Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб позбавлявся небезпечного супротивника і поширив до Геллеспонту вплив Афін.
36.2. Цей мур, очевидно, відбудував Перікл, після Деркілід і за візантійських часів імператор Юстініан. [496]
37.1. Імовірно, Мільтіад хотів захопити фортецю на азіатському узбережжі, як це зробив Пейсістрат із Сігеєм (V, 94).
37.2. Тут, очевидно, натяк: первісною назвою Лампсака була Пітіуса, а по-грецькому «пітюс» означало сосна.
38,1. Про культ героїв-ойкістів, засновників міст, вже було в кн. V, розд. 47 і 114.
39.1. Тобто після 527 р. і перед 510 р. до н. є.
39.2. У розд. 103.
39.3. Можливо, тесть Мільтіада був царем долонків.
40.1. У цьому розділі не все ясно. Те, що Мільтіад утік перед навалою скіфів і що його повернули на Херсонес долонкі, це зрозуміло, а про інше тлумачі сперечаються.
40.2. Це здається неможливим, бо похід Дарія проти скіфів відбувся за 20 років до цієї навали. Можливо, скіфи скористалися з тимчасового ослаблення перської держави під час повстання іонійців або це була навала не скіфів, а якихось фракійських племен.
41.1. Тобто 493 р. до н. є. Мільтіад утік при першому наближенні фінікійців.
41.2. У повстанні іонійців він не брав участі, але він захопив острів Лемнос і на нього наклепали персам (розд. 133).
41.3. Острів Імброс захопили перси тоді, коли вони захопили і Лемнос, а коли вони втратили Лемнос, то втратили і Імброс.
42,1. За цією угодою заборонялися війни та розбійницькі напади, що могли б статися між містами. Отже, перси встановили мир, якого не досягли між собою іонійські міста.
43.1. Тут ідеться про всіх воїнів, а не лише про команду кораблів.
43.2. Історик Діодор Сіцілійський (І ст. до н. є.) пише, що поновлення демократії - це була розумна реформа, яку провів Артафрен за порадою Гекатая. Випадок із Гістіаєм довів персам, що не можна довіряти тиранам.
44.1. Перське панування в Македонії спочатку мало номінальний характер при Мега-базі (III, 17), але воно стало цілком реальним, коли туди прийшов Мардоній із військом. Очевидно, до 492 р. до н. є. перси не переходили через Стрімон.
44.2. Акант (Аканф) колонія андросців на півострові Халкідіка недалеко від того місця, де Ксеркс наказав прорити канал, щоб проминути Афонський мис.
44.3. Таке сталося і з залогами перських кораблів у морській битві при Саламіні (VIII, 89). На відміну від грецьких міст Персія була сухопутною державою.
45.1. Це фрігійське (можливо також - фракійське) плем'я брігів мешкало між р. Стрімоном і Афонським півостровом. Інші бріги мешкали на кордоні Епіру та Іллірії.
45.2. Якщо метою походу було не лише покарання Афін та Еретрії, але і завоювання всієї Греції, тоді Мардоній не досяг цієї мети. Перси, очевидно, вважали, що їхнє панування в Малій Азії буде остаточно закріплено, коли вони також завоюють Грецію. Навіть, якщо грецькі історики перебільшували, все одно втрати, що їх зазнало перське військо під командою Мардонія, були дуже значні. Відклик Дарієм Мардонія пояснюється тим, що було складено нові плани.
46.1. Тобто 491 р. до н. є.
46.2. Вірні прибічники персів, абдеріти, очевидно, заздрили тасосцям через ті прибутки, що їх тасосці мали від своїх володінь на материку.
46.3. Місто Абдери, колишня колонія клазоменців, згодом було залюднено мешканцями іонійського міста Теос, які покинули своє місто, тікаючи від перського утиску. Є припущення, що на тому місці була колись фінікійська колонія. Натяком на це вважається негрецька назва міста.
46.4. Ця облога довела їм необхідність мати свій флот.
47,1. Фінікійська колонія на Тасосі за Геродотом була заснована (II, 44) за сім поколінь до народження Геракла. Тасос було заселено виходцями з о. Паросу колись коло 700 р. до н. є. Серед колонісітв був і славнозвісний поет Архілох (прибл. 680-640 до н. є.).
