли товари з Азії та Єгипту, а сібаріти перевозили їх до Етрурії.
21.3. Афінський драматург Фрініх (прибл. 540-470 до н. є.)-автор історичної трагедії «Здобуття Мілета», єдиної в такому жанрі в давньогрецькій драматургії. Вона була докором афінянам, які не спромоглися допомогти мілетянам.
22,1. Занкла - первісна назва міста Мессани (сучасна Мессіна) на північному заході Сіцілії на березі Сікульскої (нині Мессінської) протоки. Воно було спільною колонією [495] евбейської Халкіди та італійської Кіми (в Кампанії), але на той час воно, очевидно, вже залежало від дорійського міста Гели на Сіцілії.
22.2. На північно-східному березі Сіцілії, де не було зручних гаваней (крім незначних - Міли, Навлох) між Гімерою і Тіндарідою не існувало грецьких колоній, а тому місцеположення «Прекрасного узбережжя» (Кале акте) виявилося підходящим.
22.3. Після морської битви при Ладі. Евбейська Халкіда здавна приятелювала з Само-сом і це пояснює, чому самосці охоче прийняли запрошення занклайців.
23.1. Епізефірійські Локри (Західні Локри) називаються так на відміну від Опунтійсь-ких та Озолійських у Греції. Це місто було колонією названих грецьких міст.
23.2. Анаксілай - тиран міста Регій (Регіон) на протилежному італійському березі Мессінської протоки (494-476 до н. є.).
23.3. Гіппократ - тиран міста Гели (498-491 до н. є.). На відміну від нього Скіф (Скютес) називається царем (Басілевс). Гіппократ намагався поширити свою владу на заході Сіцілії. Він не міг пробачити свого союзника Скіфа, через якого він утратив За-нклу. Принагідно слід зазначити, що Скіф, як і Перс, були власними грецькими іменами, їхній зв'язок із відповідними етнонімами виявляється непевним.
23.4. Місто в області Акраганта, далеко від Занкли.
24.1. Гімера була колонією Занкли.
24.2. Самосці зобов'язалися обороняти місто проти Анаксілая, якому пощастило вигнати їх звідти, і він замінив колишню назву міста на Мессану (Мессену), бо він сам походив із Мессенії.
25,1. Карію згодом визволив від персів Геракліт унаслідок своїх перемог (V, 121).
26.1. Метою Гістіая було використати належний момент, щоб замиритися з Дарієм на основі тих послуг, які він йому зробив, завдавши шкоди іонійській торгівлі і покаравши хіосців, котрі виявили найбільшу відвагу в морській битві при Ладі.
26.2. Як загальне слово «поліхне» означає «містечко», а тут і в інших місцях це власна назва.
28.1. Тут метою Гістіая було заволодіти золотими копальнями на Тасосі.
28.2. Очевидно, на Лесбосі був його штаб і відправний пункт для його військових операцій.
28.3. Атарней був переданий персами хіосцям (І, 160).
30,1. Саджання на кіл було поширеним видом покарання в персів (III, 159; VII, 238), як і в ассірійців.
31.1. Тобто навесні 493 р. до н. є.
31.2. Така облава або «прочісування» населення, як про це розповідається тут, звичайно, була неможлива. Оскільки ці острови далі описуються, як процвітаючі, то ясно, що тут є перебільшення.
32,1. Це правильно щодо материкової Іонії, але острови не було завойовано ні Крезом, ні Кіром, який не мав флоту, Хіос і Лесбос були захоплені персами перед походом Дарія проти скіфів, а Самос завойовано Камбісом, коли він заволодів Фінікією.
33.1. Ідеться вже не лише про береги Геллеспонту, бо міста Перінт і Селімбрія були розташовані на узбережжях Пропонтіди (Мармурового моря), а місто Візантій (Бізантій) на березі Боспору. Селімбрія була колонією мегарців, заснованою до Візантія, колись 660 до н. є.
33.2. Це було на Фракійському Херсонесі в найвужчому місці протоки. Мешканці цього міста залишилися вірними персам і це їх урятувало.
34.1. Про долонків, крім їхньої назви, мало що відоме. Апсінтії мешкали на півночі від Фракійського Херсонесу і їхня країна простягалася до ріки Гебру, де область навколо міста Айнос називалася Апсінтос.
34.2. Ідеться про священний шлях, яким ішли до Дельфів посольства грецьких міст.
34.3. Незрозуміло, як долонки могли збочити з шляху до Афін, оскільки дем Лакіадів, де перебувала родина Філіадів, був поміж Афін і Елевсіна.
35.1. Це було в перший період тиранії Пейсістрата близько 558 р. до н. є.
35.2. Філай був сином Аянта (Еанта). Брати Філай і Еврісак передали острів Саламін афінянам, а Філай оселився в Бравроні, де був дем Філіадів.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького |
| 2. | 83. Що ж до Аргоса, то він настільки збезлюднів(1), що все... |
| 3. | 119. Полонених Датієм та Артафреном еретрійців, коли ці перські... |
| 4. | 36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб... |
| 5. | 133.1. Парос був дуже багатим островом, між іншим і завдяки своєму... |
На попередню
|
|
