Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Агід і Клеомен Переклад Й. Кобова
32. Через деякий час Клеомен відчалив з Егалії і прибув у Єгипет. Птолемей прийняв його спочатку із стриманою ввічливістю, як будь-кого іншого, але з часом, коли Клеомен дав докази широкого світогляду, показав себе людиною розумною, яка вміє поєднувати в щоденному спілкуванні спартанську простоту з шляхетною привітністю, не ганьблячи нічим своєї високої гідності й не впадаючи у відчай під ударами долі, він почав викликати у Птолемея довір'я до себе більше, ніж облесники, котрі намагалися сподобатись царю. Тим-то Птолемей відчував великий сором за себе самого й дуже жалкував, що знехтував цією людиною й кинув Клеомена на поталу Антігону, який своєю перемогою здобув гучну славу й набрався сили. Тим-то тепер він намагався прихилити Клеомена до себе почестями та ввічливістю, і щоб підняти його дух, обіцяв дати кораблі й грошей і відправити в Грецію, аби той повернув собі царську владу. Він призначив Клеомену платню в розмірі двадцяти чотирьох талантів на рік. З цих грошей Клеомен витрачав незначну частину на утримання себе та друзів, а більшість ішла на щедру допомогу тим з греків, які втекли з Греції в Єгипет.
33. Однак старий Птолемей (69) помер, не встигши виконати обіцянку, дану Клеомену - послати його в Грецію. Новий володар приніс із собою розпусту, пияцтво і владу жіноцтва, так що про справи Клеомена ніхто не турбувався. Сам цар був настільки зіпсутий розпустою й пиятикою, що в хвилини відносної тверезості та самовладання влаштовував таїнства і з тимпаном у руці збирав у царському палаці пожертви Для богині Кібели (70), а найважливіші державні справи полагоджували царська коханка Агатоклея та її мати Енанта, власниця кубла розпусти. Спочатку здавалося, що Клеомен матиме якийсь влив: молодий Птолемей, боячись свого брата Мага (71), котрий завдяки своїй матері користувався сильною підтримкою війська, задумав його порішити. У змову він намагався втягти й Клеомена, запрошуючи його на таємні наради. І коли всі заохочували Птолемея до цього злочину, лише Клеомен відражував його від цього, кажучи, що взагалі цар мав би радше старатися про примноження кількості своїх братів, аби забезпечити своєму царству більшу безпеку та довготривале панування. Тоді Сосібій, найвпливовіший із друзів царя, почав доводити, що, поки Маг живий, Птолемей не може довіряти найманим військам. Але Клеомен запевняв, що це не повинно нікого турбувати, бо в цих військах понад три тисячі пелопоннесців, які йому безмежно віддані і досить йому тільки кивнути, як усі вони негайно з'являться із зброєю в руках. Ці слова наповнили тоді присутніх твердою впевненістю в доброзичливому ставленні Клеомена до Птолемея та високою думкою про його силу, але потім у міру зростання безпорадності Птолемея зростав і його страх перед оточенням. І, як це буває з людьми вкрай нерозумними, Птолемею почало здаватися, що краще нікому не вірити, через те й придворні з острахом дивились на Клеомена як на такого, що користується великим впливом серед найманців. Тим-то часто-густо можна було почути такі висловлювання, що Клеомен, мовляв, це лев серед овець. І справді, він виявляв саме левину вдачу, спокійно й уважно приглядаючись до всього, що діялось у палаці.
34. За таких обставин Клеомен уже втратив надію одержати обіцяні кораблі та військо, але коли дізнався, що Ан-тігон помер і що ахейці втяглися у війну з етолійцями (72), зрозумів, що становище на Пелопоннесі вимагає його повернення, бо весь півострів охоплений сум'яттям і чварами. Він просив відправити його і найближчих друзів, але ніхто на це не зважав. Цар взагалі не приймав його й не хотів з ним розмовляти, тому що безнастанно був зайнятий жінками, розвагами та бенкетами, а Сосібій, який усім відав і все вирішував, вважав, що затримувати непокірного Клеомена проти його волі небезпечно, але й не зважувався відпустити цього відважного й заповзятливого чоловіка, тим більше, що він став очевидцем розкладу єгипетського царства. Адже навіть дарами не можна було привернути його до себе, бо як і священний бик Апіс , незважаючи на достаток їжі й розкіш, котрими він, здавалося б, мав би насолоджуватися, тужить за вільним життям на лоні природи й хоче погасати собі, вирвавшись із-під нагляду та опіки жерців, так само й Клеомен не терпів бузтурботного існування. І, як Ахілл, лише ятрив своє серце, нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової (74).
35. Ось у такому стані були справи Клеомена, коли в Алек-сандрію прибув мессенець Ніканор, який відчував до нього люту ненависть, але вдавав із себе його друга. Причиною цієї ненависті було те, що він продав Клеомену гарний маєток, але той, чи через перевантаженість справами, чи через війну, гроші йому заплатити не встиг. Ось цього чоловіка Клеомен, прогулюючись одного разу по набережній, пізнав, коли* той сходив з торгового корабля, сердечно з ним привітався й запитав, у якій справі він прибув у Єгипет. Ніканор увічливо відповів на привітання і сказав, що привіз Птолемею чудових бойових коней. На це Клеомен розсміявся й зауважив: «Краще б ти приїхав з арфістками й питущими хлопцями - ось такий товар украй потрібен нашому володарю». Ніканор, почувши таке, тільки усміхнувся. Через декілька днів він нагадав Клеомену про продаж маєтку і вимагав розрахуватися, додаючи, що не набридав би з цією справою, якби не великі втрати, яких він зазнав у торгівлі. -Коли Клеомен відповів, що з тих грошей, які він тут одержав, йому нічого не залишилось, Ніканор, роздратований відмовою, переповів Сосібію жарт Клеомена щодо Птолемея. Той дуже зрадів цьому доносу, але, бажаючи настроїти царя проти Клеомена ще вагомішим звинуваченням, намовив Ніканора залишити листа із скаргою на Клеомена, який начебто заявив, що, коли отримає від Птолемея трієри й воїнів, то захопить Кірену. Ніканор написав такого листа і відплив, а Сосібій через чотири дні приніс листа Птолемею, нібито щойно одержав його, і при цій нагоді ще й сам настроїв молодого царя проти Клеомена. Розлючений цар наказав замкнути Клеомена у «великому домі» (75) із збереженням попереднього утримання.
36. Уже це було для Клеомена прикрим ударом, але далеко сумнішим уявлялось йому майбутнє, особливо після такої події. Птолемей, син Хрісерма, один з друзів царя, увесь час доброзичливо ставився до Клеомена, так що вони подружили і в розмовах нічого не приховували один від одного. І тепер Клеомен, потрапивши в опалу, просив Птолемея відвідувати його. І ось Птолемей прийшов, поговорив з ним приязно, намагаючись розвіяти підозри Клеомена і водночас виправдати рішення царя. Але, виходячи з того будинку й не помітивши за своєю спиною Клеомена, який нишком ішов за ним аж до самих дверей, Птолемей при виході суворо вилаяв вартових за те, що вони недбало й легковажно стережуть такого лютого й небезпечного звіра. Ці слова Клеомен почув на власні вуха і, не помічений Птолемеєм, відійшов і розповів про все друзям. Вони зовсім втратили надії, які досі тримали їх на світі, і, опановані гнівом, поклали відомстити Птолемею за кривду і померти в спосіб, гідний Спарти, не чекаючи, поки їх заріжуть, мов відгодованих для жертвоприношення баранів. їм здавалось нестерпним, щоб Клеомен, який знехтував переговорами з Анті-гоном, людиною попри все діяльною і войовничою, сидіві склавши руки й терпеливо чекав, поки цар - цей збирач пожертв для Кібели - знайде вільну хвилину, відклавши тимпан і відірвавшись від бенкету, і прикінчить його!
37. Після прийняття такого рішення, скориставшися з того, що випадково в цей час цар Птолемей виїхав з Александрії в поблизький Каноп (76), вони насамперед розпустили чутку, начебто цар звільняє Клеомена з-під варти. Оскільки при дворі був звичай давати багатий обід і подарунки тим# хто мав бути звільнений з ув'язнення, друзі Клеомена подбали в місті про багато такого роду речей і прислали їх Клеомену. Таким чином вони обманули вартових, які повірили, що все це було прислано царем. Клеомен приносив жертви богам, щедро частував вартових і сам з вінком на голові весело бенкетував з друзями.
