Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ - Попович

Розділ III Феномен “тіньова економіка”: формально-логічний та економіко-кримінологічний інструментарій його дослідження 3.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки

3.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки

3.1.1. Діалектика виникнення, ознаки й механізми глобалізації та діапазон розповсюдження феномена “тіньова економіка”

Сучасна тіньова економіка є загальносвітовим негативним явищем, яке з розвитком національних і міжнародних економічних зв’язків та фінансово-господарських технологій набуває нових, все більш небезпечних властивостей. Сьогодні тіньова економіка з тією чи іншою послідовністю, інтенсивністю та обсягами проявляється у всіх країнах світу. Як за формами прояву, так і за рівнем усвідомлення сутності феномена “тіньова економіка” у тих чи інших країнах це відбувається по-різному.

Діалектика виникнення феномена “тіньова економіка” в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою має як спільні, так і відмінні ознаки.

Спільним є те, що одна зі складових тіньової економіки – злочинність перехідного періоду – в Україні досягла того рівня, що і в розвинених ринкових державах, коли накопичені капітали, у тому числі і протиправного походження, стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів. Отримані за рахунок скоєння таких правопорушень та злочинів доходи перестали носити споживчий характер, а трансформувались у базу відтворення незаконних капіталів і криміногенного потенціалу у всіх сферах суспільно-економічних відносин. Так, накопичення великих розмірів тіньових капіталів, їх кількісний масив зумовив зміну їх якісних ознак і форм використання. Залучений до економічного (як легального, псевдолегального, так і нелегального або суто кримінального) обороту великий масив капіталів протиправного походження детермінує стрімке зростання темпів і обсягів їх відтворення, а це, у свою чергу, передбачає безготівкові схеми трансферту (переміщення) і використання таких капіталів. Причому, проникаючи за рахунок цих капіталів у легальні схеми економічного обороту, злочинні угруповання через підкуп, шантаж, лобіювання своїх корисливих інтересів насичують різні сфери суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, суттєво впливають на правову й економічну політику державних і міждержавних органів. Отримавши доступ до легальних фінансових інститутів і заволодівши їх технологіями, злочинність, особливо у сфері фінансово-господарської як національної, так і міжнародної економічної діяльності, набуває організованих форм. Відтворення тіньових оборотних капіталів, отриманих за рахунок кримінального промислу, інших видів протиправної діяльності, досягають рівнів легальних форм фінансово-господарського обороту капіталів [72, 172–176]. Причинно-детермінаційний потенціал тіньового економічного обороту капіталів також набуває відтворювального характеру – стрімко зростає за рахунок зменшення обсягів легальних форм економічного обороту капіталів. Тіньові капітали продукують заміну легальних форм суспільно-економічних відносин на тіньові. Так виник і отримав свій розвиток сам феномен “тіньова економіка” в Україні.

Легальний сектор економіки наповнився різними організованими формами кримінального промислу, псевдоугодами, оборудками, псевдорозрахунковими операціями, пов’язаними із впровадженням у безготівковий платіжний обіг фіктивних платіжних засобів та капіталів злочинного походження, їх відмиванням, ухиленням від оподаткування тощо [66–68; 70; 74].

Тіньові криміногенні, але некриміналізовані діяння все більше набувають форм прямого продовження криміналізованих економічних відносин. Межа між псевдопідприємницькою діяльністю щодо “намивання”, “відмивання” і акумуляції незаконно здобутих капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю стирається. Тому оборот таких капіталів через легітимний економічний оборот не означає, що вони працюють на економіку держави. Навпаки, вони її руйнують, бо, отримавши доступ до легітимних фінансово-господарських технологій, злочинні угруповання шляхом підкупу, погроз і шантажу залучають до своїх рядів найбільш талановитих фахівців з тієї чи іншої сфери суспільно-економічної діяльності, за їх допомогою напрацьовують усе складніші і небезпечніші схеми криміногенного фінансово-господарського обороту, який здійснюють через свої “підприємницькі” структури, створені аналогічно офіційним організаційно-правовим формам підприємницької діяльності. Діяльність суб’єктів, що скоюють злочини у сфері економіки, зростається з діяльністю кримінальних угруповань. Фіктивні фінансово-господарські операції таких організованих злочинних груп досягають макрорівнів [72; 79; 111, 18; 114, 38; 118, 20; 126, 14]. Крім того, технологія цих оборудок така, що чим ширше географія їх здійснення, тим складніше їх виявлення і розкриття. Тому економічна, а за нею і деякі інші види злочинності (наркобізнес, різні види фінансових злочинів, службові підлоги, хабарництво, заказні вбивства тощо), а також ті, що супроводжують кримінальні злочини (відмивання доходів незаконного походження, службові підлоги тощо) набувають транснаціонального характеру [74, 86–89].

Відмінним у процесах розвитку тіньової економіки в Україні від розвинених ринкових країн є те, що в Україні вона виникла стрімко, на підґрунті різкої зміни відносин власності та планових суспільно-економічних відносин на ринкові, без відповідної адаптації правового та організаційно-управлінського забезпечення цих трансформаційних процесів до сталого економіко-правового середовища країни. У ринкових країнах, у межах інститутів власності та ухилення від оподаткування, інфраструктура протидії процесам тінізації напрацьовувалась століттями, тобто задовго до усвідомлення суспільством самого феномена “тіньова економіка”.

Увага вчених, практиків та урядів, найбільш уражених тіньовими процесами країн, сконцентрувалась на цій проблемі в ході розробки механізмів протидії відмиванню доходів, отриманих від наркобізнесу, та усвідомленням того, що інші доходи злочинного походження мають не менш деструктивний і руйнівний потенціал. Вони є не менш суспільно небезпечними, ніж доходи від наркобізнесу, оскільки укріплюють матеріальну базу організованих злочинних формувань та насичують суспільно-економічні процеси різними формами кримінального промислу. Тому в цих країнах роками створювалась відповідна організаційно-технічна і правова інфраструктура, адекватна їх рівню тіньової економіки. Здійснювалось це в межах протидії ухиленням від оподаткування та іншим порушенням у сфері податкових відносин. Пізніше – у створенні механізмів протидії відмиванню незаконних доходів. В Україні ухилень від оподаткування, відмивання грошей і т. ін. не було. Відповідно ні правової, ні інших складових такої інфраструктури поки що не напрацьовано [79, 9–18].

Разом з тим, за останні роки суспільно-економічні процеси на тлі первісного накопичення приватних капіталів супроводжуються проникненням тіньовиків і злочинності у всі сфери нашого життя. Динамічно зростає криміногенний потенціал, віктимологізація суспільства, інтеграція загальнокримінальної злочинності з економічною та переміщенням центру ваги першої у сферу економіки. Економічна злочинність, поряд з різноманітними видами тіньової діяльності, все більшою мірою виступає як пряме продовження криміногенних, але з певних причин некриміналізованих економічних відносин. У цьому контексті слід ще раз зазначити, що діалектика трансформації злочинності перехідного періоду, її переростання в глобалізовані тіньові процеси відображає, принаймні, три етапи криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин. На детальній характеристиці цих етапів ми зупинимося пізніше, тут лише зазначимо, що на останньому, третьому етапі тіньові прояви, їх криміногенний потенціал вийшов за межі фінансово-господарських відносин і фактично охопив увесь діапазон відносин, пов’язаний з цивільним оборотом речей, прав, дій [79, 72–86].

В основі даних процесів лежать дві групи мотивів. Перша – первісне накопичення приватних капіталів будь-яким шляхом. Друга – безробіття, невиплати заробітної плати, пенсій і т. ін., ряд інших факторів зубожіння населення. Перша група чинників зумовлює криміногенні тіньові процеси, друга – некриміногенну тіньову діяльність.

Діалектичну природу причинно-мотиваційного комплексу криміногенної і некриміногенної тінізації відносин у перехідний період в Україні ми наводимо як віддзеркалення конкретної криміногенно-зумовлюючої субстанції, яка на рефлекторному рівні (теорія рефлективності) [64, 117] діє як першопричина відтворення тіньових процесів у конкретних умовах України. Це не критиканство, не нігілізм або приниження держави, чи опозиція їй – це науковий метод дослідження, предметом якого є аналіз саме негативних явищ, а метою – об’єктивне пізнання саме негативних проявів у цілях визначення засобів, які б допомогли державі подолати ці негативні явища.

Економіко-кримінологічний аналіз кримінальної політики у сфері економічних відносин показує, що формування передумов розвитку сучасних масштабів тінізації суспільно-економічних відносин у СНД, у тому числі і в Україні, почалося на базі тіньової організаційно-правової політики в сфері економічних відносин, яка з’явилася ще в роки “перебудови”. Мета цієї політики є згадуване нами вище – стрімке накопичення первинних капіталів у кооперативному підприємництві, що з’явилось на першому етапі тінізації (1986–1999 рр.), розвинулось на другому етапі (1989–1991 рр.) і сформувало тіньову економіку в сучасному вигляді в період 1992–1998 років. Кооперативний рух – це перша спроба на шляху започаткування приватної власності. Ініціатори “перебудови”, поряд з легітимними формами накопичення приватного капіталу за допомогою кооперативного руху, не виключали також накопичення коштів кримінального походження, оскільки стрімка поява приватного власника мала стати підґрунтям (базою та опорою) трансформації планових суспільно-економічних відносин у ринкові. У даному контексті, поряд з іншими організаційно-управлінськими та правовими заходами, було прийнято ряд нормативно-правових рішень, які фактично блокували роботу правоохоронних органів щодо боротьби з певними видами економічних злочинів, з одного боку, створювали ситуацію, коли джерела накопичення таких капіталів водночас стали чинником формування криміногенного потенціалу в суспільстві – з іншого. З часом склалася така ситуація, коли джерелом відтворення тіньових капіталів і криміногенного потенціалу стала вся економічна, кредитно-фінансова, правова й організаційно-управлінська інфраструктура держави. У суб’єктний склад тіньових суспільно-економічних відносин було втягнено навіть некриміногенні за своєю природою верстви населення: від підлітків, працездатної частини населення до пенсіонерів – людей похилого віку [79, 71–85].

Якщо провести аналіз технологічних аспектів цих політично-правових акцій, то кожна з них готувала базу для поетапного накопичення первісного приватного капіталу будь-яким шляхом, що стало матеріальною базою до організаційно-правового започаткування наступного етапу тінізації відносин. Врешті-решт, усе це призвело до гіперінфляції, руйнації виробничого сектора економіки, деградації продуктивних сил суспільства, втрати значної частини національного валового продукту, глибокої економічної кризи та глобальної тінізації суспільно-економічних відносин. За розрахунками різних фахівців, уже у 1994–1995 роках обсяги тіньової економіки в Україні досягли від 50 до 65 відсотків загального економічного обороту країни [14].

Таким чином, у 1985–92 роки було створено економічні, правові та морально-психологічні передумови виникнення напівкримінальних олігархічних кланів у державі та стрімкої тінізації суспільно-економічних відносин. Кримінальні угруповання за допомогою створення напівкримінальних підприємницьких структур та реформування банківської системи отримали доступ до легітимних фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких стали проникати в легальну сферу економічного обороту та насичувати різні підвиди суспільно-економічних відносин ще більш потужним тіньовим криміногенним потенціалом [111, 18; 126, 14].

Оскільки тіньові криміногенні процеси в розвинених країнах на цей час уже були сформовані, як і певна частина механізму протидії цим процесам, у цілях використання їх досвіду розглянемо питання подальшої розбудови в цих країнах інфраструктури детінізації економіки через призму створеної ними організаційно-правової інфраструктури боротьби з відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом.

Так, усвідомлюючи небезпеку тінізації економіки та проникнення капіталів злочинного походження в національні й міжнародні суспільно-економічні відносини, відзначаючи їх деструктивний і руйнівний потенціал, уряди й міжнародні організації почали, перш за все, розробляти організаційні та правові заходи щодо протидії “відмиванню” доходів злочинного походження, розуміючи під терміном “відмивання” процес легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, який включає вуалювання джерел протиправних доходів, конспірування ініціаторів і співвиконавців їх отримання та протизаконні способи впровадження в легальну чи псевдолегальну господарську діяльність. Спочатку проблема протидії легалізації незаконних доходів пов’язувалась з відмиванням коштів, отриманих від наркобізнесу. У контексті боротьби з розповсюдженням наркотиків розслідування таких справ правоохоронними органами країн з ринковою економікою показало, що злочинні угруповання почали активно вкладати готівкові кошти, отримані від наркобізнесу, у банки та інші фінансові установи, де здійснювалось їх відмивання і акумуляція. Ці схеми використання грошей, отриманих від наркобізнесу, з одного боку, посилювали матеріальну базу злочинних угрупувань, а з іншого — надавали їх структурам доступ до легітимних фінансово-господарських інститутів і сучасних технологій капіталообороту [71].

Разом з тим, з метою вуалювання джерел таких доходів ці діяння супроводжувались фальсифікацією документів як з боку власників злочинних коштів, так і з боку співучасників відмивання – працівників фінансових установ. На підставі розслідувань правоохоронних органів останнім у багатьох ринкових країнах вдалося домогтися того, що фальсифікація звітності та інших документів, пов’язаних з відмиванням коштів незаконного походження, стала переслідуватись у кримінальному порядку. З часом, у процесі розробки заходів щодо боротьби з відмиванням коштів, отриманих від наркобізнесу, у поле дії правового переслідування стали включатися діяння щодо відмивання всіх видів доходів, здобутих протизаконним шляхом, оскільки їх деструктивний і руйнівний потенціал виявлявся не менш суспільно небезпечним, ніж відмивання коштів, отриманих від наркобізнесу. Такі діяння виділені в самостійні склади злочину. Більше того, з метою попередження зрощування працівників кредитно-фінансових і підприємницьких структур на фінансові установи та деякі інші суб’єкти підприємницької діяльності покладено обов’язки під час прийому грошей ідентифікувати вкладника та перевіряти законність джерел походження його коштів. Якщо посадові особи фінансових та інших підприємницьких установ до такої перевірки поставились халатно, то вони несуть кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі та штрафів.

Зважаючи на наведені вище дані, які свідчать, що третина світового відмивання коштів злочинного походження здійснюється в США, то не випадково в плані відпрацьованості організаційно-правових механізмів з цих питань привертає увагу законодавство США [114, 38–41], де прийнято цілий ряд законодавчих актів з детальною розробкою процедури протидії “відмиванню” коштів злочинного походження. Головними в цьому плані є закони: “Про банківську таємницю” (1970 р.), “Про контроль за “відмиванням” грошей” (1986 р.), “Про боротьбу з наркотиками” (1988 р.), стаття 2532 Закону “Про контроль за злочинністю” (1990 р.), стаття 206 Закону “Про поліпшення діяльності органів федерального страхування вкладів” (1991 р.), розділ ХV Закону “Про розвиток житлового та комунального господарства” (1992 р.) та інші.

Таким чином, якщо феномен “тіньова економіка” глобалізувався на тлі зростання криміногенних процесів та обсягів обороту протизаконних доходів, то назва “тіньова економіка” виникла саме в процесі розробки організаційно-правових заходів щодо боротьби з легалізацією і відмиванням капіталів злочинного походження як деструктивного й руйнівного фактора суспільно-економічних відносин.

Учені та фахівці-практики (як юристи, так і економісти) прийшли до цієї назви певною мірою інтуїтивно в процесі поступового усвідомлення того, що корисливі злочини та отримувані від них доходи досягли таких розмірів, які стали співставними з оборотом капіталів у легальній сфері економіки. Але на етапі виникнення терміна “тіньова економіка” наукові розробки, як і методи розрахунків обсягів протизаконної діяльності злочинних угруповань, були відсутні, оскільки економічні та основна частина загальнокримінальних корисливих злочинів (наркобізнес, контрабанда та деякі інші), а також відмивання всіх видів доходів незаконного походження носять латентний характер, тому підрахувати точно їх обсяги практично неможливо і сьогодні. У поле обліку попадають, як правило, тільки кошти, отримані від злочинів, виявлених правоохоронними органами. Однак зрозуміло, що реальні обсяги латентної злочинності не співпадають з кількістю виявлення злочинів. Тому, на наш погляд, першою підставою формування назви “тіньова економіка” сприяло, перш за все, виявлення правоохоронними органами найбільш суспільно небезпечних за технологією здійснення економічних та деяких загальнокримінальних корисливих злочинів, пов’язаних з отриманням надвеликих доходів, а також викриттям великомасштабних оборудок щодо відмивання капіталів злочинного походження.

Другою підставою виникнення цього терміна стало те, що у багаточисельних публікаціях з приводу скоєння злочинів і відмивання капіталів незаконного походження така діяльність називалась тіньовою, підпільною, неофіційною, чорною, паралельною і т. ін., а доходи від такої діяльності називались тіньовими, підпільними, неофіційними, брудними, чорними і т. д. Як правило, у цих роботах автори не ставили собі завдання наукового визначення поняття та структури цього явища. Такі публіцистичні роботи були спрямовані, перш за все, на привернення належної уваги громадськості та урядів до необхідності приборкання злочинності та вирішення ряду соціальних, економічних, правових та деяких інших пов’язаних з цим явищем проблем. Якраз ці публікації небезпідставно сприяли формуванню назви такого явища, як “тіньова економіка”.

Разом з тим, зазначене вище зовсім не свідчить про те, що в цих країнах до появи перших публікацій з питань небезпеки тіньової діяльності чи іншого усвідомленого вживання назви даного феномена не існувало різноманітних неврахованих фінансово-господарських операцій, що здійснювались з метою ухилення від оподаткування чи з іншою протиправною метою. Безумовно, такі протиправні діяння та певний рівень неврахованої економічної діяльності практично був у всіх країнах, але століттями нікому не спадало на думку назвати ці прояви “тіньова економіка”. Принаймні (як буде показано нижче) фіксація феномена під назвою “тіньова економіка” в науковій літературі [4, 53] наявно не співпадає з фіксацією різноманітних криміногенних і некриміногенних проявів, що охоплені цією назвою з самого моменту її виникнення. То в чому тут причина, чи це просто побутовий або жаргонний термін, що виник спонтанно, чи формальна домовленість фахівців про позначення всіх видів неврахованої діяльності та отриманих від неї доходів назвою “тіньова економіка” для зручності спілкування, або ця назва виникла діалектично на підставі об’єктивних обставин, коли тіньові процеси і доходи, отримувані від них, дійсно досягли таких обсягів, які стало можливим порівнювати з реальним “економічним оборотом”, “часткою ВВП” або якоюсь суттєвою частиною економіки?

На нашу думку, найбільш реальною є остання версія поставленого запитання, яка полягає в тому, що сучасні схеми використання фінансових та банківських інструментів у поєднанні з інформаційними та економічними технологіями відкрили багатоваріантні нові, як правило, псевдолегальні схеми тіньового капіталообороту, у процесі якого здійснюється як відмивання доходів злочинного походження, так їх акумуляція. Одночасно всі ці операції можуть вуалюватись під витрати, формуючи таким чином тіньові доходи, що автоматично виводяться з-під оподаткування. При таких можливостях протиправні тіньові діяння та неврахована діяльність досягли таких обсягів, коли світове співтовариство в особі ООН змушене було їх включити в типову систему національних рахунків (далі – СНР ООН), що мали відображати макроекономічні розрахунки тіньової економіки в різних країнах світу.

В останню версію Системи національних рахунків ООН, прийняту в 1993 році, крім показників щодо доходів, отримуваних від невраховуваної економічної діяльності, були включені також розрахункові показники тіньових доходів з джерел кримінального походження, оскільки стрімке відтворення прибутків у сфері нелегального бізнесу і їх неврахування при розрахунках ВВП (що базувався на методі обліку та порівняння доходів і витрат) загрожувало підірвати напрацьовану роками міжнаціональну систему рахунків, рекомендованих як для учасників, так і неучасників ООН.

Іншими словами, як легальні, так і заборонені законом види, форми і способи діяльності (не завжди навіть економічного характеру, наприклад доходи від злочинів) були включені в систему національних рахунків ООН-93 в “межі виробництва”.

Так викристалізовуються родові ознаки, що пояснюють діалектику виникнення назви такого явища, як “тіньова економіка”.

Перша ознака. Обсяги тіньових капіталів стали співставними з економічними обсягами легального капіталообороту.

Друга ознака. Стабільність джерел тіньових оборотів та (або) отримання доходів від їх інвестування у бізнес.

Третя ознака. Здатність тіньових капіталів до акумуляції і розширеного відтворення (на рівні легітимних, інколи і значно інтенсивніше). Відмінність лише в тому, що тіньові капітали відтворюють також криміногенний потенціал як в економічних, так і інших сферах суспільних відносин. Саме тому, що під виглядом легітимних фінансово-господарських операцій часто здійснюються псевдолегальні тіньові операції, міжнародне співтовариство намагається взяти під контроль більш-менш значні за розмірами легальні трансферти коштів. Так, поряд з іншими ознаками, які дають підставу віднести ту чи іншу банківську трансакцію коштів до категорії підозрілих, зазначаються фінансові операції, що перевищують суму, еквівалентну 15000 ЕКЮ*.

Охарактеризувати в загальній частині теорії детінізації економіки всі аспекти такого різноманітного, всепроникаючого і глобального за обсягами явища, як “тіньова економіка” неможливо, тому подальше висвітлення його структури, ознак, взаємообумовлень і загальних механізмів виникнення, прояву і розповсюдження в контексті конкретних джерел тіньової економіки є завданням особливої частини теорії детінізації економіки.

Разом з тим, термін “тіньова економіка” не в усіх країнах знайшов свою прописку. Наприклад, у скандинавських країнах, де суми криміногенних тіньових проявів є відносно невеликими, це явище охоплюється поняттям “економічна злочинність” [117]. На нашу думку, це ще раз підтверджує викладену нами версію переростання економічної злочинності в глобалізований криміногенний тіньовий капіталооборот, що сприяло визначенню поняття “тіньова економіка”.

Слід також зазначити, що кримінологи Швеції та інших скандинавських країн бачать проблему не в обліку і контролі за всіма складовими неврахованої економічної діяльності, оскільки розуміють, що ця робота стосовно некриміногенних джерел тіньової економіки (неформальний сектор ТЕ) відволікає значні людські та фінансові ресурси, а отримані результати, по-перше, як правило, не реальні, а по-друге, навіть близько не відшкодовують витрати, необхідні для проведення даної роботи. У цій групі країн розв’язання проблем детінізації економіки бачать у розробці заходів щодо протидії тим видам тіньової діяльності, які є протизаконними або законними, але отримані від них доходи укриваються від оподаткування, чи такі види діяльності сприяють відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом [117]. Такий підхід, з погляду практичного вирішення проблем боротьби з суспільно небезпечними проявами у сфері економічних відносин, є виправданим і доцільним навіть у тому плані, що не ставить на один щабель незаконні наддоходи різного роду організованих злочинно-кланових формувань і доходи цілих верств населення, у тому числі і безробітних, для яких не врахована державою діяльність є джерелом додаткових і найголовніше – трудових, а не злочинних і відповідно не суспільно небезпечних за своєю природою доходів. Такі доходи, як правило, мають суто споживчий характер. За своїми обсягами та природою вони не можуть виконувати функцію відтворення криміногенного потенціалу в сфері суспільних та економічних відносин. У слаборозвинених та постсоціалістичних країнах, доведених за останні роки до стану слаборозвинених, не враховані державою трудові доходи (неформальний сектор ТЕ) є засобом фізичного виживання громадян, чинником зняття соціальної напруги, тобто трудові невраховані доходи, як правило, несуть суспільно корисну чи суспільно нейтральну функції, а не деструктивно-руйнівну функцію відтворення криміногенного потенціалу в різних сегментах суспільних відносин.

Таким чином, для об’єктивізації подальшого дослідження феномена “тіньова економіка” нам слід врахувати, що за своєю семантикою і структурою складових цей термін охоплює не тільки доходи від злочинної діяльності, а й багато інших джерел. Він включає також невраховані трудові доходи громадян як ті, що з якихось причин (пільги і т. ін.) не оподатковуються, так і ті, що підлягають оподаткуванню. З метою визначення питань зайнятості населення, тенденцій щодо використання трудових ресурсів, розробки економічної, податкової, загальноправової та кримінальної політики щодо криміналізації та декриміналізації тих чи інших діянь – тактики і стратегії боротьби з ухиленням від оподаткування, іншою злочинністю у сфері економіки, відмиванням доходів злочинного походження, протидії тінізації суспільно-економічних відносин, а також вирішення інших проблем, пов’язаних з тіньовою економікою, їх дослідження доцільно вести у комплексі як на макро-, так і на мікрорівнях, включаючи до предмета дослідження всі структурні елементи складових такого різноманітного за джерелами походження явища, як “тіньова економіка”. Для врахування всього різноманіття проблем, пов’язаних з економічними, технологічними, криміногенними аспектами субстанції тіньової економіки, моніторингу процесів її трансформації, визначення обсягів та розробки системи заходів протидії, безсумнівно є необхідним комплексний підхід, заснований на засадах інтерналізації економічних, організаційно-управлінських і правових знань синтезованих у всіх елементах теорії детінізації економіки.

Виходячи з викладеного вище, можна висунути такі робочі гіпотези щодо причин глобалізації тіньових відносин в Україні:

1. Першопричинами стрімкої тінізації сучасних суспільно-економічних відносин в Україні є:

– тіньова економіко-правова політика ініціаторів і виконавців економічних реформ, спрямована на первісне накопичення приватних капіталів будь-яким шляхом з метою формування приватного власника – опори соціально-економічних перетворень;

– спонтанний перехід до насичених різноманітними ризиками ринкових відносин (підприємницькі, кредитні, валютні та інші ризики, зокрема і ризики криміногенного характеру) без належного організаційно-правового забезпечення;

– подальше впровадження ринкових відносин та фінансово-господарських інструментів здійснювалося без їх належної адаптації до економіко-правового середовища країни;

– слабке наукове, а відповідно, і організаційно-правове забезпечення економічних перетворень, що зумовлює прорахунки в кредитній, монетарній, податковій, зовнішньоекономічній та інших напрямах економічної політики держави.

– слабка науково-теоретична база щодо побудови превентивних механізмів організаційно-правового забезпечення інфраструктури детінізації економіки в нових економічних умовах та в контексті теорії управління ризиками (ризик менеджменту), теорії економічної безпеки підприємництва; удосконалення документооборотних технологій; створення необхідних інформаційно-аналітичних та контрольних баз даних, необхідних для мінімізації ризиків та попередження зловживань тощо;

2. Неусвідомлення держапаратом природи та катастрофічних наслідків наведених вище першопричин тінізації суспільно-економічних відносин, нерозробленість криміногенно-тіньової проблематики, а в результаті – відсутність відповідної економіко-кримінологічної теорії щодо методології превентивного усунення причин криміногенної тінізації економічних відносин. Тінізація стимулює системне пригнічення процесів економічного відтворення і на саморегулятивно відтворювальних засадах моделює нові системні закладки у сфері організаційно-правового регулювання економічних процесів, які на причинно-детермінаційному рівні продукують каскад все більш глибоких і великомасштабних підсистем відтворення деградаційно-пригнічувальних і криміногенно-руйнівних економічних відносин за такими алгоритмами:

– тінізація економічних відносин зумовлює віктимологізацію практично всіх сфер цивільного обороту речей, прав, дій і продукує весь спектр загроз економічної безпеки держави;

– тінізація економіки відображається, перш за все, як несплата податків, що зумовлює нестабільність наповнення бюджету з усіма такими деградаційно-руйнівними наслідками, як:

– згортання соціальних програм;

– невиплати пенсій, заробітної плати в бюджетній сфері, ненадходження різноманітних видів соціальної допомоги і т. ін.;

– неплатеспроможність фізичних і юридичних осіб;

– пригнічення капіталообороту;

– руйнація виробництва (якщо продукцію не можна збути, то немає ні потреби, ні коштів, щоб її виробляти);

– безробіття, втрата кадрового потенціалу, системи й інфраструктури його підготовки;

– деградація продуктивних сил країни;

– деморалізація особи, населення, суспільства.

3. Тіньовий капіталооборот супроводжується корупцією, проявами організованої злочинності, відмиванням доходів незаконного походження. Накопичені тіньові капітали стають матеріальною основою розвитку організованої злочинності, стрімкого зростання криміногенного потенціалу до рівня його саморегулятивного розширеного відтворення, появою нових способів ухилень від оподаткування, інших видів злочинів та некриміналізованих суспільно небезпечних діянь, деградацією відносин, управлінського апарату, особи та суспільства в цілому.

У результаті глобалізації тіньових процесів розширеного відтворення набувають проблеми у сфері соціальної, медичної, демографічної, ресурсної, фінансової, цінової, кримінальної, політичної та інших видів безпеки, що підривають економічну безпеку держави.

4. Попередження і призупинення процесів тінізації економіки, повернення відносин учасників цивільного обороту речей, прав, дій у сферу легального капіталообороту, а також девіктимізація суспільно-економічних відносин може мати успіх за умов розробки й застосування комплексного підходу до розв’язання проблем детінізації фінансово-господарських відносин, який повинен базуватись на створенні економічних передумов і превентивної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, побудованій на засадах, розроблених у спеціальній теорії детінізації економіки.

5. Усі управлінські, економічні та правові концепції з тих чи інших аспектів суспільно-економічних перетворень перед упровадженням у практику слід піддавати перманентному економіко-кримінологічному моніторингу та економіко-кримінологічній експертизі.

6. Сучасні поверхові невиважені підходи до питань протидії процесам тінізації відносин, наприклад, концепції “легалізації тіньової економіки” за допомогою амністії, дерегуляції економічних процесів, їх непродуманої лібералізації та інших поверхових непродуманих концепцій суспільно-економічних перетворень, розроблених на рівні декларативних, ситуаційно-кон’юнктурних гасел – це шлях до поглиблення кризових явищ, криміногенної тінізації відносин, самоізоляції України від світового співтовариства з питань боротьби з від-миванням доходів протиправного походження та підриву національної безпеки країни.

Таким чином, підтвердити висунуті вище гіпотези (розкрити їх технологічний зміст, об’єктний, причинний і суб’єктний склад, економіко-правові й організаційно-управлінські аспекти тіньових процесів, методологію їх пізнання, моніторингу та протидії) передбачається шляхом визначення алгоритмів вирішення зазначених проблем в процесі подальшої розробки загальної частини спеціальної теорії детінізації фінансово-господарських відносин.

3.1.2. Поняття, структура та методи оцінки обсягів тіньової економіки в наукових розробках вітчизняних та західних вчених

Увага вчених і практиків до тіньових економічних процесів на Заході виникла у 70-х роках на тлі зростання загальнокримінальних і економічних злочинів, упровадження отриманих від їх скоєння доходів у легальний фінансово-господарський оборот та з усвідомленням громадськістю, фахівцями й урядами найбільш уражених цими проявами країн того, що злочинність досягла таких рівнів, коли нелегальні доходи злочинного походження стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів.

Однією з перших праць, пов’язаних з вивченням проблем розповсюдження тіньової економіки, у науковій літературі [60, 135] відзначається стаття американського економіста П. Гутмана “Підпільна економіка”, надрукована у 1977 році, де здійснено аналіз тіньових процесів і зроблено висновок, що неврахованою економічною діяльністю більше нехтувати не можна. З приводу визначення поняття, структури тіньової економіки та макро- і мікрометодів розрахунку обсягів тіньових капіталів слід відзначити наукові праці таких учених, як Фейг, Блейдс, Фрей, Век-Ханнеман, Вейсрод, Гершуні, Баделт, Норман, Ділкот, Морис, Хігінс, Макафі, Парк, Патерсен та інші [60, 8; 135, 298–300]. Як зазначалось вище, в наукових працях різних авторів у поняття “тіньова економіка” часто вкладається різний зміст [135, 27–60]. Серед фахівців, що займаються розробкою цих проблем найбільш прийнятним вважається поняття “тіньової економіки”, визначене Е. Фейгом. Останній у тіньову економіку включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. Звідси Фейг та інші західні вчені виділяють дві основні складові тіньової економіки:

1) економічну діяльність, що є легальною, не прихованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і з різних причин не враховується офіційною статистикою;

2) протизаконну діяльність, свідомо приховувану економічну діяльність.

До першої найчастіше належить виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (ремонт будинків за участю родичів, сусідів, знайомих, власними силами; догляд за дітьми; прибуток, що отримується з присадибних ділянок тощо). Ця діяльність, як правило, не оподатковується і не враховується при розрахунках валового національного продукту, оскільки здійснити її облік практично неможливо. Даний сектор тіньової економіки в багатьох наукових роботах отримав назву “неформальна економіка”.

Друга складова, що традиційно в згаданих працях називається “підпільною економікою”, включає до себе як протизаконну діяль-ність, заборонені в державі види економічної діяльності, так і діяльність, яка повинна враховуватися і контролюватися державою, але суб’єкти такої діяльності умисно її приховують з метою ухилення від сплати податків або в інших протиправних цілях. До такої діяльності більшість дослідників відносять отримання прихованих доходів, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, розкрадання, відмивання доходів злочинного походження тощо [60, 6].

Стосовно складових елементів тіньової економіки дещо відрізняється думка американського економіста Блейдса. За його концепцією до тіньової економіки входять:

1) виробництво цілком легальної продукції, яке приховується від влади у зв’язку з небажанням сплачувати податки;

2) виробництво заборонених товарів і надання заборонених послуг;

3) приховувані доходи в натуральній формі.

Як видно із структури запропонованих Блейдсом складових тіньової економіки, він взагалі не включає в це поняття “неформальний” сектор тіньової економіки, а “підпільний” сектор “тіньової економіки” обмежує ухиленням від сплати податків та виробництвом заборонених товарів і наданням заборонених послуг. На думку Блейдса, саме несплата податків від незабороненої економічної діяльності формує найбільший внесок в оборот тіньової економіки. Ним запропоновано враховувати обсяги доходів від незаконної діяльності в системі національних рахунків [60, 8].

Щодо оцінки обсягів тіньової економіки, то дискусії з цього приводу розгорілись з перших таких спроб, зроблених Гутманом і Фейгом. З тих пір було запропоновано багато різноманітних методик розрахунку обсягів тіньової економіки. Їх поділяють на дві основні групи: макрометоди (у цьому випадку – опосередковані методи) і мікрометоди (прямі методи) [60, 12].

До макрометодів належать:

1. Метод, оснований на виявленні розбіжностей різних статистичних баз даних, він полягає:

– у порівнянні доходів, розрахованих різними способами;

– у порівнянні зареєстрованих доходів і видатків.

2. Метод за показником зайнятості, який базується на припущенні, що зниження офіційного сектора економіки зумовлено переливом трудових ресурсів у неофіційний.

3. Монетарні (грошові) методи:

– аналіз попиту на готівку;

– питома вага позабанківського обігу готівки;

– аналіз та вивчення обсягів грошових операцій, угод.

4. Структурний метод, який базується на підрахуванні розмірів тіньової економіки в різних сферах виробництва з наступними зведеними підрахунками всієї долі тіньових доходів, неврахованих в національному валовому продукті.

5. Метод м’якого моделювання, що базується на врахуванні та співставленні таких факторів, як: рівень оподаткування; етика стосовно сплати податків і рівень державного регулювання (кількість зайнятих в адмінслужбах у % до загальної зайнятості); рівень зайнятості (кількість працюючих чоловіків у % до чисельності всього населення); тривалість робочого тижня; кількість іноземних робітників (у % до загальної кількості зайнятих).

Мікрометоди:

1. Аналіз записів в податкових книгах, що полягає у вивченні документації щодо обліку осіб, які ухилились від сплати податків.

2. Опитування населення та експертів з постановкою питань про участь у неформальній економіці, про оплату неофіційних послуг і т. ін.

Через наведені методи розрахунків автори роблять спробу оцінити весь обсяг тіньового капіталообороту, але кожен з цих методів є обмеженим, оскільки спрямований на обчислення одного чи двох джерел доходів тіньової економіки. Це або податки, або готівка, або показник зайнятості. Наголосимо на тому, що методологічно, більш-менш повно, врахувати весь спектр джерел тіньової економіки дає можливість тільки структурний метод, у базу обрахування якого є можливість включити більш-менш повний перелік потенційних джерел тіньової економіки.

Проблеми, пов’язані з тіньовою економікою (далі – ТЕ), в Україні та інших країнах СНД почали розроблятись на 15 років пізніше, ніж на Заході. До другої половини восьмидесятих років ученими-кримінологами колишнього СРСР усі ці проблеми на науковому рівні розглядались через призму боротьби із загальнокримінальною та економічною злочинністю. Перші спроби прямої розробки проблем, пов’язаних з тіньовою економікою, були здійснені у 1989 р. Т.І. Корягіною в роботі “Услуги теневые и легальные”, у якій автор показала, що надання населенню побутових послуг є більшим, ніж це враховано офіційною статистикою. Роком пізніше автор у роботах “Теневая экономика: что это такое?”, “Теневая экономика в СССР” поверталась до розробки цих проблем [39–42].

Як і в західних країнах в сімдесяті роки, у СРСР у другій половині восьмидесятих років на тлі стрімкого зростання загальнокримінальної та економічної злочинності, виникнення масових проявів рекету, зростання наркобізнесу, вбивств, посягань на індивідуальну, державну і колективну власність, зростання загальнокримінальної злочинності з економічною з’явилось багато публікацій як суто кримінологічного характеру, так і велика кількість публіцистичних досліджень, у яких усю цю масу невпинно зростаючого криміногенного потенціалу стали називати тіньовою економікою. Як і в Російській Федерації, бум цих публікацій в Україні припадає на 1990-97 роки [14; 79, 418–442].

Серед вітчизняних наукових видань з проблем тінізації економіки погляди на тіньові процеси в Україні найбільш повно відображено в роботі О.В. Турчинова “Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження” [135]. Цей автор виділяє чотири складові елементи тіньової економіки. Зокрема:

1) не приховувана від державних органів економічна діяльність, але через об’єктивні й суб’єктивні причини не врахована, не контрольована і не оподатковувана державою;

2) легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов’язкових платежів, а також порушення її державної регламентації (тобто суб’єкт тіньової економічної діяльності отримує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового та іншого законодавства, що регламентує економічну діяльність);

3) незаконна, навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність;

4) діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

За визначенням О.В.Турчинова, тіньова економіка – це економічна діяльність, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства [135, 32].

Зазначений вітчизняний автор, на наш погляд, у цілому приєднується до визначення тіньової економіки, зробленого такими західними вченими, як Фейг, Гутман, Вейсрод та деякі інші. Разом з тим, визначення тіньової економіки О.В. Турчинова дещо відрізняється.

Як зазначалось вище, на думку зарубіжних вчених, і, перш за все, Фейга, “тіньова економіка включає всю протиправну та економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту, а за ознакою суспільної небезпеки джерела ТЕ поділяються на “неформальну” та “підпільну” тіньову економіку.

Для порівняння підходів вітчизняного й західного вченого до визначення і складових елементів тіньової економіки нагадаємо, що Е. Фейг до першої складової тіньової економіки (неформального сектора ТЕ) відносить виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (ремонт будинків за допомогою сусідів, родичів та власними силами, догляд за дітьми, дохід, що отримується з присадибних ділянок і т. ін.). Така діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту, а здійснити її облік практично неможливо, оскільки, з одного боку, він є занадто трудомістким, а з іншого – витрачені кошти на цю роботу не компенсуються, бо види діяльності, що є джерелами доходів неформального сектора тіньової економіки, не підлягають оподаткуванню.

Також нагадаємо, що друга складова тіньової економіки, у зазначених вище працях, традиційно називається “підпільною економікою”. Включає вона заборонену в державі економічну діяльність, злочинні діяння та всі інші види діяльності, які повинні враховуватись, оподатковуватись і контролюватись державою, але суб’єкти такої діяльності умисно її приховують з метою скоєння розкрадань виробленої продукції, ухилення від сплати податків або в інших протиправних цілях. Таким чином, до підпільної складової тіньової економіки більшість дослідників відносять отримання прихованих легітимних доходів чи доходів отриманих від заборонених видів економічної діяльності, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, шахрайство, розкрадання, відмивання доходів злочинного походження тощо.

Порівнюючи наведені поняття (Турчинова і Фейга), можна дійти висновку, що в цілому вони практично схожі. Водночас доповненням щодо контролю неформального сектора ТЕ та відхилення її поділу на “підпільну” і “неформальну”, вітчизняний автор деякою мірою і погіршує зміст поняття Фейга, оскільки останній розуміє, що контролювати неформальний сектор тіньової економіки, з одного боку, неможливо, а з іншого – недоцільно, оскільки це непродуктивна та безповоротна, а відтак, і безперспективна трата людських і фінансових ресурсів. Більше того, діяльність сконцентрована в “неформальному секторі тіньової економіки” щодо її суспільної небезпеки, має соціально нейтральний або навіть соціально позитивний характер. Скажімо, неоподатковуване домашнє сільгоспвиробництво в наших кризових умовах для більшості населення є засобом виживання і зняття соціальної напруги. Про який контроль і про яке оподаткування цих мізерних трудових доходів може йти мова на фоні глобальних спекулятивних оборудок фінансовими, енергетичними та іншими матеріальними і нематеріальними ресурсами.

Вітчизняний автор вважає, що поділ тіньової економіки за ознакою “суспільна небезпека” – це емоції і бажає тотального “офіційного контролю”, причому, у “неформальному”, і, як правило, соціально нейтральному чи навіть соціально позитивному секторі тіньової економіки, який практично не впливає ні на наповнення бюджету, ні на криміногенний потенціал відносин, ні на будь-які інші негативні процеси у сфері суспільно-економічного обороту речей, прав, дій. Практично пропонується контроль заради контролю, на виконання якого необхідні додаткові непродуктивні ланки і без цього непомірно збільшеного державного апарату.

Не зовсім вдало доповнена також друга частина поняття “тіньова економіка”. Викладення цієї частини поняття без наголошення, що до неї належать і “інші види діяльності”, сприймається тільки як “економічна діяльність”, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Але рекет, наркобізнес, вбивства на замовлення тощо не є економічною діяльністю, але є надпотужними джерелами накопичення тіньових капіталів у “підпільному” секторі тіньової економіки. У зв’язку з нашим зауваженням щодо цього та деяких інших тверджень зазначеного автора, з наведених проблем виникає питання: на підставі яких ознак загальнокримінальні злочини можна віднести до тіньової економіки? На чисто побутовому рівні це просто – взяти всі злочини та віднести, куди завгодно. Так часто і обґрунтовують віднесення загальнокримінальних злочинів до тіньової економіки. При цьому, як аргумент критики поділу даних діянь на загальнокримінальні й економічні злочини, автор, робота якого нами тут згадується, наводить, на перший погляд, “дуже аргументований” приклад пограбування банку з “нападом” і пограбування банку за допомогою фальшивого авізо [135, 29–31].

Не вдаючись до поглибленої юридичної деталізації цих питань, слід зауважити, що (за об’єктно-технологічним, суб’єктним і причинно-детермінаційним складом цих діянь) це дійсно докорінно різні речі. За допомогою фальшивого авізо не грабують, а здійснюють незаконну емісію фіктивних безготівкових коштів. У цих випадках ні банк-емітент, ні банк-отримувач фіктивних коштів не є потерпілим, оскільки, здійснюючи незаконну емісію фіктивних безготівкових коштів, відмиваючи і концентруючи їх на рахунках своїх підставних клієнтів, вони нарощують за рахунок фіктивних безготівкових коштів свої “фінансові мускули”. Тобто “пограбування” банку тут немає. Банк взагалі у даному випадку не є потерпілим. Більше того, скоїти таке діяння без представників банку-емітента, незабезпечених платіжних документів частіше всього не можливо. Такі діяння в Україні поки що взагалі некриміналізовані тобто, як у старому, так і новому Кримінальному кодексі України такий склад злочину, як “незаконна емісія фіктивних грошових коштів”, не передбачено [72, 234–248].

Але врешті-решт, на підставі яких ознак доходи від загальнокримінальних злочинів можна віднести до "підпільної" складової частини тіньової економіки? Нагадаємо, що кошти, отримані за рахунок скоєння зазначених вище діянь, включаються злочинними угрупованнями у легальний, псевдолегальний або нелегальний цивільний оборот. Тобто в таких випадках самі загальнокримінальні злочини – наркобізнес, вбивства на замовлення тощо – є одним із багатьох інших джерел доходів, що формують “підпільну” складову, оскільки капітали, отримані за рахунок вбивств на замовлення, пограбувань, наркобізнесу, інших загальнокримінальних видів злочинів з об’єктивної сторони скоєння цих діянь не є економічними злочинами, але з метою відмивання та акумуляції доходів, отриманих від їх скоєння, включаються в економічні процеси шляхом їх упровадження в легальний, псевдолегальний чи нелегальний економічний або цивільно-правовий оборот.

Дещо інакшою є ситуація при економічних злочинах. З об’єктивного погляду – останні є не тільки джерелом тіньової економіки, а і безпосереднім елементом її підпільної складової, бо технологія скоєння економічних злочинів є завуальованим тіньовим економічним оборотом, що здійснюється вже з самого початку безпосередньо в економічній сфері під виглядом і за технологіями легітимного фінансово-господарського обігу коштів.

Така класифікація наведених діянь має не тільки теоретичне, а і практичне значення для розробки заходів протидії тінізації економіки, бо, не враховуючи об’єктно-технологічний та суб’єктний комплекси цих діянь, кримінально-правову методологію і юридичну техніку з цих питань, не можна відобразити всі юридично значимі їх ознаки і сконструювати такі склади злочину, як “відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом”, “незаконна емісія грошових коштів” і т. ін. Разом з тим, саме криміналізація таких вкрай суспільно небезпечних діянь мала б стати одним із важливих засобів профілактики тінізації економіки та протидії проникненню кримінальних капіталів у сферу фінансово-господарських технологій.

Крім того, слід наголосити, що нехтування цими деталями, відхід з будь-яких мотивів від сталих кваліфікаційно-правових систем, зокрема щодо визначення поняття “тіньова економіка”, її структури і т. ін., є неприпустимим, оскільки не тільки не вирішує проблему визначення уніфікованого понятійного апарату щодо пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”, а й руйнує правову систему країни, її правові інститути, сталий і перевірений роками понятійний апарат, дефініції, що склалися в результаті використання (притаманних будь-якій правовій системі) об’єктивних логіко-структурних методів систематизації (кодифікації) нормативно-правового матеріалу на підставі уніфікованої загальноправової техніки. Саме неврахування цих питань, ігнорування принципів і засад теорії права і юридичної техніки і є причиною колізій норм (так званої “війни законів”), правового нігілізму в Україні та в інших постсоціалістичних країнах. Це значною мірою впливає на виникнення кризових явищ у сфері регулювання соціально-економічних відносин, викликає суперечності у правозастосовчій практиці, чим об’єктивно сприяє кризовим процесам і поглибленню тінізації економіки та цивільного обороту речей, прав, дій у цілому.

Оскільки в Україні характерними є такі підходи і в інших фахівців, то доцільно також зупинитися на розгляді структурних складових тіньової економіки, визначених О.В. Турчиновим. За своєю суттю вони є спробою визначити перелік джерел доходів саме двох складових тіньової економіки, запропонованих Е. Фейгом.

Перша складова, запропонована вітчизняним автором, – “неприховувана від державних органів економічна діяльність, але з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин не врахована, не контрольована і не оподатковувана державою”, за джерелами надходження доходів фактично співпадає з аналогічною складовою, визначеною Фейгом, крім слів – “не контрольована державою з об’єктивних і суб’єктивних причин”.

Друга складова тіньової економіки за Е. Фейгом – “протизаконна діяльність і свідомо приховувана економічна діяльність” – поділяється О. Турчиновим на такі три складові:

1) легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів і регламентації (тобто суб’єкт тіньової економічної діяльності отримує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового, економічного та іншого регламентуючого його господарську діяльність законодавства);

2) незаконна, навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність;

3) діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність”.

Такий поділ протизаконної (або за Фейгом “підпільної”) складової тіньової економіки є просто більш роздрібненою, але далеко не повною деталізацією “джерел доходів”, що групуються у складовій, визначеній західним ученим. За своєю суттю деталізація складових, запропонованих вітчизняним автором, є не що інше, як спроба перелічити можливі джерела доходів підпільної складової тіньової економіки. Але ця спроба не може мати успіху щодо більш-менш повного визначення джерел доходів, оскільки здійснюється безсистемно. У зв’язку з цим слід відзначити, що “підпільна” і “неформальна” складові тіньової економіки є родовими, однорівневими, базовими категоріями відносно джерел доходів. Ці дві родові складові ТЕ весь час залишаються незмінними, тоді як їх зміст – джерела тіньових доходів як один з елементів цих складових – є різнорівневими та різнопрофільними і під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних причинно-детермінаційних факторів, що виникають у ході сучасних соціально-економічних перетворень, можуть змінюватися. Наприклад, криміналізація чи декриміналізація тих чи інших діянь залежно від зміни такої юридичної категорії, як втрата діянням суспільної небезпеки в результаті зміни обстановки і т. ін. Більше того, поділ тіньової економіки на зазначені вище дві складові ТЕ є продуктивною основою для повного визначення структури тіньової економіки й подальшої розробки теоретико-методологічних засад пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”.

3.1.3. Теоретико-методологічний рівень розробки проблем пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”

Об’єктивне відображення феномена “тіньова економіка” вимагає, перш за все, дати відповідь, що таке економіка взагалі. В умовах, коли зовсім недавно всі економічні кафедри вузів країни, що викладають сьогодні економічну теорію, називались кафедрами політекономії, відповісти на це, на перший погляд, нескладне запитання не зовсім просто, оскільки буквально за короткий час усіх економістів охопило “просвітління”, у результаті якого всі вони відмовились не тільки від сталих методологічних засад, а навіть від назви своєї науки. Хоча для розкриття сутності, причин і економічних закономірностей розповсюдження тіньової економіки, проблеми визначення предмета економічної теорії відіграють немаловажну роль, залишимо цю полеміку для економістів. Для досягнення цілей, меж і засад інтерналізації економічних знань в елементах теорії детінізації економіки, а також для визначення економічної сутності тіньової економіки й основних напрямів детінізації економічних відносин ми можемо опертися на основні категорії, напрацьовані в економічній науці.

Термін економіка від грецького слова “oikonomike” означає – управління господарством. Аксіоматичним у різних школах економічної науки вважається, що процес управління складається з відносин, які виникають між суб’єктами економіки з приводу “виробництва”, “розподілу”, “обміну” та “споживання” вироблених благ. Сукупність елементів даного процесу утворює єдину систему економічних відносин. Тіньові економічні відносини, як і економічні відносини взагалі, виникають на підґрунті бажання людей задовольняти свої споживчі потреби. Разом з тим, як і легальні, так і тіньові економічні відносини супроводжують усі стадії процесу господарювання – з виробництва, розподілу, обміну та споживання. Таким чином, процес вивчення тіньової економіки повинен охоплювати всі сторони економічного обороту, а також враховувати, що це є лише загальна схема економічних відносин, яка містить значний масив підпорядкованих цим стадіям макро- і мікроекономічних технологічно насичених відносин. Без знання останніх неможливо визначити об’єктивну структуру тіньових відносин та організаційно-правову інфраструктуру детінізації економіки. Тобто тіньовий та легальний економічний оборот базується на застосуванні фінансово-господарських інструментів, що відображають товарно-грошові (а сьогодні – й натурообмінні) відносини, структуру яких у самому загальному вигляді можна позначити такими основними елементами, як: ринок сировини; ринок засобів виробництва; ринок робочої сили; ринок засобів платежу; розподілу, перерозподілу фінансових ресурсів; ринок предметів споживання тощо. Кожний з наведених і не згаданих тут ринків має свій макро- і мікрорівневий механізм та закономірності функціонування, а також властиві йому фінансово-господарські інструменти, ефективність і правомірне застосування яких значною мірою залежить від належної або незадовільної адаптації ринкових перетворень до економіко-правового середовища країни.

Водночас, як зазначалося вище, реформування економіки при відсутності науково обґрунтованих економіко-правових методик визначення наслідків і реальних перспектив упровадження тих чи інших концепцій соціально-економічних перетворень в економіко-правове середовище країни призвели до відволікання економіки від її основної мети – виробництва реальних ресурсів, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства. У результаті всі зусилля активних членів суспільства сконцентровані не на формуванні відповідних передумов, необхідних для розвитку виробництва, а суто на перерозподілі створеної раніше власності з метою первісного накопичення приватного капіталу. При цьому проігноровано той факт, що в умовах правомірного накопичення первісного капіталу основним джерелом фінансування підприємницької діяльності є кредити, захищені відповідною організаційно-правовою інфраструктурою управління кредитними ризиками. Використовуючи кредитно-фінансові, інші економічні, правові та організаційно-управлінські технології як інструмент перерозподілу власності, реальний сектор економіки фактично залишився без кредитно-фінансового забезпечення. За останні 10 років від 89 % до 95 % кредитних ресурсів країни надавалось у вигляді короткострокових кредитів [21, 46], які за своїм строком можуть обслуговувати суто посередницький сектор економіки. У результаті за вказаний період втрачено до двох третин ВВП, зруйновано виробництво, проходить стрімка деградація продуктивних сил суспільства, межа між псевдопідприємницькою діяльністю щодо “намивання”, “відмивання” і акумуляції протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю практично стирається. Як легальний, псевдолегальний, так і нелегальний або суто кримінальний оборот великих масивів капіталів протиправного походження супроводжується різними формами кримінального промислу – псевдоугодами, псевдорозрахунковими операціями, шахрайством з фінансовими ресурсами, їх відмиванням, рекетом, підкупом, шантажем, корупцією, вбивствами на замовлення, тобто зрощенням загальнокримінального злочинного промислу з економічною злочинністю, з переміщенням центру ваги в бік останньої. Так, кошти отримані від рекету, наркобізнесу, крадіжок, вбивств на замовлення та інших загальнокримінальних діянь, спрямованих на усунення конкурентів, заволодіння їх майном тощо, вкладаються в легальні та псевдолегальні торговельно-посередницькі операції, де вони акумулюються і водночас здійснюється їх відмивання [62; 72; 76; 78; 88; 89; 119]. Зростання таких коштів до великомасштабних розмірів зумовило виникнення їх надспоживчих лишків та вкладання у тіньовий чи псевдолегальний фінансово-господарський оборот, при цьому стали використовуватися не тільки готівкові, а і безготівкові схеми їх внутрішніх та зовнішньоекономічних трансфертів.

Економіко-кримінологічний аналіз економічних, правових та управлінських відносин показує, що в основі руйнації, тінізації, деградації того чи іншого сегмента фінансово-господарської діяльності або цивільного обороту речей, прав, дій у цілому вже лежать не тільки прорахунки, некомпетентність фахівців, або їх не виважені політико-кон’юнктурні ініціативи, а і корупційні та інші корисливі тіньові інтереси, які набули характеру саморегулятивного відтворення. Усе це призвело до глобальних масштабів тінізації всіх сфер цивільного обороту країни та відтворення потужного криміногенного потенціалу у всіх сегментах суспільно-економічних відносин.

Разом з тим, наведений вище поділ тіньової економіки на “підпільний” і “неформальний” сектори не відображає всю вертикаль її структури, а відтак – не дає можливості визначити причини, умови виникнення та механізми відтворення тих чи інших джерел ТЕ. Усі ці питання потребують осмисленої теоретико-методологічної розробки, оскільки ні в Україні, ні в міжнародній теорії та практиці на дані питання однозначної відповіді немає. Відсутній також узгоджений та загальноприйнятий уніфікований понятійний апарат, за допомогою якого можна відобразити не тільки верхній рівень, а і глибинну структуру і притаманну їй проблематику, яку охоплює феномен “тіньова економіка”. Від цього залежить чітка класифікація її різнорівневих та різнопрофільних джерел та можливо інші елементи, що містяться в складових елементах тіньової економіки. Саме на підставі визначення цілісної структури даного явища, економіко-правової класифікації його джерел по всій вертикалі та різнорівневій і різнопрофільній горизонталі можна визначити властиві цим джерелам методи оцінки та шляхи їх локалізації і інфраструктуру детінізації суспільно-економічних відносин.

Справа в тому, що, як вже зазначалось вище, кожна конкретна складова тіньової економіки, кожне конкретне джерело цих складових має властиву йому технологію, свій причинно-мотиваційний механізм, суб’єктний і причинний склад та криміногенний потенціал, притаманний специфіці відносин тих сфер життєдіяльності, у які проникла тіньова економіка. Тому пізнати це явище, відслідкувати як загальні, так і специфічні причини й механізми його відтворення та розробити засоби призупинення відтворювальних тіньових процесів, у тому чи іншому їх сегменті, можливо тільки взявши в конкретну розробку кожне окреме різнорівневе чи різнопрофільне джерело тіньової економіки, що містить конкретний, притаманний, йому специфічний сегмент тіньових відносин. Саме це і є завданням Особливої частини теорії детінізації економіки.

Підводячи підсумок щодо рівня методологічної розробки проблем, пов’язаних з тіньовою економікою, слід зазначити, що з приводу поняття та базових складових тіньової економіки, методів розрахунку обсягів тіньових капіталів ми відзначали наукові праці таких вчених, як Фейг, Блейдс, Вейсрод, Гершуні, Баделт, Норман, Хігінс, Патерсен та інші [60, 10–14; 135, 298–300].

Серед вітчизняних наукових видань, присвячених тіньовій економіці, найбільш фундаментальні за обсягом і науково-теоретичною значимістю можна відзначити такі роботи: “Тіньова економіка в Україні”, автори – науковці НДІ Мінекономіки України А.В. Базилюк, О. Коваленко [3]; “Теневая экономика и опыт криминологических исследований”, автори – науковці Луганського інституту внутрішніх справ А. Горщак, Э. Дидоренко, Іванов [17]; “Тіньова економіка як предмет економічної кримінології”, В.М. Попович [79]; “Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження”, О.В.Турчинов [135].

Однак, порівнюючи наведену інформацію, із зазначених проблем, викладену в зарубіжній і вітчизняній літературі, наголос слід зробити на наступному.

По-перше, усі розробки більш відомих західних учених, які досліджували проблеми виникнення та існування тіньової економіки, спрямовані, перш за все, на боротьбу з її криміногенним, тобто підпільним сегментом.

Складова тіньової економіки – “неформальна економіка” (дозволена неоподатковувана діяльність) згадується скоріше всього заради повноти й наукової чистоти визначення поняття та базових складових неврахованої економічної діяльності, а також заради того, щоб показати, що даний сегмент ТЕ не є суспільно небезпечним, виконує соціально нейтральні, а частіше – соціально позитивні функції і відволікати на нього фінансові й людські ресурси недоцільно, а тому його необхідно відокремити від “підпільного” сектора тіньової економіки.

У вітчизняних авторів важливість та науково-практична значущість поділу тіньової економіки на “підпільний” і “неформальний” сектори усвідомлюється не завжди, а в деяких наукових роботах і не визнається [135, 29–31]. У результаті підміни змісту юридичної термінології усувається сам методологічний інструментарій цього поділу, яким є загальновизнана юридична категорія – “суспільна небезпека діянь”. Вона є ключом до поділу тіньової економіки на “підпільний” і “неформальний” сектори. З цього приводу слід підкреслити, що такий поділ є неформальною справою у протидії тінізації економіки. Від нього залежить, куди будуть направлені людські та фінансові ресурси – на боротьбу з широкими верствами населення, яке знайшло у “неформальному” секторі тіньової економіки засоби самовиживання, чи весь науковий і фінансовий потенціал суспільства буде спрямований на боротьбу зі справжніми тіньовиками, що безперечно може поповнити бюджет і зупинити деструктивно-відтворювальні криміногенні процеси у сфері суспільно-економічних відносин. Крім того, такий поділ тіньової економіки закладає продуктивну основу для подальшого поглиблення розробки методологічних засад пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”.

По-друге, у наукових роботах західних учених відсутня думка про доцільність залучення протиправних тіньових капіталів для інвестування легальної економічної діяльності шляхом амністії чи інших форм їх реабілітації. Навпаки, у цих країнах приймаються всі можливі правові заходи щодо протидії проникненню протизаконно здобутих капіталів у легальну сферу фінансово-господарської діяльності. У більшості країн такі діяння, як участь чи співучасть у відмиванні протиправних доходів, криміналізовані, тобто за їх скоєння встановлена кримінальна відповідальність [79, 158–191].

Спроба вирішити проблеми детінізації економіки за останні роки органами державної влади України робились неодноразово, але це, як правило, призводило тільки до створення додаткових правоохоронних інституцій і ще більшої тінізації відносин. Наприклад, у 1986 р. проблеми справляння податків на Україні вирішувало півтори тисячі податківців, зараз їх стало 65 тисяч. Боротьбу з економічною злочинністю здійснювало 3 тисячі працівників ВБРСВ (БХСС), а зараз – 15 тисяч співробітників податкової міліції, біля 15 тисяч працівників Державної служби боротьби з економічними злочинами, 11 тисяч співробітників Управління з боротьби із організованою злочинністю, сюди ж слід додати Управління “К” СБУ, НЦБ Інтерполу і це ще не все – створюється НБР, ведуться розмови про створення слідчого комітету, служби з боротьби із корупцією. У проекті закону “Про відповідальність за відмивання доходів злочинного походження” передбачається окреме агентство з цих проблем. Розроблялися програми посилення адміністративно- та кримінально-правового впливу на тіньовиків.

Усвідомивши безперспективність репресивних шляхів вирішення проблем детінізації економіки, як це часто водиться, висувається протилежна концепція – легалізації тіньової економіки шляхом амністії і т. ін [20].

Усі ці заходи, зокрема “легалізація тіньової економіки” чи інші разові акції, проблему детінізації відносин вирішити не в змозі. Легалізація тіньових капіталів, з одного боку, суперечить міжнародним принципам боротьби з протиправними доходами, а з іншого – є безперспективною, оскільки, з погляду юридичної техніки, базується на потенційно-локальних ідеях “амністії тіньових капіталів” (що стане амністією не тіньових капіталів, а виявлених і затриманих тіньовиків), дерегуляції шляхом “відміни правил” (розуміючи під правилами податкове, адміністративне чи кримінальне законодавство, яке ні в одній країні огульно не відміняли) чи “введенні податкових канікул на декілька років” (перспективність заходу коментарів не потребує) [83].

Не зменшуючи ролі адміністративного та кримінально-правового впливу на тіньовиків або припускаючи відміну чи реконструкцію правових норм, що дезінтегрують фінансові потоки й організацію процесів економічного відтворення або по-іншому негативно впливають на правомірну поведінку суб’єктів підприємництва, вирішення проблеми детінізації економіки знаходиться, насамперед, в усуненні причин, що виштовхують підприємницьку діяльність у “тінь”. Однак, щоб встановити конкретно цей великомасштабний, а без теоретико-методологічної класифікації розмитий до аморфності причинно-мотиваційний потенціал, об’єктно-технологічний і суб’єктний комплекси з урахуванням специфіки технологічних особливостей кожного окремого джерела тіньової економіки необхідне науково виважене теоретико-методологічне визначення цілісної структури складових елементів тіньової економіки, понятійного й термінологічного апарату, розробленого з урахуванням економічних і криміногенних аспектів субстанції ТЕ, а також на базі теоретичних засад, напрацьованих у науках “Економічна теорія”, “Теорія управління”, “Фінансове право”, “Цивільне право”, “Кримінальне та адміністративне право”, “Кримінологія”, а також інших дисциплінах, що діалектично пов’язані з технологічною специфікою фінансово-господарського капіталообороту в контексті конкретних джерел ТЕ.

3.1.4. Формально-логічний інструментарій та економіко-кримінологічна характеристика складових елементів тіньової економіки

Визначаючи напрями поглиблення розробки структурних елементів феномена “тіньова економіка”, слід ще раз звернутися до базових складових тіньової економіки, визначених у класифікації Е. Фейга, який фактично на основі юридичної категорії “суспільна небезпека” тих чи інших діянь чи видів економічної діяльності поділяє тіньові процеси і саме явище “тіньова економіка” (далі – ТЕ) на “неформальний сектор тіньової економіки” (види економічної діяльності, що свідомо не враховуються та не оподатковуються державою) та “підпільний сектор тіньової економіки” (криміналізовані та некриміналізовані, але протиправні діяння і свідомо приховувана економічна діяльність, що не відображається в балансі суб’єктів оподаткування з метою ухилення від сплати податків) [60, 4]. При цьому, в цілях визначення методологічних засад і принципів подальшої структурної класифікації феномена “тіньова економіка” та відображення діалектичної природи й механізму процесів тінізації суспільних відносин, слід наголосити, що “підпільна” і “неформальна” складові тіньової економіки є однорівневими базовими (родовими) категоріями, які за своєю формою весь час залишаються незмінними, тоді як внутрішній зміст цих складових ТЕ – різноманітні джерела тіньових проявів і отриманих з них доходів та чинники процесів тінізації цих складових є різнорівневими, однопрофільними та різнопрофільними і під впливом різних економічних, управлінських, правових та інших факторів можуть з’являтися чи “відмирати” або перетікати з “підпільного” у “неформальний” сектор тіньової економіки, і навпаки. Саме моніторинг, тобто відслідкування цих змін, є основною метою, як і основним засобом об’єктивізованого визначення (пізнання) структури, стану й тенденцій тих чи інших тіньових процесів, а також інструментом, на підставі якого можна зробити комплексні, а відповідно – і ефективні державні заходи протидії тінізації суспільно-економічних відносин. Наприклад, рішення щодо криміналізації чи декриміналізації тих чи інших діянь можна прийняти залежно від зміни обстановки (вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного, у зв’язку з чим його виключають з Кримінального кодексу, скажімо, приписки, спекуляція та інші декриміналі-зовані діяння) або навпаки, з’явилось нове суспільно небезпечне діяння (відмивання доходів отриманих злочинним шляхом і т. д.), яке сьогодні криміналізоване, тобто у зв’язку з його суспільною небезпекою за його скоєння встановлена кримінальна відповідальність. Тому моніторинг є необхідним і в плані повноти визначення різноманітних підвидів джерел обох секторів тіньової економіки, зоркема і з причин введення чи звільнення від оподаткування, криміналізації чи декриміналізації тих чи інших діянь, урегулювання або дерегуляції того чи іншого сегмента відносин. Таку класифікаційну деталізацію різнорівневих і різнопрофільних видів і підвидів джерел доходів від тіньової діяльності можна продовжити, починаючи від визначення родових ознак або суспільно небезпечних груп відносин загального рівня, що можуть бути включені в такі складові, як “підпільна” і “неформальна” тіньова діяльність, до різних рівнів різноманітних видів діяльності, чи протиправних діянь, які є видами чи підвидами окремих джерел формування доходів, що концентруються у тому чи іншому базових секторах тіньової економіки.

Як приклад непродуманості організаційно-правових рішень, що призвели до зворотного ефекту, тобто поглиблення тіньових відносин та створення нової віктимної ситуації, можна навести моніторинг рішення щодо заміни пільг на цільові субсидії з оплати житлових послуг. Прийняте без відповідної економіко-кримінологічної експертизи зазначене рішення зумовило новий виток непродуктивного документообороту, який став чинником введення додаткових посад для надання різних довідок (необхідних для отримання субсидій), їх прийняття, перевірки, обліку, нарахування і видачі грошей і т. ін. Тобто це рішення зумовило додаткові витрати на утримання нововведеного апарату, викликало непродуктивний капіталооборот, вишукувало в черги літніх людей за довідками, консультаціями і, врешті-решт, – за субсидіями. Такі черги й непродуктивний оборот коштів (збирання, трансферт у центральний бюджет і в зворотному напрямі – у вигляді дотацій), як правило, детермінує певний виток корупції, втрат коштів від розкрадань та інших зловживань. Таким чином, технологічно непродумане рішення щодо заміни зазначеної категорії пільг на субсидії не зменшило витрати держави, а стало додатковим чинником непродуктивних витрат і втрат бюджетних коштів у процесі їх розподільчого обороту та стимулом тінізації і корупціонізації даного сегмента суспільних відносин.

Подібних поверхневих організаційно-правових рішень у практиці фінансово-господарської діяльності можна навести безліч. Вони саме і призвели до надмірного зростання держапарату, непродуктивних витрат, зловживань, віктомологізації, корупціонізації та глобальної тінізації суспільно-економічних відносин.

Подібна організаційно-правова діяльність стала майже одною з головних причин тінізації суспільно-економічних відносин та потужним джерелом формування тіньових капіталів. За її допомогою корисливо налаштовані соціальні групи суспільства моделюють відповідні організаційно правові передумови, які стимулюють виникнення різних видів діянь, спрямованих на стрімке первісне накопичення капіталів. Як правило, такі діяння не криміналізовані, тобто не визнані злочинними, за їх скоєння кримінальна відповідальність не встановлена [66, 17–21; 67, 27; 68, 8; 72, 182–253]. У той же час вони є вкрай небезпечними, оскільки формують надпотужніші джерела доходів у “підпільному” секторі тіньової економіки, які стають фінансовою базою для відтворення корупційних діянь, підривають економічні основи держави, руйнують фінансову систему, виробничий сектор економіки – відтворюють потужний криміногенний потенціал у сфері суспільно-економічних відносин.

Прикладом виникнення таких джерел накопичення протиправних тіньових капіталів можуть бути незаконні емісії, що з’явились у нашій фінансово-господарській практиці після відміни нормативної бази Держбанку СРСР і прийняття натомість у країнах СНД суто концептуальних нормативних актів з проблем регулювання банківської діяльності [72, 15–17, 195–216]. У результаті була зруйнована внутрібанківська й міжбанківська система документального контролю і з’явилась можливість здійснення різного роду зловживань за допо-могою різноманітних комбінацій з чеками, акредитивною формою розрахунків, кредитовими й дебетовими авізо, а пізніше за такою ж схемою – накопичення кримінальних капіталів за допомогою використання електронних мереж зв’язку, введення в обіг незабезпечених векселів, протизаконне використання ветхих (зношених) грошей тощо [72, 229, 265]. Доцільно згадати також декрети, інші законодавчі та підзаконні акти про трастові компанії, приватизаційні сертифікати, надання права комерційним банкам відкривати анонімні валютні рахунки і т. ін., які стали надпотужнішими джерелами (і водночас засобами відмивання) криміногенних тіньових доходів, що входять у складову “підпільного” сектора тіньової економіки. Ми навели лише невелику частку джерел доходів цього сектора, але вони за своїм обсягом і криміногенним потенціалом є набагато потужніші, ніж джерела неформального сектора тіньової економіки, взятого разом.

Наведений вище аналіз свідчить, що тіньова економіка складається із значної кількості різноманітних джерел, які перерахувати в понятті “тіньова економіка” не тільки неможливо, а й недоцільно, оскільки значна їх частина знаходиться постійно в динаміці.

Тому виникає, перш за все, необхідність у розробці формально-логічного та економіко-кримінологічного інструментарію, який би, з одного боку, якомога повніше відображав структуру та зміст складових елементів цього явища, а з іншого – орієнтував дослідників і практичних працівників на перманентний моніторинг основних аспектів тіньової економіки.

Таким чином, під формально-логічним інструментарієм, що відображає складові елементи тіньової економіки, ми розуміємо “сектори”, “джерела”, “види” і “підвиди” джерел тіньової економіки. Під економіко-кримінологічним інструментарієм ми розуміємо систему класифікаційних ознак, що базуються на категорії “суспільна небезпека” і характеризують криміногенний потенціал джерел ТЕ. Подальша логіко-структурна й економіко-кримінологічна класифікація будується залежно від самого змісту джерел тіньової економіки, їх видів і підвидів. Тобто, поділивши тіньову економіку на “підпільний” і “неформальний” сектори, джерела, види, підвиди джерел, визначивши їх характерні економіко-кримінологічні ознаки за категоріями “суспільна небезпека”, “криміногенні”, “некриміногенні” – “криміналізовані” – “некриміналізовані” діяння і т. ін. (див. схеми 1, 2, 3 § 3.1.1.) ми можемо проводити моніторинг того чи іншого сегмента капіталооборотних відносин на предмет наявності в них тих чи інших тіньових проявів, що є джерелом накопичення тіньових капіталів. Визначивши конкретні джерела тіньового капіталообороту, ми визначаємо: властиві їм методи й систему інтерпретації останніх у цілях оцінки потужності джерел, їх правової кваліфікації; причини й умови виникнення; методи локалізації, на підставі чого пропонуємо відповідну організаційно-правову, технічну й технологічну інфраструктуру превентивних державних заходів щодо детінізації, підданого моніторингу, сегмента суспільно-економічних відносин.

Схеми класифікації складових елементів тіньової економіки, що нами пропонуються нижче, на перший погляд, можуть здатися умовними. Разом з тим, цей підхід дозволяє повно, на продуктивному, системно-методологічному рівні визначити: наявні “однопрофільні”, “різнопрофільні” та “різнорівневі” джерела тінізації суспільно-економічних відносин; спрогнозувати виникнення тих джерел, що з певних причин можуть з’явитися у майбутньому; усвідомити технологію і причинний склад виникнення тих чи інших джерел ТЕ, їх суб’єктний комплекс, рівень небезпеки, потужність кожного з цих джерел або їх структурних сегментів; встановити пріоритети в розробці держзаходів щодо локалізації тих чи інших джерел тіньової економіки залежно від тенденції їх розвитку, рівня небезпеки для суспільства і т. ін. З огляду на це, така структуризація ТЕ не є умовною. Її детермінує природа і причинно-мотиваційний комплекс конкретних джерел тіньових доходів та логіко-структурні засади, побудовані з урахуванням діалектичної природи визначених нами таких базових складових елементів тіньової економіки, як сектори, джерела, види та підвиди джерел. Зумовлює таку класифікацію також об’єктивна спрямованість розробки шляхів детінізації суспільно-економічних відносин на науково-методологічних, комплексних засадах, а не на ситуаційно-кон’юнктурних підходах.

Крім того, запропоновані схеми формально-логічного структурного групування складових елементів ТЕ мають гносеологічний характер, а відповідно є методологічною основою економіко-кримінологічної класифікації занадто різноманітних тіньових проявів та базою для розробки й подальшої уніфікації понятійного апарату, діалектично пов’язаного з проблематикою економіко-кримінологічного моніторингу тіньової економіки, а також визначенням методів оцінки її обсягів та засад розробки державних заходів протидії процесам тінізації суспільно-економічних відносин.

Перед тим, як підійти до подальшої характеристики інших питань, пов’язаних зі структуризацією тіньової економіки, та аналізу пропозицій вітчизняних науковців щодо методів оцінки обсягів тіньової економіки, доцільно підвести підсумки аналізу структурних елементів тіньової економіки. Для більш повного сприйняття всього спектра тіньових відносин, визначення їх природи зробити це доцільно у вигляді схем. Водночас слід підкреслити, що дати повну характеристику різних видів джерел та їх багаточисельних сегментів у цій роботі неможливо, бо “потонувши в хащах, за деревами ми не побачимо лісу”. Детальний аналіз на цьому етапі роботи різноманітного й великомасштабного масиву матеріалу, з одного боку, відволікатиме нашу увагу від основної мети цієї роботи – розробки теоретико-методологічних засад пізнання, моніторингу та протидій феномену “тіньова економіка”. З іншого боку, такий технологічно насичений, великомасштабний обсяг проблем щодо конкретних джерел ТЕ повинен стати предметом окремого дослідження в Особливій частині теорії детінізації економіки. У Загальній частині необхідно сформувати гносеологічний інструментарій, необхідний для проведення поглиблених досліджень конкретних джерел тіньової економіки, що будуть здійснюватись у межах Особливої частини економічної кримінології. Виходячи з цього, узагальнимо цей різноманітний матеріал у класифікаційних схемах, маючи на увазі, що вони можуть об’єктивізувати методологічні засади дослідження і стати орієнтиром для розкриття структури та змісту складових елементів тіньової економіки, а також – формування у фахівців уявлення про формально-логічні й економіко-кримінологічні засади класифікації джерел тіньової економіки.

Рис. 2.1. Формально-логічна та економіко-кримінологічна структура тіньової економіки

Рис. 2.2. Загальна структура складових елементів тіньової економіки та сфера їх взаємодії

Рис. 2.3. Класифікатор-матриця видів, підвидів різнорівневих, однопрофільних і різнопрофільних джерел (діяльності чи окремих діянь, інших джерел) підпільного сектора тіньової економіки

Таким чином, у наведених схемах (рис. №№ 2.1, 2.2, 2.3) закладені класифікаційні основи систематизації занадто обширного та різноманітного, інколи, на перший погляд, не співставного, але діалектичного взаємозалежного інформаційного матеріалу, і тому необхідного для проведення системного аналізу: передумов виникнення тіньової економіки; природи різних видів джерел ТЕ та їх підвидів; закономірностей виникнення і розвитку джерел ТЕ, їх впливу на суспільні та економічні процеси; технологічних аспектів відтворення криміногенного потенціалу; визначення методів їх кількісної і якісної кримінологічної оцінки; розробки організаційно-управлінських, технічних, технологічних і економіко-правових заходів протидії тінізації суспільно-економічних відносин.

Основний елемент запропонованих складових ТЕ – це джерела тіньової економіки. Саме джерела, як центральний елемент обох складових тіньової економіки, зміст яких може динамічно змінюватися, є тією категорією, яка на системно-методологічному рівні дає змогу чітко визначити межі того чи іншого джерела ТЕ, його технологічну природу виникнення і розповсюдження. Учення про різнопрофільні, однопрофільні, різнорівневі соціально позитивні, соціально нейтральні, соціально негативні й антисоціальні, перемінні, новоутворені, відмираючі, епізодичні, стабільно відтворювані джерела ТЕ, їх інші характеристики створюють передумови для відстеження змін у джерелах ТЕ, проведення всебічного економіко-кримінологічного моніторингу різних видів джерел, їх підвидів, усіх наявних і потенціальних чинників тінізації суспільно-економічних відносин. Крім того, визначивши наведені методологічні параметри, ми можемо підібрати притаманні, залежно від специфіки джерел, методи оцінки їх потужності, спрямованості та динаміки трансформаційних тенденцій у тому чи іншому видах тіньових джерел як “неформального”, так “підпільного” секторів тіньової економіки.

Виділення у структурі складових тіньової економіки таких елементів, як сектори, джерела, види джерел (джерела “підпільного ” та “неформального” секторів), їх підвиди (ті чи інші діяння чи напрями діяльності або конкретні операції) є також доцільним з тих міркувань, що це дає змогу формально-логічними та кримінологічними методами на системному рівні більш повно визначити перелік джерел ТЕ, розкрити природу тіньових капіталів, визначити різні рівні й однопрофільні та різнопрофільні ознаки джерел їх походження, потужність, рівень суспільної небезпеки, технології накопичення і легітимізації (відмивання) капіталів, розробити оптимальну кримінальну політику щодо декриміналізації не криміногенних джерел доходів споживчого характеру и локалізації джерел доходів деструктивно-відтворювального антисоціального, соціально перемінного характеру.

Учення про джерела тіньової економіки покликано стати інструментом пізнання їх структури (види, підвиди), відслідкування (моніторингу) їх змін, специфіки технологій, характеру їх впливу на різні види суспільних відносин і на даній основі стати підґрунтям для визначення ефективної державної соціально-економічної, організаційно-правової, кримінальної політики, (питання криміналізації та декриміналізація діянь і т. ін.) щодо нейтралізації антисуспільних джерел тіньової економіки [79, 361–362, 383].

Поділ джерел на види та ті чи інші різнорівневі, різнопрофільні підвиди джерел (діяльність, окремі операції, діяння, злочини, їх способи і т. ін.) дає можливість визначити, наприклад, перспективи взаємодії з міжнародними правоохоронними організаціями з питань спільної боротьби з тими чи іншими джерелами “тіньової економіки”, що мають транснаціональний характер. Так, боротьба з тіньовою економікою на міжнародному рівні може мати успіх, перш за все, стосовно найбільш небезпечних джерел підпільного сектора тіньової економіки у вигляді кримінальних проявів (наркобізнес, великомасштабні фінансові махінації), оскільки саме вони за своєю технологією здійснення і характером впливу на криміногенну тінізацію відносин мають не тільки національні, а і міжнародні суспільно небезпечні наслідки. Тому розробка саме цих проблем і боротьба саме з такими небезпечними тіньовими проявами об’єктивно може мати успіх на міждержавному рівні.

І навпаки, така складова тіньової економіки, як неформальна економічна діяльність і навіть деякі малонебезпечні злочини чи правопорушення, що є малопотужним джерелом доходів незаконного походження, у підпільному секторі тіньової економіки мають, як правило, обмежений суто національний характер. У зв’язку з цим у міжнародному масштабі мають менше перспектив щодо негативного ставлення до них, а відповідно, протидія, як і наукові розробки пов’язаних з ними проблем, може мати більше успіху саме в межах конкретної держави, оскільки в інших державах ставлення до малонебезпечних тіньових проявів і джерел неформального сектора тіньової економіки є різним. Наприклад, в одній державі та чи інша діяльність практично не зустрічається і відповідно не оподатковується, в іншій – така діяльність є, але рівень розвитку держави не потребує оподатковувати цей вид діяльності, а в третій групі держав джерела надходження коштів у бюджет обмежені, а неоподатковувані види діяльності розповсюджені і є важливим потенційним джерелом доходів у бюджет, відповідно ця держава включає таку діяльність у категорію оподатковуваної.

Разом з тим, виділивши даний вид джерел (джерела неформального сектора), ми можемо визначити, що такі джерела доходів мають соціально перемінний або навіть соціально позитивний чи соціально нейтральний характер і з часом (з різних причин) можуть трансформуватись. Як вже зазначалось, доходи, отримані з того чи іншого джерела неформального сектора економіки, сьогодні не оподатковуються, а з часом переводяться в категорію, що підлягає оподаткуванню, і через сегмент джерел “ухилення від оподаткування” переводяться у “підпільну” складову тіньової економіки.

Учення про структурну класифікацію джерел “Тіньової економіки” [79, 361–362] допоможе нам також у визначенні їх індивідуальної специфіки і притаманних їм методів розрахунку обсягів тіньових доходів (у тому чи іншому виді чи підвиді джерел), умовах їх застосування в Україні. Наприклад, “Монетарний метод”, що базується на визначенні обсягу позабанківського обігу коштів, може більш точно відобразити макрорівневий обсяг тіньових капіталів у “підпільному” секторі тіньової економіки, ніж у “неформальному”. Наведемо такі цифри. Питома вага грошової маси в Україні, що знаходилась поза банківським обігом, на кінець 1995 р. складала 25 %, на кінець 1996 року – 38,3 %, на початок 1997 – 44,8 %, на 1 січня 1998 року – 52,9 %. Розрахунки загальних обсягів тіньової економіки у 1994 р. складали 39 %, у 1995 р. – 45 %, у 1996 – 49 % [59, 44], а у деяких авторів – 60 і більше відсотків [14; 140].

Як бачимо, підраховані обсяги “підпільного” сектора тіньової економіки близькі до обсягів позабанківського обігу готівки й досягли рівня легальної економіки. Але на чому базується наш висновок, що суму позабанківського обігу готівки складають тільки кошти, що обертались у “підпільному” секторі тіньової економіки? Для відповіді на це запитання зробимо логіко-структурний аналіз джерел надходження коштів у даний сектор тіньової економіки. Вище ми відмітили деякі види діяльності, що є джерелом доходів першої складової тіньової економіки – “неформальної економіки” (різні види не забороненої, не оподатковуваної і не врахованої державою діяльності). Чому, на нашу думку, доходи від такої діяльності не попадають у позабанківський обіг? Тому, що всі доходи від тієї чи іншої діяльності, яка віднесена до “неформального сектора” тіньової економіки, є нестабільними, часто епізодичними, за рівнем організованості, як правило, індивідуальними й незначними, а відповідно – мають споживчий характер. Це, у свою чергу, обумовлює їх використання не на накопичення, а тим більше – не на “відмивання” цих доходів, а на придбання продуктів харчування чи інших товарів першої необхідності (хліб, одяг, предмети побуту і т. ін.). Потрапляючи в торгову мережу як торговельна виручка, такі кошти інкасуються банківськими установами і, таким чином, обов’язково потрапляють у банківський обіг. Отже, наш висновок про те, що у позабанківському обігу України за вказаний вище період (1995–1997 роки) є тільки кошти, джерелом яких є “підпільний сегмент” тіньової економіки (з певними поясненнями можливих відхилень), логічно підтверджується.

Безумовно, при таких розрахунках можуть мати місце певні відхилення (приховування торгової виручки), але реалізація даної групи товарів, з одного боку, рідко потрапляє у позабалансовий торговий обіг, а з іншого, – якщо якась доля таких грошей і потрапляє у позабалансовий економічний обіг, то на цей момент вони вже є “укриті” від оподаткування у сфері торгівлі, що обумовлює їх автоматичне переміщення з “неформального” у “підпільний” сектор тіньової економіки. Таким чином, якщо припустити, що такі відхилення (приховування отриманої від неформалів виручки за продані їм товари) є, то вони не впливають на загальну схему позабанківського обігу поточно споживчих коштів, оскільки після їх перетікання в торгівлю і укриття від обліку й оподаткування є предметом підпільного сектора ТЕ, а відповідно не знижують рівень достовірності зробленого нами висновку.

Поряд з цим, сума позабанківського обігу готівки охоплює далеко не весь обсяг капіталів, що концентруються у “підпільній” складовій тіньової економіки. Скажімо, незаконні емісії фіктивних безготівкових коштів, що здійснюються під виглядом розрахунків неплатоспроможних підприємств у змові з окремими службовцями комерційних банків, як правило, обертаються за рахунок фінансових оборудок, що базуються на псевдоугодах [67, 27; 68, 8; 72, 325]. Тобто утворені таким способом фіктивні безготівкові кошти з легального обігу можуть і не виходити, але вони є фіктивними, а отже, й суспільно-небезпечними і складають частину незаконних капіталів організованих злочинних угруповань у офіційно врахованому безготівковому обігу. Але, водночас вони є джерелом поповнення доходів “підпільного” сектора тіньової економіки, оскільки є протиправно здобутими та впровадженими в платіжний обіг для відмивання і акумуляції.

Крім того, у сумі позабанківського готівкового обігу не врахована також частина фіктивних безготівкових коштів, утворених за рахунок незаконних емісій, яка вилучена з безготівкового банківського обігу шляхом їх обміну на вільно конвертовану валюту як в готівковій, так і безготівковій формах.

Даний підвид джерел тіньових доходів злочинних угруповань є цікавим тим, що він фактично подвоює обсяг тіньових капіталів у “підпільному” секторі тіньової економіки. Так, з одного боку, кошти, утворені за допомогою незаконних емісій шляхом різних комбінацій з чеками, кредитовими і дебітовими авізо (а зараз з використанням електронних мереж), наповнюють платіжний обіг фіктивними коштами, практично не врахованими НБУ. Тобто ці джерела ТЕ за своєю природою є антисоціальними, інфляційними, а відповідно і тіньовими засобами розрахунків, отриманими протиправним шляхом у вигляді фіктивних безготівкових коштів, які залишаються у платіжній системі України навіть після їх конвертації у ВКВ чи готівки в національній валюті.

З іншого боку, валютна чи інша готівкова виручка, отримана злочинцями за рахунок обміну безготівкових фіктивних коштів, за своєю природою є теж протиправним доходом співучасників емісії, а відповідно теж входить у “підпільний” сектор тіньової економіки.

Розглянемо інший метод оцінки обсягів доходів тіньової економіки, застосований без класифікаційного визначення і врахування специфіки джерел ТЕ. Так, Інститутом Росії НАН України запропонований як самодостатній для визначення повного обсягу тіньової економіки в Україні, відомий у світовій практиці, “метод сталих взаємозв’язків”, що ґрунтується на врахуванні взаємозв’язку між офіційним ВВП і певною змінною, тобто залежною детермінантою (за прикладом розробників методу, змінною визначено “споживання електроенергії”), пов’язаною з більшістю галузей економіки [135, 270]. Такою “змінною” можуть бути й інші ресурси (примітка розробників методу).

Слід відзначити, що для України і країн СНД даний метод є малофективним, оскільки його розробники вже в самій назві (яка, безумовно, підкреслює діалектичний взаємозв’язок його внутрішнього змісту з результатом оцінки) не врахували те, що в Україні, з відомих причин, довгий час фактично відсутні сталі взаємозв’язки як на рівні підприємств, так і на рівні ВВП з джерелами тих чи інших ресурсів, що можуть бути визначені як змінна величина – це по-перше.

По-друге. Розрахунки споживання електроенергії на одиницю валової вартості продукції, коли невідомо, на що більше витрачено в країні електроенергії: на виробництво продукції чи просто на обслуговування експансії імпорту, а також підтримку робочого стану обладнання, інших недовантажених вітчизняних виробничих потужностей, яке, крім цього, завжди межує з простою халатністю основної маси людей, які із-за невиплат заробітної плати, безробіття та інших причин знаходяться у депресивному стані та приходять на підприємство для “чергування”, а не для виконання виробничих завдань. Таких завдань дуже часто просто не буває.

По-третє. Якщо метод і прийнятний для країн, де є дійсно сталі взаємозв’язки, нерозбалансовані виробничі процеси, сталі системи оподаткування, ціноутворення та багато інших складових, які поряд з витратами електроенергії так чи інакше впливають на кінцеву собівартість продукції виробництва, що врахована у ВВП, то застосування запропонованого методу розрахунку тіньової економіки за своєю технологією охопить лише такий вид тіньових джерел, як виробничий сектор економіки.

Водночас слід мати на увазі, що протягом останнього десятиріччя основна маса фінансових потоків обертається у торговельно-посередницькому секторі економіки у вигляді короткострокових кредитів та міжбанківських спекуляцій фінансовими ресурсами у самій кредитно-фінансовій системі. Змодельована в країні кредитна політика призвела до того, що від 89 до 95 % кредитів, що надавались комерційними банками в останні роки, є короткостроковими [21, 67]. Це свідчить про те, що фінансові потоки спрямовані на обслуговування торговельно-посередницької діяльності, а не на інвестування виробничого сектора економіки. Тобто саме у посередницькому секторі сконцентрована основна маса фінансових ресурсів, а відповідно і базові види джерел накопичення і акумуляції основної маси тіньового капіталу. Якщо додати сюди зовнішньоекономічну, саму кредитно-фінансову діяльність та деякі інші підвиди джерел накопичення тіньових капіталів, де також не підрахувати енергомісткість чи ресурсомісткість одиниці виробленої продукції, то можна впевнено сказати, що при таких “сталих” взаємозв’язках “певних змінних” (як основи методу розрахунку обсягів тіньової економіки) даний метод не дасть навіть приблизно реальних показників щодо загальних обсягів тіньової економіки, а тим більше – можливих темпів зростання тінізації економіки.

Найбільш точні розрахунки обсягів тіньової економіки може дати, на наш погляд, застосування “структурного методу”, але за умови, що економіко-кримінологічному моніторингу будуть піддані всі можливі різнорівневі та різнопрофільні джерела, притаманні тому чи іншому сегменту тіньової економіки, а не якась їх частина, як було зроблено авторами методу “сталих взаємозв’язків”. Моніторинг і обрахування системно визначених джерел у кожному їх виді чи підвиді окремо може дати у підсумку більш-менш реальні цифри загальних обсягів тіньової економіки. Вивчення виробничого сектора авторами наведеного вище методу в ідеальному варіанті його застосування може дати результат лише у самому виробничому секторі ТЕ. Таким чином, питанням застосування будь-якого методу розрахунків ТЕ є, перш за все, реальне бачення структури джерел тіньової економіки, їх технологічних параметрів взаємозв’язків і взаємообумовлень, що мають, як правило, свій специфічний причинно-мотиваційний комплекс.

Проведений вище логіко-структурний аналіз застосування монетарного методу щодо відповідності обсягів тіньових капіталів сумі готівкових коштів у позабанківському обігу в Україні показав, що вибір методу розрахунків повинен відповідати також структурі технології і природі того чи іншого джерела, що підданне обрахуванню. Саме врахування структури того чи іншого джерела ТЕ, його індивідуальних технологій, динаміки обертання і накопичення капіталів, їх природи дасть можливість: точніше вибрати той чи інший метод розрахунку; врахувати базові дані (усіх структурних елементів джерел), які слід включити в предмет обрахування; встановити рівень достовірності здобутих результатів; визначити тенденції в тих чи інших джерелах доходів; і головне – встановити пріоритети в системі державних заходів щодо локалізації негативних тенденцій у конкретному виді джерел або в його найбільш небезпечних, визначених як пріоритетні, підвидах.

У цьому зв’язку необхідно наголосити, що для визначення співвідношення обсягів і потужності джерел тінізації з адекватністю держзаходів щодо протидії тінізації економіки навряд чи доцільно займатися гігантоманією, опитуваннями та іншими “гаданнями на кавовій гущі”, які пов’язані з поєднанням неспівставних речей при обрахуванні обсягів тіньової економіки, бо тоді результати розрахунку залежать від маси суб’єктивних факторів, які не можливо враховувати (настрій, страх, депресія, амбіції опитуваних і т. ін.). Отже, висновки, отримані таким шляхом, є дуже далекими від реального стану речей, а метод розрахунку починає існувати заради самого розрахунку, а не для розробки державних програм протидії феномену “тіньова економіка”.

Для розробки системи державних заходів протидії тінізації суспільно-економічних відносин, визначення збалансованої кримінальної, загальноправової, соціально-економічної, обліково-технологічної, інформаційно-технологічної та технічної політики держави, перш за все, слід відмовитись від поверхневих кон’юнктурно-ситуаційних підходів до вирішення проблем детінізації економіки. Спрямованість і структура цих організаційних і правових заходів повинна розроблятись на основі комплексного підходу, тобто врахування економіко-правової спеціалізації всіх наявних (і тих, що можуть з часом з’являтися) різнорівневих і різнопрофільних джерел тінізації суспільно-економічних відносин і, насамперед, за допомогою економіко-правового стимулювання законної підприємницької діяльності. Саме на цих засадах, на нашу думку, можна знайти оптимальний баланс між ринковою саморегуляцією і державним регулюванням економічних відносин, а також відрізнити здорову підприємницькою ініціативу (з притаманним їй ризиком) від звичайного шахрайста.
Разом з тим, слід ще раз наголосити, що проблему повноти визначення різноманітних видів і підвидів джерел обох (“неформального” і “формального”) секторів тіньової економіки (зокрема і з причин введення чи звільнення від оподаткування, криміналізації чи декриміналізації тих чи інших діянь), наведених на схемах класифікації різнорівневих і різнопрофільних видів джерел доходів, отримуваних від тіньової діяльності, відпрацювати на системному рівні можливо тільки застосувавши комплексну методологію детінізації економіки, що є завданням особливої частини теорії детінізації економіки.

Книга: ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ - Попович

ЗМІСТ

1.	ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ - Попович
2.	Перелік використаних термінів і скорочень
3.	Розділ I Об’єкт, предмет, передумови та структуроутворюючі елементи теорії детінізації економіки 1.1. Введення у проблему детінізації економіки
4.	1.2. Управлінські, правові та кримінологічні структуроутворюючі елементи теорії детінізації економіки
5.	1.3. Економічна безпека підприємництва як структуроутворюючий елемент теорії детінізації економіки
6.	РОЗДІЛ II МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ХАРАКТЕР ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ 2.1. Понятійний апарат як засіб відображення міждисциплінарного характеру тіньової економіки
7.	2.2. Міждисциплінарний характер та трансформаційно-синтезуюча роль економічної кримінології в теорії детінізації економіки
8.	2.3. Економічна кримінологія, її поняття, предмет та співвідношення з теорією детінізації економіки
9.	Розділ III Феномен “тіньова економіка”: формально-логічний та економіко-кримінологічний інструментарій його дослідження 3.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки
10.	3.2. Особливості дослідження особи-суб’єкта тіньових відносин
11.	3.3. Детермінація та причинність тінізації суспільно-економічних відносин
12.	3.4. Економіко-кримінологічний моніторинг у теорії та інфраструктурі детінізації економіки
13.	4.2. Місце інституту латентності злочинів у інфраструктурі детінізації економіки
14.	Розділ V Документооборот і обліково-інформаційні технології як елементи теорії детінізації економіки 5.1. Фінансово-господарські документи, тіньовий капіталооборот та детінізація економіки
15.	5.2. Режимно-облікові бланки документів у інфраструктурі детінізації економіки
16.	ВИСНОВКИ
17.	Додаток 1
18.	ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate