Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Казначейська система - Юрій С.І.

14.3. Напрями розвитку взаємодії України з міжнародними фінансовими інститутами

14.3. Напрями розвитку взаємодії України з міжнародними фінансовими інститутами

Досвід взаємодії України з міжнародними інституціями підтверджує необхідність суттєвого удосконалення її форм та механізмів. Співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Тому практика використання запозичених урядом та НБУ коштів має бути максимально прозорою. Однак, ситуація, що склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що залишається ще багато недоліків та організаційно невідпрацьованих питань. Тому потрібно прискорити процес обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень.

У сучасних умовах, коли процес входження України до світової фінансової системи продовжується, потрібно вдосконалювати механізми такого

співробітництва, в основі яких мають залишатися національні економічні інтереси, потреби подальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку. Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування наявних боргових зобов'язань.

Важливим залишається питання обґрунтування не тільки оптимальної потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетних сфер та необхідних умов ефективного їх використання. Виділяють три способи можливого використання залучених ресурсів:

- фінансове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання зовнішнього боргу. При цьому важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

- бюджетне використання, при якому залучені ресурси спрямовуються на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання залучених з міжнародного ринку ресурсів є найменш ефективним;

- змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на розвиток економіки в цілому.

В українській практиці великого поширення набув найменш ефективний спосіб, коли нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи й обслуговування наявного зовнішнього боргу.

Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними пріоритетами розбудови економічного простору України. Оптимальне витрачання кредитів сприятиме стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Напрями використання коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій наведено на рис. 14.1.

Рис. 14.1. Напрями використання коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій за призначенням.

Як видно з наведеної схеми, у структурі зовнішніх запозичень переважає інвестиційне фінансування. Водночас механізм використання системних позик Світового банку, що склали майже 90% отриманих від нього кредитів, не забезпечує повну реалізацію інвестиційного призначення запозичень. Знеособлення цих коштів у бюджеті не дає можливості відслідковувати цільове та ефективне їх використання.

Невиправданою є також порівняно висока (45%) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд.дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України за попередні роки.

Дедалі нагальнішою стає потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури — Українського банку реконструкції і розвитку, через який здійснювалось би фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме більш вимогливому та жорсткому відбору інвестиційних проектів, надійнішому контролю за використанням отриманих коштів.

У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати:

поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької діяльності;

- продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів приватизації;

- поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюжетних відносин;

- активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший їх розвиток на якісно новому рівні;

- подолання корупції тощо.

Удосконалення взаємовідносин України зі світовим банком базується на новій стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика. Опрацьована українською стороною за участю СБ, вона відповідає внутрішнім програмним документам щодо економічного і соціального розвитку держави. Реалізація завдань Програмної системної позики вимагає від уряду України запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту. Необхідно також чітко розподілити повноваження та відповідальність між Міністерством фінансів, Національним банком і банківськими установами і підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками.

Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР залежить від зростання в Україні його "працюючих активів". Для цього необхідно спільно з керівництвом ЄБРР започаткувати практику проведення регулярного огляду портфеля проектів, посилити контроль за виконанням міністерствами та іншими органами своїх зобов'язань у взаємовідносинах з ЄБРР, удосконалити механізм координації, підготовки, реалізації та моніторингу великих інвестиційних проектів.

Необхідно здійснити також конкретні заходи для геостратегічної диверсифікації джерел надходження зовнішніх коштів. Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями, Європейською Асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

Додатковим джерелом фінансування регіональних проектів є Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якої входить Україна. Відповідно до угоди про заснування Чорноморського банку торгівлі і розвитку (червень 1999 р.) його діяльність спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн Чорноморського регіону. Він діє як банк розвитку, кредиторами та позичальниками якого виступають країни-засновники.
Для подальшого залучення зовнішніх джерел необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабів на предмет використання їхніх можливостей доля фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО, ФАО, ЮНЕП, Регіональні банки економічного розвитку).

Книга: Казначейська система - Юрій С.І.

ЗМІСТ

1.	Казначейська система - Юрій С.І.
2.	РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ 1.1. Історичні умови започаткування казначейства
3.	1.2. Передумови створення казначейської системи виконання бюджетів в Україні
4.	1.3. Етапи створення і розвитку Державного казначейства України
5.	РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ 2.1. Сутність діяльності та функції казначейства
6.	2.2. Організаційна структура Державного казначейства України
7.	2.3. Розрахункові палати у системі казначейства: суть та призначення
8.	РОЗДІЛ З ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ -ПОВНОВАЖНИЙ УЧАСНИК БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ 3.1. Організація бюджетного процесу в Україні
9.	3.2. Учасники бюджетного процесу та їх повноваження
10.	3.3. Складання, розгляд та прийняття Державного бюджету України
11.	3.4. Виконання Державного бюджету України
12.	3.5. Зведення, складання та надання звітності про виконання державного бюджету
13.	3.6. Бюджетне планування та прогнозування
14.	3.7. Бюджетні повноваження Державного казначейства України
15.	РОЗДІЛ 4 БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ 4.1. Сутність та призначення бюджетної класифікації
16.	4.2. Класифікація доходів бюджету
17.	4.3. Класифікація видатків бюджету
18.	4.4. Класифікація фінансування бюджету
19.	4.5. Класифікація боргу
20.	РОЗДІЛ 5 ПЛАТІЖНА СИСТЕМА ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 5.1. Поняття платіжних систем
21.	5.2. Сутність внутрішньої платіжної системи Державного казначейства
22.	5.3. Економічний зміст та призначення єдиного казначейського рахунку
23.	5.4. Управління єдиним казначейським рахунком
24.	5.5. Загальна характеристика рахунків, які відкриваються в органах Державного казначейства
25.	5.6. Порядок відкриття реєстраційних рахунків
26.	5.7. Проведення операцій на реєстраційних рахунках
27.	5.8. Порядок відкриття спеціальних реєстраційних рахунків та проведення операцій на них
28.	5.9. Ознаки кодування та аналітичні параметри рахунків
29.	РОЗДІЛ 6 ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 6.1. Технічне забезпечення здійснення платежів
30.	6.2. Механізм взаємовідносин користувачів коштів з казначейською системою
31.	6.З.Система електронних плажетів Національного банку України
32.	РОЗДІЛ 7 КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА ВИДАТКАМИ
33.	7.2. Розмежування видатків між бюджетами
34.	7.3. Принципи розмежування видатків між бюджетами
35.	7.4. Розпорядники бюджетних коштів
36.	7.5. Організація роботи щодо виконання державного бюджету за видатками
37.	7.6. Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства
38.	7.7. Відмови у здійсненні видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів
39.	РОЗДІЛ 8 КАСОВЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА ДОХОДАМИ 8.1.Загальна характеристика державних доходів
40.	8.2. Організація касового виконання державного бюджету за доходами та порядок зарахування платежів
41.	8.3. Операції за надходженнями до загального фонду державного бюджету
42.	8.4. Операції за коштами від повернення бюджетних позичок та кредитів, наданих під державні гарантії за рахунок загального фонду державного бюджету
43.	8.5. Операції за надходженнями до спеціального фонду державного бюджету
44.	8.6. Операції за платежами, які розподіляються міме загальним та спеціальним фондами державного бюджету
45.	8.7. Операції за платежами до бюджету, які розподіляються між державним та місцевим бюджетами
46.	8.8. Операції за коштами, тимчасово віднесеними до доходів державного бюджету, що підлягають розподілу
47.	8.9. Операції за іншими платежами, які тимчасово віднесені до доходів державного бюджету
48.	8.10. Операції за власними надходженнями бюджетних установ та організацій
49.	8.11. Зарахування платежів, що справляються митними органами
50.	8.12. Операції з виконання державного бюджету за доходами у Державному казначействі України
51.	8.13. Операції з виконання державного бюджету за доходами у Державному казначействі України
52.	8.14. Облік та складання звітності про надходження коштів до державного бюджету
53.	РОЗДІЛ 9 КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 9.1. Склад та структура місцевих бюджетів
54.	9.2. Міжбюджетні відносини та їх регулювання
55.	9.3. Міжбюджетне фінансування
56.	9.4. Складання, розгляд, затвердження, виконання місцевих бюджетів
57.	9.5. Виконання місцевих бюджетів органами Державного казначейства
58.	РОЗДІЛ 10 КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ ФОНДІВ 10.1. Характеристика державних цільових фондів
59.	10.2.Порядок зарахування коштів до державних цільових фондів
60.	10.3. Казначейське обслуговування коштів від приватизації державного майна
61.	10.4. Порядок зарахування коштів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття
62.	10.5. Порядок проходження коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
63.	РОЗДІЛ 11 БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ОСНОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 11.1. Облікова політика Державного казначейства
64.	11.2. Система бухгалтерського обліку виконання бюджетів в Україні
65.	11.3. Економічна сутність та функції бюджетного обліку
66.	11.4. Організація бухгалтерського обліку в органах Державного казначейства
67.	11.5. План рахунків як засіб реєстрації в обліку операцій
68.	11.6. Структура плану рахунків
69.	11.7. Внутрішня побудова рахунків
70.	РОЗДІЛ 12 ЗВІТНІСТЬ ПРО ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ 12.1. Характеристика звітності про виконання бюджетів
71.	12.2. Порядок складання та подання звітності бюджетними установами
72.	12.3. Складання звітності про виконання державного бюджету
73.	12.4. Строки подання та порядок розгляду звітності про виконання бюджету
74.	РОЗДІЛ 13 КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА 13.1. Зміст і призначення фінансового контролю
75.	13.2. Види, форми та методи фінансового контролю
76.	13.3. Органи державного фінансового контролю, їх функції
77.	13.4. Проблеми і напрями вдосконалення роботи органів державного фінансового контролю
78.	13.5. Організація фінансового контролю у системі казначейства
79.	13.6. Внутрішній контроль в органах Державного казначейства
80.	13.7. Зарубіжний досвід організації державного фінансового контролю
81.	РОЗДІЛ 14 УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ 14.1. Економічна сутність та причини виникнення державного боргу
82.	14.2. Взаємовідносини України з міжнародними фінансовими інституціями
83.	14.3. Напрями розвитку взаємодії України з міжнародними фінансовими інститутами
84.	14.4. Особливості управління державним боргом
85.	РОЗДІЛ 15 КАЗНАЧЕЙСТВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН 15.1. Казначейство Франції
86.	15.2. Державне казначейство США
87.	15.3. Державне казначейство Великобританії
88.	15.4. Державне казначейство Латвійської Республіки
89.	15.5. Казначейство Австрії
90.	15.6. Федеральне казначейство Російської федерації
91.	ФІНАНСОВИЙ СЛОВНИК КАЗНАЧЕЯ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate