Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
235. Демарат відповів: «Царю мій! Оскільки наполягаєш на тому, Щоб я висловив тобі мою думку, буде правильним, аби я сказав тобі, що я вважаю за краще. Пошли триста кораблів із твого флоту до берегів Лаконії. Там поблизу є острів, що називається Кітери. Про цей острів один із наших людей, Хілон, який був наймудрішим, сказав, що було б кращим, коли б цей острів занурився в море, ніж щоб він залишався на поверхні моря. Так і чекай завжди, що від нього відбудеться те, що я хочу тобі запропонувати. Це було сказано не тому, що він передбачав твій похід, але завжди існувала загроза якогось походу. Нехай твої кораблі базуються на цьому острові і залякують лакедемонців. І оскільки їм доведеться вести війну поблизу своєї країни, тобі нема чого боятися, поки буде підкорено решту Еллади твоїм сухопутним військом, що вони поквапляться прийти їй на допомогу. І скоро буде поневолено решту Еллади, саме спартанське військо вже буде несильним. Проте, коли ти цього не зробиш, чекай, що з тобою станеться ось що. Є один вузький перешийок при вході на Пелепоннес. У тому місці, коли всі пелопоннесці укладуть союз проти тебе, чекай, що тобі доведеться мати бої ще запекліші від тих, що в тебе були. Проте, коли ти зробиш інакше, тоді тобі піддадуться без бою і той перешийок, і пелопоннеські міста».
236. Після нього взяв слово Ксерксів брат Ахемен, стратег морського війська, якому довелося бути присутнім при цій розмові, бо він злякався, чи не зробить Ксеркс так, як йому запропонував Демарат, і він сказав: «Я бачу, царю, що тебе починають спокушати слова цієї людини, яка заздрить тобі через твої успіхи, а мабуть, і діє як зрадник, бо ти знаєш, що еллінам властиві такі звички, вони заздрять тому, хто має успіхи, і ненавидять того, хто сильніший від них. Якщо в теперішньому становищі, коли в нас зазнали аварії чотириста кораблів, ти відокремиш ще триста інших від флоту, щоб вони пливли навколо Пелопоннесу, тоді супротивники стануть рівносильними з тобою. Навпаки, коли ввесь флот буде зосереджено, їм буде не сила напасти на тебе, бо вони не матимуть кількісної переваги, і, крім того, якщо виступлять разом всі війська, і все морське військо допоможе сухопутному, а сухопутне морському. Але якщо ти розділиш флот, тоді ні ти не зможеш йому бути корисним, ні він тобі. Займися своїми справами і зробиш добре, коли не будеш цікавитися справами ворогів, де вони воюватимуть, що вони зроблять і скільки їх там. Вони й самі здатні подбати про свою користь, як і ми про свою. Що ж до лакедемонців, якщо вони вступлять у бій із персами, то вони не зможуть надолужити втрати, якої вони зазнали».
237. Ксеркс відповів йому: «Ахемене, мені здається, що ти правильно сказав і я так і зроблю. Проте Демарат радить те, що вважає за корисніше для мене, але твоя думка вища за його думку. Адже, звичайно, я, принаймні, не можу припустити, що він не бажає мені добра і про це я суджу на підставі його слів, які він сказав у попередньому випадку і з того, що відбувається в дійсності. Це правда, що громадянин, якщо він не надзвичайно цнотливий, але таких дуже мало, заздрить іншому своєму співгромадянинові, який має успіхи, і показує йому своє незадоволення своїм мовчанням, і, якщо той співгромадянин попросить його дати йому пораду, не порадить йому те, що йому здається справді найкращим. Проте якийсь іноземець іншому іноземцеві, котрий має успіх, буває сповненим доброзичливості, і коли той попросить у нього поради, дасть йому найкращу з тих, що має. Отже, щодо Демарата, який є моїм другом, я, нарешті, забороняю лихословити про нього».
238. Так сказав Ксеркс і потім пройшов серед трупів, а від трупа Леоніда, про якого він чув, що той був у лакедемонців і царем і стратегом, він наказав відрубати голову і настромити її на кіл(1). На мою думку, існують й інші докази і серед них найважливіший, що цар Ксеркс розгнівався на Леоніда, коли той ще був живий, як ні на кого іншого на світі, бо інакше він не зробив би такого неподобства з його тілом, бо, наскільки я знаю, перси шануюють більш за всіх інших людей, що виявили себе хоробрими на війні.
239. (Але тепер я повертаюся до свого оповідання(1), там, де я залишив його незавершеним. Лакедемонці першими довідалися про підготування до походу Ксеркса проти Еллади і тоді послали людей до пророчого святилища в Дельфах, де їм було дано оракул, який я навів трохи вище. І вони довідалися про похід у цікавий спосіб. Отже, Демарат, син Арістона, котрий утік до мідійців, як я уявляю собі, і вірогідність підтверджує мою думку, не хотів добра лакедемонцям і можна було б запитати, чи він зробив це з любові, чи із зловтіхи. Отже, коли Ксеркс вирішив піти в похід проти Еллади, Демарат, який був тоді в Сусах, довідався про це і захотів попередити лакедемонців. У нього, звичайно, не було іншого способу передати повідомлення, бо існувала небезпека, що його перехоплять. Тоді він вигадав ось що: він узяв склад ану дощечку, зіскоблив із неї віск, щоб дощечка залишалася без напису, а на її поверхні вирізьбив рішення Царя, а потім залив дощечку розтопленим воском. І так той, хто має передати дощечку не матиме неприємностей від вартових на шляху. Коли дощечку було принесено в Спарту, лакедемонці не могли нічого зрозуміти, поки, нарешті, як мені розповіли, Горго, дочка Клеомена і дружина Леоніда, лише вона здогадалася і порадила їм зіскоблити віск і прочитати на дощечці, що там було вирізьблено. Вони послухались її, знайшли, що там було, прочитали і потім повідомили і всіх інших еллінів. Ось так переказують, що це сталося.)
ПРИМІТКИ
Книга VII. Полімнія
1.1. До епохи Александра Македонського в Середній Азії не було значних міст, належних до перської держави.
1.2. В III кн. р. 89 і далі не згадується про обов'язок підданців перської держави давати людей для війська, але Дарій наклав на них такий обов'язок. [504]
2.1. Про такий звичай не йшлося тоді, коли Камбіс перебував у Єгипті, а Дарій у Скіфії. Можливо, це було заведено через те, що Дарій на той час уже був дуже старим.
2.2. Треба нагадати, що Гобрій був одним із сімох, які виступили проти магів (III, 70).
3.1. Тобто, близько 487 чи 486 р. до н. є. Демарат пішов у добровільне заслання 491 р. до н. є.
3.2. Із інших джерел нічого невідомо про такий звичай у Спарті. Дарій призначив собі спадкоємця не через пораду Демарата, але під впливом своєї дружини, дочки Кіра, Атосси.
4,1. Дарій помер восени 486 р. до н. є., бувши царем 36 років.
5,1. Перси дбали про свої сади і плодові дерева. Царі та сатрапи змагалися між собою, влаштовуючи сади і культивуючи нові породи плодових дерев.
6.1. Алевади були відомою у Фессалії багатою і впливовою родиною, яка нібито походила від міфічного царя Алева. Коли Торак із своїми братами запросив Ксеркса, фессалійці звернулися до греків по допомогу (VII, 172).
6.2. Хресмологами називалися в давній Греції ворожбити і пророки, такі, як Мусай, Епіменід, Тейресій, а крім того, мудреці, досвідчені тлумачі давніх оракулів. Серед таких був і Ономакріт, який склав збірку давніх оракулів, приписуваних Мусаєві. Він мав недобру репутацію через те, що підробляв оракули і вигадував свої власні.
6.3. Герміонець Лас був ліриком і автором дифірамбів. Його вважали за вчителя Піндара і винахідника «кіклічного танцю».
7.1. Тобто навесні 485 р. до н. є. У єгипетських джерелах є відомість про те, що якийсь фараон царював лише протягом одного року.
7.2. Дарій поводився дуже добре з єгиптянами. Він навіть будував їм нові святилища і ремонтував старі, завершив проведення каналу, що з'єднав Ніл із Червоним морем, і взагалі поважав їхні звичаї, релігію та жерців.
7.3. На відміну від Дарія Ксеркс скасував самоврядування в Єгипті, згідно якому перський цар уважав за спадкоємця єгипетських фараонів, а в номах верховна влада належала жерцям. Очевидно, характерною для Ксеркса була релігійна нетерпимість.
8.1. Перська державна рада складалася з сатрапів та представників знаті.
8.2. Звичайно, тут прийом так званої просопопеї, властивий давньогрецьким історикам. Незапротокольовані промови Ксеркса і його споборників складені Геродотом і виявляють його розуміння державних устроїв. Це свого роду риторичні вправи, що були модними в давній Греції.
8.3. Геродот не дбав про узгодження причин, що спонукали Ксеркса піти в похід на Грецію: помста афінянам за їхню допомогу іонійцям (VII, 5, 8), визначення долі (VII, 8), прагнення Ксеркса завоювати Європу (VII, 5), шанолюбність Мардонія (VII, 6) і посилання на «фрігійця» Пелопа, якому вдалося поневолити греків (VII, 11).
8.4. Арістагор не взяв участі в поході, але заохочував до нього.
8.5. За уявленням давніх греків небо було напівсферичним куполом, який спирався на пласку дископодібну землю. Отже, небо і земля стикалися між собою, мали спільні межі. Небо нібито було твердим, власне кам'яним. Звідси вираз «небесна твердь».
Іонійцями Мар доній називає всіх греків. У турецькій та фарсійській мовах Греція називається «Юнан», країною іонійців.
9.2. Тут Мардоній навмисне перебільшує: далеко не вся Індія (в розумінні індійський субконтинент) і не вся Ефіопія (в розумінні східна Африка) були завойовані персами.
9.3. Ассірійці в Геродота - це вавилоняни та халдеї нововавилонського царства (625-539 рр. до н. є.).
9.4. Для персів було характерним те, що вони цілком покладалися на численність свого війська і на велику кількість золота, яку вони мали.
9.5. Звичайно, і тут згаданий вище прийом просопопеї, тобто Геродот пише про те, що міг би сказати в даному разі Мардоній.
10,1. Це не відповідає звичаям давніх персів. Сам Геродот розповідає, що перси вважали почесним, якщо покійника пороздирають хижі птахи та звірі. Греки вважали великим нещастям, якщо тіло покійника не було поховано. Отже, тут Артабан промовляє так, ніби він був греком.
11.1. Думка про можливість завоювання греками перської держави не могла виникнути в Ксеркса або в когось із греків близько 481 р. Така думка могла бути лише висновком із перемог Кімона, сина Мільтіада, на Кіпрі, які завдали рішучий УДДР могутності персів.
11.2. Пелоп був сином Тантала, який уважався царем Фрігії або Лідії. Перси визнавали Малу Азію частиною своєї держави. Крім того, Фрігієць (Фрюкс) було звичним іменем рабів. [505]
11,3. Очевидно, тут ідеться про дорійське переселення. Дорійці іноді називалися разом із фракійськими племенами фрігійцями (звичайно, помилково).
13,1. На той час Ксерксові мало бути 35-40 років.
15,1. Перський цар мав на голові високу тіару (головний убір перських царів, схожий на фетровий капелюх без крисів), а на ногах червоні черевики. Його плащ і шаровари були пурпуровими, як і все його вбрання, на якому були вишиті білі соколи, священні птахи верховного бога Ахура-Мазди. Його сорочку було підперезано золотим поясом, на котрому висів меч, піхви якого було оздоблено дорогоцінним камінням.
16,1. Уважалося за тяжкий злочин, якщо хтось садовився на царський трон. Очевидно, через це Артабан не наважувався погодитися, побоюючись, чи не хотів Ксеркс згубити його, пропонуючи сісти на трон.
19,1. Те, що в цій розповіді фігурує гілка маслини, викликає підозру про її грецьку основу.
20.1. Тобто 481 р. до н. є.
20.2. Повідомлення Геродота базується на давньому переказі, згідно з яким в переселенні народів узяли участь тевкри та місійці, котрі переправилися через Фракійський Боспор і заволоділи Фракією аж до р. Пенею і до Адріатичного моря. Іонійським морем, як було сказано, Геродот називає Адріатичне море.
