Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Агесилай
ХII.
Деякий час через Фарнабаз захотів вступити з Агесилаем в переговори. Зустріч їм влаштував кизикієць Аполлофан, гостеприйомець обох. Агесилай, прибулий першим до призначеного місця зі своїми друзями, розташувався в тіні на густій траві, чекаючи Фарнабаза. Коли той прибув і побачив лежачого Агесилая, то з поваги до нього, не звертаючи уваги на разістлані для нього м'які шкури і строкаті килими, і сам опустився на землю, хоч був одягнутий в дивно тонке і розкішно вишитий одяг. Після перших привітань у Фарнабаза не виявилося браку в докорах за адресою лакедемонян; бо ті були багато чим зобов'язані йому під час війни з афінянами , тепер же грабували його землю. Агесилай бачив, що супроводжуючі його спартанці похнюпилися від сорому і були в ускладненні, розуміючи, що Фарнабаз дійсно скривджений несправедливо. Тому він відповів: "Так, Фарнабаз, раніше ми були друзями царя і дружньо відносилися до його інтересів; тепер ми стали його ворогами і поступаємо з ним вороже. Бачачи, що ти сам бажаєш бути власністю царя, ми, звичайно, стараємося шкодити йому в твоїй особі. Але з того дня, як ти вважатимеш за краще називатися другом і союзником греків, а не рабом царя, можеш бути упевнений, що і це військо, і ця зброя, і судна, і кожний з нас зробиться захисником твого майна і твоєї свободи, без якої для людей не існує нічого прекрасного і нічого бажаного". Тоді Фарнабаз відкрив йому свої істинні наміри. "Якщо цар, - сказав він, - пришле іншого полководця, то я буду вашим союзником; якщо ж він передасть верховне командування мені, то у мене не буде браку в завзятті, щоб битися з вами за мого царя і шкодити вам". Агесилай залишився задоволений цією відповіддю і, взявши Фарнабаза за праву руку і ставши з ним поруч, сказав: "Я бажав би, Фарнабаз, щоб ти, з подібними почуттями, був би нам краще другом, ніж ворогом".
Фарнабаз зі своїми людьми віддалився, а син його, затримавшись, підбіг до Агесилаю і сказав йому, усміхаючись: "Агесилай, я роблю тебе моїм гостеприйомцем". І з такими словами він віддав йому дротик, який тримав в руці. Агесилай охоче прийняв подарунок і, зачарований красою і дружелюбністю юнака, оглянув присутніх, щоб знайти у них що-небудь гідне для дар у відповідь прекрасному і благородному персу. Помітивши коня писаря Ідея з дорогими бляхами на збруї, він негайно зняв ця прикраси і подарував юнаку. І надалі він постійно про ньому згадував, і коли згодом той був виганий з батьківського будинку своїми братами і шукав притулки в Пелопоннесі, Агесилай виявив до нього найбільшу увагу і допомагав йому навіть в його любовних справах. Той закохався в афінського хлопчика-борця, і оскільки той був для дитини дуже високий і міцний, його могли не допустити до участі в Олімпійських змаганнях. Перс звернувся з проханнями за нього до Агесилаю, який, бажаючи догодити своєму гостеприйомцю, гаряче взявся за справу і довів його до кінця, хоча і з великим трудом. Агесилай у всьому іншому суворо дотримувався законів, але коли справа торкалася дружби, вважав неухильну прихильність до справедливості пустої відмовою. Так, передають, що ним була написана карійцу Гидрією записка наступного змісту: "Якщо Нікий невинен - відпусти його, якщо він винен - відпусти його з любові до нас; отже, відпусти його в будь-якому випадку". Ось як здебільшого відносився Агесилай до друзів. Однак, коли того вимагало спільна справа, він більш рахувався з обставинами. Так, наприклад, він довів це одного разу, коли, знімаючись поспішно з табору, покинув свого коханого, що знаходився в хворобливому стані. Той знав його і благав залишитися, але Агесилай повернувся і сказав: "Важко бути і жалісливим і розсудливим одночасно". Про цей випадку розповідає філософ Ієронім.
