Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Нікій і Красс Переклад Й. Кобова
Плутарх Нікій і Красс Переклад Й. Кобова
© Plutarch
© Й.Кобів (переклад), 1991
Джерело: Плутарх. Порівняльні життєписи. К.: Дніпро, 1991. 448 с. С.: 63-125.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
НІКІЙ
І. Доречно, на мій погляд, порівняти Нікія з Крассом і розгром у війні з парфянами із сіцілійською поразкою (1). У зв'язку з цим вважаю за свій обов'язок попередити читачів, що в зображенні подій, колись блискуче викладених Фукідідом (2), який перевершив самого себе щодо сили, яскравості та барвистості стилю, ми не пішли за прикладом Тімея (3). Він, сподіваючись перевершити Фукідіда щодо виразності, а Філіста (4) показати неприторенним невігласом і неуком, з головою поринув у змальовування боїв, морських битв, виступів на народних зборах, які до нього вищезгадані письменники прекрасно описали. Далебі до нього не можна віднести слова Піндара (5), що
За лідійською колісницею він пішки ходив,
а радше робить він враження недовченого телепня і, як каже Діфіл (6):
Товстий і салом сіцилійським напханий,
і в багатьох місцях нагадує Ксенарха (7). Так, приміром, він вбачає лиховісну прикмету для афінян у тому, що полководець, ім'я якого походить від слова «перемога» (8), відмовлявся прийняти командування військом, далі він твердить, що спотворенням герм божество вказало на страждання, яких афінянам доведеться зазнати під час війни від Гермократа (9), сина Гермона, і що Геракл повинен був допомагати сіракузянам заради Кори (10), від якої він одержав Кербера, а на афінян гнівався за те, що вони підтримували жителів Егести , нащадків троянців, у той час, як сам Геракл за кривду, заподіяну йому Лаомедонтом (12), ущент зруйнував Трою. Либонь, Тімей писав такі речі з уподобання до манірності, і з цієї причини виправляв стиль Філіста й гудив послідовників Платона й Арістотеля. Взагалі, суперництво та змагання в стилі - це, по-моєму, марні й софістичні потуги, а якщо вже мова йде про наслідування того, що наслідувати не годиться, то це просто-таки нерозумне намагання.
Що стосується подій, описаних Фукідідом і Філістом, то їх, ясна річ, обійти мовчанням не можна, тим паче що саме вони дають уявлення про характер і поведінку Нікія, які виявились у безлічі жахливих знегод. Про ці події я розповів стисло, обмежившись найнеобхіднішими відомостями. А щоб мені не дорікали за недбайливість і лінощі, я прагнув зібрати те, на що багато письменників не звернули уваги: принагідні згадки в різних творах, написи на стародавніх пам'ятниках, постанови народних зборів тощо. Я поставив перед собою завдання не нагромаджувати непотрібного історичного матеріалу, а викласти те, що конче потрібне для розуміння способу мислення і характеру людини.
2. Отже, розпочинаючи розповідь про Нікія, годиться насамперед відзначити (про це вже згадав Арістотель (13)), що в Афінах тоді були троє найвидатніших громадян, які почували батьківську доброзичливість і любов до народу, а саме: Нікій, син Нікерата, Фукідід, син Мелесія (14), і Терамен (15), син Агнона; останній відзначився в меншій мірі, ніж два попередні. Тераменові, уродженцю острова Коса, дорікали за його неафінське походження, а за хитання в політичних поглядах його прозвано «Котурном». Найстарший з них, Фукідід, як голова аристократичної партії часто виступав проти Перікла, який був проводирем народу. Молодший за Фукідіда Нікій домігся деякого впливу ще за життя Перікла, був разом з ним стратегом і часто займав високі посади, а після його смерті зразу висунувся на перше місце в державі, головним чином, завдяки підтримці багатих і значних громадян, які хотіли протиставити його нахабному і зухвалому Клеону (16), але й народ ставився до Нікія доброзичливо і з довірою. А Клеон вбирався в силу,
Догоджаючи старцю і прибутки обіцяючи (17),
Однак, бачачи його пожадливість, нахабність і надокучливість, навіть ті, перед ким він запобігав, переходили на бік Нікія. Поведінка Нікія не мала в собі нічого суворого й непривітного, поєднана вона була з обережністю, а певна боязливість прихиляла до нього народ. Несміливий і нерішучий від природи, він уміло приховував свою слабодухість на війні вмінням досягати перемог, та й взагалі його як полководця невідступно супроводили успіхи. Обачливість у державній діяльності і страх перед донощиками розцінювались як демократичні властивості, що в чималій мірі зміцнили становище Нікія в державі й допомогли йому прихилити до себе народ, який боїться тих, хто нехтує ним, а підносить тих, хто боїться його. Адже простий народ вважає для себе за велику честь, якщо можновладці не гордують ним.
3. Перікл, який був наділений громадянською мужністю й силою слова, керував державою, не запобігаючи перед народом і не шукаючи його довір'я. Нікій не володів такими даними, зате він мав величезне багатство, яке допомагало йому вести народ за собою. Афінянам припала до вподоби легковажна поведінка Клеона і його схильність до насолод, і в цьому відношенні Нікій не спроможний був змагатися з ним на рівних, зате він оплачував театральні вистави, гімнастичні змагання та інші заходи, затьмаривши в цьому всіх своїх попередників і сучасників (18). З його пожертв богам ще й досі стоїть на Акрополі статуя Паллади, яка вже втратила позолоту, і побудований на священній ділянці Діоніса храм для зберігання триніжків - нагород для хорегів. Адже як хорег Нікій одержував нагороди часто і жодного разу не зазнав поразки. Розповідають, що під час однієї вистави роль Діоніса грав його раб - красень, високий на зріст, ще безбородий. Афінянам дуже сподобався його виступ, і вони довго плескали в долоні, а Нікій, підвівшись із місця, сказав, що гріх тримати в неволі тіло, присвячене богу, і відпустив юнака на волю. Згадують і про його щедрі й достойні бога Аполлона дари для острова Делосу (19). Річ у тім, що хори, які відправлялись різними містами для виконування гімнів на честь бога Аполлона, причалювали як попало і де попало, юрба острів'ян зустрічала їх тут же, при кораблях, і одразу прохала їх співати без будь-якого порядку. Хористи з поспіху виходили на берег безладно, клали на свої голови вінки й переодягались - усе це робилось поквапом. Коли священне посольство афінян повів Нікій, то він разом з хором, жертовними тваринами та іншим вантажем висадився на Ренії (20). Уночі він через невелику протоку між Ренією й Делосом перекинув міст, який виконаний був заздалегідь у Афінах за відповідними розмірами, чудово позолочений, розмальований, прикрашений вінками й килимами. На світанку Нікій повів через міст урочисту процесію з хором у пишному вбранні, який співав гімн на честь бога. Після жертвоприношення, змагань і пригощання він поставив як дар богові мідну пальму і присвятив йому земельну ділянку, яку купив за десять тисяч драхм. Прибутки з неї делосці мали витрачати на жертви й пригощання, а звертаючись до богів з молитвами, бажати Нікію силу-силенну благ. Це було записано на плиті, яку Нікій залишив, немов сторожа свого подарунку, на Делосі. Згадана пальма зламалась від буревію і впала, розтрощивши величезну статую, поставлену наксосцями.
4. Безперечно, Нікій у своїх вчинках керувався в значній мірі жадобою слави і честолюбством, але в усьому іншому його спосіб життя і звички дають підставу зробити висновок, що добродійність і бажання сподобатись народові були наслідком благочестя. Адже, за словами Фукідіда (21), Нікій був людиною богобоязливою і забобонною. В одному з діалогів Пасіфонта (22) написано, що Нікій щоденно приносив жертви богам і, тримаючи у себе в помешканні ворожбита, вдавав, нібито повсякчасно радиться в громадських справах, а насправді, робив це у своїх особистих, переважно щодо срібних копалень. Він мав у Лавріотиці(23) багато копалень, причому дуже прибуткових, але добування в них срібла було пов'язане з небезпекою для життя. Там було зайнято безліч рабів, і більшу частину майна Нікія становило срібло. У зв'язку з цим чимало людей зверталося до нього за позикою і одержувало гроші. Він позичав без різниці і тим, хто міг йому зашкодити, і тим, хто заслуговував допомоги. Взагалі, негідникам наруч була його боязливість, а порядним людям - його доброзичливість. Свідченням цього можуть бути твори комедіографів. Так, Телеклід (24) написав на якогось донощика такі рядки:
Міну дав Харікл мені, щоб я нікому не казав,
Що у матері родився першим він... із гаманця.
І чотири міни дав ось Нікій, Нікерата син.
А за що одержав їх, хоча чудово знаю я,
Не скажу: він - друг мій і, мабуть, розумна голова.
Донощик, зображений Евполідом (25) у комедії «Маріка», так розмовляє з якимсь затурканим бідняком:
- Скажи, давно ти розмовляв із Нікієм?
- Не розмовляв. На ринку він стояв якось.
- Так, він признався нам, що бачив Нікія!
Про що балакали? Про зраду, ясна річ!
- Гей, приятелі, чуєте?
Вже на гарячому спіймали Нікія!
- Хіба тупоголовим нам
Достойного спіймати на гарячому?
А в Арістофана Клеон так погрожує:
Затулю рот балакунам і Нікію попаде (26).
Та й Фрініх (27) зображує Нікія як людину лякливу й заклопотану:
Він громадянин добрий був, про це я знав.
Він не ходив, як Нікій, чимсь наляканий.
5. Остерігаючись донощиків, Нікій не обідав ні з ким із громадян, не вдавався в розмови і взагалі не до душі було йому таке проведення часу. Коли він був при владі, то засиджувався до пізньої ночі в стратегії (2) , на засідання Ради з'являвся першим і виходив останнім. У хвилини вільні від громадських справ він не приймав нікого на розмову - сидів у себе, замкнувшись наглухо. Друзі Нікія зустрічали відвідувачів біля дверей і просили в них вибачення, мовляв, Нікій і вдома зайнятий невідкладними державними справами. Найчастіше виступав у цій смішній ролі й оточував ім'я Нікія ореолом слави його вихованець Гієрон, який в домі господаря навчився грамоти й музики. Цей Гієрон видавав себе за сина Діоніса, прозваного Мідяком (29), того самого, чиї вірші дійшли до наших днів і хто очолив гурт переселенців, що заснували місто Турії (30). Згаданий Гієрон влаштовував для Нікія таємні зустрічі з віщунами і поширював у народі чутки, що Нікій веде працьовите й важке життя заради добра рідного міста. «Навіть у лазні і за обідом,- твердив Гієрон, - Нікію з голови не виходять державні питання. Він запустив власні справи в ім'я загального добра і ледве знаходить змогу лягти, коли інші вже добре поспали. Тим-то в нього слабке здоров'я, у взаєминах з друзями він мало привітний і сердечний, та й занедбав ці взаємини, так само як і управління своїм маєтком, присвятившись повністю державним справам. Інші ж люди вміють і друзів придбати, і розбагатіти, і гараздують, використовуючи своє високе становище і не дбаючи про інтереси суспільства». Справді, Нікій жив так, що міг віднести до себе слова Агамемнона:
Ім'я високе служить нам щитом в житті,
Однак ми слуги простолюду (31)
6. Нікій помітив, що народ інколи охоче користується досвідом видатних ораторів або розумних людей, але завжди з підозрою й острахом ставиться до їхнього обдаровання і старається принизити їхню гордість і славу. Проречистим доказом цього було засудження Перікла, вигнання Дамо-на (32), недовіра до Антіфонта із Рамнунта (33) і, особливо, сумна доля Пахета (34), який після здобуття Лесбосу, складаючи звіт про свій похід, на суді вихопив меч і заколов себе. Тим-то Нікій відкручувався від командування в тяжких і далеких військових походах, а якщо вже приймав керівництво, то перш за все думав про безпеку, і, як наслідок, його походи кінчалися переважно успіхом. Однак, свої звитяги він відносив не на карб своїй мудрості, силі чи мужності, а все приписував волі богів і долі, щоб не стати жертвою заздрощів, які викликала слава. Про це говорять самі події. Адже Нікій не був винуватцем ні однієї з безлічі бід, які спіткали тоді Афіни. Поразки від халкідян у Фракії зазнали полководці Кал-лій і Ксенофонт (35), нещастя в Етолії мало місце, коли командуючим був Демосфен (36), у битві коло Делії, де полягла тисяча афінян, командував Гіппократ (37). Перікла, який під час війни замкнув в Афінах сільське населення, називали винуватцем моровиці, яка спалахнула через зміну місця проживання і звичного способу життя (38).
Вини Нікія у цих нещастях не було ніякої. Навпаки, командуючи військом, він захопив Кіферу, острів розташований напроти Лаконії і заселений лаконцями , у Фракії він здобув і підкорив Афінам багато міст, які збунтувалися, замкнув мегарян у їхньому місті й невдовзі зайняв острів Міною. Трохи згодом він підкорив Нісею, висадився на корінфських землях і переміг у битві, в якій загинула сила-силенна корінфян, у тому числі їхній полководець Лікофрон. Там трапилось таке. Афіняни під час прибирання загиблих через неуважність залишили непохованими трупи двох своїх воїнів. Як тільки про це дізнався Нікій, він наказав флотові зупинитися й відправив до ворогів посланця, щоб той домовився про поховання. Тут слід згадати, що за загальноприйнятим законом і звичаєм сторона, яка просила видачі тіл убитих, тим самим відмовлялась від перемоги; вона не мала права ставити трофей, бо переможцем вважався той, хто сильніший, а ті, що не можуть домогтися свого, хіба що проханнями, сили не мають. Отож Нікій волів пожертвувати славою переможця і втратити нагороду, аніж залишити непохованими двох співвітчизників. Сплюндрувавши прибережну смугу Лаконії, розгромивши лакедемонян, які виступили проти нього, Нікій зайняв Тірею (40), якою володіли егінці, а полонених відправив в Афіни.
7. Коли Демосфен укріпив Пілос (41), проти цього пелопон-нес ці кинули сухопутні й морські сили. Дійшло до битви, і близько чотирьохсот спартанців опинилися в оточенні на острові Сфактерії. Взяти їх у полон афіняни слушно вважали для себе важливою справою, але облога в умовах безводної місцевості виявилась тяжкою і затяжною. До того ж перевіз туди продовольства влітку забирав багато часу і обходився дорого, а взимку був небезпечний і навіть зовсім неможливий. Афіняни нарікали й шкодували, що відправили з відмовою посольство лакедемонян, яке прибуло для переговорів про мир. А відправили їх за підмовою Клеона, який був проти замирення, головним чином, через неприязнь до Нікія. Як особистий його ворог і, бачачи, що Нікій підтримує прохання лакедемонян, він намовив народ голосувати проти перемир'я. Коли облога затягнулася і до Афін почали доходити чутки про страшні нестатки в таборі, тоді афіняни повернули свій гнів на Клеона. Той звалив усю вину на Нікія, закидаючи йому, що в своєму боягузтві і млявості він шкодує' ворогів, і заявив чванливо, що якби йому доручили командування, то лакедемоняни не трималися б так довго. Тоді афіняни піймали його на слові. «Чому ж ти не йдеш у похід і то - незабарно?» - запитали його. Нікій підвівся з місця й уступив йому керівництво військом біля Пілоса, порадивши взяти воїнів скільки треба і не показувати свою відвагу на словах у безпечному місці, а на ділі порадувати нарешті місто якоюсь важливою послугою. Клеон спочатку відмахувався, заскочений несподіваним поворотом справи, але афіняни наполягали, та й Нікій з криком вимагав, тож Клеонові, підбадьореному й зачепленому у своєму честолюбстві, не залишалося нічого іншого, як прийняти командування. Він пообіцяв через двадцять днів після відплиття або перебити обложених усіх до одного, або доставити їх живими до Афін. Афіняни більше сміялися, ніж вірили у ці пихаті запевнення, бо в них увійшло у звичку весело собі жартувати з легковажності й шаленства Клеона. Кажуть, одного разу на зборах народ довго сидів на Пніксі(42), чекаючи Клеона. Нарешті той прийшов з вінком на голові і просив відкласти збори до завтра. «Сьогодні я зайнятий,- сказав він,- хочу прийняти своїх гостей і вже приніс жертву богам». Заливаючись сміхом, афіняни підвелися з місць і розпустили збори.
8. Однак цього разу щастя всміхнулося Клеонові. Керуючи військовими діями спільно з Демосфеном, він мав блискучий успіх: у визначений ним самим строк спартанці, що ще залишилися в живих, склали зброю і здалися в полон. Ця подія дуже зашкодила славі Нікія. Самохіть відмовитися через боягузтво від командування і дати своєму супернику змогу здійснити видатний подвиг розцінювалось у афінян як щось гірше й ганебніше, ніж кинути щит. Арістофан скористався цим, щоб поглузувати з Нікія в «Птахах» (43):
Клянуся Зевсом, не пора дрімати вам,
Негоже довше, як Нікій, зволікать.
А в його «Землеробах» (44) так написано:
- Орать хочу! - А хто тобі заважає?
- Ви самі! Драхм відлічу вам я тисячу,
Зніміть лиш з мене керування тягарі.
- Гаразд! Додам до цього Нікія хабар,
Дві тисячі їх буде в нас.
