Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІХ Калліопа Переклад А.Білецького
106. Більшість варварів добили елліни, одних у битві, а інших, коли вони тікали, спалили їхні кораблі та їхнє укріплення після того, як повитягали звідти і перенесли на узбережжя здобич, декілька скринь із коштовними речами, що в них були. І спаливши кораблі та укріплення, вони відпливли. Прибувши на Самос, елліни зробили нараду, чи слід було вивезти людність із Іонії і до якої частини еллінського світу її перевезти, яка була під їхньою владою, чи заснувати колонії, а Іонію залишити варварам. Так вони гадали, бо їм здавалося, що вони не зможуть вічно захищати іонійців, як їхні пильні сторожі, а крім того, якби вони їх не захищали, то в іонійців не було б надії самим легко упоратися з персами. Щодо цього питання представники верховної влади пелопон-несців обстоювали думку, що треба було вигнати з торговельних гаваней еллінів, які стали прибічниками персів, і передати їх іонійцям, щоб вони там оселилися. Проте афіняни зовсім не погоджувалися з думкою про збезлюднення Іонії(1) і з тим, щоб пелопоннесці вирішували питання про іонійські колонії, і, оскільки афіняни вперто наполягали на своїй думці, пелопоннесцям довелося поступитися. Таким чином, елліни утворили союз(2) з самосцями, хіосцями і лесбосцями, які взяли разом із ними участь у війні, зобов'язавши їх словом честі і присягами залишитися вірними їм і не повставати проти них. І зобов'язавши їх присягами, відпливли, щоб зруйнувати мости (3), бо припускали, що вони ще залишаються там на своїх місцях.
107. Так, вони попрямували до Геллеспонту, а варвари, які повтікали і були відкинуті на вершини гір Мікали, а їх було вже небагато, повернулися до Сардів. Поки вони так просувалися, Масіст, син Дарія, який був із персами в нещасті, що їх спіткало, почав казати стратегові Артаін-ту багато неприємного та образливого і між іншим називав його боягузливішим за жінку, а не яким там стратегом, і що він заслужив суворо бути покараним за те лихо, яке він учинив царській родині. В персів, якщо кажуть комусь, що він боягузливіший за жінку, це найбільша образа. А тоді Артаінт, почувши таке, не тямлячи себе, схопився за свій акінак, щоб ударити Масіста. На цей час, коли він кинувся на нього, це помітив один галікарнасець Ксенагор, Праксілів син, що стояв за Артаін-том, схопив його за поперек, підніс високо і жбурнув на землю, а тоді підбігли і списоносці Масіста, щоб його захистити. Цим учинком Ксенагор заслужив подяку і від самого Масіста, і від Ксеркса, брата якого він урятував. І в нагороду за цей учинок він одержав від Царя правління всією Кілікією(1). Крім цього випадку нічого особливого не трапилося на шляху цього загону перського війська до Сардів. У Сардах перебував Цар від того часу, коли він прибув туди, тікаючи з Афін після поразки в морській битві.
108. Саме на той час, коли Ксеркс перебував у Сардах(1), він закохався в жінку Масіста, що і вона перебувала там. Проте, незважаючи на все, що він їй присилав, він не спромігся прихилити її і не застосовував насильства через повагу до свого брата Масіста (це саме стримувало і жінку, бо вона була певна того, що він не застосує сили). Нарешті Ксеркс, не спромігшися іншими засобами спокусити її, влаштовує весілля свого сина Дарія з дочкою цієї жінки і Масіста, уявляючи собі, що в такий спосіб він легше оволодіє нею. Він улаштував одруження, як належало за звичаєм, і відбув до Сусів. Проте коли він прибув туди і взяв у свій палац жінку, яка призначалася для Дарія, тоді вже згасло його кохання до жінки Масіста, він охолонув до неї і знову закохався в жінці Дарія, дочці Масіста, завоював її прихильність і тут мав успіх. Ім'я цієї жінки було Артаінта.