Пройшло тільки два роки командування Агесилая, а слух про нього розповсюдився далеко. При цьому особливо прославлялися його розсудливість, простота і помірність. На своєму шляху він зупинявся в межах найбіль шанованих святилищ окремо від своїх супутників, роблячи богів свідками і очевидцями таких вчинків, які ми звичайно здійснюємо в самоті, уникаючи чужих поглядів. Серед багатьох тисяч воїнів важко було б знайти такого, у якого постіль була б простішою і дешевше, ніж у Агесилая. До спеки і холоду він був настільки байдужий, так наче тількит він один був створений, щоб перенести будь-які зміни погоди, що посилаються богами. Але найприємниішим видовищем для греків, що населяють Азію, було бачити, як полководці і намісники, звичайно нестерпно горді, зніжені багатством і розкішшю, з трепетом догождають людині в простому, поношеному плащі і беззаперечно міняють свою поведінку, вислухавши від нього лише одне по-лаконськи небагатослівне зауваження. При цьому багато чим приходили на розум слова Тімофея: Арес -- тиранн, а золота Еллада не жахається.
У той час Азія сильно хвилювалася і схильна була до відпаданню від персидців. Агесилай навів порядок в азіатських містах і додав їм належний державний пристрій, не вдаючись до страт і вигнання громадян. Потім він вирішив рушити далі, щоб, віддаливши війну від Грецького моря, примусити царя битися за його власне життя і скарби Суз і Екбатан і таким чином позбавити його можливості збуджувати війну серед греків, сидячи спокійно на своєму троні і підкуповуючи корисливих шукачів народної прихильності. Однак в цей час до нього прибув спартанець Епікидід із звісткою, що Спарте загрожує небезпечна війна в самій Греції і що ефори закликають його, наказуючи прийти на допомогу співгромадянам.
О, скількох тяжких бід є ви, елліни, провиною!
Бо яким ще словом можна назвати цю заздрість, ці об'єднання і озброєні приготування греків для боротьби з греками ж - все те, чим вони самі відхилили, вже прихилене на їх сторону щастя, повернувши зброю, направлену проти варварів, і війну, що ведеться вдалині від Греції, проти самих себе? Я не згодний з корінфянином Демаратом, що сказав, що всі греки, що не бачили Олександра що сидів на троні Дарія, були позбавлені найбільшої насолоди. Я вважаю, їм би швидше треба було плакати при думці, що полководці еллінів, що билися при Левктрах, Коронеї, Корінфу, є винуватцями того, що честь ця випала на частку Олександра і Македонії. З всіх вчинків Агесилая немає більш славного, ніж це повернення, - не можна знайти кращого прикладу справедливості і покори владі. Бо якщо Ганнібал, коли він знаходився у відчайдушному стані і коли його вже майже зовсім витіснили з Італії, лише з великим трудом покорився тим, хто закликав його для захисту батьківщина; якщо Олександр при звістці про битву між Антипатром і Агідом сказав з усмішкою: "Схоже, друзі, що в той час, як ми перемагаємо Дарія, в Аркадії йде війна мишей" , - то як не вважати щасливою Спарту, коли Агесилай виявив таку повагу до вітчизни і шанобливість до законів? Ледве встигла надійти до нього скитала, як він відмовився і від блискучих успіхів, і від могутності, і від принадних надій і, залишивши "нездійсненною справу" , негайно ж відплив. Він покинув своїх союзників в глибокому смутку за ним, спростовуючи слова Ерасістрата, сина Феака, про те, що лакедемоняни краще в суспільних, афиняни ж в приватних справах. Бо якщо він виявив себе прекрасним царем і полководцем, то ще більш бездоганний і приємний був як товариш і друг для тих, хто знаходився з ним в близьких відносинах. Оскільки персидські монети чеканилися із зображенням стрільця з лука , Агесилай сказав, знімаючись з табору, що персидський цар виганяє його з Азії за допомогою десяти тисяч стрільців: така була сума, доставлена в Афіни і Фіви і розділена між народними ватажками, щоб вони підбурювали народ до війни зі спартанцями.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