Як-не-як, а державі Нікій завдав чималої шкоди тим, що дозволив Клеонові домогтися такого впливу і слави, внаслідок чого той набрався незмірної пихи й нечуваної зухвалості. Клеон накликав на місто безліч нещасть, від нього немало натерпівся й Нікій. Клеон перестав дотримуватися будь-яких вимог пристойної поведінки на ораторському підвищенні, викрикував, скидав з плечей плащ, бив себе по стегнах, бігав під час промови; його розбещеність і нехтування пристойністю передалися державним діячам, що незабаром згубно відбилося на становищі в державі.
9. У той час почав уже звертати на себе увагу афінян Алківіад (45), запобігаючи перед народом, хоч не так нахабно, як Клеон. Він нагадував плодоносний ґрунт Єгипту, який, кажуть,
...родить багато
Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже (46).
Так і Алківіад, людина обдарована, але непостійної вдачі, впадав у крайнощі й виступав призвідником крутих перемін. Тим-то, навіть звільнившись від Клеона, Нікій не мав часу повністю навести лад і спокій в місті: хоч він і скерував державні справи на правильну дорогу, та змушений був занедбати цю діяльність, бо внаслідок надмірного й нестримного честолюбства Алківіада був втягнений у нову війну. А сталося це в такий спосіб.
Найзавзятішими противниками миру в Греції були Клеон і Брасід (47). Війна приховувала злостивість першого і вкривала славою доблесть другого. Одному вона давала привід для нечуваних безчинств, другому - для подвигів. Обидва вони полягли на полі бою під Амфіполем. Тоді Нікій, зміркувавши, що спартанці віддавна хочуть миру та й афінянам уже відпала охота до війни, що і ті, так би мовити, опустили безпорадно руки, невідкладно вжив заходів, щоб установити добросусідські стосунки між обома державами, звільнити їх від бід і дати мир іншим грекам і в такий спосіб забезпечити тривале щастя в майбутньому. Людям заможним і літнього віку, а також переважній більшості хліборобів до душі був мир. Зустрічаючись особисто з багатьма іншими громадянами й напоумляючи їх, Нікій домігся того, що вони охололи до війни. Це дало йому змогу обнадіяти спартанців, запрошувати й заохочувати їх вести переговори в справі укладення миру. Спартанці довіряли Нікію з уваги на його порядність і турботу про ув'язнених пілоських полонених, яким він полегшував гірку долю, виявляючи до них людяність і теплоту. Попервах обидві сторони уклали перемир'я строком на один рік. Протягом цього часу афіняни і спартанці зустрічалися одні з одними, втішалися спокоєм і безпечним життям, спілкувалися з чужоземцями і знайомими, прагнули жити без кровопролиття і війни. Вони з насолодою слухали спів хору:
Хай спис мій павутинням вкритий тут лежить (48).
Їм приємно було згадувати вислів, що сплячих людей під час миру будять не військові сурми, а півні. Вони накидалися з лайкою і гнали від себе геть тих, хто говорив, що війні судилось тривати три дев'ятиріччя(49). Дійшовши згоди в усіх питаннях, вони уклали мир. Більшість громадян вірила, що настав кінець лихоліттю. Ім'я Нікія було на устах усіх, його називали улюбленцем богів, який удостоївся того, що в нагороду за благочестя його іменем названо найбільше і найпрекрасніше із усіх благ. І справді мир називали твором Нікія, а війну - Перікла. Бо один з мізерної причини вверг греків у великі нещастя, другий переконав їх забути про страшні знегоди, зробив їх друзями. Ось чому понині цей мир називається Нікієвим (50).
10. Згідно з договором, сторони повинні були повернути одна одній захоплені землі й міста, а також полонених. Оскільки жереб мав вирішити, хто першим буде повертати загарбане, Нікій таємно купив щасливий жереб, внаслідок чого виконувати умови договору першим випало лакедемонянам. Так принаймні розповідає Теофраст (51). Коли корінфяни й беотійці, незадоволені з цього, своїми скаргами й вимогами знову ледь не викликали війну, Нікій намовив афінян і спартанців поширити мирний договір, доповнивши його військовим союзом, мовляв, це додасть миру сили, а їх зробить грізнішими для бунтівників і вірнішими у взаєминах.
У ході цих подій Алківіад, від природи не схильний до спокою, до того ж розгніваний на лакедемонян за те, що вони шанували й цінили Нікія, а ним нехтували, спочатку відкрито виступав проти союзу, але його намагання зірвати переговори не увінчались успіхом. Згодом, помітивши, що афіняни охололи у своїй прихильності до лакедемонян і виражають обурення укладенням військового союзу між Спартою та Беотією і що всупереч умовам договору лакедемоняни не повернули ні Панакта (52), ні Амфіполя, Алківіад почав підігрівати незадоволення і при будь-якій нагоді підбурював народ проти лакедемонян. Нарешті він домігся того, що аргосці (53) прислали в Афіни посольство і став домагатися, щоб афіняни уклали з ними військовий союз. Тим часом із Спарти прибули посли з необмеженими повноваженнями і на попередній зустрічі в Раді довели, що з'явилися з прийнятними умовами. Алківіад, наляканий, що їхні доводи можуть переконати й народ, вдався до обману. Він поклявся спартанцям допомогти у всьому, якщо вони скажуть привселюдно, що вони не наділені необмеженими повноваженнями, бо в такий спосіб легше осягнуть свою мету. Посли дали себе переконати і від Нікія перейшли на його бік. Алківіад привів їх на народні збори й насамперед запитав, чи мають вони необмежені повноваження. Ті заперечили. Тоді він усупереч даним їм обіцянкам, беручи членів Ради за свідків їхніх слів, просив народ не вірити й не ставитись з увагою до тих, що так у живі очі брешуть і говорять раз так, раз сяк. Посли, ясна річ, збентежились, та й Нікій розгубився, і не знав, що сказати; він був здивований і засмучений. Народ уже ладен був невідкладно запросити аргосців і укласти з ними союз, але тут Нікія виручив землетрус, який призвів до зриву зборів. На другий день народ зібрався вдруге. Нікій насилу зумів переконати афінян утриматися поки що від переговорів з аргосцями, а його відправити як посла до лакедемонян, певний, що все владнається якнайкраще. Коли він прибув у Спарту, його прийняли з пошаною як людину щедрої душі й доброзичливу за спартанців, але нічого там не домігся, бо верх узяли прихильники беотійців. Нікій вертався в Афіни знеславлений і зганьблений, надто він боявся гніву, й обурення афінян за те, що за його намовою Спарті повернено стільки важливих осіб. Річ у тім, що привезені з Пілоса полонені належали до найзнатніших спартанських родин, а їхні друзі й родичі втішалися неабияким впливом. Однак гнів проти нього не вилився в лють, афіняни обмежились тим, що стратегом обрали Алківіада і, крім аргосців, зробили своїми союзниками елейців і мантінейців, які відкололись від лакедемонян. Крім того, афіняни відправили в Пілос загін з метою пустошити Лаконію. Ось так війна спалахнула з новою силою.
11. Ворожнеча між Нікієм та Алківіадом сягнула вершини, коли надійшов строк суду за допомогою черепків. До нього вряди-годи вдавався афінський народ як до засобу для вигнання на десять років кого-небудь з осіб, які викликали підозру або заздрощі своєю славою чи багатством. Обидва - Нікій і Алківіад неабияк потерпали, опинившись перед небезпекою, бо хтось із них мав стати жертвою остракізму. Алківіада незлюбили за його поведінку і боялися його зухвалості, про що докладніше мова йде в його життєписі, Нікію ж заздрили за його багатство, але не це основне: спосіб його життя давав підставу думати, що в Нікія немає людяності й любові до народу, а лише якась шорсткість, відлюдкуватість і співчування олігархії. Він настроював проти себе тим, що приносив користь несамохіть, до того ж усупереч бажанням і думкам афінян. Коротко кажучи, войовничо настроєна молодь сперечалася з людьми миролюбними й поважного віку, причому одні хотіли вигнати Нікія, інші - Алківіада.
Часто при чварах негідник буває у великій пошані.
Так ось що вийшло тоді: народ, розколовшись на два табори, дав волю неприторенним негідникам, серед яких був Гіпербол з Перітед (54). Не сила робила його нахабним, а, навпаки, нахабністю він домігся сили, і слава, яку він здобув у місті, обернулася неславою для міста. У той час він вважав, що йому нема чого боятися остракізму, бо радше заслуговував кайданів. Нікій сподівався, що після вигнання одного з двох своїх суперників він з успіхом зможе протистояти тому, що залишиться. Він не приховував свого задоволення з чварів між ними й підбурював народ проти обох. Прихильники Нікія й Алківіада розгадали підступні задуми мерзотника і, потаємно домовившись між собою та припинивши непорозуміння, дружно об'єднали свої сили й перемогли. Внаслідок цього під остракізм підпав не Нікій і не Алківіад, а Гіпербол. Народ спершу сміявся з цього, а згодом почав висловлювати своє незадоволення, твердячи, що застосування остракізму до такого нікчеми ганьбить сам суд, бо таке покарання свого роду честь. Вважали, що якщо остракізм для Фукідіда, Арістіда та інших їм подібних був карою, то для Гіпербола став почестю і приводом для пихи, тому що негідника спіткала та сама кара, що і найзнаменитіших громадян. Про нього комедіограф Платон сказав таке:
Хоч справедливо він тепер покараний,
Однак ця кара не в ганьбу йому пішла.
Не для таких, як він, нам остракізм дано (55).
Відтоді нікого більше не карали остракізмом, Гіпербол був останнім, першим - Гіппарх із Холарга, оскільки виявився якимсь родичем тирана (56).
Але доля - штука химерна й розумом незбагненна. Бо якби Нікій на суді черепків виступив проти Алківіада, то або взяв би верх, вигнавши противника, і жив би безпечно в Афінах, або, переможений, покинув би місто й не зазнав би тих бід, які його потім спіткали, та й утвердилася б за ним єлава визначного полководця. Теофраст, наскільки я знаю, твердить, начебто Гіпербол пішов на вигнання через ворогування Алківіада з Феаком, а не з Нікієм, але більшість письменників дотримується погляду, який ми тут виклали.
12. Коли в Афіни прибуло посольство з Сегести й Леонтін і намовляло афінян піти походом на Сіцілію, Нікій заперечував проти цього, але Алківіад своїми честолюбними порадами взяв гору. Йому ще до скликання народних зборів пощастило захопити юрбу далекосяжними задумами, так що юнаки в палестрах і літні люди, збираючись у майстернях і сидячи на лавках, креслили карту Сіцілії, море, яке її омиває, її гавані й частини острова, звернені до Африки. Мало того, Сіцілію вони розглядали не як завершення війни, а як відправну точку для ведення війни з Карфагеном та для володіння Африкою і морем аж до Гераклових стовпів (57). Афіняни настільки захопились цією затією, що мало хто з впливових громадян підтримував Нікія. Заможні люди не висловлювали голосно своїх поглядів із страху, що їх можуть звинуватити в небажанні нести витрати на спорядження кораблів. Нікій, однак, безупинно виступав проти війни і навіть після того, як афіняни проголосували за війну і вибрали його першим стратегом разом з Алківіадом і Ламахом (58), він на найближчих народних зборах підвівся з місця й усілякими доказами відмовляв їх від недоречного задуму. Наприкінці виступу Нікій закинув Алківіадові, що він заради особистої користі та в гонитві за славою втягує державу в тяжку і сповнену небезпек заморську війну. Хоч гіікій нічого й не домігся, проте його славнозвісну досвідченість розцінювали афіняни як запоруку безпеки походу. Сміливість Алківіада й палкість Ламаха, поєднані з обачливістю Нікія, виправдовували такий вибір полководців. Демо-страт, який найбільше із народних вождів підбурював афінян до війни, встав тоді і, заявивши, що покладе край застереженням Нікія, запропонував наділити стратегів необмеженими повноваженнями та надати їм право вирішувати справи за власним розсудом як на батьківщині, так і в поході, і переконав народ проголосувати за цю пропозицію.
13. Кажуть, однак, що й жерці виступали проти походу, вказуючи на несприятливі призвістки. Проте Алківіад, посилаючись на інших ворожбитів і на якісь старовинні оракули, зробив висновок, що афіняни в Сіцілії здобудуть гучну славу. І від оракула Аммона (59) з'явилися до нього якісь ясновидці з віщуванням, що афіняни захоплять усіх сіракузян. Лихі знамення вони старанно приховували із страху вимовити лиховісні слова. Навіть явні й очевидні прикмети не змогли відвернути афінян від походу, як, приміром, спотворення протягом однієї ночі всіх герм ю (крім однієї-єдиної, званої гермою Андокіда, яка була подарунком філи Егеїди, і стояла перед будинком Андокіда). Не зупинило їх і те, що трапилося на вівтарі дванадцяти богів. Якийсь незнайомець вискочив на вівтар, розсівся на ньому й оскопив себе каменем. У Дельфах на мідній пальмі стояло золоте зображення -- подарунок Афін із здобичі, захопленої в персів. Протягом багатьох днів круки прилітали і дзьобали статую, а виконані із золота плоди пальми відкушували і скидали вниз. Але афіняни всупереч здоровому глузду вважали, що це вигадки дельфійських жреців, підмовлених сіракузянами. Один оракул велів доставити з Клазомен (61) у Афіни жрицю; її викликали, і виявилось, що жриця зветься Гесіхія, тобто Тиша. Цією пересторогою божество, очевидячки, напоумляло афінян берегти в той час тишу. Чи то наляканий цією прикметою, чи то чисто по-людськи відчуваючи страх перед походом, астролог Метон, уже призначений начальником якоїсь військової частини, прикинувся душевно хворим і вдавав, що намагається підпалити власний дім. Інші твердять, що він не прикидався божевільним, але справді вночі спалив свій будинок, потім, з'явившись на площі, слізно благав співгромадян зважити на його біду і звільнити від-участі в поході сина, який мав відплисти в Сіцілію як командувач трієри. А філософові Сократу його внутрішній голос (62) за допомогою відповідного знаку сповістив, що морський похід закінчиться невдало для Афін. Сократ розповів про це своїм знайомим і друзям, і чутка про це широко розповсюдилась. Чимало громадян були стурбовані, зваживши, в які дні мали відплисти кораблі. Жінки в той час відзначили свято на честь Адоніса (63). Повсюдно в місті видно було його статуї, а жінки хоронили бога з голосінням, так що ті, хто хоч трохи зважав на знамення, переживали за військо, готове до відплиття, і боялися, щоб його блиск і пишнота скоро не померкли.
14. Коли Нікій виступав проти постанови народних зборів про сіцілійський похід, коли він не відступив від своїх поглядів, не піддаючись оманливим надіям, і не дав себе засліпити величчю влади, він показав себе людиною розумною і чесною. Але після того як він не зумів відмовити народ від війни, йому не вдалося ухилитися від керівництва походом, коли народ підняв його на висоту і наділив владою стратега, тоді вже не личило йому більше зволікати, сумніватись і, мов дитина, дивитися з корабля назад. Мало того, він своєю поведінкою збивав з пантелику і відбивав товаришам охоту до дій по керівництву походом, до нудоти повторював одне й те ж, мовляв, він прийняв керівництво всупереч власному переконанню, а треба було йому, не гаючи часу, вдарити на ворога і в битвах шукати щастя. Нікій же не прислухався до поради Ламаха прямо плисти на Сіракузи і дати бій поблизу самого міста, знехтував він і порадою Алківіада, який був за те, щоб підняти проти сіракузян інші сіцілійські міста, а вже потім іти на самі Сіракузи. Заперечуючи їм, Нікій вважав за краще спокійно плавати вздовж берегів Сіцілії, брязкати зброєю і показати грізні трієри, а потім вернутися в Афіни, залишивши невеликий загін в Егесті. Цим він зразу розладнав замисли своїх товаришів по керівництву і вселяв їм зневіру. Через деякий час Алківіад був відкликаний в Афіни на суд. Нікій, який вважався другим полководцем, насправді ж будучи головнокомандуючим, надалі виявляв бездіяльність. Він то плавав навколо острова, то влаштовував наради, поки воїни не втратили будь-які надії, а вороги мало-помалу отямилися від збентеження і страху, якого їм спочатку нагнала поява афінської військової моці.
Коли ще Алківіад був полководцем, афіняни підпливли до Сіракуз на шістдесяти кораблях. Афінські кораблі вишикувалися в бойовому порядку при виході з гавані, а десять кораблів було відправлено в гавань на розвідку. Через окличника афіняни вимагали від сіракузян дозволити леонтійцям вернутися в рідне місто, а в гавані захопили ворожий корабель, який віз таблиці з переліком імен усіх сіракузян за філами. Ці таблиці зберігалися за містом у храмі Зевса Олімпійського і їх перевозили тоді для підрахунку дорослого населення, здатного нести військову службу. Коли захоплені таблиці було передано стратегам і ті побачили безліч імен, ворожбити замислились, чи, бува, не сповнюється таким чином віщування про те, що афіняни візьмуть у полон усіх сіракузян. Зрештою, інші письменники твердять, що це пророцтво здійснилось для афінян, але іншим разом - тоді, коли афінянин Калліпп, умертвивши Діона, заволодів Сіракузами (64).
15. Після того як Алківіад відплив із Сіцілії, повнота влади перейшла до Нікія. Ламах був людиною мужньою і справедливою, у битвах його рука не знала втоми, а жив він так бідно і скромно, що після кожного походу складав афінянам рахунок на невеличку суму, витрачену ним на одяг і взуття. А вплив Нікія, крім усього іншого, полягав на багатстві й гучному імені. Передають, що, коли одного разу полководці влаштували нараду, Софокл на запрошення першим висловити свою думку відповів Нікію: «Я найстарший за віком, ти - за становищем». Так і в той час Нікій підкорив собі Ламаха, з яким не міг зрівнятися щодо полководницького хисту, і діяв з надмірною обережністю й повільністю. Плаваючи спочатку вздовж берегів Сіцілії на великій відстані від ворогів, він цим і вселив їм сміливість, потім після невдалого нападу на Гіблу (65) цілком себе обез-славив. Насамкінець Нікій підійшов до Катани, обмежившись захопленням Гіккари (66), негрецького містечка, з якого, як кажуть, серед інших полонених була вивезена і продана потім у Пелопоннес знаменита гетера Лаїда, тоді ще дівчинка .
16. Літо добігло кінця(68), коли Нікій нарешті зрозумів, що сіракузяни, які набралися сміливості, першими нападуть на афінян. Сіракузькі кіннотники зухвало під'їжджали до самого табору й питали афінян, навіщо вони з'явилися - щоб жити разом з катанцями чи переселити на старе місце вигнаних леонтійців. Тоді Нікію урвався терпець і він наказав кораблям плисти до Сіракуз. З метою безпечно і спокійно розбити табір для війська, Нікій з Катани підіслав до сіракузян одного чоловіка, щоб той порадив їм таке: якщо вони захочуть, то можуть захопити ніким не пильнований афінський табір і зброю афінян, коли в домовлений день підійдуть до Катани з усім військом. Він наговорив усякої всячини - що афіняни більшу частину дня проводять у місті і що прихильники сіракузян у Катані змовились при першій звістці про їх наближення захопити ворота і підпалити афінські кораблі в порту. Змовників, за його словами, налічується вже чимало, вони тільки чекають приходу сіракузян. Це був найзнаменитіший подвиг Нікія в Сіцілії. Цими хитрощами він домігся того, що все вороже військо вийшло, і місто майже опустіло. Сам Нікій відплив з Катани, заволодів гаванями і зайняв для табору місце, звідки міг безперешкодно діяти проти ворога тими засобами, в яких мав перевагу, не зазнаючи втрат, у чому поступався противнику. Коли сіракузяни вернулися з Катани й вишикувалися в бойовий стрій біля мурів міста, Нікій без загайки повів афінян у бій і переміг. Ворогів полягло відносно небагато, тому що на заваді переслідуванню стояла кіннота. Нікій наказав зруйнувати мости через річку, а це дало Гермократу (69) привід сказати у промові для втішення сіракузян, що Нікій поводить себе смішно, бо ухиляється від бою, нібито він не приплив у Сіцілію, щоб воювати. Так чи інакше, Нікій нагнав сіракузянам такого страху, що вони замість п'ятнадцяти стратегів, як це було досі, вибрали трьох інших, яким народ поклявся у вірності і наділив їх необмеженими повноваженнями.
Афіняни дуже хотіли захопити поблизький храм Зевса Олімпійського, де зберігалося безліч золотих і срібних приносин. Проте Нікій, навмисно гаючись, проґавив слушну нагоду і тільки спостерігав, як туди ввійшов відділ сіракузьких воїнів для його охорони. Він-бо виходив з тієї точки зору, що коли воїни розграблять храмові скарби, то державі з цього не буде ніякої користі, а вся відповідальність за святотатство ляже на нього.
Нікій ніскільки не скористався своєю славною перемогою і через декілька днів знову відплив у Наксос (70), де перезимував. Витрачаючи великі кошти на утримання величезного війська, він мало чого домігся, якщо не рахувати, що на його бік перейшло декілька сіцилійських міст. Сіракузяни знову набралися духу, послали військо проти Катани, сплюндрували околиці міста і спалили афінський табір. За це всі обвинувачували Нікія, що він своїми розмірковуваннями, нерішучістю й повільністю втратив зручну нагоду для успішних дій. За самі ж дії йому дорікати не можна. Раз узявшись за що-небудь, він виявлявся рішучим і послідовним, але коли треба було на що-небудь рішитись, він зволікав і боявся.
17. Коли Нікій знову повів військо проти Сіракуз, то зробив це з таким умінням, так навально і заодно обережно, що непомітно зумів причалити до Тапсу і, висадившись, зайняти Епіполи (71). Крім того, з загону сіракузьких відбірних воїнів, що прийшов туди на допомогу, він захопив у полон триста чоловік і примусив тікати ворожу кінноту, яка досі вважалася непереможною. Але що найбільше вразило сіцілійців, а грекам видалось неймовірним, так це те, що Нікій у короткий час оточив мурами Сіракузи - місто, не менше за своїми розмірами від Афін, до того ж таке, довкола якого дуже важко побудувати довжелезний мур з уваги на нерівну місцевість, близькістю моря і околишні болота. Нікій лише трохи не докінчив будівництво цього муру, бо ці надмірні клопоти випали на його долю тоді, коли він нездужав, хворіючи на запалення нирок; цим, власне кажучи, можна виправдати ту обставину, що роботи не були закінчені. Я сповнений подиву до дбайливості полководця і відваги воїнів, які з успіхом виконували складну роботу. Після їх поразки й загибелі Евріпід склав таку епітафію:
Воїни наші вісім разів сіракузян здолали,
Поки однакову всім поміч давали боги.
До речі, не вісім, а більше разів сіракузяни зазнали поразки, поки чи боги, чи доля не відвернулися від афінян саме тоді, коли вони піднялися на вершину своєї могутності.
18. Незважаючи на свою недугу, Нікій брав участь майже у всіх військових починаннях. Коли одного разу вона особливо йому дошкуляла, він залишився в таборі з декількома рабами. Ламах, який узяв на себе керівництво військом, вступив у бій з сіракузянами, які з боку міста почали споруджувати мур проти афінського, щоб не допустити до утворення кільця довкола міста. Коли афіняни після перемоги, захопившись погонею за ворогом, розстроїли свої ряди, Ламах виявився відрізаним від своїх і змушений був прийняти на себе натиск сіракузянської кінноти. Очолював її Каллікрат, натура войовнича і запальна. Викликаний Каллікратом на герць, Ламах у двобої першим був поранений, потім завдав смертельного удару противнику, упав і загинув разом з Каллікратом. Заволодівши тілом і зброєю Ламаха, сіракузяни бігом кинулись до афінського муру, побіля якого лежав без будь-якого захисту Нікій. Насилу піднявшись і миттю оцінивши небезпеку, Нікій наказав тим, хто був при ньому, підпалити всю деревину, використовувану для спорудження облогових машин і самі машини. Це зупинило сіракузян і врятувало як самого Нікія, так і мур, і майно афінян: побачивши величезне полум'я, яке, спалахнувши, відрізало їх від ворога, сіракузяни відступили.
Після цього випадку єдиним стратегом залишився Нікій, і він був сповнений якнайкращих надій. Бо міста одне за одним переходили на його бік, навантажені хлібом кораблі звідусіль прибували до його табору; поки його справи йшли гладко, всі домагалися союзу з ним. Сіракузяни в розпачі вже помишляли про переговори з Нікієм. У той час Гіліпп (72), який поспішав з Лакедемона на допомогу сіракузянам, зачувши по дорозі про спорудження навколо міста муру і тяжке становище Сіракуз, переконаний, що Сіцілія вже в руках ворогів, продовжував плавання лише для того, щоб захистити італійські міста, якщо це йому вдасться. Скрізь і всюди поширилась гучна чутка про те, що афінян ніхто не може побороти, і в особі Нікія вони мають полководця, непереможного завдяки розуму і щастю. Та й сам Нікій під впливом сили і успіхів набрався сміливості, не властивої його вдачі. Довірившись таємним повідомленням із Сіракуз про те, що городяни незабаром почнуть переговори про здачу міста, Нікій не взяв до уваги наближення Гіліппа, зрвсім не виставляв варти. Внаслідок такої безтурботності і халатності Гіліщі, скориставшись цим, непомітно переплив протоку, висадився поодаль Сіракуз і зібрав значне військо. Сіракузяни нічого не відали про його висадку і взагалі не чекали його. Тим-то скликано народні збори для обговорення умов договору з Нікієм, і дехто вже поспішав на площу переконаний, що слід укласти мир, поки афіняни остаточно не оточать місто муром. Незабудованим залишився невеликий відтинок, і всі матеріали, необхідні для закінчення робіт, були вже підготовлені.