Кажуть, що Клеомен приступив до виконання свого задуму раніше, ніж було домовлено, боячись доносу, бо дізнався, що один з рабів, утаємничений в їхній задум, ло-дався в місто до своєї коханки. Отже, в полудень, побачивши, що вартові понапивалися й позасинали, Клеомен одягнув хітон, розпоров шов з правого боку, щоб через нього можна було видобути меч і з озброєними друзями прожогом вибіг на вулицю. Усіх їх було тринадцять. Один з них, на ім'я Гіппіт, кульгав. Він у запалі спершу біг разом з іншими, та коли побачив, що з-за нього товариші уповільнили біг, попросив, щоб вони порішили його на місці й не занапастили: всієї справи, чекаючи на нікому не потрібного каліку. Але трапилось так, що якийсь александрієць проходив мимо во«: ріт, ведучи на поводі коня. Спартанці забрали в нього коня, посадили на нього Гіппіта і помчали чвалом вулицями, закликаючи народ скинути ярмо неволі. Проте александрійцям, очевидно, вистачало мужності лише на те, щоб дивував тися й захоплюватись відвагою спартанців, але ніхто не зваг жився піти за Клеоменом і підтримати його справу. У всякому разі, на Птолемея, сина Хрісерта, коли він виходив з палацу, напали зразу троє і вбили на місці. Інший Птолемей, начальник міської сторожі, погнав на спартанців свої колісницю, але вони загородили йому дорогу, розправилися з його слугами й охоронцями, а його самого стягли з колісниці й умертвили. Потім спартанці попрямували до фортеці з наміром зламати ворота в'язниці і приєднати до бунту юрму ув'язнених. Але охорона встигла вчасно зачинити всі входи. Таким чином, Клеомен після невдалої спроби заволодіти фортецею ганяв безцільно по місту, але ніхто до нього не приєднався: усі тікали й ховалися зі страху.
Кінець кінцем, Клеомен, зневірившись, сказав до друзів: «Нічого дивуватись, що тут, де люди втікають від свободи, правлять жінки», і закликав усіх померти, не зганьбивши свого царя й колишніх подвигів. Першим загинув Гіппіт, який попросив, щоб хтось із молодших заколов його. Потім усі по черзі безстрашно і спокійно покінчили з собою, окрім Пантея, того самого, що першим колись увірвався в Мегалополь. Був це юнак, гарний на вроду, який найкраще з молодих засвоїв основи спартанського виховання, улюбленець Клеомена. Тепер він одержав від царя наказ накласти на себе руки тоді, коли Клеомен і всі інші будуть мертві. Коли вже всі лежали на землі, Пантей обійшов їх і кинджалом уколов кожного, перевіряючи, чи в комусь із них не тліє іскорка життя. А коли в такий спосіб уколов і Клеомена біля кісточки ноги, і той повернув до нього обличчя, Пантей поцілував царя, сів біля нього, а коли побачив, що в Клеомені вже погасло життя, обняв мертвого і сам заколов себе.
38. Так судилось загинути Клеомену, великій людині, яка правила Спартою протягом шістнадцяти років (77). Коли чутка про його загибель миттю облетіла місто, його мати, Кратесіклея, хоч була жінкою мужньою, втратила самовладання під тягарем такого горя і, пригортаючи до грудей дітей Клеомена, ридма заридала. На ранок старший онук вирвався з її рук і перш ніж хтось устиг уторопати, що він хоче робити, кинувся вниз головою з даху. Але хлопець не загинув, а тільки сильно побився. Коли, однак, його підняли, він кричав од гніву, що йому не дають умерти.
Птолемей, дізнавшись про те, що сталося, велів тіло Клеомена одягнути в звірину шкуру і розіп'ясти, а дітей, Крате-сіклею і жінок з її оточення стратити. Серед них була і дружина Пантея, жінка виняткової вроди і душевного гарту. Вони лише недавно побралися, і гірка доля спіткала їх у розпалі їхнього кохання. Вона хотіла виїхати з Пелопоннесу Разом з чоловіком, але батьки не пускали її. Вони силоміць . замкнули її вдома й пильнували. Та через час вона зуміла Роздобути собі коня, дістала трохи грошей, вночі втекла і без перепочинку помчала до Тенара. Там сіла на корабелі який відправлявся в Єгипет. Так вона дісталася до чоловім і на чужині жила з ним у злагоді, на радість собі і людям Тепер, коли воїни вели Кратесіклею на страту, вона взяла за руку, підняла поділ її шати і втішала стару. Зрештою Кратесіклея не боялася смерті, лише про одне-однісіньке просила, щоб могла померти раніше від онуків. Але коді прийшли на місце страти, кати насамперед убили дітей на очах Кратесіклеї, а потім її саму. Серед пекельних мук пера смертю, дивлячись на дику розправу з дітьми, вона тільки й сказала: «Дітоньки любі, до чого ви дожили!» Дружиш Пантея, жінка дужа й висока на зріст, підсмикнувши мовчки поділ, з незворушним спокоєм кожну із страчених клала на бік і, як тільки могла, лаштувала до похорону. Насамкінець після всіх і сама приготувалася до смерті: опустила поли шати і, не дозволивши нікому підійти й дивитись, крім того, хто мав виконати вирок, загинула, як справжня героїня, не потребуючи нічиєї допомоги - щоб хто-небудь після страти поклав її і вкрив плащем. Так навіть у хвилину емері вона зберегла душевну чистоту, яку за життя поставила я сторожі чистоти свого тіла.
39. Ось так цією трагедією, де жінки успішно змагаливі в мужності з чоловіками в скрутний час, Спарта показала що над справжньою душевною стійкістю навіть доля не спроможна взяти гору.
Кількома днями пізніше вартові, які пильнували тіло розіп'ятого Клеомена, побачили, що голову його оповила кільцями величезна змія, закривши його обличчя, тому жоден хижий птах не підлітав туди. Це явище вселило в Птолемга забобонний жах, та й жінок пойняв острах, який спонука їх влаштувати очищальні обряди, бо в Клеомені тепер вбачали улюбленця богів і надприродну істоту. Александрійці юрмами приходили до місця розп'яття, навіть зверталися я Клеомена з молитвами, називаючи його героєм (78) і сином бога, аж поки мудріші люди (79) не поклали край цій вірі, пояснюючи, що з плоті бика, який розкладається, утворюються бджоли, з коня - оси, з трупа осла вилітають жуки, а людське тіло, коли загниваючі рідини навколо спинного мозку зіллються і згуснуть, породжує змій. Це помічали вже давні люди і через те героям присвячували з усіх тварин саме змії.
ПРИМІТКИ
АГІД
1. Іксіон - цар лапіфів у Фессалії, якого Зевс запрошував на трапези богів у Олімпії. Закохавшись у Геру, він посягав на її честь. Зевс підмінив свою дружину примарою Гери, утвореною з хмари. За святотатство й віроломство Іксіон був скинути у Тартар, де його прикували до колеса, обвитого зміями, що невпинно крутилося. Плутарх тлумачить міф про Іксіоиа алегорично: в пристрасті Іксіона він вбачає жадобу слави, а в кентаврах бачить політичні дії, які належать людям, що керуються жадобою слави. [415]
2. Рядки з трагедії Софокла, яка не збереглась до наших днів. (Переклад власний).
3. Начальник носової частини корабля (прорат) був помічником стерничого і командував веслярами.
4. Теофраст - див. життєпис Нікія, комент. 51.
5. Фокіон - афінський полководець і політик, голова промакедон-ської партії. Уславився своєю чесністю.,
6. Антіпатр - див. комент. 57 до життєпису Александра. Після смерті Александра розгромив грецьких повстанців у битві коло Краннона в 322 р. до н. е.
7. Ця Езопова байка дійшла до наших днів у поетичній обробці давньогрецького байкаря Валерія Бабрія з II ст. н. е.
8. За словами Плутарха (див. також життєписи «Яікург», розд. ЗО і «Лісандр», розд. 16-17), спартанське законодавство, приписуване Лікургові, забороняло карбування і ввіз золотої та срібної монети. Уперше цю заборону порушив спартанський полководець Лісандр (кінець V - початок IV ст. до н. е.) після перемоги над Афінами в 404 р. до н. е.
9. У Спарті правили одночасно два царі, один з роду евріпонтідів, другий з роду агіадів, тобто нащадки Евріпонта й Агіда. Обидва роди вважали себе нащадками Геракла, тобто гераклідами.
10. Агесілай (399-358 рр. до н. е.) - спартанський цар, знаменитий полководець. Йому Плутарх присвятив окремий життєпис.
11. Архідам III, викликаний на допомогу жителями міста Тарента в південній Італії, загинув у 338-р. до н. е. у битві з італійським племенем мессапіїв.
12. Йдеться про Агіда III (338-330 рр. до н. е.), який, проводячи антимакедонську політику, під час походу Александра на Персію обложив місто Мегалополь у Аркади (центральний Пелопоннес), але був розгромлений Антіпатром.
13. Агід IV став спартанським царем у 245 р. до н. е.
14. Платеї - місто в Беотії, області в центральній Греції. Тут у 479 р. до н. е. греки добилися блискучої перемоги над персами, на чолі яких стояв Мардоній.
15. Павсаній утік у Тегею, місто в Аркадії, тому що повинен був стати перед судом, обвинувачений за повільні дії у війні з фіванцями, внаслідок чого спартанці зазнали поразки біля Галіарта в 395 р. до н. е.
16. Арей загинув у 265 р. до н. е. у битві проти македонського царя Антігона Гоната.
17. Мова йде, очевидно, про Селевка П Каллініка (247-226 рр. до н. е.), царя великої держави, до складу якої входили Сірія, Месопотамія, частина Малої Азії і Вірменія.
18. Тобто перемігши афінян у Пелопоннеській війні (431-404 рр. до н. е.).
19. Лікург - міфічний спартанський законодавець, діяльність якого відносять до IX-VIII ст. до н. е. Кількість родин повноправних громадян і кількість земельних наділів, нарізаних Лікургом, становила 9000.
20. Ефори - аристократична колегія з п'яти осіб, яку щороку обирали для виконування державного нагляду. Навіть царі зобов'язані [416] були звітувати перед ними про свою діяльність. Епітадей був ефором близько 400 р. до н. е.
21. Ретри - усні постанови, які передавалися за традицією. У Спарті не було писаних законів.
22. Сучасником Агіда на царському престолі в Єгипті був Птолемей III Евергет (246-221 рр. до н. е.).
23. Рада старійшин (герусія) складалася з ЗО членів - 28 геронтів і 2 царів.
24. Пеллена - місто в північно-західній частиш Лаконії. Тайгет - гірське пасмо між Лаконією, областю, в якій розташована була Спарта, і Мессенією. Мис Малея - південно-східний край Пелопоннесу. Селласія - лаконське місто на північ від Спарти.
25. Періеки (букв, «жителі навколишніх місць, сусіди») - неповноправна частина населення Спарти, нащадки корінного населення, підкореного дорійцями. Періеки могли займатися землеробством, ремеслом і торгівлею, служили у важкоозброєній піхоті, але політичних прав не мали.
26. Талами - місто в Лаконії на північний захід від Спарти.
27. Кассандра - донька троянського царя Пріама і Гекаби, наділена даром віщування, але ніхто не вірив її пророцтвам. Після захоплення Трої греками стала полонянкою Агамемнона й загинула разом з ним від руки його дружини Клітемнестри.
28. Народна етимологія: стародавні греки ім'я Пасіфаї тлумачили як та, що всім відкриває майбутнє.
29. Філарх - давньогрецький історик кінця III початку II ст. до н. е., написав історію років 272-220, твір його зберігся фрагментарно.
30. Дафна (по-грецькому «лавр») - у грецькій міфології німфа, яку переслідував закоханий у неї Апполон; перетворилась у лаврове дерево.
31. Терпандр - давньогрецький поет і музикант VII ст. до н. е. родом з острова Лесбоса. За порадою Дельфійського оракула спартанці запросили його в Лакедемон, щоб з його допомогою владнати внутрішні чвари. Фалет - легендарний поет і музикант з острова Кріта, якого Лікург намовив переселитися в Спарту. Ферекід (родом з острова Сіро-са) - перший давньогрецький прозаїк і філософ, автор містичного твору про богів і створення світу.
32. Фріннід - поет і музикант V ст. до н. е. родом з острова Лесбоса. До семи струн Терпандра він додав ще дві, що любителі старовини визнали за ознаку розбещеності.
33. Тимофій з Мілета - поет і музикант V-IV ст. до н. е., збільшив кількість струн кіфари до дванадцяти. Це нововведення в Спарті було засуджене.
34. Афіна названа Міднодомною, тому що колони й покрівля в її храмі в Спарті були з міді. Кожний храм був місцем притулку, тобто давав недоторканість тому, хто шукав у ньому захисту перед переслідуванням.
35. У 243 р. до н. е.
36. Ахейці - мешканці Ахайї, області в північній частині Пелопоннесу, які утворили союз, до якого приєдналися і не ахейські міста, як Корінф, Сікіон, Мегари. Особливого значення набув цей союз під керівництвом його засновника сікіонця Арата (272-228 рр. до н. е.). [417]
37. Втолійці - жителі Етолії, гірської області в середній Греції, які утворили в IV ст. до н. е. етолійський союз, що ворогував з ахейським,
38. Мегарида - область на захід від Аттіки.
39. Незапам'ятний Леонід - славетний спартанський цар, який у 480 р. до н. е. з трьомастами спартанців героїчно захищав Фермопільську ущелину від перської навали.
40. Батон із Сінопи (місто на північному узбережжі Малої Азії) - маловідомий давньогрецький історик, твори якого не збереглися.
41. Стародавні греки користувалися місячним календарем, у якому рік ділився на 12 місяців по 30 і 29 днів, що становило 354 дні, і різнився від сонячного року на 11 днів. Щоб усунути цю невідповідність, до кожного третього, п'ятого і восьмого року додавали додатковий тридцятиденний місяць.
42. Дорійське плем'я греків вторглося на Балканський півострів з півночі в XII ст. до н. е. Значна частина їх поселилась на Пелопоннесі.
43. Йдеться про Філіппа II, царя Македонії, батька Александра Великого.
44. V битві біля Левктр у Беотії фіванці під проводом Епамінонда в 371 р. розгромили спартанське військо, яким командував цар Клеомброт і там загинув.
45. Теопомп - спартанський цар, який у VIII ст. до н. е. вів затяжну війну з Мессенією, західною сусідкою Лаконії, і переміг її, захопивши фортецю Ітоме. Арістомен - вождь мессенців у другій їхній війні із Спартою (VII ст. до н. е.).
КЛЕОМЕН
1. У 241 р. до н. е.
2. Сфер - давньогрецький філософ-стоїк родом з Борисфена, грецької колонії в гирлі Дніпра, учень засновника стоїчної школи Зенона з Кітіона, автор ряду творів з етики, діалектики, фізики, геометрії тощо; реформи Клеомена підтримував у трактатах «Про спартанський державний устрій», «Про Лікурга і Сократа», «Про закони».
3. Див. комент. 39 до життєпису Агіда.
4. Тіртей - давньогрецький поет VII ст. до н. е., своїми запальними елегіями заохочував спартанців до мужності під час війни з мессенцями - жителями сусідньої області.
5. Клеомен став царем у 236 р. до н. е.
6. Бліда - область у північно-західній частиш Пелопоннесу з однойменним головним містом.
7. Бельбіна на кордоні Аркадії і Лаконії між Мегалополем і Пелленою. Храм Афіни був захоплений у 229 р. до н. е.
8. Мегалополь - головне місто Аркадії.
9. Тегея і Орхомен - міста Аркадії, які, як виникає з розповіді Плутарха, сприяли Арату.
10. Кафії - місто в північній Аркадії.
11. Метідрій - місто в північній Аркадії. Арголіда - область у північно-східній частині Пелопоннесу з головним містом Аргосом.
12. Арістомах - тиран Аргоса, союзник Арата. [418]
13. Паллантій - невелике місто в південній Аркадії. Описувані події мали місце в 228 р. до н. е.
14. Вислів цей належить спартанському царю Агіду II (426-401 рр. до н. е.).
15. Лікей - гора в південно-західній Аркадії.
16. Мантінея - місто біля східного кордону Аркадії, уславлене перемогою Епамінонда над спартанцями в 362 р. до н. е.
17. Мессена - головне місто Мессенії, області на захід від Лаконії.
18. Філарх - див. комент. 29 до життєпису Агіда; його відомостями користувався Плутарх при написанні життєпису Клеомена. Філарх був противником Арата, прихильником політики Клеомена.
19. Тарентійці - легка кіннота, озброєна дротиками, названа так від назви міста Тарента в південній Італії, де вперше були утворені такі кавалерійські підрозділи. Крітяни славились як незрівнянні лучники.
20. Мотаки - діти ілоток (ілоти - підкорене дорійцями землеробське тубільне населення Мессенії і Лаконії, зведене до становища рабів) від повноправних спартанців; одержували виховання разом з молодими спартанцями.
21. Страх, по-грецькому Фобос - божество уособлення страху.
22. Переворот був здійснений Клеоменом на переломі 227-226 рр. до н. е.
23. Йдеться про твір Арістотеля «Про державний устрій лакедемонян», який не зберігся до наших днів.
24. Гомер. Іліада, III, 172. Переклад Бориса Тена.
25. Гомер. Іліада, IV, 431.
26. Йдеться про Першу мессенську війну, тобто війну між спартанцями й мессенцями в середині VIII ст. до н. е., яка закінчилась уярмленням мессенців і перетворенням їх на ілотів.
27. Сарісса - македонський спис завдовжки близько 6 м.
28. Мова про так звані сіссітй - обов'язкові громадські обіди в Спарті, які вели початок від звичаїв родового суспільства. Мали вони за мету виховання в громадян почуття єдності.
29. Міна - давньогрецька грошова одиниця, яка дорівнювала 100 драхмам або 600 оболам.
30. Тобто військ вільних грецьких держав (напр. Ахейського союзу) і наступників Александра Македонського.
31. Стародавні греки і римляни обідали, лежачи за столом, спираючись на лікоть, по двоє на одному ложі.
32. Улюблена страва спартанців - варена свинина з оцтом і сіллю в крові.
33. Стародавні греки і римляни пили вино змішане з водою. Ця суміш приготовлялась у спеціальних посудинах, званих кратерами.
34. Котила (досїі. «чашка») - давньогрецька міра рідин і сипких тіл, дорівнює 0,274 л.
35. Цей похід Клеомена відбувся в 226 р. до н. е.
36. Дима - місто в західній Ахайї. Гекатомбей - поселення біля Дими.
37. Лерна - місто в Арголіді, яке входило в Ахейський союз.
38. Йдеться про Антігона III Досона (229-221 рр. до н. е.). [419]
39. Акрокорінф - корінфський замок (акрополь) на пагорбі заввишки 575 м над рівнем моря.
40. Сікіонці - дня. комент. 61 до життєпису Перікла. Сікіон - батьківщина Арата; тріттейці - жителі міста Трітеї в Ахайї.
41. Цей гімнасій, тобто навчальний заклад, де юнаки віком від 16 до 28 років займалися різними видами спорту, а також слухали лекції з різних галузей знань, був побудований неподалік міських мурів Аргоса на честь аргоського героя Кіларабіса.
42. Егій - місто в Ахайї, на північному узбережжі Пелопоннесу, в якому відбувалися збори представників Ахейського союзу.
43. Пеллена, Феней, Пентелій - міста в Ахайї.
44. Йєменські ігри - загальногрецькі змагання, які відбувалися щодва роки в Йєменській долині в Арголіді на честь Зевса. До їх програми входили гімнастичні, кінні та музичні змагання. Мова тут іде про Йєменські ігри 224 р. до н. є,
45. Пірр - цар Епіру, області в північно-західній частині Греції, який воював з Римом (280-279 рр. до н. е.) і кілька разів перемагав ціною великих втрат (звідси вираз «Піррова перемога»). Загинув під час облоги Аргоса в 272 р. до н. є,
46. Клеони і Фліунт - міста в Арголіді.
47. Трезен, Епідавр (місто, знамените храмом Ескулапа, бога медицини), Герміона - міста східної Арголіди.
48. Мова про єгипетського царя Птолемея III Евергета (246-221 рр. до н. е.).
49. Антігон Досон прийшов Арату на допомогу в 223 р. до н. е. Геранія - гірський хребет у Мегаріді, області між Аттікою і Пелопоннесом. Істм - Корінфський перешийок між середньою Грецією і Пелопоннесом; Оней - гірський кряж на південний схід від Корінфа.
50. Лехей - гавань Корінфа на західному узбережжі Корінфського перешийка.
51. Мис Герей (з храмом Гери, звідси його назва) лежить на північ від Корінфа і Лехея на протилежному боці Корінфської затоки.
52. Ніч у грецькому (і римському) війську поділялася на чотири варти (кожна по три години) від шостої вечора до шостої ранку, тут ідеться про час між 9 і 12 годинами.
53. Тенар - мис на півдні Пелопоннесу з однойменним портом.
54. Левкаспіди (буквально «білощитники») - загони відбірної піхоти в македонському війську.
55. Селласія - місто в Лаконії, недалеко від Спарти.
56. Філопемен (бл. 253-183) - видатний політичний діяч і полководець, який потім успішно воював із спартанцями і примусив їх вступити до Ахейського союзу.
57. Полівій (бл. 201 - бл. 120 р. до н. е.) - визначний давньогрецький історик, автор «Загальної історії» в 14 книгах (події років 264-168 до н. е.), з яких до наших днів дійшло п'ять початкових, решта у фрагментах.
58. Олігірт - місто в північно-східній Аркадії.
59. Демад - афінський оратор і політик IV ст. до н. е., противник Демосфена. [420]
60. Архідам II (469-427 рр. до н. е.) - спартанський цар початку Пелопоннеської війни (431-404 рр. до н. е.).
61. Іллірійці - жителі Іллірії, країни на західному узбережжі Адріатичного моря (нинішня Албанія).
62. Червень 221 р. до н. е.
63. Полібій. Загальна історія, II, 65.
64. Акарнанці - жителі Акарнанії,приморської області на заході середньої Греції.
65. Криптії - загони молодих спартанців, які стежили за ілотами та проводили каральні операції; тут, можливо, мається на увазі розвідувальний загін.
66. Гітій - порт у Лаконії на південь від Спарти.
67. Кіфера - острів на південь від Пелопоннесу, відомий культом Афродіти. Е г а л і я - острів між Пелопоннесом і Крітом.
68. Кірена - місто в Лівії, засноване вихідцями з грецького міста Фери.
69. Птолемей НІ Евергет помер у 221 р. до н. е., його наступником став Птолемей IV Філопатор (221-205 р. до н. е.).
70. Кібела - фрігійська богиня родючості і відроджуваної природи, велика мати богів і всього живого на землі. її оргіастичний культ був поширений по всьому античному світі, її священнослужителі, мандруючи, збирали пожертви для богині.
71. Маг був не рідним, а єдинокровним братом Птолемея Філопатора.
72. Після смерті Антігона Досона в 221 р. до н. е. спартанці уклали угоду з етолійцями для спільної боротьби проти Ахейського союзу з наміром вернути престол Клеомену.
73. Апіс - священний бик єгиптян, якого тримали в храмі в Мемфісі і розкішно годували.
74. Гомер. Ілліада, І, 491-492.
75. «Великий дім» - частина царських будинків в Александрії.
76. Каноп - приморське місто в гирлі Нілу за 22 км від Александрії.
77. Клеомен помер навесні 219 р. до н. е.
78. Героями стародавні греки називали видатних предків - легендарних засновників міст, вождів, потомство від шлюбу богів із смертними (Геракл, Ахілл, Єлена Прекрасна). Вони вірили, що й по смерті герої, будучи посередниками між людьми й богами, захищають людей від усілякого лиха.
Книга: Плутарх Агід і Клеомен Переклад Й. Кобова
ЗМІСТ
| 1. | Плутарх Агід і Клеомен Переклад Й. Кобова |
| 2. | 15. Після такого розгрому Арат, якого звичайно обирали кожного... |
| 3. | ПРИМІТКИ АГІД 1. Іксіон - цар лапіфів у... |
| 4. | 79. «Мудрішими людьми» Плутарх називає тих, хто відстоював погляд... |
На попередню
|
|
