Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Нікій і Красс Переклад Й. Кобова

34. Порівнюючи цих двох мужів, слід насамперед відзначити, що засоби, з допомогою яких збагатився Нікій, не так осудливі, як засоби Красса. Взагалі-то не годиться схвалювати прибутки з рудників, де роботи виконують головним чином злочинці або варвари, причому деякі з них гинуть, працюючи в кайданах у небезпечних і нездорових місцях. Все ж, якщо порівняти цей спосіб збагачення з прибутками, одержаними з конфіскації маєтків у часи Сулли та з пожеж, то він здається більш пристойним. Красс займався таким способом збагачення відверто, як займаються землеробством і лихварством. Красс спростовував закиди в тому, що він бере гроші за промови в сенаті, кривдить союзників, запобігає перед жінками й опікує негідників. Нічого подібного не закидали Нікію, навіть безпідставно. Над ним підсміювалися лише за те, що він з боягузтва догоджав донощикам. Така поведінка, ясна річ, недостойна була б Перікла чи Арістіда, але зрозуміла в Нікія, кого природа не наділила хоробрістю. Пізніше оратор Лікург(74), якому ставили за провину підкуп донощика, для свого виправдання прямо сказав: «Я радий, що після того як тривалий час я виконував державні обов'язки, ви звинувачуєте мене в тому, що я давав, а не брав».

У своїх витратах Нікій приніс більшу користь суспільству, не шкодуючи з честолюбства грошей на пожертви храмам, влаштування гімнастичних змагань та вистав театральних творів. Одначе порівняно з тим, що витрачав Красс на частування багатьох десятків тисяч людей, яким він потім ще . й роздавав хліб, увесь маєток Нікія, враховуючи витрати; являв собою крихітку величезного багатства римлянина. Тим-то диву даєшся, як можна не розуміти, що моральний порок є не що інше, як викривлення і спотворення людської душі, коли бачиш, що багатство, придбане нечесним шляхом, витрачається потім без будь-якої користі.

35. Про їхнє багатство сказано досить. У державних справах Нікію не притаманні були анітрохи ні лукавство, ні несправедливість, ні насильство, ні зухвалість. Навпаки, він давав себе обманювати Алківіаду, виступи ж його на народних зборах відзначалися обережністю. А Крассові закидають віроломство і підлість, беручи до уваги його непостійність у дружбі й ворогуванні. Сам Красс не заперечував, що домігся консульства шляхом насильства, найнявши за гроші людей, які посягали на життя Катона й Доміція. Коли

на народних зборах відбувалося голосування в справі розподілу провінцій, багато людей тоді було поранено, четверо вбито, сам Красс (про що я не згадав у його життєписі) вдарив сенатора Луція Аннія, який йому заперечував, кулаком у лице і залитого кров'ю вигнав геть. Якщо Красс не цурався насильства й тиранії, то Нікій заслуговує найсуворішого осуду за нерішучість у вирішуванні державних справ, за слабодухість і поступливість неприторенним негідникам. Красс у подібних випадках виявляв велич духу і твердість, причому змагатися йому доводилось не з якимись там Клеонами й Гіперболами (75), а з уславленим Цезарем та нагородженим трьома тріумфами Помпеєм. Красс не поступався перед ними, а зрівнявся з одним і другим щодо впливу, а на посаді цензора мав навіть більші успіхи, ніж Помпей. У справах великої державної ваги треба зважати не на те, що викликає заздрість, а на те, що приносить славу, яка б своєю величчю здатна була затьмарити заздрість. Якщо ти над усе цінуєш безпеку й спокій, якщо ти на ораторському підвищенні ніяковієш перед Алківіадом, у Пілосі (76) боїшся спартанців, у Фракії - Пердікки (77), то в Афінах вдосталь затишних місць, щоб осторонь турбот плести собі, за висловом деяких філософів, вінок безтурботності. Любов Нікія до миру була воістину божественною прикметою, а припинення війни - найяскравішим виявом еллінського духу державного діяча. У цьому відношенні Красс, якби він навіть приєднав до Римської держави Каспійське море й Індійський океан, недостойний того, щоб його порівнювати з Нікієм.

36. У суспільстві, де вагу має закон честі, визначний державний діяч не зважиться давати дорогу негідникам, поступатися владою тим, хто її недостойний, виявляти довіру тим, хто цього не заслуговує. Не так чинив Нікій, самохіть передаючи командування військом Клеону, який у державі нічого не значив, лише безсоромно і лайливо викрикував з ораторського підвищення. Я не хвалю Красса, який під час Спартаківської війни, нехтуючи обережністю, квапився дати рішучий бій. Втім, він, керуючись честолюбством, боявся, аби не наспів Помпей і не присвоїв собі плоди його перемоги подібно до того, як Муммій відняв у Метелла славу завоювання Корінфа (78). А поведінка Нікія була вкрай незрозуміла й дивна. Він не тільки поступався противнику своїм честолюбством і владою, коли не слід було обманювати себе надією на легкий успіх, а й, передбачаючи величезні труднощі, пов'язані з походом проти Пілоса, пожертвував добром держави заради власної безпеки. Не так діяв Фемістокл (79). Той, щоб нікчемна людина й бездарний полководець в одній особі не погубив державу, підкупом відсторонив його від командування. Подібно Катон, бачачи, що держава опинилася в складних обставинах і небезпеці, не вагався домагатися обрання його народним трибуном (80). Але той, хто береже свій полководницький хист для війни з Міноєю, Кіферою й нещасними мелосцями (81), а коли треба воювати із спартанцями, знімає з себе військовий плащ і передає невігласу й нахабі Клеону кораблі, зброю, людей і владу полководця в поході, де потрібен особливий досвід,- той жертвує не стільки своєю особистою славою, скільки безпекою і свободою батьківщини. Пізніше проти своєї волі Нікій змушений був відправитись на війну з Сіракузами, і складалося враження, що він не зумів завоювати Сіцілію для афінян через свою млявість і безвілля, а не тому, що вважав її завоювання недоцільною справою. І все-таки доказом великої прихильності афінян до нього може служити та обставина, що попри його постійну відразу до війни та відмови від посади командуючого військом, вони не переставали вибирати його як найдосвідченішого і найкращого полководця. Крассу, навпаки, хоч він увесь час рвався до посади командуючого, не вдавалося її одержати, якщо не рахувати війни з рабами, але тоді в римлян не було іншого виходу: Помпей, Метелл і обидва Лукулли були поза Римом (82). І хоч Красс у той час користувався особливою пошаною і впливом, навіть його прихильники усвідомлювали, що, за висловом одного комедіографа,

Він усюди доблесний, лише не на війні(83) .

Через те нічого доброго не міг він дати тим римлянам, яких усупереч їхньому бажанню кинули у війну владолюбство і честолюбство Красса. Якщо афіняни силоміць відправили на війну Нікія, то Красс силою погнав у бій римлян; з вини Красса зазнала втрат держава, а Нікій потерпів з вини держави.

37. Отже, якщо брати до уваги те, що випало на їх долю під кінець життя, то Нікій більше заслуговує похвали, ніж Красс докорів. Перший, покладаючись на свій досвід і керуючись здоровим глуздом, як годиться розумному полководцеві, не дав себе спокусити необґрунтованими надіями, які плекали його співгромадяни, і рішуче виступав проти наміру завоювати Сіцілію. Виною Красса є те, що він ув'яз у війну з парфянами, вважаючи її легкою справою, і, як наслідок, програв її. Йому марились великі подвиги: в той час, як Цезар підкоряв західні частини Європи - країни кельтів, германців, Британнію, Красс скерував свій зір на схід, бажаючи поширити римські володіння аж до Індійського океану і приєднати до римської держави всю Азію. Такі наміри виношували вже раніше Помпей і згодом Лукулл, діячі, які зажили доброї слави серед загалу співгромадян. Вони прагнули до того самого, що й Красс, і керувалися тими самими міркуваннями. Сенат відмовлявся призначити Помпея головнокомандуючим (84), а коли Цезар розгромив триста тисяч германців, Катон радив видати переможця переможеним і таким чином спрямувати гнів богів за віроломство на нього одного. Але народ відвернувся від Катона і, сповнений великої радості, протягом п'ятнадцяти днів приносив подячні жертви за перемогу. Що відчував би римський народ і скільки днів приносив би він жертви, якби Красс повідомив так само з Вавілона про перемогу і, верстаючи дальшу путь, перетворив би на римські володіння Мідію, Персію, Гірканію, Сузи й Бактри? (85) Якщо, за словами Евріпіда, «неодмінно творить зло» (86) той, кому не до вподоби спокійне життя і хто не вміє користуватися наявними благами, то принаймні не личило дотла руйнувати Скандію чи Менду (87), полювати на вигнанців-егінців, які покинули батьківщину і, немов птахи, ховалися в чужій країні. Ті, хто схвалює похід Александра і осуджує похід Красса, неправильно судять про початок справи, беручи до уваги її кінець.

38. Під час самого походу Нікій здійснив немало подвигів: він переміг ворогів у багатьох битвах і трохи не взяв Сіракузи. Не він один винен у всіх нещастях, які звалилися на афінян, вина тут і хвороби, і заздрощів співгромадян у Афінах. Красс, навпаки, безліччю помилок довів до того, що щастя цілком відвернулося від нього. Дивує, однак, не те, що його глупота поступилася силі парфян, а те, що вона виявилася сильнішою від удачливості римлян. Нікій з шанобою ставився до мистецтва віщування, Красс глузував із усього, проте обидва загинули однаковою смертю, тим-то важко сказати, який шлях надійніший. Все-таки краще помилятися з обережності, дотримуючись старовинних вірувань і звичаїв, аніж зухвало їх ламати. Якщо, нарешті, порівняти їхню загибель, то Красс менше заслуговує осуду: він-бо не здався в полон, не був зв'язаний, ні обманутий, а поступився проханням друзів і став жертвою віроломства, а Нікій, сподіваючись ганьбою й соромом врятувати життя, здався ворогам і зробив свою смерть ще ганебнішою.

Додати в закладки

  
Переклад Translate