109. Проте за деякий час цю справу було викрито і ось як: Аместрі-да, Ксерксова дружина, виткала великий різнокольоровий плащ, насолоду для очей, і подарувала його Ксерксові. Він йому дуже сподобався, він носив його і ходив у ньому до Артаінти. Навтішившися її коханням, він сказав їй, що вона може просити від нього за свою ласку все, що захоче, і це одержить. Тоді вона, не знаючи, що цим вона загубить увесь свій рід, так відповіла Ксерксові на його пропозицію: «Ти даси мені все, що я побажаю?» Він, не уявляючи собі, що вона попросить у нього саме це, пообіцяв їй і заприсягався в цьому. І коли він дав присягу, вона зажадала від нього саме цей плащ. Ксеркс чого тільки не робив, щоб не дати їй цього плаща, не з якоїсь іншої причини, але тому, що боявся Аместріди, яка і перед тим почала підозрювати те, що відбувалося, боявся, що вона викриє його невірність. Він пропонував Артаінті міста, скільки їй завгодно золота, навіть військо, яким вона сама могла б розпоряджатися, а військо це і є власне перський подарунок. Але не було можливості її вмовити і, нарешті, він віддав їй той плащ. А вона, сповнена радості, почала його носити і пишатися ним.
110. Про це довідалася Аместріда, звідки цей плащ у Артаінти, і хоча розуміла, про що йдеться, не гнівалася на цю жінку, але була впевнена, що винувата в цьому була її мати і що вона це підстроїла, і почала міркувати, як їй згубити жінку Масіста. Вона зачекала, коли її чоловік Ксеркс улаштував царську учту (а таку учту готують один раз на рік у день народження царя(1). Перською мовою цю учту називають тікта, що відповідає еллінському «відмінна». Тоді цар намащує свою голову пахощами і роздає подарунки персам), на цей день чекала Аместріда і попросила Ксеркса, щоб він їй подарував жінку Масіста. Але він вирішив, що це жахливе і потворне віддати жінку свого брата, тим більше, що на неї не було жодної провини в цій справі, бо він зрозумів, для чого вона її в нього просила.
111. Незважаючи на все це, вона наполягала і він згідно зі звичаєм повинен був удовольнити її прохання, бо в день царської учти не може бути так, щоб хтось щось просив і йому було б відмовлено, нарешті Цар погодився всупереч своїй волі і, передавши жінку Масіста Аместріді, сказав, що нехай вона робить із нею все, що хоче, а сам покликав свого брата і сказав йому: «Масісте, ти син Дарія і мій власний брат, а крім того, ти добра людина. Отже, не живи більше з цією жінкою, з якою ти живеш тепер, покинь її, бо вона мені не подобається, замість неї я дам тобі мою дочку і ти житимеш із нею». Приголомшений цими словами Масіст відповів йому: «Мій владарю! З якою недоброю промовою ти звернувся до мене тепер. Ти пропонуєш мені видати тобі жінку, від якої я маю синів, тепер уже дорослих юнаків, та дочок, із котрих одну ти взяв за жінку для твого сина, жінку, що її я люблю всім серцем, цю жінку ти хочеш забрати від мене, щоб я її покинув і щоб я одружився з твоєю дочкою? Але, царю мій, хоч я вважаю це за велику честь для себе, що ти вважаєш мене достойним узяти в жінки твою дочку, проте я не зроблю ні того, ні іншого. Не присилюй мене, не вимагай від мене такого, а щодо твоєї дочки, то для неї знайдеться інший чоловік, кращий за мене, а мені дозволь жити з моєю жінкою». Така була відповідь Масіста, а Ксеркс розгніваний сказав йому: «Якщо, Масісте, так стоїть справа, то вона для тебе закінчена. Я хочу сказати, що не дам тобі моєї дочки в жінки, і ти більш не житимеш відтепер із тією жінкою, щоб ти знав, як слід приймати те, що я тобі пропоную». Ледве це почув Масіст, він сказав лише: «Владарю мій! Знай, що ти ще мене не вбив» і вийшов.
112. Тим часом, поки Ксеркс розмовляв із своїм братом, Аместріда послала за списоносцями Ксеркса і наказала їм покалічити жінку Масіс-ти: вона відрізала їй груди і кинула їх собакам, потім відрізала їй ніс, вуха, губи і язик і таку спотворену відіслала додому.
113. Масіст, який ще нічого не знав про це, проте підозрював, що відбувається щось лихе, кинувся бігцем до свого дому. Щойно побачивши покаліченою свою жінку, він, порозумівшися з своїми синами, вирушив до Бактрії у супроводі своїх синів і, напевне, ще когось, щоб підняти повстання в Бактрійському номі і завдати Цареві якомога більшого лиха. Так би воно і сталося, як я гадаю, коли б він прибув до Бактрії і країни саків, бо він був сатрапом Бактрії(1) і тамтешні мешканці його любили. Але він не прибув туди, бо ледве Ксеркс довідався про його наміри, він послав навздогін його військо і воно, догнавши його на шляху, позарізувало і його самого, і все військо, що було з ним. Таке було з Ксерксовим коханням і смертю Масіста.
114. Тим часом елліни, які вирушили з Мікали до Геллеспонту, спершу кинули якорі біля Лектона(1), бо їм не давали далі пливти вітри, а звідти вони прибули до Абідоса, а мости, які вони гадали, що знайдуть їх на місці, вже було зруйновано, а власне для них вони припливли на Геллеспонт. Тим часом пелопоннесці на чолі з Леонтіхідом вирішили повернутися в Елладу. Афіняни із своїм стратегом Ксантіппом вирішили залишитися там і спробувати захопити Херсонес. Отже, пелопоннесці відпливли, а афіняни переправилися з Абідоса на Херсонес і почали облягати Сест (2).
115. В Сесті, який уважався за найміцндшу фортецю тих місць, ледве почувши, що елліни прибули на Геллеспонт, зібралися перси з сусідніх міст і ще прибув туди з Кардії один перс Ойобаз, який привіз із собою туди кодоли від мостів. Цим містом володіли місцеві еолійці, а з ними там були і перси і багато інших їхніх союзників.
116. Справжній тиран, призначений Ксерксом правителем цього ному, був Артаікт, перс, жорстока людина і нечестива, яка обдурила і самого Царя, коли він виступив у похід на Афіни. Артаікт присвоїв собі скарби Протесілая, сина Іфікла з Елаюнта. Отже, в Елаюнті на Херсонесі є могила Протесілая і навколо неї священна округа. Там зберігалося багато цінних речей і золоті та срібні келехи і бронзові речі, і одяг, і ще різні приношення, які викрав для себе Артаікт із дозволу Царя. Ось якими словами він обдурив Ксеркса: «Великий владарю! Тут є будинок одного елліна, який виступив проти твоєї країни, але його було справедливо покарано і він помер. Дай мені його будинок, я прошу тебе, щоб кожний знав, що не слід виступати проти твоєї країни». Цими словами він легко переконав Ксеркса (щоб той подарував йому будинок того елліна), бо той зовсім не знав, що Артаікт мав на думці. Коли він казав, що Протесілай(1) нібито воював проти країни Царя, він мав на увазі те, що перси вважають усю Азію своєю і належною кожному їхньому цареві. Коли йому дано було будинок, Артаікт переніс скарби з Елаюнта до Сеста, а священну округу віддав, щоб там сіяли та випасали худобу, і коли він приїжджав до Елаюнта, то спав із жінками в священному покої храму. Тоді його облягли афіняни, а він зовсім не був до цього готовим і не чекав на еллінів, які, я навіть не знаю як, несподівано напали на нього.
117. Облога тривала дуже довго і вже почалася осінь(1), і через це афіняни занепокоїлися, будучи далеко від свого краю і не спромігшися здобути фортецю, вони попросили в своїх стратегів дозволу повернутися на батьківщину. Але стратеги не дозволили їм цього зробити, поки вони не здобудуть фортеці або поки їх не відкличе афінський народ. Так несамохіть вони змушені були залишитися.
118. Тим часом ті, що були в фортеці, впали в розпач настільки, що вже почали варити ремені своїх ліжків і гризти їх. Проте коли і цього вже їм бракувало, тоді і перси з Артаіктом і Ойобазом уночі повтікали, спустившися з задньої частини муру, де зовсім не було ворогів. Скоро розвиднилося, херсонесці з веж фортеці подали афінянам сигнали про втечу персів і відчинили їм ворота. Більшість афінян кинулися переслідувати втікачів, а решта зайняла місто.
119. Тим часом Ойобаза, який утік до Фракії, захопили фракійці з племені апсінтіїв і принесли його в жертву згідно з своїми звичаями(1) місцевому богові Плейстору, а решту його супутників повбивали в різні способи. Інших персів із Артаіктом, які вирушили пізніше, коли їх застали трохи далі на півночі під Айгоспотамой. Вони довгий час чинили опір, але декого з них було вбито, декого взято в полон. Елліни зв'язали їх одного з одним і привели їх у Сест разом із Артаіктом і його синами, також зв'язаними.
120. З одним із воїнів, які пильнували полонених, розповідають херсонесці, коли він смажив солону рибу, сталося таке чудо: ці риби, бувши на вугіллі, почали ворушитися та борсатися, ніби їх щойно було спіймано. І ті, що там зібралися, були дуже здивовані, проте Артаікт, ледве побачивши це чудо, крикнув тому, хто смажив рибу: «Шановний афінянине! Хай тебе не лякає це чудо, бо воно призначене не тобі, але воно попередження для мене від Протесілая з Елаюнта, який хоч уже й мертвий і незабальзамований, має від бога силу помститися на тому, хто зробив йому лихо. Зараз я охоче виконаю мій обов'язок і дам йому сатисфакцію замість тих речей, що я їх забрав із його святилища, я передам богові сто талантів і за себе і за мого сина, а якщо нам залишать життя, я заплачу ще двісті талантів афінянам». Це він пообіцяв, але неможливо було вмовити стратега Ксантіппа, бо елаюнтці, які хотіли помститися на Артаікті за Протесілая, просили Ксантіппа покарати Артаікта на смерть, а така була і особиста думка стратега. Артаікта відвели на те місце узбережжя, де Ксеркс спорудив міст через протоку, або за іншим переказом - на горб, що над містом Мадітом, і там ного, прицвяхованого до дощок, повісили високо, а на його очах покаменува-ли його сина.
121. Після цього вони відпливли до Еллади, взявши з собою різні коштовні речі і між іншим також кодоли для мостів, щоб передати їх як приношення в святилища. Цього року більш не сталося нічого особливого.
122. Предком цього Артаікта, якого повісили, був Артембар, котрий дав персам певну пораду, а її було переказано Кірові, саме таку: «Оскільки Зевс дав персам владу, ти, Кіре, який позбавив її Астіага, міцно тримай її, а оскільки наша країна мала і гориста, нехай ми переселимося з неї і постараємося придбати собі іншу, кращу за неї. А таких країн є багато і тут поблизу, і досить далеко звідси і нехай ми придбаємо собі олну з них щоб іще більше захоплювалися нами люди. 1 це цілком личить нам', народові, що має силу. І справді, коли ще ми матимемо коащий випадок зробити це, як не тепер, коли нашій владі підлягає стільки народів і вся Азія?» Кір почув цю промову, зовсім не здивувавшися і почав здійснювати цю пораду і водночас наказав персам готуватися до того, що вони вже не пануватимуть, а будуть невільниками інших людей, бо, сказав він їм, у щасливих країнах і люди бувають здебільшого розніженими. Адже не буває так, щоб одна і та країна давала прекрасні плоди, а також і людей, відважних на війні. Тоді перси Погодилися з словами Кіра і воліли краще мешкати в бідній на плоди країні і панувати над іншими, ніж сіяти на рівнинах і бути невільниками інших народів.
ПРИМІТКИ
Книга IX. Калліопа
1.1. Тут ідеться про персофільську (тобто прибічників персів) позицію партії, що мала владу в Фессалії на чолі з Алевадами. Про їхній «медизм» було в кн. VII, розд. 6.
1.2. Геродот уважає, ніби фессалійці були вільними у виборі обох можливостей.
2.1. Заволодівши беотійськими проходами, можна було тримати в своїх руках шляхи в Аттіку та на Істм через Мегари. Персофільські кола в Греції вважали причиною неуспіху Мардонія те, що він не пішов за порадою фіванців підкупити греків.
2.2. Геродот гадає, що думка про підкуп архонтів персами датується поразкою персів при Саламіні, але першим прикладом такого підкупу була місія Мегабаза в Греції в 457 р. до н. є.
3,1. Сигнальні вогні в давній Греції мали таку саму функцію, як сучасний телеграф. 5,1. Навряд чи рада 500 могла засідати на Саламіні. 6,1. Це було зроблено згідно з Плутархом, за порадою Арістіда. 7,1. Пакінтії святкувалися невдовзі після Істмійських змагань, що відбувалися на початку літа. Це було свято на честь Аполлона Гіакінтія. Його святкували щороку. [520]
10,1. Це було 2 жовтня 480 р. до н. є. Клеомброт повернувся з Істму до Спарти не через затемнення сонця, а через відступ персів після битви при Саламіні.
11.1. Він має на увазі музику, танці та процесію, які відбувалися на другий день свята Гіакінтій.
11.2. Орестеон - невелика рівнина біля Алеї.
12,1. Повідомлення було необхідне, бо загін спартанців міг прибути за три дні до кордонів Аттіки і через Мегаріду піти і зайняти ущелини Кіферону (Кітайрону), де було б ізольовано Мардонія.
13,1. Тобто долішнє місто, бо афінський Акрополь згорів ще 480 р. до н. є.
14,1. Очевидно, для того, щоб не допустити греків пройти до Мегаріди, він послав ескадрон кінноти, а також щоб прикрити свій відступ.
15.1. Беотархи мали виконавчу владу в беотійській федерації.
15.2. Сфендала - один із демів Аттіки на шляху до Танагри. Де був Скол - невідомо.
15.3. Так само невідомо, де були згадані тут Ерітри та Гісіаї.
15.4. Аттагін і Тімагенід були ватагами олігархічної партії, яка співчувала персам.
16.1. У кількох місцях своїх «Історій» Геродот називає осіб, що давали йому інформації.
16.2. Якщо це передречення справді мало місце, то це означає, що перси вже втратили свою самовпевненість і вже не вірили в свою можливу перемогу після їхнього відходу з Аттіки і укріплення їхнього табору. Це підтверджується також і тим, що Артабаз не ухвалював плану Мардонія.
19.1. Жертви, котрі вони приносили багато разів, означають, що в їхніх планах первісно не було походу в Беотію.
19.2. Греки обрали таку позицію, щоб перська кіннота не могла їх атакувати. 21,1. Свідчення про те, що в Афінах існував корпус із 300 вибраних воїнів, нема в інших джерелах. Мабуть, якийсь близький родич Олімпіадора повідомив про це Геродота.
22,1. Афінські громадяни, а не скіфські лучники, які були свого роду поліцаями в Афінах. Перікл першим мобілізував скіфів для цієї служби.
25.1. Після цього греки перейшли в наступ, намагаючись викликати персів на бій.
25.2. Святилище Андрократа, обведене муром, було базою для грецьких операцій.
26.1. Ідеться про лівий фланг, бо почесну позицію, тобто правий фланг по праву належав спартанцям. Тактичні міркування спричинилися до розташування афінян на лівому флангу, оскільки в них був найбільший корпус гоплітів, до 8 тисяч, і найкращі лучники. Лівий фланг атакувала перська кіннота.
26.2. Битва відбувалася на кордоні мегарських і корінфських земель.
26.3. Гераклідські владарі - Темен, Кресфонт і Арістодем належали до четвертого покоління після Гілла.
27.1. В промовах афінян можна вбачати відлуння похвал, звичних для афінських риторів, які вони розсипали в надгробних словах у Керамейку (афінському кладовищі). Ці три міфічні приклади героїзму і самопожертви, як і битва при Марафоні, були звичними темами цих промовців.
27.2. Афіняни відмовлялися видати Гераклідів Еврістейові. Вони вбили на бойовищі його синів, а Гілл убив самого Еврістея.
27.3. У давній версії міфу Адраст умовив фіванців, щоб вони дозволили поховати аргоських героїв у Фівах. У пізніших версіях афінські трагіки зображували Адраста як утікача, котрий прибув в Афіни до Тесея і, діставши його дозвіл, поховав героїв в Елевсіні.
27.4. Битви з амазонками (амазономахії) були улюбленою темою в давньогрецькому образотворчому мистецтві. В метопах Парфенона було зображено цю міфічну амазономахію.
