Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VIII Уранія Переклад А.Білецького

86. Так було з ними. А більшість ворожих кораблів у морській битві при Саламіні було знищено, одні з них знищили афіняни, а інші - егінці(1). Отже, елліни билися майстерно і додержуючи порядку, а варвари вели бій безладно і необмірковано і через те й сталося, саме те, що сталося. Проте в той день вони показали себе достойнішими порівняно з тим, якими вони були в берегів Евбеї. Всі вони билися з завзяттям, бо побоювалися Ксеркса. Кожен із них гадав, що саме на нього дивився Цар.

87. Що ж до всіх інших, я з певністю не можу сказати, як власне кожен із них поводився під час морської битви і серед варварів, і серед еллінів. Проте з Артемісією сталося так, що Цар почав шанувати її ще більше, ніж перед тим. Тієї хвилини, коли флот Царя прийшов у цілковите замішання, корабель Артемісії був переслідуваний афінським кораблем. І вона не могла уникнути переслідування, бо попереду від неї були інші перські кораблі, а її корабель був дуже близько від ворожих. Вона вирішила зробити щось і це пощастило їй виконати, а саме переслідувана афінським кораблем, вона завзято атакувала один із перських кораблів, на якому була залога з Калінда(1) і серед неї і сам цар каліндійців, Дамасітім. Навіть якщо ще перед тим на Геллеспонті вона могла посваритися з ним, то все ж таки я не знаю, чи вона навмисне зробила це, чи випадково на її шляху опинився каліндійський корабель. Але коли вона напала на нього і потопила, це принесло їй подвійну користь, бо тріерарх афінського корабля, побачивши, що вона напала на корабель варварів, вирішив, що корабель Артемісії є або еллінським кораблем, або перейшов від варварів на бік еллінів, і тепер допомагає еллінам, і через це повернув назад і атакував інші ворожі кораблі.

88. З одного боку їй пощастило уникнути переслідування і не загинути, а з другого лихо, яке вона вчинила, дуже підвищило її в очах Ксеркса. Справді, розповідають, що Цар, який стежив за морським боєм, побачив, що її корабель готується носовим тараном пробити бік іншого корабля і хтось із його почту сказав йому: «Бачиш, владарю мій, як відважно воює Артемісія, адже вона потопила вороже судно?» А Ксеркс запитав, чи справді такий подвиг учинила Артемісія, на що йому відповіли позитивно, бо вони добре знали емблему її корабля(1) і були певні того, що затоплене судно було ворожим. Отже, і в усьому іншому їй сприяла доля, як я вже сказав, і в даному разі, бо з корабля каліндійцдв жоден не врятувався, хто міг би її обвинуватити. І Ксеркс відповів на те, що йому сказали: «Мої чоловіки стали жінками, а мої жінки чоловіками». Кажуть, що так відповів Ксеркс.

89. У цій битві був убитий Даріїв син Аріабігн(1), брат Ксеркса, і багато інших знатних персів та мідійців, а також багато було вбито їхніх союзників, а серед еллінів - мало. Бо вони вміли плавати і ті, кораблі яких було потоплено, і їх не було вбито в рукопашній битві, пливучи досягли до Саламіну, але більшість варварів, що не вміли плавати, загинули в морі. Коли кинулися навтіки кораблі першої лави, тоді загинула і більшість інших, бо вони вистроєні позад тих, намагаючись пройти наперед із своїми кораблями, щоб їх побачив цар, що і вони можуть щось учинити, наштовхувалися на кораблі, які тікали.

90. В цьому замішанні сталося ще й таке. Дехто з фінікійців, кораблі яких загинули, прийшли до Царя і наклепали на іонійців, ніби через них загинули їхні фінікійські кораблі, бо іонійці виявилися зрадниками. Але сталося так, що іонійські стратеги не постраждали, а фінікійці, які наклепали на них, одержали те, що заслужили, і ось як це сталося. Поки вони там ще розмовляли, один корабель із Самофракії(1) вдарив своїм носовим тараном афшське судно і воно почало тонути і водночас егін-ський корабель завзято напав на самофракійське судно і затопив його. Проте, оскільки самофракійці були досвідчені метальниками дротиків і, кидаючи їх, перебили на палубі корабля, який їх затопив, усю його залогу, вони поперестрибували на нього і захопили його. Саме це й урятувало іонійців. Бо, щойно Ксеркс побачив, як вони вчинили такий подвиг, він страшенно розгнівався на фінікійців у своєму великому засмученні, бо вирішив, що всі вони винуваті в тому, що сталося, і наказав відрубати їм голови, оскільки вони виявилися боягузами, наклепавши на тих, хто кращі від них. Тим часом Ксеркс, сидячи на схилі гори навпроти Саламіну, що називається Айгалеос, кожного разу, коли бачив, як хтось із його війська мав успіх у морській битві, запитував, хто він, а його писарі записували ім'я тріерарха та ім'я його батька і назву його міста. До нещастя, що спіткало фінікійців, спричинився і один перс, приятель іонійців, Аріарамн, який перебував там.

91. Отже, вони виступали проти фінікійців. Коли варвари кинулися навтіки і намагалися знайти притулок у Фалері, егінці чекали на них у протоці(1) і вчинили гідні уваги подвиги. Тим часом афіняни в цій плутанині топили кораблі, які ще чинили опір, і ті, що тікали, а егінці нападали на ті, що прагнули врятуватися. І якщо деякі кораблі обминали афінян, вони неодмінно ставали здобиччю епнців.

92. Сталося так, що зустрілися двоє кораблів: один корабель Фемістокла, який гнався за ворожим кораблем, і другий корабель егінця Полікріта(1), сина Крія, котрий напав на корабель сідонян, саме на то) , що захопив егінське судно, яке перебувало на сторожі біля Скіату. На ньому був Піфей, син Ісхеноя, якого перси з поваги до його мужності, незважаючи на його рани, тримали на своєму кораблі. Отже, коли сідонський корабель, на якому його тримали перси, било захоплено, Піфей урятувався і повернувся на Егіну. Щойно Полікріт побачив той афшський корабель і пізнав на ньому знак наварха, як голосно викрикнув ім'я Фемістокла і почав знущатися з нього через прихильність егінців до мідійців. З цими образливими словами він звернувся до фемістокла тієї хвилини, коли протаранив ворожий корабель. А варвари, кораблі яких урятувалися, тікаючи прибули до Фалера під захист сухопутного війська.

93. Під час цієї морської битви найбільшу похвалу заслужили егінці, а після них - афіняни, а поіменно - егінець Полікріт і афіняни Евмен із дему Анагірунту, і Амейній із дему Паллени, той, що гнався за Артемісією. Якби він напевно знав, що на тому кораблі була Артемісія, він не припинив би переслідування, поки не взяв би її в полон або не став би сам полоненим, бо він дав наказ афінським тріерархам, а, крім того, призначив нагрроду в десять тисяч драхм тому, хто захопить її живцем. І це тому, що вони не могли стерпіти, щоб із афінянами воювала якась жінка(1). Проте вона, як я вже згадав вище, врятувалася, а також й інші, що їхні кораблі знайшли притулок у Фалері.

94. Щодо Адейманта, стратега корінфян, афіняни розповідають, що одразу з першої хвилини, коли почалася битва на морі, він розгубився і перелякавшися підняв вітрила і поспішив утекти, а скоро корінфяни побачили корабель свого наварха, який тікав, і вони кинулися навтіки(1). Потім, коли тікаючи вони прибули до того місця Саламіну, де є святилище Афіни Скіради (2), їх зустріло послане божеством суденце, звідки воно взялося, ніхто про це не міг довідатися, і воно попрямувало до корінфян, які ще не знали, що сталося з еллінським військом. Ось через що можна зробити висновок про божественне походження цього явища. Отже, коли це суденце наблизилося до корінфянських кораблів, із нього почувся голос: «Адейманте! Ти забрав свої кораблі і поквапився тікати і цим зрадив еллінів. Але знай, що вони вже стали переможцями і їхня перемога така, як вони бажали собі в своїх молитвах». Це було сказано, і оскільки Адеймант не хотів цьому вірити, це було йому повторено і ще додано, що залога суденця згодна бути його заручниками, поки не з'ясується, що елліни справді стали переможцями. Так він повернувся з своїм кораблем, а за ним й інші кораблі прибули до табору, коли вже морський бій закінчився. Так переказують афіняни на шкоду корінфя-нам, але корінфяни, звичайно, не погоджуються з цим переказом і твердять, ніби вони були одними з перших під час морського бою і посилаються в цьому як на свідків на інших еллінів (3).

95. Тим часом Арістід, син Лісімаха, що про нього я згадував, як про дуже достойну людину, ось що зробив під час тих бентежних подій, які сталися на Саламіні. Він набрав багато гоплітів із тих, яких було виши-кувано вздовж саламінського узбережжя, і вони були афінянами, узяв їх і висадив на островці Псітталеї, і там вони перерізали всіх персів, котрі були на цьому острівці.

96. Коли закінчився морський бій, елліни відбуксували до узбережжя Саламіну всі судна, які там були, і підготувалися до другої битви, гадаючи, що Цар ще використає судна, котрі в нього залишилися. Проте багато з кораблів, що зазнали аварії, підхопив західний вітер і переніс їх до того місця аттіцького узбережжя, яке називається Коліада. І в такий

спосіб здійснилися всі інші пророцтва Бакіда і Мусая, як ще й інше пророцтво афінського пророка Лісістрата про уламки кораблів, що їх викинуло море в тому місці. Зміст цього пророцтва афінянина Лісістрата залишався незрозумілим для всіх еллінів:

«Там Коліади жінки, готуватимуть їжу на веслах».

Проте, так воно і сталося після відступу Ксеркса.

97. Коли Ксеркс побачив загибель свого флоту(1), він злякався, чи не порадить хтось із іонійців еллінам, або і самі вони загадають пливти на Геллеспонт, щоб зламати там мости і так він залишився б ізольованим у Європі і цим наразив би на небезпеку своє життя. Отже, він вирішив тікати. Проте, бажаючи, щоб про його намір не довідалися ні елліни, ні його люди, він наказав спорудити греблю на протоці між берегом Сала-міну і Аттіки (2), зв'язавши фінікійські вантажні судна, щоб вони утворили міст і водночас були б оборонним муром. Так він нібито став готуватися до нової морської битви. Бачачи такі його готування, всі були певні того, що він вирішив за всяку ціну залишитися в Елладі і продовжувати війну. Проте від Мардонія, який так добре знав Ксерксову вдачу, ніщо не могло пройти непоміченим. Отаку справу розпочав Ксеркс і водночас послав до Персії вісника сповістити про поразку, що він її зазнав.

98. Нема на світі смертної істоти, яка могла б подорожувати, куди схоче, швидше від цих перських вісників. Ось що вигадали ці перси. Скільки днів триває подорож, стільки коней і людей розташовано на всій відстані: один кінь і одна людина на кожен день подорожі. І ні" сніг, ні дощ, ні спека, ні ніч не заважають їм, щоб кожен вісник із найбільшою швидкістю пройшов призначений йому шлях. Отже, перший кур'єр переказує доручення, що йому було дано, другому, а другий третьому і так далі, поки, переказуючи один одному, вони не дійдуть до кінця. Саме так буває і в Елладі, коли біжать із смолоскипами на святі на честь Гефеста(1). Ця кінна пошта перською мовою називається анга-рейон (2).

99. Отже, перша звістка, яка прибула в Суси про те, що Ксеркс здобув Афіни, звичайно так потішила персів, котрі залишилися в країні, що вони обсипали всі вулиці миртовими вітами і запалили пахощі, і почали бенкетувати і розважатися. Проте друга звістка, що прибула пізніше, викликала таке замішання, що вони почали розривати на собі одяг, кричати і голосити, покладаючи всю відповідальність за поразку на Мардонія. І не так засмучувала персів загибель їхніх кораблів, скільки вони побоювалися за життя свого царя.

100. Таке замішання тривало безперервно в Персії, поки туди не прибув сам Ксеркс і поклав цьому кінець. Щодо Мардонія, то він бачив, як уболіває Ксеркс через поразку в морській битві, і підозрював, що цар думає покинути Афіни, і побоювався, що той його покарає, бо він умовив його піти в похід на Елладу. Отже, краще для нього буде знову наразитися на небезпеку і спробувати підкорити Елладу або загинути з славою при спробі здійснити далекосяжні наміри. Він більше схилявся до ідеї, що мабуть ще спроможеться поневолити Елладу. Отже, добре обміркувавши все це, він з'явився до Ксеркса з такою пропозицією: «Царю мій! Не занепадай духом і не бери цього близько до серця, того, що сталося. Для нас остаточна перемога в боротьбі, яку ми розпочали, не залежить від дощок та деревин, але від людей і від коней. Ніхто з цих людей, які уявляють, що вони вже досягли всього, не наважиться зійти з кораблів і спробувати вчинити тобі опір, також і з тих військ, що на суші. Ті, котрі вчинили нам опір, вже одержали належне. Отже, тепер, якщо ти це ухвалиш, ми негайно нападем.© на Пелопоннес. Якщо ти вважатимеш, що треба зачекати, то ми так і зробимо. Не втрачай лише самовладання, бо для еллінів нема рятунку, їм доведеться розплатитися за все, що вони тепер нам зробили, і за те, що було перед тим. їм не уникнути уярмлення. Отже, роби те, що тобі до вподоби з моїх пропозицій. Якщо ти вирішив сам піти з військом, на цей випадок я маю іншу пораду. Але не роби так, царю мій, щоб елліни могли знущатися з персів. Адже перси не винуваті в нещастях, які тебе спіткали. Ти не зможеш навести мені випадок, коли ми виявилися б боягузами. Якщо фінікійці, єгиптяни, кіпріоти та кілікійці показали себе боягузами, то ти цю ваду не приписуй персам. Отже, тепер, коли з'ясовано, що перси не винні, послухай мене. Коли ти вирішив не залишатися тут, візьми з собою більшість війська і повертайся до свого палацу, а я зобов'язуюся передати тобі підкорену Елладу, якщо зможу вибрати собі з війська триста тисяч добірних воїнів».

101. Коли це почув Ксеркс в своєму скрутному становищі, він був у нестямі з радощів і відповів Мардонієві, що він усе це розміркує і скаже йому, що йому підходить. Під час наради з перськими радниками він вирішив запросити і Артемісію, щоб довідатися про її думку, бо в одному з попередніх разів вона правильно порадила, що треба було зробити. Коли прийшла Артемісія, він наказав усім відійти - і його перським радникам, і його списоносцям, і сказав таке: «Мардоній пропонує мені залишитися тут і напасти на Пелопоннес, наполягаючи на тому, що перси і сухопутне військо зовсім не винуваті в тому, що зі мною сталося, і готові, коли їм буде дана можливість, довести це. Отже, він пропонує мені або самому це зробити, або він зобов'язується передати мені підкорену Елладу, якщо дозволю йому вибрати триста тисяч воїнів із мого війська, а я щоб із рештою війська повернувся до моєї столиці. Проте ти перед морським боєм дала мені таку добру пораду, відрадивши мене вступити в цей бій, дай мені і тепер свою пораду, що мені треба робити, те чи інше, аби я був певний, що моє рішення буде правильним».

102. Отже, він просив дати йому пораду, а вона відповіла йому: «Царю мій! Важко буває людині, що просить висловити їй свою думку, дати найкращу пораду. Незважаючи на це, в теперішніх обставинах, моя думка така, що тобі треба повернутися, а Мардонієві, якщо він хоче і зобов'язується зробити те, що каже, дозволь йому залишитися тут із тими, яких він собі обере. Бо коли він їх поневолить, про яких він каже, і йому пощастить здійснити його намір, то це, владарю мій, буде твоя справа, бо це зроблять твої раби. З другого боку, якщо станеться протилежне тому, що хоче Мардоній, і тоді не буде великої біди, бо ти будеш живий і здоровий, і тобі не загрожуватиме жодна небезпека, ні тобі, ні твоїй родині. Я хочу сказати, що коли ти і твоя родина будете живі і здорові, то еллінам ще багато разів доведеться боротися за своє життя, а якщо з Мардонієм станеться якесь лихо, це нема значення, а в еллінів, навіть коли вони переможуть, то це ще не буде перемога, якщо їм пощастить знищити твого раба. Але ти повернешся, досягши своєї мети, ради якої ти вирушив у похід, адже ти спалив Афіни».