20.3. Тут ідеться про війни між різними малоазійськими, фракійськими та грецькими племенами. З цим пов'язано і переказ про облогу Трої.
21,1. Фінікійське судно «гавлос» було широке і округле. Для переправи потрібні були довгі грецькі кораблі (трієри і пентеконтери), які краще витримували морські течії в протоках.
22.1. Із Елаюнта можна було не пропускати грецькі суда з хлібом, що пливли з Чорного моря. З південного краю Калліпольського півострова, де перебував флот, і звідти перевозили продовольство для людей на Афоні.
22.2. Акант - місто на березі Акантської затоки; Торона - місто на Сітонійському півострові.
23,1. Геродот стверджує, що канал на Афонському перешийку було закінчено, і це доведено новітніми дослідниками. Він правильно визначив його довжину.
24,1. Проведення каналу на Афонському перешийку є доказом Ксерксового наміру за всяку ціну завоювати Грецію. Афонський півострів із його Німфейським мисом становив небезпеку для мореплавства.
25.1. Білим льоном тут називається «жерновець ситниковатий», що росте в Іспанії і з якого карфагеняни виготовляли кодоли.
25.2. Це мис поблизу містечка Левке акте («білий берег») у Фракії коло Пропонтіди.
25.3. Можливо, що Тіродіза - ототожнення з Тейрістасією, яку географ Скілак згадує слідом за Білим берегом. Еіон на Стрімоні відрізняється від Еіона у Фракії, колонії мендайців на Халкідському півострові на березі Термайської затоки.
26.1. Місцеположення Кріталлів у Каппадокії залишається невідомим.
26.2. Келайни - місто на рівнині коло злиття рік Марсія і Меандру. Ксенофонт (в «Анабасі») твердить, ніби він бачив шкіру сатира Марсія, повішану в печері, з якої витікає річка.
27,1. Можливо, ідеться про внука Креза, сина його нещасного сина (І, 34), який успадкував велике багатство Мермнадів. Його ім'я вказує на зв'язок із пророчим святилищем Дельфів.
27,1. Ідеться про твори знаменитого самосця Теодора.
30.1. Колосси - місто на березі р. Ліку. До 401 р. до н. є. воно було значним і густо залюдненим містом, але після заснування Лаодікеї воно занепало (260 р. до н. є.).
30.2. Власне не під землею, а тече у вузькій ущелині.
31.1. Шанування Ксерксом чинари, зв'язане з культом священних дерев, що їх охороняли демони, як це зображено на ассірійських рельєфах.
31.2. Коли хтось із особистої охорони царя помирав, його негайно заступав інший тому вони називалися безсмертними.
33.1. Мис на європейському березі Геллеспонту між Сестом і Койлами. Мадіт - тістечко за кілька стадій від нього на півдні. Абідос - на азіатському березі.
33.2. Ксантіпп - батько Перікла. Це сталося 479 р. до н. є.
33.3. Про Артаікта в кн. IX, розд. 136.
35,1. Тут ідеться про властиве давнім народам ставлення- до всіх природних явищ [506] так, якби всі вони були схожими на людей. Це характерна для цих народів антропоморфі-зація світу.
36,1. В розповіді про наведення мостів не все зрозуміле. Оскільки за часів Геродота цих мостів уже не було, він використав тут різні повідомлення, які, можливо, суперечили одне одному.
37.1. Ксеркс затримався в Абідосі на цілий місяць, можливо тому, що обидва мости ще не було остаточно закінчено.
37.2. Згадане тут затемнення сонця спостерігалося в Сардах 17 лютого 478 р. до н. є. Геродот або використаний ним інформатор неправильно віднесли цю подію до походу Ксеркса проти Греції, що відбувався за два роки перед тим.
37.3. У давніх греків сонце ототожнюване з Аполлоном, мало віщувати про майбутнє, бо Аполлон був богом дельфійського пророчого святилища.
40.1. Охорона царя, яка йшла перед ним, тримала свої списи вістрям до землі на знак шани до царя. Тут число «тисяча» не означає кількості воїнів, а є назвою цього загону, начальник якого називався «тисячним».
40.2. Грецький Зевс ототожнювався з перським Ормуздом (Ахура-Маздом).
42.1. Ксеркс вибрав довший, але легший шлях уздовж узбережжя повз Кіму, Міріну і Елаю. Кана - мис малоазійської Еоліди на Адрамітській затоці.
42.2. Це плодюча рівнина, що простягається від глибини Адрамітської затоки до міста Антандра.
43.1. Річище Скамандра (тепер Мендере-су) досить широке, але влітку в ньому буває мало води.
43.2. Тобто Афіні, покровительниці міста Іліона. Цією жертвою Ксеркс хотів уласкавити місцеву богиню. Взагалі було неможливим, щоб маги робили узливання героям троянської війни.
43.3. Місто Гергіта недалеко від Лампсака.
44,1. Найвищий мис, який заходить далеко в Геллеспонт.
51.1. Тут Афіни - це назва радше етнічна, а не власне географічна. Афіни вважалися їхніми мешканцями за столицю малоазіатської Іонії.
51.2. Звичайно, побоювання Артабана не мали підстави до битви при Мікалі. 54,1. Ксеркс молився Мітрі, перському богові сонця.
58.1. За міфом дочка Атаманта Гелла впала в море і втопилася, коли разом з братом Фріксом вони перелітали на злоторунному барані з Греції до Колхіди. її ім'ям було названо протоку Геллеспонт (тепер Дарданелли).
58.2. Місто Агора між Пактіями на Геллеспонті і містом Кардією на Меланській затоці.
58.3. Місто Айнос при впадінні ріки Гебру. Поблизу нього було озеро Стенторіда*
59.1. Доріск - це місто і назва місцевосці.
59.2. Серрейон - мис і гора мають однакову назву, відому з міфології, бо там жінки кіконів убили Орфея.
60,1. Чисельність армії Ксеркса тут дуже перебільшено. Навряд чи число воїнів було більше за 200 тис.
61.1. Перелік народів та племен Азії, як і перелік сатрапій і опис царського шляху дуже важливі відомості для вивчення давньої історії. Геродотів опис, очевидно, базується на офщійних перських документах.
61.2. Схожість імен «Персей» і «Перс» спричинилася до виникнення міфу про те, що Перс - родоначальник персів був сином Персея.
62.1. Арії - було загальною назвою індоарійських племен, що розмовляли індоєвропейськими мовами. Ця назва відрізняла індоєвропейських кочовників, що оселилися на територіях середньої Азії, сучасного Ірану і північного Індостану (в долинах рік Інду і Гангу).
62.2. Цим словом називалися, очевидно, різні головні убори, характерні для давніх персів. Греки називали мітрою головну пов'язку, яка притримувалв волосся, а кінці її звисали на потилиці.
65,1. Під деревом тут розуміється бавовна.
69.1. Хітонами тут названо бурнуси, характерні і для сучасних арабів.
69.2. Ідеться про статую богині Анаіт (ім'я, яке в словнику Гесіхія тлумачиться, як «золота»). Обличчя цієї статуї нагадувало обличчя Аркістони.
70,1. Східними ефіопами називалися темношкірі тубільці Індії. В давньогрецькій мові слово «айтіопс» (ефіоп) означало «людина з обпаленим (тобто чорним) обличчям». Звідси темношкірі тубільці Африки та Індії однаково називалися ефіопами. [507]
73,1. Тут у Геродота йдеться про переселення фрігійців із Фракії до Малої Азії. Воно було пов'язано з рухом на південь дорійських племен і переселенням вірменів. Цей рух спричинився до падіння малоазіатської хеттійської держави. Вірмени, справді, були споріднені з фрігійцями.
74,1. Назву Олімп мали різні гірські масиви. Тут ідеться про місійський Олімп, між Місією та Віфінією (Бітініею).
76,1. Пророче святилище Арея (Ареса) в пісідійців може бути доказом того, що вони прибули колись до своєї країни з півночі.
80,1. Тобто 479 р. до н. є.
81,1. Слово «телос» у тексті цього розділу означає підрозділ піхоти або кінноти.
83,1. Все військо, крім особистої охорони царя, було поділено на 6 корпусів, кожним із яких командувало двоє стратегів.
85,1. Це «лассо», що його на війні використовували сармати, а пізніше гунни.
86.1. Дикі осли, тобто кулани.
86.2. Верблюд у найкращому разі може розвинути швидкість коло 15 кл» у годину.
89.1. Палестинські сірійці - це філістимляни.
89.2. Можливо, через недавнє повстання в Єгипті їх не використовували в піхоті.
90.1. Згідно з переказом Аякід Тевкр утік із своєї вітчизни з кількома троянськими полоненими і заснував місто Саламін на Кіпрі.
90.2. Цар Тегеї Агенор, як уважали, був засновником міста Пафос на Кіпрі. Давній грецький діалект Кіпру виявляє схожість із аркадійським діалектом на Пелопоннесі.
90.3. Під азійською Ефіопією тут розуміється Ассірія.
91.1. Кілік, епонім кілікійців, був сином Агенора, братом Європи, Фенікса (Фойніка) і Кадма.
91.2. Вважалося, що більшість грецьких колоній у Памфілії була аргоськими. Сама назва країни - Памфілія означала «край усіх племен». В епіграфічних пам'ятниках збереглися зразки своєрідного памфілійського діалекту.
92,1. Як це було зображено на єгипетських пам'ятниках, такий головний убір був характерним для так званих народів моря.
93,1. Про це було в кн. І, розд. 171.
94,1. Чому Данай, який оселився в Аргосі, пов'язується тут із Ксутом та іонійцями, невідомо. За міфом він був сином Елліна (Геллена) і, вигнаний із Фессалії своїми братами Еолом (Айолом) і Дором, знайшов притулок в Афінах, одружився з Креусою, дочкою Ерехтея, і в них народилося двоє синів Іон та Ахей (Ахай). Міфи про Даная і Ксута вказують на два важливих фактори в складанні давньогрецьких міст-держав. По-перше, тут згадується «Єгипет», під яким слід розуміти Кріт із його давньою культурою, а, по-друге, тут ідеться про дорійців та іонійців, котрі пройшли на південь через Фессалію.
95.1. Тут ідеться про населення Кікладських островів.
95.2. Іонійський Додекаполіс, тобто 12 іонійських міст на західному узбережжі Малої Азії.
95.3. Острови Мелос і Тера були заселені дорійцями.
95.4. Батьківщиною пеласгів на континентальній Греції вважалася Фессалія, де була область Пеласгіотіда і місто Пеласгійський Аргос.
95.5. Під Геллеспонтом тут розуміється, крім власного Геллеспонту, також і Фракійський Боспор і Пропонтіда.
96,1. Тут Геродот уживає слово «історія» в його теперішньому розумінні.
97,1. Легкі судна, що їх первісно будували на Кіпрі, називалися «керкурами». Чисельність перського флоту тут значно перебільшено. За Есхілом перський флот у битві при Саламіні нараховував 1000 кораблів. **
98.1. Тут фінікійське ім'я еллінізовано за зразком таких грецьких імен, як Арімнест.
98.2. Тобто Маттан, що як загальне ім'я означало «дар» (отже «дар бога», як наше Богдан).
98.3. Сіром, тобто Хірам III, цар Тіра, якого Навуходоносор узяв у полон.
98.4. Тобто Мербал, як загальне ім'я «дар Ваала».
98.5. Торг - цар Саламіна на Кіпрі.
98.6. Гістіай знову після повстання іонійців став тираном в Термерах.
99.1. Цю Артемісію слід відрізняти від її попередниці з таким самим ім'ям, яка побудувала гробницю-мавзолей своєму покійному чоловікові в Галікарнассі.
99.2. Про зв'язок Епідавра з островом Косом свідчить культ Асклепія в обох містах, [508] жерцями якого були Асклепіади, що з їхнього роду походив і славнозвісний лікар Гіппократ.
100,1. Сідонцями часто називали всіх фінікійців. їхні кораблі вважалися за найкращі в перському флоті.
104,1. Як в інших випадках, коли використовується прийом просопопеї, цей діалог Ксеркса з Демаратом вигадано Геродотом.
107,1. Еіон- місто на річці Стрімоні. Здобуття Еіона було першим досягненням об'єднаного грецького флоту під командуванням афінян. Облога тривала з літа 476 р. до н. є. до весни 475 р. до н. є.
108.1. Щоб охороняти узбережжя навпроти острова Самофракії.
108.2. Цю Месамбрію слід відрізняти від іншої на західному березі Понту Евксіну. 109,1. Абдери - місто біля Маронейської затоки, місце народження Арістотеля. 111,1. Очевидно, про це пророче святилище серед греків поширювалися різні чутки. 112,1. Піерійців було вигнано з їхньої країни біля Олімпу.
113,1. Жертвоприношення коней - давній іранський, а також і індійських звичай (ашвамедха). Маги приносили жертву не богові Стрімону, якого шанували греки, а своєму богові Мітрі.
114.1. На тому місці греки побудували своє місто Амфіполіс.
114.2. Такий звичай, очевидно, існував колись в іранців, але взагалі людські жертвоприношення за часів Геродота були рідкісними.
115.1. Очевидно, це долина, через яку води озера Болби вливалися в Стрімонсь-ку затоку.
115.2. Фракійські племена вважали перського царя за бога, а шлях, яким він ішов, священним.
117,1. Через зиск від прориття каналу Артахая було визнано за героя, владаря підземного світу.
121,1. Місто Терма при Термайській затоці було грецькою колонією, але ним заволоділи македонці. Воно стало великим і важливим містом, відколи Кассандр, один із полководців Александра Македонського, заснував на тому місці Фессалоніку, названу так на честь сестри Александра.
122.1. Асса - місто на північному березі Сінгітської затоки, яка одержала назву від міста Сінг (Сінгос).
122.2. Місто Торона дало назву Торонайській затоці. Там же було і місто Сермі-ла. Між ними було розташовано також місто Галепс (Галепсос). Місто Меківерну захопили мешканці блінта і побудували там гавань. Вона була на півострові, що називається Сітонія.
123.1. Місто Потідея (Потейдая) на східній стороні Палленського півострова при Торонайській затоці.
123.2. Ці містечка були низкою маленьких фортець, що обороняли вхід до Фессало-нікської затоки.
123.3. Тут ідеться про вузький прохід, що з'єднував тоді Македонію з Фессалоніксь-кою затокою біля гирла річки Аксія.
124,1. Сіропайони мешкали над озером Керкінітідою біля ріки Стрімону. Інші пайони мешкали біля джерел Стрімону. Крестонія - це горбистий край навколо джерел річки Хейдору (Ехедору).
126,1. Дикі бики - тури, про яких згадує Гай Юлій Цезар у книзі про війну з галлами.
126.2. Справді, за давнини в Греції існували леви, про що повідомлюють також інші автори, напр. Арістотель і Пліній.
127,1. Гадана первісна територія Македонії, яка відрізнялася від Македонії в широкому розумінні цієї назви. Вона охоплювала рівнину між річками Аксієм та Аліакмоном і передгір'я Бермію, а її столицею були Айгай (Еги) або Едесса.
128,1. З Македонії до Фессалії ведуть три шляхи: на схід від Олімпу вздовж узбережжя до гирлів річки Пенею; через вузьку долину на заході від Олімпу між ним і Піерійськи-ми горами; ще далі на заході від долини Аліакмону через Сермійські ущелини біля горішньої долини річки Тітарісію.
129.1. Геродот пропустив найзначнішу притоку Пенею Тітаресій або Европос.
129.2. Озеро Бойбеіда наповнюється водою переважно річкою Пенеєм під час її розлиття.
131,1. Прибережна смуга між Аліакмоном і Пенеєм і гірський край на правому березі Аліакмону нижче Камбунійських гір і на північних та східних схилах Олімпу. Згодом ця [509] країна відійшла до долішньої Македонії. Найважливішими містами Піерії були Метона, Підна і Діон.
131.2. В цьому переліку під фессалійцями розуміється плем'я, що переселилося туди з Теспротії і зайняло долину Пенею, змусивши сусідні племена визнати його панування.
