Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ - Попович
1.2. Управлінські, правові та кримінологічні структуроутворюючі елементи теорії детінізації економіки
1.2.1. Інтерналізація економічних, організаційно-правових і кримінологічних знань у теорії детінізації економіки
Вивчення проблем детінізації фінансово-господарських відносин потребує широкого застосування знань, напрацьованих в економічному, організаційно-управлінському і правовому блоках наук. Зокрема, це такі науки, як економічна теорія, теорія управління, управлінський і бухгалтерський облік, інформатика, фінансове право та інші галузі матеріального і процесуального права, банківська, страхова і митна справа, податкознавство, кримінологія та деякі інші науки, системи знань яких можуть бути застосовані в процесі пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”. Крім наведених наук, це, наприклад, можуть бути: статистика, документалістика як підгалузь криміналістики, математика, моделювання, ряд не згаданих вище правових та інших наук, які можуть бути джерелами такої різноаспектної системи знань, що вивчає проблеми детінізації фінансово-господарського обороту, речей, прав, дій.
Виникає питання: якщо вивчення проблем детінізації економіки включає таке широке коло наук, то чи не занадто ми розширюємо предмет теорії детінізації економіки?З цього приводу доцільно зазначити те, що діапазон джерел тіньової економіки як явище є дуже широким. Вона проникла у всі сфери фінансово-господарського обороту речей, прав, дій. Відповідно, якщо висувати ідею про створення організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, то предмет теорії детінізації економіки має співпадати з діапазоном предмета самого явища “тіньова економіка”. Разом з тим, беручи на озброєння теорії детінізації вищезазначені науки, ми не маємо наміру підмінити їх предмет і власні завдання запропонованою спеціальною системою знань. Мова йде лише про те, щоб використати досягнення цих наук в тій частині, яка необхідна для формування статичних і функціонально-рольових сегментів системи знань про пізнання, моніторинг і протидію феномена “тіньова економіка”, яка складається з різноманітних і специфічних за технологією капіталообороту джерел ТЕ. Правда, на даному етапі дослідження межі інтерналізації вищенаведених та інших пов’язаних з тіньовою економікою галузей наукових знань ми можемо окреслити лише діапазоном джерел тіньового фінансово-господарського обороту речей, прав, дій.
Враховуючи міжгалузевий характер тіньового фінансово-господарського обороту речей, прав, дій, необхідно зазначити й те, що наведені блоки економічних, організаційно-управлінських і правових наук тією чи іншою мірою мають безпосереднє відношення до тіньової економіки. Економічна теорія, наприклад, відображає саму субстанцію цього феномена як економічного явища. Відповідно, за допомогою економічної теорії ми можемо вивчати економічні закони і об’єктивні взаємообумовлення, що функціонують у цьому хоч і викривленому, але все ж таки економічному явищі.У межах знань, залучених з цієї науки, ми можемо визначити і прогнозувати ступінь впливу тіньової економіки на легальну економіку, економічну кризу та інші соціально-економічні процеси.
Інформатика, бухгалтерський облік, фінансове право, банківська, страхова справа містять знання про конкретні технології не тільки легітимного, а й тіньового капіталообороту. Марно сподіватись на те, що, не взявши на озброєння знання, напрацьовані в цих науках, про нормативно визначений фінансово-господарський, документо- і капіталооборот, можна розробити більш-менш ефективну конкретно-наукову систему знань про створення економічних передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки.Податкознавство і теорія управління дадуть нам знання про зміст сучасного складу причин та умов тінізації суспільно-економічних відносин. Кримінологія – про об’єктний, суб’єктний причинний комплекс, криміногенний потенціал того чи іншого сегмента тіньових відносин та трансформаційно економіко-кримінологічний інструментарій пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”. Виділення з економічного, управлінського і правового блоків наук організаційно-правових інститутів та інформаційно-аналітичних систем (як функціонально-рольових елементів у інфраструктурі детінізації фінансово-господарського обороту речей, прав, дій), таких, наприклад, як ризик-менеджмент (системи управління ризиками на різних сегментах фінансово-господарських ринків), економічна безпека підприємництва та ін., у процесі їх економіко-кримінологічної трансформації буде покладене в основу створення превентивної організаційно-правової інфраструктури перманентного впливу на попередження тіньового капіталообороту в сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій.
Детальніше розглянемо питання засад інтерналізації економічних знань, що потребує зупинитись насамперед на проблемах виділення з кримінології підгалузі “економічна кримінологія”. У зв’язку з дискусійним характером цього питання доцільно відзначити, що основні досягнення людства стали можливими в результаті здатності людей до науково вивіреного, діалектико-матеріалістичного пізнання і перетворення об’єктів реальної дійсності, об’єктивного розуміння та оцінки сутнісної природи явищ, причин і технологічних взаємообумовлень їх виникнення, механізмів стимулювання чи обмеження їх розвитку.У контексті інтеграції кримінологічних знань із вище наведеними науками доцільно зазначити, що чим глибше розвивається та чи інша наука, чим більше вона концентрує знань, тим значне місце в ній набувають як загальнотеоретичні, так і конкретно-наукові технологічні питання, притаманні предмету тієї чи іншої конкретної науки. Це стосується будь-яких галузей наукового знання, особливо тих, що виділяються та формуються на межі різних наук.
Водночас на різних етапах розвитку кримінологічної науки вченим-кримінологам доводиться постійно доказувати цінність, необхідність, наукову самостійність кримінології як галузі науки [47; 7]. Як правило, це проходило у суперечках та дискусіях з представниками кримінального права, соціологами та представниками інших наук [45, 41–43]. Сьогодні до дискусій кримінологічного характеру приєдналися і фахівці неправових наук, які добре оволоділи побутовими підходами до оцінки і визначення проблем боротьби зі злочинністю та недоліків вітчизняного права і таких, наприклад, висновків, як: “у них закони і порядок”, “у них цивілізовані закони”, “у нас законів немає”, або навпаки, “у нас законів достатньо, але погана ментальність правоохоронців або народу ” та ін.В умовах сучасної відтворювально-прогресуючої криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин, стрімкого зростання загальнокримінальних злочинних проявів та глобалізації економічної і організованої злочинності кримінологія, як і теорія детінізації економіки, не зможе стати ефективним інструментом розробки крижалів впливу на ці негативні явища, якщо їх причинно-детермінаційний або об’єктно-технологічний чи суб’єктний комплекс та глобальний криміногенний тіньовий оборот речей, прав, дій у сфері національних і транснаціональних економічних відносин будемо і далі пояснювати пияцтвом, бідністю або сучасними, кон’юнктурно-заідеологізованими поясненнями причин тіньових криміногенних явищ в Україні – поганою ментальністю народу, занепадом культури, духовності в “радянський” період та ін. [135, 256]. Рано чи пізно, щоб досягти реального, позитивного впливу на ці деградаційно-руйнівні проблеми, ми змушені будемо перейти від таких поверхових і непродуктивних, інколи суто ситуаційно-кон’юнктурних пояснень до науково виваженого моніторингу технологій сучасних криміногенних процесів, побудованому на науково обґрунтованих теоретико-методологічних засадах сучасної кримінологічної науки, яка в цілях пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка” може інтегрувати знання, накопичені в управлінському, економічному та юридичному блоках наук. Не торкаючись першопричинного рівня загальнокримінальної злочинності (пияцтво, бідність і т. ін.), що відображається в багаточисельних теоріях причин злочинності дев’ятнадцятого століття, необхідно відзначити, що ні п’яний, ні бідний не отримає доступу до банківських технологій, інших фінансово-господарських інструментів, а відповідно не стане суб’єктом незаконних емісій фіктивних безготівкових коштів, незабезпечених платіжних сурогатів чи суб’єктом інших високотехнологічних шахрайських угод, конвертації коштів з метою ухилення від сплати податків, вуалювання розкрадань, відмивання коштів незаконного походження та ін. Тобто до “спеціального об’єкта посягання” може мати доступ тільки “спеціальний суб’єкт скоєння шахрайської фінансово-господарської операції”.
Таким чином, очевидним є те, що необхідність розробки методології пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”, який підриває економічні та морально-психологічні основи держави, потребує інтерналізації знань, сконцентрованих як у юридичному, так і економічному й управлінському блоках наук.Наведені та інші передумови висувають перед кримінологічною наукою нові завдання: “розвиток і інституціоналізацію” спеціальних кримінологічних теорій, серед яких серйозне місце має посісти теорія детінізації економіки та її трансформаційно-синтезуючі елементи – інститути підгалузі кримінологічної науки – економічна кримінологія [35, 238–239]. Безумовно, практика показує, що шлях від висунення ідеї до її впровадження в життя – тернистий. Якщо до цих пір де-не-де виникає питання: “Чи є наукою кримінологія?” [45, 40–44], то стосовно економічної кримінології такі заперечення слід чекати, перш за все, від кримінологів, які систему знань, закладену в загальній частині кримінології, вважають універсальною і самодостатньою для пізнання будь-яких проявів криміногенного характеру. У плані формальної структури предмета кримінології ми теж вважаємо її методологію універсальною, тому і пропонуємо економічну кримінологію не як самостійну науку, а як підгалузь кримінології. Разом з тим, у міру поглиблення нашого дослідження, доцільність виділення економічної кримінології в підгалузь кримінологічної науки як трансформаційно-синтезуючого засобу детінізації економіки і превентивно протидії економічній злочинності стає все очевиднішою. Неупередженому фахівцю стає все ясніше, що зміст усіх елементів предмета економічної кримінології, тобто об’єктний, причинно-детермінаційний та суб’єктний комплекс запропонованої підгалузі, докорінно відрізняється від змісту цих категорій, що є складовими її материнської науки.
Як уже зазначалось вище, виділення цієї підгалузі кримінологічної науки зумовлюється багатьма чинниками і перш за все різним об’єктно-технологічним, суб’єктним і причинним комплексом та надмірною технологічно-насиченою криміногенною тінізацією економічних відносин, необхідністю розробки таких же технологічно-насичених методологічних основ пізнання і запобігання феномену “тіньова економіка”.Однак, перед тим як підійти до більш детальної аргументації необхідності розробки методологічних основ зазначеної підгалузі кримінологічної науки як самостійної підгалузі, що може дати спеціальну спрямованість теорії детінізації економіки, необхідно визначити: що таке тіньова економіка, на підґрунті яких чинників вона виникла і чому набула форми великомасштабного, відтворювально-прогресуючого всепроникаючого явища? Які причини, умови, закономірності, форми і технології віктимізації економічних відносин та її проникнення у всі сфери організаційно-управлінського і суспільно-економічного життя? У якому середовищі і на підґрунті яких чинників формується тип тіньовика-делінквента? Чому саме зміст елементів цієї підгалузі кримінологічної науки може стати методологічною основою та трансформаційно-синтезуючим інструментом теорії пізнання і запобігання процесам розповсюдження феномена “тіньова економіка”, а також його найбільш потужних джерел – організованої, загальнокримінальної та економічної злочинності; ухиленн від оподаткування; відмивання доходів незаконного походження та інших, в тому числі і криміногенних, але не криміналізованих проявів тіньового капіталообороту.
Не розкривши цих проблем на рівні економічних, фінансово-правових, організаційно-управлінських технологій, врахування світового досвіду щодо пізнання і протидії феномену “тіньова економіка”, не можна вийти на розробку ефективної системи державних заходів щодо обмеження обсягів тіньової економіки, запобігання відмиванню доходів незаконного походження, вирішення інших проблем попередження економічної злочинності. Без всебічного висвітлення зазначених питань пропозиція щодо виділення з кримінологічної науки її підгалузі – економічної кримінології може сприйматися недостатньо переконливо.Отже, попереду досить складне і за природою свого предмета занадто різноманітне дослідження тіньових аспектів соціальних і політичних явищ, економічних, фінансово-правових, організаційно-управлінських технологій, що розглядаються у контексті розробки теоретико-методологічних засад пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”, який проник у значну частину цивільного обороту речей, прав, дій країни.
Саме всепроникаючий характер, а відповідно і різноманітність складових елементів предмета дослідження, з першого погляду (якщо не враховувати зміст попередніх праць автора з цих проблем [66-87]), може викликати враження відсутності системного підходу до висвітлення конгломерату проблем, що досліджуються. Однак ми наголошуємо, що в процесі наукового пошуку ми ні на мить не відходили від основного предмета дослідження – визначення теоретико-методологічних засад пізнання та протидії феномену “тіньова економіка”. Під час розробки різноманітних за своєю формою складових блоку економічних проблем, що витікають з податкової, кредитної та монетарної політики правового регулювання підприємницької діяльності, сфери зовнішньоекономічних відносин, бухгалтерського чи податкового обліку, вдосконалення документообороту системи оподаткування, управління кредитними ризиками, ризиками на різноманітних фінансових ринках, ринках гарантій, боргових зобов’язань, інших складових економічного та фінансово-правового блоку наук, теорії управління, кримінології, складових елементів економіко-кримінологічного моніторингу та ін., ми не відходимо від основного предмета нашого дослідження – розробки гносеологічних аспектів пізнання, оцінки, відстеження динаміки змін і протидії феномену “тіньова економіка”.Саме ця різноманітність сегментів предмета дослідження (видів і різноманітних підвидів джерел тіньової економіки) потребує використання комплексу інтеграційно-комбінованих методів і методик його системного вивчення, що безумовно включає створення конкретно-наукових теоретичних передумов – створення системи інтерпретації цих методів у цілях пізнання і моніторингу всіх потенційних джерел тінізації суспільно-економічних відносин.
Саме цей різновид різнорівневих і різнопрофільних джерел тіньової економіки, їх індивідуальний причинний, об’єктно-технологічний та суб’єктний комплекс вимагає науково вивіреного системного підходу до вивчення предмета нашого дослідження, тобто створення теоретико-методологічного інструментарію пізнання, моніторингу та локалізації потенційно можливих джерел тінізації відносин, пов’язаних із фінансово-господарським оборотом речей, прав, дій. Як зазначалось вище, такою інтеграційно-трансформаційною, теоретико-методологічною основою або стрижневим засобом теорії детінізації економіки, на нашу думку, має стати виділення з кримінологічної науки підгалузі економічна кримінологія, першим кроком до чого є розробка спеціальної економікокримінологічної теорії з цих проблем. Усі ці питання (до глибини припустимої в межах розробки загальної частини теорії детінізації економіки і окреслення напрямів розробки економічної кримінології) ми розглянемо нижче. Водночас актуальність, теоретико-методологічне і науково-практичне значення даного дослідження буде проявлятися з викладенням кожного наступного розділу чи глави.1.2.2. Організаційно-управлінські та фінансово-правові елементи теорії в інфраструктурі детінізації економіки
Організаційно-управлінський та фінансово-правовий режим, як і правовий режим ринкових фінансово-господарських відносин у цілому, незважаючи на досить тривалий час переходу України до ринкових методів управління економікою, в плані проведення комплексних економіко-кримінологічних наукових досліджень є новим і малорозробленим явищем. Як результат, організаційно-управлінські та правові рішення щодо ринкової трансформації суспільно-економічних відносин впроваджуються в життя без їх необхідної адаптації до економіко-правового середовища країни і в результаті продукують негативні, у тому числі і криміногенні тіньові процеси на рівні саморегулятивного розширеного відтворення. Ситуацію погіршує відсутність комплексних контрольно-інформаційних систем і адаптованої до ринкових відносин системи організаційно-управлінських, обліково-технологічних і правових інститутів, покликаних на науково виважених засадах забезпечити контроль та рівновагу між свободою підприємницької ініціативи і ринковими ризиками. Із вказаних та низки інших причин у підприємництві накопичуються дезінтеграційно-руйнівні процеси, що переростають у суцільну взаємну безвідповідальність його учасників, які вуалюють свої багаточисельні правопорушення під цивільно-правові ризики, займаються псевдопідприємницькою діяльністю, ухиленням від оподаткування та відвертим шахрайством.
Можна без будь-якого перебільшення стверджувати, що поряд з ризикованістю ринкових відносин кризові явища в економіці, її глобальна тінізація, руйнація виробництва, деградація продуктивних сил суспільства, невпинно зростаючі криміногенні процеси у сфері підприємницьких і фінансово-господарських відносин у цілому є, перш за все, результатом прорахунків у сфері управління та неналежної правової адаптації соціально-економічних перетворень до економіко-правового середовища країни.Причому організаційно-управлінські прорахунки у забезпеченні економічних перетворень у сфері фінансово-господарських відносин слід розглядати як у контексті прийняття макрорівневих управлінських рішень (скажімо, адміністративна реформа чи різних напрямів організаційно-правового забезпечення ринкових перетворень або визначення кредитної, монетарної, податкової та зовнішньоекономічної політики держави), так і в плані прийняття організаційно-правових рішень з приводу управління багатоаспектними ризиками, що виникають на ринках кредитів, гарантій, боргових зобов’язань (факторингові операції), фондових ринках, ринку цінних паперів, ризиками у сфері виробництва і підприємництва в цілому. У ринкових умовах взагалі, а в умовах перехідного періоду – особливо, управління ризиками (або ризик-менеджмент) є ключовим інструментом науки управління фінансово-господарськими процесами. Без прогнозування ризиків, визначення їх рівня, методів локалізації та впровадження інших складових системи управління ризиками сьогодні не повинне ухвалюватися жодне рішення. Разом із тим, ця наука дуже складно впроваджується в сучасну вітчизняну практику, як у сферу державного управління в цілому, так і у сферу управління фінансово-господарською діяльністю зокрема. В Україні поки що не сформовано методологічний інструментарій для проведення досліджень у цій сфері, не визначено навіть діапазону предметної області застосування теорії і практики управління ризиками, не кажучи вже про нерозробленість економіко-кримінологічних аспектів управління ризиками. Говорячи про ризик-менеджмент, вітчизняні фахівці часто обмежуються застосуванням лише окремих елементів системи управління ризиками у сфері підприємництва [50, 17-21]. Тобто у сфері управління портфелями кредитних, інвестиційних, страхових, банківських, валютних та інших ризиків відсутній комплексний підхід, при якому повинні враховуватись усі можливі ризики. Між тим, сучасна теорія і практика менеджменту нараховує понад 50 родових підприємницьких ризиків і ще більше підпорядкованих їм, скажімо, валютних та інших галузево-напрямкових ризиків, які, на нашу думку, необхідно враховувати по всій структурі організаційно-управлінських відносин – від управління у сфері державного будівництва, управління економічними процесами до управління конкретними ризиками за тією чи іншою фінансово-господарською операцією, від макро- до мікрорівневих сфер управлінської діяльності. Враховуючи глобалізацію криміногенного потенціалу в усіх сферах суспільно-економічних відносин, будь-яке управлінське рішення чи правовий акт до їх прийняття необхідно піддавати економіко-кримінологічному моніторингу з метою визначення їх впливу на тінізацію, корупціонізацію та інші криміногенні прояви у сфері управління фінансово-господарськими процесами. Від чіткого визначення мети, процедури, наслідків та інших параметрів того чи іншого організаційно-управлінського рішення, скажімо, трансформації кредитної, монетарної, податкової, зовнішньоекономічної політики, до таких мікрорівневих управлінських рішень, як надання кредиту, емісія грошових коштів, відміна чи введення того чи іншого податку, повинні бути піддані економіко-кримінологічному моніторингу і прогнозуванню можливих альтернативних сценаріїв і наслідків, що можуть наступити у зв’язку з його ухвалою.
Проте в Україні ні на макро- , ні мікрорівнях до прийняття управлінських рішень такий моніторинг у контексті вимог методології економіко-кримінологічного ризик-менеджменту не проводиться. Ризики та їх наслідки майже не прогнозуються. Про це свідчать проблеми погашення кредитів і глобалізація кредиторської і дебіторської заборгованості, кризові явища в Україні по всій структурі організаційно-управлінських та соціально-економічних перетворень.Яскравим прикладом прорахунків у сфері організаційно-управлінських відносин може бути непомірне зростання чисельності штатних одиниць у різних органах державної влади. Наприклад, під гаслом відходу від командно-адміністративної системи в останні роки в Україні неодноразово здійснювалось “скорочення” штатної чисельності різних державних структур. Але фактичні організаційно-управлінські реформи проведені таким чином, що в результаті держапарат збільшився у десятки разів. Небезпека подібного реформування організаційно-управлінських структур полягає в тому, що процес такого “скорочення” триває, і стабілізації такої “розбудовчої активності”, необхідної для усвідомлення нагальної потреби конкретної повсякденної кропіткої праці з цих питань, на управлінському “горизонті” не видно. Скажімо, проблемою боротьби зі злочинністю у сфері фінансово-господарських відносин у 1988 році займалось близько трьох тисяч співробітників Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС (далі – ДСБЕЗ), а проблемами з питань оподаткування – півтори тисячі податківців Міністерства фінансів, що знаходились у підпорядкуванні міськрайфінвідділів. Незважаючи на неодноразове (за ці роки) “скорочення”, чисельність співробітників служби ДСБЕЗ зросла до 15 тисяч штатних одиниць. До них додалось майже стільки ж працівників податкової міліції, шістдесят п’ять тисяч працівників податкових інспекцій, майже 11 тисяч – служби боротьби з організованою злочинністю і т. д. Водночас навіть значно зменшений за останнє десятиріччя бюджет наповнити практично неможливо, організована злочинність набула транснаціонального характеру, родинно-клановими “підприємницькими” структурами напівкримінального характеру захоплені і після набуття “ефективного господаря” зруйновані цілі галузі економіки, криміногенна тінізація і корупціонізація фінансово-господарських відносин набула глобальних розмірів і загрожує економічній безпеці держави [59, 35–46].
Як приклад мікрорівневих управлінських недоліків, можна навести прорахунки у сфері управління портфелем кредитних ризиків у банківській системі, у результаті чого заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками у 1992 р., зросла у 28 разів, у 1993 р. – у 15, у 1994 р. – у 4, у 1995–1998 р. відповідно на 262, 134, 134, 121 %. Цей процес певним чином спадає, але його не припинено й зараз [21, 46].Характерним прикладом управлінських прорахунків і накопичення значного криміногенного потенціалу є сфера розрахункових відносин [42, 96–122, 195–254]. Про наявність прорахунків у кредитній, монетарній, податковій і економічній політиці в цілому свідчать приклади кредиторської і дебіторської заборгованості та ціла низка інших показників і фінансово-господарських агрегатів, які, безперечно, свідчать про те, що в цій глобальній масі неплатежів і непоставок мають місце латентні оборудки, скоєні з метою ухилення від сплати податку на прибуток, емісії фіктивних безготівкових коштів, емісії інших незабезпечених платіжних сурогатів, розкрадання і багато інших зловживань.
Наведена інформація, хоч і не в повному обсязі, але в межах завдань цієї частини роботи яскраво відображає негативні наслідки, зумовлені прорахунками у сфері організаційно-управлінських відносин. Причому ці прорахунки зростають до критичної маси, коли некомпетентність, корисливий мотив, депресія управлінського апарату від перманентної організаційно-штатної “трансформації”, ситуативно-кон’юнктурне ухвалення непродуктивних рішень злилися в потужний відтворювально-деградаційний потік по всьому спектру суспільно-економічних відносин.Для визначення і класифікації макрорівневого причинного складу організаційно-управлінських прорахунків робоче поняття, зміст та мету організаційної функції управління можна сформувати як процес створення нових або оптимізацію наявних організаційно-управлінських форм (виробничі, торговельні підприємства чи управлінські оргструктури) на підставі визначення продуктивності та раціоналізації технологічного комплексу предмета управління (технологічні процеси і правовий режим документообороту тих чи інших видів діяльності).
Формування оптимальної і продуктивної форми управлінської структури і раціоналізація предмета управління передбачає системний підхід, під яким розуміють множину взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих структурно-управлінських підрозділів та їх функцій, пов’язаних із предметами управління, що забезпечує цілісність організації та її взаємозв’язок із зовнішнім середовищем [95, 8]. При цьому основними принципами формування управлінських оргструктур є: єдність мети, первинність функцій (тобто предмета і технологічної структури управлінських функцій) і вторинність організаційної структури [95, 23]. Сутність ключових організаційно-управлінських прорахунків, що призвели до надмірного зростання чисельності старих структур та виникнення значної кількості нових, полягає саме в ігноруванні зазначених принципів.Так, при визначенні мети і завдань тієї чи іншої структури в основу її створення кладеться та чи інша проблема, яку необхідно вирішувати. У принципі, це є правильним управлінським рішенням. Але до створення нової організаційної структури ніхто не звертає увагу на те, що ефективне рішення певної проблеми інколи полягає не у створенні нової організаційно-управлінської структури, а перш за все в раціоналізації технологічного і організаційно-правового режиму “предмета управління” та більш ефективного використання органів, які вже є і функціональні процедури яких повністю співпадають із вирішенням проблеми, під яку створюється нова структура [79, 75]. Таким чином, виникає дублювання функцій, що призводить лише до розмивання відповідальності співробітників старих і нових управлінських структур, появи нових непродуктивних витрат і додаткових суб’єктів корупції.
По-друге, прийняттю рішення про створення тієї чи іншої нової структури не передує групування завдань у контексті технологічної структури їх виконання, не здійснюється класифікація видів робіт і визначення їх продуктивності. Та чи інша органоутворююча структура, у кращому випадку, окреслює концептуальні завдання нового органу, а визначення видів робіт, їх продуктивний чи непродуктивний характер визначає новостворений орган. Керівні співробітники останнього за природою своїх інтересів автоматично зацікавлені у розширенні своїх повноважень, а відповідно і штатної чисельності “своєї” структури. Навіть ця ситуаційна модель органоутворюючих відносин, не кажучи вже про деформованість і криміногенний корупційний потенціал сучасних управлінських відносин, діалектично виключають об’єктивне визначення продуктивності робіт, які прагнуть “виконувати новоспечені” управлінці, розуміючи, що під ці роботи будуть виділені додаткові бюджетні кошти. Таким чином, принцип продуктивності робіт, функцій, рішень та ін., врешті-решт, просто ігнорується, після чого починається бюрократично-чиновниче свавілля і закладається морально-психологічне підґрунтя саморегулятивного відтворення штатної чисельності, титулів, звань, неправомірного використання розпорядчо-управлінських функцій на “приватизаційних” засадах.По-третє, зазначене морально-психологічне підґрунтя, що виникає на непродуктивній технологічній структурі функцій та ігноруванні вище наведених принципів визначення продуктивності, універсиалізації функцій і раціоналізації виконавчих структур, починає вражати новостворену організацію із середини. Починається торгівля делегуванням повноважень, розподіл відповідальності підміняється “купівлею безвідповідальності”, створенням непродуктивних рівнів ієрархії управління, з’являється непомірно велика чисельність високотитулованих посад, створюються організаційно-управлінські “монстри”, які значною мірою починають працювати самі на себе. Скоротити, реформувати, оздоровити, а тим більше ліквідувати їх стає неможливо. Ситуаційно-деградаційна кон’юнктура, поверховість, непрофесіоналізм, продажність, клановість, кругова порука, корупція, протекціонізм у кадрових питаннях, що здійснюється під гаслом “формування команди”, тобто частіше корислива або, принаймні, халатно-злочинна поведінка функціонерів та їх оточення, досягають розширеного саморегулятивного відтворення. Халатність, безвідповідальність та девіантна поведінка таких службовців із управлінської аномалії переростають у норму їх існування. Віктимізація організаційно-управлінських відносин, зростання корупції, зловживань, тінізація всіх сфер життєдіяльності країни є результатом саме таких підходів до реформування управлінських відносин.
По-четверте, сформовані засади органотворення та морально-психологічний клімат є підґрунтям виникнення ситуації, коли всі дії апарату спрямовуються не на продуктивну працю для досягання мети організації, а на забезпечення особистих амбіцій керівників організації (“ватажків команди”) по всій її ієрархічній структурі.По-п’яте, принципи ефективного управління – адаптивність, гнучкість, динамізм, адекватність, оптимальність, оперативність, надійність, економічність та простота – отримали кон’юнктурно-корисливе забарвлення і підпорядковані одній меті: самозбереженню і подальшому розширенню організації та отриманню нових функціональних важелів впливу на суспільство з метою вирішення корисливо-кланових інтересів її членів.
По-шосте, паразитичний характер такої організації і непродуктивний характер її функцій детермінує нестабільність нововведеної структури, періодичні суб’єктивні зміни в її підпорядкованості, правовому режимі функціонування, що зумовлює великомасштабні і непродуктивні витрати на проектування і постійні зміни структури організації, системи управлінських комунікацій, програмно-апаратних комплексів, необхідних для забезпечення функціонування організації.Усі вище наведені прорахунки, їх причини і наслідки є управлінською реальністю українського сьогодення. Вони здатні підірвати певною мірою вже підірвали економічну і національну безпеку країни в цілому, оскільки стосуються всієї організаційно-управлінської інфраструктури держави, а не тільки наведеного прикладу багаторазового зростання правоохоронних органів, хоча загрозливі тенденції щодо “скорочення – зростання” правоохоронних органів не призупинені.
Наприклад, уже декілька років обговорюється ідея введення кримінальної відповідальності юридичних осіб, з впровадженням якої існує ризик колосального зростання органів дізнання, слідства, а відповідно і судових органів, оскільки адміністративно-розпорядчі функції різних міністерств і відомств, таких, наприклад, як обмеження, квот, ліцензій, ліквідації підприємств правопорушників та ін., доведеться здійснювати через кримінально-правові і кримінально-процесуальні процедури. Цей масив непродуктивної роботи як з міркувань оперативності розгляду таких справ, так і в плані покращання захисту прав підприємців, або навіть у контексті самої логіки природи кримінально-правових відносин без усяких на те продуктивних підстав, зумовить додаткове збільшення чисельності вище зазначених правоохоронних органів.Інший приклад. Ідея створення агентства з боротьби ыз відмиванням доходів незаконного походження, внесена в існуючі проекти Закону “Про боротьбу з відмиванням незаконних доходів”, у випадку її прийняття призведе до нового дублювання функцій багаточисельних старих і новоутворених правоохоронних служб. Ідея створення окремого органу з боротьби із корупцією, що також виношується в різних керівних ланках управління, призведе до появи ще одного суб’єкта корупціонізації. Також обговорюється ідея створення кримінальних і адміністративних судів, окремих податкових судів, слідчого комітету, Національного бюро розслідування та ін. Таке розростання правоохоронних структур перетворить Україну в поліцейську державу, яка не тільки підірве виснажену непродуманими “реформаторськими” експериментами економіку, а безповоротно підірве національну безпеку держави, оскільки призведе до повної деградації взаємовідносин між діючими та багаточисельними новими органами, що пропонується створити.
У країні змодельовано ситуацію, коли поряд із встановленням мораторію на створення нових контрольно-управлінських структур необхідно вести мову про моніторинг ризиків, причин їх глобалізації, рівня загроз та управління ризиками не тільки у сфері підприємницької діяльності, а і в контексті політичної та економічної безпеки держави*.Процес управління ризиками взагалі і криміногенного характеру зокрема здійснюється у вигляді економіко-кримінологічного моніторингу і реалізації таких восьми послідовних етапів:
1. Визначення, ідентифікація і класифікація ризиків.2. Аналіз і кількісна оцінка ризиків.
Якісна оцінка об’єктно-технологічного, суб’єктного і причинного складу ризиків.Розробка стратегії управління ризиками в контексті усунення причинно-детермінаційного комплексу, локалізації суб’єктного складу, інших методів мінімізації ризикових ситуацій.
Розробка тактики поточного оперативного управління ризиками за допомогою моніторингу об’єктно-технологічних відносин на підставі наявних баз даних, систем і підсистем управління ризиками.Прогностичний моніторинг процесу реалізації прийнятих проектів управлінських рішень, стратегічних і тактичних рішень щодо управління ризиками.
3. Прогноз послідовності виникнення ризикових ситуацій.4. Розробка і оперативне корегування прийнятих управлінських рішень у контексті отриманої інформації, у процесі прогностичного економіко-кримінологічного моніторингу процесу їх реалізації.
На успіх у справі управління відповідним “портфелем ризиків” як у межах конкретного внутрішньокорпоративного проекту, так і в контексті здійснення управлінської функції в цілому впливають такі взаємопов’язані фактори:- система і підсистема управління ризиками повинні мати привентивно-попереджувальний характер;
- організаційно-управлінська інфраструктура системи управління ризиками повинна реагувати на найслабші сигнали як внутрішніх, так і зовнішніх ризиків незалежно від волі того чи іншого функціонера-виконавця. Ця реакція має фіксуватись документально чи за допомогою програмно-апаратного офісного обладнання з усіма організаційно-правовими наслідками для недобросовісного виконавця;- рівень розвитку інструментів, методів і засобів управління ризиками має носити комплексний характер, враховувати технологічні взаємозв’язки всіх взаємозалежних факторів та причинно-детермінаційних обумовлень, що повинно кластися в основу відповідних систем (підсистем) управління ризиками;
якість виконання управлінських заходів забезпечується відповідною автоматизованою програмно-апаратною системою “контролінг”;- ризик-менеджер у психологічному плані має бути максимально незалежним, у його прямі обов’язки входить пошук уразливих позицій проекту чи управлінського рішення, він є штатним “критиком проекту рішень команди”, чим більше ним висунуто контраргументів стосовно безперспективності проекту чи визначеного управлінського рішення, тим ефективніше може бути розроблена система мінімізації ризиків. Водночас авторитет ризик-менеджера повинен бути високим, інакше його висновки і попередження не будуть сприйматися ні керівництвом, ні учасниками проектної групи. Як правило, на такі посади доцільно призначати висококваліфікованих фахівців пенсійного віку з практичним досвідом, які відчувають себе незалежними порівняно з молодими співробітниками – учасниками проекту чи управлінського рішення.
Усі наведені вище прорахунки у сфері управління та їх причинний склад у сучасних умовах України притаманні практично обом класам і типам організаційних структур – як бюрократичним, так і адміністративним [95, 12]. Коли деградація управлінської думки доходить до рівня злочинно-халатної безвідповідальності і починає продукувати формули типу “маємо, що маємо” [79, 84], а кризові явища в економіці, у тому числі і криміногенного характеру, набули саморегулятивного розширеного відтворення, то їх розгляд у плані класичних типів організаційних структур (лінійні, функціональні, лінійно-функціональні, продуктивні, регіональні, конгломератні та ін.) [95, 13] або у контексті їх основних функцій (планування, організація діяльності та контроль) [95, 24–52] втрачає сенс, оскільки окреслені вище прорахунки і спровоковані ними деградаційні тенденції змінюють сутність основного організаційно-управлінського закону – закону синергії [95, 31]. У таких випадках закон синергії починає діяти на притаманних йому саморегулятивних засадах у зворотному – деградаційно відтворювальному напрямах по всій інфраструктурі управлінських відносин.Щоб глибше зрозуміти проблеми та протиріччя сучасного організаційно-правового процесу, необхідно зрозуміти природу соціально-економічних перетворень, що відбуваються, а також причини й обставини, що їх викликали.
Щодо правового забезпечення сучасних трансформаційних процесів, слід відзначити, що правова система діалектично пов’язана з природою держави, тобто розвиток правової системи залежить не стільки від інтересів тієї чи іншої наукової школи, скільки від домінуючих у державі партійних, політичних програм та визначених у суспільстві пріоритетів. Від ідеології пріоритетів, які визначає держава на тому чи іншому етапі розвитку, залежать цілі, завдання та напрями розвитку її правових систем та інститутів. Не принижуючи ролі в правотворчому процесі законодавця та правознавця-дослідника, слід зазначити, що саме вказані фактори є вирішальними при визначенні напрямів розвитку сучасного законодавчого процесу. Базовим аргументом сказаного є не стільки існуючі теорії, скільки історичний досвід з цих питань та наша дійсність. Ми маємо наявну можливість спостерігати сучасні процеси зміни природи держави, природи суспільно-економічних відносин та права, перед яким поставлено завдання – закріпити ці зміни інфраструктурою відповідних правових норм.При цьому з притаманною в таких випадках кон’юнктурою від вкрай критичного ставлення до західних чи інших правових систем ми перейшли до протилежної крайності – механічного копіювання тих чи інших правових інститутів та “чужих правових систем”, не враховуючи різні підходи, що сформувались в англосаксонській і континентальній системах права, а також незважаючи навіть на об’єктивні трансформаційні зміни, що сталися з часом у цих же західних правових системах (детальний аналіз цих проблем див. 87, 8-33).
Пріоритети сучасного законотворчого процесу дуже часто визначаються то наявністю чужого нормативного акта, який “обумовлює необхідність прийняття свого аналогічного”, то “ринковий бліцкриг” з його саморегулюванням “потребує усунення держави” від управління економікою, хоча усі неупереджені фахівці вже знають, що сьогодні не існує нерегульованої ринкової економіки. У додаток до такого “правового регулювання” та “саморегуляції” проводиться жорстка податкова і монетарна політика, демонетизація економіки, при проведенні якої до уваги не береться неприпустимість пригнічення платоспроможності юридичних та фізичних осіб. У результаті підприємницька діяльність виштовхується в “тінь”, виникає глобальна тінізація економічних відносин, що переростає в системну економічну кризу, стимулювання криміногенного потенціалу у сфері фінансово-господарських відносин. Руйнація продуктивних сил суспільства, виробничого сектора економіки, демографічна криза, деградація інтелектуального потенціалу і суспільної свідомості в країні – це факти сьогодення, і жодні теоретичні обґрунтування особливостей перехідного періоду їх прикрасити і виправдати не можуть. Надалі таке “організаційно-правове регулювання” спроможне забезпечити перехід лише в одному напрямі – до повного підриву економічної безпеки держави.Правові прорахунки як на макроекономічному та макроправовому рівні, так і спеціально-правові, у тому числі і фінансово-правові причини і умови криміногенного характеру, а також методологічні засади їх усунення в контексті пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка” ми будемо розглядати протягом усього процесу дослідження управлінських, фінансово-правових і кримінологічних технологій як синтезованого предмета спеціальної теорії попередження криміногенних проявів у сфері економіки та детінізації фінансово-господарських відносин.
Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що прорахунки в прийнятті управлінських та організаційно-правових рішень у процесі суспільно-економічних перетворень зумовили системну економічну кризу, яка поряд із комплексом негативних соціально-економічних наслідків супроводжується розширеним відтворенням глобалізованих тіньових відносин криміногенного характеру. У результаті сформований значний масив тіньових капіталів став економічною базою для діяльності організованих злочинних формувань і зростання корупції. Це в комплексі підриває економічну безпеку держави. Наведені проблеми свідчать, що тіньова економіка в основній своїй масі є не тільки економічним, а й криміногенним явищем, призупинення якого вимагає інтеграції організаційно-правових, управлінських, економічних та кримінологічних інститутів у конкретно-науковій системі знань. Остання покликана закласти алгоритм створення економічних передумов і відповідної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, спрямованої на зменшення обсягів тіньового капіталообороту, подолання кризових явищ та зниження криміногенного потенціалу у сфері фінансово-господарських відносин.1.2.3. Сутність економіко-кримінологічної трансформації елементів теорії детінізації економіки
Удосконалення управлінських і організаційно-правових засобів попередження криміногенних тіньових проявів через створення відповідних контрольно-інформаційних систем і фінансово-правових механізмів у сфері фінансово-господарських відносин або у сфері цивільного обороту речей, прав, дій у цілому – це перспективне відгалуження в теорії детінізації економіки. Уміло оперуючи фінансово-господарськими інструментами, можна забезпечити не тільки превентивний вплив на тіньові капіталооборотні операції, а й підняти рівень виявлення і розслідування складних, технологічно насичених фінансово-господарських зловживань, фінансових операцій, ухилень від оподаткування, ефективним засобом детінізації економіки, а відповідно, й інструментом ранньої профілактики і попередження злочинності у сфері економіки в цілому.
Розуміючи технології різних форм розрахункових, кредитних, зовнішньоекономічних операцій, операцій на забалансових рахунках кредитно-фінансових установ, операцій на фондовому ринку, ринку боргових зобов’язань, оперуючи різними фінансово-господарськими агрегатами, ми можемо не тільки визначити криміногенну обстановку в тому чи іншому сегменті економіки, а й виявити властиві цим оборотним технологіям види і способи тіньових операцій і конкретних злочинів. Володіючи знаннями даних технологій, ми також можемо визначити економіко-правові протиріччя і корисливі закладки тіньовиків, впроваджені в ті чи інші сегменти нормативно-правового забезпечення фінансово-господарського обороту, що глобалізують криміногенні тіньові процеси, виключаючи при цьому здійснення за ними соціального контролю. Вийти на цей рівень пізнання причин і технологій криміногенної тінізації економічних відносин, їх детінізації, взаємообумовленостей формування делінквента-тіньовика, попередження глобалізації тіньових криміногенних процесів у сфері економіки, визначення методів попередження, виявлення і розкриття даної категорії високотехнологічних злочинів можливо тільки шляхом економіко-кримінологічної трансформації управлінських і фінансово-правових інструментів через призму елементів спеціальної теорії детінізації економіки.У чому полягає сутність економіко-кримінологічної трансформації управлінських і фінансово-правових інструментів? Ризик-менеджмент, наприклад, передбачає вивчення угод і фінансово-господарських операцій на предмет перспектив їх успішного завершення. При цьому вивчаються різного роду ризики, що можуть негативно вплинути на позитивний результат угоди. Це можуть бути валютні ризики (зміна курсу валют та ін.), кредитні ризики, ризик інфляції, ризики збуту продукції, зміни кон’юнктури ринку, зміни у законодавстві, втрата платоспроможності контрагентом чи його партнерами, банкрутство і багато інших вихідних і похідних від них ризиків економічного характеру.
Разом із тим, сучасні підприємницькі відносини перенасичені прямим шахрайством як контрагентів, так і партнерів останніх. Процвітає псевдобанкрутство, елементарна необов’язковість партнерів, здійснюються фіктивні операції, підробляються фіктивні платіжні документи, навіть емітуються фіктивні безготівкові кошти [68; 69; 74 та ін.], отримавши які, з часом можна стати перед фактом, що вони утворені і випущені в платіжний оборот за допомогою службових підлогів партнера разом із банківським працівником чи введені у платіжний обіг хакерами, крекерами [86, 40–43], фрікерами, кардерами*. Тому в плані ризик-менеджменту вивчення ризиків криміногенного характеру і розробка запобіжних заходів їх попередження є значно важливішим, ніж стосовно першої категорії ризиків. Інфляція, зміна курсу валют або інші ризики економічного характеру можуть знизити прибутки або завдати певних збитків. Ризики криміногенного характеру здатні призвести до втрати всіх коштів, вкладених в операцію, і навіть зруйнувати весь бізнес суб’єкта підприємницької діяльності, що буде мати наслідки і для державного бюджету. Тому економіко-кримінологічний моніторинг угод і всіх фінансово-господарських операцій, що їх супроводжують, необхідно здійснювати через призму всіх елементів предмета економічної кримінології. Інколи у випадках укладання угод з невідомими чи сумнівними партнерами їх необхідно піддавати більш глибокому вивченню – економіко-кримінологічній експертизі. Тобто сутність економіко-кримінологічної трансформації організаційно-управлінських і фінансово-правових інструментів полягає в інтеграції інститутів ризик менеджменту і економічної безпеки підприємництва з кримінологічними інститутами з метою прогнозу і мінімізації не тільки економічних, а й криміногенних ризиків. Встановлення таких ризиків, вибір і застосування більш захищених операцій у конкретній фінансово-господарській ситуації або навіть відмова від угоди, коли ризики втрат переважають над очікуваними прибутками, це і є сутністю управління ризиками, що у підсумку сприяє попередженню злочинів і зловживань, а також створює організаційно-правову інфраструктуру детінізації економіки. До того ж, ця інфраструктура носить перманентно-превентивний характер. Як приклад актуальності викладеного підходу, розглянемо ці проблеми створення системи управління кредитними ризиками.Управління кредитними ризиками розглядається, по-перше, як один з елементів ризик-менеджменту, по-друге, як банківська категорія, що відображає визначену систему і відповідну їй організаційну інфраструктуру перманентно-попереджувальних заходів, що здійснюються відповідними службами банківських і парабанківських установ з метою забезпечення ліквідності як активних, так і певної категорії пасивних операцій і локалізації або мінімізації будь-яких внутрішніх і зовнішніх ризиків, що загрожують стабільній роботі банківських і парабанківських установ.
Ми ж хочемо розглянути дану категорію через призму економічної кримінології, тобто не тільки як інструмент оптимізації залучення і розміщення кредитних ресурсів і економічної безпеки банків, а і як засіб ранньої профілактики, попередження і розкриття шахрайств із фінансовими ресурсами розкрадань, ухилень від оподаткування, відмивання незаконно здобутих коштів та інших видів злочинів у сфері кредитних відносин.На наш погляд, такий підхід цілком відповідає як інтересам конкретного банку, так і інтересам банківської системи. Необхідно лише віднайти цей інтерес і матеріалізувати його у відповідних організаційно-правових системах мінімізації можливих криміногенних ризиків фінансової системи в цілому. Разом із тим, у тому заважає нерозробленість економіко-кримінологічних аспектів системи управління кредитними ризиками по всьому ланцюжку кредитного процесу – від страхування чи іншого гарантійного забезпечення ризиків, надання, одержання, використання і погашення кредитів, що є живильним середовищем, яке стимулює скоєння різноманітних тіньових криміногенних процесів, у тому числі і неповернення кредитів.
Проблема зростає з нагромадженням критичної маси протиріч у нормативно-правовій базі, у результаті чого побудувати ефективну систему управління кредитними ризиками складно, а в окремих ситуаціях (наприклад, як вексельний оборот) – і неможливо. Причиною цього є насамперед те, що регулювання кредитно-фінансових і підприємницьких відносин у цілому всі ці роки здійснюється як реакція на ту чи іншу ситуацію – поверхневими, загальноконцептуальними постановами, розпорядженнями, а щодо банківської діяльності – навіть листами і телеграмами НБУ [72–76]. Комплексний підхід у правовому регулюванні технологічно насичених і складних фінансово-господарських відносин відсутній. У результаті «благі наміри», заявлені в соціально-економічній, кредитно-фінансовій, організаційно-управлінській, податковій політиці держави залишаються нереалізованими деклараціями. Сферу кредитних відносин, як і фінансово-господарську діяльність у цілому, супроводжують такі антигромадські прояви, як тіньові операції, організована злочинність, корупція, шахрайство, розкрадання, емісії фіктивних грошей та інших платіжних сурогатів, некомпетентність і необов’язковість партнерів з бізнесу, широкомасштабні розгалужені організовані форми фінансових махінацій, шахрайських діянь за відношенням один до одного у вигляді неплатежів, присвоєння кредитних коштів, псевдобанкрутства та ін. Криміногенні відносини і комплексна деградація економічних процесів досягли рівня саморегулятивного відтворенняКолосальні суми кредиторської і дебіторської заборгованості в останні роки і її стрімке зростання (у півтора раза) у 1999 році свідчать не тільки про різні цивільно-правові ризики і економічні причини даного явища, а й про вплив на ці процеси криміногенного фактора. Тут доречно ще раз навести таку статистику. Згідно з даними Національного банку України, на 1 січня 2000 року обсяг кредиторської заборгованості в 1,9 раза перевищує обсяг ВВП країни і досяг 229234,4 млрд. грн. Дебіторська заборгованість зросла в 1,3 раза і склала понад 170 млрд. грн. При цьому більше 105 млрд., чи 53,7 % і понад 75 млрд., чи 44,2 % складають прострочені кредиторська і дебіторська заборгованість [21, 8]. Безумовно, у цій масі неплатежів і непостачань мають місце латентні псевдоугоди, учинені з метою ухилення від сплати податку на прибуток, відмивання доходів незаконного походження, емісії фіктивних безготівкових грошей, інших платіжних сурогатів, розкрадання і багато інших зловживань.
Перенасиченість протиправними проявами, організаційна слабкість і непродуманість економіко-правових механізмів узгодження інтересів суспільства і підприємців, недосконалість інституту управління ризиками, страхування і перестрахування підприємницьких ризиків украй негативно впливають на ефективність і стабільність функціонування кредитно-фінансового механізму, підривають процеси економічного відтворення, загрожують економічній безпеці учасників кредитних відносин, руйнують фінансову систему держави. Разом із тим, питання ризик-менеджменту і економічної безпеки підприємництва напрацьовуються повільно. Вони ще не стали засобами превентивного впливу на попередження підприємницьких ризиків і особливо в плані протидії організованим злочинним формуванням, що використовують у своїй протиправній діяльності різні кредитно-фінансові, підприємницькі інститути, легітимні технології і фінансові інструменти. З цих питань необхідно виконати серйозну теоретичну, законодавчу і організаційно-практичну роботу. Наукові розробки із зазначених питань необхідно спрямувати, насамперед, на створення ефективної організаційно-правової інфраструктури економічної безпеки у сфері фінансово-господарських відносин. При цьому необхідно мати на увазі, що системи ризик-менеджменту та економічної безпеки підприємництва стануть ефективними інструментами мінімізації ризиків криміногенного характеру тільки за умов, якщо в основу фінансово-господарського обороту буде покладено принцип протидії проникненню протиправних елементів та їх незаконно здобутих капіталів у легітимні фінансово-господарські інституції. Правові механізми такої протидії ми розглянемо при висвітленні проблем боротьби з відмиванням доходів незаконного походження.Доцільно відзначити, що в сучасній криміногенній обстановці зробити це нелегко, оскільки, не здобувши значні кошти на першому етапі накопичення первісного капіталу шляхом різних видів протизаконного промислу, в основному за рахунок вчинених під виглядом розрахунків кримінальних емісій, розкрадань кредитів, завуальованих під цивільно-правові ризики, злочинні угруповання вийшли на новий рівень організації відтворення кримінальних капіталів – інтеграцію загальнокримінального протиправного промислу із злочинністю у сфері економіки. Кількісний масив коштів, здобутих злочинним шляхом, змінив їхні якісні ознаки і форми використання. Тобто відносно невеликі розміри протиправних коштів, що одержувалися раніше, мали споживчий характер і використовувалися для задоволення чисто побутових потреб злочинного елементу.
У зв’язку зі зростанням обсягів коштів, отриманих протиправним шляхом, до великомасштабних розмірів у злочинних формувань виникає потреба вкладати їх у безготівкові фінансово-господарські операції, оскільки перевезення значних коштів привертає увагу правоохоронних органів. Саме перевезення 30-ти тонн зношених (ветхих) грошей, вкрадених з центрального сховища Національного банку України, привернуло увагу правоохоронців і послужило розкриттю розкрадання в сумі 150 млн. рублів у 1993 році [72]. Надспоживчі лишки незаконно здобутих капіталів набувають криміногенно-відтворювального характеру, що обумовлює “легітимні” схеми їх обороту, насичення різних сфер суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом.У сфері кредитних відносин (наприклад, крім неповернення, нецільового використання чи прямої розтрати отриманих кредитів з ознаками присвоєння) стали відбуватися більш складні розкрадання коштів шляхом погашення гарантій (під видані кредити) не з резервних страхових фондів, а з оборотних коштів банків [76]. Такі діяння одночасно є інструментом протиправного збільшення витрат і зниження оподатковуваного прибутку, тому розкриття, а тим більше попередження таких діянь, вимагають від ризик-менеджерів і працівників служб економічної безпеки банків певних економіко-кримінологічних знань. Таким чином, попереджуючи нанесення збитків банкам, ризик-менеджери можуть протидіяти ухиленню від оподаткування, тобто детінізації кредитно-фінансових відносин. Пошук схем і побудова механізмів документообороту, які б створили умови зближення природної зацікавленості службовців кредитно-фінансових установ і інтересів суспільства, з боку держави практично ще не розпочинався, тоді як злочинні угруповання, що проникли у кредитно-фінансову систему в напрямі вуалювання своїх протиправних діянь, працюють досить інтенсивно.
Так, з метою ухилення від сплати податків, а також розкрадання прибутку (отриманих відсотків) банками практикується створення забалансових кредитних портфелів, що фактично передбачає тіньовий оборот коштів за допомогою здійснення легітимних пасивних і активних кредитних операцій, ховаючи їх не в готівці за межами банку, а у вигляді різних безготівкових розрахунково-кредитних трансакцій на забалансових рахунках банків або взагалі за балансом фінансово-господарського обороту банківської установи.В умовах глобалізації тіньового капіталообороту нормотворчу, управлінську, економічну діяльність державних органів, фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва пронизує корупція, підкуп, шантаж, створення лобістських груп, діяльність яких спрямована на вирішення корисливих протиправних інтересів злочинних формувань.
Досить згадати період 1990–1997 років – час стрімкого накопичення приватного капіталу за рахунок емісії фіктивних безготівкових коштів за допомогою незабезпечених платіжних документів (чеків, платіжних доручень у комбінації з кредитовими і дебітовими авізо тощо) і свідомо безповоротних кредитів, коли одержувачу кредиту видавали тільки 50 % позиченої суми, а друга половина залишалася посадовій особі банку, що видала заздалегідь безповоротний кредит [67; 76].Проблема створення сприятливого клімату у сфері кредитних відносин у плані мінімізації ризиків і забезпечення економічної безпеки, захисту прав та інтересів підприємців від різного роду протиправних зазіхань, особливо їхніх організованих форм, набуває сьогодні особливої гостроти, стає вирішальним фактором, що визначає перспективи розвитку підприємництва й економічного розвитку держави в цілому.
Щоб у визначеній криміногенній ситуації успішно вирішувати завдання економічної безпеки банків, у тому числі і їхнього захисту від злочинних посягань, потрібно зрозуміти:- природу і технологію криміногенних процесів;
- їхній взаємозв’язок із технологіями конкретних банківських та інших фінансово-господарських операцій;- на цій основі створити систему і відповідну інфраструктуру управління кредитними ризиками як у окремо взятому банку, так і в банківській системі країни в цілому.
Система управління кредитними ризиками банку містить у собі дуже широке коло питань – від підсистем оцінки і попереднього вивчення документів позичальника кредитів, економіко-кримінологічної експертизи його бізнес-плану до створення підсистем контролю за структурою портфеля ризиків і контрольного супроводу витрачання позичених коштів.Слід ще раз наголосити, що знання технологічних аспектів різноманітних фінансових операційних і наукова розробка на цій основі систем і підсистем ризик менеджменту має неоціненне значення не тільки для мінімізації ризиків, але й для виявлення хабарників, розкрадачів серед банківських службовців, розмежування цивільно-правових ризиків від шахрайських дій учасників кредитних відносин, доведення суб’єктивної сторони скоєного ними розкрадання, ухилення від сплати податків і, нарешті, правильної кваліфікації діянь [76].
Наприклад, у межах зазначеного вище діапазону кредитних відносин повинні формуватися:– підсистема контролю за якістю кредитного портфеля в плані структури ризиків у рамках специфіки пасивних і активних операцій. Аналіз сформованої структури ризиків є не тільки інструментом їхньої мінімізації, а й засобом виявлення потенційно підозрілих операцій і неблагонадійних співробітників банку;
- підсистема моніторингу концентрації кредитних ризиків за їхніми видами включає також контроль за рівнем ризиковості кредитів за такою класифікацією: стандартні, субстандартні, сумнівні, небезпечні і безнадійні кредити. Крім формалізованих комплексів перевірочно-профілактичних заходів, глибина яких залежить від відзначених категорій кредитів за кожним із названих рівнів ризиковості кредитів, повинні формуватися відповідні (2, 5, 30, 80, 100 %) страхові резерви банку (погашення виданих гарантій не з цих резервів, а з оборотних коштів банків, слід кваліфікувати як розкрадання) [76];- підсистеми вибору менш безпечних кредитних операцій здійснюється з урахуванням конкретної ситуації, даних кредитора, рівня ризику щодо цільових витрат позичених коштів і т. д. Індикатори ризиковості у сфері надання кредитів є вибрані види кредитів у такому діапазоні: короткострокові, довгострокові, кредитна лінія, контокорентний кредит і т. д. (Регулярне використання в конкретній ситуації більш ризикованих видів кредитів і систематичне неповернення останніх може свідчити “про видачу свідомо безповоротних кредитів”, тобто про можливе розкрадання кредитів за схемою: 50 % –одержувачу, а 50 % – посадовій особі банку);
- підсистема контролю за дотриманням економічних нормативів з питань диверсифікації кредитів (нормативи – 10 %, 40 %, пізніше – 25 % на одного позичальника від суми власних коштів банку). Порушення цих нормативів свідчить про корупційні відносини посадової особи кредитора й одержувача кредиту;Базельський банківський комітет рекомендує використовувати даний норматив у межах 15–20 % від суми власних коштів банку;
- підсистема контролю за концентрацією ризиків за гарантійними зобов’язаннями банків. Її зіставлення з категоріями (стандартні, субстандартні і т. д.) кредитів, портфелем страхового резерву і джерелом виплат за гарантіями є не тільки приводом до перевірки, а й доказом розкрадань.Існує й ряд інших підсистем мінімізації ризиків, аналізу і контролю за кредитною діяльністю банку.
Прикладом необхідності створення державної системи управління кредитними ризиками і відповідних підсистем у банках можна привести типову підсистему контролю за опротестуванням векселів.Так, приймаючи векселі під заставу, дисконт або здійснюючи з ними акцептні чи авальні операції, потрібно мати достовірну інформацію про те, чи не було в їх емітента опротестованих векселів. Причини опротестування можуть бути різні, у тому числі й у зв’язку з емісією фіктивних векселів. Де взяти таку інформацію? У рамках одного банку чи нотаріальної контори, що виконує протест векселів, цієї інформаційної бази не створити, оскільки векселедавець-шахрай може мати опротестовані, у т. ч. і фіктивні, векселі в одному регіоні, а пропонувати інший вексель під заставу, дисконт, акцепт, аваль зовсім у іншому регіоні країни.
Для чого потрібна така інформація? Згідно з положенням НБУ “Про вексельний оборот в Україні”, не можна приймати векселі від векселедавців, якщо протягом 6 місяців він має опротестовані векселі. За Женевською конвенцією “Про вексельний оборот”, такий термін установлений протягом 2-х років.Але де оперативно одержати достовірну інформацію в Україні стосовно опротестованих векселів? Централізованої бази даних опротестованих векселів практично немає і сьогодні.
У криміногенних умовах вексельного ринку в плані управління кредитними ризиками і попередження шахрайств менш небезпечними операціями з векселями є інкасація векселів (збір надходжень від векселів і своєчасна подача векселів до опротестування) або доміциляція векселів (своєчасна проплата за ними з коштів, депонованих клієнтом).Якщо в криміногенних умовах, що склалися на вексельному ринку і при відсутності централізованої бази опротестованих векселів, відповідальні за дану ділянку роботи співробітники банку здійснюють активні кредитні операції під векселі, тобто роблять з ними дисконтні, заставні, акцептні, авальні операції, а не “інкасацію” чи “доміциляцію”, то виникає питання: який розмір “винагороди” такий співробітник банку одержав від суми проведеної ним високоризикової операції?
Якщо такі дії є систематичними, то правомірно виникає питання: чи не переведе визначена група співробітників банку значну частину кредитних ресурсів у “тінь”, організованим злочинним формуванням чи за кордон? Чи не доведе банк до банкрутства?Прикладів банкрутства найбільш процвітаючих банків багато. Кредитна афера малого підприємства “Хелп”, співробітники якого перевели за кордон 18 млн. доларів США, отриманих у півтора десятка банків без будь-якого гарантійного забезпечення. Банкрутство таких великих банків, як “Лісбанк”, банк “Інко” (а за 9 останніх років – близько сімдесятьох більш дрібних банків) відбулося в основному за рахунок подібної кредитної політики і відсутності в країні ефективного стандартизованого комплексу перевірочно-профілактичних систем управління підприємницькими ризиками в цілому.
Декілька слів слід сказати про фіктивні векселі. У світовій практиці вексельного обігу відомі “дружній”, “зустрічний”, “дутий чи бронзовий” види фіктивних векселів.Небезпека обігу фіктивних векселів характерна тим, що, з одного боку, платіжний оборот насичується нічим не забезпеченими фіктивними платіжними сурогатами, що підриває платіжну систему країни, а з іншого – за допомогою таких платіжних засобів злочинні формування викрадають кредитні кошти банків і майно суб’єктів підприємництва.
Так у загальних рисах виглядають економіко-кримінологічні аспекти управління ризиками у сфері вексельного обігу і кредитних відносин у цілому. Але подібні проблеми мають місце практично стосовно всіх товарних, фінансових, кредитних і розрахункових операцій. Їх розробка повинна тісно погоджуватися з технологіями тієї чи іншої операції. Більше того, типові системи і підсистеми управління кредитними ризиками конкретного банку дуже часто вимагають серйозної доробки з урахуванням структури і специфіки пасивних і активних операцій у кредитному портфелі банку, а також рівня концентрації в портфелі тих чи інших видів ризиків. Зважаючи на загострену криміногенну ситуацію у сфері фінансово-господарських відносин України, економіко-кримінологічні аспекти управління кредитними ризиками чи інститут ризик-менеджменту в цілому повинен зайняти центральне місце в організаційно-правовій інфраструктурі детінізації економіки.
Книга: ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ - Попович
ЗМІСТ
На попередню
|
|