49.1. Тут не сказано, хто саме заявив про покору. Напевне це були фессалійці, беотій-
ці, аргосці та дельфійці.
49.2. Серед острів'ян були мешканці Кіклад за винятком мешканців Наксосу та Дело-су, а також мешканці Лемносу, Імбросу та Самофракії (Самотраке).
49.3. Тут стає ясно, що Спарта і Афіни не висловили покірності, а що вони зробили з посланцями Дарія, сказано в кн. VII, розд. 133.
49.4. Це означає, що афіняни визнали зверхність спартанців. Про давню ворожнечу Афін і Егіни було в кн. V, розд. 82 і далі.
50,1. Те, що Клеомен повернувся з Егіни без заручників, є доводом правоти егінців, на [497] його думку. За 15 років до того в Спарті було видано закон, за яким не дозволялося бути відсутніми обом царям під час війни.
50,2. Кріос - по-грецькому «баран».
51,1. Про походження «двоєцарства» в Спарті в сучасних істориків нема єдиної думки. Ці спартанські царі або були представниками двох дорійських громад, або один із них належав до давньої ахейської громади. Підставою такого припущення є те, що будинки і могили обох царів було розташовано в різних місцях Спарти.
52.1. Із якихось епічних творів, що не збереглися дотепер, але які були відомі Геродо-тові, він довідався, що Арістодем помер ще до приходу дорійців.
52.2. Ця Аргея була сестрою Тера (Тераса) і походила з Фів, Терові було доручено опікунство над обома неповнолітніми (IV, 147).
52.3. Вигадка Паніта за цим оповіданням мала розв'язати питання про престолонаслі-дування. Старшого відокремили від молодшого, щоб не було плутанини.
53.1. Те, що Зевс був батьком героя Персея, Геродот не вважав імовірним. Згідно якомусь переказові Персей і його рід походили з Єгипту, але згодом їх стали вважати за греків і вони були першими царями Аргосу.
53.2. Якщо існував переказ, за яким батько Персея був смертною людиною, то тут Геродот допускає існування двох Персеїв, із яких один був сином Зевса, а другий сином смертної людини. Нащадками Персея були: Алкей, Амфітріон, Геракл, Гілл, Клеодай, Арістомах і Арістодем.
53.3. Геродот наполягає на єгипетському походженні дорійців. Це, очевидно, пов'язано з міфом про Даная і Данаід.
54.1. За перською версією міфу Персей був ассірійцем і першим у своїй родині став елліном. За іншою грецькою версією він із Аргоса прийшов до Кефея, царя кефенів, тобто ассірійців, убив морського дракона і одружився з Андромедою, дочкою Кефея, і від їхнього шлюбу народився Перс, родоначальник персів.
54.2. Акрісій, батько Данаї, був правнуком Даная, батька 50 Данаід, які втекли від синів Єгипта, щоб не одружуватися з ними.
55.1. Плла було вигнано з Пелопоннесу, але його прийняв до себе дорійський цар Айгімій. Гілл хотів повернутися до своєї вітчизни, але це йому не вдалося. Проте його нащадки прибули туди. Це було так зване повернення дорійців - Гераклідів.
55.2. Один епічний твір, який не зберігся, мав назву «Айгімій».
56.1. Герой - епонім, тобто від якого лакедемонці одержали свою назву, Лакедемон (Лакедаймон) був сином Зевса і німфи Таігети, а його жінкою була Спарта.
56.2. Зевс Ураній, тобто Небесний. Свята на чест> його називалися «Великими Ура-ніями», а культ його існував ще в римську епоху. Жертви приносив сам цар, коли він ішов на війну, він звертався до Зевса Агетора (Проводаря), а коли він перетинав державний кордон, він звертався до Арея і Афіни.
56.3. Це, очевидно, було так за давніх часів. Пізніше це право належало ефорам.
56.4. Загальне число вершників було 300. Сто, що про них тут сказано, очевидно, було від кожної дорійської філи.
57.1. Перший день місяця вважався священним, і богам приносили жертви (епіменія або еммена), а сьомий день був днем народження Аполлона.
57.2. Проксенами тут називаються урядовці, обов'язком яких було приймати чужоземців і приводити їх до представників влади.
57.3. В інших містах такі службові особи називалися теорами.
57.4. Тобто без ефорів і герусії.
57.5. Тобто про майно єдиної дочки, в батька якої не було синів.
58.1. В мідяний казан били, щоб відігнати злих духів.
58.2. Ідеться про прадавні часи. В історичну епоху в Спарті такого вже не було. Ці варварські звичаї в Спарті за повідомленням деяких джерел було заборонено Лікургом, а в Афінах Солоном.
58.3. Тут мається на увазі не лише Спарта - Лакедемон, але і Мессенія.
59,1. Очевидно, цей розділ і наступний Геродот додав до свого оповідання через те, що вище було сказано, нібито спартанські царі походять або з Персії, або з Єгипту.
60,1. Успадкування професій характерне для давніх суспільств і про це вже згадувалося в «Єгипетському логосі». Професія флейтистів була важливою в Спарті, оскільки спартанське військо вирушало в битву при звуках флейт. Кухарі готували спартанські обіди - сиситії і серед них були також герої, як Маттон і Кераон.
61,1. Арістон був сучасником Анаксандріда, батька спартанського царя Леоніда. [498]
61,2. Терапна була розташована на скелястому узвишші, на південному сході від Спарти на березі р. Евроту. Святилище Єлени (Гелени), очевидно, те саме, що і храм Ме-нелая, де згідно переказові його було поховано разом із Єленою. Там-таки була могила обох Діоскурів. Як не дивно, в безсмертних богів і героїв були свої місця поховання. На Кріті показували навіть могилу Зевса. Фойбейон, храм Феба (Фойба) - Аполлона було розташовано нижче Терапни на рівнині, на західному березі Евроту. Геродот в кн. II, розд. 112 каже, що Єлена була богинею краси, і ототожнює її з «Іноземною Афроді-тою». Проте ця Афродіта, імовірно, була фінікійською богинею Астартою, а Єлена була місцевим спартанським божеством.
63.1. Звичайно, третій шлюб Арістона пов'язується з тим, що попередні шлюби не дали йому нащадків чоловічого роду.
63.2. Незрозуміло, чим можна пояснити байдужість ефорів, які повинні були дбати про чистоту роду Гераклідів.
63.3. Ім'я Демаратос складено з двох основ: демос - народ і ара (в одному з своїх значень) - побажання.
64,1. Про причини розбрату Демарата з Клеоменом сказано в кн. V, розд. 75 і кн. VI, розд. 50.
65.1. У книзі VIII, р. 131 він називається внуком Гегесілея, а не Агіда.
65.2. У Спарті існував давній звичай «умикання», тобто викрадання жінок із метою одруження.
65.3. Це рівнозначне з «проомосією» (попередньою присягою) в аттічній юрисдикції. Обвинувачений міг присягнутися напочатку судового процесу.
65.4. Коли почався суд, Демаратові вже було приблизно 40 років, а ефори, коли він народився, вже були дуже старими і навряд чи хтось із них був під час судового процесу живим.
66,1. Свого часу і Алкмеоніди підкупили Піфію (V, 63).
67.1. Гімнопедії, Карнеї та Пакінтії були найзначнішими спартанськими святами. Гімнопедії справлялися в середині літа. Під час святкування хлопці, юнаки та чоловіки танцювали і співали гімни на честь Аполлона.
67.2. Демарат був розпорядником (ефором) на святі або одним із так званих «бі-деїв», які наглядали за гімнастичними вправами юнаків.
67.3. На знак розпачу або гніву, які він відчував.
68.1. Якщо його мати сказала неправду, то вона була б винуватою в клятвопорушенні.
68.2. Жертовник Зевса Геркея був на дворі. Зевс Геркейос був богом - покровителем дому і родини, але він не був тотожним із Зевсом Ефестієм, богом хатнього вогнища.
68.3. Астрабак був богом ослячих пастухів. За часів Геродота існувало вірування, ніби якась надприродна істота, бог або герой, могла з'єднатися із смертною жінкою. В Спарті було святилище Астрабака біля храму Лікурга.
69,1. Щодо моралі спартанських жінок свідчення античних авторів неоднакові. Плу-тарх уважає, що порушення подружньої вірності було невідомим у Спарті, але Арістотель був протилежної думки.