131.3. Долопи займали гірську область Пінду від верхів'їв ріки Ахелою до озера Ксініади. Айніанці були в горішній долині Сперхею, Маліейці були навколо Маліейської затоки. На південному сході від Фермопіл були локри-опунтії, локри-епікнемідії. Ахейці мешкали навколо гори Отріс на півночі. Фтіотійських ахейців слід відрізняти від пелопоннеських.
132.1. Згідно з Діодором Сіцілійським цю клятву дали на Істмі представники племен проти тих, які перейшли на бік персів.
132.2. Союз греків, імовірно, складався перед початком повстання іонійців. 133,1. Можливо, це було покарання за спалення святилища Кібели в Сардах (І, 102).
137.1. Ідеться про мешканців Тірінта, які після зруйнування їхнього міста 468 р. до н. є. заснували нове місто біля Аргоської затоки.
137.2. Саме 430 р. до н. є.
139,1. Це виправдання Геродот, очевидно, написав трохи опісля початку пелопоннеської війни.
140.1. Цей оракул було дано, коли Афінам загрожувало вторгнення ворогів, тобто тоді, коли греки відійшли з Темпейської долини і вирішили обороняти Фермопіли.
140.2. Вони обмилися у воді Кастальського джерела, надяґли на себе лаврові вінки, помолилися, принесли жертви, а потім увійшли в священний покій (адютон, мегарон), де була золота статуя бога і в глибині його був триніжок, на якому сиділа Піфія.
141,1. Кекропова скеля, тобто Акрополь, де було поховано цього героя. 142,1. Під «дерев'яними мурами» Піфія, очевидно, розуміла кораблі, на яких афіняни мали відпливти далеко на захід.
143.1. Проте Фемістокла було обрано архонтом-епонімом (тобто архонтом, що його ім'ям називали рік його правління) і він почав укріплювати Пірей 493 р. до н. є.
143.2. Тлумачі оракулів намагалися узгодити обидва оракули, вважаючи, що другий оракул був для них порадою поїхати на захід і що засобом рятунку для них були кораблі.
144.1. 483-482 рр. до н. є. створення афінського флоту відбулося після походу Міль-тіада на Парос. Воно було пов'язано з війною афінян із егінцями 488-486 рр. до н. є.
144.2. Копальні срібла і міді були власністю держави, які віддавалися на відкуп приватним особам.
144.3. Якщо загальне число громадян на той час доходило до ЗО тис, тоді сума становила 50 талантів.
144.4. Геродот, очевидно, забув, що вже в кн. VI, розд. 89, за його словами, афіняни мали флот, що складався принаймні з 50 кораблів.
145.1. Збори представників відбулися, імовірно, на Істмі навесні 481 р. до н. є., а навесні 480 р. до н. є. зібралися радники і також зосередилися війська.
145.2. Восени 481 р. до н. є., коли прибули наглядачі, Ксеркс ще перебував у Сардах. 147,1. Збіжжя приставлялося в Грецію з Таврійського Херсонесу (тобто з Криму) і з північного узбережжя Понту Евксіну і через це Геллеспонт мав для афінської торгівлі велике значення.
148.1. Очевидно, 494 р. до н. є.
148.2. Аргосці, імовірно, хотіли позбутися обвинувачення в медизмі (прихильності до персів). Оракул, на думку Геродота, було дано близько 482 р. до н. є., але не виключається, що він стосується до першого перського вторгнення 491-490 рр. до н. є.
148.3. На троянській війні Агамемнон був головнокомандувачем ахейців. Аргосці твердили, що вони були спадкоємцями мікенського царя. Потім, коли сини Геракліда Арістомаха кинули жереб, щоб поділити між собою Пелопоннес, Аргос дістався старшому синові, Теменові.
149.1. Остаточну відповідь повинна була дати так звана спартанська апелла.
149.2. Проте Клеомен запропонував закон, згідно якому, коли один із царів був у поході, то другий міг приймати рішення. Отже, відповідь спартанця була лише вивертом.
150.1. У цій версії є доля правди, бо аргоських послів було прийнято в Сусах (розд. 151) і до Мардонія було послано вісників (IX, 12).
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