103. Ця порада дуже подобалася Ксерксові, бо саме те, що вона йому казала, було в нього на думці. Бо як я гадаю, якби всі люди на світі порадили йому залишатися, він не залишився б, так він перелякався. Тоді він подякував Артемісії і відіслав її до Ефеса(1). Вона взяла з собою і його дітей, бо його супроводжували дехто з його позашлюбних дітей.

104. Разом із ними він послав як наглядача за дітьми Гермотіма з Педасів, який був головним серед царських євнухів. Педасійці мешкають на півночі від Галікарнаса. (В країні педасійців ось що відбувається. Коли може статися щось неприємне для всіх, хто мешкає навколо їхнього міста, тоді в тамтешньої жриці Афіни виростає довга борода(1). Це було там у них уже двічі. Отже, з цих Педасів походив Гермотім.)

105. З усіх випадків, що про них я знаю, ця людина помстилася на заподіяне йому лихо в найжорстокіший спосіб. Отже, його взяли в полон вороги і поставили його на продаж. Його купив один хіосець, Паніоній, який заробляв собі на життя найганебнішим ремеслом. Коли потрапляли йому до рук гарненькі хлопці, він їх оскоплював і відвозив до Сардів або до Ефеса, щоб продати там утридорога, бо варвари оцінюють євнухів вище за неоскоплених, маючи до них цілковиту довіру. Цей Паніоній, звичайно, пооскоплював багато хлопчаків, бо з цього він жив, і серед інших він оскопив і Гермотіма. Цей Гермотім не в усьому був нещасним, його разом із іншими дарами було прислано до Царя і за деякий час Ксеркс став поважати його більше за всіх своїх євнухів.

106. На той час, коли Цар вирушив у похід із Сардів на Афіни, Гермотім у якійсь справі приїхав до однієї місцевості Місії, де живуть хіосці і яка називається Атарнеєм, і там перебував і Паніоній. Він пізнав Паніонія і часто по-дружньому розмовляв із ним і, насамперед, перелічував йому, скільки добра він мав завдяки йому, а потім пообіцяв і йому зробити багато добра на подяку, якщо він візьме з собою свою родину і приїде пожити разом із ним. Так Паніоній із радістю прийняв його пропозицію і приїхав до нього разом із своїми синами та жінкою. І коли нарешті всі вони опинилися в його руках, і Паніоній і вся його родина, Гермотім сказав йому: «Ну, чоловіче! Ти, який заробляєш собі на хліб найганебнішою працею, що її будь-коли робила якась людина на світі. Яке лихо я завдав тобі або хтось із моїх перевесників, або тобі самому, чи комусь із твоїх близьких, завіщо ти зробив мене з чоловіка, котрим я був, якоюсь нікчемою? І ти гадав, що боги не дізнаються про твою ганебну справу? Це вони згідно законів справедливості передали тебе в мої руки за твої ганебні діла, і тобі не буде за що скаржитися за кару, котру я на тебе накладу». Після цього обвинувачення він наказав привести до нього синів Паніонія і змусив його самого відрізати їм усім чотирьом дітородні члени і той, присилений необхідністю, мусив це зробити. І коли він це зробив, він змусив їх відтяти і їхньому батькові те саме. Ось у такий спосіб був покараний Паніоній і помстився на ньому Гермотім.

107. Ксеркс, доручивши своїх дітей Артемісії відвезти їх до Ефеса, покликав Мардонія і наказав йому вибрати всіх, кого він хоче, і докласти зусиль на виконання того, що він обіцяв. Того дня(1) більше нічого, крім цього, не сталося, але вночі за наказом Царя стратеги підняли вітрила, щоб пливти назад до Геллеспонту, так швидко, як тільки могли, поки флот ще охороняв мости, аби цар міг перейти ними до Азії. Коли пливучи варвари прибули до мису Зостера, а в тому місці довгошиї миси далеко висуваються в море, і їм здалося, що це кораблі, і на деякий час кораблі роз'їхалися в різні боки. А коли невдовзі вони зрозуміли, що це не кораблі, вони знову зібралися докупи і попливли далі.

108. Скоро розвиднилося, елліни, побачивши сухопутне військо на його позиціях, вирішили, що і флот залишився там біля Фалера і подумали, що він може вступити в морський бій і самі почали готуватися до оборони. Проте, коли вони зрозуміли, що він утік, першою їхньою думкою було кинутися доганяти його. Але коли вони гналися за ним аж до Андросу, навіть не побачивши морського війська Ксеркса, а прибувши на Андрос, вони влаштували там нараду. Фемістокл був за те, щоб переслідувати флот між островами, а потім пливти просто до Геллеспонту, щоб зруйнувати там мости. Проте, Еврібіад висловив протилежну думку, сказавши, що коли буде знищено переправу, це може завдати велику шкоду Елладі. Отже, як би Перса було ізольовано і він змушений був залишитися в Елладі, він не став би сидіти без діла, бо коли б так було, він не міг би мати жодної надії на успіх, не мав би можливості повернутися назад до Азії, а його військо помирало б з голоду. Але як би він продовжив воювати, то завоював би в Європі всі міста і всі народи, одні з них були б силоміць поневолені, а інші добровільно перейшли б на його бік. І споживок одержувало б його військо від щорічних урожаїв в Елладі. Проте, здається, такого не буде, бо після поразки в морській битві Перс не схоче залишатися в Європі. Отже, слід дати йому можливість утекти і нехай він повернеться, тікаючи до своєї країни. Після того, сказав він, можна буде продовжити війну і завоювати його країну. До цієї думки пристали й інші стратеги пелопоннесців.

109. Коли Фемістокл зрозумів, що він не може вмовити більшість стратегів пливти до Геллеспонту, він змінив свою думку і звернувся до афінян (бо саме афіняни найбільш обурювалися на те, що варвари повтікали від них і їм кортіло пливти до Геллеспонту, і вони готові були продовжити переслідування одні, якщо інші не хотіли цього), і сказав їм таке: «І на підставі власного досвіду, і від інших я чув, що в багатьох випадках відбулося щось подібне, коли люди, пригнічені необхідністю, переможені, знову вступали в бій і надолужували завдану їм шкоду, яку перед тим зазнали через свою боязкість. А ми (завдяки несподіваному нашому успіхові врятували і себе, і Елладу, відбивши напад такої великої хмари людей), не переслідуватимемо людей, що тікають, бо той подвиг учинили не ми, а боги і герої, які через свої ревнощі не захотіли, щоб владарем Азії і Європи стала одна людина, до того ж безчесна і злочинна, яка, не розрізнюючи святилища і приватні будинки, палила і валила статуї богів(1), яка навіть море наказала відшмагати і кинути в нього кайдани. Добре буде, коли ми залишимося в Елладі і подбаємо про себе і про свої родини. І кожен із нас тепер, коли ми зовсім прогнали варварів, нехай відбудує своє житло і старанно обробить свою ниву, а навесні ми відпливемо до Геллеспонту і до Іонії». Так він казав, маючи на меті здобути прихильність Перса, щоб було йому, де знайти притулок, коли б із ним сталося щось прикре від афінян, як воно і відбулося.

110. Незважаючи на те, що ця Фемістоклова промова була облудною, афіняни повірили йому(1). Оскільки і перед тим було поширено думку, що Фемістокл розумна людина, і справді виявилося, що він і розумний, і тямущий, вони готові були повірити всьому, що він говорив. Коли він умовив їх прийняти його план, він одразу послав на кораблі кілька чоловік, про яких він був упевнений, що навіть якби їх поставили на тортури, то вони не скажуть того, що він доручив їм переказати Цареві. Одним із них був той самий Сікінн. Коли вони прибули до Аттіки, всі інші залишилися на кораблі, а Сікінн прийшов до Ксеркса і сказав йому: «Мене послав Фемістокл, син Неокла, стратег афінян, найкращий і найздібніший від усіх союзників, щоб я повідомив тебе, що афінянин Фемістокл, бажаючи зробити тобі послугу, затримав еллінів, які хотіли переслідувати свої кораблі і зруйнувати мости на Геллеспон-ті. А тепер ти можеш цілком спокійно повернутися до твоєї країни». Про це вони повідомили Царя і повернулися назад (2).

111. Тим часом елліни, відмовившися від дальшого переслідування варварського флоту і від того, щоб пливти до Геллеспонту і зруйнувати переправу, обложили Андрос, бажаючи заволодіти ним. Отже, мешканці Андросу були першими острів'янами/ від яких Фемістокл зажадав грошей(1), але вони їх йому не дали, але Фемістокл навів їм такий довід, що афіняни виступили проти них і мають із собою двох великих богинь - Умову та Силу, і через це андросці мають за всяку ціну дати їм гроші, ті відповіли, що вони, звичайно, бачать, що Афіни велике і багате місто, якщо їм допомагають такі добрі богині, але андросці дуже бідні на ниви і дві богині, власне, їм не потрібні, не покидають їхній острів, але міцно тримаються за нього - Бідність і Розпач, і оскільки в них є ці дві богині, вони не дадуть грошей афінянам, бо сила афінян не переможе ніколи їхнього безсилля. Така була їхня відповідь і через те, що вони не дали грошей, їх було обложено.

112. Тоді Фемістокл, жадоба якого не мала меж, послав і на інші острови(1) тих самих вісників (котрих він послав до андросців) з погрозами, якщо вони не дадуть того, що він вимагає, він виступить проти них із еллінським військом, обложить їх і зруйнує їхні міста. Цими погрозами він зібрав значні грошові суми від карістійців і паросців, які повідомлені про облогу Андросу, який перекинувся на бік мідійців, і, крім того, знаючи, що Фемістокл уславився більш за всіх стратегів, злякалися і послали гроші. Чи дали гроші і якісь інші острів'яни, я не можу сказати, але гадаю, що і хтось із інших також дав, а не лише вони. Проте, коли це певне, принаймні щодо карістійців, які, незважаючи на виплату грошей, не уникли лиха. Що ж до паросців, то вони грошима власкавили Фемістокла і так уникли походу проти них. Отже, Фемістокл, базуючись на Андросі, потай від інших стратегів обзавівся грошима.

113. Військо, що було з Ксерксом, перечекало кілька днів і відступило до Беотії тим самим шляхом, яким прибуло. Мардоній уважав, що йому треба було супроводити Царя. Потім він вирішив, що доба року не підходить для продовження військових дій і що краще буде перезимувати у Фессалії а згодом навесні напасти на Пелопоннес. Прибувши до Фессалії, Мардоній, насамперед, відібрав усіх персів, тих, що називалися безсмертними, крім їхнього стратега Гідарна (бо той сказав, що не хоче покидати Царя). Потім із персів він виділив панцерників і тисячу вершників (2), потім мідійців і саків, бактрійців та індійців, піших і кінних. Ці народи він узяв сповна, а серед інших союзників він відібрав небагатьох і тих, що вирізнялися своєю статурою, або про яких він знав, що вони вчинили щось важливе. З народів, які він обрав, перси були в більшості. Вони мали на собі намиста і обручки. На другому місці були мідійці, їх було не менше за персів, але вони не вирізнялися більшою силою. Таким чином, загальна кількість війська разом із вершниками сягала трьохсот тисяч.

114. На той час, коли Мардоній набирав собі військо, а Ксеркс перебував у Фессалії, з Дельфів до лакедемонців прийшов оракул, щоб вони зажадали від Ксеркса сатисфакції за вбивство Леоніда і прийняти те, що Цар дасть їм. Спартанці негайно послали вісника, який застав усе військо ще у Фессалії і, з'явившися до Ксеркса, сказав йому: «Владарю . мідійців! Лакедемонці та Геракліди Спарти вимагають від тебе сатисфакції за вбивство, бо ти вбив їхнього царя, який обороняв Елладу»(1). Почувши це, Ксеркс засміявся і деякий час не міг сказати ні слова, а потім, оскільки при ньому був присутній Мардоній, він показав на нього і сказав йому: «Гаразд! Мардоній тепер дасть їм сатисфакцію, яку вони вимагають».

115. Ксеркс уважав ці слова за відповідь і відступив, залишивши Мардонія у Фессалії, а сам спішно вирушив до Геллеспонту і за сорок п'ять днів(1) прийшов до того місця, через яке вже проходив, маючи з собою жалюгідні залишки війська. Скрізь, де вони проходили, який би там не був народ, вони забирали в нього врожай і так годувалися, а де зовсім не було поживи, вони їли траву з землі або кору дерев, що її здирали з них, і листя, які зривали, і все це пожирали, чи то були дикі, чи культурні рослини, не залишаючи нічого. Це вони робили з голоду. Так на військо напала якась пошесть, дизентерія, і їх винищувала на шляху. Тих, що захворіли, він залишав у містах із наказом, щоб їх доглядали та годували. Деяких він залишив у Фессалії, в Македонії і в Сірісі, що в Пайонії. Там він залишив, коли йшов у похід на Елладу, священну , колесницю Зевса, але відступаючи, не міг забрати її з собою, бо пайонці віддали її фракійцям, а коли Ксеркс зажадав, щоб вони йому її повернули, вони відповіли, що його кобилиць, там, де їх випасали, викрали фракійці з північної Фракії, які мешкають біля джерел Стрімону.

116. В тих краях цар фракійських племен бісалтів і крестонців учинив жахливий злочин. Сам він відмовився підкоритися Ксерксові і відійшов до високих Радопських гір, а своїм синам заборонив узяти участь у поході проти Еллади. Однак вони чи тому, що не надали значення забороні, чи просто через охоту побачити війну пішли в похід разом із Ксерксом. Коли вони, всі шестеро повернулися живі й здорові, їхній батько наказав виколоти їм очі, щоб покарати їх за те, що вони зробили.

117. Такої зазнали вони кари. Тим часом перси, коли пройшли через Фракію і прибули до протоки, поспішно зійшли на кораблі, щоб пливти до Абідоса, бо вони не знайшли на тому місці корабельного моста який зруйнувала буря. Під час їхнього перебування на тому місці, маючи в своєму розпорядженні більше харчів, ніж у поході, і через те, що вони жадібно їли і там була інша вода, багато з тих, що залишилися у війську, захворіли. Решта разом із Ксерксом прибули в Сарди.

118. Існує ще інший переказ про це, а саме такий. Нібито Ксеркс, повертаючись із Афін, коли прибув до Еіона, що поблизу Стрімону, не захотів звідти подорожувати суходолом і військо залишив під командою Гідарна, щоб той вів його до Геллеспонту, а сам сів на фінікійське судно і повернувся в Азію. Кажуть, що в морі їх наздогнав вітер, що віяв від Стрімону і підняв хвилі. І тоді дедалі, то буря збільшувалася, а судно було настільки перевантажено персами, які поверталися разом із Ксерксом і перебували на палубі. Ксеркса охопив страх і він покликав керманича і запитав його, чи є якась надія на рятунок, і той відповів йому: «Царю мій! Нема жодної надії, хіба що нам у якийсь спосіб можна було б позбутися багатьох людей на кораблі». І Ксеркс, почувши це, вигукнув: «Зараз, перси, кожен із вас покаже, наскільки він любить свого царя, бо, здається, від вас залежить мій рятунок». Так він сказав їм і вони почали падати перед ним долілиць, і стрибати в море. Так судно стало легшим і вони щасливо прибули в Азію. Щойно Ксеркс зійшов на сушу, як учинив таке. Оскільки керманич урятував царя, той подарував йому золотий вінець, але оскільки він спричинився до загибелі багатьох персів, він відрубав йому голову.

Додати в закладки

  
Переклад Translate