Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІХ Калліопа Переклад А.Білецького

69. Серед паніки, що там сталася, прийшла відомість до інших еллінів, які розмістилися поблизу храму Гери і не брали участі в битві, що битва закінчилася і що перемогло військо Павсанія. Коли вони це почули, не додержуючи зовсім порядку, вони разом із корінфянами попрямували шляхом, що йде передгір'ями і узвишшями просто до святилища Деметри, а решта разом із мегарцями та фліунтцями побігли рівнинним шляхом. Коли мегарці та фліунтці наблизилися до ворогів, їх здалека побачили фіванські вершники, як ті безладно бігли, приострожили своїх коней і кинулися на них на чолі з своїм проводирем Асоподором, сином Тімандра. Напавши на них, вони перебили шістсот із них, а решту загнали на Кіферон. Так несправедливо їх було вбито(1).

70. А перси та інша юрба, щойно прибігли до дерев'яного муру, піднялися на вежі і до приходу лакедемонців, підвищили і зміцнили, як тільки могли, ці мури. Проте, коли прибули афіняни, почалася запекла битва при мурах. Поки не було ще афінян, перси успішно оборонялися і мали перевагу перед лакедемонцями, які не вміли воювати біля мурів. Але коли до них прилучилися афіняни, битва біля мурів стала ще запеклішою і тривала довго. Нарешті, виявивши свій героїзм і наполегливість, афіняни проламали мур, зробили в ньому бреш і, звичайно, елліни кинулися всередину. Першими вдерлися всередину укріплення тегейці і вони розграбували намет Мардонія і забрали звідти різні речі, і серед них і ясла його коней, які майстерно було зроблено з бронзи. Оці ясла тегейці присвятили в храм Алейської Афіни, а решту здобичі вони поклали там, де й інші елліни. Варвари, коли завалився мур, уже не могли залишатися в строю і ніхто серед них не думав оборонятися, вони перелякані зовсім розгубилися, замкнуті у вузькому просторі десятки тисяч людей. Так еллінам було легко їх убивати. Отже, із трьох тисяч війська, за винятком сорока тисяч, яких увів із собою Артабаз, а з решти не врятувалося і три тисячі. Із лакедемонців під час битви було вбито всього дев'яносто один, із тегейців шістнадцять і п'ятдесят двоє з афінян(1).

71. Серед варварів у піхоті відзначились насамперед перси, в кінноті - саки, а як окрема особа, кажуть, відзначився Мардоній. Серед еллінів показали себе хоробрими афіняни і тегейці, але у відвазі їх перевершили спартанці. Іншого доказу щодо цього я не маю (бо всі вони перемогли ворогів, які були перед ними), але зішлюся лише на те, Що лакедемонці атакували сильніших за них супротивників і перемогли їх. Наймужнішим за всіх виявив себе, на мою думку, Арістодем, він єдиний урятувався із трьохсот і через це всі його зневажали в Спарті. Після нього відзначилися своїми подвигами спартанці Посейдоній і Філокіон, а також Амомфарет. Хоч як там було під час сперечання щодо того, хто з них був наймужнішим, спартанці, які були на полі бою, висловили думку, що Арістодем кидався на ворогів як скажений і вчинив великі подвиги, бо, очевидно, шукав собі смерті, щоб позбутися обвинувачення, яке тяжіло над ним, а Посейдоній, не шукаючи собі смерті, показав себе відважним і через це був достойнішим за Арістоде-ма. Але це вони могли казати і через заздрість. Усім їм, яких я перелічив, убитим на полі бою, крім Арістодема, була віддана належна шана, проте Арістодема не вшанували з причини, про яку я сказав.

72. Ці, які воювали при Платеях, стали найзнаменитішими, але Каллікрат, який був у війську і вважався за найуродливішого елліна свого часу, не лише лакедемонцями, а й рештою еллінів, не був убитий на полі бою. Він тоді, коли Павсаній приносив жертви, перебуваючи в своєму загоні, був поранений у бік стрілою. І коли інші билися, його винесли з бою і там, де він конав, сказав платейцеві Арімнесту(1), що йому байдуже те, що він умирає за Елладу, але його непокоїть, що йому не вдалося, незважаючи на все його бажання, вчинити якийсь подвиг, використати для цього свою руку.