27.5. Що стосується троянської війни, то афіняни не зробили там видатних подвигів.
28.1. Цей розділ важливий для підрахування чисельності населення давньої Греції.^
28.2. Перед тим уже було сказано, що кожного спартанця супроводжувало на війні 7 ілотів, але ці повідомлення не підтверджуються в інших джерелах.
28.3. Із аркадян у битві при Платеях взяли участь лише мешканці Тегеї і Орхомена, а мантінейці та інші аркадяни билися разом із Леонідом при Фермопілах.
30,1.. 700 теспійців було вбито при Фермопілах.
32.1. Це єгипетське військо складалося із залог єгипетських кораблів (VII, 89).
32.2. Єгипетські гермотібії та каласірії не були відпущені, мабуть, через повстання в Єгипті. [521]
33.1. Обом сторонам було однаково невигідно наступати і через це ворожба на жертовних тваринах у хитрих жерців не давала сприятливих вказівок для наступу.
33.2. Через те що Тейсамен не мав нащадків чоловічого роду, він усиновив свого небожа.
33.3. Послідовність змагань у п'ятибор'ї (пентатлон) була така: стрибки, кидання диска та дротиків, біг і боротьба.
33.4. Спартанські царі перед битвами приносили жертви. Тейсамен, очевидно, при цьому жертвоприношенні був помічником царя.
34,1. Міф про дочок Пройта був таким: вони образили бога Діоніса тим, що відмовилися взяти участь в оргіях на честь цього бога. Він покарав їх тим, що вони мусили блукати по пустелях, і до них постійно приєднувалися аргоські жінки в такому числі, що аргосці в своєму відчаї звернулися до Нелея в Пілос, щоб він прислав до них Мелампода, який добре знав містерії Діоніса, і Мелампод зцілив аргоських жінок своїми ліками (чемерник зелений).
35.1. Проте іноді ілоти ставали громадянами, але як «мотаки», а не «неодамади». Геродот хотів сказати, що Тейсамен і Гегіас були єдиними чужинцями, котрі одержали право громадянства за історичних часів.
35.2. Після битви при Платеях спартанці напали не лише на нейтральні або схильні до «медизму» міста, але навіть на своїх колишніх союзників (на тегейців і на аркадійські племена).
35.3. Ці битви при Тегеї і при Діпаї відбулися 437-470 рр. до н. є.
35.4. Тепер місто Поліхна на ріці Еліссоні, в Майналії, в області Мегалополя.
35.5. Тут ідеться не про Корінфський Істм, але про місцевість у Мессенії. Це пов'язано з подіями третьої Мессенської війни, коли Тейсамен і дельфійські жерці вмовили спартанців замиритися з ілотами і дати їм можливість відійти (464-460/459 рр. до н. є.).
35.6. Битва при Танагрі (457 р. до н. є.). Афіняни відрізали відступ спартанського експедиційного корпусу у Фокіді. Перемога при Танагрі дозволила спартанцям пройти на Пелопоннес.
37.1. Присутність Гегесістрата в перському таборі є свідченням того, що деякі ворожі Спарті пелопоннеські міста підтримували персів своїми загонами.
37.2. Можливо, ворожбит Теліас (VIII, 27) належав до цієї родини.
37.3. Очевидно, після Платейської битви спартанці напали на Закінт.
39,1. Геродотів виклад не відповідає історичним фактам. Перси, імовірно, закріпилися біля Платей через те, що вважали це місце найзручнішим для дій свого війська. Вони обрали це місце, мабуть, за порадою фіванців.
41.1. Александр (р. 45) повідомлює греків про те, що в Мардонія залишилося продовольства лише на кілька днів.
41.2. Плутарх повідомляє, що в Афінах існувала змова олігархів, які хотіли скасувати демократію і піддатися персам. Можливо, що цього не було, але це було вигадано, щоб підкреслити заслуги Арістіда, котрий нібито зірвав наміри змовників.
42,1. Мабуть, це було спробою пояснити, чому перси не розграбували дельфійське святилище. Проте це не узгоджується з походом персів, який відбувся минулого року.
43.1. Про енхелеїв було в кн. V, р. 61. Оракул обіцяв їм, що вони переможуть іллірійців, коли оберуть своїми проводарями Кадма і Гармонію і нападуть, також на Грецію і радив їм не виступати проти пророчого святилища.