70.1. За давнім спартанським законом Гераклідам під загрозою смертної кари заборонялося проживати за кордоном держави, а якщо Демарат не був сином Арістона, то він не був Гераклідом.
70.2. Також і Фемістокл із Греції втік до Персії. Ксеркс передав Демаратові міста в Троаді: Пергам, Галісарни і область Тевтранію, де продовжували жити і нащадки Демарата.
70.3. Демарат попросив, щоб на Олімпійських змаганнях про його перемогу було оголошено не від його імені, а від імені Спарти.
71,1. Онука Зевксідама, Кініска, була першою жінкою, яка одержала нагороду на Олімпійських змаганнях із своєю квадригою-колісницею з чотирма кіньми. її братом був Агесілай, котрий став спартанським царем.
72.1. Цей похід відбувся, очевидно, після поразки Ксеркса, коли переможні греки хотіли покарати Алевадів із міста Ларісси, які перейшли на сторону персів. Є ще думка, що цей похід відбувся 476 р. до н. є.
72.2. Хабарництво не було чимсь незвичайним у Спарті. У хабарництві бували обвинуваченими не тільки ефори і члени герусії, а й царі.
74,1. Так само, як Клеомен, зрадник Ефіальт після фермопільської битви шукав притулку у Фессалії. [499]
74.2. Нонакрій - місто на півночі Аркадії біля річки Кратіс на північно-західній околиці міста Фенея.
74.3. Клятва водою річки Стікс уважалася аркадянами за найважливішу. Те, що боги клялися цією водою, було перенесенням земного звичаю на «небо». Вода цієї річки, яка протікала перед входом до країни мертвих, уважалася за дуже отруйну.
75,1. Об'єднання міст Аркадії було б загрозою для Спарти.
76.1. Ця війна Спарти з Аргосом відбулася після 500 р. до н. є.
76.2. На той час річка Ерасін була прикордонною в Арголіді. Клеомен приніс жертву для переходу через річку (так звані діабатерії).
76.3. Тірея - головне місто Тіреатіди, інакше Кінурії, області Арголіди, що була суміжною з Лаконією і за яку проводилися війни між Спартою і Аргосом (І, 82).
76.4. Кораблі приставили Сікіок і Егіна, які визнавали зверхність Аргосу (розд. 92).
77.1. Оракул було дано в 494 р. до н. є. Половина його стосувалася до мілетян (розд. 19). Його тлумачили по-різному. Павсаній і Плутарх повідомляють, ніби аргоська поетеса Телесілла озброїла жінок, інвалідів і рабів і з їхньою допомогою відбила напад Клеомена.
77.2. Ідеться про вторгнення спартанців і про оракул.
78,1. Плутарх каже, що Клеомен обдурив аргосців, пообіцявши їм восьмиденне перемир'я і напавши на них на третю ніч.
80,1. Клеомен, який учинив стільки святотатств, навряд чи міг бути занепокоєним оракулом.
81.1. Цей Герайон був на відстані 25 стадій від Мікен, із якими він був зв'язаний священним шляхом. Цей храм за Клеомена згорів 423 р. до н. є. й інший було побудовано там трохи нижче.
81.2. Очевидно, що Клеомен не міг відшмагати жерця Гери. 82,1. Це справді могло бути так.
83.1. На війні загинуло 5 або 6 тис. аргосців.
83.2. Такими, як ілоти (гейлоти), в Спарті, були гімнесії в Аргосі.
83.3. Аргос під час перських воєн залишався нейтральним, проте Тірінт послав своїх гоплітів у ГЇлатеї.
83.4. Фігалея була в південно-західній частині Аркадії, де також був розташований знаменитий храм Аполлона Епікурія в Бассах.
83.5. Війна закінчилася цілковитим розгромленням Тірінта і Мікен імовірно 464 р. до н. є., коли спартанці були зайняті приборканням повстання ілотів.
84,1. Розведене водою вино було в давній Греції звичайним щоденним напоєм, а надмірне вживання нерозведеного вина спричинялося до пияцтва. Пити, як скіфи, означало в греків пиячити, бо скіфам припало дуже до вподоби грецьке вино.
85,1. Ця зміна спартанської політики виявилася в звільненні егінських заручників, що сталося, очевидно, після битви при Марафоні і після походу на Парос. Вона пояснюється страхом спартанців у зв'язку з далекосяжними планами Афін. Щодо заручників, то про них було сказано в р. 73.
86.1. Цей випадок із Главком переказує афінянам, щоб їх привести до розуму, людина, яка прийшла до влади через підкуп Піфії (розд. 65) і яка сама пізніше була підкуплена (розд. 7). У цьому випадку, власне кажучи, нема повної аналогії із становищем афінян.
86.2. Це було приблизно 550 р. до н. є., коли в Мілеті відбувалися заворушення і була загроза з боку лідійців.
86.3. Ці «розпізнавальні таблички» (сюмбола) могли бути половинами якогось тексту, написанного в двох примірниках. їх мали в себе особи, що склали певну угоду. В даному разі Главк, імовірно, сховав або знищив свою половину тексту.
86.4. Ідеться про спільні для афінян і спартанців звичаї. Главк мусив офіційно заприсягатися, що він ніколи не одержував грошей. Щодо цієї присяги він звернувся за порадою до пророчого святилища.
86.5. Останній вірш оракулу взято з «Праць і днів» Гесіода. Покарання через винищення нащадків було страшним, бо за їхньою відсутністю мертвим предкам не приносили жертв і богам не було жертвоприношень і хатнє вогнище залишалося без вогню.
87.1. Свято, схоже на Панафінеї, яке справляли на мисі Суніон в Аттіці, на честь бога Посейдона, котрому було присвячено храм, що його колони можна бачити і тепер там на мисі.
87.2. На тому кораблі їх перевозили на Суніон. Мабуть,(1)на цих «теорів» було обмінено егінських заручників. [500]
88.1. Події, про які тут ідеться, могли відбутися близько 487 р. до н. є.
88.2. Це місто, очевидно, було розташовано далеко від узбережжя, як це бувало за давніх часів.
89,1. Корінф двічі врятував Афіни від нападів Спарти і допомагав Афінам у війні з Егіною. Проте, коли Афіни стали могутньою морською державою, дружба між ними обернулася на ворожнечу. Згадана передача кораблів сталася після битви при Марафоні, близько 486 р. до н. є., але не тоді, коли про неї сказано в Геродота на початку розд. 93.
90,1. Тобто після 490 р. і близько 486 р. до н. є.
91.1. Геродот уважав, що це сталося на кару за їхнє нечестя.
91.2. Про свято Тесмофорій було в розд. 16.
92.1. Коли Клеомен перевіз морем військо з Тіреатіди до Навплії.
92.2. Вони були, мабуть, із стану аристократів Аргоса, які не хотіли, щоб владарював народ.
92.3. Про цього Софана сказано в кн. IX, розд. 74-75.
93,1. Те, що сказано в цьому розділі, не узгоджується з попереднім розділом, якщо не припустити, що після першої перемоги афіняни не вжили належних заходів або якщо ця подія відбулася під час якоїсь іншої війни.
94.1. Гіппій у Сігеї заохочував Дарія до війни з афінянами, але 490 р. до н. є. Пей-сістратіди були при царському дворі персів.
94.2. Син Артафрена, Дарієвого брата, який колись був сатрапом у Сардах (VI, 25).
95.1. Плодюча рівнина в Кілікії. Звідти йшов шлях від р. Євфрату до Тарса.
95.2. Це число часто повторюється, коли йдеться про перські кораблі. Очевидно, в такому разі не можна вимагати точності (пор.: Скрижинская М. В. О степени достовер-ности числових данньїх в Скифском рассказе Геродота.- ВДИ, 4, 1989.- С. 79-91).
95.3. Наксосці успішно відбили перший напад на них 500 р. до н. є. (V, 34).
97,1. Перси ставилися з пошаною до вірувань і святилищ інших народів, за винятком того випадку, коли хотіли помститися за заподіяну їм образу. Двоє перських богів - це Сонце (Мітра) і місяць (жіноче божество - Ма). Крім того, у війську Датія були іонійці і він не хотів образити їх, зруйнувавши делоське святилище, яке вони так шанували.
98.1. Таке саме зауваження робить Геродот і в іншому місці, наголошуючи на тому, що малоазіатські греки змушені були воювати зі своїми одноплемінниками.
98.2. Фукідід, повідомляючи про землетрус на Делосі 431 р. до н. є., додає: «перед тим там не було землетрусу на пам'яті еллінів». Дослідники вважають, що в традиції делосців збергіся спогад лише про один землетрус і що Фукідід навмисне виправив датування свого попередника. Імовірно, що землетрус справді стався перед тим, коли Геродот побував на острові 460 р. до н. є. і що землетрус пов'язували або з перською, або з пелопоннеською війною.
98.3. Дарій царював від 522 до 486 до н. є., Ксеркс - від 486 до 464 до н. є., Артаксеркс І - від 464 до 424 до н.е. Із цього можна зробити висновок, що Геродот написав цю книгу в перші роки Пелопоннеської війни.
98.4. Геродотова спроба перекласти власні імена перських царів на грецьку мову доводить ненадійність інформації, якою він міг користуватися, не знаючи перської мови. Грецька передача перських імен через значну різницю звукового складу цих мов дуже недосконала. Ім'я Ксеркс не було кінцевою частиною імені Артаксеркс.
99,1. Карістійці належали до племені дріопів і не були споріднені з іонійцями. Причиною їхньої відмови виступити проти Еретрії та Афін могли бути їхні торговельні зв'язки з цими містами.
100.1. Про афінських клерухів в Халкіді було в кн. V, р. 77. Геродот, очевидно, хотів виправдати афінян, які не поспішили подати допомогу, але послали своїх клерухів. Імовірно, проперська партія в Еретрії була досить сильною. За словами Геродота в Еретрії був лише один справжній патріот - Есхін.
100.2. Буквально «конярі», тобто місцеві багатії.
101,1. Таміни було містом еретрійців, розташованим на березі протоки. Після розгрому, якого зазнала Еретрія, вона не могла відновити свій добробут і через це послала лише сім кораблів на Саламін.
102,1. Тут ідеться не лише про Марафонський дем, але про всі сусідні 4 міста (тетра-поліс). Найближчими до нього були Ороп і Рамнунт. Для кінноти найзручнішою була б Тріасійська долина, але про участь у бойових діях кінноти нічого не сказано. Крім того, Марафонська рівнина, як і тепер, має на своїх краях болота. Датій, очевидно, вибрав цю рівнину як базу для дальших своїх операцій. Його метою було затримати там вороже [501] військо якнайдальше від Афін, щоб під час відсутності афінського війська місто було віддано персам зрадниками, прибічниками Гіппія, або щоб Датій міг несподівано напасти на місто.
103.1. Про це йшлося в розд. 36.
103.2. За пізніших часів прітаней був на північно-західній стороні Акрополя.
103.3. Біля Мелітінських воріт, між довгих мурів і між горбом Німф і Пніксом там, де дем Меліти з'єднується з передмістям Койла.
104.1. Як про це сказано в розд. 41.
104.2. Очевидно, це були ті, що його обвинуватили вже після битви при Марафоні (р. 136),- Ксантіпп і Алмеоніди. Вони легко могли підбурити народ проти нього, бо коли він був тираном на Херсонесі, його підтримували Пейсістратіди.
105.1. Здається імовірним, що спартанці перед тим домовилися з афінянами і Фей-діппіда було послано, щоб він нагадав їм про їхні обов'язки.
105.2. Партеній відокремлює Гісійську рівнину від Тегейської. Там було святилище Пана і там часто його бачили.
105.3. Святилище Пана в його печері. В печері була статуя Пана з епіграмою, яку приписували поетові Сімоніду: «Козлоногого Пана, аркадянина, що був проти мідійців і за афінян, поставив Мільтіад».
105.4. Такі жертви та смолоскипові естафети (лампадедромії) відбувалися на святах Панафінеїв, а також на святах Прометея, Гефеста, Пана, Гермеса, Тесея. Є відомість, що цей Фейдіппід узяв участь у битві при Марафоні і приніс в Афіни звістку про перемогу.
106.1. Оратор Ісократ визначив відстань між обома містами в 1 200 стадій, тобто 222 км.
106.2. Вони казали, що не можуть виступити в похід на дев'ятий чи якийсь інший день аж до п'ятнадцятого дня, коли була повня. Це дата лаконського місяця Карнейон (вересень), коли святкували Карнеї, свято на честь Аполлона Карнея.
108.1. За припущенням сучасних дослідників давній Марафон був не на тому місці, де є сучасний.
108.2. Це було близько 518 р. до н. є. згідно з повідомленням Фукідіда, а якщо в руко-писі його твору дату було змінено, то приблизно 509 р. до н. є.
108.3. Цей жертовник, за повідомленням Фукідіда, син Гіппія Пейсістрат, бувши архонтом, поставив на афінській агорі і його вважали за центр міста, і від нього рахували відстані від Афін до інших населених пунктів.
108.4. Корінфяни були тоді друзями афінян (р. 89).
109.1. Полемарх, один із архонтів в Афінах до 487 р. до н. є. не обирався за жеребом. Отже, тут допущено анахронізм.
109.2. Згодом полемарх уже не мав військової влади, але відав справами метойків (метеків) і чужоземців в Афінах і приносив деякі жертви.
109.3. Гармодій і Арістогейтон походили з Афіднійського дему.
109.4. Мільтіад напевне знав, що в Афінах були такі, що співчували персам.
111.1. Праве крило (фланг) було почесною позицією, а також і найнебезпечнішою в давньогрецьких арміях. На ньому командував сам цар, а згодом його заступник, полемарх.
111.2. Порядок філ визначив Клейстен, а їхній розподіл у битві, очевидно, визначався за жеребом.
111.3. В Афінах справлялося п'ять урочистих свят: Делії, Бравронії, Гераклеї, Елевсі-нії та Панафінеї і ці були найважливішими.
111.4. Це було не випадковим, але розрахованим на те, щоб уникнути оточення, бо з обох боків розташування грецьких військ на бойовищі не було ні виноградників, ні маслинових гаїв і боки могли бути використані ворогами для нападів.
112.1. Тоді не йшлося про безпосередню атаку бігцем, бо грецьким гоплітам треба було б пробігти приблизно 1,5 км, щоб зустрітися з ворогами, і вони були б виснажені. Лише коли вони наблизилися на відстань пострілу з луку, вони бігцем атакували персів.
112.2. До 478 р. до н. є. афіняни не мали власної регулярної кінноти. Ще 510 р. до н. є. вони просили фессалійців дати їм кінноту (V, 63).
112.3. Це в буквальному розумінні є перебільшенням. Проте це було першою рукопашною битвою афінян із персами.
114,1. У «Живописній колонаді» (Пойкіле Стоа), де була картина марафонської битви, було зображено її героїв: Мільтіада, Каллімаха і Кінегейра, а можливо і його брата Есхіла.
115,1. Очевидно, перський флот було поділено на дві ескадри. Одна з них спішно відпливла, щоб досягти мети перед тим, як афінське військо повернеться з Марафона, [502] а друга, що складалася з основної частини флоту, відпливла до Фалера. Цим пояснюється незначне число захоплених кораблів.
116,1. Поки Фемістокл не спорудив потрійну гавань Пірея, корабельню та пристань. Якщо спорудження почалося 493 р. до н. є., то було неможливим, щоб воно завершилося 490 р. до н. є.
117.1. Новітні історики вважають, що число вбитих із обох сторін правильно наведено Геродотом. Імена загиблих було записано на їхньому надмогильному пам'ятнику. Число вбитих персів було підраховано на бойовищі. Геродот чомусь не наводить число загиблих із обох сторін. Новітні історики вважають, що афінське військо нараховувало приблизно 10 тис, а перське 60 тис.
117.2. Епізела було зображено на картині в «Живописній колонаді». Дивно, що в даному разі надприродна допомога була на користь персам, а не грекам.
118.1. Згідно з Ктесієвом (V ст. до н. є.), який був особистим лікарем перського царя Артаксеркса і написав у 23 книгах «Історію Персії», Датія було вбито в битві при Марафоні.
118.2. Делій (Деліон) було розташовано навпроти Еретрії, а не Халкіди (там, де сучасне село Ділесі).
119.1. Ардерікка на відстані 56 км від Сусів, де і тепер добувають асфальт (бітум чи гудрон) так, як це описано Геродотом. Можливо, Геродот відвідав це місце.
119.2. Друге водоймище мало три вивідних канали, з допомогою яких там поділялися три складових частини нафти.
119.3. Історик Діодор Сіцілійський повідомляє, що беотійці, яких Ксеркс переселив по той бік ріки Тигру, розмовляли своєю мовою ще тоді, коли туди прибув Александр Македонський.
121,1. Геродот намагається довести, що Алкмеоніди ненавиділи варварів і тиранів, але він розповідає про їхню дружбу з Крезом, першим варваром, який поневолив еллінів Малої Азії, а також про їхні дружні стосунки з Клейстеном, тираном Сікіона, він не згадує про союз Алкмеонідів із Пейсістратом, про що було в кн. І, розд. 60.
122.1. Цей розділ дослідники вважають не належним Геродотові.
122.2. Це могло бути 564 р. до н. є.
123.1. Алкмеонідів було вигнано не на весь період тиранії, але після другого повернення із заслання Пейсістрата і до вигнання його синів.
123.2. Про це було сказано в кн. V, розд. 63, де розповідь базувалася на афінській версії. 124,1. Вигнання Мегакла відбулося 487 р. до н. є.
125,1. Багатство їхньої родини було зв'язано з торгівлею, яку вони вели з Сарда-ми. В таких переказах хронологія буває заплутаною і неточною. Крез царював від 560 до 546 р. до н. є. Його посольство до Дельфів відбулося близько 556 р., а Алкмеон був стратегом під час священної війни з Кіррою (596-586 рр. до н. є.). Приблизно 550 р. у нього була онука в такому віці, що з нею міг одружитися Пейсістрат. Отже, шлюб Мегакла з Агаріс-тою міг відбутися до 565 р., можливо 572 р., а дружні стосунки Алкмеона з Крезом уже існували за одне покоління до цього.
126,1. Ортагорідами називалася династія сікіонських тиранів. Андреас, який тут згадується, був, очевидно, родоначальником цієї династії.
127.1. Італією Геродот називає західне узбережжя Піренейського півострова до річки Лаус на півдні Луканії, а також всі грецькі колонії навколо Тарантської (Тарентсь-кої) затоки.
127.2. Про Сміндіріда розповідали, ніби він протягом 20 років не бачив ні сходу, ні заходу сонця, мав 1000 кухарів і не міг бачити людей, що працюють у полі.
127.3. Іонійською затокою Геродот називає Адріатичне море.
127.4. Про Тіторма розповідали, ніби він переміг славнозвісного силача Мілона Кротонського, і якщо це було так, то він жив колись коло 520 р. до н. є., а не близько 572 р. до н. є.
127.5. Про Фейдона були відомості, що він жив або у VIII, або в VII ст. до н. є., а про Клейстена відомо, що він був ворогом аргосців (V, 67). Отже, мало ймовірно, щоб до нього прибув свататися аргосець.
127.6. Молосси - плем'я в Епірі.
128,1. Гіппоклейд був нащадком Аякіда Філая, що його мати Лісідіка походила від Лапіта Кайнея, а від нього нібито походили Кіпселіди.
129.1. Вони змагалися крім музики також у співах і декламації.
129.2. Ідеться про якийсь різновид пантоміми, що іноді мав непристойний характер. Таким був танець «кордакс» в аттічній комедії. [503]
131,1. Лев був символом царської влади. Перікл, син Ксантіппа (приблизно 493- 429 рр. до н. є.), був за своїм походженням (з боку матері) пов'язаний із Алкмеоніда-ми. Цей відступ від основної теми (розд. 121-131) пояснюється бажанням Геродота захистити і прославити Алкмеонідів і разом із тим Перікла, з яким він заприятелював під час свого перебування в Афінах.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VI Ерато Переклад А.Білецького |
| 2. | 83. Що ж до Аргоса, то він настільки збезлюднів(1), що все... |
| 3. | 119. Полонених Датієм та Артафреном еретрійців, коли ці перські... |
| 4. | 36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб... |
| 5. | 133.1. Парос був дуже багатим островом, між іншим і завдяки своєму... |
На попередню
|
|