73. Кажуть, що серед афінян відзначився Софан(1), син Евтіхіда з Декелейського дему. Він був із декелейців, які колись, як розповідають і афіняни, зробили таке корисне, що їх уславило назавжди. Коли, як відомо, за давніх часів Тіндаріди, шукаючи Єлену, щоб повернути її в Спарту, з великим військом удерлися в Аттіку і вигнали мешканців демів із їхніх будинків, не знаючи, де була схована Єлена, тоді декелей-ці, чи згідно з іншим переказом сам Декел, обурений зухвалістю Тесея (2) і побоюючись за всю Аттіку, з'ясував їм усю справу і провів їх до Афід-нів, які один із тамтешніх мешканців, Тітак (3), через зраду передав Тінда-рідам. За те, що вони для них зробили, спартанці дали декелійцям право постійно не платити податків і головувати на святах, і цим правом вони користуються і до цього дня. Так під час війни, що сталася багато років після того між афінянами та пелопоннесцями, коли лакедемонці спустошували Аттіку, вони не зайняли Декелеї(4).

74. З цього дему походив Софан, який відзначився тоді серед афінян і про якого існують два перекази(1). Згідно з одним він носив із собою привітаний на ланцюгу до пояса його панцера залізний якір і, коли він наближувався до ворогів, кидав на землю для того, щоб вороги, які кидалися на нього, не могли зсунути його з місця. А коли його супротивники тікали, тоді він уважав, що вже настала хвилина, він піднімав якір і гнався за -ворогами. Це один із переказів, а другий суперечить цьому, що я його навів, і згідно з ним Софан мав на своєму щиті, який постійно повертав, не перестаючи ні на хвилину, як свій герб якір і зовсім не йшлося про залізний якір, підвішаний на його панцері.

75. Є ще один блискучий подвиг, що його вчинив Софан. Коли афіняни облягали Егіну, він викликав на бій аргосця Еврібата і вбив його. Цей самий Софан після тих подій через свою відвагу ставши стратегом афінян разом із Леагром, сином Главкона, був убитий едонця-ми в Даті, в битві за копальні золота(1).

76. Після того, як варварів при Платеях було розбито вщерть, до еллінів прийшла одна жінка - перебіжчиця, наложниця одного з персів, фарандата, сина Теаспія. Коли вона довідалася про поразку персів і перемогу еллінів, вона прикрасила золотими оздобами себе і своїх служниць, і одягнена в свої найкращі шати, вона зійшла з повоза і підійшла до лакедемонців, які ще продовжували вбивати ворогів, і, побачивши Павсанія, як він там порядкує, ім'я якого і походження вона знала і раніше, бо багато разів чула про нього, пізнала Павсанія і, впавши перед ним навколішки, сказала: «О царю Спарти!(1) Врятуй мене твою благальницю з мук неволі, бо ти вже зробив мені добро і тим, що знищив оцих, які ні богів, ні божеств- не шанують. Я родом із Косу і я дочка Гегеторіда сина Антагора. Мене викрав із Косу один перс і зробив своєю наложницею». Павсаній відповів їй: «Жінко! Заспокойся, адже ти благальниця, і якщо ти кажеш правду, що ти дочка Ґегесіторіда з Косу (2), бо він мій найкращий друг із усіх тих, що там живуть». Так він їй сказав і тимчасово доручив піклуватися нею ефорам, які його супроводжували, але згодом відіслав її на Егіну, як вона сама хотіла.

77. Після приходу цієї жінки одразу прибули мантінейці(1), коли вже все закінчилося. Побачивши, що вони прийшли дуже пізно, щоб узяти участь у битві, вони зовсім зажурилися і сказали, що вони заслужили бути покараними. Довідавшися про те, що мідійці разом із Артабазом відійшли, вони хотіли переслідувати їх у Фессалії, але лакедемонці не дозволили їм переслідувати втікачів. Вони повернулися до своєї іфаїни і вигнали з своєї вітчизни проводарів свого війська. Після мантінейців прибули елейці і так само, як і мантінейці, повернулися до себе засоромлені. Повернувшися і вони вигнали своїх стратегів. Таке було з мантіней-цями та елейцями.

78. В Платеях у таборі егінців був такий Лампон, син Піфея, один із славетних серед егінців. Йому спала на думку одна нечестива справа і він поспішив знайти Павсанія. Прийшовши, він сказав йому: «Сине Клеомброта! Ти вчинив надлюдський подвиг, великий і найблискучіший, і бог тебе удостоїв честі врятувати Елладу і придбати таку славу, якої ніхто з еллінів не мав у нашій історії. Тепер після всього цього зроби для збільшення цієї слави і ще дещо і щоб у майбутньому ніхто з варварів не наважувався вчинити над еллінами недостойні справи. Я хочу сказати, що коли при Фермопілах був убитий Леонід, Мардоній із Ксерксом відрубали йому голову і повісили її високо на списі. Якщо і ти зробиш таке, тебе насамперед усі спартанці, а потім і всі еллійи вихвалятимуть. Адже якщо ти настромиш на кіл Мардонія, ти помстишся за твого дядька Леоніда». Він казав оце Павсанієві, гадаючи, що робить йому приємність, але той так відповів йому.

79. «Друже Егінцю! Щиро дякую тобі за твої добрі слова і за твою турботу про мене, але твоя пропозиція зовсім хибна. Хоча ти так високо мене звеличив і мою батьківщину, і мій подвиг, а тепер звергнув мене і збезчестив, порадивши мені зганьбити покійника, кажучи, коли я це зроблю, то слава моя збільшиться. Така справа личить хіба що варварам, а не нам, еллінам. Але і їх ми за це засуджуємо. В такий спосіб я не хочу догоджати ні егінцям, ні тим, кому це може подобатися. Мені досить схвалення спартанців і я не говоритиму і не робитиму безчесних речей. Що ж до Леоніда, за якого ти мені пропонуєш помститися, я кажу тобі, що ця помста вже відбулася в цілком наявний спосіб: незліченна кількість тих, що тут загубили своє життя, це відплата і за нього і за вбитих при Фермопілах. А ти більш не приходи до мене і не розмовляй зі мною, як ти розмовляв, і не давай мені порад і подякуй, що ти підеш живий і здоровий».

80. Таку відповідь почув Лампон і пішов геть. Тим часом Павсаній через вісника заборонив усім розносити здобич і наказав ілотам зібрати всі коштовні речі. Вони розбіглися по табору і познаходили намети, розшиті золотом і сріблом, посріблені і позолочені ліжка, золоті кратери, а також келихи та чаші. Вони знайшли ще на возах лантухи, в яких виявилися золоті та срібні "казани, а з трупів убитих воїнів, що лежали на землі, вони познімали зап'ястя та намиста і взяли позолочені акінаки, бо вже на гаптовані вбрання ніхто не звертав уваги. Хоча тоді багато речей пограбували ілоти і попродавали егінцям, проте також багато, що не могли заховати, вони поприносили. Від цієї здобичі походить велике багатство егінців, бо вони скуповували золото в ілотів і платили їм за нього, як за мідь.

81. Так вони нагромадили там дорогоцінні речі, а потім виділили з них десяту частину для дельфійського бога і з неї були приношення такі, як золотий триніжник, поставлений на бронзового триголового змія поблизу жертовника(1). Виділили й іншу частину для бога Олімпії, з якої було зроблено, як приношення, бронзову статую Зевса заввишки в десять ліктів, і ще для істмійського бога, з якої було виготовано бронзову статую Посейдона заввишки в сім ліктів. Це вони виділили, а решту перських наложниць і золото, і срібло, та багато інших коштовних речей і в'ючних тварин кожен узяв собі залежно від його заслуг. Які ще цінні речі вони виділили і дали тим із них, хто відзначився при Платеях, "про це ніхто не сказав, але я, принаймні, гадаю, що і їм щось було дано. Пав-санієві дали вдесятеро більше за інших, жінок, коней, талантів, верблюдів, а також і всі інші коштовні речі.

82. Розповідають ще й про таке. Ксеркс, тікаючи з Еллади, залишив Мардонієві все своє господарство. Отже Павсаній, побачивши намет Мардонія, розшитий сріблом і золотом із завісками строкатих кольорів, наказав пекарям та кухарям приготувати обід, який був у Мардонія. Вони виконали його наказ і тоді Павсаній, побачивши золоті та срібні ліжка з гарними матрацами та ще золоті і срібні столики, і всі приналеж-ні для обіду речі, подивувався цій розкоші і для сміху наказав своїм слугам приготувати лаконський обід. Обід було приготовано і різниця між обома обідами була разюча. Тоді Павсаній засміявся і запросив еллінських стратегів, і скоро вони зібралися, Павсаній, показуючи на обидва обіди, сказав їм: «Шановні елліни, я запросив вас сюди, бажаючи показати вам, наскільки дурний був Мідієць, який маючи можливість жити, як ви тут бачите, прибув сюди, щоб забрати в нас те, що ми маємо, в нас, які живемо так бідно». Так сказав згідно з переказом Павсаній еллінським стратегам.

83. Навіть і за кілька років після того багато платейців знаходили в різних посудинах золото, срібло та всілякі коштовні речі. А згодом сталося і таке. Коли на трупах не залишилося м'яса (бо платейці почали переносити і складати кістки до одного місця), було знайдено череп без жодного шва з суцільної кістки, а ще було знайдено нижню та верхню щелепи з зубами і передніми і задніми також із суцільної кістки. Знайдено також скелет людини заввишки в п'ять ліктів.

84. На другий день зник труп Мардонія. Хто це зробив, я не можу сказать, але я чув, як називали імена багатьох із різних країв, які поховали Мардонія, і я знаю багатьох із тих, що одержали подарунки від сина Мардонія, Артонта, за те, що вони це зробили. Проте хто з них переніс труп Мардонія і поховав його, я не спромігся уточнити. Є чутка, що це був Діонісофан із Ефеса, який доховав Мардонія. В усякому разі його було поховано.

85. Елліни, поділивши між собою здобич після битви при Платеях, почали ховати своїх убитих воїнів, кожен народ окремо. Лакедемонці викопали три могили. Там вони поховали ейренів(1), серед яких були Посейдоній і Амомфарет і ще Філокіон і Каллікрат. В одній могилі вони поховали ейренів, у другій решту спартанців, а в третій ілотів. Так вони їх поховали, а тегейці також окремо поховали своїх, усіх разом, так само і афіняни і мегарці та фліунтці тих, яких перебила кіннота. Звичайно, всіх цих могили вміщують убитих у битві, що ж до могил інших, які можна побачити в Платеях, то це, як я довідався, їх викопали і насипали землю, ті, хто не взяли участі в битві, і зробили це через сором, для нащадків, і в них нема людей. Є там і могила егінців, яку, я чув, зробив на прохання егінців за десять років після битви Клеад, син Автодіка, платеєць, який був проксеном егінців.

86. Після того, як елліни в Платеях поховали своїх покійників, вони зібралися на нараду і вирішили негайно піти проти Фів і зажадати, щоб їм видали всіх прибічників мідійців, і насамперед Тімегеніда і Аттагіна, які очолювали цих прибічників, а якщо вони їх не видадуть, нехай залишаються в місті і до того, як воно буде здобуто і зруйновано. Таке' вони прийняли рішення і на одинадцятий день після битви^ вони прийшли і обложили Фіви, і зажадали, щоб їм видали тих людей. Але фіванці не мали наміру видавати їх і тоді елліни почали плюндрувати їхню країну, і робити напади на їхні мури.

87. І оскільки грабування тривало на дванадцятий день, Тімегенід < казав фіванцям: «Шановні фіванці! Оскільки елліни вирішили не знімати облоги, поки не зруйнують Фів, або поки ви їм не видасте нас, нехай більше не страждає через нас Беотія, але якщо вони хочуть одержати гроші і лише посилаються як на привід, вимагаючи нашої видачі, дамо їм гроші з нашої спільної каси (бо ми стали прибічниками мідійців із загальної згоди(1), а не з власної волі), а якщо правда, що вони облягають місто через нас, тоді ми сами погоджуємось, щоб нас видали і цим ми звільнимось від усяких обвинувачень». Фіванці вирішили, що він правильно каже і своєчасно, і одразу повідомили Павсанія, що вони погоджуються видати цих людей..