43.2. Цей Глісант був на північному сході від Фів, на півдні від гори Гіпатон. Річка Термодонт тепер називається Каламітіс.
46.1. Навряд чи були можливими такі значні пересування війська за один день перед очима ворогів. Очевидно, ішлося про маневри, зміст яких був незрозумілий Геродотові або його було перекручено афінянами, які інформували Геродота.
46.2. Справді, ніхто з спартанців не воював ще проти персів (крім тих, що загинули при Марафоні). Навряд чи вони боялися персів.
48,1. Геродот, як і Есхіл, не вагається в промові перського вісника назвати його земляків варварами.
49,1. Тут спартанці вважаються винуватцями за втрату джерела Гаргафії.
50,1. Після успішного наскоку перської кінноти грецькі обози не наважувалися спуститися з висот.
51,1. Тепер уже не існує такого «острова» поблизу Платей. Можливо там була рівнинна місцевість із луками, які заливали ручаї, що, злившись між собою, утворювали Оерою, маленький ручай. [522]
52,1. Герайон - тобто храм Гери Телеї.
53,1. Фукідід не визнавав, ніби існував у Спарті загін із такою назвою. Імовірно, там було п'ять загонів із п'яти спартанських округів, але серед них не згадується назва Пітана, хоча Пітана була одним із передмістів Спарти.
54,1. Здається, що після 479 р. до н. є. афіняни не довіряли спартанцям через їхню забарливість, коли йшлося про подання допомоги в справі побудування мурів 478 р. до н. є.
57,1. Принаймні два святилища Деметри були в районі бойових дій. Одне з них біля Платей, а друге біля Гісії. Про яке з них ідеться тут, не можна сказати.
58,1. Фессалійські тирани вважали себе нащадками Геракліда Алева.
59,1. Афіняни спустилися на рівнину на заході від Асопу і їх не можна було побачити за пасмами горбів.
61,1. Уважається, що кожного періека тегейця супроводжував один легкоозброєний воїн, а кожного спартанця - семеро.
62.1. Павсаній у цьому разі виявив рідкісну тактичну здатність. Спартанці з звичною для них сміливістю і дисципліною вистояли під градом стріл до тих пір, поки не вступила в бій уся перська піхота і рукопашний бій став неминучим. Через це перська кіннота не могла битися і була використана для прикриття відступу перського війська.
62.2. Як і при Фермопілах, із удаваними відступами і раптовими наступами.
62.3. Спартанські гопліти були вистроєні у фалангу, проти якої перси без підтримки своєї кінноти були безпорадні.
63,1. Причиною поразки персів була не відсутність у них важких обладунків, а радше їхня невдала тактика. Переслідуючи греків, перси втрачали зв'язок із окремими загонами. Грецькі гопліти, навіть поділені на окремі дрібні загони, швидко з'єднувалися, утворюючи фалангу, об яку і розбивалися атаки персів.
64,1. Битва при Стеніклері відбулася під час III Мессенської війни (464 р. до н. є.). Загін 300 із представників найзнатніших спартанських родин було тоді остаточно знищено.
67,1. Фіванський добірний загін із найзнатніших фіванських родин бився мужньо, бо був свідомий того, що поразка Мардонія означала б кінець владарювання аристократії у Фівах.
69,1. Мегарців, яких було вбито під час перських воєн у битвах при Артемісії, Мікалі, Саламіні і Платеях, поховали в межах міста і їх шанували як героїв.
70,1. Дані, що їх навів Геродот про число загиблих греків, імовірно, взято з написів на надмогильних пам'ятниках на бойовищах. Невелике число втрат у греків не відповідає даним про чисельність їхніх бойових сил, а чисельність утрат персів дуже перебільшено порівняно з числом убитих греків.
72,1. За Плутархом цей Арімнест був командувачем платейського війська, але незрозуміло, чому він опинився в загонах спартанців.
73.1. Розповідь про Софана, імовірно, було вигадано жерцями храму, щоб пояснити існування культу Діоскурів в Афінах. їхнє святилище Анакейон було поблизу святилища Аглаври.
73.2. Тесей разом із своїм другом Пейрітоєм викрав Єлену, коли вони танцювали на святі Артеміди Отрії, і залишив її в своєї матері Айтри в Афідні (чи в Афіднах), але коли він був відсутній, туди прибули Діоскури, щоб визволити свою сестру. Афідна була аттіць-ким демом.
73.3. Тітак був епонімом дему Тітакідів поблизу Афідни.
73.4. Ідеться про похід Архідама (431 р. до н. є.), коли спартанці послідовно спустошували Аттіку.
74,1. Імовірно, ці дві розповіді про Софана походять із так званих сколій - застільних пісень.
75,1. Війна з тасосцями за золоті копальні на фракійському узбережжі почалася 466 р. до н. є. і закінчилася перемогою афінян.
76.1. Ця промова, очевидно, є переказом епіграфічного пам'ятника, як припускають дослідники.
76.2. Кос був дорійським островом, із яким спартанці підтримували зв'язки навіть під час перського панування. Цей острів був батьківщиною знаменитого лікаря Гіппократа (приблизно 460-380 рр. до н. є.).
77,1. Очевидно, ці міста перейшли на бік персів і очікували, яким буде завершення битви. Вигнання їхніх стратегів означає, що там почалося повстання проти олігархи.
81,1. Славнозвісний триніжник і тепер стоїть у Стамбулі на площі Мейдан. Назва міст, що взяли участь у битві, можна прочитати на ньому. [523]
85,1. «Ірени», тобто спартанці віком від 20 до ЗО років. Лише після 30 років спартанці називалися «мужами» і ставали повноправними громадянами.
87,1. Геродот наполягає на тому, що все місто перейшло на бік персів, але там існувала і протилежна група. Проте штраф за «медизм» мусив сплатити ввесь народ.
88.1. Павсаній, коли його було обвинувачено в «медизмі», гадав, що він може відскіпатися цього обвинувачення через підкуп. Спартанці, жадібні до грошей, охоче приймали підкупи. Павсаній відпустив невинуватих, але зірвав плани Тімагеніда та його друзів.
88.2. Фіви були ще запеклішими ворогами Афін, ніж Корінф. Олігархи Фів були на боці персів. Геродот зводить наклеп на фіванців, кажучи, ніби вони в битві при Фермопілах приєдналися до персів. Проте зрадників Ксеркс наказав заклеймити як рабів. Геродот, бажаючи виправдати синів Аттагіна, приписує Павсанієві славнозвісні слова: «Син за батька не відповідає».
89.1. Важко уявити, ніби Артабаз прибув до Фессалії перед тим, як там опинилася фессалійська кіннота і туди досягла звістка про поразку персів.
89.2. Невідомо, чому Артабаз не переплив через Геллеспонт біля Сеста. Якщо грецький флот облягав місто, чому Артабаз не спробував визволити його. Очевидно, це узгоджується з нерішучим характером Артабаза, як його змальовує Геродот.
90,1. Якщо вони атакували б зненацька перський флот на морі і водночас почалося б повстання на острові, поразка ворога була б неминуча.
91,1. Спартанці і на цей раз були на чолі грецького союзу. Спартанський цар самовладно приймає самосців у цей союз.
92,1. Це підкреслено, щоб відрізнити цю Аполлонію від інших досить численних міст із цією назвою.
93,1. Тобто стільки, скільки днів в одному році.
96.1. Ідеться про храм Афродіти в Каламах, один із давніх. Під храмом Гери він, звичайно, розуміє знаменитий самоський герайон. Грецький флот зайняв позицію на сході острова, поблизу міста Самос, де перед тим були перси.
96.2. Геродот правильно зауважив, що після Саламінської битви перси побоювалися грецького флоту і, крім того, не довіряли іонійцям, а фінікійські судна відіслали до Фінікії.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІХ Калліопа Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
| 1. | Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІХ Калліопа Переклад А.Білецького |
| 2. | 69. Серед паніки, що там сталася, прийшла відомість до інших... |
| 3. | 106. Більшість варварів добили елліни, одних у битві, а інших,... |
| 4. | 96.3. Перси в битві при Мікалі лише оборонялися. їхні основні... |
На попередню
|
|
