Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Казначейська система - Юрій С.І.

9.3. Міжбюджетне фінансування

9.3. Міжбюджетне фінансування

Щоб досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і якість послуг та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної справедливості, необхідно розв'язати проблеми в системі міжбюджетного фінансування. Серед найважливіших проблем, що притаманні міжбюджетному фінансуванню, можна виділити:

1) інституційну та правову база міжбюджетного фінансування. Система органів влади в Україні передбачає більшу централізацію, ніж це передбачається (допускається) ступенем незалежності, наданим місцевим органам влади. Тому важливим є курс на децентралізацію;

2) невідповідність міме зобов'язаннями за видатками та джерелами фінансування (непрофінансований мандат);

3) місцеві органи влади практично не мають стимулів до підвищення обсягу своїх надходжень у контексті бюджету та управління своїми ресурсами прозорими та раціональними методами. Жодна система міжбюджетного фінансування не може функціонувати ефективно, якщо немає стимулів збільшувати надходження та підвищувати відповідальність за використання цих ресурсів;

4) система міжбюджетного фінансування розвивалася хаотично й непередбачувано, що ускладнює органам влади усіх рівнів прогнозування й управління своїми ресурсами. Це в першу чергу стосується трансфертів. Проведення розрахунків на підставі формули - найважливіший крок до передбачуваності;

5) хоча органи влади місцевого рівня повинні робити значний внесок у забезпечення суспільних благ та інфраструктури, дуже мало які з них мають можливості фінансувати необхідні інвестиції.

Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. У центрі будь-якої системи міжбюджетного фінансування перебуває чітке визначення кола обов'язків органів влади різних рівнів та ефективність виконання ними своїх функціональних обов'язків.

Першим кроком до зміцнення системи міжбюджетного фінансування має бути досягнення консенсусу щодо найважливішого кола відповідальності для кожного рівня влади та ступеня децентралізації, пов'язаного з цим розподілом відповідальності. Відповідальність органів влади певного рівня слід привести у відповідність із їхніми правами щодо прийняття рішень.

Наступним важливим кроком до зміцнення правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування має бути перегляд чинних базових законів і виправлення наявних невідповідностей. Це дозволить підвищити прозорість системи, а також заповнити прогалини щодо ключових питань функціонування системи. Адже внаслідок щорічних змін правил формування місцевих бюджетів, неузгодженості окремих положень, стара система сприяла непередбачуваності й непрозорості.

Найсуттєвішою проблемою, породженою старою системою, є незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні надходжень. Будь-яке збільшення місцевих надходжень, або заходи щодо зменшення видатків зводиться нанівець зменшенням частки регулюючих податкових надходжень або трансфертів. Щорічні зміни нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що спрямовуються до місцевих бюджетів, не задавали стимулів до збільшення надходжень. Очевидно підвищення рівня автономії дасть змогу посилити зв'язок між послугами та затратами. Структура доходів не тільки відображає цінності територіальної громади, але й ставлення громадян до органів місцевого самоврядування значною мірою формується під впливом їх відчуттів щодо справедливості структури доходів. Під справедливістю мається на увазі рівномірний розподіл як тягаря відшкодувань до бюджету, так і користі від громадських послуг.

Особливістю міжбюджетних відносин в умовах децентралізації економіки є запровадження врівноважуючих або вирівнювальних трансфертів, які би враховували різницю між розрахунковими потребами бюджетів місцевого самоврядування у видатках з його доходними можливостями, забезпечуючи при цьому різні фіскальні потреби. Продумана трансфертна система повинна включати окремі трансфертні програми, що слугують кожна своїй меті.

Бюджетний кодекс передбачає систему міжбюджетних трансфертів -коштів, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основне завдання трансфертів - вирішувати проблеми вертикальної незбалансованості, що виникає внаслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможністю (можливостями збору податків на місцевому рівні). Система трансфертів сприяє також згладжуванню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями (нерівність по горизонталі), зумовлених соціально-економічними особливостями та можливостями кожного регіону. Основними характерними рисами системи трансфертів, що впливають на усю систему міжбюджетних відносин, є її передбачуваність та стимули, які вона створює для всіх рівнів управління.