88. Отже, так вони домовилися, а тим часом Аттагін утік із міста разом із своїми синами, але їх спіймали і привели до Павсанія. Проте він зняв із них обвинувачення, кажучи, що сини не мають відповідальності за перехід батьків на бік мідійців(1). Щодо інших людей, яких видали фіванці, вони гадали, що їх відпустять і вони виправдаються, і навіть були переконані, що через підкуп вони визволяться. А Павсаній, скоро вони опинилися в його руках, запідозрівши їх у такому намірі, розпустив усе військо союзників, а їх наказав у кайданах відвести в Корінф і там стратити (2).

89. Отаке відбулося в Платеях і у Фівах. Тим часом Артабаз, Фарна-ків син, тікаючи з Платей, уже був далеко. Коли він прибув до Фесса-лії(1), його запросили в гості фессалійці і, оскільки вони не знали нічого про події в Платеях, вони запитали його про решту війська. Проте Артабаз зрозумів, що якби він розповів їм усю правду про битви, то він наразився б на небезпеку і самому загинути і всьому його війську (йому здавалося, що всі, хто довідався б про ці події, могли б на нього напасти) і, подумавши так, він нічого не розповів про фокейців, а фессалійцям сказав: «Я, шановні фессалійці, як бачите, поспішаю якнайшвидше до Фракії разом ось із цими, бо мене послано з табору для важливої справи. Сам Мардоній прийде незабаром за мною і чекайте на нього з години на годину. Зробіть йому належний прийом і як слід подбайте про нього, бо в майбутньому ви не пожалкуєте, що так зробили». Так він їм сказав і спішно пройшов із своїм військом Фессалією і Македонією до Фракії, як людина, котра і справді поспішає, прямуючи суходолом. Він прибув до Візантія (2), залишивши позаду чимало своїх воїнів, яких перебили на шляху фракійці, або яких доконали голод і втома. А з Візантія він перетяв море на кораблях.

90. Так він повернувся до Азії того самого дня, коли варвари зазнали жорстокої поразки при Платеях і це збіглося з їхнею поразкою при Мікалі в Іонії. Тим часом, коли елліни із своїм флотом, що приплив із лакедемонцем Леонтіхідом, перебували на Делосі, до них прийшли оповісники з Самосу; Лампон, син Трасіклея, Атенагор, син Архістраті-да, і Гегесістрат, син Арістагора, яких самосці послали потай від персів, а також від тирана Теоместора, сина Андродаманта, якого перси призначили тираном Самосу. З'явилися вони перед стратегами і Гегесістрат почав промовляти докладно і про вся*ке, що, мовляв, лише їх поба-* чать іонійці, як повстануть проти персів, і що варвари не зможуть учинити їм опору, а якщо навіть учинять, то все одно, такого випадку іншим разом не буде в них(1). Він посилався на те, що вони мають спільних богів, благав їх урятувати від неволі еллінів і прогнати варварів. Крім того, казав він, їм легко це зробити, бо кораблі у варварів незграбні і не можуть протистояти еллінським. А якщо, казав він, елліни мають якусь підозру, чи не готується проти них якась зрада, то аби їх умовити, він пропонував їм узяти його з супутниками на кораблі як заручників.

91. Оскільки самосець наполягав на своїх пропозиціях, Леонтіхід запитав його, чи тому, що він від відповіді на своє .запитання хотів одержати якесь передвістя, чи тому, що це йому навіяв бог: - Як тебе звати, Самосцю?» - І той відповів йому: «Гегесістрат». І на цьому Леонтіхід перебив його, незважаючи на те, що, мабуть, Гегесістрат хотів сказати і ще щось, Леонтіхід сказав: «Я приймаю добре передвістя, проводарю війська, самосцю. Лише дивіться, ти та інші, що з тобою, дайте мені слово, що самосці і справді хочуть стати нашими союзниками і йдіть із богом»(1).

92. Так він йому сказав і негайно взявся за діло. Самосці одразу дали йому своє слово, заприсягалися і склали союз із еллінами. Після цього інші оповісники відпливли, а Гегесістратові він наказав пливти разом із ним, бо вважав його ім'я за добре передвістя. Того дня елліни залишилися там на Делосі, а наступного дня принесли жертви, щоб довідатися про можливий успіх, а ворожбитом у них був Деіфон, син Евенія з Аполлонії, тієї Аполлонії(1), яка в Іонійському морі, а його батько мав таку пригоду.

93. Є в Аполлонії отара овець, присвячених Геліосові(1). Вдень вони пасуться на берегах річки, яка спадає з гори Лакмон, перетинає країну Аполлонії і вливається в море поблизу затоки Оріка, а вночі отару охороняє кожен із мешканців упродовж одного року, люди обрані з громадян, найбільш видатних своїм багатством і походженням. Цих овець аполлонійці пильно доглядають згідно з якимсь оракулом. Вночі вони перебувають у печері далеко від міста. Сталося так, що черга дійшла охороняти вівці до Евенія. І тоді він заснув, бувши сторожем, і в печеру зайшли вовки і роздерли щось до шістдесяти овець. А він, коди це помітив, затаїв це і нікому не сказав, маючи на думці купити інших овець і замінити ними тих, що загинули. Проте, коли аполлонійці довідалися про це, бо це не залишилося в тайні, вони привели його на суд і там його засудили за те, що він заснув, і викололи йому очі. Але коли осліпили Евенія, одразу після того вівці перестали котитися і земля перестала приносити плоди. І як у До доні, так і в Дельфах, коли вони запитали пророків, яка причина цього нещастя, що їх спіткало, вони з'ясували їм, що аполлонійці несправедливо позбавили зору сторожа священних овець (Евенія), тому що це боги послали вовків і вони не перестануть мститися за нього, поки аполлонійці не дадуть йому сатисфакції такої, як він сам вибере і вважатиме за справедливу. А коли він буде задоволений, боги дадуть Евенієві такий дар, який більшість людей уважатимуть його за найщасливішого за те, що він його має.

94. Такі були оракули, що їх було дано аполлонійцям, але їх притаїли і доручили деяким полагодити цю справу. А вони ось як її полагодили. Евеній сидів у кріслі, а вони прийшли і сіли біля нього і почали розмовляти з ним про всякі речі, а потім висловили йому свої співчуття з приводу його нещастя. І нарешті, запитали його, яку сатисфакцію він хотів би одержати, оскільки аполлонійці обіцяють задовольнити його за несправедливість, яку вони йому вчинили. Він через те, що нічого не чув про оракул, відповів на їхню пропозицію, що нехай вони дадуть йому ниви, і він навів імена громадян, про яких він знав, що в них найкращі маєтки в області Аполлонії, а крім цього ще й домівку, що, як він знав, була найгарнішою в місті. Якщо він усе це одержить, він додав, то остаточно пройде його гнів і це відшкодування, що йому дадуть, буде йому цілком достатнім. Так він сказав, а його відвідувачі відповіли йому: «Евенію! Через те, що аполлонійці осліпили тебе, це відшкодування вони дають тобі згідно з оракулами, що їх одержали». Коли потім він дізнався про суть цієї справи, що його обдурили, він, звичайно, розсердився. Тим часом вони придбали у власників усе, що він зажадав собі, і передали йому, а він одразу після цього одержав дар пророкування і став знаменитим.

95. Отже, син цього Евенія Деіфон, який був у корінфян, став ворожбитом у війську. Проте я чув і щось інше, ніби Деіфон видавав себе за сина Евенія і займався віщуванням в Елладі, насправді не будучи його сином.

96. Коли елліни отримали добрі передвістя, вони попливли з Делосу на Самос. І коли вони прибули до тієї місцевості острова, що називається Калами, вони кинули там якорі навпроти храму Гери(1), що там його розташовано, і почали готуватися до морського бою. А перси, довідавшись, що вони пливуть проти них, також знялися з якорів і попливли в напрямі до материка з усіма своїми кораблями, крім фінікійських кораблів, які вони відіслали перед тим, а це тому, що на своїй нараді вони вирішили не вступати в морський бій, бо справді вони гадали, що їхні сили не рівні з еллінськими (2). І вони відпливли до материка, щоб бути там під захистом сухопутного війська, яке перебувало в Мікалі. Це військо залишилося позаду від іншого, щоб за наказом Ксеркса спостерігати за Іонією. Його кількість доходила до шістдесяти тисяч, а його стратегом був Тігран, який серед персів відзначився своєю красою і своєю статурою. Отже, навархи цього флоту вирішили вдатися під захист війська, витягти кораблі на сушу і оточити їх огорожею, щоб оборонити і кораблі, а разом із тим і себе (3).

97. З таким рішенням вони вирушили. Пропливши поблизу святилища Владарок(1), вони прибули в область Мікали, в місця, що називаються. Гайсон і Сколопоенти, де є святилище Елевсінської Деметри, що його побудував Філіст, Пасіклеїв син, який супроводив Нелея, сина Кодра, коли будувався Мілет. Там вони витягли на сушу свої кораблі і спорудили навколо них огорожу з каміння та стовбурів плодових дерев, які вони повирубали, і навколо огорожі понастромлювали паліччя. Вони зробили всі ці підготування на випадок, коли їх облягатимуть (і вони нарешті переможуть, маючи на увазі дві можливості).

98. Коли еллінів було повідомлено про відступ варварів на материк, вони засмутилися тим, що варвари від них повтікали, і не знали, що їм робити, чи повернутися, чи пливти до Геллеспонту. Нарешті вони прийняли рішення не робити ні того, ні іншого, але пливти до материка. Отже, вони приготували драбини для морського бою(1) і все інше, що було потрібне, і попливли до Мікали. Коли вони наблизились до перського табору і побачили, що ніхто не вийшов їм назустріч і помітили лише кораблі, які перси перетягли за огорожу, і сухопутне військо, вистроєне на березі, тоді Леонтіхід, пропливаючи з своїм кораблем, якомога близько від берега, насамперед послав вісника з зверненням до іонійців: «Шановні іонійці! Ті з вас, хто мене чує, зверніть увагу на мої слова, бо перси, звичайно, ні слова не зрозуміють із порад, що я їх вам даю. Коли почнеться битва, кожен із вас має своїм обов'язком, першим і головним, не забути про свободу і ще про гасло «Гера» (2). А хто не почує Цього, нехай йому скаже той, хто почув». (Зміст цього звернення був той самий, що і звернення Фемістокла при Артемісії, тобто або його не зрозуміють варвари, а іонійці візьмуть звернення до уваги, або потім його зрозуміють варвари і вважатимуть іонійців за підозрілих).

99. Після цього оголошення Леонтіхіда, ось що зробили елліни: вони підійшли до берега і висадилися. Перси скоро побачили, що елліни готуються до бою і довідалися про звернення Леонтіхіда до іонійців, запідозрили, що самосці співчувають еллінам і перед усім обеззброїли самосців, бо, і справді, самосці, коли на варварських кораблях прибули полонені афіняни, які залишилися в Аттіці і їх забрало Ксерксове військо, їх усіх визволили, заплатили викуп, забезпечили їх усім потрібним для подорожі і відрядили їх до Аттіки. Власне за це почали їх підозрювати, бо вони визволили п'ятсот осіб, Ксерксових ворогів. Крім того, проходи, що ведуть на висоти Мікали, доручили охоронять мілетянам із тієї причини, що вони напевне повинні знати цю місцевість, як ніхто інший. Це було зроблено, щоб відділити їх із табору. Отже, щодо іонійців, яких підозрювали, що вони при першій можливості можуть зробити якусь шкоду, таких заходів ужили перси, а сами позсовували свої щити, щоб вони були їм за огорожу.

100. Коли, нарешті, закінчилися приготування, елліни вирушили проти варварів(1), а коли вони так ішли, серед війська поширилася чутка і водночас раптом на морському березі з'явилося жезло оповісника. Чутка, яка дійшла до них, була про те, що елліни в битві в Беотії перемогли військо Мардонія. Справді, за багатьма ознаками виявляється в цьому божественна воля, бо водночас сталася і поразка персів при Платеях і ще інша, яка мала статися при Мікалі. Ця чутка дійшла до еллінів, які там були, і внаслідок цього військо ще посмілішало і з запалом вступило в бій.

101. А ось іще один збіг: на обох полях бою були святилища Елевсінської Деметри, бо і в країні Платей битва відбувалася, як я вже навів вище, дуже близько від того храму Деметри і в Мікалі таке саме мало відбутися. Чутка про перемогу еллінів на чолі з Павсанієм виявилася цілком правильною, бо перемога при Платеях сталася ще ранком, а перемога при Мікалі близько вечора того самого дня. Незабаром надійшло також повідомлення про те, що обидві битви сталися одного і того самого дня і місяця. І елліни все ще перебували в страху перед тим, як до них дійшла ця чутка і не стільки за себе, скільки за тих, що залишалися в Елладі, чи не згубить їх Мардоній. Проте, коли ця приємна чутка долетіла до них, вони з більшим запалом атакували ворогів. Так елліни і варвари кинулися в бій, уважаючи, що острови і Геллеспонт будуть нагородою переможцям(1).

102. Тим часом афіняни і ті, що були з ними приблизно до середини фронтової лінії, йшли від узбережжя рівниною(1), а лакедемонці і ті, що були з ними, просувалися через яругу та передгір'я. На той час, коли лакедемонці ще йшли обхідним шляхом, афіняни на іншому флангу вже вступили в бій. Поки щити персів уможливлювали їм оборону, перси відбивали напади. Проте, коли афінське військо разом із своїми союзниками, підбадьорюючи один одного, почали напад із більшим завзяттям, щоб добитися перемоги самим без лакедемонців, тоді вже становище почало змінюватися. Афіняни проламали огорожу з щитів і кинулися всі разом на персів, котрі деякий час тримали оборону, але нарешті почали тікати до свого укріплення. Тоді афіняни, корінфяни, сікіонці і тройзенці, бо вони всі були там на фронтовій лінії, погнали їх і вдерлися до укріплення. Проте, коли елліни оволоділи укріпленням, варвари вже перестали оборонятися і кинулися навтіки всі, крім персів. Вони, хоч їх ставало все менше, продовжували битися з еллінами, які один за одним уторгалися в укріплення. З перських стратегів двоє уникли смерті, а двоє було вбито: Артаінт і Ітамітр, стратеги флоту, врятувалися, а Мардонт і стратег сухопутного війська Тігран загинули в битві.

103. Перси ще продовжували битися, коли прибули лакедемонці з союзниками і всі разом завершили битву. Дехто загинув і в еллінів, і серед інших стратег сікіонців Перілай. Щодо самосців, які були в перському війську і перси їх роззброїли, із першої хвилини, побачивши, що бойове щастя хилитається, робили все можливе, щоб допомогти еллінам. І коли й інші іонійці побачили, що самосці поклали початок, відкололися від персів і напали на варварів.

104. Перси доручили мілетянам охороняти проходи для своєї безпеки із метою, якби з ними сталося щось лихе, а воно і справді сталося, щоб мілетяни були їхніми провідниками і допомогли їм урятуватися на вершинах Мікали. Отже, вони поставили там мілетян з такою метою і з цього приводу і ще побоюючись, що, залишившися в таборі, мілетяни могли б повстати проти них. Проте мілетяни зробили протилежне тому, що їм доручили. Вони повели персів, які тікали, іншими шляхами до позиції їхніх ворогів і почали вбивати їх, ставши їхніми найгіршими-ворогами. Так Іонія вдруге відпала від варварів.

105. Під час цієї битви відзначилися афіняни і серед них Гермолік, син Евтойна, вправний у змаганнях(1). Цього Гермоліка після тих подій було вбито у війні афінян із карістійцями (2) в битві, що сталася в Кірні, в карістійській області, і поховано в Герайсті. Після афінян відзначилися корінфяни, тройзенці та сікіонці.

Додати в закладки

  
Переклад Translate