19. У цей напружений момент з Корінфа приїхав на одній трієрі Гонгіл. Сіракузяни, які збіглися до нього, дізналися, що їм на допомогу незабаром прийде Гіліпп і що припливуть іще інші кораблі. Вони ще сумнівалися: повірити Гонгілові чи ні, коли прибув гонець від Гіліппа з наказом зустрічати спартанців. Сіракузяни зразу підбадьорились і почали озброюватись. Гіліпп прямо з дороги нашвидкуруч вишикував воїнів у бойовий стрій і повів їх проти афінян. Коли і Нікій вишикував своїх воїнів, Гіліпп зупинився перед афінянами і послав окличника передати, що дозволяє афінянам безперешкодно забратися з Сіцілії. Нікій не вважав за доцільне відповідати йому. Деякі воїни з насмішкою питали, невже поява одного спартанського плаща і палиці (73) настільки додали сили сіракузянам, що вони зважуються легковажити афінян, які тримали ув'язненими і вернули лакедемонянам триста чоловік (74), сильніших за Гіліппа і з довшим волоссям, ніж у нього. Тімей передає, що і сіцілійці не поважали Гіліппа. В його жадібності і скнарості вони переконалися пізніше, а при першій зустрічі підсміювалися з його довгого волосся й витертого плаща. Цей же історик повідомляє також, що до Гіліппа, мов птахи до сови, яка раптом з'явилася, зліталося дуже багато добровольців, аби разом з ним воювати. Це друге повідомлення більш правдоподібне, ніж перше. Бо до Гіліппа приєднувалися тому, що в плащі і палиці вбачали символи спартанської доблесті. Що заслугою Гіліппа був перелом у війні на Сіцілії, твердить не тільки Фукідід, а й сіракузянин Філіст, очевидець цих подій.
У першій битві перемогу здобули афіняни. Вони вбили кількох сіракузян і корінфянина Гонгіла. Однак, на другий день Гіліпп показав, що значить досвідчений полководець. В його розпорядженні була та сама зброя і та сама кіннота, та й битва відбулася на тому ж місці, але, перебудувавши бойовий порядок, він розбив афінян. Коли вони тікали у свій табір, він наказав сіракузянам скористатися купами каменю та стосами деревини, які заготовили афіняни, і спорудити укріплення поперек муру, побудованого афінянами, так щоб він їм уже більше не. пригодився. Сіракузяни, окрилені успіхом, споряджали кораблі, своєю і союзницькою кіннотою робили наскоки, захоплюючи в полон чимало афінян. Гіліпп, об'їжджаючи міста, підбадьорював і згуртовував мешканців, домігшись того, що іони йому беззастережно підкорялися і з усіх сил допомагали. Дійшло до того, що Нікія, як і раніше, опосіли невеселі думки, і він, зваживши переміну в ході військових дій, занепав духом і писав в Афіни, вимагаючи, щоб на Сіцілію вислали нове військо або відкликали попереднє, крім того, просив настійно звільнити його від командування з уваги на хворобу.
20. Афіняни вже раніше думали послати підмогу в Сіцілію, але з заздрості до перших блискучих успіхів Нікія весь час щось знаходили, щоб відкласти відправлення війська. Тепер, нарешті, вони прискорювали йому допомогу. Весною повинен був вирушити з великим флотом Демосфен, а Еврімедон (75) відплив туди ще взимку, щоб доставити Ні-кію гроші й повідомити про призначення стратегами Евтідема і Менандра, які воювали при його боці.
Тим часом Нікій зазнав раптового нападу з моря й суходолу. Хоч його кораблі попервах відступали, все ж він відігнав і потопив багато ворожих кораблів, зате прийти на допомогу піхоті не встиг. Гіліпп несподіваним наскоком захопив Племмірій (76), де зберігалось багато корабельного спорядження і грошей, крім того, він перебив і взяв у полон чимало людей. Але головна біда була в тому, що він відрізав Нікія від постачання продовольством. Річ у тім, що поки Племмірій був у руках афінян, харчі для війська доставлялися безперебійно і швидко, а після його втрати постачання загальмувалося, бо довелось вести бій з ворожими кораблями, що стояли там на якорі. Що більше, сіракузянам тепер здавалося, що їхній флот був переможений не силами противника, а внаслідок браку порядку в них самих під час утечі. Вони знову взялися готувати кораблі до бою, причому набагато краще, ніж раніше. Нікій не квапився до морської битви, вважаючи повним безглуздям з малою кількістю кораблів, до того ж погано оснащених, вступати в бій з ворогами, коли йому на допомогу спішить сильний флот і свіжі війська під орудою Демосфена. Однак Менандр і Евтідем, недавно наділені високою владою, під впливом честолюбства і заздрощів до двох полководців хотіли відзначитись якимсь подвигом до приїзду Демосфена і перевершити славою Нікія. Під приводом, що слава рідного міста померкне і взагалі пропаде, якщо вони будуть боятися наступу сіракузьких кораблів, вони наполягали на тому, щоб дати морський бій. Застосована корінфським стерничим Арістоном хитрість із сніданком призвела, як пише Фукідід (77), до того, що афіняни були вщент розгромлені й зазнали величезних утрат. Нікій впав у розпач, бо й тоді, коли був одноосібним командуючим, його переслідували невдачі, а тепер він потрапив у біду через своїх товаришів.
21. У цей час (78) при вході в гавань появився флот Демосфена, сяючи зброєю і наганяючи жах на ворогів. На сімдесяти трьох кораблях було п'ять тисяч гоплітів і близько трьох тисяч списоносців, лучників і пращників. Демосфен хотів приголомшити ворогів, немов у театрі, блиском зброї, відмітними знаками на трієрах, великою кількістю начальників над веслярами і флейтистів (79). Сіракузян, зрозуміла річ, знову охопив невимовний страх, бо вони не бачили кінця-краю своїм нещастям. їм здавалося, що вони даремно страждають і гинуть без надії на краще завтра. Але недовго довелось Нікію тішитись прибуттям підкріплення. Демосфен при першій зустрічі з Нікієм був за те, щоб негайно напасти на ворогів і або навальним нападом захопити Сіракузи, або відплисти з флотом назад. Наляканий і здивований його безглуздою сміливістю, Нікій просив Демосфена ні в якому разі не діяти непродумано й необачно. Час, доводив він, не діє на користь ворога, який не має достатніх запасів і не розраховує на тривалу підтримку союзників. Під тиском нестатків сіракузяни скоро, як це було раніше, вступлять у переговори з ним. І справді, деякі з сіракузян вели таємні переговори з Нікієм і радили йому почекати, мовляв, громадяни вже тепер виснажені війною й незадово-лені Гіліппом і, якщо злигодні ще трохи посиляться, то вони опиняться в безвихідному становищі. Про все це Нікій говорив натяками або взагалі не хотів висловитись відверто і через те дав іншим стратегам привід обвинуватити його в боягузтві. Вони картали його за те, що він знову вдається до звичної поведінки - затягування, нерішучості, дріб'язкової обережності, внаслідок чого він проґавив слушну нагоду, не вдаривши на ворога зразу, а тільки тоді, коли сам вибився із сил і з ним перестали рахуватися. Тим-то стратеги підтримали думку Демосфена, і Нікію не залишилось нічого іншого, як проти волі поступитися їм.
Отже, Демосфен уночі напав з піхотою на Епіполи (80) і перш, ніж вороги змогли опам'ятатися, одних перебив, інших, що оборонялися, змусив до втечі. Не обмежившись цим успіхом, він просувався вперед, поки наткнувся на беотійців. Вони зімкнутими рядами з висунутими вперед списами з криком рушили на афінян і відтіснили їх назад. Усе військо Демосфена опанував страх і замішання. Втікачі змішалися з тими, хто ще наступав на противника; тим, хто йшов уперед, перепиняли дорогу свої, пойняті жахом. Беотійці зупинили наступ афінян і поставили їх у тяжке становище, тому що останні втікачі приймали за переслідувачів, а своїх за ворогів. Настала безладна веремія, підсилювана страхом і відчаєм. До того ж ніч була дивна: ні цілком темна, ні досить ясна, як завжди буває при заході місяця, сяйво якого заслоняли сила-силенна зброї та безліч воїнів, які рухалися. У тьмяному світлі нічого не можна було виразно розрізнити. Страх перед ворогом спонукав з підозрою дивитись в обличчя друга - все це, разом узяте, спричинилося до страшного розгрому афінян. На нещастя, місяць світив їм у спину, через те вони затінювали одні одних, так що вороги не бачили ні числа їх, ні пишноти їхньої зброї, тоді як щити беотійців, відбиваючи місячне світло, сяяли яскравіше, і складалося враження, що їх далеко більше, ніж було насправді. Нарешті афіняни не змогли витримати натиску ворогів, які звідусіль наступали, і кинулись тікати наосліп. Одні з них полягли на полі бою від рук ворогів, інші - вбиті своїми, треті знаходили смерть, спускаючись із скелі. Деякі розбіглись і блукали, а коли настав день, ворожа кіннота настигла їх і влаштувала січу. Дві тисячі афінян загинуло, а з тих, що залишилися живими, тільки одиниці врятувалися із зброєю.
22. Нікій до глибини душі вражений цією невдачею, зрештою, для нього не несподіваною, дорікав Демосфену за його нерозважливий поспіх, а той, виправдовуючись, радив якомога скоріше відплисти додому. Нового підкріплення, казав він, нема чого їм ждати, а наявні сили недостатні для того, щоб узяти верх над ворогом, бо навіть у разі перемоги їм все одно довелося б забратися геть і покинути місцевість, як вони могли переконатися, небезпечну і нездорову для війська, а тепер, із зміною пори року, просто-таки згубну. Починалась-бо осінь, у війську багато хто хворів, усі занепали духом: Нікій з болем серця слухав розмови про відплиття і втечу, причому він не стільки боявся сіракузян, скільки жахали його афіняни з їхніми судами й доносами. Він твердив, що не чекає тут нічого страшного, а якби лихо і трапилося, то він воліє загинути від рук ворогів, аніж від рук своїх співгромадян. Зміст цього вислову прямо протилежний тому, що пізніше сказав своїм співгромадянам Леонт Візантійський (80): «Волію померти від ваших рук, ніж загинути разом з вами». Проте Нікій пообіцяв подумати спокійно на самоті, куди перенести табір. Почувши таку відповідь Демосфен, перший задум якого зазнав повної невдачі, не наполягав більше, інші ж полководці, переконані, що Нікій так уперто заперечує проти від'їзду, тому що чекає чогось від своїх прихильників у Сіракузах, погодилися з ним. Та коли сіракузяни одержали нові підкріплення, а серед афінян збільшилась кількість захворювань, Нікій також вирішив відступати і наказав воїнам готуватися до відплиття.
23. Коли все для відплиття було підготовлено, а вороги, які нічого такого не чекали, не виставили варти, вночі сталося місячне затемнення (81). Це сильно налякало Нікія та інших, хто внаслідок неуцтва або через забобонність дуже боявся таких явищ. Майже всім було відомо, що коло тридцятого числа місяця буває затемнення сонця і що причиною цього є місяць, але щодо самого місяця важко було зрозуміти, з чим зустрічається місяць і чому вповні він раптом утрачає світло і міняє колір. У цьому люди вбачали надприродне явище, явище божественного походження, яке віщує великі лиха. Першим дав дуже ясний і сміливий науковий виклад про місяць, про його світло й затемнення Анаксагор (82), який тоді ще не належав до числа знаменитих учених, а твір його був ще мало відомий, а крім того, й заборонений і передавався з рук до рук лише довіреним особам з дотриманням якнайбільшої обережності. Бо в той час не терпіли дослідників природи та базік про небесні явища - так званих метеоролесхів. Вони нібито зневажають божественне начало тим, що замість нього вводять у дію сліпі причини, незбагненні сили, послідовність подій. Протагора вигнано(83), Анаксагора насилу вдалося Періклу звільнити з в'язниці. Сократ, який не мав нічого спільного з такими дослідженнями, все-таки заплатив смертю за філософію. Лише пізніше Платон, який досяг великої слави своїм життям і вченням, підкорив природні закономірності божественним і вищим началам, розвіяв упередження до такого роду творів, і зробив ці науки доступними для всіх. Беручи це до уваги, його друг Діон (84) ніскільки не збентежився затемненням місяця, яке з'явилося тоді, коли він готувався відплисти з Закінта (85) для боротьби з Діонісієм: він вийшов у море, висадився в Сіракузах і скинув тирана.
На жаль, у Нікія не було тоді під рукою тямущого ворожбита, тому що його товариш Стилбід, який успішно боровся з його забобонністю, незадовго перед тим помер. За словами Філохора (86), це знамення зовсім не було лиховісним, навпаки, дуже корисним для втікачів, бо всі дії, пов'язані зі страхом, потребують темряви, а світло для них шкідливе. Та й взагалі, Автоклід у книзі «Тлумачення» (87) пояснює, що лиховісної дії сонця або місяця слід чекати лише в перші три дні після затемнення.
Проте Нікій намовив афінян чекати до наступного круговороту місяця, начебто тому, що він не побачив його чистим зразу після затемнення, коли місяць минув темне місце, заслонене землею.
24. Тримаючись осторонь майже всіх справ, Нікій приносив жертви і займався ворожінням, аж поки до афінян підійшли впритул вороги й оточили піхотою їхні укріплення й табір, а кораблі сіракузян зайняли з усіх боків гавань. Тепер уже не тільки дорослі сіракузяни на трієрах, а й хлопчаки на рибальських човнах підпливали з усіх усюд до афінських кораблів і, викрикуючи образливі слова, викликали афінян на бій. Одного з цих хлопчаків, Геракліда, сина знатних батьків, який занадто близько під'їхав на своєму човні, афінський корабель, пустившись у погоню, наздогнав. У страху за долю хлопця його дядько Полліх рушив проти афінян з десятьма кораблями, які перебували під його орудою. Інші ж сіракузяни, боячись за життя Полліха, попливли за ним. Дійшло до запеклої морської битви, в якій перемога дісталася сіракузянам, причому загинув у бою Еврімедонт та багато інших.
Залишатися далі на місці афіняни не могли. Вони з криком вимагали від стратегів, щоб ті почали відступати сушею. Річ у тім, що сіракузяни зразу після перемоги загородили гавань і позбавили афінян змоги вийти в море. Але Нікій та його товариші не погодились на це. Залишити безліч вантажних кораблів і близько двохсот трієр йому здавалось страшним злочином, через те відбірних піхотинців і найкращих списоносців посадили на сто десять трієр - для решти трієр не вистачило весел. Решту війська Нікій розташував на березі моря, остаточно залишивши великий табір та укріплення, які тяглися аж до храму Геракла. Таким чином, сіракузькі жерці й стратеги змогли ввійти в цей храм, щоб принести Гераклові звичайну жертву, якої не приносили довгий час.
25. Ворожбити, повороживши на нутрощах жертовних тарин, провістили сіракузянам блискучу перемогу, якщо вони не будуть починати бою, а будуть тільки захищатися, бо й Геракл виходив переможцем тоді, коли оборонявся від нападу. Тоді кораблі знялися з якоря, і зав'язався запеклий і надзвичайно жорстокий бій, настільки жорстокий, що ті, хто дивився на нього, не менш переживали, ніж самі учасники його. З берега можна було спостерігати весь хід бою з його різноманітними й неочікуваними протягом короткого відтинку часу перемінами. Власне спорядження шкодило афінянам не менш, ніж сам ворог, бо на важкі й густо розставлені кораблі афінян нападали з усіх боків легкі судна ворога. На град каменів, які сипалися і вражали з однаковою силою, хоч би як падали, афіняни відповідали списами та стрілами. Пускати їх точно не було спромоги через хитавицю, так що не всі списи летіли вістрям уперед. Битися в такий спосіб навчив сіракузян корінфський стерничий Арістон. Сам він, сміливо воюючи, загинув у цій битві, коли перемога вже хилилася на бік сіракузян.
Афінський флот був ущент розбитий і зазнав страшних утрат. Відступ морем для афінян був відрізаний. Бачачи, що на суші їм також буде важко, афіняни не перешкоджали ворогам підходити ближче і брати їхні кораблі, не просили також сіракузян видати тіла загиблих для поховання, тому що болючішим для них було бачити й залишити напризволяще хворих і поранених, аніж не поховати мертвих. Зрештою, вони самих себе вважали нещаснішими від тих бідолах, бо і їх самих чекав такий самий жалюгідний кінець, але з іще страшнішими муками.
26. Афіняни вирішили відступати вночі. Гіліпп, спостерігаючи, як сіракузяни займаються подячними жертвоприношеннями і влаштовують пиятики, святкуючи перемогу, навіть не пробував умовити чи змусити їх ударити на ворогів, коли ті відступали. Але Гермократ пустився на хитрощі й послав до Нікія кількох своїх друзів, які сказали, що вони прийшли від імені тих, хто з самого початку війни таємно вели переговори з Нікієм, і порадили не виступати вночі, бо сіракузяни підготували для них засідки й заздалегідь загородили дороги. Нікій пішов на цей підступ і не рушився з місця, через те сталося справді те, чого він даремно боявся раніше.
Удосвіта сіракузяни вийшли з міста і зайняли опорні місця на дорогах, при переправах через річки побудували загородження, зруйнували мости, а на рівнинах розмістили кінноту, так що афіняни не могли ніде пройти без битви. Виждавши один день і ніч, афіняни вирушили в дорогу плачучи й нарікаючи. Вони немовби прогулювались, покидаючи не ворожу країну, а батьківщину. Вони страждали від нестачі найнеобхіднішого, а також від того, що довелося залишити напризволяще друзів і близьких, не спроможних відправитись у путь власними силами. Все-таки поневіряння, які випали на їхню долю тепер, здавалося їм легкими порівняно з тим, що чекало їх попереду.
Із багатьох страхіть, які можна було спостерігати в афінському війську, найжалюгідніше видовище становив сам Нікій, вимучений хворобою і змушений задовольнятися, незважаючи на своє високе звання, найнужденнішим дорожнім пайком для підтримання життя, хоч йому, як хворому, потрібна була краща їжа. Знесилений, він робив і переносив те, що ледве витримувало багато здорових. Усі усвідомлювали, що він терпить страшні муки не заради себе, не з життєлюбства, а тримається тільки заради своїх воїнів. Адже в той час, як інші заливалися сльозами від страху й горя, Нікій, коли вже й плакав, то робив це, безперечно, тому, що порівнював ганебний і безславний кінець походу з тими великими і славними подвигами, які він сподівався здійснити. Дивлячись не тільки на його змарніле обличчя, а й згадуючи його перестороги, його умовлення, якими він старався не допустити відправлення війська в Сщітю, воїни дедалі більше впевнювалися, що він страждає незаслужено. Вони зневірились у богах, бачачи, як побожній людині, котра стільки чудових подарунків піднесла богам, дістається доля нітрохи не краща від найнікчемніших і слабодухих воїнів.
27. Незважаючи на це, Нікій словами, виразом обличчя, поведінкою намагався показати, що йому байдужі всі нещастя, які звалилися на нього. Протягом усіх восьми днів дороги (88), коли вороги переслідували афінян, завдаючи удару за ударом, раз у раз нападаючи й шарпаючи військо, він беріг його від розгрому, аж поки біля садиби Полізела під час сутички з ворогом відірвався від своїх загін Демосфена й був захоплений у полон (89). Сам Демосфен вихопив меч і ударив себе, але не помер, бо вороги оточили його і схопили живим. Про це повідомили Нікія сіракузькі вершники, які чвалом наблизились до його рядів. Тоді він вислав своїх кіннотників перевірити, чи це правда, і, переконавшись, що загін Демосфена справді потрапив у полон, вирішив вступити в переговори з Гіліппом. Зокрема він просив, щоб афінянам було дозволено безперешкодно виїхати з Сіцілії, залишивши заложників для відшкодування сіракузянам збитків, яких вони зазнали через війну. Але сіракузяни не пішли на це. В люті, з погрозами і лайкою вони й далі засипали списами і стрілами афінян, які залишились без їжі й води. Однак Нікій протримався всю ніч і на другий день, відбиваючись від наскоків ворога, підійшов до річки Асінара. Тут одних зіпхнули в течію вороги, інші самі кидались у воду, змучені спрагою. Почалася нещадна, кривава різанина. Афінян убивали тоді, коли вони пили воду; для багатьох ковток її став останнім у житті. Нарешті Нікій кинувся Гіліппові до ніг зі словами: «Змилостився, Гіліппе, ви перемогли! Не для себе, чиє ім'я славилось нечуваними нещастями, благаю пощади, а для інших афінян. Подумайте, що біда на війні може трапитись з кожним, і що афіняни, коли їм щастило на війні, обходилися з вами людяно й ласкаво». Гіліппа зворушили слова й вигляд Нікія. Він знав, як гаряче Нікій підтримував лакедемонян при переговорах, крім того, він сподівався, що захоплення стратегів противника живими принесе йому велику славу. Підвівши Нікія, Гіліпп підбадьорив його й наказав припинити кровопролиття. Та оскільки його наказ доходив до воїнів поволі, то тих, що залишились у живих, було далеко менше, ніж убитих. Багатьох, до речі, крадькома забрали собі самі воїни (90). Решту полонених сіракузяни зібрали в одне місце, всю зброю, зняту з афінян, почіпляли вздовж річки на найгарніших деревах. З вінками на головах, чепурно прикрасивши своїх коней, а у ворожих остригти гриви, вони вернулися до міста. Так сіракузяни одержали повну перемогу в найславетнішій з воєн, яку вели між собою греки, перемогу, в яку вклали вони всі свої сили, виняткове завзяття й мужність.
28. На спільних зборах сіракузян і союзників народний вожак Еврікл запропонував вважати день захоплення Нікія в полон святом, приносити в цей день жертви й утримуватися від роботи, а саму врочистість найменувати від назви річки Асінарією. Випало це свято на двадцять шосте число місяця карнея, який афіняни називають метагітніоном (9)|. Що стосується афінян, то Еврікл радив рабів і союзників продати, а самих афінян та сіцілійців, які перейшли на їхній бік, тримати в каменоломнях під суворим наглядом, крім стратегів, яких слід стратити. Сіракузяни підтримали його думку. На зауваження Гермократа, що розумно скористатися перемогою річ важливіша від самої перемоги, зчинилася неймовірна буча. Гіліппа, який вимагав, щоб афінські стратеги живими були передані лакедемонянам, сіракузяни, загордившись своїми успіхами, засипали грубою лайкою. До того ж вони протягом війни насилу витримували різкість Гіліппа і його суворий лаконський спосіб командування. Тімей же пише, що йому докоряли за скупість і жадібність, успадкований порок, через який його батько Клеандрід був вигнаний за хабарництво. Та й сам Гіліпп пішов ганебно на вигнання, коли йому було доведено, що він привласнив і сховав під дахом свого будинку тридцять талантів з тієї тисячі, яку Лісандр відправив у Спарту (92). Про це докладніше мовиться в життєписі Лісандра.
Цей же Тімей повідомляє, що Демосфен і Нікій не були страчені за наказом сіракузян, як твердять Філіст і Фукідід, . а Гермократ ще до закінчення народних зборів послав до них довіреного чоловіка, якого впустив хтось з вартівників, і стратеги наклали на себе руки. Тіла їхні були викинуті за ворота і лежали там, задовольняючи цікавість роззяв(93). Я чув, що в Сіракузах в одному із храмів ще й досі показують майстерно оздоблений золотом і пурпуром щит, який нібито належав Нікію.
29. Безліч афінян загинули в каменоломнях від хвороб і поганої їжі: вони одержували на день дві котіли (94) ячменю й котілу води. Чимало з тих полонених, що їх сіракузяни приховали або видавали за своїх слуг, було продано. їх продавали в рабство і на чолі випалювали клеймо у вигляді коня. Ось так деяким полоненим, крім неволі, доводилось терпіти ще й таке знущання. Проте їхня чесність і почуття гідності виручали їх у цих злигоднях і їх або відпускали швидко на волю, або затримували, високо цінуючи. Деяких урятував не хто інший, як Евріпід. Річ у тім, що сіцілійцям, очевидно, більше від інших греків, які жили поза Аттікою, полюбилися його твори. Коли в Сіцілію прибували греки з материка і привозили з собою невеликі уривки його творів, сіцілійці з насолодою завчали їх напам'ять і ознайомлювали з ними один одного. Кажуть, що багато з тих афінян, які щасливо вернулися додому, сердечно дякували Евріпідові і розповідали йому, як вони одержали волю, навчивши своїх хазяїв того, що колись запам'ятали з його трагедій, або як, блукаючи після битви, діставали їжу й воду виконуванням пісень з його творів. Немає чого дивуватись розповіді про те, що жителі міста Кавна (95), котрі попервах не хотіли впустити у свою гавань якийсь корабель, переслідуваний піратами, потім, дізнавшись, що моряки знають вірші Евріпіда, дозволили кораблю причалити.
30. Афіняни, як переказують, не повірили звістці про горе, головним чином зваживши на те, хто її приніс. А було це, очевидно, так. Якийсь чужоземець зійшов на берег у Піреї і, сидячи в голярні, розповідав про те, що сталося, як про щось добре відоме афінянам. Почувши цю новину, цирульник, поки вона ще не стала відома іншим, негайно погнав до міста і, зустрівши архонтів, просто на площі переповів їм розповідь чужинця. Ясна річ, усі налякались і збентежились, архонти скликали народні збори і веліли ввести цирульника. На питання, від кого він дізнався про це, цирульник не міг дати путньої відповіді. Його назвали брехуном і бунтівником, довго катували, прив'язавши до колеса, аж поки прибули люди, які достовірно розповіли про страшне лихо. Тільки тоді афіняни повірили, що Нікій перетерпів усі ті нещастя, які він не раз віщо прорікав афінянам (97).
Книга: Плутарх Нікій і Красс Переклад Й. Кобова
ЗМІСТ
| 1. | Плутарх Нікій і Красс Переклад Й. Кобова |
| 2. | КРАСС 1. Марк Красс, батько якого був цензором і... |
| 3. | (ПОРІВНЯННЯ) 34. Порівнюючи цих двох мужів, слід... |
| 4. | ПРИМІТКИ НІКІЙ 1. Мова йде про Н і к і я,... |
На попередню
|
|