Стара система трансфертів не задовольняла жодної з умов, необхідних для ефективної роботи такої системи, зокрема:

- її здатність забезпечити місцеві органи влади ресурсами, достатніми для виконання покладених на них зобов'язань;

- забезпечення достатніх зборів податків місцевими органами влади та уникнення фіскального дефіциту. Надання трансфертів базувалося на підході "покриття дефіциту", що створювало для місцевих органів влади стимули підтримувати видатки на високому рівні, зберігати наявні мережу та не надавати значної уваги збільшенню надходжень до місцевих бюджетів;

- ступінь, до якого вона здатна забезпечити справедливість. Стара система базувалася на розподілі фінансових ресурсів між регіонами, що склався раніше (принцип від досягнутого).

Бюджетний кодекс передбачає використання наступних видів

трансфертів:

- дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

- субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Розрізняють субвенції на:

а)здійснення програм соціального захисту;

б)компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

в)виконання інвестиційних проектів;

- інші кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

Бюджетний кодекс передбачає також інші види бюджетних трансфертів:

• цільові субвенції з державного бюджету містам Києву та Севастополю, Автономній Республіці Крим, областям, містам обласного значення та районам на фінансування програм соціального захисту;

• цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету АРК. Ці субвенції можуть далі розподілятися між органами місцевого самоврядування, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується певною територією. Це певною мірою підкреслює провідну роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Цільові інвестиційні субвенції можуть вимагати внеску з бюджету одержувача;

• трансферти можуть також відбуватися між бюджетами самоврядування на договірній основі в обмін на бюджетні послуги, які надає одержувач трансферту. Наприклад, міста районного підпорядкування, села та селища можуть укладати між собою або з іншими місцевими самоврядуваннями угоди про надання послуг, пов'язаних із виконанням власних видаткових повноважень. Така необхідність може бути викликана економічними факторами (доцільність в об'єднанні коштів, ефективніше надання послуги іншим бюджетом тощо).

Важливим кроком на шляху зміцнення системи трансфертів є визначення цілей, яких вона має досягти, та визначення загальної суми, яка розподілятиметься у вигляді трансфертів. Держава визнає соціальний захист своєю прерогативою і перебирає його фінансування на себе через прямі та зв'язані субвенції. Щодо субвенції на здійснення програм соціального захисту, то уже в бюджеті 2001 року видатки на комунальні субсидії та пільги ветеранам війни та праці фінансувалися з державного бюджету у вигляді цільової субвенції. Наступним кроком має бути перехід до системи адресного грошового відшкодування пільг, встановлених державою, для уникнення явища "непрофінансованого мандату", коли держава наділяє органи місцевого

самоврядування певними зобов'язаннями не підкріплюючи їх фінансовими ресурсами.

Згідно положень Бюджетного кодексу за рахунок міжбюджетних трансфертів передбачено фінансування наступних видатків:

- відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій;

- державна допомога сім'ям з дітьми;

- державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

- утримання притулків для неповнолітніх;

- допомога по нагляду за інвалідами І чи П групи внаслідок психічного розладу;

- виплата компенсацій реабілітованим;

- інші програми з соціального захисту населення.

При цьому відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій, державна допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам будуть провадитися за рахунок субвенцій з державного бюджету, решта - за рахунок дотацій вирівнювання.

Статтею 37 закону "Про Державний бюджет України на 2002 рік" передбачено розподіл надпланових надходжень доходів загального фонду державного бюджету на території областей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя у пропорції 50 на 50 між державним та місцевими бюджетами. Розподіл між відповідними місцевими бюджетами передбачено у таких пропорціях:

- до обласного бюджету -12,5 відсотка;

- до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетів районів - 37,5 відсотка;

- до бюджету міста Севастополя - 50 відсотків;

- до бюджету автономної Республіки Крим - 62,5 відсотка. Зазначені надходження до відповідних місцевих бюджетів

відображаються у звітності як додаткова дотація, отримана з державного бюджету понад обсяг дотації вирівнювання.

Що стосується субвенцій з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів, то вони надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету - отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Основні засади надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається законом про Державний бюджет України.

Нова система трансфертів із державного бюджету, що обраховується на

основі розрахункових нормативів, є значним кроком уперед на шляху до адекватного забезпечення місцевого самоврядування коштами у справедливі ший і менш викривлений спосіб. Обсяг кошику доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності відповідного бюджету на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Розширення самостійності органів місцевого самоврядування об'єктивно потребує створення відповідної системи контролю за їх діяльністю. Як свідчить світовий досвід, такий контроль доцільно будувати у формі:

- фінансового, який забезпечує відповідність фінансової діяльності нормам та вимогам діючого законодавства;

- адміністративного за виконанням органами місцевого самоврядування своїх функцій з точки зору ефективності використання коштів та ресурсів.

Важливого значення набуває розширення контролю з боку територіальних громад. Необхідно створити безпосередню систему підзвітності органів місцевого самоврядування перед громадськістю (територіальними громадами).
Надання значної незалежності органам місцевого самоврядування ставить питання контролю та підзвітності осіб, що реалізовують владу. Повинна бути організована потужна аудиторська інституція з достатніми повноваженнями на здійснення перевірок усіх громадських суб'єктів. Однак, навіть організована найкращим чином аудиторська інституція не може сама по собі гарантувати правильності функціонування органів місцевого самоврядування. Для цього необхідно встановити тісну, цілісну та широку правову основу, найважливішими складовими якої є нормативні акти, що стосуються забезпечення, управління правами власності, позичання коштів. Усі ці нормативні акти повинні ставити за мету обмеження рівня ризику через втрати, спричинені неналежними, нераціональними (а можливо корупційними) рішеннями, що перешкодили нормальному функціонуванню місцевих чи регіональних громад.

Книга: Казначейська система - Юрій С.І.

ЗМІСТ

1.	Казначейська система - Юрій С.І.
2.	РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ 1.1. Історичні умови започаткування казначейства
3.	1.2. Передумови створення казначейської системи виконання бюджетів в Україні
4.	1.3. Етапи створення і розвитку Державного казначейства України
5.	РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ 2.1. Сутність діяльності та функції казначейства
6.	2.2. Організаційна структура Державного казначейства України
7.	2.3. Розрахункові палати у системі казначейства: суть та призначення
8.	РОЗДІЛ З ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ -ПОВНОВАЖНИЙ УЧАСНИК БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ 3.1. Організація бюджетного процесу в Україні
9.	3.2. Учасники бюджетного процесу та їх повноваження
10.	3.3. Складання, розгляд та прийняття Державного бюджету України
11.	3.4. Виконання Державного бюджету України
12.	3.5. Зведення, складання та надання звітності про виконання державного бюджету
13.	3.6. Бюджетне планування та прогнозування
14.	3.7. Бюджетні повноваження Державного казначейства України
15.	РОЗДІЛ 4 БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ 4.1. Сутність та призначення бюджетної класифікації
16.	4.2. Класифікація доходів бюджету
17.	4.3. Класифікація видатків бюджету
18.	4.4. Класифікація фінансування бюджету
19.	4.5. Класифікація боргу
20.	РОЗДІЛ 5 ПЛАТІЖНА СИСТЕМА ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 5.1. Поняття платіжних систем
21.	5.2. Сутність внутрішньої платіжної системи Державного казначейства
22.	5.3. Економічний зміст та призначення єдиного казначейського рахунку
23.	5.4. Управління єдиним казначейським рахунком
24.	5.5. Загальна характеристика рахунків, які відкриваються в органах Державного казначейства
25.	5.6. Порядок відкриття реєстраційних рахунків
26.	5.7. Проведення операцій на реєстраційних рахунках
27.	5.8. Порядок відкриття спеціальних реєстраційних рахунків та проведення операцій на них
28.	5.9. Ознаки кодування та аналітичні параметри рахунків
29.	РОЗДІЛ 6 ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 6.1. Технічне забезпечення здійснення платежів
30.	6.2. Механізм взаємовідносин користувачів коштів з казначейською системою
31.	6.З.Система електронних плажетів Національного банку України
32.	РОЗДІЛ 7 КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА ВИДАТКАМИ
33.	7.2. Розмежування видатків між бюджетами
34.	7.3. Принципи розмежування видатків між бюджетами
35.	7.4. Розпорядники бюджетних коштів
36.	7.5. Організація роботи щодо виконання державного бюджету за видатками
37.	7.6. Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства
38.	7.7. Відмови у здійсненні видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів
39.	РОЗДІЛ 8 КАСОВЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА ДОХОДАМИ 8.1.Загальна характеристика державних доходів
40.	8.2. Організація касового виконання державного бюджету за доходами та порядок зарахування платежів
41.	8.3. Операції за надходженнями до загального фонду державного бюджету
42.	8.4. Операції за коштами від повернення бюджетних позичок та кредитів, наданих під державні гарантії за рахунок загального фонду державного бюджету
43.	8.5. Операції за надходженнями до спеціального фонду державного бюджету
44.	8.6. Операції за платежами, які розподіляються міме загальним та спеціальним фондами державного бюджету
45.	8.7. Операції за платежами до бюджету, які розподіляються між державним та місцевим бюджетами
46.	8.8. Операції за коштами, тимчасово віднесеними до доходів державного бюджету, що підлягають розподілу
47.	8.9. Операції за іншими платежами, які тимчасово віднесені до доходів державного бюджету
48.	8.10. Операції за власними надходженнями бюджетних установ та організацій
49.	8.11. Зарахування платежів, що справляються митними органами
50.	8.12. Операції з виконання державного бюджету за доходами у Державному казначействі України
51.	8.13. Операції з виконання державного бюджету за доходами у Державному казначействі України
52.	8.14. Облік та складання звітності про надходження коштів до державного бюджету
53.	РОЗДІЛ 9 КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 9.1. Склад та структура місцевих бюджетів
54.	9.2. Міжбюджетні відносини та їх регулювання
55.	9.3. Міжбюджетне фінансування
56.	9.4. Складання, розгляд, затвердження, виконання місцевих бюджетів
57.	9.5. Виконання місцевих бюджетів органами Державного казначейства
58.	РОЗДІЛ 10 КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ ФОНДІВ 10.1. Характеристика державних цільових фондів
59.	10.2.Порядок зарахування коштів до державних цільових фондів
60.	10.3. Казначейське обслуговування коштів від приватизації державного майна
61.	10.4. Порядок зарахування коштів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття
62.	10.5. Порядок проходження коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
63.	РОЗДІЛ 11 БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ОСНОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 11.1. Облікова політика Державного казначейства
64.	11.2. Система бухгалтерського обліку виконання бюджетів в Україні
65.	11.3. Економічна сутність та функції бюджетного обліку
66.	11.4. Організація бухгалтерського обліку в органах Державного казначейства
67.	11.5. План рахунків як засіб реєстрації в обліку операцій
68.	11.6. Структура плану рахунків
69.	11.7. Внутрішня побудова рахунків
70.	РОЗДІЛ 12 ЗВІТНІСТЬ ПРО ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 12.1. Характеристика звітності про виконання бюджетів
71.	12.2. Порядок складання та подання звітності бюджетними установами
72.	12.3. Складання звітності про виконання державного бюджету
73.	12.4. Строки подання та порядок розгляду звітності про виконання бюджету
74.	РОЗДІЛ 13 КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА 13.1. Зміст і призначення фінансового контролю
75.	13.2. Види, форми та методи фінансового контролю
76.	13.3. Органи державного фінансового контролю, їх функції
77.	13.4. Проблеми і напрями вдосконалення роботи органів державного фінансового контролю
78.	13.5. Організація фінансового контролю у системі казначейства
79.	13.6. Внутрішній контроль в органах Державного казначейства
80.	13.7. Зарубіжний досвід організації державного фінансового контролю
81.	РОЗДІЛ 14 УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ 14.1. Економічна сутність та причини виникнення державного боргу
82.	14.2. Взаємовідносини України з міжнародними фінансовими інституціями
83.	14.3. Напрями розвитку взаємодії України з міжнародними фінансовими інститутами
84.	14.4. Особливості управління державним боргом
85.	РОЗДІЛ 15 КАЗНАЧЕЙСТВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН 15.1. Казначейство Франції
86.	15.2. Державне казначейство США
87.	15.3. Державне казначейство Великобританії
88.	15.4. Державне казначейство Латвійської Республіки
89.	15.5. Казначейство Австрії
90.	15.6. Федеральне казначейство Російської федерації
91.	ФІНАНСОВИЙ СЛОВНИК КАЗНАЧЕЯ